Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Аналіз фінансового результату банку та шляхи його поліпшення

Вступ

Ринок банківських послуг в Україні налічує велику кількість банків і всі вони діють з різною ефективністю. Тому ця тема є дуже актуальною в наш час. Попереду завжди ті банки, хто бездоганно обслуговує клієнтів і робить це з мінімальними витратами. Ця тема дає нам змогу оцінити ефективність діяльності банку, роблячі аналіз, який, кваліфіковано проведений, є джерелом цінної інформації для самого банку, потенційних клієнтів. Для банку він дає змогу оцінити ефективність управління, з'ясувати об'єктивну оцінку результатів діяльності і перспектив розвитку, а також визначити надійність банків-партнерів, клієнтів та кореспондентів. Клієнти, проаналізувавши опубліковані баланси і звіти про прибутки та збитки, приймають рішення щодо доцільності співробітництва з банком.

Задачою перед нами стає здійснити аналіз роботи банку, виявити їх недоліки та запропонувати рішення проблем, а об'єктом є - ПАТ «Реал банк».

Предметом для роботи стає проведення аналізу банківської діяльності, необхідно мати аналітичні матеріали, що дозволяють одержати достовірну, повну і всебічну інформацію про банк. До такої інформації належать баланс банку і звіт про прибутки і збитки.

Баланси банку за три роки є головною складовою їх звітності. Аналіз балансів дозволяє визначити наявність особистих коштів, зміни в структурі джерел ресурсів, склад та динаміку активів, контролювати ліквідність банку, здійснювати управління фінансовою стійкістю.

До методів ми відносимо баланси банку, які використовують для аналізу і управління діяльністю банківськими установами, визначення показників їх ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. В ринкових умовах баланс банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, навіть своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, що прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку.

Всі здійсненні витрати й отримані доходи в минулому звітному періоді відображаються в звіті про прибутки і збитки (звіт про фінансові результати), який надає інформацію про різні види доходів і витрат за операціями банку.

У звіті після статей доходів і витрат відображається фінансовий результат діяльності банку - балансовий прибуток, який після певного коригування (наприклад, на суму доходів, що не підлягають оподаткуванню) «перетворюється» в оподатковуваний прибуток. Після вирахування податку залишається прибуток до розподілу (чистий прибуток), розміри якого показують фінансовий результат роботи банку за звітний період. Саме чистий прибуток підлягає розподілу за різними фондами згідно з рішенням зборів акціонерів банку.

Для аналізу банківської діяльності важливим джерелом інформації є також дані рахунків аналітичного обліку, кредитних справ, що дозволяють деталізувати (розшифрувати) балансові рахунки.

При аналізі доходів банку, на початку необхідно розрахувати загальну суму доходів банку, отриману їм за визначений період, із поділом її на види прибутків, що надійшли від проведення різних видів банківських операцій. Це дозволяє визначити пріоритетні види діяльності банку виходячи з питомої ваги визначених статей доходів у їхній загальній сумі.

Після проведення аналізу структурних доходів по укрупнених статтях варто більш детально вивчити структуру прибутків, що формують укрупнену статтю, що займає невелика питома вага в загальному об'ємі доходів. При аналізі процентних прибутків банку використовуються також відносні показники, що дозволяють оцінити середній рівень прибутковості позичкових операцій у цілому і кожній групі позичок окремо.

Кінцевим фінансовим результатом діяльності банку є прибуток до оподаткування (балансовий прибуток), який утворюється внаслідок руху грошових потоків, що характеризують доходи і витрати банку.

1. Теоритичні основи дослідження фінансових результатів ПАТ «Реал банк»

1.1 Сутність, методи, види та значення фінансового аналізу в управлінні банку

фінансовий банк управління дохід

У зв'язку з суттєвими змінами на фінансовому ринку України зростає роль і значення аналізу банківської діяльності як для самого банку, так і для його ділових партнерів, клієнтів, акціонерів банку і держави в цілому. Регулярне проведення банком аналізу своєї діяльності дає змогу йому ефективно управляти активними й пасивними операціями для максимізації прибутку і забезпечення стабільного фінансового стану. Це особливо важливо в сучасних умовах, коли загострилося суперництво банків і небанківських фінансово-кредитних установ, які виконують різні операції щодо залучення вільних грошових ресурсів підприємств і населення. Такі установи успішно конкурують із банками, здійснюючи суто банківські операції, а також операції, які банки не мають права виконувати відповідно до законодавства (страхування, операції з нерухомістю та ін.) У вітчизняній економічній літературі поки що немає єдиного підходу до аналізу банківської діяльності. Немає навіть сталої думки щодо змісту цієї діяльності. У цій ситуації особливої актуальності набувають дослідження фінансового стану банку. Конструктивна роль таких досліджень полягає у їх спрямуванні на розроблення цілісного підходу до оптимізації управління банком.

Обумовленість економічних явищ і процесів причинним зв'язком потребує від аналізу вивчення факторів, що викликають зміни тих чи інших показників. За допомогою аналізу установлюються найсуттєвіші факторні показники, які впливають на зміни результатів діяльності банку. Виявлення і вимірювання взаємозв'язку між показниками, що аналізуються, забезпечує комплексне, органічно взаємозв'язане дослідження роботи банку. Основними об'єктами аналізу банківської діяльності є такі:

- фінансово-економічна ситуація у країні;

- заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;

- якість активів (кількісний і якісний аналізи структури кредитно-інвестиційного портфеля банку);

- показники прибутковості функціонування банку, що дають змогу судити про ефективність його роботи;

- темпи зростання банку;

- показники ліквідності й платоспроможності банку, які характеризують його фінансову стійкість;

- показники економічних нормативів.

Ця класифікація є узагальненою і в разі необхідності може бути деталізована. Отже, комплексний аналіз фінансового стану банку являє собою багатовимірне завдання. На рис. 1.1 показана система комплексного аналізу банківської діяльності, що включає аналіз власного капіталу, зобов'язань банку, аналіз активів (у тому числі аналіз кредитних операцій, інвестиційних та інших операцій банку з цінними паперами, валютних та інших активних операцій, аналіз банківських послуг), аналіз доходів і витрат банку, аналіз прибутку і рентабельності, аналіз ліквідності, аналіз банківських ризиків та аналіз фінансового стану банку.

Рисунок 1.1 - Система комплексного аналізу банківської діяльності

До суб'єктів внутрішнього аналізу належать: інсайдери банку, банківські спеціалісти, менеджери різних рівнів управління, аналітики, внутрішні аудитори та контролери, керівництво банку, консультанти, а до суб'єктів зовнішнього аналізу - аутсайдери банку й органи нагляду.

Зміст і завдання аналізу банківської діяльності випливають насамперед із функцій, які він виконує в системі інших прикладних економічних наук. До цих функцій відносять такі:

1. Наукове обґрунтування поточних і перспективних планів. Без глибокого комплексного аналізу результатів діяльності банку та обґрунтованих прогнозів, без вивчення закономірностей розвитку банку і виявлення недоліків і помилок не можна розробити науково обґрунтований план, вибрати оптимальний варіант управлінського рішення.

2. Контроль за виконанням планів і управлінських рішень під час проведення активно-пасивних операцій. Деякі економісти принижують або зовсім заперечують цю функцію аналізу, вважаючи, що вона властива лише бухгалтерському обліку й контролю. Безумовно, бухгалтерський облік виконує суттєві контрольні функції в момент реєстрації, узагальнення і систематизації інформації під час здійснення фінансових операцій. Однак це не виключає контролю й у процесі аналізу банківської діяльності, що проводиться з метою не тільки констатації фактів й оцінки досягнутих результатів, а й виявлення недоліків, помилок та оперативного впливу на фінансову діяльність банку. Саме тому необхідно підвищувати оперативність і дійовість аналізу банківської діяльності.

3. Пошук резервів підвищення ефективності функціонування банку на основі вивчення передового досвіду та досягнень науки і практики як одна з центральних функцій аналізу банківської діяльності.

Оцінка результатів діяльності банку і виконання накреслених планів, а також оцінка досягнутого рівня розвитку і використання наявних можливостей. Об'єктивна оцінка діяльності банку сприяє оперативному й ефективному управлінню з метою усунення виявлених відхилень.

4. Розроблення заходів щодо використання виявлених резервів у процесі функціонування банку сприяє підготовці рекомендацій, що дають змогу змінити (або коригувати) депозитно-кредитну політику банку з метою максимізації прибутку за умови помірного рівня ризику і прийнятних показників ліквідності і платоспроможності.

Отже, аналіз банківської діяльності є системою спеціальних знань, пов'язаних із дослідженням тенденцій усебічного розвитку, науковим обґрунтуванням планів і управлінських рішень, контролем за їх виконанням, оцінкою досягнутих результатів, а також пошуком, вимірюванням і обґрунтуванням резервів підвищення ефективності фінансових показників діяльності банку.

У процесі комплексного аналізу банківської діяльності необхідно використовувати таку методику, яка найбільшою мірою сприятиме його ефективності. Під методикою проведення будь-якого аналізу слід розуміти сукупність способів, правил і заходів щодо найбільш доцільного виконання певної роботи. В аналізі банківської діяльності методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил вивчення діяльності банку, спрямованих на дослідження різних об'єктів аналізу. Вони допомагають одержати найбільш повну оцінку фінансової стійкості та прибутковості банку, яка враховується його керівництвом у процесі прийняття управлінських рішень щодо вироблення подальшої стратегії розвитку банку.

Під методом у широкому значенні наука розуміє спосіб дослідження свого предмета. Методом аналізу банківської діяльності банку є комплексне органічно пов'язане дослідження діяльності комерційного банку з використанням статистичних, економіко-математичних, облікових та інших способів обробки інформації. Особливостями методу аналізу банківської діяльності є: використання системи показників, які характеризують діяльність банку; вивчення факторів та причин їх зміни; виявлення і вимірювання взаємозв'язку між ними. Для проведення комплексного аналізу банківської діяльності використовуються такі методи:

1. Метод порівняння. Передбачає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів із відомими, вивченими раніше, з метою визначення їх спільних рис або відмінностей. За допомогою цього методу визначаються загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об'єктів, тенденції і закономірності їх розвитку. В аналізі фінансової стійкості порівняння (як основний або допоміжний метод) використовують для вирішення всіх його завдань. Можна виділити такі найтиповіші ситуації, коли використовується порівняння та його цілі:

- зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану;

- зіставлення фактичних показників із нормативними, що дає змогу проконтролювати дотримання банком різних нормативів, установлених НБУ;

- порівняння фактичних показників із показниками минулих років (звітних періодів) для визначення тенденцій розвитку як банку, так і економічних процесів, що впливають на його діяльність;

- зіставлення показників банку, що аналізуються, з показниками інших банків-конкурентів для визначення позицій банку на фінансовому ринку за різними показниками фінансової діяльності;

- зіставлення паралельних динамічних рядів для вивчення взаємозв'язків досліджуваних показників; наприклад, паралельний аналіз динаміки доходів і витрат дає можливість виявити, чи забезпечується перевищення доходів над витратами, що позитивно впливає на прибутковість банку;

- зіставлення різних варіантів управлінських рішень із метою вибору оптимального; наприклад, установлюючи процентну ставку за депозитами населення, вибирають такий її рівень, який забезпечив би необхідний обсяг даного виду банківського ресурсу з урахуванням наявності достатніх можливостей для обслуговування вкладників;

- зіставлення результатів діяльності до і після впровадження якогось нововведення; наприклад, витрати коштів на придбання (будівництво) офісу банку в центрі міста можуть компенсуватися залученням солідних клієнтів, що забезпечить банку збільшення залишків на розрахункових рахунках.

2. Метод приведення показників до порівнянного вигляду. Наприклад, щоб згрупувати усі видані банком кредити, необхідно привести їх суми до порівнянного вигляду (оскільки банк видає кредити як у національній, так і в іноземній валюті); для цього суми кредитів в іноземній валюті трансформуються в гривневий еквівалент множенням на відповідний валютно-обмінний курс, і тільки після цього підсумовуються усі видані банком кредити (гривневі кредити і гривневі еквіваленти кредитів в іноземній валюті). Цей метод використовується також у разі порівняння фактичних показників із показниками попередніх періодів. Наприклад, в умовах інфляції складно проаналізувати динаміку показників без приведення їх до порівнянного вигляду. Для цього необхідно фактичне значення якогось вартісного показника розділити на індекс інфляції за даний період, і лише після цього отриманий показник можна порівнювати з показником минулого періоду.

3. Метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники характеризують кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталу банку та ін., а відносні відбивають співвідношення певних абсолютних показників. Відносні показники виражаються у формі коефіцієнтів (за базу взято 1) або відсотків (за базу взято 100). До них відносять показники виконання плану, динаміки, структури (питома вага), ефективності та ін. Цей метод є одним із ключових в аналізі банківської стійкості. З його допомогою (через різні коефіцієнти) оцінюються показники ліквідності, платоспроможності, прибутковості банку.

4. Метод групувань дає змогу через систематизацію даних балансу розібратися в сутності аналізованих явищ і процесів. Під час аналізу банківської діяльності застосовуються різні угруповання рахунків балансу, а саме: власних і залучених коштів, довго- і короткострокових кредитів, термінів активно-пасивних операцій (для розрахунку показників ліквідності), видів доходів, витрат і прибутків. Статті можуть бути згруповані також за ступенем ліквідності, економічної сутності банківських операцій, рівнем прибутковості (за активом) і вартості (за пасивом).

5. Балансовий метод слугує головним способом для визначення співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних та урівноважених економічних показників, підсумки яких мають бути тотожними. Цей метод допомагає зрозуміти економічний зміст функціонування банку. Правильно розуміючи («читаючи») баланс банку, можна охарактеризувати його поточний фінансовий стан (через показники платоспроможності і ліквідності), а також ефективність активно-пасивних операцій (через показники прибутковості).

6. Графічний метод. Графіки є масштабним зображенням показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовних художніх фігур і мають велике ілюстративне значення. Завдяки їм досліджуваний матеріал стає зрозумілішим.

7. Метод табличного відображення аналітичних даних. Результати аналізу звичайно подаються у вигляді таблиць. Це найбільш раціональна і зручна для сприйняття форма уявлення аналітичної інформації про досліджувані явища за допомогою цифр, розташованих у певному порядку. Аналітична таблиця є системою суджень, виражених мовою цифр. Вона набагато виразніша і наочніша, ніж словесний текст. Показники в ній розташовуються у більш логічній і послідовній формі порівняно з текстовим викладом, займають менше місця, і пізнавальний ефект досягається набагато швидше. Табличний матеріал дає змогу охопити аналітичні дані в цілому як єдину систему. За допомогою таблиць легше простежуються зв'язки між досліджуваними показниками.

1.2 Формування фінансових результатів банку

Банк, як і будь-яка комерційна структура, має на меті отримання прибутку для нарощування власного капіталу та кількості стабільних акціонерів і кредиторів, розширення філіальної мережі та покращення нормативних показників, що визначаються НБУ, для підвищення якості послуг, розширення їхнього спектра. Відповідно, аналіз банківської діяльності здійснюється для виявлення резервів збільшення прибутку та визначення і коригування політики управління активами та пасивами банку.

Доходи банку - це збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі припливу або зростання активів чи зменшення зобов'язань, що приводять у кінцевому підсумку до збільшення власного капіталу банку і не є при цьому внесками учасників.

Доходи банку поділяють на банківські та небанківські операційні (рис. 1.2). До банківських доходів належать доходи, що безпосередньо виникають унаслідок банківської діяльності. Небанківські операційні доходи не стосуються основної діяльності банку.

Рисунок 1.2 - Класифікація доходів банку

Валові банківські доходи прийнято поділяти на процентні та непроцентні. До процентних доходів банку належать:

- нараховані й отримані відсотки за позиками в національній валюті;

- нараховані й отримані відсотки за позиками в іноземній валюті.

Структура процентних доходів банку може бути подана також у вигляді:

- процентних доходів, отриманих за міжбанківськими позиками;

- процентних доходів, що надійшли за комерційними позиками.

Непроцентні доходи охоплюють дохід у формі комісій від послуг банку та інші види доходів (доходи від операцій на ринку у вигляді курсових різниць, різниці між балансовою і ринковою ціною проданого майна, переоцінка номіналу цінних паперів та інших активів, отримані штрафи, пеня).

Здійснюючи кредитні та факторингові операції, банк може одержувати одночасно процентні платежі й комісію. Комісії за різні послуги можуть поєднуватися. Наприклад, комісійні за організацію позики або розміщення облігацій можуть включати плату за консультування, котру отримає банк тільки у випадку, якщо угода відбудеться.

Загалом серед українських банків останніми роками простежено тенденцію до зниження частки процентних доходів, натомість непроцентні доходи збільшуються переважно завдяки розширенню обсягу розрахункового-касового обслуговування, а не факторингових, лізингових, трастових операцій, що займають важливе місце в діяльності західних банків.

Із огляду на рівень якості доходи поділяють на такі:

- адекватні - банк отримує їх від основних видів діяльності, найвищі за якістю;

- випадкові - нижчі за якістю, до яких належать повернення безнадійної заборгованості, нараховані штрафи, пеня, реалізація активів, спекулятивні доходи від валютного арбітражу;

- авантюрні - найнижчі за якістю, можуть виникнути в банку, якщо він порушує договірні зобов'язання й отримує від цього дохід, встановлює неадекватну суму комісійної винагороди, порушує нормальне співвідношення «ризик-дохідність».

Незалежно від виду дохід повинен відшкодовувати витрати банку, покривати ризики і створювати прибуток. Окрім того, будь-який дохід можна вважати ціною відповідної послуги, отже, він формується під впливом попиту та пропозиції.

Рівень банківського доходу залежить від якості управління активами та пасивами в банку.

Історично управління активами можна розглянути через призму трьох теорій:

1) теорія комерційних позик виникла в XVIII ст. в Англії, згідно з нею банк зберігає ліквідність, доки його активи розміщені в якісних короткострокових позиках. Банки не повинні кредитувати купівлю цінних паперів, нерухомості або споживчих товарів чи надавати довгострокові кредити сільському господарству. Основним недоліком теорії було те, що вона не враховувала кредитних потреб економіки, яка розвивається, та появи нестачі коштів у періоди кризи. Отже, вона заклала основу для розвитку конкурентних із банками фінансових інститутів;

2) теорія переміщення ґрунтується на твердженні, що банк є ліквідним, якщо його активи можна перемістити або продати іншим кредиторам чи інвесторам за готівку, використати заставу для погашення безнадійної позики або скористатися рефінансуванням центрального банку. Проблема теорії полягає в надмірній довірі до забезпечення цінними паперами, що в період обвалу фондового ринку є причиною значних збитків;

3) теорія очікуваного доходу, згідно з якою банківську ліквідність можна планувати, якщо за основу графіка платежів за кредитами взяти майбутні доходи позичальника. Вона не заперечує розглянутих вище теорій, проте акцентує на оцінці кредитоспроможності позичальника, а не на забезпеченні кредиту. Ця теорія стверджує, що на банківську ліквідність можна впливати, змінюючи структуру кредитів та інвестицій за термінами погашення. Теорія очікуваного доходу сприяла тому, що багато банків узяло за основу формування портфеля інвестицій ефект ступінчастості: цінні папери підбирають за термінами погашення так, щоб надходження були регулярними і передбачуваними.

Управління активами передбачає розміщення ресурсів для отримання максимального прибутку за мінімально припустимого рівня ризику. Однак не треба забувати про регулювання банківської діяльності, що лімітує вкладення у певні види активів, та конкуренцію, що обмежує отримання прибутку через збільшення відсоткових ставок чи комісій за послуги, пропоновані банком. Окрім того, банк повинен бути надійним і мати запас ліквідності для погашення своїх зобов'язань, тобто певна частина пасивів не може використовуватися для отримання прибутку. Третя вимога до управління полягає в забезпеченні достатнього рівня прибутковості цінних паперів банку, що є у власності акціонерів та кредиторів, для безперебійного формування пасивів у майбутньому.

Із огляду на перелічені вимоги до політики управління активами перед менеджментом банку окреслене щоденне завдання оптимізації співвідношення «прибутковість-ліквідність», яке вирішують за допомогою таких методів управління активами:

а) метод загального фонду ресурсів - передбачає використання узагальненого фонду пасивів незалежно від джерела їхнього походження на передбачені менеджментом активні операції. У цьому разі рівномірно дотримуються принципи ліквідності та прибутковості, а розподіл коштів на здійснення активних операцій проводиться наступним чином: спершу формуються первинні резерви, що можуть бути негайно використані для погашення зобов'язань, та вторинні резерви, що дають мінімальний прибуток і можуть швидко перетворитися в первинні резерви, потім формуються портфелі кредитів та інвестицій. Цей метод доцільно використовувати в банках, керівництво яких має достатній досвід управління, адже розподіл ресурсів не має конкретних критеріїв, а відбувається більше на інтуїтивному рівні;

б) метод розподілу активів (метод конверсії ресурсів) - передбачає, що розмір необхідного ліквідного резерву залежить від джерел формування ресурсів (наприклад, вклади до запитання потребують вищої норми резервів, аніж строкові). Отже, вклади до запитання використовуються для формування первинних резервів і менше для надання короткотермінових позик, а строкові вклади - для довготермінових вкладень. Цей метод дає змогу уникнути надмірного резервування ліквідності шляхом встановлення оптимального співвідношення між певним видом пасивів та відповідними за термінами погашення й оборотністю активами, отже, збільшується можливість отримання прибутку. Проте, як свідчить практика, певна частина коштів до запитання є стабільно на рахунку та може бути використана і для довгострокових вкладів. Можна вважати недоліком цього методу й те, що він передбачає використання середніх показників необхідної ліквідності без урахування результатів аналізу економічної ситуації та тенденцій оборотів за рахунками клієнтів;

в) метод наукового управління - передбачає використання математичних моделей для встановлення взаємозв'язку між статтями пасивів й активів, що дає змогу провести ґрунтовний аналіз ситуації за кожним із рахунків і в економіці загалом, виявити тенденції та на їхній підставі здійснювати прогнозування ситуації і приймати управлінські рішення. У цьому разі програмування має динамічні характеристики, тобто реагує на поточні корективи. Воно значно спрощує процес прийняття рішення, адже швидко опрацьовує масу поточної інформації, проте не знімає з керівництва відповідальності за прийняття конкретних кінцевих рішень. Зазначимо, що для невеликих банків замовлення програм і встановлення відповідного забезпечення може виявитися невиправдано дорогим

Політику управління активами не можна розглядати окремо від політики управління пасивами, вони повинні бути узгодженими, адже розриви між пасивами й активами стримують розміщення активів чи повернення пасивів.

Водночас жодна з теорій не дає змоги уникнути витрат, що характерні навіть для найліпше організованої банківської діяльності.

Витрати банку - це зменшення економічних вигод у звітному періоді у формі відпливу чи використання активів або виникнення заборгованості, що призводить до зменшення власного капіталу і не є результатом розподілу між власниками.

Витрати поділяють на банківські і небанківські (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 - Класифікація витрат банку

Аналізуючи витрати, необхідно вивчати їхню динаміку, структуру, оцінювати виконання плану за витратами, проводити факторний аналіз витрат, вивчати стан грошового ринку і будувати оптимальну структуру ресурсної бази тощо (залучати найдешевші ресурси, знижувати витрати на персонал та обслуговування капіталу, однак потрібно бути обережним зі зниженням процентних ставок, адже це приведе до зниження як витрат, так і доходів).

Дохідність банку є результатом оптимальної структури його балансу, раціональної структури видатків і доходів, розрахунків процентної маржі та виявлення тенденцій у дохідності позикових операцій, прогнозування орієнтовного рівня відсотків за активними й пасивними операціями. Ефективність банку виражається в рівні його прибутковості та відображає позитивний сукупний результат роботи банку в усіх сферах його діяльності.

Метою аналізу прибутку та рентабельності є виявлення основного центру прибутковості банку та факторів, які впливають на збільшення величини прибутку та підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і витратами. Відповідно до мети визначають такі завдання аналізу прибутку та рентабельності:

- оцінка виконання плану прибутку;

- аналіз динаміки прибутку в цілому, за складом і структурою;

- факторний аналіз прибутку;

- аналіз формування та розподілу прибутку;

- визначення тенденцій динаміки прибутку за тривалий період;

- аналіз показників ефективності діяльності комерційного банку;

- аналіз фінансової міцності банку (визначення межі та коефіцієнта безпеки банку).

2. Аналіз фінансового стану ПАТ «Реал банк»

2.1 Аналіз активу та пасиву ПАТ «Реал банк»

Балансовий звіт формується на основі інформації, що міститься на синтетичних рахунках, і разом з примітками всебічно відображає активи, зобов'язання та капітал на конкретну дату.

Інші активи відображають дебіторську заборгованість, господарські матеріали тощо, тобто ті активи, які здебільшого не приносять банкові доходу і не можуть бути віднесені до будь-якої іншої категорії активів.

Отже, активні операції банку посідають головне місце у діяльності банків; під активами слід мати на увазі вимоги банку, які характеризують склад, розміщення та використання власного капіталу і коштів вкладників з метою одержання прибутку.

Активи Банку станом за 2010-2012 роки представлені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Динаміка за статтями активу Реал банку, тис. грн.

Ря-док	Найменування статті	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Базисні темпи росту, %
					2010 р.	2011 р.	2012 р.
1	Грошові кошти та їх еквіваленти	82016	65835	192132	100,0	80,27	234,26
2	Кошти обов'язкових резервів банку в НБУ	3619	2702	3759	100,0	74,66	103,87
3	Кошти в інших банках	44811	(3)	(0)	100,0	0	0
4	Кредити та заборгованість клієнтів	201325	402192	662713	100,0	199,77	329,18
5	Цінні папери в портфелі банку на продаж	33705	30437	26573	100,0	90,3	78,84
6	Інвестиційна нерухомість	555	541	263	100,0	97,48	47,39
7	Дебіторська заборгованість щодо поточного ПНП	__	__	__	0	0	0
8	Відстрочений податковий актив	209	389	0	100,0	186,12	0
9	Основні засоби та нематеріальні активи	9613	9689	14579	100,0	100,79	151,66
10	Інші фінансові активи	3946	6056	19123	100,0	153,47	484,62
11	Інші активи	697	747	2667	100,0	107,17	382,63
12	Усього активів	380496	518585	921809	100,0	136,29	242,27

В 2012 році по відношенню до 2010 року банком було збільшено базисний темп росту кредитів та заборгованостей клієнтів на 229,18%. Такий стрімкий зріст об'єму кредитного портфелю в 2012 році можна пояснити економічною кризою, зростанням безробіття, та намаганням населення та підприємств за рахунок кредитів залишитись «на плаву», а також - розширення мережі як по Україні так і за її межами.

Як наслідком збільшення обсягів кредитування стало збільшення ризикових активів та зниження ліквідності.

Нарощування активів з 2010 року з 380 млн. грн до 921 млн. в 2012 році склало в основному за рахунок збільшення обсягу кредитного протфелю банку через постійне просування різних видів кредитування - все для досягнення стратегічної мети.

Щоб проаналізовати дохідність активів, розрахуємо коефіцієнт дохідності (К_дох):

К_дох = Дохідні активи / Активи, всього;

К_дох2010=82016+44811+201325+33705 /380496=0,95;

К_дох2011 =65835-3+402192+30437/518585=0,96; (1.1)

К_дох2012 =192132+662713+26573/921809=0,96.

Коефіцієнт дохідності за 2012 р. порівняно з 2010 р., збільшився на 0,01%, (так як у 2012 р. збільшилася сума грошових коштів, а також збільшилася кількість наданих кредитів) і становить 0,96%, що свідчить про високу дохідність активів банку.

Отже, в структурі активів ПАТ «Реал банк» найбільших змін, а саме збільшення об'єму на 461 388 тис. грн. в 2012 році по відношенню до 2010 року зазнала стаття «Кредити й заборгованність клієнтів», таке збільшення питомої ваги кредитного портфелю свідчить про наближення до стратегічної мети - збільшення об'ємів кредитування, заняття лідируючої позиції по охопленню кредитами населення, а це можливе лише, і є наслідком нарощування депозитного портфелю банку, збільшення залучення грошових коштів клієнтів шляхом встановлення вигідних умов по депозитним програмам, наприклад вищих відсотків по депозитам, і чим довший термін залучення вкладів, тим вигідніші умови для клієнтів. Також збільшенню об'ємів кредитування (особливо короткострокових кредитів) посприяло залучення нових клієнтів через відкриття поточних рахунків на більш вигідних умовах з більш низькою щомісячною платою за обслуговування.

Нарощування власного капіталу, сприяє розширенню існуючих та створенню нових представництв, філій, відділень, а для цього необхідні приміщення, тобто бажано наявність власних, але доволі таки часто використовують і довгострокову оренду, нове обладнання та переобладнання існуючого - все це потребує коштів, і як видно зі структури активів, ПАТ «Реал банк» на 51,66% збільшив свої основні засоби та нематеріальні активи, вартість активів з 9 613 тис. грн. збільшилися на 4 966 тис. грн. і на кінець 31.12.2012 року становлять 14 579 тис. грн.

Тепер спробую проаналізувати діяльність ПАТ «Реал банк» через структуру зобов'язань та власного капіталу.

Пасиви Банку за станом на кінець дня 31 грудня 2012 року надані у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Динаміка за статтями пасивів Реал банку тис. грн.

Ря-док	Найменування статті	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Базисні темпи росту, %
					2010 р.	2011 р.	2012 р.
1	Кошти банків	35486	31345	22682	100,0	88,33	63,91
2	Кошти клієнтів	218129	303350	565443	100,0	139,07	121,69
3	Зобов'язання щодо поточного ПНП	135	202	831	100,0	149,63	615,56
4	Відстрочені податкові зобов'язання	1030	2063	2457	100,0	200,29	238,54
5	Резерви за зобов'язаннями	120	180	238	100,0	150,0	198,33
6	Інші фінансові зобов'язання	4036	4958	5533	100,0	122,84	137,09
7	Інші зобов'язання	263	394	9113	100,0	149,81	3465
Продовження таблиці 2.2
1	2	3	4	5	6	7	8
8	Субординований борг	-	60320	60521	0	0	0
9	Усього зобов'язань	259199	402812	666818	100,0	155,41	257,26
10	Статутний капітал	100000	100000	150000	100,0	100,0	150,0
11	Емісійні різниці	-	-	80000	0	0	0
12	Незареєстровані внески до статутного капіталу	-	-	-	0	0	0
13	Нерозподілений прибуток	(2717)	(6205)	2574	0	0	0
14	Резервні та інші фонди банку	17437	17437	20309	100,0	100,0	116,47
15	Резерви переоцінки	6577	4541	2108	100,0	69,04	32,05
16	Усього власного капіталу	121297	115773	254991	100,0	95,45	210,22
17	Усього пасивів	380496	518585	921809	100,0	136,29	242,27

Якщо зобов'язання ПАТ «Реал банк» показати в відсотковому вираженні, по відношенню до усієї кількості зобов'язань, то в структурі видно, що основну питому вагу на першому місці займають кошти клієнтів, в 2010 році вони займали 218 129 тис. грн, що становило 84,15% від загальної суми зобов'язань, протягом наступних двох років питома вага складала 84,79% від загальної суми зобов'язань та в 2012 році за рахунок притягнення (залучення) коштів: юридичних, фізичних осіб - ця цифра складала вже 565443 тис. грн.

Для збільшення обсягів кредитування необхідне залучення великої кількості ресурсів - депозитів, та коштів клієнтів, а це можливе лише при ефективній роботі депозитного департаменту та департаменту по обліку операцій з клієнтами, а також ефективному управлінні менеджерів усіх рівнів, в цьому велику роль відіграє робота безпосередньо через прямий контакт з клієнтами, створення програм для зацікавленості клієнтів, але існують й інші методи.

Отже, зростання зобов'язань в 2,5 рази - з 259 199 тис. грн. до 666 818 тис. грн. є наслідком ефективної роботи депозитного департаменту та департаменту обліку операцій з клієнтами.

В 2010 році статутний капітал становив 100 000 тис. грн, а в 2012 році збільшився на 50 000 тис. грн. і становив 150 000 тис. грн. за рахунок сплати акціонерами статутного фонду та нового випуску акцій.

Якщо банком буде й надалі збільшуватись власний капітал через збільшення статутного капіталу шляхом випуску нових акцій та за рахунок прибутку, банк буде добре відчувати себе на фінансовому ринку послуг.

В загальній структурі пасивів (зобов'язання та власний капітал) власний капітал в 2010 році займає 31,88%, а в 2012 - 27,66%, в середньому цей показник коливається в межах 9-10%. У власному капіталі основну питому вагу в структурі займає статутний капітал, більше 50% та фінансовий результат, в даному випадку прибуток, що очікує затвердження. Чим більший власний капітал, тим надійніший банк.

Нарощуючи власний капітал, збільшуючи обсяг залучення коштів клієнтів, банком було збільшено надання обсягів кредитування, тобто банком в повній мірі було задоволено потреби клієнтів в кредитних ресурсах.

2.2 Аналіз прибутків, збитків та сукупного доходу ПАТ «Реал банк»

Оцінка ефективності банківської діяльності є одним із найважливіших завдань економічного аналізу, вирішення якого ґрунтується на застосуванні методу коефіцієнтів. Сутність методу коефіцієнтів полягає у побудові системи взаємозв'язаних показників, які всебічно характеризують стан і динаміку об'єкта дослідження. Розраховані коефіцієнти дають змогу фінансовому аналітику поглибити висновки про фінансовий стан банку, оскільки абсолютні значення дають повну картину лише у виняткових випадках.
Показники ефективності розраховують за результатами діяльності банку за рік. При розрахунках за квартал чи півріччя показники необхідно приводити до річного рівня.

Із структури доходів ПАТ «Реал банк» видно, що найбільшу питому вагу в доході банку становить чистий процентний дохід та чистий комісійний дохід, в даному випадку за 2010-2012 роки найбільший об'єм в структурі доходу займав чистий процентний дохід (збільшення процентного доходу є результатом збільшення кредитного портфелю).

Чистий прибуток збільшувався від здійснення операцій, повязаних з безпосередньою банківською діяльністю;

Чистий процентний дохід збільшувався завдяки росту кредитного портфелю.

Проаналізувавши дані активів, пасивів та зобов'язань чи, точніше сказати, дані банківського балансу за 2010-2012 роки, та використовуючи дані звітів про фінансові результати, розрахуємо коефіцієнти оцінки ефективності діяльності банку:

- норма прибутку на капітал (рентабельність капіталу);

- рентабельність активів;

- чиста процентна маржа;

- рівень іншого операційного доходу.

1. Норма прибутку на капітал (Rk) характеризується величиною чистого прибутку, що припадає на кожну гривню капіталу, використаного у відповідному періоді:

Rk = ЧП / К * 100%

Rk = 2368/254991*100%=0,93% (2012)

Rk = 1353/115773*100%=1.17% (2011) (2.1)

Rk =1518/121297*100%=1.25% (2010)

Де ЧП - чистий прибуток банку

К - власний капітал

2. Наступний коефіцієнт - рентабельність активів (Ra) - застосовується для загальної оцінки ефективності використання активів (майна) комерційного банку. Цей показник визначає рівень чистого прибутку по відношенню до загальних активів, які сприяли отриманню прибутку:

Ra = ЧП / А * 100%

Ra = 2368/921809*100%=0,26% (2012)

Ra = 1353/518585*100%=0,26% (2011) (2.2)

Ra = 1518/380496*100%=0,4% (2010)

де ЧП - чистий прибуток

А - загальні активи банку

На рентабельність активів впливає, крім прибутку, ще і розмір активів банку. Низька рентабельність активів може бути спричинена їх завищеним обсягом та високою питомою вагою «витратних активів», при низькій питомій вазі доходних активів.

3. Наступний показник - чиста процентна маржа (ЧПМ) - дозволяє оцінити здатність банку утворювати чистий процентний доход, використовуючи загальні активи. До деякої міри, можна вважати, що цей показник характеризує ефективність структури активів банку. Чиста процентна маржа обчислюється як відношення чистого процентного доходу (П1) до загальних активів банку (А):

ЧПМ = П1 / А * 100%

ЧПМ = 134271/921809*100%=14,57% (2012)

ЧПМ = 56789/518585*100%=10,95% (2011) (2.3)

ЧПМ = 45291/380496*100%=11,9% (2010)

де П1 - чистий процентний доход,

А - загальні активи.

4. Рівень іншого операційного доходу (ІОД) по відношенню до загальних активів (А) дозволяє визначити ступінь незалежності банку від непроцентних доходів. Збільшення цього показника свідчить про зміщення пріоритетів банку в напрямку переважаючого розвитку комісійної та інших видів діяльності, які не є джерелами отримання процентних доходів. Тому значне зростання рівня іншого операційного доходу (Р іод) є небажаним.

Ріод = ІОД / А * 100%

Ріод = 499/921809*100%=0,05% (2012)

Ріод = 100/518585*100%=0,02% (2011) (2.4)

Ріод = 387/380496*100%=0,1% (2010)

Таблиця 2.3 - Основні коєфіцієнти показників діяльності банку

Коєфіцієнт	Значення, %	Норма, %	Відхилення, %
Рентабельність капіталу	0,93% (2012) 1.17% (2011) 1.25% (2010)	1,00%	-0,07% (2012) +0,17% (2011) +0,25% (2010)
Рентабельність активів	0,26% (2012) 0,26% (2011) 0,4% (2010)	0,30%	-0,04% (2012) -0,04% (2011) +1,00% (2010)
Процентна маржа	14,57%(2012) 10,95% 2011) 11,9% (2010)	10,00%	+4,47% (2012) +0,95% (2011) +1,90% (2010)
Рівень іншого операційного доходу	0,05% (2012) 0,02% (2011) 0,1% (2010)	0,10%	-0,05% (2012) -0,08% (2011) Норма (2010)

З наведеної таблиці ми бачимо, що банк працює в межах норм встановлених НБУ і має невеликі відхилення.

3. Шляхи поліпшення фінансового стану ПАТ «Реал банк»

3.1 Залучення міжнародної практики до правління фінансового стану ПАТ «Реал банк»

Балансування між рівнем прибутковості та рівнем ризику, пошук їх оптимального співвідношення є основним завданням управління банківським портфелем. У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами прийнято розуміти інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку, за якого активи, зобов'язання та капітал розглядаються у нерозривній єдності і спрямовуються на досягнення стратегічної мети банківської діяльності. Сутність управління активами і пасивами полягає у координуванні управлінських рішень щодо проведення активних і пасивних банківських операцій так, що це приводить структуру динамічного банківського балансу у відповідність до обраної банком стратегії і тактики. Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти прибутковістю та ризиками, координувати рішення щодо джерел фінансування та напрямів розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності інтегроване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління фінансовою діяльністю банку. Перевагою інтегрованого підходу є можливість максимізації прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентоздатним рівнем прибутку на активи (RОА) та прибутку на капітал (RОЕ). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності є процентний прибуток, чиста процентна маржа чи прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, валютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

Загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей та методів управління. Це моделі ГЕПу, імунізації балансу, валютного метчингу. Необхідною умовою їх ефективного застосування є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху цінової динаміки, валютних курсів, фондових індексів, товарних цін.

Традиційний підхід до розв'язання проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку - визначити пріоритетні напрями розміщення активів. Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота й доступність його практичного застосування, а головним недоліком - виникнення проблем з ліквідністю.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і пасивів базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, отримані позики «овернайт», має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, залучені з відносно стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за обсягами і строками різних видів зобов'язань та приводити у відповідність до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає досить трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних коштах у будь-який час може бути передбачена.

Стратегії захисту від процентного ризику, однією з яких є методика управління ГЕПом (аналіз різниці, управління дисбалансом, GAP-менеджмент), яка у світі найпоширеніша. Поняття «ГЕП» походить від англ. «gap», що в перекладі означає «розрив, дисбаланс» і характеризує різницю між величиною активів і пасивів, чутливу до змін процентних ставок на ринку, яка підлягає переоцінці або погашенню до фіксованого строку, а управління ГЕПом - це головний блок управління активами і пасивами банку, в основу якого покладено встановлення цієї різниці. Відправною точкою процесу управління ГЕПом є визначення горизонту планування (терміну дії) ризику зміни процентних ставок. Наприклад, керівництво банку може оцінити вплив процентного ризику протягом одного кварталу або лише одного місяця. Таким чином, оцінка різниці між чутливими активами й пасивами визначатиметься безпосередньо горизонтом планування. Але при цьому виникає одна важлива проблема: чим триваліший період обирається для аналізу цієї різниці, тим більшу частину активів і пасивів, на які впливає згаданий вище ризик, треба аналізувати. Водночас при збільшенні планового горизонту зменшується точність аналізу через те, що не враховуються незначні коливання. Тому необхідно визначити так звану золоту. Найчастіше на практиці групування чутливих до змін процентних ставок активів і пасивів за часовими інтервалами проводяться: до 7 днів; від 8 до 31 дня; від 32 до 92 днів; від 93 до 183 днів; від 184 днів до одного року; понад один рік. Визначивши горизонт планування у процесі аналізу активів і пасивів для встановлення контролю над процентним ризиком, їх необхідно поділити на чутливі й нечутливі до змін процентних ставок, що і є другим етапом процесу управління ГЕПом банку. Активи чи пасиви є чутливими до змін процентної ставки, якщо відповідають таким вимогам:

- дата перегляду плаваючої процентної ставки належить до чітко визначеного інтервалу в часі й строк погашення активу чи зобов'язання настає у цьому ж інтервалі;

- термін проміжної або часткової виплати основної суми перебуває в межах чітко визначеного інтервалу;

- зміна базової ставки, покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком. Операції та послуги банків за чутливими активами й пасивами відображені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 - Перелік операцій та послуг за чутливими активами і пасивами банку

Послуги й операції за RSA	Послуги й операції за ИБІ-
Кредитування фізичних і юридичних осіб	Депозити, залучені від фізичних і юридичних осіб
Придбання банком цінних паперів на продаж і	Емісія банком власних цінних паперів і боргових зобов'язань
Надання міжбанківських кредитів	Отримані міжбанківські кредити
Купівля банком процентних ф'ючерсів, опціонів, свопів-, РЕПО тощо.	Продаж банком процентних ф'ючерсів, опціонів, свопів, РЕПО тощо.

Відповідно до нечутливих активів і пасивів слід віднести доходи і витрати, які не залежать від зміни процентах ставок на ринку протягом аналізованого періоду, а також основні засоби й власний капітал банку. Особливістю процесу управління ГЕПом у межах цього етапу є те, що при розрахунку використовується тільки та частина балансу, яка чутлива до змін ринкових процентних ставок.

На підставі визначених даних про горизонт планування ризику та обсяги активів і пасивів, чутливих до змін процентних ставок, починається третій етап (розрахунок ГЕПу):

GAP = RSA - RSL (3.1)

де RSA - активи, чутливі до змін процентних ставок; RSL - пасиви, чутливі до змін процентних ставок. У контексті управління ГЕПом треба розрізняти такі три класи ситуацій: нульовий ГЕП, додатний ГЕП, від'ємний ГЕП. Вартість активів чутливих до зміни% ставки RSA - RSL = 0, або (RSA/RSL) = 1. Додатний ГЕП: (RSA - RSL) > 0, або (RSA/RSL) > 1. Від'ємний ГЕП (RSA - RSL) < 0, або (RSA/RSL) < 1. Таким чином, при нульовому ГЕПі маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань процентних ставок, а процентний ризик - мінімальним, проте отримати високий прибуток у результаті сприятливої зміни процентних ставок стає неможливим. Можливість отримати більшу маржу і, відповідно, більший прибуток дають дві ситуації - додатний або від'ємний ГЕП. Для тих банків, діяльність яких переважно не пов'язана із залученням коштів на поточні й депозитні рахунки, випуском цінних паперів власного боргу, характерний додатний ГЕП, оскільки активи цих установ переоцінюються швидше, ніж пасиви. А якщо ресурсний потенціал банківських установ багато в чому залежить від залучення коштів фізичних і юридичних осіб, у цій ситуації характерним буде від'ємний ГЕП, поява якого викликана тим, що пасиви цих установ формуються здебільшого за рахунок депозитів фізичних осіб. Розрахувати абсолютну суму ГЕПу не важко, коли відомі характеристики грошових потоків для кожної операції банку з формування активів чи пасивів. Крім того, при розрахунку суми ГЕПу треба визначити необхідний для цього проміжок часу.

Але слід мати на увазі, що при застосуванні у банківській практиці цієї моделі управління активами й пасивами не достатньо визначити лише напрямок різниці (додатна чи від'ємна), оскільки ще треба визначити її абсолютну величину. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу до управління банком є наявність надійного прогнозу і передбачуваність ситуації на ринку банківських послуг. Для того, щоб зробити ці розрахунки, необхідно використати такий показник, як кумулятивний ГЕП. За допомогою цього показника можна проаналізувати можливу зміну прибутку банку залежно від динаміки ринкових ставок у кожному з періодів, на які поділений аналізований часовий горизонт.

ПР = КГ (гр - г), (3.2)

де ПР - прибуток (збиток), одержаний у результаті зміни ринкової ставки процента; КГ - кумулятивний ГЕП; гр, г - прогнозована та поточна ринкові ставки.

Додатне значення ПР свідчить про збільшення прибутку банку в результаті підвищення процентних ставок при додатному ГЕПі чи зниження їх при від'ємному ГЕПі. Якщо ж значення ПР від'ємне, це свідчить про зниження процентної маржі банку через підвищення ставок при від'ємному ГЕПі чи зниження їх при додатному ГЕПі. Таким чином, застосування моделі ГЕПу в банківській діяльності базується на кількох принципах. Перший: зміна процентного доходу у разі зміни процентних ставок характеризує різницю між узгодженими активами й пасивами і залежить від величини ГЕПу. Другий: ГЕП безпосередньо пов'язаний передусім зі строками переоцінювання або погашення активів і пасивів банку, чутливих до змін процентної ставки. Третій: значення ГЕПу залежить від характеру діяльності банку та операцій, які він виконує, чи послуг, які надає своїм клієнтам. Четвертий: якщо значення ГЕПу від'ємне (GAP < 0), то в разі зростання процентних ставок дохід банку зменшується, а в разі зниження - підвищується. І навпаки: при додатному ГЕПі (GAP > 0.