1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Кафедра менеджменту освіти

Дипломна робота

на здобуття ЙЙ освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» за спеціальністю

6.010103 «Педагогіка і методика середньої освіти. Музика»

РОЛЬ ДУХОВНИХ ПІСНЕ СПІВІВ У МУЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

ІЗОВІТ ТЕТЯНА ОЛЕГІВНА

Науковий керівник:

Шеремета Світлана Олексіївна

викладач кафедри

менеджменту освіти

Хмельницький, 2009 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОВІДНІ НАУКОВІ ІДЕЇ ДУХОВНОГО СПІВУ

1.1 Сутність духовного співу

1.2 Історико-логічний аналіз розвитку духовного співу

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ДУХОВНИХ ПІСНЕСПІВІВ У МУЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Принципи, структура та зміст побудови програми «Духовна музика в сучасній школі»

2.2 Система роботи вчителя музики в процесі ознайомлення молодших школярів з духовною спадщиною

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ВСТУП

Час активної розбудови системи національної освіти України, відродження та подальший розвиток духовно-моральної культури, інтелектуального потенціалу українського народу спонукають до пошуків ефективних шляхів виховання нової генерації педагогічних кадрів. Педагогічним працівникам відводиться роль основної рушійної сили відродження та створення нової національної системи освіти. Нинішня практика суспільного і шкільного життя постійно вимагає творчої особистості вчителя, якій властиві високий професіоналізм, національна свідомість та громадянський обов'язок, методологічної та загальної культури. Яка володіє інноваційними технологіями навчально-виховного процесу.

У Законі України "Про освіту" зазначено, що школа повинна забезпечувати всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, високих моральних якостей, формування громадян, здатних до суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, збагачення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Гостру тривогу викликає сучасний стан державної системи освіти. На тлі економічного занепаду нашої держави не всі розуміють, що першопричиною є занепад у духовності. Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Метою загальної музичної освіти в основній школі є особистісний розвиток учня і збагачення його емоційно-естетичного досвіду під час сприймання та інтерпретації творів музичного мистецтва і музично-практичної діяльності, а також формування ціннісних орієнтацій, потреби в творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні.

Загальна мета конкретизується в основних завданнях, які спрямовані на формування освітніх компетенцій:

1) формування культури почуттів, збагачення емоційно-естетичного досвіду, розвиток універсальних якостей творчої особистості (загальнокультурна компетенція);

2) опанування вокально-хоровими вміннями та навичками --здатністю керуватися набутими музичними знаннями та вміннями у процесі самостійної діяльності та самоосвіти (предметна компетенція та компетенція особистісного самовдосконалення);

3) формування здатності сприймати та інтерпретувати музичні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки, судження, оцінки (комунікативна компетенція);

4) формування уявлень про сутність, види та жанри музичного мистецтва, особливості його інтонаційно-образної мови, засвоєння основних музичних понять та відповідної термінології -- пізнання навколишнього світу засобами музичного мистецтва (інформаційна та навчально-пізнавальна компетенції);

5) виховання ціннісних орієнтацій у сфері музики, музичних інтересів, смаків і потреб; розвиток загальних і музичних здібностей, творчого потенціалу особистості (ціннісно-сенсова компетенція);

6) розуміння учнями зв'язків музики з іншими видами мистецтва, з природним і культурним середовищем життєдіяльності людини (загальнопредметна та загальнокультурна компетенції).

Програма реалізує домінантну змістову лінію “Музичне мистецтво” Державного стандарту і включає такі основні змістові блоки:

1) художньо-естетичне сприймання музики українських і зарубіжних композиторів у широкому діапазоні її видів, жанрів і форм (народної та професійної; хорової, симфонічної, вокальної, інструментальної, вокально -інструментальної тощо) та інтерпретація інтонаційно-образного змісту прослуханих творів у процесі колективних обговорень і дискусій;

2) набуття вокально-хорових навичок у процесі виконання пісень (народних і композиторських, класичних і сучасних); спів із супроводом та без нього;

3) елементи гри на музичних інструментах (ритмічний супровід до пісень тощо);

4) елементи імпровізації (вокальної, інструментальної, ритмічної, пластичної); застосування музики як засобу комунікації та творчого самовираження особистості;

5) практичне засвоєння основних музичних понять та необхідної музичної термінології, усвідомлення особливостей музичної мови, специфіки вираження художньої інформації в музиці;

6) опанування музики у зв'язках із іншими видами мистецтва для глибшого розуміння специфіки її образної мови та загальних закономірностей художнього відображення дійсності та внутрішнього світу людини у мистецтві.

Структурними особливостями програми є розподіл змісту на теми розділів і семестрів. Передбачено впровадження моно тематичних уроків, присвячених творчості окремого видатного композитора або його відомого твору.

На порозі третього тисячоліття відбувається релігійний ренесанс, різко зростає інтерес до релігійних цінностей, зокрема до православної культури.

Поняття «духовна культура» трактують по-різному. Будучи специфічним способом організації і розвитку людської життєдіяльності за велінням бога, вона представлена в продуктах матеріальної і духовної праці, в системі релігійних норм і церковних закладів, в духовних цінностях, в сукупності відносин людей до Бога, природи, до самих себе, до ближнього.

Християнська культура ґрунтується на єдиному джерелі - Біблії. Оскільки людина діюча, яка хоче пізнати - активна, то поняття культури включає в себе сукупність досягнень, суму певних накопичених знань, творчий процес діяльності у всіх сферах буття людини, здатність уміти використовувати знання, культура передбачає усвідомлення людиною і самого себе, своєї суті, свого місця і ролі в житті.

Православна культура має великий вплив на формування особистості дітей. По-перше, це частина світової культури, і знання її необхідне кожній освіченій людині. По-друге, в Православ'ї заключено багато загальнолюдських цінностей, використання яких зробить життя дитини щасливішим, розумнішим, добропорядним, спокійним. По-третє, оволодіння православною культурою дозволить віруючому стати високоосвіченим і глибоко переконаним прихожанином.

Розуміння православної культури як скарбниці духовних цінностей - це засвоєння не тільки християнської спадщини, накопиченої людством більш як за дві тисячі років, але й культури мислення, методології пізнання і практичної діяльності. Міра оволодіння культурою характеризує рівень розвитку особистості. Важливо не просто оволодіти релігійними знаннями, а й розвинути почуття, сформувати уміння, навички, переконання, якими б людина свідомо користувалася у всіх сферах життя.

Важливим елементом православної культури є церковний спів. На Русі співоче виховання дітей починалось з раннього дитинства, коли мама, не розповідаючи багато про Бога, підводила їх до ікони Божої матері і співала, не поспішаючи на 8-й глас "Достойно єсть". В процесі цього співу дитина, підспівуючи, починала набувати в своєму серці. непідробне знання про самі головні і важливі речі всесвіту. Така педагогіка була найрезультативнішою. У давньоруській билині про молодця Василя Буслаєва розповідається як мати: "Дала его учить грамоте. Грамота ему в науку пошла. Посадила его пером писать. Письмо Василию в науку пошло. Отдала она пенью учить. Пень Василию в науку пошло" [59, с. 46].

Навчання, як правило, починалось з семи років в монастирях і княжих дворах. Діти бідних переважно навчались при монастирях. Крім грамоти дітей обов'язково навчали співу. Літописи розповідають, що з монастирських шкіл вийшло багато хороших співаків, які поповнювали багато численні хори церковних виконавців.

Так, у відкритій княгинею Анною Всеволодівною у Києві в XI ст. при Андріївському монастирі спеціальній школі, навчали також і співу. На початку XIII ст. в Суздалі дочка Чернігівського князя Михайла Всеволодовича Єфросинія організувала жіноче училище, в якому також навчали грамоті, письму і співу.

З розвитком приватних шкіл та індивідуального навчання, навчання співу включалось в перелік основних предметів. В XV ст. таких шкіл немало в Москві, Новгороді, Пскові. В інших випадках співак або майстер грамоти брав до себе учня і навчав його читанню, письму та співу. На Україні збереглись імена таких вчителів як, наприклад, дячок Павло Криницький та дячок Іван Алексєєв.

Цілою епохою просвіти, в тому числі і співочої освіти, стали братські школи, які виникли в ХVІ-на початку XVII століть.

Про велику співочу, культуру шкіл згадує Є.Мединський, вихованці Львівської, Луцької, Київської та інших братських шкіл складали цілі співочі артілі, які розспівували церковні піснеспіви та вірші. Братські школи своїм викладанням співу зробили значний вплив на народну музичну культуру України.

Вихованцем Києво-Могилянської Академії був відомий музичний теоретик, учитель нового хорового співу М. Дилецький. Його „мусікійська граматика” являє собою теоретичний трактат, який детально роз'яснює граматичну і технічну сутність лінійної нотної системи.

Виходячи з вищесказаного, слід відзначити, що співоча освіта на Русі завжди переслідувала одну мету: через спів - до відновлення втраченого богоспілкування, через спів - розкриття внутрішньої краси людини.

Сучасні методики, які використовуються в музичній освіті, мають за основну мету духовний, гармонійний розвиток дитини, як її душі, так і тіла через емоційне розкріпачення, цілісну дію на весь душевно-тілесний склад людини. Проблемі музичного виховання та освіти велику увагу приділяють як музичні діячі, так і педагоги - вчителі музики. Видатними діячами у сфері музичного виховання є Б. Горський, методика якого включає активізацію сприйняття, музикування (хоровий спів, гра в ударному оркестрі, рух під музику).

В 70-х роках отримала розповсюдження система музичного виховання, розроблена Д. Кабалевським, яка розглядала музику як частину самого життя. Кабалевський спирається на найбільш розповсюджені і масові музичні жанри: пісня, марш, танець.

Суть музичного виховання в загальноосвітній школі детально розкриває О. Апраксіна. Н. Гродзенська надає великого значення виховній роботі на уроках співів. Про музичний розвиток дитини розповідає у своїх працях Н. Ветлугіна.

Дослідженням музичного виховання школярів займались також педагоги-музиканти: О. Гембицька "Музично-естетичне виховання учнів 5-8 класів загальноосвітньої школи, А. Сохор "Виховна роль музики" [53, с. 7].

В практиці музичного виховання використовується досвід зарубіжних музикантів-педагогів: професора Л. Даніеля (Чехія) - навчання дітей читання нот шляхом співу "опорних пісень", методика хорового навчання професора Ф.Лисека. В Німеччині великого значення надається виконанню народних пісень без супроводу. Суть музичного виховання в Болгарії полягає в розширенні загального музичного смаку. Великий інтерес представляють методики Карла Орфа, який мріяв про відновлення триєдності музики, слова, руху на основі ритму; Шінігі Сузукі (Японія) - навчання дітей грі на музичних інструментах; Золтана Кодая, який надавав великого значення народній мелодії.

Результати аналізу методик, систем музичного виховання свідчать, що проблемою музичного виховання займалося багато вчених, музикантів, педагогів. І в той же час недостатня увага приділялась використанню церковного співу у музичному розвитку та формуванні особистості.

Прагнення сучасної школи виростити високоморальну, красиву людину потребує опори на вивчення перерваних у нашій культурі і просвітництві традицій виховання мистецтвом, натхненним християнським світосприйняттям. Вивчення творів релігійного мистецтва повинно проходити на основі розуміння єдності культури і релігії, де релігія є джерелом енергії. Хоровий церковний спів є однією з складових цієї культури. Як показує досвід, практика, сучасний вчитель музики, а він є випускником музично-педагогічного факультету, не може реалізувати свої можливості педагога по використанню церковного співу на уроках музики, оскільки не володіє фактичним матеріалом. На музичних предметах: хорознавство, історія музики, сольфеджіо, хор, диригування, музична література, які мають всі можливості для цього, мало вивчається або зовсім не вивчається історія церковного співу, його сутність, система розвитку. Духовна музика, яка вивчається оглядово на окремих музичних предметах, не розглядається в єдності зі словом, а носить здебільшого естетичну направленість і розглядається як будова музичного твору. Незнання історії розвитку церковного співу не дає можливості студентам, майбутнім вчителям музики розрізнити духовну музику і церковний спів. Дуже часто ці два поняття ототожнюються. Часто церковний спів повністю відносять до сфери музики: за переконанням багатьох музикантів-педагогів хорова музика і вся відмінність церковного співу від співу світського заключається тільки в тому, що церковний спів виконується в церкві під час богослужіння і тексти його церковнослов'янські. Але таке розуміння церковного співу помилкове.

Інтерес до духовної музики взагалі та церковного співу зокрема, що помітно зріс на початку 90-х років, почав спадати. Відлунали фестивалі духовної музики шкільних хорів, спроби використання хорового церковного співу у записі на уроках для слухання музики не принесли ніяких результатів. В чому причина? А причина в тому, що на музично-педагогічних факультетах немає чіткої системи підготовки вчителя музики, який зміг би повноцінно використовувати на уроках такий чудовий вид мистецтва як церковний спів, який несе в собі високу моральність: любов до оточуючого світу, любов та співчуття до людини, вчення про доброту, відчуття краси, гармонії, внутрішнього спокою та зосередженості, дисципліни думок та почуттів. .

Наприклад, в Англії дітей з раннього віку навчають співу релігійних гімнів. І тому не дивно, що ректор Московської консерваторії, перебуваючи в Англії, зазнав потрясіння, коли в університетському містечку на площі багатотисячний натовп (не професіонали) заспівали з великою чистотою і стройністю 4-х голосний хор Генделя. А коли знаменитий швейцарський музикознавець Курт прийшов у загальноосвітню школу, там незабаром заспівали найважчі кантати Баха.

Історичний досвід вчить: людство своїм буттям реалізує єдину, Богом накреслену програму руху до вічності, розкриваючи в цьому процесі свій суттєвий логос, код. Так історично склалось, що український народ був народом богоносцем, в якого всі сторони життя визначались, та вимірювались православним світоглядом. Спроби знищення його, заміни іншим, більш "сучасним" показують неминучість падіння всієї системи, швидку деградацію особистості, виродження нації.

Святитель Дмитро Ростовський писав: "Зовнішній людський розум світу цього вимагає зовнішнього людського навчання, а духовний - внутрішній розум має шукати не людського, але божого навчання від самого Господа... Душа, не навчена від Бога через "умне діяння” через молитву і сердечне слізне розчулення, не може навчитися Божественному розуму і всьому Божому.

Але той, хто навчився від Бога Божественному, може розуміти і все людське, не вчившись ніякому вченню людському".

3 "Повісті временних літ" преподобного Нестора-літописця ми знаємо, що один із важливих мотивів прийняття Православ'я нашими предками була надзвичайна краса богослужіння, яка вразила серця простодушних русичів.

Отже, вплив саме на сердечну, чуттєву і естетичну сферу людської душі найважливіший при зустрічі з християнством. Тому і нести дітям християнські цінності мають ті педагоги, які неформально, небайдуже, з любов'ю сприймають це завдання. А впроваджувати в освіту основи християнської культури, зокрема церковного співу, зможуть добре підготовлені педагоги.

Про можливість створення концепцій освітньої реформи на засадах християнських цінностей з впровадженням викладання основ християнської культури в загальноосвітніх навчальних закладах йшлося на церковно-світській конференції "Християнські цінності в освіті і вихованні", яка відбулась у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі 24-26 березня 1999 року, метою якої було об'єднання зусиль педагогів, священнослужителів, творчої інтелігенції у вихованні дітей та молоді, формуванні суспільної свідомості на основі християнських цінностей та євангельських заповідей. На цій же конференції також обговорювалась проблема церковного співу в музичному вихованні та освіті.

У своєму виступі Д. Болгарський, викладач Київської духовної семінарії і Київського ДПУ ім. Драгоманова відмітив, що освіта на Русі завжди переслідувала одну ціль: через спів - до відновлення втраченого богоспілкування, через сшв - розкриття внутрішньої краси людини. І тільки з відродження традицій церковного співу, з встановленням гармонії богослужбового співу з внутрішнім храмом людини може початись відродження справжньої духовності.

На думку священика Павла Флоренського „Естетична сторона храмового дійства, виявляється через сприйняття краси в усіх сферах культурного життя . І ритмічна структура храмового дійства, як очищення (катарсису), і участь літургійної, музики, ритм рухів священика, сама храмова архітектура, іконопис, це все ефективно сприяє досягненню головної мети - очищення душі” [13-21,с.99].

Ознайомившись з методично-педагогічною, історичною літературою ми переконались, що православне мистецтво реалізує естетичне, моральне, духовне виховання особистості. Але сьогодні не достатньо висвітлені ці питання в православній та світській педагогічній та методичній літературі. Що і визначило нам тему дослідження „Роль духовних піснеспівів у музичному вихованні молодших школярів ”.

Об'єкт дослідження - процес музичного виховання молодших школярів.

Предмет дослідження - педагогічні умови здійснення музичного виховання на основі духовних традицій.

Мета дослідження полягає у теоретичному і практичному обґрунтуванні використання духовного співу у навчально-виховний процес, з метою здійснення музичного естетично-духовного виховання школярів.

Завдання дослідження :

1. Розкрити поняття духовного співу у працях вітчизняних та зарубіжних вчених.

2. Здійснити історико-логічний аналіз розвитку церковного спів.

3.Визначити принципи, структуру, зміст побудови програми «Духовна музика в сучасній школі».

4. Розкрити систему роботи вчителя музики в процесі ознайомлення молодших школярів з духовною спадщиною

Гіпотеза нашого дослідження грунтується на припущенні, що музичне виховання школярів засобами православного мистецтва може бути більш ефективним за умов впровадження у навчальний процес програми з духовної музики.

Методологічну основу дослідження становлять діалектичний принцип усезагального зв'язку процесів і явищ матеріального світу; основні положення загальної теорії систем; систематичний підхід до управління процесом організації проведення навчально-виховних проблем.

Теоретичною основою дослідження є психолого-педагогічні закономірності, принципи, функції управління соціально-педагогічними системами; вихідні положення теорії навчального процесу.

У роботі були використані наступні методи дослідження: проблемно-цільовий, системно-структурний, порівняльно-зіставний, які дали змогу опрацювати наукову літературу та нормативно-правові документи, визначити проблему, актуальність, зміст та етапи дипломного дослідження, теоретичні загальнонаукові методи узагальнення та абстрагування.

Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи - 60 сторінок.

РОЗДІЛ 1

ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОВІДНІ НАУКОВІ ІДЕЇ ДУХОВНОГО СПІВУ

1.1. Сутність церковного співу

духовний спів музика школа вчитель

Церковний спів є одним з найважливіших елементів православного богослужіння. Принцип церковного співу слов'янська церква прийняла від православної грецької церкви. У зв'язку з тим, що богослужіння складається з вербальних засобів спілкування (молитва, проповідь та ін.), інструментальна музика при православному богослужінні не використовується. Крім того, відмова від інструментальної музики пов'язана з аскетизмом, притаманним православній церкві. Інструментальна музика впливає, в першу чергу, на емоційний стан людини, тобто, на її душу, а аскетизм закликає до рівноваги емоційного стану і устремлінні духа до Бога. Інструментальну музику різні люди сприймають по-різному, і тільки слово точно формулює думку, об'єднуючи людей у молитві. Слово, забарвлене музичним елементом - звуком, поєднує логічну ясність і певність вимовленого з вираженням емоційної реакції на сприйняття виражених словом ідей. Саме в цьому полягає причина використання музичної стихії під час богослужіння православної церкви тільки у вигляді слова, поєднаного з музичним звуком, який надає емоційного елементу логічно-конкретному слову, тобто, логічному змісту текстів, з яких складаються богослужіння. Музичний інструмент не може говорити, а тому не може навчати, молитись, розповідати.

В православній церкві нема богослужіння, в якому не було б співу, навіть читання богослужбових текстів виконується на певній ноті і локалізується. Чим більше урочистості в службі, тим більше співу. Ті частини богослужіння, які в будні дні читаються (вірші, славослів'я та ін.) на святкових службах обов'язково співаються. Отже, слово з'являється в різному звуковому оформленні, відповідно характеру богослужіння.

Інтенсивний розвиток українського хорового мистецтва обумовлений художніми традиціями нашого народу. Хорова культура сучасності постає як закономірний спадкоємець багатовікових традицій. Найвищі художні досягнення хорової музики пов'язані з церковною культурою, оскільки християнська церква упродовж багатьох століть була головним центром музичного професіоналізму. Ще і сьогодні потребують більш детального дослідження і є недостатньо висвітленими питання, пов'язані з культовою традицією. В богослужебній літературі висвітлюється переважно чинопослідовність богослужіння та символіка священнодійств і недостатньо розкривається її музичний бік та виконавська інтерпретація. Вищенаведені обставини обумовлюють актуальність подальшого дослідження і розробки прикладних аспектів традиційного духовного хорового співу в контексті розвитку хорової культури України. Література по богослужбовому співу православної церкви невелика, але досить ґрунтовна. Опублікована велика кількість статей публіцистичного характеру, які розкривають актуальні проблеми церковного співу. Перші документальні публікації з питань давньоруської музики були написані не фахівцями-музикознавцями, а археографами й істориками. Цінні матеріали поданні в статті В.М.Ундольського “Зауваження для історії церковного співу в Росії”. Автор приводить витримки з музично-теоретичних трактатів XVII століття й рукописних документів, що містять фактичні відомості про співоче мистецтво давнини. Основні роботи з літургійного музикознавства з'явилися в другій половині XIX століття. У 1867-1869 роках вийшла у світ фундаментальна праця Д.В.Разумовського “Церковное пение в России”, що є систематизацію лекцій по історії й системі російського церковного співу, прочитаних Д.В.Разумовським студентам Московської консерваторії. Поряд з багатьма цінними історичними відомостями у цій роботі докладно аналізується структура знаменного розспіву, дається керівництво до прочитання давньоруських співочих нотацій. Наприкінці XIX і початку XX століття розгортається діяльність таких вчених, як А.В.Преображенський, С.В.Смоленський, В.М.Металов, І.І.Вознесенський, які у своїх пошуках пішли далі по шляху, прокладеному Д.В.Розумовським. Праця В.М.Металова “Очерк истории православного церковного пения в России” [3] була задумана автором і виконана як підручник для духовних семінарій. Автор побудував свою роботу на основі праці Д.В.Разумовського, якого він постійно цитує, але, при цьому підкріплює свій виклад багатим критичним апаратом і переліком використаних їм при складанні його книги рукописних співочих пам'ятників. Н.Д.Успенський “Древнерусское певческое искусство”. Ця праця являє собою систематичний виклад історії богослужбового співу російської православної церкви від початку християнства на Русі й до початку XVIII століття. У роботі багато нотних прикладів з відмінним критичним матеріалом. Особливої уваги й найвищої оцінки заслуговує робота І.А.Гарднера “Богослужебное пение Русской православной церкви” [25]. Дана праця являє собою систематичний виклад історії російського церковного співу від початку християнства на Русі до першої чверті XX сторіччя. Особлива увага приділяється питанню про “літургійну природу” канонічного співу. Автор викладає церковний погляд на музику і її місце в житті Церкви: православний канонічний спів є не просто елементом або компонентом богослужіння, він - один з видів самого богослужіння.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що богослужбовий спів православної церкви є однією з форм самого богослужіння.

Якщо церковний спів є однією з форм богослужіння, то й форма його повинна визначатись формою богослужіння. Вивчити форму церковного співу можна тільки разом з вивченням еволюції богослужбового порядку і у зв'язку із змістом богослужбових текстів.

В старовину засіб співу залежав від часу, місця та інших причин. Можна назвати 4 основних засоби виконання церковних пісне співів: спів разом всіх прочан, спів однієї людини, спів двома хорами по черзі (або антифонний спів), а також співає один, а інші підспівують.

Найбільш давнім є спів “єдиними устами і єдиним серцем” , тобто всіх разом. Зразок такого співу - спів Ісуса Христа разом з учнями після Тайної Вечері, спів апостолів Павла і Сіли в тюрмі. Св. Іоанн Златоуст казав: “В древности все пели вместе, что и мы тепер делаем”.

Другий вид співу, коли один співав на середині храму, а інші слухали, був розповсюджений в єгипетських монастирях.

Антифонний спів існував ще в старозавітні часи. Св. Василь Великий казав, що антифонний спів дає можливість міркувати над змістом пісноспіву.

Четвертий вид співу, коли один возглашає частину стиха, а інші доспівують, був розповсюджений в Олександрії в часи Св. Афанасія Великого.

На Прикарпатській Русі в православних селах за богослужінням співали всі присутні. Кожний мав при собі книгу “Збірник”, в якій всі пробні піснеспіви. Це сприяло релігійній просвіті самих широких мас народу.

Музична форма і манера співу у різних місцевостях, в залежності від історичних умов може бути різною, але завжди музичний елемент керує цим словом і висловленими ідеями.

В кожній національній частині православної церкви музичний елемент залежить від особливостей співочої артикуляції і природного ритму даної мови. Ці елементи можуть бути різними не тільки у різних народів, але й у різних частинах одного народу.

Богослужбовою мовою для українців, росіян, сербів, болгар є церковоно-слов'янська мова. У інших народів (грузини, вірмени, араби) богослужбовою є мова даного народу, але в застарілій формі.

Церковний спів серед східних слов'ян розвивався з 988 по 1917 рік безперервно.

Ми повинні розглядати богослужбовий спів не тільки як чисто релігійно-музичний феномен, але й як частину загальної культури даного народу.

Між поняттями “церковний спів” і “богослужбовий спів” є певна різниця. Термін “богослужбовий спів” точніший: він виражає поняття про спів, що складає богослужіння і виражає його таємний духовний зміст.

Не все, що співається під час богослужіння є молитвою. Пісно співи можна розділити на кілька груп згідно їх характеру і змісту:

1) Піснеспіви догматичного характеру.

В них в поетичній формі викладаються основи православного віровчення. Сюди відносяться Богородичні догматики, які співаються в суботу на “Господи, воззвах” в кінці ряду стихір. Наприклад, догматик восьмого гласу:

“Царь небесный за человеколюбие на земле явися

И с человеки поживе,

От Девы богочистыя плоть приемый,

И из нея прошедый с восприятием:

Един, есть Сын сугуб естеством,

Но не ипостасию.

Тем же совершенна того Бога

И совершенна человека

Воистину проповедающе

Исповедуем Христа Бога нашего:

Еюже моли, Маты Безневестная

Помиловатися душам нашим”

Молитовним зверненням є тільки дві останні строки пісно співу.

2. Піснеспіви оповідально-історичного характеру.

Наприклад, стихира на літії Різдва Христового (глас 5):

“Волслови персидскии царии,

Познавше яве

На земли рожджаюся

Царя Небесного,

От светлыя звезды водими,

Достигоша в Вифлиеме,

Дары носяще избранныя:

Злато, и ливан, и смирну,

И, падше, поклонишася:

Видеша бо в вертепе

Младенца лежаще безлетнаго”

3. Піснеспіви морально-дидактичного характеру.

Наприклад, стихира на стиховні в понеділок першої седлищі Великого Посту, (глас 3):

“Постимся постом приятным,

Благоугодным Господеви,

Истинный пост есть злых отчуждение,

Воздержание языка, ярости отложение,

Похотей отлучение,

Оглаголания, лжи и клятвопреступления

Сих оскудение

Пост истинный есть и благоприятный”

4. Піснеспіви споглядального характеру.

Наприклад, антифон 4-й утренній Великого П'ятка (глас 5):

Днесь Ииуда оставляет учителя

И приемлет диявола,

Ослепляется страстию сребролюбия,

Отрадает света омраченный.

Како бо можаще звети,

Светило продавай на тридесятих сребреннницех;

Но нам возися страдавый за мир.

К нему же возопшим:

Пострадавый и сострадавый человеком,

Господи, слава Тебе

5. Піснеспіви, які супроводжують ті чи інші літургійні дії і в поетичній співочій формі роз'яснюють символічне значення літургійних дій, які відбуваються в цей час.

Наприклад, Херувимська пісня, яка виконується при перенесенні хліба і вина для жертвопринесення:

“Иже херувимы тайно образующе

И Животворящей Троице

Трисвятую песнь припевающе.

Всякое ныне житейское отложим попечение:

Яко бо Царя всех подымем

Ангельскими невидимо дориносима чиними

Аллилуия .

6. Гімни - піснеспіви славославного і молитовного характеру. Наприклад, піснеспів який звучить на великий вечірні під час входу священників у вівтар

Свете тихий святыя славы

Безсмертнаго Отца Небеснаго

Святаго блаженнаго Иисусе Христе

Пришедше на запад солнца,

Видевше свет вечерний,

Поем Отца, Сына и Святаго Духа Бога.

Достоин Еси во вся времена

Пет быти гласы преподобными

Сыне Божий, живот даяй

Темже мир Тя славит.

Отже, богослужбові тексти, що співаються, необхідні для настанови у вірі, а не є тільки співом молитв або “духовним концертом”.

Види виконання богослужбового співу є різнобічними.

В системі богослужінь православної церкви найбільше дидактичне значення має всенічне бдіння (вечярня і утреня). Основу цього богослужіння складають псалми. Значна частина піснеспівів змінюється в залежності від дня сідлищі, дня місяця, гласу, змінюється основна богослужбова думка даного дня.

Музичне оформлення слова в богослужінні можна розділити на дві групи.

Псалмодія і екфонентика - виконання одним співаком.

Виконання колективом співаків (хором).

Псалмодія включає в себе читання, проголошення і розспівну вимову.

Кожне богослужіння у православній церкві представляється у вигляді різних градацій використання музичного феномена, тісно пов'язаного зі словом.

Різких меж між цими градаціями музичного піднесення слова слухачам не існує. Тому часто важко відділити спів від возгласу, а возглас - від псалмодії. Тому власне спів розглядати поза богослужінням, тільки як вокальну музику, неможливо.

Читання на одному тоні і багатоголосний спів - це два полюси, між якими є багато поступових переходів, тісно пов'язаних один з одним.

Всі види музичного оформлення богослужіння створюють єдине ціле, в якому музичний елемент служить для привернення уваги на викладені в тексті ідеї і, створює емоційну реакцію на них.

Всі вище наведені типи пісно співів мають своє чітко визначене місце в богослужінні, і не можуть змінюватись або переставлятись.

На спосіб виконання вирішальний вплив має структура богослужіння. Саме тому неможливо спів відокремити від богослужіння і розглядати його тільки з музичної точки зору. Музичний елемент не має в богослужінні самостійного значення, він існує в богослужінні, притаманний йому, зв'язаний з ним най тіснішим чином.

Регулює порядок богослужбових дійств Статут (Типікон).

Головними градаціями музичного елементу є псалмодія, екфонетика та спів.

Псалмодія характеризується постійною висотою тону, не визначеністю тривалості окремих складів. Протяжністю висоти і відхилення від постійної висоти тільки в кінці читання. Відсутністю ясного ритму. Ніяких коливань в динаміці.

Для екфонетики притаманним є постійна висота тону, з відхиленнями в кінці фраз. Немає ясно вираженого ритму. Незначні коливання в динаміці.

Спів відзначається різною висотою тонів, чітко визначених інтервалів і тривалістю звуків. Ясною ритмікою. Великі коливання в динаміці.

Види виконання церковних піснеспівів відзначаються своїми особливостями:

1. Статутом передбачено два хори, які розташовуються праворуч і ліворуч іконостасу, по краях солеї. Розміщення співаків на хорах виникло пізніше.

Обидва хори, правий і лівий співають по черзі, а іноді сходяться на середині церкви і співають разом (катавасія).В останні часи принцип антифонності зберігся, в основному, в монастирях.

2. Епіфонний та іпофонний спів. Епіфоннний - це приспівування до кожного вірша-псалма якогось постійного вірша.

Іпофонний - це приспів, який приєднується в кінці до вірша псалма.

3. Респонсорний вид (лат. responsum - відповідь). Прикладом можуть бути єктенії, де на прошення священнослужителя співаки відповідають: “Господи, помилуй”, “Подай, Господи” та ін.

4. Канонарх. Вид співу з канонархом найчастіше використовується в монастирях. Канонарх проголошує текст пісно співу, фразу за фразою, псалмодуючи на одному тоні. Співаки проспівують проголошений текст на відповідний глас.

Від канонарха слід відрізняти головщика. Головщик, на відмінну від канонарха, не псалмодує текст, а заспівує. Деякі композитори в своїх творах писали партію головщика (наприклад, Архангельський “Хваліте ім'я Господнє” №1).

5. Гімнічний (пісенний) вид. Пісно спів виконується від початку до кінця без перерви (“Херувимська пісня”, “Світе тихий” та інші).

Всі розглянуті види пісно співів точно регламентовані статутом.

Назва піснеспіву залежить від того, яке місце в богослужінні він займає. У зв'язку з тим назва одного й того ж пісно співу може змінюватись, але незмінною лишається його текст, а музична форма може як змінюватись, так і залишатись незмінною.

Наприклад, тропар в неділю Фоміну “Запечатану гробу” (глас 7) на утрені кожної неділі (крім Фоміної) є сідальном другої кафізми. Тобто, назва пісно співу залежить від схеми даної служби і її місця в річному колі богослужінь.

Основні піснеспіви за загальною характеристикою поділяються на такі групи:

1. Стіхіри (на “Господи, воззвах”, на стиховні, на літії, на утрені, на хвалітех, на блаженни, окремі стіхіри) - строфи з 8-12 рядків на тему даного свята. Стихіра - це дуже важливий гімнографічний матеріал. В них проводиться головна тема дня, згадується важлива подія, дається характеристика святого або повідомляються події його життя. Стіхіри дають головний напрямок думкам слухачів. Музичний матеріал стихір простий, він дає можливість краще запам'ятати текст.

2. Тропар - це строфа, в якій висловлена головна тема даного дня. Наприклад, тропар в день Богоявління (1 глас):

В Иордане крещающуся Тебе, Господи,

Тройческое явися поклонение:

Родителев бо глас свидетелдьствовавше Тебе

Возлюбленного Тя Сына именуя,

И Дух в виде голубине

Извествовавше словесе утверждение.

Явлейся, Христе Боже,

И мир просвещей, слава Тебе.

3. Канон. Це найголовніша частина всенічного бдіння. Канон - це поема, яка складається з 9 частин (пісень), що тематично ґрунтуються на 9 біблійних піснях.

Кожна пісня канону складається з ірмосу і ряду, строф, приблизно рівних ірмосу за об'ємом. Ірмос - це строфа на біблійну тему. Ірмоси зібрані у богослужбовій книзі Ірмології.

4. Кондак. На відмінну від ірмоса не ґрунтується на біблійній темі, а, разом із тропарем, висловлює головну думку дня чи свята. В давнину кондак виконувався одним співаком, був мелодично розвинутим, збагачений мелізматикою, і вимагав неабиякої віртуозності. Співак, що виконував кондак, вдягався в спеціальний одяг і за гарний спів отримував винагороду.

5. Інакшої. Це строфа тронарного характеру, що виконується на утрені. В наш час іпакої. Як правило, читаються (співаються на Пасху).

6. Антифон. Це пісно співи, які можуть виконуватись поперемінно двома хорами. В наш час, як правило, виконуються одним хором.

7. Прокімен. Це один або два вірші з псалма. Прокімен виконується перед читанням Священного Письма, і звучить в антифонно-респонсорному виді. Читець оголошує голос і скандує текст вірша, а співаки повторюють цей вірш. Потім читець проголошує другий вірщ, а співаки повторюють перший, в кінці читець проголошує першу половину першого вірша, а співаки доспівують його. Мелодії прокімнів короткі текст має відношення до головної теми свята.

8. Амелуарії - урочистий спів слова “алиллуйя”, як парвило, тричі. Співається і на голоси і на самостійні мелодії.

9. Катавасія (“сходження”) - ірмос, який співається в кінці кожної пісні канону.

10. Ексапостіларій - строфа, яка співається на утрені перед хвалітними псалмами.

Назва “ексапостіларій” (“висилаю”) пов'язана з тим, що в давнину його виконував один співак на середині храму. В наші часи ексапостиларій, як правило, читаються (крім великих свят).

11. Причастний Це вірш із псалма, який виконується під час причастя священнослужителів. По змісту відповідає головній темі дня і закінчується співом “Аліллуйя”.

В наші часи після співу причаєного стиха виконується так званий “духовний концерт” твір розвиненої музичної форми. складної фактури, часто написаний за правилами світської західноєвропейської музики (наприклад, концерти Бортнянського, Архангельського).

Самогласни - строфи, які мають свою характерну мелодію і не служать зразком для співу інших строф.

Самонодобни - служать зразком для співу стихір того ж гласу.

Подобни - побудовані і мелодично, і ритмічно за зразком того чи іншого самоподобна. В грецьких текстах самоподобен і подобен мають однакову кількість складів, в слов'янському перекладі такої відповідності немає.

З всього вищесказаного можна зробити висновок, що богослужбовий спів православної церкви має свої особливі естетичні закони і закони оформлення музичного елементу в богослужінні, свої музичні форми, які відрізняються від форм світської музики.

Музика в богослужінні проявляється і використовується наступним чином:

1. Різними градаціями музичного елементу в найтіснішому зв'язку зі словом (псаленодія, екфонесис, урочисте возгласне читання і спів).

2. Різними видами виконання (одиночне, хорове, комбіноване, антифон не, інофонічне, епіфонічне).

3. У виконанні співу і читання в різних частинах храму (на місцях для співаків, на амвоні, у вівтарі, час процесії в середині або поза храмом та ін.).

4. У різних ладах, гласах, мелодичних видах.

Всі ці види виконання богослужбового співу чергуються під час служби відповідно визначеним правилом.

Незважаючи на різноманітність, всі вони тісно пов'язані між собою, зв'язують службу в одне ціле. Богослужбовий спів православної церкви утворює в вокальній музиці окрему галузь, яка має свої власні естетичні закони. Існують думки, що богослужбова музична творчість (особливо грецька), припинила свій розвиток, це не зовсім так. З плином часу не лишаються незмінними не тільки види виконання музики, а і навіть схема богослужіння. Деякі частини богослужіння втрачають центральне значення, непомітно витісняються новими формами; деякі види співу зникають з використання, інші, навпаки, не мавши великого значення, набувають його. Але такі зміни відбуваються надзвичайно повільно, саме тому цей процес є непомітним для одного покоління, і ледве помітний для двох - трьох поколінь.

Силами, що формують музичну стихію в богослужінні православної церкви є наступні фактори:

1. Слово - богослужбові тексти, якими ясно і не двозначно висловлюються конкретні ідеї, - їх зміст і структура в різних богослужбових мовах національних частин цієї церкви.

2. Богослужбовий порядок, яким регулюється місце і спосіб виконання текстів і їх літургійне значення (молитва, славословіє, роздуми та ін) в супроводі тих чи інших богослужбових дійств.

3. Музичний елемент, властивості людського голосу, закони акустики.

Відносно розвитку, еволюції богослужбового співу слід додати, щодо половини ХVII сторіччя богослужбовий спів був винятково мелодійним, з другої половини ХVІІ сторіччя з'явився багатоголосний або партесний спів (partes - частина). Цей спів перейшов з Італії в Польщу, а з відти на Україну і в Росію.

Розвивався і ритмічний бік виконання. Всі піснеспіви до XVIII сторіччя не мали в собі музичного ритму, музика часто не висловлювала думок тексту.

Найбільш плідний період в історії гармонічного церковного співу - початок ХІХ сторіччя. В цей час працювали такі композитори, як Бортнянський, Турчанінов, Львов, Архангельський.

Д. Бортнянський своєю творчістю утвердив традиції українського хорового співу в репертуарі Петербурзької хорової придворної капели, яка складалася у переважній більшості з носіїв українських музичних традицій, перейнятих в Глухівській школі. Водночас Бортнянський заклав підвалини традицій багатоголосного хору в Росії. Він створив у капелі чудовий хор, який володів бездоганними технічними і тембровими якостями, високою вокальною культурою. Причина такої популярності крилася у класичній простоті й доступності мелодії. Бортнянський наповнював їх інтонаціями народних пісень, церковних кантів, мелодіями багатоголосного українського церковного співу та кобзарського мистецтва. Усе це, переплавлене з впливами західноєвропейськими, зокрема й італійськими, витворило неповторний стиль творів Бортнянського, інтерес до яких не згасає і в наш час.

П. Турчанінов - церковний , диригент церковного хору в Севську (з 1803 священнослужитель), 1809 у Петербурзі диригент хорів при різних церквах, 1827 -- 41 учитель співу у придворній капелі. Під впливом Веделя і української музики Турчанінов гармонізував давні церковні мелодії, головні ірмолойні співи, впроваджуючи старі київські напіви. Турчанінов автор церковних творів (повна зб. 5 тт. за ред. А. Кастальського, М. 1905 -- 06). Його автобіографія («Протоиерей Петръ Ивановичъ Турчаниновъ», П. 1863) цінне джерело для біографії А. Веделя.

О.О. Архангельський був регентом в Пензі, потім у Петербурзі. Організував в 1880 в Петербурзі змішаний хор, що володів великим репертуаром (обробки народних пісень, хорова класика, твори сучасних композиторів) і високою музичною культурою [2]. У практиці церковного співу Архангельський зробив нововведення, замінивши в церковних хорах дитячі голоси хлопчиків на жіночі голоси. Написав дві оригінальні літургії, всеношну і до 50 дрібних творів, у тому числі 8 херувимської пісень, 8 гімнів «Милость мира», 16 пісень, що вживаються при богослужінні замість «причетних віршів», у тому числі дві літургії[3].

Олексій Львов перший звертає увагу на особливості старо-московського хоралу і намагається підібрати для нього стильову гармоніку.

Отже, богослужбовий спів православної церкви - це не просто галузь вокальної музики, а окрема частина культури народу, що має свою історію, спади і підйоми, постійно розвивається по особливим законам і вимагає ретельного вивчення і дослідження.

1.2. Історико - логічний аналіз розвитку духовного співу

Християнська віра в Україні виникла задовго до о хрещення Володимиром Русі. Володимир лише затвердив і зробив її офіційною. Свідченням того є існування церкви святого Іллі, “в якій присягалися на вірність укладеним з Візантією договором християни, тоді коли інші язичники робили це на пагорбі, біля статуї Перуна” [6, с. 13]. В церкві, ймовірно, був свій клір, в тому числі і співаки. З історії можливо доводити, що український церковний спів встановлювався в народі багато століть до прийняття офіційного християнства. Отже, історію церковного співу умовно можна розділити на два періоди: історію “повсякденний співу” і офіційного.

“Повсякденний спів”, або народний, початками своїми сягає до часів перших проповідників християнства. Історія про цей спів залишила дуже мізерні згадки, часи лихоліть стерли майже всі пам'ятники. Відомо, що через сто років по прийняттю християнства, як офіційної релігії, простий люд улаштував гуляння з танцями, музикою, весільні обряди здійснювалися без церковного благословення і вінчання. Отже, церковний шлюб був лише для бояр і знатті, прості люди до причастя йшли дуже неохоче.

Офіційний спів на Україні виник разом з хрещенням Русі-України. Над нею здійснювалися впливи візантійських і болгарських джерел. Згідно з літописами Володимир охрестившись, привіз з собою з Корсуня першого митрополита, єпископа і священика. Крім того, разом з Ганною з Візантії прибув до Києва грецький клір, який був наречений царициним.

І XII століття музичництво поступається позиціями. Деякі давні звичаї язичників церква узагальнювала. Таким чином, обряди і звичаї, пов'язані з хліборобським циклом, церква приурочила до святкових днів православного календаря: Різдва, Пасхи, трійці, дня Іоанна Христителя тощо.

Отже, з вище сказаного зрозуміло, що в церковній музиці поєдналися різні стильові компоненти, які виникли від: перший - візантійської музики, яка формувалася на базі культур багатьох народностей; другий - місцевих народних традицій, які склалися протягом тривалого попереднього язичницького періоду. На жаль, прикладів музичної творчості того часу майже не збереглося. Від періоду Київської Русі записи духовної музики збереглися у невеликій кількості, але й ті записи дослідники поки що не в змозі розшифрувати. А щодо культури народу дохристиянської доби, то вона була нефіксована і залишалася лише у народні творчості.

Дослідники українського церковного співу вважають, що він дуже відрізнявся від грецького і мав самобутній національний характер, але в ньому простежується схожість з візантійським церковним співом.

Музика візантійської церкви являла собою псалмодію (спів псалмів у вигляді мелодійної декламації), що сформувалась на багатонаціональній основі. Широкого використання набув спів антифонного принципу. Але його зміст переосмислювався, і в українській церкві він розумівся не як перемінний спів двох хорів, а як спів двох хорів з кононархом. Кононарх, виконував кінцеві фігури мелодичних зворотів, перший хор співав розспівано частину речення першого голосу, а другий хор виконував другу частину. Так виконувалася вся стихира до кінця.

Історію церковної музики на Україні можна поділити на два періоди, яким відповідали стилі виконання: монодичний і багатоголосий.

Монодичний спів був відомий задовго до введення християнства. В період монодичного церковного співу починає створюватись крюкова система нотації. Старовинні книги співоцької нотації з'явилися у кінці ХІ на початку ХІІ століть. Крюкова система нотації на Україні не мала точної фіксації звуків, як у старовізантійській, де чітко були вказані інтервали між звуками. В перші століття розвитку християнського співу з'явилися свої центри та школи співу. Осередком поширення церковної музики стає Києво-Печерська лавра. Відомий упорядник церковного уставу Стефан пізніше послідовником доместика Стефана став відомий вчитель церковного співу Мануїл. Знавці церковного співу працюють і по провінціях імперії Русі-України, з них відомі Лука й Кирилик.

З появою своїх святих, створюються твори про них і оспівуються церковно-релігійні події. Прикладом можуть бути складені канони Інока Григорія, а також Чорноризця Іакова “Сказаніє і похвала св. Борису і св.Глібу” та “Пам'ять і похвала св.Борису і св.Глібу”. За той час з Києво-Печерського монастиря вийшло понад 50 списків праць.

У часи Володимира Святослава при Десятинній церкві в Києві діяли великий хор і школа для навчання співу [8]. Існуючі у той час два види церковного співу, по-суті два різних стилі - кондакарний і тихирарний, що мали кожний собі відповідну нотацію. Кондакарний спів (від слова “кондак” - короткий вірш на честь святого) за текстовим матеріалом нагадував грецьку богослужбову систему. Система запису цього співу відрізнялася від усіх відомих без лінійних форм нотного письма, хоч у ній і є ряд знаків спільних для ранніх візантійських нотацій і крюкового письма. Наспів у кондакарному письмі викладався двома рядками, що містилися над текстом. Нижній за кількістю знаків відповідав кількості голосних у тексті. Верхній ряд, у якому періодично з'являлися графічні зображення, відповідав руху руки, для вказівок у якому напрямку розгорталася мелодія. До нашого часу дійшло кілька кондакарів, проте відсутній ключ до їх розшифровки. Ці кондаки датують початком ХІІ- початком ХІІІ століть, пізніших згадок про них немає. Дослідники вважають, що цей вид нотації існував недовго і вийшовши з вжитку, забувся. Особливістю кондакарної нотації є співвідношення нотної і текстової стрічок. На один склад відповідає не один нотний звук, а велика їх кількість, що призводить до багаторазового повторення голосних звуків і напівголосних. Наприклад: “Христе-е-е-е-е-е-е-е Боже”.

Друга найстаровинніша форма запису - це стихарна. Музика у ній була простіша, часом речитативна. На перше місце у ній виходив не звук, а слово, пізніше вона набула форми строфічної з приспівом. Найстараннішою формою є знаменний розспів. Основи знаменного розспіву, як і його крюкової або знаменної нотації, були закладені у часи Київської Русі, а саме у період її розвитку. Найстаровиннішою книгою знаменного розспіву вважаються “Стихар”, датований 1252 роком.