Соціально-психологічне спричинення та інституалізація злочинності

Поняття, ознаки та види деструктивної поведінки. Основні підходи до розуміння злочинності. Проблема інституціалізації кримінальної поведінки та її окремих видів. Сучасний стан злочинної активності в Україні. Проблеми та перспективи протидії злочинності.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.11.2012
Размер файла 297,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вcтуп

Про злочинність написано надзвичайно багато. Практично кожна гуманітарна наука бере участь у її дослідженні. Так, культурологія вивчає кримінальну субкультуру, економіка - тіньову економіку, розробляє економічні теорії злочинів і покарань, психологію цікавить злочинна поведінка, мотиваційна сфера злочину, соціологія розглядає злочинність як соціальне явище разом з іншими видами девіантної поведінки. Але лише кримінологія здатна дати цілісне, всебічне розуміння злочинності. Входячи до системи юридичних наук, вона разом з тим, не обмежується суто юридичними методами, а й використовує неюридичні. Така методологічна різноманітність долає обмеженість інших наук при дослідженні злочинності. Втім, незважаючи на всебічні дослідження фахівців, злочинність в світі продовжує зростати, що свідчить або про неправильне розуміння її природи і як наслідок, неефективну політику протидії злочинності, або про слабку взаємодію влади та науки, коли державна політика у цій сфері має слабке наукове обґрунтування.

Актуальність теми викликана необхідністю критичного переосмислення базових положень кримінології, які стали усталеними ще в радянський період і здавались непорушними. На сьогодні, деякі автори намагаються зміни та заново переосмислити, поставити під сумнів деякі постулати, що стосуються визначення злочинності, її детермінант, природи тощо. Дана робота акумулює та в деякій мірі доповнює ще недостатньо поширені в кримінологічній літературі ідеї щодо злочинності, як масової деструктивної поведінки, її інституалізації, комплексу детермінант.

Дана робота спирається на праці відомих українських та зарубіжних кримінологів, психологів, соціологів Серед них: Антонян Ю.М., Вершинін С.Е., Гіденс Е., Гілінський Я.І., ГолінаВ.В., Дрьомін В.М., Закалюк А.П., Зелінський А.Ф., Змановська Е.В., Іншаков С.М., Кузнецова Н.Ф., Лунєєв В.В., Фромм Е., Яковлєв А.М. та ін.

Мета роботи полягає у висвітленні злочинності з позиції соціальної деструктивної поведінки, з урахуванням усіх слідуючих за цим наслідків, які стосуються проблем її інституалізації та спричинення.

Окрім того, в рамках роботи розв'язувались такі проміжні завдання:

- з'ясування поняття «деструктивна поведінка» та її взаємовідношення з іншими поняттями;

- визначення видів деструктивної поведінки та місце злочинності серед них;

- аналіз існуючих у літературі поглядів на злочинність;

- побудова якісного визначення злочинності, як поведінки людини;

- аналіз проблеми інституалізації деяких злочинних практик;

- аналіз причин злочинності з позицій деструктивної діяльності;

- стан та деякі проблеми протидії злочинності в Україні.

Об'єктом вивчення виступають суспільні відносини, які виникають у зв'язку із поширенням деструктивної соціальної поведінки та необхідністю протидії її злочинним формам. Безпосереднім же предметом виступає вивчення злочинності як деструктивної соціальної поведінки.

Задля досягнення основних завдань та мети роботи використовувались загальнонаукові та спеціальні методи. Так, аналітичний метод дав змогу зв'язувати основні різновиди деструктивної поведінки, діалектичний - розглянути злочинність у взаємозв'язку, взаємовідношенні з іншими проявами деструктивності та з іншими соціальними процесами та явищами. Формально-догматичний метод був використаний при дослідженні деяких положень законодавства. Статистичний метод використовувався при дослідженні сучасного стану злочинності в Україні та світі. Використовувалися індуктивні та дедуктивні судження. Вибір методу дослідження відіграє значну роль, адже згідно з Г. Гегелем «метод розгортається в систему», тобто від вибору методу в значній мірі залежить кінцевий результат.

Робота основана перш за все на роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників, серед яких є не лише кримінологи, але й соціологи, психологи, філософи. Емпіричну основу складали статистичні дані Державної служби статистики України, щодо злочинності, демографії, соціальних процесів за 1991-2010 рр. та Міністерства внутрішніх справ України, щодо стану злочинності за 2010-2011 роки.

Теоретичне значення полягає в акумулюванні та аналізі розрізнених поглядів на злочинність як поведінку, її інституалізацію, соціально-психологічне спричинення. Практична користь полягає у висвітленні основних вітчизняних проблем боротьби зі злочинністю.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Конкретні завдання найбільш чітко простежуються у змісті даної роботи, її розділах.

Розділ I направлений на розкриття поняття деструктивної поведінки загалом та її взаємовідношення з девіантною поведінкою. В ньому робиться спроба систематизувати прояви деструктивної поведінки та визначити місце злочинної поведінки серед різних проявів деструкції. Потім в найбільш загальних рисах дається розгляд основних підходів до розуміння злочинності.

У Розділі II робиться спроба визначити злочинність саме як масову соціальну деструктивну діяльність людини, дати якісне, а не формальне визначення на основі існуючих поглядів в кримінологічній літературі. Після цього, приблизно висвітлена проблема інституалізації деяких видів злочинної поведінки. Також у розділі аналізується остання статистична інформація про злочинність в Україні в 2010-2011 роках.

Розділ III висвітлює різні соціальні та економічні умови та психологічні причини злочинності в Україні. В ньому також приділяється окрема увага сучасним вітчизняним проблем боротьби зі злочинністю.

Розділ 1. Теоретичні аспекти деструктивності та злочинності

1.1 Поняття та ознаки деструктивної поведінки

При дослідженні феномена деструктивності, перш за все вбачається за необхідне визначитись в понятійній сфері. В кримінологічній, соціологічній, девіантологічній, психологічній літературі вживається велика кількість понять: «деструктивна поведінка», «девіантна поведінка», «аддиктивна поведінка», «асоціальна поведінка», «антисоціальна поведінка», «неадекватна поведінка», «акцентуйована поведінка», «агресивна поведінка» тощо. Доволі часто вони вживаються як взаємозамінні, синонімічні, інколи наголошується на необхідності їх розрізнення. Тому для подальшої роботи необхідно визначитись в понятті деструктивності та встановити її взаємозв'язок із суміжними поняттями.

Найбільш широко вживаним і загальноприйнятним в кримінологічній літературі є поняття девіантної поведінки. На сьогоднішній день формується навіть порівняно нова наука девіантологія, яка спеціально досліджує проблематику девіантної поведінки. Апологети цієї науки наголошують, на міждисциплінарному характері свого предмету.

Девіантна поведінка -- поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. Це може бути порушення формальних (правових) або неформальних (мораль, звичаї, традиції, мода) норм. Вихідним для розуміння девіантної поведінки є поняття норми. Соціальна норма виражає історично зумовлені в конкретному суспільстві межі, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності індивідів, соціальних груп, соціальних організацій. На відміну від природних норм протікання фізичних і біологічних процесів, соціальні норми складаються як результат відображення (адекватного чи перекрученого) у свідомості і вчинках людей закономірностей функціонування суспільства. Тому соціальна норма може або відповідати законам суспільного розвитку (і тоді вона є «природною»), або відображати їх неповно, неадекватно, будучи продуктом спотвореного (ідеологізованого, політизованого, міфологізованого, релігійного) відображення об'єктивних закономірностей. І тоді виявляється анормальною сама «норма», «нормальні» же (адаптивні) відхилення від неї.

При цьому, в літературі наголошується два моменти: відносність девіантної поведінки і її неоднозначний характер. Відносність девіантної поведінки полягає у мінливості соціальних норм - в різний час чи в різних суспільствах ці норми можуть кардинально відрізнятися по своєму змісту, а отже і відхилення від них також будуть релятивними. Не існує поведінки девіантної за своє природою, можна лише говорити про девіантну поведінку в конкретному суспільстві в конкретний період часу.Гилинский Я. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других «отклонений». - СПб.: Издательство Юридический центр Пресс, 2004. С. 10.

Неоднозначний характер девіантної поведінки полягає у різній оцінці її корисності для суспільства. У масовій свідомості девіантність пов'язана зазвичай з негативними явищами, вчинками. Саме слово «девіантність» набуло негативного відтінку. Однак відхилення від норм може служити і засобом розвитку системи (суспільства), підвищення рівня її організованості, усуваючи застарілі стандарти поведінки. Це може бути соціальна творчість у всіх її іпостасях. Деякі люди випереджають свій час і не вписуються в традиційні норми, вони можуть бути носіями нових норм, нових цінностей, нового еталону поведінки і тому неминуче вступають у конфлікт з діючою системою. Так, Сократ, який висвітлював з позицій розуму пороки, забобони грецького суспільства, був засуджений на смерть за свою девіантну для того часу і суспільства діяльність. Поведінка Христа підривала фундаментальні норми Іудеї та всієї Римської імперії.

Делінквентна поведінка - щодо цього поняття немає єдиної думки. У найзагальнішому сенсі можна сказати, що його зміст зливається з поняттям «протиправна поведінка», оскільки під словом «делікт» (в широкому розумінні) розуміється «правопорушення» Хомич А.В. Психология девиантного поведения: Учебное пособие. Южно-Российский Гуманитарный Институт., - Ростов-на-Дону. - 2006 г. с.23.. Делінквентна поведінка порушує формальні (правові) норми і є різновидом девіантної поведінки. Інколи вживається у вужчому смисловому навантаженні для позначення поведінки, що порушує цивільно-правові норми.

Аддиктивна поведінка - тобто залежна (від addiction - залежність). Розрізняють декілька видів залежностей, серед яких головне місце займають залежності хімічного і не хімічного походження Гоголева А. В. Аддиктивное поведение и его профилактика. -- 2-е изд., стер. -- М.: Московский психолого-социаль-ный институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2003.с.7. Поведінка наркомана, пристрасного гравця, члена деструктивної секти можна охарактеризувати як залежну. Аддиктивна поведінка може бути девіантною, а може й не бути.

Асоціальна поведінка - це поведінка, що уникає виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособистісних відносин. Вона може проявлятися як агресивна поведінка, сексуальні девіації (безладні статеві зв'язки, проституція тощо), залучення в азартні ігри на гроші, бродяжництво. У підлітковому віці найбільш поширені втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули або відмова від навчання, графіті, сленг, татуювання, лихослів'я, брехня, злодійство, вимагання або жебрацтво Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - 2-е изд., испр. - М.: Издательский центр «Академия», 2004.с.24..

Межі асоціальної поведінки особливо мінливі, оскільки вона більше за інших поведінкових девіацій знаходиться під впливом культури і часу. Загалом таку поведінку можна назвати аморальною. Асоціальна поведінка порушує неформальні норми і може вважатися різновидом девіантної поведінки. Інколи змісту даного поняття надають набагато ширше смислове навантаження, але автор зупиниться на приведеному визначенні для зручності класифікації деструктивної поведінки.

Антисоціальна поведінка - це поведінка, яка суперечить правовим нормам, що загрожує соціальному порядку і благополуччю оточуючих людей Змановская Е.В. Вказана робота с.24. Вона включає будь-які дії чи бездіяльність, заборонену законодавством. Антисоціальна поведінка тотожна деліквентній поведінці. Має більш яскраво виражену протисуспільну спрямованість ніж асоціальна. На думку, автора важливо те, що Змановська Е.В. не обмежується при характеристиці «асоціальної» та «антисоціальної» поведінки формальною стороною, а вказує також на різний рівень їх небезпечності.

Стосовно змісту поняття деструктивності, не має загальноприйнятного підходу, оскільки більшість дослідників займалися переважно дослідженням окремих проявів деструкції: вбивства, самогубства, тероризм. Першопочатково воно виникає в рамках науки психології і своєму закріпленню у наукових колах, завдячує роботам Еріха Фромма. Хоча ще до Фромма велись дослідження в даній сфері. Дві світові війни, просто не могли не актуалізувати дослідження даного напрямку. Так пізні роботи Фрейда в 20-х роках XX ст., були орієнтовані на дослідження феномена людської деструктивності. Перегляд своєї першої концепції, згідно, з якою вся поведінка людини тлумачилась в основному через сексуальність (лібідо), була здійснена вже в роботі «По інший бік принципу задоволення» (1920) «Я і Воно» (1923 р.). В останній він вводить нову дихотомічну пару: потяг до життя (ерос) і потяг до смерті (танатос). «Розмірковуючи про походження життя й про розвиток різних біологічних систем, я дійшов висновку, що поряд з потягом життя (інстинктом живої субстанції до збереження і примноження) повинна існувати й протилежна пристрасть - пристрасть до розкладання живої маси, до перетворення живого в первісний неорганічний стан, тобто поряд з еросом повинен існувати інстинкт смерті»Фрейд Зигмунд. Я и Оно. [Електронний ресурс]Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/freyd/ya_ono.php. Вершинін С.Е., на основі дослідження робіт Фрейда, відзначає, що той вживав термін деструктивність як синонім інстинкту смерті та агресивності: «Так, в роботі «Незадоволеність культурою» (1930) з'являються терміни «деструкція» і «деструктивність». За аналогією з еротичною енергією лібідо, в якості руйнівної енергії Танатоса, спрямованої на припинення життя, Фрейд називає деструкцію і агресію, які виступають синонімами. В силу того, що в людську природу включено потяг до смерті, необхідні механізми, що стримують цей інстинкт. Такими в концепції Фрейда є соціокультурні інститути» Вершинин С.Е., Борисова Г.А. Концепция социальной деструкции Франкфуртской школы (историко-философский анализ). - Екатеринбург: Изд-во ГОУ ВПО "Рос.гос.проф.-пед.ун-т", 2009. с.38..

Свій внесок у розроблення проблем деструктивності зробив і Конрад Лоренц своєю теорією агресивності. Його книга «Так зване зло» (1966) стала бестселером в свій час. Деструктивні людські прояви він розглядав як результат вродженого інстинкту. Навіть при відсутності реального зовнішнього подразника, агресія в людині постійно накопичується в нервових центрах і сама врешті-решт створює цей подразник для зняття нервової напруги. Тобто навіть в найблагополучніших суспільствах, при здавалось би відсутності реальних подразників, людина буде знаходити для себе сама нікчемні приводи для прояву агресивності. Так згідно з Лоренцом людина створює політичні партії для того, щоб створити ситуацію боротьби і тим самим розрядити свою агресивність. Більш того Лоренц вважав, що агресія, в тому числі і внутрішньовидова, (по відношенню до членів свого роду) служить виживанню самого роду. Але поступово в людському суспільстві ця агресія перетворюється в загрозу самому виживанню. Один із відомих його аргументів полягає у рівновазі між біологічною озброєністю виду і його мораллю. Проаналізувавши поведінку більш ніж 50 видів, Лоренц зробив висновок, що у сильно озброєних видів (на зразок акул, левів тощо), еволюційний відбір виробив також сильну вроджену мораль - інстинктивну заборону застосовувати всі озброєння у внутрішньовидових сутичках, особливо якщо переможений демонструє покірність. І навпаки, слабо озброєні види мають слабку вроджену мораль, оскільки сильна вроджена мораль таким видам еволюційно ні до чого. Людина - це від природи слабо озброєний вид (нападник міг тільки подряпати, вдарити, вкусити або душити, а жертва мала достатньо можливостей втекти). З винаходом штучного зброї людина стала самим озброєним видом на Землі, а мораль залишилася на колишньому рівні. Таким чином, на відміну від небезпечних тварин, у людини немає від природи сильної інстинктивної перешкоди до завдання шкоди представникам свого ж виду, а тому внутрішньовидова агресія може завдати шкоди виживанню самого роду. Але загалом помірна внутрішньовидова агресія сприяє виживанню виду, оскільки забезпечує рівномірне розселення виду по території, забезпечує кращій групі - кращу територію, дозволяє продовжувати рід найсильнішим самцям Див. Лоренц Конрад. Так называемое зло. - СПб: Амфора. 2001.. Лоренц був біологом, а тому звичайно його поступовий перехід від риб до людини, постійні аналогії з тваринами, особливо нижчими, мають суттєві методологічні недоліки.

Незважаючи на вищезазначене, все ж введення і поширення терміна «деструктивність» належить Е. Фромму, оскільки він першим зробив його наріжним каменем своєї творчості, дав термінологічні пояснення. Кожна книга автора ставала значною науковою подією. Його книга «Анатомія людської деструктивності» була опублікована, коли автору було вже за сімдесят і вона по суті стала його останньою серйозною роботою та своєрідним підсумком наукових пошуків.

Він пише: «Я в цій книзі вживав слово "агресія" відносно поведінки, пов'язаної з самообороною, з відповідною реакцією на загрозу, і врешті-решт прийшов до поняття доброякісної агресії. А специфічно людську пристрасть до абсолютного панування над іншою живою істотою і бажання руйнувати (злоякісна агресія) я виділяю в особливу групу і називаю словами "деструктивність" і "жорстокість"» Фромм Эрих. Анатомия человеческой деструктивности. - М: Хранитель, 2007. С. 17.. Таким чином, Фромм, не погоджуючись зі своїми колегами, які до поняття «агресивність» відносили всі і доволі різні за своєю природою і призначенням прояви людської агресивної поведінки, проводив термінологічний розподіл. Доброякісна агресія - це агресія яка сприяє виживанню, збереженню життя. Вона направлена на оборону від загрози, закладена у людині генетично від природи, притаманна і тваринам, рідко призводить до знищення противника, адже має ціль лише відлякати нападника, служить вітальним інтересам.

Деструктивність - це злоякісна агресія, вона має ціль сама у собі, не залежить від загрози, має виключно соціальну, а не інстинктивну природу, тваринам не притаманна. Для підтвердження своє позиції автор в роботі наводить широку аргументацію з самих різних областей науки: нейрофізіології, психології тварин, палеонтології, антропології. Як слушно зауважує Іншаков: «Цей висновок має величезне методологічне значення для всіх соціальних наук, у тому числі і кримінології: якщо злоякісна частка агресії не є вродженою, значить, вона не може вважатися непоборною» Иншаков С.М. Зарубежная криминология. - М: «Норма», 1997. С. .

В кримінологічній літературі термін «деструктивність» практично не вживається, а там де вживається, має доволі неясне положення. Ц. П. Короленко і Т. А. Донських на перших сторінках своєї книги вказують на «звичайну» заміну терміну «деструктивна поведінка» на термін «девіантна» Короленко Ц.П., Донских Т.А. Семь путей к катастрофе (Деструктивное поведение в современном мире). - Новосибирск, 1990. - С. 72.. Однак, і на це вказують самі автори, не всяке відхилення від загальноприйнятих норм може бути деструктивним. І тому ділять девіантну поведінку на нестандартну (може мати форму нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів поведінки - діяльність новаторів, революціонерів, опозиціонерів, першовідкривачів в якій-небудь сфері знання) і деструктивну. Е.В. Змановська всі види девіантної поведінки поділяє на: антисоціальну (активно-деструктивну) - протисоціальну - (відносно-деструктивну) - асоціальну (пасивно-деструктивну) - саморуйнівну (пасивно-аутодеструктивну) - самовбивчу (активно-аутодеструктивну) Змановская Е.В. Девиантология: Психология отклоняющегося поведения: Учебное пособие для студентов ВУЗов. - 2 изд, исправл. - М.: Академия, 2004. - 26 с., що свідчить про те, що Е.В. Змановська також розглядає деструктивність як «темний бік» девіантної поведінки.

Таким чином, на думку Ц.П. Короленко, Т.А. Донських, Змановської Е.В., деструктивна поведінка - регресивна, негативна сторона девіантної поведінки.

Загалом, такий підхід можна прийняти, але лише з суттєвими зауваженнями. Незважаючи на очевидний взаємозв'язок більшості проявів деструктивної поведінки з девіантною поведінкою, однозначний зв'язок між ними встановити не можна. Традиційно, деструктивна поведінка - це поведінка направлена на завдання шкоди, руйнування об'єкта взаємодії, девіантна - на відхилення від норми. Норми мають мінливий характер, і тим самим сама девіантна поведінка мінлива і суспільно, і темпорально. Деструктивна ж поведінка завжди стала у всіх суспільствах і у всі часи, тому що прив'язана не до соціальної норми, а до шкідливості, небезпечності. Можна віднайти безліч проявів деструктивної поведінки, як в минулому так і в сьогоденні, які були чи є нормативними, схвалювались суспільством, можна віднайти приклади деструктивної поведінки, які взагалі були ані девіантними, ані нормативними, суспільство відносилось до них індиферентно.

Втім схема також умовна і залежить від місця і часу. Чим більше цивілізоване суспільство - тим більше девіантна поведінка охоплює деструктивну і тим менше деструктивних проявів вважаються «нормальними», соціально прийнятними та нейтральними.

Напевне, найбільш очевидним прикладом не девіантної деструктивності в минулому, був канібалізм. Побутовий канібалізм практикувався на найдавнішій стадії кам'яного віку, через обмеженість харчових ресурсів. Релігійний канібалізм зберігався довше, проявлявся в поїданні різних частин тіл вбитих ворогів, померлих родичів; був заснований на переконанні, що сила та інші властивості вбитого переходили до поїдаючого. Достовірно відомо, що він практикувався донедавна у внутрішній Африці, в Папуа-Новій Гвінеї, на деяких островах Малайського архіпелагу, у внутрішніх частинах Бразилії. Ще в XIX і на початку XX століття канібалізм був поширений на багатьох групах островів Полінезії і Меланезії, в Австралії, у деяких народів північно-західної Америки, у Південній Африці і т. д. Очевидним виглядає те, що канібалізм деструктивний, як і те що він вважався нормативним у цілому ряді суспільств.

Інститут харакірі або сеппуку (очевидна само деструктивна активність) був звичайною справою для обезчещеного самурая феодальної Японії. Для воїна середньовічної Японії самогубство було останньою можливістю повернути втрачену честь і гідність, змити ганьбу. Поведінка була нормативною і схвалювалась суспільством.

Дії «смертників» (камікадзе) за часів Другої світової війни схвалювалися японським суспільством, однак ці ж дії в даний час суспільством засуджуються. Немає потреби говорити і про те, що цілі народи (вікінги, гуни, монголи тощо) вважали війну мало не єдиним своїм призначенням, створювали свою систему деструктивних чеснот.

Табак, після завезення Колумбом з Нового світу, століття потому вже вирощували в Бельгії, Іспанії, Італії, Швейцарії та Англії. Однією з причин такого швидкого поширення тютюну стало глибоке переконання тодішніх освічених умів в цілющих властивостях тютюну. Героїн ще на початку XX ст. можна було купити в будь-якій аптеці, лікарі його рекомендували як заспокійливе і ліки від кашлю для дітей. Одна з перших праць Фрейда була присвячена кокаїну. Фрейд спробував кокаїн в 1884 році і незабаром зрозумів, що виявив дивовижну речовину, яка принесе йому славу. У своїй першій великій публікації «Про коку» він пропагував кокаїн як місцеве знеболююче і ліки від депресії, нетравлення шлунку, астми, різних неврозів, сифілісу, наркоманії та алкоголізму.

На сьогодні до соціально схвальної (нормативної), але водночас і деструктивної поведінки можна віднести контактні види спорту (бої без правил, бокс, самбо тощо).

Наразі завдання суспільства в тому, щоб деструктивність завжди визнавалась девіантною. Це піде на користь і самому суспільству і всій екосистемі. Такий підхід вже закріплений в карному праві всіх цивілізованих країн (в тому числі і у Кримінальному кодексі України). Адже якщо в минулому наприклад, особа могла бути позбавлена волі чи страчена за те, що зірвала кілька колосків на полі чи просто відкрито виражала свої думки, то тепер малозначність дії чи бездіяльності виключає злочинність діяння (п.2 ст.11 ККУ).

1.2 Види деструктивної поведінки

Велике різноманіття проявів деструктивної поведінки викликає необхідність їх класифікації. Сама по собі, класифікація має важливе значення навіть, якщо не містить практичної користі, адже дозволяє впорядкувати наші знання про предмет дослідження. Даний підрозділ дасть змогу визначити місце злочинності серед численних проявів деструктивності, в ньому також будуть розглянуті інші її прояви, які для злочинності як такої, виступають фоновими явищами, а тому викликають певний інтерес. Освоєнню злочинного шляху передує, як правило, поширення менш значних проявів деструктивності, що засвідчує поступову деградацію особи. Велика частка злочинів вчиняється під впливом залежностей різного роду, а злочинці після вчинення злочинів (особливо насильницьких) мають схильність до суїциду.

Провести класифікацію деструктивної поведінки доволі важко з огляду на міждисциплінарний характер предмету та багатоманітність її проявів. Але загалом, можна розмежовувати її в залежності від цілей. З одного боку це зовнішньодеструктивні цілі, спрямовані на завдання шкоди, руйнування зовнішніх об'єктів взаємодії і відповідно порушення соціальних норм (правових, морально-етичних, культурних) - зовнішньодеструктивна поведінка. З іншого боку - внутрішньодеструктивні цілі, спрямовані на завдання шкоди самому суб'єкту взаємодії і відповідно, порушення передусім медичних, психологогічних, етичних норм - самодеструктивна поведінка. При цьому, простежується взаємний вплив цих проявів (див. Додаток №1).

Концепцію самознищувальної поведінки людини сформулював Н. Фарбероу, проте вона не отримала широкого розповсюдження. Він відносить до саморуйнівної поведінки не тільки завершені самогубства, а й алкоголізм, токсикоманію, наркотичну залежність, нехтування лікарськими рекомендаціями, трудоголізм, невиправдану схильність до ризику, необачний азарт. Цей підхід дозволив Н. Фарбероу розробити принципи сучасної профілактики самогубств і стати ініціатором створення центрів їх профілактики в США, а потім у багатьох країнах світу Лысак И.В. Философско-антропологический анализ деструктивной деятельности современного человека. Ростов-на-Дону - Таганрог: Изд-во СКНЦ ВШ, Изд-во ТРТУ, 2004. С. 7..

Все різноманіття аутодеструктивних проявів може бути зведене до аддиктивної і суїцидальної поведінки.

Аддиктивна поведінка проявляється, у свою чергу, в різного роду залежностях. Вони можуть бути розділені на залежності хімічного і нехімічного характеру.

Основними видами хімічних залежностей є алко- і наркозалежності.

В даний час деструктивний вплив наркотиків та алкоголю на особистість не викликає сумнівів, як і їх очевидний зв'язок зі злочинною поведінкою. Так в 2010 році в Україні, близько 15,6% усіх осіб, що вчинили злочини перебували у стані алкогольного сп'яніння, а у 2011 - 16,6%.(див. Додаток №6). Наркоманія призводить до психічної, інтелектуальної, фізичної та моральної деградації особи. Причому при припиненні вживання наркотиків повного відновлення інтелектуальних функцій особистості не відбувається.

В архаїчних суспільствах наркотичні речовини використовувалися насамперед у релігійно-обрядових цілях. Вони дозволяли досягти зміненого стану свідомості шаманів, використовувалися в магічній практиці і в лікувальних цілях; виникненні під їх впливом галюцинації вважалися особливим способом «навчання». При цьому випадки залежності від наркотиків архаїчним спільнотам практично не відомі. Самі галюциногенні речовини вважалися там священними, їх вживанню передувала спеціальна підготовка, яка, як правило, включала статеву стриманість і особливу дієту.

Вживання наркотичних речовин тільки заради задоволення було практично немислимим.

Масове вживання наркотиків в Європі почалося в XIX ст., В період, коли група інтелектуальних авантюристів проводила експерименти над власною свідомістю, вживаючи наркотики, привезені з Єгипту та Індії. Саме інтелектуали несуть відповідальність за поширення наркотиків. Лікарі писали про їх користь і приписували пацієнтам, діячі культури - робили їх модними. Першими споживачами наркотиків були привілейовані верстви населення Антонян Ю.М. Криминология. Избранные лекции. -- М.: Логос, 2004. С. 445.. Чимало відомих письменників, поетів, художників, журналістів долучилися до наркотиків. До їх числа можна віднести Шарля Бодлера, Теофіля Готьє, Олександра Дюма-старшого, Гюстава Флобера та інших іменитих осіб, в їхніх творах знайшла відображення тема «наркотики-насолода».

В XIX столітті був винайдений морфій (названий в честь Морфея, давньогрецького бога мрій і марення). Приблизно в 1865 р. в Америці була винайдена голка для підшкірного впорскування, що дозволило широко застосовувати морфін при наданні допомоги солдатам в ході Громадянської війни, не тільки пораненим в боях, а й хворим на дизентерію.

На рубежі XIX-XX вченими був винайдений ЛСД.

Цікавий приклад приводить Антонян Ю.М.: «Завоювавши Східний Китай, японці старанно насаджували там наркоманію, щоб таким чином знищити корінне населення. Наркоман-китаєць, що знижував частку споживаного ним наркотику, піддавався покаранню» Там само. С. 446.. У стані ейфорії (наркотичного сп'яніння) або абстиненції (наркотичного голоду) наркомани здатні на агресивні дії, у них виявляються приховані при нормальному стані пагубні якості і риси особистості. Людина втрачає контроль над собою, частково або повністю усувається дія стримуючих її факторів (совісті, страху покарання). Тяга до наркотиків може підштовхнути людину на вчинення будь-якого злочину Криминология: учебник для вузов / Под. ред. В.Д. Малкова. Изд. 2-е. - М.: Юстицинформ, 2005. С. 509..

Проблеми з надмірним споживанням алкоголю відзначалися майже з самого моменту його появи. В даний час алкоголізм є серйозною проблемою для європейців і населення країн, що зазнали впливу європейської культури: Аргентини, Канади, Чилі, Японії, США і Нової Зеландії. Населення цих держав складає менше 20% світового населення і в той же час споживає 80% алкоголю. Алкоголь чинить деструктивний вплив на особистість, причому поряд з оборотніми змінами зловживання ним викликає і незворотні процеси. Перш за все, у алкоголіків зазнає деструктивних змін когнітивна функція мозку, що згубно позначається на аналітичних та інших розумових процесах, а також послаблюється самоконтроль. Між пияцтвом і злочинністю є тісний зв'язок. Особливо помітний цей взаємозв'язок в насильницькій і корисливо-насильницькій злочинності. Загалом і наркотики, і алкоголь призводять до деградації особи.

Деструктивні зміни особистості може викликати і патологічна нехімічна залежність, в тому числі залежність від Інтернету і пристрасть до азартних ігор - гемблінг, релігійний фанатизм, залученість в секту. Інтернет-адикція призводить до спотвореного сприйняття власної особи і спотворення сприйняття людиною об'єктивної реальності, що обов'язково призводить до дезадаптації. Деякі люди конструюють віртуальну ідентичність, яка є ідеальним «Я» і заміщає реальне «Я». Так задовольняються недосяжні в реальному житті потреби, насамперед потреба в досягненні високої самооцінки і потреба в повазі з боку інших. Люди з низькою самооцінкою або ті, хто часто стикається з несхваленням оточуючих, а також депресивні і тривожні люди будуть найбільш схильні створювати ідеальне «Я» on-line. Наслідком Інтернет-залежності може стати десоціалізація особистості, яка виступає у формі зневаги до товариства собі подібних Абрамов М.Г. Человек и компьютер: от homo faber к homo informaticus // Человек. 2000. №4. С. 130.. Ще одним способом аутодеструкціі особистості є гемблінг - патологічна пристрасть до азартних ігор. Уже в давнину люди усвідомлювали, що азартні ігри спричиняють руйнівний вплив на людину, і намагалися запобігти його, забороняючи даний вид ігор. Так, перший з відомих законів про азартні ігри - Lex aleatoria (alea - гральна кістка) був прийнятий в Древньому Римі в III до н.е. Він забороняв азартні ігри і дозволяв всі інші: громадські, спортивні, в тому числі і гладіаторські. У Стародавньому Китаї відправляли на каторгу за гру в шупу (різновид гри в кості). У 1188 р. англійський король Генріх II заборонив хрестоносцям грати в кості. У Франції гра в кості була заборонена указами 1291, 1391 і 1396 рр. Азартні ігри в сучасному суспільстві приймають різні форми включаючи казино і рулетку, ігри на тоталізаторі (легальні і нелегальні), гри з числами, лотереї, кістки, бінго і карти. Їх поширеність пояснюється в тому числі і тим, що в літературі, засобах масової інформації пропонується міф про зв'язок гри з багатством, свободою, силою. Наслідком патологічного пристрасті до азартних ігор є деструктивні зміни особистості. У патологічних гравців відбувається деформація потреб і мотивів, найважливішою з яких стає потреба в грі, порушення вольової регуляції поведінки - нездатність припинити гру, відбувається спотворення самооцінки, яка напряму зв'язується з успішністю гри Зайцев В.В., Шайдулина А.Ф. Как избавиться от пристрастия к азартным играм. СПб., 2003. С. 13.. Зрозумілим, є те, що дана залежність є доволі затратною в матеріальному плані, а тому може штовхати на шлях вчинення злочинів, переважно з корисливих мотивів.

Крайньою формою аутодеструктивні діяльності людини є суїцид. Кількість самогубств у європейських країнах приблизно в три рази перевищує число вбивств. Під самогубством (суїцидом) розуміється умисне позбавлення себе життя. Самогубством не вважається позбавлення себе життя особою, що не усвідомлює своїх дій або їх наслідків через психічний стан або дитячий вік (зазвичай до 5 років). За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у 2-й половині XX ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією до постійного зростання: 400 -- 600 тис. осіб у рік на планеті кінчають життя самогубством. Кількість же тих, хто вчинив замах на самогубство, у 8--10 разів більша. Відповідно до критеріїв ВООЗ психічне здоров'я нації перебуває під загрозою, якщо число суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення (рівень суїцидальної активності). Серед країн з високим її рівнем -- Латвія (42,5 суїцида), Литва (42,1), Естонія (38,2), Росія (37,8), Угорщина (35,9). За даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, Україна теж увійшла до числа країн з високим рівнем суїцидальної активності. При цьому цей показник весь час підвищується: 19 -- у 1988 р. та 29,8 -- у 1999 р. Смертність серед чоловіків від самогубств у 3 рази вища, ніж серед жінок. Найбільший відсоток самогубств припадає на людей похилого віку Курс кримінології: Загальна частина: Підручник/ за заг. ред. Джужи О.М. - К.: Юрінком Інтер, 2001. С. 131. .

Існують різні класифікації самогубств. Е. Дюркгейм розрізняв самогубства егоїстичні (результат ослаблення соціальних зв'язків індивідів), аномічні (характерні для суспільства, яке перебуває в стані аномії), альтруїстичні (здійснюються заради інших людей або в ім'я високої мети) і фаталістичні (як наслідок надмірного соціального контролю, «надлишку регламентації», наприклад в армії, пенітенціарних установах) Див. Дюркгейм Э. Самоубийство. Социологический этюд. М., 1994..

Вітчизняні дослідники поділяють суїциди на три основні групи: дійсні, демонстративні і приховані. Істинний суїцид направляється бажанням померти. Він не буває спонтанним, хоча іноді й виглядає досить несподіваним. Такому суїциду завжди передує пригнічений настрій, депресивний стан або просто думки про відхід з життя. Причому оточуючі такого стану людини можуть не помічати. Іншою особливістю дійсного суїциду є роздуми і переживання з приводу сенсу життя. Демонстративний суїцид не пов'язаний з бажанням померти, а є способом звернути увагу на свої проблеми, покликати на допомогу, вести діалог. Це може бути і спроба своєрідного шантажу. Смертельний результат в даному випадку є наслідком фатальної випадковості. Прихований суїцид (непряме самогубство) - вид суїцидальної поведінки, що не відповідає його ознакам в строгому сенсі, але має ту ж спрямованість і результат. Це дії, що супроводжуються високою ймовірністю летального результату. Більшою мірою це поведінка націлена на ризик, на гру зі смертю. Схильні до такої поведінки люди вибирають не відкритий відхід з життя «за власним бажанням», а так зване суїцидально-обумовлену поведінку. Це і ризикована їзда на автомобілі, і заняття екстремальними видами спорту або небезпечним бізнесом, і добровільні поїздки в гарячі точки, і вживання сильних наркотиків, і самоізоляція Змановская Е.В. Девиантология (Психология отклоняющегося поведения). М., 2003. С. 144..

Такими є основні прояви аутотодеструктивної діяльності. Слід сказати, що в підручниках кримінології недостатня увага приділяється комплексному вивченню злочинності та самодеструктивної діяльності. Особливо це стосується суїциду та злочину.

Зовнішня ж деструкція також має велике різноманіття проявів, які загалом можна об'єднати у дві великі групи - антисоціальна поведінка (деліктвентна) і асоціальна поведінка (аморальна). Хоча, зрозуміло, цей поділ є неідеальним, адже чимало проявів протиправності (вбивства, зґвалтування, давання хабара тощо) прямо порушують і норми моралі, вони є водночас і аморальними і протиправними.

Зазвичай активне практикування аморальної поведінки передує злочинному шляху і загалом більш загрозливій деліквентній поведінці в цілому. ЇЇ ознаки проявляються вже в дитячому віці: відсутність емоційної прихильності до батьків і близьких, брехня, жорстокість, що виявляється до тварин чи більш слабких дітей, агресивність. Потім йде розвиток до шкільних прогулів і залучення до асоціальної групи однолітків. За цим слідує дрібне хуліганство, знущання над молодшими і слабкими, віднімання дрібних кишенькових грошей у молодших, вплутування в бійки, бродяжництво, пізні повернення додому, різноманітні сексуальні девіації (безладне статеве життя, проституція, гомосексуалізм тощо). Асоціальна поведінка набула широкого поширення у великих містах, де навколо численних центрів проведення вільного часу (дискотеки, пивні бари) нерідко створюються умови, які полегшують залучення підлітків у різні види злочинної діяльності. Специфіка міста, як соціального утворення полягає в тому, що воно завжди є каталізатором суспільних процесів Курчеев В. С. Homo urbanus: Мегаполис в зеркале криминологии: Монография / Новосиб. гос. ун-т. Новосибирск, 2009. С. 5.. Асоціальна поведінка поєднується зазвичай з вживанням різних речовин, що змінюють психічний стан, в ряді випадків з азартними іграми, тобто поєднання асоціальної і адиктивної поведінки. Особи з асоціальною поведінкою вже в ранньому підлітковому віці починають курити, вживати алкоголь та інші ейфорізуючі речовини.

Антисоціальна (делінквентна) - це поведінка, що суперечить правовим нормам, що загрожує соціальному порядку і благополуччю оточуючих людей. Вона включає будь-які дії чи бездіяльность, заборонені законодавством.

Проявляється в адміністративних правопорушеннях, злочинах, цивільно-правових проступках, дисциплінарних проступках тощо.

1.3 Основні підходи до розуміння злочинності

Злочинність є доволі складним і цікавим для дослідження явищем, вивченням якої займаються багато наук: кримінологія, соціологія, антропологія, теологія, психологія. Тому й не дивно, що існують різні підходи до її розуміння. До найбільш вагомих можна віднести: правовий, соціологічний, антропологічний, теологічний підходи. Причому, в рамках кожного підходу існують окремі, часом доволі різні, теорії злочинності. Та все ж схожість методологічних засад до вивчення злочинності, базових ідей, принципів дає право об'єднати все їх різномаїття в рамках зазначених вище напрямків.

Кожен підхід дає власне розуміння злочинності, власний перелік її ознак, власний перелік детермінант, а отже пропонує і власні рецепти протидії злочинності. Всі вони по-своєму роблять свій неоціненний внесок до проблем злочинності.

Ще до початку систематичного вивчення злочинів і злочинності юристами та соціологами, були теорії, що пояснювали злочинність; в основному вони носили релігійний характер. Поступове слабшання впливу релігії на суспільне життя, становлення наукового світогляду привело до того, що в Європі, релігійні уявлення про злочинність в епоху Просвітництва були відкинуті. Стали робитися спроби раціонального пояснення походження різноманітних соціальних явищ.

Східні релігії, такі як індуїзм і буддизм і брахманізм, вводять поняття «карма». Згідно з уявленнями даних релігій, сутність, «душа» людини проходить через безліч втілень, причому дії, що здійснюються людиною в одному втіленні, за допомогою карми впливають на його особистість та умови життєдіяльності у всіх наступних. Наявність благих намірів і вчинення шляхетних вчинків приносить хорошу карму, виношування порочних задумів і усвідомлене вчинення злих справ, у тому числі злочинів - погану.

Злочинне поведінка в цій моделі пояснюється успадкованими від попередніх реінкарнацій негативними особистісними характеристиками. Погана карма також визначає схильність людини бути жертвою злочину. Погана карма може бути виправлена ??вчиненням шляхетних вчинків або використанням спеціальних практик очищення, хороша може бути зіпсована насильством.

Дуалістичні релігії (наприклад Зороастризм, ранній Іудаїзм) пояснювали злочинність, з існування якоїсь злої сили (злого божества), яка знаходиться у вічній боротьбі з силами добра, причому в різних версіях дуалізму ця сила може виступати як у ролі творця світу (в уявленнях гностиків наш світ був створений злим божеством - Деміургом) Див. Чертон Тобиас. Гностическая философия. От Древней Персии до наших дней. - М. РИПОЛ класик. 2008. С.7., так і в ролі його загарбника.

В рамках же християнської теології є доволі різні та цікаві уявлення на природу злочинності.

В протестантизмі (особливо в кальвінізмі) домінує ідея божественного проведіння, згідно з яким образ і сенс існування людини визначається божественним задумом ще до його народження. Таким чином, існування злочинних особистостей пов'язується з тим, що для них цей шлях був визначений заздалегідь і такий природний порядок речей. Крім своїх теологічних і філософських наслідків, ця парадигма зробила досить істотний вплив на наступні кримінологічні теорії, що пояснювали вчинення злочинів вродженими біологічними особливостями конкретної людини. Крім того, в рамках протестантської етики як критерій богообраності виступав життєвий успіх, наслідком чого став погляд про те, що злочинність притаманна лише найбіднішим верствам населення.

Модель «спокуси» притаманна конфесіям які зберегли уявлення про свободу волі (католицизм, православ'я). Вона заснована на уявленні про протиборство диявола і божественних сил добра. Диявол спокушає людину, «пропонуючи» йому зробити гріховний (у тому числі злочинний) вчинок, а сили добра винагороджують за дотримання «правил», надають духовну допомогу втрапившій у біду людині, допомагаючи йому протистояти бісівській спокусі. Індивід завжди зберігає свободу вибору між добром і злом, може як піддатися спокусі, так і успішно протистояти їй. Уявлення християнства про свободу волі робило можливим і існування такого важливого елемента права, як встановлення покарань за вчинення певних вчинків, воно слугує своєрідним філософсько-етичним обґрунтуванням кримінальної відповідальності. Від дуалістичних уявлень цей підхід відрізняється, зрозуміло, відсутністю в християнстві онтологічної природи зла.

Більш детерміністською є модель «одержимості», яка в цьому плані може розглядатися як передумова позитивістських кримінологічних теорій. Над розумом і тілом одержимої людини захоплював контроль злий дух, змушуючи його робити непорядні вчинки. Щоб знову повернути людину до нормального існування, необхідно було провести обряд екзорцизму, вигнання нечистого духа з тіла. Людина, одержима нечистою силою, визнавався нездатною нести відповідальність за скоєні в такому стані вчинки. Для того, щоб все ж таки обгрунтувати застосування світською владою заходи покарання за вчинення злочинів, було зроблено припущення про те, що злий дух може опанувати не будь-якою людиною, а лише тою, яка веде гріховний спосіб життя або не проявила належної пильності. Покарання, таким чином, накладалося не за скоєні вчинки, а за те, що людина дозволила ворожій силі опанувати себе. Важливим наслідком цієї моделі, що зробили вплив на подальший розвиток кримінологічних теорій, є уявлення про можливість виправлення злочинця (шляхом проведення обрядів екзорцизму), про застосування найбільш суворих видів покарання, таких як смертна кара або вигнання з общини, тільки в безнадійних випадках, коли інші міри не дали потрібного впливу.

Основна кримінологічна ідея теологів: злочинність - прояв зла. Злочин є результат того, що людина або відвернулася від Бога (безвір'я), або виявився у владі диявола (сатанізм) Иншаков С.М. Криминология: Учебник. - М.: Юриспруденция, 2000.С.18.. Хоча в ряді релігійних напрямків (гностицизм, кальвінізм, брахманізм, августиніанство) злочинність уявляється невідворотною, є частиною божественного провидіння.

Зрозуміло, що ідеї, в рамках теологічного підходу до аналізу злочинності, не доказовий на рівні наукових аргументів характер, тобто вони не є науковими. Але чимало з них мали вплив на формування інших наукових теорій.

У рамках антропологічного підходу злочинність, і це ріднить його з теологічним підходом, визначається як хвороба, але не суспільства, а окремих людей. Цей підхід також звинувачують у ненауковості чи псевдонауковості. Злочинність, на думку прихильників цього підходу, - результат виродження, дегенерації, наслідок тих чи інших психофізіологічних аномалій.

Слід зазначити, що даний підхід, хоча і втратив вагу у наукових колах, проте має деяке поширення і дотепер, особливо в західних країнах. На думку автора, жодна соціальна теорія не зможе пояснити причини злочинної поведінки деяких особливо небезпечних злочинців, що знаходить задоволення в безглуздому вбивстві десятків людей. Як можна пояснити несприятливими життєвими обставинами поведінку серійних вбивць чи маніяків? Так, багато з них, як Чикатило чи Онопрієнко Див. напр. Модестов Н.С. Серийные убийцы. - М: Центрполиграф, 2002 г., пережили в дитинстві труднощі, травми, але подібні долі, навіть більш трагічні, можна знайти у мільйонів людей. Не можна виправдати, на думку автора, зовнішніми факторами, те, що скоріш за все має вроджений і патологічний характер. Важко повірити в те, що дитячі психологічні травми, відчуття неповноцінності, імпотенція могли нодоумити людину дванадцять років раз за разом вбивати людей з особливою жорстокістю. Антропологічні погляди, звичайно, неприйнятні щодо злочинності в цілому, але можуть пояснити окремі, особливо жорстокі, патологічні злочинні прояви.

Антропологічний підхід у кримінології нерідко називають ломброзіанством (неоломброзіанством), а саме цей науковий напрям міцно асоціюється з ім'ям італійського вченого Чезаре Ломброзо. Погляди Ломброзо еволюціонували з часом і в пізніх своїх роботах він відзначав що природжені злочинці становлять лише близько 40% серед загальної кількості.

Теорії Ломброзо передувало поширення ідей фізіономіки та френології.

Фізіогноміка (наука про розпізнавання природних задатків по фізичних властивостям людини) має досить давню традицію. Гіппократ вивчав її за джерелами, що дійшли з країн Стародавнього Сходу. У 1586 році на цю тему опублікував дослідження Дж. де Ла Порт. У XVIII столітті потужний імпульс її розвитку дали дослідження пастора Лафатера (1741-1801), який в 1775-1778 роках опублікував фундаментальну працю «Фізіогномні фрагменти для заохочення людських знань і любові».

Френологія - вчення про локалізацію в різних ділянках мозку окремих психічних здібностей, що діагностуються шляхом обмацування зовнішнього рельєфу черепа. Засновник френології австрійський лікар і анатом Франц Йозеф Галль.

Всі ці ідеї вдалося синтезувати і розвинути туринському професору Ч. Ломброзо, який намагався заснувати нову науку - кримінальну антропологію. Основна думка Ломброзо полягає в тому, що злочинець є особливий природний тип, швидше хворий, ніж винний. Злочинцем не стають, а народжуються. Це своєрідний двоногий хижак, якому, подібно тигру, не має сенсу дорікати в кровожерливості. Злочинну людину необхідно виявити по ряду ознак і ізолювати (або знищити) Иншаков С.М. Зарубежная криминология. - М: «Норма», 1997. С.26-28..

Іншим важливим представником даного підходу, з великою долею умовності, оскільки вирізняв і соціальні фактори, був Енріко Феррі. На закиди опонентів, що мовляв не всі люди, наділені атавістичними ознаками, вчиняють злочини, він парирував: «Іноді злочинні інстинкти знаходять собі вихід у якійсь прихованій формі і, таким чином, вислизають від кримінальних законів. Замість того, щоб зарізати свою жертву, її можна залучити в яку-небудь фатальну справу; замість того, щоб грабувати на проїжджій дорозі, можна оббирати людей за допомогою біржової гри; замість того, щоб грубо ґвалтувати жінку, можна спокусити якусь нещасну, а потім обманути її і кинути. Вирішальне значення для віднесення певної людини до злочинного типу має не окрема ознака, а їх сукупність. Крім того ми не знаємо, чи залишиться людина, відзначена згаданими ознаками, яка ще не вчинила злочину, не злочинною до кінця свого життя…відбувається дуже багато таких злочинів, які залишаються не виявленими або винних в яких не знайдено» Ферри Э. Уголовная социология. М.: Инфра-М, 2005. С. 88-89..

Антропологічний підхід традиційно оцінюється дуже критично абсолютною більшістю представників світового наукового співтовариства Иншаков С.М. Криминология: Учебник. - М.: Юриспруденция, 2000.С.17..


Подобные документы

  • Теоретичні підходи науковців до поняття і визначення адикції і адиктивної поведінки. Види, механізм розвитку і деструктивна сутність адиктивної поведінки. Аналліз впливу соціальних і психологічних чинників на формування адиктивної поведінки підлітків.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 22.03.2009

  • Психологічні особливості профілактики злочинності. Стан та причини злочинності неповнолітніх, особливості соціалізації та формування особистості неповнолітнього правопорушника. Узагальнений психологічний портрет особистості неповнолітнього злочинця.

    презентация [47,4 K], добавлен 03.06.2019

  • Проблема мотивації як одна з ключових у соціально-психологічній характеристиці будь-якої людської діяльності. Визначення мотиву і мотивації поведінки і діяльності у психологічній, соціологічній та правовій літературі. Кримінально-правова роль мотивації.

    реферат [26,6 K], добавлен 02.05.2011

  • Суіцид як соціальна проблема. Особливості суіцидальної поведінки у різні вікові періоди. Методи оцінки схильності особистості до суіцидальної поведінки. Види соціально-психологічної допомоги особистості у випадках суіцидально-оріентованої поведінки.

    курсовая работа [55,2 K], добавлен 16.11.2012

  • Методологічні підходи дослідження проблем девіантної поведінки. Основні причини, що приводять підлітків до девіантної поведінки. Девіація як процес. Основні вияви девіантної поведінки. Передумови формування девіантної поведінки у родині та у школі.

    курсовая работа [42,7 K], добавлен 13.10.2012

  • Ознайомлення із змістом біологічної, соціологічної, кримінологічної, конфліктологічної і культурологічної теорій обґрунтування причин виникнення девіації. Розгляд основних проявів відхилень у поведінці - злочинності, алкоголізму, наркоманії та суїциду.

    реферат [25,1 K], добавлен 16.06.2011

  • Проблема схильності дітей до девіантної поведінки. Засоби роботи з дітьми для профілактики і запобігання проявів у них девіантної поведінки. Вплив біологічних та соціально-психологічних факторів на формування неадекватної поведінки дітей дошкільного віку.

    статья [18,6 K], добавлен 22.04.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.