Дослідження соціально-психологічних особливостей динамічних процесів малої групи

· 1 - 4 стени - низький рівень конфліктності;

· 5 стенів - середній результат із тенденцією до низької конфліктності;

· 6 стенів - середній результат із тенденцією до високої конфліктності;

· 7 - 10 стенів - високий рівень конфліктності.

2.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту

У курсовій роботі з метою дослідження динамічних процесів у малих соціальних групах було використано три методики. Перша - шкала суб'єктивного благополуччя (модифікований варіант Н.П. Фетискіна); друга - методика оцінки психологічної атмосфери в колективі А.Ф. Фідлера; третя - експрес-діагностика стійкості до конфліктів В.М. Зав'ялова.

Дослідження проводилося на вибірці з дванадцяти респондентів, студентів третього курсу віком від 20 до 25 років.

За результатами першої методики - «Шкала суб'єктивного благополуччя» у модифікації Н.П. Фетискіна (див. табл. 2.1) сім респондентів з дванадцяти мають достатній рівень суб'єктивного благополуччя, тобто відчувають емоційний комфорт та задоволеність життям. Це ті респонденти, результати яких знаходяться в діапазоні від 2 до 5 стенів. П'ять респондентів отримали результат від 6 до 8 стенів, тобто вони відчувають певну емоційну напруженість та не можуть в достатній мірі самореалізуватися в межах свого соціального оточення.

За результатами другої методики - «Оцінка психологічної атмосфери в колективі» А.Ф. Фідлера (див. табл. 2.1) десять респондентів набрали від 3 до 5 стенів, тобто вони оцінюють психологічну атмосферу в своїй учбовій групі як задовільну, два респонденти вважають, що в групі наявні непорозуміння або конфлікт.

За результатами третьої методики - «Експрес-діагностика стійкості до конфліктів» В.М. Зав'ялова (див. табл. 2.1) чотири респонденти мають низький рівень конфліктності; три респонденти мають середній результат із тенденцією до низької конфліктності; чотири респонденти мають середній результат із тенденцією до високої конфліктності; один респондент проявляє чітко виражену конфліктність при суперечках.

Таблиця 2.1 Результати констатуючого експерименту за трьома методиками

№	ПІБ	І методика	ІІ методика	ІІІ методика
		Бал за метод.	Стен	Бал за метод.	Стен	Бал за метод.	Стен
1		45	3	33	4	54	6
2		79	8	62	7	76	6
3		63	6	29	3	40	4
4		63	6	46	5	60	6
5		48	3	47	5	44	5
6		44	3	46	3	56	6
7		63	6	42	5	46	5
8		61	5	47	5	48	5
9		37	2	37	4	29	3
10		47	3	32	4	32	4
11		40	2	41	5	37	4
12		73	7	55	6	54	6

Проведення статистичної обробки результатів за методиками буде виконане в наведеній нижче послідовності.

1. Ми маємо лише один об'єктивний критерій, за яким можемо поділити вибірку на дві частини - це приналежність респондентів до учбової групи. У даному випадку доцільно визначити, чи є статистично значуща різниця між середніми значеннями за другою методикою, тобто різниця в задоволеності психологічною атмосферою своєї групи.

Щоб заперечити Н0 про рівність середніх, розрахуємо різницю між середніми за двома вибірками (емпіричне значення випадкової величини Z).

|Xср-Yср| 38,2 -43,4

Z(емп) = ______________ = ________________ = 0,847 (2.1)

v(Dx/n+ Dy/n) v(75,7/5+ 157,6/7)

(де Xср, Yср - середні значення по двом групам;

Dx, Dy - дисперсія по двом групам;

n - кількість респондентів у групах;

Xcр = ?Xi/n1 = 38,2; Yср = ?Yi/n2 = 43,4;

Dx = ?(Xi-Xcр)/n1 = 75,7; Dу = ?(Yi-Ycр)/n2 = 157,6)

Порівняємо отриманий результат із статистично значущим за таблицею для функції Лапласа (критична точка ц (Z) = (1-б)/2 , бо гіпотеза Н1 має вигляд Х ? У; => критична область двостороння). Рівень значущості б візьмемо 0,05.

ц (Z) = (1-б)/2 = (1 - 0,05)/2 = 0,475 (2.2)

Так як Z(емп) = 0,847 > ц (Z) = 0,475, то можемо відхилити Н0 та констатувати різницю між результатами за другою методикою між групами для рівня значущості 0,05.

2. За результатами першої методики поділимо респондентів на дві вибірки. Респонденти, які набрали від 1 до 5 стенів будуть у першій вибірці, респонденти, які набрали від 6 до 10 стенів будуть у другій вибірці. Візьмемо їх результати за другою методикою. Гіпотезою Н1 буде припущення про статистично значущу різницю між середніми за двома групами для другої методики. Для цього розрахуємо t-критерій Стьюдента - t(емп).

|Xср-Yср|

t(емп) = ___________________* v(n1*n2/n1+n2) = 0,85 (2.3)

v(n1-1)Dx+ (n2-1)Dy

n1+n2-2

Порівняємо отриманий результат із таблицею критичних значень критерія Стьюдента:

t(кр) = (б; n1+n2-2) = (0,05; 7+5-2) = 2,228 (2.4)

Так як t(емп) = 0,85 < t(кр) = 2,228, то ми не можемо підтвердити Н1, тобто не можна стверджувати, що існуюча різниця між респондентами по першій методиці має пряму чи зворотню тенденцію по другій методиці.

3. Перевіримо гіпотезу Н1 за допомогою критерія U Манна-Уітні для першої та третьої методики. Так само, як в п.2, за результатами першої методики ділимо вибірку на дві групи, і використовуємо отримані бали по третій методиці.

Спочатку прорангуємо результати по всій вибірці від меншого до більшого. Потім розділимо вибірку на дві групи та знайдемо різницю рангів за допомогою вищезазначеного критерія.

U(емп) = n1*n2 + nґ*( nґ+1) - Тґ = 8,5 (2.5)

2

(де nґ - кількість респондентів у групі з більшою сумою рангів;

Тґ - більша сума рангів)

За таблицею критичних значень U Манна-Уітні знаходимо U(кр).

U(кр) = (б; n1; n2) = (0,05; 7; 5) = 5 (2.6)

Так як U(емп) = 8,5 > U(кр) = 5, то ми не можемо відхилити Н0.

4. Для з'ясування лінійного зв'язку між результатами за трьома методиками розрахуємо множинну кореляцію, враховуючи всі варіанти групування методик. Складемо таблицю різниць Xi - Xi* та їх квадратів (див. табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Різниця Xi - Xi* та їх квадратів для розрахунку множинної кореляції

№	Х1-Х1*	(Х1-Х1*)^2	Х2-Х2*	(Х2-Х2*)^2	Х3-Х3*	(Х3-Х3*)^2
1	-10,25	105,0625	-10,0833	101,6736	6	36
2	23,75	564,0625	18,91667	357,8403	28	784
3	7,75	60,0625	-14,0833	198,3403	-8	64
4	7,75	60,0625	2,916667	8,506944	12	144
5	-7,25	52,5625	3,916667	15,34028	-4	16
6	-11,25	126,5625	2,916667	8,506944	8	64
7	7,75	60,0625	-1,08333	1,173611	-2	4
8	5,75	33,0625	3,916667	15,34028	0	0
9	-18,25	333,0625	-6,08333	37,00694	-19	361
10	-8,25	68,0625	-11,0833	122,8403	-16	256
11	-15,25	232,5625	-2,08333	4,340278	-11	121
12	17,75	315,0625	11,91667	142,0069	6	36

Знайдемо коваріації k (Xi,Xj).

k (Xi,Xj) = ? (Xiґ-Хіср)( Xjґ-Xjср)*nXi*Xj /n (2.7)

k (1,2) = 72,0625; k (1,3) = 109,25; k (2,3) = 84,5.

Розрахуємо середні квадратичні відхилення.

уХi = vDXi. (2.8)

уХ1 = 12,94; уХ 2 = 9,19; уХ3 = 12,54.

Знайдемо вибіркові коефіцієнти парної кореляції.

r (Xi,Xj) = k (Xi,Xj) / уХi * уХj (2.9)

r (1,2) = 0,571; r (1,3) = 0,581; r (2,3) = 0,377.

Порівняємо отримані результати із статистично значущими для рівня значущості 0,05 та n-2 = 12-2 = 10 степенів свободи за таблицею критичних значень пірсонова r. r (кр) = 0,576.

Статистично достовірною є пряма кореляція між першою та третьою методиками, тобто чим більш виражене суб'єктивне благополуччя, тим більша стійкість до конфліктів і навпаки.

Таким чином, за допомогою статистичної обробки результатів дослідження, можемо зробити наступні висновки.

· при порівнянні відповідей респондентів груп ФЛ-181 та ФЛ-182 по другій методиці можемо відхилити Н0 про рівність середніх та констатувати різницю між результатами для рівня значущості 0,05.

· проведення кореляційного аналізу виявило пряму кореляцію між першою та третьою методиками для усієї вибірки.

2.4 Практичні рекомендації щодо досягнення групової згуртованості та уникнення внутрішньо-групових конфліктів

Досягненню групової згуртованості сприяють наступні чинники:

-- рівень емоційної привабливості, взаємної симпатії в міжособистісних стосунках - чим більше індивідів подобається один одному, тим вищою є згуртованість групи;

-- ступінь привабливості групи для індивідів, особливості групових цілей - чим більше людей задоволені своїм перебуванням у групі, тим вища її згуртованість;

-- спосіб взаємодії в групі і провідний соціальний мотив, тобто мотиваційна сфера згуртованості осіб групи (ідеться про домінуючий у групі спосіб взаємодії);

-- особливості та характеристики, які засвідчують подібність індивідів між собою (найголовнішим аспектом щодо цього є ціннісна подібність - близькість поглядів, ціннісних орієнтацій членів групи);

-- спосіб прийняття рішення, стиль керівництва у групі (колегіальний стиль керівництва, який відкриває простір для участі індивідів у розв'язанні проблем, вироблення групового рішення, є найефективнішим, хоча за певних обставин ефективними можуть бути й інші стилі керівництва);

-- статтєво-вікова структура групи (але згуртованість, здоровий соціально-психологічний клімат властиві й неоднорідним за статтєво-віковими параметрами групам);

-- автономність, відносна ізольованість групи (оскільки абсолютна ізольованість негативно впливає на згуртованість групи, а звуження кола спілкування вичерпує його цінність, то для поліпшення психологічного клімату доцільно виходити за межі групових стосунків, налагоджувати контакти з іншими спільнотами).

Стабільність і згуртованість групи залежить від того, наскільки індивід має змогу самоствердитися, самовизначитися, знайти в ній емоційний захист. Отже, згуртованість групи є й індивідуальною цінністю, оскільки посилює задоволеність групою, стабілізує самооцінки, міжособистісні контакти, знижує тривожність індивідів. Вона не обов'язково передбачає постійність складу групи та одностайність при розв'язанні групових проблем. Головне, щоб згуртованість гарантувала ефективне функціонування групи при різноманітних думках і бажанні розв'язати завдання.

Шляхи розв'язання конфлікту на соціальному, міжособистісному, особистісно-психологічному рівнях[20, с. 133]:

-- соціальний рівень розв'язання конфлікту (зосереджується на використанні організаційних засобів: зміна структури групи, впорядкування системи стимулювання праці, поліпшення умов праці тощо);

-- міжособистісний рівень розв'язання конфлікту (вимагає виникнення у психологічну сутність суперечностей між конфліктуючими сторонами, не надаючи переваги жодній із них);

-- особистісно-психологічний рівень розв'язання конфлікту (полягає у з'ясуванні як об'єктивних причин виникнення конфлікту, так і мотивів поведінки сторін - потреб та інтересів індивідів).

Виникненню і розвитку організаційних конфліктів у сфері управління запобігають правильний добір і розстановка кадрів з урахуванням їх професійних і психологічних якостей; авторитет керівника, належна організація діяльності; позитивні традиції в організації; об'єктивна оцінка та диференційоване стимулювання праці співробітників; соціально-професійне й соціально-психологічне навчання; зміцнення неформальних відносин; стабільний склад колективу та ін.

Існує кілька ефективних способів керування конфліктною ситуацією. Їх можна розділити на дві категорії: структурні й міжособистісні.

До структурних методів відносяться:

— роз'яснення вимог до роботи;

— координаційні й інтеграційні механізми;

— установлення загальноорганізаційних комплексних цілей;

— використання системи винагород [7, с. 128].

Роз'яснення вимог до роботи є одним із кращих методів керування, що запобігає дисфункціональному конфлікту. Керівник роз'ясняє, які результати очікуються від кожного, підлеглі повинні добре знати, чого від них чекають у кожній конкретній ситуації.

Координаційні й інтеграційні механізми. Один з найпоширеніших механізмів - ланцюг команд. Якщо два підлеглих або більше мають розбіжності по якомусь питанню, можна уникнути конфлікту, звернувшись до лідера [4, с. 122].

Структура системи винагород. Винагороди можна використовувати як метод керування конфліктною ситуацією, виявляючи вплив на поведінку людей, щоб уникнути дисфункціональних наслідків.

Способи подолання міжособистісних конфліктів. Дослідники виділяють п'ять основних способів розв'язання міжособистісних конфліктів.

1. Уникнення, відхилення (слабка напористість сполучається з низькою кооперативністю).

При виборі цієї стратегії дії спрямовані на те, щоб вийти із ситуації не уступаючи, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від вступу в суперечки й дискусії [9, с. 147].

Така стратегія припускає також тенденцію не брати на себе відповідальність за вирішення проблем, не бачити спірних питань, не надавати значення розбіжностям, заперечувати наявність конфлікту.

2. Примушення (протиборство) - висока напористість сполучається з низькою кооперативністю. При цій стратегії дії спрямовані на те, щоб настояти на своєму шляху відкритої боротьби за свої інтереси, застосувати владу, примус. Цей стиль ефективний у ситуаціях, де керівник має значну владу над членами групи. Його недолік у тому, що він пригнічує ініціативу інших, створює більшу ймовірність, що будуть враховані не всі важливі фактори, оскільки представлена лише одна точка зору.

3. Згладжування (поступливість) - слабка напористість сполучається з високою кооперативністю. Дії, які вживають при такій стратегії, спрямовані на збереження або відновлення сприятливих відносин, на забезпечення задоволеності іншого шляхом згладжування розбіжностей, з готовністю заради цього поступитися, зневажаючи своїми інтересами. Ця стратегія припускає прагнення підтримувати іншого, не зачіпати його почуттів, ураховувати його аргументи [8, с. 175].

4. Компроміс, співробітництво (висока напористість сполучається з високою кооперативністю). Тут дії спрямовані на пошук рішення, яке повністю задовольняє як власні інтереси, так і побажання іншого в ході відкритого й відвертого обміну думками про проблему. Дії спрямовані на те, щоб урегулювати розбіжності, уступаючи в чомусь в обмін на поступки іншої сторони.

5. Розв'язання проблеми. Припускає визнання відмінності в думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту й знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін. Той, хто користується даним стилем, не намагається добитися своєї мети за рахунок інших, а скоріше шукає найкращий варіант виходу з конфліктної ситуації.

Можливий наступний алгоритм:

а) визначте проблему в категоріях цілей, а не рішень;

б) після того як проблема визначена, визначте рішення, які прийнятні для обох сторін;

в) зосередьте увагу на проблемі, а не на особистих якостях іншої сторони;

г) створіть атмосферу довіри, що збільшить взаємний вплив на обмін інформацією;

д) під час спілкування створіть позитивне відношення один до одного, проявляючи симпатію й слухаючи думки іншої сторони, а також зводячи до мінімуму прояви гніву й погроз [8, с. 127].

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Прийняття групового рішення -- волевиявлення групи людей, спрямоване на формування послідовності дій і вибір альтернативи.

Успішне розв'язання групового завдання передбачає:

-- ефективну систему комунікацій і участь у цьому процесі всіх або більшості з групи;

-- встановлення багаторівневих відносин між елементами завдання;

-- усвідомлення значущих аспектів завдання, оцінка їх значення, включення у певні відношення.

До найпоширеніших технологічних засобів розв'язання групових завдань формами групового обговорення належать групова дискусія, групове інтерв'ю та ін.

Дослідники виділяють п'ять основних способів розв'язання міжособистісних конфліктів.

· уникнення, відхилення;

· примушення (протиборство);

· згладжування (поступливість);

· компроміс, співробітництво;

· розв'язання проблеми.

Крім п'яти основних шляхів рішення міжособистісних конфліктів деякі конфліктологи й соціологи пропонують виділяти додаткові:

· координація як узгодження тактичних подцілей, поведінка в інтересах головної мети або розв'язання загального завдання;

· інтегративне рішення проблеми;

· конфронтація (полягає в тому, щоб винести проблему на загальний огляд; це дає можливість вільно обговорювати її із залученням максимальної кількості учасників конфлікту, заохочувати вступ у конфронтацію із проблемою).

ВИСНОВКИ

1. Основними напрямками дослідження малих груп у зарубіжній психології являються: теорія поля К. Левіна, соціометричний напрям Дж. Морено, психоаналітично орієнтована теорія З. Фрейда, емпірико-статистичний напрям Р. Кеттела, теорія підкріплення Д. Хоманса, Д. Тібо, Г. Келлі.

Основними напрямками дослідження малих груп у вітчизняній психології є: діяльнісний підхід А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського, Г.М. Андреєвої, параметрична концепція Л.І. Уманського, А.С. Чернишова, О.Н. Лутошкіна, організаційно-управлінський підхід Є.С. Кузьміна, соціометричний підхід Я.Л. Коломінського.

Фази розвитку групи вивчались І. Ялом і К. Хеком, А.В. Петровським, В.В. Шпалінським. Теорію референтних груп розробили Т. Хаймен, Ч. Кулі, В. Джеймс, А.В. Петровський. Нормативний вплив групової більшості досліджувався в експериментах М. Шеріфа, С. Аша. Поняття “конформізм” у рамках соціальної психології описали Г. Келмен, А. Лотт і Б. Лотт. Згуртованість у малій групі розглядали Д. Картрайт, А.В. Петровський.

2. Структуру малої групи можна виділити, виходячи з різних критеріїв. Е. Мейо розглядав формальні та неформальні компоненти у малій групі. Комунікативну структуру групи утворює мережа офіційних та неофіційних каналів, шляхів, за допомогою яких у групі відбувається обмін діловою інформацією та міркуваннями. Інформаційні групові зв'язки утворюють комунікативну мережу, яка може бути централізованою і децентралізованою.

Американський психолог Б. Такмен розглядає дві основні сфери групової життєдіяльності: інструментальну сферу, та експресивну сферу. Російський дослідник Л.І. Уманський розглядає стадії розвитку групи від конгломерату до колективу. Модель, запропонована І.П. Волковим, відображає власне емоційну динаміку групи.

3. Прийняття групового рішення -- волевиявлення групи людей, спрямоване на формування послідовності дій і вибір альтернативи.

Успішне розв'язання групового завдання передбачає:

-- ефективну систему комунікацій і участь у цьому процесі всіх або більшості з групи;

-- встановлення багаторівневих відносин між елементами завдання;

-- усвідомлення значущих аспектів завдання, оцінка їх значення, включення у певні відношення.

4. У курсовій роботі з метою дослідження динамічних процесів у малих соціальних групах було використано три методики. Перша - шкала суб'єктивного благополуччя (модифікований варіант Н.П. Фетискіна); друга - методика оцінки психологічної атмосфери в колективі А.Ф. Фідлера; третя - експрес-діагностика стійкості до конфліктів В.М. Зав'ялова.

Дослідження проводилося на вибірці з дванадцяти респондентів, студентів третього курсу. Усі респонденти віком від 20 до 25 років. У процесі математичної обробки результатів дослідження статистично достовірною виявилась пряма кореляція між першою та третьою методиками, тобто чим більш виражене суб'єктивне благополуччя, тим більша стійкість до конфліктів і навпаки.

5. Можливий наступний алгоритм вирішення групових конфліктів:

а) визначте проблему в категоріях цілей, а не рішень;

б) після того як проблема визначена, визначте рішення, які прийнятні для обох сторін;

в) зосередьте увагу на проблемі, а не на особистих якостях іншої сторони;

г) створіть атмосферу довіри, що збільшить взаємний вплив на обмін інформацією;

д) під час спілкування створіть позитивне відношення один до одного.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антоненко И.В. Доверие: социально-психологический феномен / И.В. Антоненко, В.С. Кислев - М. : Социум, 2004. - 320 с.

2. Белкин П.Г., Емельянов Е.Н., Иванов И.А. Социальная психология научного коллектива / П.Г. Белкин, Е.Н. Емельянов, И.А. Иванов - М. : Наука, 1987. - 213 с.

3. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности / Л.Ф. Бурлачук - К. : Здоров'я, 1989. - 168 с.

4. Бурлачук Л.Ф. Словарь-справочник по психодиагностике / Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов - СПб. : Питер Ком, 1999. - 528 с.

5. Василькова О.І. Динаміка неформального лідерства в навчальній групі ПТУ: Автореф. дис. канд. психолог. наук / О.І. Василькова, П.М. Грішин - Луцьк : ДПІ, 2004.- 20 с.

6. Волков И.П. О социометрической методике в социально-психологических исследованиях / И.П. Волков - Л. : ЛГУ, 1970. - 19 с.

7. Гайда В.К. Психологическое тестирование: учеб. пособ. / В.К. Гайда, В.П. Захаров - Л. : БРЕШ, 1982.

8. Глуханюк Н.С. Практикум по психрдиагностике: учеб. пособ. / Н.С. Глуханюк - Воронеж : МОДЭК, 2005. - 216 с.

9. Гуревич К.М., Горбачева Е.И. Проблемы развития современной психологической диагностики / К.М. Гуревич, Е.И. Горбачева - К. : Освіта, 2006. - 364 с.

10. Жуков Ю.М., Григорьевская И.А. Эксперимент в социальной психологии: проблемы и перспективы / Ю.М. Жуков, И.А. Григорьевская - М. : Наука, 1977. - 466 с.

11. Жуков Ю.М., Петровский Л.А., Соловьева О.В. Введение в практическую социальную психологию / Ю.М. Жуков, Л.А. Петровский, О.В. Соловьева. - М. : Наука, 1994. - 255 с.

12. Заверико Н.В. Соціальна педагогіка: Метод. рекомен. до курсу «Соціальна педагогіка» для студ. фак. соц. пед. та психолог. / Н.В. Заверико, Г. Д. Порожній - Запоріжжя : ЗНУ, 2005.- 27 с.

13. Заветный С.А. Социальное управление и личностное самоуправление: истоки и взаимодействие / С.А. Заветный - Харьков : ФОЛИО, 1999. - 383 с.

14. Корольчук М.С. Психодіагностика: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів / М.С. Корольчук, В.І. Осьодло - К. : Ніка-Центр, 2004. - 400 с.

15. Крысько В.Г. Социальная психология: Курс лекций / В.Г. Крысько - СПб. : Питер, 2007. - 431 с.

16. Кузьмин Е.С., Семенов В.Е. Методы социальной психологии / Е.С. Кузьмин, В.Е. Семенов - Л. : Изд-во ЛГУ, 1977. - 175 с.

17. Куликов В.К. Проблемы социальной психологии / В.К. Куликов - Иваново : Изд-во ИвГУ, 1979. - 74 с.

18. Немов Р.С. Социально-психологический анализ эффективной деятельности коллектива / Р.С. Немов - М. : Педагогика, 1984. - 285 с.

19. Носс И.Н. Руководство по психодиагностике / И.Н. Носс - М. : Ин-т психотерапии, 2005. - 688 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Таблиця А.1 Текст методики «Шкала суб'єктивного благополуччя (модифікований варіант Н. П. Фетискіна)»

1	Останнім часом я був у гарному настрої.	1 2 3 4 5 6 7
2	Моя робота давить на мене.	1 2 3 4 5 6 7
3	Якщо в мене є проблеми, я можу звернутися до кого-небудь.	1 2 3 4 5 6 7
4	Останнім часом я добре сплю.	1 2 3 4 5 6 7
5	Я рідко нудьгую в процесі своєї повсякденної діяльності.	1 2 3 4 5 6 7
6	Я часто почуваю себе самотнім.	1 2 3 4 5 6 7
7	Я почуваю себе здоровим і бадьорим.	1 2 3 4 5 6 7
8	Я відчуваю велику насолоду, перебуваючи разом з родиною або друзями.	1 2 3 4 5 6 7
9	Іноді я стаю неспокійним з невідомої причини.	1 2 3 4 5 6 7
10	Ранком мені важко вставати й працювати.	1 2 3 4 5 6 7
11	Я дивлюся в майбутнє з оптимізмом.	1 2 3 4 5 6 7
12	Я охоче менше просив би інших про що-небудь.	1 2 3 4 5 6 7
13	Мені подобається моя повсякденна діяльність.	1 2 3 4 5 6 7
14	Останнім часом я надмірно реагую на незначні перешкоди й невдачі.	1 2 3 4 5 6 7
15	Останнім часом я почуваю себе в прекрасній формі.	1 2 3 4 5 6 7
16	Я усе більше відчуваю потребу в самоті.	1 2 3 4 5 6 7
17	Останнім часом я був дуже неуважний.	1 2 3 4 5 6 7

Таблиця А.2. Таблиця перевода «сирих» балів у стандартні оцінки для методики «Шкала суб'єктивного благополуччя»

«Сирий» бал	Стени	«Сирий» бал	Стени	«Сирий» бал	Стени
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 44 45 46 47 48 49 50 51	1 1 1 1 1 1 1 1 1 2 2 2 2 2 2 2 3 3 3 3 3 3 4 4 4	52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76	4 4 4 4 5 5 5 5 5 5 5 6 6 6 6 6 6 6 6 7 7 7 7 7 7	77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100	7 8 8 8 8 8 8 8 8 9 9 9 9 9 9 9 10 10 10 10 10 10 10 10

Додаток Б

Таблиця Б.1 Стимульний матеріал та таблиця перводу «сирих» балів у стени за методикою «Оцінка психологічної атмосфери в колективі А.Ф. Фідлера»

	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1. Дружелюбність											Ворожість
2. Згода											Незгода
3. Задоволеність											Незадоволеність
4. Продуктивність											Непродуктивність
5. Теплота											Холодність
6. Співробітництво											Непогодженість
7. Підтримка											Недоброзичливість
8. Захопленість											Байдужість
9. Цікавість											Нудьга
10. Успішність.											Безуспішність
Стен	Діапазон «сирих» балів
1	1 - 10
2	11 - 20
3	21 - 30
4	31 - 40
5	41 - 50
6	51 - 60
7	61 - 70
8	71 - 80
9	81 - 90
10	91 - 100

Додаток В

Таблиця В.1 Стимульний матеріал до методики «Експрес-діагностика стійкості до конфліктів В.М. Зав'ялова»

№		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1	Ухиляюся від суперечки.											Рвуся в суперечку.
2	Ставлюся до конкурента без упередженості.											Упереджено ставлюся до конкурента.
3	Маю адекватну самооцінку.											Маю завищену самооцінку.
4	Прислухаюся до думки інших.											Не ухвалюю інших думок.
5	Не піддаюся провокації, не заводжуся.											Легко заводжуся.
6	Уступаю в суперечці, іду на компроміс.											Не поступаюсь в суперечці: перемога або поразка.
7	Якщо вибухаю, то потім відчуваю почуття провини.											Якщо вибухаю, то вважаю, що без цього не можна.
8	Витримую коректний тон у суперечці.											Допускаю зневажний тон.
9	Уважаю, що в суперечці не треба демонструвати свої емоції.											Уважаю, що в суперечці потрібно виявити сильний характер.
10	Уважаю, що суперечка -- крайня форма розв'язання конфлікту.											Уважаю, що суперечка необхідна для розв'язання конфлікту.

Размещено на Allbest