Аналіз визначних особливостей сучасного політичного міфу через дослідження детермінант оптимізації його розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність дослідження міфологізації сучасної політичної свідомості як елемента суспільної свідомості на сучасному етапі пояснюється тим, що на даному етапі ідеологічного виробництва міфотворчість, особливо політична, використовується як засіб маніпуляції, консолідації суспільної свідомості та легітимної обумовленості владних структур. Сучасний політичний міф - один з найважливіших механізмів впливу на свідомість суспільства, і тому він стає важливим фактором не тільки національної політики, ідеології, але людського буття взагалі. Ефективність та моральність такого використання передбачає, перш за все, проведення соціально-філософського аналізу феномену політичної міфології як елементу суспільної свідомості.

Велика кількість неоміфологічних різноманітних форм у житті сучасної людини свідчить про те, що міфи виникають як певні моделі дійсності, що поступово змінюються й удосконалюються. У процесі пізнання людиною навколишнього світу, розширення її світогляду, звернення до нових явищ зростає і прагнення залучення нових понять до власної системи поглядів, доповнюючи, перебудовуючи міфологічну модель світу на свій манер.

Міф - старовинна організаційна суспільна система, що включає в себе механізми самоорганізації спільноти людей. Ця система формується у вихідних формах підсвідомості та свідомості людини, є близькою до її біологічної природи. Вона наділяє сферу інстинктів, біологічних реакцій на оточення, емоційність людини соціальними витоками, і тому безпосередня соціальна індивідуальність досить легко перетворюється на колективну. Природній архаїчний міф, а потім і його сучасні форми слугують, тим самим, сполучною ланкою між індивідом та колективом. В той же час міф видається первинною та старовинною формою влади - владою організованих емоцій, інстинктів та почуттів. Схожа на метафору, ця влада насправді є досить реальною як засіб самоорганізації та самоуправління в первинних формах, а потім і управління політичними та іншими інститутами, які народжують власну міфологему. Тим самим дана система виступає сполучною ланкою і поміж мікропроцесами самоорганізації індивідуальної та колективної свідомості і організованого інституційного рівня політичної та іншої влади.

Очевидно, що сучасне суспільство відчуває потребу в побудові нової цілісної моделі світу й місця людини в ньому з високим ступенем узагальнення й безумовного прийняття, що передбачає активний розвиток символічних умовних форм відображення дійсності.

Новий міф майже не пов'язаний з давнім міфом, він не відтворюється, а створюється знову як конкретно-історична форма існування цього явища в нові часи. Але і в тому, і в іншому випадку очевидною є етологічна функція міфу, його нормативне значення: міф - це те, у що людина має повірити безумовно і беззастережно, ототожнюючи себе з тим, у що вірить.

Як свідчить історична практика, в процесі антропосоціогенезу нормативно-символічні конструкції функціонували не тільки у вигляді систематизованих уявлень - доктрин, вчень, концепцій, але й у формі різного роду вірувань, традицій, звичаїв, стереотипів, ритуалів, забобонів, а то й просто жахів та первинних емоцій. Однак, при всьому цьому зміст і форми їхньої організації визначались специфічними конструкціями, своєрідними ідеальними матрицями, які впорядковували духовне життя у сфері політики, а в тім, і координували смисли для базових політичних комунікацій соціальних класів.

Стає очевидним той факт, що ХХІ століття висуває нову інтерпретацію поняття міфу, що зумовлює перехід від концепції, у якій міф розуміється як феномен, притаманний тільки архаїчним і традиційним станам суспільної свідомості і тому такий, що доживає свого віку, - до іншої концепції, де міф виступає постійною складовою людської свідомості та досвіду на всіх етапах їхнього існування. На перший план виступає універсальний характер міфологічних конструкцій.

Сучасний міф привертає увагу найрізноманітніших наук і напрямів - політології, філософської антропології, етнології, культурології, літературознавства, лінгвістики, психології, соціології, - які досліджують його в межах своєї предметної визначеності. На своєму рівні осмислює феномен міфу і соціальна філософія. Специфіка соціально-філософського підходу до міфу полягає в тому, що досліджується не конкретно-історичне його буття, а структури та функції міфічної свідомості за допомогою філософських методів. У цьому дисертаційному дослідженні власне міфологізація політичного, перш за все, розуміється як процес створення символічних образів влади та держави, який живиться різного роду оповідями та легендами.

Слід відмітити, що конкретно вивченням проблеми міфологізації сучасної політичної свідомості науковці, в тому числі і вітчизняні, цікавились небагато. Особливе місце в цих дослідженнях займають праці Ернста Кассірера «Міф про державу», Курта Хюбнера “Істина міфу” та Ролана Барта “Міфології”. Представники різних шкіл і напрямів філософії по-різному розглядають природу і сутнісні риси міфологічної свідомості. Психоаналітики З.Фрейд та К.Г. Юнг роблять акцент на несвідомому в міфах. Французький етнограф Л. Леві-Брюль вбачає коріння міфів в абсолютно іншій, порівняно із сучасною, спрямованості мислення людини. Його опонент структураліст К. Леві-Стросс доводить, що принципово міфологічне мислення не відрізняється від усвідомлення світу сучасною наукою, просто самий світ за часів міфології був іншим. Засновник філософії символічних форм Е. Кассірер наполягає на принциповій неможливості зведення міфології до будь-яких матеріальних або духовних явищ. Російський філософ О. Лосєв вважав, що міфологія виникла як результат перенесення на природу родинних стосунків первісних общин. Відомі також погляди, які редукують міфологію до історичних подій, явищ або ритуалів.

Постійно викликаючи інтерес з боку науки й суспільства, міф здавна привертав увагу вчених. Проблемам міфу присвячені роботи філософів, культурологів, соціологів, політологів, антропологів, етнологів, психологів, лінгвістів, семіологів, істориків, медієвістів. У них міф розглядається, як продукт фантазії доісторичних народів (М. Мюллер), поетична метафора первісного способу мислення (Я. Гримм), примітивна спроба пояснити природний світ (Дж. Фрезер), вихователь людства (Г. В. Ф. Гегель), вираження життєвого інстинкту (А. Бергсон), загальнонародної мудрості (Ф. Ніцше) і ірраціональної волі (М. Еліаде); соціальний феномен (Е. Дюркгейм), регулятор життя архаїчного колективу (Б. Маліновський); колективне сновидіння (З. Фрейд), прояв архетипних спонукань, що ховаються в глибинах людської психіки (К. Юнг); синкретична колиска людства (Є. М. Мелетинський), складена в образах і метафорах багатотисячолітня традиція (М. К. Мамардашвілі); спосіб духовної самоорганізації (О. Лосєв), особливий тип раціональності (К. Хюбнер) і ін.

Значне поширення у світлі сучасної історії одержав соціально-філософський підхід, у рамках якого проводяться дослідження з антропології міфу (О. М. Лобок, О. М. П'ятигорський, Ю. С. Осаченко й ін.); загальної теорії політичної міфології (І. І. Кравченко, В. Г. Ібрагімова, О. Мішучков й ін.); радянської міфології (М. С. Восленський, Г. В. Осіпов, О. І. Щербинін й ін.); окремим аспектам вивчення міфу (С. Антоненко, О. Єремєєва й ін.); використанню міфів у психологічній й інформаційній війні (А. Цуладзе, А. Кольєв, Г. Почепцов, С. Кара-Мурза, В. Лісичкін, Л. Шелепін й ін.).

Особливою увагою зараз користуються дослідження в області прикладних аспектів міфології: систем комунікативного впливу, іміджменту, паблік рілейшнз, нейролінгвістичного програмування й т.п.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми Міністерства освіти і науки України "Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України", що виконується на кафедрі філософії Запорізького національного університету (державний реєстраційний номер № 0194У043134) та планів науково-дослідної роботи кафедри філософії Запорізького національного університету. Тема дисертації затверджена рішенням науково-технічної ради Запорізького національного університету (протокол № 2 від 20 жовтня 2005 року).

Метою даного дослідження є вивчення сутності і специфіки сучасного політичного міфу, його властивостей, ролі й місця в соціальному, політичному й духовному житті суспільства, його впливу на формування суспільної свідомості.

Для виконання поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

визначити основні поняття, історичні інтерпретації і методологічні підходи в дослідженні розвитку нормативно-символічних конструкцій образу влади та держави;

розглянути взаємозв'язок, спільні риси і відмінності політичного міфу, ідеології, утопії і релігії;

дослідити поняття символу, як способу вираження, і національного, як фактору розвитку сучасного політичного міфу;

здійснити аналіз визначних особливостей сучасного політичного міфу через дослідження детермінант оптимізації його розвитку.

Об'єктом дослідження виступає політична свідомість як форма суспільної свідомості.

Предметом дослідження є процес міфологізації сучасної політичної свідомості, як універсальне створення нормативно-символічних конструкцій образів влади та держави.

Методологічною та теоретичною основою дисертаційного дослідження стали соціально-філософські теорії суспільно-історичного процесу. Досліджуючи проблему особливостей міфологізації сучасної політичної свідомості, ми спираємось на вітчизняні та зарубіжні соціально-філософські (це, насамперед, роботи А. Цуладзе, А. Кольєва, Р. Арона, Г. Батіщева, В. Пазенка, В. Воловика, Л. Кривеги, М. Мокляка, М. Михальченка, Г. Горак, В. Ляха, О. Лосєва), соціально-політичні (О. Бабкіної, Ю. Левенця, В. Литвина, В. Беха, Т. Ніколаєвої, В. Воронкової, К. Гаджиєва, В. Андрущенка, Я. Любивого, Г. Горак), історико-філософські праці (Є. Соловйова, М. Бахтіна, М. Мамардашвілі, Е. Кассірера).

Методологія дослідження політичного міфу як фактору розвитку політичної свідомості відбувалась за допомогою комплексного використання трьох груп методів соціальних наук: філософських, загальнонаукових, спеціальних. Це забезпечує єдність гносеологічного, соціально-філософського і політологічного аналізу політичних явищ і процесів. Такий підхід зумовлює подолання як логічного емпіризму, так і вульгарного соціологізму, сприяє розумінню політології не тільки як науково-політичного знання, але й як політико-культурної самоцінності, як політичної творчості і активності.

Соціально-філософський підхід включає в себе аналіз процесу виникнення та розв'язання суперечностей, які продовжують і спрямовують його розвиток і функціонування. Серед загальнонаукових методів застосовується системний, структурно-функціональний, порівняльно-ретроспективний, діяльнісний, індуктивно-дедуктивний метод, аналогії та моделювання. До спеціальних методів дослідження належить група методів, що ґрунтуються на різних варіантах вивчення структури, функцій політичних процесів та інститутів. Це методи емпіричних соціологічних досліджень, соціальної психології, статистики, математичні методи, аналіз статистичних даних, змісту й впливу політичних рішень; усні методи, письмові опитування; безпосереднє спостереження за досліджуваним об'єктом, соціально-політичний експеримент.

У роботі також застосовувалися методологічні принципи, вироблені галузями гуманітарного знання, до яких відносяться:

- діалектичний метод, який підкреслює взаємозалежність і особливість взаємозв'язку виробництва духовних цінностей з матеріальним життям. Його застосування дозволяє характеризувати духовне життя як виникнення, рух, зміну та розвиток ідей, поглядів, уявлень та інших духовних утворень;

- структурно-функціональний метод, що розглядає суспільство як систему, яка володіє складною структурою, кожен елемент якої діє відповідно до програми, заданої самою структурою, виконуючи свої особливі функції, що задовольняють певні потреби й очікування системи;

- синергетичний, згідно з яким, розвиток суспільства (а також зміни у багатьох інших органічних і неорганічних системах) відбувається під впливом великої кількості випадкових факторів. Політична система, перебуваючи у фазі розгалуження можливих шляхів розвитку (стані нестабільності), точці біфуркації, може почати розвиватися за одним з можливих сценаріїв, який визначається випадковим фактором, який вплине на неї в цей момент.

- системний підхід, що дозволяє розглядати міф як цілісну, складно організовану, саморегулюючу систему, що перебуває в постійній взаємодії із суспільством і людиною;

- історичний метод, що вимагає вивчення всіх явищ життя в послідовному тимчасовому розвитку й виявленні зв'язку минулого, сьогодення й майбутнього, що розглядає міф у розвитку, як явище історичне;

- порівняльний метод, заснований на зіставленні однотипних явищ для виділення їхніх загальних рис і специфіки, що дозволяє плідно використати наявний досвід для знаходження оптимальних шляхів досягнення поставлених при дослідженні міфу завдань;

- епістемологічний принцип, який передбачає такі складові: розрізнення (усвідомлення, що ситуацію та час, в яких перебуває дослідник, з одного боку, і всі інші стани та часи, як об'єкти його дослідження може розділяти певний семантичний простір); врахування контексту (об'єкт дослідження неможливо виривати з оточуючого середовища); трактування політики як процесу (аналіз зв'язку між політичними подіями та феноменами у часі).

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена темою дисертаційного дослідження, його метою та завданнями. Вона полягає у соціально-філософському аналізі умов, причин, наслідків, рушійних сил та детермінантів оптимізації розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості.

У дисертаційній роботі вперше систематично досліджена сутність політичної міфології у її порівнянні з ідеологією, утопією та релігією; доведено символічний спосіб вираження політичного міфу, його національне осердя і, спираючись на проведений аналіз, виявлені детермінанти оптимізації розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості.

У результаті комплексного аналізу особливостей міфологізації сучасної політичної свідомості, висунуто та обґрунтовано ряд нових ідей, які виносяться на захист:

- автором вперше доведено, що основними особливостями міфологізації політичної свідомості є універсальність та амбівалентність її впливу на розвиток індивідуальної і масової свідомості;

- вперше наведено визначення міфологізації політичного, як процесу створення символічних образів влади та держави, який живиться різного роду оповідями та легендами, обґрунтовано його пластичність і здатність до модернізації у залежності від контексту дослідження;

- запропоновано класифікацію нормативно-символічних конструкцій влади та держави (провладний і аполітичний типи), як сутності міфологізації, за критеріями орієнтації на участь або неучасть людини в політиці;

- виділено і проаналізовано етапи розвитку політичної міфології від латентного (прихованого) через антропологічний та легітимуючий етапи (Відродження, Просвітництво) до набуття свого апогею в політичних доктринах “національної величі” XIX-XX століття;

- окреслено етапи інтерпретації міфологічного (алегоричний та евгемеричний, “хвороби мовлення”, поетичний, ритуально-соціологічний, психологічний, трансцендентальний, структуралістський, символічний, нумінозний);

- виявлено, що процес міфологізації політичної свідомості з її ідеологізацією має єдину генетичну основу, виконує спільні символічні та праксеологічні функції, але різниться за гносеологічною, онтологічною та легітимною ознаками;

- з'ясовано спільні риси і основну відмінність політичного міфу від утопії, яка полягає в тім, що політичний міф є продуктом колективної творчості народу і заснований на його архетипних нормативно-символічних конструкціях, а утопія - витвір окремих особистостей, інтелектуалів, діячів літератури і мистецтва;

- виділено і проаналізовано релігійні складові міфологізації політичної свідомості: ритуалізацію та культивацію Ритуалізація наближує міфологічну свідомість до політики, а культивація до релігії;

- проаналізовано символізацію як спосіб вираження міфологізації сучасної політичної свідомості;

- простежено роль поняття «національне» як осердя і атрибуту політичного міфу, фактору розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що воно дає можливість поглибити осмислення процесу міфологізації сучасної політичної свідомості в контексті розвитку нормативно-символічних образів влади та держави, як фактору функціонування і трансформації національної ідеї.

Проводиться розмежування деміфологізації етичного і реміфологізації політтехнологій, обґрунтовується необхідність існування етичних бар'єрів перед осмисленням технологій політичної діяльності. Це забезпечує дотримання «серединної» ланки між впровадженням оптимальної з точки зору досягнення результату політичної міфології і загальнолюдських принципів, прав і свобод особистості.

Практичне значення одержаних результатів дослідження сучасної політичної міфотворчості може призвести до оптимізації знання про міф як складову однієї з форм суспільної свідомості - політичної свідомості, виявлення детермінант оптимізації розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості, використання політичного міфу як фактору розвитку сучасної політичної свідомості у освітянській та науковій діяльності. Основні положення дисертації можуть бути використані для подальшого дослідження сутності і специфіки вказаного процесу. Розкриття феномену політичного міфу, його складових і механізмів впровадження дозволяє розпізнавати міф, розшифровувати і дешифровувати його, що запобігає маніпулюванню людьми під час проведення передвиборчих кампаній, використання брудних політтехнологій.

Результати проведеного аналізу політичного міфу як фактору розвитку політичної свідомості можуть знайти застосування в ході навчального процесу під час викладання відповідних тем із політології, політичної психології, культурології, соціальної філософії у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки, практичні результати дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри філософії Запорізького національного університету, проблемних семінарах з філософії для аспірантів і докторантів Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, на ряді науково-практичних конференцій, а саме: науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених (Запоріжжя, 2004), всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми» (Запоріжжя, 2005), науково-практичній конференції "Педагогічна освіта України: національні традиції та вропейські інновації" (Київ, 2005).

Публікації. Основні висновки дисертації викладено у 10 наукових публікаціях, 3 з яких містяться у фахових виданнях ВАК України.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження та логіка реалізації пізнавальної концепції визначили структуру дисертації, що складається зі вступу, трьох розділів (які поділені на підрозділи), висновків і переліку використаних джерел (242 позиції). Обсяг роботи - 191 сторінка, основна частина дисертації - 171 сторінка.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

1.1 Визначення поняття та методології дослідження

Як свідчить історична практика, в процесі антропосоціогенезу нормативно-символічні конструкції функціонували не тільки у вигляді систематизованих уявлень - доктрин, вчень, концепцій, але й у формі різного роду вірувань, традицій, звичаїв, стереотипів, ритуалів, забобонів, а то й просто жахів та первинних емоцій. Однак, при всьому цьому зміст і форми їхньої організації визначались специфічними конструкціями, своєрідними ідеальними матрицями, які впорядковували духовне життя у сфері політики, а в тім, і координували смисли для базових політичних комунікацій соціальних класів.

На перших стадіях антропосоціогенезу та політгенезу такого роду матрицею, що характеризує певний тип ідеальної детермінації політичних відносин, і, одночасно, принципом організації політичної свідомості і суспільної свідомості взагалі, був міф. Як універсальна форма світосприйняття, яка склалася ще до виникнення політики, цей тип символізації використовував в якості основного механізму рефлексії фантастичні образи богів, демонів або героїв, які не тільки ідеалізували майбутнє, але й такі, що містили у собі його дихотомічне протистояння теперішньому. За рахунок такого “наївного уособлення” дійсності [82, 39-40] фантастичні образи не стільки пояснювали реальність, скільки транслювали сприймаємі як справжню реальність колективні переживання (у тому числі політики) та враження.

Обмежене рефлексивними можливостями міфотворчості, виробництво політичних образів не передбачало особливих логічних операцій для обґрунтування картини світу, яка склалася та футурологічних проектів. Головними механізмами символізації були віра, звичаї, традиції або героїзація конкретних життєвих прикладів. З цієї причини, як зазначає у своїй статті О.І. Соловйов, “виробництво символічних образів було нерозривно пов'язане з нумінозністю подій та особистостей, яка підживлювалася різного роду оповідями та легендами”[175, 34].

В цілому можна сказати, що символізація та стимулюєма міфом система політичних дій носила відверто культовий характер. Основними елементами символічних конструкцій, що покладалися в оцінку подій, ставали догми та моральні принципи. За їх межами реальні події втрачали свій зміст і сприймались в якості елементів, які не заслуговували на виправдання і тому перебувають ніби за межею буття.

Філософський словник дає таке визначення міфології (від грецького mythos - оповідь, сказання) - фантастичне зображення дійсності в первісній свідомості, яке втілене у характерній для давнини усній народній творчості. Міф - виникаюча на ранніх етапах історії оповідь, фантастичні образи якої (боги, легендарні герої, події) були спробою узагальнити та пояснити різні явища природи та суспільства [195, 248].

Енциклопедичний словник містить таке тлумачення міфології (від грецького mythos - оповідь, легенда та logos - слово, вчення) - 1) сукупність міфів (розповідей, сказань про богів, героїв, демонів, духів та ін.), що відображали фантастичні уявлення людей у докласовому та ранньокласовому суспільстві про світ, природу та людське буття. 2) Наука, яка вивчає міфи (їх виникнення, зміст, розповсюдження) [173, 811].

Можна навести й інші визначення міфології. Міфологія - тип світогляду, який містить у своїй основі міф - вигадану оповідь, здобуток народної фантазії, в якій явища природи та культури постають у наївно-лицетворній формі. Міф різниться від казки тим, що завжди містить у собі спробу тлумачення явища. Він різниться і від легенди, оскільки у його основі не завжди лежить певна історична подія [70, 5].

Важливими для розуміння міфологізації як процесу є слова І.М. Дьяконова: “міфи - це зовсім не казки, і тільки умовно їх можна назвати розповідями. Міфотворчість - це важливе явище в культурній історії людства, явище, яке панувало над його духовним життям протягом сотень тисяч років і яке безпосередньо стосується нашого життя…Міф - це осмислення світу та емоційне вживання у його явища, але ніяким чином не жанр словесності. Міф - це факт світосприйняття, якому можна надати будь-яку форму - пісні, дійства, казки, оповідання тощо. Природне чи суспільне явище емоційно сприймається та постає у міфі як дія або стан божества. При цьому бог, який виникає по мірі осмислення явищ світу, для його творця - людини - був не фіктивним художнім образом, а реально, тілесно осяжною істотою” [129, 9-17].

В контексті дослідження міфологізації сучасної політичної свідомості доцільним, на наш погляд, є наведення думки І.І. Кравченка: “Міф - не просто неминучий тіньовий бік реальності. В політиці він особливо часто переходить на освітлений знанням бік і свідомо культивується в якості ефективного ірраціонального засобу вирішення раціональних політичних завдань. Тому раніше розвінчаний міф відроджується, набуває нових форм та не зникає. З цієї причини важливо розпізнавати й тіснити його, в надії звести міфотворчість до мінімуму. Філософія та наука саме покликані утворити для цього дієву й постійну “антиміфологічну службу”” [151, 17].

Тепер спробуємо наблизитись до проблеми міфу в смисловому полі політики. Соціально-філософський короткий енциклопедичний словник наводить наступне визначення політики (від грецького politike - державні чи суспільні справи, мистецтво управління державою, державна діяльність) - сфера відносин значних груп людей, різних історично утворених спільностей, що спрямована на завоювання, утримання й використання державної влади; одна з форм суспільної свідомості; діяльність органів державної влади, державного управління, політичних партій, громадських об'єднань [177, 281].

Отже, основними складовими політичного, на нашу думку, є держава і влада. Тепер спробуємо надати визначення процесу міфологізації політичного. Міфологізація політичного - процес створення символічних образів влади та держави, який живиться різного роду оповідями та легендами.

Для того, щоб краще зрозуміти процес міфологізації політичної свідомості, безумовно, необхідно докладніше зупинитись на розгляді поняття самої політичної свідомості.

Е.Ю. Мєлєшкіна зазначає, що під поняттям “політичної свідомості, як правило, розуміється досить складний, багатоаспектний комплекс явищ.” В політичній науці відсутнє єдине його трактування. Більше того, закордонні автори досить рідко звертаються до цього поняття, надаючи перевагу таким словам, як “установки”, “цінності”, “менталітет” і т.ін. В межах вітчизняної науки цей термін здобуває більш вживаного використання, що пов'язане з вітчизняною теоретичною спадщиною (виокремленням категорій “суспільна практика” та “суспільна свідомість”) [152, 131].

О.О. Дєгтярєв вважає, що політична свідомість загалом “має справу з рефлексивною суб'єктивацією політики, тобто з суб'єктивною рефлексією та умонастроями тих чи інших агентів політичних відносин” [56, 95-96]. Політична свідомість має при цьому досить складну структуру, до якої входить безліч різних суб'єктів та типів рефлексії, а також зумовлені ними окремі рівні та компоненти: суспільна, колективна та індивідуальна свідомість, політична психологія та ідеологія, почуття та емоції, уявлення та ідеологеми, орієнтації та установки, а також усі інші духовні рефлексивні утворення, пов'язані з пізнанням та осягненням світу реальної політики.

Іншими словами, як зазначає відомий фахівець у галузі політичної психології Є.Б. Шестопал, “політична свідомість являє собою сприйняття суб'єктом тієї частини реальності, яка пов'язана з політикою, питаннями влади та підпорядкування, державою та її інститутами” [217, 157].

Як засвідчує практика, в межах даної категорії досить часто об'єднується безліч різних явищ. Для ілюстрації можна навести й інші визначення політичної свідомості, які знаходимо в підручниках з політології: “…найбільш загальною категорією, яка відображає усю сукупність чуттєвих та теоретичних, ціннісних та нормативних, раціональних та несвідомих уявлень людини, які опосередкують її відносини з політичними структурами, є політична свідомість” [176, 330], “…політичну свідомість можна визначити як комплекс ідей, теоретичних концепцій, поглядів, уявлень, думок, суджень, емоційних станів суб'єктів політичних відносин” [141, 660].

Таким чином, можна навести наступне, на наш погляд вичерпне, визначення політичної свідомості. Політична свідомість визначається як опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

Філософія розглядає політичну свідомість як форму суспільної свідомості й аналізує у поєднанні із суспільним буттям. Політична соціологія виділяє у політичній свідомості ідеологічний і масовий рівні, зосереджуючи увагу на розкритті суттєвих характеристик консервативної, ліберальної, реформістської, радикальної та інших типів політичної свідомості, досліджує масову політичну свідомість як поєднання установок, що склалися у сфері ідеологічної та політичної діяльності, і висновків, отриманих суб'єктом внаслідок самостійного аналізу суспільно-політичної діяльності.

Психологія політики поєднує аналіз змісту політичної свідомості з індивідуальним механізмом її існування. Політична свідомість входить до складної психічної діяльності особи й функціонує за її законами. Політична свідомість - це сприйняття суб'єктом тієї частини реальності, що пов'язана з політикою, це суб'єктивний образ політичної системи. Знання та уявлення про політику не є продуктом індивідуальної свідомості. Особа здобуває їх із навколишнього середовища в ході політичної соціалізації.

Структура політичної свідомості є досить складною та суперечливою. Згідно з функціональним принципом класифікації в ній можна виділити такі аспекти: політико-психологічний (почуття, наміри, мотиви, установки, переконання, воля та інші), політико-ідеологічний (цінність, ідеал, ідея, доктрина, концепція, погляди, теорія та інше), політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформістська, радикальна та інше).

В цьому контексті слід зазначити, що автор розглядає політичний міф як фактор розвитку сучасної політичної свідомості на її політико-психологічному рівні. Тобто на рівні почуттів, емоцій, образів, настроїв, мотивів, установок, переконань, волі тощо.

За суб'єктами політичну свідомість класифікують на політичну свідомість суспільства, нації, класу, групи, особи, масову політичну свідомість, а також громадську думку. За ставленням до влади розрізняються автократична і демократична політична свідомість з їх численними підтипами. У гносеологічному плані виділяють політичну свідомість на емпіричному та теоретичному рівні, буденну і наукову політичну свідомість.

Політична свідомість складається в процесі пізнання кожної форми політико-владних відносин: представницької (законодавчої), виконавчої і судової, а також сукупності політичних інтересів суб'єктів, установки і цінності яких синтезовані в колективну волю, виражену в меті й завданнях політичних дій і спрямовану на здійснення функції народовладдя, управління і самоврядування.

Враховуючи наведені вище визначення, спробуємо надати визначення міфологізації політичної свідомості. Міфологізація політичної свідомості - універсальний процес створення символічних образів влади та держави як результат сприйняття, пізнання та осмислення політичного.

Тут слід більш детально зупинитися на розгляді категорії “політичний процес” та методах його дослідження. Як відомо, політична дійсність утворюється діяльністю людей, груп чи інститутів (іншими словами - суб'єктів), яка пов'язана з реалізацією владних інтересів та ціледосягненням. В процесі діяльності ці суб'єкти взаємодіють з іншими суб'єктами.

Іноді взаємодії політичних суб'єктів можуть бути суто випадковими. Іноді вони є закономірними або, навіть, передбачуваними - не у деталях, зрозуміло, а в цілому, за своїм характером, типом. В результаті здійснення такого роду “передбачуваних” подій утворюються стійкі зв'язки та взаємовідносини, виникають правила, норми, організації, тобто створюються та відтворюються політичні інститути. Дії та взаємодії політичних суб'єктів відбуваються у часі та просторі - у підсумку виникає впорядкована послідовність дій та взаємодій, яка носить певний смисл. Така послідовність може бути позначена терміном “політичний процес”.

В якості прикладу політичного процесу можна навести усю впорядковану сукупність явищ, яка пов'язана з виборами. Протягом виборчої кампанії відбуваються дії та взаємодії політичних суб'єктів (виборців, політичних партій). В електоральному процесі також відтворюються (або створюються) політичні інститути (інститут виборів, виборча система). Можна винайти також і різні змісти електорального процесу. Так, для країн сучасної розвиненої демократії вони полягають у реалізації принципу народного суверенітету, виборності та змінюваності органів влади у результаті виборів, а також у виборі політичних курсів, запропонованих, наприклад, правлячими або опозиційними партіями.

Отже, політичний процес можна представити як впорядковану послідовність дій та взаємодій політичних суб'єктів пов'язаних з реалізацією владних інтересів та ціледосягненням й, як правило, утворюючих та відтворюючих політичні інститути. Політичний процес являє собою розгортання політичного у суспільно-історичному часі та просторі у вигляді впорядкованої послідовності дій та взаємодій.

При дослідженні проблеми міфологізації політичної свідомості будемо спиратись на такі основні принципи: єдності історичного та логічного та принципу системності. Основним методом дослідження буде метод матеріалістичної діалектики, структурно-функціональний, історичний, порівняльний методи. Проте, розглядаючи ретельно політичну свідомість на її теоретичному рівні будемо спиратись також на такі три епістемологічні принципи: розрізнення, контексту та розуміння політики як процесу, зв'язку між політичними подіями та феноменами у просторі та часі.

Найбільш розробленим аспектом дослідження духовного життя є гносеологічний. Він включає з'ясування співвідношення духовного життя суспільства з матеріальним, залежності його зміни та розвитку від змін та розвитку матеріального життя, тісного зв'язку поміж ними. Гносеологічний аспект передбачає вирішення основного питання філософії стосовно співвідношення матеріального та духовного життя та орієнтує на використання каузального методу тлумачення явищ духовного життя.

В межах діалектико-матеріалістичного розуміння духовне життя, у сфері якого перебуває процес міфологізації політичної свідомості, визначається як відображення матеріального життя, “як сукупність усіх існуючих в суспільстві духовних утворень” [1, 11].

При використанні гносеологічного аспекту аналізу духовного життя важливо мати на увазі, що воно не є простим наслідком економічного, матеріального життя як своєї основи і що не можна обмежуватись розглядом тільки односпрямованого причинно-наслідкового зв'язку. Духовне життя активно діє через усі форми свого виявлення на причину, що його народила. “Політичний, правовий, філософський, релігійний, літературний, художній розвиток, - писав Енгельс, - заснований на економічному розвитку. Але усі вони мають вплив одне на інше та на економічний базис. Справа полягає зовсім не в тім, що тільки економічне становище є причиною, що тільки воно є активним, а все інше - тільки пасивний наслідок. Ні, тут є взаємодія на основі економічної необхідності, яка в кінцевому рахунку завжди торить собі шлях” [120, 175]. Це положення Ф. Енгельса є важливішою вимогою при аналізі явищ духовного життя.

При аналізі тих чи інших явищ духовного життя людей (духовних потреб та інтересів, духовного спілкування тощо) важливо враховувати їх віддаленість від економічного, матеріального життя. “Чим далі відходить від економічної та галузь, - писав Енгельс, - яку ми досліджуємо, тим більше вона наближується до суто абстрактно-ідеологічної, тим більше ми будемо знаходити в її розвитку випадковостей, тим більше зигзагоподібною виявиться її крива” [120, 176].

При дослідженні духовного життя в гносеологічному плані важливо враховувати особливість його взаємозв'язку з матеріальним життям. Дослідження взаємозв'язку політичного буття, як складової суспільного буття, та політичної свідомості, як однієї з форм суспільної свідомості, обґрунтовується матеріалістичною діалектикою як положення про те, що суспільне буття визначає суспільну свідомість і є незалежним від неї. Стосовно взаємовідносин матеріального та духовного життя незалежність першого від останнього не є досить чіткою. Матеріальне життя визначається матеріальними умовами, об'єктивними законами суспільного розвитку і в цьому смислі не залежить від духовного життя. В той же час, предметно-практична діяльність, як важливий елемент матеріального життя, складає разом з матеріальними відносинами основний зміст матеріальної життєдіяльності та носить цілеспрямований характер, тобто знаходиться в певній залежності від волі та свідомості людей. “Духовне життя певними своїми сторонами є включеним до матеріального. В цьому і полягає особливість взаємозв'язку матеріального та духовного життя” [186, 18].

Ще раз хотілося б підкреслити, що гносеологічний аспект є дуже важливим при аналізі духовного життя. Його застосування дозволяє характеризувати духовне життя як виникнення, рух, зміну та розвиток ідей, поглядів, уявлень та інших духовних утворень.

Структурний метод слугує виникненню цілісного уявлення про духовне життя, а також надає можливість розкривати його дискретність та чисельні зв'язки між його компонентами.

Функціональний метод дозволяє пояснити активність духовного життя та його компонентів. Його використання надає можливість з'ясувати, які функції виконують компоненти духовного життя, такі як політичний міф, символ, образи влади та держави, яким є механізм їх дії, за яких умов і на яких рівнях вони функціонують.

Методологічно неспроможним є зведення духовного життя до функціонуючої суспільної свідомості. Духовне життя (як і політичне життя) - це життя людей, пов'язане із задоволенням їх духовних потреб, з виробництвом свідомості, що одним з найважливіших видів суспільного виробництва, з взаєминами між людьми у процесі духовного виробництва, з духовним спілкуванням тощо, тобто воно не зводиться до функціонуючої суспільної свідомості. Ідеї, погляди, уявлення та інші духовні утворення в їх русі, змінах та розвитку складають тільки один з боків духовного життя.

К. Маркс та Ф. Енгельс неодноразово наголошували на діалектичному характері взаємозв'язку суспільного буття і суспільної свідомості, їх взаємодії. Так, свідомість вони визначали як “усвідомлене буття” чи як перетворення матеріального на ідеальне. Розглядаючи рух від суспільної свідомості до суспільного буття, вони вбачали в техніці уречевлену силу знання, а відносно суспільної теорії вони казали, що оволодіваючи масами вона стає матеріальною силою.

Суспільна свідомість, яка розуміється як відображення суспільного буття, характеризується головним чином з боку його походження та змісту. Цей бік взаємодії суспільної свідомості та суспільного буття проявляється як процес пізнання дійсності. Вирішальна роль суспільного буття по відношенню до суспільної свідомості виражає інший бік їх взаємозв'язку, а саме: суспільна свідомість обумовлюється суспільним буттям даного суспільства, відображення залежить не тільки від об'єкта, але й від суб'єкта, тобто носія свідомості, його інтересів.

Багатобічний аналіз духовного життя передбачає використання поряд з гносеологічним, соціологічним, онтологічним аспектами також і генетичного, аксіологічного, семіотичного тощо. Серед інших важливо звернути увагу на конкретно-історичний. Він нібито включає до себе важливіші вимоги усіх аспектів і виступає їх своєрідним узагальненням.

Конкретно-історичний розгляд духовного життя дозволяє розкрити його сутнісні особливості стосовно даного суспільства. “Щоб досліджувати зв'язок між духовним та матеріальним виробництвом, - писав Маркс, - передусім слід розгадати саме матеріальне виробництво не як всеохоплюючу категорію, а в певній історичній формі. Так, наприклад, капіталістичному способу виробництва відповідає інший вид духовного виробництва, ніж середньовічному способу виробництва. Якщо саме матеріальне виробництво не брати в його специфічній історичній формі, то неможливо зрозуміти характерні особливості відповідного до нього духовного виробництва та їх взаємодії” [119, 279].

Духовне життя є продуктом всієї сукупності об'єктивних та суб'єктивних умов та факторів, що мають вплив на його становлення, функціонування та розвиток. Поряд з матеріальним життям як вирішальним фактором духовне життя піддається впливу природного та історичного середовища. Стосовно останнього Г.В. Плєханов писав: “Оскільки майже всяке суспільство піддається впливу своїх сусідів, то можна сказати, що для кожного суспільства існує в свою чергу певне суспільне, історичне середовище, яке впливає на його розвиток… Вплив історичного середовища, яке оточує дане суспільство, відбивається, без сумніву, і на розвитку його ідеологій” [149, 656-657].

Конкретно-історичний підхід передбачає дослідження духовного життя не тільки в переживаємий історичний період, але і у попередні, з яких розвивається сучасне його становище. Г.В. Плєханов, підкреслюючи даний момент конкретно-історичного підходу пізнання, писав: “щоб зрозуміти “стан думок” кожної даної критичної епохи, щоб пояснити чому на протязі цієї епохи панують саме ці, а не інші вчення, треба попередньо ознайомитись з “станом думок” в епоху, що їй передувала; треба виявити які вчення та напрями панували тоді. Без цього ми зовсім не зрозуміємо стану даної епохи, як би добре ми не знали її економію” [149, 662].

Конкретно-історичний підхід виражає сутність діалектико-матеріалістичного методу аналізу явищ “другої природи”. “Метод Маркса, - писав Ленін, - полягає передусім в тім, щоб врахувати об'єктивний зміст історичного процесу в даний конкретний момент, при даних конкретних обставинах, щоб передусім зрозуміти, рух якого класу є головним фактором можливого прогресу за цих конкретних обставин” [100, 139-140]. Вимоги такого роду повною мірою відносяться і до аналізу процесу міфологізації сучасної політичної свідомості, як компоненти духовного життя суспільства, з присутніми до нього матеріальним виробництвом та соціальною структурою, відповідною політичною організацією та ідеологічною надбудовою.

Значення принципу системності стосовно дослідження духовної сфери суспільного життя у самому загальному плані полягає в з'ясування місця цієї сфери в системі суспільства та уявленні духовного життя як внутрішньо впорядкованої, стійкої цілісності, яка володіє системними якостями та специфічними закономірностями. Системний аналіз дозволяє глибше розкрити специфіку духовної сфери та її компонентів (яким також є і політичний міф) та можливостями управління духовними процесами (зокрема, процесом міфологізації політичної свідомості).

Розгляд духовної сфери як системи частіше розпочинають з виокремлення первинних елементів, сукупність яких і вважають системою. В одних випадках такими елементами називають, наприклад, форми суспільної свідомості, у інших, - ідеї, погляди, соціальні інститути. Іноді до основних елементів системи духовного життя відносять: духовні потреби людини, похідні духовного розвитку людей (ідеологічні, наукові, психологічні) в дану епоху, діяльність людей у сфері духовного виробництва, духовне спілкування поміж людьми, поширення вироблених в суспільстві ідей, поглядів, понять, уявлень, їх засвоєння, подальший розвиток та збагачення, спадкоємність у духовному розвитку тощо. Усі ці основні й деякі інші елементи утворюють складну та динамічну систему духовного життя суспільства.

Політика - самостійна сфера суспільного життя, її, на наш погляд, не слід ставити в один рядок, скажімо, з мораллю, мистецтвом, наукою тощо. Сутність політики, як відомо виявляється у відносинах між соціальними суб'єктами з приводу державної влади, її завоювання та зміцнення, управління державою, а також у відносинах між державами та націями. Політичні відносини носять надбудовний, похідний від матеріальних відносин характер, але вони не зводяться до духовних відносин і з цієї причини не можуть бути включеними тільки в духовну сферу.

Дослідження політичної свідомості на його теоретичному рівні, на наш погляд, повинно додатково спиратись на три специфічні методологічні принципи:

1) розрізнення, тобто усвідомлення, що ситуацію та час, в яких перебуває дослідник, з одного боку, і всі інші стани та часи, як об'єкти його дослідження може розділяти певний семантичний простір. Відповідальність дослідника полягає в першу чергу в усвідомленні цього розрізнення. “Однією з неприпустимих помилок може бути переконаність дослідника, що люди в інших або навіть у схожих ситуаціях поводять себе та мислять таким же чином як і він. Ці розбіжності частково стосуються матеріальних умов життя. Не такими очевидними, але ще більш важливими є розбіжності в духовному житті: у людей в іншій, нехай, навіть, у схожій ситуації, тим більше в інший час - завжди інші цінності, пріоритети, сподівання, острахи” [128, 17].

2) контексту - усвідомлення того, що об'єкт дослідження неможливо виривати з оточуючого середовища. Вже сама експлікація відмінностей здатна сутнісно змінювати акценти в суспільно-політичних науках. Однак цього виявляється недостатньо. Однією з цілей соціальної філософії є не просто розкрити ці відмінності, але й пояснити, а значить заглибитись в конкретний контекст - політичний, історичний, економічний, соціокультурний, релігійний тощо. Це невідхильний стандарт науковості, що потребує широкого кола знань. Труднощі в дослідника виникають не з причини дефіциту фактичних даних, а як результат неглибокого їх осмислення та засвоєння, недостатнього розуміння усього комплексу умов, в яких перебуває в цей час країна, цивілізація, світ, - історичних, економічних, геополітичних, соціокультурних. Професійні навички та наукова чесність повинні спонукати дослідника уникати однобічного зображення багатовимірних за своєю сутністю ситуацій та процесів; необхідним є адекватне застосування їх до відповідного контексту.

3) трактування політики як процесу, зв'язку між політичними подіями та феноменами у часі. Такий підхід на перший погляд є очевидним, але реалізується не завжди. Одначе він надає їм більше змісту, ніж висвітлення їх в ізоляції. Сучасний стан політичної свідомості та політичного життя - світового, регіонального, національного в усіх його численних аспектах - виник за рахунок процесів еволюції, змін, зростання, занепаду, реверсивних рухів в минулому. Цей стан неможливо розкрити, не звернувшись до його “коріння”, бо сучасність є продуктом історії, хоча минуле ніколи не зберігається у незмінному вигляді (діалектичний закон заперечення заперечення). Будь-який аспект духовного життя, культури, поведінки, повсякденного життя, в тому числі й у політиці, є результатом процесів, які відбувались в минулому. Оскільки людська діяльність, і політика не є виключенням, змінює світ, завжди необхідним є бачення історичної перспективи, яка розкриває сутність динаміки змін у часі та просторі. Це є однією з причин того, чому історичне висвітлення проблеми міфологізації сучасної політичної свідомості повинно бути досить ґрунтовним та охоплювати значні часові періоди.

1.2 Історичний екскурс розвитку нормативно-символічних конструкцій образу влади та держави

Якщо аналізувати історико-філософські концепції Стародавнього світу, Античності та Середньовіччя, то слід зазначити, що політична міфологія носила в ті часи латентний (прихований) характер. Це означає, що мислителі давнини в своїх працях звертали увагу на тлумачення феноменів держави і влади, людини в системі цієї влади як космоцентричне та теоцентричне. Вони мали переважно констатуючий, догматичний характер. Практичного цілеспрямованого використання нормативно-символічних конструкцій образів влади та держави майже не спостерігається. Наше розуміння латентної стадії політичного міфу полягає в наступному: латентний політичний міф - це віра в нуменозну сутність влади та держави, яка спонукає визнавати і розуміти політичні факти, в той час як сучасний політичний міф - це віра в нуменозну сутність влади та держави, яка спонукає мислити і діяти в смисловому полі політичних фактів.

Однак, слід визнати, що такий варіант політичної міфології (латентний) певним чином орієнтує людину на участь або неучасть в політиці. Це дає підставу для класифікації архаїчної політичної міфології на провладну та аполітичну.

При дослідженні ведичної літератури та джайнізму насамперед у вічі впадає примат вищого смислу життя в усвідомленні брахмана, як всеосяжної сутності, відсторонення від благ емпіричного існування та намагання здобути істинне безсмертя та блаженство у пізнанні своєї тотожності з Брахманом, “злитті з ним” (мокша) [70, 16]. Звідси випливає і відсторонення пересічної людини від сфери політики, участь в якій визнається привілеєм певних каст (брахманів та кшатріїв).

Схожою на ведистську є й політична орієнтація буддизму, який головну увагу приділяє досягненню стану нірвани шляхом “праведного” життя та засвоєння істини про одвічну мінливість буття.

Представники даосизма (Лао-цзи, Чжуан-цзи) заперечують будь-які зусилля не тільки індивіда, але й суспільства. Не слідування дао, життєва активність та втручання в перебіг подій призводять до дисгармонії людини та світу. Політична активність виступає тут чи не найбільшим злом: “Тепер же Піднебесну підривають три зла: порочні - користуються великими милостями, малоталановиті - займають високе положення, ті, що не мають заслуг - отримують щедру винагороду” [67, 175]. Бао Пу-цзи сказав: “Раніш, у давні часи, не було ні правителів, ані підданих. Люди рили колодязі та пили з них, оброблювали поля і цим здобували собі харчі; сонце сходило - йшли працювати, сонце заходило - відпочивали. Не маючи кайданів та зброї, вони нікого не боялися та не відали ні слави ні ганьби. В горах не було стежок, в річках - човнів, потоки й долини були незайманими, люди не об'єднувались і військових походів не замислювали…Коли ця епоха прийшла до занепаду, з'явилися знання і мудрість, які прибігають до витончених вивертів. Дао-путь і Де-благодать виявилися забутими, а шаноба й презирство здобули вагу. Ті, що живуть у розкоші та достатку ще більше піднялися, а жебраки втратили й останній свій зиск” [209, 38].

Але в межах тієї ж давньокитайської філософії є приклади латентної політичної міфології, які орієнтують людину на участь в політичному процесі, зосереджують свою увагу на образах влади та держави, як осередку нормативно-символічних конструкцій.

Так, конфуціанство відстоює тезу про лояльність, любов і повагу, на кшталт синовньої, підлеглих до правителя, імператора. Чинниками ефективної взаємодії державця та підданого виступають гуманність, м'якість, шанобливість, повага, послідовність, поступовість, ритуал та обряд. Лі-цзи сказав: “Вірність та відданість правителю - ось кольчуга та шолом вченого, ритуал та справедливість - ось його малий та великий щити. В путь він вирушає, знарядивши себе гуманністю, вдома перебуває у обіймах обов'язку. Навіть при жорсткому правлінні він не зраджує тому, на чому стоїть” [58, 136-139].