Пов'язка на плечовий суглоб (мал. 31). Пов'язку починають від здорової пахви 1, переходячи по зовнішній поверхні плеча пошкодженого боку в пахвову область, а потім навколо плеча на спину 2 з перехрестям попереднього ходу на зовнішній поверхні плеча. По спині хід йде в пахвову область здорової сторони, далі повторюють знову всі попередні ходи, частково прикриваючи їх і лягаючи все вище і вище, поки не буде прикрита вся область суглоба (3-10).

Мал.31 Пов'язка на плечовий суглоб



ПОВЯЗКИ НА НИЖНЮ КІНЦІВКУ

Пов'язка на всю стопу (мал.32). Після фіксації пов'язки над гомілковостопним суглобом відбувається накладення циркулярних турів по бічній поверхні стопи, які фіксуються круговими турами.

Пов'язка на область п'яти (Мал.33). Перший хід 1 йде через найбільш виступаючу частину п'яти, а наступні - то вище 2, то нижче 3 попереднього. Ці ходи бажано зміцнити косими ходами 1 з обох сторін п'яти.

Пов'язка на область гомілковостопного суглоба (рис.34). Починають круговим ходом над кісточкою, потім бинт спускають по тилу стопи на підошву і ведуть навколо стопи, піднімаючи з тилу і перехрещуючи другий хід. Обійшовши навколо щиколотки, повторюють попередні ходи, роблячи перехрещення вище і нижче попередніх.

Мал. 32 Пов'язка на стопу



Мал.33 Пов'язка на область п'ятки

Мал. 34 Пов'язка на область гомілковостопного суглоба

ГЛАВА 9. РІЗНІ ВИДИ УШКОДЖЕНЬ

УДАРИ

Удари - пошкодження органів і тканин без порушення цілісності шкіри. Удари виникають при ударі тупими предметами, при падінні самої людини. Найчастіше зустрічаються удари голови і кінцівок.

При ударі спостерігаються пошкодження м'яких тканин з розривом кровоносних судин і крововиливи в тканинах, цілісність шкіри при цьому не порушується.

Ознаками забитого місця є біль, припухлість і порушення функції.

Для забиття характерні помірні болі, але удари внутрішніх органів можуть викликати сильні болі і шок. Біль виникає внаслідок здавлювання чуттєвих нервових закінчень.

При розриві великих судин під шкірою утворюються скупчення крові (гематоми). У міру зміни хімічного складу крові, що вилилася в тканини змінюється і колір кровотечі: з синього стає синьо-багряним, зеленуватим, а потім набуває жовтого відтінку.

Перша медична допомога відразу ж після забиття повинна бути спрямована на зменшення болю і крововиливів. На область забитого місця накладають тугу пов'язку, кладуть пузир з льодом, пляшку з холодною водою, снігом і т. ін.

При наявності на місці удару саден їх змащують йодом. Застосування холоду допустимо з перервами через кожні 2-3 години на 30 хв. Забитій частини тіла створюють спокій і при підняте положення.

Розтягнення зв'язок

Розтягнення зв'язок виникає при різкому русі в суглобі, коли обсяг цього руху більше фізіологічного. Найбільш часто розтягуванню піддаються зв'язки лучезап'ястного і гомілковостопного суглобів.

При розтягуванні зв'язок в місці пошкодження з'являється біль, припухлість, порушення функції. При розтягуванні зв'язок, на відміну від переломів і вивихів, рухи в суглобі можливі, хоча болючі і обмежені. Перша допомога при розтягуванні зв'язок така ж, як і при ударах.

СИНДРОМ ТРИВАЛОГО ЗДАВЛЮВАННЯ

Синдромом тривалого здавлювання (синдром роздавлювання, синдром звільнення, травматичний токсикоз, крат - синдром та ін.) називається своєрідний комплекс розладів, що виникли в результаті тривалого здавлювання м'яких тканин. Здавлювання м'яких тканин можливі при обвалах на земляних роботах, в гірничорудній промисловості, на будівництві підземних споруд та ін.

У момент здавлювання тканин в центральну нервову систему надходить потік больових імпульсів, який утворюється внаслідок руйнування чутливих нервових закінчень. Больові подразники в центральній нервовій системі викликають порушення функції організму в цілому.

Крім того, при стисненні м'язів і їх суглобів м'язова тканина отримує мало крові, в ній розвиваються вогнища омертвіння, при цьому утворюються отруйні речовини (токсини), які всмоктуються в кров і отруюють організм і згубно діють на нервову систему, нирки і печінку, діяльність яких різко порушується.

Найбільш ранніми ознаками синдрому тривалого роздавлювання, після звільнення потерпілого з-під завалу є різкий біль, відсутність рухів і блідість шкірних покривів пошкодженої частини тіла. Пульсація судин пошкодженої кінцівки збережена, хоча й ослаблена. На ділянці здавлювання видні садна і вм'ятини, при сильному здавлюванні м'які тканини розплющені. Потерпілий відчуває себе задовільно. Через 6-8 годин після здавлювання на пошкодженій кінцівки з'являється різкий набряк, який стає дуже щільним і напруженим. Бліда шкіра набуває багряно-синюшного забарвлення, на шкірі з'являються дрібні крововиливи і пухирі, наповнені світлою або кров'яною рідиною. Рухи кінцівки відсутні, пульсація судин в периферичних відділах кінцівки зникає. З наростанням набряку погіршується загальний стан потерпілого. У нього поступово розвиваються загальні явища, що нагадують собою травматичний шок. Незабаром з'являються ознаки важкого ураження нирок у вигляді різкого зменшення виділення сечі або навіть повної її відсутності. В результаті отруєння організму складовими частинами сечі стан потерпілого погіршується в ще більшому ступені.

Перша допомога при стисненні окремих частин тіла полягає в швидкому витяганні потерпілого з-під завалу. Для того щоб попередити всмоктування отруйних продуктів розпаду тканин необхідно на звільнену кінцівку вище місця здавлювання накласти джгут. Після цього, незалежно від наявності переломів або вивихів, кінцівку іммобілізують транспортною шиною і надають їй піднесене положення. Потерпілому дають багато пити і на носилках відправляють до лікувальної установи.

ТРАВМАТИЧНА АСФЕКСІЯ

Травматична асфіксія виникає від сильного здавлювання грудної клітки при засипанні землею, породою (при обвалах), притисненні до нерухомого предмету, раптовому підвищенні атмосферного тиску при вибухах. При травматичній асфіксії у потерпілого спостерігається почастішання пульсу, темно-синє забарвлення шкіри обличчя, шиї і грудей, множинні крововиливи на слизовій оболонці рота, шкірі обличчя, шиї, верхньої половини тулуба, одутлість останніх, іноді втрата свідомості або шок.

Перша медична допомога полягає в усуненні здавлювання, звільненні потерпілого від стискує одягу, вдиханні кисню.

Штучне дихання робити не можна. Постраждалого необхідно терміново доставити в лікувальний заклад.

Струс головного мозку

Струс головного мозку виникає при ударі голови, падінні на потилицю, при впливі вибухової хвилі. Кістки черепа в більшості випадків залишаються цілими, а струсу і зміщенню піддається речовина головного мозку, його оболонки, корінці та рідкі середовища.

При легкому ступені струсу мозку відразу ж після травми відбувається короткочасна втрата свідомості, з'являється нудота, блювота. При струсі мозку середньої тяжкості втрата свідомості у потерпілого може спостерігатися протягом декількох годин. Потерпілий блідий, лежить нерухомо з широко відкритими очима і звуженими зіницями. Дихання поверхневе, пульс уповільнений, іноді буває блювота. Прийшовши до свідомості, потерпілий не пам'ятає про обставини, що сприяли отриманню травмі.

При струсі мозку важкого ступеня свідомість втрачається на тривалий час іноді на кілька днів, дихання поверхневе, пульс слабкий, уповільнений, різка блідість, загальна слабкість, іноді мимовільне відходження сечі і калу, потерпілий не відповідає навіть на грубі больові подразники. Коли потерпілий приходить до тями, нерідко скаржиться на головний біль, запаморочення, нудоту, тяжкість в голові, шум у вухах, загальну слабкість.

Перша допомога при струсі головного мозку на місці нещасного випадку повинна надаватися з великою обережністю, грубе поводження з постраждалим може призвести до погіршення його загального стану. Піднімати потерпілого треба в лежачому положенні, ретельно підтримуючи голову. Постраждалого транспортують на носилках в положенні на спині. При появі блювоти голову потерпілого повертають набік і ретельно витирають ротову порожнину.

Постраждалого з будь-яким ступенем струсу головного мозку незалежно від його самопочуття необхідно транспортувати лежачи на ношах до лікувальної установи.

ВИВИXИ

Вивихи - це стійке зміщення суглобових кінців однієї або декількох кісток, що утворюють суглоб, яке супроводжується пошкодженням суглобової сумки, зв'язкового апарату і оточуючих м'язів. Причинами вивиху можуть бути як падіння або удар, так і сильний і незручний рух в суглобі.

Характерними ознаками вивиху є:

1. Біль в суглобі в більшості випадків сильна, при спробі руху в суглобі посилюється.

2. Порушення функції пошкодженої кінцівки проявляється у повній неможливості виробляти самостійні рухи. Таке різке і раптове порушення функції пояснюється хворобливістю, зміщенням суглобових кінців кістки, фіксацією кінцівки в неприродному положенні, здавлюванням нервів і судин, розслабленням одних і напругою інших м'язів.

3. Вимушене положення кінцівки буває вельми визначним і характерним для більшості вивихів в тому чи іншому суглобі. При вивиху в тазостегновому суглобі постраждала кінцівка зазвичай виявляється злегка зігнута в колінному суглобі і повернена носком всередину або назовні.

4. Зміна нормальної форми суглоба (деформація), залежне від зміщення суглобового кінця вивихнутою кістки.

5. При обмацуванні суглоба вдається встановити відсутність головки на належному місці.

Перша допомога при вивихах полягає в накладенні транспортної шини з метою фіксуванні кінцівки у тому положенні, яке зручно для потерпілого. Вправляти вивих може тільки лікар.

При відкритому вивиху на рану накласти пов'язку.

ОПІКИ

Опіками називають пошкодження тканин, спричинені дією термічної, хімічної або променевої енергією.

Залежно від причини, що викликала опік, розрізняють:

- термічні опіки - від впливу на тіло полум'я, пара, гарячих рідин, розжарених тіл;

- хімічні опіки - від впливу на тіло деяких хімічних речовин, міцних кислот, лугів, фосфору:

- променеві опіки - від впливу невидимих ультрафіолетових променів при поганому захисті під час зварювальних робіт, від яскравих сонячних променів. Ознаки променевого опіку проявляються не відразу, а через деякий час після впливу променевої енергії;

Тяжкість опіку визначається температурою, видом джерела ушкодження, часом впливу, площею і глибиною пошкодження тканин, загальним станом організму. Так, наприклад, полум'я, гаряча рідина, пара викликають великі опіки, а тверді розпечені предмети - глибокі обмежені опіки.

За поширенням і глибиною ураження розрізняють опіки I, II. III і IV ступенів.

Опіки першого ступеня характеризуються почервонінням шкіри, сильним печінням і припухлістю. Ці порушення проявляються внаслідок розширення капілярів. Ця сама легка ступінь опіку, що характеризується розвитком запалення шкіри.

Опіки II ступеня характеризуються сильними болями, інтенсивним почервонінням шкіри, утворенням міхурів, наповнених прозорою або злегка жовтуватою рідиною. Настають стійкі розширення кровоносних судин і збільшується проникність їх стінок.

Опіки III ступеня виникають в результаті тривалого інтенсивного впливу високої температури і характеризуються омертвінням шкіри і тканин. Білок шкіри і кров згортаються і утворюють щільний струп, під яким знаходяться пошкоджені і омертвілі тканини.

Опіки IV ступеня з'являються після впливу дуже високих температур (полум'я розплавленого металу). При цьому ступені опіку відбувається омертвіння і обвуглювання шкіри і пошкодження м'язів, сухожиль і кісток. Це найважча форма опіку.

Опіки викликають важкі загальні зміни і розлади в організмі, обумовлені змінами з боку нервової системи, крові і внутрішніх органів. Чим більше площа опіку, тим більше пошкоджено нервових закінчень і тим ширше виражені явища травматичного шоку. Порушення функції внутрішніх органів при опіках виникають у зв'язку з рясним виділенням через опікову поверхню рідкої частини крові (плазми) і отруєння всмоктуються з зони пошкодження продуктами розпаду відмерлих тканин. Це супроводжується загальною слабкістю, головними болями, нудотою, блювотою.

При наданні першої допомоги насамперед необхідно припинити шкідливий вплив високої температури. Для цього слід погасити палаючий одяг, винести постраждалого із зони високої температури та ін.

Коли опік викликаний гарячими рідинами, необхідно відразу зняти одяг і підставити обпечену ділянку під струмінь холодної води. При цьому зменшується почуття болю і печіння в ураженій області. Швидке вплив холодної води сприяє зниженню внутрішньо шкірної температури, зменшує ступінь і глибину прогрівання тканин. Ця обставина в ряді випадків запобігає розвитку глибокого опіку. Після того, як причину опіку усунуто, приступають до надання медичної допомоги. Закриті одягом обпалені ділянки тіла повинні бути оголені. Для цього одяг краще не знімати, а обрізати по вільному краю і обережно видалити. Якщо частина одягу прилипла до обпеченої ділянки тіла, то її потрібно залишити на місці, відрізавши від іншої частини. При необширних опіках обгорілу ділянку одягу вирізати так, щоб обпалена поверхня була відкрита разом з прилеглою ділянкою здорової шкіри. Ні в якому разі не можна роздягати потерпілого на холоді.

Наступним завданням при наданні медичної допомоги є попередження інфікування обпаленої поверхні, для цього на неї накладають суху стерильну пов'язку.

Не можна торкатися руками обпаленої поверхні, промивати її розчинами, проколювати і знімати бульбашки, відривати прилиплі до місць опіку частини одягу, змащувати мазями і присипати порошками, так як це може викликати додаткові пошкодження і забруднення опікової поверхні.

Перша допомога при хімічних опіках залежить від виду хімічної речовини. Так, при опіках їдкими лугами або кислотами необхідно обпечене місце протягом 15- 20 хв обмити струменем холодної води або опустити обпечену кінцівку у воду.

Опіки, викликані кислотами, обробляють розчинами лугів (одна чайна ложка соди на склянку води). При опіках лугами необхідно обпечене місце обробити розчином борної кислоти або слабким розчином оцтової кислоти. Після чого на обпалену поверхню накласти стерильну пов'язку або пов'язку, змочену розчином, яким обробляли опіки.

Транспортувати потерпілого з великими опіками слід в положенні лежачи на тій частині тіла, яка не пошкоджена. Охолодження погіршують загальний стан постраждалих з опіками, оскільки при великому опіку у зв'язку з розширенням шкірних судин різко зростає тепловіддача і може настати переохолодження організму. Тому в період транспортування потерпілого треба тепло вкрити, давати пити гарячі напої.

ОБМОРОЖЕННЯ

Місцеві ушкодження тканин, що виникають при дії низьких температур, називаються обмороженнями.

При дії низьких температур відбувається розлад кровообігу, недостатнє постачання тканин киснем, порушення обміну речовин, це призводить до пошкодження тканин. Збліднення шкіри і болю викликано різким звуженням судин шкіри і порушенням кровообігу. Подальше охолодження призводить до порушення провідності чуттєвих нервів, що супроводжується втратою чутливості н зникнення болю.

При відмороженнях розрізняють чотири ступені змін у тканинах. У початковому періоді, незалежно від ступеня ураження, спостерігаються блідість шкірних покривів і зниження їх чутливості.

I ступінь - характеризується порушенням кровообігу ділянки шкіри. Шкіра набуває блідого забарвлення, дещо набрякає, чутливість знижена або повністю відсутня. Після зігрівання шкіра набуває синьо-червоного забарвлення, набряклість збільшується, при цьому спостерігаються тупі болі.

II ступінь - зміни в тканинах виражені більш глибокими розладами кровообігу, ніж при відмороженні I ступеня. Набряк і синюшність шкіри виражені більш стійко. Через кілька годин після зігрівання з'являються пухирі, наповнені жовтуватою рідиною.

III ступінь - відбувається омертвіння шкіри, підшкірно жирової клітковини. Шкіра при цьому холодна, нечутлива до дотиків і уколів, покрита бульбашками, вміст яких мають кров'янистий колір.

IV ступінь - відбувається омертвіння м'яких тканин і костей. З'являються пухирі, наповнені темною рідиною.

Перша допомога при відмороженнях полягає у швидкому зігріванні потерпілого і відмороженої частини тіла. Потерпілого необхідно доставити в тепле приміщення, обережно оголити відморожені місце, дати гарячого чаю, кави, 50- 100 грамів горілки.

При відмороженні рук або ніг зігрівання роблять в теплій воді, температура якої 36-37 ° С і яку підвищують протягом 15 хвилин до 40⁰ С. Одночасно роблять масаж відмороженої кінцівки, масажуючи від периферії до центру. Під час масажу потерпілий повинен намагатися ворушити пальцями для того, щоб швидше відновити кровообіг. При повному відігріванні шкіра стає теплою на дотик, рожевою. Після цього активне зігрівання припиняють, витягають кінцівку з води, обсушують, обробляють 70° -вим спиртом і накладають стерильну пов'язку, утепливши її шаром вати. Кінцівкам надають високе положення.

У тих випадках, коли умови не дозволяють зробити ванну для зігрівання відмороженої частини тіла, можна обмежитися загальним обігріванням в теплому приміщенні з одночасним масажем відморожених ділянок. Масаж бажано проводити вимитими або зволоженими спиртом руками. Після зігрівання накладають стерильну утеплену пов'язку.

Відморожені відкриті частини обличчя відігрівають прямо на морозі або краще в теплому приміщенні, розтираючи уражену ділянку круговими рухами.

Не можна розтирати відморожені ділянку снігом, змазувати йодною настойкою, фарбувальними речовинами, жиром.

Не можна робити масаж і активне зігрівання відмороженої ділянки, коли з'явилися почервоніння, набряклість і бульбашки. У цих випадках шкіру протирають спиртом і накладають стерильну пов'язку. Бульбашки розкривати не можна.

ЗАГАЛЬНІ ОХОЛОДЖЕННЯ

При впливі холоду, в результаті якого температура тіла знижується до рівня, несумісного з життям (18-20 °С), виникає гальмування функцій центральної нервової системи і внаслідок цього припиняється кровообіг і дихання - організм гине як ціле, хоча самі по собі органи і тканини залишаються ще життєздатними. Загибель організму настає в результаті нестачі або відсутності кисню в тканинах.

Розрізняють три ступені загального охолодження.

Перша ступінь характеризується зниженням температури тіла до 33-35 ° С, зблідненням або синюшністю шкіряних покривів, ознобом. Рухи повільні, мляві. Постраждалий відчуває сильну слабкість. Язик його утруднена - він розтягує слова, вимовляє їх але по складах. Пульс і артеріальний тиск нормальні, дихання не порушено.

Друга ступінь. Температура тіла знижена до 32- 29 ⁰С. Шкіряні покриви бліді або синюшні, холодні на дотик. Потерпілий сонливий, свідомість пригнічена, погляд безглуздий, міміка відсутня. Рухи ускладнені. Пульс прискорений, дихання рідке.

Третя ступінь. Температура тіла нижче 30 ° С, свідомість відсутня, судоми. Верхні кінцівки зігнуті в ліктьових суглобах, спроби їх розпрямити зустрічають сильний опір за рахунок задубіння. Нижні кінцівки напівзігнуті, рідше витягнуті. Шкіра бліда, синюшна, холодна на дотик. Пульс рідкий, іноді прощупується тільки на сонних артеріях. Дихання рідке. Зіниці звужені, на світло не реагують. Можлива блювота, мимовільне сечовипускання.

Часто загальне охолодженню супроводжується відмороженням кінцівок.

Завдання при наданні першої допомоги постраждалим, які знаходяться в стані загального охолодження, - якнайшвидше припинення впливу холоду і зігрівання постраждалого. Його треба внести в добре натоплене приміщення, роздягнути (одяг розрізати по швах, а не знімати) і почати розтирати все тіло чистими руками або теплою м'якою тканиною, поки тіло не почервоніє. Бажано тіло попередньо обтерти розведеним спиртом.

Якщо можливо, то слід помістити хворого у ванну з водою, температура якої дорівнює 30°С і поступово підвищувати до 40°С. На такому рівні температура води повинна підтримуватися до закінчення зігрівання постраждалого. У ванні роблять масаж тіла потерпілого. Коли кінцівки потерпілого почнуть легко згинатися і розгинатися, їх потрібно поступово і обережно рухати в суглобах, не прикладаючи при цьому великих зусиль.

Зігрівання потерпілого проводять до тих нір, поки температура тіла не підніметься до 35⁰С, після цього зігрівання припиняють, постраждалого укладають в ліжко і тепло загортають.

Якщо потерпілий може ковтати, його слід напоїти гарячим солодким чаєм, кавою. Спиртні напої не слід давати.

Якщо тіло потерпілого зігріте, то потерпілий до свідомості не приходить, потрібно дати йому понюхати нашатирний спирт, змочивши ним шматок вати. При відсутності дихання і серцевої діяльності після зігрівання постраждалого необхідно приступити до штучного дихання і закритого масажу серця.

МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПОСТРАЖДАЛИМ НА ВОДІ

Розрізняють дві категорії осіб, що потерпіли лихо на воді і потребують медичної допомоги.

Перша категорія - особи, підібрані з поверхні води.

Друга категорія - постраждалі, витягнуті з поди або з дна водойми.

Особи, взяті з поверхні води, наражаючись на небезпеку втратити життя, переносять велике нервове напруження, тому настає своєрідна психічна реакція організму, що виражається в деякій апатії, іноді відбувається втрата свідомості. Інші ж бувають збуджені і не здатні правильно реагувати на навколишнє оточення.

Тому перший етап медичної допомоги таким особам - заспокоїти постраждалого, пояснити йому, що небезпека позаду; обтерти, по можливості переодягнути в суху білизну, укутати в ковдру і укласти на носилки.

Якщо потерпілий знаходиться в непритомному стані, а дихання і пульс збережені, йому дати понюхати нашатирний спирт, розтерти віски нашатирним спиртом. Зазвичай після цих заходів потерпілий приходить до тями. Його слід зігріти, дати міцного чаю і доставити в лікувальний заклад.

Якщо ж свідомість у постраждалого не повертається і погіршується серцева і дихальна діяльність, то потрібно зробити штучне дихання і закритий масаж серця.

Якщо потерпілий перебував деякий час під водою, у нього настає утоплення.

Потопаюча людина спочатку протягом деякого часу робить некоординовані різкі рухи, намагаючись вибратися на поверхню води, потім у нього настає пере-стомлення м'язів і він тоне.

Зазвичай здорова людина може затримати дихання на нетривалий час (30 -60 сек). За цей час в організмі накопичується надмірна кількість вуглекислоти, яка призводить до порушення дихального центру, і людина мимоволі робить вдих. Якщо це відбувається під водою то під час вдиху в порожнину рота і носоглотки потрапляє невелика кількість води, яка подразнює нервові закінчення. Роздратування передасться в головний мозок, з головного мозку сигнали надходять до м'язів гортані в результаті чого гортань змикається, дихання припиняється і постраждалий непритомніє. Потім м'язи гортані розслабляються і вода надходить через дихальні шляхи в легені, заповнюючи їх. Зважаючи на це газообмін у легенях припиняється, кисень в організм не надходить, це призводить потерпілого до кисневого голодування органів і тканин і людина гине від задухи.

Зовнішніми ознаками при утопленні є:

- відсутність пульсу і дихання;

- синюшний або блідий вигляд потонулого;

- наявність води або пінистої рідини у верхніх дихальних шляхах або біля рота, ніздрів;

- охолодження тіла потонулого.

Надання допомоги при утопленні складається з наступних етапів:

1. Підготовка до штучного дихання. Постраждалого швидко роздягають по пояс, розстібають одяг, що стискує, утруднює дихання і кровообіг, розкривають рот рото розширювачем, очищають ротову порожнину і видаляють воду з дихальних шляхів і шлунка наступним способом. Потерпілого кладуть нижнім краєм передньої поверхні грудної клітини на стегно зігнутої в коліні лівої ноги. Той, хто надає допомогу лівою рукою підтримує лоб постраждалого, а правою натискає між лопаток.

Після видалення води з дихальних шляхів необхідно оглянути порожнину рота, очистити її від слизу, сторонніх тіл, зняти знімні зубні, протези. Порожнину рота необхідно очищати глибоко і ретельно. При западанні язика його потрібно фіксувати язикотримачем.

2. Проведення штучного дихання і закритого масажу серця, зігрівання постраждалого.

ГЛАВА 10. ПЕРЕЛОМИ

допомога кровотеча отруєння удар

Загальні положення

Переломом називається повне або часткове порушення цілості кістки під впливом зовнішньої травми.

При пошкодженні кістки завжди пошкоджуються оточуючі її м'які тканини: м'язи, сухожилля, судини, нерви.

Переломи бувають відкриті і закриті. До закритих переломів відносять такі, при яких шкірні покриви і м'які тканини на місці перелому не пошкоджені.

До відкритих відносять переломи, при яких є ушкодження шкірних покривів, слизових оболонок і м'язів. Пошкодження шкіри і м'яких тканин може бути результатом безпосереднього прикладання травмуючої сили ззовні або зсередини обломками зламаної кістки. Рана, що утворилася на місці пошкодження кістки, є вхідними воротами для проникнення інфекції. В результаті забруднення рани в таких потерпілих може розвинутися запалення м'яких тканин, що оточують кістку.

Ознаки переломів:

1. Припухлість - обумовлена крововиливом, а в подальшому і порушенням крово- і лімфообігу (набряк).

2. Деформація - є наслідком зміщення відламків.

3. Порушення функції пошкодженої кінцівки - часта ознака перелому в більшості випадків з'являється слідом за травмою, при цьому потерпілий не може активно рухати всій ушкодженою кінцівкою або її частиною. За іноді цей симптом може бути відсутнім.

4. Біль - суб'єктивний, по постійна ознака перелому.

5. Патологічна рухливість в місці пошкодження являється безумовною ознакою перелому.

При огляді потерпілого не обов'язково шукати всі основні ознаки перелому. Досить буває двох або трьох характерних ознак.

У всіх неясних випадках всякий підозрілий на перелом випадок слід розглядати як перелом кісток і прийняти відповідні заходи.

Перелом викликає не тільки місцеві зміни, по і загальні розлади організму. Нерідко слідом за травмою настають розлад свідомості, дихання, серцево-судинної діяльності. Одним з найбільш частих і серйозних ускладнення є травматичний шок.

Загальні принципи надання першої допомоги постраждалим із закритими і відкритими переломами кісток

Основна мета першої допомоги при переломах - запобігти пошкодженню тканин (судин, нервів, м'язів, шкіри) обломками кістки і важкі ускладнення (шок, кровотеча, інфекцію).

Поводитися з травмованою кінцівкою потрібно дуже обережно, щоб не заподіяти потерпілому зайвого болю і не викликати шок. Якщо необхідно підняти зламану частину кінцівки (гомілки, передпліччя), той, хто надає допомогу охоплює своїми руками вище і нижче лежачі суглоби (наприклад, колінний і голіностопний при переломі гомілки) і піднімає зламану частину кінцівки.

При відкритих переломах, коли в області перелому кістки є рана, надання першої допомоги починається з зупинки кровотечі і накладення стерильної пов'язки. При сильній артеріальній кровотечі для тимчасової зупинки кровотечі застосовують джгут. Необхідність застосування джгута при відкритих переломах виникає рідко і застосовується тільки у виняткових випадках: на рану в області перелому накладають тугу стерильну пов'язку.

Шкіру навколо рани перед накладенням пов'язки обробляють йодною настойкою. При відкритому переломі з рани часто виступають відламки кісток, намагатися занурювати їх в рану не можна.

Як закритий, так і відкритий переломи (після зупинки кровотечі і накладення пов'язки) підлягають іммобілізації.

Іммобілізація - це створення нерухомості кінцівок або інших частин тіла.

Транспортна іммобілізація-це тимчасова профілактична іммобілізація на період транспортування постраждалого до лікувального закладу. Транспортна іммобілізація здійснюється шинуванням пошкоджених частин тіла спеціальними шинами або підручними засобами.

Шинування перелому це прикріплення до кінцівки різних шин, які перешкоджають руху в суглобах зламаної кістки. Шинування є головним моментом в наданні першої допомоги при переломах і найважливішим засобом попередження шоку і боротьби з ним.

Шинування роблять спеціальними транспортними шинами (Мал.35) або підручними засобами.

Мал.35 Транспортна шина Крамера

При накладенні шин необхідно дотримуватися таких правил:

а) довжина шини повинна бути такою, щоб захоплювала суглоб вище перелому і всі суглоби нижче перелому;

б) перед накладанням шину згинають відповідно вигинів кінцівки. Після цього шину обгортають ватою і обмотують бинтом. За відсутності останніх шину вистилають рушником, одягом;

в) шину повинні накладати дві людини, один при піднімає і тримає зламану частину кінцівки, а інший накладає шину;

г) шину щільно прибинтовують м'яким бинтом, починаючи з периферії кінцівки. Не можна сильно перетягувати кінцівку турами бинта. Відчуття болю, оніміння, поколювання, поява синюшності шкірних покривів - ознаки здавлювання кінцівки. У таких випадках в місцях здавлювання бинт розрізають або знімають весь, фіксуючи шину повторно;

д) кінцівка з накладеною шиною перед транспортуванням в холодну пору повинна бути утеплена з метою запобігання відморожень. У нерухомої кінцівки швидкість кровотоку знижена, кількість крові, що надходить менше, і можливість відмороження збільшується;

е) накладений джгут при відкритому переломі не можна закривати пов'язкою, розташовувати над ним тури бинта. Замок джгута повинен бути розташований попереду і легко доступний.

Перша допомога при переломах кісток черепа

Переломи кісток черепа виникають в результаті падіння на голову важких предметів, удару голови про який-небудь твердий предмет. Переломи кісток черепа відносяться до важких травм, так як при цьому часто пошкоджуються головний мозок, його оболонки і кровоносні судини.

Залежно від того пошкоджена або не пошкоджена шкіра в області перелому розрізняють відкриті і закриті переломи черепа. Особливо небезпечними є відкриті проникаючі переломи черепа, при яких пошкодження шкіри і твердої мозкової оболонки створюють особливо сприятливі умови для проникнення інфекції до поверхні або в глибину головного мозку і розвитку важких і навіть смертельних ускладнень.

При пошкодженні кісток черепа спостерігаються звичайні ознаки перелому (крововилив, болючі точки при обмацуванні, рухливість кісткових відламавши) і ознаки, обумовлені пошкодженням вмісту черепа (головний біль, запаморочення, шум у вухах, нудота, блювання, втрата свідомості, іноді кровотеча з носа і вух, можуть наступити розлади слуху, мови, паралічі кінцівок).

Перша допомога при переломах кісток черепа полягає в ретельній іммобілізації голови з подальшим негайним транспортуванням до лікувальної установи. Транспортування повинно здійснюватися на носилках дуже обережно. Потерпілий при цьому повинен обов'язково лежати, недопустимо садити його. Щоб уникнути тиску від пов'язки - рекомендується навколо рани укласти кільцем валик з вати, обернутий стерильним бинтом. Постраждалого вкладають па носилки таким чином, щоб голова була трохи піднята і нерухома, для цього з боків її укладають два валика з одягу чи іншого матеріалу і доставляють до лікувальної установи.

Якщо потерпілого треба піднімати у вертикальному положенні, то йому попередньо накладають на шию ватно-марлевий комір (шию обгортають декількома шарами вати і поверх неї щільно, але не туго накладають бинт) (мал.36).

При переломі потиличної кістки постраждалого транспортують на боці.

Мал.36 Ватно-марлевий комір на шиї

Надання першої допомоги при переломі щелеп

Переломи щелеп виникають при ударах. Крім загальних ознак, властивих переломам (біль, больові точки, рухомість уламків, набряклість), при переломах спостерігається ряд характерних ознак. До них відносяться зміщення ряду зубів, неправильне змикання всіх зубів, утруднення або неможливість ковтання і жування, слинотечі, нерозбірлива язик.

При переломах нижньої щелепи може відбутися западання язика, що викликає задуху.

Якщо при переломі нижньої щелепи є западання язика, що викликає утруднення дихання, то язик необхідно фіксувати язикотримачем. При відсутності язикотримача язик також можна фіксувати шляхом його витягування і бинтувати разом з нижньою щелепою до шиї. Якщо постраждалий знаходиться в несвідомому стані, а закріпити язик не можливо, то щоб уникнути задухи, голову хворого повертають набік. Ще краще в таких випадках покласти потерпілого на живіт, а під лоб і груди покласти згорток одягу або який-небудь щільний предмет. За потерпілим потрібне постійне спостереження.

Тимчасова фіксація щелеп досягається накладенням праще видної пов'язки, яка повинна впритул наблизити пошкоджену щелепу до здорової, щоб використовувати останню як шину для іммобілізації уламків (мал.37).

Мал.37 Пращевидна пов'язка при переломі щелеп

Переломи хребта

Переломи хребта відносяться до важких травм, так як в хребетному стовпі знаходиться життєво важливий орган - спинний мозок, пошкодження якого веде до паралічі. При паралічах відзначається відсутність рухів у кінцівках, зникнення шкірної чутливості, неможливість самостійно оговтуватися. При здавлюванні або пошкоджені спинного мозку паралічі кінцівок, втрата шкірної чутливості спостерігається нижче перелому.

Переломи хребта прийнято поділяти на переломи без пошкодження спинного мозку і переломи хребта з пошкодженням спинного мозку. При травмах хребта найбільш часто страждають три відділи хребетного стовна: шийний, грудний і поперековий.

Переломи шийних хребців

Переломи шийних хребців виникають при падінні з висоти головою вниз, при різкій навантаженні на шийний відділ хребта.

Ознаками перелому шийних хребців без пошкодження спинного мозку є: різкий біль в області шиї, який посилюється при найменшому русі голови, обмеження або майже повна відсутність рухів голови: різка біль при натисканні по задній поверхні шиї на осистий відросток зламаного хребта, різкий біль в шиї при легкому надавлювані на голову по осі хребта. Якщо пошкоджений або здавлений спинний мозок у шийному відділі, у постраждалих повністю паралізовані руки і ноги.

Надаючи першу допомогу потерпілому, необхідно дотримувати виняткову обережність. При грубому, необережному зверненні можна змістити зламаний хребет, внаслідок чого виникає пошкодження спинного мозку. Категорично забороняється піднімати, садити або намагатися поставити на ноги постраждалого, повертати йому голову в любу сторону, нахиляти її вперед або назад. Іммобілізацію шийного відділу хребта виробляють стандартними шинами Крамера або ватяним «коміром».

Техніка іммобілізації шийного відділу хребта стандартними шинами Крамера полягає в наступному: спочатку одну шину моделюють по контурах голови, шиї і надпліччя (довжина шини 120 см), другу шину такої ж довжини моделюють відповідно до контурами голови, задньої поверхні шиї і спини, потім обидві шини пов'язують між собою, обгортають ватою і бинтами і прибинтовують до постраждалого (мал.38).



Мал.38 Іммобілізація шийного відділу хребта стандартними шинами Крамера

Примітивна іммобілізація пошкодженого шийного відділу хребта може бути проведена за допомогою «ватно-марлевого коміра», при цьому шари вати накладають на шию і зміцнюють бинтом. Бинтування виконують з натягом, але не здавлюючи шиї, щоб не заважати диханню. Ширина шару вати залежить від довжини шиї, вона повинна підпирати голову, маючи точками опори підборіддя, нижню щелепу, потиличний бугор і надпліччя (мал.36).

При неможливості провести спеціальну іммобілізацію постраждалого просто укладають на жорсткі носилки на спину. Під шию ззаду підкладають валик, з одягу роблять два тугих валика і укладають їх з двох сторін голови і шиї, щоб перешкодити поворотам голови.

Переломи грудних і поперекових хребців

Причинами, що приводять до переломів грудних і поперекових хребців, є падіння з висоти, здавлювання значною вагою.

Переломи грудних і поперекових хребців можуть призвести до пошкодження спинного мозку, його здавлювання або до розриву. При цьому виникають паралічі ніг і тазових органів.

Симптоми переломів грудних і поперекових хребців: біль в області зламаного хребця, різко посилюється при згинанні хребта вперед, біль при натисканні на осистий відросток зламаного хребця.

При наданні першої допомоги постраждалим з переломом хребта слід дотримуватися великої обережності, не допускаючи згинання хребта. Необхідна розвантаження і іммобілізація хребта. Це досягається обережним укладанням потерпілого на жорсткі носилки (щит, дошку і т. Д.) В положенні на сині (мал.39). При відсутності жорстких нош постраждалого транспортують на м'яких ношах в положенні на животі, під голову і груди підкладають подушку або згорнутий одяг.

Мал.39 Положення потерпілого на жорстких носилках при переломі хребта

При відсутності носилок використовують підручні засоби (Мал. 40). Дуже відповідальним моментом при наданні першої допомоги потерпілому з переломом хребта являється піднімання і укладання його на носилки. Для того щоб покласти потерпілого на носилки, останні установлюють біля нього. З протилежного боку 3--4 людини опускаються на одне коліно і підводять під постраждалого руки: під голову і під лопатки, під поперек і таз, під стегна і гомілку. Потім всі одночасно піднімають потерпілого, а хто-небудь підводить під нього носилки. У цей момент обережно опускають постраждалого, особливо шкодуючи пошкоджену частину тіла.



Мал. 40. Транспортування постраждалого з переломом грудного і колінного відділів хребта за допомогою підручних засобів

Постраждалого не можна піднімати за руки і ноги через небезпеки згинання хребта.

Переломи ребер

Переломи ребер відбуваються при падінні набік з ударом про який-небудь предмет, при стисненні грудної клітки.

Ознаками переломів ребер є: біль при диханні, капи і рухів тулуба в місці перелому, болючість при обмацуванні Місця перелому і обмеження рухливості грудної клітки є стороні перелому.

При переломах ребер постраждалого транспортують на носилках без іммобілізації в положенні сидячи. При множинних переломах ребер: по 3 і більше ребер на одній або обох половинах грудної клітки накладають тугу пов'язку (мал. 27)

Переломи ключиці

Переломи ключиці виникають при падінні на витягнуту руку або на плече. У потерпілого відзначається зміна форми ключиці, припухлість, різкий біль при натисканні в місці перелому, плече і вся рука опущена, ключиця вкорочена. Рухи руки на стороні зламаної ключиці дуже больові, обмежені.

Іммобілізація при переломах ключиці робиться наступним чином: в пахвову западину вкладають великий ком вати, руку згинають у лікті і щільно прибинтовують до тулуба, передпліччя підвішують на косинці.

Переломи лопатки

Переломи лопатки є рідкісним пошкодженням. Як правило, вони поєднуються з іншими ушкодженнями грудної клітки (перелом ребер) і виникають під дією зовнішньої сили.

Потерпілий скаржиться на біль в пошкодженій лопатці, обмеження рухливості руки на стороні пошкодження. При рухах руки посилюється біль у лопатці.

Основна задача першої допомоги полягає в створенні нерухомості ушкодженої сторони. Для цієї мети достатньо прибинтувати руку на стороні ушкодження до грудної клітки або підвісити її на косинці. Постраждалого можна транспортувати сидячи або пішки.

Переломи верхньої кінцівки

При травмах верхньої кінцівки можуть спостерігатися переломи плечовий кістки, передпліччя, кисті або пальців.

При накладенні транспортних шин верхньої кінцівки придають певне положення:

- рука більш-менш відведена в плечовому суглобі і зігнута в лікті під прямим або гострим кутом;

- долоня в більшості випадків повернена до живота;

- кисть злегка зігнута до тилу, пальці напівзігнуті, для цього в долоню вкладають щільний ком вати. Фіксація пальців в випрямленому положенні є хибною і неприпустимою. Для іммобілізації переломів верхньої кінцівки найкраще застосовувати стандартні дротяні шини. При відсутності цих шин можна використовувати імпровізовані шини, а в крайньому випадку підвісити ушкоджену руку на косинці (перелом кисті або передпліччя) або прибинтувати її до тулуба (перелом плеча). При переломах верхньої кінцівки зазвичай бувають всі ознаки переломів: біль, больові точки, порушення функції, синці, деформація кінцівки, її вкорочення.

Надання першої медичної допомоги при переломах плечової кістки

Іммобілізація при переломах плеча проводиться наступним чином:

а) рука знаходиться в описаному вище положенні. В пахвову западину вставляють ватний валик, який закріпляють через надпліччя здорової руки;

б) на відстані, рівній довжині передпліччя потерпілого (40-45 см), згинають шину під прямим кутом;

в) шину моделюють так, щоб вона починалася від лопатки здорової сторони, проходила через спину по надлопаточної області хворої сторони, потім по задньої поверхні плеча, передпліччя і закачується біля основи пальців;

г) по кутах верхнього копиця дротяної шини прив'язують два шматки бинта довжиною близько метра;

д) після накладення шини її прибинтовують до руки. Прикріплені до верхнього кінця шипи два шматки бинта пропускають попереду і ззаду здорового плечового суглоба і прив'язують до нижнього кінця шини;

є) руку підвішують на косинці (мал. 41).

Мал. 41. Іммобілізація стандартною шиною Крамера при переломі плечової кістки



Надання першої медичної допомоги при переломах кісток передпліччя

Іммобілізація при переломах кісток передпліччя робиться наступним чином:

а) руку фіксують в описаному вище положенні;

б) шину Крамера згинають під відповідним кутом. Вона повинна бути довжиною не менше ніж від верхньої третини плеча до кінця пальців;

в) шину накладають по зовнішній поверхні передпліччя, перегинаючи через ліктьовий суглоб і далі по зовнішньо-задній поверхні плеча;

г) шину прибинтовують до руки;

д) руку підвішують на косинці (мал. 42).

Мал. 42. Іммобілізація стандартною шиною Крамера при переломі кісток передпліччя

Переломи кісток тазу

Переломи кісток тазу виникають при сильному його здавлена, при падінні з висоти.

Переломи кісток тазу відносяться до одних з найбільш важких ушкоджень, часто супроводжується шоком і ушкодженням внутрішніх органів.

З внутрішніх органів пошкоджується сечівник, сечовий міхур, кишечник. Крововилив в м'які тканини при переломах тазу буває настільки значним, що може викликати у потерпілого гостре недокрів'я.

При переломах кісток тазу потерпілий скаржиться на сильні болі в паху і в області крижів, не може стояти, ходити, піднімати ногу. У потерпілого в області перелому з'являється припухлість, різка болючість, яка посилюється при стисненні тазу. Потерпілий лежить на сині з розведеними ногами, напівзігнутими в тазостегновому і колінному суглобах. Таке положення сприяє розслабленню м'язів і зменшенню больових відчуттів.

При пошкодженні сечового міхура і сечовивідних шляхів у потерпілого спостерігаються болі в животі, виділення з сечовивідних шляхів сечі з кров'ю або хоча з однією каплею крові, позиви до сечовипускання при відсутності сечі або затримка її виділення. Перша допомога при переломах тазу має свої особливості. Поводитися з постраждалим необхідно дуже обережно, не можна його повертати набік, ставити на ноги. Шинування при переломах тазу не роблять. Непорушність відламків досягається спеціальним положенням постраждалого на ношах. Постраждалого укладають в горизонтальному положенні на носилки, з жорсткою підстилкою (доска, фанера, дерев'яний щит).

Ногам надають напівзігнуте і злегка розведене положення, для цього під коліна підкладають щільні товсті валики, згорнуті ковдри (мал. 43) При переломах тазу обов'язкове проведення протишокових заходів.

Мал. 43, Положення потерпілого на ношах при переломі кісток тазу

Переломи стегнової кістки

Переломи стегнової кістки виникають при падінні з великої висоти, при придавлювані важкими предметами.

Потерпілий скаржиться на різкий біль у стегні у спокої, що посилюється при найменшому русі; зламане стегно набрякає, деформоване, коротше здорового. Стопа і колінний суглоб повернені назовні.

Перша допомога полягає в шинування та проведенні протишокових заходів.

Для іммобілізації перелому стегна шинами Крамера потрібно 3-4 шини. У шин згинають нижній кінець на рас-стоянні 20 см від краю в поперечному напрямку. Ця шина призначена для накладення по зовнішній поверхні пошкодженої кінцівки і по боковій поверхні тулуба до пахвової западини. Якщо шини короткі, то пов'язують дві шини але довші. Потім готують сходову шину для укладання по внутрішній поверхні стегна.

Іншу шину моделюють так, щоб було поглиблення для п'яти, литкової групи м'язів і невеликий кут згинання в колінному суглобі і підступник. Ця шина накладається по задній поверхні кінцівки. Шини обгортають ватою, кладуть на кінцівку і зміцнюють бинтом (мал. 44).

Мал. 44. Іммобілізація стандартними шинами Крамера при переломі стегнової кістки

Переломи кісток гомілки

Переломи кісток гомілки відносяться до числа частих і серйозних ушкоджень. У більшості випадків спостерігається перелом обох кісток (малогомілкової і великогомілкової), рідше - однієї кістки гомілки.

Переломи гомілки виникають під дією прямої сили (падіння важких предметів на гомілку), при падінні з висоти.

При переломах кісток гомілки є типові ознаки переломів.

Для фіксації гомілки застосовуються сходові проволочні шипи Крамера. Шина покривається ватою, згинається по контурах ноги таким чином, щоб стопа перебувала під прямим кутом до гомілки і накладається по задній поверхні гомілки. Верхній кінець повинен доходити до верхньої третини стегна або до сідничної складки, а нижнім захоплювати стопу. Шина кріпиться бинтами.

Особливо хороша транспортна іммобілізація гомілки досягається, якщо доповнити задню шину ще двома: однією по внутрішній поверхні гомілки, зігнувши нижній кінець підковою для охоплення стопи через підошву, а другий з зовнішньої сторони (рис. 45).

Мал. 45. Іммобілізація шинами Крамера при переломі кістки гомілки

Переломи кісток стопи

Переломи кісток стопи виникають під дією прямої травми (удар або падіння важкого предмета) і при падінні з висоти.

При переломах кісток стопи є типові ознаки переломів. Транспортна іммобілізація здійснюється шинами Крамера. Кінець шини згинається під прямим кутом так, щоб він виступав на 2-4 см за кінці пальців, а верхній кінець доходив до підколінної ямки. Шина прибинтовується до пошкодженої ноги по її задньої і підошовної поверхні.



ГЛАВА 11. ТРАВМАТИЧНИЙ ШОК

Всяка травма викликає не тільки місцеві зміни в області ушкодження, а й відповідну загальну реакцію організму, яка проявляється у вигляді тих чи інших порушень організму в цілому.

Діяльність всіх систем і органів людини регулюється центральною нервовою системою. Будь-які зміни в центральній нервовій системі негайно відображаються на стані і діяльності всього організму.

Будь-яка травма насамперед діє на центральну нервову систему. Потік сильних подразників надходить з місць ушкодження внаслідок поранення великої кількості чутливих нервів в центральну нервову систему, де відбуваються різні зміни, що призводять до порушень діяльності організму в цілому.

Шоком називається важкий загальний стан постраждалого, що раптово виникає слідом за травмою та виражається в пригніченні функції центральної нервової системи та всіх життєвих процесів в організмі.

Причини, що викликають шок, різноманітні. Будь-яке ушкодження, що супроводжується сильними болями, може викликати явище шоку. Найбільш часто вони спостерігаються при важких травмах ( ушкодження органом черевної та грудної порожнин, великих кровоносних судин і нервових стовбурів, переломи кісток тазу і хребта, роздроблення кісток, великі опіки і т. Д.).

Розвитку шоку сприяють: крововтрата, охолодження, всмоктування продуктів розпаду з місця ушкодження, голодування,спрага, фізична перевтома, психічне хвилювання та інші фактори, що ослабляють опір організму.

По тяжкості загального стану потерпілого розрізняють три ступені шоку.

Перша - легка - ступінь шоку. Загальний стан постраждалого задовільний, він блідий, температура нормальна. Дихання дещо прискорене, пульс 80-100 ударів у хвилину.

Друга - середня - ступінь шоку. Загальний стан постраждалого важкий, різка блідість шкіри, сухість шкіри, свідомість ясна, потерпілий загальмований, температура тіла знижена до 35 ⁰С. Пульс 120-140 ударів на хвилину, слабкого виконання.

Третя - важка - ступінь шоку. Загальний стан потерпілого вкрай важкий, шкірні покриви різко бліді, холодний піт. Свідомість збережена, але потерпілий різко заторможений, зрідка спостерігається короткочасне збудження. Температура тіла знижена нижче 35 ° С. Дихання часте. Пульс понад 130-150 ударів на хвилину.

При наданні першої медичної допомоги постраждалим, які у стані шоку, насамперед усувають або послаблюють причину,що викликала шок. При пораненні зупиняють кровотечу і перев'язують рану. При пошкодженні кісток і суглобів і при великих пораненнях м'яких тканин необхідна хороша іммобілізація пошкодженої кінцівки.

Потерпілому створюють повний спокій, зігрівають, укутують в ковдру. Якщо немає поранень живота і ушкоджень органів черевної порожнини, слід давати пити гарячий чай, воду.

Для полегшення дихання одяг розстібають. Проводять інгаляцію киснем.

Звертатися з постраждалим треба дуже обережно.

Вельми важлива профілактика шоку при різних ушкодженнях. При кожній травмі необхідно вжити всіх заходів до зменшення болю і крововтраті. Дуже важливо усунути такі сприятливі фактори як охолодження, голод, спрага, хвилювання. Одним з найістотніших заходів відносно профілактики шоку є своєчасна і хороша іммобілізація перелому, зупинка кровотечі, а також правильне транспортування.



ГЛАВА 12. ЕЛЕКТРОТРАВМИ

Електротравма або ураження електричним струмом виникає при уражені електричним струмом високої напруги (струм вище 100 вольт небезпечний, а понад 500 вольт майже завжди смертельний) або атмосферної електрики (блискавки) на організм людини. Ураження електричним струмом виникає від дотику оголеною або покритою мокрим одягом частини тіла до електричного проводу, позбавленому ізоляції, або до несправного електричного обладнання, приладу.

Ураження електричним струмом в шахті може статися від зіткнення робітників з оголеними проводами (тролеями), кабелями з порушеною ізоляцією, при неправильній експлуатації машин з електричними приводами (конвеєрами, лебідками, насосами, комбайнами), при неправильному користуванні електричними приладами і обладнанням, при відсутності або порушенні заземлення, при порушені існуючих правил технічної експлуатації та техніки безпеки електроустановок споживачів.

Ураження електричним струмом сприяє мокрий одяг і взуття, стомлення, виснаження, алкогольне сп'яніння.

Проходячи через тіло людини, електричний струм діє двояко: по-перше, зустрічаючи опір тканин, він обертається в тепло, яке тим більше, чим більше опір шкіри, внаслідок чого виникають її опіки; по друге, проходячи через тіло, електричний струм приводить м'язи (зокрема, дихальні і серцеві) у стан тривалого скорочення, що може викликати зупинку дихання та серцевої діяльності. Крім того, проходячи через головний або спинний мозок, електричний струм викликає порушення їх діяльності.