Міністерство освіти і науки України

Чортківське педагогічне училище

імені О.Барвінського

Предметна (циклова)

комісія викладачів

психолого-педагогічних

дисциплін

Соціальне середовище та соціалізація особистості

Курсова робота

зі спеціальності

5.010105 Соціальна педагогіка

Студент-виконавець:

Макар Юлія Михайлівна,

група СП-4

Керівник:

Савінська Світлана Іванівна,

викладач соціально-педагогічних

дисциплін

Чортків

2008

Кожна дитина з появою на світ потрапляє у свою сім'ю, де в оточенні своїх батьків і рідних робить перші кроки, промовляє перші слова, де батьки піклуються про неї, оточують своєю любов'ю, турботою, ласкою. Потім дитина здобуває перші успіхи самостійності у дитячому садочку, приміряє перші дорослі ролі у учнівському колективі школи, здобуває знання про навколишній світ, вчиться долати перші незначні перешкоди, які зустрічаються на її шляху. Після закінчення школи, вже не дитина, а самостійна молода людина вступає у вищі навчальні заклади, де потрапляє у новий колектив - студентський, здобуває перші знання обраної професії і оволодіває практичними вміннями і навичками, намагається знайти своє місце у суспільстві, самовизначитись у своєму житті. Також саме у цей період життя молода людина прагне створити свою сім'ю, продовжити свій рід, народжуючи дітей. Закінчивши певний навчальний заклад, і здобувши ґрунтовні знання і вміння, молода людина потрапляє у новий колектив, влаштовуючись на певне місце роботи , де її також чекають нові успіхи і невдачі, творчі злети і падіння, де людина працюватиме на користь суспільства і буде отримувати від цього особисте задоволення - від того, що вона знайшла своє місце у житті, що зуміла самоствердитися, і. взагалі, що вона потрібна суспільству, бо виконує у ньому певну роль.

Таким чином, людина від свого народження до смерті проходить великий і складний шлях свого життя, де вона зустрічається і взаємодіє з різними людьми і групами людей, потрапляє під вплив різних середовищ. Тому, що дане питання у сучасному суспільстві є досить актуальне і цікаве для дослідження як саме і яким чином конкретне середовище чи колектив людей впливають на формування особистості людини, її рис характеру, типу темпераменту, манер поведінки, чи залежить поведінка людини від того середовища, в якому вона перебуває.

Метою курсової роботи є дослідження процесу входження і адаптації людини у суспільство, тобто процесу інтеграції і соціалізації особистості у

конкретному соціальному середовищі, а також, роль у цьому процесі соціального педагога.

А завданнями курсової роботи є:

- визначити сутність понять «соціальне середовище» та «соціалізація особистості»;

- визначити рівні соціального середовища та стадії соціалізації;

- обґрунтувати як саме впливає соціальне середовище на соціалізацію особистості;

- встановити як саме відбувається соціалізація особистості у конкретному соціальному середовищі;

- визначити співвідношення процесу виховання і соціалізації у конкретному соціальному середовищі.

Також актуальність цієї проблеми полягає у тому, що необхідно кожному знати як правильно створити всі необхідні умови для забезпечення успішної соціалізації особистості і інтеграції її у суспільство , а також, що не припустимим є допущення будь-якої помилки при організації цього складного і безперервного процесу, бо це може спричинити виникнення у особистості певних відхилень у характері чи поведінці і таким чином людині буде важко адаптуватися у будь-яке соціальне середовище або й, взагалі, не зможе включитися у суспільне життя. Тому, до цієї проблеми слід привернути увагу усього суспільства.

Дослідженням процесу соціалізації особистості займалося багато вчених педагогів і психологів, адже їх також цікавило дане питання. І тому для дослідження і написання курсової роботи використовувалася інформація із підручників:

- Соціальна педагогіка / За редакцією Капської А.Й., де висвітлено сутність понять «соціальне середовище» та «соціалізація особистості;

- Соціальна робота. Книга І. / за редакцією Андрущенка В.П., де виділено основні етапи соціалізації особистості;

- Социальная педагогика / под редакцией Мудрика А. В., де розкрито вплив різних факторів на розвиток та включення індивіда у суспільство;

- Соціальна психологія / за редакцією Орбан-Лембрик Л. Е., де розглянуто процес соціалізації особистості на кожному віковому періоді;

А також багато додаткової інформації отримано із періодичних видань і журналів «Соціальна педагогіка».

Отже, державі і суспільству потрібно більше приділяти уваги даному питанню, адже саме від того які умови будуть створені для інтеграції людини у дане суспільство буде залежати майбутнє усієї нації.

 Розділ 1 Характеристика соціального середовища як соціально-

педагогічного явища

1. 1. Сутність поняття «соціальне середовище», його рівні.

Надзвичайно велику роль у вихованні людини відіграє саме її оточення. Адже процес виховання забезпечується суспільством та державою в організаціях, що спеціально створюються для його здійснення (школа, мережа позашкільних закладів, дитячі та молодіжні організації), а також в тих, де виховання не є провідною функцією (армія, виробництво, громадські об'єднання). Роль держави в організації виховання особистості полягає в тому, що вона не тільки створює його інфраструктуру, але в першу чергу формулює завдан-ня соціального виховання, закріплені в державних програмах та документах (Державна національна програма «Освіта»), і визначає його структуру та зміст. Провідним завданням соціального виховання в кожному суспільстві є створення оптимальних умов для найбільш ефектив-ної соціалізованості особистості.

Процеси соціального виховання та соціалізації особистості здійснюються в умовах соціаль-ного середовища. Середовище - це сукупність умов існування лю-дини та суспільства.

У соціології під соціальним середовищем людини розуміють економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості.

З точки зору соціальної педагогіки соціальне середовище -- це сукупність соціальних умов життє-діяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на формування її свідомості та поведінки. Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. проф. Капської А.Й. - К.,2003. - С.28 Соціальні умови життєдіяльності - це всі ті фактори, які визначають, якою буде поведінка людини, якою буде її доля і місце у суспільстві, тобто, це умови в сім'ї, колективі дитячого садка, школи, друзі, вулиця, родина, гуртки, ЗМІ.

Саме соціальне середовище, зокрема його сфе-ри: політична, соціальна, духовна формують певні очікування що-до поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповід-ними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання.

Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості. Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. проф. Капської А.Й. - К.,2003. - С.28

В структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політич-не середовище.

Макрорівень - це загально створені умови існування для кожної людини і є однаковими для всіх. А саме до макросередовища належать: держава, етнос, суспільство, регіон, місто, селище чи село, а також ті великі організації, які діють на території даних середовищ, а саме засоби масової інформації, субкультури, контркультури, а також економічне і політичне становище у країні, які також відіграють чималу роль у соціалізації індивіда.

Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім'я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточен-ня (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, гро-мадські організації, формальні та неформальні об'єднання). Отже, мікрорівень (мікросоціум) - це спільність, що діє на певній території, включає сім'ю, сусідство, групи однолітків, різні громадські, державні, релігійні, приватні і виховні організації, а також різні неформальні групи жителів|мешканець|. Визначити межі|кордон| мікросоціуму не завжди просто. У сільських поселеннях, в селищах, в малих містах ці межі|кордон|, як правило, співпадають|збігатися| з|із| межами конкретного поселення в середніх і великих містах визначення меж|кордон| мікросоціуму проблематично. Мікросоціум можна обмежувати двором (якщо йдеться про мікросоціум маленьких дітей); кварталом (для молодших школярів), мікрорайоном (для

більш старших вікових груп). Умовно мікросоціум - це конкретне сільське поселення, селище або мале місто, а в середніх і більших містах - мікрорайон. Вплив мікросоціуму на процес соціалізації дітей, підлітків, юнаків|юнак| залежить від об'єктивних характеристик мікросоціуму і суб'єктивних характеристик самої людини.

Мікросоціум володіє рядом характеристик. Просторові характеристики конкретного мікросоціуму: у місті той або інший мікрорайон може розташовуватися в центрі, на околиці, в серединній зоні і по-різному бути пов'язаним з іншими частинами|частка| міста; село або селище можуть бути більш менш ізольованими і віддаленими від інших поселень.

З|із| просторовими тісно пов'язані архітектурно-планувальні особливості мікросоціуму: у селі або селищі - компактна або розкидана забудова; у місті - мікросоціум із|із| забудовою, що історично склалася або індустріальною, співвідношення малоповерхової і висотної забудови, відвертість-замкнутість прибудинкових просторів, наявність, кількість і якість малих архітектурних форм.

Від всіх цих характеристик залежить функціональна структура простору мікросоціуму: наявність або відсутність місць для ігор дітей і підлітків, можливостей|спроможність| для проведення часу невеликих груп.

Важливою характеристикою мікросоціуму слід вважати|лічити| демографічну, тобто склад його жителів|мешканець|: їх етнічна приналежність, однорідність або неоднорідність; соціально-професійний склад і ступінь|міра| його диференційованої; особливості статевовікового складу; склад сімей.

З погляду тих можливостей|спроможність|, які є|наявний| в мікросоціумі для соціалізації дітей, підлітків, хлопців|юнак|, важливу|поважний| роль грає його культурно-рекреаційна інфраструктура - наявність і якість роботи учбово-виховних установ, кінотеатрів, клубів, спортзалів, стадіонів, басейнів, музеїв, театрів, бібліотек; наявність місцевих засобів|кошт| інформації. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / Мудрик А. В.; Под ред. В. А. Сластенина.-М.-2000.-С.120 Також можна сказати, що мікрорівень є складовою частиною макрорівня і, в деякій мірі, залежить від його впливу, адже саме від того, якими є загально створені умови існування людей будуть залежати і створені умови в мікросередовищі.

Соціальне середовище як сукупність соціальних умов процесу соціалізації особистості безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у процесі соціалізації обов'язково обумовлюються реформаціями у структурі та функціонуванні соціального середовища. Тобто, всі зміни, які відбуваються у тому середовищі, з яким взаємодіє людина впливають на формування її свідомості та поведінки.

Отже, фор-мування соціально-психологічного типу особистості відбувається насамперед за допомогою власного досвіду спілкування в безпосередніх соціаль-них контактах, де людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього - і макросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей. Людина прилучається до тієї чи іншої групи часто-густо саме задля того, аби стати її частиною, осягнути почуття «Ми» й почуття «Я» серед «Ми», що позбавляє самотності, дає відчуття си-ли і впевненості, спонукує до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду. Соціальна психологія / Орбан-Лембрик Л. Е.; за редакцією Куценко В. М. - К.,2004.-С.160

1..2. Способи впливу соціального середовища на соціалізацію

особистості.

Соціальне середовище впливає на соціалізацію особистості і охоплює життєдіяльність людини від її народження аж до смерті. Соціалізація особистості залежить від умов соціального середовища

У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником

соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійно-го впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямо-ваного формування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реаль-ності пере-творюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального життя. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку та становлення індивіда. З погляду соціальної психології активність індивіда зумовлена людською пот-ребою належати до соціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його, ідентифікувати себе із своїм народом, конкретною соціальною групою. На стадії переходу взаємовідносин і зв'язків стереотипні вимоги групи до поведінки індивіда спонукують його до вироблення відповідної лінії поведінки особи й вибору конкретного її варіанта. Отже, основа соціально-психологічного розуміння соціалі-зації особистості ґрунтується на характеристиці соціально-психо-логічного типу особистості як специфічного утворення, продукту соціально-психологічного відображення соціального життя, соціаль-них відносин. Соціальна психологія / Орбан-Лембрик Л. Е.; за редакцією Куценко В. М. - К.,2004.-С.160

Як було вище зазначено, що процес соціалізації особистості відбувається тільки за певних умов, тобто способів впливу соціального середовища на свідомість, формування характеру, типу темпераменту та поведінки людини. Можна сказати, що існує два способи впливу на процес соціалізації особистості:

- спосіб стихійного впливу на особистість різних обставин життя;

- спосіб цілеспрямованого формування особистості.

Під час стихійного впливу на особистість різних обставин життя, умов соціального середовища особистість мимовільно сприймає і засвоює все те, що на неї впливає. Даний спосіб впливу соціального середовища на соціалізацію особистості відбувається тоді, коли у людини ще не сформована самосвідомість.

Цілеспрямований вплив відбувається тоді, коли у особистості вже сформована самосвідомість, коли людина сама починає усвідомлювати мету свого життя у суспільстві.

Потрібно також зазначити, що обидва способи впливу соціального середовища на процес соціалізації особистості можуть мати як позитивний так і негативний характер.

Спосіб умов стихійного впливу на соціалізацію особистості реалізується, як правило, через фактори макросередовища, - це ті обставини життя, які впливають на кожну людину і які кожен сприймає по різному і пристосовується до них також як вважає за потрібне. Такими обставинами є політичний устрій країни, економічне становище, певні події, які відбуваються у суспільстві, певні непередбачувані події у житті людини. Спосіб цілеспрямованого впливу на формування особистості здійснюється у мікросередовищі, а саме у сім'ї, колективі дитячого садка, школи, студентського колективу, у певних суспільних організаціях, бо саме у цих середовищах вплив на особистість здійснюється з конкретною метою, а саме з метою виховання, навчання та підготовки особистості до майбутнього самостійного життя, також у вище згаданих середовищах формується особистість кожної людини, її якості характеру, життєві позиції, погляди і тому треба створювати всі необхідні умови для того, щоб цей процес формування особистості відбувався правильно і тільки на позитивному рівні. Також дуже важливо щоб сама особистість усвідомила свою життєву мету і була позитивно налаштована на сприймання вище зазначених впливів, бо саме тоді можна очікувати успішного входження людини у суспільство і засвоєння соціального досвіду.

Отже, соціалізація як процес входження людини у суспільство залежить від способів впливу на особистість умов соціального середовища, у якому вона перебуває, від того чи правильно відбувається вплив цих умов на свідомість людино, і це вкотре підтверджує нерозривність процесу соціалізації і умов соціального середовища, у якому відбувається цей процес.

 Розділ 2 Соціалізація особистості як процес, що постійно

супроводжує її життєдіяльність

2.1. Сутність поняття «соціалізації особистості», її етапи і

фактори.

У гуманітарні науки термін «соціалізація» прийшов з|із| політекономії, де його первинним значенням було «усуспільнення» землі|грунт|, засобів|кошт| виробництва.

Автором терміну «соціалізація» стосовно людини, очевидно, є|з'являтися,являтися| американський соціолог Ф. Р. Гідінгсоном , який в 1887 р. в книзі «Теорія соціалізації» спожив його в значенні, близькому до сучасного, - «розвиток соціальної природи або характеру|вдача| індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».

До середини XX в. соціалізація перетворилася на самостійну міждисциплінарну область досліджень. Сьогодні проблему соціалізації або її окремі аспекти вивчають філософи, етнографи, соціологи, психологи, кримінологи, представники інших наук. Так, представники біхевіоризму і необіохіверизму (Б. Скінер, А. Бандура, В. Уолтерс) розглядають соціалізацію як процес соціального навчання. Представники школи символічного інтеракціоналізму (Ч. Кулі, Дж. Мід) досліджують соціалізацію як ре-зультат соціальної взаємодії людей; а прихильники структурного функціоналізму (Т. Парсонс, Р. Мертон) сприймає соціалізацію як процес рольового тренування.

Особливістю цих теорій є те, що соціалізація в них розглядаєть-ся, перш за все, як процес соціальної адаптації, пристосування осо-бистості до середовища шляхом засвоєння заданих суспільством норм правил тощо. Водночас у працях цих дослідників було чимало важливих по-зицій, які можна використовувати в соціально-педагогічній діяль-ності. Зокрема Ч. Кулі ввів поняття «первинна група» і розкрив її цінність у процесі формування особистості. При цьому соціаліза-цію він розглядав як результат соціальної взаємодії людей у певній групі. Відповідно до поглядів Т. Парсонса, індивід включаючись в соціальну систему, шляхом інтернаціоналізації загальноприйня-тих норм засвоює загальні цінності, в результаті чого дотримання загальноприйнятих стандартів стає частиною його мотиваційної структури, потребою. До речі, основним інститутом соціалізації Т. Парсонс вважає сім'ю.

Досить важливу думку висловлює О. Брім: «соціалізація -- про-цес, який відбувається протягом всього життя людини», і розкриває деякі відмінності у ході даного процесу з дорослими та дітьми. Так, він вважає, що соціалізація дорослих проявляється в основному в їх зміні зовнішньої поведінки, тоді, як дитяча соціалізація коригує ба-зові ціннісні орієнтації. Адже дорослі спроможні оцінити норми, діти здатні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослої людини спрямована на те, щоб допомогти їй оволодіти певними навичка-ми, відповідним використанням ролей. У процесі соціалізації дітей в основному формуються мотиви їх поведінки.

П. Бергер і Т. Лукман розглядають соціалізацію як «всебічне і послідовне входження індивідів об'єктивний світ суспільства чи в окрему його частину. В цьому входженні вони розмежовують первинну соціалізацію, яку людина проходить в дитинстві і стає чле-ном суспільства, та вторинну соціалізацію, завдяки чому індивід уже включається в нові частини суспільства».

Перші наукові позиції щодо соціалізації з'явилися в радянський період в кінці 60-х років. Попутно відзначимо, що майже до 60-х рр. XX в., кажучи про соціалізацію, майже всі учені мали на увазі розвиток людини в дитинстві, отроцтві|хлоп'яцтво| і юності. З'являються різні підходи до цієї проблеми. У визначенні поняття «соціалізація» акцен-тувалася увага перш за все на тому, що це процес засвоєння соціальних норм і цінностей, процес входження в середовище. Так, скажімо, Б.Д. Паригін тлумачить соціалізацію як «входження в соціальне середовище, пристосування до неї, засвоєння певних ро-лей і функцій, які слідом за своїми попередниками повторює кожен окремий індивід протягом всієї історії формування і розвитку». З таким визначенням можна в принципі погодитися, хоча не мож-на не звернути увагу, що в ньому яскраво простежується лише один аспект соціалізації - адаптація особистості в соціальному середо-вищі, і не звертається увага на зворотній вплив, тобто вплив особи-стості на оточення,

активне відтворення нею суспільних відносин. Лише у останні десятиліття дитинство перестало бути єдиним фокусом інтересу дослідників, а вивчення соціалізації розповсюдилося|поширилося| на дорослість і навіть старість.

Це вплинуло не нове визначення соціалізації, яке підкреслює, ще цей двосторонній процес, який включає, з одного боку, засво-єння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з другого боку, процес ак-тивного відтворення системи соціальних зв'язків індивідом за раху-нок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище. При цьому індивід, оволодіваючи новими ролями і правилами, оволодіває водночас спроможністю створити щось но-ве, удосконалювати і перетворювати себе і світ. Тому, у ході вивчення соціалізації молодого покоління вар-то враховувати обидва аспекти цього процесу. Це пояснюється тим, що підростаюче покоління, набуваючи соціального досвіду, водно-час включається в багатогранні суспільні відносини. Крім того, зрос-тає власна активність особистості, самостійність щодо вибору соці-альних цінностей, середовища, якому віддається перевага, види діяль-ності, що відіграє в сукупності істотну роль у процесі соціалізації.

Варто сказати, що у соціалізуючому процесі індивід не лише включається в систему суспільних відносин шляхом оволодіння не-обхідних соціально-типових, соціально-значущих якостей, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить що соціалізація - це ще й процес індивідуалізації особистості.

На нашу думку, індивідуалізація є невід'ємною частиною соціа-лізації, оскільки, по-перше, не існує однакових процесів соціаліза-ції, індивідуальний досвід кожною особистості є унікальним і непо-вторним. По-друге, у формуванні індивідуальності саме й полягає зміст соціалізації.

Отже, соціалізація особистості - це процес становлення особистості, оволодіння нею нормами і правилами життя в суспільстві, знаннями і вміннями будувати стосунки з іншими людьми на основі розуміння їх самоцінності і власної цінності, відповідальності перед собою й іншими, прагнення до набуття сенсу життя як радості творення і самотворення. Алєксєєнко Т.І. Соціально-педагогічна підтримка дітей групи ризику // Соціальна педагогіка.-2005.-№1.-С.56

Таким чином, можна сказати, що соціалізація - це двосто-ронній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійно-го відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість.

Соціалізація людини в сучасному світі, маючи більш менш явні особливості в тому або іншому суспільстві|товариство|, в кожному з них володіє поряд загальних|спільний| або схожих характеристик. Про них і піде мова|промова| далі

У будь-якому суспільстві|товариство| соціалізація людини має особливості на різних етапах. У найзагальнішому вигляді|вид| етапи соціалізації можна співвіднести з|із| віковою періодизацією життю людини. Існують різні періодизації, і тієї, що приводиться|призводиться,наводиться| нижче не є|з'являтися,являтися| загальновизнаною|загальнопризнаний|. Вона вельми|дуже| умовна, але|та| достатньо|досить| зручна з соціально-педагогічної точки зору.

Отже, людина в процесі соціалізації проходить|минати,спливати| наступні|слідуючий| етапи: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 року), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 року) віку, молодість (23-30 років), ранню зрілість (30-40 років), пізню зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-70 років), довгожительство (понад 70 років).

Також стадії соціалізації обгрунував американський соціальний психолог Е. Г. Еріксон. Він вважає, що інди-віду як у дитинстві, так і в дорослому віці доводиться долати складні, іноді критичні ситуації, що закономірно виникають на його життєвому шляху і ма-ють специфічний характер на кожному етапі (стадії). Долаючи ці критичні си-туації успішно, індивід збагачується новим соціальним досвідом і переходить до наступної стадії. Якщо соціалізація на якій-небудь стадії не від-булася (не вдалося розв'язати головну на цій стадії проблему індивіда) або во-на відбулася частково, це негативно впливає на подальші стадії та на соціалі-зацію в цілому.

Певна річ, що уявлення про найважливіші проблеми індивідів на різних ві-кових стадіях дасть змогу конкретніше й цілеспрямованіше проводити з ними соціальну роботу, орієнтуючись на надання допомоги у розв'язанні цих про-блем. Тому спинимося на викладі еволюційної теорії соціалізації (стадій люд-ського розвитку) докладніше.

Стадія І - дитячий (немовлячий) період. Основна проблема: Довіра чи Недовіра. Немовля на основі рівня турботи і комфорту з перших днів упізнає, якою мірою можна розраховувати на задоволення основних потреб: їжа, ласка, безпека. Про подолання кризи можна судити, коли малюки не плачуть і не се-рдяться в разі зникнення з поля зору дорослих, що турбуються про них. У разі непевного розв'язання цієї проблеми залишки недовіри можуть позначитись на дальших стадіях.

Стадія II - вік 1-2 роки. Основна проблема - Автономія або Сором і Сумнів. Ситуація ускладнюється співпаданням навантажень на дитину, пов'язаних, з одного боку, з початком відстоювання свої прав і непокірливості авторитету. А з іншого боку, батьки починають навчати дитину контролювати роботу свого кишечника. Підвищені вимоги в другому напрямку можуть закріпити в їх сві-домості почуття сорому і власної нікчемності, істотно підриваючи її зусилля щодо самовизначення і досягнення автономності.

Стадія III - від 3 до 5 років. Основна проблема - Ініціатива або Почуття провини. Це період розвитку духовної активності, допитливості та уявлення. Усвідомлюється відмінність між хлопчиками та дівчатами,

виявляється дух суперництва, що у прояві нових здібностей може поширюватися. На цьому ґрунті можливі конфлікти, які в разі надмірної жорстокості дорослих можуть залишити слід безініціативності на подальшому житті.

Стадія IV - молодший шкільний вік. Основна проблема - Старанність або Недбайливість. На цій стадії відбувається навчання індивідуальностей колек-тивної навчальної роботи, формуються відносини зі вчителями та іншими до-рослими, відбувається перша "примірка" дорослих ролей. На цьому тлі голо-вним завданням є надбання впевненості в собі, у своїх здібностях, їх усвідомлення і розвиток. Невиконання (часткове чи повне) цього завдання вияв-ляється в прояві елементів недбайливості як на цій, так і на подальших стадіях.

Стадія V - підлітково-юнацький вік. Основна проблема - Становлення ін-дивідуальності (ідентифікація) або Рольова дифузія (невизначеність у виборі ролей). Відомо, що це час появи активного статевого потягу, а отже, і пошуку партнера в інтимній сфері. Водночас - це час пошуку свого місця в житті, ви-бір подальшого шляху (навчання, робота тощо). У цей період небезпечні як невдачі в одній зі сфер, так і переоцінювання значущості якоїсь з них. Перша невдача може негативно вплинути на вибір роботи, друзів, супутника життя. Негативний результат може призвести до стресу.

Стадія VI - молоді роки. Основна проблема - Інтимність або Самотність. Головні цілі на цьому етапі - залицяння, одруження та інші види близьких стосунків. Якщо пошук щирих і довірчих стосунків з постійним партнером не увінчався успіхом або ці стосунки розірвалися, то в подальшому це може ви-явитися у вигляді тимчасових, не завжди обґрунтованих, але завжди нестабі-льних інтимних зв'язках і незадоволеності цією сферою життя.

Стадія VII - середній вік. Основна проблема - Продуктивність (творча) або Стагнація (творчий застій). Ця стадія пов'язана з реалізацією індивіда в двох основних ролях: працівника і батька. Причому відчуття творчої продуктивнос-ті приносить успіх в обох ролях, у той час як творчий застій може спричинити невдачу навіть у якійсь одній з них. На цьому етапі реалізується той потенціал, який індивід нагромадив протягом попередніх стадій соціалізації.

Стадія VIII (заключна) - старість. Основна проблема - Умиротворення або Відчай. На цьому етапі соціалізацію індивіда визначає підбиття підсумків вла-сного життя й успішності всіх попередніх етапів. Красива умиротворена ста-рість і відчай, гіркий жаль щодо невикористаних можливостей - такими є межі прояву цієї стадії. Соціальна робота. Книга І./ Андрущенко В.П,. Бех В.П., Лукаше-вич М.П.- К.: УДЦССМ, 2001. - С.65

Певна річ, подана концепція стадій розвитку особистості не виключає мож-ливостей для подальшого вдосконалення і навряд чи вичерпує всі прогресивні підходи до дослідження соціалізації. Проте безсумнівною її перевагою, на наш погляд, є окреслення етапів соціалізації та центральних її завдань для кожного етапу, яке дає змогу коригувати соціальну допомогу людині протягом її життя, орієнтуючись на вимірювання емпіричних ознак на кожному з етапів, визнача-ти їх вагу і значення, виявляти основні та додаткові фактори, форми та механі-зми їх впливу на життєдіяльність особистості.

Соціалізація протікає у взаємодії дітей, підлітків, юнацтва|юнак| з|із| величезною кількістю різноманітних|всілякий| умові, таких, що більш менш активно впливають на їх розвиток. Ці умови, що діють на людину, прийнято називати чинниками|фактор|. Фактично не всі вони навіть виявлені, а з|із| відомих далеко не всі вивчено Більш менш вивчені умови або чинники|фактор| соціалізації умовно можна об'єднати в чотири групи.

Мегафактори - космос, планета, світ|світ|, які в тій чи іншій мірі через інші групи чинників|фактор| впливають на соціалізацію всіх жителів|мешканець| Землі|грунт|.

Макрочинники|фактор| - країна, етнос, суспільство|товариство|, держава, які впливають на соціалізацію тих, що всіх живуть в певних країнах (це вплив опосередкований двома іншими групами чинників|фактор|).

Мезофактори - умови соціалізації великих груп людей, що виділяються: по місцевості і типу поселення, в яких вони живуть; по приналежності до аудиторії тих або інших мереж|сіть| масової комунікації; по приналежності до тієї або іншої субкультури. Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосередкований через мікрочинники|фактор|. До них відносяться чинники|фактор|, що безпосередньо впливають на конкретних людей, які з|із| ними взаємодіють, - сім'я і домівка, сусідство, групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціум.

2.2 . Соціалізація особистості як результат впливу соціального

середовища на неї.

Як вже було вище зазначено, що соціалізація особистості відбувається за рахунок стихійного і цілеспрямованого впливу на особистість різних факторів соціального середовища. Тому необхідно детальніше розглянути, які будуть результати впливу цих факторів на процес соціалізації.

Космос (або Всесвіт) і проблема його впливу на життя людей на планеті Земля|грунт| привертали увагу вже древніх мислителів. І хоча до цього дня велика частина|частка| представників природних наук скептично відноситься до ідеї про залежність людського життя від космічних впливів, впродовж|упродовж| історії постійно виникали різні учення|навчання,вчення| і теорії, автори і послідовники яких вбачали в космосі джерело могутнього впливу на життя людського суспільства|товариство| і окремої людини.

Представляється цілком|сповна| вірогідним, що накопичення нових знань дозволить змістовно охарактеризувати космос як мегачинник|фактор| соціалізації. Можливо, що у віддаленій перспективі виявляться залежності характеру|вдача| і життєвого шляху|колія,дорога| людини від якихось|деякий| космічних впливів, що може стати одній з природних основ індивідуального підходу у вихованні людини.

Планета - поняття астрономічне, небесне тіло, що сподівається, формою близьке до кулі, яке отримує світло і тепло від Сонця і обертається|обертатися| навколо|навкруг,довкола| нього по еліптичній орбіті. На одній з великих планет - Землі|грунт| - в процесі історичного розвитку утворилися різні форми соціального життя людей, що населяли її.

Світ - поняття в даному випадку социолого-політологічне, таке, що позначає|значити| сукупне людське співтовариство|спілка|, що існує|наявний| на нашій планеті. Планета і світ|світ| органічно взаємозв'язані і взаємозалежні. Світ|світ| виник і розвивався в природно-кліматичних умовах, що відрізняють планету Земля|грунт| від інших планет. В процесі свого розвитку світ|світ| робив вплив на стан планети. Цей вплив став найбільш очевидним в XX сторіччі|століття|, породивши так звані глобальні планетарний-світові процеси і проблеми: екологічні, економічні, демографічні, військово-політичні.

Всі ці і інші проблеми і процеси прямо і опосередковано впливають на соціалізацію підростаючих поколінь. Опосередкований вплив глобальних процесів і проблем на соціалізацію підростаючих поколінь виявляється в різних аспектах. Господарська діяльність, ведуча, до забруднення навколишнього середовища відбивається на умовах життя і соціалізації всього населення земної кулі. Глобальні економічні і політичні процеси визначають умови життя людей в тій або іншій країні, впливаючи на розподіл валового національного продукту тієї або іншої країни між сферами оборони, виробництва, соціальних інвестицій, споживання|вжиток| і накопичення.

Розвиток засобів|кошт| масової комунікації привів до того, що планета і світ можуть прямо впливати на процес соціалізації, бо ЗМІ дозволяють людині «не сходячи з місця» бачити, як живуть люди в будь-якій точці земної кулі. Тим самим «розсувалися» кордони дійсності. Природно, що наслідком цього з'явилися зміни в сприйнятті життя. Плани, мрії дітей, підлітків, юнаків|юнак| в модернізованих суспільствах|товариство| стали формуватися, орієнтуючись не тільки|не лише,не те що| на норми, цінності, характерні|вдача| для їх безпосереднього оточення, але і на ті зразки|взірець|, які ваблять до себе, навіть залишаючись недоступними.

Наявність і роль мегафакторів соціалізації необхідно мати на увазі і враховувати, визначаючи завдання|задача|, цілі і зміст|вміст,утримання| виховання. Тому великого значення набуває реалізація принципу природовідповідності виховання.

Сучасне трактування принципу природовідповідності виховання припускає|передбачати|, що воно повинне ґрунтуватися на науковому розумінні взаємозв'язку природних і соціальних процесів, узгоджуватися із|із| загальними|спільний| законами розвитку природи і людини, виховувати його згідно статі і віку, а також формувати у нього відповідальність за розвиток самого себе, за стан і подальшу|дальший| еволюцію ноосфери.

Відповідно до принципу природовідповідності виховання у людини необхідно культивувати певні етичні установки по відношенню до природи, до планети і біосфери в цілому|загалом|, а також природоохоронне і ресурсосзберігаюче мислення і поведінку.

Країна - феномен географічно-культурний. Це територія, що виділяється по географічному положенню|становище|, природним умовам, має певні межі|кордон|. Вона володіє державним суверенітетом, а може знаходитися|перебувати| під владою іншої країни. На території однієї країни можуть існувати декілька держав. Природнокліматичні умови тих або інших країн різні і роблять прямий і опосередкований вплив на жителів|мешканець| і їх життєдіяльність. Географічні і кліматичні умови примушують|змушувати,силувати| жителів|мешканець| країни з|із| покоління в покоління до подолання|здолання| існуючих труднощів або полегшують працю, а також господарський розвиток країни.

Як вважав|гадати| Мішель Монтень, люди залежно від клімату того місця, де вони живуть, більше чи менше войовничі, помірні, схильні до слухняності або неслухняності|непослух|, до наук або мистецтв. Ця думка небезпідставна|безгрунтовний|, хоча не слід перебільшувати вплив клімату на поведінку людини.

Географічні умови і клімат країни впливають на народжуваність і щільність населення. Геокліматичні умови впливають на стан здоров'я жителів|мешканець| країни, розповсюдження|поширення| ряду|лава,низка| хвороб, нарешті|урешті| - на становлення етнічних особливостей її жителів|мешканець|.

Таким чином, природнокліматичні умови спочатку визначають історичний розвиток країни, але|та| не можна говорити про однозначну і однонаправлену|однонапрямлений| залежність між географічним середовищем|середа| і соціально-економічними процесами, культурним розвитком країни, а тим більше соціалізацією людини.

Природно-географічні умови - це всього лише своєрідні «рамки» процесу соціалізації. Не граючи в нім самостійної ролі, вони в сукупності з|із| іншими чинниками|фактор| визначають деякі його специфічні особливості. Тому, як об'єктивні умови країни впливають на соціалізацію людини, багато в чому визначається тим, як їх використовують і враховують в своєму житті етноси, що склалися в країні, суспільство|товариство| і державу.

Етнос (або нація) - стійка сукупність людей, що володіють загальним|спільний| менталітетом, що історично склалася, національною самосвідомістю і характером|вдача|, стабільним особливостями культури, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності|відзнака| від інших подібних утворень Особливості психіки і поведінки, пов'язані з етнічною приналежністю людей, складаються з|із| двох складових: біологічною і соціально-культурною.

Біологічна складова в психології окремих людей і цілих народів складалася під впливом ряду|лава,низка| обставин. Впродовж|упродовж| тисячоліть всі нації формувалися на своїй етнічній території. Століттями|вік| люди адаптувалися до певного клімату, ландшафту, створювали специфічний тип господарювання для кожної природної зони, свій ритм життя.

Визнання|зізнання| біологічної складової етнічної приналежності, що не супроводжується твердженнями|затвердження| про перевагу|вищість| однієї раси над іншою, одного народу над іншими, лише констатує глибинні підстави етнічних відмінностей, але|та| не затверджує переважання цих відмінностей в психіці і поведінці конкретної сучасної людини. У актуальному житті значно велику роль грає соціально-культурна складова психіки і поведінки людей.

У сучасних модернізованих країнах національна приналежність людини великою мірою, а нерідко|незрідка| і головним способом визначається, з одного боку, мовою|язик|, яку він вважає|лічити| рідною, іншими словами, культурою, що стоїть за цією мовою|язик|. З іншої - вона усвідомлюється самою людиною у зв'язку з тим, що його сім'я відносить себе до певної нації і відповідно найближче оточення вважає|лічити| таким, що його належить до неї.

Характеризуючи стосунки між дорослими й підлітками з погляду української культури та етнопсихології, слід зазначити, що традиції українського народу ґрунтуються на передаванні старшими молод-шим свого соціально-психологічного досвіду. Водночас сучасні підлітки вибірково ставляться до цінностей, які їм передають. Біль-ше того, вони вносять елементи новизни в соціальне життя й тим самим збагачують соціум. Соціальна психологія / Орбан-Лембрик Л. Е.; за редакцією Куценко В. М. - К.,2004.-С.196 Тобто|цебто| етнос, нація - явище історико-соціально-культурне.

Роль етносу як чинника|фактор| соціалізації людини впродовж|упродовж| його життєвого шляху|колія,дорога|, з одного боку, не можна ігнорувати, а з іншої - не слід і абсолютизувати.

Соціалізація в тому або іншому етносі має особливості, які можна об'єднати в дві групи, - вітальні і ментальні.

Вітальним особливостями соціалізації є|наявний| особливості їх фізичного розвитку. Найбільш явні відмінності спостерігаються між культурами, що склалися на різних континентах, хоча є і власне міжнаціональні, але|та| менш явно виражені|виказані,висловлені| відмінності. Тісний зв'язок фізичного розвитку з|із| їжею видно|показно| на прикладі|зразок| Японії. Коли унаслідок|внаслідок| стрімкого економічного розвитку і певної американізації способу життя японці істотно|суттєво| змінили|зрадили| раціон живлення|харчування|, значно змінився їх соматичний розвиток: старші покоління значно поступаються молодшим за показниками зростання|зріст| і ваги. В той же час збереження|зберігання| в раціоні живлення японців великої частки морепродуктів можна вважати|лічити| одній з причин того, що у них найбільша тривалість життя. Припускати|передбачати| це дозволяє аналогічна ситуація із|із| споживанням|вжиток| морепродуктів норвежцями, що також тримають одне з перших місць в світі за тривалістю життя.

Також, велику роль у фізичному розвитку людей грає спорт. У тих країнах, де він став невід'ємним елементом способу життя, наголошується кращий фізичний розвиток людей. Природно, що в цих країнах спрацьовують обидві умови поліпшення|покращання| живлення|харчування|, і спортивні заняття, а також третя обставина - поліпшення|покращання| медичного обслуговування.

Вплив етнокультурних умов на соціалізацію людини найістотніше|суттєвіше| визначається тим, що прийнято називати менталітетом.

Менталітет - це глибинний духовний склад, сукупність колективних уявлень|вистава,подання,представлення| на неусвідомленому рівні, властивий етносу як великій групі людей, що сформувалася в певних природно-кліматичних і історико-культурних умовах.

Менталітет етносу визначає властиві його представникам способи бачити і сприймати навколишній світ і на когнітивному, і на афектному, і на прагматичному рівнях. Менталітет у зв'язку з цим виявляється і у властивих представникам етносу способах діяти в навколишньому світі.

Можна сказати про те, що менталітет етносу, виявляючись в стабільних особливостях його культури, визначає головним чином глибинні підстави сприйняття і відношення|ставлення| його представників до життя.

Конкретизуючи це положення|становище|, можна говорити про те, що менталітет етносу багато в чому визначає: відношення|ставлення| його представників до праці і специфічні традиції, пов'язані з трудовою діяльністю; уявлення про зручності побуту і домашньому|хатній| затишку; ідеали красивого і непривабливого|негарний|; канони сімейного|родинний| щастя і взаємин|взаємостосунки| членів сім'ї; норми статевовікової поведінки, зокрема поняття про пристойність в прояві|вияв| відчуттів|почуття| і емоцій; розуміння доброти, ввічливості, такту, стриманості. В цілому|загалом| менталітет характеризує оригінальність культури того або іншого етносу

Суспільство|товариство| - це сукупність тих відносин, що склалися в країні, соціальних відносин між людьми, структуру яких складає сім'я, соціальні, вікові, професійні і інші номінальні і реальні групи, а також держава.

Суспільство|товариство| є цілісний організм з|із| своїми статевовіковою і соціальною структурами, економікою, ідеологією і культурою, який володіє певними способами соціальної регуляції життєдіяльності людей.

Слід підкреслити, що спеціально говорити про суспільство|товариство| як чинник|фактор| соціалізації необхідно у тому числі і тому, що в Україні до найостаннішого часу суспільство|товариство| і фактично, і ідеологічно ототожнювалося, а на рівні буденної свідомості і до цих пір ототожнюється з|із| державою. Останні роки йде досить непростий, а на практиці навіть болісний процес їх розділення|поділ|, роздержавлення суспільства|товариство|, відродження, а багато в чому і створення|створіння| наново|заново| структур цивільного|громадянський| суспільства|товариство|. Ці кардинальні перетворення суспільства|товариство| не могли не загострити|загостряти| старих і не породити нових проблем соціалізації підростаючих поколінь.

Виховання як соціально контрольована соціалізація випробовує|відчувати| на собі вплив соціальної структури суспільства|товариство| у зв'язку з тим, що різні соціальні шари і професійні групи мають різні уявлення про те, які люди повинні вирости з|із| їх дітей. Відповідно вони пред'являють різні вимоги до системи освіти|утворення| і організації соціального досвіду|дослід| підростаючих поколінь і індивідуальної допомоги конкретним людям в процесі виховання.

Рівень економічного розвитку суспільства впливає на соціалізацію тих, що підростають поколінь тому, що виражається|виказується,висловлюється| в кількості і якості споживаних людиною благ і послуг, починаючи|розпочинаючи,зачинаючи| з|із| їжі, житла, одягу, предметів тривалого користування, засобів|кошт| пересування, аж до найскладніших, «піднесених потреб», пов'язаних із задоволенням духовних, естетичних і інших подібних запитів.

На стихійну соціалізацію і самозміну людини економічний розвиток впливає, не тільки|не лише| визначаючи рівень життя різних професійних і соціальних груп і шарів, а також конкретних людей, але і завдяки тому, що його вектор впливає на їх очікування|чекання|, настрої і поведінку. Ця атмосфера багато в чому визначає або актуальні і перспективні устремління|спрямування| як конкретних членів суспільства|товариство|, так і цілих груп населення, стимулюючи активне прагнення покращувати своє положення|становище|, або фрустрацію (пригніченість) і, як наслідок, антисоціальна поведінка (агресію, вандалізм, саморуйнування - алкоголізм, наркоманію).

На виховання як соціально контрольовану соціалізацію економічна ситуація в суспільстві|товариство| впливає постільки, оскільки визначає потребу певної кількості людей тих або інших професій і якісний рівень їх підготовки. Головне ж полягає в тому, що рівень економічного розвитку суспільства|товариство| визначає можливості|спроможність| для створення|створіння| умов планомірного розвитку, в першу чергу|передусім,насамперед| підростаючих поколінь - в цілому|загалом| або тільки|лише| в деяких соціальних шарах.

Чим економічніше розвинене суспільство|товариство|, тим більше сприятливі можливості|спроможність| для розвитку людини в процесі соціалізації. Економічне становище|затрата| визначає якість життя|харчування|, медичні, освітні, житлово-побутові і культурні відмінності в можливостях|спроможність|, які створювало кожне з названих|накликати| суспільств|товариство| для розвитку підростаючих поколінь. Відповідно|відповідно до| рівню економічного розвитку суспільства|товариство| складаються і умови соціалізації людини в зрілому|дозрілий| віці, визначаючи можливості|спроможність| і стимули реалізації себе в трудовій діяльності, матеріальну основу сімейного|родинний| благополуччя і рекреативного поведінки. Економіка визначає і можливий рівень життя людей похилого віку.

У нестабільному суспільстві|товариство|, для якого характерні|вдача| перехід від одного типу суспільства|товариство| до іншого або істотна|суттєвий| зміна суспільства|товариство| усередині одного типу, що змінюється, ситуація принципово інша. У нім відсутній соціальний консенсус, тобто інтереси різних соціальних, професійних і навіть вікових груп не співпадають, суперечать один одному. Велику частину|частка| їх об'єднує лише згода|злагода| в тому, що це суспільство|товариство| треба змінити|зрадити|. Але|та| в питанні про те, що треба змінити|зрадити|, а тим більше в якому напрямі|направлення| змінити|зрадити|, єдності немає. Змінне суспільство|товариство| не в змозі ставити реальні і адекватні завдання|задача| перед вихованням, бо воно не має сталого|устояний| канону людини і стійкого сценарію свого розвитку, воно лише намагається|пробувати| визначити свої цінності і їх ієрархію, намацати нові ідеологічні установки. Воно лише знає, що потрібно виховувати «іншу» людину і робити|чинити| це «по-іншому».

В умовах змінного суспільства|товариство| перед вихованням фактично коштує завдання|задача| одночасно з суспільством|товариство| шукати відповідь на питання «що розвивати в людині?», а вірніше, «в якому напрямі|направлення| його розвивати?» і паралельно шукати відповідь на питання «як це робити|чинити|?». Подібна ситуація істотно|суттєво| впливає на функціонування в суспільстві|товариство| виховання як соціального інституту. У сучасних модернізованому суспільстві існує ціла система соціальних інститутів - відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалися у певній сфері життєдіяльності суспільства. Соціологія: Підручник / За редакцією Городяненка В.Г.-К.,2005.-С.176

Виховання як соціальний інститут виникло для організації відносно соціально контрольованої соціалізації членів суспільства|товариство|, для трансляції культури і соціальних норм, а в цілому|загалом| для створення|створіння| умов задоволення соціальної потреби - осмисленого вирощення членів суспільства|товариство|.

Виховання як соціальний інститут є феномен, що розвивається, який виникає на певному етапі розвитку конкретного суспільства|товариство|, автономізуючись від процесу соціалізації.