Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі

Поняття креативності у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених. Види творчих завдань для розвитку креативності. Історія становлення питання розвитку креативних здібностей учнів. Методика використання творчих завдань у навчально-виховному процесі.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 16.12.2014
Размер файла 134,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ГОРЛІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Кафедра педагогіки

«Рекомендована до захисту»

Протокол №______від___________2013 р.

В. о. завідувача кафедри

______________ к. пед. н., доц. Бабенко І. Є.

Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня

«спеціаліст» зі спеціальності 7.010103 Педагогіка і методика середньої освіти. Мова і література (англійська); 7.010103 Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова та література

Виконавець:

студентка 509-г групи

факультету слов?янських та германських мов

Гушан Віоріка Станіславівна

Науковий керівник:

к. пед. н., доцент

Бабенко Інеса Євгенівна

Горлівка - 2013

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади поняття «креативні здібності»

1.1 Поняття креативності у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених

1.2 Історія становлення питання розвитку креативних здібностей учнів

Висновки до розділу І

Розділ ІІ. Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей

2.1 Види творчих завдань для розвитку креативності

2.2 Методика використання творчих завдань у навчально-виховному процесі

Висновки до розділу ІІ

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Науково-технічний процес - результат діяльності талановитих, геніальних особистостей, людей, які завдяки нестандартності мислення, схильності до творчого пошуку здатні побачити у звичайних предметах та явищах новий, оригінальний зміст. Сучасна суспільна практика відзначається не тільки високими технологіями, але і складністю вимог до спеціалістів, які їх забезпечують. Кваліфікований працівник поряд з необхідним багажем досвіду повинен володіти й особистісними якостями, що дозволяли б йому приймати обґрунтовані і адекватні рішення у неординарних ситуаціях, характерних для високого виробництва. Навіть саме життя, що швидко змінюється, вимагає від людини готовності приймати нестандартні рішення. Таким чином, виникає потреба в орієнтації системи освіти на розвиток креативного потенціалу особистості.

Вивченню феномена креативності присвячено ряд праць вітчизняних та зарубіжних філософів, психологів, педагогів. Останнім часом в українській педагогічній літературі до питання формування креативності особистості зверталось багато вчених. Педагогіка сучасності докладає усіх зусиль, щоб осягнути той скритий зміст поняття креативність, що лежить в основі теорій багатьох видатних педагогів та актуалізувати його сучасними соціальними обставинами.

Аналіз наукової літератури з теми дослідження засвідчує, що проблемі формування креативності науковці приділяють належну увагу, зокрема таким її аспектам, як проблема визначення підходів до розуміння психологічних основ та структури креативності (Д. Богоявленська, Ч. Борисов, Н. Вишнякова, О. Понамарьова, С. Сисоєва, М. Ярошевський та інші); теоретична основа креативності (І. Айзенк, Д. Векслер, Дж. Гілфорд, Р. Крачфілд). Окрім цього, розвиток креативності в різних аспектах досліджували: О. Морозов, М. Мусійчук, Г. Халюшова. Проблема формування творчої особистості розглядалися також і педагогами-класиками: Я. Коменським, А. Дістервегом, Г. Сковородою, В. Сухомлинським. Крім того, слід зазначити, що проблема творчості привертала увагу таких філософів як В. Зінченко, Л. Карсавина, Г. Маркізе, В. Соловйов, Ф. Ніцше, А. Щадріна. Психологічні аспекти щодо креативності були розвинені в працях А. Деркача, В. Зазикіна, А. Леонт'єва, Я. Пономарьова та інші.

Отже, актуальність, теоретична й практична значущість обраної проблеми, а також відсутність досліджень з розвитку креативної діяльності школярів зумовили вибір теми дослідження: «Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри педагогіки Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов як складова частина теми «Світові тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном» (державний реєстраційний № 0104U000529). Тему затверджено на засіданні вченої ради Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов.

Об'єктом дослідження є розвиток креативних здібностей у навчально-виховному процесі.

Предмет - творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі.

Мета дипломної роботи - на основі аналізу практики розвитку креативності учнів дослідити використання творчих завдань як засобу розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі.

Поставлена мета зумовила вирішення наступних завдань:

1. дослідити поняття креативності у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених;

2. розглянути історію становлення питання розвитку креативних здібностей учнів;

3. окреслити види творчих завдань для розвитку креативності;

4. проаналізувати методику використання творчих завдань у навчально-виховному процесі.

Науково-теоретичну базу дослідження склали: документи й матеріали фондів Донецької обласної бібліотеки ім. Н. Крупської, Наукової бібліотеки Донецького національного університету, бібліотеки Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов, вітчизняні періодичні видання «Обдарована Дитина», «Рідна школа», «Шлях освіти», «Директор школи», «Питання психології», «Шкільному психологу усе для роботи»; матеріали мережі Інтернет.

У ході дослідження були використані наступні методи: аналіз психолого-педагогічної та історико-педагогічної літератури - для визначення стану дослідження проблеми; періодизація, систематизація, класифікація історичних фактів і процесів, конвент-аналіз документальних джерел та архівних матеріалів, законодавчої та нормативної документації щодо методики використання творчих завдань у навчально-виховному процесі для визначення основних положень, які складають науково-теоретичну базу дослідження; метод порівняльного аналізу різноманітних документальних фактів, педагогічного досвіду роботи в системі надання спеціальної освіти з розвитку креативних здібностей учнів.

Наукова новизна полягає в тому, щоб дістали подальшого розвитку наукові уявлення про поняття «креативності», форми та методи використання творчих завдань у навчально-виховному процесі.

Практичне значення наукової роботи полягає в тому, що його положення й висновки можуть бути використані у навчанні та вихованні обдарованих дітей при подальшому дослідженні теорії та практики використання творчих завдань для розвитку креативності школярів. Матеріали дослідження можуть бути використані вчителями загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій.

Публікації. Основні положення дипломної роботи висвітлено у 4 одноосібних публікаціях.

Апробація результатів дослідження здійснювалась на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фундаменталізація змісту освіти як соціально-педагогічна проблема», 29 листопада, 2012 р., м. Київ, Україна; ІІ регіональному авторському науковому семінарі професора В. Алфімова «Соціальна і педагогічна підтримка обдарованих дітей в Україні та за кордоном», 17 травня, 2012 р., м. Горлівка, Україна; Міжнародній конференції «Навчальні технології 2012», 21 - 23 вересня, 2012 р., м. Слівен, Болгарія; засіданнях наукового гуртку «Соціально-педагогічна підтримка обдарованої особистості».

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків. Список використаних джерел становить 84 найменувань. Робота містить 6 додатків на 9 сторінках. Загальний обсяг - 76 сторінки.

Розділ 1. Теоретичні засади поняття «креативні здібності»

1.1 Поняття креативності у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених

На сьогоднішній день завдання освіти полягає у тому, щоб формувати творчу особистість, яка здатна до самоосвіти, самореалізації й подальшого розвитку. У праці «Освіта і наука України: шляхи модернізації» В. Кремень вважає, що основними критеріями, на яких має базуватися освіта третього тисячоліття є: орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти [37].

Першочерговим принципом освіти, визначеним Законом України «Про освіту», є рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку. Одним із завдань загальної середньої освіти, визначеним законом України «Про загальну середню освіту», є формування особистості учнів, розвитку їх здібностей і обдарувань, наукового світогляду [41].

Питання формування творчої особистості були завжди актуальними, однак в умовах докорінних змін в освітній системі, модернізації та реформування освіти вони набувають особливого значення. Це пояснюється тим, що сучасний школяр повинен уміти адаптуватися до мінливих життєвих ситуацій, визначати пріоритетні завдання й мету, критично мислити, виявляти й формулювати проблеми й шукати їх розв'язання, добирати та використовувати потрібну інформацію, уміти спілкуватися в різних соціальних умовах. Реалізувати такі непрості завдання можна лише за умови, якщо людина усвідомлює значення знань, інтелекту і творчості для суспільства, вміє творчо розв'язати будь-які особистісні або суспільні проблеми. Тому питання розвитку творчості, механізмів пізнання та набуття досвіду творчої діяльності залишається актуальним для сучасної школи [20].

В основі визначення «креативна особистість» є поняття «креативність». Це визначення увійшло на початку 70-х років, у результаті експериментальних робіт Д. Богоявленської. Ще на початку 60-х років було визначено приблизно 60 понять креативності, але Л. Репуччі зазначив, що їх кількість зростає з кожним днем. На сьогоднішній день відсутнє чітке та однозначне визначення «креативності», оскільки серед вчених не існує єдності щодо його основних ознак, тому в цілому простежуються різні підходи до вивчення цього процесу.

Представник гуманістичної психології А. Маслоу стверджував, що основна потреба людини - самовиявлення, самоактуалізація та прагнення до самовдосконалення. На його думку, суспільство розвивається тільки тоді, коли воно дасть можливість реалізуватися розумним, сильним і активним особистостям. А. Маслоу певною мірою ототожнив поняття самоактуалізації з поняттям креативності [43].

Перший, хто використав цей термін був М. Вертгеймер, який зазначив у своїй праці «Продуктивне мислення» у 1987 році, що креативність - це здатність до перетворення вихідної інформації [10].

Р. Павлюк вважає, що креативність - творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору [54].

Е. Воронцова повідомляє, що креативність - індивідуальна особливість людини, здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення у вирішенні певних завдань: побутових, навчальних, соціально-етичних тощо [12].

У сучасному тлумачному психологічному словнику В. Шапара поняття креативність визначається як здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко розв'язувати проблемні ситуації [78].

У сучасних дослідженнях такі вчені, як К. Тейлор, О. Тихоміров активно дотримуються тієї точки зору, що креативність - це створення нового продукту або результат творчого мислення [26]. Але деякі дослідники (А. Брушлінський, В. Моляко, П. Якобсон) наголошують, що при цьому домінує творчий процес створення нового [26]. Таким чином, у сучасній психолого-педагогічній науці креативність розглядається як особова категорія в аспектах: прояву дивергентного мислення; актуалізації інтелектуальної активності та інтегрованої якості особистості [52].

Е. Торренс визначає креативність, як процес виникнення особової чутливості до проблем у зв'язку з відсутністю знань, пошуку їх рішень, формування пропозицій та висунення гіпотез [76].

В іноземній літературі поняття «креативність» (лат. «creatio» - образ, творіння) - це творчість, що має в собі минулі, сучасні та наступні характеристики процесу, внаслідок чого людина створює щось нове, не існуюче до цього. Впродовж недавніх досліджень автори визначили «креативність» як досягнення чогось важливого… Це те, що роблять люди, щоб змінити світ [73].

За Дж. Гілфордом, дивергентне мислення (альтернативне мислення, яке відступає від логіки й проявляється під час розв'язування завдань, що допускають існування багатьох правильних відповідей) є основою креативності. Він виділив чотири основних параметри креативності:

1) оригінальність - здатність продукувати незвичайні відповіді;

2) семантична гнучкість - здатність запропонувати нове використання об'єкта;

3) образна гнучкість - здатність бачити в об'єкті нові ознаки;

4) спонтанна гнучкість - здатність продукувати різноманітні ідеї в нерегламентованих ситуаціях [6].

Також, слід зазначити, що за дослідженнями Дж. Гілфорда та його співробітників, виділяють 16 гіпотетичних інтелектуальних параметрів, які характеризують креативність людини. Серед них розрізняють: побіжність думки; гнучкість думки; оригінальність; допитливість; здібність до розробки гіпотези; ірреальність, фантастичність [83].

Е. Воронцова, як і Дж. Гілфорд, теж вирізняє чотири типи виявлення креативності:

1) оригінальність - здатність продукувати ситуації, незвичайні відповіді, рішення;

2) семантична гнучкість - здатність визначити функції об'єкта й пропонувати різні способи його використання;

3) образна адаптивна гнучкість - здатність визначити функції об'єкта, щоб побачити в ньому нові можливості;

4) семантична стихійна гнучкість - здатність винаходити різноманітні ідеї для відносно обмеженої ситуації.

Ця характеристика виявлення креативності відображає її основну, творчу сторону, зокрема: створення нового, оригінального продукту; нестандартне бачення у відомому нових можливостей його функціонування, а також можливість продукувати необмежену кількість ідей [13].

Поряд з терміном «креативність» у науковій літературі часто використовується поняття «творчість». Визначення креативності є аналогом визначення «творчі здібності» та дуже пов'язане з творчістю, творчою діяльністю, що породжує щось нове. Деякі автори ототожнюють творчу активність із креативністю та використовують слово «творчість» замість слова «креативність», посилаючись на той факт, що поняття «креативність» бере своє походження від англійського слова «creative» - творчість. На нашу думку, зважаючи на схожість та близькість цих понять, доцільно було б використовувати їх як синонімічні слова, бо креативність (від англ. creativity) - рівень творчої обдарованості, що становить стійку характеристику особистості. Іншими словами, креативність - це здатність особистості творити, створювати щось нове [52], а у працях Л. Виготського, С. Рубінштейна зазначається, що творчість - це діяльність, коли людина створює щось нове, незалежно від того, чи це річ зовнішнього світу, чи побудова розуму, або відчуття, яке живе і розвивається в самій людині [15], або процес створення людиною предметного світу й одночасний розвиток нею власної природи [64].

А. Маслоу писав, що творчість - це реалізація природного творчого потенціалу при відсутності внутрішніх конфліктів [5].

К. Роджерс вважав, що творчість - це результат здатності знаходити проблеми у процесі пошуку [5].

Натомість Д. Гілфорд зазначав, що творчість - це те що визначено генетично і може бути виміряне тестами, взаємодія двох протилежних типів мислення: дивергентного і конвергентного [5].

У тлумаченні феномену творчості, як визначає його словник з психології, переважає діяльнісний підхід: «…це діяльність людини, результатом якої виступають нові духовні й матеріальні цінності». Проте, за словами О. Леонтьєва, творчість ніяк не можна зводити до діяльності зі створення нових матеріальних та духовних цінностей [40].

К. Тейлор розглядає творчість як розв'язання завдань і виокремлює шість груп визначень творчості:

1. Визначення типу «Гештальт», у яких відзначається створення нової цілісності.

2. Визначення, орієнтовані на «кінцевий продукт», або «інноваційні» визначення, у яких відзначається продукування чогось нового.

3. «Естетичні», або «експресивні», визначення, у яких відзначається самовираження. Як приклад визначень цього типу наводиться таке: «Творчий процес - це здатність мислити в недослідженій сфері без обмеження колишнім досвідом».

4. «Психоаналітичні», або «динамічні», визначення, у яких творчість трактується в термінах взаємодії «Я», «Воно» і «Над-Я».

5. Визначення в термінах «мислення, орієнтованого на рішення», у яких відзначається не стільки рішення, скільки власне розумовий процес.

6. Різноманітні визначення, що не вкладається в жодну з перелічених вище категорій [29].

В. Сухомлинський визначав творчість як своєрідну сферу духовного життя, самоствердження, коли розвивається самобутність та індивідуальність кожного учня. У книжці «Серце віддаю дітям» він писав: «Творчість відкриває в дитячій душі ті куточки, в яких дрімають джерела добрих вчинків» [70, с. 54].

І. Волков вважає, що творчість - це створення школярем оригінального продукту, вибору, в процесі роботи над яким самостійно застосовано засвоєні знання, вміння, навички, в тому числі здійснено їх перенесення, комбінування відомих способів діяльності чи створення нового для учня підходу до розв'язання (виконання) завдання [50].

Українська дослідниця Н. Наумова визначає творчість як найповніше вираження людського духу [49]. Враховуючи таке розуміння творчості, можна стверджувати, що тут розглядаються і когнітивні, і почуттєві, і вольові зусилля для досягнення успіху чи зменшення ймовірності невдачі, мобілізації настирливості, енергії, волі, прояв настирливості тривалий час, уміння раціонально планувати діяльність (чергування праці та відпочинку).

Творчість у школі О. Захаренко описує як особливу, особистісну і водночас суспільну сферу, оскільки результати цієї творчості безпосередньо звернені до особи школяра, сприяють захопленню процесом пізнання, вихованню потреби трудитися, високих моральних якостей [50].

Творчу діяльність учня В. Сухомлинський розглядав не лише як вищу форму активності і самостійності, а і як найбільшу радість в духовному житті людини. Дитина повинна жити в світі творчості. «Без цього, - писав педагог, - вона - засушена квітка» [70, с. 57].

Традиційно вирізняють три види творчості - наукову, технічну, літературно-художню. В. Моляко пропонує ширшу класифікацію й виділяє наукову, технічну, літературну, музичну, образотворчу, ігрову, навчальну, побутову, військову, управлінську, ситуаційну, комунікативну творчість [31]. В. Давидов, визначаючи акт творчості як «реальне перетворення предметної дійсності, культури і самого себе», включає при цьому до поняття творчості також моральну творчість [28, с. 55].

До чинників, що мотивують і підтримують творчу діяльність, а відповідно і визначають її успішність відносять такі класичні поняття, як емоції, увага, воля, характер. Відомо, що творчість супроводиться певним переживанням: смутком і стражданнями, радістю і гордістю за звернене, або, з погляду психології певними емоціями.

Інший чинник, що має істотне значення для творчості - це воля. Саме її вважають керівною системою, яка нині ще недостатньо вивчена, зокрема в таких взаємозв'язках, як воля і відповідальність, воля і детермінізм поведінки, воля та свідомість. Ці взаємозв'язки стали предметом пізнавальної активності дослідників, які вивчають людську психіку, її цілеспрямування і дії, оскільки окремим випадком їх є і творча діяльність [20].

На думку А. Сологуба креативна особистість - це цілісна людська індивідуальність, яка виявляє розвинені творчі здібності, творчу мотивацію, творчі вміння, які забезпечують їй здатність породжувати якісно нові матеріали, що в більшій чи меншій мірі змінюють на краще життя людини [68].

З точки зору психології креативність розглядається, як здатність створювати незвичайні ідеї відхилюватись від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. У психології є два схожі поняття: «креативна особистість» і «творча особистість». Креативна особистість має внутрішні передумови для творчої діяльності: особисті утворення, задатки, що зумовлюють її творчу активність, тобто нестимульовану ззовні діяльність. Творчою називають креативну особистість, яка внаслідок впливу зовнішніх факторів набула додаткові мотиви, важливі для творчого потенціалу. Отже, креативність особистості - детермінантна її творчої активності. Згідно з цим креативність - це сукупність особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення і креативна особистість характеризуються як впевнена в собі, естетично орієнтована і здібна до розвитку особистість, що має самостійність суджень та знаходить привабливе в вирішенні труднощів [48].

Сучасний вчитель має готувати мислячу людину спроможну до творчих дій. Вирішити це завдання може лише креативна особистість, що здатна до нестандартної педагогічної діяльності та має наступні властивості: високий рівень інтелекту, досвід роботи з дітьми, знання психологічних особливостей дітей, чуйний характер, почуття гумору, самовдосконалення своєї особистості, широкий світогляд, коло різноманітних інтересів, здатність до самоаналізу, сміливість, самовпевненість в собі. Ось комбінація ознак, які властиві креативним особистостям, що одночасно підвищують здатність до реалізації творчого потенціалу. Говорячи про креативну особистість ми маємо на увазі:

- наявність творчого, креативного потенціалу;

- особистісний стиль творчого пошуку;

- наявність мотивів, де провідне місце займає самоствердження;

- вміння використовувати нові прийоми передачі теоретичного матеріалу на практиці;

- уміння використовувати досвід інших людей [48].

Вивчаючи креативне мислення Е. Торренс дійшов висновків, що креативність дітей досягає піку у віці від 3,5 до 4,5 років, зростає в перші три роки навчання в школі. У подальшому знижується протягом декількох років, а потім отримує новий поштовх до розвитку [84]. Таким чином, він наголошує на тому, що креативність людини найактивніше варто розвивати саме в дитячому віці, коли цього є найсприятливіші умови.

Якості творчої особистості були визначені американським педагогом-психологом Е. Торренсом. Вони включають в себе володіння, або здатність швидко мислити про велику кількість ідеї, гнучкість, здатність використовувати ідеї та інструменти незвичайними способами, оригінальність, здатність обдумувати нові ідеї. У 1966 р. Е. Торренс і його колеги розробили методи оцінки, тест Торренса творчого мислення (TTТМ), який враховує всі ці навички. TTTМ став одним з найбільш широко використовуваних мір творчості. Е. Торренсу надана додаткова підтримка для його підходу в своїх подальших дослідженнях своїх проведених через 7, 12 і 22 років [82].

Деякі вчені вважають, що креативність визначається рівнем розвитку інтелекту й проявляється на високому рівні розвитку будь-яких здібностей. Ця позиція будується на твердженні, що між інтелектом і креативністю існують порогові відношення: для прояву креативності потрібний інтелект, не нижчий від середнього [41].

М. Берштейн та А. Матейко розрізняють два рівні творчості: вищий та нижчий. На нижчому рівні творчості використовуються вже існуючі знання, розширюється сфера їх застосування. Творчість вищого рівня пов'язується зі створенням нової концепції, що революціонізує науку. На основі такої класифікації рівнів творчості А. Матейко зробив висновок, що «…більшість творчих досягнень у цій чи іншій галузі зазвичай належить лише незначній частині людей» [44, с. 9]. М. Берштейн вважає, що «творчість вищого порядку є долею одиниць, котрих ми називаємо геніями. Творчість нижчого порядку є справою багатьох, можна навіть сказати - майже всіх учених» [8, с. 161].

І. Головінський дотримується тієї точки зору, що інтелектуальний рівень є незамінним для творчої діяльності, але творчість та інтелект не є тотожними поняттями. Творчість, подібно до креативності, - поняття широке, тому й інтерпретувалося воно по-різному [22, с. 181]. Загалом творчість, як стверджує Л. Кузнєцова, - вища форма активності й самодіяльності людини. Активність, спрямована чужою волею, не є творчою активністю [38, с. 32].

Креативні люди комфортно відчувають себе в ситуаціях, коли відсутня вичерпна інформація, немає точних правил дій, незрозумілі перспективи подальшого розвитку подій. Ті ж, у кого креативність виражена слабко, переживають у таких ситуаціях, відчувають сильний дискомфорт і тривогу, а тому прагнуть усіляко уникати їх. Відзначимо деякі особистісні риси, властиві креативним людям:

- незалежність, тобто особистісні стандарти для них вищі за стандарти оточуючих;

- «відвертість розуму», тобто готовність повірити своїм і чужим фантазіям, сприйнятливість до нового й незвичайного;

- висока толерантність до невизначених ситуацій, конструктивна активність в цих ситуаціях;

- розвинені естетичні відчуття, прагнення до краси [3].

Л. Єрмолаєва-Томіліна наводить такі показники креативності: наявність інтелектуальної і творчої ініціативи, широта асоціативного ряду, швидкість мислення, «гнучкість» мислення, оригінальність мислення [33].

Процес творчості поєднує традиції і новаторство. Абсолютно нового у творчості не буває. Суб'єкт творчості може реалізувати свій задум лише враховуючи результати попередньої діяльності людей, закріплені у формі традицій. Щоб створити щось нове, треба зруйнувати старе та, використовуючи його окремі конструктивні елементи, утворити нову конструкцію. Результати творчості можуть мати об'єктивну чи суб'єктивну новизну. Об'єктивною вважають новизну у контексті історії культури, а суб'єктивною - новизну, що має відношення тільки для автора творчої розробки (Л. Виготський, І. Лернер, Я. Пономарьов). Саме суб'єктивний характер новизни лежить в основі дитячої творчості. Під дитячою творчістю розуміють діяльність дитини, в процесі якої вона створює якісно нові для самої себе цінності. Ці цінності мають і суспільне значення, тому що необхідні для всебічного розвитку особистості і, як наслідок, для розвитку суспільства. Інколи діти створюють речі, які мають справжню естетичну цінність, є творами мистецтва [7].

«Творчість учнів - глибоко своєрідна сфера їхнього духовного життя, самовираження і самоутвердження, в якому яскраво виявляється індивідуальна самобутність кожної дитини. Цю самобутність не можливо охопити якимись правилами, єдиними і обов'язковими для всіх», - писав В. Сухомлинський [69, т.3, с. 54]. «Творчість починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше, стають засобами пізнання, освоєння, перетворення світу, при цьому людська особистість немовби зливається із своїм духовним надбанням» [69, т.3, с. 566]. Тобто, творчість - це процес створення нового і цінного. Аналіз досліджень з різних аспектів проблеми творчої особистості (Г. Альтшулера, Д. Богоявленської та ін.) дозволяє стверджувати, що формування творчої особистості найкраще відбувається у процесі творчої діяльності. Відомо, що людські творіння можливі завдяки поєднанню дії двох чинників - величезної кількості спроб і невблаганної критики, що знищує все невдале та недосконале [7].

Можна сміливо зазначити, що особистість народжується саме завдяки творчій діяльності людини, що базується на комбінуючих здібностях і, яку психологи називають фантазією або уявою. Крім того, вона має тісний зв'язок з мисленням, а також, з її допомогою подумки здійснюється вихід за межі того, що безпосередньо сприймається. Уява, породжена трудовою діяльністю людини, і розвивається на її основі. Особливого значення набуває розвиток активної уяви як відтворюючої (створення образу предмета, явища за його описом), так і творчої (створення нових образів, які реалізуються в оригінальних та суспільно значимих продуктах діяльності) [7]. Для того, щоб створити щось нове, нам потрібно уявити це в образній формі, але людина, у якої не має задатків та не розвинена творча уява, не зможе відчути, представити та побачити щось нове у середовищі, яке її оточує. Саме це і пояснює, чому від творчої уяви залежить успіх творчості. Уява - основа творчої діяльності, завдяки якій стає можливим наукова, художня, технічна, ігрова діяльності. І такої думки дотримуються деякі вчені, а саме: Г. Альтшулер, В. Бєлозерцев, К. Пігров, Л. Яценко та ін. Якщо встановити зв'язок між фантазією та реальністю, то стає зрозумілим психологічний механізм уяви та пов'язаної з нею творчої діяльності. Л. Виготський підкреслює, що уява і творча діяльність залежать від набутого людиною досвіду та емоційного зв'язку між діяльністю уяви та реальністю [14].

Багатство уяви обумовлюється багатством, змістовністю довгочасної пам'яті особистості. Чим більше пам'ять утримує різноманітних образів і понять, тим вище, за інших умов, імовірність того, що в свідомості індивідуума виникне новий, неповторний образ, який відзначається яскравістю, а головне - оригінальністю. Таким чином, створювати нові образи, перебудовувати, комбінувати можна лише тоді, коли в пам'яті зберігається більш-менш значний запас різноманітних образів та ідей [18].

Відповідно до численних досліджень учених, творчість можна визначити як системне явище, що включає певну сукупність взаємопов'язаних компонентів, а саме:

- творчі здібності;

- творчий процес;

- індивідуальний розвиток творчих здібностей;

- риси особистості, що забезпечують творчу діяльність.

Показником творчих здібностей є внутрішній інтерес до певного виду діяльності, якесь незрозуміле і для самої людини, а інколи й для інших уважне ставлення до деяких предметів або дій усупереч необхідності виконувати інші. Тому з погляду діагностики показниками творчих здібностей є:

- уподобання;

- інтерес до певного виду предметів або об'єктів і дії з ними;

- значна увага до певного кола об'єктів;

- нехтування іншими об'єктами;

- оригінальний підхід до стандартних завдань;

- намагання змінювати, реконструювати ці об'єкти.

Ступінь індивідуального розвитку творчих здібностей або їхній індивідуальний рівень - досить складне явище з погляду прояву творчості. Але попри всі складнощі, які пов'язані з визначенням міри здібностей, можна вказати особливості творчості:

- енергетично-емоційні показники особистості;

- сила зосередження й уваги у процесі сприймання;

- високі показники сенсорних або мовних процесів;

- внутрішня зосередженість і «неувага» до того, що відбувається навколо.

Творчий процес триває у часі та просторі, він спирається на систему психічних рис, які забезпечують його перелік:

- сприймання - увагу;

- мислення - уяву.

Вважається, що висока сенсорна чутливість - один із показників певних творчих здібностей. Індивідуально це можуть бути і моторні здібності - моторні навички, здатність регулювати й контролювати дії. Сенсорні процеси - це база, на якій базується творче мислення.

Другою складовою творчого процесу є система мислення - уяву. Ми маємо на увазі творче (дивергентне) мислення і творчу уяву. Саме ці процеси забезпечують створення нового, нестандартного у формі ідеї чи продукту, відкриття і виноходу чи конструкції. Показниками творчої діяльності є:

- творча уява і творче сприймання;

- переважання дивергентного мислення над конвергентним;

- переважання творчої уяви над репродуктивною;

- стиль розуміння творчого завдання.

Четверта складова творчості - творча особистість. Це найваріативніший компонент творчості: адже скільки продуктів творчості - стільки й творців.

Існують прояви творчості, які вимагають образного сприймання й образного мислення для створення відповідних продуктів творчості, і є така творчість, яка потребує досить розвинутого теоретичного мислення і словесно-понятійного сприймання.

Однією з найважливіших рис творчо спрямованої дитини є велика працездатність і працелюбність, які підкріплюються інтересом до певних об'єктів, знань, захопленістю ними. Тобто, слід зазначити, що інтерес та захопленість - це та енергетично-мотиваційна система, що є джерелом значної працездатності творчої людини.

У нашій країні проблему розвитку творчості учнів вирішують шляхом створення спеціальних шкіл, творчих об'єднань, різних конкурсів [5].

Науковці дотримуються тієї точки зору, що в педагогіці не існує універсальних рецептів навчання творчості, тому вони вважають, що навчити цьому неможливо, бо творчу особистість треба розвивати, використовуючи елементи навчання, але наявність знань зовсім не забезпечує творчості. Так Дж. Стігер з'ясував, що високий рівень розумових здібностей є необхідною умовою для творчості, але не достатньою. Обов'язковою, на його думку, є інтелектуальна незалежність, виняткова допитливість, значна гнучкість під час зіткнення з будь-якими проблемами [7].

Більшість дослідників наголошують на тому, що впевненість у собі, а також твердість у досягненні мети - є найважливішими властивостями креативної особистості. Але з роками, навчаючись у школі, діти, у більшості випадків, поступово втрачають інтерес, віру у свої сили та починає сумніватися у власних здібностях. Щоб відновити сили, віру та інтерес дітей, потрібно використовувати творчі завдання, що передбачають максимальну самостійність школяра й завдання зростаючої складності. Отже, слід «організовувати навчання як пізнання», тобто репродуктивну діяльність оптимально поєднувати з творчою, продуктивною [17].

На думку І. Волкова, для будь-якої творчої діяльності необхідною є наявність у людини таких якостей: нахили до даного виду діяльності, здібності до швидкого навчання, розумової активності, кмітливості й винахідливості; прагнення добувати знання, необхідні для виконання конкретної практичної роботи; самостійності при виборі й розв'язанні задачі; працелюбності; здатності бачити загальне, головне в різному й різне в подібних явищах; потреби у постійному підвищенні кваліфікації. Він вважає, що «дитину треба вчити й розвивати всебічно, щоб дати можливість виявитися її прихованим, можливо дуже глибоко, здібностям. Здійснити це можна лише в процесі навчання під керівництвом дорослих» [11, с. 96].

На необхідність розвитку творчості у дітей вказує відомий італійський письменник Джанні Родарі. Він також пропонує дорослим керувати цим процесом, організовуючи ігри з дітьми, фантазуючи, складаючи казки, вірші, загадки, історії [62].

Таким чином, узагальнюючи велику кількість ознак, які характеризують креативну особистість, виділяють 12 груп: усвідомленість; оригінальність; незалежність - упевненість у собі; схильність до ризику - готовність випробовувати щось нове; енергійність; артистичність; зацікавленість; почуття гумору; потяг до складності; неупередженість - сприйнятливість до нового; потреба в самоті; інтуїтивність [81].

Отже, аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури засвідчує, що питання креативності завжди привертало увагу вітчизняних та зарубіжних учених. Проте в науці не склалося єдиної думки щодо розуміння сутності креативності та творчості. Зарубіжні вчені впевнені у тому, що, з однієї точки зору, виявлення креативності не залежить від рівня розвитку інтелекту, а з іншої - переконані, що креативність обов'язково припускає інтелектуальний розвиток вище за середній рівень, оскільки саме такий рівень забезпечує основу творчої продуктивності людини. Тоді як українські вчені дотримуються тієї точки зору, що інструментом креативності є надзвичайно складний процес - мислення, що вимагає оригінального розв'язання проблем чи завдань, характеризується новизною, неповторністю і за наявністю певних методик чи технологій може розвиватися в умовах вивчення шкільних предметів. Загалом, слід відмітити, що креативність стає внутрішнім ресурсом для подальшого розвитку школяра на професійній та життєвій ниві, взагалі - всього майбутнього.

креативність творчий здібність навчальний

1.2 Історія становлення питання розвитку творчих здібностей учнів

За визначенням С. Максименка, здібності - індивідуально-психологічні якості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності. Сферою вияву здібностей людини є всі галузі їхньої різноманітної практичної, наукової і мистецької діяльності [59].

Як зазначає Г. Костюк: «Суспільні умови життя впливають на розвиток здібностей не прямо, не безпосередньо, а через діяльність людини» [36]. У діяльності особистості здібності не тільки виявляються, а й формуються, розвиваються. Конструювання педагогом у процесі навчальної діяльності спеціальних ситуацій, які потребують творчого вирішення, і створення ним для цього відповідних умов відкривають широкий простір для розвитку творчих здібностей учнів.

За спрямованістю або спеціалізацією виділяють загальні та спеціальні здібності. Ці види здібностей пов'язані між собою: людина з розвиненими загальними здібностями має більш сприятливі умови для розвитку спеціальних. Загальні здібності становлять основу розвитку гармонійної особистості, спеціальні - професіонала.

За рівнем розвитку виділяють репродуктивні та творчі здібності. Репродуктивні виявляються в успішності оволодіння знаннями, вміннями, навичками; творчі - у здатності до створення нового, оригінального, до наукових відкриттів. Між ними існує тісний зв'язок: нові відкриття людина робить, спираючись на свої знання, минулий досвід. Однак людина, яка володіє репродуктивними здібностями, не обов'язково має також і творчі, і навпаки [66].

У 1998 р. Л. Момот, Л. Шелестова прийшли до висновку, що творчі здібності відносяться до загальних, оскільки виявляються у будь-якій сфері життєдіяльності на тому чи іншому рівні. Вони мають складну структуру. За даними психолого-педагогічної науки, можна виділити такі основні складові компоненти творчих здібностей: мотивації, інтелектуально-логічні, інтелектуально-евристичні, комунікативні, здібності до самоорганізації. Вони виявляються: мотиваційні - у допитливості, творчому інтересі, почутті захопленості, емоційному сплеску, прагненні до творчих досягнень, до отримання високої оцінки; інтелектуально-логічні - в здатності аналізувати, порівнювати, виділяти головне, доводити свою думку, пояснювати; інтелектуально-евристичні - у здатності до висунення ідеї розв'язання проблеми, до фантазії, самостійного перенесення знань та умінь у нову ситуацію, до оцінних суджень; здібності до самоорганізації - у здатності планувати і раціонально використовувати час, до самоконтролю, до вольових зусиль, старанності; комунікативні - у здатності до співробітництва, уникнення конфліктів та успішного розв'язання їх.

Усі компоненти творчих здібностей тісно взаємопов'язані між собою і в процесі творчої діяльності відіграють певну роль. Але першочергового значення у розв'язанні творчих завдань набувають саме інтелектуально-евристичні здібності. Їх називають творчими у вузькому розумінні, креативними, тобто характеризують як необхідне пошуково-перетворююче ставлення особистості до самого себе та до навколишнього світу, як стан суб'єкта, що здатний розв'язувати проблеми, генерувати ідеї.

Визначальне місце в цій діяльності надається інтуїції. Як предмет філософії вона розглядалася ще Платоном і Аристотелем. У діалогах Платона зустрічаються серйозні спостереження і думки щодо раптового осяяння, натхнення, надзвичайно близьких до трактування інтуїції у сучасній психології. До проблеми інтуїції звертається ряд сучасних учених. Суттєве значення для подальшого її визначення мали дослідження філософа Б. Кедрова, який вважає, що творчий процес у будь-яких його виявах є складним сплавом усвідомленого строгого розрахунку та інтуїтивних прозрінь [47].

Наприкінці ХХ ст. В. Паламарчук свідчив, що творчі здібності - вищий рівень розвитку інтелектуальних здібностей. Без репродуктивної діяльності не може бути ніякої творчості. Творча діяльність уяви знаходиться у прямій залежності від багатства та різноманітності попереднього досвіду людини, тому що цей досвід являє собою матеріал, з якого створюються будови фантазії [16].

За визначенням Фромма, «творчі здібності - здатність дивуватися і пізнавати, уміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду» [74, с. 2]. На думку К. Платонова, творчі здібності є не просто однією зі складових особистості, а її інтегральною, загальною властивістю [74].

Структурним компонентом творчих здібностей є такі індивідуальні відмінності мислення, як гнучкість (здатність варіювати способи рішення), критичність (здатність відмовитися від непродуктивних стратегій), спроможність легко знаходити нетрадиційні способи розв'язання задач і т. ін. Зазначені відмінності є вирішальними з-поміж інших для формування мотивації досягнень у навчанні. Найбільш сприятливі умови для формування здібностей створюються в процесі профільного особистісно-зорієнтованого навчання й виховання учнів.

У 2000 р. деякі дослідники (С. Максименко, В. Зайчук, В. Клименко, В. Соловієнко) виділили основні ознаками творчих здібностей:

- швидкість мислення - кількість ідей, які виникають за одиницю часу;

- гнучкість мислення - здатність швидко і без особливих зусиль зосереджуватися на кількох думках; осмислювати інформацію, отриману в одному контексті, для того, щоб використати в іншому;

- оригінальність - здатність до генерації ідей, які відрізняються від загальноприйнятих, до нестандартних рішень;

- допитливість - здатність дивуватися, зацікавленість і прагнення нових знань;

- точність - здатність удосконалювати і доводити до кінця свою справу;

- сміливість - здатність приймати рішення в ситуації невизначеності, не лякатися власних висновків і доводити їх до кінця, ризикуючи особистим успіхом і репутацією [34].

П. Торренс, як один з творців системи вимірювання творчих здібностей, говорив, що спадкоємний потенціал не є найважливішим показником майбутньої творчої продуктивності [58]. Також він вважав, що перетворення творчих імпульсів дитини у сформовану здатність робити великі і маленькі відкриття здебільшого залежить від впливу батьків, учителів та інших дорослих.

На зорі західної цивілізації панувала думка, що нові ідеї й думки, здатність дивуватися і пізнавати приносять людям «генії» або «музи» - надприродні істоти, що в образі духів відвідують обраних: наприклад, муза Терпсіхора відвідує поетів, а Уранія дарує натхнення вченим. Аристотель став першим, хто запропонував зовсім іншу точку зору. Він висунув на перший план саме мислення та його закони. Майже впродовж двох тисячоліть аристотелівські логіка і правила створення силогізмів уважалися вважалися вичерпним зведенням законів мислення, і народження нових ідей аж до початку епохи Просвітництва розглядалося як виведення нового умовиводу з набору тверджень за допомогою логічних операцій, тобто творча думка вважалася одним із різновидів звичайного дедуктивного висновку [29].

В епоху Просвітництва стала можливою пряма полеміка між раціональними і містичним поясненням феномена творчих здібностей. У пошуках аргументів філософи звернулися до досвіду, адже цьому сприяла атмосфера епохи. Цікаво зіставити результати проведених у цьому напрямі пошуків двох видатних мислителів того часу - Декарта і Лейбніца. Рене Декарт, який вважається засновником наукового методу, запропонував першу докладну працю із цієї теми - «Правила для керівництва розуму». У формі переліку правил, яких має дотримуватися мислитель у своїй творчості, Декарт викладає результати своїх спостережень над природою мислення. Будучи раціоналістом, у цих правилах він прагне до чіткої та зрозумілої формалізації руху думки, намагаючись обходити тему «надраціональних» факторів мислення. Однак у багатьох із його правил пропонуються такі розумові вправи, які інакше, як інтелектуальними медитаціями, не назвеш. Ідеаліст Лейбніц у своїй філософії постійно вдавався до містичних конотацій, тому його правила мислення сповнені міркувань про взаємодію нематеріальних універсальних одиниць реальності - «монад». Монади Лейбніца - інтуїтивно пережиті сутності, наділені свідомістю, які у своїх взаємодіях створюють явища світу. Ні Лейбніц, ні Декарт, не змогли уникнути у своїх роботах посилань на інтуїтивні аспекти мислення, хоча останній прагнув цього [29].

Але слід зазначити, що проблема творчих здібностей спочатку набула значного поширення в закордонній психології. Фактично до перших досліджень можна зарахувати вже роботи Ф. Гальтона, у яких вивчалися творчі здібності дітей й оцінювались вони на основі вимірювання коефіцієнта інтелекту. Такі самі позиції займав Л. Термен, який вивчав відмінності між дітьми з високим і низьким коефіцієнтами інтелекту. Аж до середини минулого століття креативність ототожнювалася з інтелектом.

Систематичне вивчення творчих здібностей розпочалося в 50-ті рр. ХХ ст. і було пов'язане з ім'ям Дж. Гілфорда, який запропонував психологам зосередити свою увагу на вивченні здатності до творчості. Він та його співробітники проводили дослідження, у яких творчі здібності розглядалися як самостійна характеристика.

Напрям досліджень, розпочатих Дж. Гілфордом, найбільш послідовно був продовжений Е. Торренсом. В основу циклу робіт, виконаних Е. Торренсом, було покладено припущення про те, що процеси, пов'язані з вирішенням проблемної ситуації - від виявлення проблеми до повідомлення її розв'язання, - безпосередньо стосуються творчих здібностей дитини [29].

У більш пізніх дослідженнях, проведених у середині 70-х рр., Е. Торренс уточнив положення про творчі здібності і більш ретельно відібрав процедури її діагностики. У результаті цього концептуальна валідність тестів Е. Торренса підвищилася, а референтні показники значною мірою позбулися впливу загального інтелекту [29].

У полі зору науковців проблема творчих здібностей, потрапила не так вже й давно десь років сто тому. Одним із перших авторів теорії креативності був С. Грузенберг. Але навіть він сам не зміг назвати свою теорію науковою. На його думку, це скоріше було зібрання окремих фактів та випадкових емпіричних даних, взятих із фізіології нервової системи, невропатології, літератури, мистецтва тощо. Це зібрання доповнювали також окремі уривки автобіографій та самоспостережень відомих на той час творців [23]. Далі можна назвати таких дослідників, як П. Енгельмейєр [79] та П. Якобсон [80]. Вони одними з перших визнали, що творчі здатності охоплюють ширшу сферу людської діяльності, ніж мистецтво, і зробили перші спроби показати іншим людям етапи одержування винаходу, тобто прописи.

Особлива увага до творчих здібностей з'явилась в часи науково-технічної революції, зокрема в перші роки розвитку космонавтики. Провідні держави світу ухвалили відповідні програми, які не могли не спонукати науковців до пошуків механізмів діяльності людини, яка створює оригінальний продукт, що і є, власне, творчими здібностями.

Нині про творчі здібності написано вже занадто багато. З'явилися публікації, в яких джерела творчості пояснено відхиленнями у психічному здоров'ї творців. До цього долучилися психіатри й почали вивчати медичні картки геніальних людей. Італійський судовий психіатр Ч. Ломброзе результати такого аналізу виклав у відомій праці «Геніальність та божевілля» [63]. Близька до неї за змістом є й видана в 1968 р. та перевидана в 1976 р. В колишній Німецькій Демократичній Республіці книга К. Леонгарда «Акцентуйовані особистості» (в Україні в російському перекладі вона вийшла в 1981 р. [39]).

У результаті експериментальних досліджень серед здібностей особистості було виокремлено особливість - генерувати незвичайні ідеї, відхилятися в мисленні від традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації. Таку здібність було названо творчою (креативністю).

Згідно з дослідженнями В. Дружиніна у 2000 р., існують принаймні три підходи до проблеми творчих здібностей (креативності).

1. Як таких творчих здібностей не існує. Інтелектуальна креативність є необхідною, але недостатньою умовою творчої активності особистості. Головну роль у детермінації творчого поводження відіграють мотивації, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А. Олох, А. Маслоу, Д. Богоявленська та ін.).

2. Творча здатність (креативність) є самостійним чинником, не залежним від інтелекту (Дж. Гілфорд, К. Тейлор, Г. Грубер, Е. Торренс, Я. Пономарьов та ін.).

3. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми активності не існує. Креативність розуміють як інтелектуальну обдарованість. Цю точку зору підтримували й підтримують практично всі дослідники інтелекту (Д. Векслер, Р. Вайсберг, Г. Айзенк, Л. Термен, Р. Стернберг та ін.) [30].

О. Яковлєва, аналізуючи проблему творчих здібностей (креативності), відзначає, що більшість досліджень, за всіх своїх відмінностей, розглядають творчі здібності як аспект інтелекту (Дж. Гілфорд, Е. Торренс, Л. Термен, Д. Векслер, Де Боно та ін.); у деяких роботах зосереджено увагу на вивченні мотиваційних, комунікативних характеристик творчих особистостей. До цього напряму вона відносить роботи К. Тейлора (1988), К. Кокса (1926), Е. Роу (1952), Л. Шавініної (1993) та ін. У сучасних дослідженнях окреслився так званий синтетичний підхід, де інтелектуальні й особистісні, соціальні фактори визнаються однаково значущими для розвитку творчих здібностей або креативності.

Отже, спираючись на думку В. Дружиніна та О. Яковлєвої, умовно можна виокремити три напрями у вивчені креативності: когнітивний (Дж. Гілфорд, Е. Торренс, С. Мєднік, Де Боно, М. Рорбах, А. Ротенберг, Р. Мей, В. Дунчев, М. Холодна та ін.); особистісний (К. Тейлор, К. Кокс, Е. Роу, А. Маслоу, К. Роджерс, Н. Роджерс, Л. Шавініна та ін.); синтетичний (Ф. Раштон, Дж. Рензуллі, Дж. Фельдх?юзен, А. Танненбаум, Р. Стернберг, С. Каплан, Д. Богоявленська, О. Яковлєва та ін.). На сучасному етапі розвитку вітчизняної педагогічної та психологічної науки виділяється узагальню вальний підхід, представники якого розглядають креативність як інтегративну властивість особистості, цілісно й у розвитку (В. Дружинін, В. Козленко, Л. Єрмолаєва-Томіна, М. Гнатко та ін.).

За поглядами І. Волкова, ефективний шлях розвитку творчих здібностей лежить через самостійну діяльність учнів під керівництвом вчителя. Він вважає, що для розвитку творчих можливостей учнів необхідно розбудити в кожній дитині творця, навчити працювати самостійно, допомогти зрозуміти і знайти себе, зробити перші кроки до творчості.

За визначенням В. Сухомлинського, розвинути творчі здібності - це значить відкрити в кожному учні її найсильнішу сторону, «знайти золоту жилку» і добитися, щоб учень досяг успіхів у тій справі, котра найбільше розкриває її природні задатки.

Розвиток творчих здібностей, на думку О. Захаренка, полягає в тому, щоб поряд з навчальним процесом запропонувати учням такі види діяльності, серед яких кожен знайде стежку, якою піде першим.

Педагоги дотримуються однієї думки: у віці від 5 до 10 років дитини для того, щоб розвинулися її творчі здібності, повинна перебувати у стані інтенсивної діяльності. Творча, бажана, життєрадісна праця, активне ставлення до навколишнього світу - це, за визначенням В. Сухомлинського, «те пальне і чисте повітря, без яких згасає вогник креативності» [50, с. 72]. І. Волков з цього приводу зазначає: «Для того, щоб сприяти розвитку здібностей, треба дати учневі можливість виявити себе в активній діяльності широкого діапазону, починаючи з найранішого віку» [50, с. 72].


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.