Медико-психологічні аспекти роботи психолога в психоневрологічних закладах

Основні аспекти медико-психологічної діяльності, консультування та корекційна робота. Особливості організації психотерапевтичної діяльності при різних захворюваннях. Оцінка та анамнез проблем пацієнтів з депресивними станами і методика їх діагностики.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 16.09.2010
Размер файла 126,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Зміст

  • Вступ
  • 1. Основні аспекти медико-психологічної роботи психолога
    • 1.1 Специфіка цілей і завдань медико-психологічної роботи психолога
    • 1.2 Зміст роботи психолога у психоневрологічних закладах
    • 1.3 Форми роботи психолога
    • 1.4 Психотерапевтичні методи: напрямки роботи
    • 1.5 Психологічне консультування
    • 1.6 Психокорекційна робота психолога
  • 2. Особливості організації психотерапевтичної допомоги при різних захворюваннях
    • 2.1 Психотерапевтична допомога хворим неврозами і граничних з ними станами
    • 2.2 Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим алкоголізмом і наркоманіями
    • 2.3 Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим психозами
    • 2.4 Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим нервово-органічними та соматичними захворюваннями
  • 3. Аналіз практичної роботи психолога в психоневрологічних закладах
    • 3.1 Оцінка та анамнез проблем пацієнтів з депресивними станами
    • 3.2 Методики діагностики депресивних станів
    • 3.3 Аналіз результатів проведеного дослідження
  • Висновки
  • Список літератури
  • Додатки
  • Вступ
  • Актуальність теми. В умовах життєдіяльності сучасного суспільства зростає значущість психологічної науки та потреба у висококваліфікованих практичних психологах, здатних ефективно розв'язувати професійні завдання. У зв'язку з цим виникає необхідність наукового аналізу діяльності психологів і пошуку шляхів подальшого удосконалення їх фахової підготовки.
  • Вирішення проблеми підвищення професійної компетентності психологів залежить, передовсім, від оволодіння необхідною системою знань, технологією та методами роботи, індивідуально-психологічних особливостей (здібностей до професійної діяльності, сформованості професійно-важливих якостей, мотивації) тощо. Проблемі професійного становлення практичних психологів присвячені наукові праці Г.Абрамової, О.Бондаренка, А.Деркача, І.Дубровіної, Р.Нємова, Р.Овчарової, Н.Пов'якель, А.Прихожан, Є.Рогова, В.Семиченко, Н.Чепелєвої, Т.Яценко та ін., які свідчать про те, що система професійної підготовки психологів потребує неперервного удосконалення.
  • Важливою складовою професійної компетентності практичного психолога є вміння встановлювати професійні цілі та підбирати засоби для їх досягнення, адже саме ця здатність є передумовою і показником активної, цілеспрямованої та ефективної фахової діяльності. Тому проблема формування умінь визначення, утворення та постановки професійних цілей психологами у період їх фахової підготовки набуває особливого значення.
  • Вибір вихідної теоретичної позиції для надання професійного впливу на внутрішній світ іншої людини являє собою для практичного психолога головний момент вирішення питання про зміст взаємодії з клієнтом.
  • Ухвалення рішення про психологічну корекцію і шляхи її здійснення визначається оволодіння психологом змісту своєї корективної роботи. Психологічна корекція - це обґрунтований вплив психолога на дискретні характеристики внутрішнього світу людини, тобто психолог має справу з конкретними проявами бажань, переживань, пізнавальних процесів і дій людини. Вплив здійснюється на підставі теоретичного уявлення про норму здійснення дій, про обсяг змісту переживань, про норму перебігу пізнавальних процесів, про норму цілеспрямування в тому або іншому конкретному віковому періоді.
  • Практичний психолог користується психодіагностичною інформацією для співставлення її з теоретичними даними про закономірності вікового розвитку і складає програму корекційної роботи з конкретною людиною або групою людей.
  • За останні десятиліття розвиток психотерапії виріс до виявів декількох десятків методів, що виступають переважно як технічні прийоми або умов і стилю проведення психотерапії. Класифікації психотерапевтичних методів, що приводяться, варто розглядати лише як спробу їх упорядкування, що дозволяє ефективніше їх орієнтуватис в цій області.
  • Через зростаючу роль особистісно-орієнтованої психотерапії, що забезпечує змістовний, реконструктивний характер психотерапевтичних впливів, так само як і розробку особистісно-орієнтованих систем психогігієни і психопрофілактики, цим питанням приділяється більша увага. Значний інтерес являють собою особливості застосування психотерапії в різних областях медицини. Хоча психотерапія використовується при широкому колі захворювань як наука лікування, а також для вирішення психогігієнічних і психопрофілактичних задач, одначе етіопатогенетичного значення вона набуває лише при психогеніях, виникнення і плин яких обумовлений психічним фактором.
  • Організаційні структури медичної допомоги в охороні здоров'я, відбиваючи досягнутий теоретичний рівень окремих областей, у свою чергу є найважливішим стимулом для подальших досліджень. З розвитком нових методів психотерапії, особливо особистісно-орієнтованої (реконструктивної) групової психотерапії, а також "поведінкових" методів зростає актуальність етичних і деонтологічних аспектів їх використання.
  • Мета роботи - поліпшити, вдосконалити діяльність у роботі психолога в психоневрологічних закладах.
  • Об`єкт дослідження - медико - психологічні аспекти роботи психолога як складову систему лікарської роботи.
  • Предмет дослідження - застосування психотерапевтичних засобів лікування відомих захворювань.
  • Основні завдання:
  • 1) розглянути основні аспекти медико-психологічної роботи психолога;
  • 2) охарактеризувати особливості організації психотерапевтичної діяльності при різних захворюваннях;
  • 3) проаналізувати практичну роботу психолога в психоневрологічних закладах.
  • Слід відзначити, що деякі науковці вважають психологічне консультування навіть окремою галуззю практичної психології , яка має право на самостійне існування. Діяльність психолога-консультанта являє собою особливий вид надання психологічної допомоги, в результаті якої людина отримує необхідну психологічну інформацію, яка дозволяє їй глибше зрозуміти соціальне середовище, визначити своє місце в ньому, налагодити гармонійніші взаємовідносини, усвідомити нові цінності і смисл життя.
  • У зв'язку із широким упровадженням психотерапії в медичну практику випереджальний характер може носити розвиток її основ у тій або іншій області медицини. Так, для області неврозів і інших граничних станів щодо актуальнішої в даний час стає подальша розробка психологічних і соціально-психологічних основ психотерапії, при психосоматичних порушеннях - психофізіологічних її основ і т.д. Не випадково під час наукових зустрічах психотерапевтів нерідко складається враження, що психотерапія, не встигнувши оформитися в самостійну дисципліну, власне кажучи вже розпадається на різні субспеціальності.
  • Оскільки психотерапія до останнього часу розвивалася, ґрунтуючись на медичних знаннях і досвіді лікування, насамперед оформилася медична її модель, у якій кінцевою метою, як наприклад, є усунення тих або інших дисфункцій організму. Одначе, у зв'язку з тим, що це усунення, про що свідчить, наприклад, практика лікування хворих психогенними захворюваннями, відбувається за допомогою удосконалення здатності людини до саморегуляції (яка включає не тільки психофізіологічний гомеостаз, але і - з обліком соціальної детермінованості природи людини - реалізацію цінностей, обумовлених суспільним середовищем), правомірним стає існування й інших моделей психотерапії, зокрема, психогігієнічної, психопрофілактичної та інших.
  • Таким чином, на сьогоднішній день актуальною є проблема формування в майбутніх психологів умінь встановлення цілей психологічної допомоги, діагностики та корекції, формування цілей при виборі засобів і прийомів впливу на особистість пацієнта. При цьому особливо перспективним, на нашу думку, є вивчення рефлексивних механізмів, завдяки дії яких можливе забезпечення продуктивності професійного цілеутворення під час вирішення завдань.

1. Основні аспекти медико-психологічної роботи психолога

1.1 Специфіка цілей і завдань медико-психологічної роботи психолога

Психологи постійно збагачують свої знання про нові наукові досягнення в галузі професійної діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі неспроможності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати очікувану допомогу.

Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психоло­ги, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними [17].

Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.

Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватись психологом.

Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі пацієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов'язком психолога є намагання налагодити з пацієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних спроб.

Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати пацієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх чинників або волі самого пацієнта.

Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати пацієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.

Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність спрямування пацієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за пацієнта на себе.

Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність пацієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається опрацьовувати. Якщо пацієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це пацієнта.

Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з пацієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і пацієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли пси­холог несе відповідальність за нього [22].

Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах пацлієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.

Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь пацієнта.

Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про пацієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв'язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів -- постійний чи тимчасовий.

Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані пацієнта. Психолог обов'язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі його висновку.

Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з пацієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для пацієнта та інших людей, і психо­лог зобов'язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу. Конфіденційності можна не додержуватись, якщо пацієнт просить або погоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.

Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про пацієнта до комп'ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.

Психолог зобов'язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності роботи з пацієнтом (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу пацієнта матеріали негайно, знищуються.

Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про пацієнта і запобігти застосування міри відповідальності за недодержання конфіденційності [11].

Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп'ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.

Психолог інформує пацієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.

Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).

Робота з психокорекції - неминучий елемент діяльності практикуючого психолога. Вона може бути успішною і плідною при наявності точних уявлень як у пацієнта, так і в терапевта про цілі і сутність проведеної роботи.

На відміну від класичної ситуації пацієнт - терапевт, багаторазово описаної в літературі, у ситуації реальної взаємодії звичайно включається деяке третє лице - замовник.

Для психолога в цій ситуації важливо зберегти власні цілі, уявлення про результати і методи своєї праці.

Перший крок - визначитися, яка робота має бути:

* консультативна,

* з психокорекції,

* психотерапевтична.

Консультативна робота психолога спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу спілкування актуалізувати в пацієнта додаткові психологічні ресурси і здібності, що можуть забезпечити йому знаходження виходу з важкої життєвої ситуації. Увага при цьому типі надання допомоги приділяється не стільки наявним проблемам і порушенням, скільки ресурсам особистості пацієнта, його можливостям.

1.2 Зміст роботи психолога у психоневрологічних закладах

Хоча клінічні психологи і психіатри розділяють загальну фундаментальну задачу - лікування психічних розладів - їхня підготовка, погляди і методології найчастіше досить відрізняються. Можливо, найбільш важливою відмінністю є те, що психіатри - це медичні лікарі з як мінімум 4-5 роками медичної підготовки і ще декількома роками інтернатури, протягом якої вони найчастіше можуть вибрати вузьку спеціалізацію (наприклад, робота з дітьми або інвалідами). Наслідком цього є те, що психіатри, як правило, використовують медичну модель для оцінки психологічних проблем (тобто пацієнтів вони розглядають як пацієнтів із захворюваннями), а лікування їх найчастіше ґрунтується на застосуванні психотропних препаратів як головного методу по досягненню лікувального ефекту (хоча багато психіатрів і використовують у своїй діяльності психотерапію). Їх медична підготовка дозволяє їм повною мірою використовувати все медичне оснащення сучасної клініки.

Клінічні психологи ж, як правило, не прописують медикаменти, хоча в останні роки в деяких штатах США спостерігається зміни щодо надання дозволу психологам з деякими обмеженнями прописувати медикаментозні препарати. Для цього їм необхідно пройти додаткову спеціальну підготовку, а медикаменти, в основному, обмежуються психотропними препаратами. Звичайно ж багато клінічних психологів працюють у співробітництві з психіатрами, щоб забезпечити усі свої терапевтичні нестатки.

Вибір вихідної теоретичної позиції для надання професійного впливу на внутрішній світ іншої людини представляє для практичного психолога головний момент у рішенні питання про зміст взаємодії з пацієнтом і користувачем [12].

Ухвалення рішення про психологічну корекцію і шляхи її здійснення визначається уявленням психолога про зміст своєї корективної роботи. Оскільки психологічна корекція - це обґрунтований вплив психолога на дискретні характеристики внутрішнього світу людини, тобто психолог має справу з конкретними проявами бажань, переживань, пізнавальних процесів і дій людини. Вплив виявляється на підставі теоретичного уявлення про норму здійснення дій, про норму змісту переживань, про норму протікання пізнавальних процесів в певному віковому періоді.

Практичний психолог користується психодіагностичною інформацією для зіставлення її з теоретичними даними про закономірності вікового розвитку і складає програму корекційної роботи з конкретною людиною або групою людей. Іншими словами, психолог, що займається корекцією, працює за наступною схемою: а) що є? б) що повиннео бути? в) що треба зробити, щоб стало так?

Основною науковою категорією, що направляє рішення цього питання, є категорія норми психічного розвитку, що дозволяє обґрунтувати системний перехід до роботи практичного психолога.

Досить важливо виділити в цій категорії наступні рівні її аналізу: 1) нейропсихологічний; 2) загальнопсихологічний; 3) віково-психологічний.

На першому, нейропсихологічному, рівні практичний психолог, аналізуючи психодіагностичні дані, може зробити висновок про мозкову організацію досліджуваного явища. Знання про функціональну організацію мозку, про локальні ураження мозку й основних принципів локалізації функцій дозволяє вибрати адекватні засоби і способи впливу в психокорекційній роботі.

Загальнопсихологічний рівень аналізу змісту норми психічного розвитку припускає використання даних про основні закономірності і механізми функціонування внутрішнього світу людини.

Віково-психологічний рівень аналізу змісту норми психологічного розвитку дозволяє конкретизувати загальнопсихологічні дані й індивідуалізувати їх вивчення практичним психологом.

Звичайно, практичному психологу не треба заміняти роботу нейропсихолога. Робота в контакті фахівців різного профілю - умова ефективності при проведенні психологічної корекції.

Проте основні відомості з області нейропсихології повинні складати основу вихідних теоретичних знань практичного психолога [21].

Психологи, які працюють у спеціалізованих комісіях, психіатричних та наркологічних стаціонарах, проводять патопсихологічні дослідження. Медичні психологи при соматичних відділеннях займаються вивченням особисті пацієнтів, особливостями їх реагування на ситуацію хвороби, лікування, оперативного втручання тощо. Не менший обсяг дослідницької роботи і у шкільних психологів, починаючи з діагностичного вивчення особистості школярів і завершуючи формуючими експериментами з удосконалення навчально-виховного процесу.

Слід відрізняти дослідницьку діяльність від науково-дослідної. Як правило, наукові дослідження проводяться під науковим керівництвом, вирізняються чіткістю структури, суворістю контролю та жорстким дотриманням етичних вимог. На виході такі дослідження мають не лише практичні дані, а й містять певні узагальнення та висновки, що претендують на наукову новизну та цінність.

Психологічна практика сприяє збагаченню індивідуального досвіду, змінює рівень свідомості й характер потреб, впливає на вибір цінностей, формує ті чи ті цілі й ставлення до соціальних норм. Вона передбачає опредметнення психологічного змісту суб'єкта. На авансцену тут виходить діло, справа, діяльність. З одного боку, психологічна практика покликана знаходити засоби опредметнення, об'єктивування внутрішнього світу людини. Й чим адекватніші інструменти будуть віднайдені для таких цілей, тим результативнішим стає процес розпредметнення. Розпредметнення -- зворотний шлях до пізнання психологічних передумов психічних явищ, які проступають у поведінці суб'єкта, в опредметнених продуктах його діяльності. А це пов'язане з глибинним розумінням змісту психіки завдяки розширенню свідомості суб'єкта та проникненню в несвідому його сферу.

В психокорекційній практиці психолог планує її процес, що виражається в організованій певним чином взаємодії людини з людиною, й відповідає за кінцевий результат. У цьому психологічна практика відрізняється від практичної психології, яка фактично виступає проміжною ланкою між академічною психологією й практикою втілення цих знань. Вона передбачає орієнтацію психолога на пізнання психологічних закономірностей в умовах взаємин "тут і тепер", які спонтанно виникають, на розуміння закономірностей цих взаємин та діагностику внутрішніх причин конкретної поведінки суб'єкта, першопричин його особистісної проблеми. В практичній психології найчастіше не збігаються в часі психодіагностика та психокорекція, орієнтація на норму й відхилення від неї замість актуалізації внутрішнього потенціалу "Я" суб'єкта.

1.3 Форми роботи психолога

Розрізняють психологічну корекцію індивідуальну і групову.

У першому випадку відбувається безпосередній вплив на конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні методи роботи.

В другому - вплив здійснюється на групу людей, як правило близьких за віком і які мають майже подібні проблемами. Тут вплив на конкретного індивіда здійснюється шляхом організації спеціального процесу взаємодії учасників групи, у результаті якого і досягається мета корекції.

Незважаючи на розмаїтість формулювань, можна сказати, що психологічна корекція як вид психологічної практики - діяльність психотерапевта, яка направлена на усунення людини від різних психологічних і соматичних проблем за допомогою психологічних методів.

У загальному виді можна виділити дві загальні моделі в ділянці психологічної корекції. Перша з них дотримує медичної моделі взаємодії психотерапевта і клієнта (пацієнта). Психологічна корекція в цьому випадку спрямована на допомозі клієнту позбутися хворобливих симптомів, за допомогою спеціальних процедур. Психотерапевт виступає тут як авторитетний експерт, якій цілком контролює процес психотерапії і який несе всю повноту відповідальність за результат своїх дій. Сюди можна віднести когнітивні і поведінкові моделі психологічної корекції, наприклад раціонально-емотивну терапію А.Елліса, нейролінгвістичне програмування, патогенетичну психотерапію й ін [45].

Інша модель припускає збільшення відповідальності пацієнта за процес і результат психологічної корекції; ціль терапії - не стільки позбавлення хворого від симптомів, скільки особистісна зміна і розвиток пацієнта під впливом психотерапевтичного досвіду. Фахівець із психологічної корекції виступає тут як рівноправний співрозмовник, жива незалежна особистість, яка допомагає іншої особистості відшукати в собі і своєму найближчому оточенні ресурси для зміни і розвитку своєї психіки. Відповідальність за процес і результат психотерапії в більшому ступені тут переходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамках клієнт-центрованої терапії К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза, екзистенціальної психотерапії й ін.

Індивідуальна робота з психокорекції проводиться в самому простому варіанті в ході психодіагностики: дитина заохочується, якщо вона правильно виконує завдання, разом з нею виробляється оптимальна стратегія навчання, робляться спроби корекції самооцінки.

Існують наступні показання для індивідуальної (а не групової) роботи з психокорекції:

* дошкільний вік дитини;

* наявність істотних дефектів зовнішності або важких соматичних захворювань;

* ситуації "швидкої допомоги" ( якщо в ході обстеження виявляються інтенсивні агресивні й аутоагресивні тенденції);

* інтимний характер проблеми (потерпілі від сексуального насильства, дисморфомания і т.п.);

* кризи втрати сенсу життя;

* шизоїдна акцентуація і психопатія.

Якщо підліток страждає психічним захворюванням, то проводити заходи з психокорекції повинен висококваліфікований фахівець у тісному конт акті з лікуючим лікарем хворого, при постійному обговоренні результатів. Спроби психологічної корекції таких станів, як марення, глибока депресія, немотивована агресія, сексуальні девіації, в умовах роботи шкільного психолога є неприпустимими. При неврозах і психопатіях бажане сполучення лікування і спостереження разом з психіатром. Якщо порушення поведінки, проблеми спілкування, кризи і т.п. виникають у рамках акцентуації особистості, або повного здоров'я дитини - це пряме показання для роботи з психокорекції.

Індивідуальна психокорекція може проводитися в рамках різних теоретичних підходів: ігрової терапії, психодрами, когнітивної терапії, логотерапії, нейролінгвістичного програмування (НЛП) і т.д. Застосування психоаналізу і голотропного подиху, а також деяких видів тілесно-орієнтованої терапії недоцільно в роботі з дітьми і підлітками, тому що вони можуть привести до дуже негативних психологічних наслідків. Такого роду методи вимагають високої кваліфікації психолога [50].

Гештальт-терапія.

Гештальт-терапія розрахована в основному на роботу з групою, але можливо її застосування в індивідуальному варіанті. Гештальт-терапія - гуманістичний і цілісний підхід до рішення психологічних проблем, що зв'язані з минулою життєдіяльністю і досвідом, який заважає в досягненні цілей. Підхід орієнтований на досвід клієнта, який виявляється в момент терапії, у безпечній обстановці.

Кінцева мета діяльності психолога і клієнта - здорове, адекватне самовираження і рішення проблем. Засновником гештальт-терапії є Фріц Перлині. Основними принципами психолога, який працює в руслі даної концепції, є:

1. Цілісний підхід.

2. Концентрація уваги за рухом тіла, засобах відбиття почуттів.

3. Інтуїтивне почуття на припинення обговорення теми.

4. Формування здатності задовольнити свої потреби.

5. Здатність визначити межі контакту. Гештальт-терапія застосовується, в основному, у роботі з підлітками, які страждають неврозами, невротичним розвитком особистості. Відносним протипоказанням є наявність психотичних станів, збудливої психопатії. схильність до самогубства або аутоагрессії.

Особливого устаткування при проведенні в індивідуальному варіанті цей стиль терапії не вимагає. У гештальт-терапії вимикаються такі механізми невротичного розвитку особистості, які пов'язані з порушеннями меж між особистістю і навколишнім середовищем: проекція, інтроекція, злиття, ретрофлексія, уникнення.

Проекція - процес, при якому властивості однієї особистості, приписуються навколишнім її людям: осудження інших людей за риси, які є у клієнта. Проекція виявляється в негативних оцінках навколишніх, обвинуваченні їх.

Інтроекція - присвоєння собі відносин, думок, зразків поведінки інших людей. Виявляється в конформної поведінки, житті за законами "інших".

Злиття - відсутність розмежувань між власним "Я" і "Я" іншої людини, коли суб'єкт не може допустити, щ о близька їй людина має інші думки і бажання. У мові такого суб'єкта використовується займенник "ми"; при виявленні розходжень між собою й іншою людиною він відчуває страх, оскільки це суперечить його переконанню в інстинктивному розумінні їм думок і почуттів близьких людей.

Ретрофлексія - надлишок самоконтролю, самодисципліни і самообмеження. Це приводить до м'язової напруги, відчуттю "клубка в горлі", психосоматичним захворюванням.

Уникнення - відхід від прямого контакту з іншою особистістю, надмірна запальність, часта зміна предмету діяльності.

У процесі роботи з психокорекції психолог створює теплу і довірчу атмосферу, пропонує клієнту згадати і пережити "тут і зараз" переживання, які травмують. виконати визначені вправи.

Для більш успішного розуміння даного виду роботи з психокорекції приводиться фрагмент запису спілкування психолога і підлітка.

Групова психокорекція

Для ведення груп з психокорекції бажане приміщення, у якому всі учасники групи могли б вільно пересуватися, сидіти і бачити один одного. Якщо передбачається проведення динамічних, тілесно- орієнтованих вправ, то потрібно м'яке покриття на підлозі. При наявності коштів, бажане устаткування: магнітофон, відеокамера і відеомагнітофон, що дозволяє провести запис групового заняття з метою його наступного аналізу [39].

Проведення групових занять з психокорекції може бути успішним при наступних станах психіки клієнта:

1) страхах,

2) заїкуватості.

3) високої агресивності,

4) порушеннях спілкування,

5) неадекватній самооцінці і соціальної дезадаптації,

6) епізодичному вживанню наркотиків. Протипоказанням для груповий роботи з психокорекції є:

* наявність важких психічних розладів (марення, галюцинацій, слабоумстві),

* явне рухове розгальмування,

* проблеми інтимно-особистісного характеру (сексуальні порушення, пережиті психотравми і т.д.),

* виражена шизоїдна психопатія,

* наркоманія I-II стадії,

* активне небажання підлітка працювати в групі. При деяких станах індивідуальна робота виявляється значно більш ефективною, чим групова.

До цих станів відносяться: нервова анорексія, нав'язливості. ритуали, важкі форми раннього дитячого аутизму та і ін.

При проведенні груповий психокоррекційної роботи з дітьми і підлітками бажано дотримуватися наступних принципів добору групи:

1) відносна однорідність групи за віком (різниця не більш 3 років).

2) максимальна різнорідність по акцентуаціях,

3) у дошкільників і молодших школярів можливе функціонування групи хлопчиків і дівчаток разом, у підлітків - краще окремо:

4) у залежності від характеру групи її чисельність може бути різноманітної, але оптимальна -5-10 чоловік;

5) бажана закритість групи (ті самі учасники працюють на всіх заняттях), але можливі і відкриті групи (зі зміною учасників).

Наскільки добре учасники групи знайомі один з одним до початку занять, має велике значення при деяких формах роботи, але рідко залежить від бажань психолога; у групових заняттях можуть брати участь учні визначеного класу, школи, пацієнти відділення лікарні і т.д. Тільки в деяких випадках, при роботі в консультативних службах удається досягти анонімності учасників групи. Перед початком роботи в групі обов'язковим є проведення ретельного патопсихологічного обстеження дітей, консультація з лікуючим лікарем даної дитини, згода самої дитини і її батьків на таку форму роботи.

1.4 Психотерапевтичні методи: напрямки роботи

З розвитком психотерапії в нашій країні зростає потреба в систематику використовуваних психотерапевтичних методів. Кожний з них являє собою спосіб лікувального впливу на психіку людини і через психіку на весь його організм, що не суперечить визначенню психотерапії як лікувального впливу на особистість і через особистість на організм хворого. Природно тому очікувати, що при відсутності єдиної, загальновизнаної теорії особистості, єдиного розуміння закономірностей її функціонування, порушень і відновлення цього функціонування в сучасній медицині можуть співіснувати різні концепції психотерапії [33].

В західних країнах найбільший розвиток одержали три психотерапевтичних напрямки: 1) психоаналітичний (психодинамічне, динамічне) - психоаналіз S. Freud і його ортодоксальних учнів, індивідуальна психологія A. Adler, аналітична психологія С. G. Jung, неофрейдизм К. Ноrnеу, Е. Fromm, H. S. Sullіvan; 2) біхевіористський (Н. J. Eysenck, J. Wolpe і ін.) і 3) екзістенціально-гуманістичний (недирективна психотерапія С. R. Rogers, гештальт-терапія, логотерапія V. Е. Frankl і ін.). Вони характеризуються двома методологічними пороками - біологізацією соціального і психологічного і психологізацією соціального з неминучим перекручуванням реальних відносин між людиною і суспільством.

У рамках кожного з психотерапевтичних напрямків виникають нові методи, форми, прийоми психотерапії, назви яких нерідко покликані відбити власну унікальність кожного з них [Karasu Т., 1977], маскувати похідний їх характер стосовно основних напрямків у психотерапії і вже існуючим у них методам. Це багато в чому пояснюється тим, як зауважує Z. Skoda (1979), що мрією кожного честолюбного психотерапевта є створення нового, незвичайного прийому, внесення свого оригінального внеску в історію психотерапії.

Aleksandrowіcz (1979) зробив спробу проаналізувати все різноманіття значень, у яких використовується поняття методу в психотерапії: 1) методи психотерапії, що мають характер "технік" (гіпноз, релаксація, психогімнастика й ін.); 2) методи психотерапії, що визначають "умови", що сприяють оптимізації досягнення психотерапевтичних цілей (сімейна психотерапія й Ін.); 3) методи психотерапії в значенні "інструмента", яким ми користуємося в ході психотерапевтичного процесу (таким інструментом може бути психотерапевт у випадку індивідуальної психотерапії або група при груповій психотерапії); 4) методи психотерапії в значенні терапевтичних "інтервенцій" (утручань), розглянутих або в параметрах "стилю" (директивний, недирективний), або в параметрах "форми" (переконання, роз'яснення й ін.).

Якщо ж звернутися до систематики методів психотерапії в вітчизняній літературі, то використання понять методу, методики, форми, прийому, техніки психотерапії також носить найчастіше випадковий характер, що не може не відбивати і на їхніх угрупованнях.

У роботах по психотерапії у переліку методів звичайно відсутня особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія, хоча така система в нас не тільки розроблена, протиставляється в методологічному плані системам особистісно-орієнтованої психотерапії, розповсюдженої у західних країнах (психоаналітичної, екзістенціально-гуманістичної спрямованості й ін.), але і широко використовується в практичній роботі ("патогенетична" психотерапія по В. Н. Мясищеву).

Говорячи про особистісно-орієнтовану (реконструктивний) психотерапію, ми маємо на увазі не особистісний підхід, у цілому характерний для психотерапії в нашій країні, а систему психотерапії, що спирається на визначену концепцію особистості. Звичайні твердження, що "будь-який психотерапевтичний вплив повинний реконструювати особистість", будучи в принципі вірними і практично значимими, у той же час об'єктивно можуть стати перешкодою на шляху подальшої ретельної розробки сучасної особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії з певних позицій. В даний час найбільшим вимогам у цьому змісті відповідає система "патогенетичної" психотерапії, заснована на психології відносин [55].

У реально існуючих на даному етапі розвитку психотерапії умовах систематика її методів необхідна як для кращого орієнтування в спеціальності, так і особливо для цілей підготовки психотерапевтів і удосконалювання психотерапевтичних методів.

У теоретико-методологічному плані заслуговують на увагу питання, зв'язані з використанням деяких психотерапевтичних методів, що одержали в останні десятиліття поширення в західних країнах. Це відноситься насамперед до групової психотерапії і поведінкової терапії.

Групова психотерапія, проти якої ще не дуже давно наслідували деякі наші фахівці, звичайно ж, використовується в рамках динамічного, екзістенціально-гуманістичного й іншого напрямків західної психотерапії, але в ще більшій мері необхідно розробляти її з позицій загальної, медичної і соціальної психології, тому що по суті своїй вона відповідає нашій суспільній свідомості. Подібно цьому в вітчизняній психології досить широко використовуються проективні особистісні методи, оскільки самі по собі ці методи дозволяють одержати лише відомості від обстежуваного і відзначити його реакції, пов'язані з дією об'єктивних подразників. Що стосується аналізу й інтерпретації даних, отриманих з їхньою допомогою, то вони можуть вироблятися з різних теоретичних позицій.

Доцільно ще раз підкреслити, що мети і задачі психотерапії при різних захворюваннях (наприклад, неврозах) визначаються теоретичною орієнтацією автора щодо природи і механізмів психогенних розладів. Проте для їх лікування можуть застосовуватися ті самі психотерапевтичні прийоми, що мають, однак, у різних теоретичних концепціях свою спрямованість і специфічний зміст.

Говорячи про групову психотерапію, варто було б підкреслити, що специфічність її як психотерапевтичного методу полягає в обліку всього різноманіття групових феноменів, описаних нижче. Цим вона відрізняється від застосування будь-якого психотерапевтичного методу в групі хворих (гіпноз, аутогенне тренування, роз'яснення й ін.), де ведучим груповим феноменом, використовуваним психотерапевтом, є групова індукція.

Відзначене стосується, зокрема , і всієї групи поведінкових методів, заснованих на ідеях И. П. Павлова і В. М. Бехтєрєва, але тривалий час не застосовувалися в нас через те, що розроблялися вони за кордоном з позицій справедливої критики, що піддається, у нашій науці концепції біхевіоризму. Самі ж технічні прийоми поведінкової психотерапії, включені в систему продуманої патогенетичної психотерапії, виявляються ефективними при багатьох патологічних розладах.

З урахуванням усіх труднощів, зв'язаних з угрупованням методів психотерапії і з її неминуче умовним характером, основна увага зосереджена на описі трьох ведучих психотерапевтичних напрямків і використовуваних ними методах: 1) методах особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії, 2) методах сугестивної психотерапії і 3) методах поведінкової (умовно-рефлекторної) психотерапії.

Практично єдиною, досить розробленою в нашій країні системою особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії є "патогенетична" психотерапія (по В. Н. Мясищеву), що застосовується в індивідуальній і груповій формі. Спочатку створена в клініці неврозів патогенетична психотерапія стала основою для розробки систем особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії при алкоголізмі і при психозах. Метод сімейної психотерапії, що одержав у нас значне поширення, також спирається на психологію відносин і основні принципи патогенетичної психотерапії. Сугестивна психотерапія представлена всіма методами, в основі яких як ведучий фактор виступає лікувальне вселяння: у стані бадьорості, гіпнотичного і наркотичного сну; окремо описуються методи самонавіяння [55].

Однак, зазначеними трьома психотерапевтичними напрямками не вичерпується все різноманіття методів психотерапії. Значного поширення в лікувальній практиці набувають методи, у яких терапевтичний ефект обумовлений спілкуванням з мистецтвом і літературою, - музикотерапія, бібліотерапія; лікувальним впливом творчої діяльності - імаготерапія, арттерапія, хореотерапія, лікувальним впливом природи.

Психотерапевтичний вплив кожного з них багатофакторний, - може мати переважно активну седативну, відволікаючу катартичну, й іншу спрямованість. У той же час ці методи можуть використовуватися як інструмент у вигляді додаткових засобів у системах особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії (рецептивна музикотерапія, біблиотерапія, арттерапія тощо).

1.5 Психологічне консультування

Психологічне консультування тісно пов'язане, а багато в чому безпосередньо переплітається із психологічною корекцією й психотерапією. Більше того, психологи-практики часто поєднують ці сфери.

Психологічне консультування як безпосередня робота з людьми спрямоване на вирішення різних психологічних проблем, пов'язаних із труднощами в міжособистісних стосунках, у яких основним засобом впливу є певним чином побудована бесіда.

Відповідна форма бесіди активно використовується як у психокорекційній роботі, так і в психотерапії. Але якщо консультування має на меті насамперед допомогти клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, то психокорекційний вплив орієнтований в основному на вирішення глибинних особистісних проблем людини, що є основою більшості життєвих труднощів і конфліктів.

У науковій літературі існують також розбіжності щодо вживання термінів "психокорекція" і "психотерапія". Напевно, такі обставини поділу цих понять у вітчизняній психології пов'язані насамперед не з особливостями роботи, а з укоріненим та узаконеним положенням про те, що Психотерапія -- це справа лише тих людей, які мають "спеціальну медичну освіту. Таке обмеження, на наш погляд, є штучним, оскільки психотерапія передбачає не медикаментозний, а психологічний вплив. До того ж термін „психотерапія" є міжнародним і в більшості країн світу однозначно використовується на позначення методів роботи, яку виконують професійні психологи. Однак традиція використання терміна "психокорекція" стосовно психологічної роботи в нашій країні вже склалася, і нам доведеться використовувати його поряд з терміном "психотерапія", що є загальноприйнятим у світовому співтоваристві [62].

Безперечно, межі між психотерапією й консультуванням досить умовні, що вже неодноразово відзначали різні автори.

Те, із якими проблемами прийшов клієнт -- міжособистісними чи глибинними особистісними -- часто проявляється вже у формах звернення до консультанта за допомогою, у специфіці скарг та очікувань від зустрічі із психологом. Клієнти психолога-консультанта, як правило, наголошують на негативній ролі інших людей у виникненні власних життєвих складностей. У клієнтів, орієнтованих на глибинну психокорекційну роботу, локус скарг зазвичай інший: їх частіше турбує власна нездатність контролювати й регулювати свої внутрішні стани, потреби й бажання. Так, для клієнта психолога-консультанта найбільш характерними будуть скарги на кшталт: "Ми з чоловіком постійно сваримося" або "Жінка ревнує мене без усякого приводу". Ті, хто звертаються до психолога, частіше говорять про свої проблеми інакше: "Я не можу стримати себе, дуже запальна, постійно кричу на чоловіка" або "Увесь час не впевнений у тому, як до мене ставиться дружина; мені здається, що вона мене обманює; ревную її і, напевно, без усякої на те причини". Таке розмежування в локусі скарг має досить вагоме значення і, зокрема, те, що сам клієнт уже здійснив певну роботу з аналізу власних проблем і невдач. Той факт, що відповідальність за те, що відбувається з ним, клієнт покладає на себе -- крок, що вимагає неабиякої мужності, гарантія того, що він готовий до глибокого й відвертого самопізнання.

Спрямованість локусу скарги й готовність людини визначають і форми роботи під час психологічного консультування. Основне завдання психолога-консультанта полягає в тому, щоб допомогти клієнтові подивитися на свої проблеми й життєві труднощі збоку, неупереджено; продемонструвати й обговорити ті аспекти взаємин, які є джерелом труднощів, що зазвичай не усвідомлюються й не контролюються.

Організаційною основою такої форми впливу є насамперед зміна настанов клієнта щодо інших людей, а також щодо різних форм взаємодії з ними. Під час консультативної бесіди клієнт може глибше проаналізувати конкретну ситуацію, інакше оцінити свою роль у ній і відповідно до цього нового бачення змінити своє ставлення як до того, що відбувається, так і до своєї поведінки [51].

Психологічний вплив вибудовується інакше. Скарги як такі відіграють незначну роль, оскільки вже на початкових етапах роботи вони поглиблюються й переформульовуються. У бесіді з фахівцем-психотерапевтом обговорюються не тільки актуальні ситуації взаємин клієнта, а й минуле (події дитинства, юності), активно використовуються такі специфічні форми психічної продукції, як сни й асоціації. Важлива риса психотерапії -- особлива увага до взаємин між людиною, що звернулася за допомогою, і професіоналом, аналіз яких є одним із найважливіших засобів поглиблення й розширення можливостей впливу, тоді як у консультуванні подібні питання практично ніколи не обговорюються. Аналіз глибинних засад психіки дає змогу осмислити причини патогенних переживань і поведінки й у такий спосіб сприяє вирішенню особистісних проблем.

Різною буде і тривалість цих видів психологічного впливу. Так, якщо психологічне консультування частіше буває короткотерміновим і лише інколи перевищує 5-6 зустрічей із клієнтом, то процес психотерапії триває незрівнянно довше й орієнтований на десятки, а то і сотні зустрічей упродовж декількох років.

Наведені вище розмежування пов'язані і з типами клієнтів. На прийомі в психолога-консультанта можна з однаковою ймовірністю зустріти людей, що відрізняються за психічним статусом, зайнятістю, матеріальною забезпеченістю, інтелектуальним потенціалом і т. п., тоді як коло людей, чиї проблеми можуть вирішуватися в межах глибинної психокорекційної роботи, дещо обмежене. Ідеальний клієнт -- це нормальний невротик з високим рівнем розвитку рефлексії, здатний оплачувати часто дорогий і тривалий курс лікування, маючи для цього достатню кількість часу й мотивацію.

Природно припустити, що за наявності певного переліку істотних відмінностей у цих двох формах впливу має відрізнятися й підготовка відповідних фахівців. Як уже було зазначено вище, основні вимоги до психолога-консультанта, на наш погляд, -- це психологічний диплом, а також спеціальна підготовка в галузі теорії й практики психологічного консультування (робота під керівництвом супервізора), що може і не бути особливо тривалою. Вимог до фахівців із психотерапії значно більше, і вони містять у собі поряд з теоретичною психологічною підготовкою і певними медичними знаннями також тривалий, досвід власної психотерапевтичної практики й роботи під керівництвом досвідченого супервізора. Невипадково психотерапія історично тісно пов'язана із психіатрією, і серед психологів поряд із професіоналами-психологами не менш часто зустрічаються і психіатри, які, як правило, також одержали спеціальну підготовку. Зауважимо, що людина, яка звертається до психолога, за традицією називається не клієнтом, а пацієнтом. Повноцінну підготовку фахівця в цій ситуації неможливо уявити без власного досвіду в психотерапії. Маючи досвід, фахівець може краще зорієнтуватися в проблемах пацієнтів, повноцінно працювати, не боячись таких перешкод, як синдром згорання або комунікативного перевантаження, а також вільно використовувати такі засоби впливу, як перенесення й контрперенесення.

Психологічне консультування - один з найважливіших аспектів діяльності соціально-психологічної служби [51].

Психологічне консультування - відповідальний аспект діяльності практичного психолога. Це практика надання дійсної психологічної допомоги людям, які потребують визначення своєї проблемної ситуації, усвідомлення своїх ресурсів та можливостей в подоланні життєвої кризи та інших ситуацій. Мета цього навчального курсу - навчити практичних психологів орієнтуватися у виборі методів психокорекційного впливу та наданні дієвих рекомендацій в подоланні проблемних ситуацій широкого спектру.

В психологічному консультуванні можна умовно виділити кілька етапів (складових).

Це, насамперед, постановка психологічної проблеми. Психологічна проблема - це сукупність психологічних труднощів людини, дисгармонія в її психічному стані, що створює психологічну напругу, завдає самій людині і тим, хто її оточує, страждання, біль, прикрощі. Це - конфлікти та їх наслідки, невдоволеність собою та іншими, труднощі в спілкуванні.

Кожна психологічна проблема людини має свій генезис, зумовлений як непередбаченими факторами, так і детермінантами, які мають відповідні причини і закономірності. Встановлення цих причин і закономірностей, пошук шляхів подолання їх патогенного впливу є важливою умовою успішного розв'язання проблеми.

Психологічне консультування, крім правильної постановки проблеми, передбачає також її всебічний аналіз, а також аналіз психологічної ситуації. Психологічні проблеми завжди включені в контекст певних епізодів з життя людини проблемних психологічних ситуацій.

Дуже важливим в психологічному консультуванні є перехід від діагностичної роботи до наступного етапу - психотерапевтичних дій, яким передує чітке формулювання терапевтичної задачі. Останній етап психологічного консультування - розв'язання терапевтичної задачі.

Соціально-медична функція в діяльності соціально-психологічної служби реалізується шляхом організації роботи з сім'єю по забезпеченню необхідних санітарно-гігієнічних норм життя сім'ї, планування сім'ї, формування правильного ставлення до репродуктивної і сексуальної поведінки, підготовки молоді до сімейного життя.

Реалізуючи комунікативну функцію, психолог і соціальний педагог встановлюють необхідні контакти з членами сім'ї, організують обмін інформацією, сприяють правильному сприйманню людьми один одного, досягненню взаєморозуміння, забезпечують контакти сім'ї з представниками інших соціальних служб.

Організаційна функція може бути виділена як окрема, але разом з тим вона тісно зв'язана з іншими. Її реалізація полягає в тому, щоб сприяти координації дій різних соціальних служб в наданні допомоги сім'ї.


Подобные документы

  • Консультування як форма роботи професійного психолога. Основні підходи до психологічного консультування. Етапи консультування згідно Ейдеміллеру. Концепція орієнтованого на клієнта психологічного консультування. Консультування згідно К. Роджерсу.

    реферат [18,4 K], добавлен 22.09.2010

  • Призначення психологічного консультування безробітних, об’єктивні підстави його виділення в окремий напрямок роботи психолога служби зайнятості. Психологічні особливості безробітних, методи вирішення їх емоціональних проблем, пов'язаних з втратою роботи.

    реферат [18,9 K], добавлен 07.09.2009

  • Функції та види уваги. Принципи і методи консультування. Психоконсультативна допомога, методи взаємодії психолога з клієнтом. Технологічні правила консультування. Етапи і побудова консультації. Особистість консультанта, психологічні особливості клієнтів.

    контрольная работа [30,4 K], добавлен 16.06.2010

  • Методологічні основи діяльності психологічної служби у сфері освіти. Принципи і цілі діяльності психолога в школі. План роботи психологічної служби в початковій школі. Складання плану роботи практичного психолога в початковій школі на поточний рік.

    курсовая работа [61,2 K], добавлен 16.07.2011

  • Особливості психодіагностики та профорієнтаційної роботи психолога. Індивідуально-психологічні особливості і професійні здібності. Здійснення заходів профвідбору, професіографія. Критерії успішності професійної діяльності. Професійне консультування.

    курсовая работа [41,7 K], добавлен 23.08.2010

  • Складання психолого-педагогічної характеристики класного колективу. Участь шкільного психолога в педрадах, класних і шкільних батьківських зборах. Особливості роботи психологічної служби в альтернативних учбових закладах. Взаємодія психолога і вчителя.

    реферат [43,9 K], добавлен 26.09.2009

  • Діяльність як динамічна система взаємодії суб'єкта зі світом. Принципи психологічної теорії діяльності. Особливості основних видів діяльності, періодизація розвитку. Гра, навчання та праця як основні види діяльності, їх значення на різних вікових етапах.

    курсовая работа [48,5 K], добавлен 01.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.