Озонотерапія та її вплив на серцево-судинну систему

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Предмет: Здоров'я людини

Дипломна робота

на тему:

Озонотерапія та її вплив на серцево-судинну систему

2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Аналіз літератури

1.1 Зміст основних понять досліджуваної теми

1.2 Короткий аналіз будови і роботи серця людини

1.3 Нормальні показники функціонування серцево-судинної системи

1.4. Традиційні методи визначення інтегральних показників системи кровообігу

1.5 Нетрадиційні методи визначення функціонального стану серцево-судинної системи організму

1.6 Клінічні ефекти озонотерапії

1.7 Протипоказання до озонотерапії

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. Організація та методи наукових досліджень

2.1 Методи лікувального впливу озону

2.2 Озонотерапія та її вплив на серцево-судинну систему

2.3 Експериментальне дослідження

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. Результати досліджень

3.1 Аналіз отриманих результатів

3.2 Розробка рекомендацій та пропозицій

Висновки до розділу 3

РОЗДІЛ 4. Охорона праці в галузі

4.1 Нормативне регулювання служби з охорони праці

в закладах медицини

4.2 Аналіз шкідливих та небезпечних факторів

4.3 Первинні засоби пожежогасіння та вимоги з пожежної безпеки

4.4 Порядок проведення евакуації при пожежі в сучасних закладах медицини

Висновки до розділу 4

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Для нормальної життєдіяльності всі органи людини, і її клітини, повинні постійно отримувати кисень і поживні речовини. Роль постачальника речовин відведена крові людини, яка в свою чергу прокачується серцем по всій системі кровопостачання організму. Серце, як невтомний кров'яний насос регулярно пульсує, поперемінно збільшуючись і зменшуючись в розмірі. Кожен такий цикл скорочення називається серцевим циклом. Розширюючись, воно заповнюється кров'ю з кровоносних судин, а при стисненні з нього з силою виштовхується кров в інші судини організму - артерії. Безперервно перекачувана кров циркулює по тілу, розносячи кисень і поживні речовини в усі його куточки і видаляючи з органів вуглекислий газ та інші відходи.

Серце людини знаходиться в лівій частині грудної порожнини. Серце являє собою порожнистий м'язовий орган. Верхівка його спрямована вниз і вліво. Стінки серця утворені трьома оболонками: внутрішньою сполучнотканинною (ендокардом), середньою м'язовою (міокардом) і зовнішньою сполучнотканинною (епікардом). Ззовні серце оточене еластичною навколосерцевою сумкою - перикардом, яка охороняє його від надмірного розтягування при наповненні кров'ю. Між навколосерцевою сумкою і серцем міститься рідина, що зволожує серце і зменшує його тертя під час скорочень. Маса серця людини коливається в межах 250-360 грамів.

Актуальність дослідження. Серед нових немедикаментозних методів лікування, озонотерапія заслужено отримує все більше поширення у всьому світі. Це пов'язано з властивостями озону впливати на транспортування і вивільнення кисню в тканини його дезинфікуючим дією. Зазначена обставина зумовлює широкий діапазон застосування озонотерапії. Вона використовується в терапії, хірургії, акушерстві і гінекології, дерматології, неврології, стоматології, при інфекційних хворобах.

Озонотерапія - це вид киснетерапії. Молекула озону має особливу структуру, утворену трьома атомами кисню, що забезпечує озону велику активність у приєднанні до живих клітин і високу здатність до окислення.

Виявлено, що озон крім бактерицидної, вируцидного дії володіє і іншими лікувальними властивостями це: активація метаболізму, оптимізація про - і антиоксидантних систем, протизапальний, знеболюючий ефекти, імуномодулюючі властивості, дезінтоксикаційний ефект дозозалежний ефект озону на згортання крові. Незважаючи на майже столітню історію успішного використання озону в медицині біологічні механізми його дії все ще вивчаються. Найбільш широке застосування озонотерапія знайшла в Німеччині, в лікуванні судинної патології, стоматології та геріатрії. Італійські озонотерапевти досягли великих успіхів у лікувальній косметології.

Ступінь розробки теми. Питаннями діагностики та лікування пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи засобами озонотерапії у своїх дослідженнях займалися такі вчені, як Т. Арутюнов, І. Старовєров, С. Терещенко, Л. Селезньова, P. Карпов, C. Шалаєв, В. Делягін.

Метою даного дослідження є ознайомлення з роботою серця людини та серцево-судинною системою. Провести аналіз її будови і основних функцій, описати традиційні і нетрадиційні методи функціональної діагностики серцево-судинної системи та встановити рівень ефективності озонотерапії в лікуванні таких захворювань..

Об'єктом дослідження є сукупність необхідних умов, що забезпечують найкращі умови використння методів озонотерапії в лікуванні захворювань серцево-судинної системи.

Предметом дослідження є аналіз можливості використання озонотерапії в лікуванні захворювань серцево-судинної системи людини.

Завдання дослідження можна сформулювати так:

- Проаналізувати сучасну наукову літературу за обраним напрямом дослідження. Привести визначення основних понять теми.

- Провести короткий аналіз будови та роботи серця людини.

- Перерахувати існуючі методи діагностики серцево-судинної системи та дати їх опис.

- Описати клінічні ефекти озонотерапії та перелічити існуючі протипоказання до цих методів.

- Охарактеризувати методи лікувального впливу озону та оцінити їх вплив на серцево-судинну систему.

- Провести експериментальне дослідження по вивченню впливу озонотерапії в лікуванні захворювань серцево-судинної системи.

- перелічити нормативне регулювання служби з охорони праці в закладах медицини та дати аналіз шкідливих та небезпечних факторів. Вказати первинні засоби пожежогасіння, основні вимоги з пожежної безпеки та способи евакуації під час пожежі.

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової та психолого-педагогічної літератури, аналіз і узагальнення; статистичні методи аналізу літературних даних. озонотерапія серцева лікування

Новизна дослідження. Зроблено широкий літературний пошук з детальним аналізом наукової інформації. Проведено систематизацію та адаптацію отриманих літературних результатів.

Джерелами інформації для вирішення перерахованих вище завдань є збірники наукових праць, монографії, періодична література, підручники і довідники.

Структура роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження структура дипломної роботи складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. За час роботи опрацьовано 33 літературних джерела. Зміст роботи викладено на 90 сторінках машинописного тексту.

РОЗДІЛ 1. Літературний огляд

1.1 Зміст основних понять досліджуваної теми

Серце - внутрішній м'язовий орган кровоносної системи, який закачує кров в артеріальну систему і забезпечує її повернення по венах (див. рис. 1.1.).

Судини є системою порожнистих еластичних трубок різної будови, діаметру і механічних властивостей, заповнених кров'ю. У загальному випадку залежно від напряму руху крові судини діляться на:

артерії, по яких кров відводиться від серця і поступає до органів,

вени - судини, кров в яких тече у напрямку до серця,

капіляри - найдрібніші кровоносні судини

Артерії - кровоносні судини, що йдуть від серця до органів і що несуть до них кров. У міру віддалення від серця артерії діляться на гілки і стають все дрібніше і дрібніше [4, c. 90].

Еластичність стінок аорти забезпечує безперервність струму крові по артеріях. В артеріях кров рухається під великим тиском. Стінки артерій складаються з трьох шарів. Зовнішня сполучнотканинна оболонка (адвентиція) додає артеріям міцність і еластичність, що дозволяє їм витримувати внутрішній тиск, розширятися і стискатися; багата судинами і нервами. Середній шар складається з еластичних волокон і гладких м'язових клітин, скорочення або розслаблення яких регулює діаметр просвіту артерії і відповідно кількість крові, що поступає до органу. Внутрішня оболонка (інтима) утворена ендотелієм і сполучною тканиною, переважно містить внутрішню еластичну мембрану, яка додає стінкам додаткову міцність. У людини діаметр різних артерій 0,4-2,5 см, товщина стінок 0,8-0,9 мм., загальний об'єм крові в артеріальній системі (в середньому) 950 мл.

Капіляри - є мікроскопічними судинами, стінки яких складаються з одного шару ендотеліальних клітин. Середній діаметр капілярів близько 7 мкм, товщина стінок близько 1 мкм, довжина 0,2-0,7 мм. Загальна площа перетину всіх капілярів тіла складає 6300 м2. Саме в капілярах кров виконує свої основні функції: віддає тканинам кисень, поживні речовини й виводить двооксид вуглецю та інші продукти дисиміляції. Цьому сприяє разом з дуже тонкою стінкою незначна швидкість руху крові в капілярах. Капіляри утворюють мережі, які пов'язують дрібні артерії і вени [1, c. 31].

Вени - кровоносні судини, несуть насичену вуглекислотою, продуктами обміну речовин, гормонами й іншими речовинами венозну кров від органів і тканин до серця (виключаючи легеневі та пупкову вени, які несуть артеріальну кров).

Кровоомбіг - процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в кардіоваскулярну систему.

Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами - в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу.

Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, якими кров рухається до тканин і органів, а потім повертається до серця. Великі судини, якими кров рухається до органів і тканин, називаються артеріями. Артерії розгалужуються на менші артерії - артеріоли, і, нарешті, на капіляри. Судинами, які звуться венами, кров повертається до серця. Кровоносна система людини та інших хребетних належить до закритого типу - кров за нормальних умов не покидає організм. Деякі види безхребетних мають відкриту кровоносну систему [7, c. 19].

Афекти - це сильне короткочасне збудження, яке виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Прикладом афекту може бути несподіване переживання великої радості, вибуху гніву, страху [5, c. 21].

Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності і за якого людина опиняється в стані безнадійності, втрати перспективи.

Озонотерапня - метод лікування із застосуванням медичного озону. Медичний озон отримують за допомогою медичного озонатора з медичного кисню. Історія озонотерапії почалася в 19 столітті. В наш час існує дуже багато способів медичного застосування озону. Методи озонотерапії розділяються на місцеву і системну дію.

Методи озонотерапії

Пиття озонованої води (озонування дистилованої води).

Автогемотерапія з озоном (велика і мала), озонування крові,

Внутрішньовенне введення фізрозчину з озоном.

Підшкірне введення озону.

Ректальні інсуляції озоном (введення газу в кишечник)

Озонова олія для внутрішнього та зовнішнього застосування.

1.2 Короткий аналіз будови і роботи серця людини

Серце лежить у грудній порожнині. Воно має форму конуса, основа якого знаходиться проти другого, а верхівка проти п'ятого міжреберного проміжку. Зовні серце вкрите сполучнотканинною оболонкою - навколосерцевою сумкою (див. рис. 1.1.).

Рисунок 1.1. Модель серця людини: A - аорта; B - лівий шлуночок; C - правий шлуночок; D - стовбур легеневої артерії.

Стінка серця утворена поперечносмугастим м'язом, що скорочується поза нашою волею. У передсердях м'язова стінка дуже тонка, у лівому шлуночку вона набагато товща, ніж у правому. Прохід між передсердям і шлуночком закривається стулковим клапаном. Стулки являють собою тонкі, але щільні плівки, що мають добру опірність проти розтягу. Від їх країв відходять сухожильні нитки, які прикріплюються до внутрішньої поверхні шлуночків. Крім стулкових, серце має ще півмісяцеві клапани. Вони роз­міщуються на межах лівого шлуночка з аортою і правого шлуночка з легеневою артерією [2, c. 33].

Ритм серцевих скорочень. Серце працює ритмічно: скорочення його м'язів правильно чергуються з розслабленнями. Коли кров надходить у передсердя, м'яз усього серця розслаб­лений і перебуває в стані спокою. Стулкові клапани в цей час відкриті і кров без затримки перетікає в шлуночки. В наступний момент відбувається одночасне скорочення обох передсердь, і рештки крові викидаються з них у шлуночки. Виштовхнувши кров, передсердя розслаблюються і починають знов наповнюватись кров'ю. Зараз же починається скорочення обох шлуночків. Під тиском крові, яка заповнює шлуночки, стулкові клапани закриваються. Через те що натяг сухожильних ниток не дає клапанам прогнутися у бік передсердь, кров не може туди повернутися. В результаті скорочення шлуночків в їх порожнинах наростає тиск крові. Коли він перевищує тиск в аорті і легеневій артерії, відкриваються півмісяцеві клапани, і кров переходить у велике і мале кола кровообігу (див. рис. 1.2.).

Рисунок 1.2. Анатомія серця людини та напрямки руху крові (білі стрілки). 1 - праве передсердя, 2 - ліве передсердя, 3 - верхня порожниста вена, 4 - аорта, 5 - легеневі артерії, 6 - легеневі вени, 7 - мітральний клапан (лівий передсердно-шлуночковий), 8 - аортальний клапан, 9 - лівий шлуночок, 10 - правий шлуночок, 11 - нижня порожниста вена, 12 - трикуспідальний клапан (правий передсердно-шлуночковий), 13 - клапан легеневої артерії.

Слідом за скороченням шлуночків починається їх розслаблення. Протягом деякого часу все серце перебуває в стані відносного спокою. Цей період називається загальною паузою серця. Півмісяцеві клапани в цей час під тиском крові в аорті і легеневій артерії закриваються і не дають крові повертатися в серце. За паузою іде скорочення передсердь, потім шлуночків, знову настає загальний спокій - і так все життя людини. Цю ритмічністю серцевої діяльності можна спостерігати на розтятій жабі, що перебуває під наркозом [25, c. 11].

Робота серця. Робота відділів серця неоднакова. Вона дуже мала у передсердь, що переганяють кров у шлуночки. Найбільша робота у лівого шлуночка, який переборює при своєму скороченні тиск крові в аорті. Це пояснює, чому серцевий м'яз тонкий у передсердях, а найбільшої товщини досягає у лівому шлуночку. Тут, як і в інших органах, між функцією і будовою існує тісна взаємозалежність. Серце дорослої людини скорочується протягом хвилини від 60 до 90 раз, в середньому 75 раз. Отже, один цикл скорочення триває 0,8 секунди. З цього часу на скорочення передсердь іде 0,1 секунди, шлуночків - 0,3 секунди, а загальна пауза серця триває 0,4 секунди. Якщо частота серцевих скорочень збільшується, час кожного циклу зменшується. Це відбувається, головним чином, за рахунок укорочення загальної паузи серця [30, c. 50].

Кількість крові, яку викидає кожний шлуночок за одно скорочення, у здорової людини становить в середньому 70 куб. см. Якщо число скорочень на хвилину взяти за 75, то об'єм крові, яку виштовхує один шлуночок протягом хвилини, дорівнюватиме 5,25 літра. Енергія, необхідна для роботи серця, звільняється при хімічному розпаді і окисленні органічних сполук, що входять до складу його м'яза. Замість зруйнованих речовин у серцевому м'язі весь час утворюються нові за рахунок тих поживних матеріалів, що приносить кров. На серце припадає 1/200 ваги тіла, а по вінцевих судинах, що його живлять, протікає 1/10 частина всієї крові організму. З кожним скороченням серце дорослої людини викидає у велике та мале кола в спокої близько 60 мілілітрів крові (у дітей ця цифра менше, але частота скорочень - більше, що й забезпечує нормальний серцевий викид). Помноживши цей обсяг на кількість скорочень в одну хвилину, скажімо, 70 (у спокої), одержуємо 60 х 70 = 4200 мілілітрів, або близько 4-4,5 літрів у хвилину. Виходить, за одну година серце перекачує 4,5 х 60 = 270 літрів, а за добу 270 х 24 = 6 480 літрів крові, або близько 170 мільйонів літрів крові за 70 років, за допомогою 100 000 скорочень і розслаблень протягом однієї тільки доби, або 2,5 мільярдів протягом життя [3, c. 46].

Тренування серця. Сон - це стан найбільшого спокою, при якому потреба клітин у кисні і поживних речовинах стає найменшою. В цей час ослаблюється і робота серця: воно рідше скорочується і при кожному скороченні менше викидає крові. Уже з першими рухами тіла при вставанні з ліжка серце збільшує свою роботу. У міру того як посилюється діяльність людини, дедалі більше наростає і робота її серця. Це здійснюється двома шляхами:

1) прискоренням скорочень.

2) посиленням їх, через що стає більшим об'єм крові, що викидається при кожному скороченні.

Здатність серця збільшувати свою роботу задовольняє зростаючі під час фізичної праці потреби клітин у кисні і поживних речовинах [27, c. 19].

Межа, до якої серце підвищує свою роботу, у різних людей неоднакова. У людини, що займається фізичною працею, серце збільшує роботу в 6 раз, бо здатне подвоїти кількість скорочень і потроїти об'єм крові, що викидається при кожному скороченні. Серце людей, які займаються розумовою працею і ігнорують фізкультуру, теж подвоює кількість скорочень за хвилину. Проте об'єм викидуваної крові таке серце може збільшити тільки в півтора рази, тому й робота його збільшується лише в три рази. Велике навантаження серце дістає не тільки при фізичній праці. Немалі вимоги ставляться до нього при захворюванні та при підвищенні температури. Дуже часто причиною смерті людини є не хвороба, від якої її лікують, а зупинення серця, яке не справилося з підвищеним навантаженням.

Звідси випливає необхідність тренувати серце, тобто - вправляти його у виконанні підвищеного навантаження. Прекрасними формами тренування є фізична праця, ранкові зарядки, прогулянки, ходьба, біг, катання на ковзанах і лижах. Тренування повинно проводитися систематично, щодня і з таким розрахунком, щоб навантаження серця збільшувалося поступово. Якщо вправа стає важкою, ЇЇ треба негайно припиняти. Форма щоденних вправ і їх тривалість залежать від стану серця, тому тренувати його треба під контролем лікаря [21, c. 34].

Емоції, як відомо, викликають збудження і підвищену активність величезної кількості мозкових структур, миттєво, немов хуртовина, залучаючи до інтенсивну діяльність багато органів і системи. Ця буря іноді безжально обрушується на серцево-судинну та інші системи організму, будучи причиною захворювань. Є різні класифікації емоцій, але нас зараз цікавлять емоції з точки зору їх впливу на серце, тому всі емоції розділимо на три групи: позитивні, негативні стенічні і негативні астенічні. В першу чергу, нас цікавлять саме негативні емоції. Як бачимо, негативні емоції поділяються на стенічні (це гнів, обурення, лють) і астенічні (туга, страх, жах). Стенічні емоції виникають і протікають при підвищенні енергетичної активності, вони мобілізують ресурси організму, стимулюють діяльність м'язів, нервової і серцево-судинної систем. Астенічні емоції, навпаки, протікають на тлі придушення енергетичного та інтелектуального потенціалу організму, пригнічення психічної діяльності, м'язової активності, гальмування будь-яких відповідних реакцій організму. Стенічні та астенічні емоції по-різному діють на серце. Наприклад, якщо при тузі і страху кровоток у судинах серця погіршується, то при гніві і люті, навпаки, збільшується (інша справа, що для хворого серця збільшення кровотоку може виявитися страшнішим його погіршення, але мова йде про принципову різницю між цими станами). Г. Косицька вважає стенічні і астенічні емоції проявами одного єдиного процесу, що виникає у відповідь на мінливі умови зовнішнього середовища, який він називає станом напруженості. Виділяються чотири стадії стану напруженості [8, c. 65]:

I. Стадія мобілізації резервів організму (у відповідь на якусь ситуацію) - стимуляція діяльності нервової, ендокринної та серцево-судинної систем, посилення активності головного мозку, підвищується тонус і сила м'язів, рівень енергетичного обміну. Часто це супроводжується підвищенням розумової працездатності, настрою, включаються механізми імовірнісного мислення, виникає стан натхнення, осяяння, висока творча активність.

II. Стенічна негативна емоція (якщо наш організм "вважає", що ситуація критична і потребує великої витрати сил і енергії) - граничне посилення всіх систем, що відповідають за взаємодію із зовнішнім середовищем. Різко підвищуються тонус, сила, витривалість м'язів. Різко мобілізуються всі енергетичні процеси. Посилюється діяльність серця, підвищується артеріальний тиск, вентиляція легень, викид адреналіну. Посилюються імунологічні реакції. Але, на відміну від першої стадії, мобілізація ресурсів відбувається не вибірково (економно, доцільно), а бурхливо, надмірно, надмірно і не завжди адекватно ситуації [28, c. 74].

III. Астенічна негативна емоція (якщо організм "вважає", що ситуація надзвичайна і наявних у його розпорядженні ресурсів завідомо недостатньо для адекватної відповіді і тому мобілізація цих ресурсів практично марна) - різко знижуються всі види працездатності, виникає виражене стомлення, гальмування кори головного мозку. Пригнічуються імунологічні реакції, гальмуються процеси відновлення клітин, відзначається втрата пам'яті, придушення здатності до мислення, до прийняття рішень, до оцінки ситуації. Іноді страх пригнічує лише розумову сферу, стимулюючи рухову активність, тоді знавіснілий від страху людина з величезною енергією здійснює непотрібні не потрібні дії (паніка) [22, c. 130].

IV. Невроз - остання стадія стану напруженості, коли порушена рівновага процесів в корі головного мозку, "вегетативна буря" (тобто той комплекс проявів перебудови організму, який був описаний вище), характерна для третьої стадії, переходить в "хаос" (якщо в " бурі "збудженню (або пригнічення) піддаються тільки строго певні органи та системи, що входять в" програму "перебудови організму, то в" хаосі "немає навіть подоби системи або програми). Різка втрата працездатності, порушені поведінкові реакції і вчинки, порушення регуляції внутрішніх органів, розвиваються захворювання. Чим приваблива ця система - вона дає чітке уявлення розвитку стану напруги (можна читати і простіше - стресу), визначає фактори, що призводять до цих станів і, головне, дає розуміння методів боротьби з цими станами.

1.3 Нормальні показники функціонування серцево-судинної системи

Система органів кровообігу складається з двох основних частин - серця і судин, їхня робота забезпечує безперервний рух крові в організмі. Цикл серцевої діяльності складається зі скорочення (систоли) спочатку передсердь, а потім шлуночків та наступної паузи (діастоли), під час якої шлуночки й передсердя наповнюються кров'ю і (накопичують енергію для наступного скорочення. У дорослої людини, яка перебуває у стані спокою, кожний шлуночок виштовхує за одне скорочення близько 65-70 мл крові. Це називається систолічним, або ударним об'ємом. Лівий і правий шлуночки виштовхують однакову кількість крові. Кількість крові, яку виштовхує серце за 1 хвилину, називається хвилинним об'ємом [29, c. 34].

Кров рухається в артеріях при певному тиску, який залежить від скоротливої здатності серцевого м'яза і тонусу судинної стінки. Найвищий тиск в аорті, при переході крові в артерії, та артеріоли він поступово знижується, досягаючи мінімального значення. Таким чином, артеріальний тиск коливається між високим - максимальним, або систолічним і низьким - мінімальним, або діастолічним. Систолічне підвищення артеріального тиску зумовлено припливом крові в артерії і характеризує роботу серця, а діастолічний спад зумовлено відпливом крові з артерій і характеризує опір судин: при малому опорі кров швидко залишає артерії, й артеріальний тиск досягає нижчого рівня, при збільшеному опорі він залишається порівняно високим до наступної систоли. Висота систолічного і діастолічного артеріальних тисків є важливим показником функціонального стану серцево-судинної системи [9, c. 20].

Максимальний кров'яний тиск - це тиск, який утворюється під час викидання крові в аорту в період систоли. У дорослих осіб максимальний артеріальний тиск (при вимірюванні його в плечовій артерії) в середньому становить 110-120 мм рт. ст., мінімальний - 70-80 мм рт. ст. Мінімальним кров'яним тиском називається тиск крові на артеріальну стінку в період діастоли. Залежно від різних фізіологічних процесів артеріальний тиск у людини змінюється. Добові його коливання перебувають у межах 10-20 мм рт. ст. Найнижчий тиск звичайно під час глибокого сну, над ранок, а протягом дня він поступово підвищується, досягаючи максимуму надвечір. Різниця між систолічним і діастолічним артеріальними тисками називається пульсовим тиском. У нормі він дорівнює 40-50 мм рт. ст. Артеріальний тиск вище 140/90 мм рт. ст. вважається підвищеним (гіпертензія), нижче 90/50 мм рт. ст. - зниженим (гіпотонія) [23, c. 33].

Пульсом називають поштовхоподібні коливання стінок артерій унаслідок зміни в них тиску крові при кожному скороченні серця. Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. У здорової людини кількість пульсових хвиль відповідає кількості серцевих скорочень і дорівнює 70-80 ударів за хвилину. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох факторів: віку (в новонародженого - 120-140 ударів, в один-два роки 110-120; в чотири-шість років - 100; у шість-десять років - 90-95; у п'ятнадцять років - 80 ударів за 1 хв.); м'язової роботи, під час якої пульс прискорюється (однак у спортсменів при тренованому серці він буває рідшим); часу доби (в години сну сповільнений); статі (у жінок на 5-10 ударів частіший ніж у чоловіків); психічного стану (при страху, гніві, сильному болі прискорюється); коливань температури повітря; введення в організм різних речовин (алкоголь, ліки пульс прискорюють).

У дорослої людини масою 60-70 кг загальна кількість крові дорівнює 5,0-5,5 л, у кровоносних судинах циркулює близько 3 л крові, решта її міститься у кров'яних депо. Роль кров'яних депо виконують судини селезінки, шкіри, печінки, легенів, які беруть участь у підтриманні сталої кількості циркулюючої крові при пораненнях, хірургічних операціях, травматичному шоці [6, c. 52].

1.4 Традиційні методи визначення інтегральних показників системи кровообігу

Оцінка функціонального стану серцево-судинної системи організму під час занять фізичною культурою і спортом має першорядне значення у зв'язку з величезною роллю даної системи в пристосуванні до фізичних навантажень різного характеру, оптимальному функціонуванні організму в найрізноманітніших за своїм змістом умовах тренувальної та змагальної діяльності.

Загальновідомо, що нормальне функціонування апарату кровообігу призводить роботу ряду інших фізіологічних систем, забезпечує ефективне використання енергетичного потенціалу організму, сприяє його швидкому відновленню і своєрідному виходу на якісно новий рівень функціонального стану. Під час проведення функціональної діагностики стану системи кровообігу, перед спортивним фізіологом і лікарем неминуче виникають питання, пов'язані з підбором найбільш адекватних цілей, завдань і методичних прийомів, а також з мінімальним відволіканням реципієнта від його тренувальної діяльності. Цілком природно, що за допомогою, наприклад, телеметричних методів або поширеного в даний час холтерівського моніторингу можна організувати досить ефективний контроль за станом серцево-судинної системи. Проте, в цьому випадку цілком ймовірно своєрідне нашарування впливу м'язової діяльності на провідні функціональні показники (ЧСС, АТ, СОК, МОК, ЕКГ), у зв'язку з чим більшою мірою можна говорити про характер їх реакції на навантаження, а не про реальні рівні функціонування системи кровообігу. Ймовірно, більш об'єктивним буде комплексний підхід до оцінки функціонального стану серцево-судинної системи, а саме: проведення реєстрації основних фізіологічних параметрів системи кровообігу в стані відносного спокою в поєднанні з аналізом їх реакції на протест тестуючих навантажень [10, c. 112].

Отже, комплекс методів оцінки функціонального стану серцево-судинної системи осіб, які систематично займаються фізичною культурою і спортом, може включати:

1. традиційні методи визначення інтегральних показників системи кровообігу (ЧСС, АТ, СОК, МОК, ШРПХ (швидкості поширення пульсової хвилі), фаз серцевого циклу, ОШК ( об'ємної швидкості кровотоку) - електро-, реофоно-, сфігмо-, полікардіографія, плетизмографія;

2. розрахункові методи визначення інтегральних параметрів серцево-судинної системи;

3. нетрадиційні методи визначення функціонального стану серцево-судинної системи (варіаційна і амплітудна пульсометрія, балістокардінографія, сейсмографії, ехокардіографія;

4. функціональні проби системи кровообігу, за допомогою яких оцінюється тип реакції апарату кровообігу на дозоване фізичне навантаження, орто- і клино-ортостатичні проби, що надають можливість оцінки функціонального стану вегетативної регуляції системи кровообігу). У даній роботі розглянемо такі найпоширеніші методи, як традиційні та нетрадиційні [11, c. 65].

Зважаючи на той факт, що практично всі згадані методи добре відомі і знайшли широке застосування в системі медико-біологічного контролю за функціональним станом осіб , які займаються фізичною культурою і спортом, ми вважаємо за необхідне, з метою дотримання логіки викладу навчального матеріалу, привести короткий огляд цих методів.

Методи визначення артеріального тиску. Величину артеріального тиску (АТ, мм. рт. ст.). Прийнято розглядати як гомеостатичний показник, у зв'язку з чим його відхилення в ту або іншу сторону може свідчити про певні зміни в загальному функціональному стані організму. Так, наприклад, фізична робота, як правило, дещо знижує артеріальний тиск, але психічна напруга, навпаки, сприяє його збільшенню. У процесі охолодження і зниження атмосферного тиску спостерігається тенденція до підвищення артеріального тиску, а при перегріву і підвищення атмосферного тиску, часто спостерігається деяке зниження величини зазначеного параметра. Суттєво змінюється АТ при захворюваннях серцево-судинної та ендокринної систем. Відомо, наприклад, що підвищення артеріального тиску є основним симптомом захворювання при гіпертонічній хворобі, гострому дифузному нефриті, феохромоцитомі (пухлина надниркових залоз). Зниження АТ є ознакою падіння серцевої діяльності і тонусу периферичних артерій. Це буває при гострих інфекційних захворюваннях, втратах крові, гострої судинної недостатності будь етимології . Традиційно виділяють такі основні види АТ, величини яких також традиційно вимірюють за допомогою непрямого методу Н. Короткова з використанням тонометра і фонендоскопа:

- АТс - артеріальний тиск систолічний, мм. рт. ст.;

- АТд - артеріальний тиск діастолічний, мм. рт. ст;

- ПАТ - пульсовий артеріальний тиск, який розраховується як різниця між величинами систолічного артеріального тиску і діастолічного, мм. рт. ст;

- АТср. - Середній артеріальний тиск, визначається за формулою [24, c. 203]:

АТ порівн. = АТД + 0,33 * АТП

Артеріальний тиск систолічний (АТС) є одним з найбільш інформативних функціональних параметрів і тонко відбиває зміни, пов'язані зі станом його регуляторних ланок: ОПСС, активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи, тонусом вазомоторного центру, силою серцевих скорочень, хвилинним об'ємом кровообігу. Згідно з останніми експериментальними даними , виявлення АТс > 120 мм. рт.ст. у жінок і > 125 мм. рт. ст. у чоловіків, пацієнта доцільно відносити до групи з фактором ризику порушення регуляції артеріального тиску. Критеріями зриву адаптації, незалежно від віку, слід вважати величини АТс > 150 мм. рт. ст. у жінок і > 170 мм. рт. ст. у чоловіків [12, c. 203].

Електрокардіографія. Цей метод призначений для оцінки електричної активності серця (автоматизм, збудливість і провідність серцевого м'яза), поширений в даний час, отримав велику кількість різних модифікацій. Зазвичай, електрокардіограму (ЕКГ) записують у 12 відведеннях (у 6 від кінцівок - Й, ЙЙ, ЙЙЙ, aVR, aVL, aVF і в 6 грудних - V1 - V6) . На стандартній ЕКГ виділяють 5 основних зубців (P, Q, R, S, T) і 6 основних інтервалів (RR, PQ, QT, TP, ST, QRS).

Фізіологічне значення зубців, інтервалів і комплексів нормальної електрокардіограми відображено в таблиці 2.1.

Фізіологічне значення і кількісні значення зубців, інтервалів і комплексів нормальної електрокардіограми Таблиця 2.1.

№ п/п	Інтервали	Тривалість (с)	Фізіологічна інтерпретація
1	R-R	0,80 - 0,86	Відбиває тривалість серцевого циклу
2	P-Q	0,12 - 0,20	Відповідає часу від початку збудження передсердь до початку порушення шлуночків
3	Q-T	0,24 - 0,55	Відбиває процес поширення і припинення збудження в міокарді шлуночків (електрична систола)
4	T-P	0,26 - 0,39	Відображає стан спокою міокарда (діастола)
5	S-T	до 0,15	Відбиває фазу повного охоплення шлуночків збудженням
6	QRS	0,06 - 0,10	Відбиває час проведення порушення по міокарду шлуночків
№ п/п	Зубці	Вольтаж (мВ)	Фізіологічна інтерпретація
1	P	0,05 - 0,25	Відображає процес збудження в міокарді передсердя
2	Q	0 - 0,3	Відбиває процес порушення внутрішньої поверхні шлуночків, міжшлуночкової перегородки, правого сосочкового м'яза, верхівки обох шлуночків і основи правого шлуночка
3	R	0,6 - 2,4	Відбиває поступове поширення збудження по поверхні правого і лівого шлуночків до основи лівого шлуночка
4	S	0 - 0,6	Відбиває закінчення періоду порушення обох шлуночків
5	T	0,3 - 0,5	Відбиває процес припинення збудження в міокарді шлуночків

У стандартних відведеннях аналіз ЕКГ проводять шляхом визначення показників за такою схемою:

1. Тривалість серцевого циклу (RR) в секундах (обчислюється середній показник вимірювань трьох циклів ЙЙ відводу).

2. ЧСС (уд./хв.). ЧСС = 60 / R-R.

3. Характер ритму серця: вважається правильним, якщо різниця між найбільшим і найменшим інтервалами RR в ЙЙ відведенні не перевищує 0,1 с. Ритм вважається неправильним, якщо різниця більше 0,1 с.

Схема аналізу електрокардіограми свідчить про те, що одним з важливих показників, що реєструються за допомогою методу електрокардіографії, є величина частоти серцевих скорочень (ЧСС, уд./хв.). Враховуючи значимість цього параметра для оперативної оцінки стану системи кровообігу, її реакції на фізичне навантаження під час дозування обсягу та інтенсивності м'язової діяльності, ми вважаємо за необхідне навести тут більш детальну характеристику певного параметра.

Відомо, що частота серцевих скорочень, як інтегральний показник рівня функціонування системи кровообігу, підтримується в діапазоні нормальних значень завдяки діяльності безлічі компенсаторних механізмів. У нормі величина ЧСС у здорових нетренованих чоловіків і жінок становить 60-70 уд./хв. Нормальні значення ЧСС для дітей різних вікових груп наведені в додатках. Основними відхиленнями ЧСС від норми є синусна тахікардія і синусна брадикардія. У абсолютно здорових людей синусна тахікардія (збільшення ЧСС від 90 до 150-180 уд./хв. при збереженні правильного синусного ритму) виникає під час фізичних навантажень і емоційної напруги.

Крім цього, причинами тахікардії можуть бути різного роду інфекції, токсичні впливи, підвищення температури, серцева недостатність, ішемія, дистрофічні зміни в синоатріальному (СА) вузлі. Серед здорових нетренованих людей синусна дихальна аритмія найбільш характерна для осіб молодого віку, а також у періоді одужання (реконвалесценції) після інфекційних захворюваннях. Синусна дихальна аритмія є досить поширеною серед молодих людей, хворих на нейроциркуляторну дистонію. Для спортсменів наявність синусної дихальної аритмії в стані відносного спокою деякими фахівцями розглядається навіть як показник високого рівня тренованості - при виконанні фізичних навантажень це явище зникає.

Крім електрокардіографічного методу величину ЧСС визначають також пальпаторно. При цьому, великий палець або 2-4 будь-яких накладають на долонну поверхню передпліччя лівої руки, злегка притискають судину і підраховують кількість коливань артеріальної стінки за 10, 15 або 30 секунд з подальшим переведенням отриманого значення до числа ударів за хвилину [14, c. 30].

Реографії. Для оцінки функціонального стану серцево-судинної системи досить часто використовується метод тетраполярної реографії . За допомогою цього методу експериментальним шляхом визначають такі важливі параметри центральної гемодинаміки, як систолічний (СОК, мл) і хвилинний (МОК, л./хв.) об'єми крові. Систолічний і хвилинний об'єми крові представляють фізіологічні показники , які найбільш повно характеризують кровопостачання організму в цілому. Вони залежать від віку, статі, ваги людини, положення тіла в просторі, температури навколишнього середовища, рівня тренованості. У нормі величина СОК становить у дорослих здорових людей 50-70 мл, а МОК - 3,5-5,5 л./хв ( більш докладні дані щодо величин СОК і МОК у осіб різного віку, статі та рівня тренованості дивись у додатку).

Методика реєстрації реограми за допомогою методу реографії така: два електроди фіксуються на шиї, а два - на грудях реципієнта на рівні мечоподібного відростка. При цьому вимірювальні електроди розташовуються усередині стосовно струмових . Отримана крива (реограма) піддається аналізу, в результаті чого розраховуються інтегральні показники системи кровообігу. Так, величина систолічного об'єму крові розраховується за формулою, запропонованою М. Тищенко та модифікованої Ю. Пушкарем:

СОК = ( 0,45 * Q 2 * L * Ad * Tи ) / Z 2

де Q - величина периметра грудної клітини, см; L - відстань між електродами напруги по передній поверхні грудної клітини, см;

Ad - амплітуда систолічної хвилі диференціальної реограми від її нульової лінії до піку, Ом / с;

Tи - час вигнання, певне відстанню між початком підйому диференціальної кривої до нижньої точки інцизури, с.;

Z - базовий опір , що визначається за шкалою реографі, Ом. Величина хвилинного об'єму крові (МОК, л./ хв) визначається за формулою:

МОК = СОК * ЧСС

де СОК - величина систолічного об'єму крові, визначеного за допомогою методу тетраполярної реографії, мл, ЧСС - частота серцевих скорочень, уд./ хв.

Зареєстровані за допомогою методу реографії величини СОК і МОК роблять обчислення ряду таких комплексних гемодинамічних показників. Об'ємна швидкість вигнання крові:

VЕ = СОК / tв

де VЕ - об'ємна швидкість вигнання крові, мл / с;

СОК - систолічний об'єм крові, мл;

tв - час вигнання, с.

Сфігмографія. За допомогою методу сфігмографія, заснованого на графічній реєстрації коливань артеріальної стінки, традиційно визначається швидкість поширення пульсової хвилі (ШРПХ), яка також є важливим діагностичним показником функціонального стану серцево-судинної системи організму. У зв'язку з тим, що ШРПХ істотно залежить від таких параметрів як величина артеріального тиску (в основному діастолічного), в'язкість крові, стан навколишніх тканин, тонічна напруга гладкої мускулатури стінок артерій, цей метод дозволяє оцінювання не тільки даної функції, але і функціонального стану судин в цілому [13, c. 35].

Реєстрована за допомогою цього методу крива (сфігмограма) така, циклічно повторюється з кожним серцевим скороченням. Вона починається крутим підйомом, пов'язаним з кровонаповненням судини під час систоли серця і позначається як анакроти пульсової хвилі. Після крутого підйому відбувається більш тривалий спуск кривої - Катакроту, яка переривається інцизури (efg), яка відображає механічні процеси, пов'язані із закриттям напівмісячних клапана аорти і частковим відтоком крові тому - слідом за рухом клапанів. Однак рух крові назад до серця негайно зустрічає перешкоду: закриті півмісяцеві клапани, які відображають хвилю крові. Вона повертається, знову розтягуючи стінки судини (зубець q). Така форма пульсової кривої характерна для центральних сфігмограм, тоді як криві пульсу периферичних судин значно простіше. Швидкість поширення пульсової хвилі розраховується за формулою:

ШРПХ = L / Дt

де ШРПХ - швидкість поширення пульсової хвилі в аорті, см/с;

Дt - час поширення пульсової хвилі , тобто час відставання пульсової хвилі в стегнової артерії по відношенню до виникнення її в сонній артерії;

L - довжина аорти, розраховується наступним чином: L = (L1 - L2).

L1 - відстань від вирізки грудини до пульсового датчика, розташованого на стегнової артерії;

L2 - відстань від тієї ж точки до першого пульсового датчика, розташованого на сонній артерії.

Фонокардіографія. Метод фонокардіографії, що представляє собою графічну реєстрацію тонів і шумів серця, призначений для оцінки стану клапанного апарату серця, наявність у ньому органічних і неорганічних змін. Нормальна фонокардіограма (ФКГ) складається з коливань Й, ЙЙ і нерідко ЙЙЙ і ЙV тонів серця.

Й тон складається з 6-10 коливань загальною тривалістю від 0,12 до 0,14 секунди. Він складається з коливань стулок мітрального і трикуспідального клапанів у момент їх закриття та передсерцевого компоненту, який дає низькочастотні коливання, розташовані на початку Й тони.

ЙЙ тон складається з 3-7 коливань тривалістю 0,07-0,1 секунди. Перша частина ЙЙ тону відповідає закриття півмісяцевих клапанів аорти, друга - закриття клапанів легеневої артерії. За ЙЙ тоном слід тривала пауза діастоли. Іноді в нормі на фонокардіограмі утворюється ЙЙЙ тон серця у вигляді невеликих низькочастотних коливань, наступних через 0,12-0,14 секунди від початку ЙЙ тону. На верхівці серця амплітуда коливань ЙЙ тону менше Й, біля основи серця амплітуда коливань ЙЙ тону перевищує амплітуду Й тони. Сила тонів прямо пропорційна амплітуді коливань. У патологічних випадках на ФКГ реєструється посилення тонів, їх розщеплення, шуми [15, c. 24].

Полікардіографія. Метод полі кардіографії, заснований на синхронному запису електрокардіограми, фонокардіограми, а також сфігмограми сонної артерії і використовується для аналізу фаз серцевого циклу. Фазовий аналіз серцевого циклу дозволяє проводити об'єктивну кількісну оцінку функціонального стану міокарда. За полікардіограмою визначають тривалість інтервалів:

а) R - R (по ЕКГ) г) з - f (за СФГ);

б) Й - ЙЙ тонн (по ФКГ) д) Q - Й тонн (по ЕКГ і ФКГ );

в) з - е (по СФГ), е) Q - Т (по ЕКГ);

Результати обстежень дозволяють отримати докладну інформацію про тривалість фаз серцевого циклу і величини міжфазових показників:

1. Тривалість серцевого циклу (С) = R - R.

2. Тривалість фази асинхронного скорочення (АС) = Q - Й тон.

3). Тривалість фази ізометричного скорочення (ІС) = (Й - ЙЙ тон) - (с - f).

4. Тривалість періоду напруги (Т) = АС + ІВ.

5. Тривалість періоду вигнання (Е) = с - е.

6. Тривалість механічної систоли (S м) = ІС + Е.

7. Тривалість загальної систоли (Sо) = Т + Е.

1.5 Нетрадиційні методи визначення функціонального стану серцево-судинної системи організму

Серед методів цієї групи одне з провідних місць займає метод варіаційної пульсометрії або математичний аналіз серцевого ритму, який призначений для оцінки ступеня напруги механізмів регуляції системи кровообігу. Зазначений метод дозволяє оцінити ступінь напруги регуляторних механізмів серцево-судинної системи, яку вчені справедливо розглядають як основний індикатор реакції організму на комплекс зовнішніх впливів. У загальному вигляді система управління серцевим ритмом можна представити у вигляді двох контурів регуляції - центрального і автономного. Звичайний (нормальний, середній) рівень функціонування фізіологічних систем забезпечується автономним контуром регуляції при мінімальній активації центральних механізмів управління [16, c. 63].

З метою отримання інформації, необхідної для математичного аналізу серцевого ритму (тобто для оцінки напруги регуляторних механізмів), проводиться безперервний запис ЕКГ у реципієнтів в ЙЙ стандартному відведенні на протязі 2-3 хвилин. Після вимірювання величини інтервалів RR (у мм) (не менше 100 інтервалів) будується динамічний ряд, який і піддається статистичній обробці, в результаті чого розраховуються:

- Мода (Мо, с), часто зустрічається величина інтервалу RR, яка відображає вплив центрального контуру регуляції на автономний гуморальними каналами;

- Амплітуда моди (Амо, %) - число інтервалів RR, відповідних значенням Мо, виражена у відсотках і відображає вплив центрального контуру на автономний нервовими каналами;

- Варіаційний розмах (АХ, с) - різниця між максимальним і мінімальним значеннями інтервалів RR, яка характеризує діяльність автономної регуляції ритму серця

- АМо / Ах або індекс вегетативного рівноваги (ІВР, у.)

- Співвідношення між симпатичної і парасимпатичної регуляції серцевого ритму;

Згідно з отриманими кількісними значеннями ІНссс, виділяють наступні функціональні стану системи регуляції серцевого ритму:

1. Норма. Величина ІНссс реєструється в межах від 50 до 200 уо.

2. Дизрегуляція з переважанням активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи. ІНссс > 200 уо. Спостерігається у осіб зі зниженими резервними можливостями організму ( після важких захворювань, перенапруг), а також зі зниженою здатністю до мобілізації функціонального резерву.

3. Дизрегуляція з переважанням активності парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. ІНссс < 50 у.о. Спостерігається у осіб з помірною та вираженою брадикардією у випадках перенапруги , надмірного збудження підкіркових центрів, порушеннях метаболічних процесів внаслідок патологічних змін в організмі.

Методом амплітудної пульсометрії був розроблений недавно і призначений для оцінки ефективності функціонування системи кровообігу (Маліков Н.В., 1999). Практична реалізація цього методу полягає в реєстрації електрокардіограми у другому стандартному відведенні та аналізі отриманих масивів кардіокомплексів QRS. На основі статистичного аналізу певної вибірки амплітуд комплексів QRS (не менше 100), розраховуються такі показники [17, c. 71]:

- Моh (мв) - величина амплітуди комплексу, часто зустрічається;

- АMoh (%) - відношення числа амплітуд комплексів, відповідних Моh до загального числа амплітуд, виражене у відсотках;

- AХh (мв) - різниця між максимальним і мінімальним значеннями амплітуд комплексів.

Оцінку ефективності функціонування серцево-судинної системи організму залежно від отриманих значень Персі проводять за спеціальною шкалою, наведеною в таблиці 2.2.

Цілком природно, що запропонована нами методика амплітудної пульсометрії вимагала експериментального підтвердження своєї репрезентативності. Результати обстеження значного контингенту людей, які відрізнялися за такими показниками, як стать, зріст, соціальна приналежність, місце проживання, рівень фізичної підготовленості і дозволили констатувати досить високу інформативність методу амплітудної пульсометрії щодо оперативної діагностики рівня функціонування серцево-судинної системи організму.

Шкала оцінки рівня функціонування серцево-судинної системи організму за запропонованою нами методикою Таблиця 2.2

№ п/п 1	Рівні функціонування серцево-судинної системи	Значения ПЕРС
		7-18 років	20-45 та більше років
1	Низький	<65,79	<56,36
2	Нижче середнього	65,80-82,75	56,37-64,79
3	Ссредній	82,58-116,13	64,80-81,64
4	Вище середнього	116,14-132,9	81,65-90,06
5	Високий	>132,90	>90,06

Метод балістокардіографії дозволяє оцінити рівень зовнішньої роботи серця, виявити зміни енергетичних процесів в міокарді, що передують змінам метаболізму. Цей метод дає можливість зареєструвати саме початкові порушення координованості скорочень правих і лівих відділів серця, є ранні прояви порушення міокардіально-гемодинамічного гомеостазу, коли всі зміни ще пов'язані з процесами регуляції і немає енергетичних і тим більше, метаболічних змін. Для реєстрації балістокардіограми (БКГ) застосовують спеціальний датчик, який є жорсткою конструкцією з об'єднаних плоскими пружинами двох майданчиків (верхнього і нижнього), між якими вмонтована електромагнітна система для перетворення механічних переміщень в електричні сигнали. Оцінка форми і дихальних варіацій комплексів БКГ дає цінну інформацію про міокардіально-гемодинамічному гомеостазі, тобто про співвідношення між припливом і відтоком крові у відділи серця, силою і синхронністю скорочень правого і лівого шлуночків. Амплітуди хвиль балістокардіограми виражаються зазвичай, у міліметрах і у здорових людей мають певні співвідношення між собою. Методом експертних оцінок виділяють БКГ з різним ступенем відхилення від норми [18, c. 20].

1. Норма - при видиху і вдиху співвідношення амплітуди хвиль є нормальним, тобто на видиху амплітуда комплексу IG на 20% менше, ніж на вдиху;

2. 1-й ступінь порушень - амплітуда мінімальних комплексів на видиху на 40% менше, ніж на вдиху;

3. 2-й ступінь порушень - амплітуда здебільшого комплексів IG на видиху менше 50% амплітуди IG на вдиху;

4. 3-й ступінь порушень - амплітуда комплексу IG на вдиху нижче норми, а під час видиху знижується ще більше паралельно з деформацією хвиль;

5. 4-я ступінь порушень - всі хвилі різко деформовані і знижені як на вдиху, так і на видиху, важко піддаються диференціації.

1.6 Клінічні ефекти озонотерапії

Залежно від концентрації і способів введення озону розрізняють наступні ефекти:

1) Вазодилятація. Озон надає активуючі впливи на No-синтетази, що забезпечують підвищення вироблення ендотелієм судин оксиду азоту (No), який відіграє важливу роль у регуляції судинного тонусу і також є інгібітором агрегації тромбоцитів. Звідси друга дія озону.

2) Дезагрегація. Активація метоболических процесів в еритроцитах, доведених дослідженнями, відновлює активність, Na-Атфази; в результаті нормалізується концентрація всередині і позаклітинних катіонів, відновлюється електричний потенціал спокою клітини.

3) Зв'язування кисню з гемоглобіном. Активація метаболізму озону призводить до активації гліколізу, що призводить до підвищення вмісту 2,3 дифосфогліцерату і водневих іонів, що є основним механізмом терапевтичної дії озону, так як в результаті послаблюється зв'язок гемоглобін-кисень, що забезпечує вивільнення кисню в навколишні тканини. Дослідження встановлено, що в ділянках тканини з недостатнім кровопостачанням віддача кисню відбувається в більшому обсязі. Ефект, який не вдається досягти з допомогою уведення медикаментів.

4) Вплив на еластичність мембран еритроцитів. Мембрани еритроцитів містять велику кількість фосфоліпідів з ланцюгами поліненасичених жирних кислот.

Озон вбудовується в місці подвійних зв'язків жирних кислот, перетворюючи їх з довголанцюгових в коротколанцюгові. В результаті еритроцитарна мембрана стає більш еластичною, що забезпечує підвищену пластичність і рухливість еритроцитів і веде до поліпшення реологічних властивостей крові і мікроциркуляції.

5) Стимуляція озонідами окислювальних реакцій з утворенням АТФ.