Удосконалення товарної політики підприємства харчової промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Удосконалення товарної політики підприємства харчової промисловості

Зміст

Реферат

ВСТУП

1.АНАЛІЗ ОСНОВНИХ СКЛАДОВИХ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Основні складові товарної політики підприємства

1.2 Особливості діяльності підприємства харчової промисловості

1.3 Маркетингова товарна політика харчового підприємства в сучасних умовах

2.МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Аналіз ефективності діяльності харчового підприємства

2.2 Методи поширення асортименту

2.3 Заходи посилення бренду

3.РОЗРОБКА ЗАХОДІВ УДОСКОНАЛЕННЯ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ

ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Маркетингова характеристика ТОВ Техноком ТМ «Мівіна»

3.2 Аналіз ефективності товарної номенклатури

3.3 Підвищення ефективності товарної політики підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Реферат

Курсовий проект на тему Удосконалення товарної політики підприємства харчової промисловості на прикладі ТОВ Техноком ТМ «Мівіна» складається з трьох розділів, кожен з яких містить декілька підрозділів. В роботі представлені тринадцять таблиць,чотири малюнки, розрахунковий матеріал, який містить відповідні формули.

В першому розділі курсового проекту відображаємо основні складові товарної політики підприємста.Розкриваємо діяльність підприємства харчової промисловості,з чого вона складається.

Другий розділ розкриває умови ефективності діяльності підприємства . Також виявлено сучасні перспективи та проблеми розвитку харчової промисловості.

Третій розділ - це розрахункова частина, яка відображає ефективність виробничої діяльності підприємства за рахунок впровадження маркетингових рішень.У цьому розділі приводиться аналіз і висновки щодо оцінки фактичного стану та перспектив удосконалення маркетингової товарної політики підприємства з урахуванням виявлених недоліків.

Ключові слова:товарна політика, харчове підприємство, асортимент,

торгова марка, бренд.

Зроблені висновки, на основі яких можна зрозуміти характер та напрямок діяльності підприємства ТОВ Техноком ТМ «Мівіна».

Вступ

Харчова промисловість являється складовою частиною промисловості України, яка представляє собою важливу частину народного господарства країни. Провідна роль промисловості обумовлена тим, що вона вносить рішучий вклад в створення матеріально - технічної бази усього суспільного виробництва, а також виготовляє більшу частину матеріальних цінностей, призначених для задоволення потреб населення.

Забезпечення населення якісними продуктами харчування є одним з головних напрямів соціально - економічного розвитку будь - якої держави. В будь-якій науковій роботі повинен бути основний предмет та об'єкт дослідження.

Товар є головним елементом комплексу маркетингу, від якого вирішальною мірою залежить успіх ринкової діяльності підприємства. Він об'єднує споживача і товаровиробника, задовольняє запити одних і приносить прибуток іншим, забезпечуючи їх взаємні вигоди. Тому дана робота э актуальною в умовах сьогодення.

Метою даної роботи є дослідження підприємства ТОВ Техноком ТМ «Мівіна» за допомогою комплексу методів. У даній роботі приводиться аналіз і висновки щодо оцінки фактичного стану та перспектив удосконалення маркетингової товарної політики підприємства з урахуванням виявлених недоліків.

В роботі були розглянуті основні техніко-економічні показники ТОВ Техноком ТМ «Мівіна», товарна номенклатура підприємства та її характеристика, був проведений аналіз ефективності товарної номенклатури, побудований ринковий профіль товарних ліній, проведений аналіз ступеня відповідності товарної номенклатури підприємства потребам ринку, розроблені заходи щодо модифікації товарної номенклатури і товарних ліній, розроблена система заходів щодо посилення товарної марки і бренда.

1. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ СКЛАДОВИХ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Основні складові товарної політики підприємства

Термін товарна політика достатньо широкий і охоплює різні аспекти продуктової стратегії і тактики підприємства. Це формування товарного асортименту, модифікація існуючих виробів, знаття з виробництва застарілих, розроблення і запуск у виробництво нових товарів, забезпечення належного рівня їх якості і конкурентоспроможності.[28]

Важливе значення має створення привабливої упаковки товару, використання штрих-коду, розроблення ефектної товарної марки, її офіційна реєстрація. Підкріплює позиції товару організація сервісу, надані фірмою гарантії, умови поставки тощо. Все це в комплексі і становить сутність маркетингової товарної політики фірми, спрямованої на максимальне задоволення потреб цільових споживачів.

Товар - це складне поняття, що включає сукупність багатьох властивостей, головними серед який є споживчі властивості, тобто спроможність товару задовольняти потреби.[5,7,28]

Розглядаючи товар як комплексне поняття, можна сприймати його на трьох рівнях : товар за задумом, товар у реальному виконанні, товар з підкріпленням.

Перший рівень або товар за задумом - відображає ту потребу, яку товар задовольняє, тобто це товар з чіткою орієнтацією на споживання , скоріше функція, котру виконує товар для споживача.

Другий рівень або товар в реальному виконанні - це реально створений виріб із конкретними властивостями і характеристиками.

( властивості, характеристики, якість, дизайн, упаковка)

Третій рівень або товар з підкріпленням - це “шлейф” обслуговування, тобто ті додаткові послуги і вигоди, які виробник надає споживачу одночасно з товаром.[7]

Так звана "підтримка продукту (товару)" включає надійні поставки, післяпродажний сервіс, транспортування гарантії, документація, засоби зберігання - власне все те, що супроводжує вихід товару на ринок і забезпечує його успішне споживання . Це можуть бути і супутні продукти і послуги, які забезпечують успішне використання основного продукту. Маркетинг з'ясовує характеристики додаткових товарів і послуг, що потрібні для нормальної роботи, визначає ступінь їхньої доступності на ринках, доцільність організації їх виробництва при відсутності.

Товаровиробник повинний своєчасно пропонувати ринку певну сукупність товарів, які б, відповідаючи в цілому профілю виробничої діяльності фірми, найбільше б повно задовольняли вимоги певних категорій покупців.

Набір товарів, запропонованих виробником або продавцем називають асортиментом. Асортимент - це упорядкована по певних ознаках товарна маса, або набір різноманітних товарів, згрупованих, наприклад, по функціональному призначенню. Номенклатура - застосовують у статистиці - систематизований перелік груп, підгруп і видів продукції в натуральному виразі, що містить коди позицій.[16,28]

Товарний асортимент - або сукупність товарів, що випускаються фірмою, він ділиться на асортиментні групи й асортиментні позиції.[7]

Товарний асортимент характеризується широтою або кількістю сортиментних груп (в асортиментну групу входять вироби, які відрізняються спільністю функціональних особливостей, якістю, ціною), а також глибиною або кількістю асортиментних позицій у кожній асортиментній групі (асортиментна позиція - це різновид товару або марка) і структурою або співвідношенням між запропонованими асортиментними групами з погляду спільності споживачів кінцевого використання , каналів розподілу, ціною і т.д.

Асортимент вважається надто вузьким, якщо можна доповнити його новими виробами і збільшити прибуток, і надто широким, якщо можна виключити ряд виробів і прибуток збільшиться.

> Різноманітний асортимент - дозволяє витягнути цілий ряд товарів за допомогою товарів-локомотивів, створити в споживачів враження різноманітності і доповнюваності і зацікавити в такий спосіб більш численні групи споживачів. При різноманітному асортименті вдасться краще пристосовуватися до несподіваних змін ринкової кон'юнктури, але управляти їм більш складно . Для широкого асортименту потрібні особливі структури збуту, більш складні і численні адміністративні системи. Широта асортименту характерна для фірм, що ставлять своєю ціллю завоювання більшої частки ринку, або його розширення. Різноманітним асортиментом складніше управляти, але він краще пристосований до ринку.

> Вузький асортимент - його основна перевага - у простоті , при цьому потрібні менше складні адміністративні, виробничі і торгові структури, спрощується вся маркетингова діяльність. Фірми, що зацікавлені у високій прибутковості бізнесу, мають вузький асортимент. Вузьким асортиментом краще управляти, але він обслуговує вузький споживчий ринок.[7,25]

Нарощування асортименту - розширення - збільшення числа асортиментних груп.

Насичення асортименту - поглиблення - додавання нових асортиментних позицій в існуючі асортиментні групи.

Перенасичення асортименту - товари "підривають " один другий.

Якщо асортимент великий і глибокий , є товари масового попиту, супутні товари, техніка, товари "люкс" - і усе в великій кількості - товарна лінія буде довгою і для проведення відповідної товарної політики будуть потрібні великі торгові площі.

На маленьких площах доцільно зосередитися на вузькій номенклатурі товарів і спробувати зайняти по ній провідне положення або запропонувати різноманітний асортимент , але без поглиблення.

Формуванню асортименту передує розробка асортиментної концепції фірми, що являє собою спрямовану побудову оптимальної асортиментної структури товарної пропозиції. При цьому за основу приймається , з одного боку, споживчі вимоги певних груп (сегментів ринку), а з іншого боку - необхідність забезпечити найбільше ефективне використання фірмою сировинних, технологічних, фінансових і інших ресурсів.

Асортиментна позиція виражається у вигляді системи показників, що характеризують можливості оптимального розвитку виробничого асортименту даного товару. До таких показників ставляться :

- розмаїтість видів і різновидів товарів ;

- рівень і частота відновлення асортименту;

- рівень і співвідношення цін на товари даного виду.

Ціль асортиментної концепції - зорієнтувати фірму на випуск товарів, найбільше відповідних структурі і розмаїтості попиту конкретних покупців.

Цільова її частина включає вимоги до оптимальної структури асортименту, а програмна - систему заходів для її досягнення за певний період.

Життєвий цикл товару.

Об'єми і тривалість виробництва того або іншого товару зроджуються в часі циклічно. Це явище називається життєвим циклом товару. Життєвий цикл товару (англ. Life суcle product) - цей час існування товару на ринку, проміжок часу від задуму виробу до зняття його з виробництва і продажу.

Концепція життєвого циклу товару описує збут продукту, прибуток, конкурентів і стратегію маркетингу з моменту надходження товару на ринок і до його зняття з ринку. Концепція виходить з того, що будь-який товар рано чи пізно витісняється з ринку іншим, досконалішим або дешевим товаром. Вічного товару немає.

Поняття життєвого циклу товару застосовується як до класів товарів (телевізори), так і до підкласів (кольорові телевізори) і навіть до певної моделі або торгової марки (кольорові телевізори "Електроніка"). Конкретна модель товару більш чітко слідує традиційному життєвому циклу товару.

Життєвий цикл товару може бути представлений як певна послідовність стадій існування його на ринку, має певні рамки. [1,6]

Життєві цикли товарів дуже різноманітні, але майже завжди можна виділити основні фази. В класичному життєвому циклі товару можна виділити п'ять стадій або фаз. Тривалість циклу і окремих його фаз залежить від самого товару і конкретного ринку .

Життєвий цикл товару і його стадії можна зобразити графічно. Для цього на осі X відкладемо час, а на осі У - об'єм продажу товару в даний момент часу (рис. 1.1) [26].

Об'єм

продаж

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. 1 Крива життєвого циклу товару

На рисунку 1.1 показана традиційна крива життєвого циклу товару. Вона описує виразні періоди упровадження, зростання, зрілості, насичення і спаду.

В кожних з цих періодів товарна політика має особливості,які впливають, як на управління виробництва товару, так і їх збуту.

РИНКОВА АТРИБУТИКА ТОВАРУ

Підприємство, яке випускає товари на ринок, повинно потурбуватись, щоб споживачі впізнавали товар і відрізняли його від товарів конкурентів , тобто стає необхідною власна ринкова атрибутика: товарна марка, товарний знак, упаковка, штрих-код.

> Товарна марка - це ім'я, назва, символ, малюнок чи їх поєднання, призначені для ідентифікації товарів чи послуг конкретного виробника і диференціації їх від товарів-конкурентів. За допомогою марки формується імідж ї фірми й імідж товару. До характеристик марочних товарів відносяться маркірування, незмінна упаковка, незмінна (як правило, поліпшена якість), незмінна кількість в упаковці, інтенсивна реклама, високий рівень популярності і широке розповсюдження на ринках збуту.[27]

Торгова марка

Марка виробника (manufacturer brand)		приватна марка (own-label-brand)

Створюється товаровиробником присвоюється торговельними і збутовими посередниками, продавцями

Рис. 1.2 .Типи торгових марок.

На рисунку 1.2 показоно типи торгових марок.Товари,що продаються під марками посередників, звичайно продаються дешевше ,ніж під марками товаровиробників ,які можуть знизити ціни за рахунок стандартизації методів збуту і стимулювання збуту.

З огляду на те, хто є власником марки, розрізняють марки виробників і марки торговельних посередників(дилерські марки).

Більшість марок виходять на ринок з марками виробників, які ще називають загальнонаціональними марками. Ці марки орієнтовані на широке коло споживачів і є гарантом якості продукції. Виробники витрачають значні кошти на підтримку своєї марки (контроль її якості, сервіс, рекламу тощо), що призводить до підвищення цін на марочні товари. Головна мета - збільшити коло прихильників даної марки.

Марки дилерів (або приватні марки) містіть назву відомої оптової чи роздрібної збутової фірми. Вона закуповують у середніх і дрібних виробників немарочні товари і ставить на них свій товарний знак. Для споживачів, які постійно купують у даного посередника і довіряють йому, дилерська марка гарантує певний рівень якості незалежно від того, хто цю продукцію виробив.[11]

Оскільки витрати на маркетинг у виробників у такій ситуації менші, товари з дилерськими марками коштують дещо дешевше, що приваблює значне коло споживачів. Головна мета у використанні приватних марок - збільшувати кількість постійних покупців даного магазину або торговельної мережі.

Можливий і третій варіант - використання у товарно-знаковій концепції франчайзінгу. Сутність її полягає в тому, що добре відоме підприємство - франчайзер - на ліцензійній основі надає право використовувати свій товарний знак (і відповідну технологію тощо) самостійному підприємству. І виробники і торговельні посередники у своїй практиці можуть орієнтуватися на різні способи використання товарних марок:

? одна назва для всіх товарі;

? індивідуальна назва для кожного товару

? марочні назви для асортиментних груп товарів

? поєднання назви фірми з індивідуальною назвою товару

? пропозиція безмарочних товарів це так звані "білі" продукти (No Names) - це проста упаковка і оформлення .

> Товарний знак - це товарна марка (або її частина) , що зареєстрована у встановленому порядку і має юридичний захист. Товарний знак є об'єктом промислової власності , його юридичний захист здійснюється на основі Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” (1993 р.) , а офіційну реєстрацію товарних знаків виконує Держпатент України.[7].

ФУНКЦІЇ ТОВАРНИХ ЗНАКІВ

Створюють відмінності між товарами		Полегшують ідентифікацію товару		Виступають гарантом якості товару

Надають інформацію про товар та його виробника
Забезпечують правовий захист товару

Рекламують товар

Рис .1.3.Функції товарних знаків

> Упаковка - виконує функцію захисту товарів при збереженні і транспортуванні, її використовують для реклами і різноманітних, адресованих споживачу повідомлень. Це - елемент товарної політики, складова іміджу підприємства. [35]

Розрізнюють три види упаковок :

Внутрішня - вмістилище товару;

Зовнішня - конструкція для захисту внутрішньої упаковки;

Транспортна - конструкція , призначена для пакування, зберігання, транспортування.

Функції упаковки:

Дає можливість збирати в потрібних обсягах і формі різні продукти;

Захищає товар при транспортування та зберігання;

Полегшує використання продукту;

Є засобом комунікації є елементом планування продукції.

Проблеми, що пов'язані з упаковкою - це висока вартість, забруднення довкілля, ступінь правдивості інформації на упаковці.

> Штрих-код - або система штрихового кодування товарів. У світі існує декілька таких систем. Найпоширеніша з них - європейська система EAN (“Європейський артикул”) яка є різновидом американської системи UPC - “Універсальний товарний код”.[1]

Створено Асоціацію Товарної Нумерації України (EAN - Україна), яка є членом Міжнародної Асоціації EAN (Брюссель).

Наявність штрих-коду є нормою на світовому ринку, він несе велику кількість інформації. Широке застосування системи штрихового кодування дає переваги і виробнику, і правцю, і споживачеві, сприяє проблемі ідентифікації товару та захищає товар від підробок.

Таким чином , товарна політика достатньо широко охоплює різні аспекти продуктової стратегії і тактики підприємства. Для товарної політики фірми важливе значення має створення привабливої упаковки товару, використання штрих-коду, розроблення ефектної товарної марки, її офіційна реєстрація.

1.2 Особливості діяльності підприємства харчової промисловості

Харчова промисловість - одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.[2]

Продукція АПК в експортному потенціалі становить 26,5%, в тому числі сільського господарства - 14% , харчової і переробної промисловості - 12,5%. Саме на сільське господарство припадає близько 20% загального обсягу валового продукту держави.

Рис.1.4.Функціонально-компонентна структура харчової промисловості України

Харчова промисловість - одна з провідних структуро формуючих галузей не лише промислового комплексу, а й усієї економіки України. Вона являє собою конгломерат підгалузей ,кожна з яких має декілька різних видів виробництв.

Найбільш специфічними особливостями харчової промисловості є:

· величезна різноманітність сировини та асортименту продукції , що виробляється;

· високі виоги до якості продукції ( свіжість, смакові якості, наявність вітамінів , естетичність зовнішнього вигляду тощо);

· значна залежність якості ряду продуктів від якісних характеристик сировини, тривалості її переробки, від тари до упаковки ;

· строки зберігання більшості продуктів, як правило, обмежені;

· необхідність розміщення виробництва значної більшості продуктів на невеликій відстані від сировинної бази;

· для ряду підгалузей харчової промисловості (цукрова, консервна, спиртова, виноробна, олійно-жирова, комбікормова тощо) характерні сезонність виробництва , яка призводить до нерівномірного використання потужностей , давальницька схема переробки сировини та бартерний обмін продукції.

Серед інших країн світу України має найбільш сприятливий природний , людський , геополітичний і ресурсний потенціал для розвитку харчової промисловості , раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках.

Для України характерні досить значні за світовими мірками обсяги виробництва різних видів продовольчої продукції. Україна входить до першої десятки країн світу за показниками виробництва окремих видів зернових і зернобобових культур, цукрових буряків та цукру, соняшнику і соняшникової олії, картоплі, окремих видів плодоовочевої продукції, молока та деяких молочних продуктів, меду. Незважаючи на аграрну кризу і значний спад сільськогосподарського виробництва, Україна за рівнем виробництва продукції на душу населення не поступалася як країнам Європи, так і світу. За даними Інституту аграрної економіки УААН, у 2005 р. Виробництво зерна на душу населення в Україні становило 490,5 кг, у світі - 365,2 кг, цукрових буряків - відповідно 442,0 кг і 44,3 кг.[2,19]

Засобом промислової обробки до потрібної споживачам якості доводиться більша частина сільськогосподарської продукції. На базі різноманітних технологічних процесів харчова промисловість може виготовляти продовольчі товари з якісно новими споживацькими властивостями. За рахунок збалансованого вмісту корисних речовин в продуктах харчування, екологічної чистоти, бажаного асортименту та якості, підвищення термінів придатності за рахунок спеціальної обробки та упаковки повинні забезпечувати умови для нормального фізичного та розумового розвитку людини, задоволення його потреб у смаку та різноманітній їжі. [25].

Економічна діяльність, пов'язана із сільським господарством, була, є і залишиться фундаментальною основою суспільного виробництва України.

Промислове виробництво продовольчих продуктів сприяє значній економії суспільної праці, направленої на приготування їжі. Використання нових харчових технологій дозволяє промисловості випускати продукти харчування, які не поступаються за смаком та зовнішньому вигляду продуктам, виготовленим в домашніх умовах.

Варто зауважити, що на продовольчих підприємствах створюються умови для більш економних витрат сільськогосподарської сировини в результаті комплексної переробки та використання відходів та побічних продуктів для годування тварин та птахів. Інтенсивний розвиток переробної промисловості на базі нової техніки та технологій дозволяє підвищити забезпеченість населення продуктами харчування. Відходи виробництва промисловості використовуються і в інших галузях промисловості, таких як легка, фармацевтична тощо.

Харчова промисловість виробляє майже третю частину національного доходу. Сільськогосподарське виробництво - основа всього економічного, соціального і політичного життя України. Більше половини вартості виробленої продукції (56%) сільське господарство реалізує у вигляді сировини, майже четверта частина іде безпосередньо у фонд споживання, тобто використовується як продовольство.[20].

Виробництво продовольства - основа існування будь-якого суспільства. Люди постійно споживають продукти харчування і ефективне функціонування цієї галузі та економіки в цілому підвищує попит НП продукти. Але, на жаль, в умовах переходу до ринкової основи господарювання, відбулась криза в економіці, що змусила споживачів відмовитись від деяких продуктів.

Якщо звернутися до карти, то можна побачити, що харчова промисловість розміщена майже в усіх містах України, особливо в районних центрах. Вона орієнтується як на ресурсний потенціал, так і на кількість населення, що проживає в даному місті. Оскільки при збільшенні кількості населення збільшується попит у харчових товарах.

Важливою передумовою формування адекватної ринковим умовам структури харчової промисловості є створення ефективного механізму забезпечення виконання зобов'язань суб'єктами господарювання (зокрема, шляхом ініціювання та здійснення процедур банкрутства, ліквідації та санації збиткових підприємств). Тому доцільно припустити, що скорочення їх частки у перспективі має привести до поліпшення фінансового становища галузі в цілому (за інших рівних умов щодо економічної кон'юнктури без урахування імовірності поглиблення фінансової кризи).[20]

Структура галузевих ринків підгалузей харчової промисловості змінюватиметься в напрямі підвищення інтенсивності конкуренції на відповідних товарних ринках, яка зростатиме завдяки високій інвестиційній привабливості галузі та практичному втіленню в життя державної політики заохочення малого та середнього підприємництва.

Ефективність функціонування харчової промисловості значною мірою залежить від структури ресурсів, які вона споживає. Доцільно окремо розглянути структуру матеріальних (сировинних та енергетичних), фінансових і трудових ресурсів. Основними стратегічними напрямами зміни структури сировинних ресурсів, що споживаються харчовою промисловістю України, мають стати: поліпшення якісних показників сільськогосподарської сировини, яка використовується у виробництві продуктів харчування; використання нетрадиційних видів сировини, харчових добавок, барвників тощо; максимальне зменшення залежності від імпортних сировинних ресурсів (насамперед, таро-пакувальних матеріалів); забезпечення комплексної переробки сировини та мінімізації її витрат.

Асортиментна структура продукції, що виробляється підприємствами харчової промисловості, повинна, з одного боку, відповідати потребам ринку, а з іншого - здійснювати вплив на ці потреби. Стратегічним напрямком зміни структури вітчизняного ринку продуктів харчування має стати його глибока сегментація.[34]

Аналіз показує, що Україна може бути продовольче незалежною по життєво важливих продуктах харчування, для виробництва яких у неї є достатній природно-економічний потенціал. Але щоб забезпечити таку незалежність, необхідно вирішити комплекс проблем. Однак у сучасних умовах, через обмеженість фінансових засобів, можна використати тільки ті фактори зростання виробництва, які не вимагають додаткових інвестицій, зокрема -- здійснення інституціональних перетворень, удосконалення фінансово-кредитної системи, оптимальне поєднання ринкових регуляторів, посилення державного впливу на всі сфери діяльності.

У нинішніх умовах для збільшення виходу кінцевої харчової продукції доцільно стимулювати комплексну переробку сировини. Щоб вирішити таку проблему, треба реструктуризувати підприємства, підвищити ефективність виробництва, розробити паритетний ціновий механізм і запровадити його при закупівлі сировини та реалізації кінцевої продукції, забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних виробів на внутрішньому і зовнішньому ринках. У свою чергу, для цього необхідно здійснити заходи щодо реконструкції та технічного переозброєння, поліпшення на їх основі асортименту і якості продукції. Важливо також розробити відповідний фінансово-кредитний механізм і створити сприятливі умови для підприємництва, удосконалення взаємовідносин з сільськогосподарськими товаровиробниками та розвитку агропромислової інтеграції.

Треба створювати умови для виведення з експлуатації неперспективних переробних підприємств.

Проблемою великого соціального і економічного значення є відродження цукробурякового виробництва. Для її розв'язання необхідно перебудувати сировинну і виробничо-технічну бази галузі (за аналогією з тим, як зроблено в ряді європейських країн), а вже на цій основі -- підвищити ефективність виробництва, удосконалити економічні взаємовідносини, запровадити державне регулювання ринку цукру, з одночасними збереженням і розширенням його експорту для збільшення валютних надходжень. Щоб підвищити ефективність діяльності підприємств цукрової промисловості, збільшити обсяги виробництва цукру, добитися його конкурентоспроможності на світових ринках, стабілізувати внутрішній ринок цього продукту, слід реалізувати програму реструктуризації галузі. Така програма передбачає підвищення концентрації виробництва цукру на потужних підприємствах, оснащених сучасним високотехнологічним устаткуванням, раціоналізацію зон бурякосіяння, перепрофілювання або виведення з експлуатації неперспективних цукрових заводів. Результатом цих заходів стануть збалансування наявних сировинних ресурсів з виробничими потужностями підприємств галузі у мікро- і макрорайонному розрізах, а також удосконалення системи взаєморозрахунків. Усе це, разом узяте, забезпечить розширене відтворення цукробурякового виробництва.

В останні роки, внаслідок вивезення насіння соняшнику за межі України, скоротилося виробництво олії, знизилося завантаження виробничих потужностей підприємств оліежирової підгалузі, що, в свою чергу, призвело до збільшення імпорту відповідної продукції. З метою створення сприятливих економічних умов для переробки на вітчизняних підприємствах максимальної кількості насіння олійних культур прийнято Закон України "Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур". Його реалізація сприяла поліпшенню ситуації в підгалузі: в Україні збільшилося виробництво олії та продукції з її використанням, а також знизилися їх собівартість і ціна, зміцнилося фінансове становище вітчизняних оліежирових підприємств, які дістали можливість регулярно здійснювати платежі до бюджетів усіх рівнів і до Пенсійного фонду.

Для збільшення виробництва спирту в умовах різкого скорочення його експорту доцільно на окремих заводах відповідної підгалузі харчової промисловості впровадити нові технології з використанням наявних виробничих потужностей. У 2000 р. на деяких її підприємствах освоєно промислове виробництво етилового технічного спирту і високооктанової кисневмісної добавки до бензинів.[22]

Для збільшення виробництва м'ясо- і молокопродуктів дуже важливо розвивати комплексну переробку тваринницької продукції (і в тому числі -- за рахунок повнішого використання вторинних продуктів), скорочувати втрати при її холодильній обробці, нарощувати випуск нових видів м'ясопродуктів підвищеної харчової та біологічної цінності, а також у фасованому і упакованому вигляді.

Модернізація і реконструкція діючих підприємств, розвиток нових виробництв повинні здійснюватися за рахунок власних коштів виробників продукції; бюджетних коштів, які надаватимуться на реалізацію державних програм; конкурсного інвестиційного кредитування проектів; довгострокових кредитів комерційних банків (і в тому числі -- під заставу нерухомості); коштів підприємств інших галузей; приватних та іноземних інвесторів; лізингового фонду.

Перехід до ринкових відносин, підтримка підприємництва поряд з технічним переозброєнням великих спеціалізованих підприємств вимагають прискореного формування мережі малих і середніх підприємств з переробки сільськогосподарської продукції. Будівництво нових підприємств повинне здійснюватися за рахунок приватних інвестицій, залучення коштів з місцевого і частково з державного бюджетів. Досвід використання іноземних інвестицій у харчовій промисловості підтверджує позитивні результати технічної модернізації, а також реконструкції тютюнових і кондитерських фабрик, пивоварних заводів та інших підприємств. Комерційний капітал використовується у цукровій і молочній підгалузях. Впровадження сучасних технологій транспортування, зберігання і розвантаження продовольчих товарів дозволить створити сучасну інфраструктуру. У найближчі роки ресурси харчової промисловості необхідно сконцентрувати на пріоритетних напрямах розвитку найефективніших виробництв і ресурсозберігаючих технологій. Для цього треба консолідувати всі бюджетні та позабюджетні джерела фінансування АПК, а також власні кошти товаровиробників. Важливо забезпечити пріоритетність розвитку його підгапузей шляхом державної фінансово-кредитної підтримки їх підприємств за рахунок розширення видів кредитування, а також поновлення практики передбачення у державному бюджеті коштів на кредитування міжсезонних витрат підприємств цукрової, оліежирової, консервної, виноробної та інших підгапузей харчової промисловості.[2,4]

При реструктуризації харчової промисловості важливе значення має агропромислова інтеграція, що здійснюється в різноманітних формах (таких, як фінансово-агропромислові групи, агрокомбінати, агрофірми, концерни та інші формування з виробництва, переробки, зберігання і реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства). Створення інтегрованих формувань, до складу яких увійдуть як сільськогосподарські та переробні підприємства, так і сервісні, торговельні та банківські організації, є одним з важливих шляхів підвищення ефективності виробництва продовольчих товарів. Такі формування дістануть поширення, насамперед, у цукробуряковому і м'ясному виробництвах.

Реалізація викладених заходів дозволить істотно поліпшити стан справ у харчовій промисловості України, а також створити економічні умови для подолання спаду виробництва в галузі, підвищення ефективності використання її виробничого потенціалу і забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних продовольчих продуктів.[2,22]

Таким чином, українська харчова промисловість традиційно виробляє основні продукти харчування, такі як цукор, сіль, рослинна олія, молочні продукти, алкоголь, кондитерські вироби. Серед переважних напрямків у цій галузі - молочне та м'ясопереробне виробництво, цукрорафінадна промисловість, виробництво муки та зернових продуктів, екстракція рослинної олії, виробництво крохмалю і патоки.

1.3 Маркетингова товарна політика харчового підприємства в сучасних умовах

У 2003 р. випуск продовольчих товарів становив 31,5% від рівня 2007 р. Однак у 2004 р. ситуація в галузі поліпшилася: одержано приріст продукції (проти 2003 р.) на 7%. За 6 місяців 2004р. її приріст (проти відповідного періоду минулого року) сягнув 30,6%.[24,25]

У 2007 р. (порівняно з 2003 р.) обсяги олії, макаронних виробів, хліба і хлібобулочних виробів, горілки і лікеро-горілчаних виробів, пива, мінеральних вод, кондитерських виробів, борошна, крупів, м'ясних і молочних консервів, маргаринової продукції, безалкогольних напоїв скоротилися в 1,3--2,9 раза, цукру-піску (з буряків), етилового спирту, виноградного вина, жирного сиру, тваринного масла -- у 3,2-- 4,1 раза, м'яса (включаючи субпродукти 1 категорії) та ковбасних виробів -- у 5,8-- 6,9 р

Приведемо в цифрах виробництво сільскогосподарської продукції в усіх категоріях господарства (табл.1).

Таблиця 1.1. Виробництво сільскогосподарської продукції в усіх категоріях господарств, млн т.

Продукція	Роки
	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Зерно	33,9	38,7	38,5	39,4	45,6	51,0
Цукрові буряки	28,1	36,2	28,8	33,7	30,5	44,3
Овочі	5,9	5,9	5,3	6,1	5,1	6,7
Фрукти і ягоди	2,9	1,5	2,1	1,2	1,9	2,8
М”ясо	4,4	3,2	2,7	2,8	3,4	4,4
Молоко	24,5	17,2	19,1	18,4	18,1	22,4
Яйця млрд шт	16,3	10,5	13,5	11,8	12,2	15,2

Аналіз причин зменшення виробництва продукції харчової промисловості показує, що більш як на 60% воно зумовлене скороченням обсягів переробки сільськогосподарської сировини. На промислову переробку надійшло тільки 13% худоби і птиці, а також 21% молока, вироблених в усіх категоріях господарств, а решта без попередньої промислової обробки реалізувалася на ринках, продавалася комерційним структурам або перероблялася у цехах, які не забезпечували комплексного використання сировини та високої якості продукції. Потужності м'ясо- і молокопереробних підприємств використовувалися лише на 15--40%, що, в свою чергу, негативно впливало на собівартість і ціни продукції.[24]

Побудуємо графік росту сільськогосподарської продукції харчової промисловості (рис.1.5).

Рис .1.5- Динаміка виробництв сільскогосподарської продукції в усіх категоріях господарств, млн т.

Як бачимо, з рис.1.5, у 2006 році був спад виробництва, а далі намічається тенденція до зрісту виробництва.

Вагомими факторами значного скорочення виробництва харчових продуктів стали звуження їх внутрішнього ринку внаслідок низької купівельної спроможності населення, а також зменшення експорту продовольства через втрату зовнішніх ринків. У 2003 р. навіть не використано безмитну квоту в розмірі 600 тис. т для поставок цукру до Росії. Звуження ринків збуту спричинило незадовільне використання виробничих потужностей у ряді підгалузей харчової промисловості. Як наслідок, ведеться часткова консервація потужностей її окремих підприємств, а деякі з підприємств взагалі припинили виробництво.

Традиційна відсталість харчової промисловості, а також нерозвинутість ринкової інфраструктури зумовили неконкурентоспроможність більшості видів вітчизняної продукції АПК. З огляду на це, у 2003--2004рр. на державному рівні вже приймалися рішення про імпорт до України цукру-сирцю і олії, тобто тієї продукції, що раніше була основою українського експорту продовольства.[30,31]

Загрозливих масштабів набрала і має тенденцію до поглиблення криза в цукровій промисловості. Виробничі потужності діючих цукрових заводів можуть щороку переробляти близько 45 млн. т цукрових буряків І виробляти з них до 5 млн. т цукру. Проте протягом останніх років, внаслідок скорочення посівних площ буряків, а також зниження їх урожайності та валового збору, виробництво цукру зменшилося вдвічі, і в 2004р. становило лише 1,6 млн. т.

У харчовій промисловості завершується процес зміни форми власності. Станом на 1 січня 2004 р., частка недержавного сектора в загальній кількості підприємств галузі сягнула 96,2%, а його питома вага в обсягу виробництва її продукції -- 93,7%. На кінець 2004 р. у системі Мінагрополітики України повністю приватизовано оліежирову, миловарну, тютюнову, кондитерську, пивобезалкогольну, молочноконсервну, молочну, м'ясну, парфюмерно-косметичну, макаронну галузі, а також зернопереробні підприємства (без хлібоприймальної діяльності) та підприємства корпорації "Дитяче харчування". Крім того, змінили форму власності 99% підприємств цукрової галузі та бурякорадгоспів.

На 01.01.2007р. кількість селянських (фермерських) господарств збільшилася на 0,4 тис. (порівняно з початком минулого року) і становила 35,9 тис. юридичних осіб. У користуванні цих господарств 1162 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 1082 тис. га ріллі. Майже 40% господарств мають площу від 20 до 50 га і лише 0,2% - понад 500 га.

Чинна договірна система взаємовідносин нерідко не виправдовує себе, що спричиняє зростання боргів переробних підприємств перед виробниками сировини.[2]

В останні роки, з метою вирішення цих проблем, виробники сировини самостійно створюють м'ясо-, молоко- і зернопереробні, а також ковбасні та коптильні цехи невеликої потужності. У таких господарствах нарощування обсягів переробки сировини на власній базі відбувається у формі стихійної адаптації до ринку на фоні деформованої системи розрахунків між виробниками сировини і переробними підприємствами. За таких умов виробництво ускладнюється слабкою технічною оснащеністю, відсутністю коштів і кваліфікованих кадрів, великими втратами сировини, низькою конкурентоспроможністю продукції.

Проте в 2003 р. у загальному обсягу реалізації продукції на підсобні цехи та підприємства припадало 12,1% олії, 11,7% ковбасних виробів, а також 40,4% м'яса (включаючи субпродукти І категорії!).

Слід, однак, зазначити, що в умовах перехідного періоду організація сільськогосподарськими підприємствами переробки, зберігання і збуту власної сировини має позитивні сторони: зростають доходи за рахунок істотного перерозподілу коштів на користь сільських виробників: реалізаційна ціна продукції забезпечує більші обсяги продажу; прискорюється оборотність коштів, які через власну торговельну мережу надходять до каси сільськогосподарського підприємства і використовуються на його внутрігосподарські потреби.[2,21]

Протягом 2008 року підприємствами харчової промисловості області випущено товарної продукції на суму 2,7 млрд. гривень, що становить 102,2% порівняно з минулим роком.

За підсумками роботи у 2008 році наростили обсяги виробництва: м'ясопереробна галузь - на 11,5%, зернопереробна - на 19,1%, кондитерська - на 22,5%, лікеро-горілчана - на 8,9%, солодова - на 34,4%.[32]

Із найважливіших видів продукції збільшено випуск на 8,1% молока рідкого, на 6,3% - жирних сирів, на 7,1 відсотка - кисломолочних продуктів, на 10,6% - сиру свіжого неферментованого та кисломолочного. Виробництво ковбасних виробів збільшено на 11,1%, готових м'ясних продуктів, напівфабрикатів м'ясних та макаронних виробів -у 2 рази, борошна - на 14,8%, круп - на 25,2%, шоколадних виробів та карамелі відповідно - на 23,5 та 14,9%. Разом з тим, на 18,6 відсотка зменшено виробництво масла вершкового жирністю до 85%, на 16,5% - м'яса та субпродуктів І категорії. На 2945 тонн менше вироблено молока і вершків згущених (спад 23,8%), на 556 тонн - соків та нектарів (спад 2,9%), на 484 тис. дал - пива солодового (спад 14,6%), на 674 тонни - морозива (спад 3%), на 11 тис дал менше спирту (спад 0,9%). Скоротили виробництво продукції на 5,8% підприємства хлібопекарської промисловості. Хлібозаводи виробляють хлібобулочні вироби під заявки торгових підприємств, які виконуються хлібозаводами у повному обсязі. Також зменшили на 3,2% виробництво продукції молокопереробні підприємства. Причиною цього стало сезонне зменшення кількості молокосировини та складний фінансовий стан переробних підприємств в умовах загальної фінансової кризи.[25]

Отже, характеризуючи харчову промисловість в період з 2003 року по 2007, то можна помітити великі зміни з динаміці її розвитку та виготовлення продукції. Але починаючи з 2003 року помічається поліпшення стану харчової промисловості.

2.МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ.

2.1 Аналіз ефективності харчового підприємства

Однією з умов ефективної діяльності підприємств харчової промисловості в процесі перетворень відносин власності повинна бути свобода вибору різних форм господарювання. Кожна з них має як свої переваги, так і певні недоліки. Останні є результатом дії підприємстві різних суб'єктивних та об'єктивних факторів: рівня розвитку підприємств стану основних фондів, матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури, екологічного клімату в колективі, наявності потенційних власників і членів трудового колективу, співвідношення сил формальної та неформальної влади і т.д. Але всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть знайти належне їм місце в ринковій економіці.[5]

Формування різних ринкових форм господарювання у харчовій промисловості пов'язане в першу чергу з певними особливостями та специфікою цієї галузі порівняно з іншими, тому що задоволення потреб населення продуктами харчування досить складна, багатопланова і незмінна проблема, яка стоїть перед суспільством на всіх ступенях його розвитку. Це зумовлюється рядом обставин: дефіцитом багатьох сировинних ресурсів, різним ступенем розвитку галузей, які безпосередньо виробляють продукти харчування, і пов'язаних з ними інших галузей, організацією надходжень продуктів харчування до споживача та багатьма іншими причинами.

Причому, якщо сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в силу їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного збільшення продуктів, то в майбутньому вона буде видозмінюватися в напрямі максимізації особистого споживання. Це знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп населення. При цьому характерною рисою тут є не тільки забезпечення різноманітності продуктів при споживанні, але й стабільність споживання деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо).

На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих продуктів харчування до цілорічного їх споживання. Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах. Виходом з цього становища стала промислова переробка первинних продуктів харчування, яка дає змогу не тільки зберігати їх протягом тривалого часу (без втрати поживної' цінності), але й значно розширювати їх асортимент, що дуже важливо для організації раціонального харчування, а також забезпечує їх зберігання при транспортуванні на великі відстані. Вирішення цих питань передбачає відповідну організаційну структуру галузі, а саме певне поєднання великих, середніх та малих підприємств. У найзагальнішому вигляді при вирішенні цієї проблеми необхідно виходити з особливостей сировинного забезпечення підприємств харчової промисловості та специфіки споживання окремих продуктів харчування (масовість, щоденне споживання в поєднанні з іншими).

Справа в тому, що по багатьох продуктах харчування склалися великі сировинні зони (овочі, соняшник, пшениця, цукрові буряки, картопля тощо), на базі яких були створені великі промислові підприємства.

В умовах централізовано-планової системи господарювання, яка забезпечувала роботу сировинної зони для підприємства, ефект від масштабу виробництва певною мірою досягався. З переходом до ринкових відносин у роботі великих підприємств з'явився ряд труднощів, які знижують ефективність їх діяльності і вони слабо реагують на зміни в споживацькому попиті, нечутливі до новацій.[26]

В цих умовах малі підприємства стають тією необхідною ланкою, яка, з одного боку, робить систему забезпечення населення продуктами харчування більш ефективною (швидко реагують на зміну попиту, менші витрати сировини), більш ефективно доводять до споживача продукти харчування

і підвищують загальну ефективність виробництва продуктів на основі поглиблення спеціалізації та кооперування з великими і середніми підприємствами.

Але результативність роботи малих підприємств у виробництві продуктів харчування буде досягнута тільки тоді, коли вони займуть належне місце і становище в системі переробних підприємств. А цього досягти досить складно. Справа в тому, що харчова промисловість являє собою конгломерат підгалузей, кожна з яких сама собі має різні види виробництв. Усі вони різняться між собою не тільки щодо виробництва продуктів, але й умовами виробництва.

По ряду продуктів їх виробництво вимагає великої кількості сировини ,усі вищевказані особливості визначають специфіку організації і технологій виробництва продуктів харчування, пошук нових форм господарювання в період ринкових відносин.

В умовах адміністративно-командної системи господарювання кожне підприємство знало, що виробляти, кому, скільки і коли поставляти продукцію, хто є постачальником сировини, обладнання та за якими цінами.

При ринкових відносинах рішення цих питань є справою кожного підприємства. Це в свою чергу змушує підприємство самому формувати свою господарську, і збутову політику. В цих умовах великі підприємства повинні самостійно формувати раціональні виробничі та збутові зв'язки. Світовий досвід розвитку виробництва продуктів харчування показує, що ці проблеми ефективніше вирішуються з розвитком малих підприємств. Особливістю функціонування малих підприємств є спрямування діяльності на конкретне виробництво якого-небудь товару чи надання послуг. разі ми маємо справу з різко виявленою спеціалізацією, яка забезпечує зі затрат виробництва. [5]

Найбільші можливості повсюдного розвитку малих підприємств в Україні має хлібо-круп'яна галузь. За багато десятиліть постачання населення хлібобулочними виробами здійснювалось головним чином хлібозаводами потужністю 100-150 т за добу. Такі дроди-велетні, особливо у великих містах (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Львів та інші) до цього часу працюють в основному на технічно відсталому устаткуванні, яке потребує заміни або модернізації. В умовах економічної кризи здійснити це досить важко. Виходом з цього становища може бути створення розгалуженої сітки малих підприємств з виробничою потужністю від 0,5 до 25 т за добу і з невеликою чисельністю працівників.

На основі аналізу технологічних зв'язків та організації виробництва різноманітних продуктів харчування можна виділити кілька способів створення малих підприємств у харчовій промисловості. По-перше, це організація виробництва на базі недостатньо цілком невикористовуваних сировинних ресурсів. Наприклад, у консервній промисловості близько 25% становлять відходи та вторинні продукти. У цьому випадку малі підприємства можуть створюватися державними або іншими виробничими структурами, місцевими органами влади, акціонерними товариствами, колективами громадян з метою комплексного використання сировини.[28]

Другим напрямом створення малих підприємств є розукрупнення великих виробництв. В такому разі розділення великого підприємства буде раціональним при відсутності між окремими ланками жорстких виробничих зв'язків. Тут можливе використання технологічного принципу й розділ єдиного технологічного циклу на окремі основні стадії із створенням на їх базі малих підприємств. Прикладом цього може бути виробництво різних видів продукції з картоплі, різноманітних напівфабрикатів, чіпсів, сушеної картоплі тощо. Для ряду галузей технологічний принцип розукрупнення підприємства неприйнятний, оскільки ланки основного технологічного процесу мають жорсткі виробничі зв'язки. За приклад можна взяти хлібопекарну та в ряді випадків кондитерську промисловість. Створення малих підприємств тут доцільно на базі організації виробництва окремих технологічно нескладних видів продукції: національних ласощів, різних видів хлібобулочних виробів та ін.

Серед усіх форм господарювання у харчовій промисловості найбільшого поширення набувають акціонерні товариства. Нині АПК потребує значних капіталовкладень, які, однак, при теперішній економічній кризі держава йому надати не в змозі. Саме через акціонерні відносини можливе активне залучення вільних коштів з інших галузей економіки, участь іноземних інвесторів у фінансуванні АПК.[27]

Отже,основні складові,які впливають на підвищення ефективності харчового підприємства з боку товарної політики,це підвищення якості,поширення асортименту продукції,підвищення гарантії безпеки продукції.

2.2 Методи поширення асортименту

Визначення асортименту та асортиментної політики в 1 розділі використана в прикладному значенні для оптимізації асортименту в підприємстві харчової

промисловості.

У сучасних умовах конкуренції ринок визначає необхідний йому асортимент, тому завданням підприємства є задоволення попиту краще і ефективніше, ніж конкуренти. При неоптимальній структурі асортименту відбувається зниження як потенційного, так і реального рівня прибутку, втрата конкурентних позицій на перспективних споживчих і товарних ринках і, як наслідок цього, спостерігається зниження економічної стійкості підприємства. Тому формування оптимального асортименту, сприяючого оптимізації прибутку, збереженню бажаного прибутку на тривалий період часу, дуже актуально для підприємств, прагнучих бути конкурентоздатними.

До чинників, що впливають на формування асортименту товарів в магазині, відносяться: попит, виробництво, асортиментний профіль магазина; зона діяльності магазина, стан матеріальний технічної бази. Головним завданням товаровиробника в реалізації товарної політики підприємства є своєчасна пропозиція ринку визначеної сукупності товарів, які, відповідаючи в цілому профілю виробничої діяльності підприємства, найповніше задовольняли б вимоги цільової групи покупців.Набір товарів, запропонованих виробником або продавцем називають асортиментом. [33]

Менеджери товарного асортименту згодом додають до нього нові товари або з метою використання надлишкових виробничих потужностей, або виконуючи вимоги власних торгових працівників і дистриб'юторів. Асортимент також розширюють для більш повного задоволення купівельних запитів, або з метою підвищення рівня продажів і, відповідно, прибутку. [35]