Самооцінка учнів в виховній роботі

САМООЦІНКА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Самооцінка школярів головним чином зорієнтована на оцінки, що виставляються в журнал. Проте оцінки можуть відігравати домінуючу роль у формуванні самооцінки учня, якщо вчитель правильно ними користується. Переважна більшість учителів помилково вважає, що учні серед ніх і молодших класів завжди згодні з їх оцінками, тому вчителі не аналізують свої оцінні судження й не намагаються шукати причини педагогічних невдач.

Надаючи учням можливість відстоювати свою думку й тактовно спрямовуючи роздуми дитини, вчитель тим самим допомагає їй формувати власну оцінну діяльність, розвиває вміння аналізувати оцінні судження вчителя й тим самим формувати самооцінку.

Основною причиною труднощів у виховній роботі з учнями є неадекватна оцінка учнів своїх особистісних якостей. Точність оцінки якості залежить не стільки від дійсного рівня її розвитку, скільки від рівня домагань дитини, її ставлення до себе в цілому. Оцінюючи свої якості, дитина виходить не з аналізу своїх вчинків, у яких проявляються ці якості, а з оцінки себе в цілому, зі ставлення до себе як до особистості. Дитина оцінює себе й інших узагальнено й, виходячи з цієї оцінки, відзначає на явність чи відсутність позитивних якостей особистості.

Для того, щоб закріпити вироблену дію, людина повинна знати отриманий нею результат, тобто той ефект, якого вона досягла. Коли вчитель пропонує першокласнику тільки написати задану ним літеру й обмежується загальною оцінкою -- «добре», «неважливо», «дуже погано» -- він нічому не вчить дитину. Адже школяру невідомо, що в нього погано, що добре, й уже зовсім неясно, чому одна літера вийшла гарною, а інша -- потворною. Але коли вчитель вводить елементарний самоконтроль, повтор не написання тієї ж літери дає помітне покращання.

Наприклад: «Напишіть п'ять раз літеру М. Тепер подивіться уважно нате, що написали, знайдіть ту літеру, яка вийшла найгарнішою, найбільше схожою на зразок. Підкресліть цю найгарнішу літеру. Тепер знайдіть ту літеру, яка здається вам найневдалішою. Обведіть її кружечком. Подивіться, чому вона вийшла невдалою».

Самоконтроль має велике значення в будь-якому виді сприйняття навчального матеріалу з метою його запам'ятовування і тим більше -- з метою його відтворення Знати самому результат свого труда -- перший крок до покращання результату своїх дій.

Будь-який виховний вплив учителя тільки тоді дійсний та ефективний, коли він співзвучний внутрішнім потребам школярів, коли цей вплив викликає їх власну активну діяльність, спрямовану на здійснення поставлених завдань, тобто на самовиховання. Адже самовиховання -- це і є діяльність людини, спрямована на зміни, на вдосконалення, на розвиток своєї особистості.

Самовиховання можливе лише на основі самопізнання. Коли люди на пізнає свої якості, свої особливості, коли вона порівнює їх зі зразками та ідеалами, на яких вона вихована, коли вона дає самооцінку своїм якостям, то, природно, у неї виникає потреба в зміні певних своїх якостей та особливостей і тим самим починається процес самовиховання, який органічно вплітається в процес виховання.

Про роль самопізнання у вихованні прекрасно сказав В.О. Сухомлинський: «Я не один рік думав: в чому ж виражається найбільш яскраво виражений результат виховання? Коли я маю моральне право сказати: мої зусилля принесли плоди? Життя переконало: перший і найбільш від чутний результат виховання виражається в тому, що людина починає думати про саму себе. Задумався над питанням: що в мені гарного і що поганого? Найвитонченіші методи й прийоми виховання залишаться мар ними, якщо вони не приведуть до того, щоб людина подивилася на саму себе, замислилася над власною долею».

Мелітопольська школа № 25 з 1975 року веде планомірну роботу з учнями початкових класів з їх самоорганізації, самооцінки й самовиховання.

Систематично, приблизно раз на місяць, діти пишуть твори або заповнюють анкети для розвитку самоаналізу й самооцінки.

Теми творів у початкових класах:

1. Мої гарні діла.

2. З кого я хочу брати приклад.

3. Мій сусід по парті.

4. Яким я не хочу бути.

5. Мої гарні та погані якості.

6. За що цінують людину в нашій країні.

7. Чому не можна ображати дівчаток.

8. Як готувати домашні завдання.

9. Який я насправді.

Діти поступово привчаються до взаємо- і самоконтролю, до взаємо- і самооцінки.

Взаємовідносини вчителів і учнів у цьому експерименті будуються на добрих підставах: всі діла (навчальні, виховні) обговорюються й виконуються колективно, результати також оцінюються колективно, гласно. Учитель працює, спираючись на колектив дітей, через колектив, який і формується в такій спільній роботі.

Низька самооцінка учня сприяє прояву високого рівня шкільної тривожності. Для визначення самооцінки пропонується використовувати в роботі методику А. Ліпкіної «Три оцінки».

Для реалізації методики учням пропонується виконати будь-яке навчальне завдання в письмовій формі. Психолог разом з учителем оцінює роботу учнів трьома оцінками: адекватною, завищеною, заниженою. Перед роздаванням зошитів учням говорять: «Три учительки з різних шкіл перевіряли ваші роботи. У кожної склалося різне враження про виконане завдання, й тому вони поставили різні оцінки. Обведи кільцем ту оцінку, з якою ти згоден». Потім в індивідуальній бесіді з учнем з'ясовуються відповіді на наступні питання.

1. Яким учнем ти себе вважаєш: середнім, слабким чи сильним?

2. Які оцінки тебе тішать, які засмучують?

3. Твоя робота заслуговує на оцінку «5», а вчителька поставила тобі оцінку «8». Чи зрадієш ти цьому, чи це тебе засмутить?

Рівень самооцінки школярів визначається на підставі отриманих даних за такими показниками:

*збіг чи незбігання самооцінки з адекватною оцінкою вчителя;

*характер аргументації самооцінки:

а) аргументація, спрямована на якість виконаної роботи;

б) будь-яка аргументація;

в) усталеність чи неусталеність самооцінки, за якою роблять висновки про ступінь збігу характеру виставленої учнем самому собі оцінки й відповідей на поставлені запитання.

Зауваження: через те, що оцінки в 1 класі не виставляються, пропонуємо інший вид оцінювання.

А питання 2, 3 слід замінити питаннями:

1. Які зауваження вчителя при оцінюванні тебе тішать, які засмучують?

2. Твоя робота заслуговує на середній вид оцінювання, а вчителька оці нила твою роботу високою похвалою. Чи радітимеш ти цьому, чи за смутишся?

Досить високий рівень шкільної тривожності дітей і, до речі, зниження у них самооцінки характерні для першокласників..

Виділяти дітей зі шкільною тривожністю й починати з ними роботу доцільно у другій половині 1-го семестру.

Дітей із різними формами шкільної тривожності у перших класах за раз до 30-35%.

Для дітей, які характеризуються високою шкільною тривожністю, характерні нерозвиненість суттєвих передумов навчальної діяльності, таких як уміння слухати й точно виконувати вказівки дорослого.

Робота з підвищення самооцінки також є однією з важливих складових роботи з формування самоосвітніх навичок.

Діти, які мають занижену самооцінку, що виражається в побоюванні братися за нове складне завдання, обвинуваченні себе в багатьох невдачах, повинні частіше підлягати маніпулятивним впливам із боку дорослих.

Для підвищення самооцінки дитини можна використати такі мето ди роботи.

Перш за все, необхідно якомога частіше називати її на ім'я й хвали ти в присутності інших дітей і дорослих. Із цією метою можна відзначати досягнення дітей на спеціально оформлених стендах («Наші успіхи», «Це ми можемо», «Я зробив це»).

Заохочувати таких дітей можна, доручаючи їм виконання престиж них у даному колективі справ (роздати зошити, написати щось на дошці тощо).

Не можна порівнювати результати, яких досягли такі діти, з результатами інших дітей, порівнювати можна лише досягнення даного учня.

Тривожних дітей бажано опитувати не на початку й не наприкінці уроку, а в середині. Не треба квапити й підганяти їх із відповіддю. Якщо вчитель уже поставив питання, він повинен дати такому учню необхідний для підготовки відповіді час, намагаючись не повторювати питання двічі чи навіть тричі. У протилежному випадку учень дасть відповідь не скоро, адже кожне повторення він буде сприймати як новий стимул.

Якщо вчитель звертається до тривожної дитини, він повинен установити контакт очей: це викликає довіру в душі дитини.