Самоактуалізація як процес соціалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самоактуалізація як процес соціалізації

План

Вступ

1. Поняття самоактуалізації

2. Самоактуалізація та основні чинники її розвитку

3. Поняття соціалізація особистості

4. Етапи соціалізації особістості

5. Позитивний та негативний вплив соціалізації на самоактуалізацію особістості

6. Висновок

Вступ

При активному розвитку сучасного суспільства що виникло в наслідок вдосконалення технічних, інформаційних, культурних сфер діяльності людини. Котрі впливають на політику, економіку, освіту та низку інших сфер діяльності людини виникає питання розвитку окремого індивіда у новому соціальному середовищі.

При великій кількості варіантів проживання власного життя, людина вимушена усвідомлювати та аналізувати свій життєвий досвід і шукати власний шлях розвитку. В таких умовах становлення особистості актуальними категоріями людського життя є осмислення буття, індивідуальне самовираження, креативність, автентичність, розвинення своїх можливостей та само актуалізація.

Теорія самоактуалізації є основним ключовим системоутворюючим елементом гуманістичного напрямку в психології.

Гуманістична психологія виникла з положення про те, що прагнення до осягнення цінностей буття та їх здійснення в практичній діяльності є необхідним фактором повноцінного розвитку людини.

Вона вважає головним напрямом перетворення суспільства і його соціальних інститутів такими, які дозволять кожному входить в світ дитині протягом життя максимально розвинути свої задатки і реалізувати їх на благо суспільства і на користь собі. В центрі її уваги знаходиться проблема виховання та розвитку гармонійної і компетентної особистості, максимально реалізує свій потенціал в інтересах особистісного й суспільного зростання. Вона пропонує теорію самоактуалізації як метод вирішення цієї проблеми.

Самоактуалізації (етимологічно від слова «актуалізація») означає перехід зі стану можливості в стан дійсності, тому зміст самоактуалізації як процесу саморозвитку особистості найбільш точно виражає слово «прояв». Проявити себе - виявити свої можливості, здібності. Через активний прояв особистості пояснюють процес самоактуалізації провідні представники екзистенційно-гуманістичного спрямування (К. Гольдштейн, Е. Деси, А. Маслоу, Р. Мей, Г. Олпорт, Р. Райн, К. Роджерс, В. Франкл).

Важливою умовою успішної інтеграції людини в суспільство є розвиток внутрішньо та зовнішньо узгодженої системи соціально-психологічних засобів організації власного життя, тобто стилю життя. Одним з механізмів перебудови індивідуальних якостей на інтегровану систему саморегуляції особистості є процес її самоактуалізації

Оскільки самоактуалізація є найвищим рівнем розвитку людини, то на шляху до її досягнення необхідно пройти велику кількість перешкод у формуванні особистості, як фізичних так і психологічних.

При цьому на даний процес пливає велика кількість зовнішніх та внутрішніх факторів.

Соціум, як важлива ланка життя людини має дуже важливий вплив на розвиток особистості та її самоактуалізацію. В залежності від індивіда зовнішнє середовище може спонукати особистість до реалізації свого потенціалу та повного розкриття своїх можливостей, або зовнішні фактори та контакт з громадською думкою, соціальними нормами можуть блокувати процес сам актуалізації особистості.

Проте, оскільки людина є соціальною істотою то взаємодія її з іншими індивідами є важливою частиною її життя, та необхідність поєднання сприйняття загальноприйнятих соціальних норм поведінки і розвитку власної особистості стає важливою ціллю розвитку людини.

Таким чином метою даної курсової роботи є аналіз самоактуалізації та соціалізації особистості, погляд на негативний та позитивний вплив соціуму на процес само актуалізації і шляхи розвитку особистості в процесі інтеграції до соціального середовища.

Дана тема є актуальною в будь який час, оскільки досягнення самоактуалізації та взаємозв'язок з суспільством є невід'ємною частиною життя людини у будь який час. Зважаючи на постійне, безперервне спілкування та існування серед людей у наш час, питання самоактуалізаїї є важливим. Оскільки зовнішнє середовище має постійний вплив на розвиток особистості, зі сторінок журналів, ітернету, телебачення, пропаганди стилю життя через медіа простір та думки інших людей. Важливо не втратити власну особистість з іі поглядами на життя, але в той же час отримуючи інформацію знати методи котрі допоможуть відфільтровувати зайву інформацію та правильно маніпулювати нею для власного розвитку, повнї реалізації власного потенціалу, самоактуалізацію.

1. Поняття самоактуалізації

Питання самоактуалізації розвивається в контексті гуманістичної психології.

Вперше цей термін ввів Курт Гольдштейн. Він розглядав самоактуалізацію як фундаментальний процес у кожному організмі, котрий може мати як позитивний, так і негативний вплив для індивіда. За К. Гольдштейном організм управляється тенденцією актуалізації у найбільшій можливості ступеня своїх індивідуальних здібностей.

Самоактуалізація (від лат. дійсний, справжній) - прагнення людини до якомога більш повного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей. У деяких напрямках сучасної західної психології самоактуалізація висувається (на противагу біхевіоризму і фрейдизму, які вважають, що поведінкою особистості рухають біологічні сили, а його зміст полягає в розрядці створюваного ними напруги і пристосуванні до середовища) на роль головного мотиваційного фактора. Справжня самоактуалізація припускає наявність сприятливих соціально-історичних умов.

Самоактуалізація - це безперервна реалізація потенційних можливостей, здібностей і талантів, як звершення своєї місії, або покликання, як більш повне пізнання, отже, прийняття своєї власної споконвічної природи, як невпинне прагнення до єдності, інтеграції, або внутрішньої синергії особистості.

Представник гуманыстичноъ психологыъ Абрамам Маслоу активно розглядав проблематику самоактуалізації. Він вважав, що самоактуалізація є найвищою потребою людини, відповідно до «пырамыди потреб». У міру задоволення нижче розсташованих потреб, все більш актуальними стають потреби більш високого рівня, але це зовсім не означає, що місце попередньої потреби займає нова, тільки коли колишня задоволена повністю. Також потреби не знаходяться в нерозривному послідовності і не мають фіксованих положень, як це показано на «піраміді потреб». Така закономірність має місце як найбільш стійка, але у різних людей взаємне розташування потреб може варіюватися.

Потреби самоактуалізації: Маслоу охарактеризував самоактуалізацію як бажання людини стати тим, ким він може бути. Людина, яка досягла цього вищого рівня, домагається повного використання своїх талантів, здібностей і потенціалу особистості, тобтосамоактуалізуватися - означає стати тією людиною, яким ми можемо стати, досягти вершини нашого потенціалу. Але, на думку Маслоу самоактуалізація дуже рідка, тому багато людей просто не бачать свого потенціалу, або не знають про його існування, або не розуміють користі самовдосконалення. Вони схильні сумніватися і навіть боятися своїх здібностей, тим самим зменшуючи шанси для самоактуалізації. Це явище Маслоу назвав комплексом Іони. Він характеризується страхом успіху, який заважає людині прагнути до величі і самосоверршенствованію.

Визначити способи самоактуалізації. Концепція самоактуалізації Карла Рождерса - це прагнення живої істоти до зростання, розвитку, самостійності, самовираження, активізації всіх можливостей свого організму. Роджерс вважає, що прагнення до повної самореалізації є вродженим для кожного з нас.Так само, як рослини розвиваються, щоб вирости здоровими, як насіння містить в собі прагнення стати деревом, так і людина схиляється до того, щоб знайти цілісність і найбільш повно реалізувати себе. Хоча Роджерс не включав в свої формулювання ніяких релігійних чи духовних аспектів, інші вчені розвинули його теорії і внесли в них поняття про трансцендентних переживаннях. В кінці життя Роджерс прийшов до розуміння погляду Артура Кестлера про те, що індивідуальна свідомість є лише фрагмент космічного .

Прагнення до здорового розвитку не є переважною силою, яка змітає в сторону будь-які перешкоди на своєму шляху. Роджерс бачить її просто як переважну і мотивуючу силу в людині, що діє вільно, силу, яка не ослаблена ні подіями минулого, ні установками сьогодення.

Абрахам Маслоу прийшов до аналогічних висновків, назвавши цю тенденцію тихим, ледь помітним внутрішнім голосом. Твердження про те, що зростання можливе і є головною метою організму - один з головних постулатів Роджерса.

Можна помітити, що основна тенденція до актуалізації є єдиним спонуканням, яке затверджується в цій теоретичній системі ...«Я», наприклад, є центральним поняттям в нашій теорії, але «я» нічого не «робить», воно просто висловлює панівну тенденцію організму поводитися таким чином, щоб підтримувати і посилювати себе.

Для Роджерса тенденція до самоактуалізації є не просто якимось одним спонуканням серед безлічі інших, а центром, на якому базуються усі інші прагнення.

Ця тенденція - єдиний висунутий Роджерсом мотиваційний конструкт.

Тенденція самоактуалізації людини бере свій початок у фізіологічних процесах організму - це не психологічна тенденція, а біологічний факт. Вона, з одного боку, націлена на зниження напруги, на збереження життєвих процесів і пошуки комфорту і спокою, а з іншого - на підвищення напруженості, оскільки поведінка індивідуума мотивовано його потребою розвиватися і поліпшуватися. Найбільш важливим аспектом цієї тенденції, з точки зору особистості, є прагнення людини до самоактуалізації (зробити себе таким, як ти хочеш).

Тож наведені мною приклади трактування поняття самоактуалізації психологів- гуманістів має багато спільного.

Самоактуалізація - вища ступінь розвитку особистості, котрої прагне індивід. У процесі самоактуалізації людина реалізує власний потенціал.

Можна виділили п'ять основних груп ціннісних орієнтацій, які лаконічно і водночас досить повно характеризують несуперечливу ціннісну систему, що формується у процесі самоактуалізації і складає основу життєвої компетентності особистості:

1. Ставлення до себе та інших як до цінності, мети, а не засобу досягнення чужих цілей.

2. Чесність (відкритість досвіду, щирість у почуттях; почуття є цінними, якими б вони не були).

3. Свобода (спонтанність, відсутність постійного контролю та сліпого дотримання належного, відповідальність).

4. Довіра до людської природи.

5. Творча спрямованість (домінування Б-цінностей над гедоністичними).

2. Самоактуалізація та основні чинники її розвитку

Останнім часом у наукових колах спостерігається ескалація інтересу до самоактуалізації, як до психічного феномену. Вимоги сучасного суспільства до своїх членів точно відтворюють риси самоактуалізуючої особистості. І саме самоактуалізація стає кінцевою метою розвитку особистості.

Самоактуалізація за А. Маслоу - це «повне застосування талантів, здібностей, потенціалів і т. д.» Це постійний процес, при якому здатності індивіда застосовуються повністю, творчо і радісно. Разом з тим самоактуалізація - це рушійна сила розвитку особистості, мотив людської діяльності. Однак, чинники самоактуалізації до цих пір визначені недостатньо чітко.Теорія самоактуалізації стала активно розроблятися в США в середині XX ст.групою вчених, до якої входили Гордон Олпорт, Генрі Мюррей, Гарднер Мерфі, Джордж Келлі, Абрахам Маслоу, Карл Роджерс, Ролло Мей, Курт Гольдштейн, Шарль Бюлер, О. Хакслі, Д. Бьюдженталь. В рамках вироблених досліджень були сформульовані п'ять основних постулатів гуманістичної психології:

1. Людина є цілісна істота, і вона сама, і його внутрішній світ не можуть бути пояснені виключно в результаті наукового вивчення його органів, рефлексів, фізіологічних і функціональних систем і т.д.

2. Людське буття розгортається в соціокультурному середовищі, в контексті людських відносин, отже, поведінка людини і її псіхосфера не можуть бути зрозумілі і пояснені теоріями, в яких не приймається в розрахунок міжособистісний і соціокультурний аспекти розвитку.

3. Людина має здатність до самосвідомості й самопізнання, має властивості суб'єкта, отже, не може бути зрозумілий психологією, не враховує у своїй методології ці чинники.

4. Людина не є пасивним спостерігачем процесу свого існування, творить свій власний досвід і володіє правом вибору.

5. Людина інтенціальна, вона звернена у майбутнє, в його житті є мета, цінності і сенс.

Найбільш відома і найбільш теоретично розроблена теорія самоактуалізації А. Маслоу. Розглянемо основні постулати цієї теорії в порівнянні з теоріями інших авторів.

Теорія А. Маслоу - це теорія мотивів, де самоактуалізація постає як вроджена потреби людини в «повному використанні талантів, здібностей, можливостей і т.п.».У цьому погляди А. Маслоу ідентичні поглядам К. Гольдштейна і К. Роджерса.

Потреба в самоактуалізації, по А. Маслоу, опредмечується і перетворюється в мотив людської діяльності і всього людського існування тоді, коли задоволені інші, якісно більш низькі потреби: фізіологічні, потреба в безпеці; потреби в приналежності; потреба в повазі. Потреби збудовані в ієрархію, де актуалізація більш високих потреб залежить від задоволення нижчих. Тобто, тенденції самоактуалізації передує тенденція самозбереження, виживання. Тенденції ці, однак, не суперечать і не пригнічують одна одну, оскільки ці потреби не задовольняються за принципом «все або нічого». Потреби частково збігаються, і людина одночасно може бути мотивований на двох і більше рівнях потреб. Маслоу зробив припущення, що середня людина задовольняє свої потреби приблизно в такій мірі :

85% - фізіологічні;

70% - безпека і захист;

50% - любов і приналежність;

40% - самоповага;

10% - самоактуалізація.

Таким чином, ступінь задоволення нижчих потреб не впливає безпосередньо наактівізацію мотиву самоактуалізації.

Далі, як стверджує А. Маслоу: «Важливо зрозуміти, що здібності, органи та системи органів прагнуть функціонувати і виражати себе, їм потрібно, щоб їх використовували і вправляли; таке використання приносить задоволення, а невикористання руйнівно» . І самоактуалізація, виходячи з цього, є прагнення людини робити задовольняють його вибори, функціонувати у відповідності зі своїм призначенням. Використовуючи задоволення в якості орієнтира, людина буде робити вибір у згоді з належним функціонуванням соматичних компонентів організму, оскільки саме використання цих компонентів відповідно до їх призначення викликає почуття задоволення. Однак і суб'єктивне відчуття задоволення також не може бути визнано фактором самоактуалізації, оскільки, на думку самого А. Маслоу самоактуалізуючись людина завжди робить вибір на користь зростання (а не задоволення), навіть якщо для цього доводиться вдаватися до самообмеження і переживати дискомфорт. А. Маслоу говорить про те, що в житті людини є мета, цінності і сенс, і заради цієї мети і смислів людина може пожертвувати особистим задоволенням. У цьому виявляється кзистенційний вибір - феномен, запропонований до розгляду в екзистенціальному підході В. Франкла, заснованому на гуманістичному підході.

З поданням про екзистенціальному виборі тісно перегукуються погляди психоаналітика Отто Ранка. На його думку, все функціонування людини висловлює тенденцію до одночасної мінімізації страху життя і страху смерті. Терміни «життя» і «смерть» для послідовників Ранка мають особливий сенс, і необхідно прояснити цей сенс перш, ніж ви спробуєте співвіднести це положення з вашим особистим досвідом. Життя - це те ж саме, що процес сепарації та індивідуалізації, тоді як смерть - це зворотне явище, це об'єднання, злиття, залежність. І все людське життя - це безперервний вибір між сепарацією і індивідуальністю, з одного боку, і відмовою від них, регресом до старого і знайомому - з іншого.

Схожі з поглядами О. Ранка ідеї висунули незалежно один від одного представники персонологічного підходу Андраш Ангьял і Девід Бейкан. На думку Ангьяла, розвиток особистості - це спроба максимізувати як автономію, так і капітуляцію перед суспільством, або відчуття спільності з ним. На думку Бейкана, розвиток полягає у спробі максимізувати як прояв сили, так і відчуття приналежності.

Таким чином, більшість авторів, прихильників різних підходів до розуміння особистості, сходяться в тому, що сама сутність особистості являє собою єдність двох протилежностей: індивідуального (суб'єктного) та соціального. І самоактуалізація, як вищий рівень розвитку особистості і мотив людської діяльності, також повинна розглядатися з точки зору взаємодії факторів соціалізації і індивідуації. Саме суб'єктність і соціальність в їх єдності і взаємозумовленості, визначаючи розвиток особистості, є факторами самоактуалізації. Крім того, відповідно до вітчизняної теорією діяльності, як фактора розвитку особистості необхідно розглядати діяльність як активне і свідоме взаємодія людини з середовищем, спрямоване на досягнення свідомо поставленої мети, оскільки розвиток поза діяльності не відбувається, і лише в діяльності людина може реалізувати свої потенції , тобто самоактуалізуватися.

Виділивши в якості факторів самоактуалізації суб'єктність, соціальність і діяльність, можна припустити, що людина може досягти вищої форми розвитку власної особистості - самоактуалізації лише досягнувши певного якісного рівня розвитку кожного з перерахованих факторів. Очевидно також, що і діяльність і суб'єктність і соціальність особистості проходять в процесі розвитку ряд стадій, при поступовому проходженні яких і можливе досягнення самоактуалізації. І навпаки - якщо хоча б одна стадія не пройдена, не реалізована, або реалізована не повною мірою - подальший розвиток особистості (і, як наслідок, досягнення самоактуалізації) неможливо.

Власне особистість починається з виділення себе з навколишнього світу як суб'єкт діяльності та соціальних відносин. І з цього моменту, коли людина виділив для себе «Я» і «Не Я», людина прагне оцінити себе і свої можливості в діяльності і в соціумі, іншими словами, починає формуватися самооцінка. Самооцінка впливає на рівень домагань особистості і, як наслідок, на результативність діяльності та особливості соціальної взаємодії. Крім того, особистість розвивається тільки в соціумі. Соціум транслює дитині свої цінності, диктує норми поведінки, нав'язує свої мотиви, цілі і способи пізнання світу. Щоб не «розчинитися» у соціумі, а, навпаки, стати самостійною і незалежною особистістю, людина починає самостверджуватись. Тобто, протиставляти себе соціуму, стверджувати свою цінність і значимість, своє право на самостійність, свою здатність активно впливати на соціум, маніпулювати ним відповідно до власних мотивами.

Діяльність дитини в ранньому віці носить предметно - маніпулятивний характер. Крім того, власна діяльність дитини йому не підконтрольна. Як стверджує Л.С.Виготський: «кожен предмет« тягне »дитину до того, щоб він його помацав ..., сходи манить дитини, щоб він пішов за нею, двері - щоб він закрив і відкрив ...» . Тобто, діяльність дитини визначається предметом, ситуацією, і тільки у віці близько трьох років дитина навчається саморегуляції, тобто, вчиться самостійно керувати власною активністю, незалежно від ситуації.

Контрольними точками, визначальними перехід на якісно новий рівень розвитку особистості є самоконтроль в діяльності, соціальна адаптація та формування на основі розрізнених самооцінок більш-менш сталого образу-«Я».

На наступному етапі розвитку особистості в сфері діяльності з'являється якісно нова характеристика - самоорганізація особистості. Під самоорганізацією розуміється вміння без систематичного контролю, допомоги та зовнішньої стимуляції самостійно планувати і здійснювати діяльність. Ключовою точкою, що знаменує перехід самоорганізації діяльності на якісно новий рівень розвитку, стає самореалізація особистості, тобто реалізація, здійснення в діяльності особистісного потенціалу людини.

У сфері суб'єктності також з'являється новоутворення - самосвідомість особистості, тобто сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює себе як суб'єкта діяльності; здатність осмислити і розпізнати те, що в житті справді значимо; вміння знайти кошти для вирішення виниклих завдань і визначити самі завдання і мети життя так, щоб по-справжньому знати, куди в житті йти і навіщо. Таким чином, самосвідомість і самоорганізація діяльності найтіснішим чином взаємопов'язані і взаємообумовлені. Показником якісного стрибка в розвитку самосвідомості є самоприйняття, тобто прийняття самого себе, своїх властивостей і якостей, визнання своїх достоїнств і недоліків.

Сферу соціалізації в цей період розвитку характеризує самовизначення, як свідомий акт виявлення та утвердження власної позиції в проблемних ситуаціях. Іншими словами, самовизнвчена особистість діє і оцінює себе, орієнтуючись на себе ж, а не на соціум. Показником переходу особистісного самовизначення на новий рівень розвитку є самоефективність (self-efficacy - теоретичне поняття концепції особистості, автор А. Бандура) - переконання індивіда в тому, що він може керувати своєю поведінкою так, щоб воно було ефективним.

Самоприйняття, самоефективність і зумовлена ними самореалізація особистості є показниками склалася зрілої особистості. На жаль, навіть цього рівня розвитку особистості досягають далеко не всі люди, оскільки рівень розвитку окремих параметрів особистості (діяльності, суб'єктності або соціальності) часто «застряє» на більш ранньому етапі розвитку.

Самість, самодостатність і саморозвиток в їх триєдність складають наступний рівень розвитку особистості, безпосередньо на якому базується самоактуалізація.

Таким чином, суб'єктність, соціальність і діяльність є чинниками самоактуалізації особистості.

самоактуалізація особистість соціалізація людина

3. Поняття соціалізація особистості

Соціалізація (від лат. Socialis - суспільний), процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспыльства.Соціалізація включає як соціально-контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на особистість (виховання), так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування.

У теорії Соціалізація на одному полюсі стоять автори, що розглядають людину як біологічна істота, яка лише пристосовує природжені форми поведінки, інстинкти і т.п. до умов існування в суспільстві (фрейдизм), на іншому - вчені, які бачать в особистості пасивний продукт соціальних впливів.

Марксистська концепція виходить з того, що Соціалізація повинна вивчатися як в філогенетичному (формування родових властивостей людства), так і в онтогенетичному (формування конкретного типу особистості) плані. Соціалізація - це не просто сума зовнішніх впливів, що регулюють прояв іманентних індивіду біопсихологічних імпульсів і потягів, а процес формування цілісної особистості. Індивідуальність - не передумова Соціалізація, а її результат. Зміст, стадії і конкретні механізми Соціалізація мають історичний характер, істотно варіюють від одного суспільства до іншого і визначаються соціально-економічною структурою цих товариств. При цьому процес Соціалізація не зводиться до безпосередньої взаємодії індивідів, але включає всю сукупність суспільних відносин, аж до найглибших і опосередкованих. Соціалізація не є механічне накладення на індивіда готової соціальної «форми». Індивід, який виступає як «об'єкт» Соціалізація, є в той же час суб'єктом громадської активності, ініціатором і творцем нових суспільних форм. Тому Соціалізація тим успішніше, чим активніше участь індивіда в творчо-переутворююча громадської діяльності, в ході якої долаються і застарілі норми, звичаї і звички.

Різні аспекти Соціалізація вивчаються психологією (механізми діяльності та освоєння нового досвіду, в тому числі на різних стадіях життєвого циклу), соціальною психологією (соціалізуючі функції безпосереднього оточення і міжособистісних відносин), соціологією (співвідношення процесів та інститутів Соціалізація в макросистемі), історією та етнографією (порівняльно-історичне вивчення Соціалізація в різних суспільствах і культурах) і педагогікою (виховання).

4. Етапи соціалізації особистості

Соціалізація - процес і результат соціального розвитку людини.

Соціалізація може бути розглянута з точки зору засвоєння та відтворення індивідом соціального досвіду в процесі життя (Г. М. Андрєєва).

Стадії соціалізації (А. Юровський): (відбуваються одночасно)

1) пов'язана з процесом освоєння людиною системи соціальних відносин і норм;

2) характеризується міжособистісними зв'язками (положення в групі, групові ролі) вивчає соціальна психологія;

3) пов'язана з процесом духовного збагачення особистості, розвитком здібностей та індивідуального досвіду.

(Андреенкова Н.В.)

1) первинна соціалізація, або соціалізація дитини;

2) маргінальна соціалізація - підлітка (проміжна);

3) стійка, тобто концептуальна - 17-18 - 23-35 років.

Сутність процесу соціалізації полягає в тому, що людина поступово засвоює соціальний досвід і використовує його для адаптації до соціуму. Соціалізація відноситься до тих явищам, за допомогою яких людина вчиться жити та ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Вона безпосередньо пов'язана з соціальним контролем, оскільки включає в себе засвоєння знань, норм, цінностей суспільства, що володіє всіма видами санкцій формального і неформального характеру. Цілеспрямовані, соціально контрольовані процеси впливу на особистість реалізуються насамперед у вихованні та навчанні.

Спонтанний вплив здійснюється через засоби масової комунікації, ситуації реального життя і ін Двобічність процесу соціалізації проявляється в єдності її внутрішнього і зовнішнього змісту. Зовнішній процес - сукупність всіх соціальних впливів на людину, що регулюють прояв властивих суб'єкту імпульсів і потягів.

Внутрішній процес - процес формування цілісної особистості. Кожен історичний період визначає особливості соціалізації в залежності від її чинників на даному етапі реалізації. Сучасна соціалізація має свою специфіку, зумовлену швидкими темпами розвитку науки і нових технологій, що впливають на всі сфери життя людини.

До однієї з найбільш явних особливостей сучасної соціалізації належить її тривалість в порівнянні з попередніми періодами.

Дитинство як первинний період соціалізації в порівнянні з попередніми епохами значно збільшилася. Сучасна соціалізація характеризується гуманізацією дитинства, коли дитина виступає в якості основної цінності сім'ї та суспільства.

Для того, щоб стати повноправним членом суспільства, людині потрібно все більше часу. Якщо раніше соціалізація охоплювала тільки період дитинства, то сучасній людині необхідно соціалізуватися все життя.

Особлива роль в сучасній соціалізації належить утворення і придбання професії. Освіта є необхідною умовою соціалізації майже у всіх країнах світу. Успіхи сучасної освіти визначаються не тільки тим, чого людина навчилася, але також і здатністю здобувати нові знання та використовувати їх у нових умовах. Творчість також стає необхідною умовою соціалзації людини. Особливості сучасної соціалізації людини визначаються і тими новими вимогами до його характерологічних рис, які повинні бути сформовані для оптимального функціонування в якості повноправного члена суспільства.

Ці риси самі по собі не сильно відрізняються від рис особистості, необхідних раніше, однак їх поєднання передбачає велику вираженість амбівалентності. Амбівалентність - це таке поєднання різноспрямованих рис, яке забезпечує взаємну компенсацію їх соціальних проявів у поведінці людини. У процесі соціалізації особистість виступає як суб'єкт і об'єкт суспільних відносин.

А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію й інтеграцію.

На стадії адаптації, яка зазвичай збігається з періодом дитинства, людина виступає як об'єкт суспільних відносин, на який спрямована величезна кількість зусиль батьків, вихователів, учителів та інших людей, що оточують дитину і знаходяться в тій чи іншій мірі близькості до нього. Відбувається входження в світ людей: оволодіння деякими знаковими системами, створеними людством, елементарними нормами і правилами поведінки, соціальними ролями; засвоєння простих форм діяльності. Людина навчається бути особистістю. Це не так просто.

Прикладом тому є феральні люди. Феральні люди - це ті, хто з якихось причин не пройшов процесу соціалізації, тобто не засвоювали, не відтворювали в своєму розвитку соціального досвіду. Це ті індивідууми, які виросли в ізоляції від людей і виховувалися в співтоваристві тварин (К. Лінней). На стадії індивідуалізації відбувається деяке відокремлення індивіда, викликане потребою персоналізації. Тут особистість - суб'єкт суспільних відносин. Людина, вже засвоїв певні культурні норми суспільства, здатний проявити себе як унікальна індивідуальнність, створюючи щось нове, неповторне, те, в чому, власне, і виявляється його особистість. Якщо на першій стадії найбільш важливим було засвоєння, то на другий - відтворення в індивідуальних і неповторних формах. Індивідуалізація багато в чому визначається протиріччям, яке існує між досягнутим результатом адаптації та потребою в максимальній реалізації своїх індивідуальнихних особливостей.

Стадія індивідуалізації сприяє прояву відмінностей між людьми. Інтеграція передбачає досягнення певного балансу між людиною і суспільством, інтеграцію суб'єкта об'єктних відносин особистості з соціумом. Людина знаходить той оптимальний варіант життєдіяльності, який сприяє процесу її самореалізації в суспільстві, а також прийняття їм його мінливих норм.

Даний процес дуже складний, оскільки сучасне суспільство характеризується багатьма суперечливими тенденціями у своєму розвитку.

Проте існують оптимальні способи життєдіяльності, які найбільшою мірою сприяють адаптації конкретної людини. На цій стадії складаються соціально-типові властивості особистості, тобто такі властивості, які свідчать про приналежність даної людини до певної соціальної групи.

Таким чином, в процесі соціалізації здійснюється динаміка пасивної і активної позиції індивіда. Пасивна позиція - коли він засвоює норми і служить об'єктом соціальних відносин; активна позиція - коли він відтворює соціальний досвід і виступає як суб'єкт зальних відносин; активно-пасивна позиція - коли він здатний інтегрувати відносини суб'єкт-об'єктні. Соціалізація людини відбувається за допомогою механізмів соціалізації способів свідомого чи несвідомого засвоєння і відтворення соціального досвіду. Одним з перших був виділений механізм єдності наслідуючиня, імітації, ідентифікації.

Суть полягає в прагненні людини до відтворення сприйманого поведінки інших людей. Виділяють механізм статеворольової ідентифікації (статевої ідентифікації) або статеворольової типізації. Його суть полягає в засвоєнні суб'єктом психологічних рис, особливостей поведінки, характерних для людей певної статі. У процесі первинної соціалізації індивід засвоює нормативне уявлення у психологічних, поведінкових властивостях, характерних для чоловіків і жінок. Механізм соціальної оцінки бажаної поведінки здійснюється в процесі соціального контролю (С. Парсонс). Він працює на основі вивченого З. Фрейдом принципу задоволення страждання - почуттів, які відчуває людина в зв'язку з винагородами (позитивними санкціями) і покараннями (негативними санкціями), які надходять від інших людей.

Люди порізному спрймають один одного і порізному прагнуть впливати на інших. Це ефекти дії механізму соціальної оцінки: соціальна фасилітація (або фацілітація) та соціальний інгібіція.

Соціальна фасилітація передбачає стимулюючий вплив одних людей на поведінку інших. Соціальна інгібіція (психологічний ефект зворотної дії) проявляється в негативному, гальмує вплив однієї людини на іншу. Найбільш поширеним механізмом соціалізації є конформність.

Поняття конформності пов'язано з терміном «соціальний конформізм». Некритичне прийняття і слідування пануючим у суспільстві стандартам, авторитетам ідеології. За допомогою групового тиску і розповсюдження стереотипів масової свідомості формується тип знеособленого, позбавленого самобутності та оригінальності. Міра розвитку конформності може бути різною.

Є зовнішня конформність, яка проявляється лише в зовнішній злагоді, але при цьому індивід залишається при своїй думці. При внутрішній індивід дійсно змінює свою точку зору і перетворює внутрішні установки в залежності віддумки оточуючих. Негативізм - це конформізм навпаки, прагнення будь-що-будь надходити всупереч позиції більшості і за всяку ціну стверджувати свою точку зору. Визначено та інші явища, що розглядаються як механізми соціалізації: навіювання, групові експектації, рольове научіння та інше соціальне становлення людини відбувається протягом усього життя і в різних соціальних групах. Сім'я, дитячий садок, шкільний клас, студентська група, трудовий колектив, компанія однолітків - все це соціальні групи, що становлять найближче оточення індивіда і виступають в якості носіїв різних норм і цінностей. Такі групи, задають систему зовнішньої регуляції поведінки індивіда, називаються інститутами соціалізації. Найбільш впливові інститути соціалізації - сім'я, школа, виробнича група.

5. Позитивний та негативний вплив соціалізації на самоактуалізацію особистості

Самоактуалізація в будь-який з соціальних концепцій оцінюється як вища для людини потреба. Її особливість полягає в тому, що вона може пронизувати будь-яку іншу потребу (фізіологічну, в безпеці, визнанні, повазі). Але, будучи по своїй суті грою, вона підриває функцію самозбереження. Самоактуалізація може бути соціально значущою, якщо тільки вона вписана в сформовану систему регуляції соціальної дії. Прикладом соціально значимої самоактуалізації для індивіда можуть бути: «капіталістичне підприємництво», «служба Батьківщині».

Індивідуальна самоактуалізація, регульована соціумом, забезпечує його стійке та динамічне функціонування і розвиток. Але самоактуалізація, не має соціальної значущості і етично невизначена, руйнує індивіда і суспільство в цілому. Наприклад, пияцтво, наркоманія чи будь чого іншого - це теж своєрідна форма асоціальної самоактуалізації. Відповідно, функція соціальної регуляції полягає в «забезпеченні» індивіда суспільно значущим способом самоактуалізації. Для реалізації цієї функції кожна культура сформувала традиційні способи самоактуалізації особистості.

Соціальне призначення з самоактуалізацією несумісне: сежі та обов'язки особистості задає середовище, оточення, соціау, а не сам індивід.

Соціум, середовищні фактори в теорії Адлера - необхідні умови розвитку і зростання. За Маслоу цінності, пов'язані з незалежністю, індивідуальністю, - як мінімум більш важливі для успішної самоактуалізації.

Так само гальмівний вплив на процес самоактуалізації робить соціалізація. Іншими словами людям потрібно «сприяє» суспільство, в якому можнарозкрити свій людський потенціал найбільш повно.

Аналітична психологія розглядає душевну життя, як містить свідоме, індивідуальне і колективне несвідоме. Особисте несвідоме формується в індивідуальному досвіді переважно шляхом витіснення. У колективному несвідомому міститься досвід усього людства, представлений архетипами (первообразами, зразками, уніфікує поведінку, мислення). Індивідуації - «це є процес, який породжує психологічного« індивіда », тобто відокремлене, єдність, якусь цілісність». Виховання «особистості» Юнг вважає «педагогічним ідеалом», протиставляючи особистість «стандартизованому, колективного або нормальній людині, висуває як ідеалу масовим більшістям». Юнг дуже критично ставиться до ідеалів «вільного виховання» і вважає, що цей «безмірно розрісся і роздутий дитячий сад рівнозначний повному забуттю виховної проблематики ... Особистість - це не зародок в дитині, який розвивається лише поступово, завдяки життю або в її ході. Без визначеності, цілісності і дозрівання особистість не виявиться. Ці три властивості не можуть і не повинні бути притаманні дитині, тому що з ними він був би позбавлений дитинства ». Отже, високий ідеал виховання особистості не варто було б застосовувати до дітей. Під особистістю Юнг розуміє «певну, здатну до опору і наділену силою душевну цілісність» і вважає, по-перше, що розвиток особистості відбувається не за наказом, бажанням або наміру, а тільки під впливом «внутрішнього або зовнішнього зростання». «Вислів« Багато покликаних, а мало вибраних »- значимо тут як ніде, бо розвиток особистості від вихідних задатків до повної свідомості - це харизма і одночасно прокляття: перший наслідок цього розвитку є свідоме і неминуче відокремлення окремої істоти з нерозрізненості і несвідомості стада. Це - самотність, і з цього приводу не можна сказати нічого втішного. Від цього не позбавить ніяке успішне пристосування, а такоже ні сім'я, ні суспільство, ні положення. Розвиток особистості - це таке щастя, за яке можна дорого заплатити , воно означає так само вірність власним законом. По-друге, Юнг попереджає, що отримується таким чином особистість «жахливо консервативна, якщо не сказати - інертна» і може змінюватися тільки в разі усвідомленої найгострішої потреби.

Розуміється таким чином особистість це ідеал, покажчик шляху, але не мета. Однак крім волі «року» необхідно і моральне рішення самої людини: «особистість ніколи не розгорнеться, якщо людина не вибере - свідомо і з усвідомленим моральним рішенням-власний шлях. Не тільки каузальний мотив, потреба, але так само свідоме моральне рішення має позичити свою силу процесу особистісного розвитку. Якщо перше, то є потреба відсутня, то так зване розвиток буде просто акробатикою волі; якщо відсутня останнє, а саме: свідоме рішення, то розвиток загрузне в тупому несвідомому автоматизмі. Проте зважитися на власний шлях можна тільки в тому випадку, якщо він видається найкращим виходом .А такого подання заважають готівку конвеціі соціальної, моральної, філософської і релігійної природи. Конвенції пропонують людині розвиватися не в особистість, а на щось колективне, за рахунок власної цілісності. Юнг вважає, що життя людей в соціумі - «це виключно групова життя при високому ступені несвідомості індивіда», а «подальший прогрес історичного розвитку, по суті є колективне піклування і таким, ймовірно, залишиться. Тому я покладаюся на конвенцію як на колективну необхідність. Вона - паліатив, а не ідеал - ні в моральному, ні в релігійному відношенні, тому що підпорядкування їй завжди означає зречення від цілісності і втеча від власних остаточних висновків Юнг вважає розвиток особистості справою не надто високо оціненого в соціумі, тому відчуття призначення розглядається як ірраціональний чинник, який «фатально штовхає до емансипації від стада з його второваними шляхами ... Призначення або почуття призначеного - це прерогатива не лише великих людей, але і звичайних, аж до дюжини, різниця лише в тому, що разом з убуванням величини призначення стає все більш завуальованим та несвідомим». При зменшенні масштабу особистості вона стає все менш визначеною, поки не розчиняється в безособовості групи. Місце призначеного при цьому займають колективні потреби. У цій розчиненого в групі, в «цьому несвідомому соціальному стані» укладена небезпека виникнення «психічних епідемій»: воєн, революцій. Розвиток особистості - не масовий процес, в такому випадку він був би катастрофічним, а є завжди глибоко індивідуальним явищем, що полягає в «прориві» творчих сил людини. Своєю волею він повинен поставити себе вище всіх конвенцій, знехтувати всіма іншими і прокласти власний шлях.Особистість, на відміну від індивідуальності, індивіда, не є чимось неповторним і єдиним у своєму роді. «Неповторність важлива тільки для індивідуальності особистості».

Размещено на Allbest.ru