Приватна торгівля на українському оптовому ринку товарів на прикладі ППФ "Миксем"

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

1. СТАН ПРИВАТНОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ. РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ОПТОВИХ СТРУКТУР В ОРГАНІЗАЦІЇ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Стан приватної торгівлі в Україні

1.2 Роль та значення посередницьких оптових структур в організації комерційної діяльності

2. КОРОТКА ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТАН МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ ОПТОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Коротка економічна характеристика оптового підприємства ППФ «Миксем»

2.2 Матеріально-технічна база оптового підприємства ППФ «Миксем»

3. СТАН КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ «ППФ «МИКСЕМ» З ЗАКУПІВЛІ ТОВАРІВ

4. КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ «ППФ «МИКСЕМ» З ОПТОВОГО ПРОДАЖУ ТОВАРІВ

5. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ОПТОВОГО РИНКУ ПРИВАТНИХ ТОВАРІВ «ППФ «МИКСЕМ

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Курсова робота розкриває тему: «Приватна торгівля на українському оптовому ринку товарів, на прикладі ППФ «Миксем».

Обєктом курсової роботи є приватна торгівля на оптовому ринку, а предметом виступає сукупність процедур повязаних з виявленням та узагальненням інформації про приватну оптову торгівлю.

Метою курсової роботи є детальне ознайомлення з: станом приватної торгівлі в Україні; значенням посередницьких оптових структур в організації комерційної діяльності; економічною характеристикою підприємства та матеріально-технічною базою; станом комерційної діяльності з закупівлі та продажу товарів.

Виходячи з мети були поставлені такі завдання роботи:

- проаналізувати стан приватної торгівлі в Україні;

- визначити роль та значення посередницьких оптових структур в організації комерційної діяльності;

- вивчити коротку економічну характеристику оптового підприємства;

- ознайомитись з матеріально-технічною базою підприємства;

- вивчити особливості комерційної діяльності з закупівлі та продажу товарів; оптовий комерційний продаж

- визначити шляхи розвитку та вдосконалення оптового ринку приватних товарів.

Приватна форма торгівлі у сучасний період відродилась, за короткий термін вона досягла прогресу. По-перше, її частка суттєво зросла, і, по-друге, приватна торгівля представлена не тільки дрібнороздрібною мережею, як було на початку перебудови але й великими магазинами та оптовими підприємствами. Фундаментом цієї форми торгівлі є приватна власність і підприємницька ініціатива. У міру розширення приватної власності приватна торгівля зміцнює свої позиції.

1. СТАН ПРИВАТНОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ. РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ОПТОВИХ СТРУКТУР В ОРГАНІЗАЦІЇ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Стан приватної торгівлі в Україні

Приватна форма торгівлі, яку було ліквідовано за соціалізму, відродилась у сучасний перехідний період. За короткий термін вона досягла прогресу. По-перше, її частка зросла майже до 11 %, і, по-друге, приватна торгівля представлена не тільки дрібно-роздрібною мережею, як було на початку перебудови але й порівняно великими і середніми магазинами, та оптовими підприємствами.

Фундаментом цієї форми є приватна власність і підприємницька ініціатива. У міру розширення приватної власності приватна торгівля зміцнює свої позиції.

Для приватної торгівлі характерні постійна диверсифікація, висока культура і якість обслуговування, максимальна наближеність до покупців. Водночас ця форма торгівлі супроводжується постійним ризиком банкрутства.

У зарубіжних країнах поділ інститутів торгівлі за формами власності більш широкий:

ѕ особисте володіння (приватна торгівля);

ѕ корпоративна мережа (на акціонерних засадах);

ѕ державна форма торгівлі;

ѕ споживчий кооператив;

ѕ франчайзинг;

ѕ оренда торговельного об'єкта.

Особисте володіння характерне для некорпоративних фірм. Прибуток, витрати, ризики -- це проблеми власника, оскільки торговельні об'єкти перебувають у приватній власності. До цієї форми належить 74 % усіх роздрібних фірм. Щоправда, вони займають лише 9 % у загальнонаціональному товарообігу.

Корпоративна мережа заснована на акціонерному капіталі. Тут функції володіння і управління не суміщаються. Цей сектор охоплює 22 % підприємств торгівлі, а його частка в загальному товарообігу перевищує 85%.

Державна форма торгівлі стабілізувалася на рівні 9--10 % у товарообігу з урахуванням її частки в корпоративних компаніях.

Франчайзинг передбачає договір між франчайзером (фірма-виробник, оптова компанія) і франчайзі (роздрібна торговельна фірма), відповідно до якого останньому дозволяється використати марку фірми, товарні знаки або одержати підтримку франчайзера по всьому формату торговельного бізнесу. Таким чином, є два види франчайзинга -- на торгову марку (займає 2/3 роздрібного продажу в цьому секторі торгівлі) і на франчайзинг торговельного бізнесу (займає 1/3 продажу, але охоплює більше ніж 75 % торговельних об'єктів, як правило, дрібних).

Оренда широко розповсюджена для організації торгових відділів, розміщення дрібно-роздрібної мережі у великих універсальних магазинах, на ринках, підприємствах сфери послуг, громадського харчування.

Значні перспективи в Україні відкриваються для форми торгівлі, заснованої на власності іноземних фірм. Прямі іноземні інвестиції у внутрішню торгівлю становлять близько 800 млн дол. США, або 17,5 %. У цьому плані торгівля поступається лише харчовій промисловості, де частка інвестицій досягає 21%.

Серед об'єктів торгівлі з іноземним капіталом переважають роздрібні підприємства, здебільшого відомих зарубіжних фірм. Таких підприємств налічується близько 500.

Привабливість інвестицій у торгівлю пояснюється тим, що:

ѕ окупність інвестицій у сфері обігу й оборотність коштів висока;

ѕ місткість ринку в Україні значна;

ѕ механізм репатріації прибутку для іноземців спрощений.

Підсумовуючи характеристику соціальних форм торгівлі можна констатувати, що вони відповідають багатоукладності економіки, але в перехідний період оптимальності їх пропорцій ще не досягнуто[1].

1.2 Роль та значення посередницьких оптових структур в організації комерційної діяльності

В умовах ринкового господарства змінюються функції оптової торгівлі. З одного боку, вони ускладнюються, а з іншого -- персоніфікуються.

Підприємства оптової торгівлі повинні спеціалізуватись на комерційному посередництві у встановленні господарських зв'язків між підприємствами-виробниками товарів і роздрібними торговельними підприємствами, іншими оптовими покупцями, а також на закупівлі і продажу товарів зі складів та наданні супутніх послуг.

Основними завданнями оптового торговельного підприємства є:

ѕ пошук постачальників товарів для роздрібних торговців та інших покупців;

ѕ закупівля товарів у виробників та їх доставка, зберігання;

ѕ формування торгового асортименту відповідно до вимог роздрібних підприємств;

ѕ забезпечення для виробників збуту їхніх товарів;

ѕ маркетингові дослідження для промислових та роздрібних підприємств;

ѕ інформаційне обслуговування.

У комерційній практиці оптову діяльність можуть здійснювати різні учасники [1].

Оптова діяльність виробників може здійснюватись через збутову контору або збутове відділення. Такий варіант стає доцільним, коли відсутні прийнятні посередники, число споживачів невелике.
Комерційні оптові організації мають право власності на товар для подальшого перепродажу. Вони бувають двох видів: з повним та обмеженим циклом обслуговування.

Оптові фірми з повним циклом обслуговування надають такі послуги: зберігання товарних запасів, кредитування, забезпечення доставки товарів, сприяння в сфері просування та управління процесом реалізації товарів, надання послуг з установки і ремонту, підтримка у проведенні досліджень, планування.

Оптові організації з обмеженим циклом обслуговування надають значно менший спектр послуг. Серед них -- реалізація товарів за готівковий рахунок без доставки покупцям; торгівля з доставкою покупцям; продаж на умовах консигнації або поштою. Такі комерційні структури можуть не надавати кредит, допомогу для проведення маркетингових досліджень. Але перевагою є спеціалізація торгівлі.

Агенти, брокери виконують різні оптові функції, але не мають права власності на товари. Якщо комерційні оптові організації отримують прибуток від продажу належних їм товарів, то агенти і брокери працюють за комісійну винагороду або платежі за надані послуги.

Дистриб'ютор торгує повністю від свого імені і укладає договори як з продавцями, так із покупцями. Він вивчає ринок, рекламу, встановлює ціни, займається сервісом продукції.

Основні стратегії кращих оптовиків:

1. Посилення ключових операцій. Деякі оптовики відмовляються від малодохідних операцій і концентрують зусилля на найвигідніших угодах, їхня компетенція у розподілі товарного асортименту значно зростає. Виробникам у роздрібній торгівлі вже важче досягнути аналогічних показників ефективності.

2. Досягнення високих результатів при скороченні витрат. Це досягається завдяки інвестиціям у нові технології, зокрема, у системи штрихового кодування та зчитувальні пристрої, автоматичні системи складування, електронний обмін даними, передові інформаційні технології. Якщо виробники і роздрібні торговці не мають можливості або бажання вкладати кошти у новітні технології, то посередництво краще оснащених оптовиків для них необхідне.

3. Впровадження системи управління якістю. Лідери оптової торгівлі не тільки оцінюють масштаби продажів, рівень товароруху. З метою задоволення потреб клієнтів вони намагаються управляти всіма процесами, включаючи оцінку якості товарів, отриманих від постачальників, а отже, підвищують їх репутацію. Саме така політика відповідає інтересам виробників і роздрібних торговців. Запровадження механізму управління якістю підвищує рівень задоволеності в обслуговуванні кінцевих споживачів.

4. Вихід на зарубіжний ринок. Американські компанії оптової торгівлі (перш за все у галузях хімічної промисловості, електроніки, комп'ютерних технологій) проводять операції і розширюють свою присутність у Канаді, Мексиці, Європі, Азії.

5. Маркетингова підтримка. Оптові продавці розуміють, що їхня роль у каналі товароруху не обмежується представленням інтересів постачальників чи своїх покупців. Оптовики вважають необхідним надавати маркетингову допомогу. Це рекламні акції, методи стимулювання закупівлі і продажу, спільні заходи з вивчення стану кон'юнктури товарного ринку, що дає можливість діяти як єдиний ланцюг у системі розподілу.
Стратегія підтримки роздрібної мережі -- це не тільки метод розширення продажів даної оптової компанії, це діяльність, яка може включати такі напрями: поради і керівництво з питань оптимального підбору товарного асортименту, його розміщення на прилавках і способах продажу; рекомендації щодо скорочення витрат і запасів; розробка спільних інформаційних систем і систем товароруху; допомога в пошуку нових форм організації торгівлі. Оптові підприємства можуть забезпечити перевезення дрібними партіями з високою частотою для роздрібних торговців, використовуючи логістичну схему поставки "jast in time" у сфері обігу[2].

Як вже наголошувалося, основними суб'єктами інфраструктури товарного ринку є посередники. Реалізація товарів через незалежних посередників одержала найбільший розвиток. Частка цих структур у забезпеченні оптового обороту товарів, за статистикою, коливається в межах 60-65%.

У різних галузях і сферах діяльності України і зарубіжних країн незалежні посередники називаються по-різному:

ѕ оптові підприємства;

ѕ оптові фірми;

ѕ комерційно-посередницькі фірми;

ѕ комерційно-посередницькі компанії;

ѕ торгові доми;

ѕ оптові магазини;

ѕ дистриб'ютори тощо.

Враховуючи той факт, що всі вони здійснюють торгівлю і займаються комерційною діяльністю, а за своєю роллю та статусом виконують функції сполучної ланки між виробництвом і численними споживачами, найбільш прийнятною назвою для цих фірм-підприємств є »комерційно-посередницька фірма».

Комерційно-посередницькі фірми (КПФ) є найбільш поширеною ланкою в інфраструктурі товарного ринку. КПФ знаходяться в усіх обласних центрах і великих містах обласного підпорядкування України і є оптовими підприємствами різних форм власності (в основному, колективної та приватної), які забезпечують на договірній основі постачання товарів і продукції виробничо-технічного призначення будь-яким споживачам у регіоні і за його межами. Вони можуть бути спеціалізованими за окремими товарними групами або конкретними галузями промисловості. За товарними групами спеціалізуються більшість КПФ оптової торгівлі споживчими товарами. Основними завданнями регіональних КПФ є:

1) комплексне і своєчасне надання споживачам товарів відповідно до укладених договорів;

2) збільшення обсягів і розширення асортименту торгівлі без яких-небудь лімітів і обмежень;

3) зміцнення матеріально-технічної бази на основі досягнень науки і техніки;

4) здійснення маркетингових досліджень у сфері діяльності підприємства;

5) підвищення якості послуг, що надаються постачальникам і покупцям товарів;

6) раціоналізація і підвищення ефективності комерційно-господарських зв'язків.

Основні завдання комерційно-посередницьких фірм визначають ряд виконуваних ними функцій: 1. Організаційні функції:

1) вивчення та визначення поточної і перспективної потреби в товарній продукції підприємств, організацій регіону, району, міста, галузі;

2) маркетингові дослідження;

3) виявлення та реєстрація потенційних постачальників товарів;

4) визначення за участю споживачів оптимальних форм і методів їх товарного забезпечення;

5) створення достатніх і комплектних товарних запасів;

6) напрям пропозицій підприємствам-виробникам:

ѕ збільшення виробництва потрібних товарів;

ѕ розширення асортименту;

ѕ поліпшення якості;

ѕ обмеження або припинення випуску продукції, що не має попиту;

7) участь в оптових ярмарках, виставках, аукціонах.

2. Реалізаційні функції:

1) укладення з постачальниками, покупцями договорів на постачання товарної продукції й надання послуг;

2) виконання умов договорів;

3) забезпечення приймання, збереження і складської переробки товарної продукції;

4) реалізація товарної продукції з використанням сучасних форм і методів;

5) ведення розрахунків з постачальниками, покупцями, транспортними організаціями за товарну продукцію, що поставляється і реалізується;

6) суворе дотримання складського технологічного процесу;

7) ведення кількісного, асортиментного, номенклатурного обліку товарів на складах.

3. Торгово-посередницькі функції:

1) оформлення й організація комерційно-господарських зв'язків;

2) придбання і реалізація товарної продукції;

3) посередництво в збуті товарної продукції;

4) сприяння кооперації підприємств і завантаженню їх вільних потужностей;

5) виявлення, обмін, реалізація невживаної продукції, відходів виробництва і споживання, некондиційних матеріалів.

КПФ, крім діяльності з купівлі-продажу товарної продукції, надають суб'єктам товарного ринку супутні (додаткові) послуги, що сприяють успішній ліловій співпраці:

1. Комерційні (посередницькі) послуги:

ѕ пошук потрібних товарів, постачальників, оптових покупців;

ѕ вивчення попиту;

ѕ допомога в рекламуванні товарів;

ѕ маркетингові дослідження за замовленням клієнтів та ін.

2. Технологічні (виробничі) послуги:

ѕ розфасовка, упаковка, сортування, обмір, нарізка, розкрій, згинання матеріалів;

ѕ виготовлення тари, нестандартних виробів;

ѕ збірка складної техніки;

ѕ установка, монтаж устаткування;

ѕ наладка, обкатка, регулювання машин, механізмів, устаткування.

3. Інформаційно-консультаційні послуги:

ѕ забезпечення виробників та покупців науково-технічною, економічною, правовою та рекламною інформацією;

ѕ науково-технічне і організаційно-правове консультування.

4. Фінансово-розрахункові і кредитні послуги:

ѕ участь у розрахунках;

ѕ видача комерційних грошових позик виробникам і покупцям товарної продукції;

ѕ інвестування виробництва найбільш дефіцитних і перспективних видів товарної продукції.

5. Транспортно-експедиційні послуги:

ѕ централізована доставка товарів споживачам;

ѕ організація доставки окремих матеріалів, виробів, продуктів спеціальними транспортними засобами;

ѕ отримання вантажів з пунктів відправлення або призна* чення за дорученням покупців;

ѕ посилочна відправка штучних і дрібних партій товарної продукції тощо.

6. Лізингові і прокатні послуги:

ѕ надання в оренду складської, виробничої, службової та іншої площі, машин, устаткування;

ѕ видача напрокат устаткування, приладів, інструментів, тари, контейнерів, підйомно-транспортних машин, механізмів, транспортних засобів та ін.

Організаційна структура комерційно-посередницьких фірм залежить від ряду чинників:

1) масштабів діяльності;

2) обсягів виробництва в даному регіоні;

3) наявності засобів комунікації;

4) рівня розвитку інфраструктури в регіоні;

5) галузевої і торгової спеціалізації.

Незважаючи на відмінності в побудові комерційно-посередницьких фірм, є певна міра однотипності в їх організаційній структурі. Основною особливістю структурної побудови фірми є дволанкова система управління.

Перша ланка - це апарат управління фірмою, в який входять товарні відділи, що здійснюють закупівлю і реалізацію товарів, комерційні операції за однорідною номенклатурою продукції. Кожен відділ спеціалізується на товарах тільки свого асортименту. До апарату управління належать також і функціональні відділи, які побудовані за принципом однорідності виконуваних функцій.

Друга ланка - підприємства і структурні підрозділи товаропровідної мережі.

Комерційно-посередницькі фірми працюють в умовах постійно змінної кон'юнктури товарного ринку, тому результати їх комерційно-господарської діяльності залежать від уміння прогнозувати споживчий попит на товарну продукцію і послуги, а також швидкості внесення необхідних оперативних змін у свої операції[2].

2. КОРОТКА ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТАН МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ ОПТОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Коротка економічна характеристика оптового підприємства ППФ «Миксем»

Приватне підприємство «Фірма «Миксем» (далі - Підприємство) створене відповідно до законодавства України як приватне підприємство згідно рішення громадянина не обмеженого в дієздатності Семеняко Миколи Миколайовича.

Власником майна Підприємства є Семеняко Микола Миколайович.

Підприємство являється юридичною особою, має самостійний баланс, круглу печатку, емблему, відкриває рахунки в банках.

В своїй діяльності Підприємство керується діючим законодавством України та статутом Підприємства.

Юридична адреса Підприємства: 15503, село Павлівка Чернігівського району Чернігівської області, вул. Кільцева, 3.

Метою створення і діяльності Підприємства є насичення ринку товарами та послугами з метою отримання прибутку від господарської діяльності.

Предметом діяльності Підприємства є:

– торговельно-закупівельна діяльність (оптова торгівля столовими приборами, кухонним приладдям, металевим посудом та іншими товарами);

– виробництво сувенірів (нанесення художнього розпису на металеві вироби, такі як самовари, підноси, суміжні та інші вироби);

– Інша діяльність, передбачена статутом Підприємства та не заборонена діючим законодавством України.

Підприємство здійснює зовнішньоекономічну діяльність у відповідності до діючого законодавства України та мети створення Підприємства.

Керівництво Підприємством здійснює власник безпосередньо або передає це право довіреній особі - директору, залишаючи за собою право вирішального голосу.

Трудовий колектив володіє правами та обов'язками відповідно до трудового договору.

Організаційна структура підприємства відображена на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 - Організаційна структура підприємства

В сучасних умовах господарювання кожне підприємство повинно забезпечувати себе відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Здатність підприємства забезпечити свою господарську діяльність відповідними фінансовими ресурсами в значній мірі залежить від його фінансового стану. Тому фінансовий стан підприємства - одна з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємства, адже він характеризується забезпеченістю його фінансовими ресурсами, які необхідні для нормального функціонування, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю[4].

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності.

Існує і зворотній зв'язок. Стійкий фінансовий стан позитивно впливає на забезпечення потреб виробництва необхідними матеріальними і трудовими ресурсами, на виконання виробничих програм, а звідси і на підвищення ефективності господарської діяльності.

Сигнальним показником характеристики фінансового стану підприємства є його платоспроможність, тобто здатність своєчасно вносити платежі в бюджет і в позабюджетні фонди, задовольняти платіжні вимоги постачальників, повертати банківські кредити, видавати заробітну плату працівникам. Фінансовий стан може бути стійким, нестійким або кризовим. Фінансова діяльність підприємства повинна бути спрямована на забезпечення систематичного надходження та ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і платіжної дисципліни, досягнення оптимального співвідношення власних, позичених і залучених фінансових ресурсів. Тому виникає об'єктивна необхідність оцінки фінансового стану суб'єктів господарювання з метою раціонального використання їх фінансових ресурсів. Така оцінка проводиться способом аналізу фінансового стану.

Фінансовий аналіз є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності за певний період та на певну дату.

Проведення аналізу фінансового стану дає можливість вирішити такі завдання управління:

– дати об'єктивну оцінку ефективності використання майна підприємства та його забезпечення фінансовими ресурсами;

– оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства щодо його ліквідності, платоспроможності та фінансової стабільності;

– на підставі вивчення причинно-наслідкових взаємозв'язків між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності розробити напрямки покращання фінансового стану підприємства;

– оцінити конкурентноздатність підприємства;

– визначити ефективність використання фінансових ресурсів.

Залежно від інформаційного забезпечення та користувачів фінансового аналізу, він поділяється на внутрішньогосподарський та зовнішній.

Внутрішньогосподарський фінансовий аналіз спрямований на визначення відповідних фінансових показників з метою реального фінансового планування, контролю та прогнозування фінансового стану підприємства, забезпечення конкурентоспроможності продукції, а також ефективної його діяльності.

Зовнішній аналіз спрямований на одержання партнерами та контролюючими органами, обслуговуючими банками та інвесторами об'єктивної інформації про суб'єкта господарювання.

Успішна діяльність господарюючого суб'єкта в умовах ринку значною мірою залежить від фінансової репутації його ділових партнерів. Тому важливим напрямком зовнішнього фінансового аналізу є забезпечення керівництва інформацією про ділових партнерів

Необхідність проведення зовнішнього фінансового аналізу зв'язана з функціонуванням ринку цінних паперів, що вимагає від підприємства постійної інформації про ефективність вкладення коштів в акції та облігації.

Джерелами інформації для проведення аналізу фінансового стану підприємства є: баланс за попередній та звітний періоди; звіт про фінансові результати; звіт про власний капітал; звіт про рух грошових коштів; дані про витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг); бізнес-план та інші матеріали, що характеризують виробничу та фінансову діяльність.

Собівартість реалізованої продукції і прибуток перебувають в оберненій залежності, тобто зниження собівартості сприяє збільшенню прибутку і навпаки. Оскільки на формування прибутку суттєво впливає собівартість реалізованої продукції, то саме формуванню собівартості продукції необхідно приділити особливу увагу. Тому в практиці аналізу визначають «точку беззбитковості».

Важливим завданням аналізу прибутку є визначення резервів його збільшення та розробка заходів щодо їх мобілізації. В цьому напрямку виявляються можливі резерви збільшення обсягу реалізації продукції (робіт, послуг); зниження її собівартості, підвищення якості, а звідси - підвищення цін, оптимізація структури товарної продукції, пошук вигідних ринків продукції; недопущення позареалізаційних збитків.

Прибуток, хоч і є результативним показником діяльності підприємства, не характеризує рівня ефективності господарської діяльності, вкладених затрат, використаного майна. Тому в практиці аналізу використовується відносний показник - рентабельність. В практиці економічного і фінансового аналізу обчислюють такі показники рентабельності:

1. Показник рентабельності товарної продукції (всієї або окремих її видів) характеризує рівень окупності всієї товарної продукції або окремих її видів і визначається за формулою (2.1).

РТП = П / С х 100 %,	((2.1)

де Р_ТП - рівень рентабельності продукції, %;

П - прибуток від продажу продукції;

С - собівартість проданої продукції.

2. Показник рентабельності продажу характеризує суму отриманого прибутку на одну гривню реалізованої продукції, оціненої за цінами продажу і визначається за формулою (2.2).

РП = П : В х 100 %,	(2.2)

де Р_П - рентабельність продажу;

П - прибуток від продажу продукції;

В - виручка від продажу продукції.

3. Показник рентабельності виробничих фондів показує суму прибутку, отриманого на одну гривню основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів, визнається за формулою (2.3).

РВФ = ПБ : (ОФ + МОА) х 100 %,	(2.3)

де Рвф - рентабельність виробничих фондів;

Пб - балансовий прибуток;

Оф - середньорічна вартість основних фондів;

Моа - середньорічна вартість матеріальних оборотних активів.

Узагальнюючим показником комерційної діяльності підприємства є показник загальної ефективності комерційної діяльності, який показує співвідношення результатів комерційної діяльності з використовуваними для цього засобами виробництва і робочої сили протягом певного проміжку часу. Узагальнюючий показник розраховується за формулою (2.4).

Ефективність = Результати : Ресурси (витрати) х 100 %	(2.4)

Таблиця 2.1 - Показники ефективності комерційної діяльності ППФ «Миксем» за 2014 рік

Найменування показника	Значення показника, %
По всім товарним групам:
Рентабельність товарної продукції	4,05
Рентабельність продажу	3,27
Рентабельність виробничих фондів	3,06
Загальна ефективність комерційної діяльності	3,27

Проаналізувавши дані таблиці 3.2 можна зробити висновок, що підприємство загалом є прибутковим. Проте підприємство має низькі відносні показники рентабельності. Низький рівень показників рентабельності насамперед зумовлено тим, що на даний момент підприємство активно розвивається і має у зв'язку з цим високі затрати на будівництво, придбання додаткової офісної техніки, розробку та запровадження рекламної діяльності тощо[5].

2.2 Матеріально-технічна база оптового підприємства

Матеріально-технічна база - це сукупність всіх матеріальних умов здійснення процесу виробництва в поєднанні з його технологією в галузях і підрозділах цього підприємства.

До матеріально-технічної бази підприємства оптової торгівлі належить:

ѕ обладнання для зберігання товарів;

ѕ підйомно-транспортне обладнання;

ѕ ваговимірювальне та фасувальне обладнання.

Обладнання для зберігання товарів.

Обладнання цієї групи поділяють на наступні підгрупи: для укладання і зберігання тарно- штучних товарів; для зберігання навалювальних і насипних товарів; для зберігання наливних товарів.

Для укладання і зберігання тарно-штучних вантажів широко застосовуються стелажі і піддони.

Стелажі за призначенням ділять на універсальні і спеціальні. Залежно від конструктивних особливостей розрізняють збірно-розбірні і нерозбірні стелажі. Збірно-розбірні стелажі збирають з уніфікованих деталей і вузлів, що забезпечує велику кількість варіантів їх компонування.

Універсальні стелажі використовують для зберігання різних продовольчих і промислових товарів в тарі або на піддонах. Вони бувають поличними, клітковими, ящиковими, каркасними і гравітаційними. Найпоширенішими є поличні стелажі, які є декількома рядами горизонтальних полиць, укріплених на вертикальних стійках. В кліткових стелажах полиці розділені вертикальними перегородками. Їх використовують для зберігання дрібноштучних товарів в коробках або пачках, а також для розміщення товарів по сортах, видах і інших ознаках. Стелажі ящикові служать для зберігання дрібноштучних товарів -- радіодеталей, світлочутливих фотографічних матеріалів і т.д. Комірками в них служать ящики. Каркасні стелажі складаються з вертикальної металевої рами і горизонтальної обрешітки. За допомогою перфорації в стійках можна переставляти обрешітку і змінювати висоту комірки стелажу. Використовують каркасні стелажі для зберігання товарів на піддонах із застосуванням засобів механізації. В гравітаційних стелажах вантажні полиці нахилені і вантаж переміщається під дією своєї сили тяжіння.

Спеціальні стелажі служать для зберігання певних товарів. Їх підрозділяють на стійкові, консольні і механічні стелажі -- вішала. Стійкові стелажі складаються з горизонтальної рами і укріплених на ній стійок. В консольних стелажах вантажонесуща поверхня виконана у вигляді консолей. На стійкових і консольних стелажах розміщують для зберігання довгомірні вантажі (труби, сортовий метал і т. д.).

На вибір того або іншого типу стелажу впливає асортимент товарів, що зберігаються, габарити тарних місць, що використовується для обробки вантажів, підйомно-транспортне обладнання.

Піддони є пристроями, призначеними для формування вантажних пакетів, штабелюваннями і транспортуваннями товарів. По своєму використанню вони універсальні. Виготовляються в основному з дерева. За конструкцією розрізняють плоскі, стійкові і ящикові піддони. Плоскі піддони застосовують для пакетування товарів в ящиках, мішках і іншій тарі. Стійкові піддони мають чотири стійки, які дозволяють проводити багатоярусне їх укладання з вантажами, які не забезпечують стійкість штабелю (товари в картонних коробках і ін.). Ящикові піддони мають знімні або незнімні стінки. В них укладають товари в коробках, зв'язках, згортках і вантажі, що легко пошкоджуються.

Використання піддонів на складах створює необхідні умови для комплексної механізації навантажувально-розвантажувальних і внутрішньоскладських робіт, скорочення трудових витрат, більш ефективного використання площі і місткості складських приміщень. При цьому в 3-4 рази зростає продуктивність праці, в 2-3 рази скорочується простій транспортних засобів.

Засіки -- відгороджені вертикальною перегородкою місця для насипання навалювальних вантажів. Можуть мати чарунки, утворювані внутрішніми перегородками. Частіше за все зустрічаються залізобетонні і дерев'яні засіки.

Підйомно-транспортное обладнання

Вживання підйомно-транспортного обладнання в складському технологічному процесі сприяє полегшенню важких і трудомістких робіт, прискорює виконання навантажувально-розвантажувальних операцій, скорочує час простою транспорту. Механізація складських робіт підвищує продуктивність праці працівників в 3-5 разів.

Класифікують підйомно-транспортне обладнання за наступними основними ознаками: функціональному призначенню; принципу періодичності дії; роду вантажу, що переробляється; видам приводу; ступені механізації праці[6].

Розглянемо класифікацію підйомно-транспортного обладнання за однією з найважливіших ознак -- функціональному призначенню. За цією ознакою воно підрозділяється на три групи: вантажопідйомні машини і механізми; транспортуючі машини і пристрої; навантажувально-розвантажувальні машини.

До вантажопідйомних машин і механізмів відносять крани, вантажні ліфти, лебідки і електричні талі.

Крани призначені для переміщення вантажів у вертикальному і горизонтальному напрямах. Їх підрозділяють на мостові і консольні, козлові і автомобільні, крани-штабелери.

Мостові крани є вантажопідйомними машинами, що пересуваються по рейках, закріплених на виступах стін складу або спеціальних колонах. Застосовуються для переміщення вантажів і контейнерів в закритих складських приміщеннях, під навісами або на відкритих майданчиках. На складах застосовують мостові крани вантажопідйомністю 5-10 т, здатні піднімати вантаж на висоту 8-16 м.

Консольні крани призначені для роботи з вантажами невеликої маси і малих габаритів, використовуються для переміщення вантажу від одного робочого місця до іншого. Бувають напільні і настінні, можуть кріпитися до колони складського приміщення. Дуга повороту консолі крана досягає 360°.

Електричні козлові крани вантажопідйомністю до 30 т широко застосовуються при виробництві навантажувально-розвантажувальних робіт на відкритих майданчиках складів і баз. Переміщаються по підкранових рейках, укладених на землі. Мають високу продуктивність.

Автомобільні крани застосовують для навантажувально-розвантажувальних робіт на розосереджених об'єктах. Вони є самохідними навантажувально-розвантажувальними механізмами, змонтованими на автомобільних шасі. Їх вантажопідйомність -- від 3 до 45 т. Піднімають вантаж на висоту більше 7 м.

Крани-штабелери призначені для механізації навантажувально-розвантажувальних робіт в закритих складах для переробки тарно-штучних вантажів. Підрозділяються на мостові і стелажні.

Мостовою кран-штабелер є механізмом, що складається з моста крана, вертикальної колони і вантажного захвату. Переміщається по рейкових шляхах, змонтованих на будівельних конструкціях будівлі складу.

Стелажний кран-штабелер -- підйомно-транспортна машина, що складається з візка і змонтованої на ній вертикальної рами, а також підйомної платформи, що пересувається по рамі на якій встановлено вантажний захват. Стелажні крани-штабелери залежно від конструкції можуть пересуватися по рейкових шляхах, укладених на підлозі або на стелажах.

Крани-штабелери використовують для укладання вантажів в штабеля і стелажі значної висоти, а також для комплектування асортименту товарів при їх отборці з місць зберігання.

Вантажний ліфт є вантажопідйомним пристроєм переривистої дії для підйому і спуску вантажів. Вантажопідйомність -- від 150 кг до 5 т.

Лебідки використовуються для вертикального (підйомні лебідки) і горизонтального (тягові лебідки) переміщення вантажів. Випускаються з ручним і електричним приводами. Можуть мати тягові зусилля від 1 до 10 т.

Електрична таль -- механізм з електроприводом для вертикального і горизонтального переміщення вантажу, підвішеного на крюк. Горизонтальне переміщення здійснюється уздовж підвісного однорельсового шляху. Управляють нею за допомогою кнопкового механізму. Випускається вантажопідйомністю 0,5; 1; 5 і 10 т. Розрахована на висоту підйому вантажу від 4 до 30 м.

До транспортуючих машин і пристроїв відносяться конвейєри, гравітаційні пристрої, вантажні напільні візки і деякі інші види обладнання.

Конвейєри (транспортери) -- транспортуючі машини безперервної дії. Залежно від конструктивних особливостей їх вантажонесучихорганів вони бувають стрічкові, пластинчасті і роликові. Застосовуються для горизонтального і слабонахильного переміщення сипких і штучних вантажів.

До гравітаційних пристроїв відносяться гравітаційні конвейєри і вертикальні спуски. Вантаж за допомогою цих пристроїв переміщається під дією своєї ваги.

Вантажні напільні візки використовуються для горизонтального і слабоухильного переміщення вантажів. Вони бувають електричні і ручні. Електровізки застосовують для переміщення вантажів на відстань до 1 км. Їх вантажопідйомність -- 500, 750,1000 і 2000 кг. Ручні візки випускають на трьох-чотирьох колесах, вантажопідйомністю 0,25 і 1 т. Вантажні напільні візки застосовують для транспортування штучних вантажів.

Електротягачі застосовують для горизонтального переміщення причіпних візків і тари -- обладнання на колесах. Загальна маса вантажів, що перевозяться, складає до 1500 кг.

Навантажувально-розвантажувальні машини -- вилочні навантажувачі і штабелери -- призначені для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, внутрішньоскладського переміщення і складування вантажів. Вилочні навантажувачі діляться на електронавантажувачі і автонавантажувачі.

Електронавантажувачі -- машини напільного безрейкового електрифікованого транспорту, що приводяться в рух електродвигуном з живленням від акумуляторних батарей.

Основним робочим органом є вила, що служать для підхоплення вантажу, його підйому, транспортування і укладання. Випускаються вантажопідйомністю від 0,5 до 5 т, висота підйому вантажу -- від 2,0 до 5,6 м. З його допомогою переміщають в горизонтальному напрямі і укладають в штабелю і стелажі тарно-штучні вантажі. Володіють високою маневреністю. Широко застосовуються для навантаження і розвантаження залізничних вагонів, бортових автомобілів і автопричіпів.

Електроштабелери також відносяться до машин напільного безрейкового транспорту. Служать для виконання складських робіт в закритих приміщеннях з твердим і рівним покриттям підлоги. З їх допомогою проводиться укладання тарно-штучних вантажів в стелажі і штабелю на висоту до 4,5 м. Випускаються вантажопідйомністю 0,8; 1; 1,25; 1,6 і 2 т.

При оснащенні складів підйомно-транспортним обладнанням враховують: пристрій складів; асортимент і габарити належних переробці вантажів; об'єм навантажувально-розвантажувальних і складських робіт; продуктивність механізмів; режим роботи складі[7].



3. СТАН КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ «ППФ «МИКСЕМ» З ЗАКУПІВЛІ ТОВАРІВ

Під закупівлею розуміється придбання товарів і послуг. Вона, таким чином, є частиною комерційних функцій поряд із збутом, фінансуванням і управлінням. Залежно від стану ринку закупівлі можуть мати різне значення.

У ринковій економіці товари є в наявності в будь-який час й у необмеженій кількості, тобто Підприємство має можливість вільного вибору постачальників. Тут Підприємство активно розвиває інструментарії, що дозволяє вибирати з альтернативних пропозицій найбільш сприятливі й кращі.

Якщо товари не є в наявності або обмежено їхню кількість, то Підприємство активно працює над організацією поставок від виробників.

Керівництво Підприємства проводить активний пошук шляхів одержання товарів для торгівлі. Мета торгівлі - стати невід'ємним елементом ланцюжка проходження товару від виробника до споживача. Для досягнення цієї мети Підприємство виступає партнером виробника, що може допомогти в досягненні максимального збуту вироблених їм товарів (на основі договірних відносин).

Діяльність на ринку закупівель визначається маркетингом закупівель.

Метою маркетингу закупівель є виявлення необхідних товарів у потрібній кількості, необхідної якості, у потрібний час й у потрібному місці. При цьому враховується, що придбані товари до того ж повинні відповідати попиту на ринку збуту.

З одного боку існує товарний потік від виробників через торгівлю до споживача, з іншого - потік інформації від споживача через торгівлю до виробника. У підсумку повинна бути досягнута узгодженість обох потоків. У цьому процесі Підприємство відіграє вирішальну роль.

Детальне вивчення потреб споживачів є основою й вихідним пунктом ефективної торговельної діяльності. Наступним кроком є знаходження джерел придбання товарів для задоволення існуючих потреб. При цьому Підприємство прагне до встановлення постійних зв'язків.

Але може скластися ситуація, коли на ринку закупівель не вдається знайти товари, здатні задовольнити відповідний попит. У цьому випадку Підприємство може творчо підійти до питання й саме розробити новий продукт.

У будь-якому випадку, по-перше, важливо знайти сприятливі джерела одержання товарів. По-друге, важливе значення має забезпечення довгострокової надійності постачальників.

Для успішного виконання завдання закупівель товарів використовується комплексний підхід. Процес закупівель відбувається в кілька етапів:

– визначення потреб;

– аналіз джерел закупівель, дослідження ринку закупівель;

– відбір джерел закупівель;

– використання інструментів маркетингу закупівель;

– переговори із приводу умов договору;

– розміщення замовлень;

– контроль за надходженням товарів[8].

На кожному етапі здійснюється поточний контроль і перевірка.

1. Визначення потреб

Своєчасне й точне виявлення потреб слугує істотною передумовою для можливостей своєчасних закупівель необхідних товарів у необхідних кількостях і потрібній якості.

Основою для визначення попиту можуть бути:

– запити й надходження замовлень від покупців (підприємств роздрібної торгівлі, громадського харчування та ін.);

– регулярні опитування, які можуть проводитися серед певного кола покупців (мала вибірка);

– повідомлення власних співробітників;

– статистика по збуту (статистика із продажу), що дає довідки про попередній оборот, а також обороти по окремих групах товарів ;

– повідомлення про стан ринку, біржові повідомлення, повідомлення про ярмарки, публікацію в спеціальних журналах;

- систематичне дослідження ринку

2. Аналіз джерел закупівель, дослідження ринку закупівель.

Після того, як Підприємство визначить, яким асортиментом товарів воно бажає займатися, підприємство робить наступний крок - визначення постачальників, у яких можна придбати бажані товари.

Якщо повинні бути закуплені нові товари, то при будь-яких обставинах Підприємство прагне одержати інформацію про можливі джерела закупівель. Але й тоді, коли Підприємство має певних постачальників уже тривалий час, існує смисл пошукати інших постачальників, отримати відомості про їхню пропозицію й зрівняти їх з тими, що були до цих пір.

Якщо є потреба в певних товарах, то Підприємство спочатку визначає, у яких постачальників (якщо їх на ринку декілька) воно бажало би одержати товар. Цей попередній вибір Підприємство робить не тільки на підставі відомостей про те, який постачальник, по досвіду, поставляє товари по самих сприятливих цінах. Визначальним є те, який постачальник пропонував найбільш короткі строки поставок і потрібну якість товарів. Іншим важливим критерієм при ухваленні рішення є надійність постачальника.

Якщо товари, які необхідно закупити, колись уже один раз закуповувалися, то джерела закупівель відомі. Тому необхідна інформація може бути отримана на підприємстві постачальника.

Якщо необхідно знайти нових постачальників, наприклад. З метою порівняння умов колишніх постачальників з умовами ще невідомих або якщо Підприємство не задоволене колишніми постачальниками, або якщо є необхідність в одержанні не закуповуваних раніше товарів, то інформація про джерела закупівель знаходиться ззовні. Вся документація, всі установи й заходи, що слугують виявленню нових джерел закупівель (постачальників) є джерелами інформації. При цьому розрізняються первинні, і вторинні джерела інформації.

Первинні джерела інформації - інформація необхідна для здійснення закупівель, яку отримують прямо, безпосередньо на ринку закупівель.

Первинними джерелами інформації є:

– письмова інформація, телефонні запити або особисті переговори з постачальниками й покупцями;

– відвідування ярмарків, виставок і товарних бірж;

– звіти про відрядження закупників і збутовиків, а також самостійних посередників по збуту;

– огляд підприємств постачальників і покупців;

– повідомлення про тестування (для закупівель і продажів).

Вторинні джерела інформації - у цьому випадку не проводиться спеціального збору відомостей, а дані, отримані для інших цілей, оцінюються з погляду проблеми закупівель. Вторинними джерелами інформації є:

– статистика товарообігу й роздрібних (оптових) цін;

– адресні книги, галузеві довідники, путівники по закупівлях, каталоги й проспекти по продажах;

– спеціальні книги й журнали;

– ринкові й біржові бюлетені;

– звіти про діяльності фірм;

– каталоги ярмарків;

– щоденні економічні газети;

– копії замовлень і доповіді про відвідування;

– публікації торговельних палат;

– відомості про закордонний досвід.

3. Відбір джерел закупівель.

Після того як Підприємство склало огляд можливих джерел закупівель, вибираються ті, які найбільшою мірою відповідають вимогам Підприємства.

Критеріями оцінки є:

– вимоги до споживчих характеристик продукції

– строки поставок;

– упакування;

– логістика;

– строк платежу;

– якість товарів;

– надійність постачальника.

Крім того, оцінюється готовність постачальника до кооперації на тривалу перспективу. Можливо, що, постачальник, орієнтує своє виробництво на певні потреби підприємства оптової торгівлі. Останнє, таким чином, може впливати на пропозицію товарів з боку виробника, що б міг бути складений оптимальний для оптової торгівлі асортименти.

Якщо Підприємство вибрало певних постачальників, воно робить наступний крок - постачальники прилучаються до співробітництва.

4. Використання інструментів маркетингу закупівель.

Цілком очевидно, що при закупівлі товарів виграють ті підприємці в сфері оптової торгівлі, які запропонують виробнику найкращі умови угоди. Але гарна угода, залежно від індивідуально масштабу, може мати різний характер, і її оцінка не повинна орієнтуватися на виняткову ціну.

Виробник оцінює різні фактори по тому, які з них сприяють досягненню мети його підприємства. Цілями виробника можуть бути:

– одержання прибутку;

– забезпечення ліквідності;

– розширення обороту;

– створення міжрегіонального ринку збуту.

При цьому до уваги приймаються наступні фактори:

– гарантованість і перспективність каналів збуту;

– розміщення нової продукції на ринку;

– умови транспортування;

– аналіз збуту;

– умови складування.

Завдання Підприємства при укладанні угоди в тому, щоб запропонувати виробнику таку закупівлю, що допомогла б останньому у виконанні поставлених перед ним цілей.

Важливим інструментом у рамках маркетингу закупівель є політика цін й оцінка обсягів замовлення товарів, оскільки вони безпосередньо визначають прибуток виробника. Навряд чи можна навести більш переконливі аргументи при продажі, ніж гарна ціна, що повинна мати найважливіше значення.

Але оскільки прибуток є різницею між ціною й витратами, оцінка обсягів закупівель є відправним пунктом з погляду витрат. Багато видів витрат виникають не стосовно окремих товарів, а у зв'язку із замовленням (фіксовані витрати замовлення).

Крім того, потужності виробника при великих обсягах замовлень завантажуються рівномірно, можливо довгострокове планування виробництва, у результаті чого досягається економія витрат. Внаслідок цього, виробники, як правило, вибирають таких покупців, які замовляють більші обсяги продукції навіть по більш низьких цінах.

Інструментом маркетингу закупівель для оптової торгівлі є, таким чином, великі обсяги закупівель. Однак не можна забувати, що великі обсяги закупівель можуть викликати проблеми, наприклад, великі витрати на зберігання або не рентабельність вкладених коштів.

Наступна форма співробітництва між Підприємством і виробником - це товарна політика. Підприємство в системі збуту знаходиться ближче до споживача й через роздрібну торгівлю має набагато більш тісні контакти з ринком, ніж виробник. Це може становити інтерес для виробників при розробці нової продукції або пристосувань наявної продукції до вимог ринку. Підприємство може, наприклад, дати імпульс із погляду якості, упакування, або також маркування якого-небудь продукту.

На основі систематичного дослідження ринку може бути отримана інформація, що має більшу цінність і для Підприємства.

На основі плідного співробітництва в цій області Підприємство може прив'язати до себе виробника на тривалий період, оскільки останній залежить від інформації із цього джерела.

Таким чином, виникає взаємна зацікавленість в успіху комерційного партнера. Здійснюються спроби знайти оптимальне рішення.

Опис інструментів політики закупівель ясно показує, що мова йде не про ізольовані елементи. Їхній взаємозв'язок є основою того, що ці інструменти рідко використаються ізольовано, а здебільшого застосовуються їх комбінації. Шляхом їх з'єднання можна досягти більшого результату, ніж можна було б очікувати при простому підсумовуванні впливу окремих інструментів.

Дуже важливі особисті контакти між комерційними партнерами. При довгостроковому співробітництві з партнерами Підприємство прагне до створення відносин довіри.

5. Переговори із приводу умов договору.

Коли досягнуто принципової згоди між виробником і Підприємством із приводу співробітництва, наступає найбільш жорсткий і найбільш важкий момент у маркетингу закупівель - переговори із приводу умов договору.

Тут обговорюються конкретні умови й способи платежу, на основі яких будуть здійснюватися поставки.

Варто розглянути дві можливості.

Довгострокова прив'язка постачальника у формі періодичних поставок у рамках основного договору - це перша можливість. Обидві сторони виражають волю до довгострокового співробітництва й визначають рамки й умови цього співробітництва. У першу чергу це стосується цін й умов поставок. Кожен учасник договору приймає на себе певні права й обов'язки, які необхідно виконати. У рамках домовленостей про умови проводяться окремі поставки, які можуть здійснюватися вже без великих окремих угод й окремих договорів.

У результаті звичності окремих відносин виникають ефекти раціоналізації, що ведуть до менших витрат при закупівлях. Крім того, гарантуються постійні контакти з покупцями на основі стабільних зв'язків.

Слід зазначити, що угоди такого роду мають і недоліки. Тут звужуються сфера прийняття рішень і гнучкість підприємства оптової торгівлі.

Залежно від обставин у рамках договору можливо в окремих угодах обговорення особливих умов (наприклад, для особливо великих обсягів закупівель або при проведенні рекламних акцій).

Другою формою доручення є окремі угоди (час від часу). У цьому випадку обговорюється й укладається договір по конкретній поставці. У цьому договорі обговорюються, як правило, всі подробиці.

Більшій гнучкості в цьому випадку як недолік протиставляються гірші умови закупівель, а також проблематичність регулярного й довгострокового доступу до товарів.

Саме надійність закупівель повинна мати пріоритет для оптової торгівлі. Тому метою менеджменту торгівлі Підприємства являється укладання довгострокових основних договорів з постачальниками, які гарантують надійне розпорядження товарами.

6. Розміщення замовлень.

Розміщення замовлень завершує процес закупівель. Після попереднього визначення умов мова йде про формальний акт конкретного замовлення товару.

Розміщення замовлень здійснюються за допомогою простих і швидких методів, таких як телефон, факс, електронна пошта.

7. Контроль за надходженням товарів.

Після розміщення замовлення відбувається поставка товарів Підприємству. При цьому контроль за надходженням товарів повинен гарантувати своєчасне здійснення поставок товару замовленого виду, у потрібній кількості й відповідній якості.

Окремі кроки такі. Спочатку прийом товару, що перевіряється на відповідність по кількості і якості. Поставлене замовлення зіставляється із замовленням і даними в накладній. Можливі рекламації невідкладно направляються постачальникові.