Оплата праці на підприємствах Італії

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

з дисципліни : "прогресивні форми організації та оплати праці на підприємстві"

на тему: "Оплата праці на підприємствах Італії"

Зміст

Вступ

1. Політико-економічна характеристика Італії

2. Оплата праці на підприємствах Італії

3. Практика матеріального стимулювання праці на підприємствах Італії

4. Сучасні події в соціально-економічному житті італійців

Висновок

Список літератури

заробітний плата італія матеріальний стимулювання

Вступ

У сучасних країнах з розвинутою ринковою системою основні принципи побудови механізму заохочення до праці, підприємницької діяльності сформовані та постійно вдосконалюються, а їх трансформування забезпечує поступ економіки та суспільства, високий рівень соціальної згоди.

Постає проблема формування оплати праці на основі визнання вимог ринкових та соціальних законів щодо ціноутворення на всі фактори виробництва, не виключаючи штучно з цього поля один з визначальних - працю. Навіть з позицій простого відтворення здатності до праці людини як соціального суб'єкта, члена суспільства, основу зарплати має складати вартість мінімального споживчого кошика, розрахована за реальними ринковими цінами; саме його вартість має бути базою для визначення державою мінімальної ставки оплати праці у будь-якій галузі економіки.

В умовах переходу до ринкових відносин для вирішення задачі підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції, що випускається особливо важливу роль відіграє модель заробітної плати. Інститут мінімальної заробітної плати в кожній країні має свої особливості.

У світі існують дві моделі формування її рівня. Згідно першої моделі рівень мінімальної заробітної плати установлюється для всієї економіки країни, виходячи з розрахунку за певний період відпрацьованого часу. Другу модель характеризує те, що розмір мінімальної заробітної плати зафіксовано в окремих галузях, а не в цілому для всієї економіки країни. Її рівень фіксується під час укладання галузевої колективної угоди між профспілками і роботодавцями.

1. Політико-економічна характеристика Італії

У 80-х роках Італія посіла своє місце серед "сімки" найрозвинутіших економічних країн світу, випереджаючи за своїми показниками у галузі легкої промисловості Францію і Велику Британію.

Найважливішими проблемами політичного життя Італії останніх років стала боротьба з тероризмом і мафією.

На початку 90-х років в Італії було проведено широкомасштабну операцію "Чисті руки", спрямовану проти мафіозних об'єднань. В найбільших партіях Італії на початку 90-х років почався розкол. Після краху тоталітарних режимів у країнах Центральної і Східної Європи й розпаду СРСР різко послабився вплив комуністів серед населення.

Кризи довіри італійського народу до політичних партій яскраво виявилась під час березневих виборів 1994 р., що принесли перемогу новоутвореним партіям і об'єднанням: асоціації "Вперед, Італіє", "Лізі Півночі", неофашистському "Національному альянсу". Разом із старим парламентом зійшли з політичної арени країни корумповані партійні чиновники.

Новий уряд очолив керівник асоціації "Вперед, Італія" мільярдер Сільвіо Берлусконі. Глава нового уряду заявив, що він буде боротися за економічний прогрес і розвиток демократії, а в зовнішній політиці - йти попереднім курсом співробітництва з усіма країнами. Після чотирьох місяців правління уряду С.Берлусконі внаслідок міжпартійних незгод і взаємних обвинувачень лідерів "Ліги Півночі" і "Національного альянсу" в Італії розпочалася чергова затяжна криза. Лише на початку 1995 р. вдалося сформувати перехідний уряд, який очолив фінансист Ламберто Діні. Уряд Л.Діні, однак, не мав міцної підтримки у парламенті. Спроби стабілізувати політичну обстановку в країні суттєво не змінили розстановки політичних сил. Уряд знову очолив Л.Діні.

Італія - одна із засновниць Північноатлантичного блоку. З 60-х років вона значно розширила економічні та культурні зв'язки з СРСР і країнами Центральної і Південно-Східної Європи.

Італія бере активну участь у налагодженні міжнародного співробітництва в рамках ООН. Вона прагне розширити зв'язки з країнами, що проголосили свою незалежність, і одна з перших у січні 1992 р. визнала суверенітет України, а 16 березня того ж року відкрила у Києві посольство. У травні 1995 р. відбувся офіційний візит до Італії Президента України Л.Кучми. Під час візиту було підписано Договір про дружбу і співробітництво між обома країнами, який передбачає значне розширення економічних зв'язків. Створення української-італійської ради з економічного, промислового та фінансового співробітництва і візит на початку 1997 р. до Києва Л.Діні є яскравим свідченням того, що політична, економічна і культурна співпраця між двома країнами розвивається успішно, є важливим чинником у розбудові Нової Європи.

З одного боку, Італія досягла незаперечних успіхів, особливо останнім часом. З іншого - невирішеними залишаються проблеми регіональних диспропорцій, підвищення продуктивності праці в сільському господарстві і збалансування структури промислового сектора.

Після другої світової війни Італія зробила великий крок у розвитку обробної промисловості. Це не тільки провідна, а й сучасна і комплексна сфера її матеріального виробництва.

Характерними рисами, порівняно з іншими головними розвиненими

країнами, є низька частка високотехнологічних виробництв і висока трудомісткість галузей, які виготовляють споживчі товари тривалого і короткочасного користування. Це наслідок молодості італійської промисловості, поразки Італії в другій світовій війні, наявності дешевої робочої сили.

Відповідним є і склад промислового експорту: сталь, автомобілі, судна, побутова електротехніка (морозильники, кухонні печі, пральні, посудомийні і швейні машини), конторське обладнання (друкарські і лічильні машини), тканини, одяг, взуття, пластмасові вироби і меблі. Вивіз і ввіз сталі та автомобілів майже однакові, але як експортер і, відповідно, виробник побутової електротехніки, одягу і взуття Італія займає провідні позиції в Західній Європі.

Одночасно італійські експортні виробництва зазнають все більшої конкуренції з боку нових індустріальних країн з більш дешевою робочою силою.

Розміщення обробної промисловості має такі загальні риси. Найбільша концентрація промислового виробництва характерна для Півночі при зростанні останнім часом ролі Центру. Значну роль в розміщенні підприємств і галузей відіграв історичний чинник: попереднє ремісниче виробництво, ресурси енергії і сировини, які тепер уже вичерпані, бідність сучасної сировинної бази та імпорт необхідних ресурсів.

Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Автомобільна промисловість Італії відома автомашинами "ФІАТ" (фабрика італійських авто Туріна), гоночними машинами, моторолерами і мопедами. Головним центром автомобілебудування залишається Турін. Щорічно випускається до 2 млн. автомашин.

Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Виробництво синтетичних волокон стало важливою галуззю. Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості.

Післявоєнна трансформація господарства найповнішою була в

Північній Італії, яка тепер належить до найрозвинутіших частин Західної Європи. Південна Італія, незважаючи на зусилля уряду змінити становище, залишається значно біднішою і менш індустріалізованою. З 50-х років частка зайнятих у сільському господарстві зменшилася втричі, але все ще залишається порівняно високою.

Італія продовжує виступати постачальником дешевої робочої сили в Північно-Західну Європу, особливо в Швейцарію, Францію і Німеччину.

У сільському господарстві, лісівництві та рибальстві зайнято 10 % робочої сили і вони створюють 4 % ВНП, в промисловості й будівництві відповідно 29 і 28 %, у третинному секторі - 61 і 67 %.

Італія відіграє значну роль у світовій торгівлі і є великим експортером готових промислових виробів, фруктів та овочів. В її імпорті найбільша частка нафти, імпортуються також інша сировина, текстильна пряжа, метали і продовольство. Негативний торговий баланс компенсується доходами від туризму і грошовими переказами робітників-емігрантів. Головними торговими партнерами Італії є країни ЄС, особливо Німеччина і Франція.

2. Оплата праці на підприємствах Італії

Італія хоча й входить у вісімку найрозвинутіших країн, але не є країною з високим доходом населення, середня зарплата в Італії близько 1000 - 1200 євро, наприклад, мер маленького села в передмісті Болоньї отримує 1050 євро в місяць.

В Італії режим роботи дещо дивний: по традиції, (яка уходить своїм корінням в далеке минуле, де кожний працював поблизу своєї оселі та котра змінюється дуже повільно), італійці починають працювати рано, а вдень мають досить велику перерву, а потім знову приступають до роботи.

Режим роботи може бути такий:

1) з 08.30 до 12.30, потім з 15.30 до 19.30;

2) або з 07.30 до 13.00, потім з 16.30 до 19.30, включно суботу;

3) або з 09.30 до 13.00 потім з 14.30 до 19.00 (найбільш прогресивний та рідко зустрічаючий режим).

Великі фабрики та заводи мають нормальний режим, тобто з одним часом на перерву, та починають роботу о 08.00 ранку. Ніяких цілодобових магазинів в цій країні немає.

Місцеві магазини та дрібні майстерні, перукарні і т.ін. зачинені в понеділок вранці та в четвер в другій половині дня, але працюють в суботу [5].

Для італійських компаній є характерним три моделі стимулювання високопродуктивної праці [2]:

- безпреміальна - функції стимулювання праці виконує високий рівень заробітної плати;

- преміальна, що включає виплати, розмір який залежить від розміру прибутку підприємства;

- преміальна, що передбачає виплати, розмір яких встановлюють з урахуванням індивідуальних результатів праці.

Преміальні моделі оплати праці реалізуються через різні форми залучення працівників до участі в прибутках підприємства:

1) диференційована винагорода з прибутку підприємства;

2) із суми прибутку виплата працівникам винагороди, яка визначається за результатами оцінювання виконаного ними виробничого завдання і не залежить від розміру прибутку підприємства;

3) одержання премії працівниками у вигляді акцій за їхньою номінальною ціною.

В Італії в останній час з огляду на кризові явища в світовій економіці посилилася тенденція щодо відмови не тільки від індивідуальної відрядної, а й від погодинної оплати праці.

Існує багато чинників, які впливають на розмір заробітної плати. Так, в Італії діє дві групи чинників: внутрішні та зовнішні. До зовнішніх чинників, що впливають на розмір заробітної плати в країні належать наступні: вартість робочої сили, що склалася на ринку праці країни; конкурентоспроможність випущеної продукції чи послуг; урахування розміру заробітної плати на інших підприємств, рівень інфляції тощо. До внутрішніх належать такі чинники: рівень кваліфікації працівника, рівень продуктивності праці, рівень прибутку підприємства, витрати на заробітну плату, системи оплати праці.

Досить ефективним методом оцінки керівників і спеціалістів є оцінка за досягненням поставлених цілей. Оцінка за цілями включає, як правило, такі етапи: 1) визначення кількох ключових функцій працівників; 2) конкретизація кожної функції встановленням певних економічних показників (обсяг робіт, якість, витрати, прибуток тощо); 3) визначення конкретних показників для оцінки результатів діяльності; 4) порівняння досягнутих результатів із заздалегідь встановленими "стандартами виконання" і визначення оцінного бала; 5) розрахунок середньої оцінки, що відображає рівень досягнення поставлених цілей.

Чи не найбільшої уваги заслуговує зарубіжний досвід формування та застосування багатоаспектної системи матеріального заохочення персоналу, її ключовими елементами є: використання тарифної системи; застосування прогресивних форм оплати праці; поширення оригінальних систем преміювання і стимулювання нововведень; вища оплата розумової праці; істотна індивідуалізація заробітної плати.

Повсюдно використовується тарифна система в різноманітних її модифікаціях як інструмент диференціації оплати праці залежно від складності, умов і важливості роботи. В Італії переважно застосовуються єдині тарифні сітки для робітників, спеціалістів і службовців. Кожна галузь економіки, як правило, формує власні тарифні сітки, які, у свою чергу, модифікуються на рівні фірм.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про переважне застосування єдиних тарифних сіток для робітників, спеціалістів і службовців. Що стосується "технології" побудови єдиних тарифних сіток, їх різновидів, то для зарубіжної практики характерна значна їх строкатість. Кожна галузь, як правило, розробляє свої тарифні сітки, які в свою чергу модифікуються на рівні фірм. В Італії у різних галузях число розрядів у тарифній сітці коливається від шести (у взуттєвій промисловості, будівництві) до одинадцяти (в хімічній і поліграфічній галузях, банківській сфері, зв'язку). На рівні підприємства додатково вводяться проміжні розряди, особливо у верхній частині сітки.

Так, на фірмі "Оліветті" використовується 20-розрядна тарифна сітка, яка розроблена в межах 9-розрядної галузевої сітки. Поширення почасової форми оплати в зарубіжних країнах більшість спеціалістів пов'язують виключно із змінами в техніці і в технології виробництва, підвищення рівня механізації і автоматизації, необхідністю підвищення якості продукції.У такій країні гострих соціальних конфліктів, як Італія, державно-монополістична політика доходів і стратегія профспілок визначають загальні тенденції диференціації оплати і доходів в цілому на досить тривалий період.

Структура заробітної плати на італійських підприємствах відрізняється винятковим дробом. Заробітна плата включає, крім галузевої тарифної ставки, персональні і колективні надбавки до ставки, надбавки у зв'язку із зростанням вартості життя (за так званою "змінною шкалою") і за стаж, регулярні і нерегулярні премії, відрядні прироблення, "різдвяні нагородні" і т.д. (до 50 компонентів).

У офіційній італійській статистиці ми стикаємося з поняттями прямої і непрямої заробітної плати. В середньому питома вага прямої заробітної плати практично у всіх галузях складала 70-73%. У пряму оплату, крім постійних елементів, включаються компоненти, що носять тимчасовий характер (наприклад, преміальні і окремі виплати). У непрямій заробітній платі є виплати, пов'язані з результатами праці (річні премії), і є елементи, що є частиною "соціальних виплат".

Виплати, що входять в структуру заробітної плати, підрозділяються відповідно на договірні і недоговірні. Під договірними виплатами є на увазі всі заробітки, зафіксовані в колективних договорах. Недоговірні виплати (в умовах заборони зростання договірних) дозволяють підприємцям виводити заробітну плату з-під контролю профспілок. Багато в чому за рахунок недоговірних виплат встановлюється фактична диференціація заробітної плати, забезпечуються переваги для окремих категорій робочої сили.

Існує декілька видів диференціації заробітної плати: між категоріями робочої сили, підприємствами, галузями, районами і т.д. Всі вони тісно взаємозв'язані. Для диференціації між підприємствами важлива їх галузева приналежність, а для міжгалузевої диференціації велике значення має питома вага крупних підприємств.

Суть єдиних галузевих тарифних систем полягає в тому, що робочі і службовці оплачуються по єдиній тарифній сітці.

При цьому частина розрядів служить для тарифікації тільки праці робочих, інша частина - тільки службовці, але є один або декілька розрядів, так званих об'єднаних, до яких, виходячи з складності виконуваної роботи, відносять робочі і службовців з однаковим рівнем кваліфікації. Ідентичність кваліфікації і складності праці визначається на основі єдиних внутрігалузевих критеріїв. Число об'єднаних розрядів коливається від 1 в паперовій промисловості (10-розрядна сітка, останні 9 розрядів привласнюються або тільки робочим, або тільки службовцем) до 4 в металургії, машинобудуванні (8-розрядна сітка) і нафтопереробці (7-розрядна сітка). Наприклад, в металургії і машинобудуванні в 1-й розряд входять тільки робочі, в 2-5-ій - і робочі, і службовці, в 6-8-ій - тільки службовці. Встановлення співвідношень тарифних ставок робочих, ІТР і службовців є основою диференціація заробітної плати.

Поняття основної заробітної плати в Італії поступово розширюється. Так, при перекладі деяких підприємств і навіть галузей на почасову форму оплати праці середні відрядні прироблення попереднього періоду були включені в загальну суму тарифної оплати. Але при цьому, як правило, обмовлявся рівень темпу праці, якщо він не визначався технологічним процесом (так звана "фіксована відрядність"). Протягом 70-х років в більшості галузей промисловості був також введений гарантований мінімум колективних виробничих премій, що по суті входить в тарифну оплату. Його величина коливається залежно від ступеня регламентації виробництва.

Разом з тим основна заробітна плата стає все більш нестабільною. Різниця в оплаті праці робочих і службовців в рамках одного розряду досягається, в першу чергу, виплатою надбавок за стаж і персональних надбавок.

Нестабільність основної заробітної плати пов'язана з розповсюдженням на італійських підприємствах системи періодичного коректування тарифних ставок залежно від рівня виконання норм (ІБМ, ФІАТ), якості продукції ("Оліветті"), економії сировини і матеріалів ("Піреллі") і т.п. На Фіат конкретна величина надбавок за стаж поставлена в залежність від досягнутого рівня індивідуальної продуктивності праці. Як свідчать результати обстежень, гарантовані виробничі премії в даний час диференціюються в межах одного розряду відносно 1:2 (на державному підприємстві "Альфа-Ромео" - 1:2,4).

На італійських підприємствах поширено цілком оригінальні системи преміювання. Подекуди широко застосовується система "відкладених премій". Наприклад, на фірмі "Фіат" за створення нової продукції нараховується премія, виплата якої відкладається на фіксований термін (1--2 роки), а на французьких підприємствах за досягнення певного рівня якості та ефективності праці щорічно нараховується премія, яка виплачується лише через п'ять років.

Рівень мінімальної заробітної плати для окремих кран ЄС встановлюється Європейською Комісією щорічно у законодавчому порядку та оприлюднюється статистичною службою Європейського Союзу "Євростат". Італія не входить до переліку країн, для яких встановлено мінімальну заробітну плату. У нижченаведеній таблиці надається інформація щодо абсолютного розміру середньорічної заробітної плати у 2009 році за основними видами економічної діяльності за даними Національного Інституту Статистики Італії ISTAT:

Основні види економічної діяльності	2009 рік (євро)
	Робітники	Службовці	Середня для усіх категорій
Промисловість у тому числі:	21 099	25 190	22 308
Добувна промисловість	24 029	37 392	33 658
добування паливно-енергетичних корисних копалин	29 132	38 578	37 005
добування кам'яного вугілля, лігніту	19 390	22 731	20 289
Переробна промисловість у тому числі:	20 674	24 430	21 854
виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів	21 978	27 524	23 618
текстильне виробництво та виробництво одягу	19 020	20 794	19 396
виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів	18 504	20 452	18 853
оброблення деревини та виробництво виробів з деревини	18 713	20 960	19 177
целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність	21 817	23 130	22 212
виробництво енергетичних продуктів, продуктів нафтопереробки	29 134	38 577	36 342
хімічне виробництво	21 879	27 212	24 855
виробництво гумових та пластмасових виробів та виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції	21 431	22 488	21 682
металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів	20 809	24 323	21 978
виробництво машин та устаткування	20 819	23 835	21 624
Продовження таблиці
виробництво електричного, електронного та оптичного устаткування	20 117	25 099	23 299
виробництво транспортних засобів та устаткування	21 052	24 674	22 203
Будівництво	21 795	28 070	22 735
Сільське господарство	15 830	21 909	16 128
Сфера послуг	19 825	25 088	22 796
Торгівля	19 819	22 562	21 540
Транспорт	23 516	30 093	25 554

В Італії здебільшого для визначення прожиткового мінімуму застосовують відносний метод, або метод обчислення медіанного доходу. Під медіанним доходом розуміють такий дохід, за якого половина населення країни має більший дохід, а половина - менший. Це рівень достатку, що найчастіше трапляється в даній країні практично відповідає середньодушовому доходу населення. Так, у Італії прожитковий мінімум встановлюється на рівні 50 % від медіанного доходу [3].

3. Практика матеріального стимулювання праці на підприємствах Італії

За поточні щомісячні результати роботи матеріальне стимулювання праці на підприємствах і фірмах Італії використовуються, як правило, конкретні показники роботи працівників, структурних підрозділів і підприємства як окремо, так і в сполученні декількох показників. У залежності від цього всі підприємства і фірми поділено на такі групи за їх частками:

- до 30 відсотків підприємств і фірм застосовують системи стимулювання, побудовані на основі одного технічного або економічного показника оцінки результатів праці (продуктивність виробництва, якість продукції, економія ресурсів тощо);

- до 20 відсотків - системи стимулювання, побудовані на основі одного технічного (якість продукції, використання устаткування тощо) та одного економічного (продуктивність праці, рівень виконання норм, завдань тощо) показників;

- до 20 відсотків - системи стимулювання, побудовані на показниках економічної ефективності підприємства (фірми) або структурного підрозділу (розмір доданої вартості, розмір прибутку на одного працюючого, рентабельність тощо);

- до 15 відсотків - системи стимулювання, побудовані на комплексі техніко-економічних показників, які включають від 3 до 6 показників;

- до 15 відсотків - застосовують гнучкі системи оплати і стимулювання праці, які передбачають до 50 відсотків постійної частки оплати і понад 50 відсотків її змінної частки, яка значно коливається за своїми розмірами.

Система участі у прибутках на підприємствах і фірмах Італії використовується досить обмежено. Це в основному великі підприємства і фірми (компанії). Так, у великій італійській компанії "Монт-едісон" (70 тис. працівників) усі працівники мають право на придбання акцій цієї компанії. Створено спеціальний фонд, який формується із внесків працівників на добровільній основі у розмірі 1,0 відсотка їх середньої заробітної плати та внесків роботодавця - 1,1 відсотка від фонду оплати праці працівників, які сплачують внески до цього фонду за рахунок прибутків компанії.

Учасникам цієї програми щорічно виплачується доход індивідуально в

залежності від суми їх внеску та інших показників оцінки діяльності компанії. Управління фондом здійснює асоціація, яка налічує 40 членів з числа адміністрації, профспілок, працівників компанії.

Поряд з матеріальним стимулюванням поточних результатів праці за останні роки набула поширення практика стимулювання довготермінових результатів роботи: премії, дивіденди, бонуси за рахунок прибутків та використання акціонерних капіталів (внесків працівників, купівля опціонів та акцій підприємств і фірм).

Саме стимулювання довготермінових результатів праці і є предметом цього розділу, який матиме відповідний інтерес для підприємств і фірм України.

Слід підкреслити, що у значній більшості країн з ринковою економікою розроблено та застосовується відповідна законодавча база щодо питань стимулювання довготермінових результатів праці працівників та роботи підприємств, фірм і компаній.

Характерною особливістю сучасних систем стимулювання є величезне поширення системи заохочення за впровадження різноманітних нововведень. Так, більшість фірм формують преміальні фонди за створення, освоєння й випуск нової продукції, але їхній розмір залежить від приросту обсягу продажу нової продукції, її частки в загальному обсязі виробництва.

Розумова праця, як правило, оплачується вище, ніж фізична. За даними спеціальних досліджень заробітна плата працівників розумової праці у середньому перевищує заробіток робітників Італії на 22%.

У цій країні спостерігається стала тенденція до індивідуалізації заробітної плати на підставі оцінки конкретних заслуг працівника.

В Італії також широко застосовують системи "додаткового доходу", призначення яких - стимулювати додатковою грошовою винагородою понадбазової заробітної платні збільшення внесків працівників у досягнення основних цілей організації. Завдяки додатковій винагороді працівники працюють ефективніше.

В 2009 році урядом Італії були передбачені заходи для мінімізації негативного впливу кризи. Кроки Уряду на чолі з С. Берлусконі у першому кварталі 2009 року в економічній політиці реалізовувалися в умовах світової фінансової кризи, яка характеризувалася спадом виробництва, зменшенням купівельної спроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, зниженням росту ВВП, коливанням цін на нафтопродукти, змінами валютних курсів тощо.

В рамках цих заходів основана увага була приділена наступному:

- фінансовій підтримці малозабезпечених сімей і, як наслідок збільшенням купівельної спроможності населення, підтримці промислового сектору економіки;

- підтримці розвитку туризму Італії;

- розвитку експорту шляхом промоційної підтримки реалізації продукції "MadeinItaly";

- підтримці сектору моди;

- погодженні заходів щодо реалізації спільного плану Уряду та регіонів Італії з будівництва.

На законодавчому рівні був прийнятий Закон №2 від 28 січня 2009 року "Щодо невідкладних заходів для підтримки сімей та підприємств, рівня зайнятості, збереження кількості робочих місць та для перепланування, в антикризових умовах, засад національної стратегії".

Закон передбачає:

- надання фінансової допомоги сім'ям у розмірі від 200 до 1 000 євро, в залежності від кількості членів та рівня доходу сім'ї;

- пільги для немовлят;

- надання допомоги для оренди житла малозабезпеченим сім'ям;

- надання кредиту для купівлі житла (рівень кредитної ставки на 2009 рік не може перевищувати 4%, держава покриватиме додаткове навантаження зі сплати відсотків за користування кредитами);

- мораторій на підвищення тарифів за користування платними автошляхами та на підвищенні вартості проїзду залізничним транспортом в межах однієї області;

- відшкодування 55% вартості робіт та обладнання, яке встановлюється для зменшення енергоспоживання під час реконструкції будівель;

- надання місячної допомоги підприємцям, які були змушенні залишити місце роботи у розмірі мінімальної пенсії;

- зниження з 1 січня 2009 року вартості електроенергії та газу для малозабезпечених сімей;

- зниження податку з доходів юридичних осіб на 3%;

- сплату ПДВ не в момент виставлення рахунку, а в момент отримання платежу;

- запровадження ПДВ на телевізійні послуги;

- запровадження п'ятнадцятирічного плану з інвестування у інфраструктуру (щорічно виділятиметься 120 млн. євро) тощо.

З метою підтримання промислового сектору економіки, Урядом Італія була прийнята Постанова Уряду Італії від 6 лютого 2009 року "Щодо підтримки промислових секторів економіки в умовах кризи", який передбачає:

- надання пільг при купівлі легкових автомобілів;

- встановлення додаткового обладнання на громадському транспорті для зменшення шкідливих викидів;

- надання пільг при купівлі меблів та домашніх електротоварів.

Щодо рівня заробітної плати в Італії (2009 р.)

4. Сучасні події в соціально-економічному житті італійців

Останнім часом Італію струсонув страйк. На вулицях великих міст вийшли протестувати проти заходів економії уряду Сильвіо Берлусконі транспортники, освітяни, медики, банкіри. Страйкарі вимагали від влади ефективніше боротися з безробіттям, яке досягло 8,6%. Скорочення попиту на італійську експортну продукцію призвело до скорочення виробництва, що потягло за собою звільнення робітників. Найбільший виробник Італії, автогігант "Фіат", наприкінці звільнив близько тисячі працівників у Турині та прогнозує подальші скорочення. Дослідницький інститут "Ісае" пояснює: звільнення породжують песимізм в італійських сім'ях, що, своєю чергою, підриває споживацьку довіру. Італійці звикли до одного рівня життя. Якщо в них цей рівень знизився хоча б трішки, то вони виходять протестувати. Масові страйки - звична практика в Європі.

В Італії хороший соціальний захист. З одного боку, якісний соціальний захист з боку держави, а з іншого - традиція накопичення багатства. Статки та бізнес там напрацьовані поколіннями. Люди навіть у кризовий час динамічніші, вони активніше шукають шляхи виходу зі скрутної ситуації.

Північні регіони Італії завжди були економічно заможнішими та з вищим рівнем життя, порівняно з центром і півднем. Італійці на півночі тягнуться до Швейцарії. Частина їздить працювати туди. У Швейцарії ціни на продукти та одяг такі самі, як в Італії, на нерухомість суттєво вищі, але зарплати в середньому на 1,5 тисячі євро більші. Тобто 4 - 5 тисяч євро. Це регіон з розвиненою туристичною зоною і промисловістю. Середня зарплата на півночі Італії - 2,5 - 3 тисячі євро. Скільки ж в середньому витрачає італієць на життя? Італійці зазвичай винаймають житло, замість того, аби купувати своє. За однокімнатну хорошу квартиру платять десь 300-350 євро на місяць. Їхня однокімнатна квартира, окрім спальні, має достатньо велику вітальню, так що за нашими критеріями - це нормальна двокімнатна квартира. Щотижня в супермаркеті сім'я з трьох осіб закуповує продуктів на 100-150 євро. Плюс витрати на авто, страхування тощо. Кризу широкі верстви, гадаю, відчули не дуже гостро. А ось великі автовиробники і компанії, думаю, відчули. Якихось урізань пенсій чи інших соціальних виплат не помітила, як і масових звільнень з роботи.

Італія - це країна іммігрантів. Вони відіграють велику роль в економічному житті країни. Італійці звикли робити фізично легшу роботу. З іншого боку, через іммігрантів велика конкуренція за робоче місце. Якщо італієць не погоджується працювати за певну суму, то знайдеться іноземець, який погодиться робити те саме за менші гроші. Велика кількість мігрантів з Африки та Східної Європи. Зокрема, близько 800 тисяч українців (офіційно - близько 135 тисяч). Ті українці, що живуть там вже понад 10 років, одружилися в Італії, почуваються впевненіше, займають кращі робочі місця. Решта, якщо жінки, - то прибиральниці і доглядальниці, а чоловіки - будівельники. Найважчу роботу виконують африканці. Українці в Італії почуваються здебільшого комфортно, тому ця країна приваблює їх. Там не особливо ганяє поліція і періодично відбувається легалізація нелегалів.

У 2009 році Італія пережила великий спад економіки, який можна порівняти з найгіршим показником 1971 року. Хоча економіка Італії показує позитивні сигнали, ВВП не повернеться до докризового рівня до 2014 року. Міністр економіки Італії Джуліо Тремонті прогнозує зростання економіки в 2010 році на 1%. Банківська система Італії менше постраждала внаслідок кризи, ніж британська чи американська, але криза б'є по італійському експорту, від якого країна сильно залежить. Відповідно потерпають компанії та працівники, які на них працюють.

У результаті зростання безробіття і зниження зарплат, українські заробітчани почали міграцію з Італії з півдня на північ.Зараз зарплати українок, задіяних у домогосподарствах на Півдні країни складають близько 600 євро в місяць. У той час як у більш розвинених північних регіонах - 1.5 тис євро.

Через падіння зарплат, українці почали міграцію по країні, хоча масового виїзду, за даними посольства, поки не спостерігається.

За даними посольства України в Італії, близько 90% українських заробітчан - це жінки, зайняті в домашньому господарстві. А це, на думку Мошколи, не та сфера, в якій можуть відбутися масові скорочення персоналу. "У будь-якому випадку, українки обходяться дешевше, ніж соціальні служби, крім того, вони вже заслужили гарну репутацію в Італії.

Висновок

Кожна працездатна особа в суспільстві має будувати своє життя і життя своєї родини згідно з рівнем оплати за працю. Історія людства свідчить, чим вища виробнича спеціалізація його членів, тим вищий рівень добробуту в суспільстві.

У зарубіжних підприємствах здебільшого запроваджено почасову оплату праці робітників. Це зумовлено тим, що нині пріоритетного значення набуває не кількість, а якість товарів. У 90-х роках XX сторіччя проста почасова й почасова з колективним та індивідуальним преміюванням системи за охопленням робітників становили - Італії - 88,4% .

Широко використовується преміювання за створення нової продукції у відомій фірмі "Фіат". Подекуди широко застосовується система "відкладених премій". Наприклад, на фірмі "Фіат" за створення нової продукції нараховується премія, виплата якої відкладається на фіксований термін (1--2 роки). Тут, починаючи з середини 80-х років, під гаслом " ризик - відповідальність - винагорода" відбувалася перебудова системи преміювання, а саме: підвищення дієвості стимулювання за створення нових зразків продукції. Нею охоплені і менеджери.

Характерною особливістю сучасних систем стимулювання на Заході є величезне поширення системи заохочення за впровадження різноманітних нововведень. Так, більшість західноєвропейських фірм формують преміальні фонди за створення, освоєння й випуск нової продукції, але їхній розмір залежить від приросту обсягу продажу нової продукції, її частки в загальному обсязі виробництва.

Як правило, розумова праця оплачується вище, ніж фізична. За даними спеціальних досліджень заробітна плата працівників розумової праці у середньому перевищує заробіток робітників: в Італії -- на 22%.

Преміювання робітників на підприємстві є одним із головних способів матеріального стимулювання.

З огляду на те, що методи матеріальної мотивації в зарубіжних країнах здебільшого носять " інтернаціональний характер, можна виділити найсуттєвіші складові цього досвіду: використання тарифної системи як інструменту диференціації оплати праці залежно від складності, умов праці, відповідальності за роботу, що виконується, в різноманітних її модифікаціях. При цьому на тарифну систему одночасно покладається і функція диференціації зарплати залежно від загальноприйнятих загальноутворюючих чинників, і функція відтворення здатності до праці та підвищення її результативності.

Що стосується "технології" побудови єдиних тарифних сіток, їх різновидів, то для зарубіжної практики характерна значна їх строкатість. Кожна галузь, як правило, розробляє свої тарифні сітки, які в свою чергу модифікуються на рівні фірм.

В Італії у різних галузях число розрядів у тарифній сітці коливається від шести (у взуттєвій промисловості, будівництві) до одинадцяти (в хімічній і поліграфічній галузях, банківській сфері, зв'язку). На рівні підприємства додатково вводяться проміжні розряди, особливо у верхній частині сітки. Так, на фірмі "Оліветті" використовується 20-розрядна тарифна сітка, яка розроблена в межах 9-розрядної галузевої сітки.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про переважне застосування єдиних тарифних сіток для робітників, спеціалістів і службовців.

Список використаних джерел

1. Закордонний досвід застосування оплати праці найманих працівників, Херсонський економічно-правовий інститут, кафедра "Фінанси"[електронний ресурс] / Кваснікова Г. С. www.rusnauka.com/8_NMIW_2008/Economics.html.

2. Економіка підприємства: підручник / за заг. ред. С. Ф. Покропивного. - вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2005.- 528.

3. Міжнародний досвід розрахунку прожиткового мінімуму / Ст. викл. Л.І. Новосельська, канд. - Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - Вип. 19.

4. Проблеми та шляхи ефективності праці [електронний ресурс] / Івкова Л. В., Доборіна Г. Є.-Режим доступу до ресурсу.: www.rusnauka.com.

5. http://www.newwoman.ru - електронный ресурс: Италия: Работа. Кредиты

Размещено на Allbest.ru