Розвиток комунікативних умінь студентів-медиків засобами соціально-психологічного тренінгу

Теоретичний аналіз проблеми спілкування та визначення особливостей значущих комунікативних умінь в професійній діяльності фахівців-медиків. Розробка процедури соціально-психологічного тренінгу та проведення експерименту з розвитку навичок спілкування.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 29.11.2010
Размер файла 106,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Зміст

Вступ

1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми спілкування в сучасній літературі

1.1 Теоретичний аналіз сутності поняття "спілкування" в сучасних наукових підходах

1.2 Характеристика основних змістових аспектів спілкування

1.3 Аналіз проблеми формування культури професійного спілкування медичного працівника середньої ланки

Висновки до розділу 1

2. Експериментально-психологічне дослідження рівня комунікативних умінь студентів-медиків

2.1 Організація та методи емпіричного дослідження

2.2 Статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту з визначення комунікативних умінь студентів медиків

2.3 Психологічний аналіз результатів констатуючого експерименту з визначення комунікативних умінь студентів-медиків

Висновки до розділу 2

3. Робота з розвитку комунікативних умінь студентів-медиків

3.1 Процедура соціально-психологічного тренінгу розвитку комунікативної компетенції студентів-медиків

3.2 Аналіз ходу формуючого експерименту

3.3 Аналіз результатів формуючого експерименту з розвитку комунікативних умінь студентів-медиків

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаної літератури

Список літератури з проблеми дослідження

Вступ

Реальність і необхідність спілкування визначена сумісною життєдіяльністю людей. Корені спілкування ми знаходимо в самій їх матеріальній життєдіяльності. Щоб жити, люди вимушені взаємодіяти. Саме в процесі спілкування і лише через спілкування може виявитися сутність людини [41, 18].

В спілкуванні відбувається обмін інформацією і її інтерпретація, взаємосприйняття, взаєморозуміння, взаємооцінка, співпереживання, формування симпатій або антипатій, характеру взаємостосунків, переконань, поглядів, психологічний вплив, вирішення суперечностей, здійснення спільної діяльності. Таким чином, кожний з нас в своєму житті, взаємодіючи з іншими людьми, набуває практичні навички й уміння у сфері спілкування [65, 22].

В психології прийнята теза про взаємозв'язок, єдність спілкування та діяльності. Він витікає з розуміння спілкування як реальності людських відносин. Спілкування - це форма діяльності, яка здійснюється між людьми як рівними партнерами, що приводить до виникнення психічного контакту [47, 36].

Психологічний контакт надзвичайно необхідний і в медичній діяльності.

Спеціалізація та інтеграція медичної допомоги, оснащення крупних комплексів сучасною технікою, висока кваліфікація й виховання медичного персоналу - все це приносить хороші результати в лікуванні, забезпечує його велику ефективність. Характер поведінки медичної сестри або будь-якого іншого медичного працівника середньої ланки робить вплив на спливання хвороби і стан пацієнта. Відсутність у фахівця знань, умінь, навичків професійного спілкування робить його професіонально малопридатним. Це пов'язано з тим, що спілкування, як найважливіший професійний інструмент, присутній на всіх етапах лікувального процесу [31, 18].

Саме тому тема дипломної роботи актуальна.

Об'єкт - комунікативні уміння студента-медика.

Предмет - особливості розвитку комунікативних умінь студентів-медиків засобами соціально-психологічного тренінгу

Мета - вивчення проблеми спілкування і розвитку комунікативних умінь в професійній діяльності медика активними методами психологічного впливу.

Гіпотезою диплома виступає припущення, що спеціально розроблена процедура соціально-психологічного тренінгу сприяє розвитку комунікативних умінь студентів-медиків.

Для досягнення мети та підтвердження гіпотези були поставлені наступні завдання:

1) проведення теоретичного аналізу проблеми спілкування в сучасній літературі;

2) визначення особливостей спілкування та значущих комунікативних умінь в професійній діяльності фахівців-медиків;

3) проведення констатуючого експерименту з визначення комунікативних умінь студентів-медиків;

4) розробка процедури соціально-психологічного тренінгу з розвитку комунікативних умінь студентів-медиків;

5) проведення формуючого експерименту з розвитку комунікативних умінь студентів-медиків й аналіз його результатів.

Теоретико-методологічною базою дослідження виступили: роботи вітчизняних психологів дослідження значення спілкування в спільній діяльності Г.М. Андрєєвой, А.Ф. Яковлєва, Б.Ф. Ломова, А.А. Леонтьева та інших.; Р.М. Фатиховой, Р.К. Конечного, М.В. Боухала, Г.Ш. Лунь які проводили дослідження механізмів формування культури спілкування медичного працівника; концептуальні напрямки зарубіжних авторів: "феноменальна симпатія" М. Шелера, "теорія комунікацій" Ю. Ходермаса й "модель комунікаційного обміну" І. Гофмана.

Питаннями психології та етики ділового спілкування займаються і викладачі кафедри психології ВНУ ім. В. Даля: В.В. Третьяченко, Л.В. Вереіна, П.П. Скляр. Їх рекомендації з вдосконалення професійної та міжособистої взаємодії полягли в основу дипломної роботи.

Методи (методики) дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел; психолого-педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий); спостереження; психологічна бесіда; тестування (виявлення рівня спостережливості (опитувальник з виявлення рівня спостережливості), виявлення уміння слухати партнера як співбесідника (опитувальник УАС), визначення рівня вираженості емпатії (методика діагности ПУЭК В.В. Бойко), виявлення рівня комунікабельності (опитувальник з виявлення рівня комунікабельності)); статистичні методи обробки даних.

Теоретичне значення роботи полягає в проведенні теоретичного аналізу проблеми спілкування в сучасній психології та поглиблення знань в області використання активних методів психологічної дії при розвитку професійних комунікативних умінь.

Практичне значення роботи полягає в проведення констатуючого та формуючого етапів дослідження, аналізі результатів, розробці програми соціально-психологічного тренінгу, оцінці ефективності корекційних заходів, які можуть бути використані в різноманітних галузях наукової психології, таких як медична, педагогічна психології, психології спілкування та психології праці, а також в діяльності викладачів психології установ середньої професійної освіти та практичних психологів.

1. Теоретичний аналіз проблеми спілкування в сучасній психології

1.1 Теоретичний аналіз сутності поняття "спілкування" в сучасних наукових підходах

Проблема спілкування традиційно знаходиться в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних соціологів і психологів у зв'язку з її значущістю у всіх сферах життєдіяльності людини та соціальних груп. Людина без спілкування не може жити серед людей, розвиватися й творити.

Поняття "спілкування" розроблялося багатьма дослідниками: філософами, соціологами, психологами, педагогами і має різноманітні трактування [48, 39].

У вітчизняній психології, як відзначав Б.Д. Паригін, цей процес може виступати в один і тойже час і як процес взаємодії людей, і як інформаційний процес, і як ставлення людей один до одного, і як процес їх взаємного переживання та взаємного розуміння один одного.

Визанчення Б.Д. Паригіна орієнтує на системне розуміння сутності спілкування, його многофункційную та діяльністную природу [54, 63].

Аналізуючи наукову літературу, Л.П. Буєва виділила наступні аспекти вивчення спілкування:

a) інформаційно-комунікативний (спілкування розглядається як вид особистої комунікації, в ході якої здійснюється обмін інформацією);

b) інтеракційний (спілкування аналізується як взаємодія індивідів в процесі кооперації);

c) гносеологічний (людина розглядається як суб'єкт і об'єкт соціального пізнання);

d) аксиологічний (спілкування вивчається як обмін цінностями);

e) "нормативний" (виявляється місце та роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки індивідів, а також аналізується процес передачі й закріплення норм реального функціонування в буденній свідомості стереотипів поведінки);

f) "семиотичний" (спілкування описується як специфічна знакова система, з одного боку, і посередник у функціонуванні різних знакових систем - з іншою);

g) соціально-практичний (праксиологічний) (спілкування розглядається як обмін діяльністю, здібностями, уміннями і навичками) [50, 72].

Спілкування може розглядатися і в двох головних аспектах, як освоєння особистістю соціокультурних цінностей і як її самореалізацію у якості творчої, унікальної індивідуальності в ході соціальної взаємодії з іншими людьми.

Розгляд проблем спілкування ускладнюється відмінністю трактувань самого поняття "спілкування". Так, О.С. Золотнякова приймала спілкування як соціально та особисто-орієнтований процес, в якому реалізуються не тільки особисті відносини, але і установки на соціальні норми. Спілкування вона бачила як процес передачі нормативних цінностей. Разом з тим вона подавала "спілкування" як "соціальний процес, через який суспільство впливає на індивіда". Якщо з'єднати ці два положення, то можна побачити, що для неї спілкування було процесом комунікативно-регулятивним, в якому не тільки передається сума соціальних цінностей, але і регулюється їх засвоєння соціальною системою [7, 139].

О.О. Бодальов пропонує розглядати спілкування як "взаємодію людей, змістом якої є обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації для встановлення взаємостосунків між людьми" [11, 107].

Автори збірки "Психологічні проблеми соціальної регуляції поведінки" розглядають спілкування як "систему міжособистої взаємодії", обмежуючи феномен спілкування лише безпосереднім контактом між індивідами. Спілкування, як процес взаємодії набагато ширше: "спілкування всередині груп - міжгрупове, в колективі - міжколективне". Але "лише в процесі взаємодії людини з людиною, групою, колективом" реалізується потреба особистості в спілкуванні [64, 48].

А.А. Леонтьев розуміє спілкування "не як інтеріндивіндуальний, а як соціальний феномен", суб'єкт якого "слід розглядати не ізольовано". В той же час він підходить до спілкування як до умови "будь-якої діяльності людини" [39, 51].

Позицію А.А. Леонтьева підтримують і інші автори. Так, В.Н. Панферов відзначає, що "будь-яка діяльність неможлива без спілкування". Далі він підтримує точку зору на спілкування як процес взаємодії, але підкреслює, що спілкування необхідне "для встановлення взаємодії, благополучної для процесу діяльності".

Точка зору А.А. Леонтьева на " спілкування як вид діяльності" і на "спілкування як взаємодію", які у свою чергу, розглядаються як вид колективної діяльності, ближче до позицій Л.І. Анциферової і Л.С. Виготського, який ще в 30-і роки прийшов до висновку, що першим видом людської діяльності є спілкування [47, 64].

Проблему спілкування досліджували і філософи. М.С. Каган розглядає спілкування як "комунікативний вид діяльності", що виражає "практичну активність суб'єкта". В.С. Коробейников визначає спілкування як "взаємодію суб'єктів, що володіють певними соціальними характеристиками". "З філософської точки зору, - пише В. М. Соковін, - спілкування - це форма передачі інформації, яка виникла на певному ступені розвитку життя, яка включена в трудову діяльність і є її необхідною частиною. Це також форма суспільних відносин та соціальна форма суспільної свідомості" [61, 94].

В зарубіжній психології в історичному плані можна виділити три підходи до вивчення проблеми:

1) інформаційний (орієнтований на передачу й прийом інформації);

2) інтеракційний (орієнтований на взаємодію);

3) реляційний (орієнтований на взаємозв'язок спілкування та взаємостосунків).

Інформаційні підходи були розвинені в основному в 1930--1940-і роки і з того часу широко використовуються і зараз. Об'єкт досліджень -- передача повідомлень, головним чином фактичних, реальних між учасниками: співтовариствами, організаціями, індивідами, тваринними, технічними пристроями, які здатні посилати та приймати інформацію за допомогою якоїсь системи сигналів або символів.

Теоретичні підстави підходу базуються в основному на трьох положеннях: зміст інформації може перетворюватися в різні символи (кодуватися/декодуватися в слова, жести, образи, предмети, тощо); людина (його тіло, очі, обличчя, руки, поза) утворює своєрідний екран, на якому "виявляється" інформація, що передають після її сприйняття та обробки (у формі думок, емоцій, установ); ухвалення арістотелівської та ньютонівської картини миру: існує нейтральний простір, в якому взаємодіють дискретні організми та об'єкти обмеженого об'єму [17, 54].

В рамках інформаційного підходу існують два основні напрямки досліджень.

Перший напрямок займається теорією та практикою обігу або зміни повідомлень в різні зображення, знаки, сигнали, символи, мови або коди та їх подальшим декодуванням. Найвідоміша модель була розроблена К. Шеноном і В. Вівером у 1949 році. Первинна модель складалася з п'яти елементів: джерело інформації, її передавач (шифратор), канал для передачі сигналів, приймач інформації (дешифратор), її одержувач (місце отримання інформації). Вважалося, що всі елементи організовані в лінійному порядку. Подальші дослідження дозволили поліпшити первинну схему. Були введені розмежування між "повідомленням" як таким та "джерелом" й введені важливі додаткові поняття: "зворотний зв'язок" (відгук одержувача інформації, що дає можливість джерелу кодифікувати та коректувати подальшу передачу інформації); "шум" (спотворення та перешкоди в повідомленні його проходженні по каналу); "надмірність", або "дублювання" (зайві повторення в кодуванні інформації для того, щоб повідомлення могло бути коректно декодовано); "фільтри" (перетворювачі повідомлень, коли воно досягає шифратора або покидає дешифратор).

Перший аналітичний огляд використовування цієї теоретичної моделі комунікацій в різних дисциплінах та сферах досліджень був надан у 1957 р. К. Чері [67, 79].

Другий напрямок досліджень виник у 1960-х роках. Основний предмет -- аналіз соціально організованих умов для циркуляції інформації між членами конкретної соціальної групи або в міжособистих взаємодіях, включаючи диадичні. Важливі дослідження в цій області були виконані І. Гофманом у 1963 та 1975 році. Він розробив і використав для аналізу спілкування модель комунікаційного обміну, що складається з чотирьох елементів:

· комунікаційні умови, або умови спілкування, встановлювані індивідами в конкретних ситуаціях соціальної взаємодії (наприклад, пряме, безпосереднє непряме, опосередковане, симетрична, асиметрична передача повідомлень);

· комунікаційна поведінка, або стратегія спілкування, що використовується учасниками спілкування у взаємостосунках один з одним;

· комунікаційні обмеження, що включають економічні, технічні, інтелектуальні та емоційні чинники, що обмежують вибір учасниками спілкування тієї або іншої стратегії;

· основи, або критерії, інтерпретації, визначальні та спрямовуючі способи сприйняття та оцінки людьми своєї поведінки по відношенню один до одного.

Саме розробка й використання цієї моделі при аналізі міжособистого спілкування допомогли якнайповніші наблизити та "навести мости" між інформаційними інтеракційними підходами до вивчення проблеми спілкування [77, 56].

Інтеракційні підходи були розвинені головним чином у 1960--1970-х роках. На відміну від інформаційного підходу, в якому спілкування наведено як трансакції з передачі інформації (окремі комунікаційні акти), в інтеракційному підході воно розглядалося як ситуація сумісної присутності, взаємо встановлювана та підтримувана людьми за допомогою різних форм поведінки й зовнішніх атрибутів (зовнішності, предметів, обстановки, тощо). І це поведінкове управління ситуацією сумісної присутності, її підтримка відбувається відносно незалежно від намірів індивідів, що беруть участь. Вони володіють дійсним контролем за "входом" або "виходом" з ситуації відповідно до своїх намірів доки сприймають присутність і поведінку один одного, але проте кожний з них не може уникнути постійної координації поведінки.

Інтеракційний підхід визнає положення про те, що сама взаємодія включає обмін повідомленнями, але головний дослідницький інтерес більшою мірою спрямований на організацію поведінки. Теоретичні підстави цього підходу: орієнтація на багатоаспектний аналіз людської поведінки у безлічі життєвих умов та обставин (в різних соціальних контекстах); поведінка є не стільки функцією внутрішніх спонук індивіда, його мотиваційних або особистих чинників, скільки (і в більшій мірі) функцією самої ситуації взаємодії й соціальних взаємостосунків (позиція ситуаційного підходу в соціальній психології); положення загальної теорії систем, що вводить в дослідницький інструментарій і концептуальний апарат такі фундаментальні поняття, як "система", "динамічна рівновага", "саморегуляція" та "програма" [60, 105].

В рамках інтеракційного підходу розроблений ряд 5 теоретичних моделей, що намагаються пояснити головне питання: якими способами/шляхами структуруються і керуються ситуації соціальної присутності за допомогою засобів поведінки?"

Умовно можна виділити п'ять найважливіших моделей:

* Лінгвістична модель, запропонована на початку 1960-х років Р. Бедвістелом для невербального спілкування. Одне з основних положень: не дивлячись на різноманіття взаємодій, всі вони утворюються і комбінуються з одного і того ж обмеженого репертуару або набору, що складається з п'ятдесяти-шістдесяти елементарних рухів і поз тіла людини. Робиться припущення, що наступні один за іншим поведінкові акти, сформовані з елементарних одиниць, організовуються таким чином, яким організовується послідовність звуків як елементарних одиниць мови в словах, пропозиціях та фразах.

* Модель соціального навику Е. Аргайла і З. Кендона. Спирається на положення про те, що міжособисті трансакції (комунікативні акти), подібно до інших видів соціальних умінь та навичків (наприклад, водіння автомобіля, танці, гри в карти, тощо), іерархічно організуються та формуються за допомогою серії простих цілеспрямованих, але часто пробних і допускаючи двояке тлумачення кроків, тобто навчання спілкуванню відбувається в самому спілкуванні.

* Рівноважна модель Е. Аргайла і Д. Дейна. Спирається на положення про те, що взаємодіючі учасники завжди прагнуть підтримати певний загальний баланс різних форм своєї поведінки у зв'язку з присутністю і активністю інших осіб в ситуації. Тобто будь-яка зміна у використанні поведінки типу А звичайно завжди компенсується відповідними змінами у використанні поведінки типу У і навпаки (наприклад, діалог--монолог, поєднання питань та відповідей) [14, 78].

* Програмна модель соціальної взаємодії Т. Шефена. Постилюється, що загальна структура міжособистої зустрічі або ситуації взаємодії (і синхронна, і диахронна) породжується завдяки дії принаймні трьох видів програм. Перший має справу з простою координацією рухів; другий контролює зміну видів активності індивідів за ситуації, коли виникають перешкоди або невизначеності; третя програма модифікує процедури змін, тобто управляє комплексною задачею метаспілкування.

* Системна модель С. Кендона розглядає взаємодію як конфігурацію систем поведінки, кожна з яких управляє окремим аспектом міжособистої трансакції. До теперішнього часу ідентифіковано і проаналізовано дві такі системи: 1) управляюча обміном мовних висловів; 2) управляюча головним чином використанням простору і території взаємодії [13, 59].

Реляційний підхід почав поступово розвиватися з середини 1950-х років: Р. Бедвістолом у 1968 і Г. Бейтсоном у 1973 році [4, 109]. Основна думка цього підходу полягає в тому, що соціальний контекст і людське середовище не стільки створюють умови і обставини, в яких перетворюється інформація і відбувається міжособиста взаємодія, скільки є самим спілкуванням, що розуміється як система взаємостосунків. Іншими словами, терміни "спілкування", "комунікація" -- це позначення загальної системи взаємостосунків, які люди розвивають один з одним, з общиною й своїм середовищем. Будь-яка зміна якої-небудь частини цієї системи, що викликає зміну інших частин, називається інформацією. Згідно цьому підходу, не можна затверджувати, що люди, тваринні або інші організми вступають у спілкування (інформаційний підхід) або беруть участь в ньому (інтеракційний підхід), оскільки вони вже є невід'ємною частиною цього процесу незалежно від того, хочуть вони цього чи ні, -- частиною як локальної, так і глобальної екосистеми взаємостосунків. Вони включаються в цю систему з моменту народження і не покидають її до самої смерті.

Ключовий елемент концепції -- взаємостосунки -- це "щось", що існує між індивідами і зовні них, тобто взаємостосунки існують на індивідуальному, або трансактному рівні. Головна позиція нового підходу: природа взаємостосунків існує в процесі спілкування в реальному часі і просторі.

Три напрямки теоретичних досліджень виявилися інструментальними і сприяли появі реляційної теорії комунікації: а) кібернетика і теорія загальних систем; б) теорія логічних типів, яка ідентифікує розриви безперервності між різними рівнями абстракції (наприклад, "індивід-спілкування", "індивід- взаємостосунки", тощо); в) біологічні дослідження екосистем і динаміки взаємостосунків між організмами та їх середовищем [18, 61].

Найцікавіші й важливі дослідження, проведені на основі реляційного підходу, здійснені в області психопатології Г. Бейтсоном та іншими у 1956, Р. Лейнгоном у 1959 році. Зокрема, запропонована реляційна пояснювальна модель спілкування хворого на шизофренію. За твердженням самих прихильників підходу, реляційна теорія спілкування знаходиться на початковій стадії свого розвитку, не дивлячись на тривалий період існування з моменту зародження.

Її методологічний потенціал і сила полягають в тому, що вона замінює арістотелівський принцип картини миру на "системний" підхід [5, 88].

Необхідно згадати про такий підхід, як трансактний аналіз, який добре відомий й знайшов розповсюдження у прикладній дослідницькій практиці вивчення спілкування. Докладний опис його основних положень можна знайти в роботах Е. Берна, опублікованих в середині 1990-х років [81, 131].

З цього, далеко не повного, переліку висловів психологів, соціологів та філософів, видно, наскільки великий інтерес мають вчені до феномена спілкування.

1.2 Характеристика основних змістових аспектів спілкування

Аналіз літературних джерел дозволяє дати визначення поняттю "спілкування" як складному процесу взаємодії між людьми, який полягає в обміні інформацією, а також в сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування є живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, зв'язаним вербальними та невербальними актами. Людина, що передає інформацію, має назву комунікатор, одержуючий її - реципієнт [28, 19].

В спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мета та засоби. Розглянемо їх докладніше.

Зміст спілкування - інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншої. Це можуть бути відомості про внутрішній (наприклад, емоційний) стан суб'єкта, про обстановку в зовнішньому середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації, якщо суб'єктами спілкування є люди.

Мета спілкування - відповідає на питання "Задля чого істота вступає в акт спілкування?". Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування. У тварин мета спілкування не виходить звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ці цілі можуть бути вельми і вельми різноманітними та виявляти собою засоби задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і багатьох інших потреб.

Засоби спілкування - способи кодування, передачі, обробки та розшифровки інформації, яка передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншої. Кодування інформації - це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови та інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису й зберігання інформації [40, 34].

Залежно від змісту, мети та засобів спілкування можна поділити на декілька видів.

1. За змістом воно може бути:

1.1 . Матеріальне (обмін предметами і продуктами діяльності).

1.2 . Когнітивне (обмін знаннями).

1.3 . Кондиційне (обмін психічними або фізіологічними станами).

1.4 . Мотиваційне (обмін спонуками, цілями, інтересами, мотивами, потребами).

1.5 . Діяльностне (обмін діями, операціями, уміннями, навичками) [56, 136].

2. За метою спілкування поділяється на:

2.1. Біологічне (необхідне для підтримки, збереження й розвитку організму).

2.2. Соціальне (переслідує мету розширення і зміцнення міжособистих контактів, встановлення та розвитку інтерперсональних відносин, особистого зростання індивіда) [32, 45].

3. За засобами спілкування може бути:

3.1. Безпосереднє (здійснюване за допомогою природних органів, які були дані живій істоті - руки, голова, тулуб, тощо).

3.2. Опосередковане (зв'язане з використанням спеціальних засобів та знарядь).

3.3. Пряме (припускає особисті контакти і безпосереднє сприйняття один одним людей, що спілкуються у самому акті спілкування).

3.4. Непряме (здійснюється через посередників, якими можуть виступати інші люди) [34, 25].

Спілкування - складний багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності, який включає обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини [33, 131].

Отже, основне призначення цього процесу полягає в тому, щоб люди контактували, шукали та знаходили точки зіткнення один з одним, взаємодіяли між собою в процесі спільної діяльності, що б вони обмінювалися інформацією та прагнули розуміти один одного. Тому психологи умовно виділяють в спілкуванні три сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну [2, 175].

Таким чином, схематично структуру спілкування можна представити так:

Рис.1.1. Структура спілкування

Комунікативна сторона спілкування (або комунікація у вузькому значенні слова) полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються (обмін діями). Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття та пізнання один одного партнерами по спілкуванню та встановлення на цій основі взаєморозуміння.

Вживання цих термінів умовне, іноді в більш менш аналогічному значенні вживають і інші: в спілкуванні виділяють три функції - інформаційно-комунікативну, регулятивно-комунікативну, афективно-комунікативну [56, 93].

Розглянемо ці три сторони спілкування детальніше.

а) Комунікативна сторона спілкування.

Під час акту спілкування має місце не просто рух інформації, а взаємна передача закодованих відомостей між двома індивідами - суб'єктами спілкування. Комунікативна взаємодія можлива тільки у тому випадку, коли людина, що направляє інформацію (комунікатор) та людина, що приймає її (реципієнт) володіють схожою системою кодифікування і декодифікування інформації. Тобто "всі повинні говорити на одній мові".

В умовах людської комунікації можуть виникати комунікативні бар'єри. Вони носять соціальний або психологічний характер [12, 81].

Сама по собі витікаюча від комунікатора інформація може бути спонукальною (наказ, порада, прохання - розрахована на те, щоб стимулювати яку-небудь дію) і констатуючою (повідомлення - має місце в різних освітніх системах).

Для передачі будь-яка інформація повинна бути відповідним чином закодована, тобто вона можлива лише за допомогою використання знакових систем. Найпростіший розподіл комунікації - на вербальну і невербальну, використовуючи різні знакові системи. Вербальна - використовує людську мову. Мова є найуніверсальнішим засобом комунікації, оскільки при передачі інформації за допомогою мови найменше втрачається значення повідомлення. Можна позначити психологічні компоненти вербальної комунікації - "говір" та "слухання" [41, 139]. "Говорючий" спочатку має певний задум щодо повідомлення, потім він утілює його в систему знаків. Для "слухаючого" зміст повідомлення, що приймається, розкривається одночасно з декодуванням [9, 82].

Модель комунікативного процесу Ласуела [41, 83] включає п'ять елементів:

ХТО? (передає повідомлення) - Комунікатор

ЩО? (передається) - Повідомлення (текст)

ЯК? (здійснюється передача) - Канал

КОМУ? (спрямовано повідомлення) - Аудиторія

З ЯКИМ ЕФЕКТОМ? - Ефективність.

Можна виділити три позиції комунікатора під час комунікативного процесу: відкрита (відкрито оголошує себе прихильником точки зору, що викладається), відчужена (тримається, підкреслений нейтральне, порівнує суперечливі точки зору) і закрита (умовчує про свою точку зору, приховує її).

Виділяють чотири групи невербальних засобів спілкування:

1) Екстра- та паралингвістичні (різні колоречьові додатки, що додають спілкуванню певне смислове забарвлення - тип мови, інтонація, паузи, сміх, покашлювання, тощо).

2) Оптико-кінетичні (це те, що людина "читає" на відстані - жести, міміка, пантоміміка).

3) Проксиміка (організація простору й часу комунікативного процесу).

В психології виділяють чотири дистанції у спілкуванні:

· інтимна (від 0 до 0,5 метра). Її використовують люди, зв'язані, як правило, близькими відносинами. Інформація передається тихим і спокійним голосом. Багато що передається за допомогою жестів, поглядів, міміки;

· міжособиста (від 0,5 до 1,2 метра). На ній здійснюється спілкування між друзями;

· офіційно-ділова або соціальна (від 1,2 до 3,7 метра). Використовується для ділового спілкування, причому, чим більше відстань між партнерами, тим більше офіційні їх відносини;

· публічна (більше 3,7 метра). Характеризується виступом перед аудиторією. При такому спілкуванні людина повинна стежити за мовою, за правильністю побудови фраз.

4) Візуальний контакт. Встановлено, що звичайно партнери у спілкуються, дивляться в очі один одному не більше 10 секунд [29, 61].

б) Інтерактивна сторона спілкування.

Це характеристика тих компонентів спілкування, які пов'язані з взаємодією людей, з безпосередньою організацією їх спільної діяльності. Є два типи взаємодій - кооперація і конкуренція. Кооперативна взаємодія означає координацію сил учасників. Кооперація є необхідним елементом спільної діяльності, яку породжує сама її природа.

Конкуренція - однією з найяскравіших її форм є конфлікт [13, 47].

в) Перцептивна сторона спілкування - це процес сприйняття і розуміння людиною одна одну.

Всі три сторони спілкування тісно переплітаються між собою, органічно доповнюють один одного та складають процес спілкування загалом [4, 177].

Спілкування виконує цілий ряд функцій в житті людини:

ь Соціальні функції спілкування.

ь Організація спільної діяльності.

ь Управління поведінкою та діяльністю.

ь Контроль.

Психологічні функції спілкування:

а) Функція забезпечення психологічного комфорту особистості.

б) Задоволення потреби у спілкуванні.

с) Функція самоствердження.

Спілкування може виникати на різних рівнях:

Ш Маніпулятивний рівень, полягає у тому, що один із співбесідників через певну соціальну роль намагається викликати співчуття, жалість партнера.

Ш Примітивний рівень, коли один з партнерів пригнічує іншого (один постійний комунікатор, а інший постійний реципієнт).

Ш Вищий рівень - це той соціальний рівень, коли незалежно від соціальної ролі, статусу партнери відносяться один до одного як до рівної особистості [14, 53].

Спілкування як взаємодія припускає, що люди встановлюють контакт один з одним, обмінюються певною інформацією для того, щоб будувати спільну діяльність, співпрацю. Щоб спілкування як взаємодія відбувалося безпроблемно, воно повинне складатися з наступних етапів:

A. Установка контакту (знайомство). Припускає розуміння іншої людини, представлення себе іншій людині.

B. Орієнтування в ситуації спілкування, осмислення того, що відбувається, витримка паузи.

C. Обговорення проблеми, що цікавить.

D. Вирішення проблеми.

E. Завершення контакту (вихід з нього) [64, 48].

1.3 Аналіз проблеми формування культури професійного спілкування медичного працівника середньої ланки

Як вказують ряд авторів [31; 43; 76], культура професійного спілкування медичного працівника визначається як система внутрішніх ресурсів фахівця, необхідних для побудови ефективної взаємодії з пацієнтом з метою досягнення оптимального рівня життєдіяльності останнього.

Медпрацівник повинен вміти:

o визначити психічні і особисті особливості пацієнта, його реакцію на хворобу та відповідно побудувати тактику спілкування з ним;

o оптимально провести бесіду або інтерв'ю з хворим з метою отримання максимальної інформації, встановлення довірчих відносин та збільшення ефективності призначеного лікування;

o дати психогігієнічні поради відносно навчання, виховання, стилю життя, інтимних відносин [31, 21].

Характер поведінки медичної сестри або будь-якого іншого медичного працівника середньої ланки впливає на перебіг хвороби та стан пацієнта. Відсутність у фахівця знань, умінь, навичків професійного спілкування робить його професіонально малопридатним. Це пов'язано з тим, що спілкування, як найважливіший професійний інструмент, присутнє при здійсненні всіх етапів лікувального процесу.

Первинні навички професійного спілкування медичним працівником отримуються в процесі навчання в учбовому закладі. Проте, як показує практика, викладачі-наочники та класні керівники медичних коледжів взагалі не ставлять такої педагогічної задачі як виховання комунікативно-грамотного фахівця. Це призводить до того, що студенти-медики не мають достатніх для успішної медичної практики комунікативних умінь. У зв'язку з цим актуальною стає проблема формування культури спілкування у студентів, що навчаються в медичних учбових закладах.

Г.Ш. Лунь в своєму дисертаційному дослідженні відзначає, що культура спілкування студентів середнього спеціального учбового закладу - феномен, який характеризує не зовнішні форми поведінки, а глибинні структури їх буття, пов'язані з їх життєвим вибором в аспекті їх міжособистих відносин [43, 17].

В медичний коледж абітурієнти поступають на базі 9 (14-15 років) і 11 (17-18 років) класів. Тобто йдеться про такі складні періоди життя як закінчення підліткового періоду та початок ранньої юності, власне юнацтво і пізня юність[30, 17].

На основі проведеного зіставлення структури і характеру спілкування в ранній юності і в подальшому житті, А.В. Мудрик приходить до дуже важливого висновку: якщо до певного віку людина не отримає навичку в будь-яких видах спілкування, то в подальшому житті ці проблеми заповнюються насилу [55, 32].

Спілкування студентів визначається потребами їх професійного та особистого становлення. На професійний розвиток особистості майбутнього фахівця впливають різні види об'єднань: це, по-перше, академічні студентські колективи (група, курс, факультет); по-друге, колективи, пов'язані з діяльністю суспільних організацій (молодіжний клуб, будівельний загін, тощо); по-третє, неформальні групи. Особливо слід зазначити спілкування студентів в академічній групі. Учбова група для студента - це фокус, де концентруються його пізнавальні, професійні й суспільні зв'язки. Вона є колективом, яка зайнята спільною суспільно значущою діяльністю - підготовкою до майбутньої спеціальності та придбанням необхідних для цього умінь й навичків. Зрештою, на думку Р.М. Фатихової, група стає визначальним психологічним механізмом, що інтелектуально, вольово і емоційно впливає на своїх членів [76, 140].

Отже, можна виділити наступні особливості формування культури спілкування в системі середньої професійної освіти: вікові особливості студентів; активний процес соціалізації студентів; конкретна професійна сфера, тобто спрямованість особистості на придбання конкретної професії; постійне бажання студентів самореалізовуватися.

Досліджуючи формування комунікативної культури молодих викладачів вузу, В.Ю. Солопова виділяє дві групи умов: внутрішні (психологічні) та зовнішні (педагогічні). До внутрішніх умов відносяться особисті (професійно значущі якості особистості, знання і уміння в області спілкування) і мотиваційні (потреба в спілкуванні і готовність до спілкування, відношення до майбутньої професії).

До зовнішніх умов відносяться реальний учбово-виховний процес у вузі та соціальна ситуація розвитку студента (студентська група, неформальна група у вузі і за його межами, сім'я, засоби масової інформації, література й мистецтво) [70, 24]. Вказані групи умов доцільно виділити і при формуванні культури професійного спілкування студентів медичних учбових закладів.

Але яким же чином відбувається безпосереднє придбання студентами культури спілкування? Це виводить на з'ясування механізмів суб'єктивації знань та формування культури спілкування загалом.

Р.М. Фатихова, спираючись на роботи ведучих психологів і педагогів, виділяє два види механізмів формування культури спілкування: соціально-психологічні, до яких відносить зараження, наслідування, переконання, навіювання; та психологічні - переживання. Далі автор пояснює: "всі відзначені вище соціально-психологічні механізми діють на особистість ззовні. Вони існують в зовнішньому середовищі незалежно від людини. Соціально-психологічні механізми грають певну роль у формуванні культури педагогічного спілкування, проте вони не є ведучими. Інформація, що передається через ці механізми, може засвоюватися або не засвоюватися, що залежить від ряду причин." [76, 141].

Лише переживання, на думку Р.М. Фатихової, може виступати як провідний психологічний механізм формування культури педагогічного спілкування. Процес вибору суб'єктом мотивів і цілей його діяльності представлений у переживанні. В переживаннях виявляється рівень розвитку людини, його психологічна і професійна зрілість. Саме в процесі переживання здійснюється вибір мотивів та регуляція поведінки, свідоме відношення особистості до знань [76, 142].

Висновки до розділу 1

1. Проблема спілкування традиційно знаходиться у центрі уваги вітчизняних і зарубіжних соціологів й психологів у зв'язку з її значущістю у всіх сферах життєдіяльності людини та соціальних груп.

У вітчизняній психології прийнята теза про взаємозв'язок, єдність спілкування та діяльності. Він витікає з розуміння спілкування як реальності людських відносин, яка припускає будь-які види спілкування як специфічні форми спільної діяльності людей.

В зарубіжній психології в історичному плані можна виділити три підходи до вивчення проблеми:

1) інформаційний (орієнтований на передачу та прийом інформації);

2) інтеракційний (орієнтований на взаємодію);

3) реляційний (орієнтований на взаємозв'язок спілкування та взаємостосунків).

2. Спілкування - складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності, який включає обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини .

Отже, основне призначення цього процесу полягає в тому, щоб люди контактували, шукали і знаходили точки зіткнення один з одним, взаємодіяли між собою в процесі спільної діяльності, що б вони обмінювалися інформацією і прагнули розуміти один одного. Тому психологи умовно виділяють в спілкуванні три сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну .

Всі три сторони спілкування тісно переплітаються між собою, органічно доповнюють одна одну і складають процес спілкування загалом .

3. До формування культури спілкування студентів-медиків середньої ланки відносяться: вікові особливості студентів; активний процес соціалізації; конкретна професійна сфера, тобто спрямованість особистості на придбанні конкретної професії; постійне бажання само реалізуватися; спільна діяльність педагога й студента, яка засновується на діалогічному типі взаємодії; виховання в колективі, у тому числі учбовому, де можливе створення необхідних умов для реалізації даної педагогічної задачі; побудова процеса навчання культурі професійного спілкування на діях механізмів зараження, наслідування, переконання, навіювання і переживання.

2. Результати констатуючого експерименту з визначення рівня комунікативних умінь студентів-медиків

2.1 Організація та методи емпіричного дослідження

При дослідженні комунікативних умінь були обрані 2 групи студенті-медиків Луганського обласного медичного училища другого року навчання за спеціальністю "Сестринська справа", віком від 18 до 42 років.

Перша група - № 21 складається з 13 осіб, з них 9 дівчат і 4 хлопця, віком від 18 до 21 років, з них:

18-річних - 23,1% (3 особи), з них 2 дівчини та 1 хлопець, 19-річних - 53,8% (7 осіб), з них 5 дівчат та 2 хлопця, 20-річних - 15,4% (2 особи), всі дівчата, 21-річних - 7,7% (1 особа), хлопець.

Друга група - група № 23, складається з 17 осіб (лише дівчата) віком від 18 до 42 років, з них:

18-річних - 35,3% (6 осіб), 19-річних - 41,2% (7 осіб), 22-річних - 5,9% (1 особа), 24-річних - 5,9% (1 особа), 31-річних - 5,9% (1 особа), 42-річних - 5,9% (1 особа).

Якщо людина свідомо ухвалила рішення працювати у сфері медицини, це автоматично має на увазі роботу з людьми. Люди (пацієнти) в цій професії - об'єкт дослідження і допомоги. Часто, захворювання мають не органічну, а психосоматичну. І величезної праці коштує знайти такий контакт з пацієнтом, щоб зрозуміти природу захворювання, людини в цілому, і при цьому обом сторонам було б комфортно. Це сприяло б більш плідній взаємодії і , як наслідок, - одужанню [42, 13].

Отже, у кожного медпрацівника повинна бути розвинена комунікативна компетенція.

Комунікативна компетенція розглядається як сукупність комунікативних здібностей, умінь і знань, адекватних комунікативним задачам і достатніх для їх вирішення [73, 3].

Для ефективної комунікації медпрацівник повинен мати:

§ достатньо високий рівень спостережливості для того, щоб визначити психічні і особисті особливості пацієнта, його реакцію на хворобу і відповідно побудувати тактику спілкування з ним;

§ володіти навичками пасивного й активного слухання та навичками емпатії для того, щоб оптимально провести бесіду з хворим з метою отримання максимальної інформації, встановлення довірчих відносин і збільшення ефективності призначеного лікування;

§ володіти загальними комунікативними навичками (уміння встановити контакт, правильно використовувати засоби комунікації, уміння задавати питання і оцінювати відповіді, уміння створити образ людини, якій можна довіряти) [82, 42].

Для визначення комунікативної компетенції студента-медика середньої ланки були підібрані наступні методики.

Опитувальник з виявлення рівня спостережливості, який складається з 15 питань. До кожного питання пропонується 3 варіанти відповіді: а), б) або в). Респондент повинен вибрати відповідний варіант відповіді. Після проведення опиту результати звіряються з таблицею і підраховується кількість очок [51, 103].

Опитувальник УАС для визначення уміння слухати партнера складається з 25 варіантів ситуацій. Випробовуваний повинен прочитати варіанти ситуацій і поставити знак "+" у відповідній його думці колонці. Вичерпавши всі пункти опитувальника, треба підвести підсумок, для цього необхідно підрахувати кількість відмічених респондентом ситуацій. Звірившись з "ключем", треба визначите, до якої групи відноситься результат випробовуваного [16, 22].

Дослідження вираженості емпатії студентів-медиків було визначено за допомогою методики діагностики ПУЕК ("перешкод" у встановленні емоційних контактів) В.В. Бойко. Методика містить 25 висновків, з якими респонденту на бланку відповідей слід погоджуватись або ні . Після проведення методики результати порівнюються з ключем методики та інтерпретуються. Опитувальник з виявлення рівня комунікабельності містить 16 питань, на які слід відповідати "так", "іноді", "ні". Після проведення опиту відповіді оцінюються, підсумовується загальна кількість очок і по класифікатору визначається до якої категорії людей відноситися респондент.

2.2 Статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту з визначення комунікативних умінь студентів-медиків

Згідно з опитувальника з виявлення рівня спостережливості були отримані наступні результати в групі № 21:

150-100 очок набрало 15,4% опитуваних (2 особи), обидва хлопці, одному з яких 18 років, а іншому 21;

99-75 очок набрало 69,2% опитуваних (9 осіб), з яких два 19-річних хлопця та 7 дівчат: 18-річних - 1 особа, 19-річних - 4 особи, 20-річних - 2 особи;

74-45 очок набрало 15,4% опитаних (2 особи), обидві дівчини, одній з яких 18 років, а іншій 19;

менше 45 очок ніхто не набрав.

Наочно результати наведені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Аналіз результатів визначення рівня спостережливості групи № 21

150-100 очок

99-75 очок

74-45 очок

менше 45

1. дівчата

0%

53,8%

15,4%

0%

2. юнаки

15,4%

15,4%

0%

0%

3. 18-і

7,7%

7,7%

7,7%

0%

4. 19-і

0%

30,8%

7,7%

0%

5. 20-і

0%

15,4%

0%

0%

6. 21-і

7,7%

0%

0%

0%

У групі № 23:

150-100 очок набрало 41,2% респондентів (7 осіб), з них 18-річних - 2 особи, 19-річних - 4 особи та 24-річних - 1 особа;

99-75 очок набрало 52,9% респондентів (9 осіб), з них 18-річних - 4 особи, 19-річних - 2 особи, 22-річних - 1 особа, 31-річних - 1 особа, 42-річних - 1 особа;

74-45 очок набрало 5,9% респондентів (1 особа), 19-річна дівчина;

менше 45 очок ніхто не набрав.

Наочно результати наведені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Аналіз результатів визначення рівня спостережливості групи № 23

150-100 очок

99-75 очок

74-45 очок

менше 45оч.

1. 18-і

11,8%

23,5%

0%

0%

2. 19-і

23,5%

11,8%

5,9%

0%

3. 22-і

0%

5,9%

0%

0%

4. 24-і

5,9%

0%

0%

0%

5. 31-і

0%

5,9%

0%

0%

6. 42-і

0%

5,9%

0%

0%

Згідно з опитувальника УАС були отримані наступні результати в групі № 21:

1 група - 0% опитуваних (0 осіб);

2 група - 53,8% (7 осіб), з них 6 дівчат: 18-річних - 2 особи, 19-річних - 3 особи, 20-річних - 1 особа, та один 21-річний юнак;

3 група - 46,2% опитаних (6 осіб), з них 3 дівчини: 19-річних - 2 особи, 20-річних - 1 особа, та 3 хлопця: 18-річних - 1 особа, 19-річних - 2 особи;

4 група - 0% опитаних (0осіб).

Наочно результати наведені у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Аналіз результатів опитувальника УАС групи № 21

1 група

2 група

3 група

4 група

1. дівчата

0%

46,1%

23,1%

0%

2. юнаки

0%

7,7%

23,1%

0%

3. 18-і

0%

15,4%

7,7%

0%

4. 19-і

0%

23,1%

30,8%

0%

5. 20-і

0%

7,7%

7,7%

0%

6. 21-і

0%

7,7%

0%

0%

Згідно з опитувальника УАС були отримані наступні результати в групі № 23:

1 група - 0 % (0 осіб);

2 група - 41,2% (7 осіб), з них 19-річних - 5 осіб, 31-річних - 1 осіб, 42-річних - 1 особа;

3 група - 52, 9%(9 осіб), з них 18-річних - 5 осіб, 19-річних - 2 осіб, 22-річних - 1 особа, 24-річна - 1 особа;

4 група - 5,9% (1 особа), 18-річна дівчина.

Наочно результати наведені у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Аналіз результатів опитувальника УАС групи № 23

1 група

2 група

3 група

4 група

1. 18-і

0%

0%

29,4%

5,9%

2. 19-і

0%

29,4%

11,8%

0%

3. 22-і

0%

0%

5,9%

0%

4. 24-і

0%

0%

5,9%

0%

5. 31-і

0%

5,9%

0%

0%

6. 42-і

0%

5,9%

0%

0%

Згідно з методики діагностики ПУЕК В.В. Бойко були отримані наступні результати в групі № 21:

0-2 бала не набрав ніхто;

не більше 5 балів набрало 15,4% респондентів (2 особи), з них один 18-річний хлопець та одна 18-річна дівчина;

6-8 балів набрало 15,4% респондентів (2 особи), з них один 19-річний юнак та 19-річна дівчина;

9-12 балів набрало 38,5% респондентів (5 осіб), з них один 19-річний хлопець та 4 дівчини: 18-річних - 1 особа, 19-річних - 1 особа, 20-річних - 2 особи;

13 балів і більше набрало 31% респондентів (4 особи), з яких один 21-річний юнак та три 19-річні дівчини.

Наочно результати наведені у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 Аналіз результатів методики діагностики ПУЕК В.В. Бойко групи № 21

0-2 бала

не більше 5 балів

6-8 балів

9-12 балів

13 балів і більше

1. дівчата

0%

7,7%

7,7%

30,8%

23,1%

2. юнаки

0%

7,7%

7,7%

7,7%

7,7%

3. 18-і

0%

15,4%

0%

7,7%

0%

4. 19-і

0%

0%

15,4%

15,4%

23,1%

5. 20-і

0%

0%

0%

15,4%

0%

6. 21-і

0%

0%

0%

0%

7,7%

Згідно з методики діагностики ПУЕК В.В. Бойко були отримані наступні результати в групі № 23:

0-2 бала не набрав ніхто;

не більше 5 балів набрало 17,6% опитуваних (3 особи), з них 18-річних - 1 особа, 22-річних - 1 особа, 24-річних - 1 особа;

6-8 балів набрало 29,4% опитуваних (5 осіб), з них 18-річних - 2 особи, 19-річних - 2 особи, 42-річних - 1 особа;

9-12 балів набрало 47,1% опитуваних (8 осіб), з них 18-річних - 3 особи, 19-річних - 4 особи, 31-річна - 1 особа;

13 балів і більше набрало 5,9% опитуваних (1 особа), 19-річна дівчина.

Наочно результати наведені у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 Аналіз результатів методики діагностики ПУЕК В.В. Бойко групи № 23

0-2 бала

не більше 5 балів

6-8 балів

9-12 балів

13 балів і більше

1. 18-і

0%

5,9%

11,8%

17,6%

0%

2. 19-і

0%

0%

11,8%

23,5%

5,9%

3. 22-і

0%

5,9%

0%

0%

0%

4. 24-і

0%

5,9%

0%

0%

0%

5. 31-і

0%

0%

0%

5,9%

0%

6. 42-і

0%

0%

5,9%

0%

0%

Згідно з опитувальника з виявлення рівня комунікабельності були отримані наступні результати в групі № 21:

30-32 очок ніхто не набрав;

25-29 очок ніхто не набрав;

19-24 очок набрали 15,4% опитаних (2 особи), з яких один юнак 19 років та 19-річна дівчина;

14-18 очок набрали 38,5% опитаних (5 осіб), всі дівчата, з них 18-річних - 2 особи, 19-річних - 2 особи, 20-річних - 1 особа;

9-13 очок набрали 23,1% опитаних (3 особи), з них дві дівчини 19 років та 21-річний хлопець;

4-8 очок набрали 23,1% опитаних (3 особи), з них два юнака 18 та 19 років та 20-річна дівчина;

3 очка і менше не набрав ніхто.

Таблиця 2.7 Аналіз результатів виявлення рівня комунікабельності групи № 21

30-32 очок

25-29 очок

19-24 очок

14-18 очок

13-9 очок

4-8 очок

3 очка і менше

1.дівчата

0%

0%

7,7%

38,5%

15,4%

7,7%

0%

2.юнаки

0%

0%

7,7%

0%

7,7%

15,4%

0%

3.18-і

0%

0%

0%

15,4%

0%

7,7%

0%

4.19-і

0%

0%

15,4%

15,4%

15,4%

7,7%

0%

5.20-і

0%

0%

0%

7,7%

0%

7,7%

0%

6.21-і

0%

0%

0%

0%

7%

0%

0%

Згідно з опитувальника з виявлення рівня комунікабельності були отримані наступні результати в групі № 23:

30-32 очок ніхто не набрав;

25-29 очок ніхто не набрав;

19-24 очок набрало 11,8% респондентів (2 особи), обидві 19-річні дівчини;

14-18 очок набрало 35,3% респондентів (6 осіб), з них 18-річних - 2 особи, 19-річних - 2 особи, 31-річна - 1 особа, 42-річна - 1 особа;

9-13 очок набрало 29,4% респондентів (5 осіб), з них 18-річних - 2 особи, 19-річних - 2 особи, 24-річних - 1 особа;

4-8 очок набрало 17,6% респондентів (3 особи), з них 18-річних - 2 особи, 22-річна - 1 особа;

3 очка і менше на набрав ніхто.

Наочно результати наведені у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8 Аналіз результатів виявлення рівня комунікабельності групи №23

30-32 очок

25-29 очок

19-24 очок

14-18 очок

13-9 очок

4-8 очок

3 очка і менше

1. 18-і

0%

0%

0%

11,8%

11,8%

11,8%

0%

2. 19-і

0%

0%

11,8%

11,8%

11,8%

0%

0%

3. 22-і

0%

0%

0%

0%

0%

5,9%

0%

4. 24-і

0%

0%

0%

0%

5,9%

0%

0%

5. 31-і

0%

0%

0%

5,9%

0%

0%

0%

6. 42-і

0%

0%

0%

5,9%

0%

0%

0%

Відповіді випробовуваних були цілком щирі.

2.3 Психологічний аналіз результатів констатуючого експерименту з визначення комунікативних умінь студентів-медиків

Згідно з опитувальника з виявлення рівня спостережливості були отримані наступні результати: 30% респондентів (9 осіб) мають високий рівень спостережливості та здатні не тільки з точністю оцінити іншу людину, а й проаналізувати і самих себе, свої вчинки; 60% респондентів мають достатньо розвинену спостережливість, але все таки при оцінці інших їх іноді підводить упередженість та 10% респондентів не дуже цікавить те, що ховається за зовнішністю, манерою поведінки інших, хоча в спілкуванні у них не виникає скільки-небудь психологічних проблем [51, 105-107].

Згідно з опитувальника УАС 46,7% (14 осіб) опитаним властиві деякі недоліки у спілкуванні з партнером. Вони критично відноситеся до висловів, ще їм бракує деяких достоїнств управлінця та фахівця, що вміє вести конструктивну дискусію; 50% (15 осіб) випробуваних хороші співбесідники, але іноді відмовляють партнеру в повному розумінні та 3,3% респондентів (1 особа) відмінний співбесідник: вона вміє слухати, її стиль спілкування може стати прикладом для оточуючих [16, 24-26].


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.