Реабілітація бронхіальної астми у дітей

Форми ЛФК під час ремісії призначають відповідно до стану хворої дитини та рухового режиму у вигляді лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять, лікувальної ходьби, теренкуру, бігу підтюпцем. Відстань підбирається індивідуально. Основний критерій припинення навантаження - підвищення ЧСС більше ніж на 24 уд. за 1 хв, збільшення частоти дихання більше ніж на 10 дихань за 1 хв. У всіх випадках необхідний лікарський контроль.

Комплекси лікувальної гімнастики складаються зі спеціальних дихальних вправ статичного і динамічного характеру, звукової гімнастики, загальнорозвиваючих вправ з обтяженнями, з приладами і на приладах.

При виконанні рухів зберігається принцип запобігання форсованому диханню, застосування пауз для відпочинку та вправ на розслаблення. Темп виконання повільний і середній, кількість повторень вправ 8-12, тривалість лікувальної гімнастики 30-35 хв.

Дітям з рідкими нападами бронхіальної астми та при незначних структурних змінах у легенях призначають відразу тренуючий чи щадно-тренуючий руховий режим. Вони можуть застосовувати плавання, ігри, веслування, ходьбу на лижах, катання на ковзанах, біг підтюпцем та інші спортивно-прикладні вправи.

Лікувальний масаж використовують періодично для підтримки нормальної діяльності ЦНС, підсилення скорочувальної здатності дихальних м'язів, збереження розтяжності грудної клітки і оптимального співвідношення фаз дихального акту; покращання загального стану організму. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон поперекових, верхньогрудних та середньошийних спинномозкових сегментів і класичний масаж. Масажують грудну клітку і спину, використовуючи основні прийоми.

Фізіотерапія спрямована на підвищення загальної реактивності і десенсибілізацію організму, нормалізацію процесів збудження і гальмування в ЦНС; покращання бронхіальної прохідності, ліквідацію вогнищ хронічної інфекції, загартування. Призначають медикаментозний електрофорез, інгаляції аерозолями та електроаерозолями, аероіонотерапію, електросон, УФО, УВЧ-терапію, ультразвук, соляні ванни, обтирання з поступовим зниженням температури води, аеротерапію. Добре себе зарекомендував різновид аерозольтерапії -- спелеотерапія (лікування мікрокліматом соляних копалень і шахт та у кабінетах штучного мікроклімату).

Протирецидивну терапію необхідно проводити весною і восени, а також після перенесених гострих респіраторних захворювань. Поряд із базисною медикаментозною терапією до неї повинні включатися і реабілітаційні немедикаментозні методи.

Санаторний етап. Санаторно-курортне лікування показане дітям хворим на БА у період стійкої ремісії при відсутності вираженої дихальної, серцевої недостатності або суттєвих порушень з боку інших органів і систем, в теплу пору року, в місцевих профільних санаторіях та приморських і середньогірських кліматичних курортах (Південний берег Криму, Закарпаття).

Завдання санаторного та поліклінічного етапів збігаються, хоча є і деякі особливості. Так, санаторно-курортне лікування обмежене терміном путівки, поєднується з організованим відпочинком, базується на використанні природних лікувальних факторів, значною мірою залежить від адаптації хворого до нових умов середовища, у ньому переважають загальнотренувальні завдання.

Кліматотерапія є основою курортного лікування хворих на БА. Основна форма кліматотерапії - перебування хворої диини на відкритому повітрі, тривалі прогулянки (аеротерапія). Повітряні ванни сприяють загартуванню дитячого організму, знижують сенсибілізацію, особливо до холодового подразника.

Гіпосенсибілізуючу дію мають і сонячні промені (геліотерапія). Сонячні ванни розсіяної радіації слабкого променевого навантаження доцільно проводити лише хворим дітям з легким і помірним перебігом БА.

Організація рухового режиму і ЛФК потребує поступового підвищення рухової активності хворих дітей від щадного до тонізуючого і в подальшому - тренуючого режиму за умови достатньої адаптації хворого. Основні форми ЛФК: лікувальна гімнастика, теренкур, лікувальне плавання; додаткові - ранкова гігієнічна гімнастика, туризм, пішохідні екскурсії та ігри.

В комплекс санаторного лікування БА доцільно включати масаж грудної клітки і комірцевої зони (класичний, точковий).

Процедури фізіотерапії (електролікування) проводяться подібно до диспансерно-поліклінічного етапу.

Водолікування сприяє нормалізації функціональних резервів не лише бронхолегеневої, але й серцево-судинної системи дитини і проводиться у вигляді вуглекислих, перлинних ванн, теплих душів малого тиску.

Процедури теплолікування проводяться у вигляді озокеритових, парафінових, грязьових аплікацій на ділянку грудної клітки і мають виражений протизапальний вплив.

У хворих з астеноневротичними розладами застосовують методи психотерапії, в першу чергу, автотренінг, рефлексотерапію. Усім хворим дітям доцільно застосовувати методи ландшафто-, бібліо-, музикотерапії, які врівноважують процеси гальмування і збудження у ЦНС.

Хворим на БА без вираженого запального процесу у бронхах з легким або помірним перебігом захворювання показане лікування мікрокліматом соляних шахт (курорт Солотвино Закарпатської області) з їх чистим, без алергенів та бактеріальної флори повітрям, насиченим іонами хлориду натрію.

Курс лікування для вказаного контингенту хворих дітей починається з 4-денної акліматизації до клімату с.Солотвино і поступовим нарощуванням тривалості перебування у копальнях: 1-й спуск - 3 год; 2-й спуск - 5 год; 3-й день - перерва; 4-й спуск - 5 год; 5-й спуск - 12 год; 6-й день -перерва, після чого - 14-16 щоденних 12-годинних спусків у підземне відділення. Останні 2-3 сеанси, як правило, скорочуються до 5 год. Весь курс лікування складає 20-24 сеанси.

Пацієнтам з бронхіальною астмою тяжкого перебігу, компенсованою, без значної дихальної недостатності (так звана контрольована астма) призначають щадний режим: 5-годинні щоденні спуски або по 12 год через день. У випадку погіршення стану спуски тимчасово припиняють і проводять медикаментозну корекцію.

Лікування у соляних шахтах протипоказане хворим з тяжким неконтрольованим перебігом астми, при наявності виражених морфологічних змін в бронхах і легенях (емфізема, пневмосклероз та ін.), легеневої недостатності III ст. або тяжкої супутньої патології.

Достатньо ефективними в лікуванні БА є карстові печери - спелеотерапія та камери штучного мікроклімату - галотерапія, яка може використовуватися не лише на санаторно-курортному, але й поліклінічному етапі реабілітації. Ще одним різновидом мікроклімату, створеного штучно, є гіпобаротерапія (баротерапія з пониженим атмосферним тиском) або її природний аналог - перебування в умовах середньо- і високогір'я. Вказані методи лікування можна застосовувати хворим дітям з незначними порушеннями вентиляції легенів і в період стійкої ремісії.

Первинна профілактика бронхіальної астми включає заходи, спрямовані на ліквідацію факторів ризику розвитку захворювання (куріння, забруднення довкілля, сенсибілізація організму), а також виявлення осіб з ознаками загрози виникнення астми (обтяжена спадковість по бронхіальній астмі та алергічних захворюваннях).

Засобами первинної профілактики є ретельне спостереження за вагітними, перебігом пологів, вигодовуванням дитини. Важливим є виявлення і своєчасне лікування хронічних вогнищ інфекції, адекватне застосування антибіотиків

Вторинна профілактика включає заходи, які проводяться в міжприступний період і спрямовані на попередження загострення захворювання максимальне обмеження контакту з алергенами, гіпосенсибілізуюча дієта, ретельна чистка матраців, заміна подушок і ковдр з пір'я або пуху на поролонові. У помешканні хворого на БА не повинно бути килимів, чучел птахів, тварин, шерстяних ковдр, відкритих полиць із книгами; обов'язкове щоденне вологе прибирання приміщення.

Працетерапію використовують для відновлення і підтримання працездатності та психоемоційного статусу дитячого організму. Рекомендують різні види трудової діяльності на відкритому повітрі, невеликої інтенсивності, з перервами, уникаючи втоми. Протипоказані роботи, пов'язані з контактом із алергенами (під час цвітіння дерев та інших рослин).

Дієтичні режими дітей з БА повинні будуватися з урахуванням конкретної переносимості продуктів.

Всім хворим варто обмежити вживання в їжу продуктів, що містять гістамін (консерви, копченості, ковбаси, помідори, шпинат) або сприятливому його вивільненню.

Це пов'язане з використанням у харчовій промисловості консервантів, зокрема сульфітів, нітратів і ін., які несприятливо впливають на плин БА.

Не рекомендуються прохолодні напої "Фанта", "Пепсі-кола" і інші лимонади на основі різних екстрактів і есенцій.

Особливо строгу дієту потрібно дотримувати хворим з харчовою і аспіриновою нестерпністю, тому що всі погрішності харчування негайно відбиваються на їхньому стані. Вибір дієти хворим з нестерпністю аспірину істотно утруднений тією обставиною, що саліцилати (аналоги аспірину) - утримуються в багатьох харчових продуктах: фруктах (яблука, абрикоси, виноград, лимони, персики, дині, апельсини, сливи), ягодах (чорна смородина, вишня, ожина, аґрус, малина, суниця), овочах (огірки, перець, помідори, картопля; мигдальний горіх). Особливе значення має вибір дієти для хворих дітей, що приймають таблетовані гормональні препарати.

Розділ 3. Застосування інноваційних методів в реабілітації дітей , хворих на бронхіальну астму

3.1 Обґрунтування застосування танцювальної терапії в реабілітації дітей, хворих на бронхіальну астму

Бронхіальна астма - це психо-соматичне захворювання, тому комплексна фізична реабілітація повинна бути спрямована не тільки на корекцію порушень бронхо-легеневої системи, а й на весь організм, і в першу чергу, на центральну та вегетативну нервові системи.

Впровадження новітніх методів фізичної реабілітації в медичну практику як правило проходить довгий шлях. Навіть ті методи, які пройшли апробацію і визнані західною медициною (наприклад дихальна методика Стрельникової), в нашій країні впроваджуються в рідких випадках. Про використання танцювальних вправ в реабілітації при бронхіальній астмі немає навіть згадування.

У зв'язку з наростанням і поширеністю функціональних нервово-психічних відхилень у дітей, хворих БА, постає серйозне питання про способи охорони психоемоційної сфери молодого зростаючого організму, що піддається великим навчальним навантаженням у сполученні з гіподинамією.

В 60% дітей, хворих на астму, відзначається депресивний або субдепресивний стан. Це виражається в зниженому настрої, байдужності, втраті інтересу до життя, думках про власну непотрібність, ущербність, часті думки про смерть, страх смерті. Вони зазнають значних труднощів в вербалізації своїх переживань. У багатьох з них одним з факторів, що провокує напад ядухи, є емоційне переживання, незалежно від того, позитивне воно чи негативне. У цих дітей недостатньо розвинені здатності до вираження свого стану за допомогою символів, мова тіла залишається єдиним засобом для самовираження.

З огляду на ці особливості дітей з БА, можна зробити висновок про те, що танці, які є однієї з форм адаптивної фізичної культури, можуть допомогти вирішити завдання по корекції психофізичного й психоемоційного стану дітей з БА вже на етапі фізичної реабілітації, а також їх подальшої соціальної інтеграції.

З огляду на дані обстежень і проблеми, які найчастіше зустрічаються у дітей, хворих на бронхіальну астму, ми розробили програму фізичної реабілітації, що базується на передовому досвіді в області дихальних гімнастик та танцювальної терапії.

Танцювальну терапію часто виділяють у самостійний психотерапевтичний напрямок або ж відносять до тілесноорієнтованного напрямку. Це давній спосіб зцілення, як і музика. Танцювально-рухова терапія є методом терапії, що використовує як інструмент виразний рух і танець. В нашому дослідженні ми виходили з поняття того, що танець це спонтанна трансформація внутрішнього світу в рух.

В дітей хворих на бронхіальну астму з часто повторюючимися нападами ядухи крім проблем з фізичним здоров'ям спостерігається проблема їх соціальної інтеграції. Тому танець допомагає процесу особистісної інтеграції таких дітей та їх фізичному і духовному зціленню.

Основним принципом танцювальної терапії є взаємовідношення між рухом та емоцією, тобто включенням тіла до процесу терапії. Цей принцип дуже важливий як з точки зору діагностики та4к і самої реабілітації. Він надає можливість за час втілення програми спостерігати динаміку емоційних змін дитини від скутості, невпевненості в собі, страхів до відкритості, впевненості в собі, бажання до самовираження.

Танець це зовнішній прояв внутрішнього стану людини, природний спосіб виразити невимовне. Тіло дитини створене для руху, це природно, як і дихання, адже в природі все рухається. Рух дає енергію, дозволяє вийти за межі повсякденного сприйняття, врівноважує, зцілює, породжує психічну енергію, необхідну у різних життєвих ситуаціях.

Особливо ефективна танцювально-рухова терапія як засіб внутрішньої гармонізації, зняття різноманітних тілесних і психологічних блоків. Враховуючи психологічний стан дітей, хворих на БА це має немаловажне значення в процесі їх психофізичної реабілітації.

Зцілення дитини за допомогою танцювальної терапії це її повернення до психологічної цілісності. В своїй роботі м виходили з розуміння "здоров'я" як цілісності, на відміну від "здоров'я" як протилежності хвороби.

Як зазначалося вище, діти, хворі на БА як правило перебувають у депресивному стані. Їм бракує почуття самовираження, самореалізації. Танець дозволяє їм виразити все, що можливо й не можливо висловити; стимулює й надає форму глибоко прихованим фантазіям і таким чином символічно виражає всі їх можливості та конфлікти (комплекси, що розвинулися на фоні захворювання). Завдяки тому, що танець відбиває природну радість, енергію, ритм, він сприяє розвитку усвідомлення, розуміння власного "Я".

Рух сам по собі змінює відчуття. Ці мінливі фізичні відчуття часто загострюються в танці. Вони створюють той базис, на якому виникають і виявляються почуття. Те, що знаходилося на передвербальному й несвідомому рівнях, часто перетворюється в безпосереднє почуття й особистісне переживання.

Але крім психологічного аспекту танець має цінність і у фізичному розвитку дитини. Ритмічність танцю , його емоційне забарвлення приводять до того, що діти його краще сприймають ніж заняття лікувальною фізичною культурою. Крім того діти з частими нападами ядухи предвзято ставляться до ЛФК чи будь якої іншого фізичного навантаження. Страх перед новим нападом не дозволяє дитині на якісному рівні виконувати фізичні вправи. Вони сприймаються ними як загроза нового нападу. Тому при їх виконанні діти поводять себе дуже стримано та обережно, а більшість з них, як і їх батьки, взагалі впевнені в шкідливості фізичних навантажень. Танець же сприймається дітьми як метод самовираження, можливість поспілкуватися з однолітками, яких об'єднують спільні проблеми, пов'язані з перебігом захворювання. Діти усвідомлюють, що в групі вони нічим не відрізняються від інших, які мають ті ж проблеми здоров'ям та соціалізації. Крім того будь-які фізичні вправи будуть більш корисні, якщо їх робити так, як подобається, а не так, як запропоновано спортивною наукою. Головне - це одержати задоволення й щастя від процесу. Танець супроводжується музичним супроводом. В танці рух йде слідом за музикою, дитина намагатися більше думати не про тіло, а звертати увагу тільки на насолоду усередині себе.

Танець несе позитивну енергію та сприяє раскрепощению дитини. Вона не сприймає танець як метод лікування. Тому при відсутності страху перед фізичним навантаженням під час танцю як правило нападів не спостерігається. Крім того ритм танцю, його направленість, а отже і фізичні навантаження, строго контролюються інструктором.

Особливістю роботи з дітьми, що хворі на БА є їх негативна Я-концепція, дисгармонійна, перекручена самооцінка, низький ступінь самосприйняття. Вони переживають труднощі емоційного розвитку. Їм притаманна імпульсивність, тривожність, страхи, агресивність, переживання емоційного відчуження, почуття самотності, стресові стани та депресія. Тому танець сприяє усвідомленню членами групи власного тіла, його використання та можливостей, що не лише поліпшує фізичне та емоційне здоров'я, але й для більшості дітей є розвагою.

Під час танцювально-рухової роботи вирішуються завдання усвідомлення дитиною відчуття тіла через використання рухів для розвитку ставлення до себе як самоцінної індивідуальності. Розшириряється "відкритість" до партнера й розвивається вміння відчувати та приймати його, довіряти йому. Спільно діяти в групі й вміти знаходити своє місце в ній для ефективної взаємодії з іншими Розвивається вміння бачити ситуації та людей, бути впевненими в собі та своїх діях незалежно від того, як це сприймають інші, рухатись і діяти, прислухаючись до внутрішнього імпульсу, намагатися відстежити власні рухи, почуття, відчуття, потреби, бажання, які знаходяться всередині і є справжніми на відміну від звичних автоматичних дій, що виконуються кожного дня і часто не дають можливості дитині відчувати себе гармонійно й цілісно. Танець знімає роздратування, агресивність, невпевненість в собі, нівелює труднощі у спілкуванні з іншими дітьми.

В танцювально-руховій терапії головна увага приділяється тому, як рух відчувається, а не як його бачать. Дитина може не володіти набором танцювальних рухів. Для вираження своїх емоцій їй це не потрібно. Працюючи в групі інструктор допомагає дитині розпізнавати, виявляти, переживати свої почуття й конфлікти. Дитина може через рухи й рухову взаємодію розвивати самосвідомість, відпрацьовувати емоційні затиски, досліджувати альтернативні моделі поведінки, отримувати чіткіше сприймання себе та інших, викликати такі зміни у власній поведінці, які сприятимуть здоровому фізіологічному функціонуванню та психологічному стану.

Спільна робота у групі дає можливість дослідження ритмічних рухів, експериментування з жестами, позами та рухами. Невербальне спілкування одне з одним -- сприяє глибокому груповому досвіду, що діє на несвідомому рівні. Основні поняття танцювальної терапії відбивають тісні взаємовідносини між тілом або, конкретніше, рухом та свідомістю. Танцювальна терапія базується на припущенні про те, що манера та характер рухів відображають своєрідність особистості дитини. Танцювальна психологічна робота заохочує вільні виразні рухи, які сприяють розвитку фізичної рухливості та сили на фізичному й психічному рівнях.

Танцювальна терапія з дітьми, що хворіють на бронхіальну астму проходиь в три етапи. На першому проходить формування первісної несвідомої рухової відповіді, яка характеризується високою відвертістю, правдивістю, спонтанністю почуттів; при цьому часто немає рухової форми. При повторі музики несвідома рухова відповідь може бути виражена в абсолютно іншій моторній формі. Рухи членів групи на цьому етапі, як правило, спонтанні, хаотичні. Тому що несвідома рухова відповідь є результатом спонтанного емоційного відгуку, який, у свою чергу, грунтується на музичному творі. Перший етап дуже цінний в плані діагностики психо-емоційного стану дитини. В її рухах проявляється скутість, страх, заблокованість. Але цінність роботи на першому етапі полягає в тому, що вона дозволяє звільнитися від невротичної ситуації, відреагувати на сублімовані неприємні переживання, пов'язані з психо-травмою, без її вербалізації. Несвідомий руховий відгук виявляє найбільш актуальні проблеми особистості, але не запам'ятовується, оскільки немає осмислення цього процесу.

На другому етапі відбувається формування емоційного рухового образу. На цьому етапі здійснюється творча обробка спонтанного рухового матеріалу, встановлюються зв'язки між несвідомим руховим відгуком та афективним відгуком на музичний фрагмент. У результаті виникає емоційний руховий образ, який є вираженням психомоторної єдності та основою творчого розвитку особистості.

Третій етап.слугує для формування абетки руху та виразної мови руху. На цьому етапі проходить запам'ятовування вдало знайдених форм. Спочатку емоційні рухові образи в усьому залежать від музичного твору, вони є виразом конкретних музичних переживань у моторній формі. Надалі вдало знайдені та вивчені моторні форми систематизуються на основі цілей та завдань, які ставляться під час робочого процесу. Базисом для створення рухової абетки та виразної мови руху є спеціальна організація всього рухового апарату: достатньо тонко розвинуте кінестетичне почуття, здатність чітко локалізувати зони м'язового напруження -- розслаблення, плавність їх непомітного взаємопереходу, що дозволяє інструктору збільшувати навантаження які сприймаються дитиною без жодного страху перед новим нападом ядухи.

Наступним етапом може бути створення за допомогою виразної мови руху "емоційно -- музичного -- рухового твору", який має початок, продовження та логічне завершення.

Під час занять відбувається розширення сфери усвідомлення членами групи власного тіла, його використання та можливостей, що поліпшує фізичне та емоційне здоров'я. Ведучий групи спостерігає та оцінює сильні й слабкі сторони репертуару рухів учасників, після чого визначає, які компоненти змінити або удосконалити, які рухи та як краще зробити. Більшість з дітей потребує допомоги для підсилення м'язів, координації рухів, зменшення ригідності та збільшення енергії.

Одним з напрямків танцювальної терапії є підвищення самооцінки дитини шляхом розвитку позитивного образу тіла. Тілесна терапія допомагає розвитку привабливого образу тіла, що прямо веде до більш позитивного образу "Я".

Танцювальна терапія сприяє вдосконаленню через груповий досвід умінь тих дітей, які потребують тренінгу елементарних соціальних навичок. З'являється можливість встановлювати творчий зв'язок із іншими, долаючи бар'єри та умовності слів.

Творчий танець дозволяє звільнити придушені почуття та дослідити заховані конфлікти, які можуть бути джерелом психічної напруги. Тут психодинамічне поняття катарсису розповсюджується на танець, в якому рухи приводять до експресивного терапевтичного звільнення.

Перевага групової танцювальної-терапії порівняно з іншими видами психологічної та соціальної допомоги особистості заключається в створенні демократичної атмосфери в групі, пов'язана з рівними правами й відповідальністю учасників групи, незначна залежність від інструктора. Індивідуальна творчість у групі впливає на динаміку загального процесу завдяки поєднанню прагнення учасників до злиття з групою та збереження групової ідентичності й потреби в незалежності та укріплення індивідуальної ідентичності

При груповій роботі кожне заняття містить три етапи роботи:

початок і розігрів (10--25% часу );

образотворча діяльність (30--40% часу );

обговорення й завершення (3 5--40% часу ).

Принципи групової танцювальної терапії:

• підтримувати у дитини почуття власної гідності, позитивного образу "Я";

• розмовляти про ситуацію, вчинок та його наслідки, а не про особистість і характер самої дитини;

• помічати прогрес в особистісному зростанні, порівнюючи дитину з нею собою, а не з іншими дітьми;

не використовувати негативних оцінних суджень та програмування, не навішувати "ярлики";

не нав 'язувати дитині способи діяльності та поведінки всупереч її бажанню;

приймати та схвалювати всі продукти творчої діяльності дитини незалежно від змісту, форми, якості.

Природна спонтанність, експресія, відсутність рольової маски допомагають викликати відповідну емоційну реакцію дитини. При цьому інструктор поділяє з кожною дитиною відповідальність за її особистісний розвиток, за порушення в її внутрішньому стані, в думках, почуттях, бажаннях, переживаннях, діях. Інструктор не формує особистість, намагаючись "відлити" в заздалегідь вигадану форму, а допомагає відкрити в собі позитивне, те, що раніше було приховане, порушене

Ведучий танцювально-рухової групи виявляє та розвиває поточні емоційні й психологічні теми, співвідносячи їх із особистою історією кожного, надає учасникам можливість виразити емоції, пережити їх і знайти логічне завершення або трансформувати (переформулювати настановлення чи переглянути погляди та ставлення до певних речей), спрямовує спонтанність рухів учасників, розвиває їх.

Розігрів допомагає включитися в групу, краще відчути свій стан. Емоційні стани учасників групи виявляються й розвиваються більш повно на тілесному рівні, у випадку інтеграції думок, почуттів та дій. Після розігріву учасники групи, як правило, відчувають розслаблення, координованість і готовність рухатися.

Розігрів також сприяє початку усвідомлення своїх почуттів і думок, їхнього зв'язку з тілом і рухами. (Наприклад, витягування плечей і рук може розвинутися в рух, що штовхає. Це може бути пов'язане з бажанням дитини виштовхнути щось, неприємну ситуацію чи особу.) Повторюючи й посилюючи рухи, ведучий допомагає кожному учаснику усвідомити почуття через зворотний візуальний зв'язок. Рухи та рухові комбінації розширюються в танці, допомагаючи усвідомленню конфліктів, бажань, можуть сприяти проживанню негативних почуттів та звільненню від них. Тут ведучий повинний бути уважним до ситуації в групі, аби не було емоційного й фізичного перевантаження, що веде до опору роботі.

Ведучий допомагає завершенню, процесів, що відбувалися під час роботи в групі (третя частина групового процесу), організовує й проводить обговорення (вербальний зворотній зв'язок) між учасниками групи стосовно проведеної роботи. Усвідомлення й вербалізація тих процесів які відбувалися на тілесному рівні, на рівні рухів, сприяє інтеграції фізичного, емоційного й когнітивного компонентів структури "Я".

Обговорення дозволяє учасникам групи усвідомити, що для виконання загального завдання необхідно швидко орієнтуватися в намірах, тактиці, стані інших людей, погоджувати свої дії з діями інших. У процесі детального обговорення можна говорити про прояв ініціативи й проблеми прийняття на себе відповідальності за те, що відбувається в групі.

На початку занять краще використовувати вправи, які дозволяють створити такий рівень відкритості, довіри, емоційної волі, згуртованості в групі й такий стан кожного учасника, який дає можливість успішно працювати, просуватися вперед у плані змісту; доцільно проводити вправи, які дозволяють учасникам забути проблеми, що не стосуються групової роботи, цілком переключитися на ситуацію "тут і тепер", звернути увагу один на одного, відчути групу, привітатися. У результаті проведення цих вправ вирівнюється емоційний стан учасників, створюється сприятлива для роботи атмосфера. Крім того, проведені на цьому етапі вправи можуть дати матеріал, обговорення якого послужить містком для переходу до змістовних етапів роботи групи.

Зважаючи на захворювання на початку роботи важливо активізувати дихальні процеси. Діти, що хворіють на бронхіальну астму, щоб не виявити тривожність та інші небажані вияви, стримують подих і втягують живіт. При цьому вони вдихають, скорочуючи діафрагму й дуже напружують м'язи живота, що може визвати напад. Якщо стан напруги стає хронічним, то груди постійно зберігають підняте положення, подих стає поверхневим, а живіт напруженим. Зниження активності подиху зменшує надходження кисню й обмежує метаболічне продукування енергії. Кінцевий результат такого явища у фізичному плані - напад ядухи, у психологічному - зникнення афективних станів і зниження емоційного тонусу.

Поглиблений подих дозволяє досягти психологічних відчуттів, а також підвищити рівень і прохідність потоку енергії. Мається на увазі дихання животом, оскільки живіт це життєвий центр людини. Діафрагма, на зразок поверхні Землі, відокремлює світле від темного, свідомість від підсвідомості. Проведення енергії нижче цієї межі за допомогою дихання животом дозволяє свідомості зустрітися з підсвідомістю й інтегрувати особистість на всіх її рівнях. Це веде до пошуку відчуття рівноваги й безпеки та до повного контакту з власним досвідом у результаті зменшення переважаючого функціонування центру свідомості.

Іншим чинником "укорінювання" свідомості, є контакт тіла з підлогою, так зване "почуття опори". Оскільки поглиблений подих дозволяє увійти в контакт із внутрішнім світом дитини, то почуття опори дозволяє знайти кращу опору в реальній дійсності -- міцніше стати на ноги. Розслаблення м'язів живота, які злегка напружені, як у культуриста, а також згинання колін допомагає міцніше стояти на землі не лише в прямому, але й у переносному значенні.

Координацію тіла ми розглядаємо як необхідну умову для досягнення задовільної соціальної інтеракції. Люди з порушеннями в соціальних комунікаціях можуть освоїти бажану поведінку (ритмічну координацію з навколишніми), що потім можна перенести в інше соціальне оточення. Під час танцювально-рухової роботи більшість учасників переживають глибокий і багатий рівень спілкування, виражаючи почуття через рухи тіла, рухаючись у загальному ритмі.

Основними елементами танцю є центрування, рівновага, постава, жест, простір, творча уява.

Центрування -- це здатність активізувати, керувати й спрямовувати енергію навколо центральної, фокусної точки. Якщо людина неуважна, то і рухи її та дії будуть хаотичними. А це, в свою чергу, додає хаотичності в житті.

Рівновага -- це не просто спроможність, наприклад, стояти, балансуючи на одній нозі, це взаємозв'язок між зовнішнім і внутрішнім світом дитини. Це зберігання гармонії й розуміння того, що зовнішній рух відбиває внутрішні реалії, і що зовнішня реальність буде впливати на внутрішній стан.

Рівновага--це рух, рух -- це активність. У житті дитина постійно перебуває в ситуаціях, що "перевіряють" її спроможність зберігати рівновагу. Танець пропонує рух, виконуючи який, дитина у межах власного тіла та простору знаходить нові варіанти рівноваги.

Постава й жест не тільки передають почуття, але й формують їх. При поганій поставі, діти не можуть пересуватися вільно, стають менш гнучкими як у діях, так і в думках.

Жести та настрій пов'язані. Схрещені на грудях руки свідчать про те, що дитина хоче в цей момент захистити себе. Рука, звернена долонею до індивіда, виражає симпатію або занепокоєння, а стиснута в кулак і притиснута до щоки -- замисленість.

Простір -- це не тільки повітря. Це елемент, крізь який проходимо, в якому рухаємося, спілкуємося, живемо. Танець допомагає відчути простір. Частково танець створює ілюзію розширення простору, часу й сили в межах рухів.

Крім рухів танець супроводжується музикою, яка є невід'ємною частиною терапії.

Під час роботи ми використовували різні музичні форми, використовується музика, різноманітна за стилями, жанрам, динамічними характеристиками і емоційною насиченістю. Музика завжди має певну семантику, емоційний зміст. Основні компоненти музики --мелодія й ритм. Мелодійний і ритмічний компоненти найбільш яскраво виражені в музиці танцювальних жанрів, ця музика безпосередньо спрямована на моделювання емоційного стану людини. Саме так музика сприяє підтримці та відновленню активного стану, покращує контакт дитини з оточенням, стимулює вияв емоцій і підвищує рухову активність, прискорює процес утворення рухового навику.

Ми також використовували медитативну музику. Вона має кілька різновидів: записи природних шумів і звуків (шум моря, співи птахів); музика східних країн, в основі якої лежить відмінна від нашої музична шкала, інші ладовий стрій і ритміка; музика, яка має безпосереднє відношення до медитативної практики. Звуковий матеріал медитативної музики не має звичної для нас часової організації (тобто ритму) й мелодійних структур, що ґрунтуються на певній звуковисотній шкалі. Це безперервний континуум кількох гармонійних монотонних (за основним тоном) звуків (наприклад, звуки дзвону). Сприймання такої музики -- є сприйманням змін в окремих якостях звуків, які наче "розкладені" в часі, відображують часткові тони, що входять до його складу. Це сприймання звукових вібрацій. Наближення до медитативного стану сприяє відмежуванню від впливу зовнішніх стимулів (максимальне зниження або переривання контакту з оточуючим середовищем, а саме відсторонення від проявів захворювання, страхів перед нападами). Медитативний стан супроводжується зниженням глибини подиху тому астматичні прояви зменшуються. Це, в свою чергу, сприяє зверненню до внутрішніх процесів, дослідженню своїх особливостей та самовдосконаленню.

Вільне самовираження в психологічно безпечних обставинах розкріпачує духовні сили диини й спрямовує їх у продуктивно-творче русло до більшої зрілості, компетентності, свідомої саморегуляції і пристосованості, сприяє гармонізації внутрішнього світу особистості, а також її взаємин зі світом

У медитативній музиці кожний окремий звук повинен проживатися як теперішнє, тому що він не включений до більш складних звукових структур. Психічне теперішнє дитини точно відповідає часу звучання кожного звуку. Тобто, сприймання такої музики переводить психіку дитини у режим "тут і тепер" та насичує теперішніми враженнями.

Музика може сприяти релаксації й зменшенню стресу. Регулярне застосування звуку може підсилити енергію й запустити механізм самолікування в організмі людини. Ритмічні компоненти музики використовуються, щоб поліпшити потенціал у русі, моторності, силі, рівновазі, координації, ході, мистецтві подиху й мускульної релаксації. Ритмічні компоненти музики допомагають збільшувати життєвий тонус.

Немає такої емоції або переживання, які б не виражалися в тілесному русі. У цьому випадку, виразний рух це не лише міміка, жести рук, ніг, голови, тулуба, а також -- напруга або розслаблення мускулатури, характер і темп дихання тощо. Через виразні рухи дитина може усвідомити свій внутрішній стан, повідомити іншому про свої переживання, наміри, сподівання. У зв'язку з цим можна говорити про мову тіла, мову виразних рухів, які можуть застосовуються як засіб фізичної та психологічної реабілітації дітей, що хворіють на бронхіальну астму, як засіб їх комунікації з оточуючими, засіб самопізнання й розуміння іншого. Додаток А містить вправи практичного характеру які застосовувалися нами в реабілітації дітей 7-14 років в умовах дитячого санаторію м. Мелітополя.

3.2 Обгрунтування застосування методики Стрельникової при бронхіальній астмі у дітей

Гімнастика А.Н. Стрельникової - єдина у світі, у якій короткий і різкий вдих носом робиться на рухах, що стискають грудну клітку.

Вправи активно включають у роботу всі частини тіла (руки, ноги, голову, тазовий пояс, черевний прес, плечовий пояс і т.д.) і викликають загальну фізіологічну реакцію всього організму, підвищену потребу в кисні. Тому що всі вправи виконуються одночасно з коротким і різким вдихом через ніс (при абсолютно пасивному видиху), це підсилює внутрішній тканинне дихання і підвищує засвоюваність кисню тканинами, а також подразнює ту зону рецепторів на слизовій оболонці носа, що забезпечує рефлекторний зв'язок порожнини носа майже з усіма органами. От чому ця дихальна гімнастика має такий незвичайно широкий спектр впливу, допомагає при масі різних захворювань органів і систем.

Дихальна гімнастика Стрельникової завдяки сполученню дихальних рухів і рухів тулуба, рук і ніг тренує діафрагму, бронхіальну мускулатуру, і легеневу тканину, впливає на хребет, на різні групи м'язів і на весь організм у цілому. Вдих у парадоксальній дихальній гімнастиці (ПДГС) виробляється одночасно з рухами, що стискають грудну клітку. Основний лікувальний і оздоровчий вплив залежить від того, як робиться вдих. Він повинен бути енергійним, сильним, гучним, емоційним, у цьому й полягає основний принцип ПДГС.

Стрельниковська дихальна гімнастика, тренуючи вдих "у спину", посилає його на граничну глибину й тим самим заповнює повітрям всі легені знизу доверху. А, тому що, вдихи йдуть на нахилах, присіданнях і поворотах, повністю включається в роботу діафрагма.

Парадоксальна дихальна гімнастика Стрельникової - це не тільки дихальна гімнастика, інший її компонент - рух - не менш важливий: працюють всі м'язи тіла. Ось чому ПДГС ефективно впливає на весь організм. Гімнастику А. Н. Стрельниковой можна практикувати в реабілітації дітей, хворих на бронхіальну астму. Вона дуже вдало поєднується з іншими видами фізичного навантаження: з бігом, ходьбою, плаванням, танцями.

Дихальна гімнастика Стрельникової базується на таких правилах:

1. Концентруватися тільки на вдиху, здійснюючи його через ніс.

2. Видих - мимовільний (бажано через рот).

3. Синхронність виконання вдихів і рухів.

Це три головні правила, сформульовані А. Н. Стрельниковою. Вся система вправ побудована на гармонічному сполученні вдиху з рухом. Правильним є тільки подих через ніс, це природна фізіологічна функція організму, саме цей орган (на відміну від ротової порожнини) ідеально пристосований для обробки повітря, що поступає до організму.

Вдих повинен бути природним, інстинктивним, він виконується різко й інтенсивно, при цьому головне - не кількість поглиненого повітря, а енергійність дії. Правильний вдих супроводжується характерним шумом. Друге правило - не думати про вдих. Він повинен бути мимовільним, повітря саме іде з дихальних органів - це теж природний процес. Краще, щоб видих здійснювався через рот, це теж повинне відбуватися мимовільно, повітря вільно виходить через злегка розімкнуті губи.

І нарешті, третє правило пояснюється тим, що вправа складається із вдиху й руху, це два компоненти, нерозривно пов'язані один з одним. Результатів можна досягти тільки одночасним виконанням цих двох елементів. Активно вдихаючи повітря, робляться енергійні рухи, пасивний вдих повинен збігатися з розслабленням м'язів.

Для занять парадоксальною дихальною гімнастикою Стрельникової необхідно добре провітрюване приміщення. Вправи роблять, попередньо очистивши кишечник, через годину-півтори після їжі або натще. Темп виконання всіх вправ відповідає темпу стройового кроку, тобто такий, при якому у хвилину роблять близько 55-60 вдихів.

При підрахунку вдихів-рухів необхідно дотримуватися так званої "стрельниковської вісімки" - відраховувати по вісім вдихів і починати рахунок спочатку.

Кожна вправа повторюється 96 разів. Це "стрельниковська сотня" - 12 разів по 8 вдихів-рухів. Між "вісімками" роблять паузи 3- 5 секунд, між окремими вправами відпочивайте до 10 секунд.

Одне заняття розраховане на 30 хвилин, воно містить у собі весь комплекс вправ. В реабілітації бронхіальної астми у дітей важливо не кількість виконаних вправ, а їхня послідовність і сполучення всіх компонентів гімнастики.

Займатися необхідно два рази в день - ранком і ввечері.

Спочатку дітям важко виконувати відразу 32 вдиха-руху, тому починати треба саме з "вісімок", поступово тренування дозволять робити вже по 16, а потім і по 32 вдихи-рухи. Не потрібно прагнути робити відразу всю "сотню" (96) вправ без перерв на 3-5 секунд - таке перевантаження не тільки не поліпшить стан хворої дитини, але й може негативно вплинути на її ослаблений організм. Хворим у важкому стані варто починати із двох-чотирьох дихальних рухів.

Кількість вдихів і видихів, виконуваних без перепочинків, треба збільшувати поступово. Не можна змушувати дитину робити більше вдихів-рухів, якщо це їй важко чи неприємно. Краще зупинитися й відпочити, а потім спокійно продовжити заняття.

Позитивні результати дихальної гімнастики Стрельникової з'являються вже через місяць. Хвороба відступає. Однак не варто припиняти заняття. Стрельниковська гімнастика допоможе підтримувати організм, не дасть йому знову піддатися хворобі. Тому дуже важливо за час перебування в санаторії привити дитині звичку до виконання даної гімнастики, щоб здобуті навики дитина могла продовжити вдома.

Методика А. Н. Стрельникової діє на організм дитини як загальоздоровчий засіб, так і має лікувальний ефект. Тобто застосовувати її можна не тільки для профілактики або відновлення після недуги, але й для безпосереднього процесу лікування.

Основний комплекс складається з наступних тринадцяти вправ:

1. "Долоньки";

2. "Погончики";

3. "Насос";

4. "Кішка";

5. "Обійми плечі";

6. "Великий маятник";

7. "Повороти голови";

8. "Вушка";

9. "Маятник головою";

10. "Перекати" із правою ногою спереду:

11. "Перекати" з лівою ногою спереду;

12. "Передній крок";

13. "Задній крок".

При бронхіальній астмі варто займатися два рази в день, ранком і ввечері; виконуючи вправи, треба бути дуже обережним і не робити глибоких вдихів з одночасними різкими рухами рук.

Але робити по 3 "тридцатки" підряд спочатку дітям з ослабленим здоров'ям затяжко й досить утомливо. Тому мми пропонували їм робити всі вправи в тій же послідовності, але по одній "тридцятці" і тричі повторити всю послідовність. Тобто спочатку виконати вправи, починаючи з "Долоньок" і кінчаючи "Заднім кроком" по 32 вдихи-рухи на кожну вправу. Оскільки всього вправ 13, а це - цифра "негарна", додамо ще "тридцятку" вправи "Насос". Разом 14 вправ - це один захід, одне "коло". Відпочивши 3-5 секунд (можна продовжити паузу до 10 секунд), повторити захід (це ті ж 14 вправ), знову відпочити 3-10 секунд і третій раз повторити захід по 32 вдихи-рухи кожна вправа.

Це норма одного уроку, наприклад ранкового. Усього вийшло 3 заходи по одній "тридцятці" кожної вправи. Виконувати урок в 3 заходи набагато легше, ніж в один захід, але по "сотні" вдихів-рухів кожної вправи. М'язи протягом 32 вдихів-рухів не встигають утомлюватися, а наступна вправа навантажує вже іншу групу м'язів.

Діти спочатку недостатньо натреновані, тому відпочивають 3-5 секунд після кожних 16 або навіть 8 вдихів-рухів.

Будь-який відступ від правил не дозволить досягти того позитивного лікувального ефекту, який очікується одержати від гімнастики.

Але іноді доводиться міняти послідовність вправ, акцентувати увагу саме на тих вправах, які в даному конкретному випадку можуть дати максимальний лікувальний ефект. Ці зміни залежать від характеру й ступеня важкості хвороби, що в черговий раз підтверджує необхідність індивідуального підходу до кожного пацієнта при лікуванні будь-якого захворювання.

Так для зупинки приступу бронхіальної астми використовують вправу "Насос. При якій дитина сідає й обпирається на коліна ліктями й виконуе нахили з короткими різкими вдихами через ніс, випрямляючись, вільно видихє через рот. При нахилі голова повинна бути опущена, руки лежати на колінах. Повністю розгинатися не треба, лише злегка випрямить руки. Робиться по 2-4 вдихи-рухи з перервами по 5-10 секунд доти, поки приступ не буде купований. (див. ДОДАТОК Б). При цьому необхідно стежити, щоб плечі в момент вдиху не піднімалися й не смикалися. Це дуже важлива умова виконання вправи: завдяки тому, що плечі на вдиху не піднімаються, повітря й досягає самих віддалених "куточків" легенів. Подих заглиблюється, легені в більшому обсязі заповнюються повітрям, і астматик перестає задихатися.

Перед виконанням вправи "Насос" бажано підперезатися - строго по талії - широким шкіряним ременем, або довгим шарфом, або рушником: головне, пояс не повинен ні туго стягати талію, не бовтатися. І коли, сидячи з опущеною головою, дитина голосно "чмихаєте" носом, треба щоб вона упиралася попереком у ремінь. Це допоможе відпрацювати вдих "у спину", посланий на граничну глибину легенів. Вправою "Насос" можна зупинити не тільки приступи ядухи, але серцеві й печіночні приступи.

Якщо не вдалося зупинити ядуху за допомогою цієї вправи, можна її трансформувати: робляться чмихаючі вдихи носом просто в положенні нахилу вперед, згинатися й розгинатися не треба. За кожним глибоким вдихом треба зробити пасивний видих. Відпочивати потрібно після кожних двох "шмигань". Спина повинна бути розслаблена, плечі й голова опущені вниз.

Якщо й цей варіант не допоміг, треба перейти до вправи "Обійми плечі", потім "Повороти голови"(див. ДОДАТОК Б), які також потрібно робити сидячи по 2 або по 4 вдихи-рухи підряд без зупинок. Потім відпочинок до 10 секунд і знову по 2 або по 4 вдихи-рухи. І так доти , поки не полегшає .

Спочатку виконується вправа "Насос". Якщо вона не допомагає, тоді "Обійми плечі". Якщо й це не допоможе, виконується вправа "Повороти голови".

Можливо, що жодне із цих вправ стрельниковської дихальної гімнастики не поліпшило стану дитини, тоді терміново треба скористатися інгалятором або прийнять медикаменти. Таке можливе при сильній запущеності хвороби.

У важкому стані вправи роблять лежачи, намагаються виконувати їх якнайчастіше.

Як показала практика застосування даної методики в умовах дитячого санаторію, у більшості випадків стрельниковська гімнастика дійсно допомагає в купіруванні нападу.

Стрельниковська дихальна гімнастика показана всім дітям і підліткам з захворюванням на БА і як метод лікування, і як метод профілактики.

Як метод лікування: її потрібно робити два рази в день: вранці і ввечері по 1200 вдихів-рухів до їжі або через годин-півтора після їжі.

Як метод профілактики: вранці замість загальноприйнятої гімнастики або ввечері, щоб зняти денну утому.

Бронхіальна астма характеризується набряком слизової оболонки й посиленою секрецією мокротиння. У хворих з'являються патологічні зміни в бронхах - утворяться рубці, що деформують бронхіальне дерево. Стрельниковська дихальна гімнастика ліквідує застій секрету в бронхіальному дереві, відновлює атрофовану слизову оболонку бронхів, санує патогенну мікрофлору, знімає запальні процеси.

Головне - добре освоїти весь комплекс дихальної гімнастики. На це буде потрібно не менш 2-3 тижнів щоденних тренувань ранком і ввечері. Наприкінці занять корисно повторювати вправи "Насос" і "Обійми плечі", чергуючи в них вдихи через ніс із вдихами через рот у такий спосіб: 16 вдихів-рухів носом, потім відразу ж, без зупинки, 16 вдихів-рухів ротом. Вийде 32 вдиху-руху. Після цього відпочинок - 3-5 секунд. І так 3 рази по 32 вдихи-рухи (так називана "сотня" рухів) у вправі "Насос" і 3 рази по 32 вдихи-рухи у вправі "Обійми плечі".

Вдих ротом робиться природно, м'яко, майже нечутно, начебто говорячи: "Ах, ах, ах!" Не можна дихати "крізь зуби", але й широко відкривати рот не рекомендується. Видих повинен "іти" після кожного вдиху теж через рот, абсолютно пасивно. Ніс при тренуванні вдиху ротом "відпочиває".

Якщо в бронхах скопилося мокротиння й не може відійти самостійно, у жодному разі не можна його відкашлювати із силою. Сильним кашлем можна ушкодити голосові зв'язки, а в рідких випадках може відкритися й кровотеча. Краще подовше подихати упереміж носом і ротом: наприклад, не 2 "сотні", а 4 або 5 (але більше 5 "сотень" ротом робити не рекомендується: може з'явитися зайва сухість у горлі). Вдих ротом робиться тільки упереміж із вдихом носом (16 - носом, 16 - ротом, тобто 32 вдиху-руху без зупинки).

Якщо в бронхах скопився слиз дуже корисно зробити трохи "сотень" вдихів-рухів, упереміж носом і ротом, а потім - кілька разів вправу на затримку подиху "Вісімки". Завдяки цій вправі дуже добре відходить мокрота, так як діафрагма піднімаючись, створює підвищений тиск у всьому бронхіальному дереві й мокрота легше відривається від стінок бронхів. Бронхи в такий спосіб повністю очищаються від надлишкового слизу.

Основним симптомом бронхіальної астми є періодичні приступи ядухи, що викликаються бронхоспазмом, гіперсекрецією й набряком слизової оболонки. На жаль, в останні роки спостерігається збільшення кількості дітей хворих бронхіальною астмою, у яких приступи ядухи носять важкий і затяжний характер. Для зняття приступів астми лікарі пропонують великий набір бронхорозширяючих засобів, але неминуче наступає день, коли вони перестають допомагати. Тоді доводиться викликати "швидку", і лікар вводить астматикові внутрівенно еуфіллін. "Швидка" приїжджає все частіше, і справа закінчується госпіталізацією. Дитина стає гормонозалежною, вона змушена постійно користуватися або гормональним інгалятором, або гормональними таблетками в дозуванні, що збільшується.

Дихальна гімнастика знімає утому, бадьорить, підвищує життєвий тонус, поліпшує настрій, пам'ять, що особливо важливо для школярів.

Стрельниковська гімнастика лікує комплексно: благотворно впливає на загальні обмінні процеси, зміцнює нервову й імунну системи, поліпшує дренажну функцію бронхів. Крім того, вона відновлює порушений носовий подих, нормалізує функціонування серцево-судинної системи, поліпшує кровообіг, гальмує розвиток деформацій грудної клітки й хребта.

бронхіальний астма реабілітація діти

3.3 Аналіз ефективності реабілітаційно-корекційної програми в умовах санаторію

Дослідження проходило на базі Мелітопольського дитячого санаторію. Хворі діти у віці від 7 до 14 років були розподілені на контрольну (КГ) і основну (ОГ) групи, пропорційно (по n=10 - чоловік у кожній групі). З хворими дітьми КГ ми проводили фізичну реабілітацію по стандартній для даного закладу програмі яка включала масаж, ЛФК, кисне терапію та фізіотерапевтичні процедури на фоні медикаментозної терапії. Хворі ОГ з аналогічним діагнозом проходили реабілітацію за методикою, що поєднувала в собі дихальні вправи (за Стрельниковою) та розроблені нами танцювальні вправи.

Всі хворі були обстежені, було визначено стан системи киснезабеспечення за індексом Скібінського, функція зовнішнього подиху та якість життя.

За допомогою методики Скібінського визначалась інтегральна оцінка кардіореспіраторної системи хворих дітей. При цьому вимірювалась частота серцевих скорочень на променевій артерії в спокої в положенні сидячи.

Далі фіксувався максимальний час інспіраторної затримки (сек). При цьому хворий робить три глибоких вдихи, потім максимально глибокий вдих і затримує подих на максимально можливий час.

Стан зовнішнього подиху визначався методом спірографії з застосуванням сухого спірометру. Для сухого спірометра стрілку встановлювали на "0" вимірювальної шкали. Взявши в рот мундштук, протертий попередньо спиртом, діти робили максимальний вдих і видихали повітря через спірометр.

Дослідження повторювали три рази й визначали середнє значення.

Робили обчислення індексу Скибінського по формулі:



Оцінка стану кардіореспіраторної системи визначалася за наступними значеннями індексу Скибінського:

Украй незадовільно <500

Незадовільно 600-1000

Задовільно 1100-2000

Добре 2100-4000

Дуже добре >4000

За допомогою проб ми оцінювали загальний стан організму хворих бронхіальною астмою дітей, їхні резервні можливості на початку дослідження, особливості адаптації різних систем до фізичних навантажень і порівнювали ефективність загальноприйнятої методики лікування й запропонованої програми фізичної реабілітації на тлі медикаментозного лікування під час дослідження.

Враховуючи той факт, що бронхіальна астма так чи інакше торкається усіх сфер життя дитини (соціальної (зниження життєвої активності дитини, замкнутість, залежність від проявів хвороби), фізичної (зниження функціональних показників здоров'я, гіподинамія, порушення обмінних процесів…), психологічної (роздратованість, невдоволеність власним життям, розвиток комплексів, залежність від сторонньої допомоги)), нами була проведена оцінка якості їх життя яка враховувала всі його сфери.