1. Обґрунтоване визначення об'єму фінансових ресурсів щодо виконання виробничої програми та реалізації продукції, розширення виробництва, вирішення деяких соціальних задач колективу

2. Визначення фінансових взаємовідносин з фінансовою, кредитною системою та віще стоячою організацією.

3. Встановлення оптимальних пропорцій при розподілі грошових засобів щодо середньо-господарьских потреб, технічне переозброєння та розширення виробництва, грошове заохочення працівників та виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом.

4. Розкриття внутрішніх резервів росту грошових накопичень.

Прибуток господарюючого суб'єкта - узагальнений показник, який характеризує кінцевий результат діяльності підприємства. Він вимірюється абсолютними та відносними показниками. Абсолютний показник - це сума прибутку (валовий прибуток, прибуток від звичайної діяльності це до податкообкладань, чистий прибуток). Ці показники відображуються в Формі №2 бухгалтерської звітності. Відносини показники прибутку - система показників рентабельності характеризують ступінь використання ресурсів виробництва та витрат у співвідношенні до суми прибутку.

Рівень рентабельності може бути розрахований як відсоткове співвідношення одного з названих раніше показників об'єму виручки вид реалізації продукції (товарів, послуг), до величини витрат, до суми капіталу, що використовується та ін.

Рівень рентабельності господарюючого суб'єкта пов'язаних з виробництвом продукції (товарів, робіт, послуг) , визначається відсотковим співвідношенням прибутку від реалізації продукції до собівартості продукціє (послуг):

, (2.1)

де, Р - рівень рентабельності ,% ;

П - прибуток від реалізації послуг, грн.;

В - витрат (собівартість, адміністративні витрати, на рекламу та ін., грн.)

Цей показник характеризує прибутковість поточних витрат та показує ступінь вигоді для підприємства виробництва визначеного виду продукції це має назву витратний показник рентабельності чи рентабельність витрат.

Загальний показник рентабельності показує, в якій ступені прибуток (виручка) забезпечує отримання чистого прибутку. При оцінюванні економічної ефективності роботи підприємства природно аналіз розпочинають з розрахунку цього показника:

, (2.2)

де - загальний показник рентабельності (рентабельність прибутку);

ЧП - чистий прибуток;

П - прибуток, виручка від реалізації продукції (товарів, робіт послуг).

Рентабельність капіталу характеризує суму прибутку яку отримує підприємство на кожну гривню вкладеного капіталу. Цей показник використання ресурсів підприємства:

, (2.3)

де - рентабельність капіталу;

К - середній за аналізуємий період власного та позиченого капіталу (або усіх активів підприємства).

Цю формулу можна використовувати при розрахунку показників рентабельності окремих груп активів(необоротних, оборотних, а також окремих елементів)

В залежність від цілей аналізу усі раніше перелічені показники рентабельності можуть бути розрахованими як по чистому прибутку, так і по прибутку від звичайної діяльності підприємства (балансового прибутку).

А процесі аналізу вивчають: динаміку змін об'єму чистого прибутку, систему показників рентабельності та фактори які їх визначають Головними факторами що впливають на чистий прибуток, є об'єм прибутку (випуску) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), рівень собівартості, сума адміністративних витрат від участі в капітали, інших фінансових прибутків і витрат, розміру податків на прибуток та інших податків обов'язкових платежів) які виплачуються з прибутку.

Аналіз прибутковості господарського суб'єкта проводять в порідненнях з планом та попереднім періодом. В Умовах сильних інфляційних процесів дуже важливо забезпечити порівняння показників та вилучити вплив на них підвищення цін.

Аналіз слід проводити за даними роботи за рік та по кварталам. Показники минулого року приводяться у відповідності до показників звітного року за допомогою індексації цін. Планові показники розробляються господарюючим суб'єктам як власником самостійно для внутрішнього використання .

Аналіз чистого прибутку господарюючого суб'єкта наведено в табл.4. Він свідчить про те, що звітний рік прибуток від реалізації продукції (надання послуг) знизився на 4,909 тис. грн. (з 74,970 до 70,061 тис. грн.), або на 6,54%; балансовий прибуток знизився на 13,248 тис, грн. (з 62,020 до 48,772 тис. грн.) або на 18,16%; чистий прибуток також зменшився на 3,189 тис. грн. (з 41,230 до 38,041 тис. грн.) або на 7,7%.

Всі ці показники є результатом дій наступних факторів:

1. Зростання виручки від реалізації продукції на 36,250 тис. грн. (з 350,000 до 436,250 тис. грн.) збільшило прибуток на 5,21 тис. грн.:

тис. грн.

2. Зростання рівня собівартості на 0,19% (з 67,12 до 67,31%) збільшило суму витрат на 0,828 тис. грн., що відповідно знизило суму прибутку на 0,828 тис. грн.:

тис. грн.

3. Підвищення рівня податку у відсотках до виручці на 1% (з 15,5 до 16,5%) знизив суму прибутку на 4,362

Негативним результатом роботи підприємства є зниження рівня собівартості у співвідношенні до минулого року на 5,36% (з 21,42 до 16,06%) у порівнянні з планом на 6,33% (з 22,39 до 16,06). Це свідчить про те, що господарюючий суб'єкт отримав прибуток на кожні 100 грн. витрат у виробництві продукції менше, порівнюючи із планом - на 6,33 грн.

Таким чином розмір недоліченого прибутку (тобто розмір недотриманого прибутку) складає у порівнянні з планом 15,739 тис. грн. та у порівнянні з планом - 18,587 тис. грн. .

Аналіз виконання планових показників свідчить про те, що план чистого прибутку (табл. 2.1) є невиконаним на 9,039 тис. грн. (38,041-47,080) або на 19,9%.

Таблиця 2.1 Аналіз чистого прибутку господарюючого суб'єкта

Ці показники негативно характеризують роботу господарюючого суб'єкта та працівників його фінансової служби. Зниження рівня рентабельності відбулося за рахунок зростання собівартості продукції (послуг).

2.2 Аналіз рівня собівартості послуг

Аналіз ступеня впливу прибутку від надання послуг на рівень собівартості наведено у грн. у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Розрахунок ступеня впливу прибутку на рівень собівартості господарюючого суб'єкта

Виходячи з даних таблиці 2.2 можна визначити мінімальній об'єм прибутку минулого року, перебільшення якого призводить до зростання рентабельності:

тис. грн..

Аналізуючи данні таблиці, рівень собівартості у відсотках щодо прибутку у минулому році з урахуванням суми прибутку звітного року має складати 63,75%, в тому числі за умовно-постійними витратами -, за змінними витратами - 51,12%. Зростання прибутку на 86,250 тис. грн.. повинно знизити рівень собівартості за рахунок умовно постійних витрат на 3,37% (з 16 до 12,63%), а суму собівартості на 14,707 тис. грн.. тис. грн. Отже зростання собівартості за звітним роком відбувалося на 0,19% (з 67,12 до 67,31%) або на 0,828 тис. грн.. було зумовлено наступним:

1. Зростання прибутку знизило рівень собівартості на 3,37%, а його суму на 14,701 тис. грн..

2. Для інших факторів, які характеризують використання матеріальних та грошових потоків, збільшила рівень собівартості на 3,56% та суму на -15,53 тис. грн. Разом: -3,37+3,56=0,19

-14,701+15,530=0,829 тис. грн.

2.3 Аналіз фінансової стійкості

- аналіз складу та розташування активів господарюючого суб'єкта;

- аналіз наявності кредиторської заборгованістю;

- аналіз наявності та структури оборотних коштів;

- аналіз дебіторської заборгованості;

- аналіз платоспроможності;

Аналіз складу та розміщення активів господарюючого суб'єкта надається по форми, запропонованої в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Аналіз складу та розміщення активів господарюючого суб'єкта (за рік).

Виходячи з даних таблиці 2.3 з'ясовано, що за рік активи господарюючого суб'єкта зросли на 13,361 тис. грн.. (з 190,839 до 204,236 тис. грн..), або на 0,3%; кошти в активах були розташованими таким чином: нематеріальні активи 0,857 тис. грн. або 0,42%; основні кошти - 162,796 тис. грн., або 79,71%; оборотні кошти 40,581 тис. грн., або 19,87%.

Важливим показником оцінки фінансової стійкості є темп приросту реальних активів. Реальні активи - це реально існуюче власне майно та грошові внесення щодо їх дійсної вартості. Реальні активи - це реально існуюче власне майно та грошові внесення щодо їх дійсної вартості. Реальні активи не є нематеріальними активами, зношенням основних фондів та матеріалів, використанням прибутку, позиченими коштами. Темп приросту реальних активів характеризує інтенсивність нарощування майна та визначається за формулою:

(2.4)

де: А - темп приросту реальних активів, %;

С - основні кошти та внесення без урахування зношення, торговельної націнки щодо незбутих товарів, нематеріальних активів, використаного прибутку, грн.;

З - запаси та витрати, грн.;

Г - грошові засоби, розрахунки та інші активи без урахування запозичених коштів, грн.;

0 - попередній рік;

1 - поточний рік:

Таким чином, інтенсивність приросту реальних активів за рік складає - 7,04%, що свідчить про покрашення фінансової стійкості підприємства.

Наступним етапом аналізу є вивчення динаміки та структури джерел фінансових ресурсів підприємства (табл. 2,4).

Таблиця 2.4 Аналіз динаміки та структури джерел фінансових ресурсів підприємства

Виходячи з даних таблиці 2.4, маємо, що сума усіх джерел фінансових ресурсів за рік зросла на 2,84 тис. грн. (з 241,02 до 243,12 тис. грн.) або на 0,3%, в тому числі власні кошти зросли на 0,74 тис. грн. (з 237,65 до 238,39 тис. грн.) або на 0,37%. За звітний рік змінився склад джерел кошт: частка власних коштів збільшилася на 0,29% (з 99,26 до 99,55%). Зростання частки власних коштів позитивно характеризує роботу підприємства.

Для оцінювання фінансової стійкості підприємства використовують коефіцієнт автономії та фінансової стійкості.

Коефіцієнт автономії характеризує незалежність фінансового стану від запозичених джерел коштів. Він показує частку власних коштів у загальній сумі джерел коштів.

(2.5)

де - коефіцієнт автономії;

- власні кошти, грн.;

- загальна сума джерел, грн.

Виходячи з даних табл. 2.4 маємо:

на початок року -

на кінець року -

Мінімальне значення коефіцієнта автономії зараховується на рівні 0,6 свідчить про те, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покритими за рахунок власних коштів; зростання коефіцієнта автономії свідчить про збільшення фінансової незалежності та про зниження ризику фінансових ускладнень.

Джерелом утворення власних коштів є статутний капітал, паєвий капітал, безпосередньо прибуток (фонди спеціального призначення), цільове фінансування. Цільове фінансування - це джерело коштів підприємства, які призначені для здійснення заходів цільового призначення: на утримання дитячих закладів, санаторіїв будинків та інш. Кошти щодо здійснення заходів цільового призначення надходять, наприклад, від батьків на утримання дітей у дитячих садочках, яслах, від інших господарюючих суб'єктів.

Методика аналізу наявності та руху власних оборотних коштів господарюючого суб'єкта припускає визначення фактичного розміру коштів та факторів, які впливають на їх динаміку (табл. 2.5)

Таблиця 2.5 Аналіз наявності та руху власних оборотних коштів господарюючого суб'єкта за рік (тис. грн..)

Аналізуючи данні таблиці 2.5, можна дійти до висновку, що оборотні кошти зросли на 52,74 тис. грн.. (з 473,97 до 526,71 тис. грн..). Цей приріст був зумовлений днями наступних факторів:

1. Зменшення оборотної частини статутного капіталу на 52,62 тис. грн.. (з 0,3 до 52,32 тис. грн..), що знизило суму власних оборотних коштів 52,62 тис. грн.. оборотна частина статутного капіталу визначається шляхом віджимання з загальної суми капіталу основних фондів залишкову вартість та нематеріальні активи відносно залишкової вартості.

Розрахунки:

на початок року - 236-152,32-84=-0,32 тис.грн.;

на кінець року - 236-207,32-81=-52,32 тис.грн;

зміни за рік - (-52,32)-0,3=-52,62 тис.грн..

2. Зростанням суми прибутку, які спрямованні на поповнення резервного фонду на 0,45 тис. грн.. (з 0,96 до 1,09 тис. грн..), що сприяло підвищенню власних оборотних коштів на 0,45 тис. грн..

3. Зростанням суми коштів нерозподіленого прибутку, які спрямованні до фондів спеціального призначення (фонду накопичення, фонду споживання), на 0,61 тис. грн.. (з 0,69 до 1,3 тис. грн.), в наслідок чого власні оборотні кошти зросли на 0,61 тис. грн..

Загалом: - 52,62+0,45+0,61=53,68 тис. грн..

Зростання суми власних оборотних коштів свідчить про те, що кошти, які є не тільки збереглися, але й накопичилась додаткова їх сума.

2.4 Аналіз використання капіталу

3.1 Ринок медичних послуг в Україні

Ринок медпослуг у світі разом із супутніми ринками медобладнання та фармпрепаратів є одним з наймісткіших, адже турбота про життя і здоров'я є базовими для будь-якої країни. Від здоров'я населення країни залежить якість робочої сили, її продуктивність, а отже і ефективність виробництва в країні.

У статті 49-ій Конституції України держава гарантує громадянам країни безкоштовну медичну допомогу в державних та комунальних закладах охорони здоров'я та передбачає, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних програм. В Законі України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" визначений рівень фінансування медицини у розмірі 10% від ВВП, в той час як сучасний розмір асигнувань ледь досягає 3%. Але навіть фінансування медицини у розмірі 10% від ВВП не виведе українську медицину на відповідний рівень. На сучасному етапі державні лікарні не можуть забезпечити відповідний рівень медичних послуг.

Отже, з одного боку держава дає гарантії на безкоштовну медицину, а з іншого таких коштів в державі просто не існує. Правова база для існування й повноцінного функціонування приватних медичних закладів не розробляється. Приватні медичні заклади працюють на основі Закону "Про підприємницьку діяльність" та ліцензій, що надаються Міністерством охорони здоров'я на 1-3 роки. Через неплатоспроможність більшості населення попит на послуги приватних медичних закладів не настільки вже й значний і його зростання відбувається дуже низькими темпами. Водночас сформувався великий тіньовий ринок медичний послуг, де завдяки униканню від сплати податків, оренди (якщо державний лікар практикує приватне лікування на місці роботи в державній лікарні) ціни на медичні послуги нижчі від цін в приватних закладах. Не є таємницею й те, що ринкові засади в галузі медицини були присутніми у вигляді хабарів навіть у соціалістичні часи, й продовжують свій швидкий розвиток і сьогодні.

У розвинених країнах проблема невідповідності гарантій держави та можливістю їх виконання долається наявністю двох майже незалежних систем: державної медицини для бідного населення (мінімум найнеобхідніших послуг), та страхової для вищого та середнього класів.

Безкоштовна медицина гарантована Конституцією України просто неможлива, навіть багата держава не "потягне" утримання сучасної медицини, адже сьогодні це дуже дорогі технології.

Для забезпечення необхідного рівня медичних послуг необхідні значні інвестиції в галузь. А як відомо медична галузь не належить до тих, де капітал обертається швидко. В даній галузі величина постійних витрат дуже велика й віддача від вкладеного капіталу з'являється не відразу, й навіть не через рік-два. Враховуючи великий рівень ризику в країні, нестабільну ситуацію в економіці, неповністю сформоване законодавство, брати на себе таку відповідальність інвестори не хочуть. У найкращому стані на сьогодні опинились галузі, де необхідний стартовий капітал є невеликим, швидко обертається й прибутки є стабільними.

Відносно малу суму (від $2 до $50 тис. в залежності ввід послуг) - найпростіше і найвигідніше вкласти в стоматологію. Мінімальний стартовий капітал для відкриття стоматологічного кабінету становить $2000: $500 за реєстрацію, $400 на отримання ліцензії, за $500 у країнах Західної Європи можна купити вживане стоматологічне крісло, в таку саму суму обійдеться місячний запас матеріалів і медикаментів. Оренда і комунальні послуги - ще в $100 щомісяця.

Привабливими для вкладання стають й такі галузі як от рефлексотерапія, для якої потрібні невеликі вкладення близько $500 й люди, не маючи коштів на професійну допомогу йдуть до дешевшої нетрадиційної медицини. Для приватних клінік все складніше: обладнана машина "швидкої" коштує $100 тис., а ціна послуги, що надається на її основі, - $50. Ясно, що тут вкладення повернуться не скоро.

Стоматологія - найбільш приватизована галузь медицини, де діють і напівпідпільні кабінети, і великі клініки. Попит на стоматологічні послуги - традиційно високий. З 1991 року на цьому ринку почали потроху з'являтися приватні стоматологічні заклади, і сьогодні їх частка сягнула 20%. У Києві близько 300 дантистів та приватних клінік мають ліцензії на стоматологічну практику. Серед солідних та потужних стоматологічних закладів - українсько-швейцарська клініка "Порцелян", "Стоматологія доктора Вишневського", "Дента-Люкс", медичний центр "Ренесанс", українсько-американське СП "Кебот", приватна клініка "Медлайф". Кожен заклад поставав по-різному, однак схожі вони тим, що мають невеликий штат працівників (від 8 до 30 осіб), 6-12 кабінетів, трапляються й такі, що працюють лише "на двох кріслах". Як правило, застосовується сучасне імпортне обладнання та матеріали високої якості. Засновниками більшості приватних клінік є фірми, які раніше займалися торговельною діяльністю, зокрема продавали стоматологічне обладнання та матеріали. Подібна доля у "Дента-Люкс" (офіційного дистриб'ютора японської фірми GC), "Ренесансу" (біля її витоків - фірма "ТЗК"), "Медлайфу".

Щодо цін, то у приватників-нелегалів, які суміщають приватну практику з роботою в державних клініках, встановлення зубного протеза коштує 30-50 грн., в елітних клініках - від 500 грн. Відповідний і рівень рентабельності - від 30% на 1 крісло у напівлегальних кабінетах до 1000% і більше в дорогих клініках.

Хоча офіційно медицина в Україні не є платною, стоматологи від цієї догми відмовились уже давно, і не лише в приватних клініках, а й у деяких державних. Нещодавно колегія МОЗ затвердила три основні стандарти якості з надання стоматологічних послуг: вищий, середній та найнижчий. За кордоном подібна система діє вже давно. В Україні лише починає офіційно запроваджуватися. Лікування за першим рівнем (дороге імпортне обладнання, сучасні медпрепарати тощо) обійдеться дорого, але ж і якість надання послуг має бути високою. Найдоступніший - третій стандарт (дешеві матеріали, старе обладнання, послуги надаються безплатно або за дуже низьку ціну). Передбачається, що на пільгових умовах послугами стоматолога користуватимуться пенсіонери, діти та інваліди. За них платитимуть соціальні служби. Окремі види стоматологічних послуг, зокрема профілактичні та невідкладну допомогу, надаватимуть безкоштовно всім пацієнтам.

Серед відомих у галузі виробництва стоматологічної техніки підприємств - тернопільська "Сатва" (виробництво стоматологічного обладнання), київські "Кром" (розробка матеріалів на композитній основі), "Естатех" (виробництво фотополімеризаторів та печей для випалювання металокераміки), харківський концерн "Новомет", фахівці якого розробили новий біоімплантаційний метод протезування.

Нещодавно фірма "Сатва" представила виставковий варіант першого вітчизняного сучасного стоматологічного кабінету, виготовленого з використанням італійських комплектуючих. Орієнтовна вартість - $6900. Для порівняння: італійський кабінет такого типу коштує близько $11 тис. Як зазначив заступник комерційного директора "Сатви" Василь Тураш, продукція надходитиме насамперед на український ринок.

Отже, вітчизняна стоматологія останнім часом набула багатьох західних рис. Збільшилась кількість клінік західного зразка і закордонних препаратів.

В Києві платну медичну допомогу надають насамперед служби невідкладної допомоги, як-от "Медіком" та "Борис". Відомі також дитяча клініка імунодефіцитів "Вітацел", клініки "Медея" та "Дитина".

Для залучення клієнтів приватні клініки пропонують високоякісні, а інколи і унікальні для українського ринку діагностичні послуги. Наприклад, діагностика TORCH-інфекцій, наркологічні дослідження, що проводяться навіть за відсутності "підозрюваного" та ін. Аналізи в приватних клініках приймаються цілодобово, на відміну від державних лікарень, й не тільки в клініці, але й вдома. Велика частина доходів клініки йде на закупівлю сучасної унікальної техніки. Оплата готівкою має здійснюватися під час візиту лікарів до пацієнта, хоча можливі і безготівкові розрахунки. Деякі клініки наважуються створювати власні стаціонари, де сервіс є набагато кращий за такий у державних закладах. Ще одним методом залучення клієнтів є довгострокові медичні програми, які пропонують приватні клініки. Купуючи такий пакет послуг клієнт обирає клініку на певний період й відповідно не буде звертатися до конкурентів. Приватні клініки, на відміну від державних, надають гарантії лікування, що закріплені у спеціальному договорі клієнта з клінікою.

В клініці "Медіком" за 8 років існування виникло кілька відділень: хірургія лопароскопічна, гінекологія, стоматологія, педіатрія та судово-медична експертиза, поліклініка та стаціонар. Зайнято в "Медікомі" 350 працівників. Багатопрофільна спрямованість дає змогу перерозподіляти кошти між відділеннями і не випускати пацієнта "на сторону".

Зворотний бік багатопрофільності - через відсутність закону про приватну медичну діяльність необхідно оформляти на кожний вид послуг окрему ліцензію. Лікар-приватник не має права виписати навіть листок непрацездатності. Не може лікар-приватник і виписати рецепт психотропного препарату, того ж таки димедролу. Хоча законом це й не заборонено, але порядок видачі дозволів не розроблено, тож їх і не видають. Про оперування приватними лікарями не може бути і мови.

Важко приватним клінікам конкурувати з державними в таких сферах як невідкладна допомога. Приватні клініки не можуть дозволити собі утримувати великий розгалужений парк машин, відповідно невідкладна допомога буде у хворого лише хвилин через двадцять (що часто навіть менше ніж час який доведеться чекати державну "швидку"). Але є й переваги у приватної невідкладної допомоги: за бажанням клієнта можна влаштувати стаціонар вдома.

Вже досить давно дозволено, маючи ліцензію, практикувати приватним сімейним лікарям. Але орендувати кабінет поза межами державного медичного закладу не дозволено через відсутність норм, за якою санепідемстанція могла б перевіряти такі приміщення.

Ще однією проблемою законодавства є відсутність в Україні належної законодавчої бази щодо патентування, яка б дала змогу захистити інтереси українських вчених-медиків на світовому ринку. За весь 2000 рік у країні не було зареєстровано жодного винаходу в медичній сфері на відміну від попередніх років.

В державних медичних закладах техніка застаріла на 60-70%. Обладнання використовується 20-25 років, що в 2-3 рази перевищує можливий термін використання. Найбільше це стосується рентгенівської, наркозо-дихальної техніки, лабораторного та дезинфікаційного обладнання. У 2000 році пролунав заклик МОЗ купувати техніку та апаратуру українського виробника, але не було враховано те, що імпортні аналоги такої техніки вже давно зняті з виробництва через те, що вони є застарілими на 10-12 років. Неефективним також є напрямлення державних коштів, що були зменшені з 5 млн. до 1.9 млн. грн., на великі неефективні "соціалістичні" підприємства, тоді як непогані результати показували саме невеликі приватизовані компанії. На ринку виробництва медичної техніки спостерігається зменшення інтересу до нових розробок; випускаються традиційні фізіотерапевтичні апарати, електростимулятори, ДЦП-комплекси та ін.

Серед ефективних підприємств можна назвати такі: Ютас (Київ), БЕТА (Кіровоград), Донікс (Донецьк), Сольвейг (Київ), Ескуал-39 (Київ), ДХ-системи (Харків), Метекол (Ніжин), ВАБОС (Київ) та ін.

Якщо на ринку медичних товарів приблизно 75% припадає на частку фармацевтичних засобів і близько 25% становлять медичні послуги, то питома вага супутніх цій галузі товарів - 5%, а це немало. Під супутніми товарами маються на увазі перев'язувальні матеріали (марля, бинти, вата); гіпсобинти, шприци, системи для переливання крові, термометри, гірчичники; гумові технічні медичні вироби (рукавички, піпетки, спринцівки, грілки) та багато іншого. За оцінками зарубіжних експертів, потреба населення України в такому медичному товарі, як вата, наприклад, становить 400 тонн на місяць, реальна ж насиченість - 200 тонн, тобто вдвічі менше від необхідного. І це при тому, що саме з ватою

справи не найгірші. Сьогодні в Україні один реальний виробник вати - Черкаська "Гідровата", яка випускає найменування "Вата пресована" задовільної якості. Отже, присутність на ринку вати імпортного виробництва цілком виправдана. Це, передусім, вата турецького виробництва.

Монополістом у галузі виробництва гіпсобинтів сьогодні є Івано-Франківський цементно-шиферний комбінат. Марлі в Україні не виробляють, і надходить вона в основному з Росії. Лейкопластир, що є на ринку, надходить з Росії, Чехії, США. Найбільший виробник шприців в Україні, безумовно, Білгород-Дністровський завод, але задовольняє він лише половину потреби населення у шприцах. Вважають, що шприци імпортного виробництва кращої якості, мають виграшний дизайн, конкурентоспроможні ціни. На українському ринку є шприци з Польщі, Словаччини, Німеччини. Не можна не відзначити, що стосовно якості систем для переливання крові, які випускає вищезазначений завод, то вона набагато краща за імпортну. На ринку є також системи для переливання крові німецького виробництва. Кетгут (шовний матеріал, який застосовують для операцій на внутрішніх органах) виробляє Полтавський м'ясокомбінат і "Біополімер". Беззастережним монополістом у сфері виробництва всього спектру гумових технічних виробів є "Київгума". Гірчичники надходять з Молдови і фасуються у Дніпропетровську.

Таким чином, у цьому секторі ринку - значна частка імпортних товарів. Ситуація у виробничій сфері супутніх медичних товарів не набагато відрізняється від тієї, що склалася у фармакологічній галузі. Проблеми, характерні для економіки в цілому (брак оборотних коштів у виробника, купівельна неспроможність споживачів як державного (лікарні, приміром), так і приватного рівня), позначилися й тут.

Фірм, які займають стійке становище на цьому ринку, у Києві не більше десяти, серед них АТ "Медицина", "Технокомплекс".

Прикладом успішного підприємства може бути така структура, як Торговий дім "Кампус Коттон Клаб". Зробивши 4 роки тому ставку на власне виробництво бинтів, спеціалісти ТД не помилилися. Сьогодні ТД "Кампус Коттон Клаб" - найбільший виробник бинтів і постачальник марлі в Україні (їх частка на ринку перев'язувальних матеріалів - не менше 25%). За деякими іншими найменуваннями - це участь у виробництві, розфасуванні та пакуванні товарів (наприклад, виготовлені в Іспанії тести з визначення вагітності) й реалізація під власною торговою маркою.