Психологічна допомога при ВІЛ-інфекції
Етіологія, епідеміологія, патогенез, клінічні прояви, лікування та профілактика вірусу імунного дефіциту. Порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям. Робота служби "Телефон довіри". Дослідження психологічного стану хворих на СНІД.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.09.2010 |
| Размер файла | 171,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
ЗМІСТ
- ВСТУП
- РОЗДІЛ 1. ЗАХВОРЮВАННЯ НА СНІД ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ
- 1.1 Етіологія хвороби
- 1.2 Епідеміологія
- 1.3 Патогенез та клінічні прояви ВІЛ
- 1.4 Лікування та профілактика
- 1.5 Характеристика стресового стану при ВІЛ
- РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ БОРОТЬБИ З ХВОРИМИ НА СНІД
- 2.1 СНІД - медико-соціальні проблеми і перспективи
- 2.2 Порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям
- 2.3 Робота служби "Телефон довіри"
- 2.4 Консультування в зв'язку з тестуванням на ВІЛ
- РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ТА ХВОРИХ НА СНІД
- 3.1 Клінічні ознаки депресивних станів
- 3.2 Психологічна допомога при депресіях та стресах хворим ВІЛ-інфекції
- 3.3 Методика та результати дослідження
- ВИСНОВКИ
- СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ1
ВСТУП
Актуальність. У нашому суспільстві, на жаль, існує ряд соціальних проблем, пов'язаних із ВІЛ, і більшість із них виникає через нестачу інформації про вірус, дискримінацію ВІЛ-позитивних людей у суспільстві й недостатній державній підтримці.
Внаслідок дискримінації багато людей бояться пройти тестування на ВІЛ або розкрити свій ВІЛ-статус, що значно обмежує їх можливості отримати відповідне та своєчасне лікування. ВІЛ-позитивним українцям, які повідомляють про свій статус, часто відмовляють у наданні медичних та соціальних послуг, особливо коли вони належать до груп високого ризику, у тому числі споживачів ін'єкційних наркотиків, працівників комерційного сексу та чоловіків, що мають секс з чоловіками. Значна кількість ВІЛ-позитивних людей стикається з порушенням прав на працю, освіту, медичну допомогу та конфіденційність діагнозу.
Зараз в Україні функціонує мережа центрів профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом, але їх недостатньо, щоб надати послуги всім, хто цього потребує. Окрім того, вони здебільшого розташовані в обласних центрах, і люди з невеликих населених пунктів не мають можливості отримати належну допомогу. Результати опитування, проведеного у червні 2005 року, засвідчили, що 32% ВІЛ-позитивних респондентів не знали, чи ВІЛ-інфекція розвинулася в їхньому організмі настільки, що вони потребують антиретровірусної терапії, оскільки ці люди не мали доступу до відповідних закладів, де було б проведено належне медичне обстеження.
Гострою проблемою залишається надання допомоги ВІЛ-позитивним дітям. Інфраструктура надання медичних послуг дітям, що живуть з ВІЛ/СНІДом, є недосконалою: немає національного центру для лікування дітей, істотно обмежено можливості їх ранньої діагностики (до 18 місяців); у більшості медичних установ відсутнє сучасне обладнання та препарати для лікування опортуністичних захворювань. В центрах СНІДу немає посади педіатра, у той час як спостерігаються непоодинокі випадки, коли медичні працівники в поліклініках, через позитивний ВІЛ-статус дитини, відмовляють у наданні їй медичної допомоги.
В Україні бракує навчальних програм підвищення обізнаності з питань ВІЛ/СНІДу, які б фінансувалися державою. Недостатньо використовуються такі ефективні методи профілактики поширення ВІЛ як соціальна реклама на радіо та телебаченні, а також освітні програми у школах. Більшість існуючих інформаційних та освітніх кампаній з питань ВІЛ/СНІДу проводяться та/або фінансуються міжнародними донорськими та українськими недержавними організаціями.
Також необхідно докласти зусиль для охоплення таких уразливих груп населення як ув'язнені та чоловіки, що мають секс з чоловіками. Люди, що перебувають у місцях позбавлення волі, знають про ВІЛ/СНІД недостатньо: за результатами дослідження, проведеного у 2005 році, тільки 39% з них знали про те, як попередити передачу ВІЛ статевим шляхом. Також обмежено доступ ув'язнених до лікування ВІЛ; через погані санітарно-гігієнічні умови та харчування вони ризикують заразитися туберкульозом та іншими опортуністичними захворюваннями.
Поінформованість та знання про ВІЛ/СНІД чоловіків, що мають секс з чоловіками, також невисокі, тоді як ризикована поведінка широко розповсюджена. Під час дослідження, проведеного у 7 містах України, лише 53% чоловіків, вказали, що вони користувалися презервативом під час останнього статевого акту з чоловіком. Водночас бракує програм профілактики ВІЛ, спрямованих саме на цю цільову групу.
Інфекційне захворювання, що спричиняється вірусом імунного дефіциту людини (ВІЛ) і передається переважно статевим і парентеральним (при внутрішньом'язевих та внутрішньовенних ін'єкціях) шляхами. Основною особливістю цієї інфекції є зростаюче пригнічення імунітету (захисної системи організму людини), чим викликає клінічно виражену форму - синдром набутого імунодефіциту (СНІД, AIDS), який проявляється лімфоаденопатією (збільшення лімфатичних вузлів), інтоксикацією організму, нашаруванням інфекційних і онкологічних захворювань та закінчується смертю.
В 1981 році у районі Лос-Анджелеса (США), серед молодих чоловіків гомосексуалістів були виявлені хворі з рідкісним захворюванням - пневмонією, яку викликає Pneumocyslis carini (пневмоциста) і саркомою Капоші (пухлина шкіри). Як відомо, пневмоцистна пневмонія зрідка трапляється у будинках пристарілих, але перебігає в нетяжкій формі. У Лос-Анджелесі, навпаки, запалення легень мало затяжний тяжкий перебіг і смертельні наслідки. Саркома Капоші, як відомо, є рідкісною формою раку шкіри. Вона розвивається переважно в осіб похилого віку у вигляді висипань на підошвах та інших ділянках тіла, перебігає тривалий час і відносно доброякісно. Тут вона вражала молодих чоловіків, ускладнювалась метастазами (віддалені від первинного вогнища ураження будь-яких органів раковим процесом) і закінчувалась емері пісно.
Спеціальні дослідження показали, що у хворих серйозно страждає імунна система - рідко послаблюється імунітет (саме клітинний імунітет). З легкої руки журналістів хворобу назвали синдромом набутого імунодефіциту, така назва є невдалою, хоча би по тій причині, що у переважної більшості заражених спостерігається довготривале вірусоносійство без ознак ураження клітин імунної системи. Сам синдром набутого імунодефіциту належить до багатопричинних станів, то і о може викликатись різними факторами, а не лише вірусом СНІДу. Для позначення цієї патології все частіше вживають термін "ВІЛ-інфекція" (ВІЛ-вірус імунодефіциту людини).
Предмет дослідження - психофізіологічні особливості ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.
Об`єкт дослідження - психологічні проблеми ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.
Мета дослідження полягає втому, щоб охарактеризувати надання психологічної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД.
Завдання роботи:
1) проаналізувати суть, поширення та перебіг захворювання на СНІД;
2) охарактеризувати особливості надання психологічної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД;
3) проаналізувати особливості депресивних станів серед ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.
РОЗДІЛ 1. ЗАХВОРЮВАННЯ НА СНІД ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ
1.1 Етіологія хвороби
Відкриття збудника пов'язане з дослідженнями, що були виконані в Пастерівському інституті (Франція) під керівництвом професора Люка Монтаньє і в Національному інституті раку (США) групою Роберта Гаяло.
У зв'язку з тим, що хвороба вражає клітини імунної системи, шукали віруси, спроможні вбивати лімфоцити. Наприкінці 1983 року групою Л.Монтаньє зроблено повідомлення про те, що одержано новий вірус і доведено його етіологічну (причинну) роль у розвитку СНІДу. Мри цьому використовувалась методика пошуку вірусу Р.Галло. Через декілька місяців аналогічний вірус було відкрито і в лабораторії Р.Галло. Обох вчених визнано першовідкривачами вірусу СНІДу.
Розрізняють два неповні і йми збудника - віруси імунодефіциту людини 1 і 2 (ВІЛ-1 і ВІЛ-2). Перший розповсюджений у всіх країнах світу, другий переважно в Західній Африці, але вже виявляється в різних країнах Європи й Америки.
Існує декілька гіпотез про виникнення нової хвороби.
1. Спочатку гадали, що вірус отримано в умовах лабораторії і призначений був для біологічної війни. Але шляхи зараження досить складні і на ефект від такої зброї треба було б чекати дуже довго.
2. Більш вірогідне природне виникнення захворювання. У 1985 році дослідники з Гарвардського університету виділили від африканських зелених мавп вірус, який за своєю будовою і властивостями близький до ВІЛу. Було встановлено, що він патогенний (заразливий) для азіатських макак і спричиняє у них хворобу, яка нагадує СНІД у людини. Цей вірус знайдено, також і у мавп у природних котловинах центральної Африки, де зосереджена велика кількість радіоактивних руд. Саме радіоактивний фон в місцях її видобування легко міг викликати появу мутанта, що став збудником СНІДу.
У центральній Африці виявлено найбільш ранні серологічні докази ВІЛ - інфекції у людей і найвищий рівень захворюваності супроти інших регіонів планети. Тому центральні райони Африки вважаються тією територією, де у 70-ті роки розпочалась сучасна пандемія.
Припускають, що з Африки вірус потрапив з мігрантами на о.Гаїті, а звідти - до США. Жителі цього екзотичного острова через злидні легко стають жертвами сексуальної експлуатації багатих громадян США. Епідемія досить швидко розповсюдилась у США, а далі - продовжила тріумфальний похід вірусу в інші країни і його розповсюдження триває.
ВІЛ дуже чутливий до нагрівання. При температурі 56° С він гине до 30О хв., а при 100 ° С - зразу гине. На нього згубно діють ефір, ацетон, 70% етиловий спирт, 0.2% розчин гіпохлориту натрію. Вірус зберігає життєздатність у висушеному стані протягом 4-6 діб при 22° С, а при нижчій температурі - значно довше.
1.2 Епідеміологія
ВІЛ-інфекція належить до антропонозів - джерелом є хвора людини або вірусоносій. Хворі заразні протягом усього життя. Максимальна тривалість вірусоносійства ще не встановлена, але вже добре відомо, що число осіб інфікованих вірусом у багато разів перевищує число хворих на СНІД. Інфікований стає заразним досить швидко, нерідко через 1-2 тижні після зараження. Таким він, очевидно, залишається до кінця життя.
Вірус в організмі людини виявляється найчастіше у крові, спермі та цервікальному (канал шийки матки) секреті. Природним шляхом у великій кількості він виділяється із спермою, куди потрапляє з лімфоцитами.
Збудник передається: І - при статевому контакті, 2 - парентеральним шляхом (внутрішньом'язеві та внутрішньвепні ін'єкції, переливання крові та кровозамінників), 3 - трапсплацентарно або під час пологів.
Основний шлях зараження - статевий, бо саме він забезпечує природний перехід вірусу від однієї людини до іншої. Найбільшу небезпеку становлять особи з невпорядкованим статевим життям, в першу чергу гомосексуалісти. Вони тісно зв'язані з наркоманами, які вживають наркотики парентерально.
За даними психіатрів, гомосексуалізм зустрічається як симптом психічної хвороби або як самостійна форма психопатії.
Проте самі гомосексуалісти вважають себе повністю здоровими, елітою, вершками суспільства, а всіх решта відносять до людей нижчого класу. З таким мисленням гомосексуалістам не тільки легко вести особливий спосіб інтимного життя, але й пропагувати його. Крім психічних передумов, мотивацією до статевих зносин з особами тієї ж статі може бути відсутність осіб протилежної статі, пошук нових вражень, а нерідко заробіток.
У США гомосексуалізм широко розповсюдився у 60-ті роки, в період так званої сексуальної революції, коли секс в усіх доступних фантазіях і формах пропагувався як життєва цінність і виявлення світу. Тепер у США офіційно зареєстровано 2.5 млн. чоловіків-гомосексуалістів, і них 25% -бісексуалісти.
Найбільшу небезпеку для пасивного статевого партнера становлять анальні зносини. По-перше, слизова оболонка прямої кишки більш ранима, ніж піхва, бо мас лише двошаровий епітелій, який виконує функцію механічного захисту. По-друге, у слизовій оболонці прямої кишки розміщено багато клітин, де не тільки затримується сперма, але й накопичуються лейкоцити. По-третє, часта травматизація слизової оболонки прямої кишки спричиняє розвиток запального процесу, який супроводжується міграцією лейкоцитів і їх скупченням в місцях ушкодження.
Спочатку вважали, то природний шлях передачі ВІЛу можливий тільки із спермою, а тому заражена жінка не може передати збудника статевому партнеру, спостереження показали помилковість такої думки. Є дуже багато фактів зараження чоловіків, які мали стосунки і хворими повіями. Однак у виділеннях жіночих статевих органів вірусу значно менше, ніж у спермі чоловіків. Але в заражених жінок кількість збудника дуже зростає при запальних захворюваннях статевої сфери і кровотечах.
Останнім часом набирає значення потенційна небезпека зараження жінок при штучному заплідненні, якщо сперму отримано від інфікованого донора. Існує неабиякий ризик зараження, якщо взяти до уваги, що такий спосіб продовження людського роду стає популярним в багатьох країнах. Тільки в СІ НА щороку народжується понад 20 000 дітей після штучного запліднення.
У деяких країнах друге місце за частотою зайняв парентеральний шлях зараження. Найчастіше він реалізується при внутрішньовенному введенні наркотиків/ Вірус передасться нерідко при переливанні інфікованої донорської крові та її препаратів, пересадці органів, також при користуванні забрудненими кров'ю медичними інструментами, якими порушується цілість шкіри і слизових оболонок. У таких випадках СПІД можна розцінювати як ятрогенну (інфекція що обумовлюється непрофесійними діями медиків) інфекцію.
Трапляються внутрішньолікарняні ВІЛ-інфекції. Вражаючим прикладом може бути спалах в калмицькій столиці Елісті, де у 1988 ропі за короткий час було виявлено групу інфікованих дітей. Компетентна комісія встановила, що вони перебували на лікуванні в дитячій лікарні у зв'язку з різними захворюваннями, де й заразились. Джерелом інфекції був батько однієї дитини, який повернувся із тривалого закордонного відрядження. Перебуваючи в Конго, він отримував парентеральне лікування і став вірусоносієм, про що сам не знав. Цей чоловік заразив свою жінку, а та -дитину. Остання стала часто хворіти і потрапила у дитячу лікарню. За пропозицією лікарів, батько здав власну кров, з якої виготовили плазму і ввели декільком дітям цього стаціонару. Інші заразились під час внутрішньовенних і внутрішньом'язевих ін'єкцій ліків. Ці ін'єкції медсестри робили одним шприцом, заміняючи лише голку, що с грубим порушенням санітарних вимог.
Спалах ВІЛ-інфекції в Калмикії призвів до того, що в Російській Федерації на кінець 1990 року парентеральний шлях став провідним у розповсюдженні вірусу. В Елісті, Ростові-на-Дону, Ставрополі і Волгограді за короткий час було виявлено 270 малюків, інфікованих ВІЛом мри здійсненні внутрішньовенних маніпуляцій.
У США і країнах Західної Свропи діти складають 1.5-10% всіх хворих, половина з них є грудного віку. За даними американських вчених, вірогідність внутрішньоутробної передачі вірусу імунодефіциту досягає 20-40%. Найчастіше плід заражається в останньому триместрі. Решта дітей отримують вірус під час пологів внаслідок травматизації тканин або при годуванні грудним молоком, чому сприяє попадання у молоко матері крові.
До парентерального шляху зараження треба також віднести передачу вірусу при ритуальних процедурах, що зв'язані з пораненням (обрізання, видалення клітора, татуювання). Трапляються курйози. Описано зараження європейця, котрий здійснив обряд кровного братання з африканським другом. З цією метою кожен зробив собі насічку шкіри в ділянці передпліччя і лезом ножа обмінявся краплями крові. При цьому африканець, не знаючи, що вже є вірусоносієм, заразив європейця. Або у Франції стався такий випадок. Один поліцейський догнав дрібного хулігана, який намагався утекти з місця негідного вчинку. У напливі безсилої люті хуліган вкусив його в руку і заявив, що хворий на СНІД. Доцільно, однак зазначити, що парентеральне попадання слини, очевидно, не веде до зараження. В одній з психіатричних лікарень, психічно хворий, що мав СНІД, покусав 30 медичних працівників. Однак жоден з них не заразився і не став вірусоносієм.
Треба врахувати професійний ризик зараження. Число медичних працівників, які заразились при обслуговуванні хворих на ВІЛ-інфекцію, у світі продовжує збільшуватись.
Ймовірність професійного зараження медичного персоналу при попаданні екскрету хворого на їх слизові оболонки або при пошкодженні шкіри інфікованим предметом, очевидно, не перевищує 0.1-0.4%.
Епідеміологічні спостереження показують, що ВІЛ значно рідше передається парентерально, ніж гепатит В. Описано випадки, коли від хворих, інфікованих обома вірусами, заразились парентерально тільки гепатитом. При вірусному гепатиті В до зараження призводить біля 10% парентеральних інцидентів з медичним персоналом. Іншими словами, вірогідність парентерального зараження збудником гепатиту В у 5 разів більша, ніж ВІЛом. Треба мати на увазі, що в умовах лікарні хворі отримують внутрішньовенні і внутрішньом'язові ін'єкції, тоді як медичні працівники тільки поверхневі пошкодження шкіри, які значно рідше зумовлюють зараження.
Досі немає достовірних даних про побутове зараження вірусом імунодефіциту людини. Теоретично, одначе, припускають, що факторами передачі можуть стати побутові речі, як бритва, ножиці, зубна щітка, на які потрапила інфікована крон. Якщо таким інструментом поріжеться інша людина, то вона може заразитись.
Передача вірусу зі слиною під час поцілунку маловірогідна. Заразитись через слину можна тільки тоді, коли в ній міститься кров, лейкоцити. Розрахунки показують, що достатня для зараження доза вірусу міститься у 0.1 мл крові хворого. Саме така кількість інфікованної крові повинна бути у слині та ще й потрапити у кровоносне русло реципієнта, що практично маловірогідно. Правда. існують способи поцілунку, наприклад, "французьський" шляхом обміну слини на кінчику язика. При хворобах органів рогової порожнини, зокрема парадонтозі, у слині можуть бути домішки крові. Тому, як кажуть "береженого бог береже". Артисти багатьох театрів США і країн Європи, яким у спектаклі доводиться цілуватись, вимагають у своїх партнерів і партнерів медичну довідку про відсутність вірусоносійства.
На підставі сказаного можна зробити висновок, що до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛом належать такі особи:
1. Гомо- і бісексуалісти.
2. Наркомани, які вводять собі наркотики внутрішньовенно.
3.Реціпієнти крові, її препаратів і органів.
4. Повії та інші особи, які проводять безладне статеве життя.
5. Хворі на венеричні хвороби та вірусні гепатити В,С,Д.
6. Діти, матері яких носії ВІЛу.
Питання про сприйнятливість до ВІЛ-інфекції потребує подальшого вивчення. Очевидно, вона загальна, тому що піл час переливання інфікованої донорської крові заражаються всі реципієнти. Набутого імунітету немає.
Вірус імунодефіциту настільки адаптований до клітин лейкоцитного ряду і нестійкий у зовнішньому середовищі, що може передаватись від людини до людини тільки при прямому контакті "кров-кров" або "сперма-кров". Він не адаптований до таких живих переносників, як комарі чи кліщі, а тому не може передаватись за допомогою трансмісивного механізму.
Залежно від часу розповсюдження розрізняють 3 зони сучасної пандемії ВІЛ-інфекції. До першої належать Центральна Африка і Карибський басейн, які характеризуються передачею вірусу переважно при гетеросексуальних контактах. Друга юна охоплює Північну Америку, Західну Європу, Австралію й Океанію, де вірус циркулює переважно серед гомосексуалістів і наркоманів. Третя юна розповсюджується на Східну Європу та Азію, в тому числі на Україну. Тут епідемія СНІДу лише розпочалась, але темпи її різко зростають. Так, в Індії число хворих у першій половині 1990-их років зросла в 71 раз. Таїланд у 1990 році займав 57-ме місце у світі, а в 1996 - вже п'яте. Камбоджа за тим же показником перейшла з 173-го на 59-те місце. Багато хто усвідомлює, що одною з причин такого зросту є індустрія дитячого сексу, яка процвітає у вищезгаданих азіатських країнах.
У деяких країнах Африки склалась катастрофічна ситуація: щороку вірус вражає майже 2% населення. Відносно частіше, ніж в інших регіонах, інфікуються діти. У ряді районів Кенії та Уганди частка ВІЛ-інфікованих досягає 70%. Вже трапляються невеликі села. Мешканці яких майже вимерли від СНІДу. Весь світ облетів знімок, на якому фотоапарат зафіксував траурну процесію з декількох родичів, які приїхали у село, щоб провести на цвинтар останнього жителя - жертву СНІДу. За тієї ж причини різко скоротилось виробництво на деяких підприємствах. У розповсюдженні ВІЛ-інфекції в Африці, безперечно, велику роль зіграли урбанізація і проституція. В деяких країнах інфікованими виявилось до 80% повій.
Як повідомляє преса, на терені колишнього Радянського Союзу першою жертвою СНІДу, яку вдалось виявити, став гомосексуаліст, який повернувся з Танзанії, де тривалий час працював перекладачем і, очевидно, заразився. З 24 спокушених ним юнаків 5 заразились. Надалі один заразив свою наречену - дев'ятикласницю, інший - коханку і дружину, від якої, в свою чергу, інфікувалась дитина. Цей чоловік виявився ще й донором, і декілька людей заразились, копи їм переливали кров. Сумарний результат такий: від І хворого заразилось 14 осіб.
За орієнтовними оцінками ВООЗ, вірусом СНІДу заражено понад 20 мільйонів людей. Вірусоносії і хворі на СПІД виявлені в 160 країнах. Згідно з офіційними даними, загальна кількість захворілих досягає З мільйонів. Проте спеціалісти твердять, що ця цифра дуже занижена, тому що виявити вдається тільки частину хворих, не в усіх країнах налагоджена реєстрація інфікованих.
В 1995 році епідемічна ситуація різко погіршилась. У порівнянні з попереднім роком кількість вперше виявлених ВІЛ-інфікованих громадян збільшилась у 34 рази і на кінець 1995 року склала 1490. Майже у 70% нових інфікованих осіб становили наркомани. Найбільші спалахи інфекції були зареєстровані у Миколаївській, Одеській областях і в Автономній Республіці Крим.
В останні роки в Україні спостерігається поширення ВІЛ-інфекції найбільше серед осіб, які вживають наркотичні речовини шляхом ін'єкцій, і дещо повільніше серед тих, хто не має постійного статевого партнера. Епідемія поширилась на всі області України. Станом на початок 1998 року зареєстровано близько 18 тисяч інфікованих осіб.
До клінічного неблагополуччя в Україні призводять такі основні фактори:
1) стрімкий ріст інфекційних споживачів наркотиків (їх кількість досягла 0.5 мли осіб); 2) невпинний ріст венеричної захворюваності (за 7 років число хворих на сифіліс зросло в 250 разів): 3) активна міграція населення, що веде до подальшого розповсюдження проституції , наркоманії та інших вад суспільства.
Зубожіння великого прошарку людей, зростання наркоманії і проституції, слабка матеріальна база закладів охорони здоров'я та інші соціальні біди, що спіткали молоду державу у 90-х роках негативно відбилися на епідемічній ситуації.
Незважаючи на ці дані про неухильне ускладнення епідемічної ситуації, у населення немає достатньої настороженості стосовно BІJI-інфекції. Східній Європі загрожує епідемія, яку за масштабами можна порівняти з тією, що охопила Африку.
1.3 Патогенез та клінічні прояви ВІЛ
Лише два види людських клітин дуже чутливі до ВІЛу: Т-лімфоцити і макрофаги, бо на їх поверхні є рецептори, до яких може причепитись вірус. "Приліпившись" до поверхні цих клітин і проникнувши всередину, вірус запускає зворотний синтез свого геному: ДНК, що утворилась, приєднується до хромосоми клітини і перетворюється у провірус, що може тривалий час (від декількох місяців до 10 років) зберігатись у неактивному стані. В інших випадках провірус виявляє себе, синтезуючи вірусні білки, що веде до утворення вірусів імунодефіциту. Останні заражають нові, чутливі до них клітини. Цей "ланцюговий процес" охоплює все більшу кількість Т-лімфоцитів. макрофагів і, зокрема, моноцитів, руйнуючи матеріальну основу клітинного імунітету.
Важлива особливість ВІЛу полягає в тому, що клітини, н яких він розмножується, через деякий час гинуть. Виникає так званий антипатичний ефект. Більшість інших видів ретровірусів не мають цитопатичиої дії, тобто вірус і клітина можуть співіснувати мирно невизначений час.
Організм хворого не залишається осторонь, він реагує на вторгнення чужинців, виробляючи антитіла. В результаті антитідоутворення та інших змін імунної системи між організмом зараженої особи ВІЛом настає крихка рівновага, яка може зберігатись нівроку, а той й декілька років. .V людини немає жодних отак хвороби, але вона вже заразна для інших Маніфестації хвороби можуть сприяти повторне зараження вірусом імунодефіциту, нашарування іншої інфекції, наприклад герпесу, чи загальне ослаблення імунітету, викликане різними причинами (голод, перевтома, психічна або фізична травма). Науці ніс мало відомі механізми переходу провірусу в активну форму і розвитку перших клінічних проявів.
Як відзначалось, інфекційний процес супроводжується формуванням гуморального (виробляються захисні тільця) імунітету. Вже через 1-3 місяці після зараження у крові з'являються антитіла до антигенів вірусу. Але вони не мають повноцінного захисного значення, хоч і досягають великого титру. Незважаючи на велику концентрацію противірусних антитіл у крові, збудник, завдяки внутрішньоклітинному розташуванню, зберігається в організмі носія. Носійство може перейти у прогресування захворювання.
Особливий практичний інтерес викликають частота і строки переходу вірусоносійства у захворювання, бо від цього залежить подальша доля інфікованої особи. Згідно з даними десятирічного спостереження, протягом 5 років після інфікування 20-30% осіб розвивається СПІД, коли у репни 10-60% носіїв клінічні ознаки захворювання не розвиваються.
СПІД має багатолику та різнобарвну клінічну картину. За влучним виразом одного клініциста, "щоб знати СПІД, треба знати всю медицину".
Інкубаційний період триває від І місяця до 10 років і більше. У дітей він коротший, ніж у дорослих. Після зараження при статевому контакті вій звичайно коротший, ніж при переливанні крові.
Клінічний перебіг хвороби умовно можна поділити 'на декілька періодів. У 30-50% інфікованих вірусом вже через 2-4 тижні після зараження спостерігається гострий період. Він характеризується наявністю гарячки, ангіни, збільшення шийних лімфатичних вузлів, печінки та селезінки. Аналіз крові вказує на лімфопенію (зменшення кількості лімфоцитів в крові).
Через 7-10 днів загальний стан хворого покращується, основні прояви патологічного процесу зникають. Складається враження, що настало видужання. Насправді ж хвороба переходить в наступний, латентний період, який може тривати довго, іноді роки. Єдиною ознакою хвороби може бути збільшення лімфовузлів - задньошийних, надключичних, пахових, ліктьових та інших. Вони, як правило, великі, незлучені, рухомі, деякі болючі. Відносно менше діагностичне значення має збільшення передньошийних і кутощелепних вузлів, тому що вони можуть збільшуватись при захворюваннях зубів, ясен і верхніх дихальних шляхів. Навряд чи можна надавати серйозного значення також паховому лімфаденіту, оскільки він виявляється у багатьох практично здорових людей і має неспецифічну природу.
Експерти ВООЗ підозрілим на ВІЛ-інфекцію вважають збільшення більш ніж одного лімфовузла, більше ніж однієї анатомічної ділянки, крім пахової, яке триває понад 1.5 місяця.
Надалі розвивається СНІД-асоційований симптомокомплекс, або преСНІД, що є третім клінічним періодом. Він триває частіше від І до 6 місяців, рідше - декілька років. Цей період характеризується великою різноманітністю і неспецифічністю проявів.
Найбільш характерні для мреСІІІДу переміжна постійна гарячка невідомої етіології і генералізована лімфаденопатія. Температура тіла може підвищуватись у будь-яку пору доби, але частіше це відбувається у другій половині дня і ночі.
Клінічні та гематологічні прояви СНІД-асоційованого симптомокомплексу
- гарячкова реакція
- періодичний пронос
- значне схуднення (більше 10% маси тіла)
- астенія (підвищена втомлюваність)
- часті поти
- переметуюча генералізонава лімфаденопатія (минуще збільшення лімфатичних вузлів)
- кандидоз (грибкове ураження) оболонок рогової порожнини
- лейкоплакія язика
- лімфопенія ( зменшення кількості лімфоцитів)
- тромбоцитопенія (зменшення кількості тромбоцитів)
- дерматити (запалення шкіри)
Хворий стає кволим, часто і рясно потіє, особливо вночі. Багатьох осіб турбує пронос, який також ослаблих: сили. Виражена інтоксикація з гарячкою і проносом ведуть до прогресуючої втрати маси тіла й схуднення.
Можуть спостерігатись кашель, задишка, себорейний дерматит, алопеція. Типовими с ускладнення, викликані активізацією умовно-патогенної флори у вигляді гноячкових уражень шкіри, зокрема фолікулітів, кандидозних стоматитів і езофагітів (запалення стравоходу). У міру прогресування хвороби ураження набувають поліорганного характеру.
Незважаючи на вказані зміни, СНІД-асоційований симтомокомплекс в цьому періоді безпосередньо не загрожує життю хворого. Періодично спостерігається суттєве покращання здоров'я і навіть настає короткочасна або тривала клінічна ремісія, і тоді складається враження про видужання.
Наступний, останній, період - власне СНІД. Він обумовлений повною неспроможністю імунної системи. Клінічна картина залежить від приєднання тяжкої опортуністичної інфекції або саркоми Капоті, на підставі яких діагностують цей фінальний період.
Під опортуністичними інфекціями (опортуніст-пристосуванець) розуміють захворювання, що викликані умовно-патогенною або сапрофітною флорою, яка бурхливо розмножується в умовах нестачі імунних сил.
У хворих на СНІД вже описано 17- інфекційних захворювань, з них дуже небезпечними є 20. В залежності під ураження різних органів і систем виділяють церебральну, легеневу, кишкову, лисеміновану та неопластичну форми СНІДу.
Церебральна форма спостерігається у 30-90% хворих. Вона розвивається внаслідок ураження нервової тканини вірусом СНІДу та опортуністичною інфекцією. Доведено, то концентрація вірусної РИК у головному мозку значно перевищує її вміст в інших тканинах. З опортуністичних захворювань відносно частіше виникають некротичний енцефаліт і абсцес головного мозку на грунті токсоплазмозу, цитомегаловірусний енцефаліт. У багатьох хворих уражуються мозкові судини, що супроводжується численними геморагіями. Може розвинутись первинна або вторинна лімфома мозку. Крім того, бувають ураження периферичної нервової системи у вигляді невритів, радикулітів і нейроміозитів.
Про розвиток церебральної форми свідчать частий або постійний біль голови, зміна поведінки, дезорієнтація у часі та просторі, ослаблення пам'яті, апатія, поява різноманітної неврологічної симптоматики. У дітей відмічається затримка психомоторного розвитку з переходом у деменцію. У пізній стадії енцефалопатії настає, потьмарення свідомості аж до коми, приєднуються тонічні та клонічні корчі.
Легенева форма СНІДу характеризується розвитком пневмонії. У країнах Західної Європи найчастіше виявляється пневмонія пневмоцистної етіології. її частота досягає 60%. Під час клінічного обстеження виявляють болі в грудях, кашель, задишку, гарячку з рясним потовиділенням, сухі та вологі хрипи в легенях. Перебіг хвороби тяжкий. Прогноз щодо життя може бути несприятливим. Крім пневмоцист, пневмонію можуть викликати різні види бактерій (стафілококи, легіонели), віруси (герпесу, цитомегалії), гриби, часто в поєднанні. її Україні пневмоцистне запалення легень діагностується значно рідше, ніж бактерійні та вірусні пневмонії, що ускладнюють СНІД.
Кишкова форма перебігає з тяжкою діареєю. У 60% хворих пронос обумовлений найпростішими, головним чином криптоспоридіями. У природі, як відомо, вони викликають переважно захворювання телят. поросят, птиці. Криптоспоридіоз у людей, котрі не мають СНІДу, трапляється дуже рідко.
Дисемінована форма зустрічається найчастіше у тропіках і субтропіках. Вона характеризується розвитком туберкульозу легень та інших органів, спричиненого мікобактеріями пташиного типу, які у звичайних умовах патологічний процес у людини не викликають. Перебіг атипового мікобактеріозу тяжкий, зі стійкою гарячкою, ознаками ураження різних органів і швидким схудненням.
Неопластична форма СНІДу найчастіше зв'язана з розвитком пухлини-саркоми Капоші, рідше - лімфоми мозку та злоякісних пухлин іншої локалізації.
Як відомо, саркому Капоші описано ще в минулому столітті. Це злоякісне пухлинне захворювання ретикулогістоцитарної системи з переважним ураженням шкіри, рідше - слизових оболонок ротової порожнини, шлунка й кишок. При ній з'являються темно-коричневі плями, вузли і бляшки з крововиливами. Розміри плям не перевищують 5 см. Класична саркома Капоші виникає зрідка у літніх людей, переважно на підошвах і гомілках, не утворює виразок і дуже рідко метастазує у внутрішні органи, а тому має відносно доброякісний перебіг.
У хворих на СНІД саркома Капоші має такі особливості: 1) уражає осіб молодого і середнього віку; 2) первинні елементи з'являються на голові та тулубі; 3) висипання нагноюються і утворюються виразки; 4) саркома метастазує у внутрішні органи, тобто дійсно має злоякісний перебіг; 5) захворювання відзначається високою летальністю, тривалість життя хворих частіше не перевищує 1,5 року.
Для дітей, хворих на СПІД, у порівнянні з дорослими характерна висока частота тяжких бактерійних інфекцій з розвитком сепсису, пневмонії, менінгіту, абсцесів, синуїту, отиту, що, вірогідно, обумовлено слабким виробленням антитіл. Із запального вогнища виділяють такі мікроорганізми, як пневмококи, стафілококи, гемолітична паличка, ешерихії, клебсієли, каіліди, менінгококи, сальмонели.
У випадку внутрішньоутробного зараження у дитини на першому році життя можна спостерігати характерні зміни розвитку: мікроцефалію, квадратне чоло, плоский ніс, витрішкуватість, блакитний колір склер, малу масу і довжину тіла при народженні.
Прогресуюча енцефалопатія ускладнюється паралічами. Привертають увагу слабкий, монотонний плач. Загальне пригнічення, обширна піодермія, пліснявка.
Новонароджені зі СНІДом страждають гіпотрофією і частими інфекційними захворюваннями, погано розвиваються. Може приєднатись паротит, що не властиве цій віковій групі. У крові часто виявляють анемію, тромбоцито- і лімфопенію. Остання у дітей виражена менше, ніж у дорослих.
Критерії діагнозу. Діагностика ВІЛ-інфекції, у тому числі СНІДу, - дуже складне і відповідальне завдання. Гіпердіагностика не допустима адже повідомлення про зараження може викликати в потерпілого шокову реакцію, крайній ступінь відчаю з втратою самоконтролю. Відомі самогубства осіб, у яких діагностовано СНІД. Траплялись випадки, коли після такого вчинку при патологічному дослідженні наявність СНІДу відкидалась. Треба також пам'ятати, що виявлення ВІЛ-інфекції тягне за собою низку соціально-правових проблем і обмежень, які ускладнюють житія та звужують свободу дій ураженої особи.
Попри добру поінформованість лікарів про СПІД не гак вже рідко буває пізнє розпізнавання хвороби. Як повідомляла преса, у жовтні 1988 року в Санкт-Петербурзі від СНІДу померла 29-річна студентка технологічного інституту, яка протягом 9 років займалась проституцією. Це був перший випадок реєстрації смерті від СНІДу в тодішньому Радянському Союзі. Сумним у цій історії було і те, що хвора багаторазово зверталась за медичною допомогою, лікувалась в інститутських клініках. Діагноз розпізнав лише патологоанатом. Випадки такої діагностики після смерті хворого на СПІД трапляються і тепер.
Важливим критерієм діагностики є епідеміологічний анамнез. Дуже підозрілими па можливість ураження ВІЛом с гомосексуалізм, наркоманія, проституція, статеві зв'язки з приїжджими із США, країн Тропічної Африки, Карибською басейну та Західної Європи, тобто з тих регіонів, де високий рівень інфікування населення. Особливої уваги заслуговують дані про переливання крові та її препаратів, оперативні втручання, трансплантацію органів, інструментальні дослідження.
По найважливіших клінічних критеріїв діагнозу СНІДу треба віднести лімфаденопатію. точну втрату маси тіла, стійку діарею і затяжну гарячкову реакцію, тобто такі, що тривають понад місяць. Кожний :і цих симптомів сам по собі малопереконливий. але в сукупності . та ще з відповідними епідеміологічними даними, вони дають змогу запідозрити СПІД-асоційований симптомокомплекс.
В Україні створено мережу діагностичних лабораторій, їх кількість досягла 170. Далі збільшувати число лабораторій, очевидно, немає сенсу, тому що масове обстеження населення без врахування показані, не виправдало себе і потребує дуже великих коштів. Головним завданням па сучасному етапі забезпечення високої якості лабораторних досліджень. Для оптимізації роботи лабораторної мережі і виконання другого етапу дослідження (тести підтвердження) створено регіональні діагностичні центри.
Насторожує безупинно зростаюче число повідомлень про те, що в деяких осіб з класичною клінічною картиною СНІДу ніякими засобами не вдається виявити ВІЛ. Тому все частіше висловлюється думка про існування інших, крім класичних ВІЛ-1 та ВІЛ-2, інфекційних чинників, що обумовлюють розвиток СНІДу.
Штами одного і тою ж виду вірусу, що виділені в різних регіонах. можуть відрізнятись між собою. В Україні виявлено невідомий ніде в світі штам ВІЛу, який не можна визначити під час звичайного тестування. Висловлюється припущення, що однією з причин появи цього підтипу вірусу с аварія на Чорнобильській ЛЕС у 1986 ропі.
1.4 Лікування та профілактика
На сьогодні ще немає засобів, якими можна було б вилікувати людину від ВІЛ-інфекції взагалі та від СНІДу зокрема. Проте вдалось винайти препарати, які гальмують розвиток хвороби і завдяки цьому продовжують тривалість життя потерпілого. Кращим препаратом є азодотимідин (АЗТ), його комерційні назви - ретровір, зидовудин, тимозид .
За даними американських дослідників, комплексне лікування одного хворою на СПІД коштує від 30 тис. до 140 тис. доларів. Але. попри псі затрати й потуги, результати лікування залишаються невтішними, тривалість життя у хворих не перевищує 5 років.
Загалом вберегти себе від ВІЛ-інфекції набагато легше, ніж від грипу. Спеціалісти США кажуть так: якщо користуватись презервативами і не робити ін'єкцій наркотиків, то все буде добре.
Основним профілактичним заходом є широке ознайомлення населення із шляхами передачі збудника. Оскільки статевий шлях зараження є головним у розповсюдженні ВІЛу, дуже важливого значення слід надавати навчанню населення безпечній статевій поведінці. Треба радити уникати випадкових статевих стосунків і для індивідуальної профілактики застосовувати презервативи. Останні знижують вірогідність зараження від ВІЛ-інфікованого у 200-500 разів. При користуванні кондомом (презервативом) зараження може статися лише в разі розриву його під час статевого акту.
У зв'язку з цим треба істотно поліпшити забезпечення населення високоякісними презервативами за доступними цінами, а для деяких категорій - безкоштовно. Були випадки, коли цим людям відмовили надати елементарну медичну допомогу. У деяких країнах небезпека ВІЛ-інфекції, в тому числі СНІДу, сприяє розпалюванню расової ненависті, особливо до негрів. Поширюється думка про доцільність насильницької ізоляції носіїв вірусу і навіть їх фізичне знищення.
Такі міркування дії не мають наукового підґрунтя, тому що через повітря і побутові речі ВІЛ не передається. До будь-якого хворого треба мати милосердя. Слід пам'ятати, що в наш час будь-хто може стати жертвою ВІЛ-інфекції, адже вірус розповсюджується не тільки серед гомо- і бісексуалістів, а й під час гетеросексуальних зв'язків, трансплацентарно і парентерально. За даними ВООЗ, у 1991 році гетеросексуальні контакти складала 60-70% випадків зараження при статевих стосунках; на кінець двадцятою століття частка інфікованих жінок перевищить відсоток чоловіків. У США і Західній Європі у розповсюдженні BІЛy гомосексуалісти і наркомани, як джерело інфекції все більше поступають першістю особам, які належать до нормальної в статевому відношенні популяції.
Протягом останнього десятиліття відбувалась еволюція поглядів провідних фахівців на пандемію ВІЛ-інфекції. Па міжнародному рівні цю хворобу остаточно визнано, передусім, політико-соціальним і, лише по-друге, медико-біологічним явищем. До такого консенсусу весь світ прийшов тільки у 1994 році, коли ООН вилучила СНІД з компетенції ВООЗ й утворила окрему спеціальну інституцію - Програму з ВІЛ/СНІД в ООН (UNAIDS).
В нашій країні боротьбу з ВІЛ-інфекцією координує Український центр по профілактиці та боротьбі зі СНІД. Розроблено Національну програму профілактики СНІДу, яка передбачає здійснення комплексу заходів щодо попередження передачі ВІЛ-інфекції, вдосконалення системи епідеміологічного нагляду, лабораторної діагностики і таке інше. Правове забезпечення цієї програми здійснюється шляхом відходу від політики примусового обстеження певних груп населення і впровадження тестування на основі інформованої згоди.
Основним документом, що визначає порядок правового регулювання питань довкола ВІЛ-інфекції, є Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД), що прийнятий З березня 1998 року.
Згідно з цим Законом, свідоме підданця іншої особи небезпеці зараження ВІЛом чи зараження ним тягне за собою кримінальну відповідальність. Винна в цьому особа відшкодовує також витрати, що виникли у зв'язку з наданням зараженій особі медичної та соціальної допомоги. До речі, відшкодування збитків, завданих здоров'ю осіб, інфікованих ВІЛом з вини медичних працівників або закладів охорони здоров'я також здійснюється за рахунок винної особи. Газети повідомляли, що першою була покарана 30-річна жінка-повія з Каховки, яку позбавили волі на 4 роки за те, що порушила письмове зобов'язання не розповсюджували вірус.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території держави, мають право на медичний огляд з метою виявлення зараження ВІЛом і одержання офіційного висновку про результати такого огляду. Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними може проводитись на прохання чи за згодою їх законних представників. Важливо зазначити, що обстеження громадян України та іноземців проводиться безоплатно і добровільно.
Клінічні показання для дослідження крові хворого на СНІД:
1. Основні синдроми [патологічні стани не з'ясованої етіології:
- лихоманка
- збільшення лімфовузлів 2-х і більше груп
- діарея
- втрата маси тіла на 10% і більше
- ворсинчаста лейкоплакія язика
- гноячкові хвороби шкіри
- повторні і затяжні пневмонії, гнійно-бактерійні пронеси.
2. Основні хвороби з встановленою етіологією:
- пневмоцистна пневмонія
- гострий токсоплазмоз
- криптоспоридіоз, ізоспороз із проносом
- кандидоз, кокцидомікоз, кринтококоз
- етронгілоїдоз (генералізована форма)
- туберкульоз, викликаний мікобактеріями пташиного типу
- множинні та репидивуючі бактерійні інфекції у дітей
- сальмонельозна рецидивуюча септицемія
- генералізований герпес, рецидивуючий оперізуючий герпес
- цитометаловірусна інфекція з ураженням окрім печінки інших органів
- інфекційний мононуклеоз
- вірусні гепатиті В,Д і С, НВ-антигеноносійство
- саркома Калоші
- лімфома мозку
- цервікальний рак
Обов'язковому лабораторному дослідженню на наявність BIJ1-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові (її компонентів) і донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини.
З епідеміологічних міркувань доцільно якомога ширше обстежувати на ВІЛ-інфекцію осіб, які займаються проституцією, гомо- і бісексуалістів наркоманів, які вводять наркотичні речовини шляхом ін'єкцій, інших осіб і епідемічних осередків.
Крім цих епідеміологічних показань складено клінічні показання для обстеження на СНІД, яких досить багато. У таблиці 3 показано великий перелік хвороб, при виявленні яких практикуючий лікар повинен направити кров пацієнта в спеціалізовану лабораторію для пошуку антитіл до ВІЛу. Це обстеження погоджують з хворим. За бажанням особи, яка звернулась до закладу охорони здоров'я медичний огляд може бути проведений анонімно.
Закон передбачає соціальний захист заражених на ВІЛ-інфекцію: право на гуманне ставлення суспільства; збереження таємниці; відшкодування збитків за розголошення даних обстеження, право на безкоштовне лікування, ізольовану квартиру. Цей закон засвідчує соціальний захист медичних працівників і страхування осіб з професійним ризиком зараження.
Згідно з Законом України, зараження ВІЛом медичних працівників при виконанні ними службових обов'язків належить до професійних захворювань. Тому працівники, зайняті наданням медичної допомоги населенню, проведенням лабораторних і наукових досліджень ч проблем ВІЛ-інфекції та виробництвом вірусних препаратів, підлягають обов'язковому страхуванню на випадок зараження, настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті.
Застраховані медичні працівники у випадку зараження при виконанні службових обов'язків мають право також на щорічне безкоштовне одержання путівки для санаторно-курортного лікування або оздоровлення і щорічну додаткову відпустку тривалістю не меншою 56 календарних дні.
Особам, у яких виявлено антитіла до ВІЛу, Всесвітня організація охорони здоров я радить дотримуватись таких правил:
1. Одержати інформацію про хворобу.
2. Підмовитись від донорства крові, плазми, органів, сперми.
3.Користуватись власними зубними щітками, пришвами, ножицями. Жінки, чиї статеві партнери серопозитивні до ВІЛу, повинні шати, що вони можуть заразитись і народити хвору дитину.
Надзвичайно складне завдання - створення ефективної вакцини проти СНІДу. Це пояснюється дуже великою мінливістю вірусу: вона, наприклад, в 1 мільйон разів більша ніж у адено- і герпссиірусів. у 10-100 разів - від вірусу групи ЛІ. Директор Глобальної програми ВООЗ боротьби з СНІДом небезпідставно висловився так: "Вакцина далеко за горизонтом". Згідно з найоптимістичішими прогнозами, синтетична вакцина проти СНІДу буде створена не скоро.
Незважаючи на ці песимістичні думки, розробка вакцин ведеться інтенсивно в 3-х напрямках: з поверхневого білка, ядерного білка, із вбитих віріонів. Деякі взірці вакцин вже пройшли попередні клінічні випробування, показали повну безпечність, але їх захисний ефект потребує тривалого вивчення.
Таким чином, проблема ВІЛ-інфекції дуже складна і багатогранна. Вона має медичні, соціально-правові та економічні аспекти, успішне вирішення яких можливе при об'єднанні зусиль всього людства.
1.5 Характеристика стресового стану при ВІЛ
Модне слово, яким воно стало в останній час, "стрес" - прийшло до нас з англійської мови, і в перекладі означає "натиск, тиск, напругу". Енциклопедичний словник дає таке тлумачення стресу: "Сукупність захисних фізіологічних реакцій, що виникають в організмі тварин і людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів)".
Проте, стрес це ваша індивідуальна реакція, яка може відрізнятися від реакції будь-якої іншої людини. В її основі лежить ваше ставлення до цієї ситуації, а також ваші думки й почуття. Змінюючи свої думки й реакцію, ви отримуєте можливість цілком змінити своє відчуття й понизити рівень стресу. Отже, ваша реакція на ситуацію залежить від вас, від ваших думок, якими можна керувати.
Як людський організм реагує на стрес?
Певні чинники викликають у людині реакцію стресу, при якій вона свідомо або підсвідомо намагається пристосуватися до нової ситуації. Потім настає вирівнювання або адаптація. Людина або знаходить рівновагу в ситуації, що склалася, і стрес не дає ніяких наслідків, або не адаптується до неї. Як наслідок цього можуть виникнути різні психічні або фізичні відхилення [5].
Часті стреси можуть призвести до виснаження адаптаційної захисної системи організму, що у свою чергу, може стати причиною захворювань. У цілому, організм людини по-різному реагує на стрес.
Пасивність. Вона виявляється в людини, адаптаційний резерв якої недостатній і її організм не може ефективно протистояти стресові. Виникає стан безпорадності, безнадійності, депресії.
Активний захист від стресу. Людина змінює сферу діяльності і знаходить щось більш корисне для досягнення рівноваги, що сприяє поліпшенню стану здоров'я.
Активна релаксація (розслаблення) підвищує природну адаптацію людського організму - як психічну, так і фізичну. Ця реакція найбільш дійова.
Який механізм реакції людини, що виникає на стрес у неї?
У 1935 році американський фізіолог У.Кеннон уперше визначив її як реакцію боротьби або втечі.
Інформація щодо тривоги через органи почуттів надходить у мозок. Протягом часток секунди інформація через нервові закінчення передається в щитовидну залозу. Одержавши сигнал "тривога", цей орган негайно викидає в кров величезну кількість "бойових гормонів" - адреналіну, що розноситься по всьому тілу. Відбувається перекачування крові: вона переміщується туди, де найбільше необхідна для відповідних дій. З мозку надалі надходять сигнали - зростає психічна напруга, підсилюється увага, здійснюється підготовка до дії. Усе це відбувається блискавично - напруга, а звідси і стрес, наростають із дивовижною швидкістю.
Адреналін учащає пульс і дихання, підвищує кров'яний тиск. І якщо людина не реалізує запас енергії, він створився (не тікає, не нападає), то це приводить до виникнення психосоматичних захворювань (серцево-судинні, хвороби серни, печінки, нервової системи, зниження імунітету та ін.).
У більшості випадків ви не нападаєте і не втікаєте. як первісна людина, але ваша нервова система функціонує точно так само, як у далекого предка [6].
Змінюються часи і виникають нові стресові ситуації - це довелося відчути кожному з нас. Візьмемо простий випадок: у нас виник конфлікт із керівником. Ситуація стандартна. Ви напружуєтеся, мобілізуєте усі свої внутрішні резерви, виділяється велика кількість енергії, що не витрачається (вам може навіть хочеться його вдарити: у японців це враховується, і тому там є опудало начальника).
В умовах стресу між лівою й правою півкулями головного мозку виникає дисбаланс. Під впливом стресу одна з півкуль бере на себе додаткову роль. У результаті дисбалансу, у людини з'являються тенденції до однобічного сприйняття (аж до одержимості - "за деревами лісу не видно") і активності лівої півкулі або, навпаки, ознаки неадекватного сприйняття (надмірне фантазування - "за лісом не можна розглянути дерев") і активності правої півкулі.
Коли функції обох півкуль головного мозку збалансовані і складають єдине ціле, людина знаходиться у найкращій формі для творчої діяльності, для вирішення різних проблем, а це допомагає уникнути руйнівних наслідків стресових ситуацій.
Подобные документы
Загальне поняття про захворювання. Етіологія та епідеміологія СНІДу. Основні стадії захворювання: інкубаційний період; період гострої інфекції; продромальний період. Ураження шкіри, слизових оболонок внаслідок імунного дефіциту. Напрямки лікування СНІДу.
реферат [11,9 K], добавлен 10.01.2011Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму, їх зв'язок з хворобами дихальної системи. Епідеміологія, етіологія, патогенез, клінічні симптоми та методи дослідження хронічного бронхіту у дітей. Фізіотерапевтичні методи лікування хворих дітей.
курсовая работа [47,9 K], добавлен 21.01.2011Поняття астматичного статусу (АС) як синдрому гострої прогресуючої дихальної недостатності. Частота виникнення АС у хворих бронхіальною астмою. Клінічні форми АС, стадії його перебігу. Принципи терапії АС. Невідкладні заходи надання першої допомоги.
презентация [162,8 K], добавлен 26.02.2014Законодавство України про охорону здоров`я в частині організації та надання первинної медико-санітарної допомоги. Структура системи охорони здоров`я – види медико-санітарної допомоги. Проект впровадження удосконалення ПМСД в Онуфріївському районі.
дипломная работа [981,4 K], добавлен 11.06.2012Історія акушерства в Україні та етапи розвитку родопомочі. Періоди пологів, особливості їх ведення, основні ускладнення та профілактика. Порядок надання та роль акушерської допомоги під час пологів. Санітарно-освітня робота з питань планування сім'ї.
контрольная работа [28,9 K], добавлен 04.07.2009Етіологія, патогенез, клінічні прояви гострих респіраторно-вірусних інфекцій. Особливості дихальної системи у дітей. Підходи до використання ароматерапії в реабілітації дітей з ГРВІ у поєднанні з іншими засобами. Розробка програми реабілітаційних заходів.
дипломная работа [2,1 M], добавлен 21.06.2012Антиретровірусна терапія як основа лікування ВІЛ-інфекції. Перші випадки ВІЛ-інфекції серед громадян України. Стадії розвитку синдрому набутого імунодефіциту людини (СНІД). Діагностика хвороби, основні методи лікування. Перспективи в лікуванні СНІДу.
курсовая работа [1,4 M], добавлен 07.04.2014Наркотична залежність, надання першої медичної допомоги, способи лікування. Метод доктора Назаралієва, атропіношокова терапія. Замісна терапія. "Чищення крові". Загрозливі стани й невідкладна допомога. Передозування наркотиків - загроза життю наркомана.
реферат [32,1 K], добавлен 20.02.2010Історичні відомості та теорії походження СНІДу. Роль імунної системи для здоров'я людини, поняття вірусу імунодефіциту, нові його варіанти. Етіологія та патогенез СНІДу. Характеристика шляхів зараження, профілактики зараження та підтримки ВІЛ–інфікованих.
курсовая работа [56,9 K], добавлен 18.12.2010Глобальна епідемія ВІЛ/СНІД як одна з найсерйозніших загроз для людства. Історія виникнення СНІДу, перебіг хвороби імунодефіциту, її симптоми, шляхи зараження. Проблеми ВІЛ-інфекції в Україні та в Чернівецькій області. Профілактика і спроби лікування.
реферат [28,7 K], добавлен 25.06.2010
