Найпершим фактором будь-якого впливу на дитину з моменту народження є, звісно, батьки. Процес ґендерної соціалізації теж починається з них. Ті норми статево-рольової поведінки, що ми використовуємо вже в свідомому віці були привиті нам з дитинства, саме цими нормами і визначаться феномен ґендерно-рольової ідентифікації. Потрібно відмітити, що набуваючи тих чи інших рис ґендерної ідентифікації, ми підпадаємо під ті чи інші ґендерні стереотипи, що впливають на нашу роботу, сімейні стосунки та інші аспекти повсякденного життя. Ґендерні стереотипи прийняті всіма членами суспільства, тому що, незважаючи на те, що на рівні свідомості ми від них відмовляємося, ми як і раніше чинимо відповідно до них і бачимо, як інші люди роблять теж саме в повсякденному житті, в якій чоловікам і жінкам відводяться нерівні ролі і статус. Точно так ґендерні стереотипи тиражуються у засобах масової інформації, і неправильні уявлення все ж проникають у наші судження і думки, хоча ми цього не усвідомлюємо. В результаті вважається, що чоловіки і жінки мають стереотипні риси. Навіть коли об'єктивні факти йдуть в розріз із загальноприйнятою думкою, ми як і раніше вважаємо його правильним [6].

Оскільки стереотипи стають якщо не явними, то непрямими цінностями, чоловіки і жінки намагаються культивувати в собі стереотипні риси. Цей тиск, який підштовхує до бажаної поведінки, підкріплюються ще й тиском нерівного статусу чоловіків і жінок і тиском очікувань спостерігачів. Насправді люди намагаються підтримувати такий образ "Я", щоб він був соціально бажаним і в той же час відповідав їхній думці про самих себе. Незважаючи на те, що зазначені мотиви можуть вступати в конфлікт, вони спільно сприяють ґендерно-стереотипній поведінці, таким чином, створюючи ще один доказ "істинності" стереотипів і ще одне справджене пророцтво. Оскільки стереотипи є цінностями, то як чоловіки, так і жінки поводяться на людях більш стереотипно, ніж без свідків. Проблема, створювана стереотипами і пророцтвами, що самі справджуються полягає в тому, що вони змушують нас вірити в стереотипні думки навіть тоді, коли стереотипні риси насправді не існують. Перцепції і дії людей обумовлені їх обізнаністю про соціальні очікуваннях і практиках, які в той же час визначаються їх поведінкою. [3] Незважаючи на те що, на усвідомлюваному рівні ми віримо в рівність статей, традиційні стереотипи в закодованій формі зберігаються в інформаційних структурах або схемах, які не усвідомлюються нами і автоматично керують сприйняттям, інтерпретаціями, судженнями, спогадами і ставленням до чоловіків і жінок. Згідно стереотипів чоловіки описуються компетентними і володіють якостями, необхідними для того, щоб стояти при владі, а жінки - як чутливі і чуйні, вважається також, що представникам кожної статі бракує якостей, типових для представників протилежної статі. Ми схильні помічати й запам'ятовувати ту інформацію і робити такі висновки, які узгоджуються з нашими схемами; ми вважаємо таку інформацію більш актуальною, цінною що заслуговує більшої довіри [31]. По-перше, ми "бачимо", ніби чоловіки і жінки мають стереотипні риси, незалежно від реального стану речей, і, таким чином, помилково подумки "підтверджуємо" стереотипні пророцтва. По-друге, ми ставимося до чоловіків і жінок так, ніби їм властиві стереотипні риси. Оскільки люди схильні вести себе так, щоб відповідати очікуванням спостерігачів, то їх поведінка насправді служить підтвердженням пророцтв, і в стереотипах з'являється крупиця істини. По-третє, стереотипи змушують нас віддавати перевагу чоловікам в якості керівників і чекати, що жінки будуть мати підлеглий статус. У результаті поведінка, необхідна для виконання керівної ролі, здається типово маскулінною, а поведінка, необхідна в підлеглому положенні, - фемінінною [22]. Традиційні ґендерні стереотипи фактично є характеристиками статусу. Оскільки чоловіки і жінки до цих пір мають нерівний статус, всі ми в наших соціальних взаємодіях чинимо відповідно до стереотипів і кожен день бачимо, як інші теж слідують їм. Така поведінка і такі спостереження є головним підтвердженням стереотипних пророцтв. Стереотипи відбивають розбіжності у статусі і в той же час сприяють їх збереженню [48].

Відповідно до теорії соціальних ролей (А. Іглі) багато ґендерних відмінності є продуктами різних соціальних ролей, які підтримують або пригнічують в чоловіках і жінках певні варіанти поведінки. Ульям і Бест припустили, що стереотипи про ґендер розвинулися як механізм для підтримки статево-рольової диференціації. На їхню думку, жінка прийшла до ролі домогосподарки тому, що догляд за немовлям накладав обмеження на її мобільність, а ведення домашнього господарства прекрасно задовольняло вимогу залишатися вдома. Виявивши, що такий розподіл ролей дуже зручно, суспільство намагається переконати себе в тому, що ці ролі підходять їх носіям. Для цього воно породжує вірування про якісь якостях чоловіків і жінок, які служать для обґрунтування того, що їх ролі підходять їм як не можна краще. Усталені, ці вірування починають служити нормами поведінки для дорослих і моделями для соціалізації дітей [25].

Сім'я в сучасних умовах розглядається в трьох іпостасях. На рівні суспільства вона виступає як соціальний інститут, з властивими йому місцем і роллю, і виконує ряд специфічних функцій, в першу чергу таких, як виховання дітей. Сім'я - це мала соціальна група, якій властиві згуртованість, єдність членів сім'ї, сімейні відносини, традиції та ін. І, нарешті, по-третє, родина - це сфера життєдіяльності і задоволення певних потреб людини. Шлюб - це історично змінювалася соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство впорядковує і санкціонує відносини між чоловіком і жінкою [23].

У наш час перед жінкою стоїть проблема вижити і зберегти сім'ю при ситуації, що створилася. Широко поширені патріархальні погляди на місце жінки в суспільстві створюють додаткові труднощі. Досить складними є відносини між подружжям, між батьками та дітьми. Суспільство не сприяє вихованню у дітей шанобливого ставлення до матері, професійної діяльності батьків, необхідності спільними зусиллями вирішувати побутові проблеми. [30] Широко розповсюджується наркоманія та алкоголізм приводять часом до неможливості раціональної організації відпочинку сім'ї, використання колективних форм виховання підростаючого покоління в поєднанні з сімейними [40].

В даний час розподіл домашніх обов'язків на ґендерній основі є симптомом триваючої ґендерної нерівності та ґендерно-рольової соціалізації. Традиційне розподіл робіт по дому може також сприяти підтриманню низького статусу жінок. Дитині очевидно, що людина, що працює весь день і зобов'язана, повернувшись додому, готувати і робити прибирання, має нижчий статус, ніж той, хто працює весь день, але кому не доводиться виконувати ці обов'язки після повернення додому. Діти можуть тоді зробити висновок, що жінки дійсно повинні знаходитися в підпорядкованому положенні, інакше вони б не мали цей більш низький статус. Головна сфера діяльності жінки в сім'ї - домашня праця. [1]. Покладання тягаря догляду за дітьми та домашньої роботи на жінок також заважає їм реалізувати свої організаційні та політичні можливості. Жінки-управлінці рідше виходять заміж і заводять дітей, ніж жінки які не займають керівних посад. Причиною цього може бути те, що працюючі жінки виявляються нездатними затримуватися на виробництві, працювати по вихідним або відправлятися у відрядження і частіше відсутні на роботі в зв'язку з необхідністю догляду за дітьми або їх хворобою. Крім того, виробничі керівники часто не бажають просувати жінок по службі, припускаючи, що їх сімейні обов'язки і роблять їх менш відданими організації. Ще одна причина необхідності зміни традиційного поділу домашньої праці полягає в тому, що конфлікти з приводу виконання домашніх обов'язків і догляду за дітьми є основним джерелом напруги в відносинах між подружжям. Невизначеність норм, що регулюють в даний час шлюбно-сімейні, в тому числі рольові відносини, ставить перед сучасною сім'єю ряд соціально-психологічних проблем [5].

У кожній сімейній підсистемі існують певні правила, які визначають, хто і як виконує сімейні функції, тобто зовнішні (сімейні) та внутрішні (індивідуальні) межі сім'ї. Наприклад, батьківська підсистема передбачає прийняття певних рішень щодо дитячої підсистеми. Інші системи розрізняють за ознаками статі, віку, цінностей та інтересів. Таким чином, члени сім'ї можуть бути учасниками одразу кількох сімейних підсистем - батьківської, подружньої, дитячої, чоловічої, жіночої тощо [9].

У подружній підсистемі розрізняють чотири основні подружні ролі - " сексуальний партнер ”, " друг ”, " опікун", " захисник ”, під час виконання яких реалізуються відповідні потреби: сексуальні, побутові, потреби в емоційному зв'язку, теплих стосунках, опіці. При цьому характер подружніх стосунків багато в чому визначається взаємодоповнюваністю цих ролей (наприклад, якщо в одного з партнерів сильно виражена потреба в захисті, інший має відігравати роль захисника для задоволення цієї потреби) [42]

Згідно з іншою класифікацією існують подружні ролі традиційні, товариські та ролі партнерів, від узгодженості яких залежать особливості взаємин подружжя. Так, традиційні ролі передбачають з боку дружини народження і виховання дітей, створення домашнього затишку і ведення домашнього господарства, пристосування до залежності і терпимість до обмеження сфери діяльності. З боку чоловіка вимагається прийняття основних рішень, підтримка сімейної влади і контроль, економічна безпека і захист сім'ї, емоційна вдячність дружині за пристосування до залежності.

Товариські ролі потребують від подружжя забезпечення моральної підтримки і сексуального задоволення, жвавого і цікавого спілкування один з одним і оточуючими.

Ролі партнерів потребують і від дружини, і від чоловіка економічного внеску в сім'ю згідно з розміром заробітку, спільної відповідальності за дітей, участі у веденні домашнього господарства і розподілу правової відповідальності [12].

Розглянемо найтиповіші сімейні ролі для подружжя [5].

1. Відповідальний за матеріальне забезпечення сім'ї. Така роль визначає комплекс обов'язків, пов'язаних із забезпеченням сім'ї необхідним рівнем добробуту.

2. Хазяїн-господарка. Виконання цієї ролі передбачає організацію і ведення домашнього господарства.

3. Відповідальний за підтримку родинних зв'язків. Реалізація цієї ролі забезпечує організацію спілкування з родичами, участь у сімейних ритуалах і церемоніях.

4. Організатор сімейної субкультури. Ця роль орієнтує на формування у членів сім'ї певних культурних цінностей, інтересів і захоплень.

5. Організатор розваг. Виконання цієї ролі припускає ініціацію й організацію життєдіяльності сім'ї у сфері дозвілля.

6. Сексуальний партнер. Ця роль пов'язана з проявом активності у сфері сексуальних стосунків.

7. Відповідальний по догляду за дитиною. Виконання цієї ролі передбачає забезпечення дитині фізичного і психічного комфорту в перші роки її життя.

8. Вихователь. Ця роль передбачає розвиток особистості дитини.

9. Сімейний " психотерапевт". Ця роль включає дії, спрямовані на розв'язання особистісних проблем членів сім'ї.

Розподіл ролей у сім'ї може змінюватися залежно від обставин (народження дитини), особливостей професійної кар'єри тощо. Крім того, якість виконання сімейних ролей багато в чому залежить від міжособистісних стосунків і пов'язаних з ними міжособистісних ролей ("попелюшка", " клоун ”, " красень ” тощо).

Залежно від розподілу ролей виокремлюють сім'ї традиційні (патріархальні чи матріархальні), в яких один з членів подружжя є внутрішньо-сімейним лідером, активнішою стороною в подружніх стосунках і відносинах із соціумом, та егалітарні (від фр. - рівність), в яких ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігаються вирівнювання функцій подружжя і відносно незалежне становище дітей.

Традиційна сім'я - це сім'я, де за подружжям відповідно до їх підлогою закріплені певні ролі - дружина виконує ролі матері та господині, чоловік в основному відповідальний за матеріальне забезпечення та сексуальні стосунки [9].

Так, наприклад, Седих К.В. в своєму авторефераті до докторської дисертації виокремлює такі типи конфігурацій стосунків у сім'ї що породжують відповідні типи взаємодії: залежний, сімбіотично-конфліктний, кумир сім'ї, конфліктний, опосередкований, альянсно-коаліційний, гармонійний. До факторів, які породжують ці типи взаємодії також відносяться: тип зв'язків в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї; емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї; тип границь нуклеарної сім'ї; позиція осіб юнацького віку в батьківській сім'ї; стратегія поведінки дитини в сім'ї.

Залежний тип взаємодії:

1) конфігурація стосунків - "павутиння";

2) зв'язки в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї зверх-сильні та одночасно конфліктні;

3) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька;

4) границі нуклеарної сім'ї - закриті;

5) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - "адаптована дитина";

6) стратегія поведінки - ЗП.

Симбіотично-конфліктний тип взаємодії:

1) зв'язки в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї зверх-сильні та одночасно конфліктні;

2) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька;

3) границі нуклеарної сім'ї - закриті;

4) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - бунтарська;

5) стратегія поведінки - ЗХ.

"Зірковий":

1) конфігурація стосунків: "Сонечко";

2) зв'язки в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї зверх-сильні;

3) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї дуже близька, центр сім'ї - дитина, зв'язки між іншими членами сім'ї слабко виражені;

4) границі нуклеарної сім'ї - закриті;

5) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї "адаптована дитина".

"Опосередкований":

1) конфігурація стосунків - опосередкована;

2) зв'язки деяких членів відбуваються через третю особу (також члена сім'ї), не всі члени нуклеарної сім'ї безпосередньо зв'язані між собою;

3) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї дуже близька;

4) границі нуклеарної сім'ї - закриті;

5) позиція - "адаптована дитина".

"Конфліктний":

1) конфігурація стосунків - конфліктні;

2) зв'язки достатньо емоційні та одночасно конфліктні між членами нуклеарної сім'ї;

3) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї - різна;

4) границі нуклеарної сім'ї - закриті або дифузні;

5) позиція юнака - Х-П-А або А-Х.

"Альянсно-коаліційний":

1) конфігурація стосунків - наявність альянсів або коаліцій між членами різних сімейних підсистем;

2) зв'язки сильні в нуклеарній сім'ї та між нуклеарною та розширеною сім'єю;

3) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька;

4) границі між нуклеарною та розширеною сім'єю - дифузні;

5) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - "адаптована дитина".

"Гармонійний":

1) зв'язки в нуклеарній сім'ї сильні та середні;

2) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька;

3) границі нуклеарної сім'ї - нормальні;

4) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - доросла;

5) Стратегія поведінки - АП. [39]

У сучасній сім'ї фактично ролі розподіляються між чоловіком і дружиною переважно порівну. І хоча чоловіки і жінки часто погоджуються, що, коли працюють обидва партнера, повинно мати місце більш рівноправне розподіл обов'язків вдома, дослідження виявили відносно небагато прикладів поведінкових змін у цьому напрямку. Плек приходить до наступного висновку: наявні дані показують, що чоловіки більш психологічно залучені в сімейну, ніж у виробничу життя, і припускає, що ця залученість утворює основу для розширення участі чоловіків у виконанні домашніх обов'язків і догляду за дітьми. Однак він визнає, що чоловіки беруть відносно невелика участь у цих видах діяльності. Росс з колегами встановили, що чим вищий заробіток чоловіка, тим менш імовірно, що він бере участь у домашній роботі і догляді за дітьми, і чим вищий заробіток жінки, тим швидше він буде виконувати ці обов'язки. Існує думка, що чим більше заробляє дружина в порівнянні з чоловіком, тим меншу відповідальність вона несе за виконання домашніх обов'язків (крім догляду за дітьми). [19] На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім'ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском [10].

Але оскільки ґендер є своєрідною основою стратифікації суспільства, він здатен розкрити чимало сторінок історії окремої країни, розвитку її культури, нормативи людських стосунків, статус чоловіків і жінок у детермінації державного і сімейного устрою. Ґендерний фактор в історіографії сфокусований на взаємодії чоловіків і жінок на конкретних етапах життя етногрупи, та їхній позиції в сім'ї та суспільстві. [17, с.120] Тому проводячи дослідження ґендерної поведінки та її впливу на сімейний аспект життя потрібно передусім враховувати певні історичні характеристики місцевості роботи. Тож коротко охарактеризуємо історичні особливості місця жінки в Україні: [17c.120]

У 1996 р. відомий американський психолог Дженет Хайд проводила крос-культурні дослідження серед американських та українських студентів з метою встановлення ґендерних відмінностей у рефлексивних здібностях, частоті переживань різних емоційних станів та у вияві морально-психологічних оцінних ставлень. Ішлося про те, як часто, наприклад, переживають почуття незручності за мимовільну образу іншого юнак і дівчина. Як часто йому та їй стає соромно у зв'язку з допущеними промахами? Чи часто у них "щемить серце" у сентиментальних ситуаціях?

Отримані в Україні відповіді на ці та інші питання виявили схожість реакцій українських юнаків і дівчат, попри суттєву відмінність між американськими. [17c.120]

Для уточнення інформації про відмінність психології українських чоловіків і жінок Дж. Хайд вдалася до методу прямого інтерв'ювання людей літнього віку. Особливо часто вона зверталась із запитаннями до жінок, які торгували на київських базарчиках сільськогосподарською продукцією: "Скільки років ви у шлюбі? Хто у вашій сім'ї глава? Чи підпорядковане ваше життя служінню чоловікові? За ким у сім'ї останнє слово? Як приймаються сімейні рішення?" тощо. її найбільше вразив вік опитуваних жінок (жінки, яким на вигляд можна було дати 60-65 років, насправді мали всього 50-55), а також їх бадьорість, життєрадісність, серед них не було "битих чоловіком" жінок, про яких вона читала в матеріалах про Росію. [17c.120]

Психологія статевого, передусім чоловічого шовінізму історично не була притаманна українському етносу у сфері шлюбно-сімейних стосунків і певною мірою у сфері суспільного життя. Сімейно-шлюбна та соціально-правова сфери діяльності не були винятковим правом лише чоловіків. Жінка у цих питаннях не перебувала на другорядних ролях і, хоча сфера її провідної діяльності визначалась переважно функцією дітонародження та домогосподарювання, її сімейний і соціальний статуси були досить високими. [18]

Це підтверджують пам'ятки Київської Русі ("Повчання Володимира Мономаха", "Слово про закон, благодать та істину" Іларіона, "Руська правда" Ярослава Мудрого, "Слово про Ігорів похід", численні берестяні грамоти). Вивчення їх допомагає глибше осягнути моральні, релігійні, економічно-правові засади міжстатевих взаємин протягом X-XIII ст., зокрема статус жіноцтва. [17c.120]

Історики доводять, що в X-XIV ст. жінка мала право у виборі нареченого, на відмову батькам або сватам небажаного жениха, рівноправний із чоловіком статус при укладанні шлюбу, а в XVI - XVII ст. - право на свою частку у спадщині, її використання згідно з власною волею. Ці права мали як українки, що належали до вищих верств населення, так і прості селянки. [24]

"Правда" Ярослава Мудрого свідчить про правові та моральні норми укладання шлюбів у Київській Русі. Шлюби між чоловіком і жінкою різних соціальних станів були не дуже популярними, проте у разі статевих зносин зі служницею і народження нею дитини вона отримувала економічну підтримку й опіку. Жінка могла відхилити шлюбні домагання, не дати згоди на заручення. Після отримання згоди починали підготовку до весілля. Ритуал розрізання сиру на кусочки та його куштування означав укладання шлюбної угоди - домовленості між батьками про день заручин. З XIII ст. домовленості фіксували своєрідною шлюбною угодою. Порушення цнотливості не було пересторогою укладенню шлюбу. [17c.120]

Протягом своєї історії Україна не знала патріархальної сім'ї, яка була основним типом сімейного устрою на Сході і на Заході. Статево-рольова поведінка українок у сім'ї та суспільстві була далекою від залежності і підпорядкування чоловікові. Жінка вільно з'являлася сама або з чоловіком у товаристві, брала участь у святах, впливала на справи родини, громади. Особливо шанували становище вдови, коли та не брала шлюб удруге: вона ставала головою родини замість чоловіка, матеріально і психологічно опікувала дітей. [17c.120]

Україна часів середньовіччя чи не першою серед держав Європи домоглася того, що здебільшого її громадяни, в тім числі і жіноцтво, були письменними. [17c.120]

Культурні традиції Київської Русі у сфері шлюбно-сімейних відносин набули розвитку за часів Козацької республіки. У книзі "Українська жінка в XVI-XVII ст. "М. Мірза-Авакянц на основі аналізу архівних документів (Актів про шлюбне право і сімейний побут та ін.) наводить переконливі факти демократичних традицій у шлюбно-сімейних стосунках. [18]

". Тогочасна українка була повноправним членом громадянства, про охорону якого з боку фізичного, морального та матеріального закон дбав так само, як і про чоловіка; товариш, а не рабиня в подружнім житті, іноді ніжна і чула, іноді грубо матеріалістична, захоплена релігійними, науковими та іншими течіями або цілком віддана піклуванню про свою красу й розваги, врешті, злочинка, але завжди самостійна, з яскравою індивідуальністю, зі своєю волею, яка може вести однаково і до гарного, і до лихого, але ніколи не буває пригнічена та винищена". [17c.120]

Шлюбний договір спочатку укладали усно, а з XVII ст. і письмово, якщо молодим надавали у придане землю. Однією з особливостей тогочасних майнових відносин була практика надання молодій материзни - частки землі, яка передавалась у спадок тільки по жіночій лінії. Земля здебільшого була питанням, навколо якого вибудовувалася система шлюбної угоди та шлюбних звичаїв. У своїх майнових правах жінка майже нічим не відрізнялась від чоловіка, крім права одержувати урядові посади і проходити військову службу. Вона мала право на власне майно, одержане як віно, на спадщину по чоловікові. За литовськими статутами, які діяли в Україні протягом XVI - першої половини XVII ст., жінка мала право на спадщину (воно було обмежене 1/4 частиною з батьківського майна для всіх доньок).

Незалежність жінки виявлялася в її ініціативності під час сватання, оскільки закон дбав і про охорону особистих прав жінки, зокрема її волі уподобати чоловіка. Українка бувала у товаристві, мала змогу познайомитись і добре розпізнати чоловіка, з яким потім брала шлюб. [17c.120]

Попри вимогу закону, щоб дівчата виходили заміж лише з благословіння батьків або опікунів, у народі вважалось гріхом силувати дітей до шлюбу. [18]

Беручи шлюб і посідаючи почесне становище у родині, жінка хоч і перебирала прізвище чоловіка, проте не втрачала свого титулу і не відкидала свого прізвища. Ознакою самостійності заможної жінки була печатка, на якій карбували її герб та ім'я. [17c.120]

Українська сільська культура протягом сторіч поневолення царською Росією була осередком, у якому зберігались демократичні традиції у міжстатевих стосунках. Важко віднайти в українському фольклорі натяк на меншовартість жінки порівняно з чоловіком. [17c.120]

У статевій свідомості українців відсутні ригідні стереотипи маскулінності/фемінності, дихотомічність яких притаманна більшості етносів. Сердечність, м'якість, ніжність чоловіка ("Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках донесу", "Як не хочеш, дівчинонько, моєю бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути") поєднується з активністю, незалежністю, самостійністю й рішучістю жінки, маскулінні якості якої не затінюють її фемінності. Маскулінність українського жіноцтва сягає корінням освіченості, дієвості, рішучості княгині Ольги, ідей незалежності та вольностей, що особливо поширились з часів Запорозької Січі. Як стверджують етнографи та історики, українська духовна традиція виробила своєрідний код характеру українки, в основі якого - розум, доброта, мужність, гідність. [18]

У шлюбно-сімейних стосунках, диференційованих за характером статево-відповідної діяльності, чоловік і жінка не переставали бути людьми з розвинутою індивідуалізацією статевих ролей. [24]

Етнокультурні особливості явищ ґендеру пов'язані з різними сферами, до яких належать мова і мовлення, де статева диференціація має свої критерії і ознаки. Між фемінною ідеалізацією та граматичною формою жіночого роду існує певний зв'язок, обумовлений історико-міфологічним фактором, а щодо України, то і соціальною специфікою становища жінки на різних історичних етапах. Емоційність як одна з рис української ментальності обґрунтована в концепції "філософії серця" ("кордоцентризму"). Домінування в українській ментальності фемінних якостей (емоційність, почуттєвість, сентименталізм тощо), які виявляються у переважанні морального буття над інтелектуальним, стимулювало прояви рис, які часто відігравали негативну роль в долі етносу: певна соціальна пасивність, необов'язковість, анархічність, невизнання авторитету, заздрість тощо. [17c.120]

Колективна підсвідомість українців містить чимало інших статево-рольових установок, пов'язаних з національною історією та культурою. На різних щаблях історії домінуючою тендерною рисою українців була пошана до волі жінки, партнерство статей, індивідуалізація характерів поза статевою належністю і взаємна довіра. [17c.120]

Отже ґендерні стереотипи суттєво впливають на наше особисте життя. Сучасний світ швидко змінюється і люди не завжди встигають до нього пристосуватись. Те саме сталось і з сімейними стосунками. Традиційні подружні стосунки є не завжди є актуальними, особливо тоді коли вони просто нав'язані суспільною думкою, а не розподілені між подружжям, згідно їх бажання і можливостей. Зміна в суспільстві ґендерних ролей,що розповсюдилась разом з прогресом, вимагає переглянути відповідність висунутих вимог до жінок, та перевірити відповідність ґендерно-рольової ідентифікації з орієнтацією на традиційні чи егалітарні (феміністичні) стосунки, а також згадати що психологія українців як етносу засвідчує, що їм не притаманний андроцентризм на рівні сімейного функціонування. Соціостатеві установки відображають національний характер взаємин статей, які історично вибудовувались на засадах біархатності, комплементарності сфер діяльності, пошани до жінки.