А. Ковальов так формулює поняття "самовиховання" - це свідома планомірна робота над собою, спрямована на формування таких якостей особистості, які відповідають вимогам суспільства та особистій програмі розвитку [12]. Це процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі й своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб життя. Емоційно-моральний характер самовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи складну картину самозміни особистості.

Як зазначає Ю. Орлов, "самовиховання - це не особливе заняття, яке вибирає людина так само, як вона вибирає професію. Самовиховання - це певний тип ставлень, вчинків, дій до самого себе і власного майбутнього з точки зору відповідності певному ідеалу". Воно здійснюється в кожному вчинкові, у кожній ситуації [19].

Усвідомлене самовиховання в аспекті ефективної організації вільного часу здійснюється в трьох основних напрямках:

розвиток моральних і емоційно-вольових рис і якостей;

вдосконалення розумових здібностей і процесів;

фізичне загартування і зміцнення свого здоров'я.

Найважливішими внутрішніми передумовами, що визначають ефективність самовиховання: є

переконання, самосвідомість та самокритичність;

потреби та мотиви, життєві настанови;

самоповага і мужність;

навички й уміння самоконтролю та вольового саморегулювання;

знання теоретичних основ самовиховання та володіння методикою самовдосконалення;

свідома настанова на гармонійне і різнобічне самовиховання;

психологічна готовність до активної, цілеспрямованої і систематичної роботи над собою.

Отже, процес самовиховання і самовдосконалення починається із визначення суспільної цілі та змісту свого життя, а також самопізнання і співставлення свого “Я” із вимогами власними чи суспільства, що веде до усвідомлення необхідності роботи над собою. Усе починається з постановки мети, з уявленням про ідеальний, бажаний образ свого “Я”.

Статисти підрахували, що при “тривалості життя 72 роки - 22 роки у людини йде на сон, 10 -- на працю і 6 -- на їжу. Склавши ці три числа, ви побачите, що вони становлять трохи більше половини від 72-х. А що стається з рештою 34 роками? Це вже залежить від самої людини, на що вона їх витратить. Саме цим і оцінюється життя кожної нормальної людини. Ви, можливо, здивовані: як багато часу у вашому розпорядженні! Але за той самий час одна людина може зробити в житті дуже багато, а інша -- майже нічого ” [16,с.75].

Наприклад, Норберт Вінер, основоположник кібернетики, всі вільні години присвятив своїй ідеї. І потім, коли у товаристві вихваляли його геніальність, він заперечував і казав, що якби хтось інший присвятив усі свої вечори, суботи і неділі праці так, як він, то зміг би досягти того самого. Якщо хтось протягом 50 років (від своїх 22-х до 72-х) лише дві години на день битиме байдики, за рік (365 днів) це становитиме 730 годин, за 50 років -- 36 500 годин, тобто понад 4 роки, що є досить великим терміном[45,с.154].

З метою розвитку індивідуальних здібностей особистості необхідно максимально використовувати свій час. Це не означає, що потрібно постійно працювати. Слід задуматися над питанням, чи раціонально використовується вільний час? Чеський педагог Іржі Томан з цього приводу рекомендує якийсь період вести графік проведеного часу.

Для цього на аркуші паперу в клітинку необхідно зафіксувати графічно, як ви проводите свій день від ранку до вечора. Кожен рядок відвести для одного дня, зліва записати дату, а рядок розділити на окремі квадратики (4 квадратики -- 1 година). Потім обрати різні види ліній, що позначатимуть різну діяльність. Наприклад, пряма, пунктирна, штрих-пунктирна, хвиляста лінія тощо. Кожен вид своєї діяльності, такі як робота, самоосвіта, відпочинок і спорт, особисті справи, розваги і культурні заходи позначати іншою лінією. І так протягом тижня чи місяця слід занотовувати проведення свого часу. Той, хто хоч інколи протягом тижня чи двох не контролював, скільки часу забирає в нього праця (навчання), розваги, інші види діяльності, той ніколи не матиме уявлення, чи ефективно він використовує власний час, чи не марнує його. Окрім того, особливими лініями можна позначити, скільки часу забирає вмивання, одягання, харчування і т.п., а також транспорт, заклади торгівлі та побутового обслуговування, час витрачений на чекання, зайві розмови і т.д. Роблячи хоча б іноді такий графічний перегляд витраченого часу, кожен матиме можливість судити про те, чи під силу йому взяти на себе якусь нову додаткову працю і скільки годин їй можна присвятити, або чи знайдеться час для занять у спортивній секції, для вивчення іноземної мови чи фахової літератури [12, с. 65-66].

Вільний час сприяє відновленню сил, всебічному, гармонійному розвитку, тому використовувати його треба як велике багатство, що вдається лише тоді, коли людина живе повноцінно, різноманітно, належно озброєна гумором і добрим настроєм. Вільний час не слід розмінювати на всякі дрібниці, тут потрібна чітка організація. Слід використовувати вільний час для самовдосконалення. Тут мається на увазі турбота про своє здоров'я, фізичну форму, зовнішній вигляд, ставлення до людей і поводження з ними, вміння жити в колективі і долати труднощі, освіта і самоосвіта, особисті захоплення, фізкультура і спорт, культурні розваги і, туризм і т.д. Проблема вільного часу дуже чітко проявляється при складанні плану самовдосконалення [12, с. 75-76].

Зокрема, на користь потреби у пропаганді в молодіжному середовищі ефективного та цілеспрямованого використання вільного часу з метою самовиховання та самовдосконалення свідчать дані соціологічного дослідження (листопад-грудень 2001 року), згідно яких з віком респондентів простежується відчутна тенденція зростання рівня стурбованістю відсутністю вільного часу. Так, респондентів старшої вікової групи дуже хвилює відсутність вільного часу -- у 35 % випадках; цей показник є значно більшим, ніж аналогічні показники в інших вікових групах (28-29 %), що може бути зумовлено активною участю молоді 25-28 років у вирішенні цілком дорослих проблем. Вік впливає на структуру проведення вільного часу головним чином при відвідуванні дискотек, яким надають переваги більш юні представники молоді. Театри є популярнішими серед старшої вікової групи.

У відповідях на питання: “Що Вам заважає проводити вільний час так, як Вам подобається?” -- спостерігається лінійна залежність від віку відносної кількості респондентів, які стверджують, що вільного часу зовсім не мають (18 % у віці 15-17 років, 19 % -- 18-20 років, 22 % -- 21-24 роки, 29 % -- 25-28 років). Рівень стурбованості відсутністю доступних культурних закладів серед сільської молоді (11 %) майже вдвічі вищий, ніж серед мешканців великих міст (4-6 %) [6, с. 141].

Тобто, молоді люди ще не настільки обтяжені побутовими, сімейними обов'язками і в силу своїх природних вікових особливостей є сповнені ентузіазму, сил та енергії. Молодь сприймає, що у неї усе життя ще попереду, тому відмовка старших людей: “Мені вже пізно займатися собою чи щось змінювати у своєму житті” -- для них неактуальна. І це є однією з причин, чому саме в молодому віці бажано займатися самовихованням і присвячувати цьому більшу частину свого вільного часу.

Самовиховання як усвідомлена діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на вироблення у себе позитивних якостей, звичок і подолання негативних. Самовиховання є тривалим процесом, що здійснюється протягом всього свідомого життя людини. Лише з допомогою прийомів самовиховання і саморозвитку можна раціонально використовувати вільний час - поєднувати види занять, їх активні і пасивні форми, що найефективніше впливає на особистість, розвиток її сутності, фізичної, емоційної, інтелектуальної сфер життєдіяльності.

Узагальнюючи вищесказане, можна стверджувати, що правильна організація вільного часу сприяє відновленню сил, всебічному, гармонійному розвиткові особистості, й використовувати його потрібно так, щоб вистачало часу на працю, розваги, відчуття життєвих радощів і на вдосконалення своєї особистості. Саме в змісті і організації вільного часу провідна роль належить самовдосконаленню, яке повинно включати:

- турботу про своє здоров'я, зовнішній вигляд;

- ставлення до людей і відносини з ними;

- вміння жити у колективі, долати труднощі;

- освіту і самоосвіту;

- особистісне і професійне зростання;

- формування нових ціннісних орієнтацій;

- реалізацію своїх можливостей і здібностей;

- набуття нових знань, вмінь, навичок.

Отже, існує зв'язок між рівнем освітнього розвитку молоді і проведенням нею вільного часу. Тобто, чим вищий рівень освіти молоді, тим більш інтелектуальні та культурні способи проведення свого вільного часу вона обирає (читання літератури, відвідування театрів, виставок і т.д.). А це, в свою чергу, сприяє більшій ефективності соціалізації та спрямовує цей процес соціалізації молодої людини в конструктивне русло. Вільний час сприяє самовихованню молоді. Саме завдяки правильно організованому вільному часу особистість працює над удосконаленням самої себе, виробляє у себе позитивні якості і долає негативні. Чим більш освідченішою є молодь, тим більш культурніші способи проведення вільного часу вона обирає, що й сприяє інтенсивнішій соціалізації молоді.

На наступному етапі дослідження ми порівнювали дані, отримані в результаті опитувань контрольної й експериментальної груп, проведених до навчання й після нього. Ми вважаємо за можливе не описувати окремо результати констатуючої частини нашого експерименту, щоб, по-перше, уникнути повторів у викладенні матеріалу й, по-друге, щоб переконливіше подати підсумкові результати шляхом порівняльно-зіставного аналізу даних, отриманих на констатуючому й формуючому етапах експерименту. Усього в експерименті брали участь 52 учні (28 - експериментальна група і 24 - контрольна) комунального Педагогічного ліцею м.Тернополя.

Основними методами отримання вихідних даних були: аналіз діяльності учнів, опитування вчителів і учнів, анкетування, спостереження.

Під час експерименту оцінювався рівень сформованості дозвільневої культури учнів, прицьому він розглядався нами в трьох рівнях: репродуктивному (низькому), інтерпретуючому (середньому), продуктивному (високому).

Основна увага приділялася характеристикам досліджуваного явища. Для оцінки досягнутого рівня оволодіння учнями культурно-дозвільневою діяльністю, а також їх особистісних якісних змін нами були введені пераметри, які дали можливість простежувати динаміку змін у контрольних і експериментальних групах. До них відносимо мотивацію культурно-дозвільневої діяльності, цілепокладання, практичні дії, дії контролю, творчі здібності. Показниками критерію ефективності є сформованість мотиваційного, операційного й особистісного компонентів культурно-дозвільневої діяльності.

Спочатку ми аналізували показники науково-теоретичного критерію, які виявляють рівень оволодіння учнями знаннями, необхідними для ефективного використання вільного часу. Зіставлялись відповіді учнів контрольної й експериментальної груп та експертів. Отримані в процесі обробки за п'ятибальною шкалою результати аналізу подано нами в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Відображення рівня засвоєння науково-теоретичних знань