Зміст

Вступ

Розділ 1 Теоретичні основи фінансового бюджетування на підприємстві

1.1 Поняття та функції бюджетування у системі фінансового планування та контролінгу

1.2 Принципи та методи фінансового бюджетування на підприємстві

1.3 Правила вибору джерел фінансування підприємств

Розділ 2 Практика фінансового бюджетування на підприємстві, на прикладі ЗАТ “Резо”

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства

2.2 Аналіз планування потреб в капіталі на підприємстві

2.3 Вплив факторів на ліквідність та платоспроможність підприємства

2.4 Оцінка управління процесом бюджетування на підприємстві

Розділ 3 Оцінка ефективності фінансового бюджетування на підприємстві

3.1 Заходи, спрямовані на підвищення ліквідності та платоспроможності підприємства

3.2 Модель прогнозування потреби в капіталі на підприємстві

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Успішна інвестиційна та операційна підприємницька діяльність можлива лише за наявності надійного фінансового фундаменту.

Суттєвою причиною кризового стану багатьох вітчизняних підприємств є неналежне виконання фінансовими службами покладених на них функцій і завдань, зокрема відсутність фінансового планування (бюджетування) та аналізу, управління ризиками, роботи щодо оптимізації структури активів та пасивів тощо. Досить часто це зумовлено тим, що відповідальність за всю фінансову роботу на підприємстві покладається на бухгалтерію, а фінансові служби або взагалі відсутні, або їх завдання є невизначеними і не мають нічого спільного з тими, які виконують відповідні служби на підприємствах країн Західної Європи чи США. В цьому зв'язку актуальності набуває визначення місця та ролі фінансового планування (бюджетування) у системі фінансового фундаменту.

За умов ринкової економіки спостерігається відхід від загального планування на підприємстві в бік фінансового з розробленням цілої низки бюджетів за структурними підрозділами, тобто відзначається зростання ролі внутріфірмового фінансового планування.

Бюджет - це оперативний фінансовий план, що складається у формі кошторису або балансу доходів і витрат на короткостроковий період і забезпечує ефективний контроль за надходженням та витрачанням коштів на підприємстві.

Бюджетування (розроблення системи бюджетів на підприємстві) сприяє поліпшенню планування, що позитивно впливає на підвищення продуктивності праці працівників підрозділів та ефективність використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Застосування бюджетного планування на підприємстві забезпечує:

- надання структурним підрозділам більшої самостійності у витрачанні коштів, економії за бюджетом фонду оплати праці, що сприяє підвищенню матеріальної заінтересованості працівників в успішному виконанні планових завдань;

- зменшення непродуктивних витрат робочого часу працівників фінансової служби за рахунок мінімізації кількості контрольних параметрів бюджетів;

- досягнення режиму суворої економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства.

Багато підприємств стикаються з проблемою відсутності логічного поєднання стратегічних цілей та оперативних завдань, які виконуються окремими працівниками і структурними підрозділами. Довгострокове стратегічне планування та короткострокове річне бюджетування досить часто розглядаються як два паралельні, навіть дещо автономні процеси.

Для подолання такого роду слабких місць в сучасному фінансовому менеджменті рекомендується впроваджувати в конкретні оперативні заходи спеціальний інструментарій забезпечення трансформації стратегічних цілей, який прийнято позначати як Balanced-Scorecard. Взаємоузгодженість окремих цільових показників стратегічного планування та оперативного бюджетування досягається в результаті побудови інтегрованої системи довгострокового та оперативного планування.

Для організації ефективного фінансового планування на підприємстві рекомендується створення сучасної системи бюджетування, яка б була заснована на розробці і контролі виконання ієрархічної системи бюджетів.

Саме цим і пояснюється актуальність обраної теми дипломної роботи.

Предметом дослідження є становлення фінансового бюджетування на підприємстві.

Об`єктом дослідження дипломної роботи є процес становлення та розвитку системи бюджетування підприємства.

Суб'єктом дослідження дипломної роботи є закрите акціонерне товариство “Резо”.

Метою дипломної роботи є оцінка ефективності системи управління процесом бюджетування на підприємстві задля визначення заходів спрямованих на підвищення ліквідності та платоспроможності підприємства.

Для досягнення визначеної мети необхідно виконати наступні завдання:

- розкрити теоретичні та методичні основи бюджетування на підприємстві,

- розкрити правила фінансування підприємства та механізм оптимізації структури капіталу та ефект фінансового лівериджу,

- провести аналіз фінансово - господарської діяльності ЗАТ “Резо” та оцінити управління процесом бюджетування на підприємстві,

- здійснити аналіз планування потреб в капіталі на підприємстві,

- оцінити фактори впливу на оцінку ліквідності та платоспроможності підприємства,

- запропонувати заходи, спрямовані на підвищення ліквідності та платоспроможності підприємства,

- розробити модель прогнозування потреби в капіталі.

Проведення економічного дослідження доцільно здійснювати за допомогою використання наступних методів: економіко-статистичного аналізу динаміки показників виробничо-господарської та фінансової діяльності підприємства; порівняльно-аналогового аналізу показників фінансової звітності підприємства; електронної обробки інформації за допомогою використання програм ЕОМ.

Розділ 1 Теоретичні основи фінансового бюджетування на підприємстві

1.1 Поняття та функції бюджетування у системі фінансового планування та контролінгу

У контексті підприємств під бюджетом розуміється короткостроковий план, в якому відображається алокація (розподіл) ресурсів. Вичерпну дефініцію цього інструменту фінансового управління дав ще в 1850 р. представник італійської школи фінансів Ф. Вілла. Під бюджетом він розумів попередній кошторис, який перед початком планового періоду дає інформацію про очікувані надходження і видатки, рух капіталу та всі результати ділової активності підприємства.

Згідно із сучасними трактуваннями, бюджет - це сума коштів, які є в розпорядженні для виконання визначених функцій та проведення певних заходів у рамках загальнофірмового планування. Він може складатися у формі заданих показників, яких слід дотримуватися у плановому періоді. Наприклад, для підприємства в цілому чи для окремого структурного підрозділу доводиться бюджет витрат (чи статті витрат), якого він повинен дотримуватися. Конкретні джерела покриття витрат при цьому не вказуються. Досить часто бюджет складається у формі каталогу заходів, які слід здійснити в плановому періоді; при цьому наводиться обсяг коштів, які виділені для реалізації цих заходів. Водночас є тип бюджетів, в яких поряд з напрямами використання ресурсів відображаються джерела покриття витрат.

У бюджеті можуть відображатися як вартісні, так і кількісні показники планового періоду.

Процес складання бюджетів і контролю за їх виконанням одержав назву бюджетування. До основних характеристик бюджетування можна віднести:

- короткостроковість (до одного року);

- високий рівень конкретизації;

- внутрішню спрямованість;

- тісну інтеграцію з контролем та аналізом відхилень.

У літературі, присвяченій контролінгу, можна зустріти різні підходи до формулювання функцій бюджетування. Найвдалішою, на нашу думку, є класифікація функцій, запропонована німецькими експертами в галузі контролінгу Л. Цюядом та Я. Хорвачем :

- функція регулювання фінансових компетенцій (визначення потреби у фінансових ресурсах, необхідних для досягнення поставлених цілей окремими підрозділами підприємства);

- функція прогнозування (в бюджетах знаходять свій фінансовий вираз майбутні операції підприємства);

- функція координації (наявні та мобілізовані фінансові ресурси повинні спрямовуватися на досягнення цілей, визначених у стратегії розвитку підприємства);

- функція мотивації (виконання бюджетних показників є критерієм ефективності діяльності окремих осіб, структурних підрозділів тощо).

Необхідною передумовою і складовою бюджетування є планування, яке власне й конкретизується в бюджетах. І хоча досить часто в літературних джерелах поняття «бюджетування» та «планування» вживаються як синоніми, їх слід розрізняти: бюджетування зорієнтоване в основному на фіксацію та координацію показників у короткостроковому періоді, а планування -- на прогнозування шляхів і засобів досягнення поставлених цілей як у коротко-, так і довгостроковій перспективі. Фінансовий план виконує два основні завдання:

- по-перше, він є фінансовим прогнозом, який надає випереджаючу інформацію про розвиток грошових надходжень і видатків у майбутньому;

- по-друге, його можна розглядати як фінансовий бюджет, в якому відображаються задані показники .

Типова схема бюджетування у загальному вигляді може включати етапи та строки, наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Етапи бюджетування на підприємстві

№	Зміст етапу (заходи)	Виконанні	Строки
1	Вироблення (уточнення) стратегічних цілей	Група стратегічного планування, контролер	постійно
2	Оформлення та доведення до менеджерів верхньої і середньої ланок «бюджетної резолюції» (листа з планування)	Центральна служба контролінгу, за підписом правління	до 1.07 поточного року
3	Розробка спеціальних первинних форм, за якими проводитиметься збір інформації та доведення цих форм до відповідальних за їх заповнення працівників чи структурних підрозділів	Відділ контролінгу	до 1.08 поточного року
4	Заповнення первинних форм і направлення їх до відділу контролінгу	Структурні підрозділи	до 1.09 поточного року
5	Розробка фінансових прогнозів, планування та аналіз альтернатив (окреслення альтернативних можливостей залучення та використання ресурсів)	Контролеру співпраці з відповідними службами	до 1.10 поточного року
6	Збалансування планів шляхом оптимального поєднання наявних альтернатив	Служби контролінгу	до 15.10 поточного року
7	Координація показників різних бюджетів	Служби контролінгу	до 15.10 поточного року
8	Фіксація узгоджених показників у конкретних бюджетах	Служби контролінгу	до 1.11 поточного року
9	Затвердження бюджетних показників і доведення бюджетів до виконавців	Правління, керівництво підприємством	до 1.12 поточного року
10	Бюджетний контроль: визначення відхилень фактичних показників від планових та аналіз причин відхилень	Служби контролінгу у спів-праці з виконав-цями бюджетів	Бюджетний та післябюджетний періоди
11	Рапортування (підготовка проміжних і кінцевих звітів) про результати виконання бюджетів	Служби контролінгу	Бюджетний та після-бюджетний періоди
12	Коригування планів і бюджетів відповідно до рекомендацій, що містяться в рапортах	Група стратегічного планування, керівництво, контролер	Бюджетним та після-бюджетний періоди

Процес бюджетування на майбутній рік починається з вибірки та розрахунку центральною службою контролінгу основних цільових показників монетарного характеру, які випливають зі стратегічного плану. Після цього готується так звана бюджетна резолюція або лист з планування, в якому окреслюються основні орієнтири діяльності підприємства в бюджетному році в розрізі окремих сфер і параметрів діяльності. В листі акцентується увага на основних факторах зовнішнього впливу, доводяться монетарні цілі на бюджетний рік та загальні рекомендації щодо їх досягнення. Наприклад, у листі в розділі спеціальних рекомендацій може зазначатися, що для досягнення планового обсягу операційного Cash-flow слід зменшити затрати на сировину та основні матеріали. Для цього доцільно укладати угоди на поставку на вигідніших умовах, зокрема з оплатою по факту, тобто після надходження сировини та матеріалів на склад, навіть якщо це зумовить необхідність робити закупки у непостійних постачальників.

Необхідною передумовою успішного бюджетування на підприємстві є ефективно діюча система обліку, звітності та збору інформації. Для складання бюджетів кожному відповідальному підрозділу чи працівникові доводяться спеціальні табличні форми, в яких у розрізі окремих періодів і позицій зазначається характер показників чи іншої інформації, яку слід представити. Заповнені форми направляються у відділ контролінгу, який їх обробляє та систематизує. Одна група показників служить базовою інформацією для прогнозних розрахунків, а інші -- безпосередньо фіксуються в бюджетах. Зміст окремих форм та їх вигляд визначаються службами контролінгу залежно від їх інформаційних потреб і структури носіїв інформації на кожному конкретному підприємстві. При складанні бюджетів рекомендується застосовувати форми, які за своїм змістом і структурою наближені до документів фінансової та податкової звітності, що значно полегшить роботу в рамках бюджетного контролю (план-факт порівняння).

За умов ринкової економіки спостерігається відхід від загального планування на підприємстві в бік фінансового з розробленням цілої низки бюджетів за структурними підрозділами, тобто відзначається зростання ролі внутріфірмового фінансового планування.

Бюджет - це оперативний фінансовий план, що складається у формі кошторису або балансу доходів і витрат на короткостроковий період і забезпечує ефективний контроль за надходженням та витрачанням коштів на підприємстві.

Бюджетне планування включає два етапи:

- планування - розроблення бюджетів;

- моніторинг (контрольний супровід, нагляд за виконанням бюджетів).

Бюджети, що розробляються на підприємстві, різні за формою та змістом. Ті, які характеризують проміжні операції - закупівлю сировини і матеріалів, бюджет виробництва, - включають інформацію тільки про витрати; інші, наприклад бюджет продажу - тільки про доходи і т. п. Укрупнені бюджети (бюджет грошових коштів) відображають як витрати, так і доходи підприємства. Форми бюджету підприємство вибирає самостійно.

Значення бюджетування (розроблення системи бюджетів на підприємстві) полягає у поліпшенні планування, що позитивно впливає на підвищення продуктивності праці працівників підрозділів та ефективність використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Бюджетування спрямоване на виконання двох основних завдань:

- визначення обсягу і складу витрат, пов'язаних з діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів;

- забезпечення покриття цих витрат фінансовими ресурсами.

Бюджетування - це стандартизований процес, що базується як на самостійно розроблених підприємством, так і на загальновизнаних вимогах і процедурах. До останніх належать:

- розроблення бюджетів усіма підрозділами, що сприяє поліпшенню координації дій усередині підприємства;

- забезпечення єдиного порядку підготовки, аналізу і затвердження бюджетів;

- координація діяльності підрозділів підприємства в процесі розроблення бюджетів;

- структурованість бюджетів;

- обґрунтованість показників бюджетів досягнутими результатами, тенденціями, економічними чинниками та заданими темпами розвитку підприємства;

- відкритість бюджетів до змін (надання менеджерам прав коригування показників бюджету відповідно до виявлених проблем чи зміни обсягів виробництва і продажу);

- участь у бюджетуванні менеджерів усіх підрозділів, що відповідають за виконання бюджету.

Процес бюджетування на підприємстві включає складання оперативного, фінансового і зведеного (консолідованого) бюджетів, управління і контроль за виконанням бюджетних показників.

Бюджети, що застосовуються в системі оперативного фінансового планування, класифікуються за низкою ознак, рис. 1.1.

У процесі бюджетування враховуються такі чинники: стадії життєвого циклу продукту, що виробляється; постійні і змінні потреби покупців; рівень конкуренції; трудові ресурси; тенденції розвитку технології; рівень підприємницького і фінансового ризику; потреби і ресурси виробництва; запаси на складі; вартість сировини; маркетингові й рекламні умови; ціноутворення на товари (послуги); моральне старіння товарів і послуг.

Бюджетування здійснюється «знизу догори» і «згори донизу». Бюджетування знизу догори (з рівня підрозділів) проводиться із залученням працівників підрозділів.



Рис. 1.1. Класифікація основних видів бюджетів, що розробляються на підприємстві в процесі оперативного фінансового планування

При складанні бюджету згори донизу бюджет передається керівництвом менеджерам структурних підрозділів для його деталізації та розроблення рекомендацій. Завдання оперативного рівня такі самі, як і завдання підприємства в цілому, тому індивідуальні бюджети вільно інтегруються в консолідований (зведений) бюджет підприємства.

Складання бюджету включає такі етапи:

- підготовка прогнозу і бюджету продажу;

- визначення очікуваного обсягу виробництва;

- розрахунок витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції;

- складання фінансових планів;

- розрахунок і аналіз грошових потоків.

Підготовка до бюджетування включає функціонально-вартісний аналіз виробництва й реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та визначення рівня, до якого можуть бути знижені витрати за одночасного збільшення прибутку, збереження якості й обсягу випуску продукції (послуг).

До переваг бюджетного планування належать:

- надання структурним підрозділам більшої самостійності у витрачанні коштів, економії за бюджетом фонду оплати праці, що сприяє підвищенню матеріальної заінтересованості працівників в успішному виконанні планових завдань;

- зменшення непродуктивних витрат робочого часу працівників фінансової служби за рахунок мінімізації кількості контрольних параметрів бюджетів;

- досягнення режиму суворої економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства.

1.2 Принципи та методи фінансового бюджетування на підприємстві

У теорії і практиці економічної науки можна зустріти різні підходи бюджетування та планування на підприємстві. До основних з них слід віднести такі:

- принцип повноти: всі операції підприємства, що призводять до надходжень чи виплат грошових коштів, а також впливають на його фінансові результати, повинні бути відображені в бюджеті;

- принцип координації означає, що бюджети окремих центрів прибутковості, затрат, структурних підрозділів тощо повинні складатися з урахуванням можливості їх зведення в єдиний консолідований бюджет; окрім цього, слід узгоджувати стратегічні цілі з показниками довгострокових планів і короткострокових бюджетів;

- принцип централізації передбачає, що бюджетування є важливим інструментом фінансового управління підприємством, яке повинно здійснюватися з єдиного центру, а отже, всі грошові надходження (в т. ч. позичкові ресурси) повинні служити для покриття всіх вихідних грошових потоків;

- принцип спеціалізації бюджетів вимагає, щоб грошові надходження та виплати відображалися відповідно до їх видів і джерел виникнення, завдяки чому можна проконтролювати рух грошових коштів у розрізі окремих центрів прибутковості та відповідальності;

- принцип періодичності бюджетування означає, що бюджети повинні ділитися на окремі періоди, тривалість яких визначається специфікою організації фінансової діяльності підприємства (щоденні бюджети, щодекадні, тижневі, на місяць, квартал тощо);

- принцип прозорості передбачає, що бюджети повинні складатися таким чином, щоб усі задіяні в їх виконанні особи чітко уявляли завдання, які перед ними ставляться, та мали стимули до їх виконання;

- принцип точності: всі операції та результуючі з них грошові надходження і виплати повинні базуватися на реальних прогнозах;

- принцип декомпозиції полягає в тому, що кожний бюджет нижчого рівня є деталізацією бюджету більш високого рівня, тобто бюджети цехів є «вкладеними» у зведений бюджет виробництва, часткові бюджети в розрізі статей затрат конкретизують бюджет виробництва тощо.

Наведені принципи бюджетного планування діяльності структурних підрозділів і всього підприємства необхідно впроваджувати з метою економії фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності заданих бюджетних показників.

У науково-практичній літературі, присвяченій плануванню та бюджетуванню, розрізняють два основні види бюджетів: гнучкі та фіксовані.

У гнучких бюджетах планові розрахунки затрат і фінансових результатів прив'язуються до обсягів виробництва та реалізації продукції. До цієї категорії бюджетів належать бюджет затрат, які відносяться до умовно змінних (змінюються пропорційно до обсягів виробництва).

На відміну від цього, показники фіксованих бюджетів здебільшого не змінюються зі зміною обсягів виробництва. За принципом фіксованого бюджетування складають бюджет адміністративних витрат, бюджет на рекламу тощо.

За способами бюджетування розрізняють: нуль-базис-бюджетування і традиційне бюджетування.

Методологія нуль-базис-бюджетування (ZBB -- Zero-Base-Budgeting) використовується у разі заснування нового підприємства, розширення діючих виробничих потужностей (для збільшення обсягів та асортименту продукції) чи в рамках контролінгу витрат з метою виявлення резервів їх зниження.

Порядок проведення ZBB представлено на рис. 1.2.

9	Контролер перевіряє рівень виконання бюджетних показників та доповідає керівництву про причину відхилення факту від плану
8	Відділ контролінгу розробляє бюджет з відображенням контрольних показників для окремих носіїв рішень
7	На рівні підприємства приймається рішення про пріоритети у використанні ресурсів, рівень виробництва та затрат
6	Керівництво підприємства зіставляє дані окремих структурних підрозділів, будує власний ієрархічний ряд пріоритетів та альтернатив на сонові коригування даних окремих центрів
5	Керівництво підрозділами визначає пріоритетні напрями використання наявних обмежених ресурсів і будує ієрархічний ряд пріоритетів
4	Керівники підрозділів визначають альтернативні способи досягнення намічених завдань і необхідні затрати
3	Керівники підрозділів розробляють конкретні цільові показники для окремих функціональних одиниць
2	Керівництво структурними підрозділами визначає конкретні цілі і доводить їх до окремих функціональних одиниць
1	Керівництво підприємства визначає стратегічні та оперативні цілі, оцінює наявні ресурси та приймає рішення про сфери застосування ZBB

Рис. 1.2. Етапи нуль-базис-бюджетування

Базою для нуль-базис-бюджетування є так звана точка-нуль (інформація про результати діяльності попередніх періодів, зокрема витрати до розрахунків не беруться). Бюджетні показники за цим способом розраховуються на основі нового обрахунку потреби в капіталі для фінансування необоротних та оборотних активів з використанням широкого масиву інформації щодо технологічних процесів, норм і нормативів, калькулювання собівартості продукції, ціноутворення тощо.

В основі традиційного бюджетування лежать показники діяльності, зокрема показники потреби в капіталі та ріння витрат попередніх періодів. При цьому застосовується методологія екстраполяції. Цей спосіб, як правило, використовується за відносно стабільних тенденцій у сфері виробництва та реалізації продукції (асортимент та обсяги виробництва в плановому періоді суттєво не відрізняються від попередніх періодів або ж зміни відбуваються згідно з чітко вираженою тенденцією). У даному разі недоцільно наново здійснювати розрахунок усіх позицій затрат. Це можна зробити на основі коригування показників попередніх періодів на відповідні прогнозні величини.

Таким чином, основна відмінність ZBB від традиційного планування полягає в тому, що останнє значною мірою зорієнтоване на показники діяльності, зокрема показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано завищеними). Головною метою ZBB є визначення оптимального рівня витрат підприємства та пріоритетних напрямів використання обмежених фінансових ресурсів. У рамках ZBB аналізуються всі статті затрат і по кожній із них визначаються можливості економії. Враховуючи те, що ZBB є більш трудомістким, а отже, витратнішим методом, його слід використовувати лише за неможливості застосування традиційного бюджетування (наприклад, заснування нового підприємства) чи у разі, якщо воно є недостатньо об'єктивним (наприклад, суттєво завищена потреба в капіталі).

З метою організації бюджетного планування діяльності окремих структурних підрозділів та підприємства в цілому доцільно запровадити наскрізну систему бюджетів. Ця система дозволяє встановити жорсткий бюджетний контроль за надходженням і витрачанням коштів, створити реальні умови для вироблення ефективної фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.

Рішення щодо залучення та використання фінансових ресурсів приймаються на основі двох основних критеріїв: прибутковість та ліквідність (платоспроможність). Саме тому в ході фінансового планування слід чітко розмежовувати планування фінансових результатів і планування вхідних та вихідних грошових потоків (планування ліквідності), оскільки не всі доходи і витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів, призводять до відповідних грошових надходжень або виплат у плановому періоді. Досить часто можна спостерігати ситуацію, коли підприємство має прибутки, однак є неплатоспроможним, і навпаки - підприємство збиткове, однак платоспроможне.

Отже, система бюджетів повинна бути зорієнтована на планування фінансових результатів, з одного боку, та ліквідності -- з іншого. Оцінка майбутніх фінансових результатів (прибутків, збитків) здійснюється шляхом складання бюджету доходів і витрат за всіма видами звичайної діяльності підприємства, які очікуються в плановому періоді. Прогнозування ліквідності проводиться на основі зіставлення грошових надходжень і видатків, які очікуються в плановому періоді. Координація цих двох напрямів бюджетування здійснюється в результаті їх інтеграції у формі планового балансу та бюджету Cash-flow.

Система бюджетів повинна охоплювати всю базу фінансових розрахунків підприємства. Вона включає первинний бюджет, групу основних бюджетів та сукупність часткових бюджетів. У стандартному вигляді група основних бюджетів містить:

- план інвестицій;

- план фінансових результатів (прибутків і збитків);

- планування ліквідності (оперативний фінансовий бюджет);

- плановий баланс;

- план звіту про рух грошових коштів (Cash-flow).

Загалом, план інвестицій, план прибутків (збитків), плановий баланс, план руху грошових коштів належать до середньо- і довгострокових планів. Як правило, вони складаються на період від 1 до 5 років з поквартальною розбивкою і забезпечують ліквідність підприємства у довгостроковому періоді (структурна ліквідність). Показники окремих кварталів (чи місяців) розраховуються в рамках короткострокового бюджетування. Зіставлення короткострокових складових довгострокових планів з оперативним фінансовим планом забезпечує поточну ліквідність підприємства.

Важливими елементами системи бюджетування є вибір і розробка так званого первинного бюджету, в якому фіксуються планові значення фактора, що найбільше обмежує діяльність підприємства. Тип первинного бюджету залежить від специфіки фінансово-господарської діяльності підприємства та потенціалу залучення ресурсів. Він може бути зорієнтований на збут продукції, постачання факторів виробництва чи на можливості фінансування. Наприклад, якщо обсяги виробництва та реалізації продукції залежать від рівня забезпеченості підприємства дефіцитною сировиною, то первинним бюджетом, очевидно, буде бюджет матеріального забезпечення. Якщо обсяги діяльності визначають висококваліфіковані кадри, то за первинний слід брати бюджет персоналу тощо.

Як первинний бюджет розглядають, як правило, бюджет реалізації продукції, оскільки саме величина продажів найчастіше є обмежуючим діяльність підприємства чинником. Враховуючи можливості збуту продукції, обчислюється необхідний рівень технологічних потужностей підприємства, для забезпечення якого розраховується потреба в капіталі для фінансування основних засобів та нематеріальних активів. На основі інформації про тривалість операційного циклу та величини затрат на виробництво і реалізацію продукції визначають потребу в капіталі для фінансування оборотних активів. Можливості покриття потреби в капіталі прогнозуються на основі аналізу руху коштів у рамках фінансової діяльності та відносин з капіталодавцями.

Базовою ланкою системи бюджетування є часткові бюджети, які формуються відповідно до принципів спеціалізації та декомпозиції і включають окремі частини грошових доходів і витрат підприємства (наприклад, бюджети структурних підрозділів, центрів витрат чи доходів, функціональні бюджети у розрізі окремих затрат тощо). До типових часткових бюджетів можна віднести:

- план реалізації продукції;

- бюджет виробництва;

- бюджет товарно-матеріальних запасів;

- бюджет фонду оплати праці та нарахувань на неї;

- бюджет матеріальних витрат;

- бюджет споживання енергії;

- бюджет інших витрат;

- бюджет погашення кредитів (прив'язаний до графіків виконання зобов'язань);

- податковий бюджет (складається тільки в цілому по підприємству).

Часткові бюджети розробляються відповідно до загальної стратегічної лінії діяльності підприємства та з урахуванням особливостей його окремих функціональних підрозділів. Кількість часткових бюджетів залежить від рівня деталізації планування на підприємстві. Всі бюджети тісно пов'язані між собою і складають єдину систему бюджетів.

Бюджетування включає вибір видів і структури бюджету.

Консолідований (зведений) бюджет складається з інтегрованих індивідуальних бюджетів, що характеризують прогнозовані обсяги продажу, витрат, інших фінансових операцій у наступному періоді.

Отже, консолідований бюджет - це скоординований за всіма підрозділами і функціями план діяльності підприємства в цілому, що об'єднує блоки окремих бюджетів і створює потоки інформації, потрібні для прийняття і контролю управлінських рішень у сфері фінансового планування.

Зведений (консолідований) бюджет поділяється на дві частини: операційний бюджет (operating budget); фінансовий бюджет (financial budget).

Операційний (поточний, періодичний, оперативний) бюджет - це система бюджетів, що характеризує доходи і витрати за операціями або окремими функціями підприємства.

Операційний бюджет включає: бюджет продажу (sales budget); бюджет виробництва (production budget); бюджет витрат (за видами витрат: трудових, загальновиробничих, адміністративних, витрат на збут тощо); прогноз прибутків і збитків (фінансових результатів).

Фінансовий бюджет - це план, в якому відображаються обсяг і структура грошових коштів та їх використання.

Фінансовий бюджет включає:

- бюджет грошових коштів;

- бюджет капітальних інвестицій;

- прогнозний бухгалтерський баланс.

Бюджет не має стандартизованих форм. Найширше використовується структура зведеного (консолідованого) бюджету, що передбачає виокремлення оперативного і фінансового бюджетів.

1.3 Правила вибору джерел фінансування підприємств

Наслідком незадовільної роботи по управлінню фінансами, відсутності бюджетування на більшості вітчизняних підприємств є невиконання елементарних вимог щодо формування окремих позицій активів і пасивів, організації руху грошових коштів. Хоча з формального погляду звітність більшості вітчизняних підприємств складається правильно (відповідно до методичних і нормативних вимог), її параметри залишаються незадовільними. З метою дотримання фінансової рівноваги на підприємстві, забезпечення стабільної платоспроможності та ліквідності під час прийняття рішень стосовно джерел покриття потреби в капіталі, складання фінансових бюджетів слід дотримуватися правил фінансування, до яких належать:

- золоте правило фінансування;

- золоте правило балансу;

- правила ліквідності;

- правило вертикальної структури капіталу.

Перші три правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та активів підприємства, останнє стосується лише пасиву балансу. Всі правила базуються на розрахунку ряду показників, які характеризують співвідношення певних статей балансу.

Вимоги правил покриття потреби в капіталі слід враховувати в ході складання поточних і довгострокових фінансових планів, і лише в цьому випадку параметри звітності відповідатимуть критеріям кредитоспроможності та інвестиційної привабливості підприємства. Перевірка дотримання зазначених правил дозволяє дійти висновку про якість прийняття фінансових рішень менеджментом підприємства.

Одним із способів перевірки рівня забезпечення фінансової рівноваги є визначення відповідності окремих позицій балансу вимогам золотого правила фінансування. Зміст його полягає в необхідності узгодження строків, на які мобілізуються фінансові ресурси, зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Золоте правило фінансування називають також золотим банківським правилом, або правилом узгодженості (конгруентності, паралельності) строків. За цим правилом фінансовий капітал повинен бути мобілізований на строк, не менший від того, на який даний капітал заморожується в необоротних та оборотних активах підприємства.

Дотримання вимог золотого правила фінансування забезпечує підприємству стабільну ліквідність і платоспроможність. При його використанні виникає проблема зіставлення окремих статей активу та пасиву балансу (окремих об'єктів інвестування та джерел фінансування), оскільки з балансового звіту безпосередньо не видно, які саме активи профінансовано за рахунок тих чи інших пасивів. Саме тому управління процесом узгодження залучення та використання капіталу слід здійснювати на стадії планування потреби в ресурсах та джерел її покриття.

При використанні золотого правила фінансування слід керуватися двома умовами, які виражають його зміст:

(1.1.)

де ДА - довгострокові активи;

ДП - довгострокові пасиви.

 (1.2.)

де КА - короткострокові активи;

КП - короткострокові пасиви.

На практиці досить часто керуються помилковим принципом «загального покриття», згідно з яким усі активи повинні фінансуватися за рахунок усіх пасивів. Наслідком цього є порушення золотого правила фінансування. Щодо доцільності дотримання вимог цього правила існує ряд критичних зауважень. Так, при дотриманні правила фінансова рівновага забезпечується, якщо:

- інвестований капітал своєчасно (в передбачені строки) вивільняється в результаті господарської діяльності;

- існує можливість субституції або пролонгації строків повернення капіталу;

- платежі, строк оплати яких настав, можна здійснити за рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності.

Таким чином, на думку багатьох фінансистів, виникає парадокс. Золоте правило фінансування справджується, якщо існує можливість пролонгації чи залучення нового фінансового капіталу при настанні строків погашення попередньої заборгованості. Якщо ж можлива субституція чи пролонгація, тоді зовсім не обов'язкова паралельність строків, на які залучаються капітал та інвестиції. Зазначеною аргументацією не враховується, що можливості субституції чи пролонгації значною мірою залежать від кредитоспроможності підприємства, одним з важливих критеріїв якої є рівень дотримання вимог правил фінансування.

Інше слабке місце правила пов'язане з тим, що висновки про ліквідність підприємства будуються на горизонтальному аналізі статей балансу. Однак позиції балансу не дають повного уявлення про строки і величину всіх вхідних і вихідних грошових потоків, зокрема стосовно податкових платежів, виплати зарплати, мобілізації прихованих резервів тощо. Отже, дотримання чи недотримання вимог зазначеного правила не завжди означатиме платоспроможність підприємства чи її відсутність у конкретний період. Разом з тим у довгостроковому періоді чітко виражена невідповідність умовам правила свідчитиме про потенційну неплатоспроможність підприємства.

Золоте правило балансу можна розглядати як більш конкретизовану форму правила конгруентності строків. З метою досягнення паралельності строків мобілізації і використання фінансових ресурсів воно вимагає дотримання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів. Для цього при складанні бюджетів рекомендується керуватися такими двома умовами:

- потребу в капіталі для фінансування необоротних активів слід покривати за рахунок власного капіталу і довгострокових позичок:

(1.3.)

де ВК - власний капітал;

ДП - довгострокові позики;

НА - необоротні активи.

- довгострокові капіталовкладення повинні фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви повинні використовуватися не тільки для фінансування необоротних активів, а й для довгострокових оборотних активів (наприклад, оборотні засоби, авансовані в стратегічні запаси сировини, неліквідні товари тощо):

(1.4.)

де ДОА - довгострокові оборотні активи.

Зрозуміло, що під час зовнішнього аналізу (наприклад, оцінки кредитоспроможності позичальника банком) перевірку рівня дотримання останньої умови здійснити практично неможливо, оскільки інформацією про довгострокові оборотні активи володіють лише фінансові та бухгалтерські служби підприємства.

Критики золотого правила балансу звертають увагу на таку саму суперечність, як і в золотому правилі фінансування. Використання золотого правила балансу дає можливість уникнути проблем з ліквідністю, якщо амортизація активів у результаті господарської діяльності збігається за обсягами і термінами з погашенням залученого капіталу і якщо грошових надходжень достатньо для забезпечення розрахунків у ході поточної операційної діяльності. У разі потреби в довгостроковому капіталі повинна також існувати можливість пролонгації строків погашення існуючих кредитів і залучення нового капіталу.

Під час розробки фінансових планів для фінансових служб підприємств важливе значення мають два параметри, які характеризують капітал: вартість і структура. Структура капіталу підприємства - це співвідношення власних і позичкових джерел у структурі пасивів. Вартість капіталу - це плата за користування залученими фінансовими ресурсами, в т. ч. сплата процентів, дивідендів, комісійних, негативних курсових різниць та інші затрати. Вважається, що чим гірша структура, тим вища середньозважена вартість капіталу.

Правило вертикальної структури капіталу пов'язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу. Прив`язка до активів, тобто напрямів використання фінансових ресурсів підприємства, в даному разі не здійснюється. Правило вертикальної структури вимагає дотримання певного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства. Результати аналізу структури використовуються під час прийняття рішень щодо фінансування підприємства, зокрема при оцінці інвестиційної привабливості, кредитоспроможності та санаційної спроможності.

На практиці здебільшого розраховують коефіцієнт заборгованості та коефіцієнт незалежності. Перший характеризує залежність підприємства від позичкового капіталу і визначається як відношення позичкового капіталу (ПК) до джерел власних коштів (ВК). Прийнято вважати, що зростання рівня заборгованості свідчить про зростання фінансового ризику, тобто можливості втрати платоспроможності. І навпаки, при заданих напрямах інвестування ризик кредиторів тим менший, чим менша частина позичкового капіталу в загальній сумі пасивів.

Чим більше значення коефіцієнта незалежності (Кавт), тим менш ризиковою є структура капіталу підприємства (менша залежність від кредиторів). Якщо питома вага власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується, то Аавт=> 1; якщо спостерігається тенденція до фінансування за рахунок позичок, то Кавт => 0.

Щодо структури капіталу існують різні погляди. Окремі економісти вважають, що співвідношення власного і позичкового капіталу підприємства має становити 1:1. Згідно з даним підходом загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення Кавт = 0,5. Згідно з іншими трактуваннями правила вертикальної структури капіталу для промислових підприємств частка власного капіталу повинна становити не менше 60 %, для торгівлі - 50 %. Існують також думки, що співвідношення власного і позичкового капіталу має становить 2:1.

На практиці на структуру капіталу підприємств впливають такі основні фактори:

- галузь виробництва, до якої належить підприємство;

- форма організації бізнесу;

- обсяги діяльності підприємства та його місцезнаходження;

- прибутковість активів;

- процентні ставки за користування позичками;

- оподаткування розподіленого і нерозподіленого прибутку;

- особливості законодавства про банкрутство;

- інші специфічні фактори.

При формуванні структури капіталу фінансисти як орієнтир можуть враховувати середньогалузеві значення коефіцієнтів заборгованості та автономності підприємств відповідної галузі. Для більшої об'єктивності в процесі аналізу структури капіталу слід визначати рівень відхилення фактичних значень показників структури капіталу конкретного підприємства не лише від середньо-галузевих значень вітчизняних підприємств, а й у світовому розрізі. Враховуючи перехід українських підприємств на міжнародні стандарти звітності, світові тенденції до гармонізації та глобалізації, саме середньогалузеві значення показників структури капіталу в країнах з розвинутою ринковою економікою повинні служити орієнтиром для українських суб'єктів господарювання.

Розмах варіації значень показників, які характеризують структуру капіталу підприємств, досить великий: у тих галузях виробництва, де обіговість засобів є високою, частка позичкового капіталу також висока, і навпаки, там, де обіговість менша, коефіцієнт заборгованості теж менший.

На вітчизняних підприємствах можна спостерігати дещо викривлену картину (відповідні показники є надто високими). Це можна пояснити, з одного боку, недоліками діючих до 2000 р. методичних вимог до складання звітності підприємств, згідно з якими цілий ряд позицій капіталу, що за своєю економічною сутністю є позичковим, відносились до власного капіталу (наприклад, резерви майбутніх витрат і платежів, відстрочений податковий борг тощо). З іншого боку, низький рівень коефіцієнта заборгованості є наслідком нерозвиненості кредитних відносин в Україні, високим рівнем кредитного ризику та прагненням підприємств його зменшити завдяки поліпшенню структури капіталу.

Високий рівень позичкових ресурсів у структурі джерел фінансування німецьких підприємств пояснюється, з одного боку, сприятливою щодо використання банківських позичок податковою політикою і традиційно високим рівнем довіри між кредитними установами та позичальниками, а з іншого - високим обсягом забезпечення наступних витрат і платежів, які є внутрішнім джерелом формування позичкового капіталу. Відносно високий рівень власних джерел фінансування швейцарських підприємств пояснюється меншим рівнем оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим.

Якщо аналізувати структуру капіталу підприємств у розрізі окремих форм організації бізнесу, то можна виявити таку закономірність: в акціонерних товариствах, особливо тих, акції яких котируються на біржі, частка власного капіталу є майже в два рази більшою, ніж у підприємств інших форм організації бізнесу. Це можна пояснити тим, що звітність акціонерних товариств публікується в пресі і для інвесторів, які оцінюють ризиковість своїх вкладень, причому рівень заборгованості підприємства відіграє вирішальну роль. Саме тому акціонерні товариства прагнуть підвищити рівень показника своєї фінансової незалежності.

Розділ 2 Практика фінансового бюджетування на підприємстві, на прикладі ЗАТ “Резо”

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства

Закрите акціонерне товариство “Резо” (надалі - Товариство) створене згідно з Господарським кодексом України та на підставі Установчого Договору про створення та діяльність Закритого акціонерного товариства “Резо”, укладеного 29 квітня 1999 року між громадянами України.

Товариство здійснює свою діяльність у відповідності з чинним законодавством України, Статутом та Установчим договором, а також внутрішніми актами.

Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками; майна, одержаного внаслідок його фінансово-господарської діяльності; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством. Товариство здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном у відповідності з метою своєї діяльності. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю Товариства, несе Товариство. Майно Товариства складається з основних фондів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства. Товариство може самостійно продавати, передавати безоплатно в позику, обмінювати, передавати в оренду юридичним особам і громадянам будівлі, засоби виробництва та інші матеріальні цінності, відчужувати їх іншим особам, якщо це не суперечить чинному законодавству України та цьому Статуту.

ЗАТ “Резо” є одним з провідних виробників касового обладнання на українському ринку. Підприємство організовано у 1992 році, за час своєї діяльності працівниками підприємства отримано 54 авторських свідоцтва та опубліковано більш ніж 100 наукових праць.

Знаходячи досвід і нарощуючи виробничу базу, підприємство з 1993 року успішно працювало в сфері розробок і виробництва банківського устаткування. Партнерами є такі великі банки, як "Промінвестбанк", "Укрсоцбанк", "Приватбанк", "Аваль", "Градобанк" і багато інших у всіх регіонах України.

З початку 1994 року підприємство почало розробку портативного електронного контрольно-касового апарата "Марія-101" - це стало головним напрямком праці підприємства.

Основними клієнтами - споживачами продукції ЗАТ “Резо” є АКБ “Приватбанк”, “Укрсоцбанк”, “Промінвестбанк”, АППБ “Аваль”, мережа супермаркетів “Ля Фуршет”, та магазинів “ЮСІ”, торгова мережа “RAINFORD”, торгові мережі “Арго”, “МКС”, “Союз - Віктант”, “Буква”, “Мульті”, підприємство “Залоговий банк “Україна”, ломбард “Скарбниця”, “Інтермаркет”, “Агроконтракт”, букмекерські контори “Світ спорту”, “парі матч”, “Фенікс”, “Зебра”, мережа ресторанів швидкого обслуговування “Швидко”, “Два гуся”, “Ростикс” та багато інших.

Унікальним напрямком діяльності підприємства є розробка та виробництво касових систем для специфічних видів діяльності: продаж ювелірних виробів, готелі, мобільний зв`язок, прийом комунальних платежів, ломбарди, продаж білетів на автостанціях. Так на сьогодні 20 з 24 обласних автобусних об`єднань України та республіка Крим використовують продукцію ЗАТ “Резо”, серед них найбільш крупні АК “Кримавтотранс” (120 робочих місць), Дніпропетровське ОПАС (60), Харківське ОПАС (96), Київське ОПАС (94), Волинське ОПАС (54). В асортименті пропонуємої продукції входять також сканери для зчитування штрих-кодів, принтери для друку на самокліючийся етикетці. Мобільні термінали збору даних, обладнання для маркування, витратні матеріали від провідних виробників, серед яких Metrologic (США), PSC (США), Godex (Тайвань), Cipher Lab (Тайвань), Champtek (Тайвань), Uniform (Тайвань), Epson (Японія). Підприємство не тільки виробляє якісне високотехнологічне обладнання, але й забезпечує гарантійне та післягарантійне обслуговування.

За даними річної фінансової звітності підприємства протягом 2007 року ЗАТ «Резо» збільшило виручку реалізації на 7494,8 тис.грн. (або на 188 %), табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Динаміка фінансових показників діяльності ЗАТ “Резо” протягом 2005 - 2007 рр., тис. грн.

№ п/п	Найменування показника	2005	2006	2007	Зміни
					Абс.	Відн.,%
1.	Виручка від реалізації продукції (послуг)	1637,2	3983	11478	7494,8	188%
2.	Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (послуг)	1364,3	3309,8	9564,8	6255	189%
3.	Собівартість реалізованої продукції (послуг)		2580,7	6575,6	3994,9	155%
4.	Валовий прибуток		729,1	2989,2	2260,1	310%
5.	Інші операційні доходи	30,9	1,1	21,7	20,6	1873%
6.	Адміністративні витрати		408,6	474,5	65,9	16%
7.	Витрати на збут		127,9	179,1	51,2	40%
8.	Фінансові результати від операційної діяльності (прибуток)		193,7	2357,3	2163,6	1117%
9.	Чистий прибуток	13,1	182,2	1696,7	1514,5	831%

Аналіз даних табл.. 2.1 дозволяє зробити наступні висновки:

- фінансовий стан підприємства значно покращився, так чистий прибуток у 2007 році збільшився на 1514,5 або у 8,3 рази, фінансові результати від операційної діяльності зросли у 11,2 рази;

- як позитивну тенденцію слід відмітити незначне зростання собівартості реалізованої продукції та витрат, так собівартість реалізованої продукції зросла лише у 1,5 рази, адміністративні витрати лише на 16 %, витрати на збут на 40 %.

Більш детальний аналіз фінансових результатів господарської діяльності проведемо за даним фінансової звітності: форма №1 та форма №2 (балансу та звіту про фінансові результати).

Розраховані показники фінансового стану дозволяють зробити наступні висновки: прибутковість основної, звичайної діяльності на кінець 2007 року зросла відповідно на 0,172 та 0,102, прибутковість власного капіталу зросла на 0,445 і становила на кінець року 0,718, прибутковість позикового капіталу зросла на 0,951 і на кінець періоду становила 1,797, дод. А.

Розрахункові показники фінансової стійкості дозволяють зробити висновок про хитливе фінансове положення, дод. Б.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу (фінансової незалежності) зріс на кінець 2007 року на 0,011. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу зменшився на кінець 2004 року на 0,011, забезпечення кредитами на 1,549, фінансування на 0,029, табл. 3 дод. В.

Коефіцієнти поточної ліквідності, швидкої та абсолютної ліквідності (платоспроможності) зросли на кінець 2007 року. Підприємство має ліквідний баланс (К поточної ліквідності більше 1).

Збільшення коефіцієнта швидкої ліквідності на кінець 2007 року на 0,208 свідчить, що на підприємстві збільшилася кількість найбільш ліквідних активів на одиницю термінових боргів. Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності (платоспроможності) на кінець року збільшилося та в цілому його значення більше 0,2, це свідчить що підприємство в змозі негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.

Прогноз фінансової неспроможності (банкрутства) по Альтману показує, що на кінець 2007 року ймовірність низька.

За Спрінгейтом ймовірність банкрутства підприємства з початку 2007 року значно зросла та стала високою.

Використовуючи дані табл. 2.1 та стандартну програму ІОЦ “Прогнозування на основі рядів динаміки” здійснимо аналіз зміни динаміки та прогнозування чистого доходу від реалізації продукції та чистого прибутку, додаток В. Проведений аналіз показує, що чистий дохід від реалізації продукції має тенденцію до зростання, так темп приросту у 2006 році порівняно з 2005 роком становив 142,6%, а у 2007 році порівняно з 2005 роком аж 601,07%. Чистий прибуток має тенденцію теж до зростання, так темп приросту у 2006 році порівняно з 2005 роком становив 1290,3%, а у 2007 році порівняно з 2005 роком аж 12854,9%.