Формування взаємин між дітьми дошкільного віку

Отож, щоб діти вчилися помічати невдачі ровесника, співчувати йому і приходити на допомогу, вихователь повинен відповідно спрямовувати їхні взаємини в процесі спільної діяльності і при її підготовці. Взаємини кожного типу потребують уваги вихователя. Слід дбати, щоб діти, які будують свої взаємини за типом дружнього співробітництва, контактували з якомога ширшим колом ровесників, особливо з тими дітьми, які не володіють позитивними нормами спілкування.

Важливу роль у розвитку дітей дошкільного віку відіграє посильна для їхніх фізичних можливостей праця, участь у трудовій діяльності сім'ї, колективній праці в дитячому садочку. Діти, схильні до активної діяльності, завжди виявляють бажання щось робити. Педагоги (батьки) передусім мають усвідомлювати, що праця - універсальний засіб формування всебічно розвиненої особистості. Працюючи разом з батьками, іншими членами родини, дитина глибше проникає в навколишній світ, починає розуміти деякі особливості взаємозв'язків у природі. Через участь у трудових процесах, за результатами своєї праці дитина відчуває радість і задоволення. У цьому віці крім епізодичної участі в трудовій діяльності разом за старшими (прибирання житла, догляд за домашніми тваринами, праця в саду, на городі та ін.) дитина повинна мати постійні трудові доручення (догляд за кімнатними квітами, кішкою, собакою, підтримання порядку в дитячому куточку та ін.). [33]

У дитячому віці відбувається інтенсивне засвоєння дитиною моральних норм та ідеалів. Зокрема на цьому етапі в дитини має закладатися надійний фундамент моральності: оволодіння правилами й нормами моральної поведінки, формування почуттів і моральних переконань, вироблення прийнятих умінь і навичок у сфері моральної поведінки в суспільстві. Якщо родина не сформує у дитини цих морально-духовних якостей, надалі важко буде самій дитині в її спілкуванні з батьками, вихователями дошкільних установ, учителями-вихователями загальноосвітніх навчально-виховних закладів та іншими людьми.

Трудове виховання підростаючого покоління розглядається сьогодні як одне з найважливіших завдань усієї системи народної освіти.

Посильна трудова діяльність дошкільника -- не лише засіб, а й неодмінна умова морального розвитку підростаючої особистості. Адже саме в праці найінтенсивніше нагромаджується моральний досвід, формується оцінне ставлення дій і вчинків ровесників, утверджуються морально-вольові якості, відбувається становлення власної самооцінки дитини, яка зумовлює певні прояви її поведінки в різних життєвих ситуаціях.

Отже, в процесі праці в дітей формуються саме ті якості особистості, які конче потрібні їм для успішного навчання в школі, спілкування з ровесниками і дорослими.

Трудове виховання сприяє духовному збагаченню підростаючої особистості. Спеціально проведені дослідження показали, що в процесі трудових дій соціальна мотивація у дошкільників формується успішніше, ніж у ігрових діях (Л. І. Божович, Г.О. Люблінська, Я.З. Неверович). (Під соціальною мотивацією праці розуміється прагнення зробити щось корисне іншій людині.)

Так, дослідження, проведені Я.З. Неверович, переконливо свідчать, що за умови правильної організації трудової діяльності суспільне спрямовані мотиви можуть набувати для дошкільника значно більшої спонукальної сили, ніж особисті, або ж інтерес до зовнішньої, процесуальної сторони діяльності.

На цьому наголошував і А. С. Макаренко, який вважав, що дитина повинна виховуватися так, щоб вирішальним моментом у трудовому зусиллі була не її зацікавленість, а користь, необхідність. У міру розвитку дитини навіть найбільш неприємна робота даватиме їй радість, якщо суспільна значущість роботи буде для неї очевидна.

Під впливом вимог батьків і вихователів та за їх безпосередньою допомогою дошкільник поступово навчається виконувати окремі доручення, а згодом -- і складніші завдання, результати яких потрібні не тільки йому особисто, а й мають значення для близьких дорослих, товаришів по групі. Хоча об'єктивна цінність цієї діяльності ще не досить велика, проте для самої дитини вона дуже важлива, особливо для формування моральних якостей, для підготовки до майбутньої суспільної корисної праці.

Працю у нашому суспільстві характеризує те, що кожна людина трудиться не лише заради задоволення власних потреб, а й на користь іншим людям, в інтересах і колективу і суспільства. І у вихованні дошкільників має формуватися саме таке ставлення до праці, розуміння її суспільної значущості.

В останні роки в українській психолого-педагогічній науці та педагогічній практиці трудова діяльність дошкільників дедалі частіше розглядається не лише як важливий засіб формування в них позитивного ставлення до праці, відповідальності, працелюбності, а й неодмінна умова формування в хлопчиків і дівчаток колективістських рис особистості, доброзичливих взаємин, почуття товариськості З.Н. Борисова, Р. С. Буре, Я.З.Неверович, В.Г.Шур, Г. Г. Якобсон та ін.).

У програмі вказується, що діти вже молодшого дошкільного віку повинні вміти засукувати рукава, мити руки з милом, вмивати обличчя, розстібати ґудзики спереду, роздягатися, роззуватися, складати на стільці одяг, ставити взуття під стілець тощо. Формування перелічених умінь і навичок у процесі самообслуговування сприяє вихованню у малюків самостійності, працелюбності, бережливого ставлення до речей, культури поведінки. Добре оволодівши навичками самообслуговування, дитина молодшого дошкільного віку вже може обслужити не лише себе, а й прийти на допомогу своїм товаришам в умивальній кімнаті, під час одягання та роздягання.

З переходом дітей у середню групу помітно підвищуються вимоги до них у плані якості самообслуговування і водночас висуваються нові, які безпосередньо стосуються формування в них уміння виявляти взаємодопомогу, ввічливо звертатися з проханням до товаришів, дякувати за виявлену послугу тощо.

Відомо, що діти п'ятого року життя відчувають гостру потребу в спілкуванні з однолітками, всіляко намагаються налагодити його. І тут важливо постійно спрямовувати взаємини, які починають набувати усталеного характеру, у русло гуманного ставлення одне до одного. Тут без цілеспрямованого впливу вихователя у його підопічних замість позитивних можуть формуватися негативні навички, а їх перевиховувати, як відомо, досить важко.

Практика показала, що у формуванні навичок культури спілкування з ровесниками в процесі самообслуговування ефективним є такий прийом, коли вихователь, не вдаючись до розгорнутих пояснень, більше використовує різноманітні конкретні ситуації, що виникають у повсякденному житті дітей.

- Тетянко,-- звертається до дівчинки педагог,-- допоможи Оксані зашнурувати черевики, вона ще не навчилася це робити, а ти вмієш гарно.

- Васильку, розкажи Вові, як правильно користуватися гребінцем. Петрику, застебни верхній ґудзик у Дмитрика, йому це робити дуже незручно.

- Толя, прикрий двері своєї шафи, а то Іра не зможе дістати куртку.

Такі звертання-доручення до дітей орієнтують їх, як слід повестися у тому чи інших випадках, допомагають помічати, що ровесник потребує допомоги тощо. Крім того в подібних ситуаціях діти оволодівають практичним досвідом взаємодії та взаємодопомоги в колективі ровесників, що сприяє їхньому моральному розвитку.

Спостереження за дітьми п'ятого року життя показують, що дехто з них взагалі не вміє допомагати своїм товаришам, інші -- роблять це лише після нагадування чи підказки дорослого, а є і такі діти, які свідомо не хочуть це робити.

Отже, педагог повинен шукати індивідуальний підхід до кожного свого вихованця. Добре знання причин і байдужого ставлення деяких дітей до ровесників допомагає і вихователеві знайти адекватні прийоми впливу на них з метою стимулювання позитивних форм взаємин.

Буває і так, що деякі хлопчики і дівчатка вміють добре і швидко вдягатися, але цілком безпомічні, коли треба допомогти іншим. Не варто наполягати на тому, щоб вони це робили. Краще використати інші, не менш важливі у виховному плані прийоми, які опосередковано стимулюватимуть цих дошкільників до виявлення турботи про товаришів. Так, можна доручити цим дітям першими піти в роздягальну кімнату й поставити стільці чи лави так, щоб усім вистачило місця для вдягання. Або ж запропонувати винести на майданчик санчата, граблі, лопатки, різні іграшки (залежно від сезону).

У середній групі вперше вводиться систематичне чергування дітей по їдальні, а з другої половини року -- і по підготовці до занять. Кожний черговий обслуговує один стіл, а тому в ролі чергових виступають 4--5 дітей. При цьому між ними виникають перші форми співробітництва: не заважати один одному, спокійно чекати своєї черги біля роздавального стола, поступитися, коли товариш несе чашки, якщо треба, допомогти йому. Призначаючи чергових, важливо враховувати індивідуальні особливості дітей, рівень сформованості в них трудових навичок. Не варто одночасно призначати черговими метушливих, недостатньо організованих дітей. Бажано, щоб надто рухливу дитину урівноважувала спокійна і організована, яка може не лише підказати товаришеві, а й допомогти. Зрозуміло, спочатку далеко не всі діти з власної ініціативи роблять так. Це здебільшого пояснюється тим, що вони надто захоплюються самим процесом чергування, намагаються виконати роботу дуже добре, а тому майже не помічають поруч себе товариша, який не може самостійно справитися із завданням. Розуміючи це, вихователь вносить потрібні корективи, спеціально створює ситуації спілкування між дітьми:

- Оленко, ти вже скінчила накривати на свій стіл. Допоможи, будь ласка, Петрикові красиво накрити його стіл.

- Дмитрику, перевір, чи на всіх столах є пензлики для клею, щоб усім дітям було чим працювати.

Міцно згуртовує дітей, переконує у необхідності спільних зусиль, дає відчутні результати їхня праця в квітнику та на городі. В процесі догляду за рослинами дітей поступово підводять до розуміння залежності стану рослин від догляду за ними. Доручаючи дітям догляд за городніми культурами та квітами, варто нагадувати їм, що коли хтось з них виконуватиме роботу похапцем, неякісно, рослини можуть загинути, а тоді марно пропаде праця всіх дітей групи, які висівали, поливали та прополювали їх. Усвідомивши такий взаємозв'язок своєї праці з працею інших, діти починають не лише відповідальніше ставитися до завдань, а й з власної ініціативи допомагати товаришам, прискіпливіше оцінювати якість виконання доручень. Так поступово формується розуміння взаємозалежності, взаємодопомоги та суспільної користі трудових справ.

Звичайно, далеко не всі діти однаково розуміють, чому потрібно допомагати іншим, погано усвідомлюють взаємозв'язок праці тих, хто зайнятий однією справою. Діти, яким завжди допомагають, іноді сприймають це як належне, а тому - часто залишають незавершену справу на своїх помічників й спокійно йдуть гратися. Подібні прояви потребують негайної реакції вихователя, оскільки вони як правило завжди призводять до виникнення конфліктів між учасниками діяльності. З такими дітьми потрібно проводити індивідуальну роботу, їх треба переконувати, що справжні друзі так не поводяться, на конкретних прикладах довести, що від зусиль, старань кожного залежить кінцевий результат роботи, стимулювати до обопільного переживання успіхів.

Байдуже ставлення дітей до своїх помічників найчастіше можна спостерігати там, де вихователь не приділяє достатньої уваги культурі спілкування своїх підопічних -- не вчить їх обов'язково дякувати одне одному за виявлену послугу, помічати будь-яке виявлення уваги і турботи товариша, не стимулює їх віддячувати йому тим самим. У результаті діти не вміють належно оцінювати допомогу своїх товаришів і відповідати приязним ставленням до них.

Значення спільних зусиль діти краще усвідомлюють, коли бачать результати своєї праці. Власноручно вирощені квіти, овочі викликають у них радісні переживання, які треба всіляко підтримувати. З цією метою дітей можна зібрати біля клумби чи грядки і показати, як гарно розцвіли квіти, зазеленіли листочки тощо. Як щиро малята радіють, коли в день народження одержують подарунок -- букетик квітів, вирощених на груповій ділянці. В такі хвилини почуття радості переживає не лише іменинник, а й його товариші, адже кожний почуває себе причетним до спільної справи. Щоб підсилити усвідомлення дітьми значення їхньої спільної праці, вихователь нагадує її етапи:

-- Пригадайте, діти, як навесні ми всі разом перекопували землю, висівали насіння квітів, а потім прополювали, щодня поливали їх. Усі працювали дружно, допомагали один одному, і он які гарні квіти виросли.

Спостереження за характером взаємин дітей у процесі виконання спільного завдання показують, що часто непорозуміння між ними виникає через те, що хтось з партнерів недостатньо володіє тими чи іншими навичками, а тому затримує інших. Тут потрібно організувати допомогу партнерів по спільній діяльності. Діти часто вважають, що допомогти товаришеві означає просто виконати за нього його частину роботи. Слід відзначити, що така форма допомоги не має істотного значення ні для оволодіння відстаючою дитиною трудовими навичками, ні для розвитку її взаємин з помічником. Ефективним є застосування таких форм, як пояснення, порада, показ, спільне виконання завдання. Ці форми допомоги і слід пропонувати старшим дошкільникам під час праці в квітнику, на городі, на ділянці дошкільного закладу. Діти володіють різними трудовими вміннями залежно від набутого ними раніше досвіду. Дехто, наприклад, часто їздить до бабусі в село, на дачу і тому добре навчився працювати лопатою, граблями, поливальницями та іншими знаряддями праці. Ці діти вміють поливати та розріджувати рослини, обкопувати дерева та кущі, поливати їх у міру потреби. Але серед старших дошкільників є й такі, які зовсім не вміють робити цього, і їм конче потрібна індивідуальна допомога вихователя або ровесника.

Колективна праця дітей у квітнику, на городі, ділянці дошкільного закладу особливо згуртовує їх, бо завжди має реальний результат (вирощені квіти, овочі, чисто прибраний майданчик), якого довго чекають, докладаючи для його досягнення спільних зусиль. Скільки радості приносить дітям збирання вирощеного своїми руками врожаю? Вони жваво обговорюють цю подію, пригадують, як навесні скопували грядки, висівали насіння, пололи та проріджували рослини, щодня вранці або ввечері поливали їх. Такі переживання особливо сприяють зближенню дітей, виникненню між ними взаємної симпатії, бажанню допомогти один одному. Щоб підсилити їх, вихователь може нагадати дітям як вони допомагали один одному:

Наталочко, ти пам'ятаєш, як Оля вчила тебе правильно тримати в руках лопату і перекопувати землю?

А ти, Оленко, ще не забула, як Маринка навчила тебе висівати на грядку насіння редиски?

Такі слова педагога актуалізують у дошкільників почуття вдячності своїм товаришам, викликають бажання чимось віддячити їм. Усе це породжує атмосферу взаємно прихильності й доброзичливості. Хороший виховний вплив справляє пропозиція вихователя пригостити “своїми” овочами працівників дитячого садка, молодших дітей. Зробити це доручають дітям, які найбільш старанно доглядали за рослинами, допомагали своїм товаришам.

Щоб закріпити в дітей уміння розподіляти обов'язки, вихователь може доручити їм таку роботу виконати в молодшій групі:

- Діти, ви гарно вмієте лагодити книжки та коробки. Вихователька молодшої групи просила, щоб ви допомогли їй. Цього разу ви працюватимете без моєї допомоги. Пригадайте, будь ласка, як минулого разу ми розподіляли роботу. Тепер ви це зробите самостійно. Я впевнена, що кожний з вас вибере для себе ту частину роботи, яку він може виконати найкраще. Не забувайте виконати роботу швидко ви можете тоді, коли допомагатимете один одному.

Колективна форма праці впливає на процес становлення доброзичливих взаємовідносин між її учасниками.

У зв'язку з тим, що процес ручної праці будується так, що кожна підгрупа виконує своє окреме завдання, часто виникає ситуація, коли одні діти вже закінчують роботу, а іншим для її завершення потрібний ще певний час. Досвідчені вихователі використовують подібні ситуації як. народу для виховання в дітей взаємодопомоги:

-- Давайте, діти, всі разом допоможемо Петрику, Олі; та Світланці. У них сьогодні було складне завдання, тому води не змогли скінчити роботу разом з усіма. Іншим разом вони допоможуть вам.

Подібні звертання педагога приносять користь, бо стимулюють у дітей прояви взаємодопомоги у ставленні не лише до своїх партнерів по спільній діяльності, а й до товаришів по групі. Це згуртовує дитячий колектив, учить дошкільників вболівати за результати роботи своїх партнерів.

Отже, з набуттям досвіду взаємодії у різних видах трудової діяльності взаємини дошкільників стають дедалі усвідомленішими, а зв'язки між ними тривалішими і міцнішими. Під впливом правильного педагогічного керівництва вони поступово переростають у дружні взаємини, для яких характерні вибірковість, симпатія та взаємодопомога.

1.3 Становлення взаємин дітей у грі

Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні гри. Інстинкт гри пояснюють педагоги і психологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра - це спочинок; але з цим не можна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява дітей, іноді дитина грається аж до втоми. Інше пояснення каже (Спенсер), що в грі виявляється зайва енергія, яка у всіх нижчих тварин залишається невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж не відповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе, на майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігор: це інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби з ворогами, до ловів здобичі. Справді, цуценята, граючись, симулюють боротьбу - то гризуться, то відбігають один од одного. Так само коні, коли граються, то бігають, б'ють копитами. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здібності, її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра -- це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в XVI столітті Вітторіно де Фельтре влаштовував так звану Веселу Школу, де діти в різних іграх і розвагах навчалися різних мов, геометрії й інших наук. Гра -- це потяг до щастя. Паола Ломброзо (“Життя дитини”) каже: “Нема такого горя, такої прикрості, що її мала дитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися в калюжі, пускати човники в струмочки, гратись камінчиками, гасати, як дикі коні -- яке це щастя”. І треба давати дитині змогу вільно задовольняти свій природній інстинкт до гри. Маленькі діти, як ми вже бачили, більші індивідуальності: вони люблять гратись окремо, цілком захоплюючись своїм світом вигадок, уявлення. Чи потрібні їм цяцьки? Діти з усього можуть зробити собі цяцьку, -- коробки з сірників, невеличкі палички, папірці, -- все в руках дитини перетворюється в щось для неї приємне й цікаве. Гете казав: “Дитина з усього може зробити все”. Навіть, якщо не купувати дитині іграшок, то від цього вона не буде гратися менше і знайде не меншу насолоду в різноманітному матеріалові, що попаде їй до рук.

В українській психолого-педагогічній науці загальноприйнятим є положення про те, що гра -- один з найголовніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під суспільною спрямованістю особистості розуміють домінування колективістичних проявів у поведінці людини).

Діти мають бачити зв'язок категорій моралі з реальним життям і переконуватися в доцільності одних і шкідливості інших моделей поведінки. Завдяки цьому вони розширюватимуть і поглиблюватимуть свої знання про сутність і особливості людських взаємин, вчитимуться аналізувати їх на основі власного сприйняття. [47]

Участь угрі є ефективним засобом формування моральності дітей. У спілкуванні з однолітками розкривається сутність дитини: моральні уявлення, інтелект, ставлення до навколишньої дійсності. Виявляючи свої знання, вміння, дитина ділиться ними з ровесниками, тобто відбувається обмін соціальним досвідом. У дітей формуються колективістські навички: вони вчаться налагоджувати спілкування, домовлятися, узгоджувати свої бажання з бажаннями й мірами інших, переконувати у правомірності своїх міркувань, рахуватися з інтересами інших тощо. [47, 25]

Творча гра є школою моралі, оскільки сформовані у ній моральні якості впливають на поведінку дошкільників у повсякденному житті. А засвоєні в процесі спілкування дітей одне з одним, з дорослими моральні норми і правила набувають у грі подальшого закріплення. Моральне виховання у творчій грі обумовлюється її змістом - відображенням у ній реальних подій, пов'язаних з нормами моралі. [47]

У грі поглиблюється аналіз явищ, взаємин, моральних якостей людей. [47]

Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дитина вступає в контакти. Відомий психолог Д.Б.Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціальних взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра -- найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей”.

Таким чином, дитяча гра має виняткове значення для розв'язання багатьох виховних завдань насамперед для становлення дитячого колективу та розвитку в ньому доброзичливих взаємин. Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з ровесниками, старшими та молодшими дітьми, спонукають дошкільників до позитивних форм спілкування не лише в грі, а й у повсякденному житті.

Одним з ефективних засобів морального виховання є гра. Оскільки вона відповідає потребам та інтересам дітей, сприяє вияву їхньої самостійності, ініціативи, творчості, імпровізації, перевірці себе. У грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, себе, свої можливості, усвідомлює свої зв'язки з іншими. Цілеспрямований характер гри дає їй змогу добирати потрібні засоби, іграшки, товаришів по грі, здійснювати ігровий задум, вступати в стосунки з однолітками, а її творчий характер допомагає реалізувати свої уявлення про оточення, ставлення до нього тощо. [47]

Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність -- дії людей, їх взаємини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви -- чим вона багатша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важливо для формування її як особистості. Адже кожна дитина на власний розсуд “творить” гру, по-своєму відображає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаючи власне ставлення до нього.

Гра привчає дитину рахуватися з іншими (вона неможлива, якщо діти не вміють погодити свої дії), розвиває моральні почуття.

Ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини, сприяють розвитку добрих почуттів. У грі розкриється духовний світ дитини, рівень її морального розвитку. Не випадково Д.Ельконін радив педагогам при вступі дитини до школи цікавиться тим, у які ігри і з ким вона любить гратися. [47]

Ігрова діяльність зароджується на досить ранніх етапах розвитку людської особистості. Учені довели, що вміння гратися -- не інстинктивне явище, яке з'являється само собою. Гратися іграшками дитину треба вчити, тому процес спілкування дорослого з малим має обов'язково вклчати спільні ігрові дії. Спочатку дорослий сам маніпулює якимось предметом у присутності маляти. Причому дії з кожною іграшкою повинні відповідати її призначенню. Поступово до цього процесу залучають і дитину.

Жвавий і веселий розподіл дітей на підгрупи сприяє виникненню у них ще на етапі підготовки до гри хорошого настрою, доброзичливих взаємин між її учасниками. Після закінчення вихователь обов'язково відзначає ту групу дітей, яка найбільш вдало і найдружніше імітувала голоси тварин, і висловлює при цьому побажання усім малятам завжди гратися так злагоджено.

Отже, застосування таких простих прийомів допомагає педагогові об'єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно забарвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.

Великого значення у моральному вихованні молодших дошкільників набувають рухливі ігри, що стають різноманітнішими за руховими завданнями та сюжетом порівняно з попередньою віковою групою. Діти вже значно більше знають про тварин, птахів, уміють зображувати рухи і звички деяких з них, краще й вільніше орієнтуються в просторі. І все це позитивно позначається на їхній руховій активності, спритності тощо. З'являється і більший інтерес до ровесників. Діти вже навіть дають оцінку рухових умінь товаришів.

У рухливих іграх можна об'єднати не лише невеликі підгрупи, а й усю групу дітей: ходити, бігати один за одним по одному, парами тощо.

Педагог весь час тримає в полі зору всіх дітей, домагається злагодженості в їхніх діях, самостійності в організації ігор, учить поступатися, допомагати одне одному, ділитися атрибутами, іграшками. Особливої уваги під час проведення рухливих ігор потребують фізично ослаблені діти. Лагідним і тактовним звертанням до них вихователь може викликати у своїх вихованців доброзичливе, товариське ставлення до слабших, бажання навчити правильно виконувати рухи. Звичайно, способи допомоги іншому, в молодших дошкільників ще примітивні, проте у виховному плані важлива сама наявність бажання допомогти однолітку.

Під час проведення рухливих ігор у цій віковій групі велике значення має використання різного обладнання (шнурів, кубів, лав, обручів, дуг). Це потрібно для ускладнення рухових завдань, підвищення й тривалого збереження інтересу дітей до них, а, крім того, для розширення взаємодії учасників гри в її ході та під час підготовки Діти встановлюють обручі-будиночки, погоджуючи і обговорюючи місце їх розміщення, разом рівненько натягуючи шнурок-рівчачок тощо.

Для виховання у малят уміння виконувати спільні доручення доцільно використовувати такий, наприклад прийом: після закінчення гри доручити кільком дітям зібрати обладнання й поставити його на місце. Можна об'єднати цим завданням дітей, які часто конфліктують між собою в повсякденному спілкуванні. В таких ситуаціях, виконуючи під наглядом дорослого його доручення, малята, як правило, діють злагоджено й дружно.

Рухливі ігри, рекомендовані програмою для дітей другої молодшої групи, сприяють згуртуванню малят, вихованню у них ввічливості та приязного ставлення одне до одного. Так, гру “Знайди будиночок” можна ускладнити, запропонувавши дітям за сигналом вихователя ховатися не кожному у свій будиночок, а по двоє-троє в одному. Щоб кілька малят могли поміститися в одному будиночку, їм треба подумати про інших: поміститися, відчуваючи при цьому певну незручність, запросити до себе дитину, яка залишилася без місця.

Звичайно, вміння поводитися так не з'являється само собою, його треба виховувати послідовно, наполегливо, терпляче. Іноді вихователі, проводячи цю гру, не приділяють уваги такому, здавалося б, незначному моментові, що хтось з її учасників не встиг заховатися, бо для нього неї вистачило місця в будиночку. Деякі педагоги іноді навіть дорікають дитині за те, що вона, мовляв, була недостатньо спритною. Такий “аналіз” ситуації не сприятиме формуванню в дітей доброзичливого й привітного ставлення до ровесників, адже малятам не дається зразок того, як повинні повестися в подібних випадках справжні товариші. Якщо ж педагог попросить дітей в одному з будиночків трохи потіснитися й прийняти до себе товариша, то це, безумовно, буде уроком для всіх учасників гри. Добре коли вихователь не залишає поза увагою прояви дітьми турботи про інших, звертає на них увагу всіх малят. Дуже люблять діти хороводи. Ці ігри завжди супроводжуються віршованим текстом або пісеньками з характерними для народної творчості повторами. Діти швидко засвоюють їх, оскільки пісенний супровід значно полегшує виконання рухів та завдань. Усе це викликає в учасників хороводу піднесений емоційний настрій, який підсилює у них інтерес до гри, бажання продовжувати її, згуртовує дитячий колектив. Спостерігаючи за самостійними іграми дітей на майданчику, часто можна помітити таку картинку: кілька дівчаток і хлоп'ят, узявшись за руки, водять хоровод, якого вчора їх учила вихователька. Така самостійна гра може тривати досить довго.

Підсумовуючи значення ігрової діяльності для виховання доброзичливих взаємин та взаємодопомоги молодших дошкільників, можна виділити, що в процесі спілкування малят можна з успіхом використовувати сукупність усіх видів ігор, оскільки кожна, з них, як слушно зазначала О.П.Усова, має відповідний зміст і робить у життя дітей певний внесок.

Особливо важливе місце в психічному й соціальному розвитку дитини займають ігри. Діти в цьому віці схильні до рольових сюжетних ігор. У них вони відтворюють те, що бачать навколо себе в діяльності дорослих людей («Сім'я», «Лікарня», «Швидка медична допомога», «Наш сад», «Приготування їжі», «Мама годує дитину», «Дитячі ясла», «Крамниця» та ін.). Відображаючи в іграх життя реальних людей, їхню трудову діяльність, особливості спілкування, діти глибше осмислюють довкілля. У процесі ігор забезпечуються оптимальні умови для психічного й соціального розвитку. Вихователям треба постійно дбати про урізноманітнення ігор, їх поступове ускладнення. Від того, наскільки дитячі ігри змістовні, складні за задумом, чим більше дітей бере участь, тим більше дитина змушує себе діяти не під впливом випадкових бажань, а керується загальною метою й правилами гри. У таких умовах активно розвиваються розум, почуття, характер, формуються вольові якості особистості (сила волі, наполегливість, відповідальність, дисциплінованість та ін.).

У дітей п'ятого року життя сюжети творчих ігор значно багатші й різноманітніші. Адже кожного дня вони узнають щось нове на заняттях, під час прогулянок, екскурсій. Діти вже часто ходять з батьками в магазин, на пошту, в аптеку, їздять по місту в різних видах транспорту, спілкуються з широким колом людей.

Характерна особливість цього віку -- великий інтерес дітей до всього, що відбувається навколо них. Вони уважно прислухаються до розмов дорослих, фіксують їхні взаємини, іноді з власної ініціативи вступають у спілкування з незнайомими дорослими та ровесниками.

Уявлення дітей про навколишній світ збагачуються й завдяки тому, що вони значно краще, ніж молодші дошкільники, уміють слухати казки, оповідання і розповіді батьків та вихователів. Зміст літературних творів виводить малюка за межі повсякденного життя, відкриває широкі можливості для розвитку його творчої уяви.

Усі ці зміни в житті дітей помітно розширюють їх кругозір, дають поштовх до нових ігрових задумів та інтересів. Особливо це виявляється в творчих іграх, які стають значно багатшими за змістом й різноманітнішими за сюжетом. У цих іграх частіше відтворюються багатогранні явища навколишнього життя, взаємин людей у побуті, в трудовій та громадській діяльності.

Особливо подобаються дітям ігри на побутові теми, в яких вони відображають значно багатший порівняно з іншими темами власний досвід. Тут вони найглибше можуть відтворити емоційний клімат, яким живуть їхні сім'ї, виявити своє ставлення до інших людей.

Збагаченню тематики ігор дітей, розширенню кола їх інтересів сприяє організація спостережень, в яких вони черпають знання про працю та взаємини дорослих. Увагу вихованців середньої групи слід звертати не лише на трудові дії дорослих, але й обов'язково на те, як вони ставляться одне до одного в процесі праці. Наприклад, повівши дітей на будівельний майданчик, вихователька насамперед показує, як злагоджено і дружно кладуть стіни мулярі. Щоб зосередити увагу своїх маленьких підопічних педагог говорить їм: “Завтра ми гратимемо в “будівництво”, і ви будете мулярами. Тому уважно придивіться, як організовано й злагоджено працюють робітники: вони не заважають один одному, подають своєму товаришеві цеглини, коли йому незручно діставати, попереджають про наближення підйомного крана, коли одному важко донести відро з розчином, другий працівник допомагає йому. Так повинні ставитися одне до одного й ви”.

Подібна організація спостереження не лише збагачує уявлення дітей про працю будівельників, а й впливає на їх емоційну сферу, викликає бажання наслідувати дорослих, ставить перед необхідністю додержання певних правил під час гри та повсякденного спілкування з ровесниками. Наявність інтересу до тієї чи іншої діяльності робить дитину допитливішою, зосередженішою, активнішою. Спільні інтереси згуртовують дітей, збагачують зміст гри, сприяють налагодженню спілкування, виховують у них колективістські почуття, бажання допомогти один одному. Головний зміст гри -- відтворення взаємин між людьми, їх ставлення до інших: водія автобуса -- до пасажирів, лікаря -- до хворого, матері -- до дитини, продавця -- до покупця.

Важливо, щоб діти відтворювали в іграх лише позитивні приклади з життя дорослих. Адже в реальному житті вони, на жаль, бувають свідками і негативного ставлення людей один до одного, що, безумовно, має сумні наслідки, оскільки малята не лише самі засвоюють приклади негативних форм спілкування, а й передають їх своїм ровесникам у процесі колективних ігор. От чому самостійні ігри дітей мають бути предметом уваги педагога. Помітивши прояви негативних стосунків між учасниками гри, він не лише повинен зробити їм зауваження, а й сам включитися в гру, щоб спрямувати її в потрібне русло. Крім того, варто з'ясувати, хто з дітей негативно впливає на інших, щоб потім в індивідуальній роботі з дитиною та її батьками усунути недоліки у вихованні цього дошкільника.

В середній групі велике значення у розв'язанні виховних завдань мають дидактичні ігри. Вони формують дитячий колектив, де обов'язковими умовами є уміння грати разом, узгоджувати власні бажання з інтересами ровесників, допомагати один одному, радіти успіхові товариша.

Беручи участь у грі вихованців, педагог користується прийомами прихованого контролю за взаєминами дітей і нагадує їм правильні лінії поведінки у відповідних обставинах. До такої гри можна залучити багатьох дітей і дуже важливо, що тут дорослий має нагоду поправляти в ігрових уміннях тих, які ними не володіють і через це часто уникають спілкування з ровесниками. На правах рівноправного партнера вихователь не тільки учить своїх маленьких підопічних, але й формує в несміливих упевненість, уміння додержуватись правил спілкування в різних життєвих ситуаціях.

Уперше залучаючи дитину до колективної гри, слід подбати, щоб поруч з нею грали ровесники, які вже певною мірою володіють не тільки ігровими уміннями, а й навичками доброзичливого ставлення до людей. Це допоможе новачкові добре засвоїти ігрові дії, водночас буде уроком дружньої співдії з ровесниками.

Велике виховне значення мають ігри дітей з народними дидактичними іграшками, а саме, з матрьошкою. Діти дуже люблять розбирати і збирати матрьошку. Для виховання в дошкільників згуртованості, вміння вболівати за успіхи та допомагати товаришеві можна організовувати і колективні ігри з матрьошкою. Наприклад, у грі “Хто швидше складе іграшку” дітей розподіляють на підгрупи -- по три-чотири чоловіки (так, щоб кожна складала однакову кількість матрьошок). Кожній групі пропонують спочатку розібрати, а потім скласти матрьошку. Виграє та підгрупа, яка зробить це найшвидше і правильно. Пояснюючи правила гри, педагог звертає увагу вихованців на те, що перемогти може лише та підгрупа, в якій усі її учасники допомагатимуть один одному, працюватимуть злагоджено й дружно.

У ході такої гри вихователь повинен ураховувати не лише швидкість складання іграшки, а й ставлення малят одне до одного в процесі виконання завдання. Підбиваючи підсумки гри, знову-таки варто відзначити, що успіху досягла та група, в якій діти працювали дружно, вболівали один за одного.

Рухливі ігри також важливий елемент формування колективізму в дітей п'ятого року життя. Порівняно з попередньою віковою групою ці ігри значно ускладнюються. Результат у них часто залежить не від одного учасника, а цілої групи (“Знайди собі пару”, “Чия ланка швидше збереться тощо). В таких іграх в дітей виникає почуття відповідальності не тільки за кінцевий результат спільної справи, але й за кожного з членів своєї команди.

Правильне керівництво грою -- важлива умова реалізації її виховних завдань. У цій віковій групі головні ролі виконують діти. Педагог повинен простежити, щоб таких ролях виступали не лише активні, а й тихі, сором'язливі діти. Зрозуміло, що ці діти спочатку не можуть виконувати свої ролі добре, і товариші іноді, сміються з їхньої вайлуватості, недостатньої спритності. Такі вияви не можна лишати поза увагою, бо звичка нетактовного ставлення до своїх товаришів може закріпитися в дітей. А дитина, яка не зовсім вдало справлялася з роллю, може втратити віру в свої сили, і її буде важко залучити до спілкування та взаємодії з ровесниками у майбутньому.

Дошкільників цього віку треба вчити виявляти такт і стриманість щодо товариша навіть тоді, коли той чогось не вміє, виховувати бажання навчити та допомогти своєму товаришеві. Під час прогулянок, самостійних ігор варто доручити вихованцям, які добре виконують певні рухи (метають у ціль, стрибають у довжину), повчити свого товариша. Адже відомо, що дошкільники надзвичайно люблять виступати у ролі “наставників”. При цьому створюється надзвичайно цінна з педагогічної точки зору ситуація спільної діяльності дітей, коли один повинен так пояснити і показати ровесникові, щоб той не лише зрозумів товариша, а й прийняв його допомогу. Крім того, коли в грі сильна дитина допомагає слабшій, від цього вони обоє виграють. Перша відчуває відповідальність, бажання допомогти товаришеві, а друга -- вдячність за це, приязне ставлення до ровесника.

Ігрова діяльність старших дошкільників піднімається на якісно нову сходинку свого розвитку. В сюжетно-рольових іграх дії виконуються вже не заради самих дій, а для виявлення певного ставлення до партнера відповідно до взятої на себе ролі. Основним змістом рольової гри дітей стають взаємини між людьми та виконання правил, які випливають з тієї чи іншої ролі. Саме правила гри є тепер важливим засобом регулювання взаємин. Старші дошкільники надзвичайно прискіпливо ставляться до того, як виконує правила партнер по грі. Суперечки між її учасниками ведуться переважно навколо того, чи “буває так насправді”.

Перш ніж розпочати гру, діти заздалегідь планують її хід, розподіляють ролі та добирають необхідний ігровий матеріал. У них уже з'являється взаємний контроль дій, вони вказують товаришеві на допущені ним неточності при виконанні певної ролі. Значно посилюється зв'язок між членами ігрових об'єднань, які тепер більші і стійкіші. Разом з тим педагог повинен знати, що в давно складене ігрове об'єднання ніколи не варто вводити нових дітей, коли цього не хочуть його члени. Іноді можна побачити, що дитина, яка хоче стати учасником -гри, викликає в ровесників неприязне ставлення, вони різко заперечують проти її участі, свідомо не дають їй ніяких ролей тощо. Іноді така реакція дошкільників на нову дитину має під собою певні підстави. Це насамперед стосується випадків, коли ролі вже розподілені й нова дитина лише порушує хід гри.

Залежно від конкретної ситуації, вихователь може або запропонувати дитині приєднатися до групи ровесників, які ще не приступили до гри й лише домовляються про її організацію, або ввести в уже діючий колектив, доручивши роль помічника. Враховуючи, що старші дошкільники люблять учити інших дітей того, що вміють робити самі, вихователь може попросити когось з них допомогти новачкові оволодіти певними вміннями: “Петрику, ти дуже гарно виконуєш роль капітана. Вся команда чітко виконує твої розпорядження, працює злагоджено і дружно. Я б хотіла, щоб ти прийняв у гру Романа і навчив його всього, що вмієш сам”.

Як правило, діти ніколи не відхиляють особисте прохання старшого, вони залюбки приймають у гру новенького, всіляко опікають його, подають допомогу. Особливо дітям подобаються ті ігри, в яких використовуються сюжети народних казок, де образи героїв надзвичайно яскраві і динамічні, а тому дошкільники із задоволенням і радістю відтворюють їх. В таких іграх діти надзвичайно легко схоплюють їх ідейну спрямованість, проймаються спільними переживаннями, які згуртовують їх, об'єднують у єдиний колектив.

Виховне значення гри-драматизації полягає і в тому, що для її проведення потрібна велика підготовча робота всіх учасників, що позитивно впливає на формування дитячого колективу та вихованню відносин між дітьми. Вибравши для драматизації певний художній твір, учасники гри та майбутні глядачі починають заздалегідь готувати необхідні атрибути для її проведення: костюми, декорації, маски. Вже на цьому етапі всіх дітей охоплюють радісні переживання, пов'язані з майбутньою грою.

Хід гри-драматизації викликає емоційне піднесення не лише в її учасників, а й у глядачів. Вони щиро вболівають за кожного “актора”, намагаються чимось допомогти: підказують слова тексту, радять, як краще користуватися засобами художньої виразності -- жестами, інтонацією, паузами, виявляють співчуття позитивним героям, коли ті потрапляють у біду, і, навпаки, відверто обурюються негідною поведінкою негативних персонажів. У переживаннях дітей тісно переплітаються оцінка дій героїв художнього твору та їх особисте емоційне ставлення до них. А це, безумовно, створює надзвичайно сприятливі умови для активного засвоєння ними морального змісту художнього твору, який певною мірою орієнтує їх у навколишній дійсності й стає зразком для наслідування.

Керівництво вихователя грою-драматизацією полягає насамперед у тому, щоб допомогти дошкільникам вибрати для драматизації художній твір. Важливо вже при першому ознайомленні з цим твором звернути увагу вихованців не стільки на зовнішню привабливість героїв, скільки на їхні особистісні якості: доброту, безкорисливість, чуйність у ставленні до інших людей.

Колективні рухливі ігри виховують у старших дошкільників уміння узгоджувати власні дії та рухи з діями своїх товаришів, знаходити своє місце в колоні, не заважати іншим. Усе це має винятково важливе значення не лише для розвитку основних рухів, а й для виховання моральних якостей особистості. Участь у колективних діях, спільні переживання об'єднують дітей, викликають у них радісний, піднесений настрій. Багато ігор для старших дошкільників передбачають поділ групи на кілька ланок або команд (“Естафета з обручами”, “Хто швидше до свого прапорця”, “Чия ланка швидше збереться” тощо). Виховна цінність таких ігор полягає в тому, що діти об'єднуються в них навколо спільної мети -- здо-бути перемогу над іншими ланками. Це викликає переживання за успішні дії своїх партнерів, які стають об'єктом пильної уваги кожного учасника гри. Всі члени ланки “вболівають” за своїх товаришів, які в цей час виконують ті чи інші дії. Вони всіляко намагаються допомогти одне одному, і якщо хтось невдало виконує, рухи. Характерно, що дуже часто учасники гри, згуртовані спільними переживаннями, навіть не дорікають своєму товаришеві, якщо він допускає помилки і цим підводить свою ланку. Навпаки, діти підбадьорюють своїх партнерів, радять їм, як правильно метати чи стрибати тощо.

Організовуючи рухливі ігри, вихователь повинен подбати про те, щоб кожна ланка була укомплектована з відносно однаковими фізичними можливостями та вміннями. Інструктуючи дошкільників перед початком гри, слід завжди наголошувати на тому, що ніхто не повинен порушувати правила, всі зобов'язані грати чесно, допомагати одне одному порадами, вказівками. Добре, коли, підбиваючи підсумки гри, вихователь не тільки називає переможців, а й спиняється на прикладах “справді спортивної поведінки”, коли виявлялася взаємодопомога, тактовне ставлення до слабших, товаришів тощо. У рухливих іграх, як і в усіх інших видах діяльності дітей, вихователю належить провідна роль. Правильне керівництво грою, яке насамперед передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, допомагає педагогові розвивати у своїх вихованців стійкий інтерес не лише до ігрової діяльності, а й до своїх товаришів, підтримувати у них почуття радості від спілкування з ними. Все це разом сприяє розвитку в старших дошкільників доброзичливих взаємовідносин з однолітками та іншими дітьми, формуванню у них початків колективізму.

Таким чином, становлення взаємин старших дошкільників великою мірою визначається рівнем розвитку їхньої ігрової діяльності. Саме на ґрунті гри, як основної діяльності дітей, зароджуються їхні перші моральні уявлення про норми та правила спілкування і взаємини з людьми, які їх оточують, з'являються перші симпатії. В грі з найбільшою повнотою і чіткістю виховуються та розкриваються соціально ціннісні якості підростаючої особистості, формується дитяче товариство, .свідомість у вчинках та поведінці.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ВПРАВ, ЗАВДАНЬ ТА ІГОР У РІЗНИХ ВИДАХ ДІЯЛЬНОСТІ НА ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМИН МІЖ ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Дослідження було проведено в дошкільному навчальному закладі № 55, для дітей загального розвитку, м. Харкова. В групі дітей молодшого дошкільного віку. В дослідженні брали участь 17 дітей.

Мета проведення експериментального дослідження: виявити ефективність впливу використання вправ, завдань та ігор і різних видах діяльності на формування взаємин між дітьми дошкільного віку. Експериментальне дослідження відбувалось в три етапи: констатуючий, формуючий, контрольний.

2.1. Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту

Мета констатуючого експерименту: визначити рівні дитячих взаємин у групі.

Завдання констатуючого експерименту:

1. Виявити здатність до позитивного спілкування з однолітками.

2. Визначити рівні дитячих взаємин.

3. Скласти таблицю 1, з результатами констатуючого експерименту.

У дошкільному віці інтенсивно розвиваються моральні почуття дітей, норми та правила поведінки, формуються риси характеру й етичні навички, починає складатися стиль взаємин з однолітками. Саме тому в останні роки значно зріс інтерес педагогів і психологів до проблеми дитячих взаємин.

Формування позитивних взаємин у дітей 4-го року життя передбачає, насамперед, ознайомлення дітей із правилами та нормами спілкування з однолітками, а саме: виховання стійкого позитивного ставлення до оточення товаришів, формування вміння встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з дітьми та регулювання свою поведінку.

Вивчаючи дитячі взаємини, ми насамперед вважали за необхідне визначити характерні спільні ігри дітей та рівні ігрової діяльності і відповідальності їм дитячих взаємин. Під характерними іграми ми розуміємо типові, часто повторювані ігри, що відбивають знання про навколишній світ, які доступні дітям молодшого віку.

Перед нами стояло завдання встановити рівні цих ігор і залежність від них дитячих взаємин.

Про характер взаємин ми робили висновок, виходячи з таких показників: прагнення спільної діяльності, причини виникнення і врегулювання дитячих конфліктів, готовність запросити інших до гри і надати їм допомогу, ввічливість у поводженні з дорослими і своїми товаришами. За критерії сталості дитячих взаємин було взято тривалість спільних ігор, кількість учасників в одній грі, кількість ролей та змістовність гри.

Основний метод, що його застосували під час досліджень, полягав у систематичному і цілеспрямованому спостереженні за поведінкою дітей у спільних й індивідуальних іграх. Результати спостережень заносили в таблицю 1.

Порівняльний аналіз спостережень і бесід з вихователями та батьками показав, що у вихованців молодшої групи взаємини ігри мали, як правило, механічний характер. Діти виконували лише певні дії з предметами. Не спостерігалось комунікативної спрямованості у змісті ігор (бажання грати з другом, увага до нього і вияв вдячності тощо).

На підставі одержаних даних ми склали характеристики на кожну дитину. Особлива увага в них зверталась на ставлення дітей один до одного, на вміння грати разом. Ось, наприклад, окремі відомості з характеристики, складеної на Кирила Ч. (3р. 5 міс.): спокійний, товариський, любить гратися з машинами, будівельним матеріалом. Ввічливий у поводженні з дітьми, ділиться іграшками. У нього є друг Ваня З., та він доброзичливо ставиться й до решти товаришів.

А це витяг з характеристики Іллі Р. (3р. 4 міс.). Хлопчик неврівноважений, забіякуватий, плаксивий, неохайний. Навички самообслуговування відсутні. Постійних друзів немає, контакти з дітьми короткочасні.

Зовсім інші риси властиві Максиму С. (3р. 2міс.): хороший партнер у грі, вміє будувати, добре розвинута уява, але егоїстичний, вимагає до себе підвищеної уваги. Захоплюється переважно іграшками військового змісту. З однолітками різкий, не може ділитися іграшками.

Як бачимо, рівні взаємини дітей різні. Вони залежать не тільки і навіть не стільки від віку, як від соціального досвіду, набутого в сім'ї та дитячому садку.

На підставі аналізу спостережень та цих характеристик можна визначити три рівні дитячих взаємин:

1. Діти легко і вільно долучаються до спільної діяльності. Вони самі виявляють у цьому ініціативу, у них широке коло спілкування, є постійні друзі. Такі діти рідко вступають у конфлікти, вміють самостійно регулювати взаємини, діляться іграшками, готові допомогти.

2. Діти з позитивного боку виявляють себе у взаєминах з дорослими і ровесниками. Вони готові грати з товаришем, але виконання правил поведінки у спільній діяльності нестійке. Нерідко з їхньої вини виникають конфлікти у спільній грі.