Формування технології захисту комерційної таємниці на підприємствах України

Размещено на http://www.allbest.ru

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В Лазаряна

Кафедра «Фінанси та економічна безпека»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Стратегічне та інноваційне забезпечення розвитку системи безпеки підприємства»

на тему «Формування технології захисту комерційної таємниці на підприємствах України»

м. Дніпропетровськ - 2014 рік

РЕФЕРАТ

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Обсяг основного тексту - 88 сторінок у тому числі 3 таблиці, 3 рисунки. Крім того вступ на 3 сторінках, висновки на 4 сторінках, список використаних джерел, який включає 51 найменування та додаток на 15 сторінках.

Об'єктом дослідження є процес формування технології захисту комерційної таємниці.

Предмет дослідження - технології захисту комерційної таємниці на Придніпровській залізниці.

Мета курсової роботи - аналіз характерних методичних підходів та практичних рекомендацій щодо удосконалення технології захисту комерційної таємниці на підприємстві.

Методи дослідження: системний аналіз літературної та періодичних видань, знайомство зі спеціалізованими публікаціями з ресурсів Інтернет, аналіз захисту комерційної таємниці на придніпровській залізниці згідно реальної документації.

В роботі досліджено, систему організації захисту комерційної таємниці ДП «Придніпровська залізниця» та рекомендовано керівникам приділяти більше уваги щодо ставлення співробітників до своїх службових обов'язків.

Розробка ефективних способів захисту комерційної інформації на підприємстві дозволить уникнути таких проблем як витік конфіденційної інформації і відповідно виключити фінансові втрати підприємства.

Ключові слова, використанні в курсовій роботі: КОМЕРЦІЙНА ТАЄМНИЦЯ, ПОЛОЖЕННЯ ПРО КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ, ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ПРО НЕРОЗГОЛОШЕННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ, ПЕРЕЛІК ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА ЗАСОБІВ ЇЇ ЗАХИСТУ

1.1 Теоретична сутність комерційної таємниці як складової системи економічної безпеки

1.2 Теоретичні засади організаційно - правових технологій захисту права на комерційну таємницю суб'єкта господарювання

1.3 Міжнародний досвід виконання технологій в системі захисту комерційної таємниці

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ ВСП ДП «ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»

2.1 Загальна характеристика ВСП ДП «Придніпровська залізниця» і його діяльності

2.2 Аналіз стану забезпечення економічної безпеки на підприємстві ВСП ДП «Придніпровська залізниця

2.3 Оцінка технологій захисту комерційної таємниці на підприємстві ВСП

ДП «Придніпровська залізниця

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ЗАХИСТУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЕМНИЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Вдосконалення технологій допуску працівників до комерційної таємниці

3.2 Основні напрямки вдосконалення системи перевірок працівників під час допуску до комерційної таємниці

3.3 Шляхи формування інноваційної системи забезпечення захисту комерційної таємниці на підприємстві

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

захист комерційна таємниця інноваційна

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, в процесі підприємницької діяльності, при створені нових технологій, в результаті інтелектуальної праці виникають насичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об'єкти що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення результати маркетингових досліджень тощо,націлені на досягнення підприємницького успіху.

Інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства, предметом та продуктом його діяльності, а процес створення, накопичення, збереження, передачі та обробки, в свою чергу, стимулював процес в галузі знарядь її виробництва, що включає електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікації та системи зв'язку. У зв'язку з новими інформаційними досягненнями, державні кордони практично стають прозорими для обігу інформації. При цьому чим більше зазначена галузь залучається в комерційний обіг, тим більше виникає потреба в захисті інтересів власників ділового секрету (комерційної таємниці).

В Україні інститут комерційної таємниці поки що знаходиться на стадії становлення і для вітчизняного законодавства його розробка актуальна як ніколи. Відсутність достатнього правового регулювання негативно дається взнаки на динаміці розвитку приватного сектору економіки, наприклад, надходження інвестиції.

Дана тема розглядається у багатьох публікаціях. С.Климчук у статті «Проведення порівняльного аналізу законодавств у сфері інформації з обмеженим доступом України та країн-членів НАТО» стверджує що в Україні поняття «діловий секрет» та «комерційна таємниця» є ідентичними, що знайшло своє закріплення у законі України «Про підприємства в Україні», Господарському кодексі України та Цивільному кодексі України [1, 6, 9]. Перелік інформації підприємства, що може бути визнана таємною та перелік захисту такої інформації наводиться у статті Т.Крисенко « Комерційна таємниця підприємства ( Що треба знати секретарю)» [18]. Постановою Кабінету міністрів України від 9 серпня 1994 року № 611 визначено перелік відомостей, що не можуть бути комерційною таємницею [4]. На сьогоднішній день ще немає чіткого визначення поняття «ноу-хау» але Г.П.Терентьэва, Ю.М.Кузнецов, Г.В.Черевко, О Литвин у своїх працях [19, 20, 44, 47] розглядають ноу-хау як різновид комерційної таємниці і наводять деякі з існуючих визначень цього терміну. Ще одну думку щодо ноу-хау висловлює Г.В.Черевко у навчальному посібнику «Інтелектуальна власність», розглядаючи ноу-хау і комерційну таємницю як поняття що перетинаються. А.Стрельніков у статті «Комерційна таємниця на підприємстві» [43] багато уваги приділяє розгляду діяльності спеціальної комісії яка визначає інформацію що може бути віднесена до комерційної таємниці чи ні. Вимоги до Положення про комерційну таємницю, інших документів, що забезпечують охорону таємної інформації на підприємстві та її характеристика розглядається у статтях О.Крижанівського та А Марущака. А.Локшин у статті «Комерційна таємниця» наводить перелік державних органів, що мають доступ до комерційної таємниці та перелік нормативних актів на підставі яких надається доступ . На Законодавчому рівні правова охорона комерційної таємниці здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [3,5,9]. У статті М. Галянтича [13] розглядається адміністративний захист комерційної таємниці, а у статті О. Радутного [37] - кримінальний захист. За незаконне збирання, використання, розголошення та зберігання комерційної таємниці Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним кодексом України передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність [3].

Мета дослідження - аналіз характерних методичних підходів та практичних рекомендацій щодо удосконалення технології захисту комерційної таємниці на підприємстві.

Завдання курсової роботи- розкрити сутність та визначити основні способи захисту комерційної таємниці.

Об'єкт і предмет дослідження - Придніпровська залізниця та технології захисту комерційної таємниці.

Методи дослідження: системний аналіз літературної та періодичних видань,

знайомство зі спеціалізованими публікаціями з ресурсів Інтернет, аналіз захисту комерційної таємниці на придніпровській залізниці згідно реальної документації.

Структура курсової роботи складається з наступних задач::

- аналіз стану забезпечення економічної безпеки на підприємстві;

- оцінка технологій захисту комерційної таємниці на підприємстві;

- знаходження шляхів формування інноваційної системи збереження захисту - комерційної таємниці на підприємстві.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА ЗАСОБІВ ЇЇ ЗАХИСТУ

1.1 Теоретична сутність комерційної таємниці як складової системи економічної безпеки

Уперше в Україні термін «Комерційна таємниця» був введений Законом України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року № 887-ХІІ (втратив чинність 1 січня 2004 року). Під комерційною таємницею підприємства, установи, організації малися на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не були державною таємницею, розголошення (передавання, витік) яких могло завдати шкоди інтересам підприємства [6].

Відповідно до частини першої статті 36 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436 ІV зі змінами та доповненнями комерційною таємницею можуть бути визнані відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання [1]. 31 січня 2004 року набув чинності Цивільний кодекс України № 435- ІV, у статті 505 якого міститься таке визначення комерційної таємниці [9]: комерційна таємниця це - інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючих обставин заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Керуючись наведеними нормами законодавства, можна зробити висновок: комерційна таємниця - це самостійно визначений підприємством склад і обсяг відомостей та інформації, що не є державною таємницею [18]. Класифікацію видів комерційної таємниці наведено на рисунку 1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.1. Класифікація видів комерційної таємниці

Згідно із частиною 2 статті 505 Цивільного кодексу України комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

До даних, що становлять комерційну таємницю належать секретні відомості (інформація) науково-технологічного та комерційного характеру, пов'язані з [18]:

виробництвом і технологією (ідеї, винаходи, відкриття, створені підприємством бази даних, комп'ютерні програми, ноу-хау, технічні проекти, описи технологічних іспитів, промислові зв'язки);

фінансовою діяльністю (нові методи організації праці та виробництва, укладені та заплановані контракти, інформація про конфіденційні переговори);

господарською діяльністю (огляди ринку, маркетингові дослідження плани розвитку підприємства).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 року №611 не можуть бути комерційною таємницею [4]:

установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами. До цих документів належать статут, установчий договір, ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності, сертифікати на право здійснення деяких видів операцій, патенти тощо;

інформація за всіма встановленими формами державної звітності. До даних державної звітності належать дані податкової, фінансової

(бухгалтерської), статистичної та інших видів звітів, встановлених законом;

документи про платіжеспроможність;

дані необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів. До цих даних належать документи щодо ведення податкового обліку на підприємстві і виконання господарських операцій. Тобто документи на, підставі яких встановлюється об'єкт , база і ставки нарахування податків (книги обліку продажу і придбання, податкові накладні, первині розрахункові та облікові документи, документи про рух коштів тощо);

відомості про численність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих

місць (колективний договір, штатний розклад, табелі обліку робочого часу тощо);

інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

відомості про участь посадових осіб підприємств в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

відомість, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню: інформація про випуск акцій підприємством, що пропонується для відкритого продажу, яка згідно зі статтею 23 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201-ХІІ підлягає обов'язковому опублікуванню.

Комерційна таємниця не включена до переліку об'єктів промислової власності, наведеного в статті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (чинна в Україні з 25 грудня 1991 року).

У статті 39 Угоди «Про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності» (NRIPS) від 15 квітня 1994 року комерційна таємниця визнається об'єктом права у випадках захисту проти недобросовісної конкуренції, яка передбачена статтею 10 Паризької конвенції. Зазначена норма діє на території держав, що вступили до СОТ та ратифікували Угоду. Україна сьогодні не є членом СОТ.

У національному законодавстві комерційна таємниця включена до переліку об'єктів інтелектуальної власності (стаття 420 Цивільного кодексу України).

Для безпосереднього визначення переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, на підприємстві створюється спеціальна комісія, яка займається групуванням і уточненням інформації для цього переліку.

Чисельність такої комісії не повинна перевищувати чотирьох-п'яти осіб. Створюється вона з найбільш кваліфікованих і компетентних фахівців основних підрозділів і представників служби безпеки підприємства, ознайомлених як з діяльністю підприємства в цілому, так і з роботою окремих підрозділів. До її складу бажано включити:

фахівця, який володіє фінансовими питаннями, кон'юнктурою ринку та інформацією щодо діяльності конкуруючих фірм (як правило, це фінансовий менеджер);

фахівця, який досконало знає систему організації роботи підприємства, її особливості;

фахівця з питань зв'язків з іншими підприємствами, а також з укладення контрактів і договорів;

фахівця, який володіє всіма відомостями про продукцію, що випускається, її технологічний цикл і виробництво, про проходження усіх видів інформації (усної, документальної, у вигляді зразків, вузлів, блоків, готової продукції).

Якщо підприємство є досить великим або виготовлена продукція має різнорідний характер, можна створити кілька таких груп: одну -- головну, з метою координації та узагальнення результатів роботи, інші -- залежно від необхідності по кожній окремій ділянці.

З іншого боку, не виключено, що підприємство може складатися лише з кількох осіб, особливо на початкових етапах розвитку. Тоді, справді, таку мету здатен вирішити один керівник за умови, що він буде володіти всією необхідною інформацією. Однак, щоб уникнути суб'єктивних помилок, краще розглядати ці питання щонайменше удвох.

Як уже було сказано, у групі повинні бути провідні фахівці, які володіють повним обсягом даних, що можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Однак це не означає, що варто обов'язково ознайомлювати всіх залучених експертів з конкретною інформацією, яка може становити комерційну таємницю, якщо раніше вони її не знали. У більшості випадків досить, якщо хоча б один з них детально обізнаний з окремим питанням, що розглядається, а інші мали про нього загальне уявлення. Такий підхід зробить роботу групи більш раціональною і виключить уже на першому етапі можливі передумови до необгрунтованого поширення комерційної таємниці.

Отже, перед групою експертів необхідно поставити комплекс питань у такій послідовності:

а) виділити всі види діяльності підприємства, що приносять прибуток на даний момент;

б) на основі наявних даних про ринок збуту оцінити, чи перевищує рівень прибутку для даного виду діяльності аналогічні показники на інших підприємствах;
в) визначити ймовірну перспективу рентабельності цієї діяльності.

Якщо з економічної точки зору зазначений вид діяльності відповідає цілям підприємства і на даний момент, і в перспективі, а прибуток є вищим, аніж у конкуруючих фірм, то експерти повинні визначити, що саме в даному виді діяльності дозволяє отримувати прибуток. Відповідь на це питання і буде комерційною таємницею підприємства.

Так, для відомостей наукового характеру -- це, як правило:

ідеї, винаходи, відкриття;

окремі формули;

нові технічні проекти;

нові методи організації праці та виробництва;

програмне забезпечення;

результати наукових досліджень.

Для відомостей технологічного характеру:

конструкторська документація, креслення, схеми, записи;

описи технологічних іспитів;

«ноу-хау»;

точні знання конструкційних характеристик виробів та оптимальних параметрів розроблювальних технологічних процесів (розміри, обсяги, конфігурація, процентний зміст компонентів, температура, тиск, час тощо);

відомості про матеріали, з яких виготовлені окремі деталі, умови експериментів, обладнання та устаткування, на якому вони проводилися і т. д.;

окремі нові або унікальні вимірювальні комплекси, прилади, верстати й устаткування, що використовуються на підприємстві.

Для відомостей ділового характеру:

відомості про укладені або заплановані контракти;

дані про постачальників та клієнтів;

огляди ринку, маркетингові дослідження;

інформація про конфіденційні переговори;

калькуляція витрат виробництва підприємства, структури цін, рівень прибутку;

плани розвитку підприємства та його інвестицій.

Якщо у виділенні вузлових відомостей виникають проблеми, то можна розглянути вид діяльності по окремих технологічних етапах, по логічному алгоритму дій, по тимчасових відрізках. У будь-якому випадку корисними будуть аналогічні приклади організації захисту секретів західними фірмами.

Варто врахувати й інші фактори. Наприклад, підприємство може застосовувати загальновідомі методи організації виробництва, технологічні прийоми, устаткування тощо і при цьому досягати високого прибутку. Незважаючи на доступність таких даних, сам факт їх застосування може бути комерційною таємницею.

1.2 Теоретичні засади організаційно - правових технологій захисту права на комерційну таємницю суб'єкта господарювання

Захист інформації, що становить комерційну таємницю, від несанкціонованого використання, зміни або знищення набуває сьогодні

першочергового значення. Забезпечення конфіденційності інформації - це спосіб запобігання несанкціонованого використання цінних відомостей та уникнення порушення прав і інтересів їхніх законних власників.

Вперше захист комерційної таємниці був передбачений у Законі СРСР «Про підприємства в СРСР» (№ 1529-I від 4 червня 1990 р.), де визначався термін «комерційна таємниця підприємства» та загальні риси її правового режиму. Під комерційною таємницею підприємства розумілись «пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства відомості, що не є державною таємницею».

Якщо вести мову про охорону інформації, яка використовується під час здійснення підприємницької діяльності, можна зазначити, що умовно виділяють два види охорони останньої, тобто два види так званої інформаційної безпеки: активну і пасивну. Пасивна охорона характеризується тим, що власник інформації надає їй режиму відкритості, доступності для всіх зацікавлених осіб, але для таких осіб встановлене обмеження щодо використання отриманої інформації у комерційних цілях. Саме власникові належить виключне право дозволяти використання такого роду інформації зацікавленим особам. Така охорона інформації передбачена патентним та авторським правом. Прикладом інформаційних об'єктів, на які поширюється пасивна охорона, є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки тощо. Що ж стосується охорони саме комерційної таємниці як об'єкта права інтелектуальної власності, то має місце застосування активної охорони інформації від несанкціонованого використання, яка пов'язана з тим, що власник встановлює певний режим доступу, наприклад, обмежує доступ до інформації достатньо вузьким колом фахівців з числа персоналу, організовує режимні зони на підприємстві, використовує носії інформації, що унеможливлюють несанкціоноване копіювання тощо.

Правовий захист інформації, що становить комерційну таємницю, здійснюється через закріплення у нормативних і установчих документах прав і обов'язків відповідних суб'єктів щодо порядку захисту відомостей з обмеженим доступом.

Загальноприйнятим є той факт, що захист порушених суб'єктивних прав на комерційну таємницю може здійснюватися у юрисдикційній і неюрисдикційній формах захисту. Юрисдикційна форма захисту є діяльністю уповноважених державних органів щодо захисту порушених прав або оспорюваних суб'єктивних прав. Суть цієї форми виражається в тому, що суб'єкт господарювання, чиє право на комерційну таємницю порушене, звертається за захистом до державних або інших компетентних органів.

Найбільшу увагу дослідженню форм захисту комерційної таємниці приділяє О. П. Сергєєв, який зазначає, що захист права на комерційну таємницю здійснюється майже в одній, а саме в юрисдикційній формі, суть якої полягає у звертанні за допомогою до компетентних державних органів. Самозахист порушених прав, за умови, що вона не перетворюється в самоправність, у розглянутій сфері зводиться до можливості самостійної нейтралізації і виведення з ладу технічних засобів, незаконно впроваджених третіми особами з метою одержання інформації, а також вживання оперативних заходів щодо дезінформації осіб, що незаконно одержали засекречені відомості, з метою запобігання можливого збитку від їхнього розголошення. У порядку самозахисту можуть, мабуть, застосовуватися і деякі санкції стосовно контрагентів у господарських договорах і найманих робітників, що порушують зобов'язання про нерозголошення конфіденційних відомостей. На думку вченого, основною формою захисту права на комерційну таємницю є юрисдикційна процедура, яка, у свою чергу, поділяється на судовий і адміністративний порядки. Загальновизнаного застосування набуває судовий порядок захисту, що припускає звернення з позовом про захист порушених прав до суду. Оскільки питання про комерційну таємницю безпосередньо пов'язане з підприємницькою діяльністю, ці позови переважно належать до підвідомств господарських судів. У тих випадках, коли як відповідач виступає працівник, який розголосив комерційну таємницю всупереч трудовому договору (контракту), справа розглядається в суді загальної юрисдикції [40, 629].

Відповідно до ч. 2 ст. 155 ГК України на об'єкти права інтелектуальної власності (зокрема і на комерційну таємницю) розповсюджуються загальні умови захисту прав інтелектуальної власності, визначені в ЦК України. Стаття 432 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 ЦК України. Проте ст. 432 ГК України закріплює специфічні, прийнятні лише щодо об'єктів права інтелектуальної власності способи захисту, що реалізуються в судовому порядку, такі як застосування невідкладних заходів з попередження порушення права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; припинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт або експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, використаних переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Аналізуючи положення ст. 20 ГК України, де визначені засоби захисту прав суб'єктів господарювання, можна дійти висновку, що основними способами захисту права на комерційну таємницю є: визнання права на комерційну таємницю; відновлення становища, що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання недійсним повністю або частково акта державного або іншого органу, що суперечить законодавству і порушує право суб'єкта господарювання на комерційну таємницю; відшкодування збитків, завданих порушенням права суб'єкта господарювання на комерційну таємницю.

Розглянемо способи захисту, передбачені чинним законодавством у сфері комерційної таємниці.

Стосовно такого способу захисту, як визнання права на комерційну таємницю варто зазначити, що позов про визнання права на комерційну таємницю може бути використаний суб'єктом господарювання, коли має місце спір про порушення такого права, коли третя особа вимагає від суб'єкта господарювання без встановлених законом підстав розкрити інформацію, що становить комерційну таємницю.

Такий спосіб захисту, як відновлення положення, що існувало до порушення, має сенс, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, може бути ефективне лише у тому випадку, коли відомості, які становлять комерційну таємницю, були отримані третьою особою незаконним способом, але вона або не мала ще можливості з ними ознайомитися, або у разі, коли відомості були придбані незаконним способом з метою їх подальшої передачі й передача таких відомостей особі, зацікавленій у їх отриманні, ще не відбулася. Повинна мати місце можливість ліквідації наслідків порушення, наприклад, на особу, яка заволоділа інформацією за допомогою незаконних способів, може бути покладений обов'язок з повернення незаконно отриманої документації або знищення матеріальних носіїв інформації, на неї може бути накладена заборона на використання придбаної незаконним способом інформації, що становила комерційну таємницю, для особистих цілей.

Аналізуючи зарубіжну практику, науковці зазначають, що Закон про комерційну таємницю від 9 серпня 1979 р. США закріплює за законним володарем комерційної таємниці право на використання так званих судових заборон. Судові заборони обмежують подальше використання і розкриття комерційної таємниці, незаконно отриманої суб'єктом господарювання. Основний принцип застосування судової заборони такий: заборона триває так довго, як це необхідно для того, щоб ліквідовувати комерційну перевагу, отриману конкурентом шляхом незаконного привласнення комерційної таємниці. Якщо суб'єкт господарювання, що незаконно заволодів інформацією, яка є комерційною таємницею, не отримав ніякої вигоди від її використання, а подальше розкриття і використання комерційної таємниці не завдасть збитку колишньому власникові комерційної таємниці, заборонні обмеження щодо розкриття і використання не будуть введені. [33, 38].

Володар комерційної таємниці може також зажадати визнання недійсним акта державного органу або органу, якому наказано розкрити

відомості, складові комерційної таємниці, якщо дії цього органу виходять за межі компетенції, наданої йому згідно із законом, або іншим чином не відповідають закону.

Органи державної влади, правоохоронні органи для реалізації покладених на них завдань мають право отримувати інформацію від суб'єктів господарювання. Проте проблематичним є питання надання інформації, що становить комерційну таємницю.

На додаток до викладених вище способів захисту права на комерційну таємницю, у разі, коли особа отримала відомості, що становлять комерційну таємницю за договором, що передбачає обов'язок з виплати винагороди володарю права на комерційну таємницю, і не провела своєчасно такої виплати, суд має право за позовом сторони, що потерпіла, винести ухвалу про присудження до виконання цього обов'язку.

В межах судової форми захисту можливе застосування таких видів санкцій, як відшкодування збитків, що передбачено ч. 3 ст. 162 ГК України, та штрафні санкції.

Г. О. Сляднєва, керуючись нормами чинного законодавства, наголошує на можливості застосування таких способів захисту, як-то: вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, що використалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; публікація в засобах масової інформації відомостей

про порушення права інтелектуальної власності і зміст судового рішення про таке порушення (при цьому в публікації не повинна розкриватися суть комерційної таємниці); застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності [42,].

Одним із законодавчо закріплених способів захисту об'єктів прав інтелектуальної власності називають компенсацію. В науковій літературі, зокрема О. А. Підопригорою, підтримана доцільність застосування компенсації до комерційної таємниці. Автор зазначив, що компенсація повинна виплачуватися, крім компенсації збитків і прибутку, як міра покарання за порушення прав, і, можливо, в інших розмірах [33].

Питання про можливість застосування компенсації щодо комерційної таємниці не викликає сумніву, оскільки цей спосіб захисту закріплений у Розділі 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» ЦК України, тобто він застосовний до всіх об'єктів права інтелектуальної власності. Стаття 45(1) Угоди TRIPS також передбачає можливість застосування судом компенсації: суд може зобов'язати порушника виплатити правовласникові адекватну компенсацію за понесений ним у зв'язку з порушенням його права інтелектуальної власності збиток, заподіяний йому цим порушником, який свідомо знав або повинен був знати, що здійснює правопорушення. Щодо застосування компенсації як способу захисту комерційної таємниці зупинимося на думці, що компенсація за своїм характером є мірою відповідальності, проте вона не повинна застосовуватися як додаткове обтяження разом з відшкодуванням збитків. Компенсація не повинна замінювати відшкодування збитків, а повинна застосовуватися виключно в особливих випадках, коли у суду немає сумніву в наявності у потерпілого збитків, проте визначити їх точний розмір важко. Що стосується розміру компенсації, то встановлення чітких грошових рамок є недоцільним.

В умовах сьогодення особливої значимості набуває захист комерційної таємниці у відносинах економічної конкуренції. Це зумовлено тим, що

комерційна таємниця насамперед служить конкурентоздатності суб'єкта господарювання. Тому перш за все слід захищати комерційну таємницю від конкурентів ? учасників економічної конкуренції. Безумовно, інформація, що містить комерційну таємницю, становить великий інтерес для конкурентів, тому що, скориставшись нею, конкуренти реально набувають можливості

позбавити свого суперника по ринку переваг, яких така інформація йому надавала.

З огляду на те, що захист комерційної таємниці у відносинах економічної конкуренції є найбільш значимим, розглянемо можливості охорони комерційної таємниці в таких умовах.

Як у науковій літературі, так і в нормах чинного законодавства неправомірне заволодіння або використання комерційної таємниці конкурента оцінюється як недобросовісна конкуренція. Г. Ф. Шершеневич зазначав, що проявом недобросовісної конкуренції визнається збирання чужих комерційних таємниць, чи підкуп службовців, чи направлення підставних робітників [48].

Ю. Капіца, досліджуючи проблеми захисту комерційної таємниці в європейських країнах, звертає увагу, що ч. 2 ст. 39 Угоди TRIPS передбачає: «Фізичним і юридичним особам повинна бути надана можливість перешкоджати тому, щоб інформація, що законно знаходиться під їх контролем, без їхньої згоди була розкрита, зібрана або використана іншими особами способом, що суперечить чесній комерційній практиці...». Під словосполученням «спосіб, що суперечить чесній комерційній практиці» для цілей TRIPS у міжнародній практиці мається на увазі, «...як мінімум, практика розірвання договору, підрив довіри, включаючи придбання закритої інформації третіми особами, яким було відомо або не було відомо в результаті грубої недбалості, що придбання такої інформації має на увазі таку практику» [15].

Зарубіжне законодавство до недозволеної конкуренції відносить дії, що переслідують мету нечесного отримання вигод різними комерційними або некомерційними засобами, наприклад, передачу третій особі конфіденційно

отриманої інформації («ноу-хау»), зманювання і підкуп персоналу конкурента для одержання від нього секретної інформації.

Охорона комерційної власності від недозволеного використання і розкриття здійснюється за допомогою різних правових заходів. Деякі країни

включають спеціальні положення або до законів про недобросовісну конкуренцію, або до інших законодавчих актів. Ряд країн забезпечують охорону таємниці в межах загального права цивільної відповідальності. У деяких інших країнах положення кримінального, адміністративного, комерційного або цивільного права забороняють несанкціоноване використання або розголошення комерційної таємниці. Проте при наближеному розгляді положення кримінального права не мають великого практичного значення, оскільки вони, як правило, вимагають доказу поінформованості про конфіденційний характер інформації і наявності зловмисних або неправдивих дій.

Нерідко виникає ситуація, коли можливе застосування різних поєднань зазначених вище засобів. Порушення комерційної таємниці може бути водночас і актом недобросовісної конкуренції, і цивільним правопорушенням, і кримінальним злочином. Навпаки в тих випадках, коли не конкуренти здійснюють тиск або вплив на тих чи інших осіб, які володіють таємницею, з метою одержання конфіденційної інформації, застосовуються лише норми цивільної відповідальності.

Частиною 2 ст. 36 ГК України, ст. 16 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачені такі склади порушень: [5]

неправомірне збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, яке являє собою добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання;

розголошення комерційної таємниці, тобто ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання;

схиляння до розголошення комерційної таємниці, а саме спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання;

неправомірне використання комерційної таємниці, яким слід вважати впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

З іншого боку необхідно наголосити, що використання комерційної таємниці іншого суб'єкта господарювання є неправомірним лише у тому випадку, коли відомості, що її становлять, були зібрані неправомірно, без згоди на те власника комерційної таємниці. Під незаконним збиранням слід розуміти пошук і добування протиправним або злочинним способом відомостей, що становлять комерційну таємницю. Це може бути, наприклад, викрадення будь-яким способом відповідних документів або предметів, ознайомлення з ними, їх купівля або придбання шляхом застосування насильства, заподіяння шкоди чи погроз, виготовлення копій документів, аналіз відкритих джерел (рекламних матеріалів, доповідей на конференціях, симпозіумах, виставках тощо), прослуховування телефонних розмов, перлюстрація поштової кореспонденції, візуальне спостереження та підслуховування усних розмов (у тому числі за допомогою застосування спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації), фотографування, кіно- або відеозйомка, проникнення до комп'ютерних систем, опитування певних осіб, видача себе за потенційного клієнта, партнера або інвестора і проведення переговорів, підкуп працівників підприємств-конкурентів.

Серед порушень у сфері конкуренції найбільшого поширення набуло неправомірне використання комерційної таємниці, що, зокрема, призводить до формування неврахованих фінансових потоків, шляхом отримання прибутків через неправомірне використання таємниці конкурентів та розголошення комерційної таємниці. Канали можливого витоку інформації наведено на рисунку 1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.2. Канали можливого витоку інформації

Отже, стосовно захисту комерційної таємниці в умовах економічної конкуренції варто нагадати, що заборона розголошення, придбання або використання комерційної таємниці без згоди законного її володаря поширюється на всіх інших осіб. Особами, які можуть знати про комерційну таємницю, є, як правило, особи, що мають певні відносини з її законним володарем, такі як працівники або колишні працівники, члени ради директорів, а також незалежні підрядники, експерти, юристи, клієнти або будь-які постачальники товарів або послуг суб'єкту господарювання, а також інші особи. Якщо комерційна таємниця стає відомою невизначеному колу осіб без згоди її законого володаря, останній ризикує втратити економічну вигоду від цієї інформації, як у плані її ліцензійної, так і конкурентної вартості.

На відміну від попередньої, неюрисдикційна форма захисту комерційної таємниці охоплює собою дії суб'єкта господарювання щодо захисту його права на комерційну таємницю, які здійснюються ним самостійно, без звернення по допомогу до державних або інших компетентних органів. У ЦК України, право на використання цієї форми, закріплене в ст. 19. Особа має право на самозахист свого права і права іншої особи від порушень і протиправних посягань. ЦК України встановлені певні обмеження під час використання цього права. Засоби протидії повинні бути не заборонені законом і мають відповідати етичним засадам суспільства. Способи захисту повинні відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, заподіяним цим порушенням. По суті це право зводиться до виведення з ладу технічних засобів, незаконно введених третіми особами з метою отримання інформації, дезінформації осіб, що незаконно отримали засекречені відомості, з метою нейтралізації події, а також до застосування оперативно-господарських санкцій, якщо інформація, яка складає комерційну таємницю, відповідно до умов договору, передається по частинах, і одна зі сторін порушила умови договору.

До так званих неюрисдикційних заходів захисту комерційної таємниці ми відносимо організаційно-правові та технічні заходи. Останні, в свою чергу, включають закріплення за відповідними даними режиму таємності, що, на наше переконання, повинно слугувати першим кроком до захисту комерційної таємниці від будь-якого роду посягань та належне оформлення економічно важливих відомостей як комерційної таємниці.

Однією з найпоширеніших проблем, з якою стикається кожен суб'єкт господарювання, що бажає захистити комерційну таємницю від посягань з боку персоналу підприємства, є відсутність у чинному Кодексі законів про працю України положень, які б прямо регулювали обов'язок працівника не розголошувати комерційну таємницю підприємства. З огляду на зазначене доцільно виділити окремо такий спосіб захисту прав на комерційну таємницю, як закріплення права суб'єкта господарювання на комерційну таємницю на локальному рівні, оскільки суб'єкти господарювання самі регулюють відносини щодо визначення та охорони комерційної таємниці шляхом прийняття відповідних внутрішніх документів. На думку науковця, режим комерційної таємниці має бути визначений не в одному локальному акті, а у кількох актах суб'єкта господарювання (винятком можуть бути малі підприємства). Причому одні локальні акти суб'єкта господарювання є загальними, де положення про комерційну таємницю становлять лише один зі структурних елементів у їхньому змісті, наприклад, внесення положень про комерційну таємницю до установчих документів підприємства, а також до внутрішніх регламентуючих актів підприємства - колективний договір тощо, а інші - спеціальними, що регулюють виключно комерційну таємницю, як то: положення про нерозголошення комерційної таємниці тощо.

Н. Хавронюк зазначає, що на конкретному підприємстві порядок отримання, використання, зберігання і поширення комерційної таємниці може бути відображений у трудових договорах або у спеціальних письмових зобов'язаннях, у правилах внутрішнього трудового розпорядку, в переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства, в наказах про призначення осіб, відповідальних за режим комерційної таємниці, у положеннях (інструкціях) про службу безпеки підприємства, про режим доступу до інформації, що становить комерційну таємницю підприємства, про порядок реєстрації службових осіб організацій та органів, що проводять перевірку підприємства, про порядок надання державним та іншим органам за їх запитами відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства, тощо. На кожному конкретному підприємстві залежно від специфіки його діяльності, видів і обсягів виробництва продукції, кількості працівників та інших умов режим комерційної таємниці може бути менш чи більш жорстоким. [45].

Реалізуючи право на захист комерційної таємниці, суб'єкт господарювання, якому належить остання, повинен вжити певних заходів, спрямованих на збереження конфіденційності інформації, що становить комерційну таємницю. Способи захисту комерційної таємниці можна поділити на юридичні, організаційні та технічні.

До юридичних способів захисту належать усі спрямовані на забезпечення охорони комерційної таємниці акти законодавства та локальні акти підприємства, якими передбачені як права і обов'язки осіб, що ознайомлені з комерційною таємницею, так і відповідальність за її розголошення тощо. Як приклад актів законодавства - Кодекс України про адміністративні правопорушення, статті 212-2, 212-5 якого встановлюють адміністративну відповідальність за порушення законодавства про комерційну таємницю тощо.

Серед організаційних способів охорони комерційної таємниці необхідно виділити встановлення володарем певного режиму доступу, наприклад, обмеження доступу до інформації вузького кола працівників, організацію режимних зон на підприємстві, використання носіїв інформації, що роблять неможливим несанкціоноване копіювання, тощо.

До технічних способів захисту комерційної таємниці слід віднести застосування спеціальних технічних засобів охорони, серед яких: різноманітні технічні засоби виявлення каналів витоку інформації, скануючі приймачі, засоби оперативного виявлення радіовипромінювальних пристроїв, багатофункціональні та комбіновані пошукові прилади, пошукові автоматизовані програмно-апаратні комплекси, нелінійні локатори, апаратура для виявлення диктофонів, системи акустичного і віброакустичного зашумлення, пристрої швидкого знищення інформації, спеціальне програмне забезпечення для захисту конфіденційної інформації тощо.

Об'єктом дослідження під час написання курсової роботи стала організація безпеки на підприємстві ДП «Придніпровська залізиця», державної форми власності. Проведений аналіз системи правового захисту комерційної таємниці на досліджуваному підприємстві дозволяє зробити певні висновки щодо ефективності цієї системи. Досліджуване підприємство достатньо відповідально підійшло до розробки нормативних положень, які закріплюють право підприємства на комерційну таємницю та організацію роботи щодо її захисту. Позитивним проявом керівництва підприємства слід назвати впровадження окремого локального нормативного акта - «Положення про інформацію з обмеженим доступом» (конфіденційна інформація та комерційна таємниця). Крім того, важливого значення набуває наявність на підприємстві обов'язкової практики підписання працівником підприємства зобов'язання про непоширення інформації, що містить комерційну таємницю. Система правового захисту, впроваджена на підприємстві, спрямована на забезпечення ефективності безпеки підприємства в частині нерозповсюдження інформації, що становить комерційну таємницю. Правовий захист комерційної таємниці здійснюється шляхом закріплення на локальному рівні права на неї, визначення складу та обсягу; організації порядку допуску до цієї інформації; регулюваннязбереження комерційної таємниці в господарській діяльності та у відносинах з органами державного управління. Закріплення такого права здійснюється у

правилах внутрішнього трудового розпорядку, установчих документах підприємства, колективному договорі, переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, та деяких інших.

1.3 Міжнародний досвід виконання технологій в системі захисту комерційної таємниці

У процесі розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва з промислово розвинутими країнами питання, пов'язані з купівлею-продажем

технології, що включає передачу знань, науково-технічного, комерційного і управлінського досвіду (ноу-хау), набувають актуальності і вимагають комплексного врегулювання, передусім на національному рівні.

У ряді країн (наприклад США) діє спеціальне законодавство, що об'єднує правила поведінки зацікавлених осіб в галузі використання торгових або ділових секретів. У країнах прецедентного права (Великобританії, США) для вирішення суперечок сторін притягуються прецедентні судові й адміністративні рішення.

В країнах кодифікуючого права (ФРН) відношення регулюються правилами, включеними в закони, що відносяться до різних законодавчих галузей. У

країнах прецедентного права разом з традиційними для них формами регулювання відносин за допомогою прецедентних судових і адміністративних рішень, діють спеціальні закони [11].

В таблиці 1.1 Наведено перелік нормативних актів і прецедентних рішень, що використовуються для регулювання відносин з приводу вказаних об'єктів

В Японії питання захисту службових ділових секретів наймача від незаконного привласнення їх службовцями після закінчення терміну служби регулюються наступним чином: наймач може за допомогою договору зобов'язати свого службовця не розкривати інформацію, яку він придбав протягом терміну служби.

Типова угода про службові винаходи, підготовлена патентним відомством, містить такий пункт: “Винахідники і службовці відділу по винаходах повинні зберігати таємницю змісту винаходів і інших матеріалів, що відносяться до інтересу компанії, на необхідний період часу”.[11]

Таблиця 1.1

Нормативні акти і прецедентні рішеня, що використовуються для регулювання відносин

Країна	Джерела права
США	Уніфікований закон про ділові секрети. §§ 757-759 першого Зведення деліктного права 1939 р. Зведення законів США, ч. 35 § 284. Закон США про економічне шпигунство 1996 р.
ЯПОНІЯ	Цивільний кодекс. Цивільно-процесуальний кодекс. Кримінальний кодекс про припинення недобросовісної конкуренції. Комерційний кодекс. Патентний закон Японії.
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ	Основним джерелом є прецедентне право. Закон про обмеження торгової практики. Закон про арбітраж. Закон про порушення конфіденційності.
ШВЕЙЦАРІЯ	Федеральний Закон “Про недобросовісну конкуренцію”
ПОЛЬЩА	Закон про боротьбу з недобросовісною конкуренцією

Належна увага надається також захисту ділових секретів у процесі конфіденційних відносин. Відповідні норми законів накладають на певних осіб, згідно з займаним ними положенням або професією, обов'язок щодо збереження

конфіденційності. Так, у Цивільному кодексі передбачається обов'язок уважно відноситися до справ, у Комерційному кодексі передбачається обов'язок лояльності директора корпорацій, що також включає обов'язок збереження конфіденційності, а також визначаються обов'язки директора корпорації не конкурувати зі своїми корпораціями.

Кримінальний кодекс передбачає покарання для осіб окремих професій, які розкривають секрети клієнтів або споживачів: особа, яка є або була лікарем, фармацевтом, аптекарем, акушеркою, юристом, адвокатом або нотаріусом і яка без відповідної підстави розкрила секрет, що став їй відомий завдяки професійній

діяльності, підлягає покаранню у вигляді ув'язнення строком до шести місяців або штрафу до 20000 тис. єн. 

В Великобританії нині охорона «комерційної таємниці» і торгових секретів в рамках кримінального права не регулюється. В основному вона будується на базі прецедентного права. Це відноситься навіть до таких протиправних діянь, як крадіжка секретних документів, матеріалів і т. ін., не дивлячись на те, що теоретично ці діяння можуть підпадати під дію Закону про крадіжки 1968 р. Таке положення в корені відрізняється від законодавства країн континентального права (Франції, Італії та ін.), де кримінальними кодексами передбачені спеціальні статті, що містять санкції за неправомірне розкриття і використання промислових секретів. [11]

Згідно з англійським правом відносно «комерційної таємниці» і торгових секретів можливе застосування норм, під які підпадає таке злочинне діяння, як злочинна змова. Під ним мається на увазі угода двох або більше осіб про здійснення протиправного діяння або здійснення правомірного діяння злочинними засобами. Підбурювання до таких дій також вважається злочином.

В Польщі в «Законі про боротьбу з недобросовісною конкуренцією» 1993 р. передбачена охорона виробничих секретів підприємства. Відповідно до Закону під виробничим секретом розуміється необнародувана технічна, технологічна,

комерційна або організаційна інформація підприємства, відносно якої підприємець вжив заходів щодо охорони конфіденційності.

При цьому недобросовісною конкуренцією є передача, обнародування або використання інформації, що є виробничим секретом, або її отримання від не уповноваженої особи, якщо це загрожує істотним інтересам підприємства. Дана норма застосовується також до особи, що виконувала роботу на основі трудових або інших правовідносин, протягом трьох років з моменту її звільнення, якщо договір не передбачає іншого, або виробничий секрет відмінений. [11]

Разом з тим дана норма не застосовується до тих осіб, які отримали таку інформацію сумлінно, на відшкодувальній основі. Проте і в цьому випадку суд може зобов'язати одержувача інформації виплатити відповідну винагороду за її використання.

За здійснення недобросовісних конкурентних дій польський Закон передбачає адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність.