Опис неекспериментальних психологічних методів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Опис неекспериментальних психологічних методів

психологічний емпіричний метод бесіда

Спостереження

Одним із основних емпіричних методів психологічного дослідження є спостереження, яке полягає в умисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті психічних явищ з метою вивчення їхніх специфічних проявів у конкретних умовах та з'ясуванні смислу цих явищ, який не може бути даний безпосередньо. Спостереження використовується у процесі дослідження явищ, що підлягають безпосередньому сприйманню, і як метод наукового пізнання змістовно відрізняється від спостереження як засобу пізнання в буденному житті. .

Метод спостереження - це цілеспрямоване вивчення на основі сприйняття дій і вчинків особистості в різних природних ситуаціях.

Перша вимога до спостерігача - збереження природності психічних проявів. Друга вимога - спостереження завжди має бути цілеспрямованим, тобто слід чітко визначити цілі й задачі, що їх належить вирішити у процесі дослідження. Третя вимога до методу спостереження - фіксація його результатів.

Позитивна якість методу спостереження полягає в тому, що він дає можливість вивчити проблему (яка не піддається експериментальному дослідженню), та провести аналіз діяльності і поведінки людини в природних для них умовах. За необхідної забезпеченості дослідницьких дій засобами аналізу й тлумачення, а також за необхідної доповненості процедури дослідження іншими методами та прийомами метод спостереження є цінним засобом емпіричного пізнання психологічних явищ світу.

Недолік методу: спостерігач (експериментатор) знаходиться в пасивній позиції: він змушений очікувати, коли настануть психічні явища, які його цікавлять.

Психологічне спостереження -- це метод наукового пізнання, спрямований на аналіз зовнішніх проявів індивідуального світу «Я» людини (предмета психології) у безпосередній сенсорно-перцептивній взаємодії з ним.

Спостереження - метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого опису психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та поведінці, на основі їх безпосереднього сприймання. Об'єктом спостереження звичайно стають окремі сторони психічної діяльності дитини, скажімо, особливості мовлення, мислення, емоцій, вольової регуляції поведінки, взаємини в групах дітей, ігри.

Спостереження має відповідати ряду вимог, основними з яких є цілеспрямованість, планомірність, систематичність, об'єктивність, фіксування отриманих даних з наступних їх аналізом.

Методи спостереження поділяють на суцільні та вибіркові, довго- та короткотривалі, колективні та індивідуальні, явні і приховані.

У віковій психології спостереження часто набуває характеру послідовного фіксування фактів щодо психічного розвитку людини у вигляді щоденника. Широко використовуються також дані самоспостереження дітей та молодих людей, їхні усні розповіді про свої уявлення, почуття, прагнення, спогади про різні події у своєму житті.

Спостереження включає елементи теоретичного мислення (задум, система методичних прийомів, осмислення та контроль результатів) та набір кількісних і якісних методів аналізу (узагальнення, факторизація даних та ін.). Методика спостереження, як детально описана послідовність реалізації методу включає: вибір ситуації та об'єкта спостереження, узагальнення теоретичних уявлень про досліджувану реальність та виділення цілей дослідження; побудову програми (схеми) спостереження у вигляді змінного переліку ознак (аспектів) явища, що сприймається, одиниць спостереження з детальною їх презентацією, а також спосіб і форму фіксації результатів спостереження (запис, кіно-, фото-, аудіо-, відеореєстрація у суцільній, щоденниковій та категоризованій формах); опис вимог до організації роботи спостерігача; опис способу обробки та представлення отриманих даних.

Розрізняють неструктуралізоване спостереження і структуралізоване спостереження. Для фіксації результатів використовуються спеціальні документи, бланки, досягається достатня близькість даних, отриманих різними спостерігачами.

Включене спостереження - це такий його вид, при якому психолог-дослідник, безпосередньо включений, залучений у досліджуваний процес, контактує, діє разом з учасниками дослідження. Характер залученості може бути різним: в одних випадках дослідник повністю зберігає інкогніто, й інші учасники ніяк його не виділяють серед інших членів групи, колективу; в інших ситуаціях -- спостерігач бере участь у досліджуваній діяльності, але при цьому не приховує своїх дослідницьких цілей. Залежно від специфіки ситуації, яка спостерігається, а також дослідницьких завдань будується конкретна система відносин і взаємодій спостерігача та інших учасників дослідження. Вказаний тип спостереження часто використовується у процесі дослідження соціально-психологічних явищ та професійної діяльності людини.

Спостереження називається польовим, якщо воно відбувається в природних для досліджуваного явища умовах. Іноді необхідною є лабораторна форма спостереження, яка створює можливість направленої організації умов, характеру та специфічних особливостей розгортання досліджуваного явища. Систематичні спостереження проводять регулярно та протягом визначеного проміжку часу. Це може бути подовжене спостереження, яке триває безперервно, або спостереження, що проводиться в циклічному режимі (один раз на тиждень, фіксований термін року та ін). Як правило, систематичне спостереження здійснюється за достатньо структуралізованою методикою, з високим ступенем конкретизації всієї діяльності спостерігача.

Несистематичне спостереження використовується часто в незапланованих ситуаціях, у випадку взаємодії з явищами, що попередньо не очікувалися і не включалися в програму спостереження.

Важливим для визначення сутності спостереження як методу психологічного дослідження є поділ його за ознакою «об'єктивність-суб'єктивність».

Об'єктивне (або зовнішнє) спостереження спрямоване до зовнішньої сторони протікання психічних процесів та розгортання психологічних явищ. Проте дотримання принципу єдності об'єктивних характеристик психологічних явищ і суб'єктивного змісту їх сутності вимагає чіткої диференціації та спеціалізації аналітичних моделей і засобів тлумачення даних спостереження, коли стає можливим наукове обгрунтування та презентація процесу «перекладу» змісту «зовнішніх» даних як осягнення змісту протікання «внутрішніх» процесів предмета дослідження. Таким чином, дві форми спостереження -- зовнішнього та внутрішнього -- слід розуміти як дві різні стратегії аналізу, тлумачення та виявлення сутності психічного.

Суб'єктивне (внутрішнє) спостереження, або самоспостереження, являє собою процес споглядальної взаємодії з власними внутрішніми психічними процесами невідривне від спостереження за їхніми зовнішніми проявами. Однією з форм зовнішніх виявів результатів самоспостереження (інтроспекції) є метод словесного звіту, чітка організація та структуралізація якого дає змогу узагальнити та «об'єктивувати» зміст даних, отриманих у результаті дослідження.

Самоспостереження в психології -- унікальний метод «проникнення» у внутрішнє психічних процесів та явищ, проте для дослідника використання цього методу пов'язане з цілим комплексом труднощів, подолання яких постає як чітка та методична організація пізнавальної роботи спостерігача (самого піддослідного): дані самоспостереження повинні даватися не в інтерпретованому, а в сутнісному вигляді; у тій послідовності, в якій вони виникають, а словесний вираз почуттів та переживань у цей момент має бути чітким та максимально спонтанним (умовно вільним від осмислюваних дій учасника дослідження). Хід і дослідницький ефект застосування методу самоспостереження багато в чому залежить від умілих та вправних дій дослідника, який організовує та забезпечує процес дослідження від початку до його логічного кінця.

Бесіда

Бесіди як метод психології бувають програмованими та вільними, можуть включати прямі та непрямі запитання.

Метод бесіди - це збирання фактів про психічні явища у процесі особистого спілкування за спеціально складеною програмою.

Плануючи бесіду, необхідно мати на увазі, що дані про явище, яке нас цікавить, може бути одержане у вигляді відповідей па прямо поставлені запитання (що знає досліджуваний про той чи інший об'єкт, яке ставлення до нього, яке коло інтересів тощо), так і побічним способом (обговорення прочитаної книги і т. ін. ). Цей метод використовується для отримання додаткових даних.

Бесіда вимагає дотримання наступних правил:

1) починати з питань, які є приємними для людини і дозволяють встановити контакт з нею;

2) вибирати час і місце проведення бесіди;

3) не слід задавати питань біографічного або анкетного характеру (це бажано з'ясувати раніше);

4)бесіду слід вести з врахуванням віку, інтересів, нахилів, індивідуальних властивостей;

5) при необхідності уточнень ні в якому разі не давати підказок, натяків.

6) бути уважним і гнучким в бесіді;

7) питання повинні викликати обговорення, а не відповіді «так», «ні»(це не анкета);

8) бесіда не повинна тривати більше 30-45 хв.

Позитивні сторони методу в тому, що можна підтримувати контакт з людиною, враховувати його відповіді, реакції, оцінювати поведінку співбесідника.

Недоліки методу в тому, що ми одержуємо не об'єктивний факт, а думку про нього, людина часто говорить те, що від неї чекають, деколи довільно чи мимовільно подає викривлені факти.

Бесіда в психології -- емпіричний метод одержання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації. Цей метод досить широко використовується в різних сферах психології: соціальній, медичній, дитячій та ін. В окремих випадках бесіда виступає основним засобом отримання фактичних даних, застосовується також як спосіб введення піддослідного в ситуацію психологічного експериментування: від чіткої інструкції до вільного спілкування в психотерапевтичній ситуації. Специфічними видами бесіди можуть бути такі:

· «введення в експеримент», метою якого є настроювання співрозмовника на характер експерименту та перелік основних дій і діяльностей, передбачених експериментом, надання інструкції перед кожним з виконуваних циклів дій та елементів експерименту;

· «експериментальна бесіда» як форма емпіричної взаємодії використовується в тих експериментальних ситуаціях, де кожний окремий елемент діяльності передбачає повну змістову завершеність попереднього, а отже, контакт експериментатора з піддослідним як «підбиття підсумків» є необхідним елементом дослідження;

· «клінічна бесіда» -- форма емпіричної взаємодії психолога з пацієнтом у ситуації індивідуального консультування або, власне, в психотерапевтичній ситуації.

Інколи вони набувають характеру інтерв'ю, яке полягає в отриманні відповідей на заздалегідь заготовлені запитання.

Інтерв'ю в психології виступає способом отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. В історії інтерв'ю як психологічного методу можна виділити три основні етапи розвитку: 1) спочатку інтерв'ю використовувалося у сфері психотерапії та психотехніки, у свою чергу це сприяло виникненню психологічних консультацій; 2) використання інтерв'ю в соціологічних та соціально-психологічних дослідженнях, де вперше виникли питання про способи організації, проведення інтерв'ю та достовірність отриманої інформації; 3) сучасний етап психологічних досліджень характеризується координацією практичних, теоретичних та методологічних проблем інтерв'ю з метою використання його як особливого методу отримання інформації на основі словесної комунікації.

Розрізняють два види інтерв'ю: вільні -- не регламентовані темою та формою бесіди, і стандартизовані -- за формою вони близькі до анкети із закритими запитаннями. Проте межі між цими видами інтерв'ю рухливі й залежать від складності проблеми, цілей та етапу дослідження. Ступінь свободи учасників інтерв'ю зумовлюється переліком та формою запитань, змістовий рівень отриманої інформації -- багатством та складністю відповідей.

У ході спілкування можуть скластися різні ситуації щодо позиції інтерв'юера: а) респондент (той, кому ставляться запитання) знає, чому він діяв або має діяти так, а не інакше; б) респонденту недостатньо інформації про причини власного діяння; в) інтерв'юер має за мету отримати симптоматичну інформацію, хоча респондент не оцінює її як таку. Та чи інша ситуація передбачає використання різних методів інтерв'ю. У першому випадку достатньо використати впорядкований, чітко спрямований цикл запитань. У двох інших ситуаціях потрібні методи, які передбачають співробітництво респондента в процесі пошуку необхідної інформації. Прикладами таких методів є інтерв'ю клінічне та інтерв'ю діагностичне.

Анкетування

Анкетування практикується у вигляді письмового опитування. Метод анкети полягає у збиранні фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною програмою.

У складанні анкети велике значення має чіткість змісту запитань і чіткість їх формулювання.

Анкетування - це метод отримання інформації про рівень фізичного, психічного і соціального розвитку людини за допомогою спеціально запропонованих запитань та аналізу відповідей на них. За змістом анкета може стосуватись фактів, характеристик подій, людей, які оточують досліджуваного. Залежно від функцій анкети мають запитання-фільтри, контрольні запитання для з'ясування достовірності інформації, функціонально-психологічні для зняття напруження.

У соціальних науках (демографії, соціології, психології) анкетне опитування проводиться з метою з'ясувати дані біографічного характеру, погляди, ціннісні орієнтації, соціальні установки та особистісні риси опитуваних. Залежно від характеру необхідної інформації та способів її отримання використовуються різні типи анкетного опитування: суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (охоплюється конкретна група учасників); усне (за типом інтерв'ю) та письмове (робота з бланковими анкетами); індивідуальне та групове; а також -- очне (за умовою безпосередньої взаємодії) та заочне (поштою, телефоном тощо).

Анкети розрізняють за змістом, функціями, формою.

· За змістом анкети можуть стосуватись фактів, суджень, характеристик певних людей, намірів, подій.

· За функціями анкети можуть мати так звані питання - фільтри для відсіювання певної інформації, контрольні питання.

· За формою анкети можуть бути: відкритими, в яких прямі запитання передбачають вільні відповіді на свій розсуд; закритими, в яких на запитання є готові відповіді і респондент повинен вибрати одну з них.

Перевага відкритої анкети полягає в можливості отримати повніші дані про досліджуваних. Недолік - в тяжкості опрацювання через різноманітність відповідей. Закриті анкети є легкими для опрацювання, але їхні дані (відповіді) не виходять за задані наперед формулювання.

Позитивність методу анкет полягає в тому, що отримується велика кількість матеріалу, достовірність якого визначається «законом великих чисел», в його масовості, швидкості одержання інформації, легкої обробки даних, можливості застосування математичних методів обробки даних і порівняльного аналізу декількох обстежень.

Недолік: відповіді не завжди є адекватними реальній поведінці досліджуваних, важко розраховувати на повні, правильні, точні відповіді, неможливість втручання в сам процес анкетування, немає гарантій добросовісного заповнення анкет.

Вимоги до питань анкет можуть бути такі:

1. Питання закритих анкет повинні передбачати відповідь тільки в одному варіанті (так, ні, не знаю), або передбачати декілька відповідей, з яких треба зробити вибір.

2. Не слід пропонувати питання, які вимагають моральної чи соціальної оцінки своїх якостей.

3. Питання повинні бути лаконічними, точними, зрозумілими, простими, конкретними.

4. На з'ясування якоїсь однієї характеристики учня повинно бути декілька запитань, які дозволили б контролювати щирість відповідей.

5. В анкеті бажано мати питання як в прямій, так і в не прямій формі.

6. В першій третині анкети слід пропонувати легкі питання (про конкретні дії, вчинки, події), потім складні (що вимагають певних оцінок, суджень), далі найбільш складні (коли треба прийняти рішення, вибрати відповідь), в останній третині - знову прості питання.

Тестування

Тестування (випробування) - метод дослідження, який передбачає набір коротких стандартизованих завдань з альтернативними відповідями, що вимагає вибору з них правильної, а результати таких випробувань підсумовуються в кількісних показниках.

Тести у віковій психології - це системи завдань, які дають можливість вимірювати рівень розвитку певної якості (властивості) особистості. Серед тестів вирізняють:

- тести досягнень, спрямовані на визначення рівня володіння людиною конкретними знаннями, уміннями та навичками;

- тести інтелекту, що мають виявляти інтелектуальний потенціал людини;

- тести креативності, націлені на вивчення і оцінку творчих здібностей;

- тести особистісні, спрямовані на вимірювання різних сторін особистості;

- тести проективні для цілісного вивчення особистості, що випливає з аналізу психологічної інтерпретації, тобто усвідомленого чи неусвідомленого перенесення суб'єктом власних властивостей і станів на зовнішні об'єкти під впливом домінуючих потреб, цінностей та смислів.

Вони призначені для того, щоб установити наявність чи відсутність уже відомих психологічних особливостей у тих чи інших досліджуваних.

Методика тестування може бути поділена на три етапи:

1. Вибір тесту (зумовлений метою тестування та ступенем достовірності й надійності тесту);

2. Його проведення (обумовлюється інструкцією до тесту);

3. Інтерпретація результатів (визначається системою теоретичних припущень відносно предмета тестування).

За функціональною ознакою призначення тестів щодо предмета дослідження розрізняють: тести інтелекту, тести креативності, тести досягнень, критеріально орієнтовані та особистісні тести.

Тести мають відповідати таким вимогам:

1. Це стандартизовані випробування. Стандартизація досягається за рахунок того, що тестом те чи інше дослідження стає після багаторазової його перевірки на великій кількості досліджуваних.

2. Кожен тест повинен давати всім досліджуваним однакові можливості для проявлення наявних у них психологічних особливостей. Виконання цієї вимоги досягається за рахунок того, що в кожнім тесті вміщено різні за змістом і формою подачі завдання, завдяки чому в одних досліджуваних з'являються можливості виконати одні завдання, а в інших - інші.

3. Інтерпретація результатів виконання тесту.

Тести бувають найчастіше разового випробування, вони дозволяють зробити зріз, зафіксувати те, що є на даний момент. Тому не можна на основі результатів тесту будувати прогнози, передбачати можливості чи міру успішності подальшого психічного розвитку.

Тестування -- метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та задач (тести), що мають певну шкалу значень. Метод використовується для стандартизованого вимірювання індивідуальних відмінностей особистості. Виділяють три основні сфери застосування тестового методу: а) освіта, б) професійна підготовка та відбір, в) психологічне консультування та психотерапія. Тестовий метод дає змогу з певною мірою ймовірності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик.

Список використаної літератури

1.Майерс Д. Социальная психология. 6-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер 2002. - 752 с.

2.Трофімов Ю.Л., Психологія: Підручник/ Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін; / за ред. Ю.Л.Трофімова, - К.: Либідь, 2001. - 560 с.

3.Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. - К.: МАУП, 2001. - 256 с.

4.А.Р.Лурия. Лекции по общей психологии - СПб.: Питер, 2004. - 320 с.

5.Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. Высш. Пед. Учеб. Заведений: В 3-х кн. - 4-е изд. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. Кн. 1: Общие основы психологии. - 688 с.

Размещено на Allbest.ru