Фізична реабілітація при пневмоконіозі у шахтарів

Для здійснення програми ФР відбиралися насамперед хворі, у яких, незважаючи на проведену медикаментозну терапію, зберігаються функціональні порушення. Основними проблемами, що вимагають реабілітаційної корекції, були виражена задишка, порушення толерантності до фізичного навантаження, часті госпіталізації хворих, що знижують повсякденну активність і порушують якість життя, наявність тривоги й депресії, прихильність хворих до лікарської терапії. Ключовим компонентом реабілітації є припинення паління, фізичні тренування.

Для ефективності реалізації програми ФР забезпечені конструктивна взаємодія й координація різних фахівців, що забезпечують потреби хворих і рішення цілого ряду специфічних проблем (лікувальна фізкультура, освітні програми, фармакотерапія, психологічна підтримка, дієтичні рекомендації, соціальні проблеми й ін.). Ставилися реальні цілі, досягнення яких може здійснюватися поетапно, за короткий проміжок часу.

Обов'язково створювалася мотивація у хворого до досягнення кінцевої мети. Наприклад, для того щоб полетіти до своїх дітей або онуків, літній пацієнт, що через задишку може пройти тільки 300 метрів, повинен тренуватися, поступово нарощуючи прохідний шлях, тому що йому буде потрібно перебороти відстань в 1000 метрів для посадки в літак. Досягнення цієї мети є сильною мотивацією для хворого до виконання всіх інструкцій і рекомендацій. Істотну роль грало постійне заохочення хворого персоналом і триваюче досягнення цілей, поставлених у програмі.

Середній вік пацієнтів склав 55±3 років, середній стаж роботи в основних професіях (забійник, ГРОЗ, прохідник) - 30±8 років. Середня тривалість захворювання на момент обстеження становила (10,1 ± 5,3) років. У групі обстежених переважали пацієнти, які палять (87 %). Стаж паління в пацієнтів становив (25 ± 3) пачко/літ.

У результаті рандомизації з 40 пацієнтів було сформовано 2 групи. В 1-ої експериментальній групі пацієнтів (n=20) базисна терапія була доповнена програмою легеневої реабілітації у вигляді фізичної реабілітації (ФР): спеціальний комплекс адаптивної фізичної культури, лікувальний масаж (перкусійний масаж і постуральний дренаж). Пацієнти 2-ий контрольної групи (n=20) одержували тільки базисну терапію. Пацієнтам 1-ої групи запропонована нами програма фізичної реабілітації в сполученні зі стандартною терапією проводився протягом 6 місяців: 30 днів пацієнти перебували на стаціонаром лікуванні й 5 місяців - на амбулатрном; після виписки хворі 4 рази на тиждень приходили в КЛПУ «ОКЛПЗ» для виконання реабілітаційної програми під контролем реабілітолога.

Реабілітацію хворого можна визначити як систему заходів, спрямованих на досягнення й підтримку максимальної незалежності й функціонування хворого в суспільстві. Оскільки медикаментозні методи лікування в більшості пацієнтів лише послабляють симптоми захворювання, важливого значення набуває дихальна реабілітація, спрямована на вироблення у хворого раціонального паттерна подиху, тренування дихальної мускулатури, що функціонує в оптимальному для даного хворого режимі й забезпечує вентиляцію збережених ділянок легеневої тканини. Представляються доцільними й патогенетично обґрунтованими різні способи й маневри, спрямовані на активацію нижніх відділів легенів (черевний подих), зменшення експіраторного обсягу закриття дихальних шляхів (подих з опором на видиху).

Програми фізичної реабілітації хворих із пневмоконіозом переслідувала наступні цілі:

- поліпшення бронхіальної прохідності;

- збільшення вентиляції легенів;

- усунення невідповідності між альвеолярною вентиляцією й легеневим кровотоком;

- поліпшення дренажної функції легенів;

- економну роботу дихальних м'язів шляхом посилення їхньої потужності.

Хворі були чітко й у доступній формі проінструктовані реабілітологом, лікарем, середнім медперсоналом або методистом ЛФК.

Фізичний тренінг був представлений методикою адаптивної фізичної культури, запропонованої Г. К. Хомяковим [61]. і комплексом дихальної гімнастики і є найважливішим компонентом легеневої реабілітації. Дихальні вправи й вправи з вимовою звуків на видиху рефлекторно зменшують спазм гладкої мускулатури бронхів і бронхіол. Вібрація їхніх стінок при звуковій гімнастиці діє подібно вібромасажу, розслаблюючи тим самим їхнього м'яза [56]. Наріжним каменем легеневої реабілітації є тренувальні вправи. Заняття ЛФК спрямовані на усунення диско ординації дихального акту. Це можливо завдяки тому, що людина здатна довільно міняти темп, ритм і амплітуду дихальних рухів, величину легеневої вентиляції. Включення в програму занять вправ, пов'язаних з рухами рук і ніг і співпадаючими з фазами подиху, стають умовно-рефлекторним подразником для діяльності дихального апарата й сприяють формуванню у хворих умовного дихального рефлексу. Довільно змінюючи подих за допомогою дихальних вправ, можна домогтися більше злагодженої роботи реберно-діафрагмального механізму подиху з більшим вентиляційним ефектом і з меншою витратою енергії на роботу подиху. Під впливом систематичних занять подих верхнєгрудинного типу переміняється більше доцільним ніжнєгрудинним [64]. Правильно побудована програм дозволяє знизити рівень лактата й зменшити потреби в підвищенні вентиляції при навантаженні. Комплекс дихальної гімнастики представлений у Додатку А, тренувальні вправи по методиці адаптивної фізичної культури Г. К. Хомякова представлені в Додаток Б [64].

Обов'язковою умовою роботи фахівця з реабілітації були створення мотивації у хворих і забезпечення їм психологічної підтримки, допомога краще усвідомити свої фізичні можливості й зміст контролю задишки. Вибір прийнятного тренувального методу, комфортного для хворого з обліком його соматичних і психологічних особливостей, забезпечує прихильність хворого до виконання.

У випадках відсутності або неможливості реалізації реабілітаційних програм під спостереженням фахівців хворим було рекомендовано самостійно здійснювати щоденні фізичні тренування в домашніх умовах з дотриманням наступних рекомендацій:

- обговорити план тренувань із лікарем;

- починати вправи з мінімальних навантажень;

- здійснювати щоденні прогулянки;

- самостійно ходити;

- починати вправи навесні й улітку;

- не припиняти вправи взимку й у погану погоду;

- ставити реальні цілі;

- здійснювати самоосвіту (звертатися за порадою, читати популярну літературу, становити письмові питання для лікаря або середнього медперсоналу).

Таким чином, реабілітолог повинен роз'яснити лікареві, що адекватне фізичне тренування як компонент респіраторної реабілітації у хворих , може робити очевидний позитивний вплив на якість життя пацієнтів.

Запальні захворювання бронхоллегеневої системи супроводжуються скупченням патологічного секрету (мокротиння, слизу), що порушує прохідність воздухоносних шляхів. Виведення патологічного секрету з дихальних шляхів досягається за допомогою дренажу бронхів при різних положеннях тіла, що сприяють видаленню секрету за рахунок власної маси (постуральний дренаж). Ще більш ефективне сполучення постурального дренажу з фізичними вправами, перед проведенням занять доцільно використати засоби, що стимулюють відхаркування. З метою стимулювання рефлексу, що сприяє розширенню бронхів і поглибленню подиху в програму ФР пацієнтів із пневмоконіозом включали лікувальний масаж. Масаж проводили щодня ранком, через півтора - дві години після сніданку й за 1,5-2 години до процедури лікувальної гімнастики, тому що проведення масажу в зазначеному інтервалі істотно збільшує функціональні можливості дихальної системи хворого й дозволяє повніше реалізувати лікувальний і ефект, що тренує, фізичних вправ.

Масаж починали з моменту стихання запального процесу.

У лікувальному масажі використано 4 основних масажних прийоми - поглажування, розтирання, разминання, вібрація, елементи сегментно-рефлекторного масажу. Також застосовувалися методики перкусійного масажу й постурального дренажу. Техніка виконання лікувального масажу представлена в Додатку В [63].

2.2 Методи досліджень

Ефективність впливу досліджуваних схем терапії й реабілітації оцінювали в процесі курсового лікування за допомогою динамічного контролю частоти серцевих скорочень (ЧСС) і артеріального тиску (АД); показників функції зовнішнього подиху (ФЗД) - форсована життєва ємність легенів (ФЖЄЛ), обсяг форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1), індекс Тиффно (ОФВ1/ФЖЄЛ); тесту толерантності до фізичного навантаження (6-хвилинна крокова проба); параметрів якості життя.

Клініко-функціональні показники оцінювалися у хворих пневмоконіозі у всіх групах вихідно, через 30 днів реабілітації й у віддаленому періоді через 6 місяців. Критеріями ефективності терапії та реабілітації пацієнтів з пневмоконіозом були зменшення ступеня клінічних синдромів (кашлю, задишки, пониження ступеня ЛН), підвищення показників ФЗД, переносимісті фізичного навантаження та покращення якості життя.

Динаміка показників ФЗД оцінювалося за допомогою спірогафії, виконаної на діагностичному автоматизованому комплексі «Кардио+» (Ніжин, Україна) [4].

Найбільш простим та добрим відтворюваним тестом толерантності хворих до фізичного навантаження є тест з 6-хвилинною ходьбою [19,20]. Для виконання цього тесту, хворим пропонується ходу по виміряному коридорі в зручному для них темпі, у якому смороду можуть пройти максимальну відстань протягом 6 хвилин (6 MWT). Втомившись смороду можуть відпочивати, але повинні відновлювати ходу при покращенні стану. У разі виникнення тяжкої задишки, болю в грудній клітці, болю в ногах або запаморочення, дослідження припиняється. Дистанція, що пройдена на протязі 6-ти хвилин, вимірюється в метрах та порівнюється з розрахунковим показником, який для 1-го ФК становить 426-550 м, для ФК П - 301-425 м, для ФК Ш - 151-300 м, для ФК 1В - менше 150 м (за рекомендаціями Нью-Йоркської асоціації серця, 2001). Тест дає змогу оцінити рівень повсякденної активності хворих. Результати 6 MWT добрі корелюють з показниками якості життя і можуть бути додатковими критеріями в оцінці результатів лікування та реабілітації хворих на професійних на пневмоконіоз [68].

Методологія оцінки результатів медичної реабілітації припускає три можливих варіанти: суб'єктивна оцінка свого стану хворим, оцінка стану хворого лікарем по зіставленню результату реабілітації з об'єктивними вихідними параметрами, а також зіставлення досягнутого результату із прогнозованим. Оцінка ефективності фізичної реабілітації проводилася одночасно пацієнтом і лікарем. Ефективність оцінювали в чисельному виді по балах. Прийнятність (переносимість) для пацієнтів оцінювали за наступними критеріями: висока (відсутність скарг на тлі реабілітації), гарна (помірне ослаблення симптомів на тлі реабілітації), низька (відсутність поліпшення або поява побічних явищ, що вимагають скасування програми реабілітації) [54].

Дослідження ЯЖ проводилося з використанням російськомовної версії «Респіраторного запитальника госпіталю Св. Георгія» (St. George's Respiratory Questionnaire, SGRQ) і запитальника MOS SF-36, адаптованого для України Ю. И. Фещенко й соавт. Для самостійного заповнення запитальника пацієнтові потрібно близько 15 хвилин [55].

Відповідно до запитальника MOS SF-36 проводився розрахунок 5-и показників, що характеризують фізичний статус респондента (фізична активність - ФА, роль фізичних проблем в обмеженні життєдіяльності - РФ, біль - Б, загальне сприйняття здоров'я - ЗЗ, життєздатність - ЖЗ), і 5-и параметрів, що відбивають його психосоціальний статус (роль емоційних проблем в обмеженні життєдіяльності - РЕ, соціальна активність - СА, психічне здоров'я - ПЗ, загальне здоров'я - ОЗ і життєздатність - ЖС). Два останніх показники визначаються як фізичним, так і психічним статусом людини. Параметри загального ЯЖ оцінювалися по 100 бальній шкалі. При цьому такі показники ЯЖ як ФА, ОЗ, ЖС, СА й ПЗ оцінювалися як «прямі», тобто, чим вище оцінка, тим краще ЯЖ пацієнта, а РФ, Б, РЭ оцінювалися як «зворотні» критерії, тобто, чим вище значення даного показника, тим менш виражене його вплив на ЯЖ людину [55].

Анкета SGRQ складається з 76 питань, які згруповані в 3 частині. Перша частина «симптоми» вимірює ступінь занепокоєння, обумовленої респіраторними симптомами. Друга частина - «активність» - вимірює обмеження рухливості й фізичної активності. Третя частина - «вплив» - оцінює наявні психосоціальні наслідки бронхіальної обструкції. Крім того, розраховується підсумкова оцінка - «сумарний бал», оцінку проводять по 100-бальній шкалі (чим вище значення показника, тим сильніше вплив хвороби). Зміна показників на 4 бали й більше вважалися клінічно значимими. Запитальник SGRQ, методика й усі права на використання й роботу з ним визначаються розроблювачем професором P.W.Jones [70].

Результати досліджень оброблені методами варіаційної статистики за допомогою програми Microsoft Excel з перевіркою нормальності розподілу й розрахунком середніх величин, їхньої помилки, критерію вірогідності розходжень. Вірогідність розходжень однойменних кількісних показників усередині групи й між групами визначалися за допомогою парного t - критерію Student. Розходження вважалися статистично достовірними при р<0,05 [31].

РОЗДІЛ ІІІ. КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДЛЯ ХВОРИХ ПНЕВМОКОНІОЗОМ

3.1 План фізичної реабілітації хворих пневмоконіозом

У пацієнтів із пневмоконіозом дихальна гімнастика застосовується з метою полегшити симптоми й зменшити прояв несприятливих фізіологічних ефектів: 1) збільшення сили й витривалості дихальної мускулатури, 2) оптимізації структури торакоабдомінального руху й зниження динамічної гіперінфляції грудної клітки й поліпшення газообміну[19]. Легенева реабілітація пацієнтів припускає навчання дихальним технікам. До початку адаптивної фізичної культури пацієнти тренували правильний подих за допомогою комплексу дихальних вправ. Освоївши ці вправи, пацієнти могли їх виконувати самостійно як у стаціонарі, так і будинку. Комплекс дихальних вправ для пацієнтів представлений у Додатку А.

В основі легеневої реабілітації лежить програма дозованих фізичних тренувань. Перед призначенням тренування оцінювали вихідну толерантність пацієнта до фізичного навантаження (6-хвилинний кроковий тест). При виборі режиму фізичної реабілітації необхідно визначити вид навантаження, частоту й тривалість занять, інтенсивність навантаження. Для досягнення найкращих результатів фізичне навантаження повинна складатися із трьох компонентів: розминка й розтяжка, динамічне навантаження (ходьба), тренування з опором (гантелі, еспандери) [19,23].

Динамічна (аеробна) навантаження тренує витривалість і поліпшують здатність переносити певне навантаження протягом певного періоду часу. Для досягнення оптимального режиму, що тренує, фізичне навантаження при проведенні легеневої реабілітації повинна відповідати наступним параметрам:

1. Частота занять 3-5 разів у тиждень.

2. Тривалість заняття 20-90 мінут.

3. Інтенсивність заняття повинна бути така, щоб ЧСС становила 50-80% від досягнутої максимальної ЧСС при навантажувальному тесті або 50-70% від досягнутого максимального рівня навантаження. Загальний обсяг роботи за період тренування також повинен становити 50-70% від обсягу роботи, виконаного при навантажувальному тестуванні.

4. Застосовується також простий "розмовний тест". Пацієнт може продовжувати навантаження доти, поки він може вимовити без істотних утруднень повне речення з 5-6 слів, наприклад, "Все добре, я можу продовжувати навантаження".

У середньо тяжких пацієнтів тривалість навантаження відразу може становити 20 хвилин, а її інтенсивність коректується таким чином, щоб пацієнт зміг витримати 20 хвилин тренування, тобто на початку вона може становити й менш 60% від досягнутої максимальної ЧСС або менш 50% від максимального рівня навантаження.

Максимальний ефект відзначається через 1-2 місяця після початку регулярних тренувань. Таким чином, програма фізичної реабілітації повинна починатися в лікувальній установі, але її варто продовжувати надалі в домашніх умовах. Після припинення регулярних тренувань їхній позитивний вплив зберігається до 6-12 місяців. У зв'язку із цим доцільно продовжувати тренування в домашніх умовах на постійній основі. При цьому бажано 1-2 рази в рік проводити контроль стану пацієнта й корекцію програми фізичної реабілітації в умовах стаціонару або санаторію.

Критерієм адекватності запропонованого навантаження можуть служити показники ЧСС і АТ, співвідношенням яких є нормотонична реакція серцево-судинної системи на виконану роботу. Основна фізична якість, який необхідно виробляти за допомогою ЛФК у хворих бронхо-легеневою патологією, - силова витривалість. Вона формується на базі розвитку витривалості, сили, швидкісної сили. Це необхідно враховувати в місячному плані тренувань вироблення даної фізичної якості. Місячний тренувальний цикл розбивається на тижневі мікроцикли [3,57].

Для забезпечення тренувального ефекту необхідно:

1) планомірне підвищення фізичних навантажень, що забезпечують наступне гіпервідновлення;

2) повноцінне харчування;

3) виключення тренувального перевантаження.

Цей порядок тренування обумовлений біохімічними особливостями діяльності організму. Розвиток витривалості досягається тривалою циклічною роботою. Вправи комплексу ЛФК повторюються в рівномірному темпі до появи стомлення. Для розвитку сили застосовується невелике обтяження, що дозволяє повторити вправу 8-10 разів. Залежно від підготовленості пацієнта можна повторити вправи в комплексі ЛФК до трьох підходів. Швидкісну силу розвивають вправи з обтяженнями, що становлять 25-50 % від ваги, що застосувалися у вправах на розвиток сили, але виконуються з повторенням 20-30 разів за певний проміжок часу до появи стомлення. Силова витривалість виробляється з обтяженнями, що досягають 75 % від ваги для розвитку сили, з максимально можливим числом повторень даної вправи [3].

При проведенні адаптивної фізичної культури пацієнтам ми керувалися наступними засадами:

- принципом доступності, що включає: строгий облік вікових і індивідуальних особливостей, стан здоров'я, ступінь фізичного розвитку й підготовленості, рівень знань, характер роботи, умови побуту, харчування;

- принципом повторності: дана фізична якість розвивається тільки при достатній кількості і якості повторень вправ. Це основа для доведення навички руху до автоматизму, що знижує нервові й м'язові енергетичні витрати при виконанні вправи «до межі». Розвиток фізичної якості визначається кількістю повторень, варіацією ваги, інтервалом відпочинку між повтореннями, а також швидкістю повторень;

- принцип систематичності припускає регулярність тренувань, планомірність, взаємозв'язок, наступність, послідовність занять;

- принципом індивідуалізації. Індивідуальні особливості що займається визначають комплекс вправ, планування тренування, техніки їхнього виконання. Реакція організму на плановане навантаження індивідуальна. Тому інструктор, дотримуючись загального стратегічного напрямку тренувального процесу, не повинен мати шаблонового підходу до хворого;

- принцип свідомості - це вдумливий підхід до тренування, що ставиться до техніки руху, методиці й всім іншим компонентам тренування з метою досягнення спортивної майстерності.

Метою адаптивної фізичної культури пацієнтам є досягнення максимальних кондицій для наступного підвищення результатів. Засобом досягнення фізичних можливостей є ЗФП, що проводиться протягом усього тренувального періоду.

Засоби спеціальної підготовки - класичні вправи, їхні фазові елементи, а також спеціально-допоміжні вправи. Кінцева мета спеціальної фізичної підготовки - поліпшення здоров'я. Тому в тренування включаються відносно максимальні навантаження, які не виснажують сили пацієнта.

Планування тренувального процесу адаптивної фізкультури - дуже відповідальна частина роботи реабілітолога. При плануванні не тільки передбачається тренувальна робота на певний строк, але й здійснюється контроль за фізичним станом пацієнта, його технічною підготовленістю.

Теорія фізичного виховання передбачає наступні види планування: перспективне, поточне, оперативне й індивідуальне.

Перспективне планування - це планування на тривалий строк. Планування більш ніж на один рік для пацієнтів малоефективно. Дуже важко передбачити на такий строк найбільш раціональний розподіл навантажень, ріст спортивних досягнень і т.д.

Поточне планування - найбільш прийнятне для пацієнтів на один великий цикл тренування (від декількох місяців до року), що повинен складатися із трьох періодів (підготовчого, змагального й перехідного). Ми планували один період цього циклу - тільки підготовчий.

Оперативне планування - це короткострокове планування на одне або кілька тренувальних занять. Тут вже з урахуванням вимог періоду тренування, функціонального стану що займається визначався підбор вправ і зміст кожного заняття.

Для пацієнтів із пневмоконіозом простіше й доступніше спланувати загальний план тренувальної роботи на півроку (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 План піврічний адаптивної фізкультури для пацієнтів із пневмоконіозом

Піврічний цикл	Період підготовчий	Період основний
Етапи	общеподготовчий	базовий	Предосновний	основний
Тривалість	1-1,5 мес.	1-2 мес. (ОФП/СФП - 50 %)	1-2 мес.	1,5-2 мес. СФП силового характеру

Потім, виходячи із завдань кожного етапу тренування, визначається кількість тренувального часу. При плануванні тренувальних навантажень і часу занять строго враховуються: вік що займаються; стан здоров'я й загальна фізична підготовленість; характер що займається, його цілеспрямованість, вольові якості (табл. 3.2).

Місячний тренувальний цикл підрозділяється на тижневі цикли, у яких, виходячи із завдань, розв'язуваних на даному етапі, визначаються основні засоби підготовки й період часу на проведення кожного тренувального заняття, при цьому обов'язково передбачається чергування більших, середніх і малих навантажень. Хвилеобразність навантаження як у тижневих, так і в місячних тренувальних циклах забезпечує більше повне відновлення організму, попереджає перевтому.

Таблиця 3.2 Розподіл часу на кожне тренувальне заняття в першому місяці загально підготовчого етапу підготовчого періоду для хворих пневмоконіозом у стадії ремісії відповідно до піврічного плану, хвилин

Основні засоби підготовки (вправи)	Тижня місяця
	I	II	III	IV
	порядковий номер тренувальних занять
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Розвиток загальної витривалості	15	20	20	15	20	20	30	15	20	15	30	15	20	-	30	20
Розвиток сили	20	20	20	15	20	20	30	20	20	30	20	20	25	25	-	15
Розвиток швидкісної сили	-	-	15	15	15	15	15	15	15	15	20	15	15	10	-	15
Розвиток специфічної силової витривалості	-	-	-	-	-	-	-	10	10	-	10	10	-	15	10	-
Час проведення кожного заняття	35	40	55	45	55	55	75	60	65	60	80	60	60	50	40	50

Примітка. Час розминки не враховується

У зв'язку з досить невеликий по обсязі й інтенсивністю запланованою тренувальною роботою на перший місячний цикл розвантажувальний тиждень не передбачається.

Завдання тренувань підготовчого періоду - оволодіння основами техніки використання класичних, спеціально-допоміжних вправ і поступове втягування в тренувальне навантаження з метою одержання різнобічного фізичного розвитку (табл. 3.3-3.5). Для цього в кожному тижневому циклі місяця планується виконання певної групи загально розвиваючих і спеціальних вправ.

Таблиця 3.3 Розподіл основного тренувального часу у другому місячному циклі базового етапу підготовчого періоду для хворих пневмоконіозом відповідно до піврічного плану, хвилин

Основні засоби підготовки (вправи)	Тижня місяця
	I	II	III	IV
	порядковий номер тренувальних занять
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Розвиток: загальної витривалості	20	25	20	35	30	15	25	15	25	20	25	20	20	20	30	20
сили	30	20	30	-	25	30	30	20	30	25	30	25	30	20	-	20
швидкісної сили	15	10	10	25	20	15	15	-	15	-	20	20	-	20	20	-
специфічної силової витривалості	15	15	-	15	15	-	20	15	20	20	15	-	20	-	20	10
Час проведення кожного заняття	80	70	60	75	90	60	90	50	90	65	90	65	70	60	70	50

Примітка. Час на розминку й заключну частину не враховується

Таблиця 3.4 Розподіл тренувального часу основного етапу основного періоду для хворих пневмоконіозом відповідно до піврічного плану, хвилин

Основні засоби підготовки (вправи)	Тижня місяця
	I	II	III	IV
	порядковий номер тренувальних занять
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Розвиток загальної витривалості	30	15	40	15	20	30	20	15	30	15	20	15	30	10	15	10
Розвиток сили	30	30	20	20	40	20	40	30	30	40	30	40	-	20	40	30
Розвиток швидкісної сили	15	15	15	15	15	15	15	15	20	20	20	15	20	20	-	10
Розвиток специфічної силової витривалості	20	-	20	-	20	-	20	-	15	-	20	-	25	-	25	-
Час проведення кожного заняття	95	60	95	50	95	65	95	60	95	75	90	70	75	50	60	50

Таблиця 3.5 Розподіл часу в триразовому тренуванні на розвиток фізичних якостей у місячному циклі для хворих пневмоконіозом, (хв..* раз)

Фізичні якості	Тиждень
	I	II	III	IV
Витривалість	30*3
Сила		30*3
Швидкісна сила			30*3
Силова витривалість				30*3
Спеціальні допоміжні вправи з обтяженнями або без них	40*3	40	40	40
Класичні вправи з обтяженнями або без них	10*3 + 10*3	10*3 + 10*3	10*3 + 10*3	10*3 + 10*3
Усього годин	1,5*3=9	1,5*3=9	1,5*3=9	1,5*3=9

Кількість цих вправ - приблизно шість-вісім.

Потім визначається група вправ на кожне тренування й порядок їхнього виконання. На загально підготовчому етапі підготовчого періоду, особливо в перший місяць, не застосовувалися навантаження із зайво більшим обсягом, тому що серцево-судинна, м'язова й інша системи організму ще не готові до тривалої роботи, тому можуть з'явитися неприємні болючі відчуття в м'язах і суглобах, які гальмують оволодіння технікою виконання вправи, що нерідко розчаровує новачків у заняттях. Легке відчуття болю в м'язах говорить про достатнє навантаження, збільшувати яку поки не треба [1,67].

Для хворих пневмоконіозом комплекс ЛФК складений з урахуванням ваги плину захворювання в стадії загострення й включав 8 вправ. Комплекс вправ для хворих пневмоконіозом представлений у Додатку Б.

Урок лікувальної гімнастики складався із трьох частин:

- вступна частина тривалістю до 5 хв., повинна була підготувати організм хворих до різного навантаження;

- основна частина, тривалістю до 35-95 хв;

- заключна частина, тривалістю 5-7 хв., під час якої відбувалося розслаблення м'язів і зниження емоційного під'єму.

РОЗДІЛ IV. ЗМІНА ОСНОВНИХ КЛІНІКО-ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ У ХВОРИХ НА ПНЕВМОКОНІОЗ ДО ТА ПІСЛЯ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Виконання комплексу вправ для хворих пневмоконіозом передбачало лікарський контроль, а також вимір пульсу й артеріального тиску до початку, у процесі й по завершенні занять.

Рис. 4.1 Контроль основних показників гемодинаміки у хворих пневмоконіозом на уроці ЛФК

У хворих пневмоконіозом, що займалися по запропонованому нами комплексу ЛФК, був відзначений сприятливий нормотонічний тип реакції серцево-судинної системи. Вихідні рівні систолічного (САТ) й діастоличного артеріального (ДАТ) тиску склали відповідно 120,0±5,0 мм рт.ст. і 68,0±3,2 мм рт.ст. Вихідна частота пульсу 76±3,8 удари в хвилину.

Вступну частину уроку ЛФК хворі закінчували із САТ і ДАТ, рівним відповідно 140,0±4,0 мм рт. ст. і 70,0±3,0 мм рт. ст. і із частотою пульсу 100,0±4,5 удари в хвилину. Під час основної частини уроку було відзначено в порівнянні з вихідним достовірне (t =2,8, p<0,05) збільшення САТ до 145,0±7,7 мм рт.ст. Підвищення ДАТ зареєстровано не було. Було відзначено також у порівнянні з вихідним достовірне (t = 3,5, p<0,05) частішання пульсу до 96,0±4,8 удари в мінуту. Наприкінці занять артеріальний тиск і частота пульсу верталися до вихідних показників.

Після занять ЛФК в 95 % хворих наступило клінічне поліпшення: зменшилася задишка, наступило полегшення отхождення мокротиння (рис. 4.1).

Таким чином, у хворих пневмоконіозом серцево-судинна система відповідала на навантаження нормотонічним типом реакції.

На тлі курсовій програми фізичної реабілітації показники ФЗД поліпшувалися в обох групах, при цьому поліпшення спостерігалося вже через 30 днів лікування й реабілітації, подальша терапія приводила до зростання основних показників ФЗД, однак вірогідність динаміки даних у досліджуваних групах була нерівнозначними (табл. 4.6). В 1-ої групі пацієнтів тренувальна робота протягом місячного циклу дозволила поліпшити функцію допоміжної дихальної мускулатури, покращилася динаміка показників функції зовнішнього подиху: показники форсованої життєвої ємності легенів (ФЖЄЛ) збільшилися після застосування ЛФК на 14 %, обсяг форсованого видиху за 1 х (ОФВ1) зросла на 13 %. Частотні характеристики подиху також мали тенденцію до поліпшення - на 5,1 %. Рестриктивно-обструктивні показники бронхо-легегеневої системи покращилися на 7 %.

Через 6 місяців ФР достовірне поліпшення показників функції зовнішнього дихання супроводжувалося збільшенням ОФВ1 з 46,9±2,3 до 68,3±2,2% (р<0,01), ФЖЄЛ з 57,4±2,8 до 79,9±2,1% (р<0,01), ОФВ1/ФЖЄЛ з 58,9±2,5 до 68,9±2,3% (р<0,01).

Таблиця 4.6 Динаміка показників ФЗД у процесі ФР і лікування хворих пневмоконіозом (М±m)

Показники	Групи пацієнтів
	1-я (n=20)	2-я (n=20)
ФЖЄЛ, % вихідно через 30 днів через 6 місяців	57,4±2,8 71,5±2,3 76,9±2,1**хх	57,9±2,5 60,5±2,7 60,1±2,6
ОФВ1, % вихідно через 30 днів через 6 місяців	46,9±2,3 60,1±2,5 68,3±2,2*хх	47,4±3,2 50,4±2,5 50,5±2,6
ОФВ1/ФЖЄЛ, % вихідно через 30 днів через 6 місяців	58,9±2,5 66,7±2,1 68,9±2,3**хх	57,3±2,2 62,3±2,6 65,1±2,5х

Примітка: * - p<0,05; ** - p<0,01 розходження між групами вихідних даних і через 6 місяців реабілітації; х - p<0,05; хх - p<0,01 розходження усередині груп вихідних даних і через 6 місяців реабілітації

При між груповим порівнянні функціональних показників було виявлено статистично значиме розходження як по показнику ОФВ1, так і по ФЖЄЛ, причому розходження між групами визначалося вже через 30 днів реабілітації. У хворих 2-ий групи на тлі базисної терапії відзначалися також позитивні зміни в показниках ФЗД, але вони були менш значимими в порівнянні із групою хворих, що додатково одержували ФР. Так, ОФВ1 збільшився з 47,4±3,2 до 50,5±2,6 % (р>0,1), ФЖЄЛ - з 57,9±2,5 до 60,1±2,6 % (р>0,1), ОФВ1/ФЖЄЛ - з 57,3±2,2 до 65,1±2,5 % (р<0,05).

Основним симптомом, що змушує хворого пневмоконіозом звернутися за медичною допомогою, є задишка, що обмежує його функціональні можливості, причому як фізичні, так і соціальні. У цьому зв'язку основною метою лікування пацієнтів, що страждають пневмоконіозом, на всіх стадіях захворювання повинне бути не тільки поліпшення ФЗД, а поліпшення переносимості фізичного навантаження й стану здоров'я пацієнта.

Аналіз результатів 6-хвилинної крокової проби у хворих обох груп виявив приріст середнього показника пройденої відстані, однак вірогідність розходжень залежала від проведеного лікування (табл. 4.7). При оцінці результатів 6-хвилинної крокової проби до лікування різниця між групами носила недостовірний характер (p=0,79). Після курсу ФР виявлений статистично значимий ріст середнього показника пройденої відстані з 251,6±18,6 до 306,1±18,0 м (на 21,7 %, р=0,004).

Таблиця 4.7 Динаміка показників тесту 6-хвилинної крокової проби в процесі ФР і лікування (M ± m)

Показники	Групи пацієнтів	p; t - між групами; tкритич.=2,03
	1-я (n=20)	2-я (n=20)
Вихідно
6МWD, м	251,6±18,6#	245,1±15,8	P=0,79; t=0,27
% від 6МWDi	44,7±2,9хх	41,05±1,53	p=0,27; t=1,1
Через 30 днів
6МWD, м	306,1±12,9*	258,1±14,9	*p=0,02; t=2,44
% від 6МWDi	66,55±1,2*	43,6±1,1	*p < 0,001; t=14,1
Приріст, м/%	54,5/21,7	13/5,3
p; t - усередині груп; tкритич.=2,1	хp<0,001; t=6,3 #p=0,004; t=4,3 ххp<0,001; t=6,9 ##р=0,003; t=3,3	p=0,07; t=1,86 p=0,55; t=0,6 p=0,19; t=1,35 p=0,55; t=0,6

Базисна терапія пневмоконіозу сприяла незначному росту середнього показника пройденої відстані з 245,1±15,8 м до 258,1±14,9 м (приріст на 5,3 %, p=0,55). Відзначено пряму кореляцію регресування бронхо-обструктивного синдрому з підвищенням толерантності до фізичного навантаження й скороченням ступеня виразності задишки в пацієнтів обох груп. В основній групі зміни були статистично значимі: приріст середнього показника відстані після курсу ФР вірогідно відрізнявся від вихідних даних з 251,6±18,6 м до 306,1±12,9 м (приріст на 21,7 %, p=0,004) і від показників після 30 днів базисної терапії (p=0,02).

Результати дослідження переконливо показують, що за рахунок змін ФЗД при застосуванні програми ФР на тлі базисного лікування поліпшується переносимість фізичного навантаження й зменшується задишка - найважливішого фактора, що впливає на якість життя пацієнтів, що страждають пневмоконіозом [44,35].

Безпосередні результати лікування виражали сумою балів інтегральної оцінки динаміки суб'єктивних і об'єктивних показників, включаючи динаміку клінічних і функціональних даних: 4 - показник нормальний; 3 - показник покращився в порівнянні з вихідним рівнем більш ніж на 75%; 2 - показник покращився на 25-75%; 1 - показник покращився на 10-25%; 0 - не змінився (коливається від вихідного рівня на 10%); -1 - погіршення в порівнянні з вихідним рівнем більш ніж на 10%. Робили підрахунок коефіцієнта ефективності (суму ділили на враховується число, що, ознак). Отримане значення коефіцієнта склало основу кількісної оцінки результатів відбудовного лікування: значення менше 1 оцінювали як «погіршення стану», 1-1,2 - «без змін», 1,3-2,0 - «незначне поліпшення», 2,1-3,0 і вище - «значне поліпшення».

Аналіз клінічної ефективності різних схем лікування загострень пневмоконіозом показав, що в 92,5 %, випадків високий клінічний ефект був відзначений у хворих, що одержували в комплексному лікуванні ФР. В 2-ий групі хворих, що одержували базисне лікування, високої оцінки ефективності курсу не зафіксовано. Проведена ФР сприяла досягненню задовільного ефекту в 13,8 % випадків в основній групі й в 21,5 % - контрольної. До 30 дня курсового лікування позитивного клінічного ефекту не було досягнуто в 3,7 % випадків у хворих, що одержували ФР, і в 38,5 % випадків він був відсутній в 2 групі.

Оцінка ефективності й переносимісті лікування (табл. 4.8) у досліджуваних групах показала, що суб'єктивно 8 хворих 1-й групи відчували значне поліпшення стану здоров'я, 9 (2,6 %) - відсутність позитивної динаміки. Переносимість ФР в хворих (92,3%) була гарної, і тільки в 3 (7,7%) - низкою. В 18 (46,2 %) хворих 2-й групи суб'єктивна оцінка стану свідчив про значне поліпшення здоров'я, в 10 (53,8 %) - стан без змін. Переносимість базисної терапії в 76,9 % хворих була відмінної й гарної, в 23,1 % - низкою.

Таблиця 4.8 Оцінка ефективності курсового лікування й ФР

Оцінка ефективності й переносимісті лікування	Групи пацієнтів
	1-я (n=20)	2-я (n=20)
	абс.	%	абс.	%
Суб'єктивна оцінка стану: значне поліпшення без змін	38 1	97,4 2,6	18 21	46,2 53,8
Лікарська оцінка ефективності: висока задовільна низька	8 28 3	20,5 71,8 7,7	- 24 15	- 61,5 38,5
Лікарська оцінка переносимісті: висока гарна низька	20 16 3	51,3 41,0 7,7	2 28 9	5,1 71,8 23,1

Переносимість ФР була високої й гарною. В 3 (7,7 %) з 15 хворих у перші 1-2 дня лікування спостерігалися запаморочення, підвищення АТ після заняття, посилення сухого кашлю. Ні в кого з пацієнтів, що приймали ФР, не відзначені негативної динаміки ФЗД, ЕКГ. Всі побічні явища були мінімальними й не вимагали підключення додаткової терапії, що коригують. Додавання ФР до бронхолітичної терапії не приводило до якого-небудь збільшення частоти небажаних явищ. Проведений аналіз переносимісті свідчить про гарний профіль безпеки ФР як доповнення до стандартної терапії пневмоконіозу.

Якість життя - важливий показник при прийнятті рішень щодо методів лікування, ефективності реабілітації, наукових досліджень. Медична реабілітація хворих пневмоконіозом визначається хронічним характером плину захворювання. Наші дані про якість життя пацієнтів із пневмоконіозом, отримані до початку лікування, порівнянні з оцінкою якості життя хворих пневмоконіозом, отриманої при проведенні російського центрового дослідження ІКАР-ХОЗЛ, виконаного під керівництвом А. Г. Чучалина.

Проведений нами аналіз шкал специфічного запитальника SGRQ виявив в 87 % зміни по шкалі «симптоми», в 93 % зміни по шкалах «активність» і «вплив», максимальна кількість балів зафіксована по шкалах «активність» - 77,9±4,8 і «сумарний бал» - 77,1±3,5, що свідчить про часті загострення захворювання, утрудненні при швидкій ходьбі, необхідності часто зупинятися, про неможливості займатися тими видами діяльності, якими хотілося б, про неможливість продовжувати роботу. Причому дані зміни можуть однозначно трактуватися як обумовлені пневмоконіозом, незалежно від наявності або відсутності в пацієнтів супутньої патології .

Аналіз шкал запитальника SF-36 виявив достовірні зміни по шкалах ФФ (фізичне функціонування) - в 89 % і СФ (соціальне функціонування) - в 78 %. Хворі вказували на відсутність можливості довго виконувати роботу, обмеження у виконанні деяких видів робіт, виконанні менших обсягів через свій фізичний стан. Стан здоров'я, фізичне і емоційне, заважало проводити час із друзями, у колективі досить сильно або більшу частину часу. Результати проведених наукових досліджень указують на те, що до початку лікування у хворих пневмоконіозом спостерігалося значне зниження ЯЖ по шкалах, що характеризує сферу фізичного, психічного здоров'я. Основні симптоми пневмоконіоза ( сухий кашель, задишка, біль у грудах, зниження толерантності до фізичного навантаження) знижують ЯЖ пацієнтів за наступними критеріями: фізичні (сила, утома, біль, дискомфорт, сон, відпочинок, енергія), психологічні (позитивні емоції, мислення, самооцінка, негативні переживання), громадське життя (особисті взаємини, сексуальна активність), рівень самостійності (буденна активність, працездатність).

Отримані нами результати лікування в обох групах пацієнтів продемонстрували значна перевага впливу комплексної терапії із включенням ФР на показники якості життя пацієнтів із пневмоконіозом, у порівнянні із бронхолітичною терапією. Аналіз результатів комплексної реабілітації в сполученні із програмою ФР пацієнтів 1-ої групи виявив статистично значиму зміну показників ЯЖ до й після ФР, на відміну від результатів лікування пацієнтів 2-ий групи, де спостерігалася тільки тенденція поліпшення деяких параметрів ЯЖ (р>0,1).

При вивченні ЯЖ після проведеного лікування по запитальнику SGRQ виявлене поліпшення суб'єктивної оцінки свого здоров'я пацієнтами 1-й групи, що проявляється в клінічно значимому (> 4 балів) зниженні оцінок по шкалах запитальника: по шкалі «симптоми» - з 68,5±4,1 до 60,3±4,9 (р<0,05), по шкалі «активність» - з 77,9±4,8 до 60,7±5,9 (р<0,05), по шкалі «вплив» - з 67,8±3,9 до 54,6±4,3 (р<0,05), підсумкової оцінки - з 77,1±3,5 до 57,9±3,9 (р<0,05). Пацієнти 2-ий групи показали недостовірне зниження по всіх шкалах: по шкалі «симптоми» - з 67,6±4,2 до 66,±5,2 (р>0,1), по шкалі «активність» - з 78,1±3,1 до 76,6±5,0 (р>0,1), по шкалі «вплив» - з 67,1±2,9 до 65,3±3,3 (р>0,1), підсумкової оцінки - з 77,9±4,4 до 74,2±2,9 (р>0,1).

Всі хворі відзначали поліпшення самопочуття, зменшення кашлю, нападів утрудненого подиху й задишки після проведеного відбудовного лікування c включенням ФР, що корелювало з достовірним приростом показників функції зовнішнього подиху [7,11].

Основною причиною обігу хворих пневмоконіозом за медичною допомогою є розвиток загострень захворювання. Розвиток загострень є характерною рисою плину пневмоконіоза, частота загострень прогресивно збільшується з наростанням ваги захворювання. Частий розвиток загострень у хворих пневмоконіозом приводить до більше швидкого прогресування захворювання, до значимого зниження якості життя хворих. Саме тому, запобігання розвитку загострень є однієї з найважливіших завдань ведення хворих пневмоконіозом.

Проведений нами аналіз числа загострень пневмоконіозом до початку лікування й при наступному обстеженні через 6 місяців після попередньої госпіталізації показав, що в 1-й групі пацієнтів середнє число загострень у рік на 1 хворого скоротилося в 2,2 рази - з 2,70±0,26 до 1,23±0,40 (p<0,001). В 2-ий групі пацієнтів, що одержували стандартну терапію, позитивної динаміки не відзначалося, а спостерігався недостовірний ріст середнього числа загострень у рік на 1 хворого з 2,63±0,33 до 2,65±0,31 (р>0,1). Зниження числа загострень пневмоконіоза у результаті застосування ФР погодиться з даними про феномен ФР як універсальному адаптогенне, доведеним у роботах ряду авторів [5,14], а також результат обумовлений саногенетичними механізмами ФР - протизапальною активністю, здатністю підвищувати функціональний резерв організму, знижувати легеневу гіперінфляцію [5,7,9,11,14]. Адекватність такого аналізу визначається не тільки репрезентативністю вибірки, але й однаковою часткою осіб, що одержували базисну медикаментозну терапію протягом 6 місяців після курсу лікування перед повторним обстеженням.

Порівняльний аналіз віддалених результатів застосування різних лікувальних методик медичної реабілітації у хворих пневмоконіозом представлених на рисунках 4.2-4.4.

Рис. 4.2. Порівняльний аналіз віддалених результатів ФР і лікування хворих пневмоконіозом - показники ФЗД



Рис.4.3 Порівняльний аналіз віддалених результатів ФР і лікування хворих пневмоконіозом - показники тесту 6-хвилинної крокової проби

Рис. 4.4 Порівняльний аналіз віддалених результатів ФР і лікування хворих пневмоконіозом показники якості життя

Основними показниками прогресування пневмоконіоза є показники ОФВ1 і 6-хвилинна крокова проба у віддаленому періоді спостереження. В основних групах стійкість клінічних, функціональних показників була в 2-3 рази вище, ніж у контрольній групі. Установлені тенденції з урахуванням стабільності досягнутих показників дозволяють зробити вибір адекватної методики в кожному конкретному випадку. На наш погляд, значну роль у підвищенні комплайєнса хворих грає їх позитивне емоційне сприйняття самих методик, досить тривала ізоляція від несприятливих зовнішніх факторів (хоча вона мала місце й у контрольній групі).

Многопрофільність дії, наявність тривалої післядії, можливість «прицільного» впливу на окремі компоненти захворювання дозволяють розглядати вивчені фізичні фактори не тільки як засіб підвищення ефективності базисної медикаментозної терапії, але і як важливий фактор вторинної профілактики загострень і прогресування пневмоконіоза.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Хронічні захворювання легенів ставляться до одним з найпоширеніших захворювань. Вони посідають п'яте місце в структурі захворюваності, інвалідності й смертності населення. У їхньому вивченні досягнуті певні успіхи. Чітко визначена етіологія пневмоконіозу. Розкрито багато хто патогенетичні механізми перебігу, клінічні й морфологічні особливості цих захворювань. Розроблено й впроваджені в практику комплекси лікувально-профілактичних заходів. Однак дотепер спостерігається зростання цих захворювань, що наносить великий економічний збиток. Важливість даної проблеми стає особливо очевидної для Донбасу, де формується головна паливно-енергетична база країни й нові промислові комплекси при недостачі трудових ресурсів. Все це вказує на гостру потребу подальшої розробки цієї проблеми, у тому числі підвищення ефективності компонентів легеневої реабілітації. Проведення фізичної реабілітації як найважливішого компонента легеневої реабілітації необхідно покласти на фахівця з реабілітації. Проведено вивчення здоров'я пацієнтів з пневмоконіозом, які перебували на лікуванні в КЛПУ “Обласна клінічна лікарня профзахворювань ” з використанням сучасних методів обстеження: анкетування, спірографії на приладі «Кардіо+» (клінічні й функціональні дослідження виконані лікарями лікарні). Це дозволило запропонувати й впровадити програму ФР, що передбачає комплекс дихальних вправ, адаптивну фізичну культуру й лікувальний масаж.

Реабілітаційні заходи при пневмоконіозі спрямовані на підтримку ремісії хвороби, відновлення функціональної активності й адаптаційних можливостей дихального апарата й інших органів і систем, що забезпечують наступний нормальний розвиток життєзабезпечення організму.

У реабілітації хворого пневмоконіозом фізичним факторам впливу належить провідна роль. Адаптивна фізична культура є потужним чинником оздоровчого впливу на організм хворого пневмоконіозом. Заняття лікувальною фізкультурою сприяють адаптації організму хворого, його серцево-судинної системи й органів подиху до фізичних навантажень. Активні заняття лікувальною фізкультурою ведуть до оптимізації стану кардіо-респираторної системи, сприяючи усуненню функціональних порушень із її боку. Все це разом з постановкою правильного подиху поліпшує рухливість грудної клітки й зміцнює дихальну мускулатуру, зниженню підвищеної лабільності бронхів, відновленню нормального механізму дихання. Важливе значення мають дихальні вправи, спрямовані на усунення патологічних змін з боку бронхолегеневого апарата. Регулярні заняття дихальними вправами сприяють розвитку дихальних м'язів, поліпшують рухливість грудної клітки, розслаблюють гладку мускулатуру бронхів. Уміння управляти своїм диханням, що виникає в результаті систематичного тренування дихання, забезпечує хворому більше повноцінний дихальний акт під час ядухи, значно полегшуючи його стан, і вимагає застосування меншої кількості спазмолітичних медикаментозних засобів. Основні завдання програми ФР хворих при ПК:

1. Нормалізація тонусу ЦНС і зниження загальної напруженості.

2. Зменшення спазму бронхів і бронхіол.

3. Розвиток механізму повного подиху з переважним тренуванням видиху.

4. Зміцнення м'язів, що приймають участь в акті подиху.

5. Збільшення рухливості діафрагми й грудної клітки.

6. Навчання довільному м'язовому розслабленню.

7. Навчання хворого управляти своїм подихом.

8. Збільшення функціональних резервів за допомогою тренування.

9. Досягнення регресії оборотних і стабілізація необоротних змін у легенях.

У випадку наявних змін з боку серцево-судинної системи додається завдання по тренуванню й зміцненню апарата кровообігу.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз наукової й спеціальної літератури показав, що в цей час пневмоконіоз є однією з основних причин захворюваності, інвалідності й смертності населення економічно розвинених країн. Реабілітація пневмоконіозу вимагає розробки ефективних заходів боротьби з гіподинамією, широкого впровадження в практику сучасних тестів для оцінки функціонального стану людини, а також застосування діючих лікувальних, реабілітаційних і профілактичних програм.

2. На підставі вивчення наукової літератури, а також на підставі вивчення досвіду роботи фахівців із хворими ПК, нами розроблена програма фізичної реабілітації при ПК. Дана програма включає дихальну гімнастику, адаптивну фізичну культуру й лікувальний масаж, програма призначена в першу чергу для активізації резервів кардіо-респираторної системи, тобто для розвитку аеробної здатності пацієнта.

3. Проведене оцінка й аналіз ефективності застосування програми фізичної реабілітації хворих ПК продемонстрували наступне:

- реалізація високого реабілітаційного ефекту програми фізичної реабілітації здійснюється за рахунок вираженого впливу, що нормалізує, на показники функції зовнішнього подиху (показники форсованої життєвої ємності легенів збільшилися на 14 %, обсяг форсованого видиху за 1 з - на 13 %, частота дихання знизилася на 5, 1 %), фізичної працездатності (середній показник пройденої відстані збільшився на 21, 7 %);

- включення в комплексне лікування програми тривалої фізичної реабілітації, за умови постійного моніторингу функції зовнішнього дихання, веде до достовірного (р?0,1) поліпшенню якості життя хворих, дозволяє істотно змінити психоемоційний статус (по шкалі «симптоми» показники покращилися на 18,2 балів, по шкалі «активність» - на 17,2 балів, по шкалі «вплив» - на 13,2 балів, підсумкова оцінка - на 19,1 бал). Отримані результати дослідження якості життя підтверджують меншу ефективність відомих методів фармакотерапії ПК в порівнянні з комплексною терапією в сполученні з фізичною реабілітацією: на тлі тільки базисної терапії пацієнти показали недостовірне (р>0,1) зниження по шкалі «симптоми» на 1,6 бала, по шкалі «активність» на 2,5 бали, по шкалі «вплив» на 1,8 балів, підсумкової оцінки на 3,7 балів);

- програма фізичної реабілітації сприяє по даним віддалених результатів зниженню числа загострень захворювання більш ніж на 70 % у рік, зниженню медикаментозної навантаження на тривалий строк за рахунок збереження отриманого ефекту.

- фізична реабілітація є ефективним і доступним засобом корекції властивостей функції зовнішнього подиху. Отриманий позитивний результат лікування, а також відсутність у процесі його яких-небудь побічних явищ (гарна переносимість - в 92,3%; низька - в 7,7%), переконливо свідчить про високу клінічну ефективність фізичної реабілітації при професійному хронічному бронхіті. Досягнення в 92,5 % випадків курсового лікування позитивної клінічної динаміки дозволяють рекомендувати включення фізичної реабілітації в сучасні протоколи лікування професійного хронічного бронхіту поза загостренням.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абросимов В.Н. Респираторная мышечная дисфункция и ее диагностика у больных с ХОЗЛ/В.Н. Абросимов, И.Б. Пономарева// Клиническая геронтология. - 2008. - №14. -С.38-42.

2. Авдеев С. Н. Хроническая обструктивная болезнь легких как системное заболевание /С. Н. Авдеев// Пульмонология. - 2007. - № 2. - С. 104-116.

3. Айрапетова Н.С. Обоснование и подходы к восстановительному лечению больных с хроническими заболеваниями органов дыхания/ Н.С. Айрапетова // Пульмонология. -2007. - №6. - С. 104-109.

4. Айсанов З. Р. Спирометрия в диагностике и оценке эффективности лечения пациентов с болезнями легких/ З. Р. Айсанов, Е. Н. Калманова// ДОКТОР РУ. - 2009. - №5(49). - С. 73-79.

5. Амосов Н.М. Физическая активность и сердце/ Н.М. Амосов, Я.А. Бендет- К.: Здоровье, 1989. - 254 с.

6. Бондаренко Г.А. Реабилитация больных с пылевыми болезнями лёгких Г.А. Бондаренко, Т.П. Бодаченко, С.Б.Канюка, А.Ф. Такташева, В.В. Дмитриенко // Вестник гигиены и эпидемиологии 2006 Т. 10. № 1.- С. 65 - 70.

7. Бондаренко Г.О. Синглетний кисень як засіб патогенетичної реабілітації при пилових хворобах легень/ Г.О. Бондаренко, Т.П. Бодаченко, В.В. Дмітрієнко, Л.Т. Соколова // Вопросы здравоохранения Донбасса: Сборник научно-педагогических статей. - Донецк. - 2006. - Вып.14. - С. 7-11.

8. Борисова І.С. Механізми обмеження фізичної роботоздатності хворих на хронічні обструктивні захворювання легень в залежності від тяжкості перебігу захворюавання: / Матеріали I з'їзду лікарів внутрішньої медицини -Ліки України, додаток, 2005. - С. 32.

9. Борисова І.С. Якість життя хворих на пневмоконіоз в залежності від ступеню бронхообструктивного синдрому та фізичної працездатності / Матеріали ХV з'їзду терапевтів України, 2004. - С. 128-130.

10. Васильева О. С. Хроническая обструктивная болезнь легких и профессиональные факторы / О. С. Васильева // Пульмонология. - 2007. - № 6. - С. 5-11.

11. Величковский Б.Т. Новые представления о патогенезе профессиональных заболеваний лёгких пылевой этиологии / Б.Т. Величковский // Пульмонология. - 1995. - №1. - С. 6-16.

12. Величковский Б.Т. Основные патогенетические механизмы профессиональных заболеваний лёгких пылевой этиологии / Б.Т. Величковский // Медицина труда и пром. экология. - 1999.- №8. - С. 20-27.