Особливості взаємовідносин у молодого подружжя: психологічний аспект

Аналіз основних підходів у вивченні психології родинних стосунків. Психологічні особливості готовності молоді до подружніх стосунків. Особливості вибору шлюбного партнера, психологічна сумісність та її рівні. Міжособистісні причини сімейних конфліктів.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.05.2011
Размер файла 133,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Кімнату відпочинку має незначна кількість сімей. Головна їх ознака - інтимне, спокутне спілкування, яке дозволяє хоча б іноді зняти із себе маску соціальної ролі, не боятися бути собою (можливо, не таким сильним, суворим, дорослим) і мати впевненість, що інший ніколи цим не скористається в корисливих цілях. Такі сім'ї набагато стабільніші порівняно з тими, які не мають такої «кімнати». Побудувати відверті стосунки можуть ті подружні пари, в яких визнається цінність партнера. Вони здатні до продуктивної духовної адаптації, партнерських стосунків, взаєморозуміння, готові виправляти помилки одне одного.

Розмірковуючи про цінність спілкування, В. Куніцина вважає, що рівень його сформованості залежить від певних особистісних та комунікативних якостей. Так, спілкування сором'язливих, невротизованих, жорстко авторитарних людей хоча і може мати зовнішні ознаки довірливості та відкритості, насправді ж рідко досягає повного психологічного контакту через їх фрустраційність (внутрішню напруженість) і низьку самоповагу. Спокійні, дружелюбні, малоагресивні і неконфліктні люди, незважаючи на комунікабельність, можуть почуватися самотніми, непотрібними, переживати глибоку невдоволеність стосунками з партнером. Як наслідок, вони можуть стати менш успішними в довірливому спілкуванні, ніж ті, хто таких почуттів не має. Важливе місце в довірливому спілкування посідає психологічна близькість. Справжня психологічна близькість невідома людям, які звикли маніпулювати іншими, або занадто занурені у власні переживання, зосереджені на своїх інтересах, егоцентричні. [17]

Досить часто в подружньому спілкуванні виникають маніпуляції. Серед них є такі, які не спрямовані на зиск, а лише привертають увагу, підтримують інтерес між партнерами. Наприклад, дружина бачить, що чоловік звик до неї: не виявляє уваги, не помічає нову зачіску, перестає бачити в ній жінку. Доречно, якщо на деякий час вона штучно обмежить інтенсивність спілкування, імітуватиме байдужість, що сприятиме свіжості їх стосунків та позбавить буденності.

Протилежні маніпуляції є психологічним впливом на партнepa і спрямовані на пошук одностороннього зиску, що ілюструється словами «обдурити», «прибрати до рук», «підкорити». Маніпулятор залишає в партнера ілюзію самостійного прийняття рішення .

Стиль сімейного спілкування залежить від типів темпераментів подружжя. Наприклад, холерики невгамовні, нетерплячі, мають величезні запаси нервової та психічної енергії, працездатні, рухливі, активні. Вони швидко висловлюються, мають багату міміку, жестикуляцію. Водночас імпульсивні: спочатку скажуть, а потім думають; емоційні, пристрасні, афективні, слабко керують своїми почуттями, довго пам'ятають образи. Як наслідок, частіше спричиняють конфліктні ситуації.

Сангвініки комунікативні, урівноважені, швидкі, здебільшого мають сприятливий рівний настрій. Швидко забувають образи, легко орієнтуються в нових ситуаціях і так само знайомляться з людьми.

Флегматики врівноважені, спокійні, замкнуті, миролюбні та неемоційні. Часто стають миротворцями, у спілкуванні надійні, вибіркові та неініціативні.

Меланхоліки чутливі, уразливі, швидко втомлюються та подразнюються, вирізняються делікатністю. Близько все приймають «до серця» бояться когось образити. Розмовляють тихо, малослівні, недостатньо використовують жести та міміку, нерішучі. Схильні до самоаналізу та самозвинувачень.

Приймаючи рішення, холерики квапляться, сангвініки гнучкі, флегматики їх обґрунтовують, а меланхоліки обережні. Холерики найчастіше загострюють конфлікти, звинувачуючи оточення, але не себе. Сангвініки поступливі, шукають спільні позиції та згоду. Флегматики прагнуть розглянути ситуацію всебічно. Для меланхоліків конфлікти значущі та складні: частіше уникають прийняття рішення, пасивні; схильні до компромісу, прагнуть перекласти відповідальність на інших.

Оптимальним шлюбним партнером за типом темпераменту є флегматик, характеристики якого дозволяють знайти спільну мову з будь-яким представником іншого типу. Потрібно обережно ставитися до шлюбів з особами протилежних типів (холерик - меланхолік), оскільки їх динамічна несхожість може спричинити суб'єктивні непорозуміння та невиправдані міжособистісні проблеми. [10, 25]

2.5 Формування стилю взаємодії членів родини під впливом психологічних розбіжностей

Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини. Це саме простежується нерідко і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків. У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я має притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків. [12,27]

Виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини :

Кризова родина. Протистояння інтересів і потреб подружжя носить гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Подружжя займає непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, не погоджуючись ні на які компроміси. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані розпаду.

Конфліктна родина. Між подружжям існують постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також компромісним рішенням конфліктів.

Проблемна родина. Для неї характерно тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів на утримання родини, осуд на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів в одного чи обох партнерів.

Невротична родина. Тут основну роль грають не спадкові порушення в психіці партнерів, а нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими зустрічається родина на своєму життєвому шляху. У партнерів відзначається підвищена тривожність, розлад сну, емоції з будь-якого приводу, підвищена агресивність і так далі. [15,2]

Одним із факторів, що спричиняють сімейні сварки є помилкові егоїстичні поняття про наміри іншого. Чоловіки та жінки сприймають по-різному одну і ту ж саму міміку на обличчі. Жінка вбачає невдоволення та образу там, де чоловік бачить рішучість.

Критикуючи дружину за поспішність та необдуманість вчинків, чоловік не підозрює, що більша половина представниць слабкої статі ведуть себе так само. Проте жінки часто засмучуються і ображаються на чоловічу нерішучість. З точки зору жінки, яка володіє прискореними реакціями на будь-які події, які відбуваються, найменший сумнів чоловіка може означати відмову від спільного вирішення проблеми.

Підкреслений спокійний стан чоловіка під час конфлікту неймовірно дістає жінку, якщо вона сильно схвильована. "Мирна" поведінка чоловіка здається їй зверхньою, сприймається як демонстрація своєї величності. Єдине, до чого прагне жінка в такій ситуації, - отримати у відповідь на свої емоції розуміння та співчуття. В іншому випадку з її сторони може посліпуватим зрив неподобства та різка реакція на його спокійне питання або репліку.

Багато дослідників серед приводів для сварок у жінок називають два основних фактори: неприємності на роботі, непомірний об'єм негативної або несуттєвої інформації. Не витримавши цієї непідсильної ноші, жінка виплескує негативні емоції на свого чоловіка. Який, в свою чергу за невдачі в сімейному житті виплескує свій гнів на співробітників; а серед них знову ж таки є жінки ... так що коло негативних емоцій замикається, і ми стаємо його полоненими. [5,16]

Сварки навіть між дуже люблячими парами виникають через різні причини: накопичена втома, неспівпадання поглядів або смаків, бажання обов'язково довести свою правоту. Темпераментним людям не бажано накопичувати негативні емоції, так як руйнуюча сила наносить велику шкоду організму, якщо не відбувається своєрідної розрядки. Потім розум або інтуїція підкажуть шляхи примирення та дозволять вирізнити миттєвий зрив від затяжного ворогування.

Звичайно, щоб позбутися від небажаних зайвих емоцій, не обов'язково кричати один на одного, доводячи себе до сказу. Адже при цьому не скільки звільняєшсь від негативних емоцій, скільки ще більше попадаєш під їх вплив. Набагато більше полегшення принесуть інші форми розрядки.

Страх і неспокій можуть маскувати спалах люті. Ми нерідко приховуємо від близьких справжні причини своїх вчинків. Цей психологічний феномен отримав спеціальну назву - "Захисні механізми" поведінки людини, або "маски". У кожного свій захист від оточуючих. Але існує і найбільш розповсюджені маски.

"Я - найкращий". Одягаючи цю маску, ми даємо зрозуміти одне одному, що не потребуємо їх допомоги. Відчуваючи себе досконалим, людина в кінці кінців втрачає зацікавленість до інших людей і в результаті залишається самотньою.

"Я хороший - ти поганий". Використовуючи цю маску, ми не стільки демонструємо свою позитивність, скільки намагаємося довести іншим, які вони тупі, егоїстичні, ліниві.

"Ти хороший - я поганий". Цей засіб захисту часто супроводжується приниженням власної значимості. Такі люди насамперед знімають з себе відповідальність за власні вчинки, шукають виправдання своєму без діянню.

"Я - жертва" (обставин, фатуму, несправедливості). Під цим приховується: "Не просіть мене щось робити, тому що нічого не можна змінити".

"Я ранимий". Часто ця маска проговорює: "Не чіпайте мене, не порушуйте мого спокою".[18,17]

"Я все це знаю". Маска властива людям, які дуже спрощують реальність. Більш за все вони бояться схибити із-за свого незнання або невміння. Демонстративно оголошуючи про своє всезнання, вони хочуть, в першу чергу, обмежити себе від запитань і не надати приводу оточуючим осоромити себе. За цією причиною вони часто люблять повчати когось.

Як відмічає американський психолог Е. Берн, метою використання масок є, по-перше, отримання вигідної позиції для себе у спілкування. По-друге" маски допомагають здійсненню таємних бажань. Але не можна забувати, що надягаючи маску, ви і партнера примушуєте зробити теж саме. [18]

Дослідник Р. Келлі упродовж 20 років спостерігав і регулярно тестував 300 подружніх пар - вони 20 років жили разом. Експеримент Келлі взяли за основу американські вчені Г. Каспі, М. Хербнер і Б. Озер. Вони хотіли встановити, чи люди після тривалого спільного проживання подібні одне до одного й у психологічному плані.

Дослідження показало, що у своєму виборі ми надаємо перевагу партнерові, який не дуже відрізняється від нас - ні фізичною привабливістю, ні здібностями, ні рівнем інтелектуального розвитку і темпераментом. Такий партнер викликає довіру. Він здебільшого походить із того ж соціального середовища, орієнтується, відповідно, на ті ж життєві ідеали і з найважливіших питань думку має, аналогічну з нашою. Він і вона, як правило, мають такий же освітній рівень. У 20-річному експерименті Р. Келлі перше тестування пар проводилося відразу ж після заручин.[18, 16]

Досліджувалося співпадання поглядів у п'ятьох сферах соціальною життя: економічній, естетичній, політичній, релігійній і теоретичній. До останньої ділянки належали питання, що стосувалися шлюбу: подружньої вірності, сексу до шлюбу, загальних інтересів і занять у шлюбі, норм і правил повсякденного життя (в тому числі домашнього господарства і виховання дітей). Результати виявилися позитивними й ніяк не сенсаційними: 36% заручених пар мали подібні погляди на соціальні цінності, а 21 % опитаних сходилися у поглядах на шлюб.

Через двадцять років спільного життя, здавалося б, мали відбутися якісь особливі зміни. Одначе, на диво дослідників, і через двадцять років ці показники були приблизно такі ж. Ніби нічого й не змінилося. Учені дійшли висновку, що найміцніше цементує шлюб спільно набутий життєвий досвід. І навіть не досвід сам собою, а спільне долання малих і великих конфліктів.

Джон Готмен вважав, що існує три типи подружніх пар.

- Перший - це «шукачі компромісу». Як каже вже сам термін, вони за будь-яких обставин шукають компромісу і до спільного задоволення спокійно обговорюють свої розбіжності у поглядах.

- Другий тип - «підривники», це пари, які будь-якої миті й без усякого переходу ладні затіяти несосвітенний бешкет, а то й бійку.

- І, нарешті, «виборці конфліктів», які вважають, що поганий мир кращий від доброї сварки. При цьому вони, правда, ніколи не сядуть «по-домашньому» поговорити одне з одним про свої розбіжності у поглядах.

Легко припустити, що останні два типи пар не можуть довго втриматись у шлюбі. Як висловлені, так і невисловлені, загнані всередину конфлікти здатні зруйнувати будь-які сімейні зв'язки. Як не парадоксально, «підривники» настільки ж щасливі у шлюбі, як і «шукачі компромісів». Дж. Готмен вважає, що в скандальні пари об'єднуються люди дуже подібні між собою, які вважають, що шлюб зміцнює їхні індивідуальні позиції в житті. [18, 16]

«Скандалісти» дужче за всіх довіряють одне одному, тому відкрито висловлюють як свої позитивні, так і негативні емоції. Такі стосунки не можуть партнерові надокучити, бо обидва сповнені пристрасті й напруги, тому, як свідчить статистика, якраз серед, «скандалістів» найменше подружніх зрад. Основне, стверджує Дж. Готмен, щоб у своїх гарячих дискусіях «підривники» не переступали межі, за якою вони перестають поважати почуття іншого. Якщо навіть під час найгучнішого скандалу ці пари не торкаються «больових місць» партнера, вони дуже довго можуть прожити, як це не дивно, «у мирі та злагоді». [18, 17]

У сім'ї часто виникає феномен «буденності» , і запобігти йому може лише повноцінне спілкування. Свого часу законодавець Стародавньої Греції Лікург видав указ, за яким для запобігання охолодження в подружніх стосунках подружжя має зустрічатися потайки, у затишних місцях, подалі від людського ока. Використовуючи ефект «забороненого плоду» він прагнув штучно зберегти свіжість почуттів, запобігти подружній втомі. [9, 23]

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ

3.1 Динаміка подружніх стосунків у молодій сім'ї

Динаміка сім'ї -- це зміна її структури та функцій в залежності від етапів життєдіяльності. Сім'я не статичне утворення, на протязі часу вона розвивається. Розвиток сім'ї відображається в фазах її життєвого циклу (ЖЦС). Зазвичай дослідження ЖЦС починається з вивчення формування сім'ї в період залицяння та шлюбу. Після цього в більшості випадків вона спочатку розширюється за рахунок дітей, що ростуть в ній, а потім скорочується, коли діти покидають будинок, щоб вступити в самостійне життя.

Дослідження, присвячені подружньому вибору, вказують на те, що люди схильні вибирати схожих на себе партнерів. Відзначається позитивне вибіркове зближення (або вибірковий шлюб) у відношенні інтелектуального рівня, цінностей і диспозицій, при цьому термін «вибіркове зближення» означає всього лише, що утворення пар відбувається не випадково. Подібність чоловіка й жінки може відображати як соціальні, так і особистісні фактори. Як правило, люди частіше зустрічаються з схожими на них людьми, що пояснюється впливом родини, освітнім рівнем, економічним статусом, обраною професією. Особисті переконання, цілі, інтеріорізовані норми й переваги можуть підсилювати подібність. Люди шукають схожих на себе людей, а в інших - те, що цінують у собі. Подружжя дійсно згодом стають більше схожими один на одного в плані інтелектуального функціонування й когнітивного стилю [30].

Цілком ймовірно, що якість відносин відбиває й пом'якшує вплив особистісних характеристик партнерів на психосоціальне функціонування. Стресові події, що відбуваються в період шлюбу, і те, як пари справляються із цими важкими обставинами, не менш важливі, ніж стійкі особистісні несприятливі фактори, які чоловік і жінка вносять у шлюб. Позитивність між партнерами не тільки зміцнює подружній союз, але й полегшує перехід до виконання батьківських функцій, а також сприяє встановленню позитивних відносинах між батьками й дітьми.

Виконання батьківських обов'язків викликає багато труднощів. Справа не тільки в тім, що виникають нові відносини - взаємини з дитиною, змінюється весь сімейний устрій. З народженням дітей змінюються відносини між подружжям, взаємодія з родичами. Прийняття подружньої парою рішення про народження дитини - ще одне підтвердження впливу особистого вибору на психосоціальне рішення.

Те, як сприймаються й виражаються емоції в спілкуванні подружжя й батьків з дітьми, впливає не тільки на подружній союз, але й на розвиток дитини. Виховання дітей - це емоційний досвід, у якому є присутнім більше радості, більше любові, більше гніву, і занепокоєння, ніж у будь-яких інших сферах життя. Якщо позитивні відчуття сприяють близькості й помірному стресу, то негативні емоції провокують конфлікт і підсилюють негативний вплив напруги .

Розрізняють наступні психологічні характеристики подружнього спілкування :

- довіра один до одного без побоювань взаємного неприйняття й осуду;

- подібність у стосунках до навколишнього світу, людей;

- рівень несловесної комунікації, що виражається в правильному розумінні міміки, поз, поглядів, жестів один одного;

- наявність загальних символів, наприклад, своїх слівець, ласкавих звернень, а також сімейних традицій;

- часті задушевні розмови;

- часта демонстрація подібності в розумінні сімейних ролей, рольових очікувань, повсякденних функцій, обов'язків;

- безоціночне взаємне прийняття один одного;

- високий рівень співчуття, співпереживання;

- щиросердечна допомога, підтримка один одного у важких ситуаціях.

У найбільш повній формі, властивій насамперед людям холеричного і сангвінічного темпераменту, емоційне взаємовідношення чоловіка й жінки періодично проходить п'ять стадій, що відрізняються один від одного величиною емоційного порушення, спрямованістю емоцій, характером поведінки чоловіка й жінки, роллю, значенням їхньої безпосередньої близькості, контакту в їх взаєминах.

Перша стадія - період глибокої жагучої закоханості людини, коли вона повністю перебуває під впливом позитивної установки («партнер - герой»): коли партнер повністю поглинає всю увагу людини, не дозволяючи їй адекватно сприймати оточуючу дійсність, викликаючи часом навіть зорові й слухові галюцинації, не покидаючи ні на хвилину думки люблячої «половини».

На другій стадії настає деяке охолодження: образ улюбленої людини все рідше спливає в її відсутність, однак лише її поява викликає сильний наплив позитивних емоцій, любові, ніжності до неї.

Саме цей кризовий період (1-5 років подружнього життя) пов'язаний із зміною образу партнера, з зниженням його психологічного статусу. Якщо на початку сімейного життя він чи вона здавались „самими - самими", то у ході кризи наступає момент, коли на перший план виступають недоліки партнера. Сімейне життя, як маятник, на початку життя відхилився до позитивного полюсу, а потім, як при русі маятника, різко - до негативного.

Реально ж ні перший, надпозитивний образ близької людини, ні другий, наднегативний, не є справжніми. Вони виступають результатом емоційного та упередженого ставлення. Тобто, спочатку більшість людей захоплюють свою близьку людину, а потім переходять до другої крайності - різко та несправедливо критикують свого шлюбного партнера. Конструктивно переживають кризи ті пари, які перестають критикувати один одного, переходячи до середнього, збалансованого стану та спокійно визначають як переваги, так і недоліки один одного. При цьому акцент у своїх стосунках роблять на переваги.

На третій стадії відбувається подальше охолодження емоційних відносин. Тепер вже при відсутності одного партнера, інший переживає своєрідний психологічний дискомфорт, почуває себе погано. При одній тільки його появі ніжність, любов не спалахує. Тепер для цього необхідний стимул: він має зробити щось приємне, що доводить його любов, від нього тепер очікують пестощі, ніжні слова, подарунки, які-небудь послуги тощо. Це - стадія звикання.

Якщо на цій стадії не знизити інтенсивність спілкування, починається період, коли присутність дружини викликає неусвідомлене роздратування, коли ті або інші її особливості - у зовнішності, поведінці, звичках - сприймаються вже як недоліки, і створюються передумови для непорозумінь. Людина починає підпадати під вплив негативної установки. Кожне слово, жест або вчинок партнера сприймається тепер з недоброзичливих, ворожих позицій, безневинна помилка його розглядається як навмисне злодіяння; вона шукає й знаходить злий намір у всій його поведінці, нинішній і минулій. Їй хочеться піти від нього. При ньому її залишають усякі сили, нічого не хочеться робити. Але як тільки він «пішов геть» - рівновага відновлюється.

На п'ятій стадії людина повністю перебуває під впливом негативної установки. Тепер партнер знову цілий день «не виходить» із голови, але він уже не той ангел, яким він був кілька місяців тому, тепер він нарешті відкрив своє «справжнє» обличчя «мерзотника й лиходія». Тепер забуті всі його приємні слова й вчинки, зате виразно виступає й виростає до гігантських розмірів. вибудовується в єдиний і нескінченний ланцюг все негативне в ньому, спільне життя «втрачає всякий сенс».

Цей етап найнебезпечніший і супроводжується відповідними відносинами, коли вже хочеться бігти не від нього, а до нього, щоб поборотися з ним та сильніше вколоти його, щоб «всю правду в очі йому» - і про нього, і про його рідню й друзів. Спілкування потім тимчасово припиняється, чоловік і жінка відпочивають один від одного, і поступово тьмяніють образи, дрібними починають здаватися прірви, що розділяли, вертається перший етап їх взаємин - у всякому разі, вищий для даної пари [30].

Звичайно, важко провести чітку межу між двома сусідніми стадіями у тієї самої людини, а тим більше не можна ототожнювати положення, стан, самопочуття, поведінку на одній і тій же стадії в різних людей. У перший рік періоду спаду емоційного притягнення можуть ще не виникати сварки, справа може обмежитися лише глибокими зітханнями одного й тихими слізьми іншої. Надалі починається вже неусвідомлений пошук приводів для сварки, що може виникати навіть через те, що взуття у вітальні хтось поставив непаралельно один одному .

Коли виникає напруга у відносинах один з одним, а конфлікт не реалізується (наприклад, люди добре виховані, стримані), у чоловіка й жінки з'являється прагнення усамітнення. Це може лякати молодого чоловіка й жінку, та й не дуже молодим це здається дивним, але прагнення це цілком природно. Настає своєрідне перенасичення, з'являється потреба в емоційному відпочинку - явище зовсім природне й настільки ж необхідне, як звичайний сон, відпочинок людини від діяльності, від сприйняття інформації. Періодична емоційна, комунікативна втома й породжена нею негативна установка на сприйняття близької людини виступають у ролі провокатора, який дуже вміло й підступно "нацьковує" людину на його партнера, коханого. І багато хто у своїй поведінці в родині, на жаль, підкоряються, вірять йому. Далеко не всяка, навіть розумна й порядна людина уміє поставити під сумнів не свого партнера, а саме своє нове відношення до нього, негативну думку про нього [15].

Ці періодичні охолодження у взаєминах чоловіка й жінки за походженням - явище природне і, як всяке явище, воно не може бути беззастережно віднесене тільки до шкідливих факторів. Сигнал про необхідність відпочинку від близької людини, від спілкування з нею переживається на емоційному рівні у вигляді нудьги, потім роздратування, ворожості до неї, і це може призвести до сварок і конфліктів .

Дюваль Е. перший опублікував роботу з проблем розвитку сім'ї та підрозділив ЖЦС на вісім стадій, пов'язаних з її розвитком [8]:

0. Залучення. Зустріч майбутнього подружжя, їх емоційне тяжіння один до одного

1. Подружні пари без дітей. Задачі стадії: сформувати шлюбні відносини, задовольняючі обох членів подружжя; врегулювати питання, що стосуються вагітності та бажання стати батьками; ввійти до кола родичів.

2. Поява в сім'ї дітей (вік дитини -- до 2,5 років). Задачі стадії: адаптація до ситуації появлення дитини, турбота про адекватний розвиток немовлят; організація сімейного життя, що задовольняє як батьків, так і дітей.

3. Сім'я з дітьми-дошкільнятами (вік старшої дитини -- від 2,5 до 6 років). Задачі стадії: пристосовування до основних потреб і схильностей дітей з врахуванням необхідності сприяння їхньому розвитку; подолання труднощів, пов'язаних з втомою та відсутністю особистого простору.

4. Сім'ї з дітьми -- молодшими школярами (вік старших -- від 6 до 13 років). Задачі стадії: приєднання до сімей з дітьми шкільного віку; активізація дітей до досягнення успіхів у навчанні.

5. Сім'ї з підлітками (старша дитина -- від 13 до 20 років). Задачі стадії: встановлення в сім'ї рівноваги між свободою та відповідальністю; створення у подружжя кола інтересів, не пов'язаних з батьківськими обов'язками, вирішення проблем кар'єри.

6. Відхід молодих людей з сім'ї (від відходу першої дитини до моменту, коли наймолодша дитина покине будинок). Задачі стадії: ритуалізація звільнення молодих людей від батьківської опіки; збереження духу підтримки як основи сім'ї.

7. Середній вік батьків (від «порожнього гнізда» до відходу на пенсію). Задачі стадії: перебудова подружніх відносин; підтримка зв'язків із старшим і молодшим поколінням.

8. Старіння членів сім'ї (від відходу на пенсію до смерті обох членів подружжя). Задачі стадії: пристосовування до відходу на пенсію; розв'язання проблем важкої втрати та поодинокого життя; збереження сімейних зв'язків і пристосовування до старості.

При проходженні сім'ї від стадії до стадії вона переживає закономірні кризи розвитку, подібно тим, які в своєму становленні переживає організм, особистість та соціальні групи. На відміну від ситуативних, стреси, пов'язані з кризами розвитку, в літературі визначаються як «нормативні».

Дослідження ЖЦС показали, що в моменти нормативних стресів сім'ї нерідко повертаються до ранніх моделей функціонування (механізм «регресії») або зупиняються в своєму розвитку, фіксуючись на визначеному етапі (механізм «фіксації»). Тому був зроблений висновок про необхідність уважного вивчення перехідних періодів від однієї стадії ЖЦС до іншої. Нерідко сімейні проблеми бувають пов'язані не з яким-небудь зовнішнім стресогенним чинником, а з регресією й фіксацією на попередній фазі ЖЦС.

Важливого значення дослідники надають наступним перехідним періодам.

0-1 p. Прийняття на себе подружніх обов'язків.

1-2 p. Освоєння подружжям батьківських ролей.

2-3 p. Ухвалення факту появи в сім'ї нової особистості.

3-4 p. Включення дітей в зовнішні соціальні структури (дитячі дошкільні та шкільні заклади).

4-5 p. Ухвалення факту вступу дитини в підліткови період.

5-6 p. Експериментування сім'ї з незалежністю підлітка.

7-8 p. Відхід дітей з сім'ї та необхідність для подружжя знову залишитися удвох.

8-9 p. Ухвалення факту відходу на пенсію та старості.

ЖЦС можна також описати, розглядаючи сім'ю як систему з декількох поколінь, взаємно впливаючих одне на одне. В цьому зв'язку 3. Картер й М. Макголдрік виділили шість наступних стадій ЖЦС [2]:

1. Рання дорослість за відсутності прив'язаностей. Основні задачі стадії -- вибір професії та члена подружжя. Для їхнього вирішення необхідно пережити процес поступового відділення молодої людини від батьківської сім'ї за рахунок досягнення емоційної зрілості та розвитку самоідентичності. Тривала залежність та надмірна прихильність до батьків примушують молоду людину обирати професію та партнера, виходячи з батьківських очікувань. У разі гострого емоційного розриву з сім'єю рішення часто приймаються з протиріччя чи випадково. Ускладнює ситуацію і надмірна прихильність батьків до дітей, що може заважати їх відділенню (наприклад, коли діти стабілізують нещасливий шлюб). Частими також бувають випадки, коли батьки на момент відходу дітей зайняті проблемами хвороби або смерті своїх власних батьків, і тоді ще один відхід їх емоційно ранить та викликає протест.

2. Надбання нових родичів в результаті шлюбу. Одружившись, молодята приєднуються до двох складних, розширених батьківських систем. Тепер подружжя повинно не тільки пристосуватися один до одного, але також зрозуміти, які традиції батьківських сімей потрібно зберегти, а які створити по-новому. Необхідно також переглянути свої відносини з батьками, братами, сестрами та іншими рідними. Налагодження зв'язку з сім'єю чоловіка -- один з найбільш складних аспектів взаємного пристосування. Якщо подружжя розриває відносини з батьківськими сім'ями, то стають дуже сприйнятливими один до одного, втративши можливість відреагувати напругу, що накопичилася в молодій сім'ї. Якщо один або обидва члени подружжя надмірно прив'язані до батьківської сім'ї, то це також може внести складнощі в їхні відносини, оскільки думки батьків можуть домінувати над їхніми власними; існує вірогідність того, що батьки будуть напряму втручатися в життя молодої сім'ї [12].

3. Сім'я з маленькими дітьми. Поява нових родичів, дітей, також вносить напругу в сімейне життя. По-перше, народження дитини нерідко приводить до охолоджування стосунків між подружжям по типу: «виховання дітей залишає мало часу для себе». По-друге, вираження емоційної близькості дитини з матір'ю послабляє її зв'язок з батьком. Постійна втома, що накопичується, апатія заважають досягненню згоди як у відносинах між подружжям, так і в питаннях виховання. Допомога бабусь та дідусів, народження другої дитини і формування підсистеми сиблінгів частково сприяють зниженню напруги. Задачі на стадії виховання дитини полягають в стабілізації відношень в молодій сім'ї, координації суперечних потреб кожного її члена та взаємній підтримці.

4. Сім'я з дітьми-підлітками. Наявність підлітка як члена сім'ї спонукає його близьких відмовлятися від ряду сімейних традицій або їх перегляд. Сім'я стоїть перед необхідністю навчитися конструктивно вирішувати конфлікти між батьками та дітьми-підлітками.

- Контроль -- свобода.

- Відповідальність батьків -- загальна відповідальність.

- Загальні цінності -- розумові цінності.

- Стабільність -- мінливість.

- Прагнення до миру та спокою -- обговорення проблем (включаючи відкриту критику).

- Осмислення життя -- відмова від зобов'язань. Успіх чекає сім'ю, якщо вона буде заохочувати незалежність підлітка, але заперечувати вседозволеність. Ступінь підготовленості підлітка до життя в більшості сімей визначається його здатністю уникнути пияцтва, наркоманії, венеричних захворювань, ранньої вагітності та інших поведінкових відхилень.

Існує безліч чинників, які заважають сім'ї розібратися в проблемах підлітка (невдалий шлюб батьків і їх спроб знайти партнера поза сім'єю, дуже велика зайнятість на роботі, необхідність догляду за родичами похилого віку тощо). У всіх цих випадках підліток відчуває, що ним не цікавляться, йому не довіряють, його засуджують -- і стає самотнім, депресивним і ворожим [12].

5. Відхід дітей з сім'ї та подальше життя подружжя. Коли діти йдуть, змінюються фізичні та емоційні особливості сім'ї. Відмова від батьківських ролей іноді дає подружжю відчуття свободи, можливість здійснити бажання та реалізувати свої приховані можливості. Проте в інших випадках це може зруйнувати сім'ю, привести до відчуття батьками втрати та дезінтеграції. Ускладнює ситуацію недієздатність або смерть прабатьків -- подружжя стає старшим поколінням в сім'ї, повинне пристосуватися до цієї ситуації.

6. Сім'я на закінченні життя. Дуже тісна близькість між старим подружжям нерідко вносить в їхні відносини надлишкову напругу. Це ускладнює проблеми старіння: пристосовування до відходу на пенсію, звуження соціальних зв'язків, хвороби, смерть одного з членів подружжя. Старість та хвороби ставлять старих людей в залежність від тих, хто їх доглядає. Сім'я може надати підтримку літній самотній людині. Але нерідко їх втручання в життя інших поколінь є дестабілізуючим чинником і навіть може зруйнувати їх сімейне життя.

Отже, наукові дослідження ЖЦС показує, що пристосування до перехідних періодів розвитку нерідко переноситься хворобливо, дестабілізує життя сім'ї в трьох поколіннях і виступає як причина її дисфункції.

3.2 Психологічні причини сімейних конфліктів

Чим докладніше вчені вивчають подружні стосунки, тим більше переконуються у неможливості існування безконфліктних сімей.

Загалом, конфлікт - це порушення міжособистісних стосунків на рівні поведінки та інтелекту. Він розгортається в часі за своїми законами, стосується всіх сторін особистості і може мати тяжкі наслідки для подальших стосунків.

Кожен конфлікт, незалежно від причин його виникнення, має чотири фази [17]:

1. Латентна - конфліктність, як правило, не усвідомлюється, проте виникають сумніви щодо надійності й порядності партнера, поступово зникають порозуміння та довіра. Якщо опоненти, які втягуються до конфлікту, виявлять бажання зрозуміти одне одного, вони можуть легко вирішити проблеми й повернутися до попередніх стосунків.

2. Демонстративна - розпочинається, коли конфліктуючі сторони незадоволені одне одним. Якщо в латентній фазі опоненти намагалися робити вигляд, що в них усе гаразд, то тепер спілкування відбувається на підвищених тонах, супроводжується сварками. Якщо опоненти дійдуть консенсусу на цій стадії, то можуть легко повернутися до нормального спілкування. Якщо цього не станеться, то конфлікт переходить у наступну фазу.

З. Агресивна. Конфліктуючі не спілкуються, уникають одне одного, виношують агресивні плани, часто порушують моральні норми. На цій фазі конфлікт іноді припиняється, але звичайно він переходить у заключну фазу - батальну.

4. Батальна - передбачає реалізацію агресивних планів, початок бойових дій. Опоненти прагнуть перемогти за будь-яку ціну, дискредитуючи інтереси протилежної сторони. Досягти порозуміння на цій фазі практично неможливо. І навіть перемога будь-кого з конфліктуючих не означає остаточного вирішення проблеми, оскільки переможена сторона неодмінно намагатиметься помститися.

Тому так важливо розв'язувати конфлікти на початку, коли ненависть ще не охопила супротивників і вони можуть знайти конструктивне рішення.

Сімейні конфлікти - це протиборство членів сім'ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів. [17]

У людських взаєминах, особливо у стосунках закоханих, багато емоцій, почуттів. Дійти згоди в подружньому житті непросто. Найбільш відповідальним періодом у житті подружжя можна вважати початковий, коли перед молодятами постають не інтимні і приємні проблеми, а сімейно-побутові. Період «притирання» характерів - дуже складний етап у стосунках, оскільки між подружжям існує багато відмінностей: в освіті, моральних уявленнях, ставленні до службових обов'язків, домашніх справ тощо, які, зіштовхуючись, спричиняють конфлікти. Великий знавець людських стосунків Андре Моруа дуже влучно й образно змалював складнощі подружніх стосунків: два кораблі, які наблизились і розгойдуються на хвилях, борти їх зіштовхуються й риплять.

Конфлікти в шлюбі зостаються, коли ми вимагаємо від свого партнера стільки, як від себе. Здавалося б, усе чесно. Але ні. На думку психологів, між чоловіком і жінкою існує значна психобіологічна різниця. Уже в дошкільному віці бачимо різні глибинні властивості: хлопчики потребують рухатися, вони швидше бігають, захоплюються спортом. Дівчата спостережливіші, спритніші, мають вправніші пальці. Суттєво відрізняються навіть малюнки дітей. Хлопчики малюють людину в загальних рисах, а дівчата ретельно вимальовують усі деталі - сукенку з прикрасами, зачіску. [7,15]

У залежності від суб'єктів взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти між подружжям, батьками і дітьми, подружжям та батьками, бабусями (дідусями) і онуками.

Ключову роль у сімейних стосунках відіграють подружні конфлікти. Вони частіше виникають через незадоволення потреб подружжя. Виходячи з цього В.П.Ратніков вважає, що найбільш типовими причинами конфліктів можуть стати такі:

- претензії на лідерство;

- розподіл домашніх справ;

– претензії на управління бюджетом; авторитарний, жорсткий тип взаємовідносин, які склалися в сім'ї;

– наявність важких матеріальних проблем, які практично не можливо розв'язати;

- авторитарне втручання родичів в подружні відносини;

- наявність протилежних інтересів, прагнень, обмеженість можливостей для задоволення потреб одного із членів сім'ї (на його думку);

- психосексуальну несумісність подружжя;

- незадоволення потреби в значимості свого «Я», неповага почуття гідності з боку партнера;

- незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння;

- пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);

- незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашнього господарства, виховання дітей;

- розбіжності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях. [15,1]

Розглянемо коротко зазначені причини конфліктів у молодих сім'ях.

Лідерство в сім'ях. Дружина чи чоловік (або навіть обидва) можуть сформуватися лідерами до шлюбу. Лідер може вести сім'ю за собою вдало, або ж придушувати ініціативу іншого, формуючи в його душі внутрішній протест, який рано чи пізно виллється у конфлікт. Виходом із такої ситуації будуть лояльні відносини до альтернативної думки іншого члена сім'ї, спільне вирішення сімейних питань.

Домашні справи. Деякі сімейні пари ділять домашню роботу на жіночу і чоловічу - це вічна проблема і причина багатьох конфліктів. Необхідно взяти собі за правило, що в домі всі справи спільні і всі є досить серйозними і вагомими. Сварка через те, кому що робити, може призводити до конфліктних ситуацій. Якщо є потреба, щоб чоловік виконав якусь незначну роботу по дім, не варто звертатися до нього в приказковому тоні - а доцільніше висловити прохання. Наприклад: „на вечерю не має хліба. Милий, можливо ти підеш в магазин?!” приготувати йому пакет і гроші та побажати щасливої дороги, а по приходу поцілувати і сказати йому який він добрий. У разі відмови чоловіка не варто роздувати скандал і читати „проповіді”, адже може відмова чоловіка є приводом до сварки, в основі якого лежать зовсім інші причини.

Сімейний бюджет. Проблеми з цього приводу можуть виникати у тому разі, коли дружина заробляє значно більше і при цьому чоловікові постійно нагадує про цей факт, принижуючи, або тоді, коли одному із подружжя здається, що інший член сім'ї необдумано витрачає сімейні кошти, купляючи речі без яких можна обійтися. Конфліктів буде менше, тоді коли витрати будуть узгоджені між подружжям.

Родичі і друзі. У важких життєвих ситуаціях подружжя користується порадами родичів чи друзів. Якщо друзі чи родичі розумні і розважливі особи, то вони порадять разом з іншою стороною обговорити проблему. Але, якщо родичі чи друзі стануть на сторону однієї із сторін, („Ну, я б в такій ситуації, знаєш як поступила....”) то в результаті можлива конфліктна ситуація.

Перевага. На першому етапові спільного життя можливе прагнення одного довести свою перевагу над іншим. Наприклад, чоловік, будучи в гостях дає певні не дуже хороші характеристики дружині, і в жартівливій формі звертається до дружини „Чи не так, дорогенька?”. Дружина потрапляє в невигідне становище, її настрій погіршується, вона прагне реваншу. В нормальній сім'ї чоловік і дружина знаходяться в рівних відносинах, вони поважають один одного, тобто чим швидше вони відмовляться від взаємних звинувачень один одного, тим кращим буде їх спільне життя.

Інтимно-статева адаптація вимагає від подружжя досягнення морально-психологічного і фізіологічного задоволення один одним. Якщо один із членів сім'ї отримує незадоволення від інтимної близькості, незадоволеність від її результатів, проблему не треба залишати, щоб вона вирішилась сама по собі. На негативні результати інтимної близькості можуть впливати безпідставні страхи за свою статеву слабкість, незадоволеність. Гармонія статевого життя подружжя служить терапевтичним засобом для виходу із різних психологічних стресів. Якщо проблеми такого роду не будуть подолані на початку спільного життя то дадуть про себе знати в самих негативних проявах. [16]

Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять також і зовнішні фактори: надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу й інші.

Конфліктна поведінка партнерів може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованого конфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність у стосунках. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін. [15, 3]

Перелік факторів конфліктності родини був би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: ріст соціального відчуження; девальвація моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуальної поведінки; зміна традиційного статусу жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.

Дослідження психологів показують, що в 80--85% родин є конфлікти. В тих, що залишилися (15--20%) фіксують наявність «сварок» з різних приводів.[13,16,21]

Людина так уже створена, що їй завжди хочеться чогось свіжого непізнаного. Така властивість нашого мозку, який не генерує емоцій при спілкуванні зі звичним повсякденням. Нова інформація та відчуття здатна збуджувати емоції. Тому так і виходить, що після 15-20 років подружнього життя до нас раптом навідується романтичне кохання. Це не просто вибрик зрілого чи літнього чоловіка, це симптом перехідного віку. Чоловік у цей час потребує своєрідного «допінгу», хоча сам цього й не усвідомлює. Близькість із молодою жінкою дає йому змогу відчути себе молодим, повертає спогади, підігріває самолюбство. А що спонукає молодих жінок іти назустріч сивоголовим джентльменам? Часто це матеріальний розрахунок, коли красуня, в обмін на молодість і привабливість отримує матеріальний достаток.

Майже всі супутниці літніх чоловіків признаються, що з ними набагато цікавіше. Вони більше бачили і читали, більше знають. У літніх чоловіків розвиненіший смак, вони досягають того, чого повинні були досягти, відшліфували своє світосприйняття.

Молоді ж чоловіки повинні усвідомлювати ці переваги старших і зробити все, щоб уникнути драм в особистому житті. Опріч ввічливості й вихованості, треба навчитися гарних манер, правил здорового способу життя і доброго тону, що мають досить велике значення. Звичайно, йдеться не так про те, в якій руці ви тримаєте виделку і ніж, як про ставлення до себе, повагу до інших. Слід пам'ятати, що виховання значно вище від освіти. Якщо ви поважаєте себе, то й інші поважатимуть вас. [2,13]

Конфліктні ситуації можуть, зазвичай, зумовлювати розлучення. Досліджуючи причини розлучень, шведські сімейні психологи виявили дуже цікаву закономірність. Виходить, здебільшого сім'ї розпадаються тому, що мають неправильне уявлення про те, на чому ґрунтується щаслива родина. Вони висунули досить, цікаві найпоширеніші неправильні уявлення, що можуть зруйнувати сім'ю:

1. Достатньо лише любові для створення сім'ї. Це зовсім не так. Сама тільки закоханість не повинна бути причиною одруження. Важливе інше - чи співпадають у вас уявлення про життя і чого хотілося б разом досягти. Перш ніж зважитися на шлюб, замисліться, що ще, опріч кохання, вас об'єднує.

2. Протилежності притягуються. Неправда. Спочатку сором'язлива дівчина захоплюватиметься своїм сміливим розкутим обранцем, який завжди в центрі уваги. Але з часом вона, людина, яка надає перевагу затишним домашнім вечорам удвох, напевне, не буде щаслива з тим, кому дужче подобається допізна гаяти час з друзями.

3. Мене зробить щасливою він, а я його. Неправильно. Не думайте, що чоловік зобов'язаний зробити вас щасливою. для досягнення гармонійних стосунків у сім'ї вам буде не зайвою частка розумного егоїзму. Це означає, що своє щастя повинні створювати якраз ви. Бо коли будете щасливі ви, то щасливий буде і ваш чоловік! А він, у свою чергу, теж повинен опікуватися своїм щастям.

4. Якщо в сексі добре, - значить, усе добре. Ні. Пристрасть, сама собою, дуже нестійкий фундамент. Важливіші довір'я, розуміння, на яких і повинні будуватися сімейні стосунки.

5. Люди звикають одне до одного. Невірно. Якщо деякі риси характеру вашого обранця (наприклад, скупість) вас дратують, то вступаючи в шлюб, ви підписуєте собі присуд на розлучення. Спочатку внутрішнє незадоволення затемнюється закоханістю, але з часом воно виявлятиметься все яскравіше.

6. Чоловік повинен відповідати моєму ідеалові. Оманливо. У своєму прагненні підігнати чоловіка під ідеал, який ви собі створили, ви відмовляєтесь сприймати будь-які якості партнера, які не відповідають його вданому образові, а тим більше слабості.

7. Головне не в роті, а в голові. Це не гак. Постійні турботи про хліб насущний руйнівні для сімейних стосунків. І навіть велике кохання може не витримати цих труднощів. Фінансові проблеми відбирають простір, необхідний для уваги одне до одного.

Ось яких правил радять дотримуватися при сварці психологи і психотерапевти.

І ще одне правило, яке повинно запам'ятати подружжя: у суперечці ніколи не слід «відіграватися на тілесних недугах партнера й особливо акцептувати увагу на інтимних моментах вашого життя». Все це може поглибити конфлікт, і ніякі подальші вибачення та бажання відновити подружнє життя вже не допоможуть. [3, 30]

3.3 Специфіка психологічної допомоги молодим сім'ям

3.3.1 Просвітницька робота психолога з членами молодого подружжя

Просвітницька діяльність орієнтована на молоду людину (віком від 15 до 28 років), молоду сім'ю, групу осіб молодіжною віку, а також на працівників різного роду установ і служб, які працюють із молоддю.

Конкретними завданнями просвітницької роботи психолога є:

· пропаганда й рекламування діяльності соціально-психологічної служби, а також інших служб для молоді;

· поширення знань із питань психології особистості, самопізнання, саморозвитку, психофізіологічних проблем статі, міжособистісних стосунків, у тому числі шлюбно-сімейних;

· ознайомлення молоді з сучасними методами саморегуляції, само навчання та самовдосконалення, поліпшення міжособистісних стосунків, підвищення працездатності та розвитку професійно важливих якостей;

· підвищення професійної компетентності працівників установ і служб, які працюють із молоддю, через ознайомлення з основами вікової, педагогічної та соціальної психології, з особливостями роботи з особами, що визначаються девіантної поведінкою або повернулись з місць ув'язнення, молодими інвалідами та ін.;

· формування інтересу до психологічних знань, потреби й звички користуватися ними в інтересах особистого розвитку та професійної діяльності.

Просвітницька робота з молоддю здійснюється як у приміщенні СПС, так і за місцем навчання, роботи, проживання, проведення вільного часу (у клубах, спортивних секціях, гуртках і т. д.). Що стосується форм роботи, то вони мають вибиратися з урахуванням специфіки молодого віку і будуватися на механізмах, що полегшують спілкування. Це означає, що перевагу слід надавати бесідам, дискусіям, диспутам, соціально-психологічними тренінгам, індивідуальним груповим консультаціям.

3.3.2 Особливості психологічної діагностики проблем молодого подружжя

Одна із гострих проблем сімейного консультування - отримання повної, об'єктивної, достатньої інформації про ситуацію у сім'ї клієнта. Від цієї інформації залежить точність постановки діагнозу, вибір методів і напрямку корекційної роботи і ефективність допомоги. А.Н. Волкова, Т.М. Трапезнікова вважають, що збір інформації передбачає наявність у консультанта певної моделі сім'ї і шлюбу, можливих джерел їх дестабілізації. Однак теорія сім'ї і шлюбу є ще далекою до завершеності. Це породжує значні розходження у методах і характері інформації, яка збирається, її інтерпретації і використанні [8].

Психологічна діагностика - це наука і практика постановки психологічного діагнозу, тобто виявлення наявності і ступеня вираження у людини певних психологічних якостей [5].

Психодіагностика у сімейному консультуванні існує у двох основних формах:

1. Психодіагностика, яка дозволяє здійснити аналіз взаємин у сім'ї і реалізовується за допомогою бесіди, питальників, проективних методів.

2. Психодіагностика, яка реалізовується під час корекційного впливу, тобто у процесі консультування, психотерапії, психокорекції. Реакція клієнта на психолога чи на інших клієнтів, поведінка в процесі психотерапії - все це стає важливим психодіагностичним матеріалом, на основі якого визначається тактика консультування [30].

Аналіз літератури з даної проблематики дає підстави стверджувати, що різні теоретичні підходи до психотерапії та консультування сім'ї в основному однаково оцінюють крайні варіанти сімейних взаємин, але акцентують увагу на різних особливостях життєдіяльності сім'ї і помітно розходяться у розумінні завдань та способів психодіагностики сім'ї. Такий стан психодіагностики сім'ї не задовольняє практику консультування сім'ї, ускладнює об'єктивну оцінку його результативності, а також перешкоджає удосконаленню і розвитку теорії. Тому фахівці роблять спроби побудувати діагностичні схеми, які б поєднували методики діагностики, що спираються на принципи різних теоретичних підходів [27].

Навайтіс Г. зазначає, що спроби еклектично поєднати елементи психодіагностики сім'ї навряд чи можуть достатньо відповідати задачі її пізнання, так як невирішеним залишається питання про більш загальні парадигми діагностики, про теоретичні і методологічні передумови, на які має спиратися дослідження. Автор виділяє такі парадигми психодіагностики сім'ї.


Подобные документы

  • Характеристика сучасних сімейних стосунків як соціально-педагогічне явище. Вплив мотивів утворення шлюбу на сімейні стосунки. Подружні стосунки у молодій сім’ї як різновид сімейних стосунків. Особливості подружніх стосунків і конфліктів молодої сім’ї.

    курсовая работа [67,1 K], добавлен 05.04.2008

  • Сім'я як соціальний інститут, її функції та форми організації шлюбно-сімейних стосунків. Психологічне здоров'я сучасної сім'ї. Типи подружніх стосунків. Специфіка конфлікту у родині. Адаптація чоловіка й жінки в родині, їх психологічна сумісність.

    курсовая работа [56,1 K], добавлен 04.04.2010

  • Із-за чого бувають конфлікти в сімейних стосунках. Стратегії ведення сімейної суперечки (методичні рекомендації). Подружні взаємини і психологічна допомога молодому подружжю. Особливості батьківських стосунків та психологічні проблеми у вихованні дітей.

    реферат [31,4 K], добавлен 28.09.2009

  • Характеристика сучасних сімейних стосунків. Психологія сімейного виховного впливу на розвиток особистості. Сутність конфліктів: їх причини, наслідки та вплив на характер і особливості розвитку дитини. Особливості корекції дитячо-батьківських відносин.

    дипломная работа [109,7 K], добавлен 19.10.2011

  • Психологічна сутність кохання. Особливості прояву реакцій ревнощів. Їх формально-динамічні характеристики, причини виникнення, особливості, специфічні для чоловіків і жінок. Дослідження впливу характеристик любовних стосунків на типи реакцій ревнощів.

    дипломная работа [930,1 K], добавлен 12.07.2014

  • Особливості міжособистісних стосунків підлітків. Організація дослідження щодо виявлення соціального статусу кожного учня і рівня міжособистісних стосунків в класі, аналіз впливу стилю керівництва класного керівника на психологічний мікроклімат в класі.

    курсовая работа [50,9 K], добавлен 03.02.2011

  • Соціальні та психологічні відмінності поведінки людей різного віку у конфліктних ситуаціях. Корекція конфліктної поведінки серед молоді та оптимізація міжособистісних стосунків. Рекомендації щодо мінімізації негативних наслідків під час конфліктів.

    статья [22,6 K], добавлен 17.08.2017

  • Поняття група в соціальній психології. Проблеми психологічної корекції міжособистісних стосунків у трудовому колективі. Форми групової взаємозалежності. Особливості самооцінки психологічного клімату медичного колективу. Організаційно-управлінський підхід.

    курсовая работа [134,9 K], добавлен 02.12.2013

  • Психологічні особливості сім’ї як малої соціальної групи. Головні особливості міжособистісних конфліктів. Суперництво, співтовариство, компроміс, уникнення та пристосування. Експериментальне дослідження найважливіших сфер взаємодії подружжя, результати.

    курсовая работа [1,2 M], добавлен 25.09.2013

  • Типи міжособистісних стосунків та їх особливості. Причини виникнення та рівні розвитку емоційного вигорання як особливого стану професійної деформації. Особливості впливу професійної деформації на педагогів та працівників органів внутрішніх справ.

    курсовая работа [87,1 K], добавлен 11.10.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.