Системно-комплексний і програмно-цільовий підхід в менеджменті закладів охорони здоров'я

ЗМІСТ

ВСТУП

Огляд літератури

РОЗДІЛ 1 ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ ПІДХІД ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ.

1.1 Поняття і суть програмно-цільового методу управління

1.2 Системно-комплексний і програмно-цільовий метод в менеджменті закладів охорони здоров'я

РОЗДІЛ 2 СИСТЕМНО-КОМПЛЕКСНИЙ ТА ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ ПІДХІД В МЕНЕДЖМЕНТІ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

2.1 Особливості і проблеми практичного встановлення альтернативних організаційно-правових форм охорони здоров'я в Україні

2.2 Організації дослідження з викладом програми і методів аналізу матеріалу

2.3.Комплексний аналіз організації і діяльності медичної автономної некомерційної організації «Лікувально - діагностичний центр» м. Харкова

2.4 Соціально - психологічні аспекти відношення медичних працівників організації «Лікувально - діагностичний центр» м. Харкова до зміни організаційно-правової форми установи на автономну некомерційну організацію

РОЗДІЛ 3 УПРАВЛІННЯ В ОХОРОНІ ЗДОРОВ'Я В РЕГІОНІ

3.1 Форми і методи вирішення проблем в охороні здоров'я в регіоні

3.2 Стан та перспективи розвитку державного управління системою охорони здоров'я в Україні

3.3 Управління в охороні здоров'я в регіоні як приоритетний напрям соціальної-економічної політики

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Спрямованість теорії та практики державного управління на реформування сфери охорони здоров'я в Україні зумовлює оновлення механізмів державного управління на регіональному рівні, що потребує опрацювання та впровадження більш досконалого організаційно-економічного механізму, який би концентрував зусилля органів місцевої виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, ділових кіл та громадськості на розв'язанні протиріч і усуненні невідповідностей між фактичними потребами населення в медичній допомозі та послугах і реальними можливостями системи охорони здоров'я щодо якісного задоволення цих потреб в умовах трансформаційних перетворень. Зазначені протиріччя спричиняють порушення прав і свобод громадян України, негативно впливають на демографічну ситуацію, призводять до прогресуючого погіршення стану здоров'я населення, що в цілому стає питанням національної безпеки та майбутнього нації.

Проте спрямованість регіонального управління охороною здоров'я в Україні до цього часу перебуває під впливом організаційних засад, що дісталися у спадок від колишнього Радянського Союзу. Існуючі механізми державного управління на рівні регіону та мегаполісу не повною мірою враховують особливості територіальної організації охорони здоров'я і не забезпечують повноцінний розвиток медичних закладів різних форм власності і підпорядкування та їх взаємовідносин в умовах конкуренції на ринку медичних послуг.

Невирішеними залишаються питання забезпечення рівних умов медичного обслуговування членів різних за чисельністю населення територіальних громад, реалізації єдиних підходів до управління, функціонування і фінансування медичних закладів різної підпорядкованості, збалансування відносин між державним та комунальним секторами галузі.

Зазначені проблеми вимагають наукового аналізу можливих інструментів, шляхів та напрямів удосконалення організаційно-економічного механізму державного управління охороною здоров'я на регіональному рівні.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка організаційно-економічного механізму якісних перетворень у системі управління охороною здоров'я на регіональному рівні з урахуванням загальних тенденцій функціонування й реальних можливостей фінансування цієї сфери за трансформаційних умов.

Відповідно до мети визначено основні задачі дослідження:

- уточнити понятійно-категоріальний апарат, наукові та прикладні підходи щодо удосконалення механізмів державного управління охороною здоров'я на загальнодержавному і регіональному рівнях;

- визначити особливості еволюційних змін в організації системи управління охороною здоров'я в Україні;

- здійснити порівняльний аналіз зарубіжних моделей організації охорони здоров'я та українських аналогів;

- оцінити сучасний стан системи державного управління охороною здоров'я на рівні регіону (на прикладі мегаполісу);

- з'ясувати можливі напрямки удосконалення організаційно-економічного механізму управління охороною здоров'я населення на регіональному рівні.

Об'єкт дослідження - процес реформування державного управління сферою охорони здоров'я на рівні регіону.

Предмет дослідження - організаційна структура місцевих органів управління охороною здоров'я, склад об'єкта управління, взаємовідносини керуючої та керованої підсистем системи державного управління охороною здоров'я.

Методи дослідження. В залежності від вирішення конкретних задач дослідження використано загальнонаукові та специфічні методи, зокрема, узагальнення, абстрагування, аналізу і синтезу, індукції та дедукції. При дослідженні регіонального управління сферою охорони здоров'я в його цілісності та основних зв'язках застосовано системний підхід, а також методи програмно-цільового, системно-структурного і порівняльного аналізу та ієрархічної побудови структурно-функціональної системи. Для аналізу нормативних та інструктивно-методичних матеріалів з питань управління охороною здоров'я використано діагностичний метод та метод експертних оцінок. У дипломі використовуються також методи соціально-економічного моделювання та прогнозування управлінських процесів за неповної інформаційної забезпеченості. При дослідженні економічних відносин та розробці рекомендацій щодо їх удосконалення застосовано методи статистичного аналізу та балансових розрахунків.

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Значний внесок в вивчення системно-комплексного і програмно-цільового підхіду в менеджменті закладів охорони здоров'я зробили вітчизняні дослідники Радиш Я. ,Голик Л., Гак Д., Щербак О.І. ,Решетников А. В. ,Рибак А.І., Корвецький О.Д. .,Рудень В.В. ,Румянцев Ю. . та ін.

Теоретичні та прикладні проблеми державного управління соціальною сферою на центральному й регіональному рівнях, можливий вибір раціональних шляхів її перебудови аналізують у своїх працях Ядов В.А. ., Юсупов В. , Татарников М.А. , Сердюк В.І., Саганенко Г. И, Решетников А. В., Райт Г .

Специфічні особливості розвитку підприємництва та впровадження у сферу охорони здоров'я ринкових відносин досліджують Сергеев Ю.Д., Ерофеев С.В., Салтман Р.Б., Фигейрас Дж., Савельева Е.Н., Галанова Г.И.,Румянцев Ю. Рудий В.М., Рудень В.В., Рибак А.І., Корвецький О.Д.

РОЗДІЛ 1 ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ ПІДХІД ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ

1.1 Поняття і суть програмно-цільового методу управління

Організаційний формою програмно-цільового методу управління є комплексні цільові програми і проекти, які дозволяють співвіднести цілеполягання, точніше визначити їх ієрархію з урахуванням наявних ресурсів, виділити пріоритетні з них і направити їх реалізацію на досягнення головною, або генеральною, цілі.

Поняття програма близько до поняття проект. Тому нерідко програмно-цільове управління називають управлінням за проектом. Проте синонімічне вживання цих термінів обгрунтовано тоді, коли мова йде про крупному проекті, що має, як правило, національне значення. У цих випадках складається ціла галузь наукового знання -- система управління проектами, в рамках якої вивчаються основи управління проектуванням, створення моделі управління проектом, фази його розробки і реалізації, ресурсного і кадрового забезпечення і тому подібне [15]

У власне ж програмно-цільовому управлінні проект виступає як структурний елемент великомасштабної програми національного характеру. Він конкретизує програму, містить докладніший перелік і характер робіт, необхідних для досягнення мети.

Завдання керівника програми полягають в тому, щоб отримати якомога більше найрізноманітніших проектів, що містять різні шляхи і засоби досягнення кінцевої мети, вибрати найбільш ефективні з них, які в рамках наявних ресурсів ведуть до мети найкоротшим шляхом. Існують технології відбору ефективних проектів (експертні, конкурсні і ін.). [21]

Програми дуже багатообразні по характеру, меті, об'єму, часу і іншим ознакам. Загальнодержавні -- це програми досягнення крупних загальнонаціональних цілей, які часто охоплюють всі сфери суспільного життя (виробничу, невиробничу, фінансову, податкову, соціальну, духовну, міжнародну).

Функціональні -- це багатогалузеві програми, орієнтовані на вирішення крупних проблем розвитку групи галузей або виконання загальнонаціонального завдання зусиллями ряду галузей (розвиток, наприклад, паливно-енергетичної бази, атомної енергетики, оборонного або будівельного комплексу і т. п.).

Регіональні і муніципальні програми розробляються в цілях перетворення і відродження регіонів і муніципальних утворень.

У свою чергу, кожен з типів програм містить підтипи, що розрізняються по певних ознаках, пов'язаних з цілями, об'ємом, глибиною перетворень, рівнями, на яких програма розробляється. Так, наприклад, територіального типу програми можуть розроблятися і здійснюватися на наступних рівнях :

перший рівень -- комплексне використання окремих природних ресурсів території, що залучаються до народногосподарського обороту; цей рівень припускає створення комбінованих виробництв на базі одного виду природних ресурсів;

другий рівень -- комплексне використання декількох видів супутніх природних ресурсів, що залучаються до господарського обороту одночасно; на цьому рівні вирішуються внутрішньотериторіальні міжгалузеві проблеми;

третій рівень -- комплексний розвиток господарства в рамках біоекономічних систем; на цьому рівні використовується навколишнє середовище за умови підтримки її заданого якісного стану; тут важливе забезпечення взаємозв'язку виробництва і біосфери;

четвертий рівень -- комплексний розвиток соціально-економічної системи, що забезпечує єдність виробництва, відтворення населення і поліпшення умов його життя, відтворення природних умов;

п'ятий рівень -- комплексний облік розвитку даного регіону з вирішенням проблем освоєння інших сусідніх регіонів, з вирішенням великомасштабних і довгострокових народногосподарських проблем.

Особливе місце в їх числі займають науково-технічні програми. Як і будь-які інші комплексні програми, вони містять сукупність заходів, що передбачають досягнення певної мети (наукові відкриття, створення нових зразків техніки, нових технологій і т. д.). [26]

У комплексній науковій програмі повинні міститися відповіді на питання:

-- яка головна мета програми;

-- хто, яким чином і в які терміни її реалізовуватиме;

-- які ресурси потрібні для реалізації програми і які джерела їх надходжень;

-- хто, де, коли і як саме використовуватиме результати реалізованої комплексної програми.

Слід зазначити, що відповідь на останню групу питань не менш важлива, ніж виконання самої програми.

Загальними рисами всіх програм, незалежно від їх змісту, об'єму і т. д., є:

-- їх спрямованість на мету, на кінцевий результат, підпорядкування всіх заходів і дій, здійснюваних в рамках програми, кінцевій меті, кінцевому результату, будь то результат господарський, політичний, науково-технічний і т. д.;

-- наявність в програмі системи не тільки кількісних, але і якісних показників, оскільки далеко не всі запрограмовані соціальні цілі і кінцеві результати можуть бути виражені кількісно, піддаються вартісній оцінці;

-- об'єднання в певних організаційних рамках під загальним керівництвом і управлінням всіх організацій, виконавців, незалежно від їх відомчої і територіальної приналежності від самого початку до закінчення робіт;

-- чіткий розподіл має рацію, обов'язків і відповідальності між всіма організаціями, виконавцями, орієнтація виконавців і особливо керівників всіх рівнів на результат кінцевий і результати проміжні, такі, що є засобом, етапом, ланкою в досягненні кінцевої мети;

-- строга і чітка координація і ув'язка функцій організацій, ланок як різних рівнів (по вертикалі), так і одного рівня (по горизонталі);

-- гнучка система управління, що відповідає особливостям програми, максимально наближена до виконавців.

Ще одна особливість програм, може бути і не всіх, але загальнодержавних, обов'язково полягає в тому, що вони носять міжгалузевий, міжвідомчий характер, що дозволяє подолати місництво, відомча. Подолання відомчої -- справа складне і тривале. Тут важливо перш за все виробити раціональні форми взаємозв'язків, а також систему обмежувачів, що не дозволяють галузі відокремлюватися або розростатися без міри, подібно до флюсу. Одним з ефективних обмежувачів є територіальні проекти і програми, в основі яких лежать відробіток горизонтальних зв'язків, облік інтересів як адміністративних одиниць (областей, міст і т. д.), так і різних галузей, що мають об'єкти на даній території. [21]

Програмно-цільовий підхід виражає об'єктивну діалектику єдності компонентів соціальної системи, підлеглість, узгодженість частин з цілим. Крупні народногосподарські і соціально-політичні цілі, меті загальносистемні є направляючим і організуючим початком у функціонуванні і розвитку окремих компонентів економіки, у вирішенні конкретних завдань. [16]

Одним з варіантів програмно-цільового підходу є мультиплікаційний (що умножає, збільшує) підхід до управління. Суть цього підходу полягає в тому, що ефект, отриманий в результаті одного нововведення в техніці і технології, виробництві, управлінні і так далі через системність суспільства, виробництва при відповідній організаційній роботі породжує ланцюгову реакцію, розповсюджується по всій системі, збільшуючи ефективність системи в цілому. Характерний, що мультиплікаційний ефект -- ефект цілісний, інтегральний, такий, що перевищує ефект нововведення який-небудь одній частині системи. Цей підхід застосовний не тільки у виробництві, але і в соціальному житті, культурі.

Головна ідея мультиплікаційного підходу полягає в тому, щоб виявити і оцінити не тільки ефект нововведення як такого, але і інтегральний, системний ефект, тобто ефект, врахований в рамках всієї системи. При цьому мова повинна йти не тільки про економічний, але і про соціальний, ідеологічному, екологічному ефекті.

Мультиплікаційні програми ставлять своєю за мету не тільки створення нововведення, але і його широке розповсюдження в системі.

Програмно-цільовий підхід історичний, конкретний. Немає такого підходу взагалі, безвідносно до конкретно-історичного суспільства на певному ступені його розвитку, до конкретного виду управління.

Ухваленню програми передує тривала і складна підготовка. Ця попередня робота включає дві стадії -- підготовчу і попередню.

На підготовчій стадії здійснюється вибір проблеми, вирішуваною програмою, обкреслюються можливі межі, масштаби проблеми. В результаті в органи управління представляється проблемна записка, на основі якої ухвалюється рішення про попередню розробку програми.

На попередній стадії глибоко аналізується стан програми, готуються початкові завдання по її розробці. Тут точно обкреслюється суспільна потреба, задовольнити яку звичайними методами, без програми, неможливо; визначаються головна мета і сукупність крупних підцілей, встановлюються цільові нормативи і варіанти укрупнених заходів щодо досягнення цілей, необхідні ресурси, орієнтовні терміни і відповідальні виконавці. На цій стадії здійснюються прогнозні розрахунки -- цільові і екстраполяційні, визначаються межі і структура програми, складається програма робіт по організації розробки і реалізації програми, обговорюється можлива система управління програмою.

Після проведення цієї попередньої роботи розробляється цільова програма. [22]

Розробка програми ведеться поетапно. Спочатку, як правило, здійснюється цільова розробка (структуризація початкової мети, побудова “дерева цілей”). В результаті змальовується комплекс функціонально виражених підцілей програми з оцінками відносної важливості кожної підцілі і кількісно вираженими цільовими нормативами, розробляються варіанти комплексів об'єктивно виражених цілей, при цьому цілі оформляються у вигляді функціонального або об'єктивно виражених потреб, які задовольняються у разі досягнення основної мети.

В цілому проектування і створення комплексів (комплексних програм) припускає:

-- визначення мети;

-- визначення можливих альтернатив;

-- виділення ресурсів, необхідних для досягнення мети;

-- проектування і створення системи управління і організації комплексу;

-- створення механізму функціонування і управління комплексом.

Програмно-цільове управління містить стадії:

-- пізнавальну, інформаційну -- вивчення ситуації, сьогодення і, можливо, майбутнього стану системи, виявлення проблем, ресурсів і перспектив -- це передцільова стадія;

-- цільову -- формулювання головної мети, її розчленовування на підцілі, будівництво “дерева цілей”;

-- практично-стратегічну -- вироблення стратегії реалізації мети, розробка і опис заходів, засобів і шляхів здійснення стратегії, досягнення мети;

-- організаційну -- створення системи як сукупності організацій, необхідних для досягнення мети, реалізація програми, формування органу управління системою організацій, що беруть участь в програмі;

-- реалізаційно-практичну -- здійснення програми системою відповідних організацій;

-- результуючу -- підведення підсумків.

Реалізаційно-практична стадія обов'язково містить перелік мерів, яких слід прийняти для реалізації поставленої мети. Причому виключно важливо скоординувати і субординувати ці заходи. Одна група заходів проводиться паралельно, інша послідовно, коли виконання одних заходів служить початковою умовою для проведення інших. Третя група повністю або частково проводиться поза програмою. У одному випадку в програму включається результат цих заходів, а в іншому -- самі заходи на їх завершальній стадії.

Вельми відповідальним і важким завданням є порівняння альтернатив і вибір якнайкращого варіанту. У рішенні цієї задачі за умови повної або часткової порівнянності альтернатив розрізняють два підходи. Перший -- порівняння по кінцевих результатах. Цей підхід зовні вельми принадний, але практично важко реалізовується. Другий -- порівняння на базі ресурсів. Цей підхід достатньо раціональний і часто використовується на практиці. [36]

Для того, щоб уникнути помилок при виборі альтернатив в умовах великої невизначеності, іноді йдуть паралельними шляхами до досягнення однієї мети. Правда, це дорога справа. Проте бувають програми, що передбачають досягнення цілей настільки важливих для суспільства (скажімо, оборонні програми), що суспільство вимушене йти на додаткові витрати.

Пошук альтернатив, їх оцінка і вибір -- область управління, де всього менше можлива формалізація. Це область творчої роботи людини, і раніше всього керівника. В той же час не можна недооцінювати формальні методи і засоби. Навпаки, системний підхід, у тому числі і такі його форми, як комплексна цільова програма, створює широкі можливості для застосування математичних методів і електронно-обчислювальної техніки.

Насправді, цільову програму можна представити у вигляді системи матриць, по горизонталі яких розташовуються виконавські організації, а по вертикалі -- поставлена мета або етапи її досягнення. На основі теорії матричного числення і з використанням ЕОМ можна аналізувати і синтезувати стан справ, ухвалювати раціональні рішення щодо термінів і ресурсів (трудових, матеріальних і фінансових).

Розробляються директивний (на весь термін реалізації програми) і календарні (по видах окремих робіт і термінах їх виконання) мережеві графіки. У календарних графіках програма в цілому і її крупні блоки, виділені в матрицях, розчленовуються на часткові заходи і операції, які здійснюються виконавськими групами і окремими виконавцями по операційних планах. Результати реалізації мережевих графіків на основі теорії графіків і мереж можуть бути оброблені на ЕОМ з точки зору знову-таки термінів і ресурсів. Ці результати регулярно повідомляються вищестоящим органам, керівництву програми і виконавським організаціям, які у разі потреби коррегують процес реалізації програми.

Для виконання цієї роботи створюються спеціальні інформаційні центри, оснащені ЕОМ, набором периферійної і термінальної техніки і обслуговувані кваліфікованим персоналом. Таким чином, управління реалізацією програми можна вести в автоматизованому режимі, що дозволяє керівництву, позбавившись від дрібних поточних справ, вести творчу роботу. [21]

1.2Системно-комплексній і програмно-цільовий метод в менеджменті закладів охорони здоров'я

Заклади охорони здоров'я - це складна соціально-економічна система, яка має в своєму розпорядженні матеріальні, грошові, трудові ресурси для задоволення потреб в медичних послугах. Управління означає здійснення певного типу взаємозв'язаних дій з формування і використання ресурсів ЛПУ для досягнення поставлених цілей. В умовах ринкової економіки в ході управління досягається не тільки медична, соціальна, але і економічна ефективність за допомогою порівняння доходів з витратами і отримання прибули.

Об'єднання зусиль людей за наявності певної організації праці більш продуктивно, продуктивно і вимагає менших витрат енергії, часу і інших ресурсів. Необхідна організація праці досягається у свою чергу при функціонуванні системи управління.

У 1916 р. А. Файоль виділив характеристики процесів управління в організації, які можна згрупувати в 4 основних функції управління:

Ь планування - вибір мети і плану дій з їх досягнення;

Ь функції організації, за допомогою якої відбувається розподіл завдань між окремими підрозділами або працівниками і встановлення взаємодії між ними;

Ь керівництво - мотивація виконавців до здійснення запланованих дій з досягнення поставлених цілей;

Ь контроль - співвідношення реально досягнутих результатів з тими, які були заплановані.

Рис.1.1. Вимоги до системи управління

Стратегія - загальна концепція того, як досягаються цілі організації, вирішуються проблеми, що стоять перед нею, і розподіляються необхідні для цього обмежені ресурси

Завдання - підтримувати відповідність між вимогами ринку і діяльністю організації по їх виконанню для досягнення ефективності на тривалу перспективу.

Стратегія представляється складною системою взаємозв'язаних елементів, яку можна представити наступною схемою:

Рис.1.2. Система взаємозв'язаних елементів в стратегії

Форма - стратегія - це різновид управлінських документів, який може бути представлена у вигляді графіків, таблиць, описів і тому подібне

За змістом - це модель дій, інструмент для досягнення цілей організації.

Головним завданням розробки стратегії є - досягнення конкурентних переваг і рентабельності організації.

Не існує стратегії, єдиної для всіх організацій. Так само як і не існує єдиного універсального стратегічного управління.

Стратегічне управління - цілеспрямована дія на об'єкт управління виходячи із загальної концепції поглядів організації на цілі, що стоять перед нею, і вибір методів досягнення поставлених цілей в майбутньому в умовах невизначеності.

Рис.1.3. Види стратегій

Стратегічне управління - це філософія або ідеологія менеджменту. Кожен менеджер реалізує її по-своєму, що залежить від багатьох чинників.

У стратегічному управлінні можна виділити наступні сторони:

1. Функціональну, при якій управління розглядається як сукупність видів діяльності, направлена на досягнення певних результатів. Дана сторона показує, як діє система, який механізм цілеполагягання і забезпечення цілей.

Об'єктами розгляду тут будуть:

Д види управління діяльністю, їх зміст;

Д функціональний розподіл праці;

Д формування органів управління і їх структури;

Д виникнення конфліктних ситуацій і т.п.;

Д результати діяльності організації, залежність їх від чинників внутрішнього і зовнішнього середовища.

Стратегічне управління припускає, що для досягнення необхідних результатів можлива зміна як складу видів управління діяльності в організації, так і їх зміст.

2. Процессную, при якій управління розглядається як дія з виявлення і дозволу проблем, тобто як процес підготовки і ухвалення рішень. Вона необхідна для розуміння того, як будується і діє технологія управління.

Об'єктами розгляду тут будуть:

Д стадії процесу управління;

Д етапи процесу управління;

Д послідовність етапів процесу управління;

Д організація робіт;

Д витрати і тому подібне

3. Елементарну, при якій управління розглядається як діяльність по організації взаємозв'язків певних структурних елементів. Це необхідно для визначення ролі і значення кожного елементу в управлінні, вивчення внутрішньої будови системи.

Об'єктами тут є:

Д організація праці працівників;

Д стиль управління;

Д технічне оснащення;

Д інформаційні системи;

Д робота з кадрами і тому подібне

Стратегічне управління здійснюється за допомогою стратегічного планування.

Стратегічний план повинен бути гнучким, реагувати на зміни усередині і поза організацією.

Реалізація стратегічного плану - найважливіша складова стратегічного управління. Це припускає:

- створення організаційної структури, що дозволяє реалізувати стратегію;

- формування систем мотивування і організації праці;

- застосування певної гнучкості в організації і тому подібне

Стратегічне управління - це динамічна сукупність 5-ти взаємозв'язаних управлінських процесів:

ь аналіз середовища;

ь визначення місії і цілей;

ь вибір стратегії;

ь виконання стратегії;

ь оцінка і контроль виконання.

Вибір стратегії і її реалізація складають основну частину змісту стратегії управління.

Стратегія тут - це довгостроковий якісний певний напрям розвитку організації, що стосується як сфери діяльності організації, так і засобів, форм її діяльності, системи взаємин усередині організації, а також позиції організації в навколишньому середовищі, що приводять організацію до її цілей.

Провідний фахівець в області стратегічного управління М. Портер, вважає, що існують 3 основних області вироблення стратегії поведінки організації на ринку:

1) лідерство в мінімізації витрат продукції;

2) спеціалізація у виробництві продукції;

3) фіксація певного сегменту ринку і концентрація зусиль фірми на вибраному ринковому сегменті.

Фірма має наступні елементи:

Ь продукт;

Ь ринок;

Ь галузь;

Ь положення фірми усередині галузі;

Ь технологія.

Кожен з цих елементів може знаходитися в одному з 2 станів:

д існуючий стан;

д новий стан.

У літературі наголошується 4 види базисних стратегій фірми:

Стратегії концентрованого зростання.

Стратегії інтегрованого зростання.

Стратегії диференційованого зростання.

Стратегії скорочення.

Процес вибору стратегії включає:

v з'ясування поточної стратегії;

v проведення аналізу портфеля продукції;

v вибір стратегії фірми;

v оцінка вибраної стратегії.

Вибір стратегії медичної установи здійснюється керівництвом на основі аналізу ключових чинників, що характеризують стан організації, з урахуванням результатів аналізу портфеля продукції, а так само характеру і суті стратегій, що реалізовуються.

Рис.1.4. Розробка стратегії ЛПЗ

На основі отриманої системи якісних показників формуються 3 види прогнозу:

1) оптимістичний;

2) реалістичний;

3) песимістичний.

Рис.1.5. Структура прогнозу

На розробку стратегії закладів охорони здоров'я (крім потенціалу організації) впливають наступні чинники:

ь місія і цілі медичної організації;

ь стан ринку оздоровчих послуг;

ь конкурентні переваги;

ь організаційна культура;

ь продукція (товари і послуги закладів охорони здоров'я );

ь менеджмент організації і ін.

Місія - це загальна якісно виражена мета організації, яка перетвориться потім в систему довгострокових і короткострокових цілей. Через визначення місії і цілей організація прагне представити своє майбутнє.

Виконання стратегії закладів охорони здоров'я направлене на вирішення 3-х взаємозв'язаних завдань:

Встановлення пріоритетності завдань, відносна значущість яких відповідала б тій стратегії, яку реалізовуватиме організація. Це стосується проблем використання ресурсів, встановлення організаційних відносин, створенню допоміжних систем і так далі

Встановлення відповідності між вибраною стратегією і внутрішньоорганізаційними процесами в закладах охорони здоров'я з тим, щоб зорієнтувати діяльність організації на здійснення вибраної стратегії. Відповідність повинна бути досягнуте по таких характеристиках, як:

ь структура організації;

ь система мотивування і стимулювання;

ь норми і правила поведінки;

ь кваліфікація працівників і менеджерів і так далі

Вибір і приведення у відповідність із здійснюваною стратегією стилю лідерства і підходу до управління організацією.

Види стратегічного управління

1.Випереджаюче управління. Використовується в умовах повної визначеності і передбаченості майбутнього організації. Можливо лише по обмеженому набору функцій пов'язаних з технологічними процесами виробництва і надання послуг.

2.Управління на основі передбачення змін. Даний метод виходить не з існуючих тенденцій і умов, а з тих які можуть скластися в майбутньому і чиї ознаки в даний момент відсутні. Мета - прогноз прийдешньої ситуації і забезпечення на цій основі виживаності організації в тривалій перспективі.

3.Управління на основі рішення стратегічних завдань. Даний метод не має своїй на меті принципова зміна особи організації і забезпечення її стратегічної виживаності. Він орієнтується на тактичну виживаність, в основі якої лежить збереження позицій організації в основних сферах її діяльності.

Стратегічне управління на практиці є реалізацією одного з нижчеописаних методів управління або їх поєднань:

Методи управління - спосіб впливу систем, що управляють, на керовані об'єкти з метою реалізації завдань управлінській діяльності.

Рис.1.5 Класифікація методів управління (загальна)

Переважна більшість методів і функцій стратегічного управління направлено на зменшення стану невизначеності в процесі функціонування організації. Мінімізувати чинник невизначеності дозволяє стратегічне планування, в рамках якого реалізується сукупність методів стратегічного управління.

У основі стратегічного планування лежить глибокий аналіз існуючих тенденцій і взаємозв'язків в зовнішньому оточенні організації, неконтрольованих чинників, що впливають на нього, всесторонній прогноз його майбутнього стану, перш за все науково-технічного прогресу і ринків. Такий прогноз дозволяє сформулювати сукупність перспективних цілей по різних напрямах діяльності. Цілі визначаються перш за все виходячи з можливостей які є або можуть з'явитися в зовнішньому оточенні організації з обов'язковим обліком внутрішніх можливостей мобілізації ресурсів.

Рис.1.6.Види стратегічних планів

Успіх здійснення стратегічного плану багато в чому залежить від набору конкретних дій з його реалізації, а так само їх комбінації. Необхідним переліком дій є набір приватних методів управління.

Сукупність можливостей медичної установи за поданням послуг характеризує його потенціал. Можливості визначаються ресурсами (чинники виробництва), що знаходяться у розпорядженні лікувальної установи.



Рис.1.7.Стратегічне управління в закладах охорони здоров'я

Потенціал закладів охорони здоров'я залежить не тільки від чинників внутрішнього середовища, а і зовнішньою, зокрема:

Ь величини споживчого попиту;

Ь дії конкурентів;

Ь відносин з постачальниками і тому подібне

Працюючи над вдосконаленням пропорцій і підтримкою збалансованості видів використовуваних ресурсів, медична установа збільшує свої можливості по наданню допомоги населенню.

Механізм використання ресурсного потенціалу організації приводиться в дію відповідно до здійснюваної стратегії.

Ступінь використання потенціалу залежить від стратегії лікувальної установи:

В ході реалізації стратегії закладів охорони здоров'я необхідно виходити з наступних принципів:

Д наявність уявлення про те, що організація бажає досягти в майбутньому;

Д основне джерело виникаючих проблем знаходиться поза організацією;

Д організація повинна володіти можливістю своєчасного розпізнавання проблем і механізмів їх рішення;

Д управлінська реакція на небезпеку і загрозу повинна бути не після того, як вони здійснилися, а направлена на їх недопущення або мінімізацію втрат, якщо змінити ситуацію, що склалася, вже неможливо;

Д потенціал організації повинен постійно підстроюватися під можливості, що відкриваються, з тим, щоб за допомогою своєчасного коректування стратегічних цілей і завдань забезпечувати необхідний рівень позицій на ринку;

Д поточне управління є продовження, конкретизація стратегічного управління і повинно здійснюватися в рамках стратегій, що діють.

Досягнення високої ефективності функціональної діяльності об'єктів охорони здоров'я вимагає:

v розробки цільових програм;

v здійснення постійного контролю за якістю послуг, ефективністю лікарських засобів, виробів медичного призначення і так далі

v застосування всіх доступних економічних методів управління.

Нагадаємо, що економічні методи управління - це система економічних мерів і важелів, за допомогою яких здійснюється вплив на керований об'єкт з метою найбільш ефективного досягнення поставленої мети і забезпечення єдності інтересів суспільства, організації і окремих працівників

Економічні методи управління реалізуються на практиці шляхом застосування системи економічних важелів, що розрізняються залежно від об'єкту управління.(Додаток 1)

Перспектіві стратегічного розвитку окремих ЛПЗ знаходяться в рамках напрямів такого розвитку для охорони здоров'я в цілому. У зв'язку з цим необхідно відзначити ряд аспектів управління, що носять стратегічний характер.



Рис.1.8.Забезпечення єдності суспільних і колективних інтересів



При цьому вибір ступеня централізації або децентралізації повинен грунтуватися на дотриманні принципів управління розсудливо-охоронною галуззю.

Рис.1.10 Принципи управління галуззю охорони здоров'я

Визначення стратегічних перспектив припускає не тільки проходження ринковим принципам управління з урахуванням специфіки медичної діяльності, але і облік тих чинників, які реально впливають на кожне конкретне ЛПЗ.

Рис.1.11 Чинники розвитку системи управління ЛПЗ

Вибраний шлях ринкових перетворень припускає подальший бурхливий розвиток нових організаційно-економічних структур ЛПУ, створення умов для їх успішного функціонуванн.

Рис.1.12 Закономірності розвитку організаційно-економічної

структури ЛПЗ



Істотну роль в розвитку охорони здоров'я може зіграти і встановлення як стратегічних, завдань пов'язаних з вдосконаленням внутрішнього механізму функціонування підприємства. Мова йде не тільки про впровадження новітніх техніки, технології, методів управління, але і про подальший розвиток тихий систем, які досить добрі зарекомендували собі в плані забезпечення необхідного рівня ефективності медичної діяльності. Разом з цим, стратегія повинна припускати рух вперед, пошук нових підходів до організації надання медичної допомоги за умови дотримання необхідних організаційних і соціально-економічних вимог. Прикладом реалізації стратегічних задач в даному напрямі може служити створення територіально-медичних об'єднань.

Важливу роль разом з впровадженням в охорону здоров'я нових економічних методів грає вдосконалення систем управління галуззю охорони здоров'я на всіх рівнях ієрархії народного господарства.

Рис.1.13 Рівні реалізації відносин управління медичної установи

При цьому в основу стратегічної концепції розвитку систем управління охороною здоров'я повинна бути покладена ефективна реалізація регулюючих функцій систем різних рівнів ієрархії, що управляють.

Рис.1.14 Регулююча функція системи

Функціонування ЛПЗ в рамках єдиної державної стратегії розвитку охорони здоров'я не в якому мірі не означає відмову від власних стратегічних напрямів розвитку, які зумовлюються багатьма особливостями ринкових умов. Опреде-ляющую роль при формуванні стратегії грають особливості тих, що склалися в ЛПЗ відносин власності і форм управління.

При цьому слід мати зважаючи на, що відмінності в організаційно-правовому статусі припускають:

відмінності в своїй соціально-економічній основі;

Рис.1.15Організаційно-правовий статус медичних установ

наявність свого джерела фінансування (державна - з держбюджету; приватна - засоби покупця; страхова - об'єднує частина коштів бюджету і покупців);

відмінності в цілях (державна - охорона здоров'я населення всього суспільства; приватна - прибуток; страхова - їх поєднання);

відмінності в механізмі реалізації цілей (у державній системі - безкоштовно, на основі безпосередньо-суспільних зв'язків; при приватній - на основі товарно-грошових відносин; страхова - на основі суспільних і товарних зв'язків).

Дані відмінності ведуть до виникнення різних соціальних наслідків, тобто до розмежування відповідальності за здоров'я кожного і суспільства в цілому.

Найважливішим моментом у визначенні перспектив розвитку є розробка фінансових стратегій, як для всього охорони здоров'я, так і для окремих ЛПУ. При цьому необхідно враховувати наступне:



Рис.1.16 Перехід охорони здоров'я України до ринкових відносин

Важливо переглянути існуючу державну політику фінансування охорони здоров'я зі встановленням в якості стратегічних наступних завдань:

напрям засобів держбюджету в першу чергу на організацію надання гарантованого об'єму медичної допомозі;

забезпечення фінансування медичного обслуговування малоимущих і соціально незахищених шарів;

передбачити фінансування на проведення заходів щодо профілактики і реабілітації населення при особливо небезпечних захворюваннях;

внести зміни в механізм фінансування на матеріально-технічне забезпечення ЛПУ;

сформувати новий механізм амортизаційної політики (індексація амортизаційних відрахувань, впровадження прискореної амортизації);

розвивати лізинг, як форму залучення дорогої медичною техніки і технологій.

Вірішення ряду стратегічних завдань розвитку медичних установ і удосконалення надання медичної допомоги знаходиться в компетенції самих ЛПУ. До таких стратегічних завдань можна віднести:

раціональна організація медичної праці, забезпечення оптимального співвідношення первинної, вторинної, третинної медичною допомоги, своєчасної діагностики, лікування, реабілітації, профілактики;

модернізація і розробка нових медичних технологій, застосування нових ефективних засобів праці;

мотивація праці і ін.

Необхідно відзначити, що існує ряд об'єктивних чинників, які в значній мірі обмежують можливості досягнення стратегічних цілей швидкого, комплексного розвитку охорони здоров'я.

Рис.1.17 Тенденції, що роблять вплив на подальший розвиток охорони здоров'я

РОЗДІЛ 2 СИСТЕМНО-КОМПЛЕКСНІЙ ТА ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ ПІДХІД В МЕНЕДЖМЕНТІ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

2.1 Особливості і проблеми практичного встановлення альтернативних організаційно-правових форм охорони здоров'я в Україні

Організаційно - правове регулювання економічної діяльності медичних установ не встигає за темпами реформ охорони здоров'я. Це ускладнює реалізацію прав медичних установ у використанні позабюджетних доходів.

Альтернативна зміна організаційно - правових форм державних (муніципальних) медичних установ охорони здоров'я адміністративних територій Росії підвищує ефективність функціонування регіональної охорони здоров'я. Але для широкого впровадження нових форм некомерційних організацій необхідне законодавче встановлення їх статусу.

У ринкових умовах актуальна проблема партнерської правової і економічної взаємодії установ/організацій форм власності різних економічних секторів - державного, комерційного і добродійного.

Це можливо при законодавчому розмежуванні організаційно - правового статусу установ охорони здоров'я як юридичних осіб - по підлеглості, по формах власності майна, по перспективах трансформації.

У фінансово-господарській діяльності установ / організацій будь-якої організаційно-правової форми, разом з утилітарними питаннями становлення, актуальні проблеми платності що надаються населенню послуг як основи економічної стабільності.

Правові засади управління вітчизняною національною системою охорони здоров'я визначаються Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров'я та низкою інших нормативно правових актів.

До системи органів державного управління здоровоохороною галуззю відносяться Кабінет Міністрів (КМ) України, Міністерство охорони здоров'я (МОЗ), Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації (управління охорони здоров'я, відділи охорони здоров'я).

КМ України організує розробку та здійснення комплексних і цільових програм; створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність системи охорони здоров'я; укладає міжурядові угоди та координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я тощо.

Як відомо, медична практика здійснюється суб'єктами господарювання на підставі ліцензії на певний вид медичної практики, за умови виконання кваліфікаційних, організаційних та інших спеціальних вимог, встановлених цими ліцензійними умовами, а саме, Наказом МОЗ України 38/63 від 16.02.2001 р.“Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності медичної практики”.

У громадську систему охорони здоров'я входять заклади охорони здоров'я:

1) державні і комунальні, що мають статус бюджетних закладів;

2) державні і комунальні небюджетні зі статусом державних або комунальних некомерційних закладів;

3) недержавні, які мають відповідний дозвіл на надання медичних послуг та відповідають вимогам, що ставляться до надавачів медичних послуг.

2. Приватні підприємці - індивідуальні медичні працівники із статусом юридичної особи або без нього, які мають відповідний дозвіл на надання медичних послуг.

3. Об'єднання надавачів медичних послуг, зазначених у пунктах 2), 3) і 2, створені ними відповідно до чинного законодавства.

Структура закладів охорони здоров'я за ступенем інтенсивності медичного обслуговування

Заклади охорони здоров'я за ступенем інтенсивності медичного обслуговування розподіляються:

1) амбулаторно-поліклінічного медичного обслуговування;

2) шпитального медичного обслуговування:

лікарні для переважно інтенсивного короткострокового лікування і догляду за хворими з гострими захворюваннями та гострими розладами; лікарні довгострокового перебування для лікування хронічних хворих і реабілітації;

лікарні сестринського догляду та госпіси;

3) станції та відділення швидкої медичної допомоги.

До закладів охорони здоров'я, що надають медичну (лікувально-профілактичну) допомогу, належать:

лікарня (обласна, центральна міська, міська, центральна районна, районна, дільнична);

дитяча лікарня (республіканська, обласна, міська, районна);

лікарня швидкої допомоги;

клініки науково-дослідних інститутів;

спеціалізовані лікарні (інфекційна, туберкульозна, психіатрична, наркологічна, офтальмологічна, оториноларингологічна, фізіотерапевтична, відновного лікування тощо);

диспансер (протитуберкульозний, шкірно-венерологічний, психоневрологічний, ендокринологічний, онкологічний, кардіологічний, лікарсько-фізкультурний тощо);

пологовий будинок;

шпиталь для інвалідів війни;

медико-санітарна частина (із стаціонаром або без нього);

лікарні сестринського догляду та госпіси;

поліклініка;

дитяча поліклініка;

стоматологічна поліклініка;

жіноча консультація;

діагностичний центр;

лікарська амбулаторія (міська, сільська);

амбулаторія сімейної медицини;

здоровпункт (лікарський, фельдшерський);

станція швидкої допомоги;

фельдшерсько-акушерський (фельдшерський) пункт;

інші заклади, які офіційно визначені як лікувально-профілактичні.

Лікувально-профілактичний заклад може існувати окремо як частина іншої організаційної одиниці або підлегла їй.

Лікувально-профілактичні заклади різних форм власності утворюються, реорганізуються або ліквідуються відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також юридичними та фізичними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікації фахівців. Порядок і умови утворення, реорганізації, ліквідації, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування їх господарської діяльності визначаються чинним законодавством.

Рішення щодо організаційно-правової форми лікувально-профілактичного закладу приймає його засновник (власник)[15].

Лікувально-профілактичний заклад провадить свою діяльність на підставі статуту, який затверджується власником або уповноваженим ним органом. Штатну структуру лікувально-профілактичного закладу визначає його власник або створений ним орган управління відповідно до статутних завдань та ліцензійних вимог до закладу.

Керівники, лікарі та молодші спеціалісти з медичною освітою працюють у лікувально-профілактичних закладах на засадах строкових трудових договорів.

Ліцензуванню на право здійснення медичної практики підлягають всі лікувально-профілактичні заклади незалежно від форми власності, засновника і форми господарювання.

Основні принципи фінансування медичного обслуговування в лікувально-профілактичних закладах

Базовим принципом, за яким проводиться фінансування лікувально-профілактичних закладів, є оплата їхньої діяльності залежно від її обсягу і якості.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування (з прийняттям Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування"), страховий фонд з його філіями, які представляють інтереси населення щодо медичної допомоги, забезпечують формування вимог відносно обсягів, доступності її, якості і є покупцями медичних послуг на контрактних засадах.

Заклади первинної медико-санітарної допомоги забезпечуються подушним фінансуванням. Подушне фінансування охоплює коригуючі коефіцієнти, що враховують демографічні, економічні, географічні та інші фактори.[26]

Пріоритетом фінансування стаціонарів є метод глобального бюджету, за яким фінансуюча сторона надає фіксований річний бюджет під узгоджений обсяг послуг. Обсяг фінансування, що надається лікарні, не може залежати від кількості ліжок та інших ресурсних показників.

Основні передумови розвитку стаціонарного сектора лікувально-профілактичних закладів

1. Диференціація ліжкового фонду відповідно до інтенсивності лікування і догляду.

2. Концентрація високоспеціалізованої високотехнологічної допомоги.

3. Поетапний перехід до формування єдиного медичного простору з ліквідацією відомчих систем медичного обслуговування окремих контингентів населення та оптимізація мережі стаціонарних закладів.

4. Формування основного типу шпитальних закладів - лікарень інтенсивного лікування для хворих з гострими недугами, закладів переважно загального профілю, що надають інтегрований пакет медичних послуг.

5. Поліпшення своєчасності та якості первинної медико-санітарної допомоги.

6. Заміщення шпитальної допомоги амбулаторною шляхом застосування сучасних ефективних лікарських засобів.

7. Розвиток системи домашнього догляду, насамперед для хворих похилого віку та інвалідів.

8. Розвиток альтернативних форм надання медичної допомоги переважно у вигляді денних і домашніх стаціонарів, амбулаторних центрів хірургії.

Медичну допомогу в лікувально-профілактичних закладах усіх форм власності та господарсько-правового статусу надають:

1) за стандартами (протоколами) медичної допомоги, що відповідають принципам доказової медицини і затверджені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я;

2) на основі єдиного уніфікованого класифікатора медичних послуг, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

3) на основі державних фіксованих (регульованих) цін на медичні послуги, які використовуються під час здійснення державних контрактних закупівель медичних послуг;

4) за щорічно визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я пріоритетними напрямами медичної допомоги;

5) на засадах формування оптимальної територіальної мережі стаціонарних закладів;

6) на засадах упровадження принципів раціональної фармацевтичної політики, основаних на:

підходах Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо утворення та перегляду Національного переліку основних (життєво необхідних) лікарських засобів та виробів медичного призначення;

запровадженні державної реєстрації цін на лікарські засоби, що включені до Національного переліку.

Пріоритетні напрями медичної допомоги надаються в межах державних соціальних гарантій і визначаються щорічно спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я на підставі:

1) аналізу захворюваності та поширеності хвороб;

2) епідемічних ризиків, зумовлених захворюваннями;

3) інформації про ефективність, у тому числі економічну, існуючих методів профілактики та лікування захворювань.

Визначені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я пріоритетні напрями медичної допомоги щорічно закладаються у Програму державних соціальних гарантій на поточний рік, яка публікується в засобах масової інформації.

Вартість обсягів медичних послуг, що закуповуються замовниками, не може перевищувати обсягів фінансування, що виділяється на надання медичної допомоги в межах Програми державних соціальних гарантій.

Заклади первинної медико-санітарної допомоги забезпечують надання медичної допомоги переважно на засадах загальної лікарської практики/сімейної медицини.

Формування контингенту, закріпленого за лікарем загальної практики/сімейним лікарем, базується на основі вільного вибору лікаря пацієнтом. У сільських сімейних амбулаторіях право вільного вибору лікаря може обмежуватись, якщо медичну допомогу надає тільки один лікар.