Управління стратегічним потенціалом підприємства

визначення ефективності реалізації потенціалу з точки зору отримання підприємством необхідних результатів.

Реалізований потенціал

Визнаючи доцільні врахування загальнонаукових принципів (системності, адекватності (відповідності), комплексності) під час оцінювання потенціалу торгівельного підприємства, досить дискусійними щодо означеної сфери є принципи варіантності, оптимальності та ефективності.

На користь такої точки зору, свідчить той факт, що доцільність розробки декількох варіантів поєднань структурних елементів потенціалу виникає під час обґрунтування напрямів розвитку підприємства, для яких максимальна величина потенціалу вважається критерієм обрання для реалізації того чи іншого варіанта відповідно до принципу оптимальності. Між тим, коли мова йде про безпосереднє перетворення визначених можливостей на результат, то існування різних варіантів оцінок не забезпечує конкретності та однозначності, що є вкрай необхідним для здійснення керуючих впливів. Відхилення принципу варіантності автоматично порушує логіку застосування під час оцінки потенціалу принципу оптимальності, відповідно до якого пріоритетним вважається той варіант рішення, що максимізує сукупні можливості підприємства.

Характер зауважень стосовно принципу ефективності пов'язаний із його змістом, відповідно до якого витрати на процес оцінки мають бути меншими за ефект від “ використання отриманих відомостей ”. За такої логіки мова йде про не про формування методологічного підґрунтя оцінки, а про вимоги до її організації, в числі яких, безперечно, ефективність в її витратному розмінні повинна посідати гідне місце. Щодо узгодженості результатів, то мова має йти скоріше про їх відповідність цілям та структурі потенціалу, а не про їх підпорядкованість один одному.

За відсутності інших вагомих наукових розробок з означеної проблеми певний інтерес представляє вивчення принципів наукового пізнання, в числі яких особливої уваги потребують принципи детермінізму, відповідності, додатковості, раціональності. Детермінізм виступає, передусім, у формі причинності як сукупності обставин, що передують у часі будь-якій події та викликають її. Тобто має місце зв'язок явищ і процесів, коли одне явище, процес за певних обставин за необхідності породжує інше явище процес (наслідок). Розглядаючи принципи детермінізму в перебігу даної частини дослідження, доцільно висунути такі припущення:

по-перше, наслідком процесу оцінювання є визначені величина, ступінь або ефективність реалізації потенціалу, які було забезпечено за певних обставин і умов;

по-друге, причинами (умовами) забезпечення певних величини, ступеня та ефективності реалізації потенціалу є наявні структурні елементи потенціалу, синергічні ефекти від їх взаємодії в процесі реалізації потенціалу, а також впливи зовнішнього середовища на хід даного процесу.

Оскільки зроблені припущення не порушують логіку процесу дослідження потенціалу, викладене вище, а також узгоджуються із гносеологічним розумінням детермінізму, то даний принцип можна вважати методологічною основою дослідження. Причому його застосування дозволить забезпечити зворотній зв'язок між отриманими результатами та причинами, що їх зумовили, а також сприятиме встановленню відповідності між ними. Якщо вимога зворотного зв'язку є підґрунтям для прийняття ґрунтовних управлінських рішень і відноситься до спектра ключових принципів управляння, то відповідальність є загальновизнаним принципом аналізу та оцінювання.

Зміст принципу відповідності стосовно дослідження потенціалу полягає в забезпеченні його адекватності теорії потенціалу, критеріїв - цілям дослідження, показників - обраним критеріям, отриманих результатів - об'єктивній дійсності тощо.

Додатковість є своєрідним відбиттям комплексності, оскільки також має призначенням опис цілого. Але комплексність дослідження має забезпечити врахування всіх необхідних елементів потенціалу, а додатковість - забезпечити їх різнорідність, встановити їх взаємний вплив.

Принцип раціональності, відповідно до його філософського розуміння, означає, що “ взаємовиключні або корінним чином протилежні критерії не можуть застосуватися в межах однієї моделі ”. Оскільки дане положення прямим чином стосується обґрунтування будь-яких систем дослідження на основі аналізу та оцінювання, то вибір критеріїв та показників дослідження потенціалу цілком закономірно має сприяти на принцип раціональності.

Звертаючись до сформульованих вище цілей дослідження реалізації потенціалу, ключовим аспектом процесів аналізу та оцінювання є визначення відповідності між отриманими та бажаними результатами, що вимагає обов'язкового врахування принципу порівняння. У даному випадку його зміст полягатиме у побудові такої системи дослідження, яка забезпечить порівняння в часі та в просторі досягнутого результату із наявним потенціалом на вході в систему його трансформації. Динамізм зовнішніх умов діяльності значно впливає на забезпечення якісного виконання функцій управління потенціалом торгівельного підприємства, що, в свою чергу, вимагає безперервності та гнучкості процесу дослідження. Якщо безперервність забезпечується процедурою моніторингу, то принцип гнучкості дозволить вносити коригування, перш за все в систему аналітичних показників по мірі втрати ними інформативності.

Таким чином, проведений логічний аналіз існуючих і можливих принципів дослідження потенціалу в розрізі його аналізу та оцінювання дозволяє сформувати їх систему, основна мета якої - підвищення достовірності та об'єктивності результатів дослідження (табл. 2.6.).

Таблиця 2.6

Принципи аналізу та оцінювання потенціалу торгівельного підприємства

Група принципів	Назва принципу	Зміст принципу
Методологічні	системності	Вимагає дослідження сформованого та реалізованого потенціалу як складної системи ресурсів, здатностей і компетенцій, які пов'язані різними формами зв'язку
	відповідності	Полягає в забезпеченні адекватності аналізу та оцінювання потенціалу - теорії потенціалу, критерії - цілям дослідження потенціалу, показників - обраним критеріям, отриманих результатів - об'єктивній дійсності
	комплексності	Означає врахування всіх елементів потенціалу, формування та реалізація яких забезпечують створенням підприємством цінності
	детермінізму	Забезпечує зворотний зв'язок між результатами аналізу та оцінювання і причинами, що їх зумовили
	додатковості	Забезпечує різнорідність елементів потенціалу та встановлює їх взаємний вплив
	раціональності	Означає, що взаємовиключні або протилежні критерії та показники не можуть застосовуватись в межах однієї аналітично-оцінювальної системи
Організаційні	порівняння	Полягає у побудові такої системи дослідження, яка забезпечить порівняння в часі і в просторі величини сформованого потенціалу, досягнутого результату із наявним потенціалом на вході в систему його трансформації
	безперервності та гнучкості	Означає періодичність дослідження та можливість внесення коригувань в систему аналітичних показників

Сучасний стан розробки методичного забезпечення дослідження потенціалу характеризується відсутністю широкого кола наукових позицій, що пов'язано, перш за все, зі складністю потенціалу як об'єкта дослідження та різнорідністю його елементів. Необхідність формування загально визначеного методичного простору зумовлює доцільність систематизації існуючих і можливих методів та методичних підходів, яка дозволить згрупувати окремі авторські розробки за певними ознаками, виділити їх змістовні аспекти та дискусійні положення.

Можна виділити такі класифікаційні ознаки систематизації методів і методичних підходів до дослідження формування та реалізації потенціалу (рис. 2.5.):

характер оціночних показників;

зв'язок з об'єктом оцінки; універсальність застосування;

методика дослідження оціночних показників;

спосіб узагальнення результатів оцінки.

Залежно від характеру показників методи дослідження потенціалу ґрунтуються на кількісних, якісних або змішаних оцінках. В основі методів кількісної оцінки лежить розрахунок окремих оціночних показників за даними бухгалтерської та управлінської звітності. Як правило, такі показники мають вартісний або відносний характер і визначаються на певний момент часу (індекси). Кількісні методи повною мірою відповідають завданню вартісної оцінки ресурсного потенціалу, ступеня та ефективності його реалізації, оскільки основною її вимогою є вимірюваність і порівнянність фактичного та цільового результату (цінності).

Якісні оцінки вимагають проведення експертного опитування або анкетування персоналу та споживачів, що, звичайно, характеризується певним суб'єктивізмом і залежить від досвідченості та обізнаності експертів або відвертості працівників і споживачів.

Рис. 2.5. Класифікація методів дослідження потенціалу підприємства

Визнаючи недоліки таких оцінок, тим не менш, в сфері дослідження сформованого потенціалу, то експертні методи будуть корисними для характеристики функціональних елементів потенціалу, зумовлених проявом різноманітних здатностей і компетенцій. Під час дослідження ступеня реалізації потенціалу такою необхідністю можна вважати неможливість встановлення прямого зв'язку між об'єктом дослідження та вимірюваним результатом реалізації потенціалу. Наприклад, реалізація управлінського потенціалу забезпечує формування певної організаційної культури, опис якої системою кількісних показників не відповідає вимогам повноти дослідження. Такі складові, як задоволеність персоналу умовами праці або рівнем її стимулювання, координованість дій управлінського персоналу завжди вимагають проведення опитувань. Так само і ступень реалізації ринкового потенціалу в частині взаємодії із споживачами визначається рівнем задоволеності останніх асортиментною, ціновою пропозицією або якістю обслуговування. Для того, щоб такі оцінки були більш інформативними, вони повинні входити до системи показників моніторингу реалізації потенціалу на рівних засадах із кількісними показниками.

Важливість залучення експертів виявляється також під час дослідження відповідності реалізації потенціалу ринковими умовами, оскільки формалізація даного критерію, хоча і враховує його основний зміст, проте не охоплює усіх можливих ситуацій, за яких реалізація потенціалу була доцільною саме в цей час.

Наведені міркування свідчать, що певні недоліки і обмеження мають методи як кількісної, так і якісної оцінки. Тому для нівелювання негативних наслідків у працях використовують змішані оцінки. Хоча такі методи здатні посилити об'єктивність дослідження, проте механізм їх застосування не розроблений і обмежується або експертним опитуванням значущості кількісних показників, або взагалі не відрізняється прозорістю узагальнення результатів.

Залежно від зв'язку з об'єктом оцінки доцільно розглядати методи прямої та непрямої оцінки. Пряма оцінка вимагає вимірювання вартості сформованого потенціалу, ступеня, ефективності та відповідності реалізації його структурних елементів за визначеною системою показників. Основною вимогою до застосування методів прямої оцінки є чіткий зв'язок показників із об'єктом оцінки, а також повнота опису його стану за допомогою визначених критеріїв і показників.

Опосередкована (непряма) оцінка потенціалу надається через вивчення показників вартості підприємства або прибутку, як певних сигнальних індикаторів стану реалізації потенціалу. Доцільність застосування методів непрямої оцінки пояснюється або цілями дослідження, або обмеженістю доступу до інформації зовнішніх експертів-оцінювачів. Оскільки непряма оцінка не вимагає застосування системи показників для опису стану складного об'єкта, то її об'єктивність є досить дискусійною.

Залежно від універсальності застосування методичні підходи до дослідження потенціалу можна розділити на загальні та специфічні. Загальні методи використовуються для дослідження формування та реалізації більшості елементів потенціалу. У числі таких методів можна виділити наступні:

метод декомпозиції, що дозволяє представити залежність сукупного потенціалу підприємства від окремих його компонент у вигляді елементарного функціонала:

Р = ѓ(хі), (2.1)

де хі - і-й компонент економічного потенціалу.

Причому складність структури потенціалу зумовлює доцільність декомпозиції не тільки в межах його базових елементів, але й опису кожного з них комплексом показників, які забезпечують повноту дослідження;

індексний метод, зміст якого полягає у визначенні відносних показників динаміки змін у формуванні та стані реалізації потенціалу, а також у кількісній оцінці чинників, які впливають на ці зміни;

коефіцієнтний метод, що активно залучається для здійснення дослідження результативності реалізації потенціалу та передбачає використання відносних коефіцієнтів, отриманих шляхом зіставлення абсолютних показників, які характеризують різні аспекти реалізації потенціалу підприємства;

експертні оцінки та метод балів, які за змістом відносяться до методів якісної оцінки і передбачають формування експертних суджень про стан формування та реалізації потенціалу за допомогою лінгвістичних змінних або бальної шкали оцінювання.

Неоднорідність структурних елементів потенціалу зумовлює необхідність виділення специфічного методичного інструментарію, який потребує ретельного врахування особливостей дослідження формування та реалізації ресурсних і функціональних елементів потенціалу. Так, вартісна оцінка ресурсного потенціалу потребує застосування методів витратного підходу, які стосовно дослідження можливостей торгівельного підприємства потребують суттєвого розвитку. Необхідність врахування не лише витрат, пов'язаних із формуванням елементів ресурсного потенціалу, які є власністю торгівельного підприємства, але й елементів, які використовуються на правах оренди, надані у консигнацію тощо, вимагає розробки та застосування спеціального методичного інструментарію.

Реалізація інноваційного потенціалу, що формується завдяки дослідницькій діяльності, забезпечує створення цінності у вигляді нових технологій управління та обслуговування, нових торгових марок. Оскільки прямий результат від їх впровадження і витрат на їх розробку розподілені в часі, то основними методами оцінки вартості або ступеня реалізації інноваційного потенціалу будуть прийоми, що ґрунтуються на оцінці майбутніх вигід і їх порівнянні із сумою витрат на інноваційні дослідження. У числі таких прийомів особливої уваги потребує метод дисконтування грошових потоків, який дозволяє забезпечити порівнянність доходів і витрат, що виникають у різні проміжки часу. Аналогічна ситуація має місце і з оцінюванням інвестиційного потенціалу, коли створена цінність у вигляді доходів від інвестиційної діяльності може бути визначена лише за майбутніми очікуваннями.

У разі, коли реалізація просторового потенціалу торгівельного підприємства відбувається через надання в оренду торговельних або складських площ, її результат може бути визначений за допомогою доходного методу вартісної оцінки, а саме - методом капіталізації чистого операційного доходу від оренди. Застосування даного методу пояснюється відносною стабільністю орендних ставок і прогнозованістю темпів їх змін за умов відсутності різких коливань кон'юнктури на ринку нерухомості.

Залежно від методики дослідження оціночних показників у наукових працях набули розвитку наступні методичні підходи до аналізу та оцінювання потенціалу:

метод детермінованого факторного аналізу, в основі застосування якого є уявлення про те, що результат реалізації потенціалу може бути представлений як добуток або алгебраїчна сума чинників, які впливають на даний процес. Коли результат реалізації потенціалу описується через добуток чинників, то загальна величина потенціалу визначається за мультиплікативною моделлю, що має загальний вигляд:

СРП = , (2.2)

де СРП - сутність реалізації потенціалу підприємства;

фі - чинник, що впливає на реалізацію потенціалу;

n - кількість чинників, за якими проводиться оцінка.

Якщо ж має місце алгебраїчна сума чинників, то розробляються адитивні моделі:

СРП = , (2.3)

Крім того, враховуючи складність окремих елементів потенціалу, можливий комбінований підхід до розробки багатофакторної моделі оцінки реалізації потенціалу, де основні чинники описуються мультиплікативними моделями, а кінцевий результат визначається за адитивною факторною моделлю;

метод таксономічного аналізу заснований на визначенні таксономічного показника реалізації потенціалу за структурними елементами, загальний зміст якого полягає у встановленні міри відхилення досягнутого результату від гіпотетичного еталону:

Di = 1 - , (2.4)

де Di - показник рівня використання локального потенціалу;

- евклідова відстань підприємства до точки еталона;

С0 - відстань до еталонної точки з урахуванням стандартних відхилень.

Загальна послідовність його розрахунку складається з наступних процедур:

визначення ключових ознак, за якими досліджується реалізація потенціалу в розрізі його структурних елементів;

їх стандартизація та диференціація залежно від цільового напряму змін;

побудова вектора показників-еталонів;

визначення евклідових відстаней до точки-еталона та їх порівняння із відстанню до еталонної точки з урахуванням стандартних відхилень.

За величиною таксономічного показника робиться висновок щодо ступеня реалізації потенціалу відносно досягнення гіпотетичного еталонного стану;

метод порівняння передбачає співставлення фактично досягнутих показників, які описують процеси формування та реалізації потенціалу, із їх цільовим, середньогруповим, середньогалузевим або еталонним рівнем;

метод нечітких множин полягає в побудові гістограм показників реалізації потенціалу за елементами його структури, їх агрегуванні за принципом однорідності та розробці нечітких класифікаторів, що формалізують оцінку ступеня реалізації потенціалу в інтервалах “ високий ”, “ середній ” і “ низький ”.

Важливою ознакою класифікації методичного інструментарію дослідження потенціалу є спосіб узагальнення результатів, відповідно до якого можна виділити три принципових методичних підходи:

на базі одного оціночного показника;

моделювання узагальненого показника;

графоаналітичне моделювання.

У першому випадку для узагальнюючого висновку щодо величини потенціалу, ступеня або ефективності його реалізації має бути обґрунтований окремий показник, який комплексно відбиває весь спектр взаємозв'язків між елементами потенціалу та створену ними цінність. Такий показник, на жаль, існує тільки гіпотетично, оскільки навіть ринкова вартість, що, як правило, використовується як узагальнений результат сформованого або реалізованого потенціалу, є оціночною величиною і залежить від обраного методу та інформаційного забезпечення оцінки. Показник прибутку є скоріше короткостроковим орієнтиром діяльності та не дозволяє об'єктивно визначити, наприклад, ступінь реалізації репутаційного потенціалу, результат якої може бути віддалений у часі. Незважаючи на дискусійність формулювання узагальнюючого висновку на основі визначення одного показника, у працях пропонується надавати остаточну оцінку ефективності використання сукупного потенціалу підприємства за допомогою абсолютного або відносного показника. Враховуючи сформульовані вище зауваження, такі позиції не забезпечують повноту дослідження проявів потенціалу, а лише вирішують його часткові завдання.

В основі проведення комплексної рейтингової оцінки лежить стандартизація вихідних часткових показників за максимальним значенням із наступним агрегуванням стандартизованих показників в один зведений рейтинг. Як правило рейтингові оцінки передбачають врахування вагомості часткових показників, визначеної експертним шляхом. Перевагою рейтингових оцінок є можливість визначення стану формування або реалізації потенціалу порівняно із аналогічними підприємствами галузі або порівняно із досягнутими результатами за попередні періоди. Обмеженням рейтингів на основі бенчмаркінгового підходу вступає складність формування якісної інформаційної бази, яка має містити повну та достовірну інформацію про показники діяльності аналогів. Якщо ж в основу рейтингу покладено принцип порівняння із цільовим еталонним рівнем, то важливим стає завдання об'єктивного та коректного його визначення, виходячи із реальних можливостей підприємства та планових заходів щодо їх нарощування.

Моделі еластичності передбачають визначення статечної функціональної залежності між зведеним результатом реалізації потенціалу та ступенем реалізації локальних потенціалів:

СРП = , (2.5)

де СРП - загальний ступінь реалізації потенціалу підприємства;

- ступінь реалізації потенціалу за i-м структурним елементом;

Еi - коефіцієнт еластичності для i-го структурного елемента потенціалу;

n - кількість структурних елементів потенціалу, за якими проводиться оцінка

У таких моделях ступінь визначається коефіцієнтами еластичності впливу чинників на локальні показники реалізації потенціалу. Чим вище значення коефіцієнта еластичності, тим більший вплив чинить даний чинник на реалізацію певного елемента потенціалу. Отже, за змістом еластичність у моделі тотожна вагомості в комплексній рейтинговій оцінці, хоча визначається не експертним шляхом, а формалізованим.

Незважаючи на досить широку популярність, визначення зведених показників характеризується певними вадами. Таке моделювання надає лише поверхове уявлення про дійсний стан формування або реалізації потенціалу через відсутність прямого зв'язку із його структурою, елементами якої виступають різнорідні об'єкти. Крім того, між структурними елементами потенціалу існують внутрішні системні зв'язки, прояв яких сприяє створенню додаткової цінності, але його врахування в межах зведеного показника не піддається точній формалізації.

Таким чином, дослідження потенціалу підприємства може здійснюватись за допомогою досить широкого спектра методів, що зумовлює доцільність обґрунтування їх використання, а також розробки відповідного методичного інструментарію в розрізі напрямів і цілей аналізу та оцінювання потенціалу торгівельного підприємства.

2.3 Моделювання оптимальної структури економічного потенціалу торгового підприємства

Найважливішим напрямком розвитку та ефективної діяльності кожного підприємства є його становлення та розвиток як економічної системи, основні складові якої направлені на отримання позитивних фінансових результатів. На нашу думку, найбільш оптимальною є така економічна система, що поєднує два основні елементи: економічний потенціал та управлінську підсистему. Найефективнішим результатом функціонування першої системи, за результатами дослідження, представленого у попередніх розділах магістерської роботи, є його інтегральна оцінка, що прямує до 1, а другої - формування та реалізація стратегії управління економічним потенціалом на довготермінову перспективу.

Зазначимо, що в теорії стратегічного управління не існує єдиної думки щодо послідовності дій та методології розробки і впровадження стратегії управління економічним потенціалом торгівельного підприємства. Тому, на наш погляд, дана проблема потребує вирішення та розробки нових методів оптимальної послідовності дій при стратегічному управлінні економічним потенціалом торгівельного підприємства. Разом з тим, відзначимо, що в даному випадку не можна послуговуватися загальновідомим інструментарієм набору конкурентних стратегій для підприємства як системи, оскільки управління економічним потенціалом передбачає ґрунтовний і послідовний аналіз кожного з елементів та розробку стратегії управління спочатку у межах окремого елемента даної системи, на основі чого в подальшому можна формувати загальну стратегію управління економічним потенціалом торгівельного підприємства. Зазначимо також те, що стратегічне управління не існує як відокремлене явище, а є сукупністю процесів, що узагальнюють аналіз, планування, управління та контроль. Саме тому при розробці стратегії важливо не лише намітити її стратегічні цілі, але і здійснити прогноз та встановити систему контролю за виконанням обраної стратегії.

При побудові системи управління економічним потенціалом необхідно базуватися на ряді принципів, а саме:

орієнтація на зовнішнє середовище, споживачів та потреби ринку;

достовірність інформаційного забезпечення діяльності торгівельного підприємства;

системний підхід;

безперервний моніторинг та контролінг;

ефективне використання персоналу;

залучення інтелектуальних ресурсів та нових технологій;

постановка короткострокових завдань;

врахування динамічності системних показників та обмеженість ресурсів;

забезпечення оптимального функціонування кожного з локальних потенціалів, що входять до складу економічного потенціалу тощо.

Отже, при побудові ефективної системи управління економічним потенціалом необхідно врахувати те, що кожен із складових елементів економічного потенціалу має свій вектор дії та по-іншому впливає на кінцевий результат його діяльності. У зв'язку з цим виникає питання оптимізації економічного потенціалу. Під цим поняттям ми розуміємо такий рівень розвитку кожної з складових економічного потенціалу, при якому витрати на підтримку того чи іншого потенціалу не переважали б ефекту (прибутку) від його використання та утворювали позитивний синергетичний ефект.

Зважаючи на наведену у першому розділі методику діагностики економічного потенціалу торговельних підприємств та визначення інтегральної оцінки економічного потенціалу, проілюструємо на прикладі взаємозв'язок між їхніми складовими впродовж досліджуваних 5 років. Для цього побудуємо графіки залежності для кожного з них, що зображені на рисунках у додатках В1, В2, В3.

Як видно з рисунків, розвиток кожного з потенціалів відбувається не завжди симетрично відносно один одного та послідовно. Також не можна робити висновок про пріоритет певного виду потенціалу над іншим. Однак зауважимо, що на більшості аналізованих підприємств клієнтський та трудовий потенціал переважає над фінансовим та виробничим. Так, основними підприємствами, у яких найяскравіше виражена ця особливість економічного потенціалу торгівельного підприємства, є: ТП 1, де клієнтська складова є найбільшою серед інших компонентів економічного потенціалу, так само, як і в підприємств: ТП 2, ТП 3.

Очевидно, що таке переважання одного з видів потенціалів над іншими зумовлене особливістю виду діяльності даних підприємств, оскільки в торгівлі визначальним фактором ефективності діяльності є рівень обслуговування споживачів, який впливає і на величину товарообороту, і на рівень доходів торгівельного підприємства. З огляду на особливості структури економічного потенціалу торгівельного підприємства зазначимо, що для досягнення якомога кращого рівня ефективності торговельної діяльності підприємству необхідно здійснити оптимізацію економічного потенціалу. А тому, виходячи з вищенаведеного твердження щодо оптимізації економічного потенціалу, зазначимо: для досягнутого вищезазначеного синергетичного ефекту необхідно здійснити розрахунок такої величини кожної з складових економічного потенціалу, при яких кінцевий результат його діяльності був би позитивним та прямував до підвищення свого значення у довготерміновій перспективі.

Крім того, зазначимо, що в класичному розумінні під задачею оптимізації розуміють розрахунок екстремуму (максимуму чи мінімуму) дійсно значної функції в деякій області:

	(2.6)

При цьому, як правило, область значень даної функції розглядається через множину нерівностей і задача оптимізації полягає у знаходженні найбільшого (найменшого) значення за умов, коли , .

Основними відомими методами розв'язання задач оптимізації, що використовуються у господарській практиці багатьох вітчизняних та зарубіжних підприємств є, наприклад, симплекс-метод та використання теореми Куна-Таккера.

Однак аналіз цих методів довів недоцільність використання їх при здійсненні оптимізації структури економічного потенціалу торгівельного підприємства.

Так, при використанні симплекс-методу для оптимізації економічного потенціалу виникає необхідність побудови лінійних функцій і . В даному випадку проблемою є те, що у запропонованій нами методиці оцінки кожного елемента економічного потенціалу задля уникнення суб'єктивності такої оцінки закладена велика кількість показників, що виключає існування між ними лінійної залежності та, відповідно, побудови задачі лінійного програмування. А, отже, використання даного методу оптимізації є недоцільним.

Іншим, не менш важливим, на нашу думку, методом оптимізації є використання теореми Куна-Таккера , за допомогою якої можна встановити з множини допустимих значень лише один глобальний екстремум зумовленого типу. Однак передумовою впровадження теореми Куна-Таккера щодо процесів оптимізації є те, що її умови виконуються лише для задач, що містять опуклі функції виду:

	(2.7)

Однак, як і у попередньому випадку, сутність економічного потенціалу торгівельного підприємства складно описати за допомогою опуклої функції, оскільки остання припускає можливість виключення певних значень із множини критеріїв, що були обрані нами для всебічної оцінки кожного елемента економічного потенціалу.

Отже, вищенаведені методи не можуть бути застосованими при здійсненні оптимізації економічного потенціалу торгівельного підприємства, оскільки при використані методу Шеремета А. Д. нами було враховано як питому вагу показників, та і їхній ранг, що мали як різну направленість, так і різні величини та вимірники, що в підсумку були приведені до інтегрального вигляду. Тому при наявності такої кількості показників та даних економічної діяльності торгівельного підприємства ми не можемо впроваджувати певні межі для кожного з досліджуваних критеріїв оцінки складових економічного потенціалу.

Крім того, у практиці господарської діяльності вигляд цільових функцій та набору обмежень важко описати, оскільки нереально забезпечити не лише лінійності чи опуклості функцій, а навіть їхнього явного вигляду. У таких випадках неможливо застосувати відомі методики оптимізації, оскільки не вдається побудувати адекватну модель залежності між окремими елементами економічного потенціалу торгівельного підприємства. Тому для здійснення оптимізації економічного потенціалу введемо умову, що оптимальним вважатиметься таке співвідношення елементів економічного потенціалу, коли досягається найвищий рівень рентабельності діяльності підприємства. У цьому випадку необхідно мати явний вигляд функції прибутку та характер її залежності від параметрів економічного потенціалу торгівельного підприємства, хоча сам факт залежності при цьому очевидний. Слід також враховувати, що характер впливу тих чи інших показників на прибуток може бути специфічним для кожного підприємства та залежати від багатьох факторів. Все сказане стосується і взаємного впливу показників потенціалу. Явний, аналітичний вигляд такої залежності виявити складно і він має індивідуальний для кожного підприємства характер.

У таких ситуаціях часто вдаються до суттєвих спрощень моделі та введення низки додаткових припущень таким чином, щоб звести їх до вигляду відомих задач оптимізації. На нашу думку, така оптимізація має умовний характер і не має практичної цінності, оскільки побудова такої моделі не відповідає реальній ситуації, а самі спрощення знівельовують здійснений попередній аналіз та не дають змогу об'єктивно оцінити всі критерії і фактори впливу на економічний потенціал торгівельного підприємства.

Саме тому ми здійснюватимемо оптимізацію прибутку, що полягатиме у розробці рекомендацій щодо збільшення прибутку через зміну показників відповідних елементів економічного потенціалу торгівельного підприємства. Для цього необхідно дослідити вплив показників відповідних потенціалів на прибуток, виходячи з даних попередніх років, та виокремити найвпливовіші з них для кожного підприємства. Кінцевим етапом економічної оптимізації потенціалу торгівельного підприємства є розробка системи заходів, спрямованих на покращення прибутку через зміну відповідних складових економічного потенціалу. Основним інструментарієм при цьому є використання рангового коефіцієнта Спірмена, причому при розрахунку в якості вибірок оберемо дані прибутку та показників відповідних потенціалів за 5 років. Коефіцієнт Спірмена розраховуємо за наступним алгоритмом:

Для двох вибірок показників і знаходимо ранг кожного елемента: , якщо , (відповідно , якщо ).

Тут () - вектор-матриця, що складається з впорядкованих елементів вектор-матриці ():

(відповідно: ).

Якщо всі ранги різні (тобто , а також ), то коефіцієнт Спірмена розраховуємо за формулою:

.	(2.8)

Якщо існують однакові ранги, то коефіцієнт Спірмена розраховуємо за формулою:

,	(2.9)

де , - похибки на однакові ранги. Їх розраховуємо за формулами:

,	(2.10)
,	(2.11)

де - об'єм -ої групи однакових рангів.

Коефіцієнт Спірмена дозволяє виявити монотонну залежність між показниками (чи зміна одного з показників (збільшення або зменшення) призводить до зміни іншого збільшення (або зменшення)). У нашому випадку за допомогою коефіцієнта Спірмена ми розраховуємо залежність між показниками певної складової економічного потенціалу: трудової, фінансової, виробничої чи клієнтської та щільність їх впливу на фінансовий результат (прибуток / збиток).

При розрахунку коефіцієнта Спірмена щодо економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області введемо значуще значення для коефіцієнта Спірмена. Оскільки об'єм вибірки , тобто 5 років дослідження, то значуще значення з 95 % довірчим рівнем дорівнює 0,878. Тобто абсолютне значення коефіцієнта Спірмена повинно бути щонайменше 0,878, щоб можна було зробити висновок про наявність кореляції між двома параметрами .

Визначимо значення коефіцієнта рангової кореляції Спірмена між фінансовим результатом та кожною з складових економічного потенціалу торговельних підприємств. Для розрахунків використовуємо вищенаведений алгоритм у програмному середовищі MS Excel. Результати обчислень представлені в табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Коефіцієнти рангової кореляції Спірмена між прибутком та елементами економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області

Підприємство	Клієнтський потенціал	Фінансовий потенціал	Трудовий потенціал	Виробничий потенціал
ТП 1	0,225	0,1	-0,625	0,3
ТП 2	-0,3	-0,1	-0,5	-0,5
ТП 3	-0,625	0,3	-0,3	0,3

Як свідчать розраховані коефіцієнти Спірмена, представлені у таблиці 2.7., між деякими елементами економічного потенціалу існує як тісний зв'язок, так і майже незначний, про що свідчать показники, що знаходяться в межах [-1; +1]. Про негативний вплив елементів економічного потенціалу свідчать від'ємні значення показника Спірмена для окремих підприємств.

Так, для ТП 1 між інтегральними показниками клієнтського, фінансового та виробничого потенціалу існує слабкий, але позитивний вплив на прибуток, тобто необхідно значно підвищити кожен із них, щоб прибуток підвищився на відносно невелику величину; а трудовий потенціал, навпаки, впливає на прибуток негативно, тобто загальна рекомендація щодо оптимального співвідношення елементів економічного потенціалу даного підприємства полягає в тому, що необхідно знизити величину трудового потенціалу, який, очевидно, використовується на даному підприємстві неефективно, та збільшити всі інші елементи економічного потенціалу, щоб врівноважити їхній вплив на кінцевий результат діяльності цього підприємства.

Негативний вплив усіх елементів економічного потенціалу на величину прибутку видно з показників щільності зв'язку Спірмена на підприємстві. В даному випадку можна зробити загальний висновок щодо загальної неефективності використовуваних компонентів економічного потенціалу в процесі здійснення господарської діяльності даних торговельних підприємств, а оптимізація потенціалу в даному випадку полягатиме у зниженні всіх складових економічного потенціалу. ТП 3 має однакову силу впливу на прибуток фінансового та виробничого потенціалів, яку необхідно збільшити, а клієнтський та трудовий - діють негативно, підсилюючи таким чином зниження рентабельності торговельної діяльності цього підприємства. У зв'язку з цим для оптимізації економічного потенціалу та покращення її впливу на прибуток необхідно зміцнити позицію клієнтської складової та підвищити фінансовий та виробничий потенціали, одночасно знизивши трудовий, що має негативний вплив на прибуток. У цілому з таблиці видно, що значень, які перевищують попередньо розраховане значущиме - 0,878, лише 4, що свідчить про невеликий вплив величин відповідних елементів економічного потенціалу на прибуток. Це може пояснюватися тим, що потенціали є показниками інтегральними і містять різні параметри, які впливають як позитивно, так і негативно, згладжуючи таким чином вплив інтегрального показника на прибуток.

Отже, для здійснення більш ґрунтовної оптимізації економічного потенціалу слід здійснити детальніший аналіз впливу окремих критеріїв потенціалів на фінансовий результат відповідних підприємств. Однак, при цьому ми змушені виключити клієнтський потенціал із складу економічного потенціалу, оскільки досліджені показники були отримані шляхом проведення експертного дослідження та не містять залежних від прибутку показників, а оцінюють вплив клієнтської складової на прибуток опосередковано через величину грошових надходжень від споживачів.

РОЗДІЛ 3.ІНФОРМАЦІЙНІ ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Інформаційні засоби діагностики потенціалу підприємства

Існування організації в ринковому середовищі неможливе без розвинутої інформаційної інфраструктури. Жорсткі і швидкозмінні вимоги ринку виставляють високі вимоги до інформаційного забезпечення, які б служили основою прийняття обґрунтованих стратегічних рішень. При цьому важливу роль в їх дотриманні відводиться таким факторам, як інформація і комунікації.

Усвідомлення ролі інформації в управлінській діяльності тісно пов'язане з розвитком економічних процесів і суспільств в цілому. Мірою будь-яких змін в організаційно-виробничих системах, виступає інформація, її існування та інформаційна взаємодія роблять різні економічні явища якісно однорідними і спів ставними. Крім того, зовнішній вираз і кількісні співвідношення, що характерні економічним явищам, можуть бути виражені в семантичних і кількісних виразах.

Як сукупність потрібних відомостей і знань для проведення обліку, аналізу, контролю, прийняття і виконання рішень інформація виступає невід'ємним компонентом управління. З одного боку, вона відображає умови, властивості, закономірності і особливості функціонування організації і його системи управління, а з другого - опосередковує трудову діяльність працівників, певні форми відношень між ними, постійно використовується у виробництві, розподілі, обороті і застосуванні продукції.

З технологічних позицій управління представляє собою збір, передачу і видачу інформації для регулювання організаційних і виробничо-технічних процесів. З цих позицій інформація виступає необхідною передумовою їх здійснення. Як своєрідний продукт і предмет управлінської діяльності вона характеризується такими властивостями:

виступаючи на певному етапі управління як предмет праці, в подальшому, вона стає продуктом праці;

володіє властивостями тривалого і багаторазового застосування і не втрачає своїх властивостей;

володіє здатністю накопичення;

має властивість старіння і втрати своїх властивостей з появою нових відомостей і знань;

використання інформації відбувається відповідно до тезаурусу користувача, і залежить від його уміння скористатись отриманими відомостями;

володіє здатністю тиражування і одночасного використання в багатьох місцях незалежно від мети використання.

У практичній діяльності керівників основною проблемою нерідко виступає не стільки повнота інформації, як її надлишок. Вирішенню цієї проблеми сприяє класифікація інформації за її видами. Всі відомості, які відносяться до конкретної управлінської ситуації називаються релевантними. Керівник, як правило, звертає увагу при підготовці рішення на значно більший обсяг інформації, ніж може використати. Та частина, що має відношення до конкретного випадку, називається використаною інформацією. При прийнятті рішення потрібно сконцентрувати увагу на релевантній інформації і лише потім аналізувати всі доступні дані. Виникає питання: “Яку інформацію вважати релевантною ?”. Це визначається знаннями керівника про природу знань, які він повинен розв'язувати і знаннями методів та способів розв'язку. Чим більший обсяг знань у керівника, тим детальніше він відбирає потрібну інформацію.

На практиці питанню забезпечення інформаційних потреб керівників не завжди приділяють потрібну увагу. Це значною мірою пояснюється складністю проблеми формалізації процедур інформаційних процесів. Чим вищий рівень керівника, тим складніше завдання системно забезпечити його інформацією, оскільки розширюється коло напрямів, які повинні бути охоплені. Ускладнюється також завдання інтеграції різних напрямів діяльності організації, виникає необхідність у врахуванні індивідуальних особливостей керівника тощо.

Існує два основних канали інформаційного забезпечення:

формалізований, за яким циркулює регламентована у формі, змісті і часі інформація з доступним ступенем достовірності;

стихійний, за яким до керівників у довільній формі надходить значна кількість відомостей, які не завжди об'єктивно відображають реальний стан справ: телефонні повідомлення, усні повідомлення, в тому числі різноманітні чутки, службові подання, записки і доповідні, інформація численних нарад і т.п.

При правильно організованій інформаційній системі потреби в цільовій інформації значно зменшуються.

Характерною рисою сучасної організації є формування її інформаційного забезпечення з використанням комп'ютерної техніки. Виграють ті організації, які ефективніше здійснюють збір і обробку інформації і використовують її для реалізації виявлених можливостей.

Основним джерелом інформації в загальному випадку виступають зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі.

Неможливо дати оцінку важливості інформації в управлінні без встановлення ролі комунікації, суть якої полягає в обміні інформацією між суб'єктами господарської, та й взагалі, будь-якої людської діяльності. Інформація і комунікація - поняття нерозривно пов'язані між собою, оскільки саме комунікація забезпечую отримання зацікавленими суб'єктами тієї чи іншої інформації. Основні мета комунікаційного процесу - забезпечити розуміння суб'єктом отриманої інформації, що є предметом обміну.

Комунікаційний процес включає в себе такі чотири елементи:

1) відправник, тобто особа, що генерує або збирає і посилає інформацію;

2) повідомлення, власне інформація, закодована з допомогою певних знаків;

3) канал передачі, тобто засіб передачі відповідним чином закодованих відомостей;

4) одержувач, тобто особа, якій призначені інформація і яка інтерпретує її у відповідності зі своїм тезаурусом.

При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємопов'язаних етапів, їх завдання - скласти повідомлення і використати канал для його передачі таким чином, щоб обидві сторони зрозуміли і розділили початкову ідею. До цих етапів відносяться зародження ідеї, кодування і вибір каналу передачі, передача інформації та декодування отриманої інформації.

Значна роль в ефективності роботи відводиться раціональній організації комунікацій між рівнями та підрозділами організації. Всередині інформація переміщається з рівня на рівень у рамках вертикальних комунікацій. Розрізняють комунікаційну спадну, коли з вищих рівнів на нижчі надходить командна інформація, повідомляється про суть та терміни виконання конкретних завдань, зміну пріоритетів, рекомендованих процедур і т.п. По висхідній комунікації з нижчих рівнів на вищі передаються відомості про хід виробничо-господарського процесу, становище підрозділів, поточні і назріваючі проблеми та ситуації і пропозиції про можливі варіанти виправлення становища.

В додаток до вертикальної комунікації організація потребує горизонтальної комунікації, яка полягає в обміні інформацією між підрозділами. Це є обов'язковою умовою координації спільної діяльності. Оскільки організація - це взаємопов'язана система структурних одиниць, то керівництво повинно домагатись, щоб вони працювали спільно і тим самим вирішували загальні завдання. Додаткові вигоди від комунікацій по горизонталі полягають у формуванні рівноправних відносин між підрозділами. Ці відносини виступають важливою складовою ефективної діяльності організації.

Найбільш очевидним компонентом комунікацій виступають відносини між керівником і підпорядкованими йому працівниками. Якоюсь мірою вони відповідають вертикальній комунікації. Однак цей вид комунікацій є важливим, оскільки складає основну частину комунікаційної діяльності керівника. Дослідження в цій сфері свідчать, що 2/3 часу діяльності керівника реалізується між ним і підпорядкованими йому працівниками. В основному цей вид обміну інформацією пов'язаний з поясненням завдань, залученням працівників до розв'язання завдань, обговоренням проблем ефективності роботи, збором інформації про стан справ, обговорення пропозицій по вдосконаленню виробничо-господарських та технологічних процесів тощо. Від ефективності цього виду комунікацій значною мірою залежить ефективність діяльності в цілому.

Суттєвою складовою системи комунікацій будь-якої організації виступають неформальні комунікації. Канал неформальних комунікацій називають каналом розповсюдження чуток. За цим каналом інформація передається швидше, ніж каналами формального повідомлення. Чутки формуються в місцях, де люди збираються групами і дуже часто використовуються керівниками для запланованого витоку і поширення певної інформації чи відомостей типу “тільки між нами”. Побутує думка, що чутки містять неточну інформацію, але дослідження показують, що інформація, яка передається каналами неформальних комунікацій, тобто чутки, є точнішою. Важливим є те, що такі чутки здійснюють значний вплив на поведінку людей і можуть використовуватись як в позитивному, так і негативному напрямку.

Розуміння ролі і знання структури процесу комунікації сприяє зростанню ефективності управлінської діяльності. Для здійснення між особових контактів керівник повинен мати уявлення про перешкоди на шляху обміну інформацією і методах вдосконалення різних видів комунікацій.

Перешкодами в організаційних комунікаціях насамперед виступають: спотворення повідомлень, інформаційне перенавантаження, нераціональна організаційна структура організації.

Розглянуті перешкоди, що утруднюють обмін інформацією, потребують вдосконалення комунікаційної системи. Для цього потрібно насамперед постійно регулювати інформаційні потоки, а також визначити інформаційні потреби керівників та відповідних працівників на кожному робочому місці. Необхідно ліквідувати дублювання інформації, встановити систему документообороту, визначити канали обміну інформацією, вибрати системи класифікації і кодування інформації.

Існуюча тенденція безперервного ускладнення виробничо-господарської діяльності ставить питання про суттєве підвищення ролі інформації як одного з видів ресурсів, цінність якого повсякчас зростає. Як і будь-який інший вид ресурсів, інформація вимагає вдосконалення технології збору, передачі, обробки, зберігання і використання.

Високоефективне інформаційне забезпечення управління досягається шляхом створення управлінських інформаційних систем, що охоплюють всі рівні і об'єкти управління. Щоб справитись із складними комунікаційними потребами, сучасні західні фірми за рахунок впровадження передових інформаційних технологій підтримують невеликі розміри апарату управління і мінімальну кількість організаційних рівнів. В цьому випадку зникають передумови виникнення інформаційних перенавантажень нижчих рівнів управління.

Оскільки інформаційні системи відносяться до класу людино-машинних, то при їх проектуванні, поряд з реалізацією процедур функціонально-організаційного характеру, слід забезпечити максимальний сервіс і зручність роботи користувачів системи. Крім того, впровадження інформаційної системи в практику управлінської діяльності, змінює технологію управлінської діяльності в організації. Це досягається створенням організаційно-правової документації, що визначає дії управлінського апарату в умовах функціонування інформаційної системи.

Інформаційна технологія - це сукупність методів, програмно-технічних засобів та технологічних операцій, об'єднаних у технологічний процес збору, обробки, виведення, збереження і розповсюдження інформації для зниження трудомістких процесів використання інформаційного ресурсу.

В автоматизованих інформаційних технологіях (АІТ) всі економічні фактори і ресурси виступають у єдиній формі - у вигляді даних. Це дозволяє розглянути процес прийняття рішень як технологію отримання, усвідомлення і перетворення даних. АІТ надає можливість легко маніпулювати укрупненими даними, не вдаючись у деталі, щоб своєчасно втручатись в процес підготовки і реалізації стратегічних рішень. В той же час є можливість обробляти детальну первинну інформацію для вирішення оперативних і тактичних завдань та здійснювати передачу і аналіз інформації для оперативного синтезу результатів за рахунок використання відповідних економіко-математичних методів.

У сучасній інтерпретації термін “автоматизована або нова інформаційна технологія” означає не просто комп'ютеризацію виробничо-господарських процесів, а увесь комплекс науково-технічних явищ, пов'язаними з інноваціями у сфері збору, фіксації, обробки, збереження даних, включаючи комп'ютерну техніку, засоби зв'язку, телебачення і т.п. З цих позицій інформаційні технології виступають як поєднання науки з прикладними розробками. З допомогою перспективних інформаційних технологій досягається принципово новий рівень узагальнення, трансформації і сприйняття інформації, відбувається переворот у засобах інтелектуальної праці.

В сучасних умовах рівень інформаційної технології визначається складом доступних баз даних та інтенсивністю їх використання, а також можливістю доступу до них суб'єктів зовнішнього середовища.

Відомо, що ефективне управління у сучасних умовах вимагає проведення моніторингу виробничого і забезпечувального процесів на підприємстві, швидкого доступу до архівів документів, технічної документації, технологічних карт виробничих процесів, переміщення матеріальних і фінансових засобів, витрат ресурсів тощо після отримання відповідної інформації, постійного проведення інвентаризації, реєстрації зміни запасів, обліку готової продукції, незавершеного виробництва, витрат тощо.

Для розв'язання цих завдань у рамках інформаційної системи слід мати ефективні методи і програмні засоби обробки даних, поданих у вигляді різноманітних пакетів прикладних програм.

Через інформаційну технологію відбувається активна взаємодія з навколишнім середовищем, що включає зворотній зв'язок. Тим самим змінюються і можливості організації стосовно підвищення гнучкості при реакції на зміну умов ділового середовища. Інформаційна технологія разом з керівниками починає відігравати роль генератора доданої вартості, коли в процесі інтерактивного діалогу початковий інформаційний матеріал перетворюється в інформаційний продукт, що містить в собі додану вартість.