Інтенсифікація інноваційно-інвестиційних процесів енергозбереження на підприємствах централізованого теплопостачання

Використання і комерціалізація результатів наукових досліджень не можливо здійснювати без вкладення коштів, інвестицій.

В сфері інвестування підприємств ведуть свою наукову діяльність такі вітчизняні та закордонні вчені, як: І.А. Бланк, З. Варналій [35], В.М. Гриньова [43], Б.В. Губський [120], В.Е. Есипова [59], В. Жук [35], О. П. Коюда [43], Т. І. Лепейко [43], С. Маслов [99], А.А. Пересада [128], К.П. Покатаєва [156],.

Характеризуючи економічну сутність інвестицій, можна сказати, що найтиповішою є думка, згідно з якою інвестиції - це будь-яке вкладення коштів [19]. Автор її не розділяє, бо вкладення коштів може і не призводити до зростання капіталу, або до одержання прибутку (це так звані «споживчі інвестиції»).

Не тотожнім поняттю «інвестиції» є і поняття «капітальні вкладення».

Капітальні вкладення, на думку автора, - це вкладання коштів у відтворення основних фондів (будівель, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів і т.п.), відповідно капітальні вкладення є вужчим поняттям і є лише одною з форм інвестицій.

Не слід визначати інвестиції як вкладені кошти. Інвестування може здійснюватися на даному етапі розвитку світової економіки не тільки в грошовій, а й в формі рухомого і нерухомого майна, нематеріальних активів тощо.

Відповідно вищезазначеним положенням, можна сказати, що інвестиціями є всі види матеріальних та нематеріальних цінностей. Деякі вчені обмежують процес інвестування в часі, говорячи про те, що інвестиції - це довгострокові вкладення, але на думку автора, ефективність інвестиційних проектів характеризується найбільшим розміром прибутку за найкоротший час реалізації, впровадження [169].

В Законі України «Про інвестиційну діяльність» представлене наступне визначення терміну «інвестиції»: «…Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.»

Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

А. Пересада визначає, що: «інвестиції - значно ширша економічна категорія, ніж довготермінове капіталовкладення у виробничі активи, оскільки можуть здійснюватися в найрізноманітніших формах (реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній); у кінцевому результаті отримується дохід (прибуток), дивіденди тощо» [128, с.11].

На основі всього вищезазначеного можна сказати, що інвестиції - це активи в будь-якій формі, в результаті освоєння яких отримується дохід (прибуток), дивіденди тощо. Комплексна оцінка активів включає аналіз не тільки поточного стану підприємства, але і оцінку його можливостей.

За визначенням В.М. Гриньової, В.О. Коюди, Т.І. Лепейко: «інвестиційний потенціал -- це можливість вкладення капіталу з метою наступного його збільшення або інвестиційні можливості щодо ведення, підтримки чи збереження чого-небудь. В економічній літературі представлені дослідження інвестиційного потенціалу підприємства як елемента його виробничого й економічного потенціалу» [43, с. 281].

За визначенням Покатаєвої К.П.: «інвестиційний потенціал підприємства - це організована сукупність наявних економічних ресурсів, яка перебуває у системній єдності, а також зумовлених ними за сучасного рівня розвитку, можливостей щодо мобілізації внутрішніх та зовнішніх інвестиційних коштів для реалізації стратегічних та тактичних цілей підприємства через механізм інвестування» [156, с. 264].

На думку автора, поєднуючи основні підходи до визначення інвестиційного потенціалу, можна зазначити, що це сукупність наявних та можливих грошових, майнових, технічно-технологічних, інтелектуальних, правових ресурсів, яка забезпечує функціонування механізму реалізації стратегічних та тактичних цілей підприємства. Відповідно за рахунок функціонування такого механізму підприємство здійснює свою інвестиційну діяльність.

Українські науковці З. Варналій, В. Жук визначають інвестиційну діяльність підприємства як об'єктивний процес, що має свою логіку і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей і відіграє важливу роль у господарській діяльності підприємства, оскільки за своєю економічною природою інвестиції є відмовою від сьогочасного споживання заради отримання прибутків у майбутньому [35].

На основі проведених досліджень (табл.. 1.1-1.3) щодо особливостей та специфіки категорій «інновація» та «інвестиція» визначимо спільні та від'ємні риси інноваційної та інвестиційної діяльності. Порівняльна характеристика понять "інвестиційна діяльність" та "інноваційна діяльність", яка наведена в табл.1.4, поглиблює розуміння сутності цих трактувань, дає можливість встановити їх характерні особливості.

Таблиця 1.4 Порівняльна характеристика сутності понять "інвестиційна діяльність" та "інноваційна діяльність"

Характеристики діяльності	Інвестиційна діяльність	Інноваційна діяльність
	Відмінні риси	Спільні риси	Відмінні риси
1	2	3	4
Мета	Отримання прибутку, економічного ефекту	Сприяння економічному розвитку підприємства	Забезпечення конкурентоспроможності підприємства
Характер проектів	Вкладення у високоефективні галузі економіки країни	Обмеженість у часі та обсягах ресурсів, що злучаються до проекту	Вкладення у різні за рівнем розвитку та рівнем ефективності галузі економіки країни
Умови здійснення	Наявність перевірених, відпрацьованих, високоефективних схем інвестування	Наявність економічної, політичної, соціальної, демографічної стабільності в країні	Наявність нових ідей, та можливостей їх реалізації
Ступінь ризикованості	Оптимальне співвідношення: отримання максимального прибутку за умови мінімального рівня ризику	Чим вищий рівень ризику - тим більшим має бути ефект	Високий ступінь ризику
Результати	Прибуток оцінюється відсотковою ставкою	Цілеспрямованість діяльності обумовлює те, що результат обов'язково має бути запланований	Результатом може бути будь-який ефект (економічний, соціальний, екологічний тощо)

Наведені в табл. 1.4 риси дозволяють усвідомити, що інноваційна та інвестиційна діяльність органічно доповнюють одна одну. Без здійснення інвестиційної діяльності підприємством неможлива комерціалізація результатів наукових досліджень, в свою чергу, процес використання та комерціалізації результатів наукових досліджень є основою збільшення інноваційно-інвестиційного потенціалу та прискорення інноваційно-інвестиційного розвитку підприємства.

Поєднуючи пропоновані автором дефініції інноваційного та інвестиційного потенціалів, можна визначити інноваційно-інвестиційний потенціал підприємства як сукупність інноваційних (науково-технологічних, фінансово-економічних, матеріально-виробничих, юридично-політичних, соціальних та культурно-освітніх) та інвестиційних (наявних та можливих грошових, майнових, технічно-технологічних, інтелектуальних, правових ресурсів) можливостей підприємства, необхідних для функціонування динамічної системи генерування, накопичення, удосконалення і впровадження наукових ідей та науково-технічних результатів в процес виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт з метою реалізації стратегічних та тактичних цілей підприємства.

А.І. Шевцов, М.Г. Земляний, В.В. Вербинський, О.І. Іляш, А.С. Некрасов, С.А. Вороніна, В. Носач, А. Долинский, С. Городський, Д. Свістухін, С.В. Захарін досить високо оцінюють інноваційно-інвестиційний потенціал підприємств малої енергетики України (зокрема підприємств теплопостачання). Але виникає питання: «Чому з таким високим потенціалом галузь теплопостачання знаходиться в кризовому стані?» Більшість вітчизняних та закордонних науковців визначають основною причиною хронічної кризи галузі теплопостачання - низьку інноваційно-інвестиційну активність підприємств.

Проблемами підвищення інноваційно-інвестиційної активності займаються такі українські вчені, як: В. Александрова, І. Шовкун, О.І.Амоша, Ю.М. Бажал, В.М. Гейець, О.О. Лапко, Л.І. Федулова, С.В. Захарін, Ж.А. Говоруха, Л.С. Валінурова, Н.А. Кузьміних, М.П. Денисенко, А.А. Мазур, Є.І. Величко, Н.В. Осадча, М.Т. Пашута та інші.

Згідно тлумачного словника української мови: «активність - це властивість, характеристика, що полягає в мобільності, здатності швидко реагувати, на зміни, підприємливість, ініціативність. Для підприємства активність - це характеристика стану підприємницької діяльності в галузі, країні, яка оцінюється спеціальними індексами динаміки» [31].

Н. Силантьєва, Л. Маринченко вважають, що: «Інноваційна активність як цілеспрямована діяльність щодо створення, освоєння і просування на ринок продуктових, технологічних та організаційно-управлінських нововведень характеризує стратегічну поведінку організацій і підприємств у ринковому середовищі, їх ставлення до інноваційного ризику й витрат, спрямованих на науково-технічний розвиток» [147, с. 5].

На основі проведених історично-теоретичних досліджень автор визначає інноваційно-інвестиційну активність як специфічну діяльність підприємства щодо реалізації своїх інноваційних (науково-технологічних, фінансово-економічних, матеріально-виробничих, юридично-політичних, соціальних та культурно-освітніх) та інвестиційних (наявних та можливих грошових, майнових, технічно-технологічних, інтелектуальних, правових ресурсів) можливостей; як характеристику, властивість підприємства щодо його інноваційно-інвестиційного рівня.

Активність одночасно є характеристикою підприємства та частиною його діяльності.

Як характеристику підприємства, активність можна оцінити. Основними показниками, що характеризують інноваційно-інвестиційну активність підприємств є відносні показники. Ці показники в основному характеризують реалізацію підприємствами інноваційно-інвестиційних проектів. Загальний рівень інноваційно-інвестиційної активності підприємств визначається як відношення реалізованих за певний період інноваційних проектів до загальної кількості реалізованих проектів в даній галузі.

Як діяльність підприємства активність можна стимулювати, та, відповідно, впливати на підвищення її рівня на підприємствах тих чи інших галузей.

За рахунок реалізації інноваційно-інвестиційного потенціалу та інноваційно-інвестиційної активності відбувається інноваційно-інвестиційний розвиток підприємства.

Вирішенням проблем, що виникають при інноваційно-інвестиційному розвитку підприємств, займаються такі вітчизняні та закордонні вчені, як: І.М. Буднікевич [27], В. Геєць [74], Т.І. Городинський [41], Б.В. Губський [45, 120], М.Долішний [106], М. Козоріз [106], І.І. Лукінов [91], А.П. Науменко [169], Л.І. Нейкова [168], В.Л. Осецький [119], Д.М. Червоньов [168], І.М. Школа [27], А.К. Шумейко [179], А.І. Яковлєв [181, 182] та інші [14, 44, 80, 113, 114, 119, 146, 147, 164, 166].

Згідно тлумачного словника української мови: «розвиток - це дія, процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого» [31]. Здійснення підприємством інноваційної діяльності обумовлює його розвиток. Інноваційний тип розвитку - це якісно новий соціально-економічний процес, змістом якого є зміни розвитку виробництва, його структури, технологій, управління, культури, ціннісних орієнтацій, стилю життя на основі нових знань. [87, с. 484].

Узагальнюючи надбання науковців в цій сфері автор пропонує дефініцію поняття «інноваційно-інвестиційний розвиток». Інноваційно-інвестиційний розвиток - це об'єктивний процес, унаслідок якого відбувається якісна зміна виробництва, його структури, технологій, управління, культури, ціннісних орієнтацій, стилю життя. Цей процес здійснюється за рахунок реалізації інноваційних (науково-технологічних, фінансово-економічних, матеріально-виробничих, юридично-політичних, соціальних та культурно-освітніх) та інвестиційних (наявних та можливих грошових, майнових, технічно-технологічних, інтелектуальних, правових ресурсів) можливостей, в результаті яких досягається економічний, соціальний, екологічний, організаційний ефекти.

Не потребує доказів той факт, що ефективний інноваційно-інвестиційний розвиток є «локомотивом», рушійною силою загального розвитку підприємства. Відповідно, підприємство, що постійно ефективно розвивається є прикладом для інших підприємств, викликає довіру у інвесторів та має можливості впроваджувати новітні технології. А це в свою чергу безпосередньо збільшує рівень інноваційно-інвестиційної привабливості.

В українській науковій літературі найпоширеніша думка, що інвестиційна привабливість підприємства - це інтегральна характеристика окремих підприємств як об'єктів майбутнього інвестування з позицій перспективності розвитку, обсягів і перспектив збуту продукції, ефективності використання активів, їх ліквідності, стану платоспроможності та фінансового стану.

На основі проведених досліджень та з урахуванням інноваційної складової автор пропонує наступне визначення інноваційно-інвестиційної привабливості підприємства - це інтегральна характеристика підприємства як об'єкта можливого впровадження різноманітних інноваційно-інвестиційних проектів з позиції перспектив отримання визначених ефектів (економічного, соціального, екологічного тощо).

Сутність інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств полягає в тому, що інноваційні розробки і інвестиційні кошти отримує «привабливіший» об'єкт. Після ефективної реалізації проектів інноваційно-інвестиційна привабливість підприємства знову збільшується, що в свою чергу викликає додатковий приток інвестицій та можливостей реалізувати новітні технології. Створення такого «замкнутого кола» має стати першочерговою задачею для підприємств малої енергетики (рис. 1.2.).

З проведеного автором теоретичного аналізу можна виділити основі особливості інноваційно-iнвестицiйного розвитку підприємств малої енергетики: 1) інноваційно-iнвестицiйний розвиток малої енергетики є одним із головних пріоритетів розвитку нашої держави (а також інших країн світу), відповідно в цій сфері високий рівень контролю з боку держави; 2) нове устаткування для підприємств малої енергетики має високий рівень заводської готовності, невеликий термін проектування, будівництва, введення в дію, крім того наявний досить широкий закордонний досвід (велика база вже здійснених проектів) щодо впровадження інновацій в цій сфері; 3) інноваційно-iнвестицiйні проекти в цій сфері не потребують великих капіталовкладень, та мають невеликий строк окупності, але самі підприємства малої енергетики не є інноваційно та iнвестицiйно привабливими (підприємства малої енергетики характеризуються досить великим інноваційно-iнвестицiйним потенціалом та низькою інноваційно-iнвестицiйною активністю); 4) основними пріоритетами інноваційно-інвестиційного розвитку малої енергетики є пошук та застосування альтернативних джерел енергії та енергозберігаючих технологій, такі проекти досить активно фінансуються (надаються гранти та низько відсоткові кредити) з боку міжнародних фондів та банків.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Сутність інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств

На основі виділених особливостей визначено, що інноваційно-інвестиційний розвиток підприємств малої енергетики - це процес якісної та кількісної зміни виробництва за рахунок реалізації інноваційних та інвестиційних можливостей, він строго контролюється державою і є одним із найважливіших пріоритетів її розвитку; інноваційно-інвестиційний розвиток підприємств малої енергетики досить інтенсивний в закордонних країнах і слабкий в нашій державі, бо великий інноваційно-інвестиційний потенціал підприємств малої енергетики України не може реалізуватися із-за їх слабкої активності.

Базуючись на досягненнях, розробках вітчизняних та закордонних учених і на результатах проведеного автором теоретичного дослідження, можна зробити наступні висновки.

Скасуванням Сполученими Штатами Америки поправки Джексона-Веніка щодо України і залучення її до Світової організації торгівлі дало можливість світовій спільноті визнати Україну країною з ринковою економікою. Економіка України поступово розвивається, зростає обсяг вітчизняних та іноземних інвестицій, і лише галузь малої енергетики переживає хронічну кризу. Економічний стан підприємств цієї галузі погіршується на фоні реформи, що триває вже вісімнадцять років. За роки незалежності нашої країни галузь малої енергетики (яка гостро потребує організаційних, економічних, юридичних та екологічних змін, нововведень) так і не набула інноваційно-інвестиційної привабливості. В Україні існують нормативні акти та діють державні програми спрямовані на стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання, але їх низьку ефективність доводить постійне загострення проблем в цій сфері. Саме тому для подолання кризи необхідно вжити заходів щодо підвищення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств малої енергетики, основними складовими якого є інноваційно-інвестиційна активність та інноваційно-інвестиційний потенціал. Відповідно актуальними в цій сфері стають заходи щодо активізації інноваційної діяльності зазначених підприємств. Для розробки заходів щодо підвищення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання слід дослідити існуючи пріоритетні напрямки в Україні, що закріпленні нормативно та дослідити досвід вирішення подібних проблем іншими країнами.

1.2 Енергозбереження як основний з пріоритетних напрямків інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання

Класичний механізм інноваційно-інвестиційного розвитку країни діє наступним чином: частина засобів підприємства та залучені кошти спрямовуються на інноваційне інвестування підприємств, їх технічне і технологічне відновлення одночасно залучають (якщо це необхідно) закордонних партнерів у процеси реалізації наукомістких проектів. Отримані після реалізації проектів кошти частково споживаються, а основна їх частина спрямовується на фінансування нових пріоритетних інноваційних проектів. Важливим є фінансування науки, де особливе місце займає державна підтримка пріоритетних напрямків: інформаційні технології; оборона; аерокосмічна галузь; суднобудування; хімічне, важке й енергетичне машинобудування.

В Україні правовою основою формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності є Конституція України, Закони України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", "Про інноваційну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки", "Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків", інші Закони України, Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України.

Згідно Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" пріоритетний інноваційний проект - це інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності:

- стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності розраховані на тривалу перспективу (не менше десяти років). Найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу;

- середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох - п'яти років напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та (або) зовнішньому ринках.

Верховна Рада України за стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки визначає такі середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня, що безпосередньо стосуються підприємств малої енергетики:

1. Модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології, а саме енергоефективні двигуни та електроприводи для базових галузей економіки; основне електротехнічне обладнання; енергоекономічні джерела світла та системи освітлення; функціональна та силова електроніка в енергетичній галузі;

2. Машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

3. Охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища за рахунок розробки обладнання і технології для використання альтернативних джерел енергії; енергоефективного, ресурсозберігаючого, модульного, екологічно безпечного обладнання та устаткування для здійснення процесів водопідготовки, очищення води, теплопостачання та засобів управління цими процесами.

Розвиток за переліченими в Законі України пріоритетами є актуальним для підприємств теплопостачання. Але, на думку автора, одним з гальмуючих факторів реформи, що проводиться в сфері інноваційно-інвестиційного розвитку, є узагальненість виділених пріоритетів. Тому, щоб підприємства теплопостачання все ж таки отримали інноваційно-інвестиційний розвиток, необхідно конкретизувати та деталізувати перелічені в зазначеному Законі України напрямки. Для цього необхідно виділити основні проблеми цієї галузі, і напрямкам подолання цих проблем надати статус пріоритетності.

В Державній цільовій економічній програмі модернізації комунальної теплоенергетики на 2010-2014 роки (що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.09 № 1216) керівництво країни дійсно намагається пов'язати проблеми підприємств теплопостачання та пріоритети розвитку цієї галузі, але виділені проблеми носять суто технічний характер з деякими аспектами економії витрат. В цьому документі пріоритетними визначено підвищення економічної та енергетичної ефективності і надійності функціонування комунальної теплоенергетики, зниження енергоємності виробництва теплової енергії, зменшення обсягу втрат енергоресурсів під час її транспортування та постачання, мінімізацію витрат паливно-енергетичних ресурсів, зокрема зменшення на 30% обсягу споживання природного газу шляхом його економії (15%) та заміщення альтернативними видами палива (15%), оптимізацію використання підприємствами комунальної теплоенергетики паливно-енергетичних ресурсів шляхом збільшення частки нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії [11, с.8-17,]. Тобто, розробники цього документу повторюють помилку попередників і забувають про організаційні заходи, про застарілу схему управління та підпорядкування цих підприємств, про відсутність ринкового механізму та відповідної інфраструктури його реалізації в цій сфері тощо.

В науковій літературі досить широко освітлені проблеми підприємств малої енергетики. Вирішенням комплексних проблем управління теплоенергетичними підприємствами та підвищення ефективності їх роботи займаються такі вчені, як: І. Гриньків [42], Г.І. Онищук [116], В.П. Полуянов [132], В.А. Студінський [150], А.Є. Ходирєва [167] та інші [41, 42, 150, 153].

Російські вчені Н.В. Антонов та Л.І. Татевосова вважають, що проблематика підприємств малої енергетики (до речі, проблеми України та Росії в цій сфері досить схожі) в наступному: застарілі основні фонди та зношене обладнання, утримання додаткових потужностей, що не використовуються; понаднормові втрати тепла; відсутність мотивації щодо впровадження інноваційно-інвестиційних проектів; перевищення розміру собівартості над розміром тарифу на тепло; обмеженість платоспроможності громадян країни; складність кредитування підприємств теплоенергетики; відсутність інноваційно-інвестиційної активності підприємств в цій сфері; високий коефіцієнт забруднення навколишнього середовища і як наслідок сплата великої суми відповідних податків тощо [153].

Керівництво підприємств малої теплоенергетики виділяє наступні проблеми:

1. Постійне збільшення так званих «комерційних втрат». При неякісному наданні послуг у споживачів виникає необхідність опалювати приміщення газовими плитами й електропобутовими приладами тощо;

2. Низький рівень розрахунків за спожиті теплові ресурси, низький контроль за збором коштів;

3. Відсутність контролю постачань природного газу (підприємства теплопостачання не є повноправними учасниками газового ринку, тобто купують газ не у видобувачів, а у торгових посередників);

4. Постійне збільшення собівартості тепла з одного боку та досить складна процедура затвердження розмірів тарифів різними рівнями влади (в тому разі і місцевими органами), з другого;

5. Відсутність централізованої і завчасної закупівлі енергоефективного устаткування на тендерній основі [117, с. 80].

В. Носач та А. Долинський вважають, що головними стримуючими факторами розвитку малої енергетики в Україні є:

1. Катастрофічно низький коефіцієнт корисної дії обладнання та устаткування підприємств малої енергетики, його низька енергоефективність. Відповідно досить висока собівартість 1 Гкал;

2. Високий рівень забруднення навколишнього середовища з боку підприємств малої енергетики;

3. Невикористання органічних відходів промислового і сільськогосподарського виробництв (солома, тріска, побутове сміття, соняшникова лузга і т.д.). Застосування їх у теплоенергетичних установках дало би можливість істотно скоротити споживання вугілля, мазуту, природного газу;

4. Невикористання природних джерел теплопостачання. У теперішній час в Україні є велика кількість пробурених свердловин. Видобуток тепла з них допоміг би зберегти велику кількість палива;

5. Невикористання альтернативних джерел енергії (сонця, вітру тощо).

Головною ж причиною кризи в сфері інноваційно-інвестиційного розвитку теплопостачальних підприємств В. Носач та А. Долинський вважають те, що в Україні наукові праці в області теплоенергетики ведуться розрізнено, часто дублюються, частина з них не є актуальними. Кошти, що виділяються на розробки в цій сфері, «розпилюються». Не ведеться координація наукових робіт та їх регулювання [157].

С. Гродський виділяє наступні причини неспроможності національної інноваційної системи забезпечити реалізацію системних ефектів в сфері функціональної фрагментації інноваційної активності України:

1. Відсутність коштів у підприємств на придбання інноваційних розробок, енергозберігаючих технологій, відсутність стимулюючого механізму впровадження інновацій, нестабільна політична обстановка та постійна економічна трансформація;

2. Відсутність інфраструктури впровадження інноваційно-інвестиційних проектів, фірм посередників, призначених для комерціалізації інновацій, механізму виведення досліджень та відкриттів на ринок;

3. Недосконалість інституційного та нормативно-правового забезпечення інноваційного процесу [44, с. 25-27].

А.І. Шевцов, М.Г. Земляний, В.В. Вербинський бачать наступні основні причини виникнення кризи в комунальній галузі [108]:

1. Комунальна енергетика України є технічно відсталим сектором економіки;

2. Низька енергоефективність обладнання комунальних підприємств;

3. Відсутність впровадження інноваційно-інвестиційних проектів у галузь;

4. Незадовільне фінансове становище підприємств комунальної енергетики, зумовлене заборгованістю з оплати послуг з боку підприємств, бюджетних установ та населення;

5. Недосконалість системи енергоспоживання, зокрема, нестача або практична відсутність індивідуальних засобів обліку та систем регулювання, а також недосконалість існуючих будівельних конструкцій.

Проаналізувавши виділені в науковій літературі проблеми малої теплоенергетики, стає зрозумілим, що криза є гострою системною та хронічною. Не можна сказати, що влада залишається бездіяльною щодо вирішення проблем малої енергетики. Прийнято Закон України „Про теплопостачання", який умовно окреслює всі питання, пов'язані із забезпеченням тепловою енергією населених пунктів України та цільову економічну програму модернізації комунальної теплоенергетики на 2010-2014 роки. В технічному плані проведена установка лічильників, підвищена частка когенерації та частково проведена заміна старого обладнання на нове, технічно інноваційне. Але не дивлячись на перелічені заходи, криза в сфері теплопостачання триває, а основні проблеми залишаються невирішеними.

Всі перелічені науковці [11, 44, 108, 157, 167] головною причиною кризи в галузі малої енергетики виділяють відсутність ринкового механізму та економічних стимулів розвитку підприємств в цій сфері.

Застаріле обладнання, висока вартість газу, великі наднормативні втрати тепла обумовлюють досить високу собівартість 1Гкал, яку середній українець не може оплатити. Крім того, в Україні досить високий відсоток населення, що потребує пільг та дотацій при сплаті комунальних платежів. Влада обмежує розмір тарифу теплоенергетичних підприємств і відповідно дотує галузь, перехресно субсидує комунальні сфери промисловості за рахунок диференціації тарифів. Подібне державне регулювання є несумісним з ринковими принципами функціонування енергетики, а відповідно не просто гальмує інноваційно-інвестиційний розвиток, але і сприяє занепаду галузі.

Слід відмітити, що подібні проблеми існують не тільки в Україні, суперечності між цілями підприємств малої енергетики (отримання прибутку та постійне збільшення обсягів інвестиційних коштів) та владою місцевого та державного рівнів (соціально-економічний захист населення) спостерігаються також в розвинутих країнах. Своєчасне ефективне вирішення цих проблем дозволяє галузі малої енергетики розвиватися, впроваджувати новітні технології, скорочувати витрати, а також викиди, що забруднюють навколишнє середовище. Відповідно в розвинутих країнах Заходу спостерігається подальше підвищення ефективності використання палива, покращення екологічних показників обладнання та устаткування. Гостра криза підприємств малої енергетики спостерігалась в кінці ХХ сторіччя в Східній та Центральній Європі. Реформування житлово-комунального господарства (ЖКГ) країн Центральної Європи відбувалося за рахунок фінансової допомоги Євросоюзу на основі багаторічного досвіду розвинутих країн. В результаті реформування ЖКГ були проведені реструктуризація, демонополізація, лібералізація ринку, приватизація комунальних підприємств, привнесені дієві засоби управління та регулювання, впроваджені ринкові методи ціноутворення. Наявність конкуренції на ринку теплопостачання забезпечує якість тепла, а комерційна зацікавленість підприємств малої енергетики - суворий індивідуальний облік його споживання та вартості. Основним пріоритетом державної підтримки розвитку малої енергетики є економія палива та покращення екології довкілля.

У більшості європейських країн підприємства малої енергетики не є приватною власністю, вони залишаються муніципальними. Тоді виникає питання: як усувають суперечності між цілями влади та цілями підприємств в розвинутих країнах?

Сфера теплопостачання у Франції підпорядкована комуні. Комуна є найменшою і найстабільнішою адміністративно-територіальною одиницею Франції. Підприємства малої енергетики в основному є власністю муніципалітетів, усі роботи ведуться через муніципалітет. Також після комунальної кризи 1960 року у Франції була проведена реформа, що передбачала демонополізацію та локалізацію теплопостачання. Після проведення цієї реформи в країні з'явилися приватні фірми, що надають послуги теплопостачання, саме вони складають конкуренцію муніципальним підприємствам, концесіям, та примушують їх підтримувати високий рівень якості. Досить широко у Франції розповсюджені концесії. Ця форма заснована на договорі концесії, відповідно до якого підприємство малої енергетики передається в експлуатацію приватній фірмі [90, 60].

Слід відмітити, що в Україні вже більше десяти років існує Закон «Про концесії», але досі відсоток комунальних підприємств, що знаходяться в концесії, низький. Першим і майже останнім інвестиційним проектом, що реалізується в Україні за принципом концесії, є будівництво та експлуатація нової платної автомобільної дороги Львів - Краковець протяжністю 83,4 км в межах міжнародного транспортного коридору № 3 (Берлін -Дрезден - Вроцлав - Краків - Львів - Київ). Також в 2008 року ряд комунальних підприємств було передано в концесію.

В сучасній світовій економіці саме концесія дозволяє усунути суперечності між комунальною та приватною власністю та запустити ринковий механізм в цій сфері і відповідно сприяти інноваційно-інвестиційному розвитку підприємств малої енергетики. Згідно Закону України «Про концесії» концесія - це надання органом виконавчої влади або місцевого самоврядування (концесiєдавець) на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі права на створення (будівництво) і (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії, за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) і (або) управлінню об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Відповідно до діючого законодавства у концесію можуть надаватися об'єкти державної чи комунальної власності, які використовуються для здійснення діяльності у таких сферах господарської діяльності як: водопостачання; відведення та очищення стічних вод; надання послуг міським громадським транспортом; збирання та утилізація сміття; надання послуг, пов'язаних з постачанням споживачам тепла; будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства; будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів, аеропортів; надання поштових послуг і послуг зв'язку; громадське харчування; будівництво житлових будинків; використання об'єктів соціально-культурного призначення, якi не ввійшли у статутні фонди приватизованих підприємств; створення комунальних служб паркування автомобілів; надання ритуальних послуг; будівництво та експлуатація готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших. Крім того, місцевим радам надане право приймати на пленарних засіданнях рішення щодо додаткового переліку сфер господарської діяльності, для здійснення яких об'єкти права комунальної власності можуть бути передані у концесію.

Концесія зарекомендувала себе і в Англії. В країні в результаті реформування житлово-комунального господарства була проведена реструктуризація державних компаній з подальшою їх приватизацією або передачею в концесію. При проведенні реструктуризації на перший план вийшли проблеми організаційних структур управління цими підприємствами та наявність боргів. Для вирішення проблем, що виникли, влада Великобританії частково фінансувала діяльність концесіонерів.

Досить актуальним для України може бути досвід Східної Німеччини щодо реформування житлово-комунального господарства після приєднання до Західної Німеччини. На момент приєднання в Східній Німеччині діяла система комунального господарства подібна до української. Забезпечення електроенергією, теплом і газом здійснювалося так званими надрегіональними енергетичними підприємствами. Ці підприємства стовідсотково були державними, а їх діяльність носила регіональний характер (постачання тепла здійснювалось лише у визначеному регіоні). Після об'єднання Східної і Західної Німеччини вся сфера малої енергетики була приватизована. Утворені комунальні компанії мали акціонерну організаційно-правову форму. Власність таких компаній була змішаною, а головне, вони спеціалізувалися на наданні повного спектра послуг малої енергетики мешканцям регіону: електроенергії, теплоенергії і газу. Створення багатопрофільних комунальних підприємств дозволило впровадити когенераційні проекти.

Одним з найбільш важливих напрямків розвитку сучасної теплоенергетики є створення енергогенеруючих потужностей на базі когенераційних технологій. Термін когенерація, відповідно до визначення, що використовується в Європейській директиві по когенерації, означає одночасне виробництво електричної і теплової енергії в одному процесі. У когенераційних установках забезпечується найвища в теплоенергетиці ефективність корисного використання палива - понад 90% і, відповідно, низька собівартість виробленої електро- та теплоенергії. Крім того, суттєвими позитивними факторами є істотне зниження шкідливих викидів, парникових газів, радикальне зниження втрат на транспортування виробленої теплоенергії, газу та електроенергії.

Такі багатопрофільні організації мають холдингову структуру, що дозволяє досягати синергічних ефектів у технічних, організаційних, фінансово-економічних напрямках.

Крім того, прикладами позитивного досвіду для застосування в Україні є: широке використання технологій щодо переробки в тепло побутових відходів, біомаси, сонячної та вітрової енергії, надлишків тепла ТЕЦ (Данія); застосування технологій по енергозбереженню у вигляді використання нових конструкцій труб, ефективної теплоізоляції трубопроводів і прогресивних методів їх укладання та експлуатації (Данія); удосконалення та реконструкція домових систем теплозабезпечення, установка лічильників тепла та термостатів (Німеччина); запровадження енергетичних „паспортів" для будівель, підприємств, організацій й інших енергоспоживаючих об'єктів (Росія, США); формування спеціальної інфраструктури впровадження інноваційних технологій та побудови ефективного механізму для залучення приватного капіталу до фінансування енергозбереження (Німеччина, Польща, Чехія, Словаччина, Росія).

Менш позитивним є досвід Угорщини, Чехії та Польщі. В Угорщині тарифи на енергію, газ та інші види палива за 1991 -2001 рр. зросли в 14 разів, а у Польщі - в 18,5 разів, у Чехії - в 12 разів [60]. В усіх трьох країнах досі існують дотації підприємств малої енергетики.

Дослідження європейського досвіду реформування підприємств малої енергетики дозволили виділити три ефективні моделі функціонування житлово-комунального господарства. Перша - французька, яка передбачає концесію, надання об'єктів підприємств малої енергетики в довгострокову оренду. Форма власності підприємств залишається муніципальною, але саме підприємство є рівноцінним суб'єктом ринкового механізму [178, с. 9-11]. Друга - германська, яка передбачає побудування специфічних холдингів, акціонерних товариств, частина акцій яких належить муніципалітету. Відповідно форма власності таких підприємств є змішаною. Третя модель - англійська, яка передбачає повну приватизацію житлово-комунальних об'єктів з поступовим зменшенням фінансування підприємств даної галузі.

Всі три моделі дозволяють, з одного боку, державі контролювати діяльність теплоенергетичних підприємств, а з іншого, надавати їм фінансово-економічну свободу функціонування на регіональному ринку.

Дещо іншим є досвід Російської Федерації, зокрема, одного з її найрозвинутіших регіонів - Татарстану. Економіка Татарстану швидкими темпами розвивається завдяки застосуванню мезоекономічних інституціональних інновацій. Сутність мезоекономічних інституціональних інновацій полягає в конструюванні та впровадженні нових правил гри, організаційних структур, типів зв'язків між суб'єктами галузевої політики [17, с. 220]. Як різновид мезоекономічних систем можна розглядати також корейські чеболі, японські дзайбатсу та інші.

Відповідно перед тим, як фінансувати розвиток всієї економіки та галузі малої енергетики, зокрема в Татарстані була проведена детальна інституціоналізація управлінських систем та галузевого підпорядкування. Цей досвід досить актуальним є для України, бо одною з головних причин невдачі реформи ЖКГ спеціалісти виділяють застарілість інституціональної системи керування в галузі малої енергетики.

В США, також як і в Україні, контроль за об'єктами комунальної інфраструктури ведеться місцевими органами виконавчої влади. Розвиток галузі теплопостачання залежить повністю від дотацій місцевих та федеральних бюджетів. Але фінансування здійснюється цілеспрямовано за рахунок реалізації "блокових програм", спрямованих не на конкретний об'єкт, а у певну сферу, що потребує фінансової підтримки.

Підводячи підсумки, можна привести такі основні характеристики галузі малої енергетики у США, Східній та Західній Європі, Азії:

1. У політично-юридичній сфері:

- форми власності комунальних підприємств обумовлені історичним розвитком країни, оптимізованим співвідношенням державного і приватного капіталів в даній сфері;

- реформи ЖКГ в усіх перелічених країнах починалися з реструктуризації або конструювання інституціональних систем;

- чітко прописані та законодавчо закріплені формування тарифів для різних груп споживачів;

- безперервним є процес впровадження інституціональних інновацій щодо удосконалення організаційної структури галузі малої енергетики;

- створені умови, в яких на ринку теплопостачання однаково ефективно працюють муніципальні та приватні підприємства.

2. У соціально-економічній сфері:

- бюджетні дотації здійснюються незалежно від форм власності підприємства (в Україні дотації отримують в основному державні підприємства), а залежно від сфер, що потребують допомоги;

- існує механізм стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств малої енергетики;

- задіяний широкий спектр методів економічного стимулювання розвитку приватного бізнесу у сферах природних монополій.

3. У сфері збереження екології спостерігається суттєве безперервне фінансування енергозберігаючих, екологічно доцільних новітніх технологій.

Всі перелічені науковцями проблеми [11, 18, 44, 60, 90, 108, 157, 178] сфери малої енергетики існували і в інших країнах, але знайшли своє рішення за допомогою інноваційних впроваджень (і слід зауважити, не лише за допомогою технічних та технологічних). Відповідно користуючись дослідженнями закордонних та вітчизняних науковців щодо проблем малої енергетики та спираючись на досвід вирішення цих проблем іншими країнами можна сформувати перелік проблем та пріоритетних напрямків розвитку цієї галузі для їх вирішення. Як вже зазначалося в попередньому розділу інноваційно-інвестиційний розвиток підприємств малої енергетики складається з двох складових: інноваційно-інвестиційного потенціалу та інноваційно-інвестиційної активності. Доцільно систематизувати існуючи проблеми за даними складовими для того щоб конкретизувати пріоритетні напрямки розвитку галузі (відповідно пропонувати різні шляхи вирішення проблем).

Систематизація результатів проведеного дослідження [11, 18, 42, 44, 60, 90, 108, 116, 132, 150, 157, 167, 178] дозволяє автору запропонувати наступну агрегацію проблем, що стримують інноваційно-інвестиційний розвиток підприємств теплопостачання та виділити основні пріоритети їх розвитку (рис. 1.3).

На думку автора, доцільно також агрегувати проблеми за сферами виникнення та за рівнями вирішення та регулювання.

За сферами виникнення проблеми доцільно поділити на:

1) соціально-економічні;

2) політично-юридичні;

3) проблеми сфери збереження навколишнього середовища (в тому числі енергозберігаючі технології).

За рівнями вирішення та регулювання пропонується поділити проблеми на ті, що вирішуються на:

1) рівні державної влади;

2) рівні місцевої влади;

3) рівні підприємства.

Зрозуміло, що недосконалість державної політики в цій сфері викликають проблеми на місцевому рівні і дані проблеми в комплексі загострюють проблеми на рівні підприємства.

Морально, технічно застаріле обладнання, що є енергонеефективним, разом з юридично-правовими недосконалостями приводить до проблем в соціально-економічній сфері. Проблеми в даній сфері безпосередньо впливають на енергетичну безпеку країни і на розвиток економіки в цілому.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3. Пріоритетні напрямки інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання

Рейтингова оцінка перелічених агрегованих проблем за частотою згадування в проаналізованій науковій літературі має вигляд (рис. 1.4):

1. Застаріле обладнання з низькою енергоефективністю.

2. Застаріла система керування та підпорядкування та відсутність інфраструктури комерціалізації нововведень;

3. Відсутність ринкового механізму в сфері теплоенергетики та відсутність власних коштів для інвестування та неможливість отримати позикові кошти;

4. Відсутні податкові пільги щодо впровадження інноваційних проектів та новітніх технологій в виробничу діяльність та неврегульований процес стягнення платежів з боржників комунальних підприємств.

Неврегульований процес стягнення платежів з боржників комунальних підприємств

Енергетична безпека країни - це стан захищеності енергетичного потенціалу країни від зовнішніх і внутрішніх загроз у різних формах, що забезпечує її стабільний розвиток відповідно до стратегічних цілей.

До внутрішньої загрози енергетичної безпеки країни українські науковці відносять неефективну організацію виробничого процесу та високий ступінь спрацьованості основних засобів, який на підприємствах України становить подекуди 60-70%, а в житлово-комунальній галузі сягає 80-85% [178, с. 9]. Така негативна тенденція зростає, тому фінансові ресурси підприємств теплопостачанння обов'язково потрібно спрямувати на оновлення техніки і технології, відтворення їх на інноваційній основі. Проблеми з матеріальними ресурсами енергоструктури підприємства повинні стимулювати впровадження у виробництво нових технологій, які дають змогу виготовляти продукцію з меншими матеріальними витратами і на підприємствах інших галузей (слід зауважити, що витрати на опалення виробничих приміщень є одною із суттєвих складових собівартості продукції).

Рис. 1.4. Проблемне поле за частотою згадування в проаналізованій науковій літературі

Висока енергоємність ВВП в Україні є наслідком суттєвого технологічного відставання більшості галузей економіки від рівня розвинутих країн, незадовільної галузевої структури національної економіки, негативного впливу „тіньового" сектора, зокрема, імпортно-експортних операцій, що об'єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва і лягає важким тягарем на економіку, особливо за умов її зовнішньої енергетичної залежності. На відміну від промислово розвинутих країн, де енергозбереження є елементом економічної та екологічної доцільності, для України - це питання виживання в ринкових умовах та входження в європейські та світові ринки. Проте, слід зазначити, що, починаючи з 2002 року, темпи зниження енергоємності ВВП уповільнилися в зв'язку з тим, що в найбільш енергоємних галузях економіки, - металургійній, машинобудівній, хімічній та нафтохімічній, а також у житлово-комунальній сфері динаміка зниження енергоємності валової доданої вартості зазнала негативних змін, обумовлених недопустимо високим ступенем фізичного зносу основних фондів (65-70%), та відповідним підвищенням питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на ряд важливих видів продукції.

Із всього вище зазначеного можна зробити висновок, що фактор енергозбереження є одним із визначальних для енергетичної стратегії України. Від його рівня залежить ефективне функціонування національної економіки.

На даний час основним фактором зниження енергоємності продукції (послуг) в усіх галузях економіки (в тому числі і в галузі малої енергетики) є формування ефективно діючої системи державного управління сферою енергозбереження. Це дозволить, в першу чергу, удосконалити структуру кінцевого споживання енергоресурсів, зокрема, за рахунок подальшого розширення та поглиблення електрифікації в усіх сферах економіки шляхом заміщення дефіцитних видів палива з одночасним підвищенням ефективності виробництва та скороченням шкідливих викидів. Відповідно, перш ніж формувати ефективну діючу систему державного управління сферою енергозбереження, необхідно розробити концептуальні основи розвитку енергетичних систем (в тому разі і систем централізованого теплопостачання, як первинних ланок цих систем).

На основі отриманих результатів проведених досліджень серед перелічених проблем і пріоритетів їх вирішення для підприємств теплопостачання автор виділяє найголовніший - впровадження енергозберігаючих технологій. Бо, як уже зазначалось, проблеми з матеріальними ресурсами енергоструктури підприємства повинні стимулювати впровадження у виробництво нових технологій, які дають змогу виготовляти тепло з меншими матеріальними витратами.

Для виявлення і наукового обґрунтування кореневих проблем необхідно більш детально дослідити проблеми галузі малої енергетики. Для цього доцільно застосувати метод визначення проблем на основі встановлення причинно-наслідкових зв'язків, після визначення яких за допомогою методу графів будується проблемне поле підприємства. Такий аналіз автором буде проведений в другому розділі дисертаційного дослідження.

Згідно методичних рекомендацій оцінки економічної ефективності інвестицій в енергозберігаючі проекти, питома вага вартості палива в собівартості одного куба гарячої води 75-85%, а 1Гкал - 35-70% [104]. Відповідно, впровадження енергозберігаючих технологій екологічно і економічно вигідно. Зменшення витрат на паливо та зменшення викидів в атмосферу дозволять зробити діяльність теплоенергетичних підприємств рентабельною. А впровадження інституціональних інновацій дозволить швидше та ефективніше впроваджувати інноваційно-інвестиційні проекти.

Поєднуючи результати досліджень першого та другого підрозділів даної глави, можна зазначити, що пріоритетним напрямком малої енергетики є впровадження проектів щодо енергозбереження. Дані проекти мають не тільки економічний ефект (що є пріоритетним для підприємств будь-якої галузі), але і соціальний та екологічний (що є пріоритетним саме для малої енергетики). Зрозуміло, що будь-які інноваційно-інвестиційні проекти (впровадження енергозберігаючих технологій чи інституціональних інновацій) мають бути доцільними, ефективними. На основі результатів оцінки ефекту та ефективності проекту приймається рішення щодо його впровадження. При проведенні аналізу ефективності проекту підприємства теплопостачання слід пам'ятати, що оцінка здійснюється за всіма аспектами його реалізації. Це, в свою чергу, дозволяє зацікавити як можна більше сторін (від приватних інвесторів всіх рівнів, постачальників інновацій до бюджетних структур та органів місцевого самоуправління). Саме тому слід детально проаналізувати сучасні підходи до оцінки ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку теплоенергетичних підприємств виявити особливості їх застосування на підприємствах теплопостачання.