Удосконалення системи охорони здоров`я в Україні вимагає підготовки нової генерації керівників (менеджерів) галузі державного, обласного та місцевого рівнів. Про це, зокрема, говориться у Концепції розвитку охорони здоров`я населення України, затвердженої Указом Президента України від 7 грудня 2000 р. № 1313/2000, де акцентується увага на питанні перебудови кадрової політики в системі охорони здоров`я. В даному документі підкреслюється, що вона повинна бути спрямована на підготовку фахівців за наступними спеціальностями: менеджер охорони здоров`я, економіст охорони здоров`я, спеціаліст з інформатики охорони здоров`я [29, с. 5].

Медичний менеджмент - це цілком нова кваліфікація. Менеджер у сфері медичної допомоги керує інфраструктурою з метою ефективної організації діяльності надання медичних послуг. Такий спеціаліст має, з одного боку, підпорядковувати організаційні структури медичної допомоги завданням виконання замовлення, а з іншого - представляти інтереси сфери професійної медичної діяльності перед замовником з інших сфер, наполягаючи на таких обмеженнях параметрів замовлення, які продиктовані закономірностями організації охорони здоров`я [39, с. 56].

В Україні державним стандартом зі спеціальності “менеджмент” встановлено галузь професійної діяльності менеджера - забезпечення раціонального управління економічними процесами, організація систем управління, вдосконалення управління згідно з тенденціями соціально-економічного розвитку.

Проста компіляція освітньо-кваліфікаційних знань та вмінь менеджера з промислової сфери у сферу охорони здоров`я неможлива. Це зумовлено певними відмінностями та особливостями діяльності у сфері надання медичної допомоги від сфери надання послуг чи будь-якого промислового виробництва [20, с. 4]:

1) надання медичної допомоги є складним процесом, який перебуває у стані постійних змін і який часто вимагає прийняття невідкладних рішень;

2) результат надання медичної допомоги важко визначити і виміряти;

3) при наданні медичної допомоги можуть бути допущені несистемні помилки, які важко визначити;

4) медична допомога надається великою кількістю вузькоспеціалізованих фахівців і потребує екстраординарної координації;

5) наявність двох авторитарних ліній - управлінської і клінічної - у більшості систем організації надання медичної допомоги;

6) медичні кадри є професіоналами і в клінічних дисциплінах, і в управлінні;

7) існує мінімальний управлінський контроль над працівниками (лікарями) при більшому ступені відповідальності за результати виконуваної роботи і витратами.

Складові професійної моделі фахівця зі спеціальності менеджер охорони здоров`я схематично представлені на рис. 3.2. Як видно з даного рисунка, професійна модель менеджера охорони здоров`я складається з блоків знань та вмінь: професійного та юридичного як базових та адміністративного, економічного, соціологічного і блоку соціального та кадрового менеджменту як додаткових [71, с. 64].

Рис. 3.2. Блок-схема складових професійної моделі фахівця зі спеціальності менеджер охорони здоров`я

Юридичний блок знань та вмінь менеджера охорони здоров`я повинен включати:

І. На міжнародному рівні.

ІІ. На національному рівні:

- Конституцію України;

- Основи законодавства України з охорони здоров'я;

- трудове законодавство.

ІІІ. На галузевому рівні:

- нормативно-правові документи, які визначають діяльність у сфері охорони здоров`я;

- законодавчі акти з питань соціального страхування та пенсійного забезпечення;

- документи з охорони праці і техніки безпеки.

ІV. На рівні лікувально-профілактичного закладу:

- директивні документи, що визначають завдання, функції та структуру медичного закладу;

- документи, що визначають потужність та структуру установи, штатний розклад;

- документи, що визначають взаємодію керівника установи та керівників підрозділів;

- функціональні обов'язки заступників, завідуючих структурними відділами (відділеннями) установи.

Менеджер охорони здоров`я повинен вміти:

розробляти оперативні та перспективні документи розвитку охорони здоров'я, діяльності лікувально-профілактичних закладів;

скласти наказ, розпорядження та інші офіційні документи;

застосувати директивні документи з питань фінансування установи;

організувати роботу з кадрами, застосовуючи трудове законодавство.

Щодо адміністративного блоку, то досконало знаючи систему управління охороною здоров'я, менеджер охорони здоров`я повинен вміти:

організувати власну адміністративну діяльність;

організувати адміністративно-керівну діяльність лікувально-профілактичного закладу;

оцінити адміністративно-розпорядну діяльність;

забезпечити систему взаємодії з органами й управліннями місцевої влади та громадськими організаціями; між підрозділами лікувально-профілактичного закладу, суміжними медичними закладами;

забезпечити раціональну експлуатацію будівель і споруд, обладнання, медичної техніки і твердого інвентарю;

організувати і контролювати забезпечення лікувально-захисного режиму, санітарно-гігієнічних вимог і санітарно-епідемічного режиму в медичній установі;

визначити пріоритетні напрями перспективного розвитку установи;

впроваджувати автоматизовані системи управління.

До економічного блоку знань та вмінь менеджера охорони здоров`я повинні входити:

- організація фінансово-економічної та адміністративно-господарчої діяльності лікувально-профілактичного закладу, їх контроль;

проведення аналізу показників економічної ефективності діяльності лікувально-профілактичного закладу;

- розробка та складання кошторису лікувально-профілактичного закладу, оцінка структури бюджету і кошторису установи;

- основи бюджетно-страхової медицини;

- володіння методикою складання бізнес-планів.

Згідно блоку соціального та кадрового менеджменту, менеджер охорони здоров`я повинен знати і вміти:

організацію роботи з кадрами;

розробити та скласти штатний розпис установи;

організувати роботу з підбору і використання кадрів;

забезпечити проведення деонтологічної та виховної роботи в колективі;

вживати заходів щодо соціального розвитку колективу, забезпечувати поєднання економічних, правових, адміністративних та психологічних методів керівництва, єдиновладдя і колегіальності, матеріальних і моральних стимулів, а також підвищення відповідальності кожного працівника за доручену справу, за результати роботи лікувально-профілактичного закладу;

делегувати повноваження, систематично вивчати ділові та інші індивідуальні особливості медичного персоналу з метою добору, оновлення і поповнення кадрів керівників з числа найбільш здібних співробітників;

здійснювати керівництво опосередковано, використовувати соціально-психологічні аспекти управління у своїй діяльності, створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі;

удосконалювати соціальний і кадровий менеджмент, спрямовувати свою діяльність на підвищення продуктивності праці, ефективної та рентабельної роботи медичних установ, якості медичних послуг, зниження їх собівартості.

забезпечити роботу з підвищення кваліфікації медичного персоналу;

формувати резерв керівних працівників;

організувати роботи із своєчасного і кваліфікованого розгляду заяв та листів від населення.

Менеджер з охорони здоров`я зобов'язаний постійно займатися своїм професійним самовдосконаленням, брати участь у конференціях, вивчати спеціальну літературу. Відзначемо, що під час підготовки (на всіх її рівнях) спеціалістів у галузі медицини потрібно постійно вдосконалювати навчальні плани базових закладів медичної освіти, які б базувалися на останніх досягненнях як у самому процесі лікування, так і в його науково-технічному забезпеченні. Таким чином, буде формуватися і реалізовуватися система безперервної підготовки спеціалістів [64, с. 37].

На рис. 3.3. подано розроблену автором дослідження організаційно-функціональну модель впливу держави в особі менеджера охорони здоров`я (з управління якістю медичної допомоги) на якість медичної допомоги в системі охорони здоров`я України [70, с.65].

Рис. 3.3. Організаційно-функціональна модель впливу держави на розвиток медичної допомоги в системі охорони здоров`я України

Таким чином, на основі розробленої моделі, можна з упевненістю стверджувати, що впровадження у лікувально-профілактичних закладах посади менеджера охорони здоров`я з регулювання розвитку медичної допомоги сприятиме покращанню державного регулювання та розвитку медичної допомоги в країні.

ВИСНОВКИ

На підставі поставлених задач і проведених досліджень можна сформулювати і зробити такі висновки:

Сучасне організаційно - правовий простір забезпечує, а досвід практичної роботи підтверджує доцільність і ефективність розширення економічної самостійності установ охорони здоров'я у формі автономних некомерційних організацій, в т.ч. і у сфері надання первинної медико-санітарної допомоги населенню на муніципальному рівні.

В результаті трансформації муніципального лікувально - профілактичної установи в медичну автономну некомерційну організацію основні показники первинної медико-санітарної допомоги населенню істотно покращали.

Число відвідин до лікарів виросло до 7 на 1 жителя. Об'єм медичних послуг, наданих лікарями - терапевтами, збільшився за рік на 39,3%, а лікарями фахівцями - на 25,3%.

Обхват періодичними медичними оглядами робочих промислових підприємств досяг 96,5% облікового складу, медичних працівників - 94,6%. Істотно більше стало навантаження на флюорографічний апарат.

Результативність виявлення виросла по всіх основних класах хвороб - від 1,3 (хвороби органів дихання) до 4,7 разів (хвороби органів травлення).

Збільшився до 87% обхват профілактичним лікуванням контингентів диспансерного спостереження. Протягом року амбулаторно виконано 752 операції (хірургічних, отоларингологічних, офтальмологічних, гінекологічних).

Поліморфізм форм і методів управлінських технологій регулювання економічних, професійних, етичних, міжособових відносин в медичній автономній некомерційній організації націлений на досягнення медичного, економічного і соціального ефекту, а перерозподіл на правовій основі ринкових ресурсів забезпечує населення необхідними медичними послугами.

Пріоритети розвитку медичної автономної некомерційної організації включають збереження некомерційного характеру діяльності і профілактичну її спрямованість, підтримку епідемічного благополуччя в районі обслуговування; затвердження здорового способу життя; широке використання в лікуванні відновно - реабілітаційних методів; своєчасне виявлення патології в амбулаторних умовах за допомогою сучасних технологій обстеження пацієнтів (клінічних, гематологічних, біохімічних, імунологічних і ін.); розвиток внутрівідомчої і забезпечення позавідомчої експертизи.

Ресурсна складова реалізації цих напрямів включає розгортання на власній базі центрів міського значення; зміцнення медико-технічної і матеріально - технічної бази організації; забезпечення додаткових фінансових надходжень в рамках чинного законодавства.

Основний науковий результат дослідження полягає у розробці й обґрунтуванні теоретико-методичних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитком медичної допомоги в умовах реформування системи охорони здоров'я.

Визначено сутність і шляхи збереження здоров'я населення, які полягають у регулюванні усіма складовими галузі і прикінцевим здоров'ям населення. Визначення державного впливу на розвиток медичної допомоги в інших країнах свідчить, що системи охорони здоров'я носять територіальний характер. Різні держави мають свої організаційні системи охорони здоров'я, власні підходи до усунення виникаючих проблем. Отже, сучасна українська система охорони здоров'я не повинна копіювати діючі системи інших країн, вона повинна шукати свої механізми рішення цієї важливої задачі на основі селекції європейського (світового) досвіду.

За роки незалежності в Україні сформувалася національна правова база державного регулювання охороною здоров'я, що відповідає сьогоднішнім можливостям країни і деяким міжнародним стандартам. Однак, її не можна вважати достатньою і завершеною. Розвиток ринкових відносин і реформування державної системи управління охороною здоров'я вимагають постійного розвитку нормативно-правової бази у відповідності з концептуальними напрямками розвитку соціальної політики держави з урахуванням досягнень міжнародного законодавства у медицині. На сучасному етапі розвитку України охорона здоров'я залишається державною, досить регламентованою системою з низьким рівнем якості медичної допомоги і розповсюдженою тіньовою економікою у рамках державних закладів.

Відзначаючи глобальність проблеми негативної демографії, не можна забувати про роль організаційної системи надання медичної допомоги в екологічно напружених регіонах. Донецька область належить до найбільш екологічно забрудненої частини України. Оскільки кінцевою метою будь-якої системи охорони здоров'я є поліпшення здоров'я і збільшення тривалості життя людей, то пріоритетним напрямком державного інвестування розвитку медичної допомоги в медичних закладах регіону повинні бути орієнтири на досягнення цієї мети, через виконання ухвалених задач. Такий підхід забезпечення високого рівня здоров'я населення можливий завдяки проникненню поняття цінності здоров'я кожної людини у всіх проявах життєдіяльності суспільства.

Державне регулювання розвитком медичної допомоги у лікувально-профілактичних закладах різних форм власності недостатньо відпрацьовано. Офіційне регулювання приватними закладами з боку держави практично відсутнє. Як правило, воно торкається тільки безпосереднього оформлення ліцензій. Контракти і додатки до ліцензій приватних медичних установ містять перелік медичних послуг, а також стандарти якості цих послуг. Аналіз інформації про приватну медицину не дає повного уявлення про роль і місце цієї важливої підсистеми охорони здоров'я. Необхідно проводити більш глибокі дослідження, побудовані на довірі приватно практикуючих лікарів. Основна стратегія державного механізму управління охороною здоров'я повинна бути спрямована на максимальне використання наявних на місцях управлінських, матеріально-технічних, фінансових і регіональних можливостей, як приватного, так і державного секторів галузі.

Наміри використовувати систему державного загальнообов'язкового медичного страхування громадян для фінансування базових медичних послуг державної охорони здоров'я і придбання населенням фармацевтичних препаратів за рахунок добровільного медичного страхування не досягли очікуваних результатів. На жаль, у сучасній концепції реформ державної охорони здоров'я спостерігаються тенденції розділяти інтереси медичного персоналу і пацієнтів. Введення платності частини витрат на медичну допомогу не означає втрату державності охорони здоров'я, втрату традицій. Навпаки, наявність платності створює додатковий потік грошей до бюджету лікувально-профілактичних закладів. Отже, державне регулювання фінансовою діяльністю лікарень передбачає раціональне використання потенціалу ринку медичних послуг. По структурі державне регулювання галуззю повинно бути наближене до населення, а по змісту передано частки повноважень регіонам, а контроль за виконанням здійснювати централізовано (державою).

Розроблено та запропоновано порозуміння сутності медичної послуги, як товару ринку медичних послуг. Аналіз перетворення галузі показав, що державне регулювання і місцеве самоврядування повинні направити свої дії на розвиток потенціалу ринку громадського здоров'я. Обумовлено це тим, що державне регулювання охороною здоров'я повинне йти через систему регіонального ціноутворення. Інакше кажучи, ціни у різних лікувально-профілактичних закладах на однакові медичні послуги повинні бути різними, але методика їхнього утворення повинна бути єдиною, загальнодержавною. У світлі скорочення державних витрат на охорону здоров'я запропоновано оригінальний метод оцінки витрат основних ресурсів для формування собівартості медичної послуги.

7. Не менш важливі напрямки роботи керівників охорони здоров'я у подальшому розвитку системи державних закупівель за рахунок бюджету через укладення договорів за допомогою тендерних торгів, де важливу роль грає котирування цін. Це забезпечує виживання лікувальних закладів.

За результатами дослідження обґрунтовано, що вдосконалення організації відомчого (делегування менеджеру охорони здоров'я відповідних повноважень) та позавідомчого (залучення незалежних медичних професійних асоціацій разом з представниками громадських об'єднань пацієнтів) контролю якості та ефективності медичної допомоги є засобом не тільки виявлення недоліків у роботі, а й деякою мірою підвищення її рівня. Система контролю якості й ефективності медичної допомоги має функціонувати безперервно, що дасть змогу адміністрації оперативно отримувати необхідну для прийняття управлінських рішень інформацію.

Систематизовано оцінку впровадження інноваційних форм державного управління системою охорони здоров'я. Останнім часом усе більш широко визнається важливість оцінки досягнутих результатів і встановлення індикативних показників для регулювання реформами у системі охорони здоров'я. Ця точка зору ще більше підсилила свої позиції завдяки всезростаючій практиці використання оцінки роботи ЛПЗ для формування механізмів розвитку медичної допомоги і надання якісних медичних послуг на всіх рівнях галузі у ринкових умовах економіки країни.

Індикативні показники можуть бути адаптовані до умов тієї або іншої країни і використані як на національному, так і на регіональному рівні. Індикативні показники повинні доповнювати різні інші міри справедливості державної системи охорони здоров'я або порівняльні міжкраїнні індекси показників роботи систем охорони здоров'я.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верхов. Ради України. - 1996. - № 30.

2. Концепція розвитку охорони здоров'я населення України: Указ Президента України від 7 грудня 2000 р. № 1313/2000 // Офіційний вісн. України. - 2000. - № 49. - Ч.1. - Ст. 2116.

3. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

4. Законопроект України "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування" // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

5. Закон України “Про заходи протидії незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

6. Закон України “Про курорти” // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

7. Закон України “Про лікарські засоби” // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

8. Закон України “Про ліцензування видів господарської діяльності” // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

9. Закон України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

10. Закон України “Про стандартизацію” // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

11. Програма реорганізації медичної допомоги в Україні: Перспектива - 2010 // Матеріали Першого Всеукраїнського з'їзду медичних працівників. - К., 1999 р. - 96 с.

12. Про Концепцію розвитку охорони здоров`я населення України: Указ Президента України від 7 грудня 2000 р. № 1313/2000 / Офіц. вісн. України. - 2000. - № 49. - С. 5.

13. Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги: Постанова КМ України від 11 лип. 2002 р. № 955. - К., 2002.

14. Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України: Постанова Кабінету Міністрів №1021 від 17 вересня 1997р. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

15. Про затвердження державних нормативних потреб у стаціонарній медичній допомозі у розрахунку на 10 тис. населення: Постанова Кабінету Міністрів України №640 від 28.06.97р. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

16. Про затвердження Комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності: Постанова Кабінету Міністрів України №1712 від 21 грудня 2001 р. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

17. Про затвердження нормативно-правових актів з питань контролю за якістю медичних імунобіологічних препаратів // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

18. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Моногр. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 245 с.

19. Батыршин Р.Ф., Блохин А.Б. Управление качеством медицинской помощи в дерматовенерологической клинике // Пробл. соц. гигиены, здравоохранения и истории медицины 1999.-№1. - С. 47-50.

20. Бекер Г. Оценка путей обеспечения качества медицинской помощи, включая лицензирование и аккредитацию, а также медико - экономические стандарты. Abt Associates Inc.: Проэкт «Здравреформ». - 58 с.

21. Бідний В.Г. Наукове забезпечення формування якості медичної допомоги населенню Києва // Оптимізація системи охорони здоров'я м. Києва: Зб. наук.-практ. робіт. - К., 1997. - С. 6-7.

22. Білинська М.М. Державне управління галузевою стандартизацією в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні: Автореф. дис. ... д-ра мед. наук: (25.00.02) / Національна акад. держ. управління при Президентові України. - К., 2005. - 36 с.

23. Бірюков В.С., Батечко С.А. Керування якістю медичної допомоги в системі муніципальної охорони здоров'я при формуванні суспільно-солідарного сектора // Формування регіональної політики в галузі охорони здоров'я: матеріали наукової конференції / За ред. В.Колоденка. - Одеса: ОФ УАДУ, 2001. - С. 28-38.

24. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. - 1440 с.

25. Вишняков Н.И., Пенюгина Е.Н., Петрова Н.Г. О некоторых актуальных социально-экономических и управленческих проблемах в реформировании здравоохранения // Экон. здравоохр. - 1998. - № 4/5. - С. 15-17.

26. Вороненко Ю.В., Литвинова О.Н. Менеджмент та лідерство в медсестринстві. - Т.: Укрмедкнига, 2001. - 368 с.

27. Вялков А.И. Стандартизация как основа создания государственной программы обеспечения качества медицинской помощи // Проблемы стандартизации в здравоохранении. - 2001. - №2. - С. 3-10.

28. Галацан О.В. Моделі організації охорони здоров`я зарубіжних країн // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. - №2 (24): У 2-х ч. - Ч.1. - С. 114-119.

29. Гладун З.С. Державне управління в галузі охорони здоров'я. - Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. - 312 с.

30. Гончарова Г.Н., Артюхов И.П. Совершенствование управления медицинской помощью на основе социологического исследования. // Здравоохранение Рос. Федерации. - 1991, - №7. - С. 29-30.

31. Дейкун М.П. Наукове обґрунтування деяких напрямів розвитку медичної допомоги на сучасному етапі соціально-економічних реформ // Лік. справа / Врачеб. дело. - 1999. - №6. - С. 131-134.

32. Державне управління: Навч. посібник / А.Ф.Мельник, О.Ю.Оболенський, А.Ю.Расіна, Л.Ю.Гордієнко; За ред. А.Ф.Мельник. - К.: Знання-Прес, 2003. - 343 с.

33. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйка. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2002. - 352 с.

34. Державне управління охороною здоров'я в умовах реформування галузі: аналіз світового досвіду та шляхи використання в Україні / Пліш Б., Волошенко Л., Жук В. та ін. // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 1. - С. 161-168.

35. Державний стандарт України „Порядок державної реєстрації галузевих стандартів, стандартів науково-технічних та інженерних товариств і спілок”. - Київ, 1997. - 11с.

36. Дмитриев Б.И., Никольский А.В. Социологические исследования в здравоохранении. - М., 1984. - 68 с.

37. Журавель В.І. Обґрунтування оптимізації моделей системи управління та управлінської діяльності в охороні здоров'я (На прикладі великого міста, обласного та районного центрів): Автореф. дис. ... д-ра мед. наук: (14.00.33) / Укр. держ. мед. ун-т ім. О.О.Богомольця. - К., 1994. - 47 с.

38. Журавель В.И. Основы менеджмента в системе здравоохранения. - К., 1994. - 336 с.

39. Загородній В.В. Державне управління реформуванням системи охорони здоров'я у м. Києві // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 4. - С. 219-224.

40. Задачи по достижению здоровья для всех. Политика здравоохранения для Европы. - Копенгаген: ЕРБ ВОЗ, 1993. - 322 с.

41. Задихайло Д. Держава та економічне ринкове середовище: господарсько-правовий аспект // Вісник Академії правових наук України. -№ 3(42), Харків. -2005. -С. 149-161.

42. Здравомыслов А.Г. Методология и процедура социологических исследований. - М.: Мысль, 1969. - 205 с.

43. Коваленко О.С., Бичков В.В., Грищенко В.І. Сучасний погляд на процес інформатизації системи охорони здоров`я м. Києва // Охорона здоров`я України. - 2001. - № 3. - С. 27-29.

44. Ковешніков В., Бесполудіна Г., Жила А. Методологія розбудови охорони здоров'я на сучасному етапі // Укр. мед. вісті. - 1997. - Липень-грудень - Т.1. - Число 2-3(57-58). - С. 32.

45. Козуліна С.О. Медико-правова служба як підсистема державного управління охороною здоров'я // Актуальні проблеми державного управління охороною здоров'я: Зб. наук. пр. - Вип. 12. - Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. - С. 195-206.

46. Корецький М. Рівні управління державною власністю // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 3. - С. 78-86.

47. Крыштопа Б.П., Барановская Л.М., Бугро В.И. Некоторые аспекты управления качеством медицинской помощи в системе здравоохранения // Врачеб. дело. - 1994. - № 3-4. - С. 110-112.

48. Крячкова Л.В. Використання соціологічних опитувань медичних працівників для обґрунтування напрямів подальшого реформування охорони здоров`я // Вісник соц. гіг. та орг. охор. здор. України. - 2000. - № 1. - С. 80-84.

49. Кучеренко В.З. Реформы здравоохранения // Социологические исследования. - 1995. - № 12. - С. 106-108.

50. Леонтьев О.В., Колкутин В.В., Леонтьев Д.В., Гурова Е.В. Врач и закон. - М.: Эудиториал УРСС, 1998. - 112 с.

51. Лехан В., Гук А. Методичні підходи до розробки медичних стандартів. - К.: Сфера, 2000. - 24 с.

52. Лехан В.М., Лакіза-Сачук Н.В., Войцехівський В.М. Стратегічні напрями розвитку охорони здоров'я в Україні / За заг. ред. В.М. Лехан. - К.: Сфера, 2001. - 76 с.

53. Лехан В.Н. Маркетинговое исследование потребностей населения в медицинских услугах как условие построения жизнеспособной модели страхования здоровья. - Медичне страхування. - 1994.- № 1.- С. 6-12.

54. Менеджмент в охороні здоров'я: Структура та поведінка організацій охорони здоров'я / За ред. С.Шортела та А.Калюжного; Пер. з англ. Л.Тарануха. - К.: Основи, 1998. - 556 с.

55. Міжгалузева комплексна програма “Здоров'я нації” на 2002-2011 роки, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січ. 2002 р. № 14. // Офіційний вісн. України. - 2002. - № 9. - С. 30-85.

56. Москаленко В.Ф. Стан фінансування системи охорони здоров`я України та невідкладні заходи щодо його поліпшення (доповідь на “Дні Уряду України” у Верховній Раді України 14.11.2000р.) // Вісник соц. гігієни та орг. охорони здоров`я України. - 2000. - №4. - С. 6-9.

57. Москаленко В.Ф. “Стан формування нормативно-правової бази з питань охорони здоров`я України та відповідність наказів МОЗ чинному законодавству” // Вісн. соц. гіг та орг. охор. здор., 2000. - № 3. - С. 26-27.

58. Нижник Н.Р. Проблеми управління охороною здоров`я в Україні // Укр. мед. вісті. - 1997. - № 2-3 (57-58). - С. 40-41.

59. Охорона здоров'я в Україні: проблеми та перспективи. - К., 1998. - С.65.

60. Пакет прикладных программ. STATGRAPHICS на персональном компьютере (практическое пособие по обработке результатов медико-биологических исследований) / Григорьев С.Г., Перфилов А.М., Левандовский В.В., Юнкеров В.И. // СПб., 1992. - 104 c.

61. Про деякі заходи щодо забезпечення якості лікарських засобів: Постанова КМ України 28 жовтня 2004 року № 1419. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

62. Про затвердження Порядку проведення атестації та акредитації лабораторій з контролю якості та безпеки лікарських засобів: Наказ МОЗ України №10 від 14.01.2004р. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

63. Про затвердження Порядку визначення установ з проведення атестації та експертизи в галузі народної і нетрадиційної медицини: Наказ МОЗ України № 324 від 23.08.2002р. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

64. Про утворення Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини при МОЗ України: Наказ МОЗ України від 04.12.1998 N 343. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

65. Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної та нетрадиційної медицини: Наказ МОЗ України від 10.08.2000 N 195. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

66. Про затвердження Статуту Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров'я України: Наказ МОЗ України від 31.10.2000 N 278. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

67. Про затвердження Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я: Постанова Кабінету Міністрів України №765 від 15 липня 1997 року. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

68. Про затвердження Порядку здійснення медико-біологічної оцінки якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методів їх використання: Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 243 від 02.06.2003р. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

69. Про утворення Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення: Постанова КМ України від 2 червня 2003 року № 789. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

70. Про заходи щодо впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу та міжнародних європейських стандартів: Постанова КМ України №244 від 19 березня 1997р. // http://www.rada.gov.ua - 12.03.2005.

71. Радиш Я. Основи державної політики України в галузі охорони здоров'я. - Вісн. УАДУ, 2001. - № 4. - С. 209-213.

72. Радиш Я., Голик Л., Гак Д. Управління якістю медичної допомоги - складова державного управління охороною здоров'я // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 1. - С. 152-160.

73. Радиш Я.Ф., Щербак О.І. Мистецтво результативного управління (проблемні лекції). К.: Віпол, 2000. - 172 с.

74. Райт Г. Державне управління: Пер. з англ. В.Івашка, О.Коваленка, С.Соколик. - К.: Основи, 1994. - 191 с.

75. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Наук.кер. В.В. Цвєтков. - К.: Оріяни, 1998. - 364 с.

76. Решетников А. В. Эволюция и проблемы современной социологии медицины // Экономика здравоохранения. - 2000. - № 5/6. - С. 64-66.

77. Решетников А. В. Представители медицинских услуг в региональной системе ОМС // Экон. здравоохр. - 2001. - № 3. - С. 5-17.

78. Рибак А.І., Корвецький О.Д. Проектний менеджмент як методологічна основа реформування охорони здоров`я. - Політика і стратегія української держави в галузі охорони здоров`я // Матеріали наук.-практ. конф. 20-21 трав. 1999 р., м. Одеса. - ОМІ. - 1999. - С. 60-64.

79. Рудень В.В. Профілактичні основи попередження розвитку природжених вад серед населення України: Автореф. дис. ... д-ра мед. наук: (14.02.03) / Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України. - К., 2002. - 36 с.

80. Рудий В.М. Законодавче забезпечення реформи системи охорони здоров'я в Україні. -К.: Сфера, 2005. -272 с.

81. Румянцев Ю. Финансирование здравоохранения в развитых странах // Врач. - 1999. - № 1. - С. 42-43.

82. Савельева Е.Н., Галанова Г.И. Роль врача в системе контроля качества медицинской помощи. // Рос. мед. журн., 2001. - № 5. - С. 6-8.

83. Саганенко Г. И. Надежность результатов социологического исследования. - Л.: Наука, 1983. - 168 с.

84. Салтман Р.Б., Фигейрас Дж. Реформы системы здравоохранения в Европе. Анализ современных стратегий: Пер. с англ. - М.: Геотар Медицина, 2000. - 423 с.

85. Сергеев Ю.Д., Ерофеев С.В. Проблема ненадлежащего оказания медицинской помощи: методика изучения и актуальность // Мед. право. - 2003. - № 1. - С. 4-6.

86. Сердюк В.І. Реформи у системі надання медичних послуг та їх фінансування // Фінанси України. - 2001. - № 9. - С. 143-146.

87. Татарников М.А. Методика медико-социологического исследования. // Вопросы экономики и управления для руководителей здравоохранения (обзор печати), 2004. - № 3 (39). - С. 54-60.

88. Татарников М.А. Роль социологических исследований в условиях реформирования здравоохранения. // Вопр. экон. и управ. для руководителей здравоохр. (обзор печати). - 2002. - № 4 (28). - С. 69-74.

89. Юсупов В. Удосконалення правового забезпечення функціонування державної економічної політики // Підприємництво, господарство і право. -2005. -№ 10. -С.18-21.

90. Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Наука, 1987. - 249 с.

91. Якубовяк В. Международный опыт стандартизации в здравоохранении. // Пробл. станд. в здравоохр. - 2002. - № 4. - С. 3-5.

92. http://www.vz.kiev.ua/arhiv.shtml