Формування світогляду молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування світогляду молодших школярів



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування наукового світогляду молодших школярів

1.1 Загальні уявлення про процес формування світогляду молодших школярів в світі вимог сучасної школи

1.1.1 Суть та основні структурні елементи світогляду

1.1.2 Особливості наукового світогляду

1.1.3 Основні шляхи та засоби формування наукового світогляду учнів молодших класів

1.2 Психологічно-педагогічні основи формування науково-матеріалістичного світогляду учнів.

1.2.1 Рушійні сили процесу формування науково-матеріалістичного світогляду

1.2.2 Основні психолого-педагогічні умови формування науково

Матеріалістичного світогляду

1.2.3 Особливості формування в учнів молодшого шкільного віку світоглядних умінь, понять, ідей

1.3 Мистецтво і світогляд

Розділ 2. Експериментальна перевірка впливу системи засобів художньо-творчої діяльності на формування світогляду молодших школярів

2.1 Визначення показників первісного рівня сформованості наукового світогляду в експериментальному і контрольному класах

2.2 Формування наукового світогляду молодших школярів у процесі застосування засобів художньо-творчої діяльності в навчально-виховному процесі

2.3 Порівняльний аналіз результатів експериментальної роботи в експериментальному і контрольному класах

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



ВСТУП

Освітня політика будь-якої сучасної держави визначає майбутнє нації, місце держави у світовому товаристві. Державна національна програма "Освіта (Україна XXI ст.)", що в листопаді 1993 року була прийнята Кабінетом Міністрів і підписана Президентом України, започаткувала процес розбудови української освіти. Як зазначено в цьому документі - головна мета програми -"визначення стратегії розвитку освіти в Україні в XXI ст., створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації"". У програмі визначені стратегічні завдання реформування освіти в Україні: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян, формування освіченої, творчої особистості. Національне виховання в Україні має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури.

У процесі будівництва демократичного суспільства в нашій країні постійно зростає свідомість людей, ширше розгортається їх творча активність. Життя висуває сьогодні високі вимоги до духовного, морального світу громадян, визначає необхідність глибокого усвідомлення закономірностей розвитку суспільства і використовування їх для подальшого перетворення дійсності. У зв'язку з цим посилюється роль світоглядних поглядів, переконань, якими кожна людина керується в своєму повсякденному житті. Світоглядна зрілість підростаючого покоління допомагає йому самостійно розібратися, правильно зорієнтуватися в складних подіях і явищах сучасного життя, забезпечує активну участь його в будівництві демократичного суспільства.

Закономірно, що в нашій країні особливо велика увага у молодших школярів приділяється проблемі формування наукового світогляду.

Дедалі більшого значення надається проблемам дослідження науково-матеріалістичного світогляду в науковій літературі.

Значний внесок у розробку питань формування світоглядних якостей в учнів різних вікових груп зробив В.О. Сухомлинський. Він дав зразки комплексного підходу до розв'язання завдань, пов'язаних з формуванням у молодших школярів наукового світогляду; визначив основні шляхи й методи роботи, які допомагають успішно виховувати в учнів патріотизм, гуманізм; розкрив роль емоцій у формуванні в учнів наукового світогляду. У працях Сухомлинського з'ясовуються особливості оволодіння учнями світоглядними уявленнями, поняттями, ідеями. Велике значення для вчителів мають положення видатного педагога про роль художньо-естетичної діяльності у формуванні світогляду школярів.

Ш.П. Балавадзе, О.М. Лушников, М.Д. Нелюбін та інші педагоги в працях визначають основні завдання, зміст роботи щодо формування в учнів світоглядних уявлень, розкривають деякі шляхи досягнення цієї мети.

Л.І. Божович, Н.О. Менчинська, Г.Є. Залеський, Т.К. Мухіна, Т.С. Тамбовцева та інші дослідники розглядають психологічні аспекти проблеми формування світогляду, виявляють основні умови, які забезпечують успішне виховання в учнів світоглядних уявлень, понять, ідей. Зроблено перші важливі кроки в напрямі розкриття психологічних механізмів вироблення поглядів і переконань учнів. Останнім часом психологи активно досліджують роль самовиховання учнів у формуванні світогляду, специфіку вироблення поглядів на природу, суспільство, на своє місце в житті.

У своїй роботі ми зробили спробу розкрити психолого-педагогічні основи формування світогляду молодших школярів засобами предметів художньо-естетичного циклу, визначили основні шляхи, форми і методи роботи в даному напрямку, узагальнили матеріал психолого-педагогічного дослідження, передового педагогічного досвіду, а також навели результати провезеної нами експериментальної роботи з проблеми формування в учнів науково-матеріалістичного світогляду засобами художньо-естетичної діяльності. Таким чином, актуальність проблеми формування світогляду молодших школярів засобами навчальної діяльності.



Розділ 1. Теоретичні основи формування наукового світогляду молодших школярів

1.1 Загальні уявлення про процес формування світогляду молодших школярів в світі вимог сучасної школи

1.1.1 Суть та основні структурні елементи світогляду

Світогляд - цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої себе.

Світогляд є синтезом знань, ідей, практичного досвіду і морально-емоційних оцінок, які в узагальненій формі відображають об'єктивну реальність, зокрема особливості буття людини, її місце в конкретно-історичних суспільних відносинах. Тому в поняття "світогляд" входять не всі знання про природу, суспільство і мислення, а лише ті, які є втіленням узагальнень вищого рівня, висновками з певних відомостей про навколишню дійсність.

Основу світогляду становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство, й стали внутрішньою позицією особистості. У кожної людини формується система уявлень, ідеалів, якими вона керується в повсякденному житті і які визначають сутність її ідейно-політичного , морального обличчя, близькі і далекі перспективи її діяльності. Погляди, переконання, ідеали, ціннісні орієнтації людини, які є складовими частинами світогляду, перебувають в органічній єдності. Тому рівень сформованості одного структурного компонента світогляду Неодмінно позначається на іншому і певною мірою на всій світоглядній системі людини.

У структурі світогляду розрізняють насамперед такий його компонент, як погляди, в основі яких лежать загальні уявлення, поняття про матеріальне й ідеальне, буття і свідомість. Важливо, щоб світоглядні уявлення, поняття були істинними, тобто правильно відображали реальну дійсність.

Погляди - прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

Аналізуючи поняття "погляди" як структурний компонент світогляду, Н.О. Менчинська зазначає, що в "ньому передбачається наявність не тільки знань, а й ставлення до фактів і явищ навколишнього світу, їх оцінки" .

Під впливом глибшого пізнання дійсності зміст поняття "погляди" може змінюватись швидше, ніж інші компоненти світогляду - переконання, ідеали.

Одна з найважливіших складових частин світогляду - переконання.

Переконання - психічний стан особистості, який характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів, це сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину.

Переконання - одна з найдійовіших сил, які спрямовують діяльність людини. За висловом М.О. Добролюбова, переконання "тільки тоді може вважатися істинним, коли воно проникло в середину людини, злилося з його почуттями і волею, присутнє в ній постійно, навіть несвідомо, коли вона про те й не думає". У процесі формування переконань бере участь не тільки мислительна сфера людини, а й емоційна та вольова; силу і зміст переконання, його структуру становлять упевненість в істинності конкретного знання, почуття і звички людини.

Розвиваючи положення видатних мислителів, педагогів минулого про переконання вчені досліджують психологічну структуру, особливості, механізми формування цього важливого компоненту світогляду. Так, істотні ознаки переконань вдало виділяє В.О. Сухомлинський: "Переконання - це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до глибоко засвоєних світоглядних уявлень". Отже, переконання досягає повного ступеня сформованості тоді, коли учень виявляє готовність діяти, коли він діє відповідно до глибоко засвоєних світоглядних уявлень, понять. Розрізняють такі види переконань: філософські, політичні, моральні, релігійні та інші.

Важливим структурним компонентом наукового світогляду є ідеали - найвища мета діяльності особистості, її прагнень. Ідеали бувають суспільні, моральні, естетичні.

Особливе місце в структурі світогляду займають суспільні ідеали. Вони об'єднують людей, сприяють досягненню суспільно важливої мети, допомагають долати життєві перешкоди. Це своєрідні взірці, маяки, що освітлюють шлях людини, кличуть уперед.

Ідеали об'єднують політичні, моральні, естетичні переконання, визначають спрямованість людської діяльності.

Світогляд особистості визначається такими основними ознаками: науковістю, цілісністю, логічною послідовністю і доказовістю, узагальненістю знань та зв'язками з практикою,

Про науковість світогляду свідчать насамперед істинність, багатство, стійкість і глибина знань, правильність їх узагальнення. Науковий світогляд, на противагу побутовим переконанням, дає змогу пізнавати закономірності життя, причинно-наслідкові зв'язки в ньому, бачити близькі і далекі перспективи, наслідки своїх дій і поведінки, спростовувати ідеалістичні погляди, різні забобони.

Світогляд цілісний, якщо світоглядні знання становлять струнку систему, якщо в людини сформовані погляди, переконання з основних питань розвитку природи і суспільства, якщо всі його компоненти гармонійно узгоджуються між собою. У такому разі людина керується єдиним методологічним підходом у судженнях про предмети і явища об'єктивної дійсності.

Коло пізнавальна діяльність людини послідовна, умотивована, повністю відповідає законам логіки, світогляд відзначається логічною послідовністю і доказовістю. При цьому судження людини завжди правильні, достатньо аргументовані.

Великий обсяг знань, якими володіє людина, повинен бути узагальнений. Якщо конкретні емпіричні знання недостатньо узагальнені, людина не може глибоко розуміти дійсність, законів її розвитку і брати активну участь у громадсько-політичному житті.

Світоглядна зрілість настає тоді, коли особистість виробила і свідомо втілює в життя свої погляди, переконання, ідеали, моральні принципи тощо. Зв'язок світогляду з поведінкою, практичною діяльністю - одна з найважливіших рис людини.

Гармонійна єдність названих світоглядних якостей людини свідчить про високий ступінь сформованості в неї наукового світогляду.

Реалізація завдань щодо формування в молоді науково-матеріалістичного світогляду досягається сукупністю всіх педагогічних заходів на уроках, у позакласній і позашкільній роботі, координацією зусиль школи, сім'ї і громадськості, спрямованих на виховання в учнів світоглядних якостей.

1.1.2 Особливості наукового світогляду

Наука як світоглядний феномен має кілька визначень. По-перше, наука - це система, означена як знаннями про ту чи іншу сферу об'єктивної дійсності, так і людською діяльністю, яка ці знання створила. По-друге, наука - це системно-організований образ існування певної сфери об'єктивної діяльності. По-третє, наука - світоглядно визначена сфера людської діяльності, основною функцією якої є вироблення знань про об'єктивну реальність, перевірка цих знань на предмет істинності та вироблення рекомендацій для практичного перетворення світу відповідно до потреб і інтересів людини. І, нарешті, наука - це теоретично-практично означена система знань, що перебуває у безперервному розвитку і намагається віднайти об'єктивну істину в тій чи іншій сфері відношення "людина - світ".

Наведені формулювання поняття науки підкреслюють її світоглядно-перетворюючу спрямованість. Тому в світоглядному вимірі найпростіше можна сказати так: наука - це система знань про людину і світ та спосіб їх перетворення на благо людини.

Завдяки науці людство використовує сили природи, розвиває виробництво і перетворює суспільні відносини. І при цьому наука завжди черпала свої сили у знанні. До речі, саме слово"наука" буквально означає знання.

Знання - це елементарний, відносно завершений образ дійсності, що твориться людською свідомістю. Але ж так звані елементарні знання у вигляді первинної чуттєво даної інформації існують навіть у тварин, бо про це свідчить рівень їх орієнтації в світі.

Елементарними життєвими знаннями володіють діти раннього віку. Кожна людини в процесі свого життя отримує величезну кількість відомостей про світ і про себе. Уже первісні люди володіли чималими знаннями, які вони використовували, спираючись на досвід, звичаї, виробничі рецепти. Але все це було донауковим знанням.

Наукові знання суттєво відрізняються від житейських і донаукових знань. Наукові знання передбачають не лише констатацію фактів та їх опис, а й пояснення фактів, усвідомлення їх відповідно до всієї системи понять певної науки. Життєве, просте пізнання констатує, хоча й дуже поверхово, як відбувається та чи інша подія. Науковий світогляд дає відповідь не лише на питання "як?", а й на питання "чому?". Сутність наукового світогляду полягає в достовірному узагальненні фактів, а також у тому, що за випадковим він бачить необхідне, закономірне, а за одиничним - загальне. І на підставі цього науковий світогляд передбачає різноманітні явища, об'єкти і події. Передбачення є вершиною наукової діяльності людини.

Увесь процес наукового знання пов'язаний із зростанням сили і діапазону наукового передбачення. А передбачення дає змогу контролювати процеси та керувати ними. Науковий світогляд, таким чином, відкриває можливість не лише передбачення майбутнього, а й свідомого його формування. Життєвий сенс кожної науки можна коротко сформулювати так: знати, щоб вміти передбачити, а передбачити, щоб ефективно діяти.

Суттєвою ознакою наукового світогляду є його системність, тобто така сукупність знань, яка впорядкована на засадах певних теоретичних принципів. Проста сукупність різних знань, не об'єднаних у взаємопов'язану систему, це ще не науковий світогляд. Основою наукових знань є певні вихідні положення, закономірності, які й дають змогу об'єднувати відповідні знання в єдину систему. Знання перетворюються на наукові тоді, коли цілеспрямований збір фактів та їх опис доводиться до рівня їх введення в систему понять, тобто до складу теорії.

Науковий світогляд докорінно відрізняється від релігійного. І основою цих відмінностей є їх відношення до віри.

Як відомо, релігійна віра - це фактичне прийняття за істину того, що в принципі не піддається ніякій практичній перевірці і логічному доведенню. Успадкувавши від релігійного світогляду поняття віри, науковий світогляд якісно по-новому трактує це поняття. Віра в науковому світогляді набуває органічної, природної єдності з істиною. Віра в науці розглядається передусім як впевненість, що ґрунтується на знанні, яке має системно-теоретичну організацію і практично-логічне підтвердження. Наукова віра надає людині могутності по відношенню до сил природи і суспільного життя. Наукова віра існує як логічний зв'язок у системі знання і сприймається як необхідність, яка випливає чи то із фактів, чи із раніше встановлених істин. Ось чому аргументовані результати наукового світогляду набувають якості все загальності і виявляють силу переконання.

Сьогодні науковий світогляд набуває ряду специфічних і оригінальних рис. Сучасний науковий світогляд - це передовсім складний процес духовного виробництва. Наукова творчість дуже розгалужена, вона глибоко пов'язана з наступністю і традиційністю. Водночас сучасний науковий пошук є глибоко новаторським явищем.

Сучасна наукова істина з'являється як результат наполегливої праці, пульсації думки, боротьби різних точок зору та консолідації творчих зусиль багатьох вчених. Суттєвою ознакою сучасного рівня наукового світогляду є проникнення у внутрішню структуру об'єкта, сходження від пізнання закономірності до розкриття структури і системи.

Сучасна наука - це глибоко інтегроване і водночас диференційоване явище. Сьогодні наука рухається шляхом спеціалізації. Водночас виник ряд дисциплін, які вивчають так звані межові явища в розвитку людини, природи і суспільства. Світоглядна культура сьогодення дає змогу науці, з одного боку, широко використовувати передові методи, техніку та технології, з другого сама стає її творцем. Сучасна наука перетворилася в безпосередню продуктивну силу суспільства.

Характерною рисою сучасної науки є те, що вона йде шляхом синтезу формальної і змістовної сторін пізнання. І нині вона стоїть напередодні розв'язання ряду кардинальних проблем сучасності: екологічної проблеми; виліковування серцево-судинних хвороб, раку; ефективного соціального прогнозу; визначення найбільш оптимальних шляхів гуманізації людської діяльності та інше

Підсумовуючи, розгляд проблеми особливостей наукового світогляду, потрібно зауважити, що поряд із позитивними зрушеннями в його розвитку існує ряд суттєвих обмежень. Науковий світогляд "хибує" передусім на "бездушність". Він намагається уніфікувати, стандартизувати бачення світу людиною, "забуваючи", що вона є досить "крихкою" і ніжною істотою. Прагнучи до максимальної достовірності і точності, він виключає особистісне, те, чим людина переймається. Він "зсуває" зі свого шляху суб'єктивізм, вимисел, фантазію. Науковий світогляд немов би "забуває", що часто звеличуючи істину, доводячи її до рангу Бога, він принижує людську здатність знаходити у світі своє, особливе і неповторне. А найслабшим його місцем є те, що він обмежує неповторність людської індивідуальності.

Та в цілому науковий світогляд, безперечно, є найвищим рівнем розвитку світоглядної культури особистості.



1.1.3 Основні шляхи та засоби формування наукового світогляду у учнів початкових класів

Значні можливості формування наукового світогляду закладено в навчальному процесі. Кожна наука вивчає закономірні явища певної галузі об'єктивного світу і, відповідно, кожний навчальний предмет робить свій внесок у формування наукового світогляду учнів. Предмети природничого циклу сприяють формуванню системи понять про явища і процеси природи, про закономірності, виховують активне перетворювальне ставлення до природи. Під час вивчення гуманітарних, суспільних дисциплін учні знайомляться з етапами розвитку людських цивілізацій, сутністю явищ, що в них відбувалися. Вивчення рідної мови і літератури, історії свого народу, географії своєї країни сприяє формуванню в них ідеалів, поглядів на розвиток суспільства, розумінню ними змісту життя людей, визначенню мети діяльності, спрямованості своєї поведінки.

Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, що визначають ставлення людини до навколишнього середовища й до самої себе, то кожен навчальний предмет - складова єдиного цілого у його формуванні. Вчитель може успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він добре знає не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни, здійснює в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Це дає змогу розкрити наукову картину світу, показати його єдність. Адже сформувати науковий світогляд учнів у цілому засобами лише одного навчального предмету неможливо.

У процесі вивчення дисциплін природничого циклу розкривають природничо-наукову картину світу, суспільні науки показують закономірності суспільного розвитку, під час трудового навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин та інше. Засвоєння сукупності всіх цих предметів сприяє формуванню цілісного наукового світогляду.

Перетворення знань на світоглядні погляди і переконання тісно пов'язане з формуванням в учнів системи ставлень до навколишнього середовища й до себе. Правильне ставлення до них формується в ситуаціях, коли індивід діє певним чином. Тому в процесі формування світогляду створюють умови, в яких учень міг би виявити своє ставлення до подій, явищ, про які йдеться, не побоявся дати їм принципову оцінку, висловити свою думку. Це сприяє формуванню єдності слова і діла, світогляду й поведінки, активної життєвої позиції.

У формуванні світогляду важливо використати філософський зміст, традиції, звичаї та обряди народного календаря, як джерела глибокого осмислення учнями екологічних, моральних та естетичних проблем. У народному розумінні неоціненне виховне значення мають народні філософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ (сонце як джерело життя, земля як годувальниця всього живого), а також прогностична функція календаря ("Вінця навколо Сонця - на дощ", "Небо над лісом посиніло - буде тепло", "Зірки стрибають - на мороз", "Дощ на Зелені свята - будуть великі достатки" та інше). Матеріали народного календаря використовують на уроках народознавства, рідної мови, читання, природознавства, у багатогранній позакласній та позашкільній роботі.

Відповідну роль у формуванні наукового світогляду учнів відіграє позакласна виховна робота. Виховні заходи збагачують їх світоглядними поняттями, уявленнями, ідеями, теоріями, сприяючи формуванню поглядів і переконань.

З метою зміцнення світоглядних поглядів і переконань дітей доцільно залучати до видів діяльності, які сприяють поєднанню їх свідомості та почуттів з поведінкою, зокрема до учнівського самоврядування та ін. Участь в активній позанавчальній діяльності дає змогу виявляти і відповідно коригувати помилкові світоглядні погляди і переконання, відхилення від норм поведінки.

У формуванні наукового світогляду особлива роль належить соціальній і професійній позиції педагога. Тільки вчитель, який усією душею прийняв ідею незалежності України, здатний бути духовним наставником учнів сучасної школи, провідником наукового світогляду. Поєднання глибокої ідейної переконаності з високим професіоналізмом, уміння реалізовувати світоглядний потенціал свого предмета й організовувати різноманітну діяльність для вияву учнями своїх світоглядних позицій - важлива умова формування їх наукового світогляду.

Про рівень сформованості світогляду свідчать відповіді учнів із світоглядних питань на уроках, їх діяльність та поведінка в різних ситуаціях, порівняльні дані спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу, спеціальні співбесіди, обговорення моральних та інших проблем.

1.2 Психолого-педагогічні основи формування науково-матеріалістичного світогляду учнів

науковий світогляд школяр творчий

1.2.1 Рушійні сили процесу формування науково-матеріалістичного світогляду

Для формування в учнів наукового світогляду треба озброювати їх міцними знаннями, уміннями і навичками, систематично і цілеспрямовано розвивати всі сторони особистості.

Щоб розв'язати це завдання, вчитель повинен глибоко знати психолого-педагогічні основи навчально-виховного процесу. Правильне розуміння особливостей розвитку учнів, взаємозв'язку навчання і виховання сприяє ефективності формування всіх компонентів наукового світогляду. Природно виникає запитання: який зв'язок між навчально-виховним процесом і розумовим розвитком учнів? Глибоко розібратись в цьому складному питанні можна за умови, якщо розглядати навчання як пізнавальну діяльність.

Пізнанню притаманні внутрішні суперечності, які у відповідних психолого-педагогічних умовах стають рушійними силами навчально-виховного процесу, у тому числі і формування в учнів наукового світогляду.

Навчання за своєю сутністю розвиваюче, тобто воно має забезпечувати поступальний розвиток особистості учнів. Відомий психолог Л.С. Виготський писав, що навчальний процес відіграє величезну і вирішальну роль у розумовому розвитку, у формуванні особистості учнів. Правильно організоване навчання передбачає новий, ще не пройдений учнями етап розвитку. Тому вчитель завжди повинен знати, чого саме треба навчити, що саме слід сформувати в "зоні найближчого розвитку учнів"^.

Принцип випереджаючої ролі навчання щодо певного рівня розвитку учнів має велике значення для розв'язання завдань, пов'язаних з формуванням у них наукового світогляду.

При виконанні пізнавальних і практичних завдань створюється суперечність між вимогами, які постійно зростають, і наявним в учнів арсеналом прийомів і способів досягнення поставленої перед ними мети. Ступінь трудності теоретичних і практичних завдань має відповідати потенційним можливостям учнів. Навчально-виховний процес, побудований з урахуванням суперечності між рівнем раніше набутих знань і новими вимогами, активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє узагальненням, висновкам світоглядного характеру.

До суперечностей, властивих процесу формування світогляду, як і всьому процесу становлення особистості, належать суперечності між зовнішнім виховним впливом і внутрішньою позицією учня, яка вже склалася; між вимогами педагога і рівнем готовності їх виконати, між суб'єктивно і об'єктивно значущим для учнів і нейтральним в їх досвіді, знаннях тощо.

Спостереження свідчать, що можуть виникати певні суперечності, невідповідності між окремими компонентами світогляду. У такому разі

вчитель спрямовує педагогічний вплив насамперед на формування тих компонентів світогляду, рівень сформованості яких порівняно з іншими нижчий.

Треба враховувати й те, що деякі учні зазнають впливу негативних явищ життя. Це також створює певні суперечності в світоглядних знаннях учнів. Завдання педагогів - розкрити джерела і характер суперечностей у світогляді цих учнів, визначити, яким чином їх можна усунути, залучити школярів до різноманітної діяльності, в якій вони могли б реалізувати свої можливості, сформувати стійкі погляди, переконання.

Сформовані в учнів погляди, переконання допомагають їм поглиблювати свої знання, усвідомлювати безмежність пізнання. Виникає постійно діюча суперечність між певним рівнем сформованості в учнів наукового світогляду і потребою мати виший ступінь його розвитку. У такому разі в учнів пробуджується бажання оволодіти новими знаннями, способами дій, за допомогою яких можна було б розв'язати суперечність. Формування потреб у нових знаннях світоглядного характеру, мотивів пізнавальної діяльності є важливою рушійною силою розвитку нових світоглядних якостей.

У процесі формування наукового світогляду слід гармонійно поєднувати два шляхи набуття знань - чуттєве сприймання і розумову діяльність учнів. Сприймання інформації про навколишнє середовище органами чуття лежить в основі світовідчування людини. Воно збагачує її конкретними знаннями, які стають матеріалом для абстрактного мислення. Усвідомлення учнями наукової картини світу визначає їх світорозуміння. Науковий світогляд формується завдяки правильно організованим світовідчуванню і світорозумінню, виробленню системи поглядів, переконань, емоційно-моральних оцінок, які визначають ставлення учнів до навколишньої дійсності.

Світовідчування і світорозуміння - процеси, які органічно поєднуються між собою. У різні періоди навчальної діяльності, життя людини вони однаковою мірою потрібні. Суперечності, як рушійні сили розвитку пізнавальної діяльності, стосуються обох цих процесів.

1.2.2 Основні психолого-педагогічні умови формування науково-матеріалістичного світогляду учнів

Формування наукового світогляду в учнів - не стихійний, спонтанний процес. Вирішальними факторами цього процесу є виховання демократичної спрямованості особистості, розвиток її інтелектуальної, емоційної і вольової сфери.

Успішне формування в учнів наукового світогляду можливе при забезпеченні належних психолого-педагогічних умов. Спостереження показують, що в шкільній практиці бувають випадки, коли частина вчителів не приділяє достатньої уваги створенню основних умов формування в учнів світоглядних знань.

Формуючи в учнів науковий світогляд, вчитель має враховувати насамперед дві взаємозв'язані і взаємозумовлені сторони: об'єктивні фактори (соціальні умови, серед них - матеріальні, духовні цінності, суспільні відносини, морально-етичні норми і принципи та ін.) і суб'єктивні (ставлення учнів до набуття знань, їх здібності, вікові і психологічні особливості та ін.). Недооцінка однієї з цих сторін може призвести до відставання у формуванні певних ланок і навіть усього процесу формування світогляду.

Спостереження за формуванням в учнів наукового світогляду показують, що одні педагоги розглядають цю роботу в основному як суто навчальну, інші - лише як виховну. Дехто з них штучно звужує багатогранний процес формування в учнів світогляду і фактично зводить його до вироблення матеріалістичного розуміння дійсності, недооцінюючи при цьому моральні погляди, переконання людини. Формування наукового світогляду - це органічне поєднання навчальної і виховної роботи. Цей процес однаковою мірою включає в себе як засвоєння кожним учнем великого обсягу матеріалу, насамперед передбаченого навчальними програмами з усіх предметів, так і виховання всебічно розвиненої особистості.

Шляхи, форми і методи формування в учнів наукового світогляду передбачають, з одного боку, творчу діяльність учителя, з другого активну інтелектуальну, емоційну і вольову діяльність учнів при засвоєнні і практичному застосуванні матеріалу світоглядного характеру.

Успішне розв'язання поставлених завдань, пов'язаних з формуванням в молодших школярів світогляду, ідейних переконань, залежить насамперед від учителя, його ідейно-політичного, теоретичного рівня, загальної ерудиції, ступеня оволодіння ним психологічними, педагогічними, зокрема методичними, прийомами формування світогляду. Підготовка педагога до наукової організації цього процесу включає глибоке вивчення сутності світогляду, його структури, визначення шляхів, методів формування в учнів компонентів світогляду, вивчення рівня їх сформованості.

Важливе завдання вчителів - забезпечення активної участі зорового, слухового і рухового аналізаторів при сприйманні школярами навчального матеріалу світоглядного характеру. Розвиток психологічних процесів (пам'яті, мислення, уваги тощо), збудження певних психологічних станів (піднесення, зацікавленості, спостережливості та ін.) сприяють виділенню істотних ознак предметів і явищ, глибшому оволодінню прийомами класифікації, систематизації виучуваних фактів, тобто активізують пізнавальну діяльність учнів.

Дослідженнями Л.С. Виготського, Л.І. Божович, О.М. Леонтьєва та інших психологів установлено, що формування особистості учня, його світоглядної зрілості визначається, по-перше, тим місцем, яке він займає в системі доступних йому людських відносин; по-друге, співвідношенням вимог, що ставляться до нього дорослими, життям, с тими психологічними особливостями, які йому властиві. Саме з такого співвідношення виникають (а за належних умов і формуються) потреби, мотиви, цілі і прагнення, які сприяють розвитку в учнів нових світоглядних якостей.

Для пробудження і поглиблення потреб, інтересів до пізнання важливих сфер життя слід розвивати емоції учнів. Велике значення має, зокрема, розвиток в учнів так званих інтелектуальних почуттів: захопленості невідомим, бажання відкрити його для себе, подиву перед пізнаною закономірністю, радості від її пізнання тощо. Емоційний фактор - важливий стимул пізнання навколишньої дійсності.

Постійне поглиблення потреб, інтересів, поступове розширення кола об'єктів вивчення - все це сприяє формуванню в учнів мотивів, які стимулюють пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, активну участь у громадсько-політичному житті класу, школи, рідного села чи міста. Велике значення має пробудження і розвиток в учнів духовних потреб, яким належить вирішальна роль у формуванні ідейно-політичної, моральної спрямованості особистості. Чим глибші і різноманітніші духовні потреби, тим багатогранніша практична діяльність учнів, в якій перевіряються і утверджуються погляди і переконання. Формування потреб у нових знаннях, мотивів пізнавальної діяльності є однією з найважливіших умов формування в учнів світоглядних якостей.

Найважливішим мотивом, який спонукає учнів до пізнання минулого і сучасного життя народу, до здійснення справ, корисних для суспільства, є почуття любові до України. Ідейно-політичні, зокрема патріотичні почуття мають яскраво виражений світоглядний характер.

Щоб учні успішно долали стереотипні асоціації, встановлювали нові зв'язки між явищами і подіями, які вони пізнають, треба стимулювати їх висловлювати різноманітні припущення, аргументувати висновки, здійснювати узагальнення. Сумніви, здогадки, уміння дискутувати, критичність мислення - неодмінні ознаки активної пошукової діяльності учнів у процесі пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства.

Самостійне набування учнями знань у процесі пізнавальної діяльності ще не означає повноцінного засвоєння світоглядних положень, ідей, перетворення їх у переконання. Знання і переконання - поняття, які мають багато спільного, але вони не тотожні. Психологи стверджують, що знання можуть нічого не змінювати ні в поведінці школяра, ні в його моральному обличчі. Знання, які не перейшли в переконання, часто стають баластом пам'яті учнів, створюють "моральний формалізм" (Л.І. Божович) у вихованні.

Дослідження Н.О. Менчинської, Г.Є. Залеського та інших психологів переконливо показують, що в справі формування наукового світогляду педагогічна робота буде недостатньою, якщо вона спрямована лише на забезпечення правильного розуміння учнями наукової картини світу, а не ставить своїм завданням виробити певне ставлення до набутих знань. У такому разі знання можуть не переходити у світоглядні переконання.

Знання, та уміння постають перед учнями в двох аспектах: у пізнавальному і ціннісному. У першому випадку знання є об'єктом, який треба пізнати (виявити в ньому певні ознаки, охарактеризувати запам'ятати їх). У другому випадку знання оцінюються з точки зору можливості, необхідності застосування їх у життєвій практиці, тобто розглядаються учнями з ціннісного боку: чи доцільно (якщо так, то якою саме мірою) використати ці знання у власній діяльності. Якщо вчитель уміє переконати учня в тому, що певні знання можна застосовувати у певних життєвих ситуаціях, що вони потрібні для подальшого пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, то в учня виникає установка на глибоке їх усвідомлення. Вони "зігріваються" відповідними почуттями, між ними і раніше набутими знаннями виникають стійкі логічні зв'язки. В учня починає формуватися готовність використати ці знання в життєвій чи навчальній практиці.

Вирішальну роль тут відіграють процеси "ціннісного сприймання знань" (Г.Є. Залеський), які емоційно засвоюються. У школярів виникає стійке емоційне позитивне ставлення до набуття знань, формується потреба при оцінці явищ спиратися на такі знання (норми, принципи тощо), застосовувати їх у теоретичній (мислительний) і практичній діяльності. У цьому разі знання переходять у вищу форму - переконання, які стають невід"ємним компонентом духовного життя і регулятором поведінки учнів.

Велике значення для переходу набутих знань у переконання має самостійна пізнавальна діяльність учнів. В сучасних умовах, коли обсяг необхідних для людини знань різко і швидко зростає, вже неможливо робити головну ставку на засвоєння певної суми фактів. Важливо прищеплювати учням вміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватись у стрімкому потоці наукової і політичної інформації. У процесі самостійного розв'язання пізнавальних завдань в учнів формуються мислительні операції аналізу і синтезу, конкретизації і систематизації фактів, почерпнутих із змісту навчальних програм чи життєвого досвіду, вміння відкривати закономірності розвитку природи і суспільства.

Дослідження навчально-виховного процесу показує ,що сприятливі умови для самостійного оволодіння учнями світоглядними знаннями створюються в процесі проблемного вивчення навчального матеріалу.

Наприклад, під час вивчення в четвертому класі теми "Джерела і ріки" вчителька ставить учням проблемне запитання: чому річки течуть постійно, "вічно"?

Для частини учнів таке запитання здається легким. Один з них відповідає:

- Річки течуть з більш високої місцевості на нижчу. Вода в них поповнюється за рахунок джерел, дощу, снігу. Тому вони течуть постійно, "вічно".

Ця відповідь свідчить про недостатнє розуміння учнем взаємозв'язків у природі, про його конкретне мислення. Щоб дати вичерпну відповідь на поставлене запитання, учні повинні глибоко проаналізувати водну оболонку земної кулі, зрозуміти, чому змінюється погода, усвідомити взаємозв'язки в природі. Ця закономірність істотна у причинно-наслідкових зв'Язках, результатом яких є те, що річки течуть постійно, "вічно". Учні приходять до висновку про кругообіг води в природі. При цьому слід підвести їх до думки,що вода не зникає, а лише переходить з одного стану в інший. Тоді в процесі розв'язання проблеми учні самостійно зроблять висновок світоглядного характеру.

Створення проблемної ситуації - нелегке завдання. Вчитель повинен враховувати при цьому деякі психолого-дидактичні чинники. Для створення проблемної ситуації треба поставити учнів перед необхідністю виконати теоретичне чи практичне завдання. Знання світоглядного характеру і спосіб інтелектуальної дії, які слід засвоїти, мають бути невідомими.

Психологічний аналіз процесу розв'язання проблемного завдання показує, що початковим моментом (а водночас й імпульсом мислення) у створенні проблемної ситуації є розуміння учнями труднощів при сприйманні навчального матеріалу, зумовлених суперечністю між завданням і наявними в учня способами його розв'язання. У процесі осмислення труднощів в учнів з'являється потреба розв'Язати цю суперечність, подолати труднощі за допомогою пошуку знань, способів інтелектуальних і практичних дій.

Отже, механізм включення в розв'язання проблемного завдання такий: виникнення пізнавальної потреби, на основі якої з'являється пізнавальна активність як засіб її задоволення і пізнавальний інтерес як мотив цій активності.

Компонентами проблемної ситуації є усвідомлення учнями пізнавальних труднощів, розуміння поставленої проблеми, потреба в пошуку відповіді, достатній рівень набутих раніше знань, мислительних дій і операцій, які забезпечують розв'язання завдання, і, отже, самостійне відкриття змісту світоглядного характеру. При відсутності хоча б одного с цих компонентів проблемна ситуація, як правило, не виникає. У такому разі учні не можуть розв'Язати пізнавальне завдання.

Якщо вчитель сам показує, як розв'Язати завдання, дає в готовому вигляді певний світоглядний матеріал, користі від цього мало. Завдання без проблемності, як правило, не збагачують учнів глибокими світоглядними знаннями.

В умовах проблемної ситуації увага, пам'Ять, уява та інші психічні процеси ніби "загостряються", "зосереджуються" на об'єктах сприймання, завдяки чому відбувається проникнення в змістову сторону цих об'єктів, у логічні зв'Язки, що існують між подіями і явищами навколишньої дійсності.

Додержання принципу проблемності сприяє розвитку мислительних операцій учнів, формуванню інтересів до знань світоглядного характеру і до процесу їх набування. При цьому забезпечується самостійна пізнавальна діяльність учнів, яка є важливим фактором формування в них світоглядних якостей.

Формуючи в учнів погляди, переконання, ідеали, слід використовувати різноманітні методи і прийоми, що відповідають навчальному змісту світоглядного характеру.

Усі засоби впливу на учнів мають перебувати у взаємодії, доповнювати і поглиблювати один одного. Багатогранна робота, що пов'язана з формуванням в учнів світоглядної зрілості, повинна здійснюватись при додержанні принципів гуманізму, демократизму у викладанні предметів і застосуванні методів виховання.

1.2.3 Особливості формування в учнів молодшого шкільного віку світоглядних умінь, понять, ідей

Формування в учнів світоглядних уявлень, понять, ідей здійснюється під час вивчення основ наук, у позакласній роботі, в процесі спілкування з людьми і т.д.

На першій сходинці пізнання учні набувають знань про навколишнє середовище у формі відчуттів, сприймань, уявлень. Чуттєві враження поступово розширюються і поглиблюються, збагачуючи світовідчування учнів. Такі враження об'єднуються, узагальнюються в процесі навчально-виховного впливу на учнів, перетворюючись згодом у чіткі уявлення про предмети і явища дійсності.

Відомо, що уявлення є перехідною формою від сприймання до абстрактного мислення. На відміну від відчуттів і сприймань, вони мають певний узагальнений характер, але ще не розкривають сутності речей. Уявлення забезпечують правильне орієнтування людини в навколишньому середовищі, вони є чуттєвою опорою в процесі формування світоглядних понять, створюють основу для розв'язання теоретичних і практичних пізнавальних завдань.

Важливу роль відіграють світоглядні уявлення, які формуються в процесі навчання (є й такі уявлення, що стихійно складаються у власному досвіді учнів). Якщо вчитель активізує пізнавальну діяльність учнів, їх світоглядні уявлення об'єднують враження стихійного і цілеспрямовано сформованого досвіду.

Поєднання навчального і стихійного досвіду - ефективний шлях формування уявлень. Зв'язок елементів навчального й стихійного досвіду учнів забезпечує стійкість світоглядних уявлень.

У формуванні стихійного досвіду учнів нерідко беруть участь відповідні емоції. Емоційно сприйняті уявлення про предмети і явища добре фіксуються в їх пам'яті. При формуванні світоглядних уявлень думка учнів швидко "переходить" від одного образу до іншого. Це зумовлюється тим, що пам'ять їх довго зберігає усталені "ряди", "ланцюжки" асоціацій. Знання, яких набувають вони під час вивчення програмного матеріалу без збудження відповідних емоцій не завжди включаються в такі "ряди", "ланцюжки" яскравих і привабливих образів.

Пробудження в учнів інтересу до тих предметів та явищ, у процесі пізнання яких у них формуються світоглядні уявлення є важливим завданням учителів. Коли учні перебувають у піднесеному настрої, коли в них пробуджені відповідні емоції, їх уявлення про певні факти дійсності стають більш повними, глибокими. Такі уявлення набувають ознак стійкості і надовго "зафіксовуються" в пам'яті учнів. Збагачуючись у процесі навчання новими ознаками, ці уявлення все повніше і точніше відображають об'єктивну реальність.

Формування в учнів точних і повних уявлень про простір і час, живу й неживу природу збагачує їхній власний емоційно-образний досвід. Чим багатший, різноманітніший цей досвід, тим кращі можливості створюються для формування в учнів світоглядних понять.

Ми переконані, що емоційний фактор ще не зайняв належного йому місця в навчально-виховному процесі. Адже емоції - це наш другий розум (з точки зору важливості їх у житті людини). Тому турбота про розвиток емоційної сфери учнів повинна бути одним із найважливіших завдань у процесі формування в них наукового світогляду засобами навчальної діяльності.

При наявності в учнів позитивних емоцій ідея "зігрівається" почуттями, набуває певної естетичної, моральної цінності і починає виконувати функцію регулятора дій особистості. Для формування в учнів яскравих, чітких світоглядних уявлень треба, щоб вони спостерігали за предметами і явищами, вміли фіксувати в пам'яті їх образи. Порівняння, зіставлення об'єктів споглядання сприяє утворенню більш змістовних уявлень, глибшому розумінню учнями особливостей цих об'єктів. Так, уявлення учнів про зовнішні ознаки різних речовин сприяють формуванню в них понять про фізичні властивості цих речовин.

Для формування світогляду важливо, щоб учні мали достатній арсенал чітких, яскравих уявлень, узагальнення яких приводить до утворення світоглядних понять.

Порівняно з уявленнями, які є чуттєвою формою пізнання дійсності, поняття є новим, вищим щаблем пізнання навколишньої дійсності. Поняття - це якісно нова форма наукового знання, яка відображає істотні ознаки предметів та явищ і закріплюється в спеціальних термінах.

Формуючи в учнів науковий світогляд, слід ураховувати, що з усієї розмаїтості якісних характеристик об'єктів дійсності поняття концентрує в собі лише істотні ознаки предметів та явищ, властиві певному розряду.

Формування світоглядних понять можна починати з розкриття їх істотних ознак. Такий шлях формування понять Л.С.Виготський назвав шляхом "згори вниз", тобто від визначення, яке вказує на істотні ознаки поняття, до реальних предметів і явищ.

Правомірним є й інший шлях формування понять - "знизу вгору" - від предметів і явищ до визначення понять. Вибір учителем індуктивного чи дедуктивного шляху формування понять залежить від конкретних умов навчання і виховання (рівня розвитку учнів, ступеня усвідомлення ними близьких, суміжних понять, фактора часу тощо).

Учні, особливо молодших класів, порівняно швидко оволодівають словесним виразом понять, а їх внутрішній зміст опановують поступово. Ця своєрідність у розвитку дітей полягає в тому, що дитина швидше починає застосовувати на ділі поняття й оперувати ними, ніж усвідомлює їх". Отже, треба, щоб учні глибоко засвоїли той логічний і чуттєвий матеріал, який лежить в основі поняття.

Ефективними засобами формування в учнів понять є застосування ними певного світоглядного поняття в контексті близьких, споріднених за змістом або протилежних понять, вичленення їх специфічних ознак, створення пізнавальних ситуацій, при розв'язанні яких поняття утворюються як результат самостійної мислительної діяльності, творчого пошуку учнів.

Слід мати на увазі, що в особистому досвіді учнів побутові поняття часто передують науковим. Між ними існує певний взаємозв'язок, який визначається співвідношенням ролі стихійно і цілеспрямовано сформованого досвіду учня в пізнавальній діяльності. Учитель створює такі умови, щоб у цій взаємодії провідна роль належала науковим поняттям.

Формування в учнів світоглядних понять - справа складна і тривала. Практика показує, що частина учнів недостатньо розуміє такі поняття, як "рух", "простір", "час" тощо. Це пояснюється тим, що ці поняття не мають належної опори в життєвому досвіді учнів, у них недостатньо формується вміння узагальнювати матеріал різних предметів, знаходити в ньому спільне, істотне.

Важливу роль в формуванні в учнів наукового світогляду відіграють моральні, ідейно-політичні поняття. Учні не відразу глибоко усвідомлюють їх зміст. Ці поняття багатогранні, вони потребують різносторонніх знань учнів про історію людського суспільства, державний і політичний лад багатьох країн як у минулому, так і тепер. Знання вчителем особливостей засвоєння учнями цих понять допомагає йому зрозуміти специфіку їх формування, правильно визначити методи і прийоми роботи в кожному конкретному випадку.

Моральні, ідейно-політичні погляди, переконання учнів значною мірою залежать від сформованості в них такого "генерального поняття" (К.Д.Ушинський), як "Батьківщина".

Частина учнів молодших класів не розуміє усіх істотних ознак поняття "Батьківщина". Нерідко вони включають у це поняття зміст, який свідчить про "територіальне". "географічне" розуміння Батьківщини. Щоб запобігти цьому, треба розкрити учням сутність економічного, політичного і культурного життя нашої країни. *

Систематичне виявлення і врахування особливостей розуміння учнями поняття про патріотизм, національну гордість дає можливість більш цілеспрямовано формувати в них відповідні світоглядні якості.

Частина учнів молодших класів вважає, що патріотами можуть бути лише люди зрілого віку. Наведемо приклад такого розуміння: "Патріоти - це люди, які будують нафтопроводи, залізниці, космічні кораблі. Вони завжди там, де важко, і виходять переможцями. Ми не можемо бути патріотами, тому, що ми ще діти" (Оксана, 3 клас).

Деякі учні під патріотизмом розуміють військові подвиги або трудові звершення в ім'я Батьківщини. Вони повністю ототожнюють патріотизм з героїзмом людей.

Неадекватність осмислення учнями такого поняття виявляється в тому, що вони усвідомлюють лише емоційну сторону його (любов до природи, певної місцевості тощо), не розуміючи його істотні ознаки. Тому слід уважно стежити, чи поєднують учні в понятті "патріотизм" такі його ознаки, як активний, дійовий характер, органічний зв'язок з наполегливою працею. Учні повинні осмислити ці важливі світоглядні поняття як складні ідейно-політичні, морально-етичні комплекси певних ідей, почуттів і вольових зусиль, спрямованих на здійснення вчинків, дій, корисних для суспільства.

Чинне місце в навчальному процесі займає вивчення закономірностей розвитку природи, суспільства. Певна сукупність уявлень і понять відображає ці закономірності. Відкриті в процесі абстрагування закономірності розвитку об'єктивної реальності відповідно формулюються. У структурі знань людини про навколишній світ, зокрема в навчальному матеріалі, вони набирають форми провідних положень, ідей, які об'єднують, цементують знання в єдине ціле. Оволодіваючи певною сукупністю понять, учні пізнають і відповідні світоглядні ідеї.

Таким чином, можна в загальних рисах простежити поетапність засвоєння учнями світоглядних ідей.

Доцільно розрізняти такі основні етапи засвоєння учнями ідей у процесі навчання:

1. Виникнення потреби розв⁵'язати певне пізнавальне завдання, науково пояснити те чи інше явище.

2. Сприймання і осмислення певного обсягу навчального матеріалу, змісту наукових понять, які відображають світоглядну ідею.

3. Становлення і прояв особистого ставлення до ідеї в ході набування знань.

4. Поглиблення, закріплення ідеї, застосування її в практичних діях.