Підготовка майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій

1.3 Впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій здоров'язбереження у практику початкової школи

«Здоров'я - не все, але без здоров'я - нічого»

Сократ

Гармонійний розвиток дитини, що передбачає її фізичне, психічне, соціальне, духовне здоров'я, інтелектуальну достатність, морально-етичну досконалість, є нині пріоритетом у розвинутих країнах світу. За останні десятиліття у світовому масштабі проблема здоров'я увійшла до глобальних проблем людства.

Проте Україна разом із незалежністю у спадок отримала загрозливий стан здоров'я нації, незадовільні та небезпечні умови, в яких це здоров'я формується. За останнє десятиріччя чітко спостерігаються такі фактори, які впливають на стан здоров'я учнів, а саме: зростання навчального навантаження, вільний час діти все більше проводять за переглядом фільмів, за комп'ютерними іграми. Усе це призводить до гіподинамії, порушення постави, порушення зору.

Сучасна медицина займається не здоров'ям, а хворобами, не профілактикою, а лікуванням. Завдання ж школи - зберегти, зміцнити здоров'я учнів, сформувати в них відповідальне ставлення до власного здоров'я. Останнім часом з'явилося немало цікавих методик та авторських розробок з оздоровлення дітей.

Здоров'язбережувальні технології не є чимось невідомим, таємним, чудодійним. Грамотно складений розклад уроків, використання вчителями на уроках та на перервах прийомів рухової активності, нейтралізації стресів, організації гарячого харчування, зв'язок навчального матеріалу з життям, озброєння учнів валеологічними та екологічними знаннями - це повсякденна діяльність школи. Ефективність позитивного впливу на здоров'я школярів різних оздоровчих заходів визначається не хаотичністю методів, а системною роботою за всіма напрямками [10; с.4].

Практика показує, що процес формування свідомого ставлення до власного здоров'я потребує обов'язкового поєднання інформаційного й мотиваційного компонентів із практичної діяльності учнів, що сприятиме оволодінню дітьми необхідними здоров'язбережувальними вміннями і навичками. Діяльність учителя на кожному уроці повинна бути орієнтована на формування в дітей стійкої позиції, що передбачає визначення цінності здоров'я, почуття відповідальності за збереження й зміцнення власного здоров'я, поглиблення знань, умінь та навичок, пов'язаних з усіма складовими здоров'я (фізична, соціальна, психічна, духовна). Формування в учнів компетентного ставлення до власного здоров'я неможливе без реалізації всіх складових здоров'я [15; с.41].

Для роботи у школі, ми визначили напрямки, через які можлива реалізація кожної складової здоров'я. Реалізація фізичної складової здійснюється через:

ранкову гімнастику, фізкультхвилинки, рухливі ігри, фізкультпаузи (оздоровчу рухливу діяльність);

контроль та самоконтроль за правильною поставою під час письма, читання, ходіння тощо;

використання вправ щодо профілактики сколіозу, запобігання гіподинамії;

виконання дихальних вправ;

виконання гімнастики для очей, точковий самомасаж біологічно активних точок обличчя й голови, щоб врешті «розбудити» дітей і створити відповідний робочий настрій на весь навчальний день;

навчання використанню народних засобів оздоровлення та профілактики захворювань;

знання свого особистого рівня здоров'я;

навчання правильному та регулярному чищенню зубів;

навчання щодо дотримання режиму навчання, харчування, праці, відпочинку;

навчання культурі споживання їжі.

Реалізація соціальної складової здійснюється через:

засоби, які викликають інтерес до навчального матеріалу;

створення умов для самовираження учнів;

стимулювання аргументації відповідей;

заохочування ініціативи учнів;

розвиток інтуїції, творчої уяви учнів;

зосередження уваги на якості мовлення;

демонстрація правильного мовлення;

закінчення уроку повинно бути своєчасним;

використання на уроці засобів диференційованого, проблемного, діалогового та рефлексивного навчання, колективної розумової діяльності;

використання зв'язків з іншими предметами;

використання матеріалу з інших сфер життєдіяльності;

використання дидактичного матеріалу;

надання різнорівневих домашніх завдань;

ініціація різноманітних видів діяльності;

здійснення взаємоконтролю;

навчання дотриманню правил спілкування в класі, в громадських місцях, їдальні, громадському транспорті;

навчання вмінню уникати конфліктних ситуацій за алгоритмом «Стій! Подумай! Прийми рішення!»;

навчання гуманному ставленню до людей з фізичними вадами.

Реалізація психічної складової здійснюється через:

створення сприятливого психологічного клімату на уроці;

дотримання позитивного мислення;

демонстрацію ненасильницьких засобів навчання;

навчання вмінню керувати своїми емоціями, почуттями;

навчання підтриманню в собі задатків, впевненості у своїх можливостях;

здійснення самооцінки, самоконтролю;

здатність аналізувати наслідки дій шкідливих звичок тощо;

навчання вмінню відмовлятися від пропозицій, які шкідливі для здоров'я;

навчання вмінню приймати самостійно рішення в різних ситуаціях;

навчання підтримувати дружні стосунки з усіма учнями класу;

музикотерапію;

кольоротерапію.

Реалізація духовної складової здійснюється через:

навчання доброзичливому ставленню до товаришів у класі, до учнів школи, до дорослих;

навчання відповідальності за власні дії та вчинки;

вироблення навичок самообслуговування;

навчання висловлювати свої погляди щодо здорового способу життя;

навчання здатності бачити й сприймати прекрасне в житті, природі, мистецтві, літературі;

навчання вмінню розрізняти добро і зло, духовне і бездуховне, долати прояви зла в собі;

навчання усвідомленню життєвих цінностей.

Впровадження здоров'язбережувальних технологій потребує від учителя не допускати перевантаження учнів. При цьому необхідно визначати оптимальний обсяг навчальної інформації й способи її надання, враховувати інтелектуальні та фізіологічні особливості учнів, їх індивідуальні мовні особливості, а також намагатися планувати такі види роботи, які сприяють зниженню втоми. Здоров'язбережувальні технології передбачають: по-перше, зміну та чергування видів діяльності, а саме, інтелектуальної, емоційної, рухової; групової й парної форм роботи, які сприяють підвищенню рухової активності, вчать вмінню поважати думки інших, висловлювати власні думки, правилам спілкування; та, по-друге, проведення ігор та ігрових ситуацій, нестандартних та інтегрованих уроків [46; с.19].

В учнів розвинута інтуїтивна здатність чути емоційний стан учителя, а тому з перших хвилин уроку треба створити середовище доброзичливості, позитивного емоційного налаштування. Слід пам'ятати, що психологічний стан і психологічне здоров'я учнів впливає й на їхнє фізичне здоров'я .

Велике значення для попередження втоми є чітка організація навчальної праці. На уроках, де більша частина навчальної діяльності пов'язана з класною дошкою, дуже важливо, щоб до початку уроку було зроблено необхідні записи на дошці: завдання для усного рахунку, опитування, можливо, план роботи на уроці. Можна відразу вказати, в залежності від ступеня складності, завдання і якому рівню відповідає його виконання. Знаючи весь план уроку, які знання, вміння, навички необхідно набути, який обсяг роботи виконати, учень може обрати ступінь складності завдання, розподілити свою роботу на свій погляд, що формує учня як суб'єкта навчальної діяльності. Під час вивчення нового матеріалу добре, коли весь матеріал уроку записаний на дошці або на плакаті й при підведенні підсумків уроку є можливість охопити ще раз поглядом виведені формули, співвідношення, графіки тощо [74; с.118].

Ми вважаємо, що необхідно також проводити роботу з профілактики стресів. Хороші результати дає робота в парах, групах, як на місцях так і біля дошки, де слабший учень відчуває підтримку товариша. Антистресовим моментом на уроці є стимулювання учнів до різноманітних способів розв'язання, не боячись помилитися, отримати неправильну відповідь.

Ставлення учнів до свого здоров'я, за думкою більшості спеціалістів, є основою здоров'язбереження, оскільки через мотивацію цього ставлення можна здійснити ціннісно-орієнтовану діяльність учнів щодо збереження та зміцнення власного здоров'я. У зв'язку з цим пропаганда здорового способу життя через валеологічне та екологічне виховання засобами уроків є складовою у розв'язанні проблеми здоров'язбереження [38; с.103].

Отже, розглянемо здоров'язбережувальні технології, якими мають оволодіти майбутні вчителі початкових класів

Ароматерапія. Ця наука є майже мистецтвом, яке допоможе відчути в продовж дня вчителеві та дітям гармонію тіла і духу. Люди завжди запам'ятовують особливий аромат приміщення (якщо він є). Тому кожен в змозі зробити свій кабінет неповторним саме таким чином. Заняття принесе подвійний ефект, якщо обраний аромат буде відповідати вимогам учбової діяльності, тобто стимулювати мозкову активність, інтерес до навчання, концентрацію уваги.

На уроках учні часто бувають розгублені. В такому випадку допоможуть стимулюючі та тонізуючі ефірні масла, які покращать пам'ять та увагу. Наприклад: грейпфрут, розмарин, лимон.

В класі завжди повинна бути атмосфера спокою та довіри. Тому зняти зайву дитячу тривожність допоможуть масла бергамоту, лаванди та м'яти. Зняти почуття напруги та нервозності, особливо на початку учбового року в класних приміщеннях допоможуть аромати герані чи лаванди.

Суміш масел сосни, м'яти та лаванди вбиває плетінь, мікроби та стафілококи. В кожному кубічному метрі учбового приміщення приблизно 9000000 мікробів (в той час, як у лісі їх 5, а у міській кімнаті 20 000). Тому розпилення таких сумішей, (розчинених водою) допоможе майже повністю відновляти мікрофлору приміщення впродовж дня.

Випалення ефірних масел також знижує концентрацію патогенних речовин та мікроорганізмів, а також допомагає осіданню пилу. При вдиханні ефірні масла діють антивірусно, зупиняють збільшення та множення багатьох бактерій.

Фізкультхвилинки та фізкультпаузи. Перші ознаки втоми дітей п'ятого року життя проявляються через 7-9 хвилин, а в дітей-шестирічок - через 10-12 хвилин. Фізкультхвилинки та фізкультпаузи допомагають запобігти розумовій втомі, пов'язаній з активною розумовою діяльністю дітей та тривалим сидінням.

Згідно з методичними рекомендаціями, фізкультхвилинка проводиться під час уроків упродовж 2-3 хвилин, а фізкультпауза - між уроками і триває 5-10 хвилин Комплекси вправ для малих форм активного відпочинку потрібно змінювати кожні 2-3 тижні. Змінювати можна не весь комплекс, а лише окремі вправи, вихідні положення, амплітуду рухів, що створює враження новизни, завдяки чому діти виконують вправи із задоволенням [55; с.9].

Основні вимоги щодо вибору вправ для фізкультхвилинок:

вправи мають відповідати віковим особливостям дітей, тобто бути простими, цікавими й доступними, мати ігровий характер, бути зручними для виконання на обмеженій площі, емоційними й досить інтенсивними;

вправи мають бути знайомі дітям, щоб не витрачався час на їх пояснення та розучування;

комплекс вправ має спрямовуватися на основні великі м'язові групи і знімати статичну напругу, викликану тривалим сидінням;

обов'язково треба добирати такі вправи, як потягування, випрямляння та вигинання хребта, на розпрямляння грудної клітки, що виконується з одночасними рухами рук угору і врізнобіч - вони сприяють випрямленню хребта та підвищують тонус м'язів-розгиначів тулуба;

рухи за своїм характером мають бути протилежними положенню тулуба, ніг, голови, рук дітей під час занять (вправи з випрямлянням ніг та тулуба, з нахилами й поворотами тулуба, розведенням плечей (рук) врізнобіч, підніманням голови);

обов'язковими мають бути вправи високої інтенсивності: 10-12 присідань, 30-40 с бігу на місці, 10-18 стрибків тощо;

вправи мають узгоджуватися з видом і тематикою уроків, характером діяльності;

остання вправа має спрямовуватися на зниження фізичного навантаження (повільне піднімання рук угору та опускання вниз у поєднанні з глибоким вдихом та повним видихом).

Така робота з учнями вимагає особливої уваги з боку педагогів, потребує, зокрема, дозування та кількість вправ. За усталеними методиками вправи для фізкультхвилинок зазвичай виконуються з таких вихідних положень: сидячи за столом, стоячи за столом, біля столу. Але чому дітям не вийти з-за столів і не виконувати вправи, скажімо, на килимі? Це забезпечить їм простір і дасть змогу виконувати вправи з різних вихідних положень (лежачи на спині, боці, животі), що має велике значення для корекції хребта. Крім того, на килимі діти можуть виконувати ігрові вправи на розвиток гнучкості та рухливості хребта: прогинання та вигинання тулуба («зла та лагідна кішечка»), повзання по підлозі з опорою на кисті рук та коліна, як «собачка», «черепашка», «жучок», «змія».

У кінці кожної фізкультхвилинки доцільно запропонувати заспокійливу ходьбу і вправи на розслаблення та відновлення дихання.

Фізкультпаузи. До комплексу фізкультпауз зазвичай пропонують включати вправи з м'ячем, ходьбу по колоді, стрибки через скакалку тощо. Крім того, пропонуємо активно використовувати різні вправи з підлізанням, пролізанням, лазінням та повзанням, які сприяють розвиткові м'язів тулуба, гнучкості та рухливості хребта.

Фізкультурні паузи можуть бути комбінованими і складатися з комплексу загальнорозвивальних вправ та рухливих ігор, уже знайомих дітям. Наприклад: спочатку виконують 6-7 вправ (дозування залежно від віку дітей), а потім проводять гру великої або середньої рухливості (одне-два програвання). У кінці комплексу обов'язковими є вправи на розслаблення.

Стимулювальна гімнастика. Доцільно застосовувати перед початком першого уроку в добре провітреному приміщенні. Вона складається з п'яти вправ, що стимулюють психоемоційний стан організму та забезпечують його готовність до виконання навчальної діяльності. Крім трьох загальних вправ, треба виконувати одну вправу з віброгімнастики, а також одну вправу - самомасаж потилиці, яка поліпшує функціональний стан нервових центрів. Тривалість 3 хвилини.

Гімнастика для очей. Проводять на заняттях, де переважає розумове навантаження або працюють дрібні м'язи кисті руки під час фізкультхвилинок та динамічних перерв. Вправи складені у вигляді ігор та казок з урахуванням віку дітей. Вони корисні лише за умови правильного та систематичного їх виконання. Тривалість такої гімнастики 5-10 хвилин. Щоб очі якомога менше стомлювалися, діти виконуютьвп рави: масаж заплющених повік за допомогою колових рухів пальців; піднімання та опускання очей, рухи вліво-вправо; міцне заплющення очей з подальшим поглядом у далечінь; «ходіння» очима по доріжках.

Масаж. Це засіб терморегуляції, тактильний подразник, а також заспокійливий засіб для зняття втоми. У дитячому закладі доцільно застосовувати наступні види масажу.

Масаж вушних раковин використовують для загартування горла і порожнини рота, бо на вушних раковинах знаходяться рефлекторні зони мигдалин і порожнини рота. Масаж вушних раковин проводять вранці.

Масаж стоп ніг має оздоровлюючий ефект на весь організм в цілому, тому що на стопі є проекція всіх органів. Поліпшується загальний стан, стимулює активні точки і зони, підвищує імунну систему, мобілізує внутрішні сили організму, є прекрасним засобом від плоскостопості. Використовують різні пийоми масажу: прогладжування, розминання, розтирання стопи ніг, згинання та розгинання стопи, виконання колових рухів, ходіння по гумових килимках з випинаннями, по ребристій дошці. Діткам дуже подобається ходити в шкарпетках по своїм масажним килимками, по доріжці здоров'я. Їм все це приносить величезну користь і задоволення. На килимках вони не просто стоять, а виконують вправи перекочування з п'ятки на носочок. Це так легко, просто, доступно, результативно.

Психогімнастика служить для збереження психічного здоров'я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості.

Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв. Оволодіння виразними рухами, що закріпилися у процесі еволюції людини, дає змогу учням не тільки більш адекватно спілкуватися, тонше розуміти почуття інших, а й створює умови для формування їхньої власної емоційної сфери: виховання емоцій та вищих почуттів.

Психологічні вправи корисні не тільки емоційно загальмованим учням, а й малюкам з добре розвиненою експресією, а також надто чутливим та реактивним. Це зумовлено тим, що вплив психогімнастики на емоційно особистісну сферу дитини забезпечується цілим рядом як формуючих, так і корекційних механізмів [17; с.6].

Проводити психогімнастику можна в будь-який час, краще з невеликою групою дітей (5-8 чоловік). Окремі вправи можна пропонувати як ілюстрації до щойно прочитаних казок, додаток до бесід про ті чи інші риси характеру, як рухливі ігри на прогулянках або на музичних заняттях.

1. Психомоторна розминка. На цьому етапі найдоречнішими є групові завдання, які допоможуть зняти скутість або надмірне збудження, настроїти дітей на урок. Малюки ознайомлюються з елементами виразних рухів, міміки, ходи тощо, зображують їх у динаміці («Зарядка для обличчя», «Зоопарк на прогулянці», «Загадкові голоси», «Зачарований хлопець» і т.п.). Для зниження нервово-психічного напруження корисно чергувати відтворення емоційних станів, пов'язаних з переживаннями задоволення і невдоволення: «Мандрівники», «Добра чарівниця», «Квіти та садівник», «Слоненя шукає маму», «Хмаринка та сонечко» та ін. На цьому ж етапі доцільно пропонувати ігри - вправи на розвиток довільної уваги, пам'яті, спостережливості, витримки («Знайди та помовч», «Розвідник та загін», «Індійці», «Слухаємо тишу»).

2. Психокорекційні завдання. На цьому етапі переважають етюди та ігри, в яких відтворюються окремі риси характеру та соціально забарвлені почуття (доброта, чесність, скупість і т.п.), дається моральна оцінка поведінки персонажів. Мета цього етапу психогімнастики - корекція настрою та поведінки дітей, тренінг змодельованих стандартних ситуацій. Форми вправ на цьому етапі різноманітні: інсценування оповідань, змагання «акторів» та «телепатів», творчі завдання психотерапевтичної спрямованості, спогади про почуття, які переживали, та ін.

3. Психопрофілактичні вправи. Мета - створити в дитини відчуття, що її приймають група, вчитель, навіяти бажаний настрій, поведінку, риси характеру. На цьому етапі закріплюється позитивне ставлення учасників до дітей, до себе самих та до уроків з психогімнастики, формується здатність до психом'язового саморозслаблення [17; с.4].

Більшість ігор заключного етапу побудована на тому, що учасники виявляють одни одному свою прихильність, симпатію, любов (пропонують товаришувати, миряться, жаліють, хвалять, опікуються: «День народження», «Друзі зустрілися», «Теремок»); захищають або зігрівають один одного («Ведмежата», «Зачарована каблучка»); або всі разом виконують спільне завдання («Мальовничий килим», «Складіть малюнок», «Веретено», «Живі картини»). Прийоми психом'язового розслаблення пропонують дітям в ігровій формі через уявлення певних знайомих дитині ситуацій. Ігри можуть бути як спокійними (усунення психо-емоційного напруження), так і веселими (створення бадьорого, піднесеного настрою) залежно від завдань заняття.

Тактильне єднання групи, спільне переживання радості виступає сильнодіючим фактором, що знімає психологічне напруження дітей у групі.

Медитаційні вправи численні та різноманітні. В основі медитації лежить контроль над власною увагою, тому під час ігор-медитацій діти вчаться певний проміжок часу зосереджувати увагу на якомусь предметі або процесі. Це важливо для самоорганізації та зібраності. Медитацією треба займатися у будь-який зручний час, але не раніше, ніж через годину після їжі. Психологічні тренінги, якими є ігри-медитації, забезпечують стан врівноваженості й душевного спокою, налаштовуючи дитину на цікаву для неї роботу [19; с.94].

Кольоротерапія - це лікування людини за допомогою кольору.

Важко знайти таке ж багатогранне поняття, як «колір». Колір діє незалежно від того, бачимо ми його чи ні. Якщо людину із зав'язаними очима помістити в кімнату зі стінами вогняно-червоного кольору, пульс стає частішим, а якщо у кімнату з блакитними стінами - пульс людини сповільнюється, а незабаром настає сонливість. Залежно від того, який колір полюбляє людина, психологи можуть визначити її темперамент. Білому кольору віддасть перевагу флегматик, чорному - меланхолік, червоному - сангвінік, а жовтому - холерик. Кожен орган нашого тіла має свій колір. Якщо людина недоотримає якийсь колір зі спектру, порушується гармонія і виникають хвороби. Порушену рівновагу відновити можна - варто тільки додати відсутній колір або очистити його від сторонніх домішок [19; с.103].

Згідно кольоротерапії, коли в одному з органів порушується баланс, його можна знову відновити, просочивши тіло енергією відповідного кольору. Вібрації кольору налаштовують уражений орган на потрібну частоту. Отже, колір людина відчуває не тільки через зір, а через усе тіло.

Розглянемо, як різні кольори впливають на організм.

зелений колір: помічний при перевтомі та головному болі, заспокоює нервову систему;

червоний колір: стимулює серцеву діяльність, активізує обмін речовин. Але з ним треба бути обережним: тривала його дія може призвести до перевтоми та роздратування;

жовтий: cприяє зміцненню нервової системи та зору. Якщо довго дивитись на жовтий колір, то швидше відійдуть погані думки, поліпшиться настрій;

оранжевий колір: корисний при порушеннях шлунково-кишкового тракту, стимулює роботу щитовидної залози, підвищує апетит;

голубий колір: знімає стрес і нервове напруження, заспокійливо діє на організм, знижує артеріальний тиск;

синій колір ефективний в боротьбі зі стресом. Кажуть: якщо довго дивитися на синє, минає біль. Цей колір також заспокійливо діє на очі;

фіолетовий колір за характером впливу подібний до синього та блакитного. Нестача цього кольору може спричинити депресію, тож коли інколи дитина віддає перевагу фіолетовому, це може бути сигналом про душевний дискомфорт.

Нервова система здорової дитини потребує позитивного енергетичного впливу, яскравих кольорів і світлих їх відтінків навколо себе. Тому, у своїй діяльності рекомендовано проводити з дітьми таку роботу з кольоротерапії: вправи на релаксацію («Зелений ліс», «Зоряне дихання» тощо); графічні вправи «Хвилинки-кольоринки» з метою заспокоєння дітей. Протягом 4-5 хв. Діти роблять кольоровими олівцями, фломастерами довільні малюнки. Це можуть бути просто лінії, круги, сніжинки, квіти тощо. Такі вправи заспокоюють дитину, дають їй змогу відпочити, отримати позитивні емоції..

Отже, дорослі мають пам'ятати: формування психіки дитини -- це тривалий процес. На нього негативно впливають хаотичне поєднання кольорів у побутовому інтер'єрі, в одязі, неправильне освітлення помешкань, світлове миготіння телеекрану, постійне використання штучних джерел світла [24; с.20].

Арт-терапія - це лікування мистецтвом. Ще древні мудреці вважали, що мистецтво і творчість лікують душу і тіло. Відносно новий метод психотерапії, який досить широко використовується і в роботі з дітьми. Арт-терапія поєднує використання різних видів образотворчості: малюнка, живопису, монотипії, мозаїки, колажу, ліплення масок тощо.

Саме через малюнки можна краще зрозуміти інтереси дітей, їх глибинні переживання. Творчість дитини це своєрідна проекція її особистості. Це і дозволяє використовувати малювання в терапевтичних цілях [55; с.11].

Переваги цього методу -- відносна простота в застосуванні, багатство матеріалів, можливість поєднувати його з будь-якими іншими психотерапевтичними методами, серед яких: музикотерапія, танцювальна терапія, казкотерапія, кольоротерапія, пісочна терапія.

Усі види мистецтва мають оздоровчий вплив на здоров'я дітей. Небажання малюка малювати має насторожити дорослого, змусити замислитися про причину відмови.

Дуже важливими є читання як пасивний варіант арт-терапії та придумування різних оповідок, казок як її активний варіант. Фантазуючи, малюки часто створюють собі нову, яскраву реальність і розв'язують таким чином власні проблеми. Наприклад, дітям, які мають труднощі в спілкуванні (бояться чужих людей, незнайомих дітей), доречно запропонувати придумати казку про те, як хлопчик чи дівчинка боялися незнайомих людей і як потім виявилося, що людина, яка викликала в них недовіру, дуже добра [55; с.9].

Сміхотерапія. У народі кажуть: «Сміх -- це здоров'я». Справді, він допомагає зняти стрес, підняти настрій, сприяє виділенню потрібних гормонів в організм, задіює м'язи обличчя та тіла людини.

Сміх позитивно впливає на фізичний розвиток дітей. Дві тисячі років тому Гіппократ в одному з творів акцентував увагу на користі сміху, розглядаючи його як лікувальний засіб. Сьогодні сміхотерапія практикується в усьому світі.

Окрім того, що сміх як важливий спосіб дихання, за якого вдих подовжується, а видих, навпаки, скорочується, дає легеням можливість повністю звільнитися від повітря. Він також знижує частоту ритму серця, нормалізує артеріальний тиск, сприяє виробленню життєво необхідних гормонів радості. Реакція імунної системи на сміх прямо протилежна реакції на стрес. Навіть саме промовляння «хі-хі», «хо-хо», «ха-ха» дає клітинам імунної системи команду атакувати чужорідні для них тіла -- віруси, злоякісні клітини тощо. Тому сміх рівнозначний кисневому коктейлю чи прогулянці по лісу. Але цим позитивна дія сміху не вичерпується.

Щоб діти росли здоровими, веселими, слід впроваджувати в освітньо-виховний процес «хвилинки-смішинки», розваги, гуморини, що викликають позитивні емоції. Елементи сміхотерапії корисно використовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз чи на перервах між заняттями тощо.

Казкотерапія - це найдревніший спосіб терапії, який виник майже тоді, коли люди навчилися розмовляти. Казками передавалися духовні знання, моральні цінності, правила поведінки, життєві помилки та багато різної корисної інформації. Казкотерапія - це психотерапія, вже існуючими казками та фантастичними героями. Вона допомагає отримати почуття захищеності у світі, надає можливість програти основні життєві ситуації у «захищеному режимі» - через казки. Також цей прийом допомагає дитині зрозуміти себе, виховати у собі корисні риси та звички [19; с.87].

Загальна ідея цього прийому полягає в тому, що дитина бачить себе на місті головного героя, живее разом із ним, вчиться на його помилках. Тобто людина з раннього віку за допомогою казок навчається примиряти на себе різні ролі: поганих та добрих героїв, творців та знищувачів, бідняків та багачів. Дитина, яка часто слухає казки стає більш уважною, витриманою. Будь-яка казка - це розповідь про відносини між людьми, про закони суспільства. Тому казки для початкової школи можна підбирати саме про учнів, про шкільне життя, дружбу та взаємодопомогу. Цей прийом також можна використовувати на класних годинах, на уроках читання, або у групі тривалого дня.

Дитяча казка - це одна із найдоступніших можливостей емоційного розвитку дитини, адже ніякі знання не повинні випереджувати морального розвитку особистості. Для казкотерапії казки підбирати треба різні: народні, авторські, сучасні, спеціальної розробки, психокорекційні, притчі, міфи, легенди, філософські казки та багато інших.

Мета казкотерапії -- допомогти людині побачити не так реальний світ, як те враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у реальному світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, що відповідають їхнім почуттям. Це називається метафорою. Саме метафоричною мовою говорить наша психіка, а точніше -- права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця півкуля мозку відповідає і за наше здоров'я [19; с.93].

Значення мудрої, доброї казки у вихованні дітей важко переоцінити. Адже це не лише скарбничка мудрості, а й невичерпне джерело розвитку емоційної сфери і творчого потенціалу дитини. Ознайомивши дітей із змістом казки, слід розглянути з ними сюжет, визначити характери персонажів, оцінити їхні вчинки. Варто також запитати, хто з персонажів найбільше сподобався і не сподобався, чому, проаналізувати деякі ситуації, вислови, образи.

Музикотерапія. Ліками, які слухають - називають музикотерапію. Враховуючи, що музика може знімати втому і заряджати людину енергією, позитивно впливати на системи кровообігу та дихання. Існують мелодії-цілителі, мелодії-подразники [17; с.44].

Для слухання музики слід використовувати тільки ті твори, які подобаються абсолютно всім дітям та які їм знайомі. До музикотерапії відносяться: робота з голосом (вокалотерапія), використання музичних інструментів, створення музичних творів, робота зі створеними музичними творами, «лікарська музика».Дуже цікавим є досвід російського автора Л.Назарової. Автор пропонує російський пісенний фольклор як природну систему інтегративної арт-терапії, що містить у собі лікування звуком, музикою, рухом, драмою, малюнком, кольором і несе в собі приховані інструкції по збереженню цілісності людської особистості.

Лікування звуком має терапевтичний та психотерапевтичний ефект дії фольклорного співу на людину. Відомо, що тільки 20% звуків, які відтворює людина, спрямовані до зовнішнього простору, інша частина охоплює внутрішній простір, викликаючи резонацію органів, тканин і більш тонких структур людського організму. Ми можемо відчути вібрацію, якщо застосуємо прийом співу закритим ротом (головний та носовий резонатори). Дуже цінними для музикотерапії є етюди психогімнастики.

Творче поєднання здоров'язміцнюючих і здоров'язберігаючих технологій дозволить збільшити щільність рухової активності, покращити фізичне, психічне, моральне здоров'я дітей; розвивати функціональну зрілість всіх тих систем, на які падає в школі основна тяжкість всіх шкільних навантажень; навчити дітей мистецтву збереження і зміцнення здоров'я; підвищити працездатність, уважність, активність; надавати стимулюючий вплив на психомоторну і розумову діяльність [4; с.7].

Розглянувши особливості різноманітних технологій навчання здоров'ю, ми вважаємо, що вони насправді є ефективними. Вони допомагають вчителеві у створенні певних умов організації такого навчально-виховного процесу, який не зашкодить здоров'ю дітей та молоді, а навпаки, буде спрямований на формування, зміцнення і збереження здоров'я та навичок здорового способу життя учнів.

Висновки до розділу І

1. Аналіз літературних джерел показав, що за останні роки проблема збереження здоров'я дітей та молоді, їх оздоровлення та профілактика найбільш розповсюджених хвороб є предметом фундаментальних наукових досліджень. Виявлено наявність різноманітних підходів до визначення поняття «здоров'язбережувальні технології», під яким вчені пропонують розуміти: сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм); повноцінний та раціонально організований руховий режим. Збільшений інтерес дослідників до поняття «здоров'язбережувальні технології» свідчить про актуальність проблеми, а суперечність підходів до його визначення і місця в освітньому процесі - про недостатню теоретичну розробку педагогічного феномена поняття «здоров'язбережувальні технології».

2. Мета сучасної школи - збереження і підтримання здоровя учнів та усвідомлення ними необхідності ведення здорового способу життя. Здійснення означеної мети можливе за умови запровадження технологій здоров'язберігаючої педагогіки, під якими розуміють всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу з формування, збереження та зміцнення здоров'я учнів. Мета всіх здоров'язберігаючих освітніх технологій - сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отримані знання в повсякденному житті.

3. Завдання, досягнення яких ставить перед собою вчитель у роботі над формуванням в учнів стійкої мотивації до ведення ними здорового способу життя, можуть бути вирішеними тільки за умови комплексного використання педагогом різних методів та форм здоров'язбережувальної діяльності в освітньому процесі, зокрема: фізкультхвилинок та пауз, ароматерапії, стимулюючої гімнастики, гімнастики для очей, різних видів масажу, психогімнастики, медитаційних вправ, кольоротерапії, арт-терапії, сміхотерапії, казкотерапії, музикотерапії.



РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2.1 Стан готовності вчителя початкової школи до впровадження здоров'язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі

Національна доктрина розвитку освіти України, державна програма «Вчитель» поставили завдання трансформації національної системи освіти як головної ланки формування громадян України, забезпечення пріоритетного розвитку людини. Успішне здійснення ідей програм великою мірою залежить від учителя, рівня його професійної компетентності.

З розвитком держави перед педагогічною системою особливо гостро постала проблема вдосконалення роботи педагогічних університетів щодо підготовки майбутніх педагогів, які б мали високий рівень професіоналізму, творчої активності, відповідально ставилися до результатів свого навчання та підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Складний етап реформ, непрості економічні умови негативно впливають на статус учителя в суспільстві. Незважаючи на всі існуючі труднощі, школі потрібні педагоги-майстри, які глибоко знають свій предмет, мають добру фундаментальну та психолого-педагогічну підготовку, високу загальну культуру, здатні формувати творчу особистість і можуть привести освіту України до європейського освітнього стандарту.

Реалізація цих завдань багато в чому залежить від формування готовності майбутніх учителів до впровадження сучасних педагогічних технологій. Щоб педагогічні кадри були готові до сучасної професійної діяльності, необхідно на ранніх етапах ознайомлювати майбутніх учителів з особливостями педагогічної діяльності в цілому, із сучасними вимогами до навчально-виховного процесу школи, який постійно розвивається.

Таким чином, одним з пріоритетних напрямів у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів, ми вважаємо, вдосконалення їх готовності до професійної діяльності в цілому та до впровадження здоров'язбережувальних технологій, зокрема.

Одним із найважливіших завдань якісної освіти є формування готовності педагога до використання здоров'язбережувальних педагогічних технологій. Це зумовлено насамперед існуванням досить чіткої залежності між станом учнівського здоров'я та рівнем підготовленості педагогів із питань його збереження й зміцнення. Ця залежність детермінована якістю професійної підготовки майбутнього педагога до застосування здоров'язбережувальних технологій, що є значущим фактором запобігання негативних впливів педагогічного процесу, розвитку здоров'я учнів через освіту (В. Бобрицька, О. Іонова, Ю. Лук'янова, О. Омельченко, О. Савченко) [9; с. 6].

Забезпечення ефективності формування готовності студентів до використання здоров'язбережувальних технологій у професійній діяльності вимагає уточнення відповідних критеріїв і показників.

Аналіз психолого-педагогічних джерел свідчить про те, що проблема визначення критеріїв і показників сформованості різноманітних складників професійнопедагогічної готовності висвітлюється у працях багатьох дослідників (Є. Бондаревська, С. Гільманов, В. Загвязінський, І. Ісаєв, С. Кульневич, В. Сластьонін та ін.). Разом із тим у науковій літературі не розкрито критерії та показники, за якими можна аналізувати ефективність формування готовності майбутніх педагогів до застосування здоров'язбережувальних технологій [28; с.70].

Проведений науковий пошук доводить, що поняття ефективності освітньої діяльності є одним із найменш розроблених у психолого-педагогічній теорії. Унаслідок цьоого різними науковцями використовуються різні критерії та показники ефективності, що зумовлено багатоаспектністю шляхів вирішення цієї проблеми.

У наукових джерелах ефективність діяльності достатньо часто ототожнюється з поняттям продуктивності, що визначається як характеристика діяльності, що відображає співвідношення між корисністю досягнутих за певний проміжок часу результатів і пов'язаними з цим витратами [28; с.72].

Ефективність освіти відповідно до психолого-педагогічної довідникової літератури - це оціночна категорія, що характеризує результати освітньої діяльності за критерієм їх відповідності поставленим цілям [43; с.96].

З урахуванням вище зазначеного, під ефективністю формування готовності студентів до використання здоров'язбережувальних технологій будемо розуміти характеристику, яка відображає співвідношення між метою цього формування та результатами, досягнутими у процесі його здійснення.

Саме у педагогічному університеті, у процесі навчання закладаються основи майбутньої педагогічної техніки, технологічної грамотності та педагогічної майстерності. Така готовність дає можливість молодому педагогові впевнено почувати себе в професійній діяльності, швидше адаптуватися в умовах сучасної школи, успішно розв'язувати складні завдання навчально-виховної роботи, вміти вивчати особистісні якості учнів, визначати оптимальні умови педагогічного впливу, глибоко аналізувати результати своєї діяльності [46; с. 18].

Існуюча система педагогічної підготовки у педагогічному університеті значною мірою спрямована на теоретичне осмислення суті навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи. Як показує досвід, не приділяється належної уваги формуванню комплексу професійно значущих якостей особистості, які забезпечують високий рівень професіоналізму майбутніх учителів в конкретних умовах складного сучасного педагогічного процесу. Саме технологічна грамотність та готовність майбутнього педагога є важливою передумовою досягнення досконалості у наступній педагогічній діяльності. У зв'язку з цим, ми повинні обґрунтувати організаційні та психолого-педагогічні умови і засоби формування готовності майбутнього педагога до впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій, зокрема здоров'язбережувальних [54; с. 94].

Отже, готовність майбутніх учителів до впровадження сучасних педагогічних технологій на етапі навчання в педагогічному університеті формується краще, якщо реалізується єдність теоретичної та практичної педагогічної підготовки, цілеспрямовано формується емоційно-позитивне ставлення студента до сучасних педагогічних технологій, педагогічної техніки, педагогічної майстерності, технологічних знань, умінь та навичок, практичного втілення; цілеспрямовано формуються професійно значущі якості особистості, що визначають формування даної готовності, а також створюються організаційні та психолого-педагогічні умови, необхідні для її реалізації.

Досліджуючи цю проблему, слід відзначити, що готовність майбутнього вчителя до професійної діяльності - це таке особистісне утворення, що забезпечує внутрішні умови для успішного виконання цієї діяльності. Компонентами готовності особистості до діяльності прийнято вважати ставлення до діяльності або настанову (для ситуаційної готовності), мотиви, знання про предмет і способи діяльності, навики та вміння їхнього практичного використання. Насамперед виділяємо такі компоненти готовності, як мотиваційний, змістовий і операційний [54; с. 96].

Готовність майбутнього вчителя до впровадження здоров'язбережувальних технологій у майбутній професійній діяльності визначається як складно-структуроване утворення, що забезпечує внутрішні умови для успішного формування технологічної грамотності студента педагогічного університету, його сталого професійного зростання. Необхідною і найважливішою передумовою визначення ефективності формування готовності студентів до використання здоров'язбережувальних технологій є обґрунтування відповідних критеріїв і показників сформованості їх професійних якостей.

Науковці майже одностайні у тлумаченні поняття «критерії», яке спираючись на довідникові видання, де критерій (від грец. kriterion - засіб судження, мірило) визначається як: мірило оцінки, думки [64; с.77]; ознака, на підставі якої дається оцінка якого-небудь явища, дії; ознака, взята за основу класифікації [28; с.69]. Поняття «критерій» тісно пов'язане з поняттям «показник», який розуміють як узагальнену характеристику властивостей об'єкта або процесу.

У виділенні й обґрунтуванні критеріїв ефективності підготовки студентів до використання здоров'язбережувальних технологій у їхній майбутній професійній діяльності необхідно виходити з таких базових положень:

критерії ефективності готовності майбутніх педагогів мають бути тісно пов'язані з цілями формування їх готовності до використання здоров'язбережувальних технологій;

критерії мають об'єктивно, повно й адекватно відображати властивості та явища;

сукупність критеріїв повинна відображати як процесуальній, так і результативні аспекти процесу формування готовності студентів до використання здоров'язбережувальних технологій;

критерії як засіб оцінки ефективності мають бути тісно пов'язані та відповідати сутності та структурі готовності до використання здоров'язбережувальних технологій.

Кожен критерій має характеризуватися сукупністю показників, що підлягають спостереженню, а також вимірюванню, яке відображає інтенсивність вияву тієї чи іншої якісної ознаки [28; с. 77].

Виходячи з теоретично обґрунтованої сутності та структури готовності майбутніх вчителів до використання здоров'язбережувальних технологій у професійній діяльності, виділено три основні критерії ефективності цього процесу, що охоплюють виділені та науково обґрунтовані складники готовності майбутнього вчителя до використання здоров'язбережувальних технологій, а саме: мотиваційно-ціннісний, змістовно-процесуальний, діяльнісно-творчий [54; с.95].

Мотиваційно-ціннісний критерій - це сформованість ставлення студента до здоров'я людини як цінності та навчально-пізнавального інтересу до використання здоров'язбережувальних технологій у професійній діяльності. Показники як складники критерію, за яким можна визначити наявність і рівень сформованості певної якості, дозволяє охарактеризувати наявність сформованого:

низький (елементарний) рівень характеризується відсутністюмайбутніх учителів початкової школи мотивів, бажань і інтересів щодо формування у дітей початкових класів навичок здорового способу життя; значними труднощами є нестійка позиція студентів щодо визначення здорового способу життя як життєво важливої цінності;

середній (репродуктивний) рівень характеризується неповним розумінням студентів важливості формування елементів здорового способу життя; недостатньо сформованими є вміння студентів щодо застосування відповідних методів навчання і виховання учнів початкових класів;

високий (творчий) рівень передбачає чітке усвідомлення здорового способу життя як важливої життєвої цінності: раціональної організації навчальної діяльності учнів початкових класів; пошук нових форм і методів формування здорового способу життя в учнів початкових класів.

Змістовно-процесуальний критерій передбачає сформованості знань про основи здоров'язбереження учнів. Рівнями сформованості цього критерію є:

низький (елементарний) рівень характеризується наявністю у студентів поверхневих знань про основи здоров'я та здорового способу життя; значними труднощами у визначенні методів організації навчально- виховної роботи:

середнії (репродуктивний) рівень характеризується неповним знанням студентів теоретичного матеріалу, недостатньою обізнаністю з методами організації діяльності школярів, можливостями їх використання у навчально-виховному процесі; незначними вміннями з організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;

високий (творчий) рівень передбачає чітке формулювання основних понять, визначення дидактичних завдань, раціональної організації навчальної діяльності школярів, творчий підхід до планування навчально-виховного процесу з цього виду діяльності.

Діяльнісно-творчий критерій передбачає сформованість проектувальних та організаторських вмінь на таких рівнях:

низький (елементарний) рівень - характеризується стихійністю визначення майбутніми вчителями дидактичних завдань; під час самостійної роботи не вміє правильно обрати методи роботи з учнями; під час навчального процесу надає перевагу педагогічним ситуаціям, які не вимагають від учнів творчого мислення;

середній (репродуктивний) рівень передбачає визначення дидактичної мети з деякими помилками; сформованість уміння вирішувати прості педагогічні ситуації; уміння самостійно обирати педагогічні ситуації проблемного характеру за зразком; під час навчання учнів обирає оптимальні методи роботи;

високий (творчий) рівень визначається творчим підходом до організації навчальної діяльності учнів; самостійним створенням дидактичних засобів, що оптимізують процес навчання; умінням добирати педагогічні ситуації проблемного характеру; активно використовувати передовий педагогічний досвід.

Для визначення рівня сформованості готовності студентів майбутньої зоров'язбережувальної діяльності, нами було розроблено анкети, за допомогою яких перевірялися рівні готовності за кожною складовою: мотиваційно-цільовою, змістовно-процесуальною та діяльнісно-творчою.

Для обробки результатів анкет, ми застосували формулу, запропоновану С. О. Сисоєвою і Р.Х. Вайноле [65; с.23]:

де: k1- коефіцієнт рівня готовності майбутніх учителів у мотиваційно- ціннісній сфері;

Q1- загальна кількість запитань в анкеті;

т1- кількість позитивних відповідей в анкеті;

p1- кількість часткових відповідей в анкеті.

Q1= т1+ n1+ p1

де: n1 - кількість негативних відповідей в анкеті.

Коефіцієнт рівня готовності майбутніх учителів початкової школи до формування в учнів здорового способу життя за мотиваційно-ціннісною складовою знаходиться в межах від 0 до 1. Якщо він знаходиться в інтервалі від 0,67 і 1, то рівень готовності майбутніх учителів є високим; якщо в інтервалі від 0,34 - 0,66 - середній; якщо в інтервалі від 0 до 0,33 - низький.

За нашими розрахунками, рівень сформованості готовності майбутніх учителів до впровадження здоров'язбурежувальних технологій на констатуючому етапі експерименту виявився низьким, і становив 0,32.

Аналіз наведених результатів засвідчив, що далеко не всі студенти правильно розуміють завдання змісту здорового способу життя, не володіють відповідними знаннями, дійовими формами і методами навчання, не усвідомлюють сильних і слабких сторін власної діяльності, а про ефективність формування в учнів здорового способу життя роблять висновки на підставі інтуїтивних оцінок за другорядними ознаками. Всі ці недоліки при підготовці майбутніх учителів, як наслідок, значно знижують ефективність усвідомлення молодшими школярами знань про здоровий спосіб життя.

Усвідомлюючи свій рівень готовності, майбутній вчитель повинен прагнути його підвищити. Саме він має коригувати процес власного розвитку шляхом розроблення та втілення індивідуально прийнятної системи технологічних прийомів. Таким чином, результатом загально-педагогічної підготовки майбутнього вчителя повинна бути його готовність впровадити здоров'язбережувальні технології у майбутню професійну діяльність (див. Рис.2.1).

Рис.2.1 Модель готовності майбутніх учителів до впровадження здоров'язбережувальних технологій

Побудова здоров'язбережувального навчально-виховного процесу вимагає від учителя певної теоретичної готовності, тобто достатнього рівня засвоєння професійних знань, наявності у нього цілого ряду компетенцій, що водночас є складовими його загальної культури та культури здоров'я зокрема. Це обумовлює фахову мобільність педагога, яка виявляється в його здатності орієнтуватися у швидкоплинних соціально-педагогічних ситуаціях, адекватно розв'язувати педагогічні завдання [74; с.116]. Цим самим вчитель фомує в учнів і відповідне ставлення до їх власного здоров'я.

Очевидно, що здійснення здоров'язбережувальної педагогічної діяльності передбачає сформованість певних умінь - гностичних, прогностичних, комунікативних, організаторських, які виступають критерієм професійної компетентності вчителя в цілому й необхідні для реалізації його здоров'ятворчого впливу на учнів. Наприклад, гностичні вміння утворюють інтелектуальний фундамент професійної праці вчителя, його спроможність виконувати операції логічного характеру (аналізу, синтезу, порівняння, класифікації, виділення головного тощо); забезпечують розвиток педагогічного мислення, глибокі й дієві знання про психіку дитини, розуміння її психічних станів та ін. [76; с. 175].

Усе це має важливе значення для здійснення здоров'язбережувальної діяльності, дозволяючи вчителеві виділяти головні спонукальні мотиви, цілі, інтереси, потреби учнів, правильно проводити аналіз того, що відбувається у сфері життєдіяльності дитини, сприймати й узагальнювати фактичну інформацію про характер взаємин учня з оточуючими людьми, про форми поведінки школярів у різних ситуаціях - як у процесі навчання, так і поза ним.

Визначним аспектом роботи педагога, в тому числі й щодо здійснення здоров'язберігаючої діяльності, є постійні аналіз, осмислення, експертиза власних дій та станів, тобто рефлексія діяльності, що потребує від учителя розвиненої самосвідомості, яка є усвідомленням, оцінкою людиною свого світогляду, цілей, інтересів і мотивів поведінки, цілісною оцінкою самого себе.

Людина з адекватною самооцінкою здатна зберігати рівновагу у складних і конфліктних ситуаціях, що є стимулом особистісного зростання - для підвищення почуття відповідальності, усвідомлення своєї значущості, розвитку саморегуляції (управління своїми емоціями, реакціями, поведінкою). Постійне культивування в собі такої внутрішньої стійкості дає нові імпульси для самовиховання і саморозвитку.

Слід зазначити, що впровадження вчителем в практику роботи навчального закладу здоров'язбережувальних освітніх технологій пов'язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров'язберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності. Знання, володіння і застосування здоров'язбережувальних технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога [10; с. 4].

Таким чином, говорячи про готовність майбутнього педагога до використання у власній педагогічній діяльності здоров'язбережувальних технологій, вважаємо за доцільне наголосити на тому, що тут замало тільки набути певні знання, вміння і навички використання методів та прийомів роботи у цому напрямі. Необхідно створити цілу систему заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов збереження здоров'я дітей у навчально-виховному процесі та створення у дітей позитивної установки на подальше ведення здорового способу життя, і яка б, водночас, була ефективною у роботі з учнями різного шкільного віку.