Як зазначає Ю.В. Лагов, тіньовою економікою (shadow economy) називають господарську діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці. Масштаби і характер діяльності в сфері тіньової економіки варіюються в широких межаха - від величезних доходів, злочинних підприємств (наприклад, у наркобізнесі), до пляшки горілки, якою «нагороджують» водопровідника за полагоджений кран Лагов Ю. В. , Ковалев С. Н. Теневая экономика: Учебное пособие для вузов. -- М.: Норма, 2006. с. 14..

Існують різні підходи дослідження тіньової економіки: соціальний, статистичний, економічний, кібернетичний. Ґрунтовно вони досліджуються в праці З.С. Варналія Див. Тіньова економіка: сутність, особливості та шляхи легалізації: Монографія / За ред. Варналія З.С. - К., 2006.. Нас же, перш за все буде цікавити кримінологічний підхід до дослідження тіньової економіки, який її пов'язує з широким розповсюдженням економічної злочинності: незаконне підприємництво; незаконна банківська діяльність, легалізація грошових коштів чи іншого майна, отриманих незаконним шляхом; придбання або продаж майна, отриманого незаконним шляхом, незаконне отримання кредитів; злісне ухилення від погашення заборгованості; зумисне чи фіктивне банкрутство, монопольні дії, обмеження конкуренції; примушення до виконання оборудки чи відмова від її здійснення; незаконне використання товарного знаку, контрабанда; незаконний експорт технологій, науково-технічної інформації та послуг, військово-технічної продукції; ухилення від сплати мита, неповернення валютних коштів з-за кордону; незаконний обіг дорогоцінних металів, коштовностей, а також ще ціла низка злочинних дій пов'язаних з порушенням податкового законодавства.

За різними оцінками Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Рахункової Палати та Міжнародного банку тіньова економіка України складає від 30 до 50% ВВП Ліга. Новости [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://news.liga.net/news/economics/467970-smi-tenizatsiya-ukrainskoy-ekonomiki-36-ot-vvp.htm.

У будь-якому разі, незважаючи на не одностайність даних, навіть найбільш скромні, оптимістичні оцінки вражають своїми масштабами. Обсяг тіньової економіки свідчить, що у населення межа між законною фінансово-підприємницькою діяльністю і відповідними тіньовими формами практично зникла. Кримінальна економіка стала виконувати певну функцію у нашому суспільстві, заміщуючи інститути неефективної держави, як у національному господарстві, так і поза його межами.

Іншою важливим питанням є інституалізація корупції. Корупцією були враженні численні держави минулого Див. Кузовков Ю.В. Мировая история коррупции. М.: Издательство Анима-Пресс, 2010. і сьогодення, особливо актуальним є це питання і для України.

У римському праві цим терміном позначалася діяльність кількох осіб, спрямована на порушення нормального ходу судового процесу або управління суспільством, і до корупційних відносився цілий ряд діянь, пов'язаних з фальсифікацією і псуванням державних документів, з підкупом суддів або з моральним розбещенням чужого раба Качкина Т.Б., Качкин А.В. Коррупция и основные элементы стратегии противодействия ей: Учебное пособие. -- Ульяновск: ОАО «Областная типография «Печатный двор». 2010.с.9..

У широкому сенсі слова сутність корупції представляється як таке використання державними (муніципальними) службовцями та іншими особами свого службового становища, повноважень, статусу та авторитету в своїх приватних інтересах, що завдає шкоди значущим політичним, економічним, соціальним, морально етичним та іншим інтересам і цінностям держави і суспільства і втягує в корупційні відносини інших людей (організації), формуючи стійку систему корупційних зв'язків Качкина Т.Б., Качкин А.В. Вказана робота. С. 14..

Фактично, можна сказати, що у корупційних правовідносинах так чи інакше беруть участь протягом життя практично кожен українець. З одного боку - це армія бюрократів, які уповноважені приймати владні рішення, з іншого - мільйони простих українців. Більш того це стало звичним способом вирішення справ для більшості людей, звичним станом речей, втратилось навіть відчуття протиправності ба навіть аморальності. Легітимність корупції в Україні не викликає сумнівів.

Загальновідомо, що корупція більше поширена в бідних країнах. Клептократія - кліше за допомогою якого можна охарактеризувати корумповані країни. Корупція є і причиною бідності і її наслідком.

На думку Я. Гілінського і В. Гольберта про інституналізацію корупції свідчать:

· Виконання нею ряду соціальних функцій - спрощення адміністративних зв'язків, прискорення і спрощення прийняття управлінських рішень, консолідація та реструктуризація відносин між соціальними класами і групами, сприяння економічному розвитку шляхом скорочення бюрократичних бар'єрів, оптимізація економіки в умовах дефіциту ресурсів та ін;

· Наявність цілком певних суб'єктів корупційних взаємин (патрон - клієнт), розподіл соціальних ролей (хабародавець, отримувач хабара, посередник);

· Наявність певних правил гри, норм, відомих суб'єктам корупційної діяльності;

· Сформований сленг і символіка (наприклад, добре відомий і всіма зрозумілий жест швидкого потирання великим пальцем руки вказівного і середнього пальців) корупційних діянь;

· Усталена і відома зацікавленим особам такса послуг Гилинский Я.Институциональные эффекты девиантности и социального контроля /Я. Гилинский, В. Гольберт // Российский криминологический взляд. - 2009. - №1. С. 218 - 233..

З тіньовою економікою та корупцією також тісно пов'язана організована злочинність, тенденції інституалізації якої відмічають все більше авторів.

Як зазначає А.І. Долгова, організована злочинність має економічну природу, її рушійною силою виступає можливість отримання неконтрольовано високого нелегального доходу у відносно короткі строки. Наприклад наявність в приморській зоні морських портів через які йшов потік подержаних іномарок послугувало на рубежі 80-90-х років основою різкого росту організованих злочинних угрупувань, які контролювали торгівлю іномарками Долгова А.И. Организованная преступность. - М: Криминологическая Ассоциация, 1996. с.93.. Саме тому організована злочинність найбільше актуалізується у тих сферах, де можливе виручення надприбутків: зовнішньоекономічна сфера, кредитно-фінансова тощо.

Філ Вільямс вказує, що організована злочинність на пострадянських теренах, подібно до італійської мафії, виникла внаслідок слабкості держави і фактично підмінила собою деякі функції держави (юридичну, каральну). Іншими словами вона може забезпечити безпеку і економічний захист, чого не могла зробити держава. В результаті виникає ситуація, що не стільки злочинність проникає в світ бізнесу, скільки самі бізнесмени починають шукати допомоги в злочинному світі. Серйозні кримінальні угрупування не «наїжджають», а працюють в основному «по замовленню» Вильямс Фил Российская организованная преступность: новая угроза? / Пер. с англ. А. Гостева. - М: «Крон-Пресс», 2000. с.16..

Основні ознаки організованої злочинності як соціального інституту: тривалість існування; регулярність (сталість) функціонування; виконання певних соціальних функцій (забезпечення зацікавлених груп населення товарами і послугами, надання робочих місць, перерозподіл коштів тощо); наявність комплексу норм (правил поведінки), професійного мови (сленг), певних ролей. Дремин В.Н. Вказана робота с. 433..

Н.Б. Бараєва на захист виносила наступні положення:

1. Організована злочинність має всі ознаки соціального інституту. Вона виконує ряд соціально значущих функцій.

2. У діяльності ОЗГ можна побачити всі ознаки підприємництва як форми активної інноваційно-економічної поведінки. Організована злочинність являє собою форму венчурного (ризикового) підприємництва, своєрідний (нелегальний) "авангард" підприємництва.

3. Організована злочинність як економічний інститут являє собою форму адаптації до бюрократичних, інерційним, ригідним соціальним рамкам. Вона може бути охарактеризована як замісник соціального інституту.

4. Корупційні взаємодії ОЗГ і представників влади є різновидом обміну ресурсами; формою соціальної комунікації. Такі взаємодії не завжди здійснюють руйнівну дію на систему управління, а можуть бути однією з форм інтеграції, солідарності різних соціальних сил.

5. Трансформація відверто кримінальних форм бізнесу в легальні - закономірний перехід від ризикового підприємництва до стабільного. Власне ОЗГ не зацікавлені в отриманні офіційних владних позицій, їх мета - забезпечити власну діяльність, а не приймати на себе обов'язки з управління державою.

6. Організована злочинність в основному не вимагає спеціальних форм і методів контролю. У даній сфері найбільш ефективними представляються заходи соціально-економічної, а не кримінальної політики. Будь-який рух у бік посилення регламентації економіки тягне зміцнення позицій ОЗГ. Створення прийнятних умов для розвитку бізнесу та інших форм реалізації творчого потенціалу особистості робить менш рентабельним звернення до кримінальної діяльності Бараева Н.Б. Организованная преступность как социальный институт: Автореф. диссертации на соискание ученой степени кандидата соц. наук: 12.00.08. /Н.Б. Бараева. - СПб., 2002. - 35 с. .

Отже, найбільш очевидними та загрозливими прикладами інституалізованих злочинних практик виглядає корупція, організована злочинність та тіньова економіка. В сучасних умовах вбачається, що замало лише зусиль правоохоронних органів для подолання цих системних явищ. Поряд з цим, потрібно відроджувати та стабілізувати традиційні соціальні інститути.

2.3 Сучасний стан злочинної активності в Україні

Статистична інформація про злочинність відіграє важливу роль і в практичній діяльності правоохоронних органів, і, поряд з цим, має важливе наукове значення. Вона відриває сферу фактично-наявного. Без врахування емпіричних даних статистики навряд чи можна адекватно розробляти теорії, програми протидії злочинності, взагалі вивчати її.

На протязі шести десятиліть статистична інформація про моральний, соцільно-правовий, кримінологічний стан суспільства мали грифи «таємно» та «цілком таємно» і відносились до службової або державної таємниці. ЇЇ розголошення переслідувалось в кримінальному порядку. Юридична наука і практика фактично була відсторонена від об'єктивного аналізу соціальної дійсності. Публікувались лише «вигідні» владі статистичні дані позитивного характеру. Негативна соціально-правова і кримінологічна інформація, що домінує в юриспруденції виявлялася непотрібною хоча її відбір ніколи не припинявсяЛунеев В.В. Юридическая статистика: Учебник. - 2-е изд. Перераб. И доп. - М.: Юристь, 2007. с.5..

Приведені в розділі статистичні дослідження перш за все будуть орієнтовані на аналіз останніх статистичних показників, для виявлення динаміки злочинності, її коефіцієнтів, структури злочинності та її географії.

Статистичною базою для цього послугують дані: Державної служби статистики України, Міністерства внутрішніх справ.

Спочатку буде статистично проаналізована статистична інформація про рівень злочинності на протязі 1990-2010 років, що дозволить приблизно побачити загальну картину. А потім, окремо буде проаналізована злочинність останніх (2010 і 2011) років.

Загалом, як свідчить статистика ДержкомстатуПравопорушення. Статистична інформація / Державна служба статистики [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ злочинність в Україні у період з 1990-2010 рр. варіювалася приблизно в інтервалі від 369 до 641 тисяч зареєстрованих злочинів. Історичний мінімум, як слід було очікувати, був зареєстрований 1990 році, максимальне ж число припадало на 1995 рік. До 1995 року спостерігалась очевидна тенденція поступового збільшення злочинів, після - поступове зменшення. Поступове зниження кількості злочинів відбувалось до 2003 року. У 2003 році кількість зареєстрованих злочинів раптово збільшилась по відношенню до попереднього одразу на 100 тисяч і сягнула цифри в 566 тисяч злочинів. Після 2003 року, який став піковим для України в новому ХХI столітті, намітилась знову тенденція до зниження аж до 2008 року включно. 2008 рік став найкращим для України в двохтисячних роках: рівень зареєстрованих злочинів впав до 390 тисяч і тим самим ця цифра наблизилась до мінімуму 90-того року та стала другою найнижчою за досліджуваний період. Після ж 2008 року знову намітилась тенденція до збільшення (див. графік).

Динаміка зареєстрованих злочинів

деструктивний поведінка злочинність кримінальний

У період між 1990 і 1995 роками Україна пережила різкий, в приблизно в два рази, підйом рівня зареєстрованої злочинності. Основне джерело такої зміни ситуації слід шукати не в насильницьких злочинах (рівень яких зріс в незначній мірі), а в майнових (крадіжка, пограбування, шахрайство і вимагання) та економічних злочинах (хабарництво, контрафакція, торгівля наркотиками). Кількість цих двох видів злочинів росла настільки швидко в порівнянні з кількістю насильницьких злочинів, таких як вбивство, розбійний напад та хуліганство, що з 1990 по 1995 рік рівень перших двох видів злочинів піднявся з однієї третини до двох третин усіх злочинів. При цьому слід мати на увазі і демографічну ситуацію. Останній перепис населення відбувався в 2001 році і зафіксував населення України на рівні 48 млн. чол. Динаміка кількості наявного населення України за даними переписів населення / Державний комітет статистики України. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/total_population1/graphic, попередній перепис 1989 року зафіксував цифру в 51 млн. українців. Демографічна статистика Держкомстату фіксує зниження кількості населення і станом на 1 грудня 2011 року вона становить 45 млн. чол.

Таким чином, якщо ми і наблизились в 2008 році до мінімуму 90-го року за абсолютним показником зареєстрованих злочинів, то по відносному показнику у розрахунку на кількість населення залишились далеко позаду. Хоча у рішенні Ради Національної Безпеки і Оборони України «Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції» від 27.10.2009, відзначається тенденція щорічного зростання розриву між кількістю заяв та повідомлень про злочини і числом зареєстрованих злочинів. Внаслідок недостатності заходів прокурорського нагляду та слабкості відомчого контролю набула значного поширення практика відмов у порушенні кримінальних справ працівниками органів внутрішніх справ. У 2011 році, за даними МВС було зареєстровано близько 3,3 млн. заяв і повідомлень про вчинення злочинів і у 75% (2,5 млн.) випадків ОВС відмовляли у порушенні кримінальної справи.

За офіційними даними МВС України (див. таблицю №1) в 2011 році усього зареєстровано 515 тис. злочинів, проти 500 тис. зафіксованих в 2010 р. Динаміка у бік збільшення по відношенню до попереднього року склала 3%. Таким чином ми продовжуємо знаходитись у процесі абсолютного та відносного зростання злочинності.

Доволі загрозливими виглядають цифри нерозкритих злочинів в Україні (табл. №1). Приблизно 45% злочинів, що знаходились в провадженні в 2011 році були нерозкриті. Динаміка у бік збільшення по цьому показнику за останній рік сягнула 8,3%. Тобто практично кожен другий злочин викликає у правоохоронних органів проблеми в плані розслідування. А в окремих регіонах нашої країни - це і АР Крим, Донецька, Кіровоградська області, м. Київ та м. Севастополь залишились нерозкритими більшість злочинів від загальної кількості. Подібна ситуація спостерігалась і в 2010 році. Якщо злочинець вчинить злочин у зазначених регіонах більша вірогідність того, що він уникне покарання ніж те, що його притягнуть до відповідальності. Загалом же, залишок нерозкритих злочинів минулих років на початок 2011 року в ОВС становив 1,9 млн. З них більше половини це тяжкі і особливо тяжкі злочини.

Щодо ступеня тяжкості злочинів, то тут ситуація наступна (табл. №1). Динаміку у бік зниження до попередньо року на рівні -8,8% було зафіксовано для особливо тяжких злочинів. Зниження також було характерним для злочинів невеликої тяжкості на рівні -5,9%. Зросла кількість зареєстрованих злочинів за цей період для злочинів тяжких - на рівні 2,6% і для злочинів середньої тяжкості - на рівні 6,4%. Питома вага злочинів середньої тяжкості у структурі злочинності України продовжує залишатися найбільшою.

Таким чином, позитивні темпи росту злочинності в 2011 році відбувалися внаслідок збільшення тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості.

Щодо географії злочинності (табл. №2). Найбільш криміногенною областю в Україні продовжує залишатись Донецька (на ріні 60 тис. зареєстрованих злочинів). У цій області зафіксована також найвища кількість тяжких та особливо тяжких злочинів. Втім, у відсотковому відношенні до кількості всіх вчинених злочинів, тяжких і особливо тяжких злочинів найбільше реєструється в Київській (45%) і Одеській (43%) областях. Високі абсолютні показники злочинності показали також Дніпропетровська область, АР Крим, Харківська область. Цікаво також, що в м. Києві реєструється більше злочинів ніж в абсолютній більшості областей України - на рівні 37 тис. злочинів, тобто на рівні тієї ж Харківської обл. чи АР Крим.

Найбільш «зразковими» по абсолютних показниках виявилась Тернопільська обл. - на рівні всього 5 тис. зареєстрованих злочинів. Також хороші показники має Івано-Франківська, Закарпатська, Рівненська області. А от найбільшу динаміку у бік збільшення за поточний рік продемонструвала Харківська обл. - на рівні аж 26%. Активно зросла злочинність також в Черкаській обл. (16%) та в АР Крим (12%).

Дніпропетровська обл., незважаючи на високі абсолютні показники продемонструвала динаміку у бік зниження злочинності на рівні -4,6%. Проте найкраща динаміка, на рівні -8,9, залишилась за Чернівецькою обл.

Зрозуміло, що важка криміногенна ситуація східних та південних областей, а також м. Києва, пояснюється соціально-економічними умовами регіонів, складом, демографією населення. Індустріальний Схід України більш густонаселений, туди в пошуках роботи прибуває чимало заробітчан. Аналогічною є ситуація і з Києвом, де середня заробітна плата вище ніж в цілому по країні і роботу знайти легше. Внутрішня трудова міграція населення є одним із важливих чинників.

Південні області країни, особливо АР Крим є традиційно курортними регіонами. В деяких курортних містах (Ялта, Судак), населення в період з квітня по вересень збільшується в 4-5 і більше разів. Наплив відпочивальників, туристів є безумовним фактором високого рівня злочинності в цих регіонах.

Кожна область нашої країни має свою специфіку злочинності.

Так, як свідчить статистика МВС, Одеська область знаходиться в лідерах і по абсолютному і по відносному показнику по хабарництву. Одеса випередила навіть столицю, де чиновників набагато більше. Високі рівні злочинів проти довкілля демонструють індустріально розвинені східні регіони країни (Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська обл.), а також прикарпатські області (Закарпатська, Івано-Франківська). У прикордонних областях країни (Волинська, Харківська, Луганська, Одеська) реєструється багато випадків викрадення та торгівлі людьми. У структурі злочинності вітчизняних залізниць велику долю (від 20 до 30%) становлять злочини у сфері обігу наркотичних речовин.

Цікавою виглядає структура злочинності України за об'єктами злочинних посягань або ж за розділами Особливої частини КК України (табл. 3). Злочини проти власності складають 65% злочинності в країні - це вже характерне обличчя вітчизняної злочинності. 10% припадає на злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Частка інших злочинів значно менша і рідко перевалює за 3%.

Статистика говорить про незначне зменшення (на 1%) в Україні за поточний рік насильницьких злочинів. Натомість злочини у сфері господарської діяльності зросли на цілих 19% до 10 тис. злочинів на рік. Загалам же, злочинність в Україні зросла за рахунок злочинів проти власності, питома вага яких у структурі злочинності також збільшилась.

Стан організованої злочинності за останній рік в Україні практично не змінився (табл. 4). Слід відмітити збільшення кількості організованих злочинних груп, сформованих на етнічній основі. Найбільш поширеними сферами діяльності для них залишаються злочини у сфері обігу наркотичних речовин, розбої, крадіжки.

Щодо характеристики злочинців (табл. 5), слід сказати, що питома вага неповнолітніх складає 6,5%, жінок - 13,5%. Кожен другий неповнолітній вчиняє злочин у групі. При цьому, слід сказати, що за останні роки найбільшу питому вагу, неповнолітні злочинці становили в Житомирській (8,9% у 2010 і 9% у 2011р.), Волинській (8%, 8,7%), Кіровоградській областях (8,3% , 8%). 45% злочинів вчинили особи, які раніше вже вчиняли злочини - цей показник негативно характеризує вітчизняну каральну систему. Близько 16,6% злочинців за останній рік вчини злочини у стані алкогольного сп'яніння і близько 20% - у групі.

Загалом, на основі статистики можна зробити наступні висновки: останні 3 роки злочинність в Україні продовжує зростати; фактично кожен другий злочин 2010-2011 роках залишався нерозкритим, що закономірно викликає підозри щодо ефективності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю; зниження злочинності в Україні, що відбувалося до 2008 року включно, фактично нівелювалося зменшенням населення України - по відносному показнику злочинності на рівень населення ми, навіть в найкращі роки, залишались далекими від рівня 1990 року; злочинність в Україні за останні 3 роки зростала переважно через зростання злочинів проти власності, які становили в 2011 році 65% в структурі злочинності; найбільш криміногенними залишається м. Київ, східні обл. країни та АРК Крим; разюче зростання злочинності за 2011 рік продемонструвала Харківська обл.; спостерігається зменшення насильницьких злочинів; практично кожен другий злочин в 2011 році вчинявся особою раніше судимою.

Розділ 3 Особливості детермінації та проблеми протидії злочинності у сучасній Україні

Питання щодо детермінант злочинної поведінки, належить до найбільш спірних в науці кримінології. Не вдаючись до висвітлення різних позицій цієї полеміки, автор просто відзначить свої вподобання в цій області і буде виходити, перш за все, із теоретичної основи, закладеної Н.Ф. Кузнецовою в цьому питанні.

Так, Кузнецова Н.Ф., яку відносять до соціально-психологічного напрямку, визначає, що причини та умови - це така система негативних соціальних явищ і процесів які детермінують злочинність як свій наслідок. Криміногенна детермінація виражається в двох основних видах: спричинення і обумовлення. Спричинення - зв'язок генетичний, це продукування злочинності. Обумовлення - зв'язок сприяючий, створення сприятливих умов для появи причин чи їх реалізації. Причини завжди мають соціально-психологічний характер. Це антисоціальні та антиправові, з точки зору пануючої правової ідеології і психології, звички, традиції, потреби, мотиви, інтереси. Умови, сприяючі формуванню і проявленню злочинної поведінки по змісту багатоманітні. Це і соціально-психологічні, і соціально-економічні і організаційно-управлінські, виховні, ідеологічні явища Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. с. 52..

Інколи, в літературі гіпертрофується значення соціально-економічних явищ. Не викликає сумніву, що на поведінку людей, у тому числі злочинну, величезний вплив чинять соціально-економічні умови їх існування. Але при цьому, непотрібно і переоцінювати їх роль і відносити до причин злочинності. Інформацію для роздумів з цього приводу є деякі цифри злочинності в світі.

Світовий рекорд належить США, де в 90 рр. реєструвалося до 15 млн. індексних злочинів. За останні 10-12 років рівень злочинності, щоправда впав на третину в цій країні. До країн «мільйонерів» також належать: Японія 2,5 млн., Великобританія - 4,6 млн., Італія - 2,4 млн., Нідерланди - 1,2 млн., Франція - 3,5 млн., Швеція - 1,2 млн., Канада - 2,5 млн., Республіка Корея - 1,4 млн., Австралія - 1,2 млн., ЮАР - 2,1 млн., а також Китай 1,6 млн., Індія 1,7 млн., Росія 2,4 млн., Єгипет - 4,3 млн. (всі дані за 1997 рік) Голик Ю.В., Коробеев А.И. Преступность - планетарная проблема. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2006. с. 8-9. .

Отже, найбільш розвинені в економічному та соціальному плані країни, країни найбільш демократичні, водночас є і найбільш кримінальними. Швеція показує мільйонні показники, незважаючи на те, що її населення більш ніж в 130 раз менше ніж в Китаї (в одному Шанхаї живе більше людей ніж в Швеції), а Індія більш ніж в два рази перевищує за населенням весь Європейський Союз.

Звичайно, тут можна говорити про різний кримінально-правовий підхід щодо визначення кола караних діянь. Але ж до індексних злочинів (які відображаються в статистиці) належать не всі, а лише, зазвичай, найбільш суттєві і традиційні. В Англії, наприклад, таких злочинів 70, у ФРН - 24, у Франції - 22, в США - 8. У США індексними злочинами вважаються; вбивство, зґвалтування, напад при обтяжуючих обставинах, розбій, грабежі, крадіжки, крадіжки автомашин, підпали Криминология: Учебник/Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. - М.: Юристъ, 1997.с.123..

Якби причини злочинності крилися в соціально-економічних факторах, ми повинні були б спостерігати зовсім іншу картину. Проте, звичайно, не можна заперечувати важливу не причинну, а обумовлюючу роль цих факторів.

Перш за все, зупинимось на умовах злочинності в Україні, адже саме вони здійснюють свій вплив на формування причин злочинності і створюють сприятливий клімат для їх реалізації. Вони виступають або причинами причин, або ж важливими криміногенними факторами злочинності. Загалом, доволі важко дати вичерпний перелік всіх обумовлюючих факторів, адже вони існують практично в кожній сфері життєдіяльності суспільства. Розглянемо деякі соціально-економічні, політичні, правові, культурні передумови,.

Україна була другою по значимістю республікою СРСР і отримавши незалежність прогавила нагоду наздогнати європейські країни за соціально-економічним розвитком. Польща, Естонія, Литва, Латвія свій шанс використали. Україна пережила десять років падіння, внаслідок чого ВВП знизився до 40,8 %, а після наступних дев'яти років зростання ледь сягнув 74,1 % від рівня 1990 р. Порівняно з 1991 р. реальні наявні доходи населення спочатку знизились до 32,9 % у 1999 р., а потім зросли до 101,3 % у 2008 р. Отже, вісімнадцять років для зростання доходів населення в цілому втрачено. Результатами економічного зростання різні верстви населення країни скористалися по-різному, зокрема, все більше ресурсів концентрувалося в руках відносно нечисельних групСоціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. - К. : НВЦ НБУВ, 2009. с.6..

Зростання 2000-2008 років все ж не призвело до суттєвого покращення міжнародних показників. За рівнем же ВВП на душу населення, Україна стабільно відставала від європейських країн, перебуваючи поряд, з африканськими латиноамериканськими, азійськими. Зрозуміло, що економічні проблеми створюють сприятливі умови для процвітання економічної злочинності та злочинів проти власності.

За даними Держкомстату частка безробітних серед осіб працездатного віку в 2010 році сягнула 8,8%. Загалом ця цифра в Україні в двохтисячних роках коливалася від 7 до 12%. Навантаження незайнятого населення на одне робоче місце в кінці 2010 року становило 9 осіб. Але слід сказати, що це лише офіційне безробіття. Далеко не всі люди стають на облік в центрах зайнятості і про реальні розміри можна лише гадати.

Рівень бідності за абсолютним критерієм (нижче прожиткового мінімуму) в період з 2000 по 2010 рр., коливався від 71,2 % (в 2000 році) до 19,9 % в 2008 році. У 2009 році цей показник помітно зріс і становив 24,8%, а у 2010 році рівень бідності за цим критерієм трохи зменшився. Тобто кожний четвертий живе за межею бідності. Хоча критерій прожиткового мінімуму є суперечливим, адже тут також потрібно встановлювати відповідність його росту по відношенню до росту цін. За відносним же критерієм ситуація залишається незмінною - близько 25% населення щорічно мають нижчі доходи ніж в середньому по країні. Загалом можна сказати, що поступово у період з 2000 по 2008 роки, Україна поступово долала бідність та безробіття, але економічна криза 2009 року знову відкинула нас назад.

Є проблема із формуванням середнього класу. 10% найбільш заможних отримують в 9 разів більше доходів ніж 10% найменш заможних - наявне значне майнове розшарування суспільства.

Незважаючи на те що більшість домогосподарств країни мають окреме житло, розмір цього житла не завжди відповідає усталеним на сьогодні нормам. Так, 10,2 % домогосподарств країни мають житлову площу помешкання менше 7,5 кв. м на одну особу, ще 30,7 % мають житлову площу від 7,5 кв. м до 13,65 кв. м

Більшість наявного житлового фонду домогосподарств країни (72,2 %) було побудовано в період з 40-х до 80-х років, впродовж останніх років (починаючи з 2000 р.) було побудовано лише 0,5 % житлового фонду країни. Це вказує на те, що більшість житлового фонду країни матеріально застаріла та потребує капітального ремонту Там само с. 246-277..

Суттєвою проблемою є також нелегальна міграція. Зрозуміло, що більшість мігрантів прагнуть до Європейського Союзу, а Україна, через своє географічне положення, виступає здебільшого транзитною країною. Мігрантів, вихідців переважно з Центральної та Південно-східної Азії приваблює високий рівень життя європейських країн.

Зі Сходу України посилюється потік незаконних мігрантів через необлаштовані кордони з Російською Федерацією та Білоруссю, а із Заходу повертаються особи, затримані в рамках двосторонніх угод про реадмісію з Польщею,Угорщиною та Словаччиною. Водночас, внаслідок складної економічної ситуації, Україна сама перетворилася на одну з найбільших країн - донорів нелегальних мігрантів в ЄС. Україна є країною - донором робочої сили для держав Європейського Союзу. Лише незначна частина трудових мігрантів стають легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах. Більшість з них займається незареєстрованою діяльністю, тобто є нелегальними трудовими мігрантами. Окрема частина українських мігрантів є жертвами злочинних угруповань, що займаються торгівлею людьми, і зайнята протиправною діяльністю не з власної волі.За інформацію дипломатичних представництв України, в Польщі на заробітках перебувають 300 тис. громадян, в Італії та Чехії - по 200 тис., у Португалії - 150 тис.,Іспанії - 100 тис., Туреччині - 35 тис., у США - 20 тис. У Росії лише офіційно (на основі ліцензій Федеральної міграційної служби цієї країни) працює близько 100 тис. українських громадян, загальна ж кількість українців, які працюють у цій країні, оцінюється в 1 млн Політика України у сфері контролю над нелегальною міграцією. - К: міжнародний центр перспективних досліджень, 2006. с.9-12..

Нелегальні мігранти, які з суб'єктивних чи об'єктивних причин осіли в Україні, поповнюють ряди маргінальних верств населення. Поширеною тенденцією є і внутрішня міграція населення: сільські мешканці через скрутне становище українського села, прагнуть осісти в містах, але часто не можуть адаптуватися в нових умовах і тим самим вливаються до маргінальних категорій.

Соціально-політичну сферу життя нашої країни, в останні роки, нерідко супроводжують політичні кризи. До мовного, релігійного, економічного поділу країни прибавився і політичний. Боротьба за владу в останні роки призводила і до розпусків парламенту, змін урядів, масових виступів громадян проти тієї чи іншої політики влади, протистоянням уряду і парламенту, президента і парламента. Політична нестабільність створює напругу у суспільстві. Україна, взявши на себе зобов'язання дотримуватись стандартів прав людини у відповідності до Європейської конвенції з прав людини, на сьогоднішній момент погано виконує свої зобов'язання. Разом з Росією вона постійно лідирує по кількості заяв до Європейського суду з прав людини. Це наглядно демонструє проблеми нашої країни з побудови правової держави.

Незбалансованими виглядають і гілки влади в Україні. Локк і Монтеск'є, які власне і сформували концепцію поділу влади, мали на увазі, що влада повинна бути поділена на 3 рівнозначні гілки, які повинні стримувати одне одну системою важелів і противаг задля досягнення балансу. Деякі органи в сучасній Україні не відносяться до жодної із гілок. Це передусім Президент та органи прокуратури. Зазначене дозволяє говорити дослідникам про наявність «контрольної» гілки влади. Але, автор підтримує думку тих дослідників, які говорять про те, що подібне становище виражає лише неправильну реалізацію принципу поділу влад. Судова влада в Україні продовжує залишатись неповноцінною по відношенню до інших. Судова реформа виглядає суперечливою, Верховний Суд України, який має вінчати судову систему втратив суттєву долю своїх повноважень, натомість Вища рада юстиції зосередила в своїх руках дисциплінарні функції. Незалежність судової влади виглядає декларативною.

Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року наразі виглядає застарілим і численні зміни до нього не змінять його інквізиційної суті. Наразі триває активний процес із прийняття нового кримінально-процесуального законодавства.

Негативні явища супроводжують нашу державу і в культурній сфері. Загальне зубожіння нашої країни супроводжувалось падінням фінансування освіти, науки та культури. Відтік інтелектуалів на Захід через мізерну заробітну плату, відсутність належних умов праці став буденним явищем. Особливо це помітно в галузі технічних наук. Залишковий принцип фінансування цих сфер зумовив руйнування в Україні прошарку інтелектуальної еліти. Відвідування музеїв, бібліотек, театрів не є на сьогодні типовим заняттям для українця.

Автор схильний розглядати і падіння регулюючої ролі релігії в житті суспільства як умову, що сприяє злочинній поведінці. Не випадковими виглядають загальновідомі дані щодо злочинності в світських і теократичних державах. В мусульманських країнах традиційно фіксуються найнижчі показники не лише злочинності, але і інших негативних явищ (пияцтво, самогубства, наркоманія тощо). Єдиної церкви в Україні немає, діють Українська Православна Церква Київського патріархату, Українська православна церква Московського патріархату, Українська Греко-Католицька Церква, набувають популярності численні протестантські секти. Втім число атеїстів, як і всюди в розвинених країнах збільшується, а релігійність обмежується формальними складовими (як то відвідування церкви по святам, носіння атрибутики тощо). Таке становище, на думку автора, є основною причиною деморалізації суспільства. Легітимність моральних норм підтримується вірою в те, що людина буде відповідати за свої вчинки в іншому житті. Якщо ж для віри не знаходиться місця в духовній структурі людини, безумовність моральних імперативів і принципів не виглядає такою вже й безумовною. Для аналогії можна привести приклад наявності кримінально-правових норм без правоохоронних органів, які б робили можливим притягувати винних до відповідальності. В такому разі, виник би протиправний хаос і зараз такий хаос спостерігається в моральній сфері. Самодостатні системи моральності, без релігійної складової, прагнув побудувати і побудував Кант в «Критиці практичного розуму» та деякі екзистенціалісти (Камю), але їх філософсько-етичні системи занадто складні для усвідомлення більшістю населення, а тому релігія повинна відігравати важливу роль в підтримання легітимності моральних норм.

Автор не закликає перетворити Україну на теократичну державу на зразок мусульманських. Для України прикладом у взаємовідношенні церкви та держави повинна слугувати Греція. Православна релігія являється по суті офіційною, її статус та відносини з державою визначені в Конституції Греції. Разом з тим, держава не обмежує свободу совісті і віросповідання - кожен має в цьому плані свободу, але підтримує свої традиції і свою культуру. Грецька церква зберегла вплив в сімейному праві (укладення шлюбу в церковній формі, заборона шлюбу з нехристиянами, обмеження в розлученні, юридичне оформлення інституту заручин тощо).

Такими є об'єктивні умови, які загалом є сприятливими для процвітання злочинності в України. Безпосередні ж причини злочинності криються в соціально-психологічних чинниках. Об'єктивні умови існування породжують в індивідуальній, групові, масовій свідомості особливе до інших і до себе. Н.Ф. Кузнецова в більш сучасній своїй роботі відносить до поширених причин злочинності: користолюбство, агресивність, націоналізм, безвідповідальність і легковажність в угоду миттєвим егоїстичним насолодам, правовий нігілізм Криминология: Учебник / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, В. В. Лунеева. М., 2004. С. 169.. Так, наприклад, психологія агресивності у суспільстві є причиною процвітання насильницької злочинності, формується ж вона внаслідок безконтрольності обігу зброї, наркотиків, пропаганди культу насилля, порнографії, проституції тощо.

Дещо схожий підхід у А.Ф. Зелінського, який основною причиною злочинності визнає суб'єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур'я, шкідливі звички, конформізм, а крім того досліджує підсвідомі причини Зелинский А.Ф. Криминальная психология: Научно-практическое издание. - Киев Юринком Интер 1999.с.106-110.. Але, якщо у Н.Ф. Кузнецової ці суб'єктивні фактори продукуються соціально, то у А.Ф. Зелінського, вони є вадами людини її порочної, недосконалої природи (біопсихологічний напрямок).

Оскільки аналіз причин можна будувати на різних рівнях, і автора найбільш цікавить причини злочинної поведінки загалом, а не певного виду злочинності чи окремо взятої злочинної поведінки, то до найбільш типових причин злочинності можна віднести: відчуження, гедонізм і соціальний нігілізм. Оскільки ми визначили вище, спираючись на Ю. М. Антоняна, що причинами злочинності є найбільш типові причини конкретних злочинів і на думку автора, ці соціально-психологічні особливості зустрічаються практично в кожного злочинця.

Феномен відчуження досліджували К.Маркс, Е. Фромм, екзистенціалісти. В кримінологічній літературі його аналіз наводить Ю.М. Антонян.

Для К. Маркса феномен відчуження складав (поряд з експлуатацією людини людиною) основний пафос гуманістичної критики капіталістичного суспільства. Він виділяв 4 види відчуження: відчуження від результатів своєї праці, від виробництва, від інших людей і від самої себе Соціологія: Навч. Посіб./ За ред. С.О. Макеєва. - 4-те вид., перероб. І доп. - К.: Знання, 2008 с.61.. Е. Фромм творчість якого акумулювала ідеї З.Фрейда і К.Маркса, підхопив і розвинув цю ідею у своїх працях. Основою капіталізму є конкуренція. Ринково орієнтована особа перетворюється на товар і для того щоб дорожче продати себе на ринку праці повинна конкурувати з іншими людьми. Конкуренція не обмежується економічною сферою а переходить на рівень міжособистісних взаємин, де кожна людина сприймає іншу як потенційного конкурента і ворога. Зовнішній світ стає чужим, ворожим для людини і не відповідає його глибинним інтересам.

«У сучасному суспільстві це відчуження стає майже всеосяжним. Воно пронизує ставлення людини до його праці, до предметів, якими він користується, поширюється на державу, на оточуючих людей, на нього самого. Сучасна людина своїми руками створила цілий світ досі не бачених речей. Щоб управляти механізмом створеної ним техніки, вона побудувала складний соціальний механізм. Але вийшло так, що це її творіння стоїть тепер над нею і пригнічує її. Вона відчуває себе вже не творцем і паном, а лише слугою виліпленого голема. І чим більше могутні і грандіозні розв'язані нею сили, тим більш слабким створінням відчуває себе віна - людина. Їй протистоять власні ж сили, втілені в створених нею речах, сили, відтепер відчужені від неї. Вона потрапила під владу свого створіння і більше не має влади над собою.

Які ж взаємини сучасної людини з його побратимами? Це відносини двох абстракцій, двох живих машин, що використовують один одного. Роботодавець використовує тих, кого наймає на роботу, торговець використовує покупців. У наші дні в людських відносинах рідко знайдеш любов чи ненависть. Мабуть, в них переважає чисто зовнішня дружелюбність і ще більше зовнішня порядність, але під цією видимістю приховується відчуженість і байдужість. І чимало тут і прихованого недовіри.

А як же людина ставиться до самої себе? Вона відчуває себе товаром, який треба вигідніше продати на ринку. І зовсім не відчуває, що вона є активним діячем, носієм людських сил і здібностей. Вона відчужена від цих своїх здібностей. Мета її - продати себе дорожче. Відчужена особистість, призначена для продажу, неминуче втрачає в значній мірі почуття власної гідності, властивого людям навіть на самому ранньому щаблі історичного розвитку. Вона неминуче втрачає відчуття власного «я», як уявлення про себе, як про істоту єдину і неповторну. Речі не мають свого «я», і людина, що стала річчю, також не може його мати»Фромм Эрих Человек одинок [Електронний ресурс] Режим доступу: http://scepsis.ru/library/id_898.html.

Як зазначає Медведєв В.С. на індивідуальному рівні відчуження супроводжується самотністю, егоцентризмом, заздрістю. Поступово відчуження надає стосункам з оточенням стійкого конфліктного характеру, яке може трансформуватись у ворожнечу. Показовою в цьому аспекті є особа А. Онопрієнко. Онопрієнко в дитячому віці мав численні конфлікти з оточенням, неодноразово ображався та відторгався ровесниками і вихователями. Образи та самотність накопичувалися. За свідченнями фахівців, які проводили судово-психіатричну експертизу Онопрієнка, у нього сформувалась глобальна ненависть до людей Медведєв В.С. Кримінальна психологія: Підручник. - К.: Аттіка, 2004. с.43..

Схожу позицію займає і Ю.М. Антонян. Численні кримінологічні дослідження переконливо свідчать про те, що злочинців відрізняє психологічна дистанція від інших людей, багато з них самотні й замкнуті, у них мало друзів і близьких знайомих, вони не мають сім'ї і не прагнуть завести її, довго ніде не працюють і переїжджають з одного населеного пункту в інший, деякі навіть ведуть бездомне існування, займаються бродяжництвом. Для них характерне прагнення до самоти, ще в дитинстві вони воліли гри поодинці. Такі особливості частіше спостерігаються серед насильницьких, насильницько-корисливих злочинців. На конкретно-індивідуальному рівні відчужена особа може характеризуватися емоційною тупістю, тобто вона не може зрозуміти відчуття інших людей (низька здатність до емпатії), знецінювання себе, недовіра, емоційна нестабільність, замкнутість тощо Антонян Ю.М. Почему люди совершают преступления. Причины преступности. -- М.: ИД Камерон, 2006.с.33-36..

Злочинність поведінка практично завжди, за виключенням можливо необережних злочинів, супроводжується правовим нігілізмом, як деформацією правосвідомості. Ю.М. Оборотов відзначає традиційність правового нігілізму для нашої державиОборотов Ю.М. Теорія держави і права.Державний іспит. - Х.: Одісей, 2011. с.221.. Дійсно, історія України, свідчить, що левову частку своєї історії, наша країна перебувала під владою інших держав, (Золота Орда, Велике Князівство Литовське, Річ Посполита, Московське царство, а потім і Російська імперія, Австро-Угорщина, більшовики) які постійно нав'язували своє право, яке, як правило, принижувало національну гідність, культуру, автономію України. Зараз правовий нігілізм підтримується кризовим соціально-економічним станом суспільства, неспроможністю держави забезпечити належний рівень життя людей, корумпованістю державних, особливо правоохоронних органів, низькою розкриваємістю, зловживанням владою, низьким культурним рівнем населення. Як обов'язкову причину злочинності розглядає правовий нігілізм і Н.Ф. Кузнецова Криминология: Учебник / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, В. В. Лунеева. М., 2004. С. 182.. Проте, злочинність сприймається населенням передусім з точки зору моралі, а не права. Тому, можливо, тут слід говорити про соціальний нігілізм загалом (моральний, правовий, політичний, релігійний тощо) як про причину, а не лише про правовий нігілізм.

Якщо нігілізм віддаляє, всиляє неповагу до права, традиційної моралі, то іншою стороною виступає тут специфічна суб'єктивна культура, яка сформувалась в нашому суспільстві ще в 90-х роках. Культура, як відомо, має об'єктивний, матеріальний аспект, як сукупність різних матеріальних благ, що створила людина і суб'єктивний, духовний (або ж психологічний) аспект, як сукупність цінностей. Зруйнувавши, в кінці 80-х на початку 90-х років конструктивні радянські цінності (рівності, соціальної справедливості, колективізму, самовідданості), не було утверджено конструктивних цінностей західного суспільства. Не можна сказати, що цінності прав людини, громадянського суспільства стали навіть сьогодні частиною нашої культури. Перейнявши формально-економічні складові капіталізму,(приватна власність, вільна конкуренція) психологічно ми ще не західне суспільство. Культурологічна ніша, пустота, яка виникла була заповнена кримінальною субкультурою, яку принаймні в 90-х роках важко навіть назвати субкультурою, адже вона стала своєрідним «мейнстрімом». Перебуваючи в ув'язненні, частина інтелігенції, компенсувала своє становище шляхом романтизації злодія, («робін-гудівський» образ). У нашій мові стійко закріпились жаргонізми, в психології - загальний цинізм, наглість («друге щастя»), паразитизм, розбещеність. Внаслідок цієї культурологічної деформації в масовій свідомості стерлась межа між дозволеним та забороненим і при найменшій можливості, сприятливій ситуації широкі верстви населення ідуть на злочини.

За допомогою злочинної поведінки, злочинці також прагнуть за будь-яку ціну задовольнити свої потреби. Як відомо, гедонізм являє собою філософсько-етичне вчення, яке бачить сенс життя, найбільше благо в задоволенні. Антична школа кіренаїків, прихильників гедонізму, пропагувала навіть самогубства, адже якщо сенс життя в насолодах, а життя з об'єктивних чи суб'єктивних причин вже не приносить насолоди, то залишається лише покінчити з собою. На психологічному рівні гедоністична людина свідомо чи несвідомо гіпертрофує значення насолод і бачить задоволення основною цінністю в житті, у відповідності до неї відбувається і конструювання цілей. Гедонізм може бути простою акцентуацією характеру людини або ж перетворитися на цілісну світоглядну позицію. Індивідуальні вподобання можуть бути різними і це не суть важливо - хтось може впадати в екстаз від колекціонування марок, а хтось від жорстокості і приниження інших. Важливо те, що гедонізм, перетворює все інше лише на засоби досягнення власного задоволення. Гедоністичну акцентуацію неминуче супроводжує «моральнісний вакуум», пустота, адже мораль накладає певні обмеження, відкриває сферу необхідного. Формальне дотримання моральних норм може мати місце серед гедоністичних людей, але лише, якщо це буде вигідно для досягнення цілей задоволення. Злочинна поведінка, при цьому, може бути і самим задоволенням (коли у людини збочені пристрасті) або лише засобом для задоволення тієї чи іншої пристрасті (пограбування магазину заради придбання алкоголю чи наркотиків). У поєднанні з правовим нігілізмом, відчуженням, акцентуація людини на насолоді не може не привести до вчинення злочину у конкретній сприятливій для цього ситуації.

3.2 Проблеми та перспективи протидії злочинності

Доволі важливо перед розглядом проблем та перспектив боротьби зі злочинністю відповісти на питання про «вічність» чи «тимчасовість» злочинності. Чи можна злочинність побороти в принципі, чи лише можна знизити її до прийнятного рівня? Злочинність як тимчасове явище розглядали переважно радянські дослідники. Вважалося, що вона є продуктом класового суспільства, експлуататорського його антагонізмів, а розв'язання класових протиріч остаточно вирішить цю проблему. Злочинність в СРСР пояснювалась спочатку пережитками Російської імперії, а потім шкідливим впливом імперіалістичних країн. На сьогоднішній момент більшість дослідників вважають злочинність невід'ємним атрибутом суспільства, яка супроводжує його всю свою історію.

Як зазначають Давиденко Л.М., Бандурка А.М. терміни «боротьба» і «протидія» можна використовувати як взаємозамінні. Проте перше є більш суперечливим, оскільки має на увазі пряме протиборство, зіткнення сторін, наявність переможців і переможених, а останнє елементу перемоги не містить. Тому термін «протидія» є більш точним для відтворення загального впливу на злочинність Давиденко Л.М., Бандурка А.М. Противодействие преступности: Монография. - Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2005.с.12. Хоча є і інші думки - Долгова надає перевагу саме «боротьбі». Якби та не було, - це одна зі сфер соціального управління, що забезпечує вплив: а) на причини та умови, породжують злочини і злочинність, що впливають на

їх розвиток; б) на саму злочинність з метою попередження та припинення її самодетермінації, недопущення рецидиву злочинів Криминология: Учебник для вузов/Под общ. ред. д. ю. н.,проф. А. И. Долговой. -- 3-е изд., перераб. и доп. -- М.: Норма, 2005.с.380..

Перш за все, нас цікавить критичний аналіз стану протидії злочинності в Україні. Проблеми протидії злочинності в Україні, також можна відносити до умов злочинності, але це в більшості своїй не причинні умови, а ситуаційні, тобто вони не формують причини злочинності, а просто сприяють їй. Зрозуміло, що пріоритетним напрямком для держави у сфері боротьби зі злочинністю повинне бути її запобігання, оскільки воно впливає саме на умови та причини злочинності, підриває фундамент злочинності і відвертає потенційну шкоду від неї.

Ефективність загальносоціального запобігання буде залежати від того як держава зможе вирішити зміни негативні явища в соціально-економічній сфері, що були зазначені в попередньому підрозділі, чи зможе вона підвищити життєвий рівень членів суспільства, поліпшити умови їхнього життя, стабілізувати процеси в економіці та на споживчому ринку, підвищити платоспроможність широких верств населення. Втім, за сучасного рівня глобалізації та взаємозалежності країн, навіть розумна внутрішня політика не може гарантувати успіху. Світова економічна криза 2008-2009 років, виникнувши в США, призвела до кругової поруки всіх країн, за виключенням Китаю, який впевнено продовжував економічних розвиток. Зачепила вона Україну і стала для неї найбільш руйнівною з 90-х років. Нова економічна криза цілком ймовірна, з огляду на важке економічне становище деяких європейських країн (Греція, Італія, Португалія та ін.), новим епіцентром кризи може бути не США, а Євросоюз. При цьому, основним напрямком загальносоціального попередження злочинності повинна бути розумна культурна політика, відродження базових соціальних інститутів. Інакше ми отримаємо багату, успішну, зайняту людину, але з варварською душею, яка буде продовжувати вчиняти злочини, як це має місце в західних країнах.