Аналіз факторів, що впливають на формування протиправної поведінки у підлітків

Оскільки індекс агресивності, згідно з методикою А. Басса і А. Дарки, складається з показників фізичної, вербальної і непрямої агресії, можна припустити, що високий усереднений показник агресивності у дівчаток пов'язаний з більш розвиненими, порівняно з хлопчиками, вербальними здібностями. Тобто дівчатка більш схильні висловлювати емоції вербально, ніж хлопчики. Дівчатка за природою своєю більш емоційні й вразливі, ніж хлопчики, а також, схильні проявляти агресію побічно (тобто опосередковано). Дівчатка трохи рідше, ніж хлопчики готові застосовувати фізичну силу по відношенню до іншої особи, тобто проявляти фізичну агресію.

Більш високий індекс ворожості у хлопчиків, ніж у дівчаток, можна пояснити тим, що хлопчики не схильні легко довіряти оточуючим, вони обережні в спілкуванні і у них, яскравіше, ніж у дівчаток, проявляється потяг до суперництва, відстоювання своїх інтересів. Індекс ворожості складається з показників - «образа» і «підозрілість». Можливо, прояв такого роду ворожості в старшому підлітковому віці більш властиво для хлопчиків.

Узагальнивши все вищевикладене, можна відзначити, що в результаті проведення дослідження девіантної поведінки старших підлітків було з'ясовано: всі досліджувані підлітки мають середньої ступенем схильності до відхиленої поведінки (згідно з методикою СОП), причому середній бал (коєфіціент ступеня схильності до відхиленої поведінки) у дівчаток трохи вище, ніж у хлопчиків (дівчатка - 7,2, хлопчики - 6,6 бали). Індекс агресивності у дівчаток трохи вище, ніж у хлопчиків, при цьому всі результати знаходяться в межах норми (дівчатка - ІА = 20,1; хлопчики - ІА = 18,2). Індекс ворожості, навпаки, трохи вище у хлопчиків (ІВ = 9,7 (усредн.)), ніж у дівчаток (ІВ = 8,3 (усредн.)).

Оскільки, як зазначалося раніше, коєфіціент ступеня схильності до відхиленої поведінки (методика СОП А. Орел) є головним визначальним показником дослідження (другим за значимістю є показник - індекс агресивності і індекс ворожості (А. Басса - А. Даркі), то можна зробити висновок, що згідно з результатами дослідження девіантної поведінки у старших підлітків: дівчатка більш схильні до прояву різних форм девіантної поведінки, ніж хлопчики. Гіпотеза дослідження не підтвердилася.

Висновки

У даній роботі було з'ясовано, що схильність до девіантної поведінки дійсно є наслідком впливу соціальних і біологічних факторів на особистість підлітка.

Були з'ясовані основні проблеми підліткового віку як такого. Було розглянуто декілька фундаментальних теорій і концепцій, що пояснюють цей складний і кризовий період у житті людини. Кожна теорія розглядає підлітковий вік зі свого ракурсу, але одне в них залишається незмінним, це те, що в період становлення підліткового віку, особистість людини змінюється, це своєрідний перехід з дитинства в юнацтво. Цей перехід несе в собі «маленьку бомбу» під назвою криза. У цей період не тільки відбувається корінна перебудова раніше сформованих психологічних структур, виникають нові знання, але і закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних установок.

У роботі так само було розглянуто вплив соціальних факторів і біологічних на злочинну поведінку підлітка. Поява соціально несхвалюваних форм поведінки говорять про стані, званому соціальною дезадаптацією. Як би не були різноманітні ці форми, вони майже завжди характеризуються поганими відносинами з іншими дітьми, які проявляються у бійках, сварках, або, наприклад, агресивністю, демонстративним непокорою, руйнівними діями або брехливістю. Вони також можуть включати антигромадські вчинки, такі, як крадіжки, прогули школи і підпали. Між цими різними формами поведінки існують важливі зв'язки. Вони проявляються в тому, що ті діти, які в ранньому шкільному віці були агресивними і задерикуватими, ставши старше, з більшою ймовірністю стануть проявляти схильність до асоціальної поведінки.

Формування злочинних тенденцій більшістю авторів прийнято розглядати як процес взаємодії біологічних і соціальних причин. Соціальний вплив (сімейні конфлікти, вплив прикладу підліткових груп, інформаційний клімат, переважання певних цінностей в суспільстві і т.д.) виступає в якості патогенного зовнішнього фактору, впливу якого піддаються всі без винятку підлітки. Хворобливим психічним аномаліям відводиться роль або каталізатора антигромадських і антинравственных ідей, або фактора зниження компенсаторних можливостей особистості в її протистоянні чужому впливу.

В Україні, на відміну від зарубіжної науки, психологія девіантної (що відхиляється) поведінки ще не склалася як самостійна наукова і навчальна дисципліна, а знаходиться на шляху становлення та розвитку. Існує кілька методологічних основ і перспективних стратегій у вирішенні проблеми девіантності та девіантної поведінки. Проте в кожному конкретному випадку психологу необхідно враховувати структуру і вид поведінкових відхилень.

Девіантна поведінка має свою динаміку, яку необхідно розуміти і враховувати у своїй роботі психолога, щоб вживати своєчасних заходів з превенції, мінімізації або корекції соціально небезпечних форм і наслідків цієї поведінки. Девіація як форма поведінки знаходиться в прямій залежності від комплексного особистісного утворення, детерминирующего, направляє та забезпечує реалізацію девіантної поведінки. Однак зміст і структура цього психологічного освіти, механізми реалізації девіантної поведінки потребують уточнення, що має стати предметом подальших досліджень.

Список джерел

підлітковий кризовий девіантний біологічний

1. Байярд Р., Байярд Д. Ваш неспокійний підліток. М., 1991.

2. Бандура О., Уолтерс Р. Підліткова агресія. Вивчення впліву виховання и сімейних відносин. - М., 1999.

3. Бухгольц Е., Лекшас Дж., Хартман Р. Соціалістична кримінологія.

4. Драгунова Т.В. «Криза» пояснювали по різному. Хрестоматія з вікової психології. / Т.В. Драгунова, під ред. Д.І. Фельдштейна. - М.: Інститут практичної психології, 1996.

5. Ковальов В. Психотерапія особистої історії та психокорекція Самостійних Одиниць Свідомості.: Московський психолого-соціальний інститут, 2003

6. Кулагіна І.Ю., Вікова психологія: повний життєвий цикл розвитку людини. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / И.Ю. Кулагина, В.М. Калюцкій. - М.: ТЦ Сфера, 2004.

7. Макушкін Є.В. Агресивна кримінальна поведінка у дітей та підлітків з порушеним розвитком. - М.: ТОВ «Медичне інформаційне агентство», 2009.

8. Ной І. С. Особистість злочинця і її значення у вивченні злочинності в умовах соціалістичного суспільства. - Уч. зап. / Сарат. Юрид. ін-т. 1969.

9. Л.Ф. Обухова. Дитяча (вікова) психологія. - М., Російське педагогічне агентство. 1996. - 374 с.

10. Психологія сучасного підлітка / Під ред. Д.І. Фельдштейна. М., 1987. - 326 с.

11. М. Раттер. Допомога важким дітям - М.: Дрофа, 1987.

12. Ремшмидт Х. Підлітковий и юнацький вік: проблеми становлення особистості. М., 1994.

13. Сімпсон Т.П. Неврози у дітей. Їх попередження і лікування. - М.: Медицина, 1958.

14. Фрейд А. Психологія я і захисні механізми. Я і ОНО в період статевого дозрівання / А. Фрейд. - М.: Магістр, 1999. - 506 с.

15. Едельгауз Є.М. До питання про поняття, свободи волі в кримінальному праві. - Правознавство, 1862, №4, с. 143.

16. Юркова і: А. Психопатологічні прояви декомпенсації у підлітків, які страждають олігофренією. - Другий Всеросійський з'їзд невропатологів і психіатрів, с. 269.

17. Яковлєв А.М. Злочинність і соціальна психологія (соціально-психологічні закономірності протиправної поведінки), М., 1971, с. 206.

18. Девіантна поведінка дітей і підлітків: проблеми та шляхи їх вирішення / За ред. В.А. Нікітіна. М., 1996.

Размещено на Allbest.ru