Роль мистецтва красномовства у професійній діяльності вихователя закладу дошкільної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет педагогічної освіти

Кафедра початкової та дошкільної освіти

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Роль мистецтва красномовства у професійній діяльності вихователя закладу дошкільної освіти»

Студентки II курсу групи ФПД - 22 Спеціальності

«Дошкільна освіта » Пенюк Марти Михайлівни

Керівник Кобилецька Людмила Володимирівна

Канд. філол.наук, доц. каф. поч. та дошк. освіти

Львів 2022

Зміст

красномовство вихователь дошкільний навчальний

Вступ

1. Педагогічне красномовство як об'єкт наукового дослідження

1.1 Ораторське мистецтво: поняття, характеристика, види

1.2 Особливості красномовства у діяльності вихователів дошкільних навчальних закладів

Висновки до розділу 1

2. Роль красномовства у педагогічній діяльності вихователів ЗДО

2.1 Емпіричне дослідження значення ораторського мистецтва в діяльності вихователя в ЗДО

2.2 Рекомендації педагогам щодо підвищення рівня красномовства

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Риторика -- класична наука, затребувана в наші дні як інструмент управління та впорядкування життя суспільства, формування особистості через слово.

Риторика вчить думати, виховує почуття слова, формує смак, встановлює цілісність світовідчуття. Через поради та рекомендації, глибокодумні і виразні тексти, риторичну освіту диктує стиль думки і життя сучасного суспільства, даючи людині впевненість у сьогоднішньому і завтрашньому бутті.

Риторика -- наука про ораторське мистецтво і красномовство. Мовні особливості усного публічного виступу, зближуючи риторику з поетикою, припускають використання в риторичному творі прийомів, розрахованих на переконання слухача, його експресивну обробку.

Навчання публічної (ораторської) мови передбачає формування різних умінь (лінгвістичних, логічних, психологічних та ін), спрямованих на розвиток риторичної компетенції учнів, тобто здатність і готовність здійснювати ефективне спілкування. [1, 1]

Об'єкт дослідження -педагогічної риторики є процес формування риторичної культури вчителя. [12, 2]

Предмет дослідження - покликання навчити ефективно впливати на аудиторію, відстоювати чи доводити свою точку зору через публічний виступ, наука про мистецтво публічного виступу. [23, 2]

Мета дослідження - оволодіння культурою ділової мови і спілкування, вироблення власного стилю службових взаємин, формування іміджу. [3, 1]

1. Педагогічне красномовство як об'єкт наукового дослідження

Педагогічна риторика вивчає спілкування в процесі викладання і виховання. Це наука про оптимальне, педагогічно доцільне та впливове висловлювання і спілкування. Педагогічна риторика надає можливість творчо застосовувати оптимальні технології, для того щоб мовлення досягло поставленої мети і було організоване у відповідності до завдань педагогічної діяльності. Педагогічна риторика - це сфера людської культури, що охоплює мистецтво, науку і практику переконливого, ефективного мовлення, громадського у різних жанрах педагогічного спілкування. Це мистецтво впливу на учня за допомогою красномовства. Це наука про виразний мовленнєвий вплив і взаємодію у навчально - виховному процесі, що надає нам можливість ефективно використовувати слово як інструмент думки, переконання, виховання.

Спілкуючись з дитиною, вихователь тримає у полі свого комунікативного впливу всю аудиторію, прогнозує сприймання свого звернення кожним, передбачаючи його реакцію. Саме тому вихователю важливо оволодіти навичками спілкування, стилістичним багатством мови.

Педагогічній риториці притаманні такі характеристики:

а) за тематикою й цілями, вона багато - аспектна;

б) за змістом педагогічне красномовство багатогранне та має важливе значення для суспільства, й освіти;

в) за формою може бути усною, та писемною;

г) за функціональним типом: може бути розповіддю, описом, міркуванням. [13, 1]

Отже, у створенні програм із педагогічної риторики ефективним є поділ матеріалів на два блоки:

1) загальна педагогічна риторика;

2) галузева, спеціальна, педагогічна риторика. [14, 1]

Відповідно до сказаного педагогічну риторику визначаємо як міжгалузеве поняття, що охоплює кілька аспектів: по-перше, наукову теорію про механізми створення, виголошення й самоаналізу педагогом публічного виступу, про ведення ефективного міжособистісного діалогу та відповідну цій теорії навчальну дисципліну; по-друге, мистецтво педагогічного впливу словом, переконанням; по-третє, процес доцільного, переконливого мовлення, побудованого на засадах логосу, етосу, пафосу. З розвитком процесів гуманізації та демократизації в українському суспільстві закономірно пожвавлюється науковий інтерес до загальної риторики, її теорії і практики, яка формує думку, мовленнєву майстерність, морально-етичні почуття, виховує мовно-естетичний смак. Проблеми ж сучасної педагогічної риторики (загальної і фахової) у вітчизняній школі та ЗДО потребують більшої уваги. [1, 1] Нікітіна в монографії "Педагогічний дискурс учителя-словесника", услід за О. Мурашовим, зазначає, що педагогічна риторика дає змогу застосовувати оптимальні мовленнєві технології, творчо використовувати їх так, аби мовлення досягало поставленої мети й було організовано відповідно до завдань і надзавдань педагогічної діяльності, щоб через грамотну організацію спілкування можна було досягти справжнього професійного успіху й самореалізації. А. Курінна пропонує методичні рекомендації до спецкурсу "Виховання словом лінгвориторичний аспект педагогічної взаємодії", мета якого - підвищення комунікативної грамотності та культури педагога засобами педагогічної риторики в системі професійної підготовки керівників освіти, фахівців з виховання й додаткової освіти дітей, учителів, методистів. Важливість окресленої проблеми зумовила те, що у 2007 році в межах наукового семінару "Сучасна педагогічна риторика: теорія, практика, міжпредметні зв'язки" розглянуто роль педагогічної неориторики у формуванні комунікативної компетентності сучасного викладача, красномовство викладача як передумову успіху його діяльності, комунікативні стратегії педагогічного дискурсу та інші питання. У 2015 році К. Климова провела Всеукраїнську науково-практичну Інтернет-конференцію "Актуальні проблеми формування риторичної особистості вчителя в україномовному просторі" на базі Житомирського державного університету імені Івана Франка [15, 1]. За матеріалами цієї конференції, І. Дроздова, наприклад, розробляє питання формування риторичної компетентності майбутніх інженерів педагогів, дослідниця виходить із того, що основними показниками сформованості риторичної особистості викладача інженерно-технічного профілю дисциплін вищої школи є довершені риторичні вміння, досвід спілкування, комунікативні риси характеру, гуманістичні цінності, високі професійні ознаки. Незважаючи на очевидний інтерес учених до питань педагогічної риторики, теорія проблеми розроблена недостатньо, а в навчально-виховній практиці розвивальний потенціал риторики педагога використовується неповною мірою. Натомість засобами педагогічної риторики можна вдосконалити професійну діяльність учителя, особливо словесника. Відповідно до сказаного ставимо за мету розкрити суть і особливості педагогічної риторики, визначити сучасні підходи до її вивчення. У публікаціях, присвячених проблемі переконливого мовлення педагога, термін "педагогічна риторика" використовується вченими по-різному - на позначення вужчого (один аспект) і ширшого (два й більше аспектів) значення відповідного міжгалузевого поняття. Широке трактування педагогічної риторики охоплює її як науку, мистецтво, практику ефективного педагогічного мовлення, технологію організації культуро доцільного діалогового спілкування, технологію розвивального навчання, педагогічної творчості, інтенсивного шляху розвитку людини (О. Юніна) і т. ін. Зазначимо, що чітко виділити предмет дослідження педагогічної риторики навряд чи вдасться через його складність, цим можна пояснити й застосування дослідниками по кілька підходів до вивчення педагогічної риторики, один із яких, зазвичай, є домінувальним. [4, 1]. До того ж, сам термін "риторика", як слушно зазначає А. Капська, ніколи не мав однозначного витлумачення. Дослідниця спрямовує увагу на те, що різні його інтерпретації сягають глибокої давнини, у якій простежуються два підходи до сприйняття риторики як виду красномовства: з одного боку, Платон, Сократ, Ісократ, Аристотель, Цицерон розвивали концепцію змістовної риторики, де серед головних компонентів була ідея; з другого боку, школа Квінтіліана розглядала риторику як мистецтво прикрашання мовлення. У розумінні А. Капської, риторика є наукою, а не мистецтвом. Розглянемо детальніше сучасні підходи вчених до педагогічної риторики. Основна мета педагогічної риторики - формування й розвиток мовної особистості майбутнього вчителя, який свідомо володіє засобами педагогічної комунікації для управління пізнавальною діяльністю учнів, їхнім особистісним розвитком, для організації професійного спілкування членів педагогічного товариства, для репрезентації професійних цінностей у публічному мовленні. У наведеному поясненні поєднано теоретичне бачення об'єкта дослідження й розгляд педагогічної риторики як навчальної дисципліни. Водночас лінгвометодичний антропометричний підхід до педагогічної риторики як навчальної дисципліни (її мети) посилює увагу до мовної особистості майбутнього вчителя-ритора й особистісного розвитку учнів засобами педагогічної комунікації.

Зокрема, зазначає, що багато закономірностей творення й сприймання мовлення, зверненого до учнівської аудиторії, які розглядаються в педагогічній риториці, пересікаються зі змістом академічного красномовства. Попри спільні компоненти змісту цих розділів галузевої риторики, академічне красномовство має свою специфіку, бо вивчає особливості мовленнєвої діяльності в академічному середовищі, тобто в науковому середовищі вишу. Одна з ознак академічного красномовства - реальна публічність. Саме публічні, тобто доступні усім охочим, публіці, лекції лягли в основу системи жанрів цього розділу галузевої риторики. У жанрах академічного красномовства також менше, ніж у жанрах педагогічної риторики, акцентується дидактичне спрямування мовлення. Про тісний зв'язок цих видів красномовства свідчить і той факт, що одне із завдань академічного красномовства й педагогічної риторики - це передавання адресату наукових знань, тому результати аналізу зразків академічного красномовства активно використовуються в педагогічній риториці [5, 1]. Про академічне красномовство як один із найдавніших видів ораторського мистецтва зазначає Г. Сагач. Дослідниця розглядає шкільне красномовство в межах академічного.

За її теорією, академічне красномовство поділяється на три види:

1) власне академічне (наукова доповідь, реферат, огляд, дискусія);

2) вишівське красномовство (лекція, цикл лекцій);

3) шкільне красномовство (шкільна лекція, розповідь, опис, бесіда тощо) [22, 1].

Схожу думку висловлюють С. Абрамович, М. Чікарькова, За їхнім поясненням, академічне красномовство - це ораторська діяльність науковця та викладача, що доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки; сфера застосування його - шкільна (різних рівнів) та наукова аудиторія. Основні риси академічного красномовства - доказовість, бездоганна логічність, точність мислення, чітка, позбавлена двозначності, термінологія. Адаптувати матеріал до свідомості учнів допомагає використання різноманітної наочності, насамперед - із застосуванням технічних засобів. До жанрів академічного красномовства належать: наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція (вишівська та шкільна), реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда. С. Абрамович і М. Чікарькова також акцентують увагу на тому, що в сучасній школі переважають діалогічні форми викладання: наприклад, у західних навчальних закладах лекція давно втратила свою провідну роль. [1, 1]. Отже, зі сказаного можна зробити висновок, що серед науковців є вчені, які розглядають поняття педагогічної та академічної риторики в комплексі. Питання педагогічної риторики у зв'язку з академічною сучасні вчені, зокрема Л. Мацько, О. Мацько, порушують у контексті публічного красномовства.

Педагогічній риториці як різновиду публічного красномовства притаманні такі характеристики:

а) за тематикою й цілями вона багатоаспектна;

б) за змістом педагогічне красномовство багатогранне та має важливе значення для суспільства й освіти;

в) за формою вираження педагогічна риторика може бути усною чи писемною;

г) за функціональним типом мовленнєва риторика педагога може бути розповіддю, описом, міркуванням або змішаного типу (на основі поєднання елементів названих типів мовлення);

ґ) за різновидом усного мовлення - діалогом чи монологом;

д) за характером мовленнєвої діяльності риторика вчителя є складною, тобто, з одного боку, підготовленою, а з іншого - імпровізаційною;

е) за характером ситуацій педагогічного спілкування вона може бути формальною чи неформальною [7, 1].

Педагогічна риторика - міжгалузева дисципліна, що увібрала в себе сукупність міжпредметних аспектів. Сучасна педагогічна риторика - це не стільки лінгвометодична дисципліна, спрямована на вдосконалення техніки педагогічного мовленнєвого спілкування й конструйована переважно на фундаменті теорії мовлення, скільки обґрунтована власною тривалою й давньою історією лінгво культурологічна та педагогічна галузь теоретичного знання і практики, що має особливу, тобто риторико філософську базу, особливий концептуальний апарат і методологію. Поза іншим, важливим є лінгвокультурологічний підхід до педагогічної риторики та її філософське підґрунтя. У контексті сказаного важко погодитися з тим, що це самостійна наукова галузь, бо зміст її формувався під впливом різних наук, розвиток її залежить від надбань педагогіки, лінгвістичної риторики, логіки тощо. Насамперед розвиває культурологічний підхід до педагогічної риторики та лінгвометодичний підхід до розуміння її предмета, зокрема зазначає: педагогічна риторика - це сфера людської культури, що включає в себе мистецтво, науку та практику переконливого, ефективного мовлення, обов'язково пафосного, модального, громадянського в різних жанрах педагогічного спілкування. Це мистецтво впливу на учня за допомогою красномовства. Це наука про умови й форми ефективної педагогічної комунікації. Вона відрізняється від інших галузевих риторик (судової, політичної, ділової та ін.) тим, що розглядає міжособистісні мовленнєві стосунки (вчителя / викладача / студента / учня) у сфері педагогічного спілкування, практику оптимізації їх, а також характеризується зверненням свідомості вчителя всередину свого "Я", на процес і продукт власної мовленнєвої творчості, тобто рефлексійністю. Об'єктом педагогічної риторики є процес формування риторичної культури вчителя, предмет її - система принципів, прийомів, умов, моделей ефективного риторичного навчання вчителя як мовної особистості елітарного типу. Основна мета - формування комунікативно-розвиненої мовної особистості елітарного типу, яка усвідомлено й гнучко володіє мистецтвом пояснення, переконання, впливу, здатна до результативних виступів у різних видах і жанрах, до керування пізнавальною діяльністю учнів [16, 3]. В аналізованій концепції заслуговує на увагу диференційований підхід до педагогічної риторики: з огляду на те, що відсутність конкретного адресата педагогічної риторики є слабким місцем відомих риторик, необхідність розділити теми, проблеми й питання педагогічної риторики на загальні, які вивчаються студентами будь-якого факультету в педагогічному виші, і спеціальні, які безпосередньо спрямовані до майбутньої спеціальності (об'єктом спеціальної педагогічної риторики є процес формування риторичної культури вчителя конкретної спеціальності). Дослідниця вважає, що лише основні "риторичні" теми можуть бути загальними (базовими) на всіх факультетах у педагогічному виші, наприклад: "Культура спілкування", "Особливості усного і писемного мовлення", "Публічне мовлення та його особливості", "Роди і види публічних виступів", "Види мовлення"; а такі, як "Жанри усного і писемного мовлення", "Культура несловесного мовлення", "Види мовленнєвої діяльності вчителя", необхідно диференціювати залежно від специфіки фахової підготовки (словесники, загальна філологія; нефілологигуманітарії - історики, правознавці, учителі початкових класів, нефілологи - негуманітарії - фізики, математики, інформатики, технологи).

Отже, у створенні програм із педагогічної риторики ефективним є поділ матеріалів на два блоки:

1) загальна педагогічна риторика і

2) галузева, спеціальна, педагогічна риторика. [14, 2].

У контексті проблеми такої диференціації Г. Клочек справедливо зазначає, що про розроблення так званих фахових риторик у нас (розуміємо - в українській науці та освіті) ще взагалі питання не стоїть, хоч цілком очевидно: кожна педагогічна спеціальність має свої особливості ефективного користування педагогічним - навчальним і виховним - словом. Це наука про оптимальне, педагогічно доцільне й впливове висловлювання та спілкування [6, 2]. У контексті сказаного Ю. Пінчук спрямовує увагу на мовленнєву майстерність педагога й зазначає, що вона близька до мистецтва сценариста, режисера й актора [17, 2].

1.1 Ораторське мистецтво: поняття, характеристика, види

Ораторське мистецтво - це досконале вміння говорити до групи людей у структурований, виважений спосіб із наміром надати інформацію, вплинути, чи розважити слухачів, що у широкому сенсі є розділом мистецтва.

Ораторське мистецтво завжди визнавалося необхідною і складною творчістю. Воно вважалося навіть царицею мистецтв, настільки сильним був його вплив на вирішення державних справ, на розум людей. Адже живе слово виконує не тільки утилітарну функцію передачі інформації - воно формує переконаність, готовність до певних конкретних дій. Слово мас магічний вплив. Ще Авіценна говорив: "Три зброї є у лікаря: слово, рослина, ніж". Зважте: "слово" - на першому місці. У суспільному житті без слова, без його впливу не обійтись. Дійсно, як можна сказати, що одна думка істинніша за іншу? Можна лише говорити, що одна думка переконливіша за іншу. Навчитися переконливості, навчитися робити слабку думку сильною - таке завдання можна виконати за допомогою ораторського мистецтва, звертаючись і до розуму, і до почуття людей. Хто володіє таким мистецтвом, той може переконати будь-кого й добитися торжества своєї думки. А в цьому і заключається мета ідеальної "суспільної людини", яка бере участь у державних справах. Коли ми ведемо мову про ораторське мистецтво, ми завжди маємо на увазі одне й те саме: форму, в якій розглядається зміст. Під формою розуміється майстерність викладання змісту. І коли мова йде про підвищення ефективності ораторського мистецтва, майстерності, питання стоїть саме про форму передачі змісту, ідеї і аргументи на її доведення. [9, 2].

Роди і види ораторського мистецтво сучасності розрізняються на основі ораторського монологу й ораторського діалогу. Особливості і характеристики етапів діяльності оратора - закони винаходу думки, класифікації родів і видів ораторського виступу. У сучасному ораторському мистецтві роди та види публічної мови - виділяються залежно від сфери комунікації - суспільно-політичної, наукової, судової, соціально - побутової, релігійної тощо. Рід в ораторському мистецтві - це більш - менш сталий розділ красномовства, що якоюсь мірою характеризується спільністю предмета.

Науково - популярні лекції містять у собі, крім логічно побудованого наукового змісту, елементи експресивно-емоційні, які "включають" психологічні канали сприйняття слухачів, сприяють формуванню переконання.

Ораторським мистецтвом називають також історично сформовану науку про красномовство і навчальну дисципліну, що викладає основи ораторської майстерності.

Академічне красномовство - вид красномовства, допомагає формуванню наукового світогляду, як правило, пов'язаний з наукою і вузівським навчанням. Оратору, який виступає з доповіддю, повідомленням чи лекцією, необхідно пам'ятати, що перенасичення мови фактичним матеріалом стомлює слухачів. Слід уникати частих повторів, що призводять до втрати інтересу слухачів, вживання складних конструкцій, що ускладнюють сприйняття інформації. Види красномовства замикаються в собі, між ними немає чітких кордонів, іноді вони частково збігаються за тематикою і проблематикою виступів. Окремі види красномовства вивчають приватні риторики, в яких описуються закони ефективної промови, характерні для певної сфери професійної діяльності, де роль слова особливо важлива: педагогічна, ділова, політична, юридична / судова риторика (судове красномовство). Загальна риторика вивчає універсальні закони і правила ефективного мовного впливу, які в приватних ріках конкретизуються відповідно до завдань професійної комунікації.

Види ораторського мистецтва:

1. Соціально-політичне - виступ на мітингу; доповідь на політичну тему; доповідь на політико-економічну тему; політичний огляд; дипломатична промова; мітингова промова; парламентська промова; воєнно-патріотична промова; агітаторська промова; політичні дебати; політична дискусія.

2. Академічне - наукове повідомлення; наукова доповідь; науково-популярна лекція; шкільна лекція; лекція у ВНЗ; наукова дискусія; науковий диспут.

3. Судове - виступи в суді адвоката (захисника); виступи в суді прокурора (обвинувача); самозахисна промова обвинувачуваного; суспільно-обвинувальна промова; суспільно-захисна промова; судові дебати.

4. Духовне (церковно-богословське) - проповідь; слово до вірян; промова на Соборі; сповідь.

5. Соціально-побутове - ювілейна промова; жалобна промова; промова на прийомі; привітання (тост). [2, 1].

1.2 Особливості красномовства у діяльності вихователів дошкільних навчальних закладів

Красномовство - це наука про закони ефективної мисленнєво - мовленнєвої діяльності, яка розвиває цілу систему особистісних цінностей людини: культуру мовлення, логіку мислення, виконавську майстерність, вміння управляти поведінкою аудиторії. Вона універсальна, бо потрібна в усіх галузях професійної діяльності, оскільки навчає спілкуватися, співпрацювати, допомагає зростанню особистості, тобто виконує важливе соціальне замовлення.

Вимоги до особистості та професійної якості вихователя дошкільного навчального закладу постійно збільшується. У сучасному суспільстві необхідний педагог, який володіє мистецтвом взаємо діяльності з дітьми, колегами, батьками, що вміє передбачати складності та прогнозувати результати, оперативно знаходити оптимальні педагогічні рішення в нестандартних ситуаціях, використовувати організаційні міри замість дисциплінарних. На сучасному етапі особливу увагу слід приділяти підвищенню комунікативної компетенції педагогів, рівню риторичної вправності та комунікативної культури дошкільного працівника, формування якої є одною із важливіших завдань професійного ставлення педагога й особливостей його саморозвитку і самовиховання.

Риторична культура включає в себе майстерне володіння мистецтвом усного мовлення, здібність говорити переконливо, цікаво, красиво, виразно, з дотримуванням сукупності вимог що до загальної культури та культури мовленнєвого спілкування, які в спілкуванні дозволяють отримати найбільший ефект від поставлених комунікативних завдань [18, 1].

Важливе місце у системі викладання риторики в педагогічному вищому навчальному закладі посідає правильний вибір методів та прийомів навчання, характер змісту навчального матеріалу, рівень знань студентів. Щоб успішно оволодіти оптимальним вибором методів та прийомів навчання, необхідно глибоко осмислити склад, структуру, функцію кожного з них і можливості застосування. Риторика, як ні одна інша навчальна дисципліна, спонукає студентів до активного мислення й викладу власних думок, тому пропонується застосовувати такі методи як: пояснювально - ілюстративний, частково-проблемний (або метод евристичної бесіди), проблемний. В основі пізнавальних методів лежить рівень розумової активності студентів, а в основі тренувальних - зміст мовленнєвої діяльності у процесі формування тих чи інших умінь. Наприклад, суттєву роль у формуванні сталих риторичних умінь і навичок відіграє репродуктивний метод, що полягає у відтворенні (усному чи писемному), сприйманні на слух окремих слів, речень, текстів виступів.

Продуктивно - творчий метод можливо використовувати під час формування професійного мовлення, бо він реалізується у творчих завданнях, спрямованих на формування у студентів умінь зв'язно висловлювати думки. Така подібність дає можливість вибору синтаксичних конструкцій з науково-педагогічної фахової літератури, текстів документів, відповідно до конкретного змісту, мети й характеру висловлення у професійно зумовлених ситуаціях.

Засвоєння і використання різних методів забезпечує формування самостійності студентів, озброює їх "інструментами" пізнання, умінням працювати над навчальним матеріалом, поглибленням знань з обраної спеціальності. Кожному методу відповідають ті чи інші прийоми навчання. Використання завдань як важливого компонента процесу навчання зумовлене тим, що знання й уміння потребують постійного вдосконалення і сприяють глибокому засвоєнню програмового матеріалу.

Висновки. Таким чином, система риторичної підготовки студентів педагогічного вищого навчального закладу відповідає принципу загальної теорії систем - принципу цілісності. Системний підхід дає змогу виявити не лише будову системи, а й її розвиток, взаємодію компонентів та відповідні зміни, зумовлені цією взаємодією. У функціонуванні системи проявляється взаємозв'язок складових компонентів і простежується виконання відповідних функцій. Процес навчання риторики (як і будь-який процес навчання) характеризується єдністю викладання й учіння. В. Краєвський зауважив: "Єдність викладання й учіння, виражаючи суть навчання, визначає й організовує всю систему дидактичних відношень і забезпечує її цілісність. [8, 1].

Висновки до розділу 1

Ораторство представляє собою складне інтелектуально - емоційну творчість публічної промови.

З усього сказаного ясно, що не можна стати оратором без постійної практики виступів. І здібності, і навички, і вміння оратора формуються на основі знань в процесі його діяльності. Потрібно розвивати спостережливість, багато читати, вдумуватися в прочитане, ділитися своїми думками і враженнями з друзями, використовувати будь - яку можливість, щоб виступити перед аудиторією, робити уроки з кожного виступу. Удосконалення в ораторському мистецтві, роблячи життя людини повніше й досконаліше, цікавіше, здатне принести найбільшу радість. Ораторське мистецтво базується на необхідних, моральних і професійних якостях і своєю кінцевою метою воно повертає на гуманні і соціально значимі цілі.

Отже, виступаючи публічно, людина виражає, утверджує себе, одночасно впливаючи на інших. [10, 1].

2. Роль красномовства у педагогічній діяльності вихователів ЗДО

На різних етапах розвитку красномовства характеризували як “знаряддя стилю”, “мистецтво мислити - мистецтво говорити - мистецтво писати”, “мистецтво переконання”, “чесну й велику вільну мудрість”, “княгиню душ”, “царицю мистецтв”, “мистецтво переконання”, “теорію й майстерність ефективного мовлення” тощо. Сучасні дослідники красномовство розглядають як “науку лінгвістичну, тобто мовознавчу, більше того - живомовну”, як “науку успіху”.

Варто зазначити: сила мистецтва красного слова - не лише в його миттєвому впливові на слухачів, а й у тому досить тривалому підготовчому процесі, який здійснюється задовго до вимовляння потрібного тексту, водночас завдяки збігові акту словесної творчості й акту сприйняття відбувається безпосереднє співпереживання і співтворчість суб'єкта і об'єкта виховання, а це дає естетичне задоволення як слухачам, так і мовцям.

Опанування мистецтва красномовства - це не лише задоволення, а й праця, пов'язана з оволодінням знаннями, вміннями, це праця творча, радісна, але водночас і наполеглива, спрямована на досягнення певного результату, праця, яка потребує зацікавленості, ініціативності, уміння переборювати труднощі, критично ставитися до зробленого. Набуття майбутнім педагогом спеціальних знань і вмінь не самоціль. Процес оволодіння мистецтвом красномовства має на меті виховування у студентів і школярів творчої активності, прагнення до творчої віддачі одержаних знань і вмінь, деформування потреби в цьому.

Красномовство - сила, за допомогою якої вдається впливати на світ, змінювати його, реалізуючи власну волю. Без риторики не може обійтися ні проповідник, ні викладач, ні державний діяч. Для майбутніх педагогів риторика стала найважливішим предметом, адже за допомогою неї вчитель міг переконувати шляхом впливу на аудиторію переважно мовною формою. Поза увагою питань техніки риторики несправедливо залишається поняття “педагогічного голосу”. А це важливий складник процесу спілкування. Бути почутим - для вчителя важливо як у прямому, так і в переносному значенні. Суттєвою перешкодою цьому часто є тихий, сухий, монотонний, позбавлений будь-яких емоцій чи надто емоційний голос. Своїм звучанням він дає нам інформацію про темперамент мовця, його характер, світовідчуття, настрій, щирість і навіть рівень його обізнаності чи ступінь готовності. Наближення процесу здобування знань до реального спілкування активізує мовленнєво - мисленнєву діяльність дітей, сприяє оволодінню певними прийомами стратегії і тактики мовлення, навчає застосовувати їх для побудови того чи іншого висловлювання в будь - якій конкретній ситуації. Загальновідомо, що кожна мовна особистість наділена комунікативними соціальними психологічними ролями, сукупність яких визначає варіанти мовної поведінки, втілені у різноманітних висловлюваннях і дискурсах. Таким чином, високий рівень сформованості мовної особистості вчителя пов'язаний з гнучкістю комунікативної поведінки, тобто вміннями виконувати різні комунікативні ролі, характери і для цієї професійної діяльності. Прийнято вважати, що поряд з унікальністю й неповторністю, мовлення людини підпорядковане різним законам: граматики, текстотворення, стилістики, соціально-мовленнєвої поведінки [19, 1].

У педагогічній сфері діяльності минулого вона сприяла саморегулюванню вчителем власного психічного стану; дотриманню тактовної поведінки у процесі спілкування зі своїми вихованцями, батьками, колегами; відповідальності за якість знання й моральні чесноти своїх учнів; розвитку логічного мислення, вміння працювати з будь-якими джерелами, написаними різною мовою, виявляти творчі здібності у своїй професійній діяльності, а саме - створення підручників, словників, посібників з риторики тощо. І саме від рівня володіння живим словом, уміння ефективно, переконливо виступати публічно значною мірою залежав авторитет вчителя. Таким чином, риторичні знання, вміння та навички є потрібними кожному вчителю в його професійній діяльності не лише для розвитку його особистісних якостей та різноманітних психічних явищ, але й для того, щоб вміти зацікавити учнів, доступно пояснити їм необхідний матеріал, розвивати їх інтерес до вивчення того чи іншого навчального предмета, вміти мотивувати їх, а також для того, щоб вміти розмовляти з іншими людьми, особливо батьками та колегами на доступному їм рівні, відповідно до їх інтересів і тому подібне.

Відповідно до сказаного педагогічну риторику визначаємо як міжгалузеве поняття, що охоплює кілька аспектів: по-перше, наукову теорію про механізми створення, виголошення й самоаналізу педагогом публічного виступу, про ведення ефективного міжособистісного діалогу та відповідну цій теорії навчальну дисципліну; по-друге, мистецтво педагогічного впливу словом, переконанням; по-третє, процес доцільного, переконливого мовлення, побудованого на засадах логосу, етосу, пафосу [19, 1]. Закономірно, що суть досліджуваного поняття має риторичну й професійно-педагогічну природу, однак у вітчизняних словниках з риторики та педагогіки цього поняття немає, та, зрозуміло, вчені намагаються заповнити відповідну прогалину, зокрема в термінологічний словник, який уміщено в додатку до посібника "Практикум з методики навчання мовознавчих дисциплін у вищій школі" введено досліджуване поняття: "педагогічна риторика - одна з часткових сучасних риторичних дисциплін, теорія ефективної мовленнєвої комунікації у сфері педагогічної комунікації". Перший аспект досліджуваного поняття виражає єдність наукової теорії і практики професійно-педагогічної освіти, оскільки основу професійно орієнтованої навчальної дисципліни "Педагогічна риторика" становить відповідна наукова теорія. Одне з важливих понять у такій теорії - риторичний текст як продукт риторичної діяльності, характерною ознакою якого є впливовість, що досягається на основі доцільного поєднання в ньому логічного, етичного й пафосного начал. Наукова галузь педагогічна риторика виникла на ґрунті поєднання філологічного й педагогічного знання, досліджує закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності в педагогічній сфері й обґрунтовує умови професійно доцільного, впливового, гармонійного педагогічного спілкування, наповненого духовно культурними смислами. [14, 1]. Як професійно орієнтована дисципліна в педагогічному виші чи в системі післядипломної педагогічної освіти педагогічна риторика покликана розкривати засади риторично-педагогічної діяльності й має бути підпорядкована цілям професійної мовленнєвої підготовки педагогів, розвитку в них риторичної компетентності й удосконаленню риторичної культури. На жаль, такий навчальний предмет "перебуває у нас на початковій, навіть ембріональній стадії", - про це справедливо зазначає Г. Клочек. Потрібно підкреслити, що педагогічна риторика як наукове знання й особлива навчальна дисципліна формується на основі понять, законів і принципів загальної риторики. Одне із значень педагогічної риторики - мистецтво професійного впливового мовлення (красномовства, переконливого спілкування в педагогічному дискурсі), що має мовно-естетичну цінність, оскільки становить систему досконалих умінь публічного мовлення, які забезпечують високий рівень риторичної діяльності педагога. У цьому контексті риторичне мистецтво - це педагогічно-ораторська майстерність як вправність педагогічного впливу словом і комунікативними діями на розум і душу учнів, колег, батьків, керівників освітніх установ, представників різних соціальних інститутів. Така майстерність виявляється в професійнориторичній діяльності педагога й водночас є необхідним компонентом цієї діяльності, її умовою. З огляду на функції педагогічної риторики як майстерності педагога ритора, які виявляються, з одного боку, в структурі особистості, а з іншого - в процесі риторико-педагогічної діяльності, важливими є такі вміння: організаційні (вміння орієнтуватися в ситуації педагогічного спілкування, визначати цілі й проектувати програму публічного виступу та мовленнєвої діяльності, об'єднувати учасників педагогічного дискурсу відповідно до навчальних, розвивально-виховних та інших цілей, спрямовувати й упорядковувати індивідуальні та колективні пізнавально-мовленнєві дії, організовувати процес педагогічного мовлення з певною метою за законами риторики); пізнавальні (вміння володіти способами пізнання дійсності, пошуку й опрацювання відомостей - спостерігати, встановлювати аналогії, зіставляти, структурувати, аналізувати факти, аргументи, узагальнювати); лінгвориторичні (по-перше, уміння виконувати операції з мовними одиницями; по-друге, адекватно сприймати, інтерпретувати й створювати риторичний текст відповідно до мовних норм; по-третє, здійснювати ефективну мовленнєву діяльність із урахуванням комунікативної ситуації - інформативні, перцептивні, інтерактивні дії, - ідеться про вміння викласти велику кількість інформації у формі монологу і діалогу, пізнати й сприйняти людину в процесі спілкування шляхом слухання, розуміння, оцінювання співрозмовника, взаємодіяти зі співрозмовником, здійснювати взаємний вплив один на одного під час міжособистісного спілкування); контрольно-оцінні (контролювати, оцінювати мовленнєву поведінку співрозмовника, стимулювати його до конструктивного діалогу, здійснювати рефлексію власної мовленнєвої діяльності) тощо. [6, 2]. Як процес професійного мовлення педагогічна риторика становить застосування риторичної теорії в практичній роботі педагога певного фаху й виражається в послідовних діях, процедурах мовотворчої діяльності, мовленнєвої взаємодії, співтворчості, спрямованих на досягнення цілей риторично педагогічної діяльності фахівця. За словами В. Нищити, "навчений основам риторичної діяльності педагог спроможний організувати педагогічне спілкування в процесі освітньої діяльності як ефективну комунікацію з погляду цілей педагогічного впливу на учнів. Дуже важливо в риторично-педагогічній діяльності вчителя вміти не лише продукувати мовлення, а й слухати, чути, вислуховувати співрозмовника. У процесі риторичної діяльності педагог вступає в безпосередні міжособистісні комунікативні зв'язки з різними суб'єктами комунікації: учнями, батьками, колегами-вчителями, соціальним педагогом, психологом, представниками адміністрації, громадськості та ін. Ці зв'язки можуть опосередковуватися за умови використання засобів і способів, що передають інформацію (комп'ютер, телефон; електронна пошта, соціальні мережі, відеоконференції та ін.), та суб'єктів-інформантів, роз'єднаних у часі й віддалених у просторі. Аналіз педагогічного досвіду свідчить, що в освітньориторичній практиці дуже часто поєднуються два модуси: мовленнєвий (монолог, діалог) і візуальний, співвідношення між ними формується відповідно до навчальних, виховних і розвивальних цілей, на основі інтеграції вказаних модусів будуються словесно-візуальні повідомлення у вигляді заголовка до піктограми, цитати-епіграфа до уроку, образної комп'ютерної презентації до навчально-виховної, дослідницької теми та ін. Мовленнєві й словесно-візуальні повідомлення в педагогічному дискурсі мають впливову силу насамперед завдяки метафоризації, риторичним фігурам, красномовним прикладам, переконливим аргументам, мультимедійним технологіям [12, 3]. У риториці педагога простежується спосіб його доцільного системного переконливого мовомислення. Цей спосіб за логікою викладання думок може бути індуктивним, дедуктивним, аналітичним, синтетичним, за різновидом публічного мовлення - монологічним, діалогічним тощо. Множинне спрямування риторично-педагогічної діяльності зумовлюється різноманіттям ситуацій педагогічного дискурсу. Продуктивний педагогічний дискурс передбачає пошук шляхів ефективного навчання, виховання, розвитку й міжособистісного спілкування в різних освітньо-культурних умовах. Серед ознак сучасної педагогічної риторики можна виділити такі: доцільність, відкритість, спонукальність, діалогічність, інформаційна насиченість, аргументативність, креативність, поєднання словесного вираження думки й візуальної презентативності, підготовлено імпровізаційний характер реалізації тощо [14, 1].

Отже, риторика є дуже необхідною складовою професійної діяльності педагога. Адже саме за допомогою її складових, таких як: голос, жести, міміка і т. д., вчитель вміє налагодити контакт зі своїми вихованцями, їх батьками, колегами, вміє зробити навчальний процес цікавим для учнів та сприяє їх ефективнішому навчанню та засвоєнню необхідного матеріалу [19, 1].

2.1 Емпіричне дослідження значення ораторського мистецтва в діяльності вихователя в дошкільному навчальному закладі

Виявлено, що для переважної кількості студентів притаманний середній рівень розвитку досліджуваної здатності, який проявляється у помірному прагнення до розкриття власного творчого потенціалу в майбутній професійній діяльності, відсутності емоційної насолоди від творчої діяльності, нерівномірності розвитку окремих компонентів творчого мислення (гнучкості, швидкості, оригінальності); неуважності до суб'єктів педагогічної ситуації, частково помилковій інтерпретації вербальних і невербальних ознак їх поведінки, певних прогалинах у професійних знаннях. Для майбутніх фахівців характерні суттєві порушення цілісної системи розумових дій під час розв'язання педагогічних ситуацій, одноманітність операційного репертуару. Притаманний нерівномірний рівень розвитку окремих вольових якостей, а також посередня здатність до аналізу власної творчої діяльності.

У результаті вивчення динаміки становлення професійної креативності майбутніх вихователів констатовано зростання всіх критеріїв та показників досліджуваної здатності протягом фахової підготовки у вищому закладі освіти, що має нерівномірний та асинхронний характер. Встановлено, що на момент випуску студенти спеціальності здебільшого мають рівень розвитку професійної креативності, недостатній для ефективного виконання творчої професійної діяльності.

На основі моделі розвитку професійної креативності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти засобами арт - терапії розроблено й апробовано програму розвитку досліджуваної здатності, що включала комплекс заходів: упровадження до процесу фахової підготовки студентів спеціальності «Дошкільна освіта» арттерапевтичного спецкурсу - практикуму «Професійна креативність вихователя закладу дошкільної освіти», розробку арт-терапевтичного «Альбому професійної креативізації майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти», що містить завдання для самостійного опрацювання, включення до програми виробничих практик арт-терапевтичних завдань. Центральним компонентом програми розвитку стало творче розв'язання професійних завдань засобами арт-терапії. Відповідно до поставлених завдань зміст діяльності студентів був умовно розподілений на три блоки: інформаційно-пізнавальний, розвивально - формувальний та рефлексивно оцінювальний. [20, 1].

Емпіричне вивчення розвитку професійної креативності вихователів ЗДО здійснено в руслі суб'єктно - діяльнісного підходу в основу якого покладено визнання здатності особистості бути ініціатором та першопричиною власних взаємин зі світом, бути творцем свого життя, створювати умови свого розвитку. З огляду на це, вихователі ЗДО визнається суб'єктом творчої професійної діяльності, тобто здійснює її з власної ініціативи, усвідомлено, цілеспрямовано, контрольовано та несе відповідальність за якість результатів. Назване положення передбачає необхідність сформованості у студентів стійкого та усвідомленого прагнення до творчої професійної діяльності, креативного самопізнання та саморозвитку, розуміння значущості професійної креативності для реалізації освітніх завдань, здатності актуалізувати пізнавальну сферу в ході творчого розв'язання професійних завдань, уміння цілеспрямовано, послідовно здійснювати творчу професійну діяльність.

Відсутність єдиного методичного інструментарію дослідження особливосте розвитку професійної креативності вихователів ЗДО зумовила необхідність застосування низки методів, зокрема аналізу документів, опитування, тестування, методів математичної статистики. Важливо відзначити, що психологічні особливості розвитку складових та рівнів професійної креативності вихователів ЗДО вивчалася нами за допомогою методик, валідність яких перевірялася якісними та кількісними показниками, отриманих з репрезентативної вибірки досліджуваних, а надійність - повторним проведенням методик та співставленням отриманих результатів. [20, 1].

Отже, нами розглянуто методичні засади емпіричного вивчення професійної креативності студентів. На основі суб'єктно-діяльнісного підходу до вивчення досліджуваного утворення, аналізу та узагальнення науково-теоретичного розуміння сутності та структури професійної креативності вихователів ЗДО було обґрунтовано критерії (творча мотивація професійної діяльності, творче розв'язання професійних завдань, творча операціоналізація професійних завдань, регуляція творчої професійної діяльності) професійної креативності. Відповідно до них відібрано валідний та надійний психодіагностичний інструментарій, що дозволяє досягти достовірності, цілісності та різнобічності вивчення досліджуваного утворення. [20, 1].

2.2 Рекомендації педагогам щодо підвищення рівня красномовства

Спеціалісти визначають велику роль побутового красномовства у розвиткові ораторських здібностей мовця, зокрема вчителя, вихователя, який повинен діяти адекватно у ситуації, переконливо, впливово, у найрізноманітніших соціально - побутових ситуаціях виховувати комунікативну культуру своїх вихованців, учнів.

Вихователь у своїй освітньо - виховній роботі часто використовує моменти всіх видів судового красномовства, приділяючи значну увагу набуттю знань, умінь, навичок своїх вихованців у всіх видах красномовства, зокрема у самозахисній промові, що може згодитися їм у подальшій роботі, навчанні, відстоювати власних позицій. Педагогічна діяльність вихователя, включаючи в себе безліч елементів. Красномовство людини, яка мусить ефективно діяти словом у різних комунікативних ситуаціях, зокрема при спілкуванні з іноземцями, має включати в себе елементи дипломатичного красномовства, яке дозволить досягти поставленої мети найкоротшим шляхом - професійного володіння живим переконуючим словом.

Педагог, викладач мусить глибоко вивчати, аналізувати такі експекти діалогу як:

1) логічний (суттєва форма мислення);

2) соціальний і соціологічний ( між різними соціальними групами);

3) лінгвістичний ( функції мови, структура, мова, сутність словесної творчості);

4) психологічний ( аналіз душевного стану співрозмовників);

5) педагогічний ( вчити вести творчий діалог, прищеплювати бажання, висловлювати ідею, ділитися своїми думками, переконаннями, формувати почуття поваги до співрозмовника);

6) політологічний ( ідейно - політичний аспект - діалогу, застосування, з'ясування, ідейно - політичних моментів у різних формах діалогу) [11, 1].

Нині в нашому суспільстві постійно зростає інтерес до вивчення риторики і особливо до використання її в сучасному суспільному житті. Саме ця ознака засвідчує, що тоталітарна епоха відходить у минуле і в суспільстві посилюються процеси демократизації й гуманізації. У зв'язку з цим, актуальною є проблема підвищення якості освіти, передовсім за рахунок кардинальної зміни базових класичних наук, зокрема риторичної, яка становить фундамент професіоналізму вихователів, вчителів, та представників багатьох інших професій. Одним з найвеличніших надбань людини - це дар слова, який підносить її над світом усього живого. Кожна людина зацікавлена в цьому, щоб уміти правильно та вільно розмовляти з колегами, друзями, рідними; конкретно і переконливо вести дискусію; цікаво і розумно будувати свій виступ перед аудиторією. Усіх цих умінь навчає наука - риторика. Однією з неодмінних рис людини, що діє словом, повинна бути відповідальність за кожен свій словесний вчинок як моральний феномен. Адже мовець, звертаючись до слухачів, вкладає в їх душу свою думку, свої переконання, робить вплив на їх поведінку і моральність. Сфера спілкування і специфіка діяльності вихователя, вчителя визначають репертуар мовленнєвих жанрів, що обслуговує професійні потреби, дає змогу реалізувати навчально - виховні завдання з урахуванням особливостей його діяльності. Знання специфіки професійних мовленнєвих жанрів істотно позначається на процесі педагогічної діяльності і її результатах [24, 1]

Висновки до розділу 2

Таким чином, нами проаналізовано до вибраного об'єкту дослідження компоненти риторичних умінь майбутніх вихователів дошкільної освіти, розроблені А. Первушиною. Структура риторичних умінь вміщує три взаємопов'язаних компоненти: мисленнєвий - передбачає формування творчого мислення, яке поєднує в собі образне і словесно-логічного, розвиток індивідуальних якостей мислення особистості; мовленнєвий - включає оволодіння технікою мовлення, розвиток якостей мовлення, досягнення мовленнєвої виразності; комунікативний - забезпечується сукупністю перцептивних, інтерактивних та емоційну - експресивних умінь та навичок, а також такими комунікативними якостями особистості як комунікабельність, контактність, діалогічність, ініціативність тощо.

З метою ефективного формування риторичних умінь у майбутніх вихователів дошкільної освіти описано технологічний підхід формування риторичних умінь у майбутніх вихователів дошкільної освіти. Реалізація даного підходу включає такі етапи: теоретико-аналітичний, навчально-моделювальний, корекційно - реалізаційний [20, 1].

Висновки

Результати проведеного дослідження з формування риторичних умінь у майбутніх вихователів дошкільної освіти дозволяють зробити такі загальні висновки: Проаналізувати стан дослідження проблеми в психолого - педагогічній літературі та практиці викладання у садочку, ми дійшли висновку, що в тільки в кінці ХХ ст. демократичні перетворення суспільства викликали реформування вищої освіти України. Визначено систему необхідних і достатніх риторичних умінь вихователів дошкільної освіти. сформованість яких забезпечує професійну риторичну компетентність. уможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності та сприяє особистісному становленню майбутніх вихователів дошкільної освіти. Технологічний підхід формування риторичних умінь у майбутніх вихователів дошкільної освіти в процесі фахової підготовки представлений сукупністю послідовних компонентів ( цільовий, завданнєвий, субектний, основні етапи, організаційно - дидактичний, технологічний, діагностично - результативний). Технологічне формування риторичних умінь у майбутніх вихователів дошкільної освіти ілюструє цілісна модель, яка має прагматичний характер, містить конкретні педагогічні умови формування риторичних умінь у майбутніх вихователів дошкільної освіти в процесі фахової підготовки. Описані особливості формування риторичних умінь у майбутніх вихователів дошкільної освіти, є цілісним, послідовним процесом і передбачає: дотримання принципу наступності і перспективності [14, 1].

Список використаних джерел

1. Абрамович С. Д. Риторика: [навч. посіб.]. Львів:Світ, 2001. 240 с.

2. Види ораторського мистецтва. Режим доступу: https://stud.com.ua/129432/literatura/vidi_oratorskogo_mistetstva

3. Ділова риторика як наука. Реферат. Режим доступу: https://osvita.ua/vnz/reports/rhetoric/30500/

4. Дроздова І. П. Формування українськомовної риторичної компетентності майбутніх викладачів нефілологічних дисциплін / І. П. Дроздова // Актуальні проблеми формування риторичної особистості вчителя україномовному просторі: [зб. наук. праць (за мат-ми Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції 23 квітня 2015 р.)] ; за ред. проф. К. Я. Климової. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2015. С.43-49.

5. Капська А. Й. Педагогіка живого слова: [навч.-метод. посіб.] / А. Й. Капська. К.: ІЗМН, 1997. 140 с.