3

Полтавський Університет Споживчої

Кооперації України

Кафедра менеджменту

Допускається до захисту

Зав. Кафедрою менеджменту

Проф.________ І.А.Маркіна

“___”_____________ 200__р.

Бакалаврська випускова робота

на тему: ”Система організаційно-розпорядчих методів управління та їх вплив на зовнішньоекономічну діяльність підприємства “

(виконану на матеріалах СП “УДІМІС” м. Білгород-Дністровський)

за напрямком “Менеджмент”

зі спеціальності 7.0502.06 “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності ”

Полтава - 2003

ЗМІСТ

Стор.

Вступ 3

Розділ 1. Теоретичні аспекти організаційно-розпорядчих методів управління підприємством 7

1.1Сутність організаційно-ропорядчих методів та їх вплив на діяльність підприємства 7

1.2 Роль організаційно-розпорядчих методів у системі управління, їх

класифікація 10

1.3 Засоби правого впливу, та їх значення в процесі управління підприємством 23

Розділ 2. Аналіз спільного підприємства „УДІМІС” як об`єкту

управління 25

2.1 Аналіз спільного підприємства „УДІМІС” як системи управління 25

2.2 Аналіз господарсько-фінансової діяльності СП„УДІМІС” 39

2.3 Оцінка ефективності використання організаційно-розпорядчих методів управління СП „УДІМІС” та їх вплив на зовнішньоекономічну діяльність 52

Розділ 3. Шляхи вдосконалення організаційно-розпорядчих методів управління СП “УДІМІС” 60

3.1. Підвищення ефективності застосування організаційних методів управління СП “УДІМІС” 60

3.2. Шляхи вдосконалення організаційної структури управління зовнішньоекономічною діяльністю СП “УДІМІС” 64

3.3. Підвищення ефективності використання розпорядчих методів управління на СП “УДІМІС”, відповідно до правил видання розпорядчих документів 67

Висновки 75

Рекомендації 80

Перелік літератури 84

Додатки 90

ВСТУП

Світовий досвід суспільного розвитку виявив три основні типи управління: традиційне, адміністративно-командне, ринкове.

Сучасна економічна реформа в Україні, яка здійснюється у напрямі ринкових перетворень, докорінно змінює характер, принципи і процес управління. Успіхи чи невдачі ринкових перетворень в економіці України та вихід національних підприємств на міжнародний ринок багато в чому будуть залежати від людей, які здійснюватимуть ці перетворення та керуватимуть цим процесом.

Фундаментальні зміни в суспільстві зумовили і зміни в діяльності керівника (менеджера). В умовах адміністративно-командної системи робота менеджера базувалась на вмінні формувати та віддавати розпорядження і накази, роль керівника була зрозумілою і чітко визначеною. Ринкові умови значно ускладнюють і змінюють діяльність керівника. Кваліфікованим менеджером є той, який швидко реагує на зміни ситуації на ринку, здатний регулювати його.

Складні процеси становлення ринкових відносин в Україні мають свої особливості на рівні підприємства, становище якого у ринковій економіці докорінно змінюється. Будучи економічно самостійним і повністю відповідаючи за результати своєї діяльності, підприємство повинно сформувати таку систему менеджменту, яка забезпечила б йому високу ефективність роботи, конкурентноздатність і стійке становище на ринку.

Останнім часом в багатьох наукових публікаціях ведуться дискусії з приводу визначення поняття управління підприємством в ринкових умовах господарювання.

Якщо визначити поняття з методологічної точки зору, то це - система суб'єктів ринкового самоуправління та державного регулювання, що мають за основу використання економічних законів розвитку системи.

Для більш повної характеристики значення управління підприємством в умовах ринкового середовища необхідно розглянути практичні засоби впливу органів управління на об'єкти з метою одержання загальних соціально-господарських цілей. Мова йде про методи менеджменту, від яких залежить сила управлінського впливу суб'єкта управління на окремі сторони діяльності об'єкта управління.

Загально прийнято виділяти чотири види методів управління: економічні, організаційно-розпорядчі (або адміністративні), соціальні, психологічні.

В період переходу до ринкових відносин здійснюється проведення радикальної економічної реформи, активної соціальної політики, на всебічну демократизацію суспільства, все це пов'язано з підвищенням ролі людського фактору. Тому в ринковому середовищі мають значення організаційно-розпорядчі методи, що являють собою засоби впливу на об'єкти управління за допомогою влади, підлеглості та дисципліни. Це значення полягає в необхідності забезпечення чіткого розподілу обов'язків в апараті управління, дотримання правових норм та повноважень в господарській діяльності, здійснення координування трудових зусиль шляхом адміністративного впливу, контролю за роботою підприємств, колективів та окремих робітників, застосування заходів дисциплінарної відповідальності.

Перехід від адміністративно-командних до організаційно-економічних методів управління вимагає від керівників всіх рівнів не просто виконання своїх обов'язків та функцій як виду діяльності по керівництву людьми, а досягнення поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей. В зв'язку з цим, ефективне використання організаційно-розпорядчих методів управління підприємством є досить актуальним.

Основна мета управління підприємством - це створення умов для реалізації цілей підприємства, координація і злагодженість спільної діяльності робітників організації. Від ефективного використання організаційно-розпорядчих методів управління залежать досягнення кожного колективу підприємства і України.

Організаційно-розпорядчі методи управління використовуються для досягнення встановлених цілей в тих випадках, коли потрібно підчинити колектив та направити його на рішення конкретних задач управління. Ідеальною умовою їх ефективності являється високий рівень регламентації управління та трудової дисципліни, коли управлінський вплив без значних виправлень реалізується нижчими ланками управління. Організаційно-розпорядчі методи по суті є методами адміністративного впливу, оскільки правом на їх застосування наділяється адміністрація підприємств.

Характеризуючи вплив організаційно-розпорядчих методів управління на зовнішньоекономічну діяльність підприємства, слід зазначити, що з їх допомогою розвивається взаємовигідне співробітництво з іншими країнами, відбувається раціональне скорочення імпорту та збільшення експорту, тому дана тема бакалаврської роботи є актуальною.

Метою бакалаврської роботи є вивчення змісту та суті організаційно-розпорядчих методів управління , їх впливу на суб'єкт та об'єкт управління, їх впливу на зовнішньоекономічну діяльність підприємства на прикладі СП “УДІМІС”. Для досягнення мети бакалаврської роботи необхідно реалізувати наступні завдання:

- проаналізувати зміст, сутність, класифікацію організаційно-розпорядчих методів управління та їх вплив на суб'єкт та об'єкт управління в умовах ринкової економіки;

- розкрити сутність та значення організаційно-розпорядчих методів управління;

- провести аналіз СП “УДІМІС” як системи управління;

- проаналізувати господарсько-фінансову діяльність підприємства;

- розглянути яким чином впливають організаційно-розпорядчі методи управління на зовнішньоекономічну діяльність (ЗЕД) аналізованого підприємства;

- виявити недоліки застосування даних методів на СП “УДІМІС” та запропонувати шляхи щодо їх усунення та покращення діяльності даного підприємства.

Об'єкт дослідження - спільне українсько-болгарське підприємство “УДІМІС”.

Предметом дослідження даної роботи є використання системи організаційно-розпорядчих методів управління підприємством в ринкових умовах господарювання та їх вплив на діяльність СП “УДІМІС”.

Методичною та інформаційною базою даної бакалаврської роботи виступають наступні джерела: наукова література вітчизняних та зарубіжних авторів, періодичні видання економічного профілю, інструктивний матеріал тощо, також - статистичні та бухгалтерські звіти СП “УДІМІС”: баланс підприємства, фінансові звіти, звіти з праці, звіти про рух грошових коштів, документи, які регулюють діяльність даного підприємства: статут, організаційна структура, посадові інструкції.

Дана робота складається із вступу, розділу 1, який присвячений розгляду теоретичних аспектів організаційно-розпорядчих методів управління, розділу 2, де проведено аналіз СП “УДІМІС” як системи управління, розділу 3, в якому запропоновано шляхи вдосконалення застосування даних методів на аналізованому підприємстві, висновків, рекомендацій, списку літератури, робота також містить 12 додатків, 9 рисунків, 15 таблиць. Загальний обсяг роботи - 89 сторінок.

Розділ 1 Теоретичні аспекти організаційно-розпорядчих методів управління підприємством

1.1.Сутність організаційно-розпорядчих методів та їх вплив на діяльність підприємства

Виробничий і трудовий колективи підприємств будь-яких форм власності можуть ефективно функціонувати тільки в умовах чітко організованої системи управління їхньою діяльністю. У господарській практиці регулюючий вплив на керовані об'єкти здійснюється за допомогою спеціальних засобів, прийомів, а саме: доведення планових завдань, економічне стимулювання, матеріальна відповідальність, проведення нарад, оперативних зборів безпосередньо у виробничих підрозділах, видання наказів, організаційне регламентування і нормування. Усі ці способи і прийоми складають систему методів управління. За допомогою методів управління керуюча система встановлює правила дій і поведінки, обов'язкових для всіх керованих об'єктів, безпосередньо підлеглих цій системі, погоджує, поєднує, координує і регулює їхню діяльність у часі і просторі, забезпечує безперервний і ритмічний розвиток у визначеному напрямку, виходячи з поставлених задач і мети виробництва.

Ефективність функціонування структури підрозділів і підприємства в цілому як складної соціально-економічної системи значною мірою залежить від правильності визначення і застосування методів управління.

Приймаючи до уваги цілісність системи (підприємства, структурного підрозділу) і необхідність забезпечення органічної єдності складових її компонентів (технічної, економічної, організаційної й іншої підсистем), методи управління варто погоджувати з всією управлінською діяльністю.

Тому, перш за все, розглянемо сутність поняття “методи управління” взагалі.

Методи управління -- це способи впливу керуючих систем на керовані об'єкти з метою реалізації завдань управлінської діяльності[50]. Вони визначають (з урахуванням змін у розвитку систем) конкретні способи, прийоми досягнення мети управління і визначають вибір способів управлінської діяльності. Оскільки управління як цілеспрямований вид діяльності спирається на систему об'єктивних законів розвитку керуючих і керованих об'єктів, то методи управління є складовою частиною механізму їхнього свідомого використання.

Методи управління класифікуються за різними ознаками. Але найбільше значення має класифікація методів управління на основі об'єктивних закономірностей, властивому виробництву як об'єктові управління, на основі специфіки відносин, що складаються в процесі спільної праці. За цією ознакою виділяють методи, що називаються загальними: економічні; адміністративні (організаційно-розпорядницькі); соціально-психологічні; правового регулювання.

Серед сукупності цих методів управління нас цікавлять організаційно-розпорядчі або адміністративні методи управління. Тому перейдемо безпосередньо до розгляду цих способів управління.

Для виконання будь-яких робіт виробничого характеру кожен працівник має свої обов'язки, права, відповідальність, які формуються у процесі здійснення функції менеджменту «Організація». Реалізація організаційних відносин у системі відбувається застосуванням організаційно-розпорядчих методів управління, які ще називаються адміністративними. Однак поняття «організаційно-розпорядчі методи управління» більш широке, оскільки адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні нормативних актів (постанов, наказів, інструкцій органів влади і управління), а організаційно-розпорядчі методи охоплюють усю суть організаційної складової механізму управління. Таким чином, організаційно-розпорядчі методи управління - це система способів і прийомів організаційно-розпорядницького впливу на суб'єкти й об'єкти управління[70]. Вони використовуються для організації і координації діяльності останніх з метою виконання поставлених задач. Насамперед вони виражають прямий вплив на керований об'єкт, що визначає його найближчі задачі, порядок і терміни їхнього виконання, а також установлює ресурси й умови роботи на найближчий період.

Організаційно-розпорядчі методи тісно пов'язані з економічними методами управління, оскільки вони спрямовані на вирішення єдиних завдань з досягнення цілей господарської діяльності.

Застосування організаційно-розпорядчих методів управління передує економічним методам, оскільки для того, щоб використати останні, потрібно організаційно сформувати об'єкт управління та структуру управління. В процесі функціонування господарської системи економічні методи управління реалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на об'єкт (постанови, накази, розпорядження ). Тісний зв'язок цих двох груп методів синтезує ефективний вплив управляючої підсистеми на підсистему, якою управляють.

Організаційно-розпорядчі методи управління ґрунтуються на таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання.

Дані методи управління слід застосовувати з врахуванням вимог економічних законів.

Тільки у цьому випадку вони є науково обґрунтованими. Якщо орган управління в своїй діяльності не враховує або недостатньо враховує вимоги економічних законів, то організаційно-розпорядчі методи можуть перетворитися на адміністративні, бюрократичні, волюнтаристські, суб'єктивні методи впливу.

Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів управління є:

- прямий вплив на об'єкт управління;

- обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів;

- суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

Таким чином, в управлінні діяльністю підприємств методам організаційно-розпорядчого впливу належить важлива роль. Вони забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, додержання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності. Так, організаційно-розпорядчі методи забезпечують підтримку організованості в роботі та високої дисципліни праці, координацію трудових зусиль працівників шляхом прямого (адміністративного) спонукання їх до дій, а також контроль за роботою підприємств, організацій і окремих працівників.

1.2. Класифікація організаційно-розпорядчих методів та їх роль у системі управління

Організаційно-розпорядчі методи управління можна класифікувати за різними ознаками. Найбільш доцільними, на наш погляд, є класифікація за такими критеріями:

- роллю в процесі управління;

- джерелами впливу;

- спрямованістю.

Так за роллю в процесі управління, можна виділити дві групи організаційно-розпорядчих методів управління: організаційно-стабілізуючі та розпорядчі. Центральне місце серед них посідає перша група--організаційно-стабілізуючі методи впливу.

Основний зміст методів організаційно-стабілізуючого впливу полягає у встановленні складу елементів системи і стійких організаційних зв'язків між ними закріпленням певних обов'язків як за системою в цілому, так і за окремими її ланками.

Другою групою організаційно-розпорядчих ,методів управління є методи розпорядчого впливу, які відображають поточне використання встановлених організаційних зв'язків і їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основу розпорядчих методів покладено повноваження та обов'язки.

Обидві групи методів управління використовуються спільно, оскільки вони доповнюють одна одну. Разом з тим ці методи взаємозамінні, що, і визначає особливості вибраного в управлінні того чи іншого типу організації або основні аспекти організаційної діяльності в процесі управління.

Організаційно-розпорядчі методи управління можна класифікувати також за джерелами впливу. Тоді виділяють способи організаційного впливу першого, другого та наступних рівнів управління. Практика свідчить, що кожний рівень системи управління має свої особливості організаційного впливу і виділяє ті з них, які найбільш ефективні для цього рівня. На вищих рівнях системи управління переважають регламентаційні та нормативні способи організаційного впливу. На низовому щаблі управління па передній план виходять розпорядчі методи, покликані регулювати та підтримувати повсякденну виробничо-господарську діяльність. Диференціація способів організаційного впливу за рівнями системи управління закономірна, оскільки вона відображає обсяг повноважень, якими володіють керівники певного рангу, юридичне становище певного рівня управління, специфіку управління, його функціональний зміст на певному щаблі управління.

Обґрунтована диференціація організаційно-розпорядчих методів управління за рівнями системи управління відіграє важливу роль у теорії управління, сприяє найбільш повному врахуванню організаційних відносин у соціально-економічній системі. І навпаки, застосування організаційно-розпорядчих методів управління, що не відповідають положенню щабля управління в ієрархії управлінської структури, призводить до зривів, порушення ритму виробничо-господарських процесів. Яскравим прикладом цього може бути намагання сконцентрувати на вищих щаблях управління в роки панування адміністративно-командної системи розпорядницьку діяльність з поточного регулювання функціонування організацій і підприємств.

Організаційно-розпорядчі методи класифікують також за їх спрямованістю. Виділяють методи управління, спрямовані на суб'єкт і об'єкт управління. Специфіка тієї чи іншої підсистеми визначає специфіку організаційного впливу на кожну з них. Організація інтелектуальної праці (діяльності суб'єкта управління) має свої особливості. В цьому процесі основну роль відіграють регламентуючі акти, відповідно до яких діють працівники апарату управління, використовуючи права, повноваження та виконуючи певні обов'язки в загальній системі управління[70].

Трудова діяльність людей, які є об'єктом управлінського впливу, містить дещо менше інтелектуального елемента і потребує застосування розпорядчих актів у формі економічного, соціального та інших видів впливу.

Серед організаційно-розпорядчих методів управління найважливіше значення для них має класифікація, побудована на врахуванні специфіки засобів, важелів організаційного впливу[47]. Такими важелями є регламент, норма, інструкція, дисциплінарні вимоги, відповідальність, повноваження. Відповідно до цього можна виділити три групи організаційних методів управління, які базуються на цих важелях: організаційно-стабілізуючого, розпорядницького і дисциплінарного впливу (Рисунок1.1).



Рис. 1.1. Класифікація організаційно-розпорядчих методів управління

Розглянемо кожну групу методів. Центральне місце серед них займають способи організаційно-стабілізуючого впливу, основний зміст яких полягає у встановленні стійких організаційних зв'язків між елементами системи за допомогою закріплення за ними визначених обов'язків перед системою і перед окремими її ланками, тобто організаційний вплив направлений на постійну зміну підсистем, їх структур та порядок діяльності[41]. Так, на тривалий період за допомогою цих методів визначають структури управління, способи взаємодії елементів системи управління, функції, повноваження і форми відповідальності суб'єкта і об'єкта управління. .

Об'єктами організаційного впливу виступають як суб'єкт, так і об'єкт управління і частково зовнішнє середовище.

Організаційний вплив на суб'єкт управління полягає у зміні організації його функціонування, тобто функцій, структури, організації управлінської праці, визначенні чи зміні прав, обов'язків. Звичайно, впливаючи на суб'єкт управління, ми тим самим впливаємо і на об'єкт, оскільки ці дві підсистеми перебувають у нерозривному зв'язку.

Суб'єкт управління здійснює самостійний організаційний вплив на об'єкт, встановлюючи режим функціонування останнього.

Методи організаційно-стабілізуючого впливу включають і себе регламентування, нормування й інструктування (Рисунок 1.2).

3

Рис. 1.2. Класифікація організаційних методів

Регламентування являє собою досить жорсткий тип організаційного впливу і полягає у розробці та введенні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання протягом певного, визначеного цими положеннями часу. Можна конкретизувати склад регламентуючих організаційних положень. Це, по-перше, положення загально організаційного характеру, яке встановлює організаційну відокремленість і порядок функціонування соціально-економічної системи в цілому. По-друге, це положення, яке визначає і встановлює внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх завдання, функції, повноваження та ін.

По-третє, це типові структури, які визначають основні риси побудови внутрішніх організаційних основ. По-четверте, це посадове регламентування, яке здійснюється розробкою штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги до заміщення їх.

З наукового погляду сукупність регламентів повинна охоплювати усі ланки соціально-економічної системи-- від робочих місць, бригад, відділів, секцій, підприємств до верхніх ланок управління. Побудова і функціонування всіх цих ланок повинні регламентуватися спеціальними положеннями про структурні підрозділи і посадовими інструкціями для окремих посад.

Нормування як метод організаційно-стабілізуючого впливу більш м'який спосіб організаційної стабілізації і полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром у діяльності.

Норми і нормативи, що використовуються в практиці управління, можна класифікувати так:

- за рівнем управління -- народногосподарські, загальносистемні і внутрішньовиробничі. Прикладами народногосподарських норм можуть бути ставки вивізного мита, норми оподаткування діяльності підприємств, мінімальний розмір заробітної плати у народному господарстві та ін. До загальносистемних норм і нормативів відносять нормативи створення фондів, норми амортизації приміщень, обладнання та механізмів, природних втрат товарів при перевезеннях та зберіганні та ін. Внутрішньовиробничі норми розробляють безпосередньо на підприємствах. Це норми витрати матеріалів, сировини і палива у виробництві, виробітку, нормативи часу на технологічні операції тощо;

- за видами -- техніко-технологічні, планово-економічні трудові, фінансово-кредитні, матеріально-постачальницькі, організаційно-управлінські. Техніко-технологічні норми регулюють використання сировини, обладнання та допоміжних матеріалів. Група планово-економічних норм охоплює регулювання оплати і стимулювання праці, нормування товарних залишків, строки подання статистичної звітності. Трудові норми--це норми виробітку, нормативи чисельності працівників, норми часу для праці і відпочинку, трудового розпорядку тощо. Фінансово-кредитні норми регулюють порядок одержання кредитів та ліквідації заборгованості, створення фондів загального і спеціального призначення, порядок віднесення втрат і збитків на результати діяльності та ін. Матеріально-постачальницькі норми визначають порядок надходження сировини, матеріалів та товарів у підприємства, строки поставки, встановлюють мінімальні обсяги відвантаження тощо. До організаційно-управлінських норм відносять типові управлінські структури, норми підпорядкування, порядок розробки та прийняття управлінських рішень;

- за строками дії норми поділяють на довгострокові та короткострокові;

- за напрямом впливу розрізняють норми впливу на колектив у цілому та на окремих працівників.

Норми і нормативи, що застосовуються в процесі управління, є необхідною важливою умовою наукової організації управління, оскільки саме на них ґрунтується виконання функцій менеджменту. Тому надзвичайно важливо постійно поліпшувати нормативну базу, розширювати коло нормативних показників, своєчасно переглядати раніше прийняті норми і нормативи, щоб вони стали перепоною на шляху оптимізації управління.

Інструктування -- найбільш м'який спосіб організаційного впливу і полягає в ознайомленні з умовами роботи чи обставинами дорученої справі, з'ясуванні питань, можливих ускладнень, пересторозі від помилок, у порадах щодо виконання робіт. Інструктування завжди має форму методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи.

Інструктування може здійснюватися за допомогою радіо, телефону, відеопристроїв, особистими контактами. індивідуально і колективно. Воно може мати наочну форму. До інструктування відносять оформлення приміщень організаційною документацією про умови роботи. Це стенди з найменуваннями організаційних підрозділів, схеми розташування їх, порядок роботи, внутрішньоорганізаційні інструкції. Важливу роль при цьому відіграють лаконічність, простота, врахування психології сприйняття. Це все поліпшує організаційні умови роботи, сприяє успішному виконанню її.

Зазначені методи організаційного впливу рекомендується застосовувати в комплексі.

Вони направлені на:

1. Формування системи управління, визначення її функцій, структури та методів роботи.

2. Організацію спільної роботи, нормування різноманітних видів витрат.

3. Методичний інструктаж та навчання робітників ефективним способам виконання завдань.

Другою групою організаційно-розпорядчих, методів управління є методи розпорядчого впливу[41], які відображають поточне використання встановлених організаційних зв'язків і їх часткове коригування в разі зміни умов роботи(Рисунок 1.3). В основу розпорядчих методів покладено повноваження та обов'язки.

3

Рис.1.3. Класифікація організаційних методів управління

У практиці управління можуть виникнути такі проблеми, які не вкладаються в установлені регламентаційними актами чи нормами межі. Інакше кажучи, нерідко виникає конкретна ситуація, не передбачена в регламентаційних актах або ж передбачена ними як розпорядча діяльність. Ситуаціями першого роду є відхилення від раніше прийнятих планів, зумовлені порушенням зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління, недостатньою обґрунтованістю деяких управлінських рішень, зривами в постачанні товарами і сировиною підприємств, змінами в характері попиту на ринку. Відхилення порушують планову програму розвитку господарської діяльності і потребують обов'язкового активного втручання управлінських органів для термінового виправлення становища, яке склалося.

Ситуаціями другого виду, тобто передбаченнями в організаційних нормах, але такими, що потребують конкретної розпорядчої діяльності в кожному випадку, є, наприклад, діяльність з добору і розстановки кадрів, оперативне керівництво виробничо-господарським процесом. У всіх випадках застосовуються способи розпорядчого впливу.

Основою розпорядчого впливу є порядок управління, розроблений в результаті актів організаційного впливу. Саме на підтримання і поліпшення цього порядку спрямований розпорядчий вплив. Він виходить від керівника, має обов'язковий характер і не підлягає обговоренню чи зміні. Всі акти розпорядчого впливу надходять суворо в одному напрямі: від вищих управлінських ланок до низових, від керівника до підлеглих.

Для розпорядчого впливу характерна нерегулярність його виникнення, оскільки відхилення в прийнятому порядку управління виникають раптово і їх складно передбачати наперед. У добре організованій системі ці відхилення зведені до мінімуму, проте через різноманітні зовнішні і внутрішні причини інколи і в ній виникає потреба в застосуванні розпорядчого впливу.

Причинами таких відхилень у системі організації, наприклад, торгової діяльності, можуть бути неритмічність завезення товарів у торгову мережу, незабезпеченість працівниками необхідних категорій, порушення техніки безпеки ; в технологічній системі -- порушення технологічного процесу оптового та роздрібного продажу товарів, надходження від постачальників неякісних товарів, недодержання регламентів та режимів роботи; в системі організації праці -- порушення трудової дисципліни, використання недосконалих систем матеріального стимулювання праці; в економічній системі--невідповідність фактичних витрат обороту запланованим, недосконалість діючих систем планування та економічного стимулювання.

Методи розпорядчого впливу дають змогу запобігти відхиленням від планової програми господарювання, здійснити перехід системи до стану рівноваги, наприклад, впровадженням більш досконалого порядку організації праці, планування, стимулювання. Розпорядчий вплив здійснюється на основі розробки управлінських рішень щодо способів подолання відхилень, які виникли, або підвищенням ефективності організаційної системи, спрямовуючи ці рішення конкретним виконавцям для реалізації. Існують такі форми розпорядливості: документальна, інструктивна та усна (Рисунок 1.4).

3

Рис.1.4. Форми розпорядливості

Все це види розпорядчої діяльності, розпорядчого впливу, а не документи. Документ з аналогічними назвами--лише зовнішній прояв розпорядчого впливу. Сам же розпорядчий вплив може бути за формою усним чи документально оформленим. Кожна з цих форм має свої переваги. Усна форма більш оперативна. Документальна форма сприяє кращому обліку і контролю виконання розпоряджень. Поєднання форм розпорядчої діяльності становить важливу складову сторону діяльності керівника.

Постанови--це розпорядчі акти, які приймаються колегіальними органами управління (з'їздами, конференціями, зборами, комісіями, правлінням) і містять шляхи вирішення важливих питань, що стосуються всієї організації чи системи в цілому.

Основною формою розпорядчого впливу на підприємствах, якими керують керівники на засадах єдиноначальства, є накази. Наказ -- це письмове вирішення певного завдання з переліком конкретних шляхів, строків, порядку, відповідальних осіб і форм контролю. Виконання наказу обов'язкове, оскільки він виражає волю. лінійного керівника, який має право одноособового прийняття рішень. Сам наказ обов'язково повинен відповідати нормам адміністративного права, інакше він юридично може бути неправомірним.

Різновидом розпорядчого впливу є розпорядження, що деталізує конкретні шляхи і способи вирішення окремих завдань у масштабах окремо взятих служб та підрозділів. Розпорядження може бути видане лінійним чи функціональним керівником у межах його повноважень.

Специфічною формою розпорядчого впливу є директива, що являє собою рішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів, підприємств, організацій, господарських систем та галузей. Директиви визначають загальну мету господарювання, розраховану на тривалий період і яка потребує якісної зміни способів і методів роботи. Реалізація директив пов'язана з виданням наказів, розпоряджень, постанов і вказівок для вирішення проміжних завдань.

В управлінні також широко застосовується резолюція, яка являє собою конкретну вказівку виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, передбачених відповідним документом. Резолюція накладається керівником у лівому верхньому куті документа під кутом до його тексту.

Таким чином, розпорядчий вплив реалізується в різноманітних формах. Різноманітність цих форм дає змогу успішно підтримувати стійкість системи управління відповідно до характеру проблем, що виникають, і усувати відхилення від заданої програми в організаційній системі підприємств та організацій.

Третю групу методів становлять методи дисциплінарного впливу - це санкції за відхилення від установленого порядку та вимог державної, фінансової, договірної дисципліни, статутів.

Їхня мета - забезпечення стабільності діяльності підприємств через дисциплінарні вимоги та забезпечення відповідальності колективів і робітників.

Одним із різновидів методів дисциплінарного впливу - є засоби правового впливу, які передбачають санкції за відхилення від порядку та закону[47].

Виділяють чотири типи методів дисциплінарного впливу

1. Матеріальні - накладаються на підприємства і керівників за результатами господарської діяльності.

2. Адміністративні - пов'язані з діяльністю спеціальних органів, таких як санепідемстанція, податкова система.

3. Кримінально-правові - виникають при наявності складу злочину.

4. Дисциплінарні - виникають в результаті невиконання або неналежного виконання службових обов'язків.

Матеріальна відповідальність може проявлятися у вигляді пені, неустойки, утримання із заробітної плати, добровільного відшкодування завданих збитків підприємству, а також у вигляді повної або часткової матеріальної відповідальності.

Адміністративний вплив здійснюється у формі попередження, штрафів, вказівок на виконання завдання, адміністративного арешту.

Дисциплінарна відповідальність - це попередження, догана, зауваження, пониження в посаді, переведення на низькооплачувану роботу, звільнення.

Організаційно-розпорядчі методи управління виражаються у використанні різноманітних стимулюючих засобів і створенні економічної зацікавленості, що спонукають керований об'єкт діяти в потрібному напрямку і домагатися ініціативного рішення поставлених перед ним задач без спеціальних розпоряджень або вказівок керівних органів.

Особливість адміністративних методів полягає в тому, що вони дають однозначне рішення відповідної ситуації, що має обов'язкову силу для виконавця, а не надає йому можливість вибору між різними способами дій. Нарешті, організаційно-розпорядчі методи управління припускають обов'язковий характер відповідних розпоряджень і вказівок, невиконання яких спричиняє визначені стягнення і розглядається як пряме порушення дисципліни.

Тому, роль організаційно-розпорядчих методів у системі управління полягає в наступному:

забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління;

забезпечують дотримання правових норм та повноважень у господарській діяльності;

- здійснюють координацію трудових зусиль шляхом адміністративного впливу;

- сприяють контролю за роботою підприємств, колективів та окремих працівників;

- застосовують міри дисциплінарної відповідальності.

Звідси потреба застосування організаційно-розпорядчих методів управління за будь-якої системи господарювання. В цих методах управлінський вплив набуває предметної форми і спонукає виконавців до конкретних дій. Особливе значення мають організаційно-розпорядчі методи в період зародження ринкової економіки в Україні. На цьому етапі потрібно сформувати нові структури управління, регламентувати їх діяльність, визначити раціональне співвідношення між всіма групами методів управління та напрями цілеспрямованої зміни цього співвідношення до стану, рекомендованого сучасним науковим та практичним менеджментом. Організаційно-розпорядчі методи управління можуть бути ефективним засобом активізації працівників на перехідному етапі, оскільки для цього потрібна як перебудова психології людей, так і поступове створення системи економічного регулювання господарських процесів.

Отже, ми розглянули сутність організаційно-розпорядчих методів їх класифікацію та значення у системі управління і для функціонування підприємства в цілому. І дійшли до висновку, що організаційно-розпорядчі методи витікають із суті управління, особливостей і властивих йому взаємовідносин, є стрижнем управлінського впливу, специфічно управлінським явищем.

Жодне підприємство не може функціонувати без застосування права, оскільки для правильної організації діяльності і функціонування підприємства необхідно застосовувати засоби правового впливу, сутність і значення яких ми розглянемо далі.

1.3. Засоби правового впливу, та їх значення в процесі управління підприємством

Правові методи управління - це сукупність способів впливу суб'єкта управління на об'єкт управління за допомогою правових норм, правових відносин та правових актів[50].

Правові норми визначають місце підприємства в системі народногосподарського комплексу країни, визначають характер і зміст відносин, у які воно вступає з іншими організаціями і підприємствами, які знаходяться як на території країни розміщення даного підприємства, так і за її межами, регулюють взаємовідносини власника, адміністрації і працівників. Підприємство, користуючись правами, закріпленими в законодавчих актах країни, організовує виробничу, комерційну та іншу діяльність, розпоряджається засобами, заключає договори, видає доручення, створює підрозділи, філіали, представництва, відкриває рахунки в банку, має право володіння, користування і розпорядження основними і оборотними засобами на власний розсуд. Правові норми встановлюють також порядок і строки звітності та обов'язкових платежів, види забороненої діяльності, покарання, санкції, які застосовуються до порушників норм.

Правові відносини підприємства встановлюються за допомогою укладання договорів, контрактів з іншими підприємствами на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг, перевезення вантажів, а також договорів купівлі-продажу. Крім того, такі правові відносини мають місце при передачі грошових засобів підприємством асоціації, корпорації. Це відрахування на утримання апарату управління, на підготовку кадрів та інше.

Правові акти трудового та господарського законодавства регулюють діяльність адміністрації підприємства, відносини між керівниками і підлеглими; закріплюють право керівника давати вказівки, а підлеглим їх виконувати; визначають ступінь відповідальності робітників за невиконання вказівок керівника. Це право і ступінь відповідальності забезпечують необхідний рівень трудової і виробничої дисципліни. Правові акти регулюють поведінку не тільки підлеглих, а й керівників, визначаючи межі їх повноважень, захищаючи від порушення законності та чистого адміністрування.

Діяльність підприємств, пов'язана з наймом та звільненням працівників і службовців, організацією розпорядку їх праці, відносинами між адміністрацією та колективом, регулюється актами трудового права.

Галузь права, яка регламентує фінансову діяльність підприємства, складає фінансове право.

Для запобігання посягання на власність, для покарання за крадіжки, посадові та інші злочини створено і функціонує кримінальне право з громадським, адміністративним та іншими галузями права. Зміст правового регулювання соціально-економічних відносин полягає у тому, що держава, виражаючи інтереси і волю народу, встановлює норми необхідного, а також область недопустимого і визначає наслідки для порушників норм права.

В даному розділі ми розглянули теоретичні аспекти організаційно-розпорядчих методів управління підприємством. В наступному розділі ми розглянемо застосування цих методів на практиці.

розділ 2. Аналіз спільного підприємства „удіміс” як об'єкту управління

2.1. Аналіз спільного підприємства „УДІМІС” як системи управління

Спільне українсько-болгарське підприємство „УДІМІС” - підприємство, спеціалізується на випуску швейних виробів, головними з яких є спідниці, брюки, чоловічі та жіночі сорочки, костюми.

СП “УДІМІС” здійснює свою діяльність згідно з колективним договором та Статутом, а також керується у своїй роботі законами та законодавчими актами України, основними з яких є такі: Закон України „Про підприємництво”, Закон України „Про власність”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про підприємства в Україні”, „Про систему оподаткування”, „Про захист іноземних інвестицій на Україні”, „Про дію міжнародних договорів на території України”, „Про єдиний митний тариф”, „Про банкрутство”, „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, „Про режим іноземного інвестування”, „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, „Декрет Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Швейна фабрика, як державне підприємство, розпочала працювати з 1946 року у напівзруйнованому приміщенні. Поступово спорудження реконструювалось, з'явилися нові цехи. Шили чоловічі брюки, піжами.

У 1961 році фабрика ввійшла в Одеське виробниче об'єднання, а з 1966 року підприємство стало входити у Київське виробниче об'єднання „Спецодяг”. Цехи спеціалізувались на пошиті робочих халатів, робочих костюмів, комбінезонів, рукавиць.

До 1980 року підприємство закупило високопродуктивне імпортне обладнання, машини марки “Текстима”, “Ямати”, у наступні роки роботи машинний парк продовжував поновлюватись.

Підприємство працювало прибутково, що дало можливість покращити соціально-побутові умови.

Але економічна нестабільність в Україні, швидкі темпи інфляції, низька купівельна спроможність нашого ринку, досягнення цілі у збереженні колективу без скорочення чисельності, все це змусило колектив шукати нові форми роботи з метою виживання в існуючих умовах. Підприємство було викуплено колективом, і з 1992 року називається колективним, орендним спільним підприємством “УДІМІС”.

Розпочинаючи з грудня 1992 року до сьогоднішніх днів фабрика працює з німецькими фірмами: “ХЕКО”, “Тенденца”, “Ла-Ви”, через “Іллер-Текстиль” в Німеччині. Основним видом зовнішньоекономічної діяльності є переробка давальницької сировини.

Учасниками підприємства являються: з української сторони - СП „УДІМІС”, та іноземні учасники - фірма „Johann Har Jung GmbH & Co.KG.” (м. Аусбург Німеччина) та фірма „ILTEX” (м. Травник Хорватія), а також болгарський підприємець Мірчьов В.

СП „УДІМІС” знаходиться на території України за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Вокзальна, 17-а.

Статутний фонд підприємства складає 370000 тисяч доларів США.

Українські учасники $ 209000

Іноземні учасники:

Johann Har Jung $ 67200

ILTEX $ 28200

Мірчьов В. $ 63600

Відповідно до цього прибуток між учасниками розподіляється таким чином:

Українські учасники 65%

Іноземні учасники:

Johann Har Jung 21%

ILTEX 9%

Мірчьов В. 5%

Спільне підприємство „УДІМІС” входить до складу сучасних підприємств швейної промисловості України. Діяльність підприємства спрямована на розробку, виробництво, реалізацію та експорт широкого асортименту швейних виробів.

Місією підприємства є насичення внутрішнього та зовнішнього ринків високоякісними товарами народного вжитку, конкурентноздатних на світовому ринку, задоволення соціальних потреб працівників, а також економічних інтересів зарубіжних партнерів, та освоєння управлінського, організаційного і комерційного досвіду.

Предметом діяльності підприємства є:

1.Виробництво і реалізація товарів народного вжитку.

2. Надання послуг промислового характеру.

3. Розвиток нових прогресивних форм послуг і торгівлі за іноземну валюту.

4. Участь біржових та інших торгових операціях, незаборонених законом.

5. Створення торгової мережі по реалізації виробів легкої промисловості, засобів виробництва, предметів праці і товарів на території України та за її межами.

6. Надання маркетингових послуг.

7. Участь у страховій діяльності.

СП “УДІМІС” має мережу магазинів на території України в таких містах як Київ, Одеса, Полтава, Іллічівськ, Хмельницький, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Чернівці, Луганськ, Маріуполь, Херсон, Луцьк.

В складних умовах функціонування економіки країни спільне підприємство „УДІМІС” не скоротило виробництво та не тільки зберегло робочі місця, а й збільшило їх кількість, налагодивши ділові зв'язки із фірмами Німеччини.

Робота з інофірмами ведеться за декількома напрямками:

1.Здійснення завантаження виробничих потужностей виготовленням німецьких виробів за їхньою технологією, із їхньої сировини та комплектуючих, що дає можливість підприємству не залучати велику кількість грошових засобів на придбання сировини, комплектуючих на Україні та у країнах СНД.

2.Вивчення та вдосконалення конструкторських виробів легкого асортименту за німецькими технологіями всім колективом, безпосередньо на робочих місцях.

3.Придбання обладнання в борг, тобто підприємству дана можливість розрахунку з німецькою фірмою “Іллер-Текстиль” у кредит.

За час роботи з німецькими фірмами, об'єм виконаних послуг постійно зростає.

Продукція виготовляється за найновішою технологією, і має високу якість.

В роботі з іноземним партнером докорінно змінилися підходи до управління виробництвом, підприємство стало на шлях до вершин Євроякості, його продукція відома за межами України.

Сьогодні керівництво підприємства проводить підготовчу роботу для впровадження системи якості підприємства відповідно до стандартів ISO серії 9001. Спільне підприємство „УДІМІС” намагається відповідати європейському стилю, культурі, благоустрою, про що свідчать нагороди та призи, отримані на міжнародних конкурсах та ярмарках - приз Європи за якість (1997), приз Європи за комерційний престиж (1998), приз Європи за технологію та якість (1999). Підприємство велику увагу приділяє благочинній діяльності, бере активну участь у громадському житті міста, тобто докладає всі зусилля для того, щоб не втратити своїх клієнтів і виготовляти продукцію конкурентноздатну як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Відповідно до Статуту(Додаток А) - СП “УДІМІС” є юридичною особою за українським законодавством.

Підприємство має право від свого імені заключати договори, придбавати майнові і немайнові права та нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в судах, арбітражі і третейському суді.

Господарська діяльність підприємства здійснюється на основі повного госпрозрахунку, самофінансування і самоокупності, в тому числі і в іноземній валюті, у відповідності з виробничими, фінансовими та іншими планами підприємства.

СП „УДІМІС” має право самостійно здійснювати зовнішньоекономічні операції, необхідні для його господарської діяльності.

Велика і складна система СП „УДІМІС” має в своєму складі підсистеми. Підсистеми в свою чергу формуються з елементів. Для організації роботи на СП „УДІМІС” розроблено організаційну структуру управління(Додаток Б). СП “УДІМІС” має лінійно-функціональну організацію управління, де управлінський процес розподілений по функціональних підсистемах (виробництво, маркетинг, персонал, фінанси).

На чолі підприємства стоїть голова правління, безпосередньо голові правління підпорядковані : - директор по якості; - комерційний директор; - технічний директор; - головний бухгалтер; - відділ кадрів; - юрисконсульт. На підприємстві існують наступні служби і відділи:

відділ кадрів - займається підбором кадрів, питаннями прийняття на роботу чи звільнення;

відділ маркетингу - займається маркетинговими дослідженнями, спрямованими на вивчення попиту і обчислення необхідного об'єму виробництва;

економічний відділ - обраховує економічні показники підприємства, розробляє планові показники;

бухгалтерія - ведення бухгалтерського обліку;

відділ зовнішньоекономічних відносин - займається питаннями стосунків із зовнішньоекономічними партнерами;

експериментальний цех;

виробничий відділ;

склад сировини;

служба охорони;

склад готової продукції;

На підприємстві, у рамках загальної організаційної системи, існують наступні підсистеми:

1) Технічна - являє собою взаємообумовлений комплекс механізмів, приборів, обладнання, що забезпечує рішення завдань систем.

2) Технологічна - базується на розподілі процесу виробництва на стадії і етапи.

3) Система організації виробництва та управління - включає в себе сукупність підрозділів і ланок, які займаються управлінням і організацією виробництва на підприємстві.

4) Економічна система - єдність економічних процесів і економічних зв'язків.

5) Соціальна - люди, які входять до складу колективу та вступають в процес спільної праці, в певні взаємозв'язки.

Як бачимо - кожна соціально-економічна система перш за все складається з двох систем - керована і керуюча (об'єкт і суб'єкт управління).

До керованої системи відносяться всі елементи і підсистеми (наприклад, підприємства), які забезпечують безпосередній процес створення матеріальних благ або надання послуг.

До керуючої системи відносяться всі елементи і підсистеми, які забезпечують процес управління, тобто процес ціле направленого впливу на колективи людей і ресурси керованої системи.

Разом, всі вище означені системи складають внутрішнє середовище організації.

Суб'єктами управління на підприємстві є: правління, дирекція, ревізійна комісія, оскільки підприємство має колективну форму власності (Рисунок 2.1).

3

Рис.2.1 Структура апарату управління СП „УДІМІС”

Правління - складається із семи членів, чотири з яких - призначаються українським учасником, а три - іноземними

Дирекція - здійснює поточне керівництво діяльністю підприємства. Вона складається з керівника Ради директорів та інших працівників, призначених правлінням.

Ревізійна комісія - здійснює контроль за фінансовою та господарською діяльністю підприємства, та складається із п'яти членів, які обираються правлінням строком на чотири роки.