Соціально–педагогічні проблеми організації вільного часу старшокласників

Вільний час старшокласники проводять у компаніях, тобто невеликих групах, основою яких є спільність поглядів, уподобань, інтересів, а також взаємна симпатія та приязнь. Компанії можуть складатися з одних хлопців чи дівчат, бувають і змішані компанії. Кожна компанія виявляє властиву їй активність, яка залежить від рівня змужнілості, інтересів і спрямованості членів компанії. Юнаки і дівчата, що об'єднуються в компанії, намагаються якомога більше часу проводити разом, планують спільні справи, підтримують один одного в поглядах, намагаються наслідувати в одязі, зачісках, манерах, поведінці взагалі[26,с.342].

Вільний час школярів, як уже зазначалось вище, - це частина загального бюджету часу, яка залишається після навчання, інших справ і яка використовується кожним на власний розсуд залежно від інтересів, потреб, схильностей[40,с.73]. Ефективність виховного процесу у вільний час значно підвищується, коли використовувати його раціонально. Це особливо важливо для старшокласників, які стоять на порозі самостійного життя. Але, проте, якщо навчання в школі регламентоване і школярам прищеплюють навички наукової організації, то вільний час зазнає поки що більшої стихійності, мало керований[20,с.73].

Важливість проблеми полягає ще й у тому, що при правильному організованому дозвіллі не залишається часу на бездіяльність, пияцтво, наркоманію, антигромадські вчинки, тобто є реальні можливості для зниження правопорушень серед школярів.

Усе це свідчить про те, що учням треба допомагати в організації та використанні дозвілля. Соціальні педагоги, вчителі й батьки повинні знати не тільки про те, скільки вільного часу в розпорядженні дітей, а чим вони зайняті в ці години, з якою метою займаються тією чи іншою справою, тощо. Знання характеру використання вільного часу старшокласниками певною мірою допоможе класному керівникові чи соціальному педагогові виявити їхні інтереси, потреби, і спрямувати поза навчальну діяльність таким чином, щоб вона сприяла всебічному розвитку юнаків та дівчат[63,с.213]. Крім того необхідно добре уявити собі наявні в мікрорайоні можливості, прилучаючи до цього батьків учнів, соціальні організації, громадськість.

У дослідженні, проведеному нами серед старшокласників загальноосвітніх шкіл № 16, 25, 27 та педагогічного ліцею м.Тернополя, виявлено, що найпопулярнішою темою для обговорення в молодіжному середовищі є питання музики та організації відпочинку (39% та 46 % відповідно). 16% респондентів зазначили, що “часто” обговорюють питання культури та мистецтва. Найменш актуальними для молодих людей є питання національної культури (10%). Не обговорюють питання національної культури 44% респондентів, тоді як проблеми організації відпочинку лишаються поза увагою лише 8% опитаних.

Цілком природно, що для молоді дуже великого значення набувають такі цінності, як спілкування з друзями (66%). Не менш важливою цінністю для молодого покоління є відвідування танців, вечірок та кафе (30%).

Вільний час для молодої людини завжди був однією з вагомих життєвих цінностей. Уміння і способи розпорядження своїм дозвіллям є важливим чинником соціалізації. Проблеми відсутності вільного часу “дуже турбує” 31% опитаних, “турбує деякою мірою” 48% і лише 21% молодих респондентів стверджують, що такої проблеми для них не існує.

Молоді жінки та дівчата більше заклопотані повсякденними проблемами, ніж юнаки. “Дуже турбує” відсутність вільного часу 33% опитаних дівчат і лише 28% юнаків. 23% юнаків стверджують, що проблеми відсутності вільного часу для них не існує, серед респондентів жіночої статі такої думки дотримуються лише 19%. Відтак, потенційно юнаки мають більше вільного часу для задоволення культурних потреб, ніж дівчата.

З батьками питання проведення вільного часу обговорюють 45 старшокласників. Інші мотивують це тим, що хочуть самостійності. З тих , хто радиться з батьками 76 дівчат і лише 24 хлопців. Частіше дане питання обговорюють з матерями 68 , тоді як з батьками лише 32. Дослідження показало, що з матерями частіше обговорюють питання проведення вільного часу дівчата - 71, тоді як з батьками - хлопці - 69.

Більшість старшокласників за те, щоб в школі ввели предмет, який би збагатив їх знання про ефективне використання вільного часу - 65. Крім цього ще 22% вважають, що всьому їх навчить життя. Решта респондентів не визначились.

56% старшокласників вважають, що на виховних годинах рідко обговорюється питання вільного часу. 12% вважають що обговорення проходить як наслідок якоїсь події. 15% старшокласників думають, що на виховних годинах достатньо приділяється уваги вільному часу, решта 17% вважають, що робота із організації вільного часу взагалі не ведеться. Прикрим є той факт, що 56% респондентів не володіють повною інформацією про наслідки байдужого проведення дозвілля. Інші володіють, але не в такому обсязі як їм хотілося.

У старшокласників вільного часу більше, ніж вони вважають. Його збільшення відбувається за рахунок суміщення кількох видів діяльності. Наприклад, допомагаючи рідним удома, діти водночас слухають музику, радіопередачі і навіть ухитряються дивитися телевізор. Час, що втрачається на це, можна умовно віднести до вільного[64].

Багато в чому відрізняється вільний час сільських дітей від міських. Відсутність на селі мережі закладів культури та естетичного виховання, гуртків за інтересами, бібліотек, спортивних майданчиків не дає змоги сільським дітям школярам повноцінно проводити вільний час. З іншого боку вони не так уже й багато мають вільного часу через необхідність допомагати дорослим по господарству. Матеріальна база багатьох закладів культури в сільській місцевості не завжди відповідала вимогам часу. Найбільш уразливими до цієї кризи виявилися сільські заклади культури. Нині майже половина з них потребує капітального ремонту.

Низький рівень відвідування школярами закладів культури полягає в якісних характеристиках і відповідності до інтересів та потреб дитини, наповненості та різноманітності програм та заходів, які пропонуються закладом.

Дані соціологічних досліджень показують, що обсяг вільного часу школяра складає приблизно 4698 годин, а дорослого - 1824 годин. Тривалість вільного часу школярів можна збільшити за рахунок:

“вторинного вільного часу” - готуючи обід, прибираючи квартиру, є можливість слухати музику, радіопередачі, деякі ухитряються навіть дивитися телевізор. Це дозволяє збільшити обсяг вільного часу приблизно на 3 години на день;

скорочення перевантаженості учнів через удосконалення методики викладання шкільних предметів, використання ТЗН, зменшення часу на приготування домашніх завдань через засвоєння основного об'єму навчального матеріалу на уроці;

покращення позаурочної роботи по місцю проживання - скорочення часу на переїзди до місця занять в гуртках, секціях, установах культури;

навчання юнаків і дівчат цінувати кожну вільну хвилину, прищеплювати вміння і навички правильно й раціонально планувати свої справи[6,с.65].

Структура вільного часу різноманітна і має індивідуальний характер. Доцільно виділити найпоширеніші види відпочинкової діяльності:

спілкування з друзями (15 годин на тиждень);

перегляд телепередач (9 годин);

прослуховування музичних записів (6,6 годин);

читання (4 години);

заняття фізкультурою та спортом (3-5 годин);

прийом гостей, відвідування друзів (4 години)[35,с.68].

Найбільш поширеними заняттями як у будні, так і в недільні дні у школярів є спілкування. Воно характеризується невимушеністю, розважальністю і прямою залежністю від схильності та настрою діючих осіб. На дозвіллі функціонально-рольові “відстані” між людьми зникають, вони набувають симпатії, спільність захоплень та інтересів, комунікабельність.

Сучасні школярі надають перевагу таким видам дозвілля, як перегляд телепередач, прослуховування музичних записів . Що ж до читання, то для одних - це невичерпна духовна скарбниця, звідки вони беруть необхідні знання про людину, розвиток суспільства тощо. Для інших - це лише приємне марнування часу, можливість якось відвернутися від дійсності.

Завдання соціального педагога - дати пораду школяреві: яку б літературу можна прочитати для того щоб якнайбільше збагатити себе духовно, взяти з прочитаного корисну інформацію для себе, для свого розвитку[51,с.48].

Організація школярами вільного часу на власний розсуд не означає, що він не повинен регулюватися батьками, педагогами, соціальними педагогами. Навпаки, саме дорослі виявляють інтереси і потреби, нахили дітей: створюють умови для організації дозвілля; радять чим зайнятися, куди піти після занять, яку книжку прочитати, який фільм подивитися; допомагають спланувати заняття на день, тиждень; контролюють відвідування гуртків, студій, секцій, клубів та багато іншого[14,с.65].

На сьогоднішній день в планах виховної роботи багатьох шкіл недостатньо приділяється уваги організації вільного часу. Старшокласники дуже мало залучені до позакласної та позашкільної роботи, не проводяться профілактичні заходи, відбувається мало зустрічей з цікавими людьми, не на належному рівні знаходиться фізична культура, тобто відсутня діяльність спортивних секцій. Це дозволяє зробити висновок, що у школярів є багато незайнятого вільного часу, який вони нераціонально використовують. Щоб усунути дану проблему потрібно збільшити кількість позашкільних та позакласних заходів, спонукати старшокласників самим організовувати ці заходи і брати у них активну участь, з метою спрямувати вільний час в правильне русло, щоб в них не вистачало часу на негативні вчинки.

Розділ 2. Шляхи вдосконалення соціально-педагогічної діяльності щодо організації вільного часу старшокласників

2.1 Зміст та форми організації вільного часу школярів у процесі позашкільної та позакласної виховної роботи

Професiйна квалiфiкацiя соціального педагога як органiзатора навчально-виховної роботи з учнiвською молоддю в аспектi організації вільного часу вимагає особливої уваги. Здiйснення завдань із організації вільного часу можливе лише за умови високої компетентностi педагога. Одним з крокiв, що сприяють цьому, є впровадження факультативного курсу «Особливості вільного часу», який вiдiграє iнтегруючу роль в пiдготовці старшокласників до організації свого вільного часу [див.дод Е].

Розробляючи програму факультативного курсу, ми враховували такі аспекти: сформувати готовнiсть і творчу активнiсть старшокласників з організації вільного часу; розкрити об'єктивну необхiднiсть єдностi й узгодженостi трьох провiдних чинників, які впливають на проведення вільного часу школярами : школи, сiм'ї та громадськостi.

Викладання факультативного курсу зорієнтоване на досягнення основної мети - пiдготувати старшокласників до ефективної організації та проведення вільного часу. Зміст факультативного курсу передбачав вирiшення таких завдань:

формування у старшокласників необхiдностi в ефективній організації і проведенні вільного часу;

створення у старшокласників особистої установки на здійснення організації вільного часу;

ознайомлення з особливостями організації і проведення вільного часу;

покращання орiєнтацiї старшокласників на органiзацiю i проведення вільного часу;

формування потреби у самовихованнi i самоосвіті з метою пiдвищення загального рiвня з даної проблеми;

ознайомлення старшокласників з науковими дослiдженнями i практичними досягненнями з проблеми, що вивчається.

Зміст факультативного курсу ґрунтувався на принципах:

принцип об'єктивності, науковості у висвiтленнi всього спектра питань, пов'язаних з органазацією вільного часу

принцип послiдовності, системності засвоєння необхiдних знань та певного обсягу iнформацiї;

принцип загальностi, що вимагає методичного виховного впливу всiх виховних iнституцiй;

будь-яка iнформацiя та методика її висвiтлення має спрямовуватися на формування позитивного ставлення до проблеми організації вільного часу.

Зміст факультативного курсу вміщено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

У процес підготовки старшокласників до організованого проведення вільного часу слід включити всі дисципліни, передбачені навчальними планами. У змісті цих дисциплін необхідно вичленити той матеріал, який безпосередньо чи опосередковано впливав би на організацію вільного часу старшокласників.

Модель організації вільного часу старшокласників в процесі позакласної та позашкільної виховної роботи

Розроблена нами модель соціально-педагогічної діяльності із організації вільного часу учнів в процесі позакласної та позашкільної роботи побудована з урахуванням реальної сучасної ситуації на основі аналізу змісту діяльності загальноосвітніх шкіл м.Тернополя. Пропонована модель характеризується рухливістю реагування на насущні потреби молоді, життєві ситуації й може бути використана не тільки в школі, а й в практичній соціально-культурній діяльності молодіжних об'єднань і клубів.

З метою ефективного використання учнями вільного часу нами спільно із заступником виховної роботи педагогічного ліцею Нечипорук Л.Є., де проводився формуючий експеримент, розроблено зміст виховної роботи зі старшокласниками з даної проблеми (див.дод.З). На кожен місяць розроблялася план-сітка, де відображені виховні заходи і послідовность їх проведення (див. дод Д). План роботи значно більше включає спільної діяльності з сім'єю та громадськістю. Спеціально розроблений графік такої роботи (див. дод.Є).

Для систематизації і можливості контролю за проведенням виховних заходів та інформаційних хвилин розроблено і затверджено директором педагогічного ліцею графік інформаційних та виховних годин (див.дод.Ж).

Кожного місяця класний керівник має подавати звіт про виховну роботу, який повинен включати наступні напрямки: моральне, фізичне, статеве, сімейне, національне, патріотичне, правове, естетичне, екологічне, трудове, громадське виховання, а також заходи, які спрямовані на формування здорового способу життя (див. дод. Г).

Організацію вільного часу школярів у процесі позашкільної та позакласної виховної роботи слід здійснювати через найрізноманітніші форми.

Одна з найцікавіших форм дозвільної активності - туристсько-краєзнавча, до неї відносяться подорожі, походи, сімейні відпочинки на природі, екскурсії .

Подорожні, туристичні походи - одне з найбільш улюблених занять у вільний час. Щоб здійснити похід до нього слід ретельно підготуватися. В поході є можливість виховати в школярів любов до природи, допомогти побачити її чарівність, красу, навчити бережливо ставитись до неї. Саме в поході можна побачити сильні чи слабкі, позитивні чи негативні сторони дитини, її ставлення до колективу і до навколишнього середовища. В поході формуються різні якості учнів: витривалість, сила волі, спритність, мужність, спостережливість, колективність, організованість, впевненість в собі та багато інших[47,с.97].

Суть туристсько-краєзнавчої роботи полягає у тому, щоб відшукати, обґрунтувати і розкрити всю сукупність особливостей, зосереджених на певній території земного простору і дати таким чином комплексну генетичну картину життя усієї території у природно-історичному і соціально-економічному відношеннях.Об'єктом туристсько-краєзнавчої діяльності є сукупність географічних об'єктів і явищ суспільного життя та їх взаємозв'язків на певній території ( урочище, село, район, місто). У процесі туристсько-краєзнавчої діяльності створюються сприятливі умови, за словами А.С. Макаренка, для “соціального тренінга” школярів, який полягає у добрих вчинках, справах і звичках. При цьому ідейно-політичні і моральні переконання сформовані в них школою, сім'єю, трудовими колективами, засобами масової інформації, набувають яскраво вираженого дійового характеру.

До культурно-освітньої форми дозвіллєвої діяльності можна віднести паркову систему. Паркова мережа є провідною рекреаційно-педагогічною системою і посідає ключове місце в оновленій концепції людського розвитку, зокрема у сфері культурного обслуговування населення . Вони є невід'ємною частиною міської культури, міцно увійшли в наш побут відпочинок, дозвілля. Поєднання в одному об'єкті художньо-упорядкованого середовища і спрямованої рекреаційної діяльності надає паркам неповторної специфіки та привабливості, визначає їх роль у житті людини, суспільства.

В Україні прийнято документи, що регулюють діяльність паркових комплексів як природного, так і культурного надбання. Ще Закони “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповітний фонд”, “Про тваринний світ”. Занедбання систем парків, вилучення їх з культурного комплексу, збіднять і спримітивізують національно-культурну свідомість. За останні роки міжнародні організації, відзначаючи загострення екологічних проблем, прийняли ряд документів, спрямованих на охорону та збереження природного і культурного надбання.

У Конституції України, Державній програмі “Культура. Просвітництво, Дозвілля”, в постановах “Про стан і заходи щодо розвитку української культури”, “Про концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури” підкреслюється важливість підвищення ефективної діяльності парків культури і відпочинку, удосконалення соціально-культурного характеру їх діяльності як масових закладів культури, що діють в умовах вільного часу населення і виконують специфічні функції, пов'язані з вихованням особистості.

Сутність парку в умовах демократії полягає в створенні найбільш сприятливих умов для організації дозвілля, відпочинку широких верств населення, найбільш повного задоволення, глибокого емоційного сприйняття і активного споживання ними духовних цінностей шляхом безпосереднього спілкування з природою.

Соціоекологічна сфера діяльності парків пов'язана зі ставленням людини до природи. Формування раціонального природокористування і є завданням в галузі екологічного виховання, підвищення рівня екологічної культури широких верств населення. Екологічне виховання реалізуються через отримання конкретних знань, умінь і навичок. Не можна екологічно мислити та діяти , не маючи конкретних знань про природу. Соціоекологічний аспект паркової діяльності надзвичайно багатогранний, це пояснюється поліфунціональністю парків, розмаїттям культурно - дозвіллєвих об'єктів. Парк виступає візуальним представником природи в місці, де і слід обмежуватися тільки таким візуальним її використанням.

Природна основа парку в ідеалі повинна бути витвором садово-паркового мистецтва. Отже, оскільки відпочинок - головний мотив відвідування сучасними мешканцями міста парків, то необхідно використовувати цей час для екологічного виховання та навчання, спираючись при цьому на їх поліфункціональність і комплексний характер впливу на людину.Парки культури і відпочинку - це особливим чином організоване природне середовище, роль якого слід визначити як культурну цінність, мистецький витвір та засіб, що формує певне ставлення до природи та культури[20,с.38].

Важливо, щоб в зміст вільного часу входили заняття фізкультурою і спортом. Організовуючи школярам заняття фізкультурою соціальний педагог повинен вміти методично грамотно проводити їх, а також мати високий рівень професійної компетенції з питань теорії та практики фізичного виховання учнів. Має враховувати фізіологічні, психологічні та індивідуальні особливості дітей, передбачати всі заходи щодо запобігання дитячого травматизму, дбати і про власну спортивну форму аби слугувати учням за наочний приклад. Соціальний педагог має роз'яснити учням, що спортом, фізкультурою займаються не тільки для того, щоб отримати задоволення від руху, а й для покращення здоров'я самопочуття. Дбати про своє здоров'я - це не тільки вести правильний спосіб життя, а й підтримувати і розвивати свої фізичні можливості. Як показує досвід, велике значення у фізичному вихованні школяра має його сім'я. Інтерес до фізкультури стане стійким і дійовим, якщо батьки залучать дитину до занять фізичними вправами ще з раннього віку, створять для цього відповідні умови, покажуть особистий приклад. Для цього соціальний педагог може проводити індивідуальні консультації з батьками, готувати корисну інформацію з питань загартовування, виконання фізичних вправ, рухливих ігор[9,с.231].

Вибір змісту вільного часу залежить від смаків, спрямованості, інтересів та визначеної мети. Особливе місце в бюджеті вільного часу займає читання. Школярі читають різну літературу, обмінюються знаннями, які взяли з книг, переживають за літературних героїв, за їх долю, намагаються бути схожими на своїх кумирів, шукають в книгах відповіді на запитання, які виникли в житті. Для того, щоб викликати в школярів цікавість до читання, необхідно організовувати заохочення, пояснити користь його для збагачення свого внутрішнього світу, розумового розвитку[11,с.44].

Читацька конференція як одна із ефективних масових форм організації дозвілля є важливим засобом пропаганди науково-популярної, історичної та художньої літератури серед учнів. Конференція допомагає їм глибше зрозуміти зміст та образи літературного твору, мотиви та дії історичних героїв, особливості мови й стилю, прищеплює літературно-етичні смаки, сприяє бажанню наслідувати позитивних героїв. Через нестачу часу і дефіцитність видань, педагоги не можуть під час уроків всебічно висвітлити суть і значення українознавчої тематики письменників. Тому це можна зробити на унівсько-читацьких конференціях, які проводяться в позаурочний час у вигляді дозвіллєвої діяльності.

Конференція пройде успішно, якщо вона буде належно підготовлена. В ході її підготовки соціальному педагогові необхідно з'ясувати інтереси учнів, проаналізувати їх читацькі картки в бібліотеці, звернути увагу на розвиток художньо-естетичного почуття школярів, у бесідах з ними розкривати особливості мови, стилю, форми твору, працювати над навичками виразного читання і т. д. Педагог ретельно вивчає літературу, мотиви написання твору, біографічні дані письменника і готується до заходу. План конференції художньо оформляють і вивішують для ознайомлення учнів, які за бажанням обирають питання для виступу. При підготовці конференції соціальному педагогові необхідно заохочувати учнів різного загальноосвітнього розвитку, адже сама підготовка до виступу формує навички вдумливого читання й аналізу прочитаного. Необхідно домогтись, щоб більшість учнів прочитала твір, зрозуміла його зміст, ідейні та художні особливості. З цією метою доцільно провести бесіди, консультації для виступаючих школярів, допомогти вникнути в суть твору і поділитися враженням від нього. Для залучення якомога більше учнів до підготовки конференції їх соціальний педагог охоплює різною діяльністю через доручення: художнє оформлення альбомів, фотовітрин, фотомонтажів, випуск спеціальних номерів стінних і радіогазет, організація виставок, добір запитань для вікторин і інше. Конференцію слід почати вступним словом про зміст книги, мотиви написання, основну ідею. Після вступного слова обговорюють твір-обміном думками, виступами школярів з доповідями, повідомленнями. У заключному слові ведучий підбиває підсумки конференції, аналізує міркування учасників, висловлює вдячність всім хто брав участь в заході[52,с.143].

Масові форми організації дозвілля є цінними тому, що завдяки їм вдається залучити до участі у різноманітних заходах значну кількість школярів, ці форми мають великі можливості для активізації вихованців у процесі їх підготовки і проведення. Групові форми дозвілля мають свою специфіку. Насамперед, рівень їх організації визначається об'єктивними і суб'єктивними обставинами, умовами проведення вільного часу, професійними якостями працівників закладів культури і спорту, досконалістю методик їх роботи, мірою включення в дозвільну діяльність її учасників, мікрокліматом групи, клубу, секції та ін. Колективне проведення дозвілля вимагає спільності захоплень, психологічних контактів між учасниками, швидкої адаптації новачків, воно поєднує в собі видовищність, змагальність, розважальність, інформативність з виховним моментом.

Важливе місце в організації групових форм дозвілля займає участь у різноманітних гуртках. Гурток це самодіяльне об'єднання учнів, які займаються поглибленим вивченням питань науки, техніки, літератури, мистецтва, фізкультури.На відміну від обов'язкової для школярів навчальної діяльності участь в гуртках є добровільною. Діти самі обирають гурток за власними інтересами.

Одним з видів колективного дозвілля гуртків є театральний гурток. В нього входять школярі, яким подобається театральне мистецтво. Їх об'єднують спільні інтереси. Але соціальному педагогові слід взяти до уваги.що багатство колективних інтересів безпосередньо залежить від багатства індивідуальних інтересів школярів, які входять в даний гурток чи клуб. І навпаки, багатство інтересів - безпосередньо зв'язане з інтересами інших членів. Інтереси колективу при правильному керівництві збагачуються за рахунок індивідуальних інтересів кожної особистості. Та не завжди інтереси окремих школярів гуртка співпадають з інтересами інших учасників. Наприклад, інтерес колективу театрального гуртка до театру може виявитись тільки у відвідуванні вистав, п'єс, в їх обговорюванні, у колекціонуванні фотографій секторів, у вивченні історії театру. Інші ж учасники театрального гуртка воліють зіграти в п'єсі чи виставі. І нехай багато школярів мріють стати професійними акторами, ніколи ними в результаті не стануть, але участь у виставі театрального гуртка включила їх в світ мистецтва, активізувала їх почуття, дала можливість пережити творче натхнення, спробувати, помилятись, пережити невдачі та успіхи[50,с.125].

Керівникові гуртка потрібно враховувати інтереси кожного члена колективу. Намагатись реалізовувати їх. Для того, щоб покращити, змінити роботу гуртка, учасники взаємодіють з іншими гуртками. Наприклад, в підготовці і проведені вистав в шкільному театральному гуртку участь беруть не тільки члени цього гуртка. Оформленні декорацій, грим, костюми, світлові і звукові ефекти - все це результати роботи школярів різного віку, різних інтересів і вмінь: любителів образотворчого мистецтва, техніків - членів різних предметних гуртків школи, активно беручи участь в роботі на спільну користь. Участь учня в театральному гуртку виховує у неї почуття, розвиває творчі здібності і вміння формує почуття колективізму.

Особливе виховне, пізнавальне і практичне значення мають гуртки технічної творчості. Тут школярі навчаються певному видові практичної діяльності, виготовляють корисні речі, які використовують з благодійною метою. Важливо, щоб діяльність технічного гуртка набрала суспільного спрямування з одноразовим формуванням економічних інтересів учня як особистості і спеціаліста. Так, члени радіотехнічного гуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готувати і проводити радіотелепередачі, ремонтувати радіо-і теле-апаратуру для населення.

Значну увагу відводять і організації спортивних клубів, секцій, до яких залучають значну частину учнів. Те, що в бюджеті вільного часу дитини спорт має займати помітне місце, навряд чи треба доводити. Не потрібно доводити й те, що учні люблять спорт, із захопленням займаються ним, варто тільки для цього створити хоча би мінімальні умови. Спортивні секції, клуби, гуртки сприяють формуванню здорового стану особистості, забезпечують всебічне виховання і розвиток, дбають про духовне зростання. Відвідуючи ці об'єднання ці школярі розвивають свої фізичні можливості, силу волі, кмітливість, спритність, відвагу та інші. Усі названі якості учні можуть продемонструвати під час змагань, спортивних ігор, водночас перевірити свої можливості, зрівняти себе з іншими, виявити сильні і слабкі сторони фізичної підготовки, відчути бажання бути кращими і потрібними команді, колективу[11,с.98].

Школярі, які у вільний час люблять танцювати, співати, малювати можуть реалізовувати свої інтереси естетичного виховання. Тут учням прищеплять любов до мистецтва, навчать розуміти прекрасне, розвиватимуть естетичні смаки. Залучення до мистецтва розглядається як основний шлях естетичного виховання. Але знати живопис, малювати, співати, розбиратися в поезії - це значить бути художньо освіченою людиною. Тому секції естетичного виховання є і секціями художньої творчості. Вони роблять певний внесок в організацію дозвільної діяльності. Школярі мають змогу проявити творчість, розумно провести дозвілля, поспілкуватись у невимушеній доброзичливій обстановці секції. Досвід переконує, що учасники художньої самодіяльності краще розуміють і відчувають красу природи, людські стосунки, є більш життєрадісні й доброзичливі в колективі.

Для організації групової дозвільної діяльності особливо важливим є створення емоційно привабливих ситуацій тому, що позитивні емоції розширюють цілепокладальну активність особистості і сприяють зародженню нових потреб. Позитивною емоцією, що виникає, найчастіше психологія розглядає інтерес. Як домінуючий мотиваційний стан у повсякденній діяльності людини, інтерес найбільшою мірою визначає відношення до дозвільної діяльності. Відповідно дослідженням основною причиною виходу з гуртка 46 % опитаних учнів назвали втрату інтересу до його діяльності. Однією з основних причин, що викликають втрату інтересу, є одноманітність занять. Тому особливе значення одержує педагогічна ситуація введення нового за змістом виду діяльності. Таке введення може носити як ситуаційний, так й досить тривалий характер. Введення нового за змістом виду діяльності стимулює інтерес до спільної реалізації дозвілля, створює можливості для прояву ініціативи з боку тих учасників групової діяльності, які в реалізованому виді діяльності почувають себе менш упевнено. Даний момент досить істотний, тому що інтерес породжується і підтримується участю, відчуттям активності, почуттям своєї потреби і співпричетності до того, що відбувається[50,с.129].

Розмаїття перерахованих гуртків, секцій, клубів за інтересами свідчить про широкі можливості діяльності соціального педагога в цьому виховному інституті.

Отже, слід визначити основні напрямки діяльності соціального педагога в учнівських гуртках, об'єднаними масовими, колективними, груповими формами дозвільної діяльності, які повинні полягати у:

здійсненні комплексу заходів і різних видів діяльності для виховання, освіти, розвитку особистості в учнівських організаціях;

вивченні психолого-медико-педагогічних особливостей членів об'єднання;

виявленні інтересів і потреб, труднощів і проблем школярів, наданні їм соціальної підтримки, допомоги ;

виступає посередником між особистістю і організацією, її керівництвом;

визначенні завдань, форм, методів соціально-педагогічної роботи в об'єднаннях.;

проведенні соціально-педагогічної роботи для організації спілкування школярів безпосередньо в організаціях, гуртках, об'єднаннях за інтересами;

сприянні участі членів організації у науковій, технічній, художній творчості, спортивній діяльності, виявленні талантів, здібностей, професійному самовизначенню;

вихованні поваги до культурно-національних; духовних цінностей України;

дотриманні педагогічної етики, поваги до гідності школяра [52,с.136-138].

На нашу думку, позанавчальна діяльність у клубах за інтересами, в гуртках самодіяльності, в інших виждах творчості дають можливість учневі реалізувати себе не уявно, а реально, оскільки передбачає в рамках цієї діяльності певні завдання, вирішуючи, які молоді люди активізують творчий пошук, стимулюють самостійність і взагалі підвищують свою майстерність в тому чи іншому виді дозвільневого заняття.

Важливим напрямом діяльності соціального педагога є участь у розробці й реалізації соціальних проектів і програм, які проводяться безпосередньо в об'єднаннях, гуртках, та підтримка приватних ініціатив членів гуртків, секцій, які сприяють повноцінному розвитку особистості.

Значну частину дозвілля багато школярів проводять самостійно, займаючись улюбленою справою: читають, майструють, малюють, ліплять, вишивають. Вільний час школяра заповнений як колективно, так й індивідуальною діяльністю. І останнє для нього, для його розвитку має не менш важливе значення, ніж перше. Дозвілля учня, очевидно, не повинно бути цілком заповнений груповою діяльністю. Одним з найцікавіших процесів індивідуальної форми організації дозвілля є колекціонування.

Колекціонування як захоплення має давню історію. Виявляється, що люди полюбляли це заняття ще в кам'яному віці. Так, у Франції, в одній з печер, де 25 тисяч років тому жила кроманьйонська людина, знайдено зібрання всіляких черепашок. Вважають, що поняття “колекціонування” виникло понад дві тисячі років тому. Цицерон в одній зі своїх промов словом “колекція” назвав збирання різних предметів. Люди колекціонують різні речі: значки, марки, праски, автографи, платівки та інші. Звичайно, збирати все, що потрапить під руку у наш час неможливо й недоцільно. Рекомендується вибирати для колекціонування один-два типи предметів за бажанням і цього досить, щоб вільний час був змістовним і цікавим. Необхідно визначитись з напрямком пошуку предметів колекціонування, придбати літературу, налагодити контакти з колекціонерами. Відомості про кожний придбаний предмет потрібно занести до свого каталога, в якому зазначити його назву, місце і час придбання, особливості, дати коротку характеристику. Кожний предмет слід вивчити й оформити. Ці поради може дати соціальний педагог починаючим колекціонерам. Колекціонування як форма проведення свого вільного часу морально і естетично не менш захоплююча, ніж пристрасть до читання, подорожування, художнього ремесла. Олександр Твардовський говорив, що колекціонування благородна пристрасть. Але справжнє колекціонування не самоціль, не просто збирання - це вивчення літератури, мистецтва, знайомство з різними галузями науки, участь у виставках, виступи з лекціями тощо[50,с.135].

Для дослідження зазначеної проблеми надзвичайно важливою є мотиваційна і творча діяльність молоді. Щоб мотивувати свою діяльність, особистість повинна визначити предмет своєї потреби або уявити його у вигляді якогось суб'єктивного образу, мети, котрі необхідно задовольнити. Саме таку роль виконує потреба культурної діяльності особистості, яка виступає як збудник культорологічного мотиву.

В основі суспільно значущих мотивів лежать види діяльності, які забезпечують самовдосконалення людини. Слід мати на увазі, що провідним початком кожного конкретного мотиву участі молоді в творчій діяльності є прагнення повніше реалізувати себе. До основних мотивів участі в культурно-дозвільневій діяльності ми віднесли: мотиви, переважно пов'язані з художніми інтересами (інтерес до конкретного виду мистецтва, прагнення стати професіоналом у цій галузі); мотиви, пов'язані з прагненням до самореалізації в конкретній творчій діяльності (прагнення на практиці проявити свої здібності); мотиви, переважно пов'язані з реакційною спрямованістю (прагнення відпочити після напруженої праці, навчання, змістовно і цікаво провести вільний час); мотиви, переважно пов'язані з реалізацією комунікативних інтересів (прагнення духовно збагатитися від спілкування з цікавими людьми); мотиви, переважно пов'язані з предметно-споглядацькою спрямованістю (прагнення спостерігати певні твори мистецтва); престижні мотиви (прагнення досягти визнання, успіху); мотиви, пов'язані з прагненням людини перенести елементи творчості в сфері дозвілля; мотиви, пов'язані з прагненням бути схожими на інших (мода, наслідування).

Отже, реалізація виховних завдань відбувається через широкий спектр форм та засобів виховної роботи, які застосовуються для особистісного, соціального та культурного розвитку суб'єктів виховної системи. Вищезгадані форми дозвільної діяльності позитивно впливають на розвиток та виховання школяра, дозволяють змістовно, активно й цікаво проводити вільний час. Різноманітність форм дає можливість забезпечення дозвілля як засобу розваги і розрядки індивідуального і групового напруження; рекреації як засобу поповнення психофізичних сил, відновлення творчого потенціалу; компенсації як засобу залучення до особистісно-значущих культурних цінностей; соціалізації як засобу залучення до неформальних громадських процесів і структур; самоактуалізації як засобу втілення індивідуальних творчих інтересів, а також саморозвитку і самореалізації особистого зростання в культурно-значущих сферах життєдіяльності суспільства.

2.2 Особливості діяльності соціального педагога в контексті організації змістовного дозвілля старшокласників

Гострота проблеми організації змістовного дозвілля учнів у школі пояснюється тим, що сучасна школа втрачає вплив на цю частину життєдіяльності школяра. Зорієнтована насамперед на те, щоб дати знання, школа, за словами зарубіжного педагога Р. Вінкеля, перетворилася в “безперспективну пустелю, в якій стало безглуздо жити. В ній відчувається дефіцит радості. На заняттях не враховуються інтереси і потреби дітей, їхній розум. Тому падає інтерес до знань. Педагогічна авторитарність веде до виховання пасивної і сліпої покори. Виховують, але не дають діяти самостійно. Привчають підпорядковуватися, а потім вимагають ініціативи” [34,с.76].

Відсутність в школі умов, можливості проявити самого себе, свою індивідуальність, задовільними потребу в дружбі, спілкуванні, спільних захопленнях, розвагах. Школа сприймається не тільки як зовнішньо обумовлена необхідність і доцільність, а як щось примусове, як “змушеність”. Відсутність в школі радості, комфортності, захищеності прирікають на постійне почуття страху, знервованості, депресії. Щоб цього уникнути соціальний педагог повинен створити умови школярам для дозвільної, тобто вільної діяльності. Він може організовувати роботу різноманітних гуртків, які працюватимуть при школі. Соціальний педагог в школі повинен стати і організатором позаурочного часу школярів, проводити тренінги, конференції, виховні години, диспути на теми, які є цікавими для учнів. Якщо ж в школі відсутні умови для дозвільної діяльності, немає належної її організації, то активність школярів виникає спонтанно за місцем проживання. Розглядаючи роботу соціального педагога, варто враховувати, що формування особистості, виховання дитини відбувається не тільки в сім'ї, школі, позашкільних закладах, але і на вулиці, серед ровесників. Слід пам'ятати, що і в школі, і в сім'ї дитина знаходиться під наглядом, точніше слідкує за правилами поведінки. А на вулиці вона належить сама собі, цей не керуючий процес в її розвитку може бути головним. Тому роботу в мікрорайоні слід починати з організації їх вільного часу, розвитку їх задатків. Для цього до певного району, вулиці закріплюється соціальний педагог, який організовує вуличним дітям різні форми дозвілля. Однією з таких форм є гра, як засіб розвитку творчої особистості. Специфіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи полягає в профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля. Метою таких ігор може бути як безпосередній розвиток якостей особистості. так і демонстрація творчого стану учасників, їх позиції і можливих перспектив розвитку. Співпрацюючи з батьками школярів соціальний педагог може організовувати екскурсії, походи, прогулянки.

Під час роботи з вуличними дітьми соціальний педагог повинен керуватись наступними принципами[ 2,с.67].

Принцип добровільності. Соціальний педагог не повинен силою залучити дитину до співпраці. Вона має добровільно на це погодитись.

Принцип довіри. Цей принцип полягає у тому, що соціальний педагог не повинен виражати сумнівів щодо правдивості інформації, яку дає про себе дитина.

Принцип відкритості. Діти дуже чутливі до неправди, тому соціальному педагогові треба бути відкритим і чесним при спілкуванні з дітьми.

Принцип прийняття цінностей іншої людини. Принцип врахування інтересів неповнолітніх.

В основу вуличної роботи соціальний педагог має ставити інтереси дітей, враховувати їх, не порушувати права і свободи.

Робота соціального педагога в літньо-оздоровчих таборах має свої особливості, зв'язані із завданням, які стоять перед ними: покращення здоров'я дітей, відпочинку і виховання в різноманітній захоплюючій для них діяльності. Тобто робота таборів має оптимально поєднувати оздоровлення і відпочинок, працю і спорт.

Важливим фактором в роботі соціального педагога у літньо-оздоровчих таборах є взаєморозуміння між дорослими (педагоги, соціальні педагоги, вожаті) і дітьми. Кожна дитина, яка приїхала до табору, має різне соціальне походження (діти з інтернатів, притулків, дитячих будинків, з багатодітних сімей, із сімей соціальної “групи ризику”), попередній досвід спілкування, громадського життя, індивідуальні психолого-педагогічні та фізіологічні особливості, вироблений чи відсутній стереотип поведінки у звичайних і нових чи нетрадиційних умовах життя, стосунках з новими людьми. В такій ситуації педагог, підготовлений заздалегідь, враховуючи комплектацію груп, спроможний визначити найбільш доцільні форми та методи роботи у кожній конкретній мікрогрупі дітей. При цьому він обов'язково бере до уваги той факт, що в новому оточенні старшокласнику хочеться проявити ті якості характеру, які на її думку є найкращими, проявити всі можливі здібності, вміння, знання, сили. Це, в свою чергу, спонукає їх до активного спілкування, і на перших порах досить інтенсивно, яскраво розкриваються його особистісні якості. Щодо форм роботи соціального педагога до організації дозвілля, то вони можуть бути різними: спортивні ігри, змагання, походи і екскурсії, ярмарки, конкурси та інші.

Найпоширенішою формою організації дозвілля в літньо-оздоровчих таборах являється гра. Вона сприяє розвитку ініціативи і творчості дітей, виховує у них соціальні якості, як колективність, взаємодопомога. Дітям цікаво проводити ігри саме на природі. Це сприяє зміцненню здоров'я. Цей факт потрібно враховувати соціальному педагогу. Перед соціальним педагогом як перед працівником табору постає завдання посилення позитивної мотивації вихованців при будь-якому рівні спілкування на виховання особистості. За одну зміну в літньо-оздоровчих таборах проходить двадцяти двох-тридцяти малих справ (загонових, гурткових, масових), під час підготовки до яких дитина може себе розкрити, проявити свої здібності, реалізувати інтереси і вступити у всі види спілкування. Звичайно, це може бути лише за умови професійної підготовки соціального педагога[43,с.142].

Структура діяльності соціального педагога щодо організації вільного часу школярів повинна включати низку взаємозумовлених компонентів[40,с.132]:

Діагностична діяльність пов'язана з вивченням індивідуально-психічних особливостей і вихованості учнів, виявленням і визначенням рівня їхньої загальної освіти й духовності. У зв'язку з цим діагностика індивідуально-психічних особливостей набуває важливого значення у організації змістовного дозвілля. Ще К.Д.Ушинський наголошував, щоб виховувати людину всебічно, насамперед слід знати її всебічно. Безперечно, для цього вихователь повинен досконало володіти технологією і процедурою вивчення індивідуально-психічних особливостей вихованців, вмінням ставити обґрунтований діагноз на основі цих досліджень. Отже, він водночас повинен бути психологом-дослідником і мати для цього відповідні навички та вміння. Окрім цього, така робота потребує від нього високих духовних якостей.

Орієнтовно-прогностична діяльність полягає в умінні педагога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності, передбачити її результати на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих вихованців, злагодженості та згуртованості колективу. Він спочатку ставить діагноз, а потім визначає конкретні орієнтири для формування і розвитку особистості кожного вихованця і всього колективу в організації змістовного дозвілля.

Конструктивно-проектувальна передбачає постійне вдосконалення педагогом методики проведення різних виховних заходів із організації змістовного дозвілля. Ця діяльність потребує від соціального педагога психолого-педагогічного мислення, педагогічної спрямованості, ініціативи, творчості, володіння багатим арсеналом організації виховних заходів і глибоких психологічних та педагогічних знань.

Організаційна діяльність передбачає умілого планування виховної роботи і визначення оптимальних шляхів її реалізації, обгрунтуваності конкретних заходів. Практичне здійснення конкретних педагогічних заходів передбачає наявність у педагога навичок і вмінь їх проведення, ефективних педагогічних методик. Ця діяльність потребує досконалої педагогічної техніки.

Аналітично-оцінююча діяльность полягає в аналізі як власних дій, так і дій вихованців, виявленні їхніх позитивних сторін і недоліків, порівнянні отриманих результатів із запланованими тощо. За допомогою аналітично-оцінкової діяльності відбувається зворотний зв'язок, тобто своєчасно визначаються конкретні результати виховної роботи й вносяться необхідні корективи.

Дослідницько-творча діяльність має на меті пронизувати всі попередні види діяльності та своєчасно наповнювати їх новим змістом. Діяльність базується на дослідницьких даних, які, з одного боку, стосуються визначення індивідуально-психічних особливостей учнів, їхніх нахилів, життєвих настанов, а з іншого - з'ясування рівня опанування ними знань, навичок і вмінь щодо ефективної організації ними вільного часу.

На основі теоретичного та практичного вивчення проблеми ми розробили структуру практитчної підготовки соціального педагога щодо організації вільного часу школярів, яку демонструє рис.2.1:

Рис. 2.1. Структура практичної підготовки соціального педагога щодо організації вільного часу старшокласників:

Молодість є оптимальним періодом для використання свого вільного часу з метою самовиховання, оскільки в цьому віці людина ще не переобтяжена побутовими, сімейними та робочими обов'язками. А також сприятливим є той фактор, що молода людина лише формується як соціально зріла особистість, тому їй простіше засвоювати та відтворювати культуру суспільства і адаптуватися до соціальних умов.

Сучасна молодь використовує свій час по-різному. Проте для тих, хто хоче чогось досягнути в житті, реалізувати себе, зрештою пристосуватися і вижити в суспільстві у вільний від обов'язків і роботи час є можливістю вдосконалити себе, розвинути свої здібності.

Для обгрунтування даного питання важливим є чітке наукове визначення поняття «самовиховання».

Л. Гордєєва під самовихованням розуміє прагнення людини виховати себе і діяльність із здійснення цього прагнення [6]. Як особливий вид діяльності самовиховання вимагає активного усвідомлення особистістю власного "я" (самосвідомість), стосунків з навколишнім світом (світогляду, свого життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою).