Малювання тварин на уроках образотворчого мистецтва в школі

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний унівеситет ымены Г.С. Сковороди

Кафедра УДПМ та графіки

Курсова робота

на тему: «Малювання тварин на уроках образотворчого мистецтва в школі»

Виконала:

студентка групи 3 - А

художньо-графічного факультету

Катрич Маргарита

Перевірила:

Доцент Чєн Н.В.

Харків

2013 р

Зміст

Вступ

Розділ 1 Виконання зображень птахів і тварин як методична проблема

1.1 Анімалістичний жанр та його характеристика

1.2 Особливості образотворчої діяльності учнів молодшого шкільного віку

Розділ 2 Формування у молодших школярів навичок виконання зображень тварин

2.1 Методика виконання зображень птахів і тварин у початкових класах

2.2 Дослідження особливостей виконання учнями початкових класів анімалістичної тематики

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

образотворчий малювання тварина урок

Вступ

Актуальність проблеми дослідження. Державна національна програма “Освіта (Україна, ХХІ ст.)” визначає головну мету - «визначення стратегії створення життєздатної системи навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації» [1, 2-3].

Анімалістична тематика займає велике місце в образотворчій діяльності школярів. Вони часто малюють диких птахів, домашніх птиць, з цікавістю виконують ілюстрації до казок, байок, оповідань, героями яких являються представники світу тварин. Тому вчителю необхідно володіти значними знаннями в області анімалістичної тематики.

Художник-анімаліст В.А. Ватагін, кажучи про створення образу в анімалістичному мистецтві, пише: «Окрім зовнішньої сторони, я завжди шукав в етюді і прагнув зобразити характер, властивий даній тварині або птаху, передати його індивідуальність, його емоційний стан, врешті-решт створити портрет тварини, саме портрет як індивідуальний образ, насичений емоційним змістом. Той, хто спостерігав за тваринами, мав з ними справу, хто з увагою ставиться до них, знає, які різноманітні й складні їх переживання, які різноманітні їх емоції, які виразні їх почуття радості або засмучення, ласки чи образи, туги чи самовідданого відчуття материнства» [25, 3].

Науково-методичні дослідження [13; 25; 47 та ін.] показують, що у початкових класах анімалістичні малюнки є надзвичайно популярними. На уроках образотворчого мистецтва і в позаурочний час виконується значна кількість малюнків анімалістичної тематики.

Аналіз наукових джерел з психології [16; 42; 46 та ін.] та педагогіки [10; 22; 49 та ін.] показав, що конкретних досліджень з даної проблем, окрім окремих аспектів, немає. У поглядах на роль педагогічних умов навіть з окремих аспектів існують розбіжності. Спільним для дослідників є те, що цілеспрямованість навчання в образотворчій діяльності вони вважають основним чинником впливу на активізацію свідомої діяльності, емоційно-образного мислення молодших школярів під час виконання зображень анімалістичної тематики.

Акцентується увага на аналізі наукових джерел, що дозволили визначити специфіку впливу системи загально педагогічних умов виконання зображень анімалістичної тематики молодшими школярами, а саме: педагогічний вплив на формування художніх здібностей дитини (А.В. Бакушинський, Н.А. Ветлугіна, Л.С. Виготський, Є.І. Ігнатьєв, Г.В. Лабунська, Е.Н. Фльоріна); провідна роль психолого-педагогічних умов (Є.І. Ігнатьєв, О.М. Леонтьєв, С.А. Рубінштейн, О.Я. Савченко, Б.М. Теплов); зв'язок навчальної та творчої діяльності (І.Я. Лернер, П.І. Підкасистий, М.Н. Скаткін, Б.М. Теплов); формування цілеспрямованого сприймання середовища (Г.В. Лабунська); формування перцептивних дій (К.В. Бардін, Л.А. Венгер, П.Я. Гальперін, А.В. Запорожець, В.П. Зінченко, Г.С.Костюк, Б.Ф.Ломов); напрямки художнього розвитку школярів (І.П. Глинська, А.А. Мелік-Пашаєв, Б.М. Нєменський); дотримання принципів доступності, системності і наочності (Л.В.Занков, Я.А.Коменський, О.М.Леонтьєв, І.Я.Лернер, А.В.Славін); художньо-естетичне сприймання та оціночна діяльність (Н.А.Ветлугіна, Л.С.Виготський, Н.Н.Волков, Б.М.Нєменський, Ф.В.Ковальов та інші); попередній досвід сприймання та творча уява (Л.С.Виготський, О.М. Леонтьєв, К.Д.Ушинський); інтерес (Л.І. Божович, О.Н. Дем'янчкук, Я.А. Коменський, О.М.Леонтьєв, Б.М. Нєменський, С.Л .Рубінштейн); мотиви (Л.В. Занков, А.К. Маркова, І.Ф. Харламов, С. Френс); ігрова діяльність (П.П. Блонський, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Г.Г. Григор'єва, А.Е. Зеленіна, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, М.Г. Марков); особистості педагога та роль педагогічної майстерності (І.Я. Зязюн, В.А. Кан-Калик та інші).

Проте послідовної систематизованої розробки проблеми виконання анімалістичних малюнків власне молодшими школярами немає. Таким чином, значимість анімалістичної тематики як однієї з найважливіших проблем образотворчого мистецтва, що має значний вплив на розвиток навичок образотворчої діяльності, відсутність дослідження специфіки навчання школярів основам колористики дають підставу вважати тему даного дослідження актуальною.

Об'єкт дослідження - виконання зображень тварин.

Предмет дослідження - особливості методики виконання зображень тварин у початкових класах.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та вивченні педагогічних умов виконання зображень тварин у початкових класах.

У відповідності з об'єктом, предметом та метою дослідження були передбачені такі завдання:

1. Аналіз стану досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та практиці.

2. Вивчити і охарактеризувати проблему формування навичок образотворчої діяльності учнів у процесі виконання зображень птахів і тварин у початкових класах.

3. Виявити та перевірити педагогічні умови, які забезпечують ефективність вдосконалення навичок виконання зображень птахів і тварин у початкових класах.

4. Вивчити вплив реалізації системи педагогічних умов на удосконалення умінь виконання зображень птахів і тварин.

Для розв'язання поставлених завдань використовувалися методи емпіричного та теоретичного рівнів, які взаємодоповнювали один одного і забезпечували можливість комплексного пізнання предмету дослідження.

Теоретичні методи:

1. Вивчення та аналіз педагогічної та мистецтвознавчої літератури з проблем дослідження.

2. Аналіз та узагальнення досвіду вивчення проблеми образотворчої діяльності в початкових класах.

3. Аналіз методики виконання анімалістичного малюнка в системі естетичного виховання молодших школярів.

Емпіричні методи:

1. Спостереження навчального процесу.

2. Бесіди з вчителями та школярами.

3. Вивчення самостійних творчих робіт школярів.

Структура курсової роботи.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Виконання зображень тварин як методична проблема

1.1 Анімалістичний жанр та його характеристика

Зображення тварин -- одна з головних тим в мистецтві первісної людини. З часом виділився особливий жанр зображення тварин -- анімалістичний. Це вид мистецтва, в якому провідним мотивом є зображення тварин. "Анімалізм є особливою, самостійною спеціальністю, вибраною художником за схильностями та інтересами, пристрастю до зображення тварин. Тварина є головною темою, «героєм» твору, його зображення є основною метою художника...".

Анімалізм - це жанр образотворчого мистецтва, що поєднує природничо-наукове і художнє начала і ґрунтується на пошані, благоговінні й любові художника до тварин [47, 3].

Проте анімалізм - не тільки напрям в мистецтві, пов'язаний з описом тваринного світу, а, напевно, все-таки щось більше. Звичайно, є переконливий контраргумент - величезна кількість творів, в основі яких - саме безвідносний опис тваринного світу. На жаль, для розробки авторської художньої концепції таких досліджень недостатньо. Сучасне мистецтво вимагає глибших підстав для свого існування, тому - точніше і практично корисно прийняти анімалізм як один з динамічних методів життєвого циклу художньої філософії.

Необхідно охарактеризувати деякі особливості аспектів анімалізму по напряму від домінування зоологічного до домінування антропологічного [57].

1. «Класичний натуралізм» - у завдання автора, по суті, не входить якось торкатися або згадувати людей. Тваринний світ тут виступає як довершена, самодостатня категорія, наділена ідеальною логікою і смислом.

2. «Емпатійний натуралізм» ґрунтується на спробі спробувати приміряти на себе сприйняття об'єкта (у «флористичній» концепції, наприклад, основним завданням є побудувати модель сприйняття рослин за допомогою емпатійного «розуміння» сукупності ознак екосистеми). У практичному аспекті це означає наступну реалізацію тези, наприклад, «уявіть себе птахом»:

1) зберіть воєдино всі найдрібніші аспекти життя птаха: де і як він живе, як пересувається, як розмножується, які емоції за яких обставин відчуває, побудувавши, таким чином, повну синтетичну модель пташиної онтології;

2) повністю дистанціювавшись від звичного людського буття, спробуйте інтерналізувати і привласнити модель, що вийшла.

Тільки в цьому випадку, можливо, вдасться достовірно побачити щось з того, що бачить птах, щось почути, щось відчути. А це досить багато для розширення меж сприйняття і створення оригінальної художньої концепції, сенс якої полягає в тому, що тварини настільки несхожі на людей, що будь-яке наше найдрібніше проникнення в світ тварини робить нас ближчими до пізнання істини.

3. «Порівняльна антропологія» - якщо перший аспект анімалізму полягає в емпатійному розумінні психіки тварини, то дана сторона застосування методу є практично повною його протилежністю, бо в цьому випадку завдання розуміння, як таке, не ставиться взагалі. При усвідомленому (але частіше все-таки підсвідомому) олюдненні якостей різних тварин, сенс творів спрямований не стільки на існування і буття тварин, скільки на людський розвиток - тобто пафос творів в даному випадку направлений на те, що, мовляв, тварини настільки схожі на людей, що людям є чому у них повчитися. І оскільки феноменологія поведінки тварин, воістину, безмежна, то і меж для застосування цього методу практично немає. Що ж до пошуків сенсу - це, як це часто буває в анімалістичній літературі - знаходиться він у сфері людської психології, а не зоопсихології і, як правило, знаходиться в прямій залежності від ідеологічної сфери людської психіки.

4. «Сентиментальна анімалістика» - така дивна назва приховує за собою, напевно, найбільш людську сторону застосування методу анімалізму - а саме безпредметний пошук елементів чогось знайомого і рідного. Наприклад, характерним прикладом даного аспекту існування анімалізму є спогади дитинства - про улюблену собаку у дворі, кличка якої, напевно, вже давно забута, але спогад про неї є частиною того минулого, яке приємно відтворити й увічнити ще раз у мистецькому творі. Даний аспект анімалістичного методу має найменше відношення до зоопсихології, бо пошук сенсу тут здійснюється за рахунок людської рефлексії.

Зрозуміло, ці аспекти анімалізму не є окремими методами, а майже завжди існують разом, у межах одного мистецького твору.

Цікавий і культурно-історичний аспект анімалізму, який також дає корисну інформацію для роздумів. Ось як характеризує історію розвитку анімалізму в живописі публіцист Марина Лозінська («Звірі в музеї»): «Першими художниками на Землі були, звичайно, анімалісти. На стінах печер стародавні художники зображали саме тварин ще в кам'яному столітті. Правда, в ті далекі часи ні про які жанри в мистецтві й мови не було. Людство створювало культуру, ще не розділену на духовну і матеріальну. Люди облаштовували світ і прагнули висловити своє відношення до нього. Про “культ тварин” в релігіях давнини свідчать численні твори мистецтва. Досить пригадати пам'ятники Давнього Єгипту або знаменитий скіфський “тваринний стиль” [58].

Ставлення до тварин у мистецтві змінювалось із загальним розвитком відношення до природи. Монотеїстські релігії скинули твариноподібних ідолів. Іслам взагалі заборонив зображення тварин божих, включаючи людину. У мистецтві християнських народів зображення тварин, звичайно зустрічаються, але як декоративна деталь фрески, або необхідний елемент монументальної скульптури. Бронзові коні, що несуть знаменитих вершників на площах європейських міст, - єдині представники тваринного світу у “великому мистецтві” ХV - ХIХ століть.

Вперше термін “анімалізм” був вжитий по відношенню до скульптури в 1831 році, коли троє молодих французьких скульпторів Антуан Луї Барі, Крістоф Фратен і Олександр Жуйонне виставили в Паризькому Художньому Салоні невеликі фігурки тварин [51, 10].

Розповідаючи про творчість художниці Шейли Ішем, журналістка Бела Гершгорін зачіпає і інші культурно-історичні аспекти анімалізму («Бики і Боги Шейли Ішем»): «Питання виникає спонтанно. Але не “що”, не “звідки” - бо немає недоліку в міфологічних тлумаченнях. Бик - земне втілення самого бога у шумерів, стародавніх єгиптян, індусів (хранитель Шиви бик Нандін). Він же - злий дух, месник за образу богині Іннін в “Гільгамеші”. У грецькій міфології це і хижий жінколюб Зевс, що умикає Європу на своїй білосніжній спині, і убите Тесеєм крітське чудовисько Мінотавр, і просто безіменна земна істота, що служить людині і відображена на сотнях ваз... Скульптурні зображення биків з елементами “натурального макету”, що перекликаються з сучасною технікою колажу, знайдені і в древньоазіатських святилищах сьомого тисячоліття до нашої ери. Наскельні малюнки, грецькі вази - і ті ж круторогі істоти, що дивляться на нас абсолютно людськими очима з полотен сучасної американської художниці. Питання дуже просте: що ж вони говорять нам? ...Тварини з зігнутими ніздрями і таємничі голі фігури людей, зливаючись з фоном, плавно перетікають одна в одну, стаючи єдиним втіленням земного і позаземного - мистецтвознавці називають це “трансцендентною анімалістикою” [13, 7]. Бик - істота, що може жити і в лабіринті, і в небесній височині, нести нелегку поклажу і злітати під хмари - у власну первинну обитель. Люди на полотнах Ішем - не погоничі, що перетворюють вільних істот у домашню худобину, а їх супутники. І ті, й інші дивляться і не дивляться на нас, наближаються і віддаляються одночасно: спрацьовує ефект прозорості форм, що накладаються один на одного. І навіть прозаїчне знання про те, що існує відповідна техніка лесування, не руйнує зачарованості.

Чоловіки й жінки, тварини, струмуюче повітря напівпрозорих сфер - це космос, якого можна боятися, бо далекий і холодний, а можна розчинятися в нім, як в природному місці існування всього живого і натхненного. Доктор мистецтвознавства Олександр Боровський, куратор відділу сучасного мистецтва Державного Російського музею в Санкт-Петербурзі, написав у своїй передмові: «Звідки беруться космічно-земні бики? Відповідь проста: з ноосфери» [58].

Великий український філософ В. Вернадський і француз Тейяр де Шарден практично одночасно розвинули цю теорію. Саме у ноосфері, породженні космічних сил, реалізуються виниклі ще до палеоліту уявлення людей про єдність світу, розвинуті згодом в міфологічних системах різних народів.

З доісторичних часів люди жили в оточенні звірів і птахів і завжди їх зображали: дряпаним контуром і мінеральними фарбами на стінах печер, вирізували в камені і дереві, ліпили з глини. Поширені були зооморфні зображення, коли фігурки тварин виконували роль талісманів; ними прикрашали побутові предмети, ювелірні вироби, архітектурні споруди.

Епоха палеоліту (давній кам'яний вік) починається з початком антропогенезу, а закінчується в Х тисячолітті до н.е. Рання людина була повільнішою і слабкішою, ніж великі хижаки, не мала такої природної зброї, як ікла та кігті. Люди навчилися компенсувати ці недоліки, використовуючи камінь, кістку, дерево. Майстри раннього палеоліту створювали гострі знаряддя, сильно б'ючи каменем об камінь. Вибиралися тверді гірські породи, частіше за все кремінь. Найдавніша з відомих на Землі - це стоянка ранніх людей, яка знайдена Льюїсом Лікі в знаменитій Олдувайській ущелині в Танзанії. Вона має вигляд скупчення каменів і кісток тварин. Вік стоянки датують двома мільйонами років.

Верхній палеоліт - це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Види образотворчого мистецтва палеоліту досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.

Більшість вчених пов'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких належить до того самого часу. Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважалися засобом впливу на реальних тварин. Так, австралійські аборигени і сьогодні вірять: якщо чоловіки намалюють або “освіжать” новим розфарбуванням зображення тварин або рослин на стінах священної печери, то справжні тварини і рослини будуть добре розмножуватися. Серед малюнків палеоліту рідко, але зустрічаються зображення людей у масках. Широко відомий так званий “Чаклун” з печери Трьох братів у Франції - напіволень-напівлюдина. Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ.

Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають “макарони”) і “відбитки” рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було “натуральне” мистецтво - виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім - рельєф, гравюра, малюнок.

Працювали давні художники при світлі смолоскипів або світильників з мохом. Рукою чи примітивними пензлями (жмут вовни, пучок трави) наносилися сажа, мінеральні фарби. Широко застосовували охру - природну червону фарбу різних відтінків - від жовтуватого до пурпурного, її компонентами є глина і сполуки заліза або марганцю. Охру спочатку знаходили в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк [51, 8].

Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати упевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбування, застосування різних кольорів, що допомагало відображенню об'єму. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ляско, Фон-де-Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що між реалістично зображеними фігурами окремих тварин немає композиційного зв'язку, іноді вони навіть “находять” одне на одне.

Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки-матері. Такі статуетки образно називають “палеолітичними Венерами”. Очевидно, що основна ідея цих зображень - ідея родючості, продовження роду. Вчені зв'язують їх з культом жінки-праматері в родовій общині, де спорідненість велася по материнській лінії [25, 10].

В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Одна з них - стоянка біля села Мізин на Десні, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, які зображають птахів, цікавий кістковий браслет, покритий складним геометричним орнаментом, жіночі статуетки.

Середній кам'яний вік - мезоліт (X-VI тисячоліття до н.е.) є яскравим доказом сильного впливу природного середовища на життя і еволюцію людства. Закінчився льодовиковий період, потеплішав клімат, оновилися флора і фауна. До цього часу належить важливий технічний винахід - лук і стріли. Відповідно великі общинні об'єднання змінилися на невеликі колективи мисливців. Після танення льодовиків з'явилися великі водні простори, поширилося рибальство. Змінився характер збиральництва - його основою став збір диких злаків. В якості матеріалу для виготовлення знарядь широко використовувалася кістка. Більш ефективною була нова так звана мікролітична техніка обробки кременю: виготовлення пластин-вкладишів зовсім невеликого розміру - мікролітів. Наприклад, основу серпа робили з кістки, а лезо становили мікроліти. В мезоліті люди освоїли плавання на колодах і плотах. Почалося приручення тварин, першим прирученим був собака.

Загальний характер образотворчого мистецтва порівняно з попереднім етапом зберігся, проте, на відміну від палеоліту, в мезолітичних розписах провідне місце належить людині, її діям. З'являються сюжетні композиції: полювання, танок тощо. Художник уже прагне передати внутрішній зміст, динаміку того, що відбувається. Це свідчить про нові завдання, які вирішувало мистецтво.

Останній етап кам'яного віку - неоліт (новий кам'яний вік) - охоплює орієнтовно VI - IV тисячоліття до н.е. Відбулося докорінне перетворення життя людства, пов'язане з переходом від привласнюючих форм господарювання (мисливства, рибальства і збиральництва) до відтворюючих (землеробства і скотарства). Цей процес в науці отримав назву неолітична революція [13, 14].

Для неоліту характерна поява багатьох технічних і технологічних новинок: свердлування, пиляння і шліфування каменю, ткацький верстат, гончарство і гончарний круг, спорудження човнів, зародження монументальної архітектури. Новими рисами позначено суспільне життя - материнську змінила батьківська родова община, виникла парна сім'я.

На цьому етапі зникли хронологічна, культурна одноманітність, у різних географічних зонах Землі розвиток пішов різними темпами і різними шляхами. У так званому “родючому півмісяці” (Єгипет, Південно-Західна Азія, узбережжя Перської затоки) зміни відбувалися прискорено. На Півночі ж, навпаки, племена довго залишалися на тому ж самому рівні розвитку. Вже помітні дуже яскраві місцеві особливості, що дозволяють відрізнити неоліт Єгипту від неоліту Межиріччя, неоліт Європи від неоліту Сибіру. Творчість людей з розвиненим землеробством відрізнялася від творчості племен з переважним розвитком скотарства і, в свою чергу, була іншою, ніж у північних лісових областях, де основним продовжувало залишатися полювання [30, 7].

Перехід в епоху неоліту до відтворюючих форм господарювання сприяв поглибленню знань про навколишню природу, що вело до виникнення узагальнюючих понять, уявлень про світобудову. Життя людей неоліту залежало від доброго або поганого врожаю, від гарної або поганої погоди. Люди почали замислюватися про явища природи, виникла необхідність втілити в мистецтві небо, сонце, воду, вогонь, землю. З'явилися такі символи, як хрест, спіраль, трикутник, ромб, свастика. Фігури тварин, птахів, людей також перетворилися на символічні знаки, розгадати значення яких буває нелегко. В неоліті реалістичні зображення майже повністю змінилися на абстрактні мотиви, втілені в орнаменті.

Люди неоліту прагнули прикрасити майже все, що їх оточувало: кераміка покривалася орнаментом, дерев'яні вироби прикрашалися різьбленням, по розфарбованих глиняних статуетках можна судити, якими були тканини. Численними були особисті прикраси: намисто, браслети, каблучки, тіло розфарбовували чи татуювали. Декоративно-прикладне мистецтво становить основну прикмету мистецтва неоліту [58].

Анімалістичний жанр - зображення тварин у живописі, скульптурі й графіці - є, мабуть, найдавнішим. Саме із зображення тварини в палеоліті (цей період продовжувався з часу виникнення людини до X тисячоліття до н. е.), по суті, і починається історія образотворчого мистецтва. І вже тоді виникла якщо не головна суперечність, то принаймні головна особливість цього жанру - поєднання природничонаукового і художнього начал.

У різних культур ця межа виявляється по-різному. Досить пригадати магічне декоративне мистецтво скіфів (I тис. до н.е.), що отримало назву «Тваринного стилю» із-за великої кількості образів тварин; мистецтво Стародавнього Китаю, де кожна тварина ніби живе і рухається, немов схоплена легкими штрихами або мазками пензля. Відомий чудовий перуанський керамічний посуд, як, наприклад, посудина у вигляді ягуара, що нагадує малюнок тигра Євгенія Чарушина.

На контрасті з перуанським мистецтво ацтеків вражає зловісним, страхітливим характером: уступи величезних пірамід-храмів прикрашають страшні голови надзвичайних зміїв. Керамічний посуд із зображенням скорпіонів, павуків і крабів неначе навмисно провокують своїми підкреслено відштовхуючими формами [57].

Староєгипетське мистецтво, що створило образи людиноподібних богів з головами птахів і звірів, що зберігають і поширюють навколо себе мудрий спокій, піднімає анімалістичний жанр на нову висоту.

Словом, кожна культура по-своєму вирішувала питання про співвідношення реального (натуралістичного) і художнього в образі тварини. Але немає жодної культури в світі, де б анімалістичний жанр ніяк себе не проявив.

Анімалістичне мистецтво існувало впродовж тисячоліть, у кожного народу і в різні епохи. Воно складає цікаві сторінки творчості народних майстрів і архітекторів Стародавньої Русі. Починаючи з XIX сторіччя анімалістична тематика привертає увагу професійних художників, серед яких першим був П.К.Клодт, знавець коней, неперевершений в цій області скульптор [47, 24].

Відомий цілий ряд визначних творів образотворчого мистецтва епохи Відродження і наступних періодів, в яких знайшла своє яскраве втілення анімалістична тема. Багато фресок, ікон, живописних полотен, рисунків, ілюстрацій до літературних творів, скульптур мають в якості важливих елементів композиції зображення тих чи інших птахів.

Можна навести немало прикладів, що ілюструють важливі функції, які виконує анімалістична тематика в творах мистецтва. Так, в картині Рилова „В голубому просторі” велике смислове значення мають зображення літаючих лебедів. Вони не просто доповнюють, оживляють пейзаж, але й являються важливою частиною композиції, вносять в картину відчуття пориву, руху, організовують своєрідний динамічний стрій твору, придають йому романтичного звучання [7, 12].

Перші вітчизняні анімалісти з'явилися в кінці ХVІІІ - на початку ХІХ століття: М. Шелауров - «Качка» (1771), Н.Чижев - «Снігур» (1776), Й. Клаубер - «Зображення сови, спійманої на кораблі поблизу Японії» (1813). У ХІХ столітті диких тварин малює А.Обер - «Вовк, що огризався», «Білий ведмідь», «Лев в пустелі», Н.Є. Свєрчков - «Вовки» (1885) [58].

Дуже близько до художників-анімалістів працюють художники, що зображують сцени полювання. Хоча, звичайно, тема полювання в образотворчому мистецтві протистоїть ідеї дикої природи своїм бажанням показати підпорядкування природи людині. Разом з тим, багато худож-ників відходили від цієї ідеї «мисливського живопису», просто прагнучи показати красу диких місць і диких тварин.

З початком XX століття починається новий етап мистецтва зображення живої природи. Тема стає популярнішою. Епізодично бронзові і керамічні звірі з'являються у П.П. Трубецького, А.С. Голубкіної, В.Н. Домогацького, Н.А. Андрєєва і інших скульпторів. Для молодих художників В.А. Ватагіна і І.С. Єфімова мешканці лісів, степів, річок, морів, чотириногі і пернаті, на все життя залишаються головними героями творчості. Ватагін разом з Єфімовим стоїть біля витоків вітчизняної анімалістики, їх називають засновниками цього жанру [7, 13].

В кінці ХІХ - на початку ХХ століть творило немало таких граверів і художників: А.П. Швабе - «Сибірський олень»; А.Е.Мако - «На Іртиші», «Тайга», «Лосі», «В степу»; М. Каразін - «Зустріч із зубром в Біловезькій пущі», «В тайзі», «Вовча молитва»; Ф.А.Рубо - «Дар'ялівська ущелина»; К.С. Висотський - «Ревіння лося», «Лось», «Ведмідь-шатун»; граф В.Л. Муравйов - «Зимовий ліс», «Токуючий глухар», «На галявині»; А.С.Хрінов - «В зимовому лісі» (1903), «Лосі», «В лісовій глушині», «Рев оленів», «Олень, що реве», «Зубри, оточені вовками», «Ведмідь в зимовому лісі»; Г.К.Савицький - «Качиний переліт».

Прекрасні дикі тварини, особливо лосі і вовки, на картинах А.С.Степанова - «Лосі» (1889), «Лосі в лісі», «Смерть лося», «Глухарі», «На промисел», «Вовки», «Вовки вночі» (1910), «Вовки в лісі» [47].

Частина «мисливських» живописців відійшла від канону «мисливської школи», сміливо зважившись показати перевагу диких тварин над людьми. Це - картина М.Каразіна «Зустріч із зубром в Біловезькій пущі» (середина ХІХ століття) і, звичайно, полотно угорського художника М.А.Зічі, назване «Лосі і ведмідь, що прориваються крізь ланцюг» (1863). Ця картина нині практично забута, проте дуже сучасна і може бути використана екологічними організаціями. Вигнані загоничами на ланцюг лосі і ведмідь зробили відчайдушну спробу в боротьбі за своє життя з вбивцею - людиною: вони не здригнулися під дулами рушниць і пішли прямо на стрільців. А ті здрейфили, покидали в сніг свої берданки, в паніці розбігаються. Ні, людина ніколи не зможе стати царем природи, - учить живописець своєю картиною. Ця ж тема відбита і в двох інших роботах художника - «Ведмідь, що напав на загоничів» і «Ведмідь, що напав на єгеря». Хоча, звичайно, ці картини можна було назвати й інакше - «Самооборона ведмедя» [13, 27].

Автор альбому «Полювання в російському мистецтві» В.Панкратов, вихваляючи художників за точно зображену природу, пише: «Природа написана так достовірно, що ви мимоволі «спалахуєте мисливським полум'ям» і шукаєте місце зручніше, щоб встати там з рушницею, а може, і з собакою». Проте це досить обмежений і утилітарний підхід. Хіба можна розцінювати роботи художників дикої природи з точки зору «де встати трохи краще, та вистрілити вірніше», «невже не можна просто насолоджуватися красою і божественністю вільної природи, при цьому не думаючи про те, щоб що-небудь від неї відкусити або відщипнути?».

До початку ХХ століття дикі звірі і птахи поступово перестають бути героями драматичних картин полювання і все частіше постають як предмет турботи, благоговіння і пошани людини. Приклад тому - картини М.А. Доброва - «Манчжурські журавлі», «Кондори» (1911), «Зебри»; Б.Д. Григорьєва - «Хижаки» (1912); Л.В. Туржанського - «Вовк» (1910); М.С. Сар'яна - «Гієни» (1909); А.О.Рилова - «Чайки», «Лебеді над Камою»; Н.К. Реріха - «Зловісні» (1901) [51, 42].

Деякі російські анімалісти намагалися в своїх картинах донести до глядача необхідність гуманного, дбайливого відношення до тварин. Так, художник К.Н.Редько виступив проти кориди. У своєму щоденнику він записав: «Бій биків - кошмарне видовище, безславний пережиток якихось диких часів. Я дивився на це вбивство, пригнічуючи болісний біль серця, з дурною цікавістю і холодним розумом. Коли тореодори клоуни-кати красувалися золотими костюмами, коні, обливаючись кров'ю, падали від ударів скаженого бика. В цей час сміються жінки, і з усіх боків мчить бурхливе схвалення натовпу, що вимагають нових подвигів від фахівців «лицарів» безневинної крові тварини. Яка жахлива гра життям, що не вміщається в розум». К.Н.Редько зобразив описане у своїй картині «Бій биків в Іспанії» (1928), намагаючись передати свої відчуття дещо фантастичним полотном, акцентуючи увагу на олюдненій голові убитого коня [30, 21].

20-30-ті роки ХХ століття - час розквіту діяльності російських та український анімалістів, що багато в чому пояснюється роботою спеціальних художніх педагогічних курсів з анімалістики, які на початку ХХ століття проводили А.С.Степанов і А.О.Рилов. Проте слава російської анімалістичної школи пов'язана перш за все з іменами художників В.А.Ватагіна і І.С.Єфімова, учня В.А.Сєрова, якого назвали пізніше «королем тварин». Серед найбільш відомих його робіт можна виділити створені в кінці 1930-х років «Орел», «Соболь», «Леопард» [58].

В.О.Ватагін - патріарх московської школи анімалістики, один з організаторів першої в СРСР анімалістичної виставки в 1939 р. в Москві. Його роботи присвячувалися як дикій природі в цілому - «Нова Земля», так і окремим її представникам - ведмедям, левам, слонам, мавпам. У Державному Дарвінівському музеї в Москві виставлено немало його робіт, створених в 1920-х роках: «Мамонти», «Лев і зебра», «Червоні качки», «Лебідь-шипун», «Пелікани», «Буйволи і чаплі», «Райський птах», «Крокодилова зубочистка», «Африканська савана», «Гніздо птаха-носорога», «Павіани на відпочинку». Декілька десятків полотен він присвятив таким зоогеографічним регіонам дикої природи, як «Австралійська область», «Палеоарктична область», «Східна область», «Ефіопська область», так і назвавши свої картини. Звичайно, ці роботи не можна порівняти з художніми полотнами, оскільки вони виконують в основному науково-пізнавальну мету: познайомити глядача з дикими тваринами, що населяють той чи інший дикий регіон Землі [13, 21-24 ].

У вільній манері писав в 1930-1950-х роках учень А.С.Степанова А.Н.Комаров. Так, його картину «Будні в горах Алтаю» (1947) можна спокійно віднести до хороших пейзажних робіт. На полотні зображений красень-олень, що грізно викликає свого супротивника в осінньому гірському лісі. Хороші полотна: «Вовче весілля», «Коні Пржевальського взимку в сніжному бурані», «Червоні вовки і кабарга», «Гін лосів», «Сніжний барс», «Вовки на відпочинку», «Тундра літом і її мешканці», «Полярне побережжя і його мешканці», - художник з дивовижним умінням зображає потаємні моменти з життя дикої природи. Свої зарисовки диких тварин А.Н.Комаров робив в нескінченних зоологічних експедиціях [57].

На відміну від нього, Н.Н.Кандаков присвятив себе зображенню водяного царства: «Коралові риби», «Горчаки з черепашкою». Добре відома його робота, що викликає трепет серця - «Бій кашалотів» (1959). Два величезні чудовиська - кашалоти, в несамовитій суперечці зметнулися над морем, ударившись головами. А недалеко в шлюпці, як у горіховій шкаралупці, щосили гребуть геть люди.

Інший російський анімаліст - К.К.Флеров представлений в Дарвінівському музеї своїми прекрасними картинами про доісторичну дику природу, яку ми ніколи не бачили, але можемо уявити завдяки відкриттям науки і майстерності художника - «Динозаври», «Пермський період» [25, 30].

Прекрасні зображення диких тварин залишили Є.І.Чарушин - «Барс» (1940); В.І.Курдов - «Місяць пісень і танців» (1940), «Поєдинок лосів» (1939), ілюструючи книгу В.Біанкі «Лісова газета».

Роботи російських анімалістів цього періоду оспівують диких звірів і птахів, народжених вільними і що мають дане їм природою право на життя і процвітання.

Назвемо і інших талановитих анімалістів: С.Є.Пешехонов - «Нерест лососевих» (1995); О.Ф.Хлудова - «Каракатиця, що випустила захисну хмару» (1961); а також П.К.Клодт, Н.И.Свєрчков, А.Н.Сотников, Д.В.Горлов, Г.Н.Попандопуло, А.М.Балашов, А.В.Марц, А.С.Цветков, А.С.Шендеров, В.А.Серов, А.Н.Січкар, В.Павлушин, Л.В.Хінштейн, И.П.Маковеєва [58].

Добре відомі роботи пізніших художників-анімалістів: Г.Є.Нікольського - «Тигр» (1969); І.І.Різнич - «Чернеті» (1960); В.Романова - «Граючі глухарі» (1999), «Бій лосів» (2003), «На реву»; А.Чеботарьова - «Ранок»; а також ілюстрації В.А.Горбатова до Червоних книг і малюнки М.Г.Козодьяна, А.Ю.Ісакова. Разом з тим слід зазначити, що, на жаль, невідомі роботи, що відображають спортивне полювання [57].

Чудові зразки тварин зустрічаємо в творчості Рембрандта, П.Рубенса, А. Дюрера, Е. Делакруа, П. Жеріко, І. Е. Рєпіна, В. І. Сурікова, В. М. Васнецова, В. А. Сєрова.

«З кінця 1970-х років, - як справедливо пишуть автори каталогу про російську анімалістику «Домашні і дикі» - сприйняття тварин як самоцін-ного творіння природи грає все меншу роль». Вітчизняна анімалістика переживає зараз затяжну кризу. Дикі звірі і птахи перестали бути об'єктами благоговіння і дива, любові і пошани, перетворившись на знаки і символи, а то й карикатури в творіннях модного поп-арту. Ми вже не говоримо про так зване «мисливське мистецтво», де дикі тварини продовжують утилітарно розглядатися як засіб розваги.

1.2 Особливості образотворчої діяльності учнів молодшого

шкільного віку

Одним з улюблених дітьми є зображення тварин: кішок, собак, білок, змій, птахів. І це не випадково: тварини постійно оточують людину, багато хто з них приносить велику користь. Анімалістична тематика займає велике місце в образотворчій діяльності школярів. Вони часто малюють диких птахів, домашніх птиць, з цікавістю виконують ілюстрації до казок, байок, оповідань, героями яких являються представники світу птахів. Тому вчителю необхідно володіти значними знаннями в області анімалістичної тематики, вміти впевнено малювати птахів.

Процес організації образотворчої діяльності молодших школярів у процесі сприймання та відтворення анімалістичного жанру має ряд особливостей, що характеризуються:

1) механізмом художньої творчості дітей молодшого шкільного віку;

2) спрямованістю творчої роботи учнів на уроках образотворчого мистецтва;

3) психічною регуляцією учнів на уроках образотворчого мистецтва;

4) досвідом, якого потребують молодші школярі для виконання творчих роботи на уроках образотворчого мистецтва [38, 132-133].

Розглянемо ці особливості докладніше.

1. Механізм художньої творчості дітей молодшого шкільного віку. Розгляд цього питання зумовлюється тим, що художня творчість є результатом процесів, характерних для людини на певних етапах її розвитку. У молодшому шкільному віці розвивається абстрактно-логічне і просторово-образне мислення. Роль їх у художній творчості дітей вчені оцінюють по-різному.

У працях психологів [16; 42], присвячених вивченню шляхів розвитку дитячої художньої творчості, ми знаходимо основні моменти творчого процесу: первинне переживання (слугує поштовхом для створення); явище виражальної діяльності (матеріал для творчості); явище оформлення (організації або упорядкування) матеріалу.

Певний інтерес з погляду системно-структурного підходу до визначення механізму дитячої творчості у психологічному розумінні становлять праці Я.Пономарьова [42]. Вказуючи на існування різноманітних сфер-рівнів організації творчості, він наполягає на необхідності розроблення комплексу критеріїв, що відповідають цим сферам. На його думку, успіх розроблення кожного з таких критеріїв перебуває в безпосередній залежності від ступеня осмислення питання про сутність творчості, взятої у найбільш загальному вигляді -- як узагальнення всіх його виявів на рівнях різних сфер.

Учений вказує на застосування двох основних рівнів дослідження: емпіричного та фундаментального. На емпіричному рівні відбувається пізнання, на фундаментальному, який є надбудовою емпіричного, відбувається розчленування внугрішньоречових зв'язків та виявлення їхніх закономірностей.

На позитивну оцінку заслуговує наведений автором експериментально встановлений факт неоднорідності специфічних для людини дій, наявність у такому випадку прямого (усвідомленого) та побічного (неусвідомленого) продуктів.

Я.Пономарьов розробив принцип системно-структурного підходу, згідно з яким "пошук невідомого" здійснюється за допомогою механізму взаємодії інтуїтивного та логічного. Цей принцип дав можливість говорити про розуміння творчості як про механізм продуктивного розвитку, здійснити розподіл її на структурні рівні організації, виділити психологічний рівень та визначити його ставлення до суміжних факторів -- соціального та органічного, окреслити внутрішню неоднорідність психічного [42, 19-20].

Свій варіант характеристики ознак творчого акту дає інший дослідник психології творчості О.Лук, який ознаками творчого акту вважає необхідність попередніх знань, підсвідоме асоціювання далеких понять та критичну оцінку отриманого результату [див. 44, 13]. Підтверджуючи думку В.Роттенберга про важливість розвитку просторово-образного мислення, О.Лук вказує на відмінності між людьми за ступенем обдарованості. Це залежить від уроджених якостей та від того, що людина отримала в ранньому дитинстві. На його думку, в сучасній початковій школі «головною метою має бути набуття узагальнюючих стратегій. Для цього центр ваги слід перенести із заучування і запам'ятовування на розвиток допитливості та самостійності» [44, 14].

Аналізуючи праці зарубіжних учених щодо визначення якостей і показників творчих особистостей, можна помітити, що кожен дослідник пропонує свій набір найбільш істотних, з його точки зору, ознак. Але серед них є ознаки, які майже всі автори вважають основними. Це:

а) відкритість досвіду, чуттєвість до нового, здатність бачити й ставити проблему, існування інтелектуальної та творчої ініціативи;

б) широке узагальнення явищ, не пов'язаних між собою наочним, понятійним зв'язком;

в) побіжність мислення, що характеризується багатством та різноманітністю ідей, асоціацій з приводу виникнення незначного стимулу;

г) гнучкість мислення, здатність до швидкого переходу з однієї категорії в іншу, від одного засобу вирішення де іншого.

д) оригінальність [34, 102-121].

Розкриваючи особливості творчості на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі, слід звернути увагу на те, що є спільним для багатьох дослідників дитячої художньої творчості. За висловом Т.Комарової, творчий характер діяльності передбачає виникнення і розвиток задуму, адже дитина не просто переносить те, що запам'ятала, -- у неї виникають переживання у зв'язку з цим предметом, певне ставлення до нього. Єдине уявлення включає те, що сприймається у різний час за різних обставин. З цього створюється образ, який дитина висловлює за допомогою зображальних засобів.

На думку П.Підкасистого, реальною основою збудження творчої активності учня в усіх ланках навчального процесу є поєднання відтворення (репродукції) та творчості. Змістом творчої роботи він вважав осмислення проблеми, припущення про можливість відкриття невідомого в непізнаній сфері або принципово нового знання про певні явища. Важливу роль при цьому має відігравати мотивація. Завдання навчання на уроках образотворчого мистецтва полягає в тому, щоб разом із викладанням фактів для засвоєння їх учнями показати їм зразки теоретичного узагальнення цих понять, озброїти їх методами осягнення суті явищ і процесів довколишнього світу, засобами зображення їх у внутрішньому взаємозв'язку виховати вміння бачити специфічні, відмінні риси прояву того чи іншого поняття або явища в різних умовах [41, 52-53].

Автор наголошує на тому, що у цьому разі елементи творчості будуть виявлятися навіть на стадіях засвоєння й репродукції раніше здобутих шаблонних знань. П.Підкасистий підкреслює, що творча діяльність учня, психологічна природа якої пов'язана з індивідуальним мисленням, неминуче містить у собі відтворення знань і окремих способів розв'язання проблем, які раніше вважалися в суспільно-історичній практиці творчими і які продовжують бути творчими для індивіда, незнайомого з принциповими основами їхнього розв'язання.

П.Підкасистий стверджує, що в пізнавальній діяльності учня репродуктивні процеси, що відбуваються як наслідування, виступають у поєднанні з елементами творчих процесів, які виявляються у накопиченні особистого практичного й пізнавального досвіду, в індивідуальному переосмисленні суспільного досвіду в особисті знання [41, 54]. Те саме визнає і Б.Щербаков, який зазначає, що зображальна діяльність дитини -- явище, в якому розкривається сутність, вирішуються різні завдання.

2. Спрямованість творчої роботи учнів на уроках образотворчого мистецтва визначається рядом проблем. Це:

небезпечність нав'язування стереотипів реального зображення довколишнього світу та предметного середовища до моменту народження потреби в них. У молодшому шкільному віці це зумовлено труднощами і нездатністю користуватися кольором як виражальним засобом при зображенні конкретного предмета, повільним розмежуванням істотних та неістотних якостей, складністю розвитку сприйняття простору і перспективи;

існування певної відмінності між технічними та художніми навичками в творчій роботі. У міру розвитку дитини фактор об'єктивного відображення підвищуватиметься, і тоді дитині дедалі більше для вирішення художніх завдань необхідно буде вдивлятися в реальне життя, бачити реальні пропорції, колір, форму, простір;

спрямованість на формування продуктивних (творчих) сторін уяви

молодших школярів, яка підпорядкована емоційному змісту й об'єднаному

вираженню просторо-часових відносин і яка зумовлює грамотне композиційне розміщення;

необхідність включення елементів емоційного протиставлення до завдань творчого характеру. За таких умов учень має змогу висловити за допомогою кольору своє ставлення до зображуваного [28, 42-43].

Означені проблеми дають можливість враховувати вікові та фізіологічні особливості розвитку дитини молодшого шкільного віку.

У такому аспекті до особливостей творчої роботи на уроках образотворчого мистецтва також слід віднести неможливість відображення художньої діяльності у понятійній формі, у вигляді певних формул, графіків тощо; обмеженість можливостей словесного пояснення; багатоваріантність знайдених засобів і вирішення навчальних завдань, що не мають єдиної правильної відповіді.

3. Психічна регуляція творчої роботи молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва. Важливою складовою творчої роботи є психічні процеси, що регулюють творчу діяльність. Відображуючи предмети й явища в сукупності їхніх якостей і частин за безпосереднього впливу на органи чуття, сприйняття слугує регулятором взаємодії дитини з навколишнім світом. Оскільки сприйняття -- процес суто індивідуальний, то образи, які виникають в уяві дітей, можуть істотно відрізнятися один від одного. Тому завдання учителя -- забезпечити кожному учневі умови для правдивого, такого, що відповідає дійсності, повного і всебічного сприйняття довколишнього світу [12, 42].

На відміну від уявлення основною функцією уяви, на думку Л.Виготського, є «організація таких форм поведінки, які ще ніколи не зустрічалися в досвіді людини» [16, 29]. Механізм творчої уяви як процесу пов'язується із поняттями дисоціації (розщеплення й відбір цілісних вражень) та асоціації (поєднання розрізнених і змінених на основі дисоціації елементів).

Значну роль у системі психічної регуляції творчої роботи відіграє уявлення, що є відтворенням предметів чи явищ навколишньої дійсності у формі узагальнених наочних образів. Залежно від особливостей предмета, що його уявляють, виділяють два основні види уявлень: візуальне, за яким стоїть реальний образ, і абстрактно-логічне, за яким стоять абстрактні поняття. Розуміння уявлення як процесу оперування образами-уявленнями включає окремі розумові операції, які поділяють на три групи: зміна в процесі уявлення положення об'єкта (або його частин); зміна в процесі уявлення структури об'єкта; одночасна зміна положення й структури.

Важливе місце у структурі психічних процесів, що впливають на творчу роботу, посідають емоції та почуття. Емоції є таким внутрішнім організатором реакцій організму, який напружує, збуджує, стимулює або затримує інші реакції. За ними залишається роль внутрішнього регулятора поведінки. Саме тому в психологічних дослідженнях підкреслюється, що «жодна форма поведінки не є такою міцною, як пов'язана з нею емоція. Жодна моральна проповідь не виховує так, як живий біль, справжнє почуття. В цьому розумінні апарат емоцій є нібито спеціальним знаряддям, завдяки якому найпростіше впливати на поведінку» [34, 71].

Значну роль в організації творчої роботи на уроках образотворчого мистецтва відіграють процеси пам'яті та мислення. Пам'ять зберігає попередні обставини життя, діяльності особистості, її минулий досвід. Разом з іншими її видами великого значення набувають, передусім, емоційна (афективна пам'ять на почуття) та образна, що включає зорові, слухові та смакові процеси. Саме тому емоційно насичений навчальний матеріал запам'ятовується краще, аніж емоційно нейтральний.

Важливим елементом психіки у творчій діяльності молодших школярів є готовність пам'яті до використання необхідної інформації як обов'язкової умови продуктивного мислення. В цьому разі зростає роль зближення таких понять: легкість асоціювання, віддаленість асоціації, смислова відстань, гнучкість мислення як здатність швидко та легко переходити від одного класу явищ до іншого, далекого від змісту, та гнучкість мислення як здатність своєчасно відмовитися від невдалого варіанта вирішення [38, 132].

Учитель образотворчого мистецтва має пам'ятати, що учні початкових класів, які належать практично до однієї вікової групи, виявляють різні можливості щодо прояву творчих нахилів.

У творчому процесі необхідно враховувати здатність мозку до «згортання». Це означає заміну декількох понять одним, віднесеним до більш високого рівня абстракції, здатність до використання об'ємних в інформаційному відношенні символів. Специфічність такого художнього відображення виявляється як динаміка безперервних переходів від зовнішнього уявлення до внутрішнього змісту, коли реальні засоби формують образ, який у подальшому підлягає інтерпретації на більш високому рівні ідеального.

Іншою важливою особливістю мислення дітей у процесі творчої роботи є здатність до «зчеплення». Цим психологічним терміном О.Лук називає процес поєднання сприйнятих подразників і зв'язку нових відомостей із попереднім знанням особистості, без чого інформація, яка сприймається, не перетворюється в знання і не стає частиною інтелекту.

До істотних рис психіки можна віднести також «здатність до перенесення» навички, набутої при вирішенні одного завдання до моменту вирішення іншого. Інакше кажучи, це процес пошуку аналогій і вироблення узагальненої стратегії, яка у творчій роботі стосується, насамперед, технічної сторони: вибору матеріалу (відповідно до теми техніки), засобів художнього вирішення і меншою мірою змалювання заданих образів, коли перенесення одного образу в інше завдання, хоча й можливе, але втрачає певну новизну й самобутність [41, 68].

Діти молодшого шкільного віку щедро наділені образним мисленням. Н. Завалова зазначає, що суб'єктивність образу включає момент упередженості, залежності образу від потреб, мотивів, мети, настанов, емоцій людини та ін. Характерною ознакою мислення дітей є здатність до оперування цілісними художніми образами. Тому саме у молодшому шкільному віці вони мають зрозуміти, що все у світі пов'язано та взаємозумовлено. Оскільки психологічні дослідження довели, що художньо-образне мислення є багатофункціональним, то успішна організація творчої роботи з використанням образно-асоціативної його частини відбувається ефективніше за взаємодії різних видів мистецтв.

Образ, який забезпечив би дитині можливість повної та ефективної його побудови, оперування в умовах різних творчих завдань, не можна сформувати тільки за допомогою чуттєвих даних Учитель має розкрити значення цих даних і виявити істотні загальні закономірності. З точки зору вимог творчого процесу як діяльності образ набуває значущості лише у тому разі, коли його «чуттєва тканина» (О.Леонтьєв) органічно поєднується зі значенням, утворюючи єдиний сплав чуттєвого та раціонального [34, 142].