Умови виховання культури спілкування старших дошкільників в ігровій діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ I. Теоретичні основи проблеми виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку

1.1 Культура спілкування як складова культури поведiнки людини

1.2 Поняття і специфіка спілкування у вітчизняній педагогіці

1.3 Особливості культури спілкування дітей старшого дошкільного віку

Висновки до I роздiлу

Роздiл II. Виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку засобами гри

2.1 Гра як засiб виховання культури спiлкування старших дошкiльникiв

2.2 Виховання культури спiлкування старших дошкiльникiв в сюжетно-рольовiй грi

2.3 Керiвництво грою, як засобом виховання культури спiлкування дошкiльникiв

Висновки до II роздiлу

Загальнi висновки

Лiтература

Вступ

культура спілкування дошкільник гра

Актуальність теми. Людина як істота соціальна постійно взаємодіє з іншими людьми, вступаючи в найрізноманітніші контакти: внутрішньосімейні, громадські, виробничі і т. д.. Будь-яке спілкування вимагає від людини вміння дотримуватися загальноприйняті правила поведінки, обумовлені нормами моралі.

Фундамент морального в особистості закладається в самому ранньому віці. Від його міцності багато в чому залежить гармонійність зростаючої людини, творчі її потенції.

Сучасний етап розвитку суспільства висуває нові завдання виховання дітей дошкільного віку. Велике значення надається проблемі виховання культури спілкування дітей.

Культура спілкування передбачає виконання дитиною норм і правил спілкування з дорослими і однолітками, заснованих на повазі і доброзичливості, а також ввічливе поводження в громадських місцях, в побуті.

Метою спілкування може бути підтримка соціальних контактiв, обмін інформацією. Щоб спілкування було успішним, треба навчити дітей не тільки поступати відповідно до норм, але і утримуватися від недоречних у даній обстановці дій, слів, жестів, помічати стан інших людей. Вже з перших років життя малюк повинен розуміти, коли можна побігати, а коли потрібно стримувати свої бажання, тобто вчинити, керуючись почуттям поваги до оточуючих. Саме повага до оточуючих у поєднанні з простотою, природністю манер визначають таку важливу якість дитини, як товариськість.

Від оволодіння культурою спілкування в дитячому віці багато в чому залежить характер майбутніх відносин особистості з іншими людьми в навчальному, трудовому, сімейному та інших колективах. (Лаврентьева Г.П. Культура общения дошкольников. -- Киев, 1988.)

Одним iз найважлвіших засобів оволодіння правилами взаємовідносин, школою моралі в дії є гра, так як в ній дитина активно відтворює відносини між людьми. Саме у грі дитина набуває досвіду спілкування, настільки необхідний для життя в суспільстві, в колективі.

Склалося певне протиріччя: не дивлячись на те, що культурі спiлкування дітей завжди приділяли велику увагу, у психолого-педагогічній літературі, проблема виховання культури спiлкування дітей старшого дошкільного віку залишається як і раніше актуальною.

Прагнення знайти шляхи вирішення зазначеного протиріччя визначило проблему дослідження - виявлення найбільш ефективних прийомів виховання культури спілкування дошкільнят.

Актуальність і практична значущість зумовила вибір теми: «Виховання культури спiлкування старших дошкiльникiв зисобами гри».

Мета дослідження - теоретично обгрунтувати умови виховання культури спiлкування старших дошкiльникiв в iгровй дiяльностi.

Об'єкт дослідження - виховання культури спiлкування дошкiльникiв.

Предмет дослідження - виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку засобами гри.

Виходячи з поставленої мети дослідження, визначення його об'єкта, предмета, гіпотези, були сформульовані наступні завдання:

1. Окреслити та розкрити змiст основних понять дослiдження.

2. Розглянути поняття і специфіку спілкування у дітей старшого дошкільного віку.

3. Виявити особливості виховання культури спілкування у старших дошкiльників засобами гри.

Теоретико-методологічною основою дослідження є теоретичні концепції провідних вітчизняних педагогів-психологів: В. Мухіної, Л. Вигодський, А. Леонтьєва про закономірності розвитку дитячої психіки,розуміння дошкільного дитинства як особливого періоду в становленні особистості, також дослідження ряду робіт авторів, які вивчали проблему взаємин дітей старшого дошкільного віку в грі Я. Коломинский, Д. Ельконін, Т. Рєпіна та інші.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки висунутої гіпотези використано такі методи дослідження:

Теоретичнi: аналіз психолого-педагогічної літератури; узагальнення психолого-педагогiчної та методичної лiтератури з проблеми виховання; узагальнення передового педагогiчного досвiду вихователiв з метою аналiзу дослiджуваної проблеми.

Емпiричнi: вивчення психолого-педагогiчної лiтератури.

Організація і база дослідження.

Структура: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, бібліографії. Загальний обсяг роботи 28 сторінок комп'ютерного тексту.

Розділ I. Теоретичні основи проблеми виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку

1.1 Культура спілкування як складова культури поведiнки людини

Культура спілкування є складовою частиною культури повенки дiлюдини. Для неї характерною є нормативність, яка визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації.

Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування є свідченням бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це найкраще, що є в розпорядженні людини, і найгірше, чим вона володіє [315, с.33].

Спілкування є одним із проявів людської сутності, особистісною формою існування і функціонування суспільних відносин. Тому воно нерозривно пов'язане з діяльністю і духовним світом людини, доповнює їх. Отже, жодна спільна діяльність не може відбуватися без координації людських дій, узгодження цілей, обміну думками тощо. Науково доведено, що позбавлені спілкування діти помітно відстають у розвитку мовлення, що негативно відображається на рівні їх загального розвитку та комунікативних навичках. Навіть дорослі, якщо їх позбавити на тривалий час можливості спілкування, можуть втратити і навички мовлення.

Таким чином, спілкування є невід'ємною і дуже важливою стороною людського існування, необхідною передумовою формування людини як соціальної істоти. Спілкування є необхідною передумовою існування суспільства, оскільки за його допомогою досягається необхідна організація та єдність дій окремих людей, здійснюється інтелектуальна та чуттєво-емоційна взаємодія між ними, формуються спільність настроїв і поглядів, досягаються взаєморозуміння і узгодженість дій, згуртованість і солідарність, без яких неможлива спільна, колективна діяльності.

Культура спілкування виокремлюється як компонент культури поведінки. Поняття «культура поведінки дошкільника» можна з'ясувати, як сукупність корисних суспільству стійких форм повсякденної поведінки у побуті, у спілкуванні.

Культура спілкування між людьми ґрунтується на дотриманні загальних правил поведінки, відомих під словом «етикет», що в перекладі з французької мови означає «встановлений порядок поведінки». Головними принципами культури поведінки є загальнолюдські норми моралі, які, ставши надбанням особистості, перетворюються на моральні якості: чемність, коректність, тактовність, делікатність, скромність.

1.2 Поняття і специфіка спілкування у вітчизняній педагогіці

Жодна людина не існує сама по собі, оскільки людина - це результат її соціалізації і стає такою завдяки спілкуванню.

Спілкування - це процес взаємодії між людьми, у якому відбуваються обмін інформацією, досвідом, уміннями і навиками, а також результатами діяльності. Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, люди повинні рахуватися із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві, колективі. Від того, як люди розмовляють між собою, залежить настрій, стан нервової системи, благополуччя і спокій у сім'ях, колективах. Нарешті, від манери спілкування багато в чому залежить успіх у роботі. Володіючи нормами культури спілкування, людина зможе уникнути багатьох проблем, конфліктів, швидше досягне життєвих цілей.

Спілкування є одним з найважливіших чинників формування особистості. Ідеї ??про те, що спілкування відіграє важливу роль у формуванні особистості, отримали свій розвиток в працях вітчизняних педагогів: Ананьєва В.Г., Бодалева А.А., Виготського Л.С., Леонтьєва О.М., Ломова Б.Ф. , Лурии А.Р., Мясищева В.Н., Петровського А.В. та ін [3, с.120].

Спілкування можна розглядати з точки зору різних гуманітарних наук. Так, в соціології воно розуміється як спосіб існування внутрішньої еволюцій або підтримання status quo соціальної структури суспільства - в тій мірі, в якій ця еволюція взагалі припускає діалектичну взаємодію особистості і суспільства, неможливе без спілкування. У марксистськiй філософії воно розуміється як процес перетворення суспільних відносин з віртуальної у реальну «дієву» форму, що здійснюється за певних обставин. Тут воно розуміється і як процес (актуалізації) і як умова (способу актуалізації). Таким чином, в рамках цієї філософської концепції, будь-яка громадська діяльність є у певному сенсі спілкуванням.

З точки зору педагогіки (наприклад, за А. Леонтьєвим) спілкування розуміється як процес встановлення і підтримання цілеспрямованого, прямого або опосередкованого тими або іншими засобами контакту між людьми, так чи інакше пов'язаними між собою в психологічному відношенні [13, с.20]. Здійснення цього контакту дозволяє змінити перебіг спільної діяльності за рахунок узгодження «індивідуальних» діяльностей за тими чи іншими параметрами, або, навпаки, поділ функцій (соціально орієнтоване спілкування), здійснити цілеспрямований вплив на окрему особистість в процесі колективної або «індивідуальної», але соціально опосередкованої діяльності (особистісно орієнтоване спілкування). Більш просте визначення дається М. Лисiной: спілкування - це взаємодія 2-х і більше людей, спрямоване на узгодження та об'єднання зусиль з метою налагодження відносин і досягнення загального результату [7, с.168].

Спілкування - сторона цілісної діяльності дитини і визначається особливостями цієї діяльності [9, с.173]. Спілкування лише один з аспектів спільної діяльності учасників, хоча можливі випадки, коли спілкування виступає в чистому вигляді, вичерпуючи всю взаємодію, що протікає в цей момент між людьми [10, с.92].

Під спілкуванням ми розуміємо певну взаємодію людей, в ході якої вони обмінюються різноманітною інформацією, щоб налагодити відносини і об'єднати зусилля для досягнення загального результату [12, с.74]. Будь-яка діяльність характеризується певною структурою. Її елементами є спонукально-мотиваційна частина (потреба, мотиви, цілі), предмет діяльності, відповідність предмета і мотиву діяльності, продукт, або результат, діяльності та засоби її здійснення (дії та операції) [8, С.503]. Виходячи з даної схеми, ми розуміємо спілкування як той аспект взаємодії людей, в якому предметом діяльності є інша людина.

У спілкуванні потреба змінюється за змістом залежно від характеру спільної діяльності дитини з дорослим. На кожному етапі розвитку потреба у спілкуванні конституюється як у такiй участі дорослого, що необхідно і достатньо для вирішення дитиною основних, типових для її віку задач [24, с.104]. Розрізняють чотири етапи розвитку потреби у спілкуванні дитини з дорослим.

I етап - потреба в увазі та доброзичливості дорослого. Це достатня умова благополуччя дитини в першому півріччі життя.

II етап - потреба в співробітництві або в співучасті дорослого. Такий зміст потреби в спілкуванні з'являється в дитини після оволодіння ним довільним хапанням.

III етап - потреба в шанобливому ставленні дорослого. Вона виникає на тлі пізнавальної діяльності дітей, спрямованої на встановлення взаємозв'язків у фізичному світі якi чуттєво не сприймаються. Діти прагнуть до своєрідного «теоретичного» співробітництва з дорослим, що виражається в спільному обговоренні явищ і подій предметного світу. Тільки розуміння дорослим важливості для дитини цих питань забезпечує таку співпрацю.

IV етап - потреба у взаєморозумінні і співпереживанні дорослого. Ця потреба виникає у зв'язку з інтересом дітей до світу людських взаємин і обумовлена ??оволодінням дітьми правилами і нормами їх відносин. Дитина прагне домогтися спільності поглядів з дорослим. Це дозволить дитині використовувати їх як керівництво в своїх вчинках.

Спілкування відіграє, величезне значення в розвитку особистості. Поза спілкуванням неможливе формування особистості. Саме в процесі спілкування засвоюється досвід, накопичуються знання, формуються практичні вміння та навички, виробляються погляди і переконання. Тільки в ньому формуються духовні потреби, моральні та естетичні почуття, складається характер.

Спілкування має величезне значення у розвитку не тільки окремої особистості, але й суспільства в цілому. У процесі спілкування складаються і реалізуються як особистiснi, так і суспільні відносини.

Розвиток людського суспільства і спілкування людей - складний діалектичний процес. Можливості спілкування розширюються разом з розвитком суспільства. У той же час сам розвиток певного суспільства залежить від контактів, від спілкування з іншими людьми і громадами.

Б. Ломов виділяє три функції спілкування:

· Інформаційно-комунікативна;

· Регуляторно-комунікативна;

· Аффективно-комунікативна [5, с.173].

Кожна особистість виконує безліч функцій: службові (напр., підлеглий, начальник, педагог, учень, вихованець дитячого саду і т.д.), сімейні (мати, батько, сестра, брат і т.д.), що й обумовлює різні види спілкування.

Як і у будь-якого об'єкта наукового вивчення у спілкування виділяють ряд притаманних йому властивостей. Серед них:

· Спілкування є взаємоспрямованою діює;

· Вона має на увазі активність кожного з його учасників;

· Учасники його розраховують отримати відгук/відповідь від партнера по спілкуванню;

· Кожен з учасників цього процесу виступає як особистість.

З цього слід зазначити, що предметом спілкування є інша людина, партнер по спілкуванню. Кожна людина прагне до пізнання й оцінки інших людей. Дізнаючись і оцінюючи інших осіб, людина отримує можливість самооцінки і самопізнання. Це прагнення є суть потреба в спілкуванні. Таким чином, основними функціями спілкування є:

· Організація спільної діяльності людей (узгодження і об'єднання зусиль для їх досягнення);

· Формування і розвиток міжособистісних відносин;

· Пізнання людьми один одного;

· Спілкування - необхідна умова формування особистості, її свідомості та самосвідомості.

У ході спілкування формується так званий продукт спілкування - освіти як матеріального, так і духовного характеру. Серед основних продуктів спілкування виділяють: загальний результат, взаємини, виборчі прихильності, а також образ самого себе.

Отже, спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності. Спілкування включає в себе обмін інформацією між учасниками, який може бути охарактеризований як комунікативна сторона спілкування. Друга сторона спілкування - взаємодія - обмін в процесі мови не тільки словами, а й діями, вчинками. І, нарешті, третя сторона спілкування, передбачає сприйняття учасникiв спілкування один одним.

Таким чином, в єдиному процесі спілкування зазвичай виділяють три сторони:

- Комунікативну (передача інформації);

- Інтерактивну (взаємодія);

- Перцептивну (взаімоприйняття).

У єдності цих трьох сторін спілкування виступає як спосіб організації спільної діяльності та взаємин включених до неї людей.

Отже, маючи цю теоретичну базу, ми можемо перейти до розгляду особливостей культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку.

1.3 Особливості культури спілкування дітей старшого дошкільного віку

Культура спілкування передбачає виконання дитиною норм і правил спілкування з дорослими та однолітками, заснованих на повазі та доброзичливості, а також ввічливе поводження в громадських місцях , в побуті.

Щоб спілкування було успішним, треба навчити дітей не тільки поступати відповідно до норм, але і утримуватися від недоречних у даній обстановці дій, слів, жестів, помічати стан інших людей. Вже з перших років життя малюк повинен розуміти, коли можна побігати, а коли потрібно стримувати свої бажання, тобто вчинити, керуючись почуттям поваги до оточуючих. Саме повага до оточуючих у поєднанні з простотою, природністю манер визначають така важлива якість дитини, як товариськість. [5, с.3].

Культура спілкування обов'язково передбачає культуру мови, яка в свою чергу також передбачає наявність у дітей старшого дошкільного віку достатнього запасу слів, уміння говорити тактовно, зберігаючи спокійний тон. Оволодіння культурою мовлення сприяє активному спілкуванню дітей у спільних іграх, в значній мірі запобігає між ними конфлікти.

Спілкування дітей дошкільного віку, перш за все, відбувається в сім'ї. У дитини, що поступила в дитячий сад, коло спілкування розширюється - додається спілкування з однолітками, з вихователем та іншими працівниками дошкільного закладу.

Завдання батьків і педагогів - виховувати у дитини культуру спілкування. Які найбільш важливі моральні якості хочемо ми бачити в наших дітях?

Ввічливість. Вона прикрашає людину, робить привабливою, викликає в оточуючих почуття симпатії. Ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість. Без неї неможливо уявити взаємовідносини людей. Ввічливість дітей повинна грунтуватися на щирості, доброзичливості, повазі до оточуючих. Ввічливість здобуває ціну, якщо вона проявляється дитиною за велінням серця.

Делікатність - сестра ввічливості. Людина, наділена цією якістю, ніколи не завдасть незручності оточуючим, не дасть приводу відчувати власну перевагу своїми діями. Задатки делікатності виходять з глибокого дитинства.

Люб'язність. Необхідно добиватися від дітей, щоб люб'язність, увага, допомога оточуючим виявлялися у них з добрих мотивiв.

Скромність. Ця моральна риса особистості показник справжньої вихованості. Скромність супроводжує повага і чуйність до людей та висока вимогливість до самого себе. Необхідно формувати у дітей цi вміння.

Товариськість. В її основі лежать елементи доброзичливості, привітності до оточуючих - необхіні умови у виробленні в дітей культури спiлкування. Дитина, яка відчуває радість від спілкування з однолітками, з готовністю поступиться іграшкою товаришеві, аби бути поруч з ним, проявити до нього доброзичливість, а не зухвалість, різкість. У цих проявах - витоки поваги до людей. Комунікабельна дитина швидше знаходить місце в дитячому садку.

Таким чином, необхідною умовою для всебічного розвитку дитини є наявність дитячого суспільства, в якому формуються риси нової людини: колективізм, товариство, взаємодопомога, стриманість, навички суспільної поведінки. Спілкуючись з однолітками, дитина навчиться працювати, займатися, досягати поставленої мети. Дитина виховується в життєвих ситуаціях, які виникають в результаті спілкування дітей. Підготовка дитини до життя серед дорослих починається з його вміння будувати свої відносини з однолітками: спочатку - в дитячому саду, потім - і в школі і т.д. Коли малюк починає усвідомлювати, що поруч з ним такі ж діти як вiн, що свої бажання доводиться порівнювати з бажаннями інших, тоді в ньому виникає моральна основа для засвоєння необхідних форм спілкування.

На сьогоднішній день існують різні методи виховання культури спілкування в дітей, про яких ми поговоримо далi.

Висновки до I роздiлу

Виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку є одним iз головних завдань дошкiльного вiку i повинне здійснюється в тісному зв'язку з формуванням у дітей навичок колективізму. Формуючи у дитини прагнення до спілкування, дорослі повинні заохочувати навіть самі незначні спроби взаємодiяти один з одним.

Старший дошкільник повинен уміти проявляти до товариша люб'язність і увагу, ввічливість дбайливість і т.д. Такі форми спілкування легше засвоюються дитиною, якщо дорослі підтримують, стежать за тим, як він веде себе з товаришами по іграх, з близькими і оточуючими людьми. Діти під керівництвом дорослого набувають досвід позитивного спілкування. Що сприяє їх соцiалiзацiї.

Роздiл II Виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку засобами гри.

2.1 Гра як засiб виховання культури спiлкування старших дошкiльникiв

Об'єднанню дітей в колектив сприяють iгри. У грі дитина має можливість за власною ініціативою вступати в різноманітні контакти з дітьми. Стикаючись з інтересами інших дітей, вона привчається рахуватися з ними, співвідносити свої бажання з бажаннями інших, набуває досвіду самостійного налагодження взаємовідносин між дітьми.

У грі дитина набуває досвіду спілкування, настільки необхідного для життя в суспільстві, в колективі. Це соціальна практика життя в колективі. Під час гри відбувається формування громадських якостей дитячої особистості: доброзичливість, чуйність, чуйність, взаємодопомога, вміння враховувати інтереси іншого, рахуватися з ними. З'являється почуття обов'язку і відповідальності перед однолітками.

Гра є важливим засобом оволодіння правилами взаємовідносин між однолітками, школою моралі в дії, так як в ній дитина активно відтворює відносини між людьми. Таким чином створюються необхідні умови для усвідомлення дитиною цих відносин. Гра має настільки важливе значення тому, що в грі, наслідуючи дорослим, їх відносинам до інших людей, дитина засвоює мораль суспільства, в якому вона живе. Виконуючи ігрову роль, дитина відтворює взаємини людей у трудовій та громадській діяльності, моральні норми, що лежать в основі цих взаємин.

У грі навіть інтелектуально-пасивна дитина спроможна виконати таке завдання, яке їй важко дається у звичайному житті, тому що тут існує певна умовність і немає такої жорстокої смуги оцінювання, яку відчуває на собі дитина, адже це гра. Відчуття рівності, атмосфера захопленості дають можливість дошкільнятам подолати скутість, зняти мовний бар'єр, втому, знизити тривожність, напруження, негативне ставлення дітей до навчальної діяльності, тощо.

Ефективним засобом морального та соцiального розвитку за допомогою гри є емоційне виховання до іграшки, рослини, казкового створіння, тварини (набридло грати з коником - не залишай її, постав на місце в стійло, попроси товаришів допомогти її нагодувати, напоїти).

Дитина дошкільного віку грає завжди. Гра - це планомірна, розумова, підкорена певним правилам система поведінки. У грі розвиваються творчі,

розумові здібності дитини, в ній передбачається прийняття рішення: як

вчинити, що зробити, як виграти. За допомогою гри добре відпрацьовується вимова, активізується лексичний та граматичний матеріал, розвиваються навички аудіювання, усного мовлення. Спілкування, яке є основною метою, ситуативне, адже воно завжди відбувається в певній ситуації. Рольова гра є чудовою основою для навчання спілкування, тому що в ній задаються умови та ролі, які моделюють реальні життєві ситуації [6, с.135].

Окрім того у грі виокремлюються реальні стосунки між учасниками, тобто, за висловом Л.Виготського, "гра - це арифметика соціальних відносин." [2; 232]. Взявши на себе певну роль, дошкільник, для досягнення ігрової мети повинен взаємодіяти з партнерами, співвідносити свої дії з діями інших учасників гри, вміти вислухати і зрозуміти іншого, висловлювати свою думку, враховувати побажання інших учасників гри... У процесі такої взаємодії відбувається обмін діяльністю - обмін знаннями, вміннями, які є необхідними для досягнення ігрової мети.

Диактична гра є одним iз основних методiв виховання культури спiлкування старших дошкiльникiв на заняттях . Вона може нести в собі повчальні завдання, розв'язком яких є засоби активної ігрової діяльності [1, с.31].

Одною з вимог до дидактичної гри є насиченість навчання емоційно- пізнавальним змістом, що відповідає дитині. Дидактична гра повинна викликати зацікавленість мовленнєвої діяльності, примушує говорити навіть сором'язливих і мовчазних дітей. Всі ці фактори допомагають сформувати певні мовленнєві уміння та навички у мові, уникнути їх фізичного та інтелектуального перевантаження, допомагає краще засвоїти матеріал в ситуаціях, які близькі до реальних. (наприклад: гра «У магазині»).

Одним із шляхів створення комунікативної ситуації є ігри, які сприяють реалізації міжособистісного спілкування дошкільнят. Рольова гра орієнтує дошкільнят на планування оособистої мовленнєвої поведінки і прогнозування поведінки співрозмовника. Рольова гра передбачає елемент перевтілення малюка у представника певної соціальної групи, професії, тощо. Під час рольової гри діти виступають суб'єктами ігрового процесу, його активними творцями.

Щодо мети та завдання навчання дітей, дидактичні ігри можуть бути мовними, мовленнєвими та комунікативними. У грі дитина завжди докладає зусилля, напружує пам'ять, виправляється у вимові, звуків, вживані в іншомовних слів та фраз. Побудова заняття в ігровій формі, створення ситуації “чарівної казки” допомагає дитині спілкуватися мовними засобами. Це означає, на заняттях слід створювати відповідне предметно-іграшкове середовище. Потрібно багато місця для рухливих ігор, розігрування театралізованих вистав, мати шафи для приладів (картинки, іграшки, малюнки та ін.). На заняттях можна урізноманітнювати ігри в залежності від того, що вивчається в той момент.

Вивчаючи новий матеріал, дошкільнята використовують рецептивні ігри.

У разі виконання такого характеру гри дитина сприймає інформацію, а потім демонструє, як вона зрозуміла її. Наприклад, після вивчення нових слів з теми «Транспорт» можна проводити гру «Подорож». Для того, щоб відтворити сприйнятий звук, слово, речення чи текст використовуються репродуктивні ігри, а для формування навичок спілкування - творчі або продуктивні.

Отже, гра для дитини свого роду місток у процесі засвоєння правил взаємин, який забезпечує переносзнаній в реальні взаємини зі сверсниками. Вона є ефективним засобом виховання культури спiлкування дiей.

2.2 Виховання культури спiлкування старших дошкiльникiв в сюжетно-рольовiй грi

Відтворення дій людей, що володіють позитивними моральними якостями, саме по собі сформує у малюків поведінку, що відповідає нормам моралі. Безсумнівно, сюжет - важлива сторона гри і через нього педагог може зробити істотний вплив на взаємини гравців. Однак, сюжетний зміст гри не може забезпечувати моральний та соцiальний розвиток дитини, засвоєння правил взаємин, які розігруються дітьми відповідно до сюжету і прийнятої на себе роллi. У грі у дітей виникають іншого роду стосунки - не зображувані, а реальні взаємини їх як товаришів по грі. Вони можуть бути дружніми , відповідні правилам, і конфліктними.

Ігрові взаємини дитини з оточуючими людьми переживаються ним як реальні. Виникаючі в грі моральні конфлікти ніколи не залишають дитину байдужою. Закладені в грі моральні колізії викликають яскраві образні переживання. Як зазначав Д. Ельконін, в грі інтелект діє за емоційно-дієвим переживанням, функції дорослого розуміються насамперед емоційно, здійснюється емоційно-дієва орієнтація в сенсах людської діяльності.

Великі виховні можливості для оволодіння правилами взаємини містять рольові ігри на побутові теми: «Дочки- матері », «Купання ляльок », «Дитячий сад» і т п.

Діти легше опановують нормами поведінки, якщо вихователь відноситься до дитячої гри серйозно, з щирим інтересом, розуміє ігрові задуми дітей, їх переживання. Така поведінка породжує в дитячій душі вдячність до дорослих, що вони виявилися добрими і розуміючими, і здатне пробудити у дітей аналогічне ставлення до однолітків.

У таких сюжетно-рольових іграх, як «Магазин» або «Каса», легко моделюється конфліктна ситуація, пов'язана з чергою. Дитина знає, що треба пропускати вперед тих, хто прийшов раніше, ніж він, і не пропускати вперед тих, хто прийшов пізніше. Однак бувають випадки, коли важливіше цієї норми виявляється небайдуже ставлення до людини, вміння увійти в його становище.

Уміння рахуватися з іншими людьми потребує не тільки здатності бачити стан оточуючих, а й прагнення подолати особисте бажання, поступитися своїми інтересами заради однолітка. Для більшості навіть старших дошкільнят така саморегуляція ще дуже складна. У грі більш безболісно, ніж в реальному житті, особисті інтереси підпорядковуються соціально значущим, оскільки моральні вимоги, вплетені в сюжет, не абстрактні, соціально забарвлені.

Якщо дошкільнятам вже є шість років, зовсім не обов'язково дорослому основну роль в іграх. Вихователь може стати першим ведучим, головним героєм, а потім передати естафету комусь із дітей.

Отже, сюжетно-рольва гра є ефективним засобом виховання культури спiлкування дiтей. Адже саме в сюжетно-рольвiй грi вiдображаються реальнi взаємовiдносини мiж дiтьми, примiряються новi соцiальнi ролi, стандарти поведiнк. Вона сприяєформуванню, змiцненню дитячого коллективу, налагодженню дружнiх взаємовiдносин мiж дiтьми в рiзних ситуацiях.

2.3 Керiвництво грою, як засобом виховання культури спiлкування дошкiльникiв

Питання педагогічного керівництва ігровою діяльністю дітей і використання її з метою формування культури спілкування освiтлюються на основі різних підходів до неї. Д. Менджерицка пропонує розвивати iгри на основі вражень про навколишню дійсність, накопичених стихійним шляхом. А. Усова піднімає проблему виховного впливу на дошкільника дитячого суспільства і тих реальних відносин, які складаються в ньому. Р. Жуковська розробила систему ігор-занять і розглядає їх як шлях формування колективних ігрових інтересів.

Зміст сюжетно-рольових ігор дітей визначається ознайомленістю їх з явищами навколишньої дійсності, зокрема, їх відносинами в колективі.

Для правильної організації будь-якої гри вихователю потрібно враховувати вікові та індивідуальні особливості. На заняттях, прогулянцi, рiзних видах дiяльностi деякі діти можуть бути непосидючими, активними, щоб на них звернули увагу, але у багатьох дітей може спостерiгатися сором'язливість, неспокійність. Одні діти виявляють активність та інтерес у спілкуванні, а інші - замкнуті, пасивні. Тому гра може виступати єдиним шляхом формування у дошкільників інтересу та бажання до занять, спiльної дiяльностi, в ходi якої у дiтей формується культура спiлкування.

Так як управління багатьма іграми необхідно для активації процесу самовиховання дитини, то до педагогiчних підходiв організації дитячих ігор необхідно віднести вибір гри, який в першу чергу залежить відтого, який дитина, що йому необхідно, які виховні завдання вимагають свого вирішення. Якщо гра колективна, необхідно добре знати, який склад граючих, їх інтелектуальний розвиток, фізична підготовленість, особливості віку, інтереси, рівні спілкування та сумісності тощо. Вибір гри залежить від часу її проведення, природно-кліматичних умов, протяжності часу, світлового дня й місяця її проведення, від наявності ігрових аксесуарів, від конкретної ситуації, що склалася в дитячому колективі.

Пеагог повинен виконувати роль режисера-організатора і ведучого учасника ігрової діяльності. Вiн бере до уваги вже набутий дітьми досвід участі у сюжетно-рольових, театралізованих іграх, іграх з правилами (дидактичних, рухливих, музичних, народних, комп'ютерних та ін.). Це важливо для дітей тому, що вони без особливих труднощів усвідомлюють зміст, творчий задум, сюжет, роль, правила, рольові та організаційні стосунки, інші ознаки гри.

Вихователя особливо повинно турбувати те, що за сприятливого перебігу сюжетно-рольових ігор, з'являються приховані реальні взаємини. Вони сигналізують про погане оволодіння моральними правилами позитивних взаємин. Таким дітям треба приділяти пильну увагу.

Трапляться і так: дитина виконує позитивну роль, наприклад лікаря, дбайливо лікує пацієнтів. Однак це не говорить про те, що реальні взаємини між дітьми високоморальні. Можливо, дитина, що зображає лікаря, весь час просто прагне виконувати головну роль у грі. Таким чином, не дивлячись на моральний характер сюжету, рівень реальних взаємин виявляється низьким.

Ігрова діяльність передбачає ознайомлення зі змістом та правилам гри. Дітям пропонується обрати для себе роль свого улюбленого казкового героя і виконувати її. Це, звичайно, можуть бути герої казок та мультфільмів.

Отже, ігри можуть бути пов'язані з казками, а це, в свою чергу, дає змогу педагогу менше витрачати часу і сили на ознайомлення з загальними правилами ігрової діяльності.

Відібрані ігри для занять відрізняються тим, що основним є спостереження та увага. Вихователь повинен контролювати хід гри і передбачати будь-які труднощі у процесі гри і вміти уникнути їх. Наприклад, вихователь хоче на занятті використати м'яч, щоб навчити дітей рахувати до десяти. Кожен із дошкільнят захоче бути лідером і це буде стимулювати їх навчитися швидше рахувати.

Направляючи дитячу гру, вирiшуючи справедливо дитячі сварки, педагог домагається, що б ці правила поведінки виконувалися не тільки під тиском авторитету дорослого, а стали внутрішніми мотивами поведінки, що спонукають дітей до моральних вчинків.

Вихователю дуже важливо вміти тактовно втручатися в гру і у відношення, які виникають в її процесі. Педагог повинен вникати в ігри дiтей, взаємини, аналізуючи, як діти виконують засвоєні правила. Якщо діти застосовують засвоєні відносини в різних іграх, це означає, що вони запам'ятали правило.

Отже, ігрова діяльність виховує та розвиває особистість, сприяє вихованню культури спiлкування, формує її новоутворення, прояви загальнолюдських моральних якостей. Керівництво процесом спілкування в ігровій діяльності має суттєво відрізнятися від керівництва іншими видами діяльності. Не можна навчати правилам взаємин так, як навчають рахунком, грамоті. Педагог виступає тут не стільки в ролі навчального, скільки в ролі організатора дитячої діяльності. Вiн направляє, керує грою.

Висновки до II роздiлу

У грі дитина набуває досвіду спілкування, настільки необхідного для життя в суспільстві, в колективі. Це соціальна практика життя в колективі. Під час гри відбувається формування громадських якостей дитячої особистості: доброзичливість, чуйність, чуйність, взаємодопомога, вміння враховувати інтереси іншого, рахуватися з ними. З'являється почуття обов'язку і відповідальності перед однолітками.

Гра є важливим засобом оволодіння правилами взаємовідносин між однолітками, школою моралі в дії, так як в ній дитина активно відтворює відносини між людьми. Таким чином створюються необхідні умови для усвідомлення дитиною цих відносин. Гра має настільки важливе значення тому, що в грі, наслідуючи дорослим, їх відносинам до інших людей, дитина засвоює мораль суспільства, в якому вона живе. Виконуючи ігрову роль, дитина відтворює взаємини людей у трудовій та громадській діяльності, моральні норми, що лежать в основі цих взаємин.

Загалнi висновки

Внаслiок проведення дослiдження за висунутими у ньому завданнями ми дiйшли таких висновкiв.

За першим завданням. 1. Окреслити та розкрити змiст основних понять дослiдження.

Спілкування - складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування ставати усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами.

Культура поведінки -- складова частина культури людини, вона виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу; це сукупність форм повсякденної поведінки людини, в яких знаходять зовнішнє відображення моральні та естетичні норми поведінки

Культура спілкування передбачає виконання дитиною норм і правил спілкування з дорослими та однолітками, заснованих на повазі та доброзичливості, а також ввічливе поводження в громадських місцях , в побуті.

За другим завданням.

Виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку є одним iз головних завдань дошкiльного вiку i повинне здійснюється в тісному зв'язку з формуванням у дітей навичок колективізму. Формуючи у дитини прагнення до спілкування, дорослі повинні заохочувати навіть самі незначні спроби взаємодiяти один з одним.

Старший дошкільник повинен уміти проявляти до товариша люб'язність і увагу, ввічливість дбайливість і т.д. Такі форми спілкування легше засвоюються дитиною, якщо дорослі підтримують, стежать за тим, як він веде себе з товаришами по іграх, з близькими і оточуючими людьми. Діти під керівництвом дорослого набувають досвід позитивного спілкування.

У вихованців дитячого саду виникає багато приводів для спілкування: театр іграшок, пісня, проспівана на прогулянці, зібраний по квіточці букет. Спонукання до обміну враженнями змушують тягнутися до однолітків.

Головне спілкування - «дитина - дитина», «дитина - дiти» - йде за власним бажанням, тому що життя в суспільстві однолітків ставить вихованця в умови ділити щось разом: трудитися, грати, займатися, радитися, допомагати - словом, вирішувати свої маленькі справи. Завдання дорослих - направляти відносини дітей так, щоб ці відносини сприяли формуванню навичок колективізму. Важливо прищеплювати малюку елементарну культуру спілкування, що допомагає йому встановлювати контакти з однолітками: вміння без крику і сварки домовлятися, ввічливо звертатися з проханням, якщо необхідно, то поступатися і чекати; ділитися іграшками, спокійно розмовляти, не порушувати гри гучним вторгненням.

Переповнені враженнями, діти не раз повертаються до розмови про те, що їх здивувало й схвилювало. Спілкування між ними відбувається в атмосфері дружелюбності і привітності.

Вихованню культури спілкування багато в чому сприяє участь дитини у спільній ігрової діяльності, про що буде говоритися у наступному розiлi.

За третiм завданням. Важливим засобом виховання культури спiлкування старших дошкiльникiв є гра. У грі природна підміна мотивів: діти діють в іграх з бажання отримати задоволення, а результат може бути конструктивним. Гра здатна виступати засобом отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно взяті на себе особистістю, ігрова творчість і дух змагання. В іграх дитиною здійснюються цілі декількох рівнів, взаємопов'язаних між собою.

Отже, від оволодіння культурою спілкування в дитячому віці багато в чому залежить характер майбутніх відносин особистості з іншими людьми в навчальному, трудовому, сімейному та інших колективах. Уміння встановлювати і підтримувати доброжілательние взаємини з оточуючими свідчить про високий рівень моральної зрілості. І так як фундамент особистості закладається в самому ранньому віці, дуже важливо спрямувати свою діяльність на формування культури спілкування у дітей дошкільного віку.

Лiтература

1. Арушанова А. Організація діалогічного спілкування дошкільників з однолітками [Текст] / А. Арушанова / / Дошкільне виховання. - 2001. - № 5. - С. 51-61.

2. Арушанова А., Ричагова Є., Дурова М. Витоки діалогу [Текст] / А. Арушанова, Є. Ричагова, Н. Дурова / / Дошкільне виховання. - 2002. - № 10. - С. 82-90.

3. Болотіна Л. Р. Дошкільна педагогіка [Текст] / Л. Р. Болотіна. - М.: Академія, 1997. - 232с.

4. Бородич А. М. Методика розвитку мовлення дітей [Текст] / А. М. Бородич. - М.: Просвещение, 1981. - 255с.

5. Лаврентьева Г.П. Культура общения дошкольников. -- Киев, 1988.

6. Винокур Т. Г. Про деякі синтаксичних особливостях діалогічного мовлення [Текст] / Т. Г. Винокур / / Дослідження з граматики російської літературної мови. - М.: вид. АН СРСР, 1955. - 154с.

7. Гербова В. В. Заняття з розвитку мовлення в середній групі М / В. В. Гербова / / Дошкільне виховання. - 2000. - № 3. - С. 78-80.

8. Гербова В. В. Заняття з розвитку мовлення з дітьми 2-4 років [Текст] / В. В. Гербова. - М.: Просвещение, 1993. - 127с.

9. Глінка Г. А. Буду говорити, читати, писати правильно [Текст] / Г. А. Глінка. - СПб.; М.; Харків, Мінськ: Пітер, 1998. - 221с.

10. Горшкова Е. Навчайте дітей спілкуватися [Текст] / Є. Горшкова / / Дошкільне виховання. - 2000. - № 12. - С. 91-93.

11. Грецік Т. Взаємодія дитячого саду і сім'ї з розвитку мовлення [Текст] / Т. Грецік / / Дошкільне виховання. - 2000. - № 6. - С. 54-56.

12. Дитяча мова та шляхи її вдосконалення. СБ наук. праць. - Свердловськ: СГПІ, 1989. - 109с.

13. Заняття з розвитку мовлення в дитячому садку / За ред. О. С. Ушакової. - М.: Сучасність, 1999. - 363с.

14. Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкільна педагогіка [Текст] / С. А. Козлова, Т. А. Куликова. - М.: Академія, 2000. - 416с.

15. Короткова Е. Л. Забезпечення мовної практики при взаємозв'язку роботи над розвитком діалогічного та монологічного мовлення [Текст] / Е. Л. Короткова / / Хрестоматія по теорії й методиці розвитку мови дітей дошкільного віку / Упоряд. М. М. Алексєєва. - М.: Академія, 1999. - С.201-202.

16. Крилова Н. М. Вплив бесіди на розумовий і мовленнєвий розвиток дітей [Текст] / Н. М. Крилова / / Хрестоматія по теорії й методиці розвитку мови дітей дошкільного віку / Упоряд. М. М. Алексєєва. - М.: Академія, 1999. - С.204-208.

17. Колодяжна Т. П. Колунова Л. А. Мовленнєвий розвиток дитини в дитячому саду: нові підходи.Методичні рекомендації для керівників та вихователів ДОП [Текст] / Т. П. Колодяжна, Л. А. Колунова .- Ростов - н / Д: ТЦ "Учитель", 2002. - 32с.

18. Ляміна Г. М. Особливості розвитку мови дітей дошкільного віку [Текст] / Г. М. Ляміна / / Хрестоматія по теорії й методиці розвитку мови дітей дошкільного віку / Упоряд. М. М. Алексєєва. - М.: Академія, 1999. - С.49-52.

19. Максаков А. І. Чи правильно говорить ваша дитина? [Текст] / А.І.Максаков-М.: Просвещение, 1988. - 157с.

22. Пеньєвська Л. А. Вплив на мову маленьких дітей спілкування з більш старшими [Текст] / Л. А. Пеньєвська / / Дошкільне виховання. - 1963. - № 2. -

23. Психолого-педагогічні питання розвитку мови в дитячому садку. СБ наук. праць. Редкол. Ф. О. Сохін. - М.: АПН СРСР, 1987. - 120с.

24. Ушакова О. С. Розвиток мови дошкільника [Текст] / О. С. Ушакова. - М.: Изд-во інституту психотерапії. - 2001. - 237с.

25. Флерина Є. А. Розмовна мова в дитячому саду [Текст] / Є. А. Флерина / / Хрестоматія по теорії й методиці розвитку мови дітей дошкільного віку / Упоряд. М. М. Алексєєва. - М.: Академія, 1999. - С.210-115.

Размещено на Allbest.ru