Як показує практика, у складній структурі порушень у дітей з комплексними порушеннями значне місце займають мовленнєві розлади. Вивченню мовленнєвих порушень при комплексних порушеннях присвячено багато спеціальних досліджень (Л.А. Данілова, О.М. Мастюкова, М.В. Іпполітова, І.Ю. Льовченко, О.Г. Приходько, Н.В. Симонова, І.А. Смирнова, Л.М. Шипіцина, І.І. Панченко, Г.В. Бабіна, Н.Н. Малофєєв та ін.). Проте в даний час логопеди мають певні труднощі в організації логопедичної роботи з дітьми, у яких поряд з комплексними порушеннями мають місце серйозні соматичні захворювання, відхилення психічного розвитку. Це призводить до недостатньо високої ефективності корекційно-логопедичної роботи [45, c. 87].

Логопедична робота з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру проводиться комплексно, а саме: з боку медичного персоналу: дітям роблять масаж, здійснюють фізіотерапевтичне лікування, ЛФК, надають психотерапевтичну допомогу; психолог спостерігає психологічні особливості дітей із комплексними порушеннями й пропонує методи і прийоми корекційно-виховного впливу в умовах занять, що проводяться педагогами, зокрема логопедом, проводиться діагностика, корекція пізнавальної, емоційної, комунікативної сфер розвитку дитини та ін.; невролог слідкує за перебігом та станом психічного здоров'я, надає неврологічну допомогу, проводить неврологічні заняття; батьки продовжують цілісний реабілітаційний процес вдома; вчителі-реабілітологи забезпечують умови для повернення дитини до активної участі у житті, відновлюють її соціальний статус та здатність до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального самообслуговування, задовольняють дитячі потреби різними засобами реабілітації тощо ( див. Рис. 2.3.).

	Масажист		Батьки
Інструктор ЛФК				Логопед, дефектолог
Невролог				Музичний керівник
	Психолог		Вчитель-реабілітолог

Рис. 2.3. Взаємодія фахівців в процесі логопедичної роботи в умовах соціально-реабілітаційного центру

Оскільки ми говоримо про дітей з комплексними порушеннями, то порушення мовлення мають переважно вторинний характер й охоплюють всі сторонни мовної системи, а саме: фонетико-фонематичну та лексико-граматичну. Таке порушення при збереженому інтелекті й слухові в логопедії називається загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) [12, с. 61].

Під загальним недорозвиненням мовлення прийнято розуміти різні складні мовленнєві розлади, при яких у дітей порушено формування всіх компонентів мовної системи, що відносяться до її звукової і смислової сторони, при нормальному слуху і інтелекті (див. Рис. 2.4).

Загальне недорозвинення мовлення в чистому вигляді зустрічається украй рідко. Частіше всього -- це поєднаний дефект: ЗНМ, зумовлене порушенням вимовної сторони мовлення унаслідок недостатньої іннервації мовного апарату (дизартрія), порушенням структурно-семантичного оформлення вислову (алалія -- відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічної ураження кори головного мозку у внутрішньоутробному або на ранньому періоді розвитку), порушенням тембру голосу і звуковимови обумовлених анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату (ринолалія); ЗНМ при затримці психічного розвитку (ЗПР); поєднання ЗНМ з неврологічними і психопатичними синдромами.

Рис. 2.4.Структура загального недорозвинення мовлення

В 1969 році групою вчених АПН під керівництвом Р.Є. Левіной була розроблена періодизація проявів загального недорозвинення мовлення. Різноманіття мовного недорозвинення зведено до трьох рівнів мовного розвитку. Кожний рівень характеризується певним співвідношенням первинного дефекту і вторинних проявів, що затримують розвиток залежних від них мовленнєвих компонентів. [17, с. 23].

Перший рівень мовленнєвого розвитку. Словесні засоби спілкування відсутні або майже відсутні в той період, коли у дітей, що нормально розвиваються, мовлення в основному сформоване. Активний словник дітей складається із звуконаслідувань, звукових комплексів. Повсякденні слова і їх замінники використовуються в різних значеннях, часто замінюються паралінгвістичними засобами спілкування -- жестами, мімікою. Мовлення зрозуміле лише близьким людям в конкретній ситуації спілкування.

Другий рівень мовленнєвного розвитку. Зростає мовленнєва активність дітей. З'являється спотворене в фонетичному і граматичному оформленні фразове мовлення. Активний словник розширюється за рахунок використовування різних частин мови; з'являються спроби використовувати окремі навички словозміни та словотворення. Яскраво виявляються порушення звуковимови. Діти не можуть вимовити ряд складів, слів, близьких за звучанням (па-та-па, кіт-тік-кіт), часто спотворюють складову структуру та звуконаповненність слів (асипед-велосипед, ет-літак, телемптуя-температура, апапед-логопед). Діти не готові до мовленєвого аналізу і синтезу [9, с. 102].

Третій рівень мовленнєвого розвитку. Фонетико-фонематичні порушення. Порушення звуковимови частіше всього має поліморфний характер. Патологія охоплює 4-6 груп звуків (шиплячі, свистячі, сонорні, аффрикати, м'які і тверді, дзвінкі і глухі). Багато дітей з недорозвитком мовлення не диференціюють акустично або артикуляторно схожі звуки. Це говорить про несформованість фонемного слуху, непідготовленості апарату артикуляції до вимовлення звуків мови. Спотворюється звукова і складова структура слова.

Лексика. У дітей із недорозвитком мовлення виявляється обмежений словниковий запас, значна розбіжність в об'ємі активного і пасивного словника, проте інколи пасивний словник може бути близький до норми: вони розуміють значення багатьох слів, вказують на названі логопедом картинки, предмети, але вживання слів в експресивному мовленні, їх актуалізація ускладнена. Частою помилкою є змішування слів, як по звукових ознаках, так і по смислових. Діти неправильно вживають багато слів.

Граматичні категорії. Найпоширенішими помилками є:

? бідність словника зумовлює невміння розрізнити і виділити спільність смислових коренів, наголошується досить велика кількість помилок в словозміні (яблуки, немає мебеля), вживанні відмінкових закінчень, змішування тимчасових і видових форм дієслова;

? порушується синтаксичний зв'язок в реченні;

? неправильне узгодження частин мови (сім конев, п'ять рибков);

? майже не вживають в мовленні прийменники, особливо складні: через, з-під, або вживають невірно. (Хлопчик дістав олівець з (з-під) столу. та ін.)

Зв'язне мовлення. В активному мовленні діти частіше за все користуються простими реченнями або окремими словами. Невміння позначити словами причинно-наслідкові зв'язки приводить до того, що діти не можуть скласти логічну розповідь, повно і розгорнено відповісти на питання, відсутня чіткість і послідовність розповіді. Діти відчувають утруднення в заучуванні віршів, переказі навіть знайомих текстів [9, с. 104].

У дітей знижена вербальна пам'ять, низька продуктивність запам'ятовування. Вони забувають послідовність завдань, складні інструкції, Якщо недорозвинення мовлення зумовлюється такими порушеннями, як дизартрія, алалія, то можуть спостерігатися загальнорухові порушення (погана координація рухів, моторна незручність, виконання рухів за словесною інструкцією), недорозвинення дрібної моторики; знижений інтерес до ігрової діяльності. Часто страждає емоційно-вольова сфера: діти усвідомлюють свій дефект, і тому у них з'являється негативне відношення до мовного спілкування, іноді афектні реакції на нерозуміння словесних інструкцій або неможливість виказати своє побажання; підвищена образливість і ранимість [9, с. 106].

У дітей з комплексними порушеннями помічаються порушення базових компонентів мовленнєвої комунікації, такі як дихання, голос, інтонація, просодична сторона мовлення, це перешкоджає оволодінню навичками повноцінної комунікативної діяльності. Неодмінною умовою успіху логопедичної роботи буде використання корекційних заходів щодо формування мелодико-інтонаційнного боку мовлення. Завданнями роботи над мелодико-інтонаційнним боком мовлення є: вироблення правильного дихання, нормалізація голосу, корекція ритму, розвиток немовних засобів комунікації, формування темпоритмічної сторони мовлення, розвиток просодичного боку мовлення (формування і диференціація інтонаційних конструкцій в експресивному мовленні дітей, розвиток тембру голосу та ін.).

У дітей з комплексними порушеннями спостерігаються специфічні особливості засвоєння лексики, граматичної будови. Тому логопедичні заняття повинні проводитися з опорою на спеціальні прийоми, активізуючи пізнавальну діяльність дитини, сприяючи уточненню і розширенню словникового запасу. Слід включати вправи по формуванню узагальнювальних понять, практичних навичок словотворення і словозміни, умінню вживати прості поширені речення і деякі види складних синтаксичних структур. У зв'язку з особливостями розвитку аналітико-синтетичної діяльності у більшості дітей вирішення коректувальної задачі забезпечується проведенням роботи по розвитку вищих психічних функцій. В ході кожного конкретного заняття акцент корекційного завдання може бути зроблений на ту або іншу психічну функцію: пам'ять, увагу, спримання, мислення та ін. При плануванні логопедичних занять необхідно враховувати включення вправ, спрямованих на активну діяльність різних аналізаторів, за участю яких ефективніше формуватиметься мовленнєва діяльність. Один з етапів логопедичного заняття слід присвятити розвитку моторики рук, формуванню просторових уявлень. У заняття також включається робота з мозаїкою, конструктором, папером та ін. Особливо ефективним прийомом виступає пальчикова гімнастика. Особливе місце відводиться роботі по розвитку комунікативної функції мовлення. Інтенсифікація мовного спілкування обумовлює виникнення широкої мовленнєвої практики. Стимуляторами комунікації виступає правильно підібраний матеріал, який доступний дітям для вимови, актуальний для спілкування. Важливе також створення сприятливих умов, використання різних видів робіт безпосередньо направлених на комунікацію. Необхідно навчити дітей застосовувати відпрацьовані мовленнєві операції в аналогічних або нових ситуаціях, творчо реалізовувати отримані навички в різних видах діяльності. Важливим аспектом планування логопедичного заняття є система повторень. Повторення має бути усвідомленим, а не механічним. Це досягається зміною видів вправ, які дітям цікаві і в яких є елемент новизни. Для закріплення матеріалу в систему повторення підключається ситуація, яку необхідно спеціально створювати або використовувати спонтанно. У зв'язку з цим зміст логопедичної роботи має специфіку, що зумовлює складну систему логопедичного впливу й конкретні напрями, а саме: абілітацію, реабілітацію й корекцію (див. Таб. 2.1.).

Таблиця 2.1.

Напрями і зміст логопедичної роботи з дітьми з комплексними порушеннями в умовах центру соціальної реабілітації

Абілітація	Реабілітація	Корекція
1	2	3
Робота по розвитку розуміння зверненого мовлення	Робота по розвитку розуміння мовлення
Створення мотивації для розвитку спілкування	Створення мотивації для розвитку спілкування	Створення мотивації для розвитку спілкування
Логопедичне обстеження	Логопедичне обстеження	Логопедичне обстеження
Підготовка мовного апарату (дихання, голосу, артикуляції)	Підготовка мовного апарату (дихання, голосу, артикуляції)	Підготовка мовного апарату (дихання, голосу, артикуляції)
Розвиток психічних процесів.	Розвиток психічних процесів
Уточнення і розширення словникового запасу.	Відновлення номінативного словника.
Засвоєння граматичних категорій.	Відновлення граматичних категорій.
Підготовка до зв'язного мовлення	Відновлення зв'язного мовлення	Розвиток зв'язного мовлення
	Відновлення писемного мовлення	Розвиток писемного мовлення
	Відновлення усного і писемного мовлення
Развиток фонемного сприйняття, фонемного аналізу, синтезу та уявлень.	Развиток фонемного сприйняття, фонемного аналізу, синтезу та уявлень.	Развиток фонемного сприйняття, фонемного аналізу, синтезу та уявлень.
Формування правильної звуковимиви	Відновлення й уточнення правильної звуковимиви	Формування правильної звуковимови (постановка, автоматизація, диференціація)
Формування комунікативних умінь і навичок	Відновлення комунікативних умінь і навичок	Формування комунікативних умінь і навичок
	Влючення у діалогічне спілкування	Розвиток та удосконалення діалогічного спілкування
Включення до монологічного мовлення	Оволодіння грамотою. Підготовка до навчання в школі.	Оволодіння грамотою. Підготовка до навчання в школі.

Отже, зміст логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру має специфіку зумовлену потребами таких дітей, які можна реалізовувати у таких напрямах: абілітаційному, реабілітаційному й корекційному.

ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ

Реабілітаційна робота у центрах, як цілісна система, повинна розглядатися у тісному взаємозв'язку з підсистемами або комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини та є як системою так і процесом. Основним завданням педагогічної роботи є -- відновлення соціального статусу дитини і включення її у систему суспільних відносин у процесі спеціального навчання, виховання з врахуванням її можливостей. Діти з комплексними порушеннями часто мають порушення мовлення в складі інших дефектів (порушення інтелекту, опорно-рухового апарату (ДЦП), зору, слуху та ін.), що ускладнюються, накладаються, зумовлюються попередніми та поєднуються з первинними, можуть бути наслідками первинних або вторинних дефектів й охоплюють всі сторонни мовленнєвої системи, що доцільно вважати їх як системні порушення мовлення в структурі комплексного дефекту дитини. В умовах реабілітаційного центру логопедична реабілітація є одним із напрямів педагогічної реабілітації.

РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ІЗ КОМПЛЕКСНИМИ ПОРУШЕННЯМИ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ

3.1 Програма логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру

Центральною фігурою в логопедичній роботі є вчитель-логопед, який володіє системою теоретичних і практичних професійних знань виявлення, попередження й подолання порушень мовлення. Логопед повинен вести пошук ефективних засобів корекції та компенсації мовлення дітей із комплексними порушеннями, узагальнюючи свій досвід роботи і колег. Важливою умовою в досягненні поставлених цілей в логопедичній роботі є тісна взаємодія логопеда, вчителя-реабілітолога, психолога та ін. Педагоги спільно вивчають особливості дітей із комплексними порушеннями, зміст програми навчання і виховання дітей, складають план педагогічної реабілітаційної роботи. Спільно здійснюється підготовка до свят, інших заходів. З урахуванням рекомендацій логопеда вчитель-реабілітолог проводить заняття для закріплення знань, отриманих дітьми на індивідуальних і фронтальних заняттях логопеда [21, c. 513].

Для ефективності роботи логопеду необхідно підтримувати тісний контакт з батьками дітей, проводити з ними індивідуальні бесіди, консультації. В міру можливості батьки можуть бути присутніми на заняттях, де логопед знайомить їх з сутністю мовленнєвого порушення, а також із логопедичними вимогами щодо мовленнєвого режиму вдома. Для вдосконалення мовленнєвих можливостей дітей батькам необхідно виконувати завдання логопеда. Вся система виховання і навчання дітей з комплексними порушеннями розвитку носить корекційно-реабілітаційний характер [33, c. 179]. Зміст логопедичної роботи складають напрями: абілітація, реабілітація та корекція мовлення за якими здійснюється розробка Індивідуальних логопедичних програм дітей. В основу логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями покладалися досвід науковців і практиків висвітлений у психолого-педагогічній літературі (Р.Є.Левіна, Г.В. Чиркіна, Н.С. Жукова, Т.Б. Філічева та ін.). Враховуючи те, що контингент дітей з комплексними порушеннями є поліморфний за своїми характером, нами були розроблені принципи логопедичної роботи:

1. Принцип вікових меж. Діти зараховуються до центру в різному віці: до 18 років. Відповідно цього, розроблялися завдання обстеження мовлення для кожного віку. Рекомендується починати діагностику з виконання завдання, доступного дітям певного віку.

2. Принцип комплексності. Цей принцип передбачає збір даних усіма фахівцями: лікарі, логопеди, психологи (з наступним їх обговоренням), оскільки діти мають комплексні порушення.

3. Принцип всестороннього вивчення мовленнєвих можливостей дитини. Логопедична робота передбачає: вивчення стану звуковимови, лексико-граматичної сторони мовлення, дослідження стану будови і рухливості артикуляційного апарату, стану загальної і дрібної моторики, орального праксису, дослідження стану фонемного аналізу, синтезу, психічних процесів тощо.

4. Логопедична робота повинна проводитися на основі сукупності різноманітних прийомів і методів, доступних дитині. Важливою умовою виступає підбір інструкцій до пропонованих завдань. Вони можуть бути словесними, показ спільного виконання дій із логопедом з поступовим переходом на самостійне виконання. Дитина повинна розуміти, що від неї вимагається, яке стоїть перед нею завдання [31, c. 67].

5. Логопедична робота не може бути стандартною по відношенню до дітей з комплексними порушеннями розвитку. Залежно від збережених і порушених функцій, мовленнєвих можливостей, рівня знань дитини при обстеженні варіюються вербальні і невербальні завдання. Для одних дітей доцільніше підібрати цикл завдань, які виступають невербальними, а для інших мають місце як вербальні так і невербальні завдання.

6. В процесі логопедичної роботи важливо враховувати швидкість виконання завдань, правильність і точність. Чи проявляє дитина інтерес до завдань, наскільки орієнтується в них. Звертається увага також, на те наскільки дитина уважна або відволікається, береться до уваги її стомлюваність і відношення до помилок.

Завданнями логопедичної роботи в умовах реабілітаційного центру є:

? обстеження та відбір дітей,

? проведення корекційно-логопедичної роботи,

? загальний розвиток дітей з комплексними порушеннями,

? формування мовленнєвих передумов до засвоєння грамоти,

? пропаганди логопедичних занять серед батьків та інших педагогів, що працюють з дитиною,

? ведення документації та обліку [21, c. 128].

Логопедична робота з дітьми з комплексними порушеннями розвитку, вимагає врахування і аналізу стану не лише всіх компонентів мовленнєвої діяльності, а й безлічі немовленнєвих функцій, що зумовлюють специфічність методики комплексної логопедичної роботи. Своєрідність логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями полягає в компенсації порушень мовлення, що здійснюється переважно в процесі роботи за трьома напрямами: корекція, абілітація та реабілітація з урахуванням стану зору, слуху, особливостей способів сприйняття, рухових можливостей та стану складових компонентів мовлення.

На початку, при вивченні й обстеженні дитини логопед виявляє об'єм мовленнєвих навичок, співвідносить його з віковими нормами, з рівнем психічного і мовленнєвого розвитку, визначає співвідношення дефекту з компенсаторним фоном, мовленнєвої та пізнавальної активності. Важливо виявити особливості розвитку мовлення дитини; виявити компенсуючу роль збережених ланок мовленнєвих вмінь; співставити рівень розвитку мовленнєвих засобів з актуальним їх використанням в мовному спілкуванні [52, c. 141].

У логопедичному обстеженні дітей з комплексними порушеннями виділяють три етапи: Перший етап -- орієнтовний. Логопед розмовляє з дитиною, вивчає мовлення дитини й заповнює логопедичну картку дитини, зі слів батьків вивчає анамнез сім'ї, розвитку, виникнення порушення, вивчає документацію та ін. На другому етапі проводиться обстеження компонентів мовленнєвої системи й на основі отриманих результатів робиться логопедичний висновок. На третьому етапі логопед проводить динамічне спостереження за дитиною в процесі навчання та уточнює прояви дефекту [12, с. 62].

В бесіді з батьками виявляються: передмовні реакції дитини (гуління, лепет); в якому віці з'явились перші слова; яке кількісне співвідношення слів в пасивному та активному мовленні; коли з'явилися двослівні речення; яка мовленнєва активність, бажання встановлювати контакт з оточуючими; в якому віці виявлено відставання в розвитку мовлення; мовленнєве оточення дитини.

Під час розмови з дитиною логопед встановлює контакт з нею, націлює на спілкування. Дитині пропонують питання, які допоможуть виявити її кругозір, вподобання, відношення до оточуючих, орієнтування в часі та просторі. Бесіда дає перші відомості про мовлення дитини, визначає напрямки подальшого поглибленого обстеження різних сторін мовлення. Старанно обстежується словниковий запас, граматичний лад та зв'язне мовлення.

Під час обстеження зв'язного мовлення виявляється, як дитина може самостійно скласти розповідь за картинкою, серією картинок, переказ, розповідь-опис (за уявою чи з досвіду).

При обстеженні граматичного ладу мовлення з'ясовується правильність вживання дітьми категорій роду, числа, відмінку іменників, прийменникові конструкції, вміння узгоджувати іменники з прикметниками та числівниками в роді, числі та відмінку. Матеріалом обстеження є картинки із зображенням предметів, їх ознак, дії. Для виявлення вміння користуватись морфологічними формами слів перевіряється утворення множини від іменників однини та навпаки, утворення зменшувальної форми іменника від наданого слова, а також дієслів позначаючих дії [17, c. 56]. Основні прийоми можуть бути наступними: закінчити фразу за навідними запитаннями; скласти речення за картинкою чи показом дій; назвати пропущений прийменник чи слово у потрібному відмінку.

Під час обстеження словникового запасу виявляється вміння дитини співвідносити слово з наданим предметом, дією та правильно вживати його в мовленні. Основні прийоми можуть бути наступними: знаходження дітьми предметів й дій, названих логопедом (Покажи: хто миє, а хто прибирає та ін.); виконання названих дій (намалюй дім -- розфарбуй дім); самостійне називання дітьми показаних предметів, дій, явищ, ознак, якостей (Що робить хлопчик? З чого він ліпить кульку?); називання дітьми видових понять, які входять в якусь узагальнюючу тему (Скажи, як ти пізнаєш літній одяг, зимове взуття); об'єднання предметів в загальну групу (Як можна одним словом назвати грушу, яблуко?).

Обстежуючи будову артикуляційного апарату та його рухливості оцінюється ступінь й якість порушення рухових функцій органів артикуляції та виявляється рівень розвитку рухів. Для обстеження звуковимови підбираються склади, слова й речення з основними групами звуків [6, c. 238].

Для виявлення рівня фонематичного сприймання, можливостей запам'ятовування та відтворення складового ряду дитині пропонується повторити поєднання з 2-3-4 складів. Сюди входять склади, які складаються із звуків різних за артикуляцією та акустичним ознакам (ба-па-ба, да-та-да, са-ша-са). Для визначення наявність звука в слові слова підбирають так, щоб певний звук знаходився в різних позиціях (на початку, в середині та в кінці слова), щоб поряд із словами з певним звуком були слова без того звуку та із змішаними звуками.

Для обстеження складової структури та звуконаповнюваності підбираються слова з певними звуками, з різною кількістю та типом складів; слова зі збігом приголосних на початку, в середині та кінці слова. Пропонується самостійне та відображене називання картинок: предметних та сюжетних. Під час обстеження загальної та дрібної моторики логопед звертає увагу на ходу, поставу дитини, навички самообслуговування, особливості бігу, виконання вправ з м'ячем, стрибки в довжину на точність приземлення. Перевіряється вміння зберігати рівновагу. Оцінюється точність відтворення завдання за просторово-часовими параметрами, утриманню в пам'яті складових частин та послідовності елементів дії, наявності самоконтролю [5, c. 195].

Логопедичний висновок базується на всебічному аналізі результатів обстеження дитини, на достатньо великій кількості прикладів дитячого мовлення та на динамічному спостереженні в процесі корекційно-педагогічної роботи. Результати комплексного обстеження узагальнюються (див. Додаток Б) у вигляді логопедичного висновку, де вказується рівень мовленнєвого розвитку дитини, вид мовленнєвої аномалії (алалія, дизартрія) та напрями роботи (абілітація, реабілітація, корекція) [29, c. 36].

Логопедичний висновок розкриває стан мовлення й націлює на усунення вад мовлення дитини, зумовлених клінічною формою мовленнєвої аномалії. Це необхідно для розробки Програми логопедичної роботи та Індивідуальної програми логопедичного впливу.

Отже, логопедичне обстеження мовлення необхідне для організації логопедичної роботи, а саме: виявлення у дітей з комплексними порушенням вад мовлення, визначення рівня сформованості мовленнєвої діяльності, для подальшого планування логопедичного впливу протягом терміну перебування в умовах соціально-реабілітаційного центру.

Оскільки, метою нашої дослідницької роботи передбачалося теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити доцільність використання системи логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру, що підвищить ефективність розвивально-корекційного впливу на дітей з комплексними порушеннями, то для цього необхідно було вирішити наступні завдання: розробити й упровадити систему логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями та експериментально перевірити її ефективність у процесі педагогічної реабілітації в умовах соціально-реабілітаційного центру.

Експериментальною базою дослідження був обраний Міський центр реабілітації дітей-інвалідів до 18-ти років м. Полтава. Формуючи контрольну й експериментальну групи ми обрали дітей з комплексними порушеннями, всі компоненти мовлення у яких були не сформовані відповідно вікової норми.

Було з'ясовано, що діти, які відібрані та зараховані у контрольну та експериментальну групи, згідно отриманих результатів проведеного логопедичного обстеження, мають низький рівень мовленнєвого розвитку, тому вони потребують логопедичного впливу за абілітаційним напрямом подолання вад мовлення.

Оскільки у нас в експериментальну групу зараховано дітей, що не говорять та які мають низький рівень мовленнєвого розвитку, то такі діти потребують організованої системи логопедичної допомоги. Нами було розроблено індивідуальні логопедичні програми та відповідно систему індивідуальних логопедичних занять для подолання мовленнєвих вад.

Експериментальне дослідження здійснювалося впродовж 2008-2009 рр. і складалося відповідно до визначеної мети з трьох етапів: теоретико-аналітичного, конструктивно-методичного й експериментально-узагальнюючого. Проте програма експериментальної роботи містила 3 етапи -- констатувальний першого порядку, формувальний і констатувальний другого порядку. Була проведена підготовча робота: проведена робота з батьками, логопедичне обстеження дітей з комплексними порушеннями, сформовані контрольна й експериментальна групи.

Власне констатуючий експеримент передбачав вирішення таких завдань:

— вивчення усного мовлення дітей з комплексними порушеннями.

— визначення критеріїв і показників розвитку усного мовлення дітей з комплексними порушеннями.

Проведений теоретичний аналіз проблеми (див. Розділ 1) дозволив визначити вимоги до мовленнєвого розвитку дітей з комплексними порушеннями та їх критерії. Термін «критерії» у нашому розумінні -- це міра для оцінювання зрушень, що відбулися у розвитку складових усного мовлення в результаті логопедичного впливу або системи логопедичної роботи, за яких гіпотеза може чи не може відповідати даним експерименту. Критерії мають допомогти з'ясувати найсуттєвіші зміни, що сталися у дітей у процесі логопедичної роботи протягом експерименту у порівнянні з їх попереднім станом, що виявить якісні зміни в результаті логопедичного впливу.

Критеріями мовлення у дітей з комплексними порушеннями визначили:

перший -- недорозвинення мовлення І-го рівня. Показниками названого критерію виступають: стан сформованості компонентів мовленнєвої системи: словниковий запас, граматична будова, зв'язне мовлення, вимова звуків, фонематичні процеси.

другий -- недорозвинення мовлення ІІ-го рівня. Показниками названого критерію виступають: стан сформованості компонентів мовленнєвої системи: словниковий запас, граматична будова, зв'язне мовлення, вимова звуків, фонематичні процеси.

третій -- недорозвинення мовлення ІІІ-го рівня. Показниками названого критерію виступають: стан сформованості компонентів мовленнєвої системи: словниковий запас, граматична будова, зв'язне мовлення, вимова звуків, фонематичні процеси [36, c. 189].

Під показниками розуміємо кількісну характеристику окремих виявів порушень фонетико-фонематичної та лексико-граматичної складових мовлення у єдності з їх якісною визначеністю. Саме показники дають змогу визначити напрями логопедичної роботи:

абілітацію -- при відсутності всіх засобів мовлення (словникового запасу, граматичної будови, зв'язного мовлення, вимови звуків, фонематичних процесів);

реабілітацію -- при втраті раніше сформованих всіх засобів мовлення або окремих його компонентів (словникового запасу, граматичної будови, зв'язного мовлення, вимови звуків, фонематичних процесів);

корекцію -- при порушенні засобів мовлення або окремих його компонентів (словникового запасу, граматичної будови, зв'язного мовлення, звуковимови, фонематичних процесів) при збережених інтелекті та слуху [3, c. 7].

Для реалізації завдань констатувального експерименту були використані визначені критерії та їх показники. Дослідження рівня розвитку мовлення відбувалося за допомогою серії загальноприйнятих завдань логопедичного обстеження. Визначення показників першого критерію проводилося шляхом використання загальноприйнятих і адаптованих діагностичних методик обстеження мовлення із записом у картку (див. Додаток В).

Для зручності виведення кількісної характеристики виконання кожного завдання була використана трибальна система оцінювання у залежності від правильності й самостійності оцінювалося виконання завдань за трьома рівнями:

— високий рівень (від 2 до 3 балів) -- виконує всі завдання правильно;

— середній рівень (від 1 до 2 балів) -- виконує всі завдання правильно, після стимуляції й заохочення;

— низький (0 - 1 бал) -- частково виконує всі завдання, після стимуляції, заохочення, з допомогою, мовчки або відмовляється.

Виконання завдань оцінювалося відповідними балами залежно від рівня. В процесі констатувального експерименту був проведений діагностичний зріз розвитку мовлення дітей з комплексними порушеннями, отримані, узагальнені і обчислені результати виконання завдань відобразили в таблиці (Таблиця 3.1.).

Таблиця 3.1.

Результати сформованості мовлення у дітей з комплексними порушеннями за даними 2008 року (констатувальний експеримент першого порядку)

Кількість осіб Рівні мовлення та напрями логопедичної роботи	Експериментальна група	Контрольна група	Розбіжність у рівнях усного мовлення до початку експерименту
	Особи	%	Особи	%	Особи	%
Високий (Корекційний напрям)	-	-	-	-	-	-
Середній (Реабілітаційний напрям)	-	-	-	-	-	-
Низький (Абілітаційний напрям)	5	100	5	100	-	-

Е -- експериментальна група К -- контрольна група

За даними результатів обстеження дітей з комплексними порушеннями мовлення ми визначили такі рівні мовлення: високий, середній, низький. Проведений аналіз стану усного мовлення на етапі констатувального експерименту вказує, що діти з комплексними порушеннями мають не сформованість всіх компонентів мовлення. За оцінкою виконання завдань діти, в основному, займають низький рівень сформованості мовлення, як в експериментальній так і контрольній групах, що передбачає абілітаційний напрям логопедичної роботи.

Порівнюючи результати обстеження мовлення дітей з комплексними порушеннями мовлення та вимоги до мовлення, ми розробили характеристики мовлення відповідно рівнів: високого, середнього, низького:

Низький рівень -- передбачає абілітаційний напрям. Мовні засоби спілкування украй обмежені. Пасивний словник дітей ширше активного. Широко використовуються вказівні жести, міміка. Діти користуються одним і тим же комплексом для позначення предметів, дій, якостей, інтонацією і жестами, позначаючи різницю значень. Диференційоване позначення предметів і дій майже відсутнє. Діти не використовують морфологічні елементи для передачі граматичних зв'язків. «Фраза» складається з лепетних елементів, які послідовно відтворюють ситуацію, що позначається ними, із залученням пояснюючих жестів. Звукова сторона мовлення характеризується фонетичною невизначеністю. Наявне поширене нестійке фонематичне оформлення. Вимова звуків носить дифузний характер, зумовлений нестійкою артикуляцією і низькими можливостями їх слухового розпізнавання. Кількість дефектних звуків є значно більшою, ніж правильних. Відмінною рисою мовленнєвого розвитку цього рівня є обмежена здатність сприйняття й відновлення складової структури слова [25, c. 77].

Середній рівень -- передбачає реабілітаційний напрям. Перехід до нього характеризується збільшеною мовленнєвою активністю дитини. Спілкування здійснюється за допомогою використання постійного, хоча все ще спотвореного і обмеженого запасу загальновживаних слів. Словниковий запас значно відстає від вікової норми: виявляється незнання багатьох слів, що позначають частини тіла, тварин та їх дитинчат, одягу, меблів та ін. Діти не знають кольорів предметів, їх форм, розмірів, замінюють слова близькими за змістом. Засвоєння граматичних закономірностей більшою мірою відноситься до тих слів, які рано ввійшли в активне мовлення дітей. Фонетична сторона мовлення характеризується наявністю багаточисельних спотворень звуків, замін і змішувань. Виявляється недостатність фонематичного сприймання, їх непідготовленість до оволодіння звуковим аналізом і синтезом [14, c. 135].

Високий рівень -- передбачає корекційний напрям. Характеризується наявністю розгорнутого фразового мовлення з елементами лексико-граматичного і фонетико-фонематичного недорозвинення. Характерним є недиференційована вимова звуків, коли один звук замінює одночасно два або декілька звуків даної або близької фонетичної групи. На фоні відносно розгорнутого мовлення спостерігається неточне вживання багатьох лексичних значень. У активному словнику переважають іменники і дієслова. Недостатньо слів, що позначають якості, ознаки, стани предметів і дій. Невміння користуватися способами словотворення створює труднощі у використанні слів. Розуміння зверненого мовлення значно розвивається і наближається до норми. Наголошується недостатнє розуміння змін значення слів, що виражаються приставками, суффіксами; спостерігаються труднощі в розрізненні морфологічних елементів, що виражають значення числа і роду, розуміння логіко-граматичних структур, що виражають причинно-наслідкові, тимчасові й просторові співвідношення [12, c. 34].

Отже, констатувальний етап експериментального дослідження виявив низький рівень розвитку мовлення у дітей з комплексними порушеннями, що спричинює необхідність розроблення Програми логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру.

3.2 Система логопедичного впливу у роботі з дітьми з комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру

Корінні зміни, що відбуваються на сучасному етапі розвитку загальної та спеціальної освіти, пов'язані з реорганізацією діяльності спеціалізованих установ, в яких виховуються діти з відхиленнями в розвитку й знаходять відображення у впровадженні альтернативних форм допомоги вихованцям, активному пошуку та розробки нових педагогічних технологій [11, c. 237].

Впровадження альтернативних форм корекційно-педагогічної допомоги дітям з комплексними порушеннями розвитку потребують з боку спеціалістів-дефектологів індивідуального підходу до корекційно-педагогічного процесу навчання і виховання цих дітей (їх вивчення, організацію і проведення корекційних занять, розробку індивідуальних програм корекційно-розвиваючого навчання і виховання) [11, c. 245]. Як показує практика найбільші труднощі при організації коркційно-педагогічної та логопедичної роботи з дитиною є розробка индивідуальної програми її навчання і виховання, на яку орієнтуються як фахівці, так і батьки. Ці труднощі полягають у визначенні напряму логопедичної роботи, структури побудови програми, а також розробці її змісту логопедичного впливу й адекватного підбору навчально-дидактичного матеріалу.

Перебування в реабілітаційному центрі має особливе значення для дітей з комплексними порушеннями. Під комплексним впливом педагогічних заходів відбувається як загальний, так і мовленнєвий розвиток дітей, зокрема уточнюється звуковий склад слова, розвиваються навички аналізу і синтезу, збільшується і уточнюється словник, користуюся вже наявними граматичними формами і відбувається оволодіння новими [33, c. 167]. В контексті проблем практики зазначають, що порушення мовлення спричинюють запровадження корекції, абілітації й реабілітації та розвиток фонетико-фонематичної системи; збагачення словника; удосконалення граматичної будови мовлення; розвиток комунікативних навичок [22, c. 333].

На нашу думку, необхідно дослідити у дітей з комплексними порушеннями специфіку організації корекційно-логопедичної роботи в цілісному процесі реабілітації. Основним завданням системи логопедичної роботи є формування засобів мовлення і включення його в систему суспільних стосунків в ході спеціального навчання, виховання і створення для цього оптимальних умов, спрямованих на цілісний розвиток особистості з врахуванням її психофізичних можливостей.

В кінці має бути досягнута повна або часткова компенсація порушення, що було, завадою для життєдіяльності та спілкування. Головною ланкою системи логопедичної роботи є індивідуальна логопедична програма. (див. Рис. 3.1.). Головна мета складання індивідуальної програми -- розробка змісту корекційної, абалітаційної чи реабілітаційної роботи з дитиною, спрямованої на формування психологічних новоутворень і становлення всіх видів мовленнєвої діяльності.

Індивідуальна логопедична програма

Згідно отриманих результатів логопедичного обстеження та на основі зроблених висновків фахівців, логопедична робота по розвитку мовлення у дитини з комплексними порушеннями в умовах абілітаційного процесу передбачає:

1. формування розуміння зверненого мовлення:

- учити розрізняти предмети за суттєвими ознаками, правильно їх виокремлювати з-поміж інших на слух з опорою на лексичні теми, що передбачені плануванням («Село. Город. Городина», «Овочі», «Фрукти. Ягоди», «Одяг. Взуття», «Свійські тварини», «Свійські птахи»);

2. формування наслідувальної та звуконаслідувальної діяльності:

– учити переказувати казки;

– звукам музичних інструментів:

– наслідування дій дорослих та педагогів;

– наслідування звуків і голосів тварин;

– наслідування звуків оточуючого середовища;

– наслідування мовленнєвих звуків;

3. розвиток вищих психічних процесів:

– пам'ять, мисленнєві процеси, сприймання, увага, уява;

– пізнавальні процеси;

Індивідуальна програма є комплексом взаємозв'язаних напрямів роботи з дитиною і з її батьками Потім необхідно провести психолого-педагогічне обстеження, яке дозволяє виявити інтелектуальний рівень розвитку, потенційні можливості дитини у навчанні. Стосовно логопедичної реабілітації, то в умовах соціально-реабілітаційних центрів виступають: виявлення дітей з відхиленнями в розвитку мовлення (усного і письмового); розвиток психологічної бази мовлення; абілітація, реабілітація та корекція у них навичок правильного мовлення; організація системи логопедичного впливу на порушення мовлення; підвищення логопедичної компетентності батьків цих дітей [30, c. 109].

Логопедичний вплив має на меті корекційно-розвиваючий (психогімнастика, розвиток загальної, дрібної, артикуляційної моторики, спеціальний масаж, дихальні й голосові вправи; розвиток просодичних компонентів, темпу й ритму мовлення); розвивально-абілітаційний (розвиток розуміння зверненого мовлення, розвиток звуконаслідувальних дій); розвивально-реабілітаційний (відновлення засобів мовлення, використання засобів мовлення, відновлення писемного мовлення); розвивально-комунікативний (розвиток немовленнєвих засобів, розвиток мовленнєвих засобів); логотерапевтичний (різноманітні види терапій) напрями допомоги, що полягає у комплексній роботі над подоланням вад мовлення у дітей з порушеннями розвитку.

При складанні індивідуальної программи необхідно чітко уявляти її структуру. Вона складається з трьох основних частин. У першій частині даються загальні рекомендації до проведення занять з дитиною; друга частина розкриває зміст корекційної роботи з дитиною; третя частина присвячена роботі фахівця з батьками.

Основні вимоги щодо складання індивідуальних логопедичних програм:

? чітке формулювання мети логопедичної корекції;

? визначення кола питань, що конкретизують мету індивідуальної програми;

? визначення стратегії і тактики проведення логопедичної роботи;

? добирання конкретних методик і технік для логопедичної роботи;

? підготовка необхідних матеріалів та обладнання;

? чітке визначення форми логопедичної роботи (групова, індивідуальна або змішана);

? визначення загального часу для здійснення всієї системи логопедичної роботи;

? визначення періодичності зустрічей та їх тривалості;

? розробка конкретної індивідуальної логопедичної програми в цілому та визначення змісту кожного логопедичного заняття;

? планування форм участі інших осіб (батьків, медиків, соціальних педагогів тощо);

? визначення форм контролю динаміки логопедичного впливу;

? реалізація системи логопедичної роботи і внесення доповнень та змін до індивідуальної програми під час роботи;

? оцінка ефективності реалізованої індивідуальної логопедичної програми та системи логопедичних занять.

Після завершення програми складається висновок про мету, завдання та результат реалізованої індивідуальної логопедичної програми та системи логопедичної роботи в цілому з оцінкою її ефективності [17, c. 227].

Враховуючи діагноз недорозвинення мовлення різних рівнів, планування складається так, щоб логопедична робота здійснювалась таким чином, аби в кожне заняття включалися види діяльності, що впливають на розвиток фонетико-фонематичної сторони, лексико-граматичного ладу та зв'язного мовлення. Ефективність логопедичної роботи визначається чіткою організацією дітей у період їхнього перебування у центрі, правильним розподілом навантаження протягом дня, координацією й наступністю. Коректувально-логопедичний вплив здійснюється з максимальним включенням аналізаторів, залученням яскравої виразної наочності та ін [5, c. 127]. План роботи логопеда і вчителів-реабілітологів складається на основі проведеного діагностування. В залежності від рівня мовленнєвого розвитку визначається абілітаційний, реабілітаційнй та корекційний напрями логопедичної роботи по формуванню у дітей: фонетико-фонематичних компонентів мовлення; лексико-граматичних категорій; зв'язного мовлення. Формування фонетико-фонематичних компонентів мовлення. При навчанні дітей з недорозвиненням мовлення важливе місце займає розвиток фонематичної системи мовлення. Вимова звуків формується на основі фонематичного слуху; разом з тим сама артикуляція бере активну участь у формуванні фонематичного слуху. Це дозволяє свідчить, що роботу по формуванню фонематичного сприйняття (спеціальні вправи по диференціаціації фонем), фонематичного слуху (тонкий систематизований слух, наділений здатністю здійснювати операції розрізнення та впізнання фонем) необхідно проводити паралельно з формуванням правильної звуковимови [9, с. 112].

Розвиток слухової уваги здійснюється з перших етапів логопедичної роботи і проводиться з дітьми будь-якого рівня мовленнєвого розвитку -- від лепетного мовлення й майже повного його відсутності до дітей з незначними фонетико-фонемними, лексико-граматичними порушеннями.

Робота над формуванням фонематичних процесів будується з урахуванням характеру дефекту. При цьому потрібно враховувати наступне:

? розвиток фонематичного сприйняття повинне проводитися паралельно з розвитком уваги, пам'яті, мислення, процесів, тісно пов'язаних з мовленням;

? необхідно формувати навички усвідомленого засвоєння звуків мовлення;

? учити дітей контролювати свою вимову;

? обов'язково відпрацьовувати артикуляції звуків рідного мовлення, у тому числі правильно вимовлюваних;

? початку дитиною засвоюються слова, оскільки вони мають семантичне значення, а звуки-фонеми існують в його складі;

? операцію звукового аналізу і синтезу проводять тільки на основі правильно вимовлюваних звуків;

? використовування наочного матеріалу, опора на символіку дозволяє включити в діяльність більшу кількість аналізаторів;

? гра є основною формою діяльності, але необхідно враховувати й той факт, що ігрові дії у дитини з комплексними порушеннями можуть не бути несформовані, тому потрібно спеціальне навчання [17, с. 74].

Формування лексико-граматичного ладу мовлення вимагає при плануванні роботи з розвитку лексики і граматики, враховування закономірностей формування словника в онтогенезі, його особливості у дітей з мовною патологією. Основні напрями навчання:

? систематична робота по розширенню словникового запасу в процесі розвитку уявлень про предмети, явища і події навколишньої дійсності;

? уточнення конкретних понять;

? формування співвіднесеності слів, виділення дій, ознак та ін.;

? практичне засвоєння лексичних і граматичних засобів мовлення.

Розвиток зв'язного мовлення. Однією з найважливіших завдань корекційно-логопедичної роботи з дітьми з комплексними порушеннями є навчання їх зв'язному мовленню. Діти повинні навчитися грамотно і послідовно висловлювати свої думки, користуватися діалогічним і монологічним мовленням, тобто вони повинні оволодіти навиками мовленнєвого спілкування, мовленнєвої комунікації [46, c. 239]. Для того, щоб діти могли планувати розгорнені вислови, виділяти смислові ланки художнього тексту, послідовно передавати в своїй розповіді ті або інші події, правильно користуватися граматичним оформленням мовленням, необхідно цілеспрямовано активізувати і розвивати психічні процеси (сприйняття, пам'ять, уяву, мислення та ін.), що тісно пов'язані з формуванням зв'язного мовлення. В.П. Глухов виділяє основні завдання при навчанні дітей граматично правильному зв'язному мовленню:

— коректувальне формування і включення в «мовленнєвий арсенал» дітей мовленнєвих (морфолого-синтаксичних, лексичних) засобів побудови зв'язних висловів;

— засвоєння норм смислового і синтаксичного зв'язку між реченнями у складі тексту і відповідних мовленнєвих засобів їх виразу;

— забезпечення достатньої мовленнєвої практики як основи практичного засвоєння закономірностей усного мовлення, мовлення, як засобу спілкування.

Детально методики навчання зв'язного мовлення дітей з низьким рівнем сформованості мовлення описані авторами В.П. Глуховим, Н.З. Жуковою, О.М.Мастюковою, Т.Б. Філічевою та ін. Це і навчання дітей складанню розповідей по наочному сприйняттю, описових розповідей, розповідей і казок по сюжетній картинці і серії сюжетних картинок, творчих розповідей, переказу художнього твору, заучуванню віршів та ін. [9, с. 16].

Крім традиційних методів, прийомів можна використовувати, ляльковий театр (ляльок діти можуть зшити разом з батьками), пальчиковий театр, фланелеграф, прийоми ігрової казкотерапії. Робота з ляльками сприяє розвитку дрібної моторики пальців, умінню виразно маніпулювати персонажами, наслідувати їх голос, інтонації, вести діалоги.

Логопедична робота традиційно складається з чотирьох блоків.

1. Діагностичний блок включає два етапи обстеження мовлення дитини: під час вступу її для виявлення порушень мовлення і при випуску - для відстежування динаміки. У зв'язку з обмеженістю часу реабілітації на стаціонарі, діагностика усного і письмового мовлення здійснюється за допомогою експрес-методик. При виявленні відхилень в розвитку мовлення проводиться ретельніше обстеження, результати якого заносяться в логопедичну карту (Додаток А), складену на основі розробок Р.І. Лалаєвою, З.А. Ріпиною, І.Н. Садовниковою, Н.М. Трубніковою [6, c. 49].

2. Планово-прогностичний блок передбачає складання індивідуального плану корекції для кожної дитини з порушенням мовлення. Визначається як віддалена (корекція або компенсація порушених функцій), так і найближча мета логопедичної реабілітації (що досягається за час перебування). Логопед за допомогою педіатра і психолога визначає частоту і тривалість своїх занять, що залежить від тягаря основного порушення, глибини і структури мовленнєвого недоліку, психофізичного стану дитини (Додаток В, Г, Д).

3. Коректувально-розвиваючий блок включає організацію логопедичних занять відповідно до індивідуального плану. Після кожного заняття заповнюється індивідуальний зошит дитини (для роботи вдома з батьками або самостійно), а також дається завдання для вечірньої або вранішньої роботи з вчителем-ребілітологом (фіксується в зошиті взаємозв'язку логопеда і вчителя) [9, c. 274]. Вміст традиційних логопедичних занять збагачується вживанням нетрадиційних прийомів (робота з піском, переказ віршів за допомогою пантоміміки, діяльність, що театралізується, релаксація), які сприяють встановленню і закріпленню асоціативних зв'язків в третинних зонах кори головного мозку. Вони доповнюються інтегрованими заняттями логопеда і музичного керівника (Додаток Ж).

4. Інформаційно-консультативний блок включає консультації для батьків, вихователів і інших фахівців центрів [6, c. 53].

Надалі, після закінчення курсу реабілітації, можливі чотири варіанти:

1) дитина продовжує індивідуальні логопедичні заняття в умовах нестаціонарного обслуговування;

2) дитина займається удома по рекомендаціях логопеда (1 раз в 2 тижні логопед дає нові);