Вплив музики і музичних творів на емоційну сферу підлітків

11

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. В останні роки інтерес до проблем емоцій і почуттів, як фундаментальній сфері психічного розвитку людини, значно виріс. Безумовно, це пов'язано з великими змінами в житті нашого суспільства, зі змінами в науках, що досліджують і вивчають людину. Ці науки активно відкривають закриті раніше проблеми: внутрішнього світу, свідомості, волі, духовності, творчості та інше. Однак варто підкреслити, що ці базисні категорії, до яких сьогодні активно звертаються психологи, педагоги, ще не одержали глибокого розкриття в самій психологічній науці. Лише останнім часом вони стають предметом серйозних теоретичних обговорень (В.П. Зінченко, А.Б. Орлів, С.Д. Смирнов, В.І. Слободчиков та інші.)

Сьогодні більш уважно потрібно ставитися до емоційної сфери особистості - фактор численних емоційних порушень (або розладів) у поведінці дітей і підлітків, що проявляються у вигляді різних симптомів, які не є складовими клінічних форм захворювань, а стосуються не патологічних форм прикордонного характеру. І порушення проявляються у вигляді нестійкого настрою, як емоційного фону дитини (збудливий або депресивний настрій), у вигляді особливостей характеру або темпераменту, у вигляді деяких соціально неприйнятних потягів і залежностей. Емоційні порушення у підлітків (а саме вони становлять найбільше число випадків за результатами звернень до психологічної консультації) можуть бути різного ступеня важкості. Вони свідчать про захворювання, а можуть мати не патологічні форми, являючи собою серйозні проблеми для виховання. Точна діагностика цих симптомів, корекція та прогноз розвитку особистості підлітка з такими симптомами мають величезне значення для психічного здоров'я дитини, а також для життя всієї її родини.

Музичний розвиток - результат процесу музичного виховання й навчання, у свою чергу воно сприяє всебічному розвитку особистості, її естетичному, розумовому, моральному вдосконаленні. Варто підкреслити, що теорія й методика музичного виховання розглядають відсоток музичного розвитку з позицій педагогіки і психології в опорі на теоретичні основи естетики. Такими основами є положення, що визначають сутність музичного мистецтва і його роль в житті суспільства. Дослідженням цієї теми займалися: Ботович Л.І., Борисова З.М., Гальперин П.Я., Давидов В.В., Запорожець О.В., Емконін Д.Б., Кононов О.Л., Костюк Г.С., Мухіна В.С., Рубінштейн С.Л.

Об'єкт дослідження: діти підліткового віку 14 - 15 років.

Предмет дослідження: емоційна стійкість як одна з характерних якостей темпераменту особистості.

Мета: теоретично вивчити та експериментально дослідити вплив музики і музичних творів на емоційну стійкість підлітків.

Завдання дослідження:

1. Провести теоретико-методологічний аналіз впливу музики і музичних творів на людину.

2. Проаналізувати особливості розвитку емоційної сфери особистості в підлітковому віці.

3. Розкрити методи та прийоми коригування проявів емоцій під впливом музики.

Гіпотеза. Наш стрімкий і бурхливий час, сповнений стресів і хвилюючих негараздів, активізує пошуки вченими різних галузей наук (медицини, валеології, психології, соціології, педагогіки та ін.) способів зміцнення здоров'я людини. Різнобічний вплив музики на психіку людини обумовив музикотерапію одним із перспективних сучасних методів лікування та коригування різних порушень нервової системи. Музика, завдяки своїй властивості впливати на внутрішній світ людини, допомагає звільнитися від душевного дискомфорту, конфліктності, тривожності, коректує емоційний стан, позитивно впливає на психічне здоров'я особистості.

1. Вплив музики і музичних творів на особистість

1.1 Музичні феномени

підліток музика психологічний емоційний

Сучасні можливості застосування фізичних ефектів при формуванні інформаційного середовища різноманітні, вони включають спеціальні візуальні й звукові впливи. Впливати на людську психіку та здоров'я можуть найпростіші звукові сигнали, що мають різний, зокрема й під пороговий рівень.

Інфразвук. Досить ефективно впливають на людину звукові коливання з частотами нижче 16 Гц, які знаходяться в діапазоні, що безпосередньо не сприймається на слух. Найнебезпечнішим тут вважається проміжок від 6 до 9 Гц. Однак психофізіологічна дія інфразвуку залежить від особливостей його застосування. Так, є інформація, що в спеціальних дослідженнях не було виявлено значного впливу інфразвуку на людину, крім впливу на внутрішнє вухо й рівновагу. При дії дуже високих рівнів інфразвуку (> 140 дБ) з'являється виражений біль у вухах. Причому місцеві захисні засоби виявляються малоефективними. У випадку дії інфразвуку низької інтенсивності (< 90 дБ) значимі ефекти не були виявлені.

Ретельні дослідження дії інфразвуку на когнітивні (пізнавальні) функції людини також не дали чіткого результату. Ніяких істотних змін у виконанні розумової роботи при дії інфразвуку (7 Гц) потужністю 110-125 дБ, супроводжуваного шумом (65 дБ) не було виявлено. Зокрема, не відзначалися відчуття запаморочення, дезорієнтації, які були описані в деяких літературних джерелах. Інша група авторів також не підтвердила несприятливі ефекти впливу інфразвуку на виконання роботи людиною, одним із симптомів якого є «п'янкий» феномен. Автори вважають, що дані про дію низьких рівнів інфразвуку (105 - 120 дБ) були дуже перебільшені. Ретельне вивчення впливу інфразвуку на сенсомоторні реакції людини та її рівновагу не виявили ніяких несприятливих ефектів.

Однак у більш пізніх роботах уже намічаються деякі зміни в думках учених стосовно визнання впливу інфразвуку. Так, у дослідженнях, проведених на добровольцях, на яких впливав інфразвук із частотою 6,12, 16 Гц та інтенсивністю 95, 110, 125 дБ, був відзначений відчутний фізіологічний ефект. Автори встановили істотне збільшення діастолічного й зменшення сейсмологічного артеріального тиску при незмінній частоті серцевих скорочень. Збільшення діастолічного тиску (на 8 мм рт. ст.) досягало максимуму після тридцяти хвилинної експозиції. На підставі цих даних автори висловили припущення, що гостра інфразвукова стимуляція провокує звуження периферійних судин. У випадку хронічних інфразвукових впливів такий ефект може привести до розвитку гіпертонії, якщо людина схильна до цього захворювання. Сьогодні виділені характеристики смуг інфразвуку, що пов'язуються з зонами ризику для здоров'я.

Вплив бінаурального ритму. Нетрадиційним прийомом є вплив на людину спеціально сконструйованим шумом. Бінауральні биття (при бінауральному пред'явленні два повідомлення записуються на різні доріжки магнітофона й одночасно подаються в праве й ліве вухо) були відкриті німецьким експериментатором В. Давом 1839 році. Сучасна бінауральна технологія синхронізації задіювання півкуль мозку розроблена й запатентована Р. Монро (патенти, зареєстровані цим автором мають назви: «Метод викликання й підтримки в людей різних стадій сну», «Метод викликання в людей психічних, емоційних і фізичних станів свідомості, включаючи особливі види розумової активності», «Метод викликання бажаних станів свідомості»).

Якщо торкнутися суті даної технології, то слід відзначити, що смуга частот, у якій організм людини може сприймати бінауральні ритми, залежить від розмірів черепної коробки. Для людини допустима частота повинна бути нижчою 1000 Гц. Коли в правому і лівому вусі присутні сигнали різних, але близьких частот, мозок сприймає різницю фаз між цими сигналами. У природному середовищі це дало б інформацію про джерело звуку. А коли звук йде з навушників чи стерео динаміків, у результаті накладення сигналів мозок сприймає частоту, рівну різниці частот сигналів, які впливають на частоту биття, що відчувається як бінауральний ритм. Дослідження показали, що просторово ці биття виникають у верхній оливі, розташованій в стовбурі головного мозку. Ця активність передається в кору мозку, де її можна зареєструвати за допомогою електроенцефалограми.

Суб'єктивні відчуття від прослуховування фонограм із бінауральними ритмами залежно від їхньої частоти можуть бути стимулюючими чи заспокійливими. Вплив бінауральних ритмів, близьких до дельта - (< 4 Гц) і тета - (< 6 Гц) діапазонів електричних хвиль мозку пов'язуються зі станами розслаблення, медитації й творчості. Такі ритми використовуються як седативний засіб. Бінауральні ритми з частотою альфа-хвиль збуджують відповідну активність у мозку та спричиняють стан спокійного пильнування. Ритми бета-діапазону (близькі до 16-24 Гц) пов'язуються з підвищеною зосередженістю і пильнуванням, а також з поліпшенням пам'яті.

Термін Неті Зупз був обраний Р. Монро тому, що багато станів свідомості, які досягаються за допомогою цієї технології, пов'язані із синхронізацією функціонування півкуль головного мозку. Справа в тому, що півкулі мозку можна розглядати як підсистеми єдиної системи для переробки інформації. Обидві підсистеми обробляють інформацію як паралельно, такі незалежно. Причому їхня взаємодія не є ні безупинною, ні довільною. В даний час певні стани свідомості пов'язують із «незалежною» дією чи певною взаємодією півкуль. Тому технологія застосування бінауральних ритмів може формувати функції мозку й тим самим сприяти певною мірою налагодженню між півкулевих нервових зв'язків на визначеній частоті.

Технологія Hemi Syns доступна широкому колу користувачів. Поширюються спеціальні аудіо касети та компакт диски. Тому використання цієї технології можна розглядати як одну з модифікацій застосування засобів масової інформації.

Музичні феномени. На сьогодні уже ні в кого не виникає сумнівів, що музика може регулювати емоційний стан, полегшувати усвідомлення власних переживань, підвищувати соціальну активність слухачів тощо. За обробку звукової інформації відповідальна частина скроневої частини мозку, розташована над слуховим каналом. Активність цієї частини в лівій півкулі найбільш виражена в тих осіб, які почали займатися музикою в ранньому віці, а також у людей із абсолютним слухом (тобто, здатністю визначати висоту окремих звуків, не зіставляючи їх зі звуками відомої висоти).

Мелодії, які приносять людині радість, сповільнюють пульс, збільшують силу серцевих скорочень, сприяють розширенню судин і нормалізації кров'яного тиску, а музика, що роздратовує, дає прямо протилежний ефект. Деякі симфонічні твори, особливо твори Моцарта, змінюють кислотність шлункового соку. Тому обід із музичним супроводом виправданий не тільки з естетичного, але й з утилітарного погляду. Виявлено вплив музики на нейроендокринну функцію, зокрема, на рівень деяких гормонів у крові, що відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні емоційних реакцій.

Вплив музики на стан людини пояснюється виникненням резонансу музичних хвиль у певних структурах людського тіла. Звукові сигнали, потрапляючи в резонансну частоту, яка відповідає фізичним характеристикам тієї чи іншої структурної одиниці тіла, справляють на неї стимулюючий чи пригнічуючий вплив. Правильно підібрана мелодія впливає на хворих людей і прискорює одужання.

Музика діє вибірково - дія залежить не тільки від її характеру, але й від інструмента на якому вона виконується. Скрипці та фортепіано притаманний виражений заспокійливий ефект. А музика з перевагою в ній дисонансів, тобто різких звукових сполучень, викликає психоемоційне напруження.

Останнім часом виявлений цікавий музичний ефект дії несинхронної музики, генерованої кількома джерелами. Справа в тому, що значне поширення технічних засобів відтворення інформації, зокрема музики, сприяє прояву цього ефекту в масового споживача. Уперше це явище було виявлено при спостереженні за рухом перехожих повз кіоска з музичними касетами, де рекламують ті чи інші мелодії. Оскільки продавці не домовляються між собою, які мелодії мають звучати, то в просторі, насиченому найрізноманітнішими музичними мелодіями, утворюється дуже своєрідний пульсуючий звук. Було помічено, що в деяких точках простору перехожі прискорювали рух, а в інших, навпаки, йшли повільніше.

Коли автори провели спеціальні дослідження для вивчення цього феномену, то було встановлено, що формований із допомогою різних джерел пульсуючий звук значно змінює свідомість слухачів уже через ЗО - 60 хвилин його експозиції. Час початку його дії залежить від програм джерел звуку. Для проведення експерименту в якості фонових звуків використовувалася техномузика, важкий рок, мовлення арабською та корейською мовами, мелодії суфіїв, класична музика, новини російською мовою, електронна музика й несинхронізрвані механічні звуки настроювання. [7]

Результати дослідження дали можливість зробити такі висновки:

* під впливом пульсуючого шуму, утвореного в результаті інтерференції звуків із різних джерел, виникає широкий спектр моделей психопатології залежно від схильності до конкретного типу реагування (афективне, пароксизмальне, дисоціативне);

* використана модель над сенсорного впливу виявилася подібною до сенсорної депривації, при якій на перших етапах завпеди відзначаються афективні порушення: страх, тривога, паніка та депресії, потім розвиваються явища дереалізації у формі зміненого сприйняття обсягів простору, порушення рухових навичок і рухові стереотипів, відчуття розтягнення часу та зміна свідомості, когнітивні порушення й порушення схеми тіла, далі ілюзії та галюцинації, марення, й, нарешті, соматичні розлади;

* загальними для всіх переживань слухачів були тривога та страх на початку проведеного експерименту, зміна відчуття простору та часу (дереалізація) й деперсоналізація;

· аудіовізуальний вплив, імовірно, еквівалентний психоделічному.

1.2 Фізіолого-психологічні особливості впливу музики на людину

Взаємодія особистості з музикою - процес багатосторонній. Результати його залежать, з одного боку, від особистісних характеристик людини, а з іншого, від об'єктивних властивостей самої музики.

У руслі сучасної психологічної та музично-педагогічної думки (В.Л. Леві, В.І. Петрушин, М. Роджерс, О.П. Рудницька) питання вивчення закономірностей музичного сприймання почало набирати розмаху в системі «музика-слухач» [11,12,15,16] при створенні психокорекційних та профілактичних програм для сприяння особистісного розвитку, полегшення процесів емоційного оздоровлення, вирішення внутрішніх конфліктів, пробудження творчого начала.

Музикотерапія-один із засобів підвищення соціальної активності комунікативних здібностей особистості. Крім того, це засіб корекції функціонально-рухових, психогенних і соціальних відхилень, є активним джерелом оздоровлення емоційної та вольової сфер особистості.

В основі музикотерапії лежать використання різних методів впливу музики або співу на людину. Таке використання музики має давню історію, згадки можна знайти у біблейських притчах, у філософській спадщині Піфагора, Аристотеля, Платона. На їхню думку, під дією музики досягається порядок і гармонія у Всесвіті, у тому числі і в порушеному людському організмі. В наш час музикотерапія стала широко розповсюджуватися у різних країнах. Так, у Франції в Національному інституті переливання крові під час операції обов'язково звучить музика. У США спеціалістів з цього напрямку медицини готують у 70-ти університетах. В країнах СНГ музична терапія як окремий напрямок існує з кінця XX ст. (лікар Зеленський, м. Київ; Хор вагітних жінок, м. Донецьк).

Свій стан композитори ніби закодовують у звуках. Під час виконання музики цей стан передається музикантам і слухачам. Звуком можна як вбивати, так і «воскрешати» людину. Фізиками і медиками вже ведуться дослідження цього феномену. Наприклад, генетики вважають, що на рівні клітини існує механізм, що регулює процеси, які відбуваються у ній під дією зовнішніх звуків.

Як довели вчені-психологи, систематичні заняття музикою у віці від 5 до 15 років дозволяють значно підняти, тобто інтелектуальний потенціал людини, краще розвинути пам'ять, аналітичні здібності, орієнтацію, не кажучи вже про позитивну корекцію нервової системи. В більшості передових європейських країнах, як і за океаном, уроки музики, спів, гра на інструментах належать до обов'язкового елементу виховання, оскільки музика найбільш сильніший емоційний вплив на дитину. [1.] Крім того, під час слухання музики регулюються фізіологічні процеси в організмі, стимулюється м'язова активність, підвищується загальний тонус організму, покращується мовленнєва та рухова активність. Впливає музичне мистецтво і на психіку, симатику, душевний стан людини, що стало основою виникнення музикотерапії. Музикотерапія складається з творчої та рецепторної діяльності, яка пов'язана зі сферою емоційних, етичних і естетичних відчуттів, пізнанням та спрямованістю інтересів особистості.

Крім універсальних якостей, музичне мистецтво має специфічні унікальні можливості цілеспрямованого впливу в бажаному напрямі. Такі корегуючі профілактичні особливості музики базуються не лише на вербальному, багатоплановому за формою емоційному впливі на особу, а й впливають конкретно з її першоелементів - ритму, гармонії, які проникають у глибини психіки.

Сприйняття музики - це складний психічний процес. Психологи та музиканти визначають, що загалом він вписується між двома полюсами. З одного боку, це елементарне акустичне сприймання звукових сигналів як щось таке, що ми чуємо і що діє на органи слуху. А з іншого - це процес пізнання уявленого художнього змісту в музичній матерії[10]. Сприймаючи музику, людина виражає своє емоційне «я». В свідомості відтворюються переживання, образи та думки, втілені композитором у музичному творі. Музичний твір - це сукупність естетичної інформації, яку надає композитор. Музика часто передає такі відтінки почуттів і переживань, які важко висловити словами. О. Серов справедливо замітив «Якби все, що відбувається в душі людини, можна було передати словами, на світі не було б музики». В свою чергу мова музики зрозуміла кожній людині.

Сприйняття музики, як і інших творів мистецтва, майже завжди несе в собі певний елемент суб'єктивізму, адже кожна конкретна людина має свою індивідуальність, свій власний життєвий досвід, свої індивідуальні особливості розвитку психічних функцій пізнавальної та емоційної сфер. Світ музики може стати або не стати надбанням особистості. Лишень духовно-практична діяльність особистості - це початковий етап життєвої спіралі для музично-естетичного буття суб'єкту.

За результатами досліджень багатьох науковців, тільки класична музика і головне, перш за все у живому виконанні, позитивно впливає на фізичний та психічний стан людини, на здоров'я хворих. У них не тільки знижується рівень артеріального тиску, а й відбуваються позитивні емоційні зміни. Жива музика композиторів - класиків допомагає позбутися депресивних станів, стресів, тривог, переживань і страждань, які негативно впливають на процес одужання.

В основі класичної музики лежить віковий художній досвід, мудрість різних історичних епох. До музичної класики відносять не лише твори великих композиторів, а й кращі зразки народної музичної творчості. Класична музика розглядається як змістовне мистецтво, що має велику силу естетичного впливу на людей.

Класичні твори відзначаються багатством змісту, красою та досконалістю форм. У скарбниці світової музичної культури імена таких геніальних і високоталановитих композиторів И.С. Бах, Л. Бетховен (Німеччина), В.А. Моцарт, Ф. Шуберт (АВстрія), Дж. Россіні та Дж. Верді (Італія). Ф. Шопен (Польща), Г. Берліз та Ж. Біде (Франція), Е. Гріг (Норвегія); засновники російської та української музичних шкіл М. Глінка та М. Лисенко.

До музичної класики належать не лише видатні твори композиторів минулого, а й кращі зразки музики XX ст. твори композиторів, чия творчість отримала світове визнання (К. Дебюссі, М. Равель, Я. Сибеліус, Р. Штраус, Б. Барток, І. Стравінський, С. Прокоф'єв, Д. Шостакович та ін.). Твори відомих українських композиторів М. Скорика, М. Колеси, Л. Людкевича, Л. Реввуцького, А. Кос - Анатольського вважаються українською музичною класикою.

Музична терапія широко використовується з метою надання соціально-психологічної'допомоги та підтримки тим, хто відчуває самотність, невпевненість в собі, закомплексованість, я к профілактика ряду соматичних захворювань, а також як засіб полегшення страждань, реабілітації після перенесених захворювань чи травм. Спеціалістами доведено, що від дратівливості неврозів допомагає музика Чайковського. Від мігрені - «Весняна пісня» Мендельсона, «Гуморески» Дворжака, «Американець в Парижі», Гершвіна. Головну біль знімає «Полонез» Огінського, нормалізує сон - сюїта «Пер Гюнт» Гріча. Кров'яний тиск і серцеву діяльність нормалізує «Весільний марш» Мендельсона. Піднімає настрій і позбавляє від депресії - джаз, блюз, соул, каліпсо, реччі. Лікар і музикант, доктор Патрік Єшвен, автор книжки «Музика і медицина» висловлювався, що музика здійснює набагато сильніший вплив на людину, ніж всі інші види мистецтва.

Але ж не всяка музика сприятливо впливає на організм людини. Сьогодні уяву підлітків і молоді полонить музика масової культури (рок, реп, поп та ін.). Під час перегляду чергового відеокліпу поєднання мерехтливого зображення (кольорів, образів, сцен) з гучною ритмічною музикою епохи НТР допомагає «втекти» від буденності, опинитися в іншій «уявній» реальності. Однак спеціалісти переконливо доводять, що сучасна музика не завжди позитивно впливає на емоційну сферу підростаючої особистості. Цей жанр мистецтва може викликати т/ж спрощених емоційних станів, посилення агресивності.

У науково-експериментальних працях вітчизняних учених доведено статистично-достовірні порушення ряду психічних функцій під дією року (об'єми короткочасної пам'яті. Зниження рівня зрозумілого спілкування, виникнення почуття роздратованості і туги, зниження писемної продуктивності, виникнення почуття тяжкості) з паралельним порушенням ЕЕГ характеристик мозку. Ефективність музикотерапії обумовлюється не лише емоційним її впливом на людину, а й біорезонансною співзвучністю музичних звуків із вібрацією окремих органів і системою організму. Це означає, що не завжди мажорна музика бадьорить, а мінорна навіює смуток. Музика особливим чином діє на наше тіло. Сумні, ліричні мелодії можуть активізувати фізіологічні процеси, прискорювати обмін речовин. Доведено, що лікувальний вплив мають навіть окремі ноти (звуки). Так, шлунково-кишковий тракт має резонансну частоту ноти «Фа», яка сприяє виведенню з організму токсичних речовин і діє як активоване вугілля. Нота «До» допомагає від псоріазу, а поєднання нот «Сі», «Соль», «До» полегшує терапію онкозахворювань.

Цікаві дослідження провів у галузі альтернативної медицини французький вчений Фаб'єн Маман - музикант, який оволодів технологіями акупунктури та біоенергетики. Він вважав, що звук із чітко визначеними частотами можна використовувати як лікувальний засіб для отримання прекрасного стимулюючого, регулюючого та відновлювального впливу на організм. При цьому він діяв на точки акупунктури не голками, а певними звуковими частотами. Його дослідження показали, що звучання тієї чи іншої ноти змінює форму та колір клітин. За його висновками, нота «Ре» впливає на яскравість клітини, а нота «Ля» фарбує її в рожевий колір. Найбільший ефект досягається при поєднанні звуків. При цьому потрібно правильно підібрати музичний твір із достатньою кількістю необхідних нот та інших умов.

Невипадково чимало корифеїв медицини мали неабиякі музичні здібності. Серед них - відомий композитор і співак С. Гулак-Артемовський, сучасний російський бард О. Розенбаум; в родині медиків виріс український композитор В.Івасюк. Лікувальні властивості музики висвітлені в багатьох наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених. На думку німецьких науковців Вищого училища музики і образотворчих мистецтв (м. Гамбург) існують окремі структури, які за певних умов можуть діяти як стимул до збудження або ж розслаблення. До умов, за яких музичні твори особливо сильно впливають на здорових чи хворих людей, відносяться не тільки їх специфічні риси, але й спосіб їх подачі, психологічне та ситуативне значення для слухача і виконавця. Особливу роль відіграє місце, час і обставини, за яких людина слухає музику, а також її вік і стан здоров'я.

У 1989 році в щотижневику «За рубежем» у статті «Мозг, сердце и музика» повідомлялося, що в листопаді 1988 року в м. Гонолулу (США) на засіданні американського акустичного товариства фізіолог з медичний факультет Стенфордського університету Х'ю Ластид та його аспірант Бенджамін Кнапп повідомили про свій винахід. Йшлося про новий прилад «Біом'юз», який перетворює електричні сигнали, що поступають від електродів, розташованих на тілі людини, безпосередньо у музичні звуки. Використовуючи електронний підсилювач, комп'ютер і музичний синтезатор, учені розробили прилад, що здатний створювати звучання діючих органів людського тіла. Ця робота здобула широке використання у медицині, наприклад, під час аналізу результатів ЕКГ тощо.

У 1993 році у США стає досить популярною музикотерапія. Лікар Шульман лікує своїх пацієнтів, пропонуючи їм слухати аудіокасети з записами звучання різних здорових органів людини: серця, легенів, шлунку, кишечника, навіть печінки. Він вважає, що хворий організм, «наслухавшись» гармонійних звуків здорових органів, починає самостійно виліковуватися (за аналогією з навчанням співу або правильній вимові за показом чи зразком педагога).

Аудіокасети професора психології Кіна Дічвайльда допомагають подолати стрес, зменшити роздратування, підвищити життєвий тонус, творчий потенціал. Касети лікарів Лера та Мак-Клаумена дозволяють досягти найвищого інтелектуального рівня за рахунок балансу правої та лівої півкуль головного мозку. Американські дієтологи та наркологи почали поставляти на ринки лікувальні аудіокасети з метою зменшення ваги, протидії захворюванню на алкоголізм тощо. В інституті звукотерапії (штат Арізона, США) музикою намагаються навіть відрощувати волосся в облисілих.

Різні музичні інструменти завдяки своїм різноманітним тембрам теж по-різному діють на людину. Скрипка і фортепіано заспокоюють, флейта розслаблює м'язи, знімає напругу; роботу серця краще нормалізує віолончель, синтезатор поліпшує роботу нирок і сечового міхура, ксилофон і барабан, якщо звучать неголосно і монотонно, відновлюють функцію печінки і жовчного міхура, дзвіночок здатний полегшити захворювання легенів. Симфонічні твори, у виконанні оркестру змінюють кислотність шлункового соку.

Арт-терапія, у тому числі музикотерапія, як метод, заснований на мобілізації творчого потенціалу людини, її внутрішнього механізму саморегуляції та зцілення, відповідає найважливішій потребі людини у розкритті нових власних можливостей і ствердження індивідуального неповторного способу взаємодії з соціальним середовищем. Дослідження вчених і спеціалістів практиків доводять, що музикотерапія суттєво впливає на розвиток соціальних навичок спілкування та позитивних соціально-психологічних рис.

1.3 Емоційна стійкість як складова моральної сфери особистості підлітка

підліток музика психологічний емоційний

«Немає у світі нічого складнішого й багатшого за людську особистість», - писав В. Сухомлинський. Цю просту й незаперечну думку про складність виховання ми іноді забуваємо. Ми бачимо, що виховувати дітей важко, особливо підлітків, особливо «проблемних» підлітків. Важко нам тому, що виховання - це пробудження й розвиток внутрішнього, душевного, духовного, інтелектуального світу дітей. Найпростіший, діловий і дієвий шлях виховання - змінювати уявлення людини про себе як про гідну людину.

Психічна діяльність дитини надзвичайно складна. Вона підлягає певним законам розвитку, залежить від багатьох факторів.

Основні фактори формування особистості підлітка:

* особливості побуту, культури й природи місця проживання;

* родина;

* середовище безпосереднього спілкування: сусіди, друзі, знайомі, родичі;

* школа;

* позашкільні установи.

Біологічна перебудова організму у зв'язку з початком періоду статевого дозрівання й психічні особливості цього періоду роблять його найбільш складним як для самого підлітка, так і для навколишніх.

Емоційно-вольова сфера підлітків нестійка: вони бувають рвучкими, веселими, активними, прагнуть до інтенсивної діяльності, а можуть бути млявими, пасивними, схильними до самоти, самоаналізу. Багатьом підліткам властива підвищена самокритичність в оцінці своєї зовнішності, одягу й разом із тим зайва самовпевненість, схильність до критиканства тощо. А. Личко в книзі «Підліткова психіатрія» пише: «Тонка чутливість іноді уживається з разючою черствістю, хвороблива сором'язливість - із розв'язністю, бажання бути визнаним і оціненим іншими - з підкресленою незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами й розповсюдженими ідеалами - з обожнюванням випадкових кумирів».

Подібна суперечливість особистісних проявів, вважає В. Ковальов у своєму підручнику з дитячої психіатрії, свідчить про відсутність стабільності особистості, про несформованість взаємин між її окремими компонентами. Ця характеристика, за В. Ковальовим, стосується першої фази підліткового віку, яку він назвав негативною (12-14 років). Підліткам у цій стадії властиві такі характерологічні реакції, як реакція активного й пасивного протесту.

Друга фаза підліткового віку - позитивна (15-16 років) - відрізняється поступовою гармонізацією особистості підлітка. Це проявляється в поступовому врівноважуванні емоційно-вольової сфери, згладжуванні імпульсивності, зменшенні контрастності й суперечливості емоційно-вольових реакцій.

Якщо узагальнити всі форми складної поведінки підлітків, то можна зробити висновок - більшість із них характеризує:

1) психомоторна (рухова) перезбудженість;

2) підвищена збудливість емоцій - схильність до вибухів агресії, конфліктності;

3) егоїстичність і слабкість навичок, необхідних для життя в колективі;

4) знижена працездатність, а в деяких випадках негативне ставлення до будь-якої систематичної праці й навчання.

Більшість дітей не вміє організувати ні навчання, ні вільний час, не може вибрати собі заняття до смаку й послідовно домагатися позитивних результатів.

Підліток шукає себе. Намагається знайти образ, який би йому відповідав. Йому погано «у власній шкірі». Він прагне бути «таким, як…»: наслідує героїв кінофільмів, популярних спортсменів, телеведучих тощо. У цей період не слід дивуватися, якщо підліток годинами сидить перед дзеркалом, тричі в день змінює зачіску або відстоює своє право носити дивний, на думку дорослих, одяг. Все це свідчить про постійний пошук. Підліток схвильований і шукає вихід. Він стає дуже чутливим, не терпить глузувань. Оскільки йому невідомо, хто він, він прагне бути схожим на кого-небудь: ідентифікує себе з обраними ним моделями й переймає в них все, і зовнішній вигляд також.

Тому засоби масової інформації відіграють суттєву роль у формуванні особистості підлітка, його моральної й духовної сфери.

Часто поведінка підлітків буває агресивною. Крадіжка (наприклад, крадіжка грошей з гаманця батьків) є свідченням того факту, що підліткові важко знайти своє місце, свій особистий простір. Він не може знайти задоволення ні в собі самому, ні в процесі спілкування з батьками, де можна було б почерпнути конструктивні елементи. Задоволення він може одержати тільки потайки, «захопивши» його на території батьків. Вони володіють тим, що викликає бажання, заздрість, і доступ до цього можна одержати тільки через крадіжку.

Для пояснення якої-небудь провини, а інколи й без усякої явної причини деякі підлітки вигадують незвичайні історії, у яких вони приписують собі головну роль. Ця манера надавати собі значимості в очах навколишніх за допомогою зовнішніх подій відображає їхню недостатню впевненість у собі, начебто цінність може приходити тільки ззовні, а не від них самих. Вони не усвідомлюють власну неповторність і цінність.

Очевидно, у минулому у взаєминах між дитиною й дорослим була фальш, або батьки створили в дитини неправильне уявлення про себе. В результаті дитина не змогла співвіднести себе зі справжніми формами поведінки, зі справжніми почуттями, і в період формування особистості в підлітковому віці могла керуватися тільки неправильними уявленнями, в яких не знаходитиме опори. У результаті дитина починає шукати образ, в основі якого покладена власна невичерпна уява і - стає ще більш чутливою і беззахисною.

У складних умовах сучасного суспільства питання морального розвитку дітей є дуже гострим. Моральна основа - це стрижень, на який повинен нанизуватися будь-який прояв людської життєдіяльності. Потреби в спілкуванні, сором, совість, турбота про ближнього, почуття жалю, емпатія, відраза до насильства - без таких моральних норм ніяке суспільство не може існувати й розвиватися. Головне - навчити підлітків бути собою, не одягати на себе маску, хитрувати, грати чужу роль, лицемірити.

Підлітки нерідко помиляються в моральній самооцінці, що спричиняє багато прорахунків у їхній поведінці. Дефіцит доброти гостро відчувається в наш час, у тому числі й у середовищі підлітків. Моральні риси, на думку деяких підлітків, діляться на престижні й непрестижні, необхідні й другорядні. Нерідко другорядними сучасні підлітки вважають загальнолюдські цінності, справжні моральні риси особистості. «Напевно правда, що чесність, порядність і делікатність, скромність, ввічливість у наш час нікому не потрібні, - думають вони. - Якщо це так, то я хочу навчитися хитрувати, обманювати, «бути крутим», тобто набути рис людини, «яка вміє жити».

Що таке порядність? У тлумачному словнику В. Даля є таке визначення: «порядна людина - любить порядок, тримає себе неабияк, а пристойно, так, як має бути». Виходить, сучасному підлітку саме цієї «порядності», «пристойності» і бракує? І найбільш хвилює, що деякі підлітки вважають, що нахабність і безпринципцість - це сила. Тобто останнім часом змінилися оцінки підлітків, зросла небезпека егоцентричних проявів. Подвійна мораль стала нормою. Можна додати нездатність до серйозних моральних зусиль, байдужість, скептицизм, снобізм і надмірну зарозумілість, розбіжність слів зі справою, розв'язність, низьку культуру поведінки, негативізм, вульгарність,

ОСНОВИ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Які основні психологічні вимоги до організації виховання школярів забезпечують його ефективність і сприяють профілактиці й виправленню можливих труднощів у поведінці дітей і підлітків? Відповідь на це запитання можна знайти в книзі Л. Фрідмана, К. Волкова «Психологічна наука - учителеві»:

1) основою виховання є формування в школярів потрібної мотивації;

2) важливо наполегливо виховувати в них позитивні навички поведінки й допомагати викорінювати негативні;

3) виховання особистості учня можливе лише в його власній діяльності;

4) виховні впливи на учня повинні стосуватися не тільки його розуму, але й почуттів;

5) у процесі виховання необхідно орієнтуватися на позитивні риси учня й поважати його особистість;

6) обов'язково потрібно виховувати в школяра адекватну самооцінку своєї особистості й рівень домагань.

А. Улітін (педагог, поет, член Союзу російських письменників) вважає, що необхідно створювати духовно-моральну основу людини. Без цього не може бути (у цьому щодня переконується кожний із нас) ні гарного лікаря, ні гарного вчителя, ні іншого фахівця. «Зробити душу живою, чуйною, відкритою для світу - одна з головних цілей духовно-морального виховання, - пише А. Улітін. - Важливо заглянути в душу кожної дитини, запалити в ній свічку моральної особистості, це піддатися спокусі масового потоку, характерного для нинішньої школи».

1.4 Соціально-психологічні особливості моделювання емоцій через музику

Життєдіяльність як дорослої людини, так і дитини перебігає у постійних контактах з іншими людьми, предметами та явищами навколишньої дійсності. До всього, що оточує людину, вона виявляє певне ставлення, яке проявляється різноманітних емоціях. Це ставлення може були позитивним, негативним або нейтральним. Нейтральне ставлення не пов'язане з виникненням емоцій. Якщо предмети, явища відповідають потребам, можливостям людини, вони викликають позитивне ставлення та виникнення позитивних емоцій (задоволення, радості, захоплення).

У протилежному випадку виникає негативне ставлення та відповідні емоції (страх, образа, туга. сум. смуток, пригніченість, збентеженість, схвильованість тощо). Інакше кажучи, в емоціях відображаються переживання людини, співвідношення між бажаннями, потребами та можливостями їх задоволення.

Емоції можна розглядати й відповідно до того, який етап вони викликають: активний чи пасивний, підвищують чи пригнічують життєдіяльність людини. З цього погляд емоції поділяються на дві групи - стенічні та астенічні. Стенічні емоції підвищують активність, енергію, житті діяльність, викликають підйом, бадьорість завдяки посиленню роботи серцевої системи, підвищенню артеріального тиску, темпу та глибини дихання. До сте-иічних емоцій відносяться радість, задоволення, захоплення. Астенічні емоції знижують активність, пригнічують життєдіяльність, відносяться туга, смуток, образа тощо.

Емоції виливають на перебіг різних психічних процесів - сприймання, пам'яті, уяви, мислення, зумовлюють формування певних рис характеру особистості. Емоційний тон присутній у відчуттях, які можуть були приємними та неприємними, викликати позитивні та негативні емоції. Процес сприймання людини, що охоплена радістю, незалежно від об'єкту сприймання, буде разюче відрізнятися від сприймання особи, що персживає сум, смуток. Позитивні емоції покращують процеси пам'яті, мислення. Виявлено певні закономірності зв'язки емоційних станів з інтелектуальними процесами: етап радості, захоплення сприяє успішному виконанню пізнавальних, проблемних завдань, тоді як негативні емоції, стани гальмують їх виконання.

Позитивні емоції активізують річні види діяльності людини, негативні, зменшують активність. Вольові процеси також тісно пов'язані з емоціями. Характер емоційного забарвлення настрою позначається на всіх етапах вольової дії: на усвідомленні мотиву, прийнятті рішення та розгортанні процесу досягнення мети, виконанні прийнятого рішення. Так, емоційна привабливість мети збільшує сили людини, полегшує діяльність. У людей, що перебувають у пригніченому стані, здатність до вольового зусилля знижена.

Для психічного здоров'я, нормального перебігу різних видів діяльності як дорослої людини, так і дитини потрібна збалансованість емоцій. Порушення емоційного балансу, тривала перевага негативних емоційних станів спричиняють виникнення емоційних розладів, відхилень у розвитку особистості, порушень у неї соціальних контактів. Так, властиві дитині переживання страху, сумніву, побоювання за відсутності коригуючих заходів закріплюються та перетворюються на рису характеру - тривожність; сум. туга, образа - на невпевненість у собі, своїх силах: дратівливість може спричинити утворення такої риси, як запальність. Такі особистісні якості починають регулювати психічну діяльність та поведінку небажаним чином: призводять до негативних уявлень про однолітків га дорослих, що її оточують, недовіри, відлюдькуватості, агресивності. Все це може відобразитися на формуванні небажаної життєвої позиції, а в окремих випадках спричинити затримку загального психічного розвитку.

Вразливі підліткі болісно переживають приниження, образу, тривалий час повертаються подумки до неприємних подій, шо викликали негативні емоції. Вони не здатні швидко, як інші, переключитися на нові цілі. Вони довго пам'ятають страх, зраду, образу, кривду.

Безпорадність проявляється головним чином у взаєминах із однолітками, коли дитина не може захистити себе, дати відповідь на агресивну поведінку інших дітей. Вона губиться, не знаходить влучних слів, мовчить або плаче, глибоко переживаючи образу, приниження, свою нездатність вплинути па хід події. Проте, не маючи психічних сил захистити себе, він може не кинути товариша в скрутній ситуації, захистити його інтереси. Ці прояви підкреслюють гуманістичну спрямованість розвитку особистості такої людини, яка представлена цілим комплексом характеристик: чесність, чуйність, товариськість, здатність до співчуття, чутливість.

Підлітки, що демонструють наведені вище особистісні якості, дійсно переживають «за всіх», сприймають чужий біль як власний, вболівають за інтереси іншої людини. Вони можуть заплакати від жалю до людини, тварини, пташки, рослини. готові прийти на допомогу тим. хто відчуває в ній потребу

Прояв почуття власного «я» у підлітків полягає, перш за все. у підкресленому почутті власної гідності, потребі у самоствердженні. Ці діти завжди намагаються відстояні свою позицію, прагнуть до самостійності, проявляють цілеспрямованість та активність у досягненні мети. Вони не можуть терпіти авторитарного типу, принижень та фізичних покарань. У відповідь на зневажливе ставлення діти, про яких ідеться, ображаються, замикаються в собі, іноді плачуть. Їм властива висока чутливість до похвали ставлення інших людей. їм складно відмовитися від своїх переконань, не бути собою, грати не властиву для себе роль.

Негативні емоційні прояви можуть існувати у двох типах поведінки.

Першу групу за типом поведінки складають підлітки з переважанням станів збудження. Ці дошкільники характеризуються нестриманістю, дратівливістю, що нерідко призводить до виникнення конфліктів, дезорганізації діяльності такі діти схильні до захоплення різними видами діяльності, проте продуктивність її швидко знижується. Негативні емоції (спалахи гніву, образи) можуть виникати як і через вагомі причини, так і через незначні приводи. Але швидко виникаючи, так само швидко згасають. Афективні прояви нерідко спричиняють негативне ставлення дитини до думок і вимог інших людей.

Наведений тип поведінки викликає негативні реакції дорослих та однолітків, що його оточують. З ім'ям людини нерідко пов'язують зневажливі характеристики: «всім заважає», «завжди зла», «непосидюча», що зачіпає почуття власної гідності. викликає образу. Усвідомлення дітьми, що вони «не такі, як усі», спричиняє переживання невпевненості, власної малоцінності. тривожності. Такі негативні емоційні прояви діти зовні ховають під маскою зарозумілості, пихатості.

Друга група за типом поведінки - це діти, у яких переважає пригнічений стан із депресивними проявами. Діти, про яких ідеться, не можуть легко й вільно, як їх однолітки, висловити свої переживання й почуття, забути образу й не згадувати про неї, бути послідовними в діях та вчинках, впевнено поводитися за будь-яких обставин, захистити себе, оперативно почати її закінчити справу), переключитися з одного на інше.

Швидка стомлюваність, та пов'язана з нею неспроможність ефективно виконати будь-яку діяльність спричиняють зниження самооцінки дитини, проявів невпевненості в собі, почуття малоцінності. Це викликає стан неспокою, незахищеності, тривожності, а також сприяє виникненню надзвичайно гострої потреби дітей у визнанні, увазі. Нерідко ця гі-пертрофована потреба провокує такі негативні прояви, як підвищена образливість, злопам'ятність. Вразливість, імпресивність цих дітей на фоні емоційних розладів спричиняє формування амбівалентності потреби у спілкуванні: відчуваючи гостру потребу в товаристві однолітків, спільній діяльності з вихователем, діти виявляють при цьому замкненість, від-людькуватість. [8,13,16]

Відсутність корекційних заходів у практиці виховання дітей з наведеними емоційними розладами може призвести до утворення стійкої негативної позиції щодо взаємин з іншими людьми, а також до деформації розвитку особистості.

Дослідників завжди привертало питання про активність людини при сприйнятті музичного твору.

Принцип активності розглядається в психології як складова частина пізнавальних і перетворюючих дій людини. «Музика є перш за все. шлях до пізнання величезного і змістовного світу людських відчуттів. Позбавлена свого емоційного змісту, музика перестає бути мистецтвом». - писав В.М. Теплов.

Проблема виникає тоді, коли ми намагаємося перевести емоційну сторону психічних переживань в поняття і пояснити їх словами. Але якщо емоційний досвід людини багатий, він здатний співпереживати музичним образам, розуміти мову музики. Змістом музики в першу чергу є відчуття, емоції, настрої.

Емоція - це особлива форма віддзеркалення наший психікою навколишнього світу, яка виявляється в біологічно обумовлених переживаннях. У людини емоції народжують переживання задоволення або незадоволення, страху або радості, роздратування або задоволення.

А.Н. Леонтьев відзначав, шо прості емоційні процеси виражаються в рухових секреторних змінах і належать до природжених реакцій. Але в ході розвитку емоції втрачають інстинктивну основу, диференціюються і утворюють багатообразні види вищих емоційних процесів: соціальних, інтелектуальних, естетичних. Саме вони повинні складати у людини головний зміст його емоційного життя. Л.С. Виготський вважав, що емоції, народжені мистецтвом, є емоції вищого порядку. Але головним, на його думку, є те, що «під впливом музики художні емоції, які виникають в корі головного мозку, стають «розумнішими», що складає основу естетичного розвитку особи».

«Розумні емоції» формуються не відразу, а проходять тривалий етап становлення разом з розвитком музичного сприйняття. У психології виділено чотири стадії формування музичного сприйняття: стадія сенсомоторного навчання, стадія перцептивних дій, стадія утворення естетичних моделей і евристична (творча) стадія.

Психічний зміст стадії сенсомоторного навчання складають відчуття і первинні пізнавальні процеси співвіднесеної подразника з об'єктом. На ній стадії виникають прості емоційні реакції: комплекс пожвавлення, рух очей, усмішка гоню.

На стадії перцептивних дій відбувається виникнення активних стрічних рухів, які направлені на обстеження предмету. Така можливість наступає у дитини у міру зростання рухової активності, а для слухової системи - з появою голосових реакцій: гулення, окремих емоційних вигуків, елементів мови. Спостерігається перехід від відчуття до сприйняття. Якість останнього помітно поліпшується: запам'ятовуються константні ознаки звучної музики (ритмічних, тембрових характеристики ладів). Підвищується емоційна реакція на конкретні музичні твори. Сприйняття музики набуває свій плотський-наочний зміст і утворює важливу форму пізнання і спілкування з дорослими.

Змістовне сприйняття музики виникає на стадії утворення естетичних моделей. На цій стадії відбувається активне вироблення розумових операцій звірення, порівняння і оцінки сприйманої музики. Невеликі твори або окремі музичні уривки частіше запам'ятовуються. При цьому вони узагальнюються, формуючи в представленні слухача певні моделі: жанру (марш, симфонія, опера, арія), ладу (мажорне забарвлення або мінорна), форми музичного твору (двох-приватна, трьохприватна (репризная). тобто добре засвоюється повторюваність частин тощо. На цій стадії складається стійке емоційне відношення до певних музичних творів (захоплює драматизм музики П.И. Чайковського. космічний початок в музиці А.Н. Скрябіна, утихомирює гармонійність творів І. Гайдна). Таким чином, виявляється оцінне відношення до музики. Сприйняття переходить від плотського до плотсько-логічного. У міру наповнення слухового досвіду в свідомості закріплюються інтонації (наприклад, інтонація сексти пов'язана з романсом, а інтонація кварти - з маршем), шо постійно повторюються, найбільш характерні ритми і ознаки жанру. Узагальнені комплекси є еталоном для пізнавання, звірення і порівняння. Сприйняття стає все більш усвідомленим.

Четверта стадія музичного сприйняття визначається як евристична, або творча. Процес сприйняття на цій стадії все більше спирається на уявлення, тобто використовує попередній звуковий досвід. Виникає здібність до імовірнісного прогнозування - антиципація. У антиципації переплітаються природні і придбані в індивідуальному досвіді властивості. До придбаних властивостей відноситься все те. що накопичене в колишньому досвіді людини, і перш за все використання усвідомлюваних імпульсів від відчуттів і сприйнять, що закріпилися в свідомості і особливо в підсвідомості. Чим більше і різноманітніше слухацький досвід, знання про закономірності розвитку музичної форми і її окремих елементів, тим більше збігів між реальним звучанням і очікуваним продовженням, яке виникає в свідомості під час слухання музичних творів. Передбачення реального звучання, що спирається на уяву і фантазію - характерна межа розвиненого сприйняття.

Е.В. Назайкинский визначив, що в процесі сприйняття музики у людини складається певний тезаурус - словник слідів його минулих вражень, які можуть оживати під впливом музичного твору, шо закріпилися в пам'яті. В. Медушевский визначив сприйняття музики як сприйняття-мислення і розглядав сприйняття як універсальну музичну здатність.

Музичне мислення формується в опорі на музичного досвіду, що набуває. При слуханні музики розвиваються механізми мислення: аналіз, порівняння, синтез, узагальнення, розвивається образна мова дітей. Таким чином, музичне мислення - це вид психічної активності, яка складає внутрішню властивість музичного переживання. Формування музичного мислення сприяє загальному інтелектуальному розвитку.

Таким чином, музичне мислення - це вид психічної активності, яка складає внутрішню властивість музичного переживання. Формування музичного мислення сприяє загальному інтелектуальному розвитку.

Оскільки мистецтво є формою відображення дійсності за допомогою художніх образів, то сам термін «образ» у психологічному плані ми розглядатимемо як наші почуття, сприймання, уявлення. Тобто, вся наша свідомість відтворення предметів, якостей, ставлення до давнішнього світу, відображення як пізнавальне значення.

Високу оцінку отримав лікувальний ефект музики в Єгипті, Римі, Греції. З давніх давен знали, що музика має виховний, коригуючий вплив, коли її використовувати правильно, але може бути і шкідливою, якщо нею користуватися не помірковано. Музика, впливаючи безпосередньо на органи чуття, викликає не тільки у дорослих, але й у дітей певні ліричні образи, які дають соціальне призначення твору (навіть, якщо він сприймається різними людьми). Своєрідність музики полягає в тому, що вона відображає життя людини наче в дзеркалі людських емоцій, розкриваючи багатогранну емоційну реакцію людини на навколишню її дійсність, на ті чи інші події, вчинки, на явища природи та соціальне буття.