Аналіз визначних особливостей сучасного політичного міфу через дослідження детермінант оптимізації його розвитку

Інше кажучи, розв'язуючи завдання детермінації розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості, ми будемо виявляти певні класи мотивуючих причин - узагальнені детермінанти, так щоб кожен клас детермінант відповідав певному експліцитному спонуканню міфологізації. Зазначимо, що виділені таким чином узагальнені детермінанти можуть бути, як вихідними умовами ситуації, так і індивідуальними особливостями досліджуваного феномену, що у сумі визначають умови «якщо…» у комплексі зв'язків «якщо… то…», де наслідками «то…» виступають наступні дії.

Узагальненими детермінантами можуть виступати не тільки стимули актуальної ситуації і події, але й інші уявлення, в тому числі уявлення про події в минулому, віднесені до минулого внутрішні стани феномену.

Пояснювальна функція узагальнених детермінант як гіпотетичних конструкцій полягає у передбаченні результатів розвитку і їхніх наслідків на основі безпосередньо даної ситуації, виявлення якої пов'язане з певним класом мотивуючих причин. Спостерігаючи і оцінюючи деякі явища (факти) з точки зору їх наслідків для розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості, будемо намагатись виокремити ті детермінанти, які суттєво вплинули на її сучасний стан, для того, щоб мати можливість керувати розвитком вказаного феномену за допомогою свідомого пошуку і винайдених суттєвих причин його існування.

Під оптимізацією тут будемо розуміти вибір найкращого варіанта з багатьох ймовірних варіантів розвитку подій для функціонування феномена.

Тобто детермінантами оптимізації розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості виступатимуть визначальні умови, причини і наслідки найкращого варіанту історичного буття досліджуваного феномену.

Слід зауважити, що в процесі нашого дослідження саме поняття міфологізації сучасної політичної свідомості неодноразово уточнювалося і доповнювалося. Якщо на початку ми розглядали його як процес створення символічних образів влади та держави, який живиться різного роду оповідями та легендами; універсальний процес створення символічних образів влади та держави як результат сприйняття, пізнання та осмислення політичного (розділ 1). Універсальний процес відтворення архетипних політичних символічних образів в результаті ідеологічної діяльності людини; визнали, що процес міфологізації політичної свідомості з її ідеологізацією має єдину генетичну основу, виконує спільні символічні та праксеологічні функції, але різниться за гносеологічною, онтологічною та легітимною ознаками; сутністю міфологізації політичної свідомості є її історичність, атрибутом механізму її формування є народ, нація в історичному аспекті; процес міфологізації сучасної політичної свідомості включає ритуалізацію та культивацію (розділ 2). То на завершальній стадії дослідження визнали, що символізація є найбільш очевидним способом вираження міфологізації сучасної політичної свідомості; міфологізація як універсальний процес створення символічних образів влади й держави в результаті сприйняття, пізнання й усвідомлення політичного не може бути позбавлена національного змісту; особливу роль в процесі міфологізації сучасної політичної свідомості відіграє уявлення нації про свою історичну місію, своє призначення, місце у світовій історії (пункти 3.1-3.2.).

Отже, на підставі проведеного аналізу, можемо навести таку класифікацію детермінант оптимізації розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості за характером і вектором впливу на суспільну свідомість:

1. Етична.

1.1. Деміфологізація етичного і реміфологізація політтехнологій. Існування цієї детермінанти зумовлено етичними бар'єрами перед осмисленням технологій політичної діяльності. Не завжди оптимальна з точки зору досягнення результату політична міфологія (наприклад, фашистський і радянський тоталітарні міфи) заслуговує, незважаючи на її успішність, на втілення до сучасної політичної свідомості. Перебільшення ж етичної компоненти політичної міфології завжди знижує ефективність управління і досягнення політичних результатів. Таким чином, на перше місце серед детермінантів розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості ми виносимо саме знаходження бар'єру між етичністю і ефективністю політтехнологій.

2. Семантичні (характеризують вплив вербальної і знакової системи).

2.1. Розшифрування і дешифрування. Міф - це завжди вимисел (як свідомий, так і неусвідомлений). Перед дослідником міфологізації сучасної політичної свідомості тому завжди постає завдання розкрити зміст як цілеспрямованої вигадки, так і значення прихованого образу. Розшифрування натхненних образів, які спонукають міфотворчість, і знову зашифрувати їх у вигляді образів, які набувають сучасних політичних цінностей - ось запорука створення і втілення найкращого політичного міфу.

Приклад вдалого розшифрування і дешифрування політичного міфу продемонструвала одразу ж після відставки уряду під час прямого ефіру 9 вересня 2005 року екс-прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко. Вона додала до помаранчевої стрічки блакитну, і поєднавши їх, утворила аналог національного прапору України. Тим самим було показано, що ідеали нещодавньої «революції», які виражені у символах майдану (помаранчева стрічка) дещо дискредитовані корупційними діями і розколом всередині команди Президента. Такі символи потрібно розшифрувати і дешифрувати. Окрім іншої частини майдану («блакитної») новий жовто-блакитний політичний символ уособлює універсальну ідею єднання (зокрема об'єднання Сходу і Заходу, соціального примирення тощо). А якщо пригадати загальновживане прізвисько Ю. Тимошенко - Жанна Д'Арк, якій свого часу вже вдалося об'єднати країну й перемогти, то даний приклад міфологізації сучасної політичної свідомості можна було б вважати показовим.

2.2. Магія слів, магія мови. Як видно з наведеного вище, - політична міфотворчість ставить на меті викривлення реальності для реалізації політичних інтересів. «Магічне слово не описує речі або відношення між речами; воно прагне призводити дії і змінювати явища природи. Подібні речі не можуть відбуватись без розвиненого магічного мистецтва. Тільки маг або колдун здатен володіти магією слова, тільки в його руках воно перетворюється на могутню зброю» [19, 387].

На нашу думку типовішим прикладом створення і використання магічних слів, магічної мови є фашистська Німеччина. Саме там була створена так звана Lingua Tertii Imperii (LTI) - «мова Третього рейху» [41,336-430]. В реаліях нової магічної мови фюрер виконував роль верховного жреця. Для LTI було характерне створення великої кількості неологізмів, або зміна та фальсифікація старих загальновживаних термінів і понять, які були адаптовані під форми і дух нацистської ідеології.

Однією з функцій політичної мови є уніфікація мовного простору. Для політиків є серйозною проблемою той факт, що одне й те ж слово може мати різні значення для різних політичних субкультур. Це ускладнення відмітив ще Г. Лебон. На його думку мистецтво політиків полягає у тому, щоб «вміти оперувати словами. Головне ускладнення цього мистецтва полягає в тім, що в одному й тому ж суспільстві, але у різних соціальних верствах ті ж самі слова мають зачасту різний зміст» [95, 228].

У політичній мові зашифроване бачення світу, яке недоступне людині, що належить до іншої політичної культури. Як вірно висловися з цього приводу Е. Баталов: політичну мову «можна розглядати ніби природній код політичної культури, причому код, який відкриває шлях майже до усіх її сфер і рівнів» [15, 154]. Слова-сигнали дозволяють забезпечити резонанс думок і почуттів політичного лідера і його прибічників («помаранчева чума», «бандитська влада», «воля майдану» тощо). Слова-сигнали володіють великою енергетикою і здатні викликати в аудиторії сильні емоції. Чим яскравіші асоціації та образи, які викликає слово-сигнал, тим більшим енергетичним потенціалом воно володіє. Слово - це інструмент, який дозволяє політику створювати значущі для людини уявлення, «заряджати» людей енергією, спонукати їх до певних дій. Тоді «діє магія випробуваних, повторюваних слів та формулювань. Вона поширюється подібно зараженню, з швидкістю електричного струму і намагнічує натовп. Слова викликають чіткі образи крові або вогню, спогади про перемоги чи поразки, які активізують піднесенні або трагедію, сильне почуття ненависті або любові» [134, 189].

2.3. Магія імені. О. Лосєв вірно зазначив, що: «міф є розгорнуте магічне ім'я» [107, 214]. Однією з найбільш дієвих видів зброї політичної мови є маніпулятивні терміни або «ярлики» (банкір, зек, хворий, філософ, апаратчик, господар тощо), які потім навішуються політичним лідерам або їх опонентам. «Ярлики» виявляються найбільш дієвими, коли вони вкарбовані в систему певної політичної міфології («імперія зла», «буферна зона», «злочинна влада» тощо). «Ярлики» можуть використовуватись і для спростування ворожої політичної міфології (наприклад, «червоно-коричневі» для означення комуністів у їх порівнянні з фашистами). «Ярлик» також може використовуватись для дискредитації політичного режиму («клан кучми»).

2.4. Відсутність безперервності і оповідальності. Сучасний політичний міф, як і архаїчний, породжується образним типом свідомості, однак на відміну від архаїчної міфології, він не оформлюється у вигляді зв'язаної оповіді, у вигляді системи. Сучасний політичний міф є дискретним, він являє собою набір стереотипів масової свідомості. «Сучасний міф є дискретним: він висловлюється не у великих оповідальних формах, а тільки у вигляді «дискурсів»; це не більше ніж фразеологія, набір фраз, стереотипів, міф, як такий, зникає, проте залишається ще більш підступне міфічне» [13, 234].

2.5. Гіперболізація (перебільшення) або літотизація (применшення) історичних фактів, подій. Нові політичні міфи, на відміну від архаїчних, є «штучними» утвореннями. Як у свій час писав Е. Касірер: «ХХ століття було приречене розвивати нову техніку міфу, і тепер міф можливо сфабрикувати з таким же успіхом, як будь-яку сучасну зброю» [232, 355]. Ідею конструювання сучасних політичних міфів розвиває С.Московічі. Він пише: «політика, яка ставить на меті управління масами, за необхідністю є політикою, яка не є чужою фантазії. Вона повинна спиратись на певну вищу ідею, навіть свого роду ідею-фікс, яку впроваджують і культивують у свідомості кожної людини-маси, доки не впровадять її. Потім вона перетворюється на колективні образи і дії» [134, 127].

2.6. Пластичність, здатність політичного міфу до метаморфози, змін. Пластичність сучасного міфу дає політику свободу маневру. Кожен об'єкт міфічної дійсності може володіти надприродними якостями. Наведемо, на нашу думку доречні, слова Р. Барта з цього приводу: «Міф не визначається ані своїм предметом, ані своїм матеріалом, оскільки кожен матеріал можна довільно наділити значенням» [13, 234]. «Повітряні млини» стають велетнями, власники фабрик - «експлуататорами-кровопивцями», глави держав - «батьками нації», «месіями» тощо. У міфі немає усталених форм, дійсність динамічна, метафорична. Буденне і надприродне у міфі є нероздільним, поміж ними не існує протиріч.

2.7. Нуменозність образу влади та її носіїв. Кожна дія або слово міфологічного героя набуває надприродного значення, священного символу або знаку. Поняття нуменозності було досить ретельно проаналізовано К. Хюбнером, якому належить вислів: «Міф дозволяє політикам робити будь-що, доки вони одягнені у вбрання героїв» [207, 16].

2.8. Образність, можливість добудови образу. Ця детермінанта забезпечує цілісність, пізнаваність, запам'ятовування політичного міфу. В той же час, кожен образ припускає можливість розбіжностей у тлумаченні його складових, що дає підставу політичному міфу доповнюватись безліччю подробиць, варіантів інтерпретації. Кожна людина може вжитися у «близький» до неї міф, додавши до нього елементів власної уяви і переживань. Таким чином, сучасний політичний міф перетворюється на продукт спільної творчості багатьох людей і при цьому зберігає свою вихідну структуру та смислове навантаження.

3. Пов'язані з образом героя та його ворога.

3.1. Героїзація подій і суб'єктів політичного міфу, обов'язкова наявність героя і його ворога. У політичному міфі у ролі героїв виступають політики. Політичний міф, власне, призначений до того, щоб створити з політика героя, включити його у героїчний контекст, вигадати йому героїчний образ. Сучасний герой політичної міфології повинен володіти такими якостями:

· нуменозність, виключність, надприродність власного образу;

· подолання труднощів, перепон на шляху до цілі;

· сильний ворог (чим сильніший ворог, тим значущою буде перемога);

· архетипність місії героя для даної нації;

· походження героя (біографія) повинно бути незвичайним (непорочне зачаття, походження від Богів, родинні зв'язки з Богами); в часи революцій можна припуститися і формула «з грязі у князі», для того, щоб підкреслити, геніальність, здібності героя, який зміг дістатися верхівки влади, незважаючи на низьке походження. Можна навести такі історичні приклади - Ней, Мюрат, Сталін, зовсім сучасний нам Янукович;

· карколомний поворот у долі, значуща подія;

· тяжкий життєвий шлях, мандрування;

· вихід за межі загальновживаної соціальної норми (як обіцяв В.Путін «мочити терористів у сортирі», або як Б.Єльцин, заскочити на танк у 1991 році, чинному прем'єр-міністру України, як Янукович, проголосити себе опозиціонером, також це може бути поїздка громадським транспортом, політ на літаку тощо);

· бажаною є також певна стигма (мітка). Це може бути родима пляма, відсутність кінцівок, маленький зріст, інші фізичні вади. Стигма може бути і психологічною. Серед російських політологів існує версія про те, що у характеристиці В. Путіна під час роботи у КДБ значилось: «знижене почуття небезпеки»;

· здійснення подвигів;

· усвідомлення своєї місії, свого призначення;

· наявність смертельної небезпеки і необхідність позбавити від неї націю, людство. Постійна потреба рятувати. Чітко простежується тенденція до спрощення реальності і уподібнення її до казкової (Іван-Царевич рятує Василісу Прекрасну, перемагаючи Чудо-Юдо, Ілля Муромець рятує рідну землю від ворогів, В. Янукович рятує рідну землю від американської експансії, а В. Ющенко від «бандитів», тобто від Януковича);

· слава (або для сучасного політика високий рейтинг). Падіння рейтингу зумовлює героя до здійснення нових подвигів. Якщо можливостей боротися зі справжніми ворогами немає, то політичному лідеру доводиться боротися з ворогами ілюзорними, вигаданими, міфічними. Для людини, яка захоплена міфом, такий ворог здається цілком реальним.

3.2. Ілюзія дії, боротьби з ворогом. Культ «борців за справедливість» завжди супроводжував політичний міф («перебудова», «боротьба з корупціонерами» тощо). Міфологічний герой завжди активний, він завжди діє, він може відчувати тимчасові незручності й труднощі, але він завжди в боротьбі. І чим складнішими для нього є перешкоди, тим привабливішим здається досягнення мети і зростає власне значення. Влучними є тут слова Є.Касірера: «Світ міфу - драматичний світ: світ дій, зусиль, сил, які борються. Міф не система догматичних вірувань: він складається не тільки з образів і уявлень, але значною мірою - з дій. Життєвий принцип міфу не є статичним, а динамічним, і описати його можливо лише в поняттях дії» [78, 513-529].

3.3. Віра в реальність сюжету, героїв, образів. «У міфологічному уявленні завжди присутній акт віри. Без віри у реальність свого об'єкта міф втрачає своє підґрунтя» [78, 528]. У політичному процесі реальністю стає сам міф. Він стає настільки ж реальним, наскільки реальними є наші емоції й переживання.

Тут спостерігається деяка схожість з релігійною вірою, яка передбачає придушення критичного мислення, не залишає місця сумнівам. Тому доки людина вірить у свого героя, доти вона ототожнює реальність з міфом, реальної політики (політика) з їх героїчними образами. Звідси поведінка людини, яка вірить в реальність міфу стає програмованою і передбачуваною, керованою. Тому зусилля сучасних політичних технологів значною мірою спрямовані на конструювання ілюзорної реальності і постійного «підживлення» віри в міф. Наприклад, автору зустрічалися громадяни Російської Федерації (причому з вищою гуманітарною освітою), які твердо вірили у те, що В.Путін є вищим за середній зріст. На питання чому вони у цьому так впевнені, якщо ніколи наживо не бачили Президента, слідувала досить цікава відповідь: «Бо іншого бути не може. Він високий».

4. Соціально-історичні (характеризують універсальний характер політичного міфу у його історичному та соціальному аспекті).

4.1. Циклічність часу. Міфологічний час існує в межах циклу «минуле - теперішнє - майбутнє». Причому теперішнє сприймається як дещо похідне від минулого та майбутнього. Людина вимірює свої вчинки саме з огляду на їх відповідність принципам майбутнього, чи з огляду на їх відповідність до славетного або ганебного минулого. Теперішнє - тільки повтор того, що було, і підґрунтя того, що буде. Актуального теперішнього для людини, яка перебуває під впливом політичного міфу просто немає. Все здається визначеним наперед. Місця волевиявленню людини не залишається, оскільки вона або приречена повторювати минуле, або підкорятись вже визначеному, запрограмованому майбутньому.

Дана детермінанта полягає у основі механізму створення сучасних політичних міфів: міф про народ (характер народу, його місія, відношення до інших народів) - міфологія минулого (походження народу, галерея героїв, злочинців, перемоги або поразки нації) - міфологія теперішнього (картина оточуючого світу, смисл буття, місце людини в соціумі, готовність до жертв заради майбутнього) - міфологія майбутнього (образ нагороди за страждання в минулому і теперішньому, образ мети діяльності нації).

4.2. Кризовість. Потрібно ще вказати на феномен певного роду гальмування дослідницької думки перед соціальними проекціями міфу, яке виникає у зв'язку з тим, що актуальність міфу виявляється тільки в ситуації соціокультурної кризи. Коли суспільство перебуває у фазі стабільності, домінування міфу в політиці мало вірогідне. Коли ж криза загострюється, перед нею наукове співтовариство зачасту постає неозброєним, а виявивши свою силу політичний міф сприймається як явище апокаліпсичне. Політичний міф нібито свідчить про швидку загибель суспільства, що зумовлює його негативне значення. Паростки нового соціального життя, які саме у міфі найбільш яскраво проявляються, частіше за все залишаються не поміченими. Між тим, народження політичного міфу - сигнал, який потрібно прийняти і осмислити.

4.3. Класовість. Якщо маса одержує в релігійному ритуалі задоволення від повторення архетипної ситуації, то класова релігійність бачить за ритуалом легенду. Тобто, міфологія привілейованих шарів суспільства суттєво відрізняється від міфології керованих шарів. Саме у зв'язку із цим виникає так зване “двокультур'я”.

Досить зручним для розуміння міфології різних соціальних шарів є їхнє функціональне членування за схемою суспільства древньої Індії: брахмани (духовна варна), кшатрії (варна воїнів), вайшья (варна виробників і торговців) і шудра (нижча варна, не залучена до таїнств). В ідеальній схемі якоїсь соціальної утопії таке членування продуктивно з погляду створення класового міфу, але в реальності сучасного суспільства не можна не бачити й більш складного членування на соціально-професійні групи (аналог джаті), у яких важливу роль грає рід занять, вік, місце проживання (тип населеного пункту) і інші фактори. Разом з тим, можна об'єднати соціально-професійні групи в близькі по світогляду станові блоки, які як би відтворять станово-корпоративну структуру в новому виді.

Таким чином, у сучасному суспільстві можна виділити чотири соціально-професійні стани (об'єднані не тільки в силу умов життя, але й у силу певних міфологічних уявлень):

(I) релігійні віртуози (святі, подвижники, старці, верхівка ієрократії) і інтелектуальна еліта;

(II) ієрократія, керівники й військові;

(III) підприємці (бюргери), інженерні кадри, кваліфіковані службовці і робітники;

(IV) малокваліфіковані промислові й сільські робітники, обслуговуючий персонал, маргінали.

Звертаючи увагу на причини нового розшарування “варнових” станів, ми побачимо, що вони лежать у сфері вибору релігійної практики (міфологізація або раціоналізація) і в сфері психічних схильностей (околективлення або індивідуація). Згідно з цим вибором можуть конструюватися й політичні міфології, ефективність яких пов'язана з тим, як ті або інші “ідеї” будуть мультиплікуватися в професійному середовищі кожного зі станів і складових їхніх шарів.

4.4. Спрощення реальності (або революційний романтизм). Зведення усіх існуючих в реальності протиріч до формули боротьби Добра зі Злом. У часи революцій, війн (громадянських, медійних, олігархічних), передвиборчих кампаній міфи стають суворою реальністю, наступає час реалізації метафор і втілення вигаданих символів у життя.

Політичний міф завжди тяжіє до простих формул і рішень (люстрація, реприватизація, контрреволюція тощо). Усі відомі й успішні політичні лідери проблеми суспільства намагаються зводити до найпростіших формул, які можна перетворити на гасла та керівництво до дії. Діячі Великої Французької революції, Наполеон, Ленін, Сталін, Гітлер вміли просто, ясно, доступно пояснити масам завдання, які перед ними стоять. Варто пригадати програш В.Ющенка у першому раунді теледебатів під час передвиборчої кампанії 2004 року в Україні. Поразка майбутнього Президента України у першому турі теледебатів була зумовлена, перш за все, на наш погляд тим, що на відміну від свого конкурента В. Януковича він збудував виступ на основі економічного аналізу, статистичних та макроекономічних показниках, мало зрозумілих пересічному українському громадянину. Відверто виступ В.Ющенка був складніший, «науковіший», зарозуміліший за опонента, а тому - приречений на поразку у змаганні за вподобання широких верств населення.

5. Ментальні (характеризують вплив політичного міфу на духовну компоненту і підсвідомість).

5.1. Архетипність. Адекватність політичного міфу глибинним засадам світогляду, менталітету, господарського укладу народу. У деяких найважливіших для буття людини аспектах, вона залишається тотожною своїм пращурам, для яких міфи були насущною реальністю, переданою сучасним поколінням вже у вигляді реальності психіки та основ світосприйняття. Тому експлікація архетипів дає підставу для успішного застосування сучасних політичних технологій. Яскравим свідченням того, що не кожен політичний міф може прийнятися на національному ґрунті, на нашу думку, є криза української національної ідеї 1990-х років. Конгломерат так званої «шароварної» культури та капіталістичних цінностей без достатнього аналізу історії господарчого, державницького, психічного буття нації і не міг бути успішно втілений до політичної свідомості українців.

В цьому контексті, на наш погляд, треба зупинитись на такому понятті як патріотизм. За В.Далем, патріот, патріотка, любитель вітчизни, ревнитель про благо її, вітчизнолюб, співвітчизник або вітчизник. Патріотизм малий - любов до батьківщини [55]. Також патріотизм, любов до вітчизни, витікаюча зі свідомості солідарності інтересів громадян даної держави або членів даної нації. Відчуття прихильності до батьківщини і рідного народу, пройняті освіченим розумінням розумових і етичних потреб народу, є основою культурного суспільного життя [222].

Відсутність патріотизму у еліти та народних мас спричинила розкрадання бюджетних коштів, їх відтік за кордон, зневагу до української державності і її носія (державної влади). Інше кажучи, запропоновані символи не стали нуменозними (у вузькому смислі - священними) для народу України, оскільки були ані архетипними, ані логічними для нього.

5.2. Ірраціональність. Сприйняття політичного міфу спирається переважно на почуття і емоції та живиться ними. Архетипний досвід народу, його колективні переживання зашифровані у міфі. Архетипи колективного несвідомого переходять від однієї епохи до іншої, роблячи міф одвічним атрибутом людського буття. Типовий для Росії приклад архетипу «доброго царя та поганих бояр», який пережив самодержав'я, радянський лад і живе у сьогоднішньому політичному просторі країн колишнього СРСР. Постійні відставки урядів вказаних країн тільки раз від разу нагадують нам про живучість цього архетипу та намагання перекласти відповідальність за стан справ і відволікти увагу нації.

Слід зазначити, що наука в цілому, як і яка-небудь наукова теорія, є завжди незавершеною, завжди неповною. Міф же є універсальним, цілісним, оскільки здатен поглинати і народжувати будь-який сюжет, розтлумачуючи його у межах своєї концепції. Міфологічна картина фізичного світу, таким чином, у своєму символьному вираженні завжди є вірною. Вона не претендує на науковість, але претендує відповідність і атрибутивність людській природі. Більше того, різноманітні символьні образи, які належать до різних культур, що намагаються дістатись таємниці світобудови, можуть взаємодоповнюватись одне іншим без шкоди для основної концепції. Цьому сприяє не тільки спорідненість таких міфосюжетів, але й сама характеристика міфологічного простору, в якому різноманітне використання символів може спричиняти безліч варіантів трактування політичного міфу.

Будь-яке слово містить у собі певний «меседж» [188]. Тому необхідно розглядати сучасний політичний міф як номінально-інформаційний феномен. «Знакова система передбачає наявність у слові одночасно двох об'єктів: поняття і образу. Для міфу визначальним є на предмет повідомлення, а спосіб у який він висловлюється. Для людини конкретна річ є суб'єктивним поняттям.

Величезну роль відіграє не стільки певний предмет, скільки створений навколо нього ореол. Людина бачить предмет крізь образ в її свідомості раніше. На формування цього образу впливають багато факторів. З одного боку - це архетипи колективного несвідомого, які незалежно від нашої волі формують у нас певні уявлення про речі, створюють образи предметів. Інший бік - спеціально розроблена інформація, що розповсюджується з певною метою. Якщо не існує такої точки зору, з якої інформація виступала б істинною, тоді це - омана. Але, якщо можна знайти певні точки зору, з яких інформація хибна, але, разом з тим, є певні точки зору, з яких вона істинна, при цьому є заінтересовані у певній інтерпретації особи, це і є умовою виникнення сучасного міфу» [230, 129].

Відмінність сучасної міфології від архаїчної полягає в тому, що остання була істинною у певному контексті і певних історичних умовах. Для сучасного міфу важливим є понятійний ланцюг: реальність - міф - омана. Якщо невідомо жодної точки зору, з якої певне висловлювання істинне, - це омана; якщо існує хоча б одна точка зору, з якої певне висловлювання істинне або виправдане, - це міф; якщо з усіх точок зору певне висловлювання істинне - це реальність.

Із цього виходить, що існує досить хитка межа між міфом, реальністю та оманою. За своєю суттю вона контекстуальна, залежить від світогляду певної аудиторії, а також від фізичної та соціальної реальності цієї аудиторії. На цьому будують рекламні стратегії менеджери рекламних кампаній. Ідеологія, теорії принципи й основні прийоми створення рекламних міфів досить докладно розглянуті у роботі О. Ульяновського «Міфодизайн реклами» [187, 143]. Але вказана праця розглядає переважно питання впливу сучасної міфології на економічну діяльність суспільства.

Сучасний міф тісно пов'язаний з поняттям іміджу. Міфи надають йому силу, стають змістом, ідеєю тієї форми, яка отримує назву імідж. Імідж стає цілеспрямовано сформованою потребою, яка активно розповсюджується через засоби масової комунікації. Імідж у процесі формування має, за визначенням Б.Брюса, такі призначення: для кого конкретно даний об'єкт (лідер громадської думки, політична партія або політик), і чому можна віддати преференцію саме йому [230, 87].

Відповідно до цього він розрізняє функціональні й психологічні переваги об'єкта. Функціональні переваги розкривають: заради чого існує даний об'єкт; до психологічних переваг належить задоволення інших потреб (демонстрації соціального статусу, переваги, бажання, захоплення). Г. Почепцов трактує імідж як комунікативну одиницю, яка ідеально відповідає вимогам комунікативного простору. Саме тому, що таким успішним шляхом можна досягти бажаних результатів у маркетинговій діяльності і політиці. [158, 35].

Визначальні особливості розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості виявляються у злитті ідеального та реального, синкретизмі сприйняття, спиранні на архетип, імперативність думки, коли міф спонукає до певної дії самим фактом існування у свідомості, він спрямовує, координує і формує тип нашої поведінки.

Висновки до третього розділу

Символ у політиці пов'язує раціональне з ірраціональним. Дія символу на свідомість прихована від того, хто занурений у політичний міф. Але вона розкривається зовнішнім спостереженням й аналізом. Саме тому символізм у політиці особливо важливий. Тут це практично єдиний шлях до утворення спільності, до об'єднання маси й еліти, емоцій та ідеології. Символізація політичної дійсності - це об'єктивація смислових та чуттєвих переживань реальності політичним суб'єктом, яка виявляється у синтезі знакової системи і образів влади та держави. Результат символізації - специфічний продукт (річ, слово), який не дає зникнути почуттю, емоції, образу, - констатація переживання політичного образу у часі й просторі.

Таким чином, можна зробити висновок, що символ у політиці зв'язує раціональне з ірраціональним, колективне з індивідуальним, масу з вождем. Розрізняються культурний і психоаналітичний підходи до суті символу. У першому випадку символ є сама дійсність, найважливіша ознака соціальності; у другому - позначення якогось витиснутого зі свідомості заборонного бажання. Перший підхід відповідає глибоко вкоріненим у культурі символам, другий - кризовій формі свідомості.

В процесі дослідження виділені такі складові поняття «національне»: мова, почуття єдності, національна ідея, національна пам'ять, національний простір і час; ці складові носять міфологічний характер і об'єктивуються в політичному процесі через символізацію. Оскільки складові поняття національне носять міфологічний характер, виявляються через спосіб вираження політичної міфології (символізацію), - це дає нам підставу вважати національне фактором міфологізації сучасної політичної свідомості.

При неміфічному сприйнятті нації передбачається, що «громадяни мають свідомо, в ході громадянського діалогу, досягти згоди щодо тієї основи, на якій вони мають об'єднатися. Єдина національна воля є наслідком досягнення між громадянами згоди: національна держава виникає внаслідок самовизначення громадян - їхнього добровільного об'єднання у націю, яка якраз і використовує державу як засіб самоврядування. Філософським підґрунтям цього розуміння нації є раціоналізм. Поняття «нумінозної єдності», «історичної долі», «вічності нації» при такому підході виключаються.

Нація при міфічному сприйнятті це незмінна споконвічна єдність і існує вона як ряд поколінь зв'язаних поміж собою національною сутністю. Така сутність виникнувши одного разу у священний першочас, а тому не маючи певної хронологічної прив'язки, потім тотожно присутня на всьому протязі існування нації. Перед кожним новим поколінням національна сутність постає вже наперед заданою і об'єктивно існуючою. Національні сутності (згадувані вище елементи національного) є нуменозними навіть якщо вони безпосередньо і не пов'язані зі світом богів.

Підсумком дисертаційного дослідження стало виявлення детермінантів оптимізації розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості як визначальних умов, причин і наслідків найкращого варіанту історичного буття досліджуваного феномену.

Були виділені такі детермінанти оптимізації розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості: деміфологізація етичного і реміфологізація політтехнологій; архетипність; розшифрування і дешифрування; спрощення реальності; ілюзія дії, боротьби з ворогом; віра в реальність сюжету, героїв, образів; пластичність, здатність політичного міфу до метаморфози, змін; нуменозність образу влади та її носіїв; образність, можливість добудови образу; ірраціональність; циклічність часу; героїзація подій і суб'єктів політичного міфу, обов'язкова наявність героя і його ворога; відсутність безперервності і оповідальності; магія слів, магія мови; магія імені; кризовість; класовість; гіперболізація (перебільшення) або літотизація (применшення) історичних фактів, подій.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні сутності і особливостей міфологізації сучасної політичної свідомості як рушійної сили становлення і розвитку сучасних національних держав.

Актуальність проблеми міфологізації сучасної політичної свідомості обумовлена недостатньою теоретичною розробленістю, а також практичною значимістю цієї проблеми для сучасного суспільства взагалі, і українського суспільства зокрема.

Методологічну базу соціально-філософського аналізу особливостей міфологізації сучасної політичної свідомості склали синергетичний, діалектичний, системний, структурно-функціональний, історичний і порівняльний методи, а також використання таких принципів як епістемологічний, конкретно-історичний, єдності історичного та логічного. Соціально-філософське осмислення проблеми здійснювалося через призму аналізу двох протилежних складових поняття міфологізації сучасної політичної свідомості: нормативність і символічність. Надаючи належне кожній із вказаних тенденцій, автор доводить, що найбільш корисним для ґрунтовного розуміння досліджуваної теми є діалектичне взаємодоповнення вказаних складових, яке забезпечує цілісний характер дослідження і функціонування універсальних нормативно-символічних конструкцій образу влади і держави як сутності міфологізації сучасної політичної свідомості.

Виділено етапи розвитку політичної міфології від латентного (Античність) через антропологічний та легітимуючий етап (Відродження, Просвітництво) до набуття свого апогею в політичних доктринах “національної величі” XIX-XX століття.

Наведено різні інтерпретації міфу по мірі зростання в них прагнення бачити у міфі не тільки казку, але певний спосіб осягнення реальності, причому зростання цього прагнення взагалі-то співпадає з послідовністю у часі означених вище типів інтерпретації. Окреслено етапи інтерпретації міфологічного (алегоричний та евгемеричний, “хвороби мовлення”, поетичний, ритуально-соціологічний, психологічний, трансцендентальний, структуралістський, символічний, нумінозний).

В результаті даного дослідження доведено, що процес міфологізації політичної свідомості з її ідеологізацією має єдину генетичну основу, виконує спільні символічні та праксеологічні функції, але різниться за гносеологічною, онтологічною та легітимною ознаками;

Автором виявлено, що політичний міф має основну відмінність від утопії, яка полягає в тім, що політичний міф є продуктом колективної творчості народу і заснований на його архетипних нормативно-символічних конструкціях, а утопія - витвір окремих особистостей, інтелектуалів, діячів літератури і мистецтва.

Розкрито релігійні складові міфологізації політичної свідомості: ритуалізацію та культивацію. Ритуалізація наближує міфологічну свідомість до політики, а культивація до релігії. Проаналізовано символізацію як спосіб вираження міфологізації сучасної політичної свідомості. Символізація політичної дійсності - це об'єктивація смислових та чуттєвих переживань реальності політичним суб'єктом, яка виявляється у синтезі знакової системи і образів влади та держави. Результат символізації - специфічний продукт (річ, слово), який не дає зникнути почуттю, емоції, образу, - констатація переживання політичного образу у часі й просторі.

З метою розв'язання проблеми виявлення найкращого варіанту історичного буття міфологізації сучасної політичної свідомості виділені наступні детермінанти оптимізації розвитку досліджуваного феномену: деміфологізація етичного і реміфологізація політтехнологій; архетипність; розшифрування і дешифрування; спрощення реальності; ілюзія дії, боротьби з ворогом; віра в реальність сюжету, героїв, образів; пластичність, здатність політичного міфу до метаморфози, змін; нуменозність образу влади та її носіїв; образність, можливість добудови образу; ірраціональність. Сприйняття політичного міфу спирається переважно на почуття і емоції та живиться ними; циклічність часу; героїзація подій і суб'єктів політичного міфу, обов'язкова наявність героя і його ворога; відсутність безперервності і оповідальності; магія слів, магія мови; магія імені; кризовість; класовість; гіперболізація (перебільшення) або літотизація (применшення) історичних фактів, подій.

В результаті проведеного дослідження автором доведено, що основними особливостями міфологізації політичної свідомості є універсальність та амбівалентність її впливу на розвиток індивідуальної і масової свідомості. Універсальність такого впливу полягає в тім, що на протязі всієї історії людства міф, як атрибут політичної свідомості, завжди супроводжував її розвиток на індивідуальному і масовому рівні. Амбівалентність полягає в тім, що, по-перше, міфологізація політичної свідомості характеризує, з одного боку, такий тип світогляду, якому властиві примітивізм, алогічність та спрощення, - а з іншого - величезний креативний потенціал. По-друге, політичний міф, за певних обставин може призводити до консолідації суспільства, виступає фактором стабільності його розвитку, а за інших обставин, - може призводити, навпаки, до фрагментації, роз'єднання суспільства, впровадження маніпулятивних технологій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агронян А.С. Закономерности становления и развития социалистического общественного сознания. - Ташкент: Знамя, 1971. - 190 с.

2. Азаров Н.И. Взаимоотношения морали и политики // СПЖ. - 1997. - №4.- С.116-129.

3. Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр. / За ред. М. М. Бровко, О. Г. Шутов. - К.: ТОВ "Міжнар. фін. агенція", 1998. - 158 с.

4. Андрущенко В.П. Історія соціальної філософії (західноєвропейський контекст): Підручник: Навчальне видання. - К.: Тандем, 2000.- 416 c.

5. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: В 2 т. - К.: Генеза, 1993.- Т. 2: Курс лекцій: Навчальне видання. - 317 c.

6. Аннинский Л. "Внутри мифа". Патология современного мифологизированного сознания // Мифы и мифология в современной России / Под ред. К. Аймермахера, Ф. Бомсдорфа, Г. Бордюгова. - М.: АИРО-ХХ, 2000. - С. 112-128.

7. Антология мировой философии: В 4 т. - М.: Мысль, 1969. - Т. 1. - Ч. 1. - 307 с.

8. Антоненко С. От советского к постсоветскому образу - мутации мифа власти в современной России // Мифы и мифология в современной России / Под ред. К. Аймермахера, Ф. Бомсдорфа, Г. Бордюгова - М.: АИРО-ХХ, 2000. - С. 188-211.

9. Арон Р. Мир і війна між націями: Пер. з фр. - К.: МП «Юніверс», 2000. - 685 с.

10. Багдасаров Р. Свастика: священный символ. Этнорелигиоведческие почерки. - М.: Белые Альвы, 2001. - 432 с.

11. Бандурка А. М., Друзь В. А. Этнопсихология: Учеб. пособие / Ун-т внутр. дел. - Харьков: Изд-во Ун-та внутренних дел, 2000. - 240 с.

12. Баронин А. С. Этническая психология. - К.: Тандем, 2000. - 264 с.

13. Барт Р. Мифологии. - М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. - 234 с.

14. Барт Р. Фрагменты речи влюбленного. - М.: Изд-во "Ad Marginem", 1999. - 431 с.

15. Баталов Э. Политическая культура современного американского общества. - М.: Наука, 1990. - 255 с.

16. Баталов Э.Я. Социальная утопия и утопическое сознание в США. - М.: Наука , 1982. - 51 с.

17. Батыгин Г. С. Метаморфозы утопического сознания // Квинтэссенция: Филос. Альманах. - М.: Политиздат, 1992. - С. 268-276.

18. Беззуб'як М. Комунікативний вимір дослідження європейської стратегії України // Дослідження світової політики. - К.: ІСЕМВ НАНУ, 1999. - С. 56-57.

19. Белкин А. Вожди или призраки. - М.: Олимп, 2001. - 387 с.

20. Бердяев Н. Философия творчества, культуры и искусства. - М.: Искусство, 1994. - 235 с.

21. Бердяев Н. Судьба России. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 256 с.

22. Берус В. В. Современная социально-политическая мифология // Политическая жизнь и мысль: история и современность. - Барнаул: Тарус, 1993. - С. 38-56.

23. Бех В. П. Человек и Вселенная: Когнитивный анализ. - Запорожье: РА "Тандем-У", 1998. - 142 с.

24. Білий О. Воля до ідентичності (штрихи до історії реальної української держави після 1945 року) // Політична думка. - 2000. - №4. - С. 31- 40.

25. Биккенин П.Б. Социалистическая идеология. - М.: Книга, 1983. - 84 с.

26. Богачевская И.В. Язык религии в контексте национального самосознания / НАН Украины. - К.: Ин-т философии им. Г.С.Сковороды издательство, 1999. - 180 с.

27. Бочковський О. І. Вступ до націонології. - К.: Генеза, 1998. - 97 с.

28. Бродов В.В. Комментарии к «Ригведе» // Древнегреческая философия: Начальный период. - М.: Политиздат, 1972. - С. 27.

29. Бубер М. Народ и его земля // Избранные произведения: Пер. с нем. - М.: Книга, 1979. - С. 257 - 345.

30. Бубер М. Проблема человека: Пер. с нем. - К.: Ника-Центр: Вист-С, 1998. - 96 с.

31. Бурдье П. Социология политики. - М.: Socio-Logos, 1993. - 198 с.

32. Ваганов А. Г. Миф. Технология. Наука. - М.: Центр систем. исслед., 2000. - 166 с.

33. Вайс Керол Г. Оцінювання: Методи дослідження програм та політики: Пер. з англ. - К.: Основи, 2000. - 671 с.

34. Вибори Президента України 2004 року. Електоральна статистика: Інформ.- анал. вид. / Редкол.: Я.В. Давидович, М.І. Ставнійчук, М.І. Мельник та ін. - К.: Центральна виборча комісія, 2005. - 608 с.

35. Воеводина Л.Н. Архаический миф и своеобразие мифологического мышления // Культура: философско-исторические аспекты изучения и развития. - М.: Тандем, 2001. - С. 125-138.

36. Войтович В. Українська міфологія. - К.: Либідь, 2002. - 664 c.

37. Воловик В.И. Философия истории: Курс лекций. - Запорожье: Просвіта, 2004. - 140 с.

38. Волошенко О. Проблема цілепокладання у внутрішній політиці // Актуальні проблеми внутрішньої політики. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - С. 76-81.

39. Воркачев С.Г. Методологические основания лингвоконцептологии // Теоретическая и прикладная лингвистика. Межвузовский сборник научных трудов. - Воронеж: Знание, 2002. - С. 44 - 56.

40. Габриелян О. А. Мифотворчество в социокультурном контексте политики // Политические науки. - 2001. - №1. - С. 13-22.

41. Гаджиев К.С. Политическая философия. М: Экономика, 1999. - 606 с.

42. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 т.- М.: Искусство, 1969. - Т. 1. - 326 с.

43. Геллнер Э. Нации и национализм: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1991. - 320 с.

44. Гердер И.Г. Дневник моего путешествия в 1769 году // Избранные сочинения. - М.: Худож. лит., 1959. - 360 с.

45. Гете И.В. Поэзия и правда. Из моей жизни: Пер. с нем. - М.: Тандем, 2003. - 736 с.

46. Гете И.В. Фауст / Собрание сочинений: В 10 т. - М.: Худож. лит., 1976. - Т. 2. - 526 с.

47. Гитлер А. Моя борьба. - М.: Т-ОКО, 1992. - 243 с.

48. Гнатенко П.И. Национальная психология: Монография. - Донецьк: Поліграфіст, 2000. - 213 с.

49. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2 т. - М., Мысль, 1964. - Т. 2. - 748 с.

50. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Стратегія національної безпеки України в аксіологічному вимірі: від «суспільства ризику» до громадянського суспільства // Стратегічна панорама (щоквартальний науково-практичний журнал Ради національної безпеки і оборони України). - 2005. - №2. - С. 13-27.

51. Горський В.С. Історія української філософії: Навчальний посібник. - К.: Наукова думка, 2001. - 375 с.

52. Гуманізм: сучасні інтерпретації та перспективи / В.С. Пазенок, В.В. Лях, О.М. Соболь та ін. - К.: Укр. центр духов. культури, 2001. - 379 с.

53. Гумилёв Л.Н. География этноса в исторический период. - Л.: Наука, 1990. -413 с.

54. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. XVII-XVIII ст.: Підручник: Навчальне видання. - К.: Либідь, 2000. - 368 c.

55. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. - М.: Гос. изд-во иностранных и национальных словарей, 1956. - 521 с.

56. Дегтярев А.А. Основы политической теории: Учеб. пособие. - М.: Высшая школа, 1998. - 239 с.

57. Детерминация, детерминанта / http : // humanities . edu . ru / db / search . html ? words. Детерминанта http : // www . Afrodita . kiev . ua / slovar . cgi ? a = 219.

58. Древнекитайская философия. Собрание текстов: В 2 т. - М.: Наука, 1973. - Т.2. - 436 с.

59. Дюркгейм Э. Представления индивидуальные и представления коллективные // Социология. - М.: Канон +, 1995. - С. 208 - 243.

60. Замятин Е. Избранное. - М.: Правда, 1989. - 368 с.

61. Зміни у свідомості українського суспільства на зламі тисячоліть / Відділ з Питань Освіти та Культури Держдепартаменту США; Рада Міжнар. Наук. дослідж. та Обмінів (ІREX) / Редкол.: С. Рябова та ін. - К: Видавничий дім “KM Akademia”, 2001. - 267 с.

62. Зорина Е.В. Социальный субъект мифогенерации / Филос. исслед. - 2002. - №1. - С. 90-97.

63. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія. Історія розвитку філософської думки: Підручник.- К.: Альтерпрес, 2002. - 464 c.

64. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія. Актуальні проблеми сучасності: Підручник. - К.: Альтерпрес, 2002.- 480 c.

65. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності: Масова комунікація і культура як суб'єкти формування громадянської та національної свідомості. - К.: Смолоскип, 2000. - 89 с.

66. Ивушкина Е.Б., Несмеянов Е.Е. Современная мифология. - Ростов-на-Дону: СКИАПП, 2000. - 81 с.

67. Из книг мудрецов: Проза Древнего Китая. - М.: Худ. лит., 1987. - 365 с.

68. Ионов И.Н. Историческое бессознательное и политический миф // Современная политическая мифология. - М.: Терус, 1996. - С. 5-21.

69. История политических и правовых учений. ХХ в. / Под ред. В.С. Нерсесянц. - М.: Наука, 1995.- 332 с.

70. История философии: конспект лекций. Учебное пособие. - Запорожье: ЗГУ, 1993. - 320 с.

71. Каганский В.Л. Россия и Миф о России // Неприкосновенный запас. - 1999. - №3 (5). - С. 12-15.

72. Канетті Е. Маса і влада: Пер. з нім. - К.: Видавн. дім «Альтернативи», 2001. - 415 с.

73. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. - М.: Алгоритм, 2000. - 736 с.

74. Карась А.Ф. Міфотворчість як соціокультурна проблема розуміння і раціональності // Філософія. Політологія. - К.: Думка, 2001. - C. 25-38.

75. Карлова О.А. Miphos sapiens - миф разумный. - М.: Академия поэзии, 2001. - 207 с.

76. Кармазіна М.С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець XIX - початок ХХ століття) / Ін-т політ. і етнонац. досліджень НАН України. - К.: Держ. торг.- екон. ун-т., 1998. - 351 с.

77. Кассирер Э. Логика наук о культуре // Избранное. Опыт о человеке. - М.: Юристъ, 1998. - С. 210.

78. Кассирер Э. Опыт о человеке. Введение в философию человеческой культуры // Избранное. Опыт о человеке. - М.: Юристъ, 1998. - С. 440-724.

79. Кассирер Э. Техника современных политических мифов // Вестник МГУ. - Серия 7. - 1990. - №2. - С. 58-69.

80. Кассирер Э. Философия символических форм: Введение и постановка проблемы // Культурология. ХХ век. Антология. - М.: 1995. - С. 163-213.

81. Катвалюк А. Л. Социальные технологии. - М.: Екон. думка, 2001. - 284 с.

82. Кесииди Ф.Х. От мифа к логосу: Становление греческой философии. - СПб.: Алетейя, 2003. - 360 с.

83. Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії: Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2001. - 319 с.

84. Кольев А.Н. Политическая мифология: Реализация социального опыта. - М.: Логос, 200З. - 382 с.

85. Колінгвуд Р.Дж. Ідея історії: Пер. з англ. - К.: Основи, 1996. - 615 с.

86. Кононенко С. Криза влади і соціальна трансформація // Дослідження світової політики. К.: ІСЕМВ НАНУ, 2000. Вип. 11. - С. 112 - 117.

87. Кононенко С. Теоретико-методологічний плюралізм політології міжнародних відносин і формалізми “світового суспільства” // Дослідження світової політики. К.: ІСЕМВ, 2002. Вип. 20. - С. 35-39.

88. Косарев А.Ф. Философия мифа: Мифология и ее эвристическая значимость. - М., СПб.: Университет. кн., 2000. - 303 с.

89. Котельников В. У пошуках національних інтересів: державне будівництво в Україні в контексті світового досвіду // Політична думка. - 2000. - №4. - С. 40-53.

90. Кравченко А.И. Макиавелли: технология эффективного лидерства // Социс. - 1993. - №6. - С.16-19.

91. Кравченко И.И. Политическая мифология: вечность и современность // Вопросы философии. - 1999. - № 1. - С. 3-17.

92. Куленко С.В. Мифологические истоки философского учения // Социально-гуманитарные исследования: Сб. науч. тр. - Новосибирск: Прагма, 2001. - С. 109-117.

93. Кэмпбелл Дж. Мифический образ. - М.: Изд-во „АСТ”, 2002. - 683 с.

94. Кэмпбелл Дж. Тысячеликий герой. - М.: Ваклер, Рефл-бук, АСТ, 1997. - 94 с.

95. Лебон Г. Психология масс. - М.: Харвест, 2000. - 320 с.

96. Левада Ю.А. Историческое сознание и научный метод // Философские проблемы исторической науки. - М.: Мысль, 1969. - С. 220-235.

97. Левенець Ю. Роль національного міфу у відродженні національної свідомості українського народу // Нова політика. - 2001. - № 2. - С. 50-53.

98. Леви-Строс К. Структурная антропология: Пер. с фр. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. - 512 с.

99. Левкиевская Е. Русская идея в контексте исторических мифологических моделей и механизмы их сакрализации // Мифы и мифология в современной России / Под ред. К. Аймермахера, Ф. Бомсдорфа, Г. Бордюгова. - М.: АИРО-ХХ, 2000. - С. 67-91.

100. Ленин В.И. «Услышишь суд глупца...»: (Из заметок с.-д. публициста)// Ленин В.И. Полное собрание сочинений. Т. 14: Сентябрь 1906-февраль 1907. 5-е изд./ Том подгот. к печ. С.Ф. Буточниковой и М.М. Вассером; Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. - М.: Политиздат, 1968. - С. 274-292.

101. Лепский М.А. «Свет» и «тень» социальной перспективы: Монография. - К.: Молодь, 2000. - 410 с.

102. Лісовий В.С. Ідеологія націоналізму // Культура - ідеологія - політика. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. - С. 80-115.

103. Лісовий В.С. Перший в Україні системний виклад теорії нації та націоналізму // Теорії нації та націоналізму. - К.: Либідь, 1999. - С. 5-19.

104. Лисий І. Міфоборство як міфотворчість? // Філософська і соціологічна думка. - К.: 2000. - №4. - С. 57-70.

105. Лобок А.М. Антропология мифа. - Екатеринбург: Банк культурной информации, 1997. - 686 с.

106. Лок Дж. Два трактати про врядування: Пер. з англ. - К.: Основи, 2001. - 265 с.

107. Лосев А. Диалектика мифа // Философия. Мифология. Культура. - М.: Наука, 1991. - С. 214.

108. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф.- М.: Изд-во Московского ун-та, 1982. - 541 с.

109. Лосев А.Ф. Мифология // Философская энциклопедия. - М.: Сов. энцикл., 1964. - С. 457 - 467.

110. Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. - М.: Мысль, 1993. - С. 5 - 99.

111. Лосев А.Ф. Самое само: Сочинения. - М.: ЭКСМО-Пресс, 1999. - 1024 с.