Деякі аспекти інтерактивного навчання

9

РЕФЕРАТ

з теми

Деякі аспекти інтерактивного навчання

План

1. Сутність інтерактивного навчання

2. З історії інтерактивних методів навчання

3. Інтерактивне навчання: «за» і «проти»

Література

1. Сутність інтерактивного навчання

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії усіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень І вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання.

Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок І вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Педагог виступає вроді організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем.

Для інтерактивного навчання характерне досягнення навчальних досягнень шляхом упровадження Інноваційних технологій, пошуку відповіді на питання «Як навчати? Як створити умови, а не традиційне «Що вивчати?». Такий підхід вже вичерпаний практикою освіти.

Перш ніж почати ґрунтовний розгляд інтерактивних навчальних технологій, зауважимо, що термін «пасивне навчання» « умовним, адже будь-яка організація навчального процесу неодмінно передбачає певний 1>івень пізнавальної активності суб'єкта (учня), Інакше досягнення навіть мінімального результату неможливе. Характерне те, шо учень у такому навчанні виступає в ролі «об'єкта» навчання і має засвоїти Й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо, тобто джерелом правильних знань. У цьому випадку використовують методи, що вимагають від учнів лише слухати й дивитися (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація Й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, мало спілкуються один з одним або зовсім не спілкуються і не і виконують жодних творчих завдань.

Активний тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність І самостійність учнів. Учень виступає«суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем.

Основними методами цього навчання є: самостійна робота, проблемні й творчі завдання, що розвивають творче мислення (часто домашні), питання учня до вчителя і навпаки.

2. З історії інтерактивних методів навчання

Інтерактивні підходило навчання не нові для української школи. Вони використовувалися ще в перші десятиліття минулого століття й були поширені в педагогіці та практиці української школи. Лабораторно-бригадний і проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі й трудові екскурсії та практики, які застосовувались у ті часи, були передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці.

Використання цих методів і форм навчання в окремих школах давало непогані результати. Так, у школі, організованій А. Рівіним у 1918 році, учні різного віку, навчаючись у парах змінного складу, за один рік засвоювали програму 3-4 років навчання. Ці методи навчання знайшли підтримку в учителів, але вони запроваджувалися в освітніх закладах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення й експериментальної перевірки.

Застосування цих методів виявило певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання. За сталінських часів такі методи взагалі були визнані непотрібними і піддані нищівній критиці. Вже на початку 30-х pp. XX ст. українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти у працях В. Сухомлинського, у творчості вчителів-новаторів 70-80-хрр.ХХст.(Ш. Амонашвілі, В. Шаталова,Є. Ільїна,С.Лисенкової та Ін.), утеоріїрозвивального навчання. Однак за радянських часів творчість окремих педагогів була скоріше винятком, ніж правилом.

Наприкінці XX ст. Інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи.

В останні роки в нашій школі стали широко використовувати їх при викладанні різноманітних предметів.

3. Інтерактивне навчання: «за» і «проти»

Усе викладене вище зовсім не означає, що потрібно використовувати лише інтерактивне навчання. Для навчання важливі всі рівні пізнання й усі види методик.

Як можна помітити з опису різноманітних Інтерактивних технологій, неодмінною складовою їх є так звані пасивні методи. Сильні й слабкі аспекти пасивного та інтерактивного навчання можна подати у вигляді таблиці. Активне навчання посідатиме проміжне місце між ними.

Проаналізувавши цю таблицю, вчитель може обрати тип навчання залежно від завдань і умов роботи.

Як правило, сучасна система навчання вимагає від учителя охоплення великого обсягу інформації і зорієнтована на рівні «знання» й «розуміння».

Це змушує педагога до використання переважно пасивного навчання.

Були часи, коли вчитель мав можливість передати своєму учню весь обсяг відомої на той час інформації з будь-кого предмета.

Тоді використання пасивних методик було виправдане.

У сучасному світі неможливо одній людині знати все навіть в окремій галузі знання. Учням потрібні інші навички: думати, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї й концепції і вміти шукати потрібну інформацію, тлумачити її і застосовувати за конкретних умов. Саме цьому сприяють інтерактивні технології.

Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-і pp. XX ст., засвідчують, що інтерактивне навчання дає можливість збільшити відсоток засвоєння матеріалу, впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику).

Найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція -- 5 %, читання -- 10 %}, а найбільших за умов інтерактивного (дискусійні групи -- 50 %, практика через дію -- 75 %, навчання інших або негайне застосування знань -- 90 %). Це, ясна річ, середньостатистичні дані, й у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог |5|,

При застосуванні інтерактивного навчання педагог зустрічається з певними труднощами.

Щоб подолати ускладнення в застосуванні Інтерактивних технологій і перетворити їх слабкі боки на сильні, вчителю треба пам'ятати:

* Інтерактивні технології потребують певної зміни всього життя класу, а також значної кількості часу для підготовки як учнів, так і педагога.

Починати потрібно з поступового використання цих технологій, якщо ви або учні з ними не знайомі.

Можна розробити спеціальний план поступового впровадження інтерактивних технологій. Краще ретельно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені «ігри».

* Можна провести з учнями особливе «організаційне заняття» Й розробити разом з ними «правила роботи в класі.

Необхідно налаштувати учнів на сумлінну підготовку до інтерактивних занять.

Використовувати спочатку прості Інтерактивні технології: роботу в парах, у малих групах, мозковий штурм тощо.

Коли в учнів з'явиться досвід такої роботи, ці заняття проходитимуть значно легше, а підготовка не забиратиме багато часу.

* Використання інтерактивних технологій -- не самоціль. Це лише спосіб створення атмосфери в класі, котра найліпшим чином сприяє співпраці, порозумінню та доброзичливості, дає змогу по-справжньому реалізувати особистісно-орієнтоване навчання.

* Якщо застосування інтерактивних технологій у конкретному класі веде до протилежних результатів, слід переглянути стратегію й обережно ставитися до використання таких методів.

Можливо, варто обговорити цю ситуацію з учнями (чи правильно ви розумієте Й використовуєте методику, чи готові ви та учні до її використання)?

Застосування інтерактивних технологій вимагає старанної підготовки вчителя й учнів. Вони повинні навчитися успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати власні думки, переконувати й бути переконливими й толерантними, розуміти інших, ставити запитання і відповідати на них.

Література

1. Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке. М., 1990.

2. Готт В.С. и др. Категории современной науки. М., 1984.

3. Кедров Б.М. Классификация наук. Прогноз К.Маркса о науке будущего. М., 1985.

4. Педагогика. Педагогическая энциклопедия. М., 1966., т. 3.