Джерела метафізики всеєдності Карсавіна досить великі. Можна говорити про вплив гностицизму, неоплатонізму, бл. Августина, східної патристики, Миколи Кузанського, А. С. Хомякова і Вл.С.Соловйова. Своєрідність карсавінської метафізики пов'язана з розвиненими ним принципами методології історичного дослідження. Карсавін-історик вирішував завдання реконструкції ієрархічного світу середньовічної культури, звертаючи особливу увагу на внутрішню єдність різних її сфер. Для ідентифікації «колективного» в культурно-історичній реальності він ввів поняття «загального фонду» (загального типу свідомості) і «середньої людини» - індивіда, в свідомості якого домінують основні установки «загального фонду».

Саме людство розглядалося Карсавіним як результат саморозкриття Абсолюту, як богоявлення (теофанія). Мислитель робить принцип триєдності центральним у своїй онтології та історіософії (першоєдність - роз'єднання - відновлення). Історія в своїх онтологічних підставах телеологічна: Бог, Абсолют є джерелом і метою історичного буття людства як «всеєдиного суб'єкта історії». Людство і створений світ в цілому являють недосконалу ієрархічну систему. Однак це сааме та єдина система, динаміку якої, її прагнення повернутися до божественної повноти, до «обожнення» визначає принцип триєдності. Усередині людства-суб'єкта діють (індивідуалізуються) суб'єкти нижчих порядків: культури, народи, соціальні верстви і групи і, нарешті, конкретні індивіди. Всі ці «всеєдні» об'єднання Карсавін іменує симфонічними (колективними) особистостями. Всі вони недосконалі у своїй єдності («стягнена єдність») та в той же час органічний ієрархізм різноманітних історичних спільнот вказує на можливість єдності (симфонії) незрівнянно більш високого порядку. Дорога ж «єдності» механічного, позбавленого історичної органіки і метаісторичній цілісності, пов'язаний з неминучою «атомізацією» індивіда в рамках індивідуалістичної ідеології або його знеособлення під тиском ідеологій тоталітарного типу, неминуче виявляється безвихідним.

Помер Карсавін у сел. Абезь (Комі АРСР) 20 липня 1952.

4. ПИТАННЯ ДО ДОПОВІДАЧА

1. Що таке історіософія?

Історіософія - (гр.) наука, що вивчає закони і принципи розвитку історичних подій; філософія історії.

2. На яку тему Л.П.Карсавін написав свою дисертацію?

"Основи середньовічної релігійності в XII-. XIII століттях переважно в Італії"

5. ВИСТУП ДРУГОГО ДОПОВІДАЧА

Доповідь «Основний напрям історіософії Л.П.Карсавіна».

Вищим завданням історичного мислення він вважав «пізнання всього космосу, всієї створеної всеєдності як єдиного суб'єкта, що розвивається». У більш вузькому сенсі слова історія, за Карсавіним, має своїм змістом «розвиток людства як всеєдиного всепросторового і всечасового суб'єкта». У реальному світі («тварному всеєдинстві») виділяється найбільш досконала, або, що точніше, найменш «зменшена» його частина - власне історичне буття. Воно - центр космосу і протистоїть більшій «віддаленості» його - природного світу. Воно - центр космосу і протистоїть більшої «віддаленості» його - природного світу. Але «принижених» більш ніж людство, світ наближається до людського історичного ЖИТТЯ і переходить в нього, хоча б в одному з історичних «якісностей» - у пізнанні світу людиною. Суб'єкт історії, вважав Карсавін, «соціально-діяльне людство», і відповідно предмет історичної науки - «людство у його соціальному, тобто громадському, політичному, матеріально - і духовно-культурному розвитку».

Для розуміння особливостей історичного мислення Карсавіна особливе значення має розвинене ним положення про важливість у розвитку історії соціально-психічного моменту і цілісного підходу до її вивчення. Історик у відповідності з даною установкою повинен зосереджувати всю увагу на соціально-психічному розвитку всеєдиного людства. Саме воно, вважав Карсавін. обумовлює єдність матеріальної і духовної сфер, оскільки кінцевим результатом в основі всякої соціальної діяльності лежать потреби і бажання, то є фактори психічного порядку. Суперечки істориків-матеріалістів і ідеалістів він вважав безплідними, оскільки бачив у матеріальних і ідеальних факторах лише різні втілення: людської діяльності.

Головною для філософії історії Карсавіна стала категорія розвитку, що розуміється ним як процес безперервної зміни якого-небудь цілого (організму, душевного життя). Ціле стає якісно іншим не під впливом ззовні, а завдяки діалектичній природі самого суб'єкта розвитку. Це перехід від одного моменту історичного суб'єкта до іншого. Взаємовідносини між окремими людьми, соціальними групами, взаємозв'язку між історичними явищами слід пояснити не прямим впливом одних на інші, а різними проявами вищих суб'єктів. Історичні індивіди (людина, сім'я, народ) - це прояв самої світової всеєдності в якому-небудь з неповторних його аспектів. Царство історичного буття складається з суб'єктів, взаємопроникаючих один в одного і але однак вільно розвиваються, оскільки в кожному з них міститься, хоча і в «стягненому» вигляді, зародок усього і зовнішніх відносин між ними немає. У філософії історії Карсавіна минуле, сьогодення і майбутнє морально рівноцінні, жоден з історичних етапів не може розглядатися як засіб, кожен володіє самоцінністю. Історичний розвиток здійснюється гнучко, можливі різні варіації, стверджував Карсавін.

Мета будь-якого розвитку, згідно Карсавіна, - здійснення світової всеєдності як індивідуальності. У земному емпіричному житті ця мета недосяжна, вона може бути здійснена лише в сверхемпіричному порядку. Так як, згідно з християнським уявленням, процес вдосконалення світу здійснюється через Боговтілення, то весь історичний процес оголошується Карсавіним Боголюдським. Історія при такому підході розглядається в якості становлення і вмирання Церкви, чергування всередині християнства різних його «індивідуацій». Тому, писав Карсавін, історія повинна бути релігійною, більше того, «історія, повинна бути православною».

Історична реальність підпорядкована в його філософії суворій необхідності. Жорсткий примат колективного початку над індивідуальним випливав із загальних принципів соціальної філософії Карсавіна. Індивідуальній особистості в ієрархічній структурі буття відводилося нижче місце. Це таїло в собі загрозу обмеження самостійності і свободи, самоцінності індивідуальної людської особистості. Сам же Карсавін неодноразово підкреслював, що розвинена ним концепція всеєдиства не принижує емпіричної історії людства і «ніскільки не суперечить свободі люддства і людини», а навпаки, тільки вона здатна обгрунтувати свободу. Він рішуче наполягає на тому те, що реальна єдність, виявляючи себе у діяльності «будь-якого історичного індивіда сім'я, клас, народ, держава), не призводить до применшення індивідуальної діяльності, «знищенню»індивіда, реальності його проявів».

6. ПИТАННЯ ДО ДОПОВІДАЧА.

1. «Яке місце займає Карсавін в Російській філософії»?

Карсавін займає своєрідне місце в російській релігійній філософії. Він йшов від історії до філософії та богослов'я, від історичного богослов'я - до філософії історії і філософії богослов'я. Його метафізика всеєдності знаходиться, звичайно, в руслі традицій християнського платонізму, найбільш яскраво в Росії представленим Вл. Соловйовим. Але безпосередньо Карсавін не примикає до Соловйова, ні до соловйовців (при тому, що сучасники вбачали між ним і великим російським філософом зовнішню схожість), апелюючи до вченням отців церкви і Микола Кузанський.

7. ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО КЕРІВНИКА ЗАСІДАННЯ

Вивчення історіософії Л.П.Карсавіна розкриває роль та значення феномену особистості, аналізується персоналізм та його види. На основі вивчення релігійно-філософської концепції Л.П. Карсавіна було сформовано цілу низку теоретичних та узагальнених знань, систематизовано розрізнену інформацію, яка дає змогу детально та комплексно оцінювати творчі доробки російського філософа. Наслідки дослідження відкривають перспективи для майбутніх студій над подібною проблематикою і можуть бути використані у практиці викладання нормативних курсів та спецкурсів з релігієзнавства. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані також при виданні монографічних праць і вузівських підручників з релігієзнавства, сучасної релігійної філософії, історії філософії, російсько-релігійної філософії.

Список використаних джерел

1. http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/FilosPers/index.php

2. Карсавин Л.П. Философия истории. - СПб., 1993. - 246 стр.

3. Карсавин Л.П. О личности / Религиозно-философские сочинения / Т. I. - СПб., 1994. - 354 стр.

4. Карсавин Л.П. Церковь, личность и государство / Малые сочинения. - СПб., 1994. - 513 стр.

5. Карсавин Л.П. Введение в историю (Теория истории). Пг., 1920. - 246 стр.

6. Карсавин Л.П. Основы средневековой религиозности в XII-XIII веках, преимущественно в Италии. Пг.,1915; Сочинения / Т. 2. - СПб., 1997. - 396 стр.

7. Карсавин Л.П. Культура средних веков. СПб.- М., 1914; Пг., 1918; Киев, 1995. - 101 стр.

8. Карсавин Л.П. Католичество. - Пг., 1918; 2-е изд. Брюссель, 1977. - 63 стр.

9. Карсавин Л.П. Восток, Запад и русская идея. - Пг., 1922; 2-е изд. М., 1991. - 234 стр.

10. Карсавин Л.П. Религиозно-философские сочинения. Т.1. - М., 1992 . - 312 стр.

11. Карсавин Л.П. Основы политики. - Тверь, 1992. - 164 стр.

12. Карсавин Л.П. Малые сочинения. - СПб., 1994. - 512 стр.

13. Карсавин Л.П. София земная и горняя // Карсавин Л.П. Малые сочинения. СПб., 1994. - 512 стр.

14. Библиография трудов Льва Карсавина / Изд. Александра Клементьева. Предисл. Никиты Струве. Париж: Ин-т славянских исследований, 1994. - 572 стр.

15. Филонова Л.Г. Лев Платонович Карсавин. //Русские философы: антология. М.,1993. - 822 стр.

16. Б. Е. Степанов Проблема достоверности в методологии истории культуры Л. П. Карсавина // Достоверность и доказательность в исследованиях по теории и истории культуры. Сб. статей. Кн.1. М., 2002. - 673 стр.

17. Ю. Б. Мелих Философия Всеединства Карсавина и концепция единого у Плотина // Историко-философский ежегодник 97. М., 1999. - 217 стр.

18. Карташев А.В. Л.П.Карсавин (1882-1952) // Вестник РСХД. - 1960.- № 58-59. - 34 стр.

19. Карсавина Т.П. Театральная улица. - Л., 1971. - 375 стр.

20. Савкин И.А. Л.П.Карсавин.//Л.Карсавин. Мысли о России. Тверь, 1992,ч.2. - 287 стр.

21. Л.П.Карсавин (1882-1952): К двадцатилетию со дня смерти / Подгот. А.А. Ванеевым, Е.В. Барабановым, библиогр., хронограф, биогр. материалы, лагерные произведения // Вестник РСХД. - 1972. - № 104-105. - 89 стр.

22. Хоружий С. С. Карсавин // Сто русских философов: биографический словарь/ сост. А. Д. Сухов. - М.: Мирта, 1995. - 521 стр.

23. Хоружий С.С. Карсавин и де Местр // Вопросы философии. 1989. №3. - 130 стр.

24. Хоружий С.С. Карсавин Л.П. // Русская философия. Малый энциклопедический словарь. М.. 1995. - 548 стр.

25. Хоружий С.С. Жизнь и учение Льва Карсавина // После перерыва. Пути русской философии. СПб., 1994. - 460 стр.

26. Хоружий С.С. Всеединства философия //Русская философия. Малый энциклопедический словарь. М., 1995. - 510 стр.

27. Карсавин // П. В. Алексеев. Философы России XIX - XX столетий. Биографии, идеи, труды. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Академический Проект, 2002. - 639 стр.

28. Тузова Т. М. Карсавин // Новейший философский словарь - Мн.: Книжный дом, 2003. - 464 стр.

29. Карсавин / В. С. Ермаков // Справочник по истории философии: хронологический, персонифицированный [Текст] / В. С. Ермаков. - СПб.: Союз, 2003. - 647 стр.

30. Ванеев А. А. Два года в Абези. В память о Л. П. Карсавине. - Брюссель, 1990;. - 114 стр.

31. Зеньковский В. В. История русской философии. Т. 2. Ч. 2. - Л., 1991. - 493 стр.

32. Тузова Т. М. Карсавин // Новейший философский словарь - Мн.: Книжный дом, 2003.- 374 стр.

33. Веттер Г. А. JL П. Карсавин // Русская религиозно-философская мысль XX века: Сб. статей. Под ред. Н. П. Полторацкого.- Питтсбург, 1975,- 643 стр.

34. Евлампиев И. И. История русской метафизики в Х1Х-ХХ веках.-- СПб.: Алетейя, 2000. - 537 стр.

35. Россия между Европой и Азией: евразийский соблазн. М., Наука, 1993. - 348 стр.

36. Вернадский Г. В. Русская историография. М., 1998. - 652 стр.

37. Ястребицкая А. Л. Л.П. Карсавин об изучении истории и современная медиевистика // Историк-медиевист-- Лев Платонович Карсавин (1882--1952). М., 1991. - 136 стр.

38. Еразия: исторические взгляды русских эмигрантов : [сборник] / Рос. акад. наук, Ин-т Всеобщей истории ; [отв. ред. Л. В. Пономарева ; вступ. ст. Л. В. Пономаревой и др.]. - Москва : [Ин-т всеобщей истории], 1992. - 535 стр.

39. Сказкин С.Д. Л.П.Карсавин. //Советская историческая энциклопедия. М., 1965. т.7. - 765 стр.

Размещено на Allbest.ru