Главная База знаний "Allbest" Менеджмент и трудовые отношения Аналіз та розробка практичних пропозицій щодо вдосконалення організаційної структури Лозівської районної державної адміністрації

Аналіз та розробка практичних пропозицій щодо вдосконалення організаційної структури Лозівської районної державної адміністрації

Сутність та особливості структури управління організацією. Методи і принципи побудови організаційних структур. Аналіз організаційної структури та фінансової діяльності Лозівської районної державної адміністрації. Шляхи вдосконалення структури управління.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 16.06.2011
Размер файла 156,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

60 - нормативна тривалість роботи за фахом (у місяцях).

Міра опанування персоналу спеціалізованих функцій

Збільшення в динаміці при вузькій спеціалізації

Для організації, яка аналізується Кц.с.1= 35 / 60= 0,58

Коефіцієнт досвіду роботи на посаді [5]

Кц.с.2=Трп / 60,

де Трп - тривалість роботи на посаді (у місяцях);

60 - нормативна тривалість роботи за фахом (у місяцях).

Міра опанування персоналу посадових функцій

Збільшення в динаміці

Для організації, яка аналізується Кц.с.2= 20 / 60= 0,33

Коефіцієнт підвищення кваліфікації [5]

Кц.с.3=Тнф / Тнн,

де Тнф - фактична тривалість вчення з метою підвищення кваліфікації в період роботи по даній спеціальності (у місяцях);

Тнн - тривалість вчення з метою підвищення кваліфікації в період роботи по даній спеціальності відповідно нормі (не менше чим 0,5 місяця щорік) (у місяцях).

Міра зростання професійних знань персоналу, спрямованість на підвищення компетентності

1

Для організації, яка аналізується Кц.с.2= 6 / 4= 1,5

Для даної організації, як свідчить аналіз, характерним є наявність персоналу з досить високим в середньому рівнем кваліфікації і досвідом роботи. Це особливо відображається на якості саме управління, оскільки чим більше досвіду, тим більший запас теоретичних та практичних знань, але як свідчить практика управління Лозівською районною державною адміністрацією вона вже довгий час перебуває на стадії реструктуризації, і позитивних зрушень за весь цей період біла незначна кількість.

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА НАПРЯМІВ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ

3.1 Вплив організаційних структур на ефективність управління персоналом

Будь-яку конкретну групу людей, що об'єдналися для реалізації конкретних цілей, можна розглядати як організацію і досліджувати в ній усі діючі організаційні процеси. Організація може бути погано або добре організована, на думку керівників, однак конкретних критеріїв для оцінки організації керування набагато більше.

Можна розглядати способи організації підрозділів з метою виявлення відповідності їхнім майбутнім задачам. Реалізація цілей або задач може гальмуватися діяльністю окремих груп фірми, цілі яких не збігаються з цілями фірми. Наприклад, відділи збуту в деяких фірмах сформовані по продуктах. Звідси при збуті продукції неминучі протиріччя і зниження ефективності роботи фірми.

Можна розглядати також логіку взаємозв'язку співробітників при рішенні управлінських задач і судити про ступінь організованості роботи.

І, нарешті, можна розглядати регламентуючі документи, що змушують співробітників виконувати свої функції. У цьому випадку особлива увага повинна бути приділена повноті регламентуючих документів.

Можна розглядати форму організації управлінської діяльності і пристосовність її до мінливих цілей організації.

З усього сказаного випливає, що робота у фірмі повинна бути організована таким чином, щоб працівники виконували свою роботу відповідно до плану дій ефективно, знали своє місце і цілі в організації, причому ці цілі повинні збігатися з цілями організації в цілому.

Зазначені фактори варто враховувати при побудові будь-якої реальної структури управління в організації.

Для чіткої роботи організації необхідно наступне:

- цілі повинні бути зрозумілі всім працівникам фірми;

- система цілей повинна реалізувати глобальну мету;

- інформаційні канали зв'язку не повинні мати «вузьких» місць;

- працівники повинні мати чіткі робочі інструкції, що регламентують їхню діяльність;

- задоволеність у роботі повинна забезпечуватися обраною системою мотивації.

Можна зробити висновок, що управління фірмами реалізується в рамках конкретного господарського механізму, у якому розрізняють статистику (його організаційну структуру) і динаміку (текучі процеси прийняття рішень) [36].

Сформулюємо основні правила створення організаційної структури управління:

1) організаційна структура повинна бути гранично проста, чим вона простіше, тим легше персоналові її зрозуміти;

2) схема організаційної структури повинна бути наглядна;

3) кожен працівник повинний мати посадову інструкцію;

4) інформаційні канали повинні забезпечити передачу інформації як у прямому напрямку (передача управлінських рішень), так і в зворотному (контроль виконання);

5) лінії підпорядкованості і відповідальності повинні бути чіткими, необхідно уникати подвійного підпорядкування;

6) координацію всієї діяльності здійснює вище керівництво на рівні заступників керівників фірми;

7) остаточні, глобальні рішення приймаються на рівні керівників фірми з урахуванням можливостей і перспектив її розвитку;

8) функції лінійного керівництва і функціональних підрозділів повинні бути розмежовані.

Реалізація зазначених правил дозволить проектувати найбільш ефективну структуру управління фірмою.

Узагальнюючи вимоги, що пред'являються до сучасних структур управління організаціями, слід зазначити, що методика проектування структур, з одного боку, повинна ґрунтуватися на наукових принципах управління, з іншого боку - враховувати особисті якості і досвід керівників, добре знаючих можливості організації і тих вимог, що регламентують діяльність кожного з підрозділів.

Постійно зростаюча роль науково-технічного прогресу в керуванні має двоїсте значення. З одного боку, спостерігається тенденція відступу від старих традиційних форм організації управління. З іншої, розвиток наукового і технічного потенціалу, особливо в останнє десятиліття, сприяє появі нових, більш складних форм організації управління, що мають на відміну від традиційних як вертикальні, так і горизонтальні зв'язки, тобто допускаючих управління як по вертикалі, так і по горизонталі, що значно ускладнює систему управління. У цих умовах необхідно насамперед чітко розмежувати функції і відповідальність за виконання конкретних завдань і робіт, обумовлені як вертикальними, так і горизонтальними структурними зв'язками. Правильне співвідношення повноважень і відповідальності, чітка регламентація діяльності керівників і виконавців в організації - неодмінна умова ефективного розвитку господарського механізму.

Ці вимоги підкреслюють важливість системного підходу в питаннях формування й удосконалювання організаційних структур і поряд з цим необхідність розробки методики, з достатнім ступенем деталізації розкриваючої процес проектування структури управління із вказівкою чіткого шляху переходу від одного етапу до іншого.

Однак дослідження показують, що для системи управління характерний ряд особливостей, що викликають значні труднощі на шляху рішення даної задачі і накладають обмеження на масштабність у методичному плані. Ці особливості полягають у наступному:

- системі управління властиві статистичні риси, що відбивають форму і структуру управління. Це насамперед схема організаційного управління зі складовими її елементами і численними зв'язками.

- у системі управління можна виділити також і динаміку, що розкриває зміст процесу управління. Тут мається на увазі цілеспрямована діяльність керівників і виконавців.

- як відомо, будь-яка система функціонує при наявності поставлених цілей, що постійно міняються в часі. Сама ж структура більш консервативна. Звідси -- вимога гнучкості й адаптивності, що неминуче виникає перед проектованою структурою управління.

- серед безлічі формальних елементів, властивих системі управління, існує також і неформальний елемент (людина), що висуває проблему психологічного клімату і від якого певною мірою залежить гармонія або дисгармонія у виробничих відносинах.

Усі ці особливості, органічно з'єднуючись у системі управління, вимагають комплексного підходу до питань, зв'язаним з побудовою організаційного забезпечення системи управління. Разом з тим представляється важливим вивчення ряду теоретичних передумов, що можуть бути покладені в основу розроблювальної методики і проектування структури управління:

- наявність принципово різних типових схем управління, одну з яких можна вибрати в якості базової для аналізу і проектування структури управління.

- відомо, що будь-яка організація керується шляхом прийняття рішень. Отже, можна виявити повний перелік управлінських рішень, прийнятих в організації, і процес розподілу їх по рівнях (представляючих собою важливий етап у проектуванні структури управління) певним чином формалізувати.

- відомий також технологічний характер взаємин керівників і виконавців у процесі підготовки і прийняття управлінських рішень, тобто регламентований порядок управлінських функцій або окремих їхніх етапів.

Для розробки методичного апарата проектування структури управління необхідно також крім наявних теоретичних передумов з'ясувати сутність організаційного проектування. Організаційне проектування являє собою моделювання системи управління підприємством, здійснюване перед його будівництвом або напередодні значних перетворень.

Організаційна основа системи управління - її структура. Вона визначає склад підрозділів, що входять у систему управління, їхньої співпідпорядкованості і взаємозв'язку, форму поділу управлінських рішень по рівнях, а отже, і саме число рівнів управління. Іншими словами, структура управління є тією організаційною формою, у рамках якої здійснюється процес управління. Таким чином, спроектувати досить ефективну структуру управління - значить визначити таке співвідношення її організаційних елементів, при якому найбільше оперативно і вчасно виконуються вимоги об'єкта управління.

3.2 Принципи та методи вдосконалення організаційних структур

Загальна тенденція в удосконалюванні організаційних структур перебуває в необхідності переходу від лінійно-функціональних до дивізіональних структур управління.

Будь-яке вдосконалення структури управління необхідно оцінювати, насамперед з погляду досягнення поставлених перед нею цілей. В умовах економіки, що нормально розвивається, реорганізація спрямована на те, щоб шляхом удосконалювання підвищити ефективність роботи. При цьому варто мати на увазі, що основним критерієм ефективності організаційної структури є ступінь досягнення цілей.

Завдання проектування й перетворення організаційної структури є складною й такою, що загалом вважається програмованим. Подібні завдання зважуються на основі наукових методів із суб'єктивною діяльністю фахівців. Тому при проектуванні організаційних структур досить важливим є дотримання правил (принципів) їхньої побудови.

Розглянемо проблеми вдосконалювання організаційної структури управління. Стратегія поведінки такого роду орієнтована на пошук оптимального рішення між централізацією й децентралізацією владних функцій, що обумовлено необхідністю:

1) оперативно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі;

2) звільнити генерального директора від повсякденної, рутинної роботи, пов'язаної з оперативним управлінням виробництвом;

3) встановити раціональні зв'язки між ланками й щаблями управління на всіх рівнях;

4) мінімізувати кількість щаблів структури управління;

5) делегувати повноваження на рішення проблем тому підрозділу апарату управління, що має найбільшу інформацію по даному питанню;

6) підвищити оперативність прийнятих рішень.

З таких позицій структуру управління можна розглядати, як форму поділу й кооперації управлінської діяльності, у рамках якої відбувається процес управління.

Таким чином, структура управління включає в себе всі цілі, розподілені між різними ланками, зв'язок між якими забезпечується координацією окремих дій по їхньому виконанню.

Зв'язок структури із ключовими поняттями управління - його цілями, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми і їхніми повноваженнями - свідчить про її величезний вплив на всі сторони діяльності організації.

Таким чином, важливою умовою в удосконалюванні й проектування організаційної структури управління організацією є вибір оптимального зв'язку між всіма рівнями управління. Для цього необхідно вибирати з існуючих видів структур такі методи проведення робіт з удосконалювання структур управління, які дозволили б підприємству добиватися поставлених цілей з оптимальним використанням трудових, фінансових, матеріально-технічних і технологічних ресурсів.

Наведені нижче принципи вдосконалювання й проектування організаційних структур мають науково обґрунтоване формування організаційних структур управління - актуальне завдання сучасного етапу адаптації господарюючих суб'єктів до ринкової економіки. У нових умовах необхідно широко використовувати принципи й методи проектування організації управління на основі системного підходу. Без розвитку методів проектування структур управління є ускладненим подальше вдосконалення управління й підвищення ефективності виробництва, тому що:

По-перше, у нових умовах у цілому ряді випадків не можна оперувати старими організаційними формами, які не задовольняють вимогам ринкових відносин, створюють небезпеку деформації самих завдань управління;

По-друге, у сфері управління технічними системами, комплексний підхід до вдосконалювання організаційного механізму раніше багато в чому був підмінений роботою із впровадження й використання автоматизованих систем управління.

По-третє, створення структури повинне спиратися не тільки на досвід, аналогію, звичні схеми й інтуїцію, але й на наукові методи організаційного проектування;

По-четверте, проектування найважчого механізму - механізму управління - повинне покладатися на фахівців, що володіють методологією формування організаційних систем.

Оскільки ціль організаційної структури полягає в тому, щоб забезпечити досягнення поставлених перед організацією завдань, проектування структури повинне базуватися на стратегічних планах організації.

Розробка принципів і методики проектування структури, як сталого набору органів, що відповідають кожній спеціалізованій функції управління, насамперед, містить у собі систему цілей і їхній розподіл між різними ланками. Сюди відноситься склад підрозділів, які перебувають у певних зв'язках і відносинах між собою, розподіл відповідальності тощо. Важливими елементами структури управління є комунікації, потоки інформації й документообіг в організації.

Системність самого підходу до формування структури проявляється в наступному: не випустити з уваги жодну з управлінських задач, без рішення яких реалізація цілей виявиться не повною; виявити й взаємоповязати, стосовно до цих завдань всю систему функцій, прав і відповідальності по вертикалі управління - від генерального директора підприємства до майстра ділянки; досліджувати й організаційно оформити всі зв'язки й відносини по горизонталі управління; забезпечити органічне сполучення вертикалі й горизонталі управління.

Таким чином, досліджуючи принципи вдосконалювання й проектування організаційних структур можна зробити висновок, що питання проектування й формування організаційних структур актуальні не тільки для знову створюваних підприємств, але й для діючих.

Велика розмаїтість організаційно-технічних умов виробництва, можливостей одержання інформації, кваліфікація розроблювачів обумовили різні методи виконання робіт з вдосконалення організаційних структур.

Проаналізуємо сутність найбільш відомих з них:

1. Експертний метод складається в попередньому дослідженні чинної структури управління, виявленні її вузьких місць. Із цією метою проводитися діагностичне обстеження системи управління, для того, щоб вивчити її стан на основі порівняння фактичних значень відповідних показників нормативними й плановими їхніми значеннями. Наступний аналіз цих показників дозволяє встановити недоліки (резерви) у діяльності системи управління, поставити їм точний діагноз. Як правило, ця робота супроводжується проведенням т.зв. прогностичного аналізу, у завдання якого входить вивчення поведінки діючої системи в динаміці, виявлення тенденцій її зміни, а також пояснення причин, що обумовили ці зміни.

2. Метод порівняння й аналогії полягає у використанні при вдосконаленні організації управління елементів механізму управління, організаційних форм і рішень, які виправдали себе на практиці в організаціях з подібними умовами (розміром, типом виробництва, складністю продукції тощо). Метод порівняння й аналогії передбачає розробку й використання типових структур управління, норм керованості, типового складу функцій управління, різних розрахункових формул для визначення нормативів чисельності управлінських працівників. Слід зазначити, що цей метод є найпоширенішим у цей час у практиці роботи галузевих проектних інститутів, підприємств і об'єднань. Широке використання методу призвело до уніфікації організаційних структур управління в організаціях, упорядкуванню штатних розкладів, регламентації адміністративно-управлінської діяльності. Звичайно, в умовах великої розмаїтості побудов організаційних структур, способів визначення чисельності працівників по функціях управління, відсутність кваліфікаційних фахівців з організації управління цей підхід є прогресивним і зіграв позитивну роль. Разом з тим він орієнтує на усереднений склад функцій управління, ставить жорсткі обмеження у виборі організаційних структур.

3. Метод структуризації цілей заснований на представленні виробничого-господарської організації як багатоцільової системи. Метод передбачає структуризацію цілей (завдань) організації по певних ознаках, які є основою для виділення видів діяльності, складу управлінських робіт. Угрупування управлінських робіт з певних ознак дає можливість визначити структурні підрозділи й орієнтувати їхню діяльність на досягнення конкретної виробничо-господарської мети.

4. Методи організаційного моделювання засновані на використанні певних формалізованих уявлень (моделей) об'єкта й системи управління. Серед групи методів організаційного моделювання найбільш відомий метод, в основі якого лежить декомпозиція інформаційного процесу виконання управлінських робіт. Відповідно до цього методу у виробничих процесах виділяють точки, місця, що вимагають керуючих впливів. Далі встановлюють характер і періодичність цих впливів, склад і обсяги інформації, необхідні технічні засоби й інші складові процесу управління.

Експериментування з розробкою й введенням нових структур управління стало характерною рисою останнього десятиліття XX ст. У ході цих експериментів нерідко використовуються найрізноманітніші комбінації відомих видів і типів структур, що пристосовуються організаціями до конкретних умов їхнього функціонування. Але все-таки головна тенденція полягає в тому, що кожна наступна структура стає більш простою і гнучкою в порівнянні з раніше діючими.

При цьому називаються наступні десять рекомендацій і характеристик формування структур управління:

– укрупнення розмірів підрозділів і укомплектування їх більш кваліфікованим персоналом;

– зменшення числа рівнів управління;

– орієнтація поточної роботи, у тому числі графіків і процедур, на запити споживачів;

– мінімізація витрат;

– швидка реакція на зміни;

З вищеназваного можна зробити наступний висновок, що для оптимального формування структур управляння необхідно звернути увагу на персонал, який наймається. Тому що саме від персоналу за частую залежить, наскільки швидка буде реакція на зміни в організації, наскільки персонал буде звертати увагу на запити споживачів.

Зменшення числа рівнів управління досягається шляхом децентралізації владних функцій. Керівники структурних підрозділів повинні отримати більше свободи у своїх діях, у той же час, нести більшу відповідальність. Швидка реакція на зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі досягається також шляхом децентралізації влади.

Мінімізація витрат може бути досягнута шляхом зменшення бюрократичного механізму в організації, а також скорочення персоналу після проведення укрупнення підрозділів.

3.3 Пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення організаційної структури управління

У сучасних умовах, стаючи об'єктом товарно-грошових відносин, що володіє економічною самостійністю і повністю відповідає за результати своєї господарської діяльності, організація повинна сформувати у себе систему управління, яка забезпечує їй високу ефективність робот.

У процесі формування організаційної структури управління нами вирішуються наступні завдання:

1) визначення типу структури управління.

2) визначення характеру підлеглості між ланками організації. На дану задачу проектування організаційної структури управління районної адміністрації необхідно звернути найбільшу увагу. Саме тут буде проведено кардинальну зміну підпорядкованості всіх ланок управлінської структури.

У кінцевому підсумку, встановлюються управлінські функції для кожного структурного підрозділу, потоки інформації, взаємозв'язки і документообіг, повноваження, відповідальність і права підрозділів та працівників.

Організація в нових умовах самостійно формує цілі і задачі, розробляє стратегію і політику свого розвитку, вишукує необхідні для їх реалізації засоби, набирає працівників, вирішує безліч різних питань, у тому числі і структурні. До них можна віднести такі, як створення, ліквідація, злиття, поділ підрозділів, реорганізація виробничої та перебудова організаційної структури управління.

Будь-яка перебудова структури управління підприємства вимагає оцінки, перш за все з точки зору досягнення поставлених цілей. В умовах сучасної економіки, що розвивається, реорганізація направлена найчастіше на те, щоб шляхом вдосконалення системи управління підвищити ефективність роботи організації. При цьому головними показниками поліпшення є скорочення витрат, більш гнучкий стиль управління. Важливим критерієм оцінки організаційної структури управління є її сприйняття людьми, яким належить працювати в нових умовах.

У кризовий період для організації зміни в структурі управління можуть бути спрямовані на створення умов для виживання за рахунок більш раціонального використання ресурсів, зниження витрат і більш гнучкого пристосування до зовнішнього середовища .Незалежно від причин обов'язково постане питання про розширення повноважень на нижніх рівнях ієрархії управління і підвищення виробничо-господарської самостійності підрозділів, що входять до складу Лозівської районної державної адміністрації.

Вдосконалення організаційної структури управління набуває форму пошуку альтернативного рішення між централізацією і децентралізацією владних функцій. Бажання знайти прийнятне угоду між централізованим і децентралізованим управлінням приводить до необхідності створити таку систему управління, яка характеризується централізованою розробкою вдосконалення організації та господарської політики з децентралізованим оперативним управлінням. Для посилення функції управління використовують: групи нововведень, програмно-цільовий підхід, матричні структури. Але найбільшу увагу заслуговує використання концепції стратегічних господарських підрозділів організації при проектуванні організаційних структур управління. Тут у повній мірі реалізуються принципи: централізації розробки стратегії і децентралізації процесу її реалізації, забезпечення гнучкості та адаптивності управління, залучення до процесу управління широкого кола управлінців всіх рівнів.

Аналіз наявних тенденцій сучасного соціально-політичного та економічного життя країни свідчить, що процес підтримки системи державного управління у стабільному та дієвому стані є складним і відповідальним, адже існує багато чинників, що здійснюють дестабілізуючий вплив на ефективне функціонування організаційної структури організації. Це як зовнішно-, так і внутрішньоіманентні чинники. Що стосується безпосередньо Лозівської районної державної адміністрації то такими руйнівними чинниками є порушення виконавської дисципліни та відсутність належного її контролю, відсутність чіткої системи планування та моніторингу результативності. На жаль, основна нормативно-правова база забезпечення виконавської дисципліни державних службовців в Україні сформована переважно ще в 2003-2004 рр. і суттєво застаріла. Її основою є чинний Закон України „Про державну службу”, прийнятий ще в 1993 р. Останній же варіант нової редакції цього Закону Верховною Радою України обґрунтовано відхилений, оскільки вимагає детального доопрацювання.

1. Планування роботи районної державної адміністрації та всіх її службовців.

З метою підвищення ефективності роботи Лозівської районної державної адміністрації необхідно запровадити планування результатів роботи, управління їх досягненням та оцінку результатів порівняно з запланованим, що мають відповідати як завданням організації, так і завданням державної політики.

Стратегічний план та річний план Лозівської районної державної адміністрації мають бути основою запровадження системи стратегічного планування, забезпечать послідовність та логічність при виконанні завдань, покладених на даний орган виконавчої влади.

Основою для ефективного функціонування Лозівської районної державної адміністрації має стати чітка система планування, яка має об'єднати індивідуальні плани кожного службовця у плани роботи структурних підрозділів, їх - у стратегічні плани усієї організації.

2. Контроль виконавської дисципліни службовців.

Важливим напрямом розвитку контролю має стати впровадження стандартів оцінювання фактично досягнутих результатів. Крім того, одним із дієвих засобів підвищення ефективності праці робітників безсумнівно виступає створення не менш ефективної системи контролю виконавської дисципліни, оцінювання якості впровадження управлінських рішень та надання управлінських послуг населенню.

Контроль має бути зосереджений не на дотриманні процедур і виконанні процесів, а на досягненні конкретних запланованих результатів, які можна реально оцінити. Така парадигма зорієнтує діяльність контролюючих органів на впровадження у свою практику елементів функціонального аудиту, покликаного з'ясувати недоліки в організації роботи кожного структурного підрозділу чи працівника.

Важливим елементом організації контролю виконавської дисципліни, який вже почав впроваджуватись, однак вимагає подальшого вдосконалення на основі задіяння інноваційних науково обґрунтованих механізмів, виступає моніторинг документообігу.

3. Організація праці службовців.

Підвищенню виконавської дисципліни працівників Лозівської районної державної адміністрації значною мірою будуть сприяти не лише адміністративні заходи екстенсивного характеру на кшталт збільшення штатної чисельності працівників чи посилення контролю за їх роботою, а й заходи, спрямовані на інтенсифікацію праці робітників, у тому числі заходів, насамперед таких, як організація робочого місця і належне технічне забезпечення, дотримання елементарних умов гігієни праці та відпочинку працівників.

У зв'язку з цим доцільно проводити регулярні обстеження в кожному структурному підрозділі організації на предмет дотримання культури праці, зокрема організації робочих місць робітників, їх технічного забезпечення відповідно до стандартів гігієни праці та функціональних обов'язків.

4. Оцінювання персоналу.

Найкращі системи оцінювання персоналу приречені на невдачу, якщо вони не сприймаються належним чином. Якщо до них ставитися як до рутинної процедури, вони перетворюються на ритуал і відтак ніколи не досягатимуть визначеної мети. Отже, найголовніше - визначити цілі системи оцінювання роботи персоналу і створити необхідні умови для її мотивації та сприйняття.

5. Управління якістю роботи працівників.

Завданням побудови системи управління якістю є створення умов, які гарантували б належну якість послуг. Оскільки якість послуг Лозівської районної державної адміністрації формується в рамках внутрішніх процесів, для створення таких умов необхідно створити ефективну систему управління цими процесами - це і є система управління якістю.

При побудові системи управління якістю повинен визначити види діяльності (процеси), які необхідні для виконання покладених функцій і задоволення споживачів і для кожного виду діяльності визначити та задокументувати:

- хто відповідає за його виконання;

- як він виконується (з потрібним рівнем деталізації);

- як він узгоджений з іншими видами діяльності (які передають йому інформацію або отримують від нього);

- як він аналізується та управляється керівництвом підрозділів (яка інформація передається керівництву, як вона розглядається, які рішення приймаються).

Побудова системи управління якістю забезпечує:

- підвищення якості послуг районної адміністрації, забезпечення її стабільності;

- зменшення неефективних витрат бюджетних коштів, усунення робіт, що не створюють цінностей;

- підвищення прозорості діяльності районної адміністрації для громадян;

- спрощення роботи персоналу районної адміністрації за рахунок кращої організації та розподілу відповідальності;

- покращення гнучкості та керованості організацією, можливості її спрямування на нові пріоритети та завдання;

- зменшення кількості помилок, внутрішніх конфліктів, скарг споживачів.

Можна сказати, що йдеться не про розробку окремої системи управління якістю, а про вдосконалення та формалізацію звичайної системи управління організацією. Для ефективної реалізації цього проекту керувати їм повинен особисто перший керівник організації, а залучатися до нього повинні усі керівники структурних підрозділів. Адже у подальшому ця система повинна стати інструментом, за допомогою якого керівництво буде планувати та оцінювати діяльність районної адміністрації, забезпечувати досягнення встановлених цілей, приймати управлінські рішення тощо.

6. Збільшити можливість забезпечення реалізації суміжних функцій.

Для підвищення відповідальності за роботу працівників в організації потрібно чітко окреслити коло обов'язків кожного структурного підрозділу в цілому та працівника зокрема. Для цього потрібно звести до мінімуму існування суміжних функцій між підрозділами організації та розробити методику визначення виконавця по спірним питанням. Одним з найефективніших шляхів вирішення цієї проблеми є: зобов'язати керівника кожного структурного підрозділу повідомляти заступнику голови або голову районної державної адміністрації про існування спірного питання, яке відноситься до функціональних обов'язків декількох підрозділів. При цьому, керівник або його заступник повинен чітко визначити виконавця та коло його обов'язків по спірному питанню. У подальшому, кожний структурний підрозділ повинен керуватися вже прийнятими вказівками керівництва при аналогічній ситуації.

РОЗДІЛ 4. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ ЩОДО ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

4.1 Основні принципи державної політики у сфері охорони праці

Аналіз організації охорони праці в народному господарстві України кінця 80-х -- початку 90-х років показує, що система управління цією важливою сферою трудових відносин, форми й методи роботи не відповідали тим процесам, котрі почали набирати сили у напрямі реформування економіки та всієї системи державного та господарського управління. Методи адміністративно-командного впливу на посадових осіб та працівників за порушення вимог охорони праці вже не діяли, а інших важелів впливу не було. Трудова, виконавська, технологічна дисципліна істотно знижувалися. Невизначеність обов'язків та повноважень з охорони праці новоутворюваних структур в процесі роздержавлення, приватизації та поступової відмови від галузевого принципу управління народним господарством ще більше ускладнювала стан справ. Негативний вплив справляла і відсутність законодавче закріплених обов'язків з охорони праці для органів державної виконавчої влади різного рівня -- від уряду до державних адміністрацій областей, районів, міст та інших територіальних формувань. Тому прийняття Закону України „Про охорону праці" в 1992 році було об'єктивно зумовлене ситуацією, що склалася на той час в суспільстві [19].

Специфічною особливістю українського Закону, що регламентує правову основу охорони праці, є високий рівень прав і гарантій робітникам. Вперше в історії держави робітникам було надано право відмовитися від роботи у випадку існування на виробництві загрози для їхнього здоров'я і життя. Розширено права робітників у соціальних гарантіях відшкодування збитків у випадку пошкодження їх здоров'я на виробництві. Передбачається нова система фінансування охорони праці, формування системи страхування від нещасних випадків і профзахворювань, посилюється централізація планування. Договірне регулювання з питань охорони праці поставлено на високий рівень, передбачається значна участь громадських інституцій у цьому процесі. З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України „Про охорону праці" та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів Міжнародної організації праці.

До позитивних моментів Закону України „Про охорону праці" безперечно належить закріплення за державою функції управління охороною праці. У колишньому СРСР ця функція була покладена на громадську організацію в особі профспілок.

В умовах роздержавлення, приватизації, утворення великої кількості суб'єктів підприємницької діяльності з різними формами недержавної власності роль держави у вирішенні завдань охорони праці суттєво зростає. Держава виступає гарантом створення безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці

У Законі України „Про охорону праці" (ст. 4) задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

- пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

- повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпши від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

- використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

- комплексне розвязання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

- здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

- співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та профспілками (представниками трудових колективів) при прийнятті рішень з охорони праці;

- міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення безпеки праці.

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України, Держнаглядохоронпраці, Національний науково-дослідний інститут охорони праці, навчально-методичний центр Держнаглядохоронпраці. Розроблені та реалізуються національна, галузеві,; регіональні та виробничі програми покращення стану безпеки, гігієни праці виробничого середовища до 2000 р. В обласних, районних, міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці.

Виходить щомісячний журнал „Охорона праці". Видавництво „Основа" започаткувало тиражування нормативних актів, наочних посібників, навчальної та іншої літератури з охорони праці. Створюються комп'ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з ряду найважливіших питань охорони праці з перспективою їх подальшого об'єднання в єдину автоматизовану інформаційну систему Держнаглядохоронпраці.

Гаранти прав громадян на охорону праці.

Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору (ст. 6). Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні.

При укладанні трудового договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права і пільги компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства колективного договору [19].

Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві (ст. 7). Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.

Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань (ст. 8). Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 9). Працівники, зайняті на робота1 з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення "тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, Що надаються в передбаченому законом порядку.

Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я (ст. 11). Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я, пов'язаними з виконанням трудових обов'язків у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям потерпілого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця потерпшого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на п'ятдесят відсотків. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією по розслідуванню нещасного випадку [19].

Власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, по догляду за ним та інші види медичної і соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, що видається у встановленому порядку; надає інвалідам праці, включаючи непрацюючих на підприємстві, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок, а при можливості -- за рахунок підприємства. Відшкодування моральної шкоди (ст. 12). Відшкодування моральної шкоди проводиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної травми потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміють страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психологічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Обов'язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці (ст. 17). Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків власник зобов'язаний вжити термінових заходів для допомоги потерпшим, залучити при необхідності професійні аварійно-рятувальні формування.

Обов'язки працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці (ст. 18). Працівник зобов'язаний:

- знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

- проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій (ст. 19). Власник зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Найважливіші надбання Закону України „Про охорону праці" такі:

– встановлення норм прямої дп щодо порядку організації охорони праці безпосередньо на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, чітке визначення функцій, обов'язків, прав, відповідальності власника і конкретних посадових осіб та працівників, забезпечено визначення законом основоположних складових частин системи управління охороною праці на виробничому рівні;

– зміцнення позиції та підтвердження вагомого статусу служб охорони праці щодо прав і повноважень працівників цих служб, їх підпорядкування безпосередньо керівникові та прирівнення до основних виробничо-технічних служб підприємства, необхідність створення служб охорони праці як на підприємствах, так і в усіх органах управління, включаючи місцеві державні адміністрації. Визначення вагомого місця та ролі колективного договору підприємства у вирішенні завдань охорони праці, забезпечення прав і соціальних гарантій працівників. Встановлення порядку створення в Україні власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища згідно з вимогами сьогодення, із врахуванням ринкових перетворень та необхідності забезпечення єдиних державних нормативів з охорони праці на рівні, не нижчому від міжнародних стандартів;

– визначення курсу на забезпечення безперервного якісного навчання населення з питань безпечної життєдіяльності та охорони праці, впровадження у всіх навчальних закладах системи освіти відповідної дисципліни; започаткування підготовки спеціалістів з охорони праці у технічних вузах країни. Поширення принципів демократизму і гласності на сферу охорони праці, закріплення за відповідальними посадовими особами всіх рівнів та власниками підприємств обов'язків щодо надання населенню країни або відповідного регіону вичерпної інформації про стан умов і безпеки праці, причини аварій, нещасних випадків, профзахворювань та про вжиті профілактичні заходи [19].

Забезпечення активної участі професійних спілок та інших громадських формувань у роботі щодо покращення охорони праці, створення можливостей для застосування ряду нових громадських інститутів: комісій з питань охорони праці підприємства, уповноважених трудового колективу з цих питань.

4.2 Надзвичайні ситуації воєнного часу та їх вплив на цивільне населення

До сучасних засобів ураження відноситься зброя масового знищення (ЗМЗ), до якої відносяться: ядерна, хімічна та бактеріологічна.
Залежно від виду використання зброї виникає відповідний осередок ураження.

Первинні дії уражаючих факторів ЗМЗ можуть привести до виникнення вибухів, пожеж, затоплень місцевості та розповсюдження по ній сильнодіючих отруйних речовин. При цьому утворюються вторинні осередки ураження. Розглянемо дію уражаючих факторів зброї масового знищення.

Осередок ядерного ураження. Осередком ядерного ураження називається територія, в межах якої внаслідок дії ядерної зброї утворилися масові ураження людей, тварин, рослин або руйнування будівель та споруд.

Осередок ядерного ураження характеризується:

- кількістю уражених;

- розмірами площі ураження;

- зонами зараження з різними рівнями радіації;

- зонами пожеж, затоплень, руйнувань і пошкоджень будівель та споруд;

- частковим руйнуванням, пошкодженням або завалом захистних споруд. Поразка людей та тварин із осередку може бути від ударної хвилі, світлового

- випромінювання, проникаючої радіації і радіоактивного забруднення, а також від дії вторинних факторів ураження. Ступінь руйнування елементів виробничого комплексу об'єкта визначається в основному дією ударної хвилі, світлового випромінювання, вторинних факторів ураженння, а для деяких'об'єктів також дією проникаючої радіації та електромагнітного імпульсу.

Ударна хвиля -- це область різкого стискування середовища, яке у вигляді сферичного шару розповсюджується в усі сторони від місця вибуху з швидкістю, яка перевищує швидкість звуку. Хвиля утворюється за рахунок величезної енергії, яка виділяється у зоні реакції, де виключно висока температура, а тиск досягає мільярдів атмосфер.

Ударна хвиля може нанести незахищеним людям і тваринам значні травми, контузії або навіть може призвести до їх загибелі. Безпосередня поразка ударною хвилею виникає внаслідок дії надлишкового тиску та швидкісного напору повітря. Непряму поразку люди і тварини можуть отримати внаслідок ударів уламками зруйнованих будівель абоуламків скла, каміння та інших предметів що летять із великою швидкістю.

Характер руйнування елементів об'єкта залежить від навантаження, яке створює ударна хвиля. Загальну оцінку руйнувань, викликаних ударною хвилею ядерного вибуху прийнято давати за ступенями важкості цих руйнувань. Як правило, розглядають чотири ступені -- слабке, середнє, сильне та повне руйнування.

Світлове випромінювання -- сукупність видимого світла та близьких до нього по спектру ультрафіолетових та інфрачервоних променів. Джерело світлового випромінювання - область вибуху, що світиться і яка складається з нагрітих до високої температури речовин ядерного боєприпасу, повітря та грунту. Температура цієї області протягом певного часу порівняно з температурою сонця (8000 -- 10000 °С).

Розміри області, що світиться та її температура швидко змінюються за часом. Тривалість світлового випромінювання залежить від потужності і виду вибуху і може бути до десятків секунд. Уражаюча дія світлового випромінювання характеризується світловим імпульсом.

Світлове випромінювання при безпосередній дії викликає опіки відкритих частин тіла, тимчасове осліплення та опіки сітківки очей. Можливі вторинні опіки, які виникають від полум'я палаючих будівель, споруд, рослинності, палаючої або-тліючої одежі. Незалежно від причини виникнення, опіки розділяють за важкістю травмування організму.

На об'єктах та у населених пунктах світлове випромінювання викликає пожежі, які класифікуються ^а трьома зонами: зона окремих пожеж, зона суцільних пожеж, зона горіння та тління у завалах.

Суцільні пожежі можуть розвиватися в вогневий шторм, який являє собою особливу форму пожежі. Він характеризується міцним потоком продуктів горіння та нагрітого повітря, що піднімається догори і створює умови для ураганного вітру, спрямованого з усіх сторін до центру палаючого району з швидкістю 50-60 км/год. та більше.

Проникаюча радіація -- це один з уражаючих факторів ядерної зброї, який являє собою гама-випромінювання та потік нейтронів, що випромінюються в навколишнє середовище з зони ядерного вибуху. Крім гама-випромінювання і потоку нейтронів випромінюються ще альфа- та бета-частки, але оскільки вони мають невелику довжину вільного пробігу, їх дію на людей та інші предмети не враховують. Час дії проникаючої радіації не перевищує 10-5 сек. із моменту вибуху.

При дії проникаючої радіації у людей та тварин може виникати променева хвороба. Ступінь ураження залежить від експозиційної дози випромінювання, часу, за який ця доза отримана, площі опромінення тіла, загального стану організму.

Проникаюча радіація може викликати зміни у матеріалах та елементах радіотехнічної апаратури та оптиці. В космосі такі зміни можуть спостерігатися і на відстаннях десятків та сотен кілометрів.

Електромагнітний імпульс (ЕМІ) -- це магнітні поля, які виникають при взаємодії альфа-випромінювання з атомами і молекулами навколишнього середовища та передають останнім імпульси енергії. .

Електромагнітний імпульс безпосередньо на людину не діє. Приймачами ЕМІ є тіла які проводять електричний струм: повітряні та підземні лінії зв'язку,! електромережі, трубопроводи та інші металеві конструкції. В момент вибуху в них на долі секунди виникає електричний імпульс та з'являється різниця потенціалу відносно землі. Під дією цього потенціалу може утворюватися пробій | ізоляції кабелів, пошкодження вхідних елементів апаратури, псування напівпровідникових приладів та інше. Великі електричні потенціали, які виникають на вхідних пристроях, можуть бути небезпечні і для обслуговуючого персоналу.

Радіоактивне зараження -- це забруднення території продуктами ядерного вибуху. Воно виникає внаслідок випадання радіоактивних речовин (РВ) з хмари І ядерного вибуху. Основне джерело радіоактивності при ядерних вибухах: продукти ділення речовин, які складають ядерне пальне (200 радіоактивих І ізотопів, 36 хімічних елементів): наведена активність, яка виникає при дії | проникаючої радіації на деякі хімічні елементи у складі грунту (натрій, кремній -та інші); деяка частина ядерного пального що не бере участі в реакції ділення.

Радіоактивне зараження має ряд особливостей, які відрізняють його від інших уражаючих факторів ядерного вибуху.

До них відносяться: велика площа ураження -- тисячі та десятки тисяч квадратних кілометрів; тривалість збереження уражаючої дії -- дні, тижні, а іноді І місяці; труднощі визначення радіоактивних речовин бо і ній не мають кольору, запаху та інших зовнішніх признаків.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены