Профілактика - головний напрямок боротьби зі злочинністю. Даний принцип являє собою прямий наслідок загальної концепції права, кримінологічної науки і практики. Справді, якщо злочинність обумовлена об'єктивними соціальними процесами і її причини знаходяться не в пороках людської натури, то звідси витікає, що боротьба з цим злом повинна ґрунтуватися, насамперед, на усуненні конкретних недоліків у житті суспільства, у вихованні дітей, на поліпшенні відносин у родині й у виробничому колективі, на удосконалюванні керування суспільними процесами, функціонування державних інститутів. Глибока філософська теза К. Маркса: “ Якщо характер людини створюється обставинами, то треба, стало бути, зробити обставини людяними “.

Попередження злочинності - один з важливих напрямків діяльності суспільства і держави по удосконалюванню суспільних відносин і вихованню нової людини. Загальні запобіжні заходи можуть бути економічними, політичними, ідеологічними, виховними, правовими, управлінськими і технічними. При цьому за всіма мірами профілактики злочинності варто бачити людину, з її потребами, із усіма властивими їй, як особистості особливостями.

Різноманіття соціальних зв'язків людини складає, мабуть, головні труднощі при виборі методів виховання, впливу на поведінку, на формування моральних якостей і моральних поглядів людей. Саме тому попередження злочинів повинне носити комплексний характер.

Матеріальні вкладення держави в сферу виробництва, в область ідеології і духовного життя створюють необхідні передумови для росту культури і свідомості людей. Справа, зрозуміло, не зводиться до економічних витрат. Великі соціально-економічні і виховні заходи держави і суспільства, спрямовані на рішення задач, сприяють поступовому подоланню злочинності. (Так, принаймні, було в середині 80-х, на сьогоднішній день фінансування державою зведено майже до нуля, а криза 17 серпня 1998 р. ще більш погіршила положення. Чи навряд тепер можна чекати зниження злочинності. Думаю, що в найближчі час можна чекати більшого сплеску злочинів, людьми раніше що не робили правопорушень.)

Соціальні міри попередження злочинів носять конкретний характер. Насамперед, мова йде про такій розповсюдженій нині формі, як комплексні плани профілактики правопорушень, що є складовою частиною планів соціального розвитку. Важливо, що попередження правопорушень розглядається при цьому в тісному зв'язку з загальними задачами соціального розвитку.

Система запобіжних заходів у різних регіонах і соціальних групах має свою специфіку і своїх адресатів. Поряд із загальноосвітніми і виховними мірами в планах профілактики правопорушень передбачається, що конкретно повинні робити юридичні органи (органи МВС, юстиції, прокуратури і суди), безпосередньо ведучу боротьбу зі злочинністю; спільна їхня робота з громадськими організаціями, а також координування їхніх дій. Адресат запобіжних заходів - це ті люди, поведінка яких свідчить про відхилення від норм закону або правил соціального співжиття. У планах профілактики правопорушень передбачаються шляхи і методи правового, морального і естетичного виховання населення, особливо молоді.

Відхилення від норм поведінки повинні стає предметом уваги, насамперед у тому мікросередовищі, у тих соціальних осередках, де людина формується як особистість, - у родині, у школі, інституті, на роботі. Саме тут потрібно вести кропітку роботу по подоланню антисоціальних навичок і звичок.

Аналізуючи життєвий шлях правопорушника, завжди можна знайти ті вади його особистості, що спочатку привели його до аморальних вчинків, а потім і до більш серйозного конфлікту з правилами поведінки в суспільстві, з карним законом. При цьому важливе значення мають не тільки життєві умови або особливості конкретної обстановки, наприклад невпорядкованість, дійсна або удавана образа, але також індивідуальні риси особистості, що реагує на сформовану ситуацію [28. С, 21].

Різноманіття дій людей, що знаходяться в подібних умовах, порозумівається, насамперед, наявністю в самій об'єктивній дійсності різних шляхів і можливостей, що і складає основу для прийняття людиною того або іншого рішення. Профілактична робота, особливо спеціальні її форми, зв'язані з аналізом конфліктних ситуацій і попереджувальним впливом на осіб, повинна активізувати все соціально корисне з урахуванням ступеня зіпсованості людини і можливості її виправлення і перевиховання.

При проведенні спеціальних запобіжних заходів необхідно враховувати, що в мікросоціальних групах у силу специфічних умов можуть складатися “свої" правила поведінки, “свій" спосіб життя, що протистоїть якщо не в цілому, то в значній частині існуючим в суспільстві нормам і моральним цінностям. Не секрет, наприклад, що в осіб, неодноразово суджених, часто існує “своя" психологія і “свої" погляди на норми поведінки в суспільстві. Диференційований підхід до оцінки способу життя людей у різних мікросоціальних групах повинен бути зв'язаний, природно, і з диференційованим підходом до самих людей, до використання різноманітних форм і методів роботи з ними. Пошуки “слабкої ланки" у життєвому шляху людини мають принципове значення для прийняття адекватних соціальних мір попередження та корегування девіантної поведінки антигромадських вчинків.

Попередження злочинів за допомогою індивідуалізованого впливу на людей, що встали на шлях антигромадського поводження, здійснюється органами МВС, прокуратури, судами в тісній взаємодії з громадськими організаціями і колективами підприємств, установ і організацій. Складністю проблеми подолання злочинності визначається основний висновок: боротьба зі злочинністю не може бути прерогативою якого-небудь одного органа в державі. Зміцнення родини, поліпшення виховання дітей, підвищення культури населення, вирівнювання соціальних розходжень - усе це справа всього суспільства.

Своєчасне виявлення несприятливих ситуацій і надання допомоги людям, що потрапили в таку ситуацію, - самий важкий, але зате і самий реальний і гуманний шлях попередження антигромадської, злочинної поведінки.

Загальні і спеціальні профілактичні заходи припускають цілеспрямоване формування людських потреб, створення найбільш сприятливих можливостей для їхнього задоволення, а також посилення ролі моральних початків у поведінці людей. Це стосується всіх класів і соціальних груп. Разом з тим необхідно враховувати і більш приватні територіальні, економічні, національні і соціально-психологічні розходження. Ці розходження часом помітно позначаються на мотивах поведінки, рівні правової і моральної свідомості. Профілактична робота повинна проводиться диференційовано, з огляду на вікові, професійні й інші особливості людей.

Говорячи про попередження антигромадських і соціально небезпечних дій, необхідно мати на увазі, що види цих дій різноманітні і від їхньої оцінки багато в чому залежить система профілактичних мір.

Під антигромадською поведінкою розуміється поведінка людини, спрямована проти інтересів суспільства в цілому, окремих його осередків, конкретних людей, контрольована його свідомістю і волею. Очевидно, що така людина повинна мати всі якості соціальної особистості, включаючи визначений стан психічного здоров'я, тобто ця людина повинна бути осудною [27. С, 37]

Антигромадські вчинки, зв'язані з порушенням моральних норм і правил, переборюються переважно за допомогою виховних мір.

Правопорушення - більш серйозні антигромадські діяння. Це порушення не тільки моральних, але і правових норм. Найбільш небезпечним видом антигромадської поведінки поводження є злочин, за здійсненням якого випливає карне покарання.

Усі ці дії суть вчинки людей осудних, котрі, щоправда, можуть мати ті або інші відхилення в психіці, що впливають на характер їхньої поведінки, але відхилення, що не змінюють їхній сутнісної характеристики. Тому і попередження антигромадських дій таких осіб зв'язано, насамперед, з їхнім соціальним вихованням.

У той же час зустрічаються діяння несамовитих, котрі є соціально небезпечними і які іноді необґрунтовано плутають з антигромадською поведінкою. Такими можуть бути дії, на перший погляд подібні зі злочинами (наприклад, убивство одною людиною іншої і т.п.).

Очевидно, що раннє виявлення, як фізіологічних особливостей дитини, так і несприятливих мікросоціальних ситуацій могло б сприяти корекції її поведінки, насамперед шляхом створення соціальних умов, необхідних для формування повноцінної людської особистості.

Соціальна допомога родині і дітям у даний час - це соціальне обслуговування і підтримка членів родини, що потрапили у важку життєву ситуацію, наданні їм комплексу соціальних послуг і здійснення їхньої соціальної адаптації і реабілітації.

Найважливіша задача системи соціального обслуговування родини і дітей - забезпечення реалізації соціальних прав і гарантій родини, рішення виникаючих проблем за допомогою надання соціально-правових, соціально-медичних, соціально-побутових, соціально-педагогічних послуг і консультацій.

Соціальне обслуговування родин і дітей здійснює розгалужена багаторівнева система, що складається з органів керування й установ державного і муніципального секторів, установ соціального обслуговування, створених суспільними, благодійними, релігійними й іншими організаціями [33. С, 48].

В останні роки відзначений помітний прогрес по розвитку нових видів послуг, створенню нових установ, надомних форм обслуговування і т.д.

У помітному ступені цьому сприяла робота з реалізації Федеральних законів "Про основи соціального обслуговування населення РФ", Указ Президента РФ "Про президентську програму "Діти Росії" від 18 серпня 1994 р., постанови Уряду РФ "Про надання безкоштовного соціального обслуговування і платних соціальних послуг державними соціальними службами" від 24 червня 1996р.

Найбільше інтенсивно розвивається мережа центрів екстреної психологічної допомоги родині і дітям. ці центри характеризуються багатопрофільністю діяльності і комплексних послуг, хоча на сьогодні недостатнього задоволені потреби в соціально-реабілітаційних центрах для дітей з обмеженими можливостями.

В даний час у РФ склалося і діє кілька моделей соціального обслуговуванні я родин і дітей. Використовуючи критерій державної підтримки і фінансування, їх можна класифікувати в такий спосіб:

державні соціальні служби;

змішані служби;

комерційні служби, що працюють самостійно або при благодійних фондах, релігійних і громадських організаціях [16. С, 53].

Переважна модель державної служби - територіальні центри соціальної допомоги родині і дітям. На відміну від інших установ соціального обслуговування ці центри, що мають різноманітні напрямки діяльності і надають широкий спектр соціальних послуг, можуть вирішити самотужки проблеми родини, робити допомога в подоланні важких життєвих ситуацій у різних областях життя. Ця здатність центра дуже важлива й істотна, тому що російська родина сьогодні зіштовхується з безліччю проблем, що не можуть вирішити існуючі в межах тієї або іншої території функціонуючі соціальні установи. Щорічно перелік державних послуг затверджує Уряд РФ; він є обов'язковим для регіональних органів влади і може бути розширений за рахунок фінансових можливостей місцевих органів влади. Цей перелік містить у собі основні соціальні послуги, що робляться родині і дітям:

1. Побутово-соціальна, матеріальна і натуральна допомога:

· термінове соціальне обслуговування і надання термінової матеріальної допомоги;

· сприяння родинам, що мають дітей, важкохворих, інвалід^-інвалідів-дитяти-інвалідів; родинам і окремим громадянам, що випробують утруднення в пересуванні, що бідує в постійному відході, доставці і придбанні продуктів, придбанні медикаментів, задоволенні інших насущних нестатків;

· прийняття від населення, і реалізація речей (одягу, взуття й ін.) на безоплатній основі або за помірну плату; розподіл, благодійної і гуманітарної допомоги (товарів, продуктів і ін.);

· соціальна допомога дитятам-сиротам, дітям, що залишилися без піклування батьків, опікунським родинам;

· організація заходів щодо залучення засобів для надання адресної, соціальної допомоги;

· створення при установах, речових фондів, фондів дитячого одягу для неповнолітніх самотніх матерів і інших категорій нужденних;

· сприяння в працевлаштуванні (у тому числі тимчасовому) і одержанні професії (спеціальності);

· сприяння у відвідуванні дітьми театрів, виставок і інших культурних заходів; сприяння в організації благодійних, обідів, літнього відпочинку, санаторно-курортного лікування дітей;

· сприяння в організації харчування і побуту гостро потребуючим;

· сприяння у виділенні: коштів; продуктів харчування; засобів санітарії і гігієни; засобів уходу за дітьми; одягу, взуття й інших предметів першої необхідності; технічних засобів реабілітації батьків - інвалідів та дітей-інвалідів; грошових посібників, пільг, доплат, компенсацій;

· сприяння в написанні листів, заяв, підготовці й оформленні документів, у тому числі по встановленню опіки і піклування;

· соціально-побутова допомога вдома непрацездатним малозабезпеченим родинам;

· сприяння в організації надомної праці інвалід^-інвалідів-дитяти-інвалідів і допомога в їхньому подальшому працевлаштуванні;

· організація для підлітків, безробітних Майстерень і цехів при центрі;

· сприяння в перевезенні дитят-інвалідів до місця лікування відпочинку, в оформлень документів (у межах регіону).

2. соціально-правові послуги:

· допомога в написань і оформленні документів, зв'язаних із захистом прав і інтересів клієнтів, у тому числі дітей;

· сприяння в наданні соціальних виплат;

· участь у правовій освіті населення (виступу в місцевих засобах інформації, лекції і т.д.), підвищенні його юридичної компетентності (розробка пам'яток, інформаційних листівок і т.д.);

· участь у правовому захисті особистісних інтересів дітей.

3. Соціально-реабілітаційні послуги:

· організація "соціального консиліуму" (психолого-медико-педагогічне обстеження);

· соціальний патронаж неповнолітніх, що допускають асоціальне поводження й антигромадські вчинки;

· складання індивідуальних коррекційних програм.

4. Психологічні послуги:

· психопрофілактика і психогігієна;

· психодіагностика й обстеження особистості клієнта;

· психотерапевтична допомога (індивідуальна, групова, сімейна);

· сімейне психологічне консультування (індивідуальне, групове);

· психологічне консультування (індивідуальне, групове); психологічний^-психологічний-соціально-психологічний консиліум; робота з людьми у важких емоційних станах; відвідування в стаціонарних установах охорони здоров'я з метою надання морально-психологічної підтримки;

· психосоціальне консультування;

· психологічний патронаж;

· психологічне втручання в кризових ситуаціях; корекція відносин і поводження; проведення тренінгів по комунікативному спілкуванню;

· розвиток навичок емоційної саморегуляції; організація посередницьких послуг; профорієнтація на основі тестування;

· організація діяльності груп взаємопідтримки; психологічна освіта;

· ознайомлення батьків дитяти-інвалідів із психокоррекційними і психотерапевтичними методами.

5. Педагогічні послуги:

· педагогічна допомога дітям у захисті їхніх інтересів;

· консультативна допомога батькам і дітям;

· групова робота з розвитку навичок спілкування й емоційної сфери дітей;

· корекційна допомога дітям з порушеннями мовного розвитку, аутизмом, неврозами;

· сприяння культурно-досугової діяльності дітей;

· практична допомога в організації домашнього навчання дитяти-інвалідів;

· навчання батьків прийомам організації ігрової і навчальної діяльності дитяти-інвалідів.

6. Соціально-медичні послуги:

· сприяння в напрямку в стаціонарні медичні наркологічні установи осіб, що бідують у цьому, у тому числі дітей;

· організація консультування з проблем планування родин, сексуальних відносин і психосексуальних розладів, виховання здорового способу життя;

· сприяння в забезпечення дитят-інвалідів необхідними допоміжними засобами;

· патронаж родин, що мають дітей з обмеженими фізичними або розумовими можливостями;

· навчання батьків навичкам відходу за дитиною-інвалідом;

· патронаж вагітних жінок і матерів, що годують [33. С, 57].

Усе це ще раз підтверджує складність і значимість проблем і задач, що вирішує система соціального обслуговування родини і дітей. Зовсім очевидні й особливості системи: велика номенклатура і масштабність соціальних послуг, надання яких вимагає великого професіоналізму і такту у взаєминах між соціальними працівниками і родин, дітьми, менш усього захищеними, що мають до того ж різні захворювання [3. С, 35].

Основна задача працівників служби - допомогти членові родини (не залежно від віку і соціального стану) усвідомити проблему, що заважає його нормальної життєдіяльності, за допомогою використання методів соціально-психологічного, соціально-педагогічного, соціально-економічного й іншого методів соціальної роботи. Критерієм ефективності тут прийнято вважати ступінь реабілітації члена родини, тобто відновлення його колишніх здібностей до трудової діяльності, повернення його в суспільство.

Розглянута нами конкретна діяльність відділу соціальної допомоги взаємодіє з різними категоріями населення. Споконвічно визначає коло дітей і підлітків, що бідують у допомозі; робить також допомога батькам, самотнім матерям, учителям шкіл - усім, хто оточує дитину.

Висновки