Психологічні особливості гендерно-рольової поведінки чоловіків та жінок з різними типами ставлення до сім’ї

Рівень структурованості інтелекту у чоловіків та жінок схожий. Але взаємозв'язки окремих здібностей один з одним у чоловіків та жінок відрізняються по характеру та спрямованості.

Середній рівень вербальної і невербальної креативності у чоловіків та жінок був схожим, але у жінок вищий рівень стереотипності [46].

На рахунок гендерних відмінностей в стані психічного здоров'я О.В.Бойко пише «Не варто вважати що якщо ,наприклад , нервова анорексія зустрічається в 20 разів рідше у чоловіків то це чисто жіноча хвороба»[8,с.114]. «Більшість психічних захворювань, що переважають серед чоловіків , можуть бути результатом неврологічних та органічних порушень. Більшість порушень , яким піддаються жінки , мають психосоціальну обумовленість , наприклад депресія чи тривожність. В зв'язку з цим виникає гіпотеза про існування у жінок певного біологічного захисту від деяких психічних захворювань чи навіть про «більш здоровий мозок»»[8,с.115].

На даному етапі досліджень гендерних ролей та поведінки ,в сучасному суспільстві почала гостро поставати проблема,тих чия біологічна стать може на перший погляд не відповідати певній гендерній моделі поведінки.

Так наприклад транссексуали - це індивіди з розладами статевої тотожності, які досягли віку статевої зрілості. Буквально транссексуал є людиною ,яка перебуває у проміжному , перехідному, стані на шляху до іншої статі. Транссексуальні особистості не відрізняються від звичайних чоловіків і жінок інтелектом, здібностями до різних видів діяльності. Однак постійна боротьба зі своєю біологічною статтю позначаються на характері людини ,зумовлюють виникнення акцентуацій , невротичних реакцій.[17,с.91]

Також доволі часто постає питання чи відповідають гомосексуальні стосунки стандартним гендерним ролям. Розглядаючи дану тему Т.В.Говорун наводить таке визначення гомо сексуальності:

Гомосексуальність (грец. потоз -- тотожний, подібний, зехив -- стать) -- сексуальний потяг до особи тотожної статі та сексуальний контакт з нею.Гомосексологія почала інтенсивно розвиватися у 50--70-ті роки у США, поштовхом до цього були активізація громадсько-політичних рухів за права сексуальних меншин, прояви сексуального лібералізму в мас-медіа після гучних сутичок поліції з геями в Нью-Йорку. Можна розглянути такі напрямки досліджень гомо сексуальності.

Концепцію гомозвабливої матері висунув американський психіатр І. Байбер у 60-ті роки XX ст., доводячи, що домінантна, владна мати, яка виявляє гіперопіку до сина та емоційну відчуженість до чоловіка у зв'язку з його пасивністю і слабкістю, є причиною побоювань хлопчика гетеросексуальних зв'язків і чоловічої ролі. Порівнявши історії сімейного виховання 106 гомосексуальних та 100 гетеросексуальних чоловіків, він дійшов висновку, що більшість гомосексуалів мали теплі, ніжні стосунки з матерями, які зневажливо ставилися до своїх чоловіків. На його думку, гомосексуальні потяги породжувались у цих випадках «Едіповою» тривожністю -- ревнощами до матері, побоюванням і жалістю до батька, прагненням його захистити.

Неврогенна умовнорефлекторна теорія схиляється до поєднання певних біологічних факторів (наприклад, особливостей статевого дозрівання) із соціальними (порушенням статеворольової поведінки в сім'ї), на тлі якого зароджуються гомосексуальні орієнтації. Однією з причин гомосексуальної поведінки є взаємодія біологічнихфакторів з особливостями соціально-психологічного нитку індивіда в критичні періоди онтогенезу.[17,с 97-101]

Гомосексуальна активність у жодному індустріально розвинутому чи малорозвинутому суспільстві не є домінуючою формою.

Вихідним з поняття гомосексуалізму є поняття гомообії,яке Т.В. Говорун трактує так: гомофобія-- почуття страху або відрази до гомосексуальних індивідів упереджене ставлення до людини через її гомосексуальні орієнтації. Цей термін вперше ввійшов у вжиток в 1972 завдяки журналістові Мартіну Веінбергу. Гомофобія є складовою гетеросексизму -- переконання у тому, що вищим і єдино правильним способом реалізації сексуальної функції є гетеросексуальні стосунки[17,с. 106].

Стереотипні уявлення про фемінність геїв і маскулінність
лесбійок базуються на плутанині понять «гендерна роль» і «ста-
тева належність [17,с.109].

Отже розглянувши даний підпункт можна ще з більшою впевненістю говорити про важливість впливу соціалізації на майбутню гендерну поведінку.

1.4 Фактори гендерної соціалізації

Як уже видно з вищевикладеного матеріалу більшість дослідників притримується думки що гендерна поведінка є набутою в процесі соціалізації.

Факторами соціалізації є одночасно і фактори середовища, що впливають на формування особистості. Проте на відміну від соціалізації чинники формування особистості доповнюються ще біологічним чинником. Йому в зарубіжній педагогіці у цілому ряді випадків відводиться першорядна роль. Так, на думку окремихучених, середовище, навчання і виховання є лише умовами для саморозвитку, прояву природно-обумовленихпсихічних особливостей [29,с.1]

Т.В. Говорун визначає таке поняття гендерної соціалізації :

Гендерна соціалізація - засвоєння та відтворення притаманних певному соціальному довкіллю статевоспіввіднесених нормативів поведінки[10,с.22].

Т. Шибутані визначає соціалізацію як процес, за допомогою якого людинавчаються ефективно братииучасть у соціальних групах. Особистістьсоціалізована, коли вона здатна брати участь у погоджених діях наосновіконвенціональних норм.

Г. Андрєєва дає таке визначення: «Соціалізація - двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків; з іншого - процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв'язків завдяки його активній діяльності, активному включенню в соціальне середовище» [29,с.1].

Суть соціалізації А.В.Фурман вбачає у привласненні особою суспільного досвіду, соціальних норм і цінностей, у тому числі й відповідних ролей та функцій. По-перше, у соціальних ролях закріплені норми і правила окультуреної поведінки у вигляді рольових експектацій, тобто нормативних вимог до виконання цих ролей. По-друге, рольова поведінка - найважливіший вид соціального діяння, де ролі відіграють роль засобу долучеиня особистості до групи, соціуму, а також форма соціальної адаптації та особистішого самоствердження. [15,с.42].

Процес гендерної соціалізації є співпрацею досвідчених чоловіків і жінок з дітьми у набутті ними важливих для життя в дорослому світі статевовідповідних знань, умінь, навичок. Набуття тендерної ідентифікації та освоєння певного типу статеворольової поведінки активізують такі важливі психологічні механізми, як спрямування, моделювання, підкріплення та пізнання.

Спрямування. Суть його полягає в організації «жіночого» чи «чоловічого» навколишнього мікросередовища дітей. Дорослі створюють для дитини середовище, яке, на їхню думку, відповідає статевій належності.

Моделювання. Реалізується воно в освоєнні нав'язуваних соціумом певних моделей статеворольової поведінки.

Заохочення (підкріплення). Особливістю цього психологічного механізму є винагорода дитини за дотримання певного типу поведінки: похвала від батьків, учителів, інших дорослих. Це посилює ту поведінку, якої навчають дитину[17,с.22-23].

При соціалізації особистості діють умови, які називають факторами.З відомих факторів вивчені далеко не всі, а знання про ті, які досліджувалися, досить мізерні й нерівномірні. Більш-менш вивчені умови або фактори соціалізації об'єднують у 4 групи.

Перша - мегафактори (від англ. «мега» - «дуже великий») - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі.

Друга - макрофактори (від англ. «макро» - «великий»), що впливають насоціалізацію країни, етносу,суспільства, держави.

Третя - мезофактори (від англ. «мезо» - «середній), які дозволяють виділяти групи людей за:місцевістю і типом селища, в яких вони живуть (регіон, село, місто); приналежністю дослухачів тих чи іншихмереж масової комунікації (радіо,телебачення тощо); належності до певних субкультур.

На соціалізацію впливають мезофактори як прямо, так і опосередковано через четверту групу -мікрофактори. До них належать фактори, що безпосередньовпливають на конкретних людей - сім'я, сусіди,групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальніорганізації, мікросоціуми[29,с.1-2]

Процес соціалізації статі починається з народженням дитини: відповідь на питання «Хто народився: хлопчик чи дівчинка?» втілює у собі закарбовану в приписи поведінки конкретну програму гендерного виховання. Початком її є блакитна чи рожева стрічка, якою породілля перев'язує конверт з новонародженою дитиною. Уже у 5--6-річному віці діти чітко розрізняють ігри для хлопчиків і дівчаток. У розмовах з дітьми про майбутнє дорослі, як правило, диференціюють їхнє призначення у сім'ї та суспільстві. Хлопчиків здебільшого орієнтують на кар'єру, соціальні ролі у професійній, громадсько-політичній сфері. Рольові орієнтації доньок обмежуються створенням сім'ї, майбутніми побутовими обов'язками Первинною, домінуючою роллю, з якою ідентифікують дівчаток, є мати, що формує у дівчинки образ материнства та відповідну тендерну поведінку[27].

Свою статеву приналежність дитина осмислює дуже рано уже приблизно до трьох років. Важливу роль грає порівняння себе з однолітками . Інтерес до своїх статевих органів в 2-4 роки також природне явище. Він продиктований інтересом до свого тіла взагалі. Дівчатка намагаються наслідувати своїх мам:носять туфлі на високих підборах, фарбують губи, грають в «доньки-матері». Хлопчики багато в чому хочуть походити на свого батька: «читають» газету на дивані,показують свою силу. Після усвідомлення того факту що всі люди різні наступає період гострих питань[19]. Але не всі діти звертаються з цими питаннями до батьків, вони можуть отримати інформацію з інших джерел(друзі,телебачення) . При отриманні інформації про свою статеву приналежність важливу роль також відіграють казки,кі всі батьки читають дітям.

За результатами дослідження проведеними О.Здравомисловою, К. Герасимовою та Н.Троян можна описати гендерні стереотипи в літературі для дошкільників в російких казках. Вони говорять про те що Дискурсивний ґендерний аналіз дозволив виділити дві версії традиційного стереотипу: базовий патріархатний і так званий російський традиційний (умовно матріархатний ). У ролі базового гендерного стереотипу виступає патріархатний. Як правило, героїня демонструє вміння, виконує завдання, яке стосується домашньої сфери, а молодець пускається в подорож, в авантюрний пошук, у великий світ[21].

З дорослішанням підлітки освоюють нові гендерні ролі. Образ жінки, наприклад, значною мірою починають доповнювати героїні популярних серед юнацтва журналів, які орієнтують дівчаток на ролі «крутої», стильної дівчини, сексуальної партнерки, вмілої господині тощо, обминаючи ролі громадські, соціальні[20].У цілому тгендерна ідентичність підлітків обох статей відповідає соціальних нормам (орієнтація на емоціонально-експресивний стиль життя, на міжособистісні взаємини). Але протягом всього підліткового віку гендерна ідентичність дівчинки в відміну від хлопчика представлена ??в контексті «відсутності» будь-якої компетентності: перевага в романтичній сфері у молодших підлітків-дівчаток згладжується до старшого підліткового віку. Даний факт пов'язують з особливістю розвитку особистості жінки в патріархатній культурі, де жінкам, за даними ряду досліджень, притаманне відчуття власної вторинності відношенню до чоловіка, що виявляється в заниженої самооцінки, низькому рівні домагань, пасивності, відсутності прагнень до самореалізації в професійній сфері. Тим не менше саме в рамках «жіночої культури», що володіє більш«плаваючими» кордонами і менш контрольованої з боку агентів соціалізаціі, можливий нестандартний гендерну досвід, який надалі призводить до соціальної творчості, розширюючи звичні уявлення про гендерний устрій світу.[38,c.58].

Основними чинниками тендерної соціалізації, як і соціалізації загалом, є сім'я, середовище однолітків, ЗМІ, дитячі установи. Діти схильні відтворювати сценарій життя батьківської сім'ї, особливо у засвоєнні гендерних ролей. Сім'я -- це мала нуклеарна група, що складається з батьків і дітей, які живуть разом, спільно ведуть домашнє господарство і взаємопов'язані між собою емоційно, економічно та духовно. Традиційна сім'я побудована на домінуванні однієї статі, як правило, чоловічої, на чіткому розподілі ролей і видів діяльності, згідно з яким чоловік матеріально забезпечує добробут сім'ї, утримує дружину й дітей, а дружина виховує дітей, веде домашнє господарство й у всьому підпорядковується чоловікові. Ролі батька/матері є центральними тендерними ролями у процесі соціалізації дітей традиційної сім'ї, в якій батько виконує предметно-інструментальні, а мати -- емоційно-експресивні ролі[17,с.27]. Про вплив матері на формування статево рольової поведінки обговорено багато, а Н.Е.Харламенкова провівши дослідження визначила такі особливості впливу батька на даний феномен. В підлітковому віці спостерігається слабка диференціація гендерних ознак. У період юності акцентуація маскулінних і фемінінних ознак ідентичності значно зростає і стає специфічною для людей різної статі. Значну роль у цьому процесі відіграє батько. Механізми впливу батька на дітей роз ¬ ного віку та статі неоднакові. У відносинах з дівчатками / дівчатами батько реалізує стратегії розототожнення дочки з матір'ю і механізм підтримки фемінінності. У комунікації з хлопчиком / юнаків батьківське вплив вияв ¬ ти в проекції на сина рис мужньості і в реструктурування відносин сина з матір'ю. Діада "мати-син" розглядається від ¬ ком як адекватне психологічний простір, в рамках якого можливе первинне накопичення маскулінного досвіду.

Різноманітність та специфіка емоційних відношень сина / дочки з матір'ю / батьком створює оптимальний афективно-потребностний фон, що сприяє реалізації материнських і батьківських функцій. Відсутність необхідних для розвитку дитини батьківських ресурсів обмежує можливості функціонування кожного з учасників цього процесу - самої дитини, батька і матері[45,с.63].

За масовістю впливу провідним джерелом спрямування тендерної поведінки є засоби масової інформації, зокрема телебачення, яке часто транслює стереотипні зображення чоловіків і жінок. Жінки на телеекрані часто фігурують у романтичних, подружніх, сімейних ролях, вони емоційні, залежні, довірливі, не здатні протистояти несприятливим обставинам. Чоловіки частіше відіграють керівну роль у сім'ї, вони раціональні, активні, сильні духом, здатні на вчинок у протистоянні труднощам.[26]

Такі стереотипні зображення породжують у дітей стереотипні погляди на ролі чоловіків і жінок[17,с.30].

Отож можна говорити про те що особливості рольової соціалізації - це не лише освоєння суспільних очікувань у самоздійсненні певного вчинення, а й рольовий розвиток особистості, формування чіткого психологічного репертуару ролей як соціальних, так і особистісних.[41]

Серед великої кількості освоєних людиною ролей виняткове значення мають статеві та гендерні ролі, що безпосередньо пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі з її нормативами поведінки. Статеві та гендерні ролі, накопичуючись і самоорганізуючись, на новому рівні розвитку особистості виявляються як ідентичності, тобто як найістотніші характеристики людини, без яких вона не може існувати як свідома соціальна автономність, повноцінна особистість. Ідентичність - це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ «Я», усвідомлення в собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, що визнаються своїми, достовірними[14].

За визначенням Е.Еріксона, ідентичність базується на відчутті тотожності самому собі та неперервності свого існування в часі і просторі , а також на усвідомленні , що цю тотожність і неперервність визнає оточення [28,с.65].

А.Ф.Філатова виділяє в своїй роботі чоти рівні статевої ідентичності на основі стадій розвитку за Фрейдом:

Перший - его-ідентичність: розвиток визначається біологічними детермінантами. Це - біологічна стать , темперамент,фізичні показники , еволюційні фактори ; у хлопчиків - засвоєння простору, у дівчаток - збереження при знаків (В.А.Геодякян).В віковій періодизації перший рівень охвачує немовлячий період та початок раннього дитинства.По Фрейду - це оральна стадія, задачами цієї стадіі являється відокремлення себе від материнського тіла. На даному етапі складається базова ідентичність.

На другому рівні формується особиста статева ідентичність На цьому рівні дошкільник порівнює себе, свої риси характеру з поведінкою хлопчиків та дівчаток взагалі. До трьох - чотирьох років статева приналежність дитини асоціюється з певною соматичною поведінкою та властивостями . В ролі гностичного апарату виступає схема тіла. Крім того і батьки та соціум уже починають формувати риси характеру притаманні хлопчикам чи дівчаткам. За Фрейдом - це анальна стадія,коли дитина навчається самоконтролю та акуратності ; та фалічна стадія ,задачою якої являється ідентифікація з дорослими тієї ж статі, що виступають в ролі прикладу для наслідування. Таким чином , біологічний темперамент дитини уже на другому рівні становлення статевої ідентичності подавляється в відповідності з нормами і стереотипами соціуму , при формуванні характеру дівчинки чи хлопчика

На третьому рівні (6-7 р. та молодший школяр) формується статева

соціальна ідентичність і соціальні фактори привертають все більший вплив.

По Фрейду - це латентний період , задачею та досвідом якого являється розширення соціальних контактів з однолітками . На даному етапі дитина співвідносить себе, свою реальну поведінку з поведінкою інших дівчаток та хлопчиків .

І на останньому четвертому рівні що захвачує підлітковий та юнацький вік формуються статеві ідеали. На цьому рівні характер дитини набуває постійних рис. По Фрейду - це геніальна стадія психосексуального розвитку. Задачами та досвідом , що відповідають даній стадії являється встановлення інтимних стосунків чи закоханість , а також свій трудовий внесок в суспільство [43].

Рольова ідентичність - це усвідомлення себе суб'єктом психологічних ролей, яких, на думку Чед Гордон, є п'ять видів:

статева ідентичність, в основі якої лежить тендерна ідентифікація людини як чоловіка або жінки, є однією з найістотніших і становить підґрунтя статево-рольової ідентичності, що пов'язана з такими ролями, як «незаймана», «нечепура», «скромник» та ін.;

етнічна ідентичність, тобто ідентифікація людини як члена расової, релігійної, національної спільноти, мовної групи, субкультурп або іншої соціальної структури, від якої залежать цінності і стилі між-особистісної взаємодії людей;

ідентичності членства, що базуються на зв'язку між людиною й організаційним життям суспільства завдяки всім формам групової єдності («студент», «член правління», членство у специфічних гуртках, кампаніях, кліках і групах);

політична ідентичність, що грунтується на таких самохарактеристиках, як ліберал, консерватор, радикал або соціаліст; від Я-концеп-ції політичного лідера, переможеного або миротворця розвиваються типові паттерни ставлення людей до конкуренції, влади і прийняття загальнодержавних рішень;

професійна ідентичність - система рольових ідентичностей
щодо роботи як у домашньому господарстві (дружина, батько, діти),
так і за його межами (адвокат, водопровідник, науковець тощо); осо
бистість і пов'язана з нею Я-концепція («чесна людина», «працелюб»)
є найбільш значущими у системі ідеалізованих рольових ідентичної
гей особи.[50]

Отже гендерна соціалізація -- процес засвоєння індивідом тендерної культури того суспільства, в якому він живе, своєрідне суспільне конструювання психологічних відмінностей між статями. Соціалізація статі -- це своєрідний проект соціальної активності дитини як статевої істоти, тендерний сценарій її життя на майбутнє. Освоєння гендерної культури зумовлене багатьма взаємопов'язаними соціальними чинниками[17,с.31].

1.5 Характер гендерних ролей у шлюбі чоловіків та жінок

Найпершим фактором будь-якого впливу на дитину з моменту народження є,звісно,батьки. Процес гендерної соціалізації теж починається з них. Ті норми статево-рольової поведінки, що ми використовуємо вже в свідомому віці були привиті нам з дитинства, саме цими нормами і визначаться феномен гендерно-рольової ідентифікації. Потрібно відмітити, що набуваючи тих чи інших рис гендерної ідентифікації,ми підпадаємо під ті чи інші гендерні стереотипи, що впливають на нашу роботу,сімейні стосунки та інші аспекти повсякденного життя. Гендерні стереотипи прийняті всіма членами суспільства, тому що, незважаючи на те, що на рівні свідомості ми від них відмовляємося, ми як і раніше чинимо відповідно до них і бачимо, як інші люди роблять теж саме в повсякденному житті, в якій чоловікам і жінкам відводяться нерівні ролі і статус. Точно так гендерні стереотипи тиражуються у засобах масової інформації, і неправильні уявлення все ж проникають у наші судження і думки, хоча ми цього не усвідомлюємо. В результаті вважається, що чоловіки і жінки мають стереотипні риси. Навіть коли об'єктивні факти йдуть в розріз із загальноприйнятою думкою, ми як і раніше вважаємо його правильним[6].

Оскільки стереотипи стають якщо не явними, то непрямими цінностями, чоловіки і жінки намагаються культивувати в собі стереотипні риси. Цей тиск, який підштовхує до бажаної поведінки, підкріплюються ще й тиском нерівного статусу чоловіків і жінок і тиском очікувань спостерігачів. Насправді люди намагаються підтримувати такий образ «Я», щоб він був соціально бажаним і в той же час відповідав їхній думці про самих себе. Незважаючи на те, що зазначені мотиви можуть вступати в конфлікт, вони спільно сприяють гендерно-стереотипній поведінці, таким чином, створюючи ще один доказ «істинності» стереотипів і ще одне самовиконуючеся пророцтво. Оскільки стереотипи є цінностями, то як чоловіки, так і жінки поводяться на людях більш стереотипно, ніж без свідків. Проблема, створювана стереотипами і самовиконуючимися пророцтвами, полягає в тому, що вони змушують нас вірити в стереотипні думки навіть тоді, коли стереотипні риси насправді не існують. Перцепції і дії людей обумовлені їх обізнаністю про соціальні очікуваннях і практиках, які в той же час визначаються їх поведінкою.[ 3]Незважаючи на те що, на усвідомлюваному рівні ми віримо в рівність статей, традиційні стереотипи в закодованій формі зберігаються в інформаційних структурах або схемах, які не усвідомлюються нами і автоматично керують сприйняттям, інтерпретаціями, судженнями, спогадами і ставленням до чоловіків і жінок. Згідно стереотипів чоловіки описуються компетентними і володіють якостями, необхідними для того, щоб стояти при владі, а жінки - як чутливі і чуйні, вважається також, що представникам кожної статі бракує якостей, типових для представників протилежної статі. Ми схильні помічати й запам'ятовувати ту інформацію і робити такі висновки, які узгоджуються з нашими схемами; ми вважаємо таку інформацію більш актуальною, цінною що заслуговує більшої довіри [31].По-перше, ми «бачимо», ніби чоловіки і жінки мають стереотипні риси, незалежно від реального стану речей, і, таким чином, помилково подумки «підтверджуємо» стереотипні пророцтва. По-друге, ми ставимося до чоловіків і жінок так, ніби їм властиві стереотипні риси. Оскільки люди схильні вести себе так, щоб відповідати очікуванням спостерігачів, то їх поведінка насправді служить підтвердженням пророцтв, і в стереотипах з'являється крупиця істинни. По-третє, стереотипи змушують нас віддавати перевагу чоловікам в якості керівників і чекати, що жінки будуть мати підлеглий статус. У результаті поведінка, необхідна для виконання керівної ролі, здається типово маскулінною, а поведінка, необхідна в підлеглому положенні, - фемінінною[22]. Традиційні гендерні стереотипи фактично є характеристиками статусу. Оскільки чоловіки і жінки до цих пір мають нерівний статус, всі ми в наших соціальних взаємодіях чинимо відповідно до стереотипів і кожен день бачимо, як інші теж слідують їм. Така поведінка і такі спостереження є головним підтвердженням стереотипних пророцтв. Стереотипи відбивають розбіжності у статусі і в той же час сприяють їх збереженню[48].

Відповідно до теорії соціальних ролей (А. Іглі) багато гендерних відмінності є продуктами різних соціальних ролей, які підтримують або пригнічують в чоловіках і жінках певні варіанти поведінки. Ульям і Бест припустили, що стереотипи про гендер розвинулися як механізм для підтримки статево-рольової диференціації. На їхню думку, жінка прийшла до ролі домогосподарки тому, що догляд за немовлям накладав обмеження на її мобільність, а ведення домашнього господарства прекрасно задовольняло вимогу залишатися вдома. Виявивши, що такий розподіл ролей дуже зручно, суспільство намагається переконати себе в тому, що ці ролі підходять їх носіям. Для цього воно породжує вірування про якісь якостях чоловіків і жінок, які служать для обгрунтування того, що їх ролі підходять їм як не можна краще. Усталені, ці вірування починають служити нормами поведінки для дорослих і моделями для соціалізації дітей[25].

Сім'я в сучасних умовах розглядається в трьох іпостасях. На рівні суспільства вона виступає як соціальний інститут, з властивими йому місцем і роллю, і виконує ряд специфічних функцій, в першу чергу таких, як виховання дітей. Сім'я - це мала соціальна група, якій властиві згуртованість, єдність членів сім'ї, сімейні відносини, традиції та ін. І, нарешті, по-третє, родина - це сфера життєдіяльності і задоволення певних потреб людини. Шлюб - це історично змінючася соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство впорядковує і санкціонує відносини між чоловіком і жінкою[ 23].

У наш час перед жінкою стоїть проблема вижити і зберегти сім'ю при ситуації, що створилася. Широко поширені патріархальні погляди на місце жінки в суспільстві створюють додаткові труднощі. Досить складними є відносини між подружжям, між батьками та дітьми. Суспільство не сприяє вихованню у дітей шанобливого ставлення до матері, професійної діяльності батьків, необхідності спільними зусиллями вирішувати побутові проблеми. [30]Широко розповсюджується наркоманія та алкоголізм приводять часом до неможливості раціональної організації відпочинку сім'ї, використання колективних форм виховання підростаючого покоління в поєднанні з сімейними[40].

В даний час розподіл домашніх обов'язків на гендерній основі є симптомом триваючої гендерної нерівності та гендерно-рольової соціалізації. Традиційне розподіл робіт по дому може також сприяти підтриманню низького статусу жінок. Дитині очевидно, що людина, що працює весь день і зобов'язана, повернувшись додому, готувати і робити прибирання, має нижчий статус, ніж той, хто працює весь день, але кому не доводиться виконувати ці обов'язки після повернення додому. Діти можуть тоді зробити висновок, що жінки дійсно повинні знаходитися в підпорядкованому положенні, інакше вони б не мали цей більш низький статус. Головна сфера діяльності жінки в сім'ї - домашня праця.[1]. Покладання тягаря догляду за дітьми та домашньої роботи на жінок також заважає їм реалізувати свої організаційні та політичні можливості. Жінки-управлінці рідше виходять заміж і заводять дітей, ніж жінки які не займають керівних посад. Причиною цього може бути те, що працюючі жінки виявляються нездатними затримуватися на виробництві, працювати по вихідним або відправлятися у відрядження і частіше відсутні на роботі в зв'язку з необхідністю догляду за дітьми або їх хворобою. Крім того,виробничі керівники часто не бажають просувати жінок по службі,припускаючи, що їх сімейні обов'язки і роблять їх менш відданими організації. Ще одна причина необхідності зміни традиційного поділу домашньої праці полягає в тому, що конфлікти з приводу виконання домашніх обов'язків і догляду за дітьми є основним джерелом напруги в відносинах між подружжям. Невизначеність норм, що регулюють в даний час шлюбно-сімейні, в тому числі рольові відносини, ставить перед сучасною сім'єю ряд соціально-психологічних проблем[5].

У кожній сімейній підсистемі існують певні правила, які визначають, хто і як виконує сімейні функції, тобто зовнішні (сімейні) та внутрішні (індивідуальні) межі сім'ї. Наприклад, батьківська підсистема передбачає прийняття певних рішень щодо дитячої підсистеми. Інші системи розрізняють за ознаками статі, віку, цінностей та інтересів. Таким чином, члени сім'ї можуть бути учасниками одразу кількох сімейних підсистем - батьківської, подружньої, дитячої, чоловічої, жіночої тощо [9].

У подружній підсистемі розрізняють чотири основні подружні ролі - “ сексуальний партнер ”, “ друг ”, “ опікун ”, “ захисник ”, під час виконання яких реалізуються відповідні потреби: сексуальні, побутові, потреби в емоційному зв'язку, теплих стосунках, опіці. При цьому характер подружніх стосунків багато в чому визначається взаємодоповнюваністю цих ролей (наприклад, якщо в одного з партнерів сильно виражена потреба в захисті, інший має відігравати роль захисника для задоволення цієї потреби)[42]

Згідно з іншою класифікацією існують подружні ролі традиційні, товариські та ролі партнерів, від узгодженості яких залежать особливості взаємин подружжя. Так, традиційні ролі передбачають з боку дружини народження і виховання дітей, створення домашнього затишку і ведення домашнього господарства, пристосування до залежності і терпимість до обмеження сфери діяльності. З боку чоловіка вимагається прийняття основних рішень, підтримка сімейної влади і контроль, економічна безпека і захист сім'ї, емоційна вдячність дружині за пристосування до залежності.

Товариські ролі потребують від подружжя забезпечення моральної підтримки і сексуального задоволення, жвавого і цікавого спілкування один з одним і оточуючими.

Ролі партнерів потребують і від дружини, і від чоловіка економічного внеску в сім'ю згідно з розміром заробітку, спільної відповідальності за дітей, участі у веденні домашнього господарства і розподілу правової відповідальності [12].

Розглянемо найтиповіші сімейні ролі для подружжя [5].

Відповідальний за матеріальне забезпечення сім'ї. Така роль визначає комплекс обов'язків, пов'язаних із забезпеченням сім'ї необхідним рівнем добробуту.

Хазяїн-господарка. Виконання цієї ролі передбачає організацію і ведення домашнього господарства.

Відповідальний за підтримку родинних зв'язків. Реалізація цієї ролі забезпечує організацію спілкування з родичами, участь у сімейних ритуалах і церемоніях.

Організатор сімейної субкультури. Ця роль орієнтує на формування у членів сім'ї певних культурних цінностей, інтересів і захоплень.

Організатор розваг. Виконання цієї ролі припускає ініціацію й організацію життєдіяльності сім'ї у сфері дозвілля.

Сексуальний партнер. Ця роль пов'язана з проявом активності у сфері сексуальних стосунків.

Відповідальний по догляду за дитиною. Виконання цієї ролі передбачає забезпечення дитині фізичного і психічного комфорту в перші роки її життя.

Вихователь. Ця роль передбачає розвиток особистості дитини.

Сімейний “ психотерапевт ”. Ця роль включає дії, спрямовані на розв'язання особистісних проблем членів сім'ї.

Розподіл ролей у сім'ї може змінюватися залежно від обставин (народження дитини), особливостей професійної кар'єри тощо. Крім того, якість виконання сімейних ролей багато в чому залежить від міжособистісних стосунків і пов'язаних з ними міжособистісних ролей (“попелюшка ”, “ клоун ” , “ красень ” тощо).

Залежно від розподілу ролей виокремлюють сім'ї традиційні (патріархальні чи матріархальні), в яких один з членів подружжя є внутрішньо-сімейним лідером, активнішою стороною в подружніх стосунках і відносинах із соціумом, та егалітарні (від фр.- рівність), в яких ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігаються вирівнювання функцій подружжя і відносно незалежне становище дітей.

Традиційна сім'я - це сім'я, де за подружжям відповідно до їх підлогою закріплені певні ролі - дружина виконує ролі матері та господині, чоловік в основному відповідальний за матеріальне забезпечення та сексуальні стосунки [9].

Так ,наприклад, Седих К.В. в своєму авторефераті до докторської дисертації виокремлює такі типи конфігурацій стосунків у сім'ї що породжують відповідні типи взаємодії: залежний, сімбіотично-конфліктний, кумир сім'ї, конфліктний, опосередкований, альянсно-коаліційний, гармонійний. До факторів, які породжують ці типи взаємодії також відносяться: тип зв'язків в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї; емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї; тип границь нуклеарної сім'ї; позиція осіб юнацького віку в батьківській сім'ї; стратегія поведінки дитини в сім'ї.

Залежний тип взаємодії: 1) конфігурація стосунків - «павутиння»; 2) зв'язки в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї зверх-сильні та одночасно конфліктні; 3) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька; 4) границі нуклеарної сім'ї - закриті; 5) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - «адаптована дитина»; 6) стратегія поведінки - ЗП.

Симбіотично-конфліктний тип взаємодії:1) зв'язки в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї зверх-сильні та одночасно конфліктні; 2) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька; 3) границі нуклеарної сім'ї - закриті;4) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - бунтарська; 5) стратегія поведінки - ЗХ.

«Зірковий»: 1) конфігурація стосунків : «Сонечко»; 2) зв'язки в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї зверх-сильні; 3) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї дуже близька, центр сім'ї - дитина, зв'язки між іншими членами сім'ї слабко виражені; 4) границі нуклеарної сім'ї - закриті; 5) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї «адаптована дитина».

«Опосередкований»: 1) конфігурація стосунків - опосередкована; 2) зв'язки деяких членів відбуваються через третю особу (також члена сім'ї), не всі члени нуклеарної сім'ї безпосередньо зв'язані між собою; 3) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї дуже близька; 4) границі нуклеарної сім'ї - закриті; 5) позиція -«адаптована дитина».

«Конфліктний»:1) конфігурація стосунків - конфліктні; 2) зв'язки достатньо емоційні та одночасно конфліктні між членами нуклеарної сім'ї; 3) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї - різна; 4) границі нуклеарної сім'ї - закриті або дифузні; 5) позиція юнака - Х-П-А або А-Х.

«Альянсно-коаліційний»: 1) конфігурація стосунків - наявність альянсів або коаліцій між членами різних сімейних підсистем; 2) зв'язки сильні в нуклеарній сім'ї та між нуклеарною та розсширеною сім'єю; 3) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька; 4) границі між нуклеарною та розширеною сім'єю - дифузні; 5) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї- «адаптована дитина».

«Гармонійний»: 1) зв'язки в нуклеарній сім'ї сильні та середні; 2) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька; 3) границі нуклеарної сім'ї -нормальні; 4) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - доросла; 5) Стратегія поведінки - АП.[39]

У сучасній сім'ї фактично ролі розподіляються між чоловіком і дружиною переважно порівну. І хоча чоловіки і жінки часто погоджуються, що, коли працюють обидва партнера, повинно мати місце більш рівноправне розподіл обов'язків вдома, дослідження виявили відносно небагато прикладів поведінкових змін у цьому напрямку. Плек приходить до наступного висновку: наявні дані показують, що чоловіки більш психологічно залучені в сімейну, ніж у виробничу життя, і припускає, що ця залученість утворює основу для розширення участі чоловіків у виконанні домашніх обов'язків і догляду за дітьми. Однак він визнає, що чоловіки беруть відносно невелика участь у цих видах діяльності. Росс з колегами встановили, що чим вищий заробіток чоловіка, тим менш імовірно, що він бере участь у домашній роботі і догляді за дітьми, і чим вищий заробіток жінки, тим швидше він буде виконувати ці обов'язки. Існує думка, що чим більше заробляє дружина в порівнянні з чоловіком, тим меншу відповідальність вона несе за виконання домашніх обов'язків (крім догляду за дітьми).[19]На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім'ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском[10].

Але оскільки гендер є своєрідною основою стратифікації суспільства,він здатен розкрити чимало сторінок історії окремої країни, розвитку її культури, нормативи людських стосунків, статус чоловіків і жінок у детермінації державного і сімейного устрою. Гендерний фактор в історіографії сфокусований на взаємодії чоловіків і жінок на конкретних етапах життя ентогрупи, та їхній позиції в сім'ї та суспільстві.[17,с.120] Тому проводячи дослідження гендерної поведінки та її впливу на сімейний аспект життя потрібно передусім враховувати певні історичні характеристики місцевості роботи. Тож коротко охарактеризуємо історичні особливості місця жінки в Україні: [17c.120]

У 1996 р. відомий американський психолог Дженет Хайд проводила крос-культурні дослідження серед американських та українських студентів з метою встановлення гендерних відмінностей у рефлексивних здібностях, частоті переживань різних емоційних станів та у вияві морально-психологічних оцінних ставлень. Ішлося про те, як часто, наприклад, переживають почуття незручності за мимовільну образу іншого юнак і дівчина. Як часто йому та їй стає соромно у зв'язку з допущеними промахами? Чи часто у них «щемить серце» у сентиментальних ситуаціях?

Отримані в Україні відповіді на ці та інші питання виявили схожість реакцій українських юнаків і дівчат, попри суттєву відмінність між американськими. [17c.120]

Для уточнення інформації про відмінність психології українських чоловіків і жінок Дж. Хайд вдалася до методу прямого інтерв'ювання людей літнього віку. Особливо часто вона зверталась із запитаннями до жінок, які торгували на київських базарчиках сільськогосподарською продукцією: «Скільки років ви у шлюбі? Хто у вашій сім'ї глава? Чи підпорядковане ваше життя служінню чоловікові? За ким у сім'ї останнє слово? Як приймаються сімейні рішення?» тощо. її найбільше вразив вік опитуваних жінок (жінки, яким на вигляд можна було дати 60--65 років, насправді мали всього 50--55), а також їх бадьорість, життєрадісність, серед них не було «битих чоловіком» жінок, про яких вона читала в матеріалах про Росію. [17c.120]

Психологія статевого, передусім чоловічого шовінізму історично не була притаманна українському етносу у сфері шлюбно-сімейних стосунків і певною мірою у сфері суспільного життя. Сімейно-шлюбна та соціально-правова сфери діяльності не були винятковим правом лише чоловіків. Жінка у цих питаннях не перебувала на другорядних ролях і, хоча сфера її провідної діяльності визначалась переважно функцією дітонародження та домогосподарювання, її сімейний і соціальний статуси були досить високими. [18]

Це підтверджують пам'ятки Київської Русі («Повчання Володимира Мономаха», «Слово про закон, благодать та істину» Іл-ларіона, «Руська правда» Ярослава Мудрого, «Слово про Ігорів похід», численні берестяні грамоти). Вивчення їх допомагає глибше осягнути моральні, релігійні, економічно-правові засади міжстатевих взаємин протягом X--XIII ст., зокрема статус жіноцтва. [17c.120]

Історики доводять, що в X--XIV ст. жінка мала право у виборі нареченого, на відмову батькам або сватам небажаного жениха, рівноправний із чоловіком статус при укладанні шлюбу, а в XVI-- XVII ст. -- право на свою частку у спадщині, її використання згідно з власною волею. Ці права мали як українки, що належали до вищих верств населення, так і прості селянки. [24]

«Правда» Ярослава Мудрого свідчить про правові та моральні норми укладання шлюбів у Київській Русі. Шлюби між чоловіком і жінкою різних соціальних станів були не дуже популярними, проте у разі статевих зносин зі служницею і народження нею дитини вона отримувала економічну підтримку й опіку. Жінка могла відхилити шлюбні домагання, не дати згоди на заручення. Після отримання згоди починали підготовку до весілля. Ритуал розрізання сиру на кусочки та його куштування означав укладання шлюбної угоди -- домовленості між батьками про день заручин. З XIII ст. домовленості фіксували своєрідною шлюбною угодою. Порушення цнотливості не було пересторогою укладенню шлюбу. [17c.120]

Протягом своєї історії Україна не знала патріархальної сім'ї, яка була основним типом сімейного устрою на Сході і на Заході. Статево-рольова поведінка українок у сім'ї та суспільстві була далекою від залежності і підпорядкування чоловікові. Жінка вільно з'являлася сама або з чоловіком у товаристві, брала участь у святах, впливала на справи родини, громади. Особливо шанували становище вдови, коли та не брала шлюб удруге: вона ставала головою родини замість чоловіка, матеріально і психологічно опікувала дітей. [17c.120]

Україна часів середньовіччя чи не першою серед держав Європи домоглася того, що здебільшого її громадяни, в тім числі і жіноцтво, були письменними. [17c.120]

Культурні традиції Київської Русі у сфері шлюбно-сімейних відносин набули розвитку за часів Козацької республіки. У книзі «Українська жінка в XVI--XVII ст.» М. Мірза-Авакянц на основі аналізу архівних документів (Актів про шлюбне право і сімейний побут та ін.) наводить переконливі факти демократичних традицій у шлюбно-сімейних стосунках. [18]

«...Тогочасна українка була повноправним членом громадянства, про охорону якого з боку фізичного, морального та матеріального закон дбав так само, як і про чоловіка; товариш, а не рабиня в подружнім житті, іноді ніжна і чула, іноді грубо матеріалістична, захоплена релігійними, науковими та іншими течіями або цілком віддана піклуванню про свою красу й розваги, врешті, злочинка, але завжди самостійна, з яскравою індивідуальністю, зі своєю волею, яка може вести однаково і до гарного, і до лихого, але ніколи не буває пригнічена та винищена». [17c.120]

Шлюбний договір спочатку укладали усно, а з XVII ст. і письмово, якщо молодим надавали у придане землю. Однією з особливостей тогочасних майнових відносин була практика надання молодій материзни -- частки землі, яка передавалась у спадок тільки по жіночій лінії. Земля здебільшого була питанням, навколо якого вибудовувалася система шлюбної угоди та шлюбних звичаїв. У своїх майнових правах жінка майже нічим не відрізнялась від чоловіка, крім права одержувати урядові посади і проходити військову службу. Вона мала право на власне майно, одержане як віно, на спадщину по чоловікові. За литовськими статутами, які діяли в Україні протягом XVI -- першої половини XVII ст., жінка мала право на спадщину (воно було обмежене 1/4 частиною з батьківського майна для всіх доньок).

Незалежність жінки виявлялася в її ініціативності під час сватання, оскільки закон дбав і про охорону особистих прав жінки, зокрема її волі уподобати чоловіка. Українка бувала у товаристві, мала змогу познайомитись і добре розпізнати чоловіка, з яким потім брала шлюб. [17c.120]

Попри вимогу закону, щоб дівчата виходили заміж лише з благословіння батьків або опікунів, у народі вважалось гріхом силувати дітей до шлюбу. [18]

Беручи шлюб і посідаючи почесне становище у родині, жінка хоч і перебирала прізвище чоловіка, проте не втрачала свого титулу і не відкидала свого прізвища. Ознакою самостійності заможної жінки була печатка, на якій карбували її герб та ім'я. [17c.120]

Українська сільська культура протягом сторіч поневолення царською Росією була осередком, у якому зберігались демократичні традиції у міжстатевих стосунках. Важко віднайти в українському фольклорі натяк на меншовартість жінки порівняно з чоловіком. [17c.120]

У статевій свідомості українців відсутні ригідні стереотипи маскулінності/фемінності, дихотомічність яких притаманна більшості етносів. Сердечність, м'якість, ніжність чоловіка («Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках донесу», «Як не хочеш, дівчинонько, моєю бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути») поєднується з активністю, незалежністю, самостійністю й рішучістю жінки, маскулінні якості якої не затінюють її фемінності. Маскулінність українського жіноцтва сягає корінням освіченості, дієвості, рішучості княгині Ольги, ідей незалежності та вольностей, що особливо поширились з часів Запорозької Січі. Як стверджують етнографи та історики, українська духовна традиція виробила своєрідний код характеру українки, в основі якого -- розум, доброта, мужність, гідність. [18]

У шлюбно-сімейних стосунках, диференційованих за характером статево-відповідної діяльності, чоловік і жінка не переставали бути людьми з розвинутою індивідуалізацією статевих ролей. [24]

Етнокультурні особливості явищ гендеру пов'язані з різними сферами, до яких належать мова і мовлення, де статева диференціація має свої критерії і ознаки. Між фемінною ідеалізацією та граматичною формою жіночого роду існує певний зв'язок, обумовлений історико-міфологічним фактором, а щодо України, то і соціальною специфікою становища жінки на різних історичних етапах. Емоційність як одна з рис української ментальності обґрунтована в концепції «філософії серця» («кордоцентризму»). Домінування в українській ментальності фемінних якостей (емоційність, почуттєвість, сентименталізм тощо), які виявляються у переважанні морального буття над інтелектуальним, стимулювало прояви рис, які часто відігравали негативну роль в долі етносу: певна соціальна пасивність, необов'язковість, анархічність, невизнання авторитету, заздрість тощо. [17c.120]

Колективна підсвідомість українців містить чимало інших статево-рольових установок, пов'язаних з національною історією та культурою. На різних щаблях історії домінуючою тендерною рисою українців була пошана до волі жінки, партнерство статей, індивідуалізація характерів поза статевою належністю і взаємна довіра.[17c.120]

Отже гендерні стереотипи суттєво впливають на наше особисте життя. Сучасний світ швидко змінюється і люди не завжди встигають до нього пристосуватись. Те саме сталось і з сімейними стосунками. Традиційні подружні стосунки є не завжди є актуальними, особливо тоді коли вони просто нав'язані суспільною думкою, а не розподілені між подружжям, згідно їх бажання і можливостей. Зміна в суспільстві гендерних ролей ,що розповсюдилась разом з прогресом,вимагає переглянути відповідність висунутих вимог до жінок, та перепровірити відповідність гендерно-рольової ідентифікації з орієнтацією на традиційні чи егалітарні( феміністичні) стосунки, а також згадати що психологія українців як етносу засвідчує, що їм не притаманний андроцентризм на рівні сімейного функціонування. Соціостатеві установки відображають національний характер взаємин статей, які історично вибудовувались на засадах біархатності, комплементарності сфер діяльності, пошани до жінки.

Висновок до першого розділу

Отже провівши аналіз теоретичних аспектів дослідження гендерно-рольової поведінки особистості були розглянуті та визначені такі феномени:

1).Гендер - соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка». Гендерна поведінка формується в процесі соціалізації на основі гендерних стереотипів , які в свою чергу поділяються на 1.стереотипи маскулінносі-фемінності,2. стереотипи пов'язані з відмінностями у змісті праці статей ,3.стереотипи ,що закріплюють сімейні та професійні ролі відповідно до статі, 4.стереотипи ,пов'язані з привабливістю , критеріями оцінки зовнішності чоловіка та жінки. У зв'язку з цим виділяють такі функції стереотипів як регулятивна, пояснювальна, ретрансляційна та виправдовуючи.

2).Також поняття «гендеру» було проаналізоване з чточки зору різних психологічних теорій. Фрейд, вважав що «Анатомія - це доля»; Карл Густав Юнг - що в людині є як жіноче так чоловіче психологічне начало, К.Хорні заперечувала твердження Фрейда про відчуття жінкою неповноцінності,і критикувала багато його робіт, Ненсі Чодороу вважала, що процесі гендерного виховання Фрейд недооцінював вплив соціуму,зокрема матері. В теорії структурно-функціонального аналізу Т. Парсона говориться про те ,що лідерська роль чоловіка визначена його не здатністю народжувати та виховувати дітей ,отже йому залишається спеціалізуватись в іншому,інструментальному напрямку. Біхевіористи пояснюють статево рольову поведінку людини як систему стимул - реактивних зв'язків , що закріплюють маскулінну та фемінну поведінку як вторинні умовні рефлекси. В теорії соціальних ролей Іглі говориться про те що різні для двох статей види досвіду, що виникають з гендерних ролей, призводять до того, що навички і антитюди у чоловіків і дружин - почасти різняться, і саме на цьому грунтуються відмінності в поведінці.. Представники когнітивного напрямку тлумачать статеву ідентичність як результат поетапного пізнання , поглиблення і розширення інформації про правила соціальної поведінки про себе як статеву істоту. Серед найрозповсюдженіших теорій гендерної поведінки виділяють теорію Сандри Бем, що не лише створила методки визначення рис притаманних тій чи іншій статі, але й ввела поняття андрогінії. Найбіологізаторською в даному розділі можна вважати теорію біологічних та соціобіологічних концепцій, які представлені роботами Лайонел Тайгер і Робін Фокс,вони вважали що люди в своїй поведінці дуже схожі на приматів , але останні не відчувають тиску соціокультурних чинників,вони вважали , що домінування осіб чоловічого роду біологічно детерміноване і характерне для всіх тварин , у тому числі і людини. Останніми розглянуті теорії фемінізму, серед них виділяють: ліберальний фемінізм,соціалістичний (Марксистський) напрямок у фемінізмі, радикальний фемінізм, психоаналітичний фемінізм, посптодерністський напрямок у фемінізмі.

3). При дослідженні гендерної поведінки виділяють такі основні поняття:маскулінність, фемінність та андрогінність. Погляди на взаємозв'язок цих понять змінювалися,але їх суть завжди залишалася однаковою - вони відображають прийняті в соціумі лінії поведінки чоловіків та жінок.Також розглянуте поняття андрогінії це поєднанням в одній людині чоловічого та жіночого, згідно з даосистською філософією, «інь» (жіноче начало) та «янь» (чоловіче начало).

Оскільки біологічна стать в сучасному суспільстві не завжди відповідає психологічній введене таке поняття - транссексуали - це індивіди з розладами статевої тотожності, які досягли віку статевої зрілості. Також доволі часто постає питання чи відповідають гомосексуальні стосунки стандартним гендерним ролям