Психолого-педагогічні засади взаємодії сім’ї та школи

Інші помилки сімейного виховання педагог-мислитель бачила «в безмежній любові батьків до дітей, які живуть тільки для них» [26, с. 58], позбавляють дітей самостійності, «оберігають від іншого впливу, ставлячи себе на п'єдестал всезнаючого авторитету», створюють з дітей кумирів, які виростають егоїстами.

Таким чином, в педагогічній спадщині М. К. Цебрикової ми знаходимо ті істини, які допомагають знайти вихід з духовної кризи сім'ї: «спокійне життя дитини в руках сім'ї, сім'я може тягти дітей до віджилим ідеалам або піднімати їх до ідеалів, які вступають в життя і за якими майбутнє» [61, с. 104]. Рекомендації М. К. Цебрикової з проблем морального, розумного, фізичного і трудового виховання дітей в сім'ї, адресовані безпосередньо батькам, зберігають актуальність для сучасної практики виховання дітей.

В основі сімейного виховання, за Е. А. Аркіним, повинен лежати особистісний підхід. Він писав, що лікар у своїй діяльності керується основним правилом медицини: лікують не хворобу, а хворого, так як однієї і тією ж хворобою кожен хворіє по-своєму, і кожен хворий потребує особливих засобів і методів лікування. Ще в більшій мірі цим правилом повинні керуватися вихователі та батьки. «Треба виховувати не поведінку або характер взагалі, а поведінку і характер даної дитини, у якого є свої особливості, свої умови життя, свій вже пройдений життєвий шлях, який наклав відбиток на його розвиток» [12, с. 80].

Для успіху в сімейному вихованні необхідно повсякденне, систетичне і цілеспрямоване спілкування батьків з дітьми. І тут Е. А. Аркін звертав увагу батьків на те, що у вихованні необхідно почуття міри. З одного боку, любов, ласка, привітне звернення так само необхідні для фізичного і душевного розвитку дитини, як сонячне світло і чисте, багате киснем повітря. З іншого боку, занадто ласкаве та ніжне виховання розслабляє силу дитини, розкладає її особистість, формує в ній безпорадного, безвольного, малоцінного члена суспільства [19, с. 82].

Е. А. Аркін справедливо стверджував, що дитина сама по собі не готовиться до майбутнього життя, а живе сьогоденням. При цьому дитина ? «особа активна, і свою активність вона жадає проявити в дії», в діяльності. Організація життєдіяльності дитини в сім'ї розглядається Е. А. Аркіним як основа системи сімейного виховання.

Велике значення для теорії родинної педагогіки мають сформульовані вченим завдання виховання, а також його аналіз загальних умов успіху сімейного виховання і причин найбільш поширених помилок батьків. Вчений закликав батьків усвідомлювати свою відповідальність перед людством, а головне, перед самими дітьми за їх долю, намагатись виховувати своїх дітей саме на науковій основі. Для цього вони повинні знайомитися з ідеями видатних педагогів, передовим досвідом, службовцям основою тих знань, на яких будується наука про виховання.

Таким чином, можна підсумувати, що виховання в сім'ї ? найважливіше джерело формування доброї вдачі дитини, розуму, прищеплення соціальних норм і цінностей. Питання про сімейне виховання ніколи не втрачало своєї актуальності. Видатні представники педагогічної науки розробляли дане питання відповідно до свого часу. Але вони сходилися в одному: сімейне виховання ? це фундамент, на якому будується сам процес розвитку дитини, його входження в суспільство, прийняття цього світу. Саме від сім'ї залежить, як дитина буде сприймати цей світ: приймати чи відкидати його, залежить і те, яким він буде громадянином, сім'янином. Сім'я ? це джерело формування моральної культури дитини, його соціальних установок.

В сім'ї проходить найважливіший період розвитку людини ? дитинство, вона є тим середовищем, в якій відбувається первинна соціалізація дитини, формується і виховується майбутній член суспільства.

В сім'ї закладаються основи особистості фізичного, морального і духовного здоров'я. Саме в сім'ї формуються такі життєво важливі якості, як любов до оточуючих людей, соціальна спрямованість на іншу людину, яка передбачає розуміння і прийняття мотивації оточуючих людей, врахування їх інтересів, чуйність і емоційне співчуття. У сім'ї формується характер і інтелект, виробляються багато звички і схильності, індивідуальні звички і якості.

В якості суб'єктів виступають і макрофактори (країна, етнос, суспільство), і мезофактори (регіон, місце проживання), і, звичайно, мікрочинники (батьки дитини; прямі прабатьки ? бабусі й дідусі; прямі тітки і дядька дитини; старші брати і сестри; інші члени сім'ї; сама сім'я як колектив) [40, с. 10].

Держава як суб'єкт сімейного виховання дітей здійснює соціальну політику щодо підтримки, допомоги і охорони прав сім'ї.

Сім'я має закріплену звичаями, традиціями, моральними і правовими нормами структуру, в рамках якої її членів об'єднує різноманіття відносин, а також загальне життєвий простір, спільна діяльність, ведення домашнього господарства, проведення дозвілля, свята, захоплення членів сім'ї. Всі ці явища і процеси, взаємодії і взаємовпливу членів сім'ї друг на друга мають в основному випадковий, стихійний, ситуативний характер і складають середу, в якій відбувається соціалізація дитини [27, c. 23].

Тому під сімейним вихованням розуміється вся сукупність цілеспрямованих виховних і некерованих соціалізованих впливів на дитину, яка здійснюється в умовах сім'ї.

Змістовні відмінності сімейного виховання залежать від культури, побуту, роду професійних занять членів сім'ї та ін. В технології сімейного виховання можна виділити загальні, особливі і окремі елементи. Загальні елементи притаманні всім явищам і процесам сімейного виховання, особливі представляють собою варіації на рівні типології, а поодинокі притаманні окремо взятій сім'ї.

Ще один інститут соціалізації дитини на перших етапах ? це школа. Сучасна школа являє собою складну соціально-педагогічну технологію підготовки підростаючих поколінь до соціального функціонування, до включення в життя, вона вирішує завдання розвитку, виховання, освіти та соціалізації дітей у віці від 6-7 до 18 років.

Специфіка діяльності школи обумовлена ??наступними факторами:

1) знанням об'єктивних закономірностей педагогічного процесу;

2) чітким уявленням соціальних функцій школи в сучасних умовах;

3) розумінням особливостей і тенденцій розвитку сучасної сім'ї;

4) практичної підготовленістю вчителя до роботи з батьками, по вихованню підростаючого покоління [28, с. 52].

Майстерність педагога-вихователя, на думку А.С. Макаренко, не є `якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якій треба вчити, як треба вчити лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта». Немає такої спеціальності, яку не можна було б вивчити людині: спеціальність вчителя ? бути вихователем, педагогом. Більш того: бути вихователем ? це «дуже легка справа». Вирішальною умовою при цьому виступає той безперечний факт, що педагог повинен бути особистістю: особистість виховується особистістю, і тому особистість педагога сама повинна бути вихована. У цій же новаторською логіці вирішувалися і питання методики виховного процесу. Учитель, на його думку, «має в своєму розпорядженні єдиний метод» ? бути завжди поруч зі своїми вихованцями, разом з ними вирішувати життєво важливі проблеми (колективні та індивідуальні), думати про їхнє майбутнє. Провідним і основоположним умовою успішної роботи педагога є авторитетність його особистості для дітей: «Абсолютно зрозуміло, що вихователь, який не має авторитету, не може бути вихователем», ? підкреслював А.С. Макаренко [44, с. 105].

Можна виділити чотири рівня освітньо-виховних цілей школи:

1) цілі державної освітньої політики;

2) регіональні соціально-виховні цілі;

3) цілі як плановані результати розвитку особистості школяра.

Цілі вищого рівня ? це цілі державної освітньої політики. Вони визначені в багатьох документах. Наведемо їх нижче:

1) формування фізично здорової, духовно-багатої, високоморальної, освіченої особистості, патріота Росії, що поважає традиції і культуру свого та інших народів;

2) виховання громадянськості, повагу до прав і свобод людини, відповідальності перед собою та суспільством;

3) формування цілісного наукового світогляду, екологічної культури, створення передумов для входження у відкрите інформаційно-освітній простір;

4) різнобічний розвиток дітей, їх пізнавальних інтересів творчих здібностей, загально-навчальних умінь, навичок самоосвіти, створення умов для самореалізації особистості.

Друге місце в цілях виховання відводиться орієнтації на національну культуру як середовище, яке сприятиме духовному і моральному розвитку дитини. При цьому сім'я грає пріоритетну роль у вихованні дітей.

Третій рівень цілей стосується засобів і методів виховання; їх визначає (вибирає) конкретна школа, віддаючи перевагу тому чи іншому засобу або створюючи комплексну програму розвитку:

1) включення учнів в різного роду творчу діяльність з використанням форм;

2) формування домінанти саморозвитку та самовдосконалення особистості; розвиток будь-якої субкультури дітей і підлітків в рамках створення реального культуро-творчого процесу;

3) залучення дітей до збереження природи та історичних пам'яток; до традицій і народних ремесел;

4) включення школярів в сучасні форми господарювання (участь в створенні технічних і комерційних програм);

5) організація культурно-дозвіллєвої діяльності в середовищі і ін.

Цілі виховання як плановані результати розвитку особистості школяра відображаються в моделях особистості ученьів конкретного освітнього закладу як певна комбінація перерахованих вище цілей. У доповіді ЮНЕСКО «У нове тисячоліття» вони сформульовані так:

1) навчити вчитися;

2) навчити жити;

3) навчити жити разом;

4) навчити працювати і заробляти [57, с. 50].

Поняття «виховання» визнається найважливішою складовою частиною цілісного процесу освіти. І, безсумнівно, у змісті будь-якої освітньої технології відображені процеси виховання.

Єдиної для всіх шкіл концепції виховання немає і бути не може. Кожен тип освітнього закладу і певний заклад можуть мати свою концепцію і програму виховання з урахуванням багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів: специфіки регіону і окремо взятого навчального закладу; їх традицій; культури; кадрового потенціалу, фінансово-економічних можливостей і т.д.

Школа має в своєму розпорядженні кваліфікованими кадрами педагогів і будує навчально-виховну роботу на науково-педагогічної основі. З огляду на те, що в ряді випадків батьки не володіють необхідними знаннями в галузі педагогіки і психології, школа покликана надавати їм належну науково-методичну допомогу, сприяти підвищенню культури сімейного виховання.

Школа як освітня установа виконує основну частину виховної роботи: на неї покладаються основні завдання формування гармонійної особистості. Це не применшує ролі сім'ї, а доводить необхідність узгодження дій сім'ї і школи. Провідна роль в цій єдності належить саме школі. Школа розширює і розвиває виховні можливості сім'ї, здійснюючи педагогічна освіта, контролює і направляє сімейне виховання, організовує і спрямовує діяльність громадських і позашкільних організацій на активну участь, допомогу сім'ї та школі, координує їх дії.

Для успіху справи при використанні різних форм роботи з дітьми педагог повинен представляти їх приховані можливості і на основі цього найбільш оптимально їх організовувати. Слід пам'ятати, що, як ми вже помітили, майже будь-яка форма роботи передбачає і вплив словом, і емоційні переживання, і гру (змагання), і праця (роботу).

На цій підставі можна виділити такі обов'язкові елементи всіх форм роботи з учнями: інформація, переживання, дії.

Інформація ? це щось нове і важливе, про що дізнаються учні, беручи участь в тій чи іншій справі.

Переживання ? це їх емоційне сприйняття інформації і всього того, що відбувається, оцінка, ставлення.

Дії ? це їх спільна (один з одним і дорослими) діяльність, яка збагачує і розвиває. Вихователю слід пам'ятати про це, організовуючи будь-яку справу з дітьми. Діти, беручи участь в різних видах діяльності, пізнають нове, переживають успіхи і невдачі, щасливі хвилини творчості [3, с. 246].

Отже, можна узагальнити, що сім'я ? один з основних інструментів, що забезпечують взаємо-дія особистості і суспільства, інтеграцію і визначення пріоритетності їх інтересів і потреб. Вона дає людині уявлення про життєві цілі та цінності, про те, що потрібно знати і як слід себе вести.

Однак виховання дітей ? не тільки особиста справа батьків, в ньому зацікавлене все суспільство. Сімейне виховання ? лише частина загально-ного виховання, але частина вельми істотна і унікальна.

В даний час актуальним завданням продовжує залишатися індивідуальний диференційований підхід до сімей різного типу, турбота про те, щоб не випустити з поля зору дітей, які переживають труднощі в зв'язку з тими чи іншими сімейними проблемами.

Педагогічна взаємодія школи і сім'ї полягає в створенні сприятливих умов для особистісного розвитку і росту дітей, організації активного життя людини, яка веде гідне життя. Основне завдання педагога в організації взаємодії з батьками ? активізувати педагогічну, виховну діяльність сім'ї, надати їй цілеспрямований, суспільно значимий характер.

Висновки до першого розділу

Однією з істотних сторін спільної діяльності сім'ї та школи є єдиний підхід до реалізації цільових установок і підвищення змістовності освітньо-виховної роботи з учнями. Очевидно, що тільки за партнерської, зацікавленої і відповідальної взаємодії можливі подолання всіх виникаючих проблем і об'єднання зусиль сім'ї і освіти в інтересах особистісного розвитку дитини.

Виховання передбачає розвиток і формування творчих навичок та здібностей учнів. Підтримуючи зв'язки з родиною, вчителі мають можливість глибше вивчати інтереси і захоплення дітей і сприяти їх розвитку. У той же час школа потребує того, щоб батьки заохочували творчі заняття дітей, з розумінням ставилися до їх участі в роботі гуртків за інтересами, технічного моделювання, допомагали їм у створенні домашніх робочих куточків і т.д.

На сьогоднішній день соціальна педагогіка розглядає сім'ю, як першорядну соціальне середовище, що здійснює базисну соціалізацію дітей завдяки посиленню всіх її функцій ? виховної, рекреативної, комунікативної, регулятивної, яка докорінно визначає ситуацію розвитку дитини в період дитинства. Сучасна школа являє собою складну соціально-педагогічну технологію підготовки підростаючих поколінь до соціального функціонування, до включення в життя, вона вирішує завдання розвитку, виховання, освіти та соціалізації дітей на початкових етапах.

Організовуючи в школі спільну роботу сім'ї та класних керівників, потрібно прагнути до досягнення кінцевої мети ? забезпечення оптимального особистісного розвитку кожної дитини.

Успіх виховання багато в чому залежить від єдності та узгодженості виховного впливу сім'ї та школи. Вони покликані, всіляко зміцнювати авторитет школи і вчителя, виховувати дітей в дусі поваги і любові до праці, готувати їх до суспільно корисної діяльності, привчати до дисципліни, піклуватися про їх фізичний розвиток і зміцнення здоров'я, стимулювати їх до навчання і свідомого вибору професії.



РОЗДІЛ ІІ. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОДІЇ Сім'ї І ШКОЛИ В СУЧАСНІЙ ОСВІТНІЙ ПРАКТИЦІ

2.1 Провідні тенденції в організації співпраці закладів освіти з батьками дітей молодшого шкільного віку: аналіз зарубіжного досвіду

Стрімкий розвиток техногенного суспільства і водночас його переорієнтація на розвиток людини, її особистісних рис, зміна суспільної свідомості у ставленні до освітньої сфери, до ролі інституту батьківства у вихованні дітей - це ті чинники, що зумовлюють вироблення якісно нових підходів до проблеми взаємодії школи та сім'ї не тільки у Сполучених Штатах Америки, але й у всьому світі.

Слід зауважити, що проблема виховання в сім'ї і навчальному закладі (дошкільній установі, школі, коледжі, інституті тощо) неодноразово була в центрі уваги педагогів, психологів, соціологів, проте остаточного виходу із ситуації так і не було запропоновано. Це і зрозуміло: різні країни перебувають на різних рівнях розвитку - економічного, соціального, освітнього та ін. Однак яким би низьким чи високим не був рівень розвитку країни та її інституцій, проблема виховання в сім'ї і школі буде існувати, оскільки насамперед залежить від людського чинника. Професійні організації, які займаються розробкою навчально - професійних стандартів, відрізняються за змістом і форматом діяльності, здійснюваної ними. Тому братимемо до уваги лише ті позиції, які стосуються співпраці сім'ї і школи як важливих учасників навчально- виховного процесу.

Асоціація педагогічної освіти (Association of Teacher Educators - ATE) має на меті покращити навчання вчителів шкіл та викладачів університетів. Вона співпрацює з освітніми установами (школами, коледжами, університетами) та державним департаментом освіти. Асоціація педагогічної освіти розробила «Стандарти для навчання вчителя» та складові педагогічної компетентності.

Одним із критеріїв компетентності вчителя є залучення сім'ї до навчання дитини. На думку авторів «Стандартів», «…необхідно навчати вчителів постійно та змістовно взаємодіяти з батьками учнів, учителями інших шкіл, університетами, державними освітніми структурами, професійними асоціаціями й суспільними організаціями для покращення власної компетенції у викладанні і навчанні» [81, с. 33]. Тому безперечним є її внесок у встановлення партнерських зв'язків між школою і родиною.

На зміцнення взаємодії сім'ї і школи спрямовано роботу Державної асоціації освіти дітей молодшого шкільного віку (National Association for the Education of Young Children - NAEYC). Вона служить установленню і підтримці зв'язків школи із сім'ями дітей до 8 років. Основна увага приділяється перевірці якості програм для дітей раннього віку. Зазначимо, що основні принципи діяльності Асоціації закладено у стандарти, якими користуються заклади вищої педагогічної освіти США.

У розроблених асоціацією документах порушено проблеми взаємодії сім'ї та суспільства, зокрема, запропоновано стандарти і принципи залучення сім'ї до навчання та виховання дитини. Так, у її стандартах окреслено чотири переваги, які виникають при залученні сім'ї до навчального процесу. Ці переваги та форми роботи школи, спрямовані на їх досягнення, узагальнені у таблиці (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Умови залучення сім'ї до навчального процесу та його переваги

Переваги	Умови
Прогрес у розвитку дітей	Педагоги використовують своє розуміння особливостей і потреб дітей дошкільного та молодшого шкільного віку та вплив взаємодії сім'ї і суспільства на їх розвиток і навчання для створення атмосфери здоров'я, поваги, підтримки
Взаємовигідні відносини між членами сім'ї та спільноти	Педагог має знати, розуміти, цінувати важливість та особливості оточення дитини. У результаті цього, він сприяє створенню шанобливих стосунків, які підтримують сім'ї та надають їм важливості, залучають усіх членів сім'ї до навчання та розвитку їхніх дітей
Можливість спостереження і оцінки для підтримки дітей молодшого шкільного віку і членів сім'ї	Педагог має знати і розуміти цілі, переваги та використання оцінки процесу навчання і виховання у сім'ї. Він знає і використовує систематичні спостереження, анотування та інші ефективні методи оцінки належним чином у партнерстві із сім'ями й освітянами-професіоналами на підтримку навчання та розвитку дітей
Успішне викладання та навчання	Педагоги інтегрують своє розуміння стосунків із дітьми та сім'єю, розуміння ефективно розроблених підходів навчання, свої знання з академічних дисциплін та оцінки подій у навчально-виховний процес учня, що сприяє позитивному розвитку та навчанню кожної дитини

Асоціація освіти дітей молодшого шкільного віку надає великого значення взаємодії школи і сім'ї як найважливіших агентів соціалізації, що закладено у основних принципах, якими керується у своїй діяльності.

Зупинимося на них докладніше.

Стимулювання розвитку і навчання дитини. Вивчаючи культурну, мовну, релігійну приналежність сім'ї дитини, її фінансові можливості та атмосферу, педагог повинен виявляти повагу до дитини як особистості.

Побудова взаємовідносин сім'ї та суспільства. Взаємовигідне партнерство можливе лише за умови продуктивної взаємодії педагога із сім'єю та суспільством [53].

Педагог має бути професіоналом і продуктивно застосовувати свої знання в педагогічній сфері. Спочатку він має збирати інформацію про особливості сім'ї, суспільства та фактори, які на неї впливають. Адже соціальні й економічні умови, структура сім'ї, взаємовідносини, підтримка (включаючи задоволення потреб дитини), мова, якою спілкуються в сім'ї, культурні цінності, етнічність, суспільні ресурси, товариськість при систематизації цієї інформації дозволяють глибоко зрозуміти особливості життя дитини. Ці знання є винятково важливими для своєчасної допомоги у розвитку і навчанні дитини. Педагог розуміє, як побудувати позитивні відносини, зважаючи на цілі та побажання сім'ї. Члени сім'ї - це ті особи, які допомагають педагогу зрозуміти дітей, укласти індивідуальну програму розвитку дитини. Він володіє різноманітними навичками комунікації та користується ними з метою покращення взаємовідносин сім'ї і школи, надаючи перевагу неформальній розмові, та використовує різні засоби збору інформації про діяльність учня (напр., Інтернет).

За родом своєї діяльності педагоги підтримують та підбадьорюють різні сім'ї, включаючи ті, в яких діти мають різні навчальні потреби, в якій є розлади, та сім'ї, мова і культура яких можуть відрізнятися від мови і культури вчителя. Професійний педагог розуміє і цінує роль батьків та інших членів сім'ї як перших учителів дитини, він знає, як задіяти членів сім'ї до організації навчального процесу, допомогти у виконанні домашнього завдання та в переході до нових програм тощо.

Спостереження, анотування й оцінка діяльності дітей раннього шкільного віку та членів сім'ї. Оцінка - це найкращий інструмент підтримки розвитку та навчання дитини, що покращує результати як для батьків, так і для їхніх дітей. Позитивна оцінка ідентифікує їхній зв'язок. Педагог повинен вміло пояснити її переваги й проілюструвати їх у своїй роботі, що позитивно впливає на розуміння розвитку і навчання дитини. Як члени сім'ї, так і вчителі можуть бути задіяними в оцінці розвитку, можливостей і потреб дитини. Педагоги можуть створити команду, члени якої допоможуть у питаннях комунікації із сім'ями [82].

Зв'язок з учнями і сім'ями. Цей принцип привертає до себе увагу насамперед тим, що чітко окреслює побудову взаємовідносин у площині «суб'єкт - суб'єкт». Автори вважають, «що за весь період навчання успішність дитини незавжди залежить від власне навчання. Значною мірою вона залежить і від особистого зв'язку з дорослими, які підтримують і покращують розвиток дитини. Саме завдяки цій взаємодії діти розвивають не тільки навички отримання знань, але й виробляють позитивну освітню позицію та впевненість у собі». Діти вивчають світ через їхні стосунки з дорослими.

Педагоги, які планують працювати з дітьми будь-якого віку, повинні мати навички в побудові продуктивних взаємовідносин, хоча природа цих стосунків і відрізняється в різні періоди розвитку дитини. Чим тісніші відносини між дітьми та їхніми вчителями, тим вища віра в можливості дитини; атмосфера взаємодії між дорослими й дітьми стає більш відповідальною і теплішою, що позитивно впливає на розвиток та результати у навчанні.

На практиці вони показують теплу і природну атмосферу ставлення до кожної дитини та її сім'ї, проявляючи інтерес до діяльності дітей. Педагоги виражають прихильність до розвитку позитивних, товариських стосунків з ними, незалежно від мови, якою вони спілкуються, їх культури, розумових здібностей, відхилень у фізичному і розумовому розвитку [83, с. 2].

Психологічні аспекти взаємодії сім'ї і школи закладені у стандарти, розроблені Національною асоціацією шкільних психологів (National Association of School Psychologists - NASP). Асоціація керується даними про використання програм, що сприяють продуктивній комунікації, позитивно впливають на успішність та створення освітнього і психологічно здорового середовища для учнівської молоді. Також члени асоціації допомагають у отриманні професійного навчання педагогів у сфері шкільної психології.

Освітні стандарти асоціації та програми шкільної психології розроблені для шкільних психологів з метою вдосконалення їхньої компетентності як при набутті теоретичних знань, так і при застосуванні їх на практиці. Наприклад, другий стандарт стосується «основ навчання і використання психології у школі». Один із підрозділів має безпосереднє відношення до взаємодії сім'ї із школою. У ньому, зокрема, йдеться про те, що шкільні психологи мають володіти знаннями про вплив сім'ї на розвиток учнів, навчання і поведінку, володіти методами залучення сім'ї в освітній процес, уміти надавати необхідні освітні послуги. Шкільні психологи ефективно працюють із сім'ями, педагогами і членами суспільства, надаючи допомогу у вирішенню проблем, які виникають між дітьми і їхніми сім'ями.

У стандарті 2.8 «Взаємодія сім'ї і школи» зазначено, що шкільні психологи повинні оволодіти необхідними знаннями про:

? систему залучення сім'ї до освіти та її вплив на когнітивні, мотиваційні й соціальні фактори життєдіяльності учнів, що безпосередньо впливають на розвиток і академічну успішність школярів;

? методи взаємодії педагогів і батьків, які допомагають покращити успішність учня;

? культурні проблеми, які впливають на взаємодію сім'ї і школи;

? інші фактори в сім'ї, школі чи суспільстві, що впливають на успішність учнів.

Шкільні психологи використовують ці знання для оцінки, розробки й застосування програм, які сприяють ефективним партнерським взаєминам та покращують академічні досягнення і поведінку учнів. Вони підтримують і асистують батьків у проведенні шкільних заходів, допомагають їм бути активними ефективними учасниками навчально-виховного процесу. Наприклад, шкільні психологи надають підтримку батькам, коли ті беруть участь у спеціальних «освітніх командах», вони заохочують залучення батьків до складу шкільних комітетів і команд, сприяють комунікації та позитивній взаємодії між сім'єю і школою. Вони навчають учителів та суспільних лідерів залучати батьків до взаємодії з метою покращення успішності їхніх дітей, відстоюють важливість взаємодії сім'ї і школи в уряді, коли виникає така потреба.

Психологи вивчають шкільні потреби й суспільні ресурси; допомагають створити зв'язок між школою, сім'єю і суспільними організаціями; допомагають координувати роботу суспільних організацій під час створення програм для дітей. Шкільні психологи працюють із місцевими оздоровчими організаціями з метою покращення здоров'я дітей [82, с. 1].

Вагомий вплив на покращення взаємодії сім'ї і школи має Державна організація зв'язків батьків зі школою (National Parent Teacher Association - National PTA) - це об'єднання батьків, працівників освіти, учнів та інших активних членів суспільства. Організація сприяє кращому розумінню переваг батьківського залучення до освіти їхніх дітей.

Державні стандарти укладено з метою допомоги працівникам освіти ефективно залучати батьків до навчального процесу їхніх дітей. Державна організація - це кооперація професіоналів, які спеціалізуються на взаємодії сім'ї і школи та розробляють стандарти для вчителів. Одним із стандартів організації є «Створення інформаційно-комунікаційного простору на допомогу школі, сім'ї і суспільству у навчанні й вихованні молодого покоління».

Коротко сформулюємо основні положення стандарту залучення сім'ї до взаємодії із школою, проголошені Державною організацією зв'язків батьків зі школою:

? комунікація між сім'єю і школою повинна бути регулярною, двосторонньою і значущою;

? навички виховання потрібно підтримувати і розвивати;

? виховання має відігравати вирішальну роль у підтримці навчання учнів;

? підтримка та допомога батьків повинна бути бажаною у школі;

? батьки мають бути повноцінними партнерами у прийнятті рішень, які впливають на дітей і сім'ю [78, с. 1].

Розробка стандартів взаємодії та ефективного залучення батьків до навчання їхніх дітей була спричинена тим, що, як свідчать дослідження, тільки невелика частина вчителів отримує ґрунтовну підготовку з того, як правильно побудувати партнерські взаємини з батьками. Фактично, як і в Україні, так і в США основною підготовкою людини до батьківства стає її власний попередній досвід.

Проте у Сполучених Штатах для цього існують ще спеціальні курси. Професор університету Міннесоти Сандра Крістенсон зазначила, що в державній освітній програмі підготовки вчителів не передбачено спеціального курсу навчання залучення батьків. Тільки декілька штатів, зокрема Нью-Йорк, Каліфорнія, вимагають від учителів пройти окремий курс підготовки до взаємодії з батьками.

У штатах Огайо, Техас серед педагогів ведеться обговорення шляхів посилення вимог до батьківського залучення [79, с. 430]. Державними стандартами програм залучення батьків (сім'ї) передбачено ґрунтовну підготовку у цій сфері та визначено, яку роботу потрібно проводити.

Отже, аналіз стандартів кількох державних навчально-професійних організацій США засвідчив, що в діяльність учителя інтегровано зв'язки із сім'єю та суспільством. Їх визначено як поле, де педагог може продемонструвати свою компетентність.

Сім'я та громадськість - це важливі партнери покращення учнівської успішності, а вчителі, за новими професійними і державними стандартами, більшою мірою є організаторами-посередниками зв'язків між цими учасниками навчально-виховного процесу.

2.2 Педагогіка партнерства сім'ї та школи як складова модернізації системи освіти в Україні

Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні передбачає обґрунтування і реалізацію теоретико-методологічних засад навчання та виховання, сформованих у процесі становлення вітчизняної педагогіки. Сформованість моральних норм як внутрішніх регуляторів поведінки суттєво впливає на життєдіяльність особистості, забезпечуючи її моральний і духовний розвиток. Визнаючи школу провідною ланкою виховання молоді, потрібно зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність виховання буде низькою. У сім'ї створюються умови для соціалізації дитини, оволодіння духовною культурою, моральними цінностями нації. Рівень культури батьківсько-дитячих взаємин у сім'ї визначає якість психічного, емоційного та морального розвитку дитини, підготовки її до різнорівневих контактів поза сімейним мікросередовищем.

Вагомими соціальними інститутами, на які покладено відповідальність за навчання й виховання молоді, як відомо, є сім'я та школа. Це підкреслено й у цілому ряді законодавчих документів, зокрема вЗаконі України «Про загальну середню освіту», Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст., Концепції національного виховання, Національній програмі «Діти України» та «Українська родина», «Програма підтримки сім'ї у 2007-2010 рр.».

Так, у Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» наголошується, що принцип співробітництва школи й сім'ї, єдності виховних впливів учителів і батьків має важливе значення в практиці виховання підростаючого покоління. Реалізація цього принципу робить процес виховання цілісним та безперервним, забезпечує єдність і наступність виховного впливу на учнів у школі, сім'ї, сприяє органічному поєднанню й взаємозбагаченню суспільного та сімейного виховання, помітно звужує сферу стихійного, некерованого впливу на дітей[70, с. 58-59].

Взаємодію сім'ї та школи у вихованні та навчанні підростаючого покоління необхідно будувати на науковій основі, у відповідності до закономірностей, який отримав цей принцип у своєму розвитку. З іншого погляду, ця обставина змушує нас досліджувати проблеми з більш детальних та сучасних позицій і дозволяє найбільш об'єктивно наблизитися до істини. У всіх напрямках педагогіки сім'я та загальноосвітні заклади виступають основними суб'єктами соціалізації та виховання учнів. Цілі, принципи, умови їх взаємодії визначаються на методологічному рівні педагогіки [37, с. 16-17].

Проблема взаємодії сім'ї та школи була достатньо вивчена, і обидва ці соціальні інститути органічно вписувалися у виховну формулу «школа- сім'я-суспільство-виробництво». Проте на сучасному етапі ця система втратила свою значущість і потребує відродження та розроблення активізації їх взаємодії відповідно до вимог сучасного суспільства.

Якщо виходити з думки, що основа будь-якої взаємодії - реалізація потреб його учасників, то стає очевидним, що виробництво і суспільно- політичні інститути сьогодні дуже далекі від проблем вільного розвитку особистості, що є одним із пріоритетних принципів державної освітньої політики відповідно до Закону України «Про освіту». В той же час основні інтереси сім'ї та освітніх закладів з розвитку особистості дитини об'єктивно співпадають. Але, як правило, складність і протиріччя реального життя, а також усталені традиції, розводять іноді ці найважливіші для становлення дитячої особистості інститути по різні від неї сторони.

Сім'я і школа майже завжди об'єднували свої зусилля саме у вихованні майбутнього покоління. Однак певний історичний проміжок відзначився тим, що батьки практично не торкалися навчальної сторони педагогічного процесу. На сучасному етапі картина змінюється і батьки проявляють жвавий інтерес до навчально-виховної роботи в загально-освітній школі.

Школа як соціальний інститут за останні десять років виявилася практично в нових умовах. Перш за все, школа відкрита для творчості і свободи вибору, почалися процеси гуманізації, визначені новою парадигмою освіти (особистісно-орієнтовані та індивідуально-орієнтовані підходи). Але ситуація в практиці конкретної школи у більшості не співпадає із загальноприйнятою освітньою парадигмою взагалі. Реформа, почата «згори», не завжди підтримується «низами».

Звідси виникають протиріччя між проголошеними державою цілями, принципами, установками і їх практичною реалізацією. Абсолютизація ринкових відносин, сучасні реалії призводять до того, що під впливом збільшеного прагматизму деформуються самі цілі освіти, педагогічний процес у школі зводиться до «накачування» школярів знаннями. Щодо виховання, то можна у ряді випадків вести мову про відмову від нього як від цілеспрямованої педагогічної діяльності.

Поняття «виховання» стало витіснятися зі шкільної практики, рідше використовуватися в науково- методичних публікаціях. Нині намітилася тенденція невизнання виховних можливостей школи і сприйняття її тільки як навчальної установи. Найчастіше школа бере на себе відповідальність тільки за «навчання» дітей, а «виховання» почасти залишається осторонь[70, с. 102]. Простежується не точне розуміння поняття «освіти» як цілеспрямованого і невіддільного взаємопов'язаного процесу навчання і виховання. Тому виникає необхідність опрацювання і розроблення ідей повернення виховання у школу, сім'ю, до батьків, які є визнаними головними вихователями.

Виховний потенціал сім'ї сьогодні значно, якщо не сказати катастрофічно, знизився порівняно з недавнім минулим. До основних причин відносять: конфліктність у відносинах між членами сім'ї; низька ефективність соціалізації дитини; неміцність сім'ї, яка підтверджується високим рівнем розлучуваності.

Сучасні школярі є новою особливою генерацією, що вимагає ретельного вивчення, тому емпіричні дані, колишні способи застосування до них універсальної формули «школа-сім'я-громадськість» не принесуть сьогодні практично ніякого результату. Соціологічні дослідження останніх років показують, наскільки сильно і швидко зміняються ціннісні орієнтації, уявлення і поведінка сучасних школярів. Таким чином, об'єднання зусиль сім'ї і школи і їх взаємодія тим актуальніше на тлі зростання негативних тенденцій в дитячому і підлітковому середовищі:

– зростання дитячої злочинності іагресивності;

– поява дитячої безпритульності; відображення на дитячому середовищі соціального розшарування суспільства;

– зростаюча тенденція невизнання батьківського авторитету;

– зростання конфліктності з батьками тощо.

Сучасна ситуація в Україні знову ставить проблему взаємодії сім'ї і школи в ряд найгостріших педагогічних проблем. Прослідковується об'єктивна потреба її вивчення, розроблення і вирішення, оскільки у ряді шкіл зменшилася увага до проблем виховання, а потенціал сім'ї, що наполягає на своєму виховному авторитеті, нерідко виявляється настільки низький, що частина школярів випадає як з-під впливу школи, так і з-під впливу сім'ї.

На сьогодні різні дослідні організації, школи і інші освітні установи ведуть активний пошук шляхів оптимізації спільної діяльності батьків і педагогів, здійснюють узагальнення і аналіз позитивного досвіду, а також займаються подальшим проектуванням досвіду взаємодії сім'ї і школи в інтересах розвитку особистості дитини.

Необхідно відмітити, що одній з провідних тенденцій розвитку сучасної школи (педагогічної практики) стало деяке штучне ігнорування «ідеологізованого» радянського періоду в історії освіти і прагнення до запозичення педагогічного досвіду дореволюційної України, що обмежується лише копіюванням деяких елементів організації педагогічного процесу і деталями зовнішнього порядку[45, с. 66-70]. Спостерігається певна категоричність в негативному відношенні до педагогічного досвіду радянського періоду, що не завжди є виправданим, разом з тим не можна заперечувати і дійсної користі звернення до практики дореволюційної школи в її кращих проявах.

Отже, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, набутого в процесі розвитку змісту, форм і методів взаємодії школи та сім'ї зумовлено невідкладною потребою в їх подальшому удосконаленні. Усвідомлення історико-педагогічної спадщини минулого, її творче використання є однією з важливих умов поступу педагогічної науки.

В основі педагогіки партнерства - спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учитель має бути другом, а родина - залучена до побудови освітньої траєкторії дитини.

2.3 Основні шляхи співпраці з батьками: узагальнена характеристика сучасних форм залучення батьків до освітнього процесу

Успіх здійснення поставлених перед школою завдань багато в чому залежить від характеру тих стосунках, які складаються між учителем і батьками. Основою таких взаємовідносин повинні стати взаємодовірливі контакти. В їх створенні провідна роль належить вчителю. Педагог повинен володіти високо розвинутим почуттям відповідальності перед батьками за навчання і виховання дітей, постійно вивчати і всебічно знати сім'ї учнів; бути порадником, другом, довіреною особою кожної сім'ї, зберігати відомі йому сімейні таємниці; завжди пам'ятати про вразливість батьківських почуттів і не ображати їх оцінкою недоліків у навчанні та поведінці дитини або тим більш публічними негативними висловлюваннями про дітей; вміти показати дітям позитивні якості їх батьків і спираючись на це, сприяти підвищенню їх авторитету; зважати на думку батьків про свою діяльність, терпляче сприймати їх критичні зауваження на свою адресу, не забувати при цьому, що самокритичність педагога піднімає його авторитет в очах батьків. [39, с. 30].

Від того, як буде звернено до сім'ї слово вчителя, яким тоном, за яких обставин воно буде, сказало, часто залежить результат. Так, надані поради сприймаються як не надто важливі, необов'язкові для виконання.

Вчасно і правильно підібране слово, бажання і вміння допомогти повірити в свої сили, підтримати у важку хвилину, дати ділову пораду іноді набагато більше зближують вчителя з сім'єю і зміцнюють його авторитет, ніж прочитана лекція або кваліфікована консультація.

Налагодження з батьками доброзичливих контактів відбувається краще, у тому випадку, якщо вчитель будує спілкування цілеспрямовано, з огляду на ситуацію, заздалегідь продумує не тільки зміст бесіди, але і її хід, можливі варіації та несподівані повороти [42, с. 54].

Адже кожен батько виховує своїх дітей так, як він вважає за потрібне, виходячи зі своїх знань, умінь, почуттів і переконань. Стороннім особам, навіть вчителю, який зазвичай близький батькові, важко протистояти цьому. «Та й чи потрібно? І, варто ламати цю традицію? Чи не доцільніше зберегти її, більш того ? звести на своєрідний принцип: нехай сім'я виховує дітей як хоче! Але вона неодмінно повинна хотіти і вміти виховувати їх так, як того вимагає програма виховання підростаючого покоління, як рекомендує педагогіка» [50].

У спілкуванні з батьками слід уникати повчального тону, повчальних зауважень. Це дратує батьків, відновлює втручання, як їм здається, в їх особисті справи. У роботі з батьками потрібно враховувати, що більшість батьків знають про свої обов'язки, прагнуть їх виконати, але не завжди вміють зробити це правильно. Обов'язок школи ? допомогти їм у цьому.

Любов і повага батьків учитель завойовує, перш за все, сумлінною працею, чуйним ставленням до учнів. Без цього не можна розраховувати на співпрацю [48, с. 31-48].

Вдумливий і серйозний педагог завжди знайде шлях до зближення і встановлення з батьками контактів, необхідних для вироблення загальних заходів впливу на дитину. Однак, обдумуючи шляхи і форми спілкування з сім'ями своїх учнів, педагог повинен пам'ятати про те, що ні в якому разі не можна підкорятися батькам. Не треба боятися робити в потрібних випадках зауваження, потрібно категорично пред'являти ті чи інші вимоги, домагатися виконання даних школою рекомендацій по вихованню дитини.

Велика соціальна значимість цілеспрямованого спілкування з сім'єю полягає в тому, що, направляючи у потрібне русло вплив батьків на дітей, вчитель впливає і на перебудову внутрішньо-сімейних стосунків, сприяє вдосконаленню особистості самих батьків, тим самим підвищує рівень, загальної культури населення [52, с. 34]. Проте одне спостереження не завжди забезпечує вивчення того чи іншого питання з достатньою глибиною. Нерідко спостереження супроводжується виясненням деяких питань, у тому числі застосовується метод бесіди. Цей метод допоможе вчителю уточнити окремі положення, з'ясувати обставини, що роз'яснюють або обґрунтовують поведінку або вчинок дитини. Бесіда допомагає проникнути в суть явища, оголити основу вчинку, з'ясувати мотиви його.

Колективна бесіда на класних зборах при вирішенні педагогічних завдань допомагає вчителю з'ясувати думку батьків по окремих питаннях виховання (система покарань і заохочень дитини та ін.).

Інтерв'ю застосовується вчителем тоді, коли потрібно провести вивчення думки кількох батьків по одному або кількох питань одночасно. Наприклад, при підготовці конференції батьків за режимом дня вчителю необхідно знати, скільки в середньому потрібно часу для привчання молодших школярів до самостійного контролю за розподілом часу, на основні види діяльності. З цією метою вчитель бере інтерв'ю у батьків з різних сімей, привчають своїх дітей до чіткого виконання режиму дня [73, с. 147].

Анкетування як метод дослідження дозволяє вчителю одночасно отримати масову інформацію. Наприклад, потрібно знати, які трудові доручення мають діти, який їхній характер (разові, постійні) та ін. Аналізуючи анкети, узагальнюючи їх, вчитель може зробити висновок про те, як вирішується питання виховання дітей в сім'ях, порівняти отримані дані з даними попередніх років, побачити тенденцію розвитку.

Твори як метод вивчення вчитель застосовує в тих випадках, коли бажає отримати детальні, неоднозначні відповіді на окремі питання. Наприклад, на одному з класних зборів можна поговорити з батьками про те, як треба накреслювати перспективу у вихованні дитини, подумати про його завтрашній день. Для цього можна попросити батьків написати невеликий твір на тему: `яким би я хотіла (хотів) бачити свого сина (дочка) до закінчення школи?» Або «Хороший син (дочка), по-моєму, це ...». Твори можна доручати і дітям: `як я провів літо», `як ми відпочиваємо у вихідні дні», «Наша улюблена книга, в сім'ї» та ін.

Метод узагальнення незалежних характеристик використовується вчителем тоді, коли необхідно отримати найбільш повні знання про сім'ю, рівні її духовного розвитку. Для цього вчитель розмовляє з батьками, з сусідами по квартирі, з представниками громадських організацій, де батьки працюють, членами батьківського комітету класу. Узагальнені відомості допоможуть вчителю більш ґрунтовно оцінити рівень духовного розвитку сім'ї та її вплив на виховання школярів. Однак цим методом треба користуватися дуже обережно, тактовно.

Для виявлення тенденції в розвитку окремих якостей особистості дитини можна домовлятися з батьками про ведення щоденника спостереження за дитиною. Цей щоденник батьки ведуть протягом тривалого часу, при зустрічі з учителем обговорюють результати спостережень, намічають нові перспективи і конкретні завдання на найближчий час [35, с. 45]

Отже, різноманітна робота вчителя з сім'єю учня вимагає від нього певних навичок і умінь:

- використовувати отримані в педагогічному навчальному закладі знаня в практичній роботі з батьками;

- окреслювати перспективу розвитку кожної дитини і допомогти сім'ї намітити шляхи її здійснення;

- встановити добрі взаємини з сім'єю учня, вміти підтримувати ділові контакти з батьками з урахуванням їх віку та індивідуальних відмінностей;

? з урахуванням конкретних умов життя кожної сім'ї допомогти батькам вибрати правильні шляхи і засоби для досягнення поставленої мети;

- спланувати роботу з батьками учнів, скласти план позакласного педагогічного навчання на основі вивчення рівня вихованості учнів свого класу;

- бачити в батьках своїх помічників, вміти мобілізувати їх на допомогу вчителю в школі;

- підтримувати авторитет батьків в сім'ї, надавати їй допомогу в духовному збагаченні і зміцненні її моральних засад, в ефективному впливі батьків на дітей;

- підготувати і провести батьківські збори. Успіх в роботі вчителя з сім'єю учня буде тоді, коли відносини з батьками будуть будуватися на високій повазі інтересів сім'ї, батьківського авторитету, на всілякому сприянні сім'ї в її духовному збагаченні і тим самим в її культурному і моральному впливі на дітей [15, с. 94].

На підставі отриманих відомостей вчителя вибирають шляхи індивідуальної роботи з даною сім'єю: бесіди, відвідування дитини вдома, підбір спеціальної літератури, включення батьків у спільну зі школою роботу і т. д. Для того, аби робота з батьками давала конкретні результати необхідно використовувати різні форми роботи.

В сучасних освітніх установах найбільш поширеними є такі форми спільної діяльності, методика їх може бути різна і визначається самими учасниками.

Форми роботи з батьками виділимо наступні:

1. Зустрічі за «круглим столом».

2. Батьківські збори.

3. Індивідуальні зустрічі «розмова по душах».

4. Зустрічі з адміністрацією.

5. День відкритих дверей.

6. Клас-концерти.

7. Спільні свята.

8. Сімейні конкурси [42, с. 54].

При роботі з батьками необхідно використовувати диференційований підхід. Це дозволяє педагогу скласти конкретний план роботи з сім'єю.

Диференційований підхід будується на виділенні 5-ти типів сімей, згрупованих за принципом можливості використання їх морального потенціалу для виховання своєї дитини.

Виділяють такі типи сімей [71, с.78]:

1 тип: Сім'ї з високим рівнем моральних відносин. У них здорова моральна атмосфера, діти отримують можливість для розвитку своїх здібностей. Часте втручання педагога тут не потрібно, хоча окремі поради та застереження, пов'язані з особливостями виховання, є необхідними.

2 тип: Сім'ї, які характеризуються нормальними відносинами між батьками, але при цьому не забезпечують позитивну спрямованість у вихованні дітей. Діти можуть бути в центрі «особливих» турбот батьків, в зв'язку з чим у дитини розвиваються егоїстичні тенденції, що безумовно вимагає уваги педагога.

3 тип: Конфліктні сім'ї. В таких умовах батькам не до дітей, вони самі не можуть розібратися в своїх відносинах. Ні про яке розумне виховання не може йти й мови. Потрібно активний педагогічний вплив, щоб змінити мікроклімат в сім'ї, не втратити зростаючої в ній людини.

4 тип: Зовні благополучні сім'ї, в яких процвітає бездуховність, відсутні справжні моральні цінності, емоційний зв'язок поколінь часто порушений. Проте деякі діти добре засвоюють психологію зовнішнього благополуччя, тому виховна робота з такими сім'ями особливо важка.

5 тип: Неблагополучні сім'ї, для яких характерні грубість, скандали, аморальна поведінка. Такі сім'ї потребують постійної уваги педагога, громадськості, а іноді й активного втручання, щоб захистити інтереси дітей.

Однією з важливих форм встановлення контактів педагогів з сім'ями учнів є батьківські збори. Головне його призначення ? узгодження, координація та інтеграція зусиль школи та сім'ї у створенні умов для розвитку духовно багатої, морально чистої і фізично здорової особистості дитини.

Класні батьківські збори проводяться, як правило, один раз на чверть, але при необхідності може проводити і частіше. Його результативність багато в чому залежить від цілеспрямованості, продуманості і точної підготовчої роботи вчителя і членів батьківського комітету. До основних елементів підготовки зборів батьків можна віднести наступні [47, с. 7]:

1. Вибір теми зборів.

2. Визначення цілей батьківських зборів.

3. Вивчення класним керівником й іншими організаторами з науково-методичної літератури з даної проблеми.

4. Проведення мікродослідження в співтоваристві дітей і батьків.

5. Визначення виду, форми і етапів батьківських зборів, способів і прийомів спільної роботи його учасників.

6. Запрошення батьків та інших учасників зборів.

7. Розробка рішення зборів, його рекомендацій, пам'яток.

Батьківські збори можна умовно розділити на три частини ? вступну, основну і заключну.

Вступна частина. При вході до класної кімнати вчитель зустрічає батьків і пропонує їм ознайомитися з виставками літератури і творчих робіт учнів. Потім батьки займають спеціально обладнані для них робочі місця.

Батьківські збори відкриває і веде надалі, як правило, класний керівник або голова батьківського комітету. Хтось із них у своєму вступному слові оголошує порядок зборів, нагадує його цілі і завдання, знайомить з порядком спільної роботи його учасників, представляє запрошених на збори, підкреслює актуальність обговорюваних питань. Важливо, щоб в перші хвилини зборів батьки вже були мобілізовані, зацікавлені і готові до активної участі в ньому.

Основна частина. Цей період пов'язаний з реалізацією головного задуму організаторів зборів. Саме в цей період викладається найбільш важлива, інформація, відбувається колективне її обговорення, здійснюється спільний пошук шляхів і способів вирішення даної проблеми. Організація діяльності учасників зборів будується відповідно до правил і вимог, властивих обраній формі батьківського форуму. Необхідно зробити все для того, щоб на зборах панувала атмосфера зацікавленості, доброзичливості, довіри, щоб відбувалося збагачення теоретичного і практичного арсеналу батьків, щоб не допускалося публічне засудження батьків, навіть у вигляді дрібних докорів, за невдачі їхніх дітей в навчанні або порушення ними правил поведінки. Краще звернути увагу батьків на ці недоліки в індивідуальній бесіді або зробити їм письмове повідомлення.