Креативність і творчість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Креативність і творчість

1. Структура креативності

Згідно з психологічним словником, під креативністю слід розуміти творчі можливості (здібності) людини, які можуть проявлятись у мисленні, почуттях, окремих видах діяльності. Вони характеризують особистість в цілому або її окремі сторони, продукти діяльності, процес їх створення.

Креативність (лат. сreation - творення, створення) - поняття, що включає в себе минулі, супутні і наступні характеристики процесу, у результаті якого людина (група людей) створює щось, що не існувало раніше.

Креативність розглядається, як правило, з трьох сторін: як процес творчості, як його продукт і як властивість особистості. Л.І. Шрагіна, М.І. Меєрович доповнюють - креативне середовище. Цей термін тісно пов'язаний з теорією Д. Гілфорда, який виокремлював у ній оригінальність, швидкість, гнучкість.

На креативність впливають ряд чинників, зокрема: індивідуальні риси; мотивація; зовнішнє середовище; стиль мислення; система; знання; культура; інтелект.

Дослідження, проведені В. Дружиніним і Н. Хазратовою, показали, що розвиток креативності проходить щонайменше дві фази.

Перша фаза. Розвиток «первинної креативності » як загальної творчої здібності, неспеціалізованої щодо відповідної галузі людської життєдіяльності. Сенситивний період цього етапу наступає у 3-5 років. У цей час наслідування дитини значущому дорослому, як креативному взірцю, є основним механізмом формування креативності. Можливо також, що на якийсь період креативність переходить у латентний стан (феномен «дитячої творчості »).

Друга фаза. Підлітковий і юнацький вік (від 13 до 20 років). У цей період на основі «первинної креативності » формується «спеціалізована креативність»: здібність до творчості, пов'язана з відповідною сферою людської діяльності, як її «зворотна сторона» - доповнення й альтернатива. На цьому етапі особливу, значущу роль відіграє «професійний» взірець, підтримка сім`ї і ровесників.

Головне, юнаки визначають для себе «ідеальний взірець» творця, якого прагнуть наслідувати (аж до ототожнення).

Друга фаза завершується запереченням власної наслідувальної продукції і негативним ставленням до колишнього «ідеалу».

Індивід або затримується на фазі наслідування назавжди, або переходить до оригінальної творчості (В. Дружинін).

У рамках креативності виокремлюють оригінальність, або здібність надавати незвичні відповіді; семантичну гнучкість, тобто уміння виявляти різні способи використання предмета; образну гнучкість, тобто здібність бачити нові властивості об'єкта; семантичну спонтанність, тобто легкість виникнення різноманітних ідей (В.Д. Шадріков).

Більшість дослідників розглядає креативність як особистісну характеристику індивіда (якість, особливість, здібність).

Терміном «креативність» у психологічних дослідженнях позначається комплекс інтелектуальних й особистісних особливостей індивіда, що сприяють самостійному висуванню проблем, генеруванню великої кількості оригінальних ідей і нешаблонному їх рішенню.

На відміну від креативності, творчість - людська діяльність, яка має на меті створення чогось нового. Може розглядатись з позиції об'єктивного аналізу (соціологічного, аксіологічного) як створення нових цінностей, примноження об'єктів культури. З психологічної точки зору під творчістю розуміється не тільки процес створення принципово нового, але й діяльність, яка передбачає відкриття нового для даного індивіда, розв'язання задачі, що постала перед ним вперше.

Одне з найпоширеніших визначень творчості - визначення за продуктом чи результатом. Під творчістю у даному випадку розуміється усе, що приводить до створення нового.

Креативність розглядають як характеристику творчого потенціалу особистості.

При оцінці креативності враховуються такі її характеристики (А.І. Савенков):

ь продуктивність - здатність до продукування максимально великої кількості ідей. Цей показник не є специфічним для творчості, але зрозуміло: чим більше ідей, тим більше можливостей для вибору з них найбільш оригінальних;

ь гнучкість - здатність переходити від одного класу явищ до іншого, часто дуже далеко за змістом. Творча людина, безумовно, повинна вміти гнучко змінювати і стратегію, і тактику дослідницького пошуку;

ь оригінальність - здатність висувати нові, неочікувані ідеї, що відрізняються від широкого загалу;

ь рівень «розробки» ідеї. Творчі особистості умовно можуть бути поділені на дві категорії: одні вміють краще продукувати оригінальні ідеї, інші - детально, творчо розробляти існуючі.

Креативність - особистісна якість, що базується на розвитку вищих психічних функцій, коли творчість, як автоматизована навичка, включається у всі види діяльності, поведінки, спілкування, контакту із середовищем.

У процесі формування креативності відбувається злиття свідомості і підсвідомості у деяку нову форму - надсвідомість. Надсвідомість інтегрує в собі найбільш узагальнені механізми протікання творчого процесу у згорнутому вигляді, коли в самому акті сприйняття відбувається трансформація об'єкта в художній образ, відкриття закономірності або рішення проблеми.

Креативність проявляється в успішному здійсненні всіх трьох фаз - вмінні самостійно бачити і ставити проблеми (підготовча), знаходити їх рішення (пошукова) і творчо втілювати їх у конкретному продукті (виконавча).

Креативність, як особистісна характеристика, проявляється, головним чином, у тому, що людина вкладає творче начало у всі види діяльності.

Таким чином, креативність - це особистісна якість, яка базується на потенційних можливостях кожної людини, актуалізації неусвідомлюваної потреби бути неповторною індивідуальністю, вільною, але такою, яка приєднується до всезагального через продукти своєї творчості, гармонійно поєднує індивідуальні і соціально значущі інтереси.

Структуру креативності можна визначити як оптимальний розвиток всіх потенційних можливостей індивідуальності й особистості.

У структурі творчої діяльності виокремлюють такі компоненти: креатину особистість, креативне середовище, креативний продукт.

2. Основні компоненти розвитку творчої особистості

Творча особистість - особистість, яка характеризується високим рівнем розвитку творчих здібностей, незвичайним творчим потенціалом і схильністю до творчої діяльності.

Творець - людина вільна. Вона вільно орієнтується у доступному їй ціннісному спектрі духовної культури, виокремлює для себе особистісно значущі цінності, створює з них діалектично суперечливі системи.

Виокремлюють такі основні риси творчої особистості:

ь творчій особистості не властивий конформізм, їй досить складно «проживати» у соціумі;

ь творча людина еклектична, у неї високий рівень зацікавленості у навколишньому, всьому тому, до чого вона причетна і прагне бути причетною, постійне прагне об'єднати дані із різних галузей знань;

ь творча особистість зберігає дитячу здатність дивуватись та захоплюватись;

ь творчі люди віддають перевагу більш складним речам, ніж звичним і простим. Їх сприйняття світу безперервно оновлюється (Ж. Годфруа).

Гаррі Алдер, беручи за основу дослідження Дж. Гілфорда, виокремлює такі риси креативної особистості:

1. Швидкість мислення, яке протікає без видимих зусиль для особистості і характеризується:

ь швидкістю на рівні ізольованого слова, коли особа легко відшукує слова, що містять ту чи іншу букву або поєднання букв;

ь швидкістю асоціювання: особа з легкістю підбирає синоніми до заданого слова;

ь швидкістю мови: особа пише відшліфованими фразами в рамках заданої теми;

ь ідеомоторною швидкістю: довільне продукування ідей, рішень.

2. Гнучкість мислення сприяє легкому засвоєнню нових підходів і характеризується:

ь спонтанною гнучкістю: здатність бачити декілька ідей, що мають прикладне значення (наприклад, знайти якомога більше прикладів застосування певному предмету);

ь адаптивна гнучкість: здатність виходити за рамки, долати інерційність мислення, підніматись на вищий рівень аналізу умов задачі і знаходити рішення.

3. Оригінальність, що проявляється у неординарних ідеях (наприклад, мислення за асоціаціями, аналогіями).

4. Проникливість як уміння особи визначати «вузькі» місця у більшому масштабі, об'єктивно оцінювати, наскільки успішною виявилась певна стратегія.

5. Винахідливість, реактивність розуму, дотепність, що проявляються у здатності особи до спостережливості, парадоксальності мислення.

6. Пере формулювання, введення у новий «формат» - відмова від старих схем, звичних способів, коли добре знайоме перетворюється у добре відоме.

7. Вміння добудовувати як уміння відновлювати ланки, яких не вистачає, деталі, за умови, що особі відомий загальний принцип, ідея або замисел. Наприклад, людина відновлює алгоритм розв'язання задачі, яка формулюється досить узагальнено, або за двома лініями добудовує більш складну фігуру.

8. Принциповий допуск відомої невизначеності проявляється як готовність не наполягати на абсолютності висновків, відмовитись від надто жорстких концептуальних схем і класифікаційних рамок.

9. Прагнення до конвергентного мислення спрямоване на пошук єдино правильної відповіді.

10. Здатність до дивергентного мислення, нічим не обмеженого, коли єдино правильної відповіді не існує. За цією характеристикою закріплений статус іманентної (внутрішньо присутньої) ознаки творчого мислення. Саме на неї опираються психометричні методи вимірювання творчих здібностей.

11. Бажання не бути схожим, усвідомлений виклик традиції. Креативним особистостям властива гостра неприязнь до всього, в чому втілений дух офіційного авторитету - від об'єктивних наукових законів, принципів до інституціоналізованої, ієрархічної системи.

12. Висока самодисципліна як прояв усвідомлення творчого мислення. Проте навіть самодисципліна підкріплюється інтересом, захопленням, повним зануренням у роботу.

13. Прагнення до досконалості. Чим складніші перепони, тим більше піднімається планка можливого. Прагнення до вдосконалення, росту - важлива складова мотивації креативної особистості.

14. Готовність до ризику, що проявляється у розв'язанні найважчих задач з невідомим прогнозом.

Л.Я. Дорфман, Г.В. Ковальова виокремлюють (умовно) чотири галузі дослідження креативних особистостей. Першу галузь складають дослідження їх рис і мотивів. Другу - дослідження «Я» у його зв'язку з креативністю. Третю галузь становлять праці з креативності у контексті само актуалізації. Четверта галузь досліджень креативності особистості межує з психіатрією і має справу з психопатологічними чи близькими до патології феноменами.

Л.Б. Єрмолаєва-Томіна, узагальнюючи досвід зарубіжних дослідників творчості, визначає креативність як сукупність різносторонніх здібностей, кожна з яких може бути представлена тією чи іншою мірою у тій чи іншій індивідуальності, і виокремлює такі її наступні ознаки:

a) відкритість досвіду (чуттєвість до нових проблем);

b) ширина категоризації (віддаленість асоціацій, ширина асоціативного ряду);

c) швидкість мислення (здатність переходити досить швидко від однієї категорії до іншої, від одного способу рішення до іншого);

d) оригінальність мислення (самостійність, невизначеність, дотепність рішення).

А.Н. Лук, О.М. Матюшкін виокремлюють такі риси креативної особистості:

ь інтерес до парадоксів;

ь схильність до сумнівів;

ь почуття новизни;

ь гострота думки;

ь творча уява;

ь інтуїція;

ь естетичне почуття краси;

ь дотепність;

ь здатність відкривати аналогії;

ь сміливість і незалежність суджень;

ь самокритичність;

ь логічна строгість;

ь здатність користуватись різними формами доказів.

К. Мартиндейл стверджує, що креативність є швидше генеральною рисою особистості, ніж когнітивною навичкою. З іншого боку, креативність є загальна риса особистості, а не множинність пов'язаних між собою особистісних рис.

Проте більшість авторів схильна виокремлювати множинність рис, що притаманні креативним особистостям. Зокрема, є думка, що креатині люди ввібрали в себе взаємовиключні показники (риси характеру та поведінки).

Т. Амабайл і М. Колліндз виокремлюють такі основні риси креативних особистостей: самодисципліна у роботі, високий ступінь автономності, відсутність тендерних стереотипів, інфернальний локус контролю, схильність до ризику, високий рівень самоініціфції і прагнення виконувати завдання якнайкраще.

Попри багатоваріантність підходів до виокремлення певних психологічних особливостей особистості, усі вчені одностайно визнають високу силу «Я» у креатинів. Так, Р. Кеттел відмічає високу силу «Я» у креативних особистостей в науці і мистецтві. Ф. Беррон виявив, що креатині письменники і архітектори мали найвищу силу «Я». Г. Айзенк показав, що висока сила «Я» корелює з високим рівнем психопатології, в той час як висока само актуалізація, навпаки, - з низькою психопатологією. Люди, які мають низький рівень сили «Я» і низький рівень психопатології, є рекреативними.

Основоположник методу ТРВЗ (технологія розв'язання винахідницьких задач). Г. Альтшуллер виокремлює такі шість якостей творчої особистості: вміння ставити перед собою мету, вміння планувати, здійснювати контроль за виконанням планів; висока працездатність і виконання накреслених планів; висока працездатність і виконання накреслених планів; добра техніка розв'язку задач; здатність відстоювати власні ідеї, результативність.

Основним компонентом розвитку творчої особистості може бути тільки самовдосконалення, коли і «прямі» і «зворотні» зв'язки працюють всередині системи, тобто особистості.

Творчим людям притаманні такі особистісні риси:

ь незалежність - особистісні стандарти важливіші за стандарти групи, неконформність оцінок і суджень;

ь відкритість розуму - готовність повірити своїм і чужим фантазіям, сприйнятливість до нового і невизначеного;

ь висока толерантність до невизначених і невирішених ситуацій, конструктивна активність у цих ситуаціях;

ь розвинуте естетичне почуття, прагнення до краси (А. Олах).

К. Тейлор і Р. Кеттел у ході свого дослідження з виявлення особистісних рис творчих людей (порівняння креатинів і некреативів) прийшли до висновку, що креатини, у порівнянні з некреативами, є більш відмежованими або стриманими, вони більш інтелектуальні і здатні до абстрактного мислення, схильні до лідерства, більш серйозні, соціально сміливі, чуттєві, володіють дуже багатою уявою, ліберальні і відкриті досвіду.

Як правило, творча продуктивність в одній основній для особистості галузі супроводжується продуктивністю в інших галузях. Піднімаючи питання психологічних передумов розвитку і становлення творчої особистості, О.М. Матюшкін диференціює її наступні структурні компоненти:

ь Домінуюча роль пізнавальної мотивації;

ь Дослідницька творча активність, що проявляється у здібності до виявлення нового, у постановці і рішенні проблем;

ь Можливості прогнозування і передбачення;

ь Здібності до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні й інтелектуальні оцінки.

Ці структурні компоненти - детермінанти творчої свідомості особистості.

І.С. Сумбаєв виокремлює такі риси творчого індивіда: любов до істини, вміння трудитись; спостережливість; вміння розмірковувати; критичність розуму і самокритичність. На думку М.І. Меєрович, Л.І. Шрагіної, творча особистість характеризується такими рисами, як самостійність суджень, впевненість у собі, здатність знаходити привабливість у труднощах, естетична орієнтація і здатність до ризику.

К. Тейлор вважає, що творчі особистості надто незалежні у судженнях, у них немає пошани до авторитетів, вони не залежать від умовностей, у них розвинене почуття гумору і вміння знайти комічне в незвичних ситуаціях, вони менш схвильовані, ніж інші люди, порядком і організацією роботи, у них більш темпераментна натура.

Б. Лезін виокремлює такі основні якості індивіда, які дозволяють йому стати творчою особистістю: незвичайна здатність уваги і сприйняття; здатність до фантазії, вигадки; спостережливість; відхилення від шаблону, оригінальність, широта знань, дар інтуїції, передчуття.

Найбільш суттєва риса творчої особистості - наявність творчої обдарованості, що включає високий рівень креативності, багату уяву, інтелект, розвинене дивергентне мислення, творчі здібності до різних видів діяльності. Творча особистість спрямована на творчу діяльність, що проявляється у високій потребі до творчості, невгасимому високому інтересі, що домінує над іншими формами спрямованості. Творча особистість відрізняється високою життєвою енергією, працездатністю, домінантністю уваги (здатність протягом тривалого часу втримувати свою увагу на якомусь об'єкті чи проблемі), критичністю мислення, незалежністю думок і оцінок; впевненістю у собі, почуттям власної гідності, високою самооцінкою, сміливістю, відсутністю боязні здатись смішною, готовністю до ризику, внутрішнім розкріпаченням, почуттям гумору, дотепністю.

Креативність проявляється тільки у відповідному середовищі, яке проявляє себе на макро- і мікрорівнях. Якщо в першому випадку маємо справу із етнокультурним оточенням індивіда: прихильного чи не дуже до творчих потягів своїх громадян виходячи з політичних, економічних, культурних, релігійних та ін. Суспільних конвенцій, то на рівні мікросередовища маємо справу із порівняно вужчою сферою соціального впливу, але особливо значущою для особистості - зоною її найблищого формування - сім'єю, до якої долучаються такі соціальні інститути як дошкільний заклад, школа, вуз.

Мікросередовище може здійснювати суттєвий вплив на такі сторони креативності, як мотиваційну, когнітивну й поведінкову.

Дослідники психології творчості відмічають одним із головних критеріїв творчого мислення сприятливе мікросередовище.

К. Роджерс наголошує на тому, що створюючи умови психологічної захищеності і свободи, ми максимально збільшуємо вірогідність прояву продуктивної творчості. А звідси виокремлюємо умови, що сприяють продуктивній творчості особистості, позначивши їх як Х і У:

Х. Психологічна безпека, яку можна отримати за рахунок наступних процесів:

1. Визнання безумовної цінності індивіда.

2. Створення обстановки, в якій відсутнє зовнішнє оцінювання.

3. Розуміти, співпереживаючи.

У. Психологічна свобода.

В.Дружинін виокремлює такі фактори зовнішнього впливу, необхідні для формування креативності:

1) Відсутність регламентації предметної активності, тобто відсутність взірця регламентованої поведінки;

2) Наявність позитивного взірця творчої поведінки;

3) Створення умов для наслідування творчій поведінці і блокування проявів агресивної і деструктивної поведінки;

4) Соціальне підкріплення творчої поведінки.

Креативне середовище пов'язане із соціальною системою управління і може стосуватись тільки демократичних засад розвитку суспільства. Прийняття і стимулювання творчої особистості є вагомим кроком вперед як для великої соціальної групи, яка потребує реформ, інновацій, так і для самореалізації особистості, яка презентує себе у творчому продукті. Крім того, розвитку характеристик творчого мислення сприяє деяка екстраординарність ситуації, в якій знаходиться індивід, необхідність ризику;

При цьому повинен бути забезпечений сам психологічний захист суб'єкта, щоб запобігти його актуалізації.

Когнітивний аспект креативності передбачає реалізацію креативних властивостей на поведінковому рівні: вироблення відповідних поведінкових автоматизмів, способів дій. Вони виробляються за рахунок научіння: наслідування деяких дій, повторення і закріплення їх. Тому мікросередовище, сприяючи формуванню креативності на поведінковому рівні, повинно вміщувати взірці креативної поведінки і відповідні способи їх подачі. Важливо, проте, щоб подібні взірці тільки були присутні в мікросередовищі, а не нав'язувались.

Можна виокремити фактори мікро середовищ, які здійснюють формуючий вплив на креативність:

a) Не регламентованість поведінки;

b) Предметно - інформаційна насиченість;

c) Наявність взірців креативної поведінки.

Під не регламентованістю поведінки розуміється відсутність жорстких схем, еталонів поведінки, санкцій на предмет їх порушення; будь - яка внутрішньо мотивована конструктивна поведінка отримує соціальну підтримку. Предметно - інформаційна насиченість передбачає наявність наступних параметрів: фізичну і соціальну доступність (предмета чи інформації); складність і різноплановість, наявність зворотного зв'язку. Креатині взірці - це моделі креативної поведінки, що продукуються ким-небудь із членів групи, які утворюють певне соціальне мікросередовище.

Вираженість креативних властивостей індивіда підвищується при наявності у мікросередовищі цих характеристик. Креативність проявляється через особистісні відчуття, роздуми, знання, дії. Вона характеризується як поведінка індивіда у відносній відсутності загрози йому і примусу від навколишніх.

Торренс виокремлює п'ять принципів, якими повинен керуватись педагог, щоб стимулювати творче мислення:

1. Уважне ставлення до незвичних питань.

2. Тактовне ставлення до незвичних ідей.

3. Вміння ставитись до ідей дітей як цінних і формувати у них належне ставлення до продуктів власної діяльності.

4. Надавати час для самостійного навчання дітей і забезпечувати їм підтримку (похвала).

5. Надавати час для практики, яка не оцінюється.

Щоб дитина могла у навколишньому середовищі самостійно знаходити і виділяти проблемні ситуації задачі, її діяльність повинна бути відповідно організована. Але будь - яке, навіть налагоджене, предметне середовище залишається мертвим без головної дійової особи у процесі виховання творчої особистості - вихователя. Мікросередовище, як фактор розвитку творчої особистості, презентує певною мірою і вихователь. Творча людина продукує навколо себе творчу атмосферу, а значить вірогідність того, що вихованці матимуть ширше поле можливостей для розгортання власних планів і задумів, ніж у педагога зі стандартним, шаблонним стилем мислення.

Велику роль у розвитку творчості дитини відіграє спільна творчість дитини і дорослого.

У спільній творчості дорослий теж відкриває у собі «Я - дитину», світ знову починає розкриватись якось особливо, руйнуючи стереотипи і кліше досвіду. Дорослий, працюючи з дітьми в кращому розумінні цього слова, не може не бути творчим, адже у ньому оживає його світ дитинства, так швидко забутий у бігу часу.

Приймаючи створене дитиною - не оцінюючи з точки зору якості, але стимулюючи внесений вклад, він може надати їй вибір рухатись далі, підкреслюючи зацікавленість у самому процесі, а не тільки продукті. Адже результатом дитячої творчості є не конкретний твір, малюнок, танець, а ті зміни, які відбулись з особистістю дитини у процесі творення.

У спільній творчості дорослий може отримати нове бачення, а дитина - особистість. Зміцнюючи особистість дитини, дорослий надасть їй стійкість у майбутній дорослій творчості.

Виходячи із розуміння впливу мікросередовища на формування креативності особистості, завдання, яке стоїть сьогодні перед психолого - педагогічною службою, полягає у створенні креативного середовища як одного із чинників розвитку та становлення творчої особистості.

Творчий продукт як вершина, результат креативних «потягів» особистості народжується у творчому процесі.

Творчий процес неможливо ні передбачити, ні відчути часом. Він може бути досить тривалим, з великими перервами або ж швидким, миттєвим.

Л.Б. Єрмолаєва-Томіна у структурі творчого процесу виокремлює такі його складові:

- уміння контактувати, взаємодіяти зі світом; самостійно бачити і ставити проблеми і теми (наука, мистецтво), інтелектуальної ініціативи;

- оволодіння необхідними якостями інтелекту і творчими операціями для здійснення пошуку способів передачі того нового, що митець прагне передати;

- опори на свої індивідуальні особливості знаходити способи втілення задуманого в конкретній діяльності.

Р. Стернберг виокремив два найбільш загальних підходи до процесу креативності: як до процесу, що протікає в окремої особистості в окремий момент часу, або як до процесу, що залежить від системи соціальних зв'язків, проблемних сфер, критеріїв оцінок креативного продукту в широкому соціальному й історичному контексті; при цьому процес креативності не втрачає свого зв'язку з індивідуальністю творця, не вимагає іншого підходу до аналізу процесу і його дозрівання.

Досліджуючи сам процес творчості, Р. Мей у творчому акті виокремлює такі його складові як: «зустріч», « інтенсивність зустрічі». Якщо мову вести про зустріч, то тут Р. Мей наголошує на важливості моменту «дотику» до ідеї, внутрішнього образу, що несуть в собі зародки майбутнього продукту. Друга складова творчого акту - «інтенсивність зустрічі» - характеризується вченим як одержимість, повне занурення, поглинання, переживання.

Беручи до уваги думку більшості дослідників про те, що процес креативності специфічний для різних сфер діяльності і знань, все ж загальні вимоги до нього можна виокремити:

1. Зміна структури зовнішньої інформації і внутрішніх уявлень з допомогою формування аналогій і з'єднання концептуальних прогалин.

2. Постійне пере формулювання проблеми.

3. Застосування існуючих знань, спогадів і образів для створення нового.

4. Використання невербальної моделі мислення.

5. Процес креативності вимагає внутрішньої напруги, яка може виникати трьома шляхами: у конфлікті між традиційним і новим; в самих ідеях, в різних шляхах рішення. Творчість як процес відбувається на різних рівнях: несвідомому, підсвідомому, свідомому і над свідомому. Вищим рівнем розвитку творчості є взаємодія між ними, коли «креативне поле» захоплює всі ділянки мозку в момент виникнення. Несвідоме психічне базується на глибинних законах життя, етапах еволюційного процесу і генетичної пам'яті, в якій зберігається попередній досвід. Цей досвід лежить в основі формування багатьох навичок, потреб у різних видах діяльності. Крім колективного несвідомого, зумовленого філогенетичним досвідом людства, існує індивідуальне несвідоме прагнення до певних видів діяльності на основі вроджених задатків.

Свідома форма творчості має свій, особливий інструмент - логічні операції. Ці операції - аналіз, синтез, абстракції, узагальнення, умовиводи - спрямовані на пізнання реальності, підводять суб'єкта діяльності до створення нового продукту.

В основі вищих проявів творчості лежить над свідомість. Вона вміщає всі рівні роботи мозку до рівня інтуїції, у тому числі одночасного пізнання цілого і сущого. На думку вчених, над свідомість інтегрує в собі роботу несвідомого, підсвідомого, що дозволяє свідомості підключитися до ноосфери як форми існування розуму і отримати звідти необхідну інформацію.

В.О. Моляко у творчому процесі виокремлює такі три основні цикли:

1. Розуміння умов задачі (оцінка умов);

2. Формування гіпотези (замислу);

3. попереднє рішення і перевірка гіпотези.

Характеризуючи перший цикл - розуміння умов задачі, В.О. Моляко робить акцент на вибірковості в ньому психічних процесів: домінування пам'яті або мислення. Роль мислення на першому етапі є домінуючою. Але мислення на цьому етапі на може носити повністю творчий характер, оскільки психологічна сутність першого етапу зводиться автором до процесу зіставлення нової інформації з наявними у суб'єкта еталонами. Ту передбачається функціонування уяви, яка традиційно розглядається як визначальний компонент творчого процесу.

Другий етап - формування гіпотези (замислу) передбачає креативний рівень функціонування мисленнєвих операцій. На думку В.О. Моляко, тут відбувається процес трансформації первинних образів і понять у замисел, а потім у реалізуючу стадію стратегії розв'язання задачі. Ці операції представлені: аналізом, синтезом, абстрагуванням. Проте далі робота мислення і уяви розгортається за наявності відповідних констант у пам'яті суб'єкта (знань, умінь, навичок), які повинні утворювати дуже міцні смислові зв'язки.

Третім циклом у структурній характеристиці процесу рішення творчих задач є перевірка гіпотези (замислу, проекту).

Психологічно найбільш важливим моментом у процесі перевірки гіпотези є момент суб'єктивної впевненості в її правильності. Ступінь впевненості суб'єкта опосередковується знаннями, його умінням інтерпретувати вихідні задачі.

У вивченні головних характеристик креативного процесу слід відмітити чималу роль часу в процесі креативності: наскільки довго він триває. Одні дослідники підкреслюють тривалий період дозрівання ідей. (Ф. Баррон, Д. Фелдман та ін.). інші визнають центральним моментом креативного процесу спалах інсайту (Дж. Девідсон, Х. Грубер та ін.).

Більшість дослідників вважає, що креативний процес - це форма активності в проблемному пошуку, свідоме і цілеспрямоване намагання розширити існуючі межі знань, зруйнувати існуючі обмеження. Загальними мисленнєвими процесами для всіх видів творчості є комбінування і аналогізування.

Головною операцією, яка «працює» в ході творчого процесу, є операція порівняння.

Креативний процес можна оцінювати за такими критеріями: чутливість до проблеми; здатність до синтезу, до відтворення деталей, яких не вистачає; дивергентність мислення; швидкість думки.

Разом з тим творчий процес треба розглядати як набагато ширше поняття, кінцевим покликанням якого є продукт. Зокрема, мову можна вести не тільки про художнє полотно чи поетичний (музичний) твір; творчий процес може презентувати взаємодію між людьми. Саме спілкування, як і взаємодія, носять творчий характер, оскільки реалізовують потребу особистості у пізнанні іншого і самопізнанні (перцептивна сторона спілкування), що є складовою частиною творчості (її мотивацією), у пізнанні справи, яку людина звершує - різні види діяльності, і професійної зокрема (інтерактивна сторона спілкування); на рівні реалізації афіліативної потреби особистості.

Одна з перших спроб розкрити етапи творчого процесу належить російському інженерові П. Енгельмаєру.

Він виокремлює такі ступені творчого процесу:

ь Зародження задуму (інтуїтивне мислення, пов'язане з певним бажанням, стимулом);

ь Дискурсивне мислення (логіка, міркування, емпіричне дослідження);

ь Виконання плану.

П. Енгельмаєру зауважує: «Ми розглядаємо будь - який винахід як тричлен: принцип, схема (система, план) і конструкція». Вчений висуває класифікацію людських обдарувань, виокремлюючи три класи людей відповідно до їхнього обдарування - геній, талант, «рутина».

Є таке уявлення про етапи творчої роботи:

1) інтенсивне ознайомлення з проблемою;

2) відпочинок або, радше, несвідома робота, що відповідає визріванню думки;

3) перевірка і розробка нової ідеї.

Використовуючи дані самоспостережень відомих учених (Г. Гельмгольц, А. Пуанкаре), Г. Воллес розмежував чотири «стадії творчого мислення», що отримало назву чотириста дійна теорія « творчого мислення », за якою творчий процес охоплює такі стадії:

1) підготовка наукового відкриття;

2) визрівання;

3) натхнення (осяяння);

4) перевірка істинності (усвідомлення).

Перша фаза: свідома робота думки ще не встигла в усіх своїх наслідках перейти до сфери несвідомого, що являє собою справжнє осереддя творчості. На цьому етапі переважають «судження», тобто свідома побудова майбутнього продукту творчості, розробка положень. На другому етапі наслідки свідомої роботи над матеріалом «передаються» до сфери несвідомого, де розпочинається безпосередньо творчий процес, тобто не що інше, як «інкубація». На третій стадії з'являється продукт творчих зусиль. Натхнення дає про себе знати відчуттям інтелектуальної насолоди, радості думки. Четверта стадія - це перевірка створеного з погляду його значущості.

Вол лес вважає, проте, що «у повсякденному потоці мислення ці чотири стадії мислення постійно перекривають одна одну, коли ми досліджуємо різні проблеми... Навіть у дослідженні однієї і тієї ж проблеми мозок може несвідомо виношувати який-небудь один її аспект, будучи в той самий час свідомо поглиненим підготовкою або перевіркою іншого аспекту цієї ж проблеми».

К. Патрик до схеми творчого процесу додає важливий пункт: ідеї не зовсім відсутні у свідомому мисленні протягом стадії визрівання. Виношувана ідея або відповідний стан духу повертаються час від часу протягом періоду визрівання. Щоразу, коли ідея повертається, стає можливою певна робота над нею.

Знаменитими сучасними мислителями Англії та Америки проведені інтерв'ю, аналізуючи їх Е. Гетчинсон розрізняє «систематичне» мислення і «творчий інсайт». У той час як систематичне мислення характеризується об'єктивністю, логічністю своїх доводів і має місце тоді, коли проблема чітко окреслена, процес обдуманий, повільний, інсайт трапляється в рішеннях складних і заплутаних проблем і супроводжується явищами непередбаченості, фрустрації.

Е. Гетчинсон виокремлює чотири стадії творчого інсайту:

1) стадія підготовки, або орієнтації, яка характеризується тривалим зосередженням на проблемі з оживленням минулого досвіду;

2) стадія фрустрації, яка характеризується емоційною напруженістю, неспокоєм, чуттям приниженості. Це приводить до виснаження і прагнення відпочинку, що завершується отриманням певних сигналів до праці як нагадування про несподіване народження чогось нового;

3) інсайт, що супроводжується «потоком ідей», альтернативними навіюваннями рішень та швидким успіхом, результатом творчих зусиль;

4) стадія перевірки (розробки, оцінки), що характеризується критичністю у ставленні до отриманого матеріалу з попередньої стадії (інсайту) із застосуванням технічних та експліцитних правил практики. Під час цього періоду спостерігаються інсайти.

Б. Лезін на основі детального аналізу культурно - історичних даних розробляє таку тристадійну схему творчості. Окремі стадії він позначає так: «праця», «несвідома робота», «натхнення».

Я.О. Пономарьов творчий процес розглядає через виокремлення таких стадій: свідома робота (підготовка), несвідома робота (генерація провідної ідеї), перехід з несвідомого у свідоме (ідея усвідомлюється), свідома робота (розвиток, формалізація й перевірка ідеї). Перша фаза - це логічний аналіз. Використовуються наявні знання, ті, які можна відтворити в конкретній обстановці даної ситуації. Гіпотези, що виникають, щоразу заперечуються. Здійснюється логічний контроль над цілеспрямованими діями.

Друга фаза - це інтуїтивне розв'язання (розв'язання неусвідомлюваним чином). Таке розв'язання стає можливим, якщо ключ до нього існує в неусвідомленому досвіді. Усвідомлення факту розв'язання відбувається несподівано і завдяки тому, що виявляється задоволена потреба.

Третя фаза - фаза вербалізації інтуїтивного розв'язку. Усвідомлюється не лише результат, але і процес (спосіб розв'язання).

Четверта стадія - формалізується вербалізований розв'язок (знайденому розв'язку надають викінченої логічної форми).

Л.Б. Єрмолаєва-Томіна виокремлює три найбільш загальні фази творчого процесу: пускову (спонукальну і підготовчу), пошукову і виконавську.

Пускова фаза

Перша фаза - пускова, характеризується інтелектуальною ініціативою або вмінням самостійно бачити і ставити проблеми. Тут також проявляється індивідуальна готовність до творчості, розвиненість пізнавальних процесів, емоційна і раціональна здатність до контакту зі світом, потреба у напруженій діяльності.

Пусковим механізмом до побудови програми слугують внутрішні та зовнішні фактори, залежно від яких протікає підготовчий процес, продуктом якого є народження ідеї, замислу.

Першим природним поштовхом для включення і творчий процес є поява нового в навколишньому середовищі, що викликає емоційну реакцію подиву, цікавості, нерозуміння. Особливо це стосується соціальних перетворень.

Другим пусковим механізмом до творчості є чітко поставлена перед людиною конкретна пошукова задача. Наприклад, у мистецтві - замовлений портрет, реклама, плакат та ін. Роботи, що мають точних адресатів.

Третім спонукальним механізмом є внутрішньо детермінована потреба у творчий діяльності, яка визначається спеціальними здібностями до творчого виду діяльності, а також потребою у напруженій мисленнєвій праці і творчій свідомості.

Продуктом підготовчої фази є входження і бачення головних проблем конкретного часу, знаходження власної теми і проблеми.

Вміння бачити «свою проблему» опирається на тверду оцінку власних можливостей, а також на розуміння головної спрямованості діяльності, якою займається людина, і її функції в соціумі з часу виникнення. Для цього необхідні ширина і глибина мислення.

Пошукова фаза творчості

Починається з гострого бажання втілити задумане, протікає в пошуку засобів здійснення і завершується їх знаходженням, прийняттям рішення відносно конкретних способів втілення.

Включає в себе роботу свідомості, підсвідомості, над свідомості. Кожна з них виконує свою функцію.

Саме на спільному розвитку свідомості і підсвідомості формується над свідомість як інтуїтивне і раптове включення творчого рішення у будь - який вид діяльності.

Продуктом пошукової фази є конкретне бачення втілення замислу.

Виконавська фаза творчості

Полягає у реалізації задуманого у діях, контролі за проміжними результатами і корекції способів виконання, критичної оцінки продукту.

Саме на виконавській фазі відбувається формування основних компонентів творчості на рівні не тільки несвідомого, але і свідомості.

Важливим компонентом творчого процесу на виконавській фазі є вміння вільно експериментувати та імпровізувати у процесі реалізації замислу. Відсутність такого вміння часто є перешкодою до творчості.

Ведучи мову про фази творчості, важливо знати, що сам факт постановки завдання говорить на користь того, що для її розв'язання умови вже дозріли і чекають на результати.

креативність здібність творчий мислення

3. Компоненти творчого процесу

Важливим компонентом у творчому процесі є уява

Уява інтегрує в собі емоційне й раціональне начала, всі пізнавальні процеси, вона поєднує образно - зорове сприйняття реальності із відтворенням і трансформацією її в пам'яті, побудова моделі бажаного майбутнього. Творчість немислима без уяви.

Уява - це перетворення даного і породження на цій основі нових образів, що є продуктами творчої діяльності людини і праобразами для неї (С.Л. Рубінштейн).

В уяві проявляються всі види і рівні спрямованості особистості; вони породжують і різні рівні уяви.

У найнижчих примітивних своїх формах уява проявляється у мимовільній трансформації образів, яка здійснюється під впливом мало усвідомлених потреб, потягів, тенденцій незалежно від будь - якого свідомого втручання суб'єкта.

У вищих формах уяви, в творчості образи свідомо формуються і перетворюються у відповідності з цілями, які ставить собі свідома творча діяльність людини.

У першому випадку говорять про пасивну, а в іншому - про активну уяву. Пасивна, у свою чергу, поділяється на довільну (мрійливість) і мимовільну (гіпнотичний стан). Активна уява включає в себе артистичну, творчу, критичну, відтворюючу.

Активна уява завжди спрямована на розв'язання творчого або особистісного завдання, спрямована в майбутнє і оперує часом як цілком відповідною категорією (людина не втрачає почуття реальності). Активна уява більше спрямована назовні, людина більше зайнята суспільством, діяльністю і менше - внутрішніми суб'єктивними проблемами. Вона піддається вольовому контролю.

Відтворююча уява - один із видів активної уяви, при якій відбувається конструювання нових образів. Цей вид уяви базується на попередньому досвіді. Відтворююча уява - це процес, в ході якого відбувається рекомбінація, реконструкція попереднього сприйняття в новій його комбінації.

Уява, в основі якої лежить антиципація, дає можливість людині передбачити майбутні події. Завдяки цій її здатності людина організовує свою діяльність не тільки виходячи зі свого особистого досвіду, але й використовуючи досвід інших людей і всього людства. Успіх прогнозування, відповідність результатів передбачення буде залежати від того, наскільки матеріал уяви об'єктивний і відповідає дійсності.

Творча уява - це такий вид уяви, в ході якої людина самостійно створює нові образи й ідеї, які втілюються у конкретні оригінальні продукти її діяльності.

Творча уява звертається у художньому творі до фантастики, до відхилення деяких сторін дійсності з тим, щоб надати образної наочності дійсності, основному замислу або ідеї, що відображає безпосередньо якусь суттєву сторону дійсності.

Відійти від дійсності, щоб проникнути у неї, - така логіка творчої уяви (С.Л. Рубінштейн).

Уява формується у процесі творчої діяльності. Спеціалізація різних видів уяви є не стільки передумовою, скільки результатом розвитку різних видів творчої діяльності. Тому існує стільки специфічних видів уяви, скільки є в наявності видів людської діяльності - конструктивна, технічна, наукова, художня, музична.

На думку Т. Рібо, творча уява у своєму повному розвитку проходить два періоди, віддалені критичною фазою: період самобутності або приготування, критичний момент і період завершального укладання, що представляє себе у різних видах.

Перетворення дійсності в уяві базується на таких прийомах (за С.Л. Рубінштейном):

1. Комбінування, поєднання даних у досвіді елементів у нові, більш чи менш незвичні комбінації.

Цей прийом широко застосовується у різних видах наукової творчості, художній, у технічному винахідництві.

2. Акцентування деяких сторін зображуваного явища, яке перетворює загальний його вигляд.

Акцентування - це підкреслення рис. Воно досягається часто за допомогою зсуву, зміни пропорцій.

3. Типізація - виокремлення суттєвого, що повторюється в однорідних фактах, і втілення їх в конкретному образі. Типізація - специфічне узагальнення.

Акцентування одних рис чи сторін образу поєднується з рядом інших перетворень: одні риси зовсім опускаються, наче випадають, інші спрощуються, звільняються від ряду деталей, їх ускладнюючих моментів. У результаті весь образ в цілому перетворюється.

Ще одна форма прояву уяви - реконструкція - прийом створення образів уяви. Коли за певною частиною, ознакою, властивістю «домислюється» цілісний образ.

Більш розвинуті форми фантазії досліджував І.М. Розет, котрий відзначив її найважливіший механізм - відсторонення - можливість спостерігати створювані образи ніби збоку.

Люди успішні, творчі - це люди з активною уявою. Плануючи свої дії на якийсь період, людина тим самим створює образ мети, якої хоче досягнути, і спосіб її досягнення. При цьому фактичні дії змінюються на мисленнєві: відбувається процес моделювання - оперування образами. І тільки після цього в роботу вступає мислення - воно будує логічно обґрунтований ланцюг послідовних дій, які повинні привести до успішного результату.

Сьогодні саме на здатності до візуалізації (уявлення) побудовано багато психотехнік у психотерапії. Дитина творить, уявляє, фантазує. І в цьому процесі прослідковуються перші початки до генерування ідей, конструктивного мислення, імпровізації, пошуку альтернативних рішень, робота з аналогіями, метафоричність, мислення.

А. Ейнштейн вважав, що без уяви не може бути відкриття. К. Ціолковський вважав, що холодному математичному розрахунку передує уява. Добре розвинена, смілива, управляюча уява - безцінна властивість оригінального нестандартного мислення.

Л. Виготський сформулював три закони розвитку творчої уяви.

1. Творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності попереднього особистого досвіду людини.

2. Можна уявити те, що сам не бачив, але про що чув або читав, тобто можна фантазувати на основі чужого досвіду.

3. Зміст предметів чи явищ, які уявляються індивідом, залежить від його почуттів на момент фантазування. І навпаки, предмет фантазії впливає на наші почуття.

Цінність уяви в тому, що вона дозволяє прийняти рішення при відсутності потрібної повноти знань, необхідних для виконання завдання. Причому, якщо вихідні дані відомі, то хід розв'язання задачі підпорядковується, головним чином, законам мислення; якщо ж невизначеність ситуації значна і вихідні дані важко проаналізувати, то спрацьовують механізми уяви (З.С. Карпенко).

Вищою формою всіх видів пізнання є інтуїтивне мислення, при якому відбувається згортання всіх мисленнєвих операцій, а звідси швидке і точне пізнання сутності нових об'єктів і явищ при їх сприйнятті, зіткненні з ними.

Інтуїція визначається як специфічний пізнавальний процес, в ході якого над знанням, що є в наявності, здійснюються операції, що приводять до появи нового знання. Її розглядають як здатність досягнення істини шляхом її прямого бачення без обґрунтувань і доказів. Як вихідну передумову розуміють те, що відображення дійсності у свідомості здійснюється у двох формах: наочно - чуттєвій і абстрактно - понятійній. Знання, що народжується з допомогою інтуїції, так чи інакше виходить на рівень свідомості, оскільки воно, в кінцевому результаті, виражається у чуттєвих образах або поняттях.

Для психологічної думки часто характерне пов'язування інтуїції з креативністю. Багато видатних творців повідомили про те, що під час своєї праці вони йшли за передчуттями. Це дозволяє допустити, що креатині ідеї спочатку погано визначені і можуть зароджуватись як інтуїтивні передчуття.

Психологи, що досліджують інтуїцію, повязують її з різними фазами креативного процесу. Наприклад, М. Чепман, Д. Майєрс розглядають інтуїцію як інсайт, що виникає у ході креативного процесу.

Якщо брати до уваги такі два взаємопов'язані у творчому процесі явища як інтуїція й інсайт, то можна прослідкувати факти, що свідчать як про подібність, так і про відмінність цих понять. Деякі автори вживають термін «інтуїція» як синонім інсайту. Інші, наприклад П. Голдберг, розглядають інсайт як один із видів інтуїції, який слугує для виявлення верифікуючих фактів.

Е. Бейлор вважає, що інтуїція й інсайт мають два загальних компоненти: безпосередність, відсутність свідомого контролю за виникненням інсайту або інтуїтивного рішення (несвідомого процесу виникнення); відчуття відносин. Інтуїція відрізняється від інсайту тим, що включає в себе ще третій компонент - роздуми неаналітичного типу.

Можна виокремити наступні загальні властивості інсайту й інтуїції: по - перше, інсайт й інтуїтивне знання виступають як відповідь на питання, рішення проблеми. Це деяке усвідомлене знання, що супроводжується відчуттям його правильності до того, як можуть бути знайдені докази, які підтверджують це відчуття. По - друге, інсайт й інтуїція не виникають за допомогою аналізу і роздумів, а є результатом іншого процесу, який не усвідомлюється.

Як пише М. Ліберман, хоча інсайт зовнішньо подібний на інтуїцію, це різні явища. Інсайт - процес, за допомогою якого людина раптово усвідомлює логічні зв'язки між проблемою і відповіддю. У випадку інтуїції немає ніякого проникнення в логічні відносини, а є судження, передчуття або поведінкова відповідь.

Р. Хенлей вважає, що інсайт й інтуїція відповідають різним типам суб'єктивного досвіду. Інсайт виникає раптово, інтуїція суб'єктивно включає в себе підготовчу фазу, метою якої є приготування свідомості для виникнення інтуїтивної здогадки. Р. Хенлей наголошує на тому, що інсайт можна верифікувати, на відміну від інтуїції. Тобто, якщо рішення, що виникає при інсайті, можна довести і підтвердити, то інтуїтивне знання містить момент бездоказовості.

Інтуїція, на думку О.В. Степаносової, може виступати як спосіб взаємодії з невизначеністю креативної задачі, дозволяючи вибрати найбільш перспективний напрям для створення нового продукту і дати оцінку правильності, значущості нових ідей та гіпотез.

Продукт творчості може бути суспільно визнаний, схвалений та прийнятий відповідним соціумом і «особистісний», який має значення виключно для автора.

Найголовніший критерій оцінки продукту творчості, за К. Роджерсом, це його новизна. Значне творіння - чи то ідея, твір мистецтва, чи наукове відкриття, - найімовірніше, буде вважатись помилковим. Пізніше воно може здаватись оточуючим як само собою зрозуміле. Тільки через певний проміжок часу, а часто досить великий, воно отримує кінцеву оцінку як творчий внесок.

Кожен із видів творчості характеризується своєрідними результатами. Розглянемо серед них ті, що отримали визнання (Т.В. Дуткевич).

Винахід - нове з притаманними йому суттєвими відмінностями технічне рішення задачі у будь - якій сфері господарської, соціально - культурної, оборонної, суспільної практики, що дає позитивний ефект. Є результатом технічної творчості.

Раціоналізаторська пропозиція - технічне рішення, що передбачає зміни конструкції виробів, технології виробництва чи використовуваної техніки або складу матеріалу. Для його визнання потрібно підтвердження новизни і корисності в межах окремого виробництва.

Конструкторська розробка - процес випуску комплекту технічної документації до пристроїв, за яким відповідне підприємство спроможне виготовити сконструйований прилад, а споживач може правильно його використовувати, знаходити і ліквідовувати помилки.

Звідси основними продуктами творчості є:

ь відкриття на всіх рівнях, від всезагальних закономірностей існування матерії до відкриття прояву всезагального в конкретному;

ь винаходи, спрямовані на вдосконалення способів адаптації до середовища як через знаряддя праці, так і шляхом знаходження оптимальних способів організації діяльності, взаємодії між людьми, впливу на них;

ь створення нової форми матерії, починаючи з матеріалів (тип металів) і закінчуючи творами мистецтва.

Створення конкретного продукту - це завжди певна матеріалізована ідея. Основним показником реалізації певної ідеї є робота певного винаходу.

Продукт творчого мислення можна оцінювати за такими критеріями: оригінальність, значущість, новизна, затребуваність.

Р. Лірі розглядає креативні продукти як «комбінацію елементів, які не комбінувались раніше».

С. Медник вважає, що чим більше результат відповідає вимогам, тим більш він креативний. Звідси, продукти (ідеї, гіпотези, поведінкові акти) можна розділити на стереотипні, креатині і девіантні.

Щодо самої новизни, то тут слід допустити, що про яке б «нове» не йшла мова, більшою чи меншою мірою воно вторинне.

За обсягом принципової новизни результату (продукту) розрізняють чотири рівні творчості.

Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату (для всього людства) з масштабом виходу за межі певної країни. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів (Дюма, Драйвер, Шопенгауер, Шевченко, Пушкін, Бах, Рєпін, Айвазовський, Рафаель та ін.), винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й людства в цілому в найрізноманітніших напрямах (відкриття пеніциліну, магнітофона, телебачення). Зрозуміло, що творчість такого рівня (абсолютна, об'єктивна новизна продукту творчості) властива досить вузькому колу творців - геніїв, є прерогативою еліти людства.

Другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для великого кола людей, скажімо, для певних країн світу. Деякі винаходи зявляються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий.